Національна академія наук України

Рада по вивченню продуктивних сил України

ОНИЩУК ГЕОРГІЙ ІЛЛІЧ

УДК: 332.14: 711.424

Міський комплекс України:

теорія та практика розвитку

Спеціальність: 08.10.01 – розміщення продуктивних сил і регіональна економіка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Раді по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України Дорогунцов Сергій Іванович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, голова.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, академік НАН України Чумаченко Микола Григорович, Київський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри обліку та економічного аналізу;

доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Герасимчук Микола Семенович, Інститут економіки НАН України, заступник директора;

доктор економічних наук, професор Чернюк Людмила Григорівна, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділу дослідження проблем комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил та розселення.

Провідна установа:

Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, відділ проблем регіональної економіки, м. Київ.

Захист відбудеться 11 листопада 2002 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розісланий “10” жовтня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук, професор Бандур С.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Активне формування нової якості розвитку економіки регіонів та населених пунктів, особливо великих міст України, стає найважливішою умовою виходу з кризової ситуації господарства країни, забезпечення сталого та ефективного їх розвитку в середньо- та довгостроковій перспективі.

Відсутність науково обґрунтованої загальнодержавної стратегії ефективного використання територіальних ресурсів привела до значних диспропорцій у розвитку міст та регіонів. В регіонах та містах система управління соціально-економічним розвитком деформована, підірвана матеріальна та фінансова база соціальної сфери, залишається великою доля тіньового сектора економіки, зріс вплив олігархів, в тому числі на ситуацію в містах та регіонах.

До цих пір немає достатньо обґрунтованої концепції реформування управління розвитком міського комплексу. Потрібно провести чітке розмежування функцій, прав та обов'язків між підрозділами міської влади як по вертикалі, так і по горизонталі, підвищити рівень інформаційної взаємодії окремих суб'єктів управління.

Регіони та міста постійно відчувають гострий дефіцит матеріальних та фінансових ресурсів, висококваліфікованих кадрів місцевого самоуправління. Виникає потреба в критичному аналізі та осмисленні ситуації, що склалася в регіонах та містах, теоретичному узагальненні результатів діяльності нових структур представницької та виконавчої влади на місцях.

Міське господарство, як основа соціальної сфери життєдіяльності людини є найбільш відсталою галуззю економіки. Кризовий стан її обумовлений недосконалістю системи управління, дотаційністю, незадовільним фінансовим забезпеченням, високими втратами та витратами, нерозвиненістю ринкової інфраструктури і як наслідок високим рівнем зносу основних фондів, багато з яких знаходиться в аварійному стані. Відсутній науковий підхід до вирішення названих проблем.

Перехід до ринкових відносин в міському комплексі потребує радикального перегляду принципів і методів розробки та впровадження нової цінової та тарифної політики у сфері послуг.

Сталий соціально-економічний розвиток країни в постіндустріальному суспільстві ХХІ сторіччя з його новітніми науковими технологіями, інформаційними системами, безпосереднім поєднанням науки з виробництвом, пов'язаний з різким зростанням значення людського фактору та якості життя населення. Це в свою чергу підвищує роль великих міст, як мегаполісів, центрів інтелектуального і культурного потенціалу із стабільною системою відтворення висококваліфікованих кадрів і розвитку соціальної інфраструктури. В міському комплексі України зосереджено 68% населення, що представляє собою величезний потенціал з могутніми трудовими, фінансовими, виробничо-економічними ресурсами та специфічними умовами життя.

Розвиток інформації та інформаційних технологій змінили людство, привели до глобалізації не тільки економіки, але й у сфері свідомості людей. Цей фактор необхідно враховувати, розробляючи нову модель управління соціально-економічним розвитком міст. Для міського комплексу, який об'єднує великий соціо-еколого-економічний простір, вирішення проблеми комплексного гармонічного розвитку набуває значної відповідальності та виводить його на рівень державної проблеми національного значення.

Дослідженню цих проблем присвячені праці В.І.Абрамова, Ю.М.Бажала, В.П.Березіна, П.П.Борщевського, В.М.Геєця, М.С.Герасимчука, Б.М.Данилишина, С.І.Дорогунцова, М.М.Ермошенка, П.С.Коваленка, Л.М.Корецького, І.І.Лукінова, В.К.Мамутова, В.І.Нудельмана, А.В.Степаненка, М.Ф.Тимчука, В.В.Фінагіна, І.О.Фоміна, Л.Г.Чернюк, М.Г.Чумаченка та ін.

Питання нової територіальної організації економіки та соціальної сфери розглянуті в працях та дослідженнях М.В.Глазиріна, С.В.Зеленського, В.І.Кравченка, В.І.Куценко, С.В.Мочерного, Б.Д.Михайлова, В.Г.Саєнка, В.К.Симоненка, Р.І.Шніпера та ін.

Досвід становлення соціально-ринкової економіки зарубіжних країн знаходить своє відображення, зокрема, в теоретичних роботах Л.І.Абалкіна, М.Алле, В.Бернарда, В.Гизевиуса, А.Демб, Л.Ерхарда Х.Ламперта, А.Льоша, В.Крісталлера та ін.

В той же час проблеми розвитку ринкових форм управління, участі місцевого самоврядування та соціального реформування недостатньо досліджені і не відповідають вимогам сьогодення.

Все це підкреслює зростаючу актуальність теми дисертаційного дослідження, його теоретичну та народногосподарську значимість, необхідність наукового обґрунтування нових підходів та технологій управління, механізмів, спрямованих на використання інтелектуального, інформаційного, організаційного ресурсів, переваг місцевих факторів розвитку економіки міст та регіонів України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. В основу дослідження покладені теорія, методологія та практика регіонального розвитку, нові підходи до розробки державних, галузевих та місцевих програм, підвищення ефективності їх реалізації. Тема дослідження органічно пов'язана із завданнями соціально-економічного розвитку країни на довгострокову перспективу, науковими програмами та фундаментальними дослідженнями з найважливіших проблем природничих, суспільних та гуманітарних наук відповідно до Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки”, Закону України “Про Генеральну схему розвитку території України”, науково-дослідними роботами, що проводяться у Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України: “Схеми (Прогнозу) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів (областей) на тривалу перспективу” (номер державної реєстрації 0100V000657); “Регіональні особливості розвитку соціальної сфери: теоретико-методологічні та практичні аспекти. Основні тенденції розвитку” (номер державної реєстрації 0101V007874), та Проекту нової редакції житлового кодексу України (номер державної реєстрації 0102V000580).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в розробці теоретико-методологічних засад та обґрунтуванні практичних рекомендацій щодо подальшого розвитку міського комплексу України, формування ефективного управління міським господарством та регіональною економікою в умовах ускладнення їх функціонування на початку ХХІ сторіччя.

Для досягнення поставленої мети потрібно було вирішити наступні наукові задачі:

·

· обґрунтувати сутність взаємозалежних категорій соціально-економічних перетворень в містах та регіонах, методів прогнозування, як засобу вибору стратегії економічної політики, а також моделі програмного планування розвитку міської економіки;

· обґрунтувати концептуальні підходи до створення необхідних умов інвестування розвитку міст та регіонів; встановити на основі аналізу ефективності діяльності спеціальних економічних зон критерії оцінки інвестиційної привабливості міст і регіонів, функції управління розвитком інвестиційного процесу;

· розробити нові принципи управління та планування сталого розвитку міського комплексу України на прикладах міст-мільйонників, формування та реалізації містобудівної політики в ринкових умовах;

· запропонувати на базі дослідження вітчизняного та зарубіжного досвіду нову модель житлового кредитування, визначити її вплив на регіональну економіку та макроекономічний розвиток країни;

· визначити стан та шляхи реформування і розвитку міського господарства в ринкових умовах, формування сучасних економічно-фінансових відносин в міському комплексі країни;

· обґрунтувати перспективні напрями удосконалення системи управління міським господарством на принципах нової цінової та тарифної політики, розвитку ринкових відносин;

· окреслити шляхи формування та ефективного функціонування територіальних утворень як суб'єктів управління соціально-економічним розвитком територій, виявити особливості формування і функціонування місцевого самоврядування на принципах корпоратизації.

Об'єктом дослідження є процес формування основних напрямів та шляхів підвищення ефективності розвитку і розміщення продуктивних сил міського комплексу України.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні, методичні та практичні проблеми ефективного розвитку міського комплексу як інтегрованої соціально-економічної системи, спрямованої на задоволення потреб та підвищення рівня життя населення в умовах ринкових перетворень.

Методи дослідження. Методологічною та інформаційною базою дисертаційного дослідження є фундаментальні положення економічної теорії, наукові розробки вітчизняних та зарубіжних вчених з економіки, регіоналістики, соціології, права і науки управління, результати соціологічних досліджень, законодавчі та нормативні акти України, статистичні дані, офіційні матеріали щодо соціально-економічного розвитку міст та регіонів, фінансово-бюджетних відносин територій.

В роботі широко застосовувались такі сучасні методи дослідження, як методи системного аналізу, абстрактно-логічний, конкретно-історичний, програмно-цільовий, економіко-статистичний, економічного моделювання і прогнозування, матеріалістично-диалектичний, монографічний та інші.

Системний підхід використано для аналізу і оцінки стану міського господарства та міського комплексу країни, програмно-цільовий метод став основою розробки програм галузевого та регіонального розвитку, міської економіки. В конкретно-історичному аспекті розглянуто розвиток теорій розміщення продуктивних сил, становлення вітчизняної системи функціонування міського господарства, кредитно-фінансових механізмів та управління.

Абстрактно-логічний метод використано, зокрема, при дослідженні економічної категорії “міський комплекс України”, що дозволило сформулювати як спільні характерні риси цього складного конгломерату, так і особливості та відмінності елементів, які в своїй сукупності його утворюють, виділити як провідну ланку – великі міста та з'ясувати місце і роль малих міст в українській державі. Методи економічного моделювання і прогнозування були задіяні при розробці моделей управління соціально-економічним розвитком, фінансування житлового будівництва, при визначенні перспективних напрямів розвитку міського господарства.

Наукова новизна одержаних результатів. Науковою новизною відзначаються такі теоретико-методологічні і прикладні результати дисертаційного дослідження:

·

· вперше визначено та теоретично обґрунтовано сутність поняття міського комплексу країни як відкритої, динамічної, соціально-економічної, просторової, територіально-виробничої системи, сукупності міст та міських поселень з постійними якісними і структурними зрушеннями, змінами внутрішніх та зовнішніх економічних зв'язків, динамічною інноваційною діяльністю;

·

·

· удосконалено на основі даних аналізу інвестиційної діяльності окремих міст та регіонів України, концептуальні підходи до створення сприятливих умов для інвестування, критерії оцінки інвестиційної привабливості регіонів, визначено конкретні функції різних рівнів влади в питаннях розвитку спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку;

· вперше науково обґрунтовано необхідність реформування міського господарства, його адаптації та інтеграції в сучасну ринкову економіку, визначено головні напрями удосконалення ринкових механізмів ефективного розвитку міського господарства, системи управління ним; розроблені нові підходи до формування цінової та тарифної політики в житлово-комунальному господарстві міст та регіонів;

· запропоновано системний підхід до розвитку механізмів житлового кредитування та оцінки їх впливу на регіональну економіку, відмінність яких від наявних полягає в охопленні більш широкого кола факторів, які безпосередньо впливають на розвиток регіональної економіки;

· дістала подальший розвиток теорія корпоративного управління соціально-економічним розвитком міст на основі історичного досвіду вітчизняного господарювання, розвитку системи міського самоврядування.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертації щодо удосконалення шляхів соціально-економічного розвитку міського комплексу знайшли свою практичну реалізацію в створенні ефективної системи управління великими містами України, зокрема, Донецька, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Львова, Києва та інших населених пунктів, а також при розробці державних, галузевих та регіональних програм соціально-економічного розвитку на перспективу (довідка Асоціації міст України № 5-63 від 18.06.2002 р.).

Запропоновані принципи і підходи формування механізму соціально-економічного розвитку міського комплексу покладені в основу розроблення ряду законодавчих та нормативних актів. До таких слід віднести проект нової редакції Житлового кодексу, зміни та доповнення до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”, Програму розвитку водопровідно-каналізаційного господарства України до 2005 р., затверджену Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2002 року № 721, та Основні напрями забезпечення житлом населення на період 2000-2005 років, схвалені Указом Президента України від 15 липня 1999 року № 856 (довідка Держбуду України № 12/23-68 від 03.06.2002 р.).

Частину одержаних в дисертації наукових результатів вже використано Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України при розробці нової житлової політики, Програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства на довгостроковий період (довідка № 58-48/403 від 19.06.2002 р.).

Запропоновані в дисертації принципи формування вітчизняної моделі фінансово-кредитного механізму житлового будівництва враховані при підготовці Закону України “Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії “Київміськбуд” (довідка акціонерного товариства Холдингова компанія “Київміськбуд” № 25-310/11 від 17.10.2001 р.).

Результати дисертаційного дослідження також впроваджені в навчальний процес Державною академією житлово-комунального господарства Держбуду України (довідка № 245/01-12 від 21.11.2001 р.), використані в науково-дослідних роботах Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України (довідка № 25/310-4-12 від 20.06.2002 р.).

Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані при підготовці та розробленні регіональних програм соціально-економічного розвитку, програм реформування міського господарства, створення нових систем управління економікою міста, інвестиційних програм та методів формування нетрадиційних джерел фінансування житлового будівництва та розвитку інфраструктури міст.

Особистий внесок здобувача. Визначені та обґрунтовані в дисертації наукові положення, висновки та пропозиції, одержані практичні результати є особистим внеском здобувача в економічну науку.

З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертаційній роботі використано лише ті ідеї та положення, які отримані автором особисто, що означено в списку опублікованих праць.

Апробація результатів дисертації. Основні науково-теоретичні та практичні положення дисертаційного дослідження доповідались на наукових та науково-практичних конференціях, нарадах і семінарах з проблем соціального та економічного розвитку регіонів, міст України, були враховані при розробленні проектів законодавчих та нормативних актів.

Матеріали дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались, зокрема, на міжнародному конгресі “Екологія, технологія, економіка водопостачання та каналізації” (м. Ялта, 1997 р.), Міжнародних семінарах з питань житлової політики (м. Москва, 1995 р. та 1999 р.), засіданні Центру по населеним пунктам ООН (Habitat) (м. Відень, 1999 р.), міжнародних конференціях з питань економки житлової сфери (м. Берлін, 2000 р. та 2001 р.), ХІV-му засіданні міжурядової ради по співробітництву в будівництві країн СНД (м. Астана, 2001 р.), міжнародних науково-практичних конференціях з питань реконструкції житла (м. Київ, 2000 р., 2001 р., 2002 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Сталий розвиток міст” (м. Харків, 2002 р.) та ін.

Публікації. Результати досліджень опубліковано в одноосібній монографії обсягом 28,54 обл. вид. арк., 4 брошурах і навчальних посібниках, 22 статтях у наукових фахових виданнях, 4 публікацій в інших виданнях, матеріалах 9 міжнародних конгресів та науково-практичних конференцій.

Всього за темою дисертації опубліковано 40 наукових праць загальним обсягом 61,4 др. арк., в т.ч. авторських – 48 др. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Повний обсяг дисертації становить 437 сторінок комп'ютерного тексту, який включає 28 таблиць і 34 рисунки, що займають 27 сторінок, список використаних джерел з 253 найменувань викладено на 18 сторінках, 20 додатків на 20 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи розвитку міського комплексу України в умовах ринкової трансформації” розглянуто сутність, значення та теорії розвитку міст та міського комплексу, визначені методологічні засади і принципи соціально-економічного розвитку регіону та міських поселень, визначені соціальні перспективи економічних реформ, як необхідні умови стабілізації економіки, поняття та принципова модель управління соціально-економічним розвитком міста-мегаполіса.

Ретельний аналіз соціально-економічної та політичної ситуації в країні свідчить про те, що зберігається негативна тенденція продовження та поглиблення кризового стану. В той же час за роки реформ сформовані ключові складові ринкового господарства та інфраструктури, зроблені перші вагомі кроки для зміцнення справжніх ринкових засад та європейських стандартів в економічній сфері. Одночасно з цим відбулась структурна зміна в бік сировинних та паливних галузей за рахунок скорочення наукомістких, деформована соціальна сфера. Перехід до ринку здійснюється за рахунок тяжких втрат для населення та держави.

Багато відомих економістів розглядають людину як частину суспільного багатства, як самостійний чинник економічного росту. Виникає поняття “людського капіталу”, який не може бути відділений від його носія – людини. Багато країн з розвиненим ринковим механізмом повною мірою реалізують ідею соціальної орієнтації економіки, розвитку особистості людини. На жаль ця ідея поки що недостатньо усвідомлена управлінськими структурами нашої держави, конституційно визначеної як “соціальної”. Такий підхід вимагає створення нової моделі розвитку міста та міського комплексу в цілому – моделі соціо-еколого-економічної регіонально орієнтованої.

Розвиток сфери інформації та інформаційних технологій змінили людство, привели до глобалізації не тільки економіки, але й відносин у сфері свідомості людей. Для прискореного, випереджаючого розвитку нашої країни запропоновано виділити в якості визначальних, основних такі ресурси – інтелектуальний, інформаційний, управлінський, культурно-патріотичний, що дає можливість використати генетичний та науковий потенціал країни.

Таким чином великі міста, де зосереджені наукові та виробничі центри, стають центрами інтелектуального виробництва найновіших ідей, технологій для подальшого впровадження в країні. Міста стають поступово соціополюсами. Ця теза стає головною в представленій науковій роботі, в якій місто визначене як самостійна, юридично-оформлена, складна динамічна територіальна і соціальна система, де відтворюються економічні, соціальні, політичні, демографічні, етнічні, екологічні, містобудівні та інші відносини. Система з особливостями свого формування, розвитку і функціонування, різноманітними зв'язками з зовнішнім середовищем, з регіональною економікою в першу чергу. Важливо враховувати те, що радикально змінилася політична структура суспільства, суть економічних відносин. Науковий підхід до системного управління полягає в тому, що всі процеси протікають під впливом одночасно і різнонаправлено діючих різноманітних об'єктивних та суб'єктивних, внутрішніх і зовнішніх факторів соціально-економічної сфери міст. До об'єктивних чинників слід віднести людський фактор, міську інфраструктуру, економічні та суспільно-політичні чинники. Суб'єктивні чинники соціально-економічного розвитку включають суб'єкти управління з їх структурою, кадровими колективами та громадськими організаціями.

Таким чином, враховуючи названі головні методологічні положення сутність управління соціально-економічним розвитком міста ми визначаємо як особливий вид цілеспрямованої владної діяльності, що сприяє розвитку міста шляхом впливу суб'єкта управління на сукупність суперечливих матеріальних, соціальних, політичних, економічних та інших чинників. На зазначених принципах базується модель управління розвитком соціально-економічної сфери міста.

Цілісність, замкнутість, визначеність початкового та кінцевого результату системи змін перетворює розвиток у самостійну форму змінності, у потенційно самостійну рушійну силу. Розвиток виступає як перетворення форм цілісності. Елементарний цикл розвитку – це прямування від вихідної форми цілісності через її відносну або повну розчленованість до нової форми цілісності. Конструктивна політика оперує в основному трьома сферами діяльності – соціальною, економічною та екологічною. В управлінні великим містом завжди слід пам'ятати та враховувати єдність загальнонаціональних (регіональних) та муніципальних (міських) цілей розвитку. Метафізичний, екософський погляд дає нам можливість представити систему цільових орієнтирів та завдань в матричній формі (табл. 1).

Таблиця 1

Система цільових орієнтирів для регіональної моделі розвитку міста

Тип діяльності Рівнь Соціальний Економічний Екологічний

Регіональний Культуро-консервація Завершений відтворювальний процес Біосфера

Міський Культуро-генерація Відкрита інноваційна інфраструктура Навколишнє середовище

Ефективний підхід до різних форм господарської діяльності орієнтує нас на комплексне вивчення та ідентифікацію факторів, які відображають специфічні риси господарювання різних просторових та територіальних утворень.

Соціально-економічний розвиток міст та міського комплексу в цілому пов'язаний з якісними та структурними змінами в ньому, потребує формування нового середовища функціонування, постійної адаптації до змін, необхідності забезпечення динамічної рівноваги. Соціально-економічний розвиток представляє собою процес постійного збереження його динамічної рівноваги шляхом використання міського потенціалу та умов зовнішнього середовища. Для цього органи місцевої влади визначають цілі, завдання та напрями розвитку, методи досягнення та переходу економіки міста з одного рівня та стану до наступного, який забезпечить більш високий рівень задоволення потреб населення. Фундаментом подальшого розвитку стають традиції та досягнутий рівень місцевої економіки, свій вітчизняний досвід розбудови міст та населених пунктів країни. Великою помилкою є відмова або ігнорування вітчизняного досвіду соціально-економічного розвитку.

Таким чином поняття “розвиток” міста можна визначити, як стратегію міста, яка охоплює всю системну сукупність її основних складових – організаційні зміни владних структур, повноважень та відповідальності, зміни власності, параметрів бюджету, обсягів виробництва, торгівлі та послуг населенню, взаємодію з зовнішнім середовищем. Ефективна реалізація стратегії розвитку міського комплексу здійснюється шляхом розробки відповідної Концепції соціально-економічного розвитку території, прогнозних планів та конкретних економічних програм.

Історія розвитку міст показує певні закономірності. До головних з них слід віднести неухильне зростання ролі міст у суспільстві, концентрацію населення у великих містах, розширення функцій міських поселень, поява та становлення світових міст – центрів інноваційної діяльності, інформаційних та телекомунікаційних мереж тощо. Виробнича кооперація, єдність ринку праці, наявність відтворювального процесу трудових ресурсів, спільної економічної та соціальної інфраструктури, процес постійного поглинання нових територій приводять до того, що міста переростають в системи міського розселення – агломерації, конурбації, мегаполіси, світові міста, урбанізовані райони. До цієї системи можна віднести і міський комплекс України.

Міста утворюють комплекси, які відповідають економічним і соціальним потребам розвитку продуктивних сил. Вони виконують важливі виробничі функції та головну економічну – створення передумов для розвитку і розміщення продуктивних сил. Реалізація економічної функції здійснюється містом на основі використання в господарських інтересах природного і соціально-економічного потенціалу території.

Формуючи просторово-територіальну схему регіонального господарювання слід зазначити, що регіоналізація економіки є процес самоврядування та самозбереження своєї загальнонаціональної господарської системи по відношенню до зовнішньої агресії з боку міждержавного поділу праці та глобалізації економіки.

Регіональний простір формується з міст та сільських населених пунктів, інших типів розселення – групових або автономних. Різні типи ринкового господарювання визначають і характер просторово-територіального утворення, яке одночасно представляє собою частину міського комплексу країни.

Концептуальна схема просторово-територіального господарювання показана на рис. 1.

Рис. 1. Концептуальна схема просторово-територіального господарювання

Для того, щоб визначитись з розумінням міського комплексу як економічної категорії, суб'єкта господарювання, важливо враховувати умови, які склалися в містах, на їх територіях. До таких умов слід віднести: економічну цілістність та відносну самостійність території як основу господарського комплексу; багатогалузеве господарство, яке вирішує завдання не тільки міського розвитку, але й держави; однорідність природних умов та ресурсів, що визначає спеціалізацію міської економіки; характер і рівень розвитку внутрішніх та зовнішніх економічних зв'язків на основі ринкових засад; можливість ефективного управління розвитком міст та територіальних утворень; єдину фінансово-економічну та соціальну політику, єдину ринкову інфраструктуру; наявність потужного кадрового потенціалу, трудових ресурсів, як головного елемента розвитку.

Розглядаючи міський комплекс України, як соціально-економічну систему міських поселень та розміщення продуктивних сил, слід зазначити, що у її формуванні знайшли відображення ознаки різні теорії економічного розвитку.

Обґрунтування оптимального розміщення окремого промислового підприємства відносно джерел сировини та ринків збуту продукції вперше запропонував німецький вчений В.Лаунгардт в 1882 році. Першу спробу аналізу розміщення продуктивних сил по економічних центрах зробив німецький географ В.Крісталлер, який започаткував теорію центральних місць – економічних центрів різного порядку, включаючи сільську місцевість та міста. Ця теорія допомагає осмислити механізм розподілу населення в різних формах населених пунктів, розвитку міст, перетворення їх у центри політичного та економічного впливу на розвиток країни. Важливе значення мають розробки німецького економіста А.Льоша щодо принципових основ теорії просторової економіки – просторової економічної рівноваги між виробниками і споживачами, попитом та пропозицією.

Потужна школа вчених-фахівців економістів і географів склалася в цій галузі знань в колишньому Радянському союзі та на Україні.

Розробка просторових моделей функціонування економіки виявила цікаву закономірність – якість та рівень економічного розвитку, науковий технічний та культурний потенціал змінюється у напрямі від центру до периферії. Постійне домінування центру над периферією забезпечується тут активною інноваційною діяльністю, більш інтенсивними контактами та інформаційними ресурсами.

Міста та міські поселення пов'язані між собою єдиною системою розселення, інформаційного та транспортно-комунікаційною інфраструктурою. Вони створюють регіональний та загальнодержавний каркас системи економічного розвитку, структурно і організаційно формують територію країни.

Початок нового сторіччя характеризується зміною парадигми міського економічного розвитку. Національна економічна політика вже не вважається єдиним інструментом розвитку економіки територіальних утворень. Вони створюють на своїй території практично незалежну економічну систему, використовуючи свої наявні природні, трудові, соціальні, фінансові, організаційні та всі інші можливі ресурси для виробництва конкурентоспроможних товарів та послуг. Таким чином реалізується головна мета економічного розвитку – забезпечується добробут для кожного мешканця територіального утворення.

Підсумовуючи викладене, міський комплекс України можна визначити як відкриту, динамічну соціально-економічну систему, сукупність міст та міських поселень різних форм та масштабів, взаємозалежних суб'єктів господарювання, з територіальним розміщенням трудових та природних ресурсів, ринку праці, науково-технічним потенціалом, фінансово-управлінських, інформаційних та телекомунікаційних мереж, основною метою яких є забезпечення зростаючих потреб населення. В міському комплексі України зосереджений основний промисловий, інтелектуальний, науково-технічний, соціально-економічний, демографічний, трудовий, освітньо-культурний потенціал країни. В комплексі зосереджені майже всі виробничі потужності переробки сільськогосподарської продукції, машинобудівний комплекс, виробництво техніки та обладнання для видобутку та переробки сировини, зв'язку, транспорту та інших галузей народного господарства, створюється майже 80% валового внутрішнього продукту. Міський комплекс представляє собою територіально-виробничу систему з постійними якісними та структурними зрушеннями, змінами внутрішніх та зовнішніх економічних зв'язків, динамічною інноваційною діяльністю.

Науково-методологічні напрацювання в теорії соціально-економічного розвитку дозволяють розробити практичні підходи щодо удосконалення структури управління міським господарством. В основу цих розробок покладені принципи розподілу функцій між владними структурами, самостійності та самоврядування територіальних утворень, бездотаційності та самофінансування міського господарства.

У другому розділі “Управління стабілізацією і розвитком міської та регіональної економіки” визначені поняття стабілізації та розвитку як взаємозалежні економічні категорії, принципи формування цілісної системи прогнозних та програмних планів розвитку економіки міст і регіонів, шляхи розвитку інвестиційної діяльності, фактори, які впливають на стабілізацію та стійкий розвиток населених пунктів країни.

Проблеми стабілізації економіки країни та регіонів залишаються невизначеними в економічній науці, в тому числі не визначене також її місце в загальному циклі розвитку економіки. В дослідженні зазначається, що стабілізація економіки по своїй суті розуміється як початкова стадія циклу економічного розвитку, що передує стійкому економічному росту.

Перехід до ринкових відносин в регіонах країни вимагає зміну парадигми соціально-економічного розвитку. В пошуках та становленні сучасної економічної парадигми (сучасної економічної моделі) проходить болючий процес позбавлення від модних течій, безперечного визнання, а потім такого ж безперечного засудження напрацьованих вченими схем та напрямів розвитку економіки. Стабілізація і розвиток економіки регіону охоплюють розв'язання широкого кола проблем, включаючи екологічні, економічні, соціальні, політичні та інституціональні механізми розвитку суспільства, представляють собою взаємозалежні економічні категорії.

Соціально-економічні процеси на території завжди здійснюються у формі функціонування різних просторових сполучень елементів продуктивних сил. В дослідженнях вчених, присвячених проблемам оптимізації функціонування територіальних систем, звертається увага на об'єктивний внутрішній критерій оптимальності регіональної економіки. Обґрунтованість вибору орієнтирів регіонального розвитку визначається вимогами регіональної економічної політики.

Стан територіальних соціально-економічних систем характеризується своїми конкретними, регіональними, основними та додатковими макроекономічними показниками. До них слід віднести рівень валового внутрішнього продукту, зміни рівня цін та інфляції, динаміку зайнятості, рівень інвестиційної активності та інші.

В дисертації детально вивчені та визначені всі можливі форми участі держави в регулюванні регіонального розвитку через розміщення державних замовлень-контрактів на виробництво продукції, реалізацію державних програм, що фінансуються з державного бюджету, виділення капіталовкладень, державних дотацій та субсидій, цінову та тарифну політику на регіональні товари. Особливо важливими регуляторами стають бюджетна та кредитна політика, використання податкового механізму для впливу на інвестиційну діяльність, міграцію трудових ресурсів тощо. Однак усі складові системи державного регулювання для кожного регіону повинні розглядатися в рамках комплексного ринкового механізму. Будь-яка прийнята на рівні регіону концепція, що визначає орієнтири розвитку останнього буде недосконалою, і, в кращому випадку, результати її реалізації будуть носити приватний і епізодичний характер, якщо в її основі не лежить ясна, загальновизнана формула регіональної політики.

Головним критерієм у стабілізації економіки виступає якість життя населення, людина, її саморозвиток і самореалізація. Не можна не погодитися з тим фактом, що в умовах науково-технічної революції особистість дійсно починає виступати в якості самоцілі загальнолюдського розвитку, при цьому вона ж служить головним знаряддям прогресу. В даний час спостерігається досить високий ступень диференціації в соціально-економічному розвитку регіонів. Подібна диференціація скоріше визначається відмінностями в стартових умовах входження регіонів у ринок, що сформувались переважно під впливом минулої практики регулювання територіального розвитку, ніж особливостями проведених економічних перетворень.

Процес стабілізації економіки регіону з погляду методології його дослідження органічно й об'єктивно зв'язаний, з одного боку, із загальним результатом проведених у країні економічних реформ, а з іншого боку, з об'єктивною економічною реальністю регіону. Це означає, що процес стабілізації економіки регіону повинен бути адекватний, у більшій або меншій мірі, основному процесу проведених реформ. Реалізація цього процесу має базуватися на регіональній економічній реальності. При розробці концепції регіонального розвитку найважливішим елементом є обґрунтування можливих шляхів стабілізації регіональної ситуації і наступного стійкого розвитку шляхом визначення потенційно перспективних напрямів галузевої спеціалізації регіонального господарства.

Прийняті сьогодні в якості пріоритетів галузеві орієнтири регіонального розвитку не одержують необхідного обґрунтування як із позиції задоволення регіонального інтересу, так і з погляду стратегічного державного інтересу. Найбільше це відноситься до регіонів відсталих, що характеризуються слабкою реакцією на нововведення в законодавчому й інституціональному забезпеченні проведених ринкових перетворень. Економічно благополучні регіони ввійшли в ринок відносно безболісно, з меншими втратами і були, таким чином, об'єктивно більш підготовлені до цього. Водночас, і тут спостерігається необґрунтоване розмивання ресурсноскладового регіонального розвитку по всьому господарському спектру, що посилює структурну незбалансованість господарства і низьку результативність стабілізаційних зусиль регіональних органів.

У стабілізації розвитку економки надзвичайно важливу роль, відіграє фінансова стабілізація. Головна проблема тут – це проблема інфляції. Інфляція відноситься до числа основних дестабілізуючих чинників ринкової економіки, і чим вище її рівень, тим більше вона небезпечна. В умовах реформування бюджетної системи єдиний державний бюджет країни повинен бути доповнений системою самостійних бюджетів регіональних утворень. Це означає, що регіони беруть на себе основну частину витрат по забезпеченню визначеного рівня і якості життя населення, виконання регіональних програм розвитку тощо.

Універсальним регулюючим інструментом ринкової економіки є податковий механізм, що застосовується, насамперед, для впливу на інвестиційну діяльність, виробництво, торгівлю, міграцію робочої сили. При регулюванні регіонального розвитку податки можуть використовуватися в якості стимулів або антистимулів розміщення виробництва. Так, наприклад, досвід Франції свідчить про те, що знижки з податку на придбання устаткування в нових регіонах, які розвиваються, стимулюють залучення засобів, а податок із нових підприємств у більшому розмірі, ніж з існуючих, у великих містах (Японія) обмежує концентрацію виробництва. Крім різних видів прямих і непрямих податків, стягнутих на державному рівні, велике значення мають і різні податкові пільги. Це може бути відстрочка від сплати податку з прибутку, диференційовані пільги по регіонах або повне скасування податку.

Розвиток економіки міст та регіонів країни потребує формування цілісної системи прогнозних та програмних документів на науковій основі, що вкрай необхідно для вибору стратегії розвитку країни. В багатьох регіонах та містах організовується комплексне управління та планування економічного розвитку, розроблені моделі довгострокових програм на 10-20 років (мм. Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Харків, Одеса та ін.). Аналіз виконання Програми соціально-економічного розвитку м. Києва показав високу ефективність пріоритетних заходів, які визначені громадськістю міста – створення конкурентного середовища, фінансової бази розвитку інфраструктури, нових механізмів інвестування, реформування структури управління, соціальний захист населення.

В даний час принципове значення має ув'язування процесів розробки і прийняття програм із формуванням і проведенням бюджетної політики. Показники прогнозних та програмних документів соціально-економічного розвитку міста стають основою, орієнтиром для розроблення суб'єктами підприємницької діяльності власних прогнозів, планів та бізнес-планів.

В умовах реформування економічної системи, побудови відкритого суспільства з соціальноорієнтованою економікою важливо було знайти рішення, які спроможні принципово вплинути на стабілізацію та розвиток регіональної економіки. Одним із них стало рішення щодо створення спеціальних економічних зон та запровадження спеціального пільгового режиму інвестиційної діяльності на територіях. В процесі їх створення та впровадження реалізуються такі важливі напрями реформування економіки: залучення інвестицій, прогресивних технологій, сучасного менеджменту, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, створення додаткових робочих місць. В зв'язку із впровадженням спеціального режиму інвестиційної діяльності значно розширюються функції управління на регіональному рівні. В управлінні суб'єктами вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку слід зазначити ряд таких основних функцій. По-перше, це робота по залученню як іноземних, так і місцевих інвестицій; по-друге, впровадження інвестиційних проектів, контроль за їх реалізацією, забезпечення інформаційного супроводження проектів. Для того, щоб концепція вільних економічних зон стала не тільки прийнятною, але й працювала, необхідно зробити їх привабливими для іноземних та вітчизняних інвесторів. Тому привабливість регіону для інвестування стає головним чинником. Аналіз діючих в світовій практиці чинників економічного розвитку показав, що формування ринкової економіки буде значно ефективніше при її інтеграції в міжнародну економічну систему через різні форми співробітництва із зарубіжними партнерами. Особливо важливим для нас є досвід інвестиційної політики Китаю, Польщі, США. Накопичений достатній досвід створення спеціальних інвестиційних зон і в багатьох регіонах нашої країни.

За підсумками діяльності вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку України в 2001 році до бюджетів всіх рівнів надійшло 293 млн. грн., залучено інвестицій на суму 269,6 млн. дол. США, створено нових та збережено майже 61 тис. робочих місць.

Запроваджена система управління спеціальними економічними зонами та інвестиційною діяльністю, передбачений державою спеціальний пільговий режим оподаткування створюють додаткові умови економічного розвитку міст та регіонів.

Одним з найважливіших факторів, який впливає та забезпечує стійкий розвиток міст, є житлова проблема, розробка та реалізація ефективних фінансових механізмів її вирішення. Суттєво змінює стосунки в житловій сфері зміна форм власності на житло. На сьогодні структура житлового фонду країни за формами власності характеризується даними, наведеними на рис. 2.

Рис. 2. Структура житлового фонду за формами власності (міський та сільський житловий фонд)

Житлова проблема, що загострилась, потребує розробки та проведення нової державної житлової політики. Для вирішення зазначених проблем розроблені Основні напрями забезпечення житлом населення на період до 2005 року, визначені обсяги житлового будівництва (див. рис. 3).

Рис. 3. Діаграма зростання обсягів житлового будівництва в Україні на період 2000-2004 рр. (враховуючи незвершене будівництво)

Вартість зазначеної програми житлового будівництва дорівнює річному бюджету країни, але її реалізація має велике соціально-політичне та економічне значення.

Такі параметри покладено в основу формування і реалізації нової фінансово-економічної політики з урахуванням сучасної суспільно-економічної ситуації в країні. Як свідчить досвід багатьох країн світу, розгортання житлового будівництва є потужним локомотивом, здатним привести до нарощування обсягів виробництва в багатьох інших галузях народного господарства за рахунок збільшення попиту на товари, які необхідні для облаштування і експлуатації житла. Крім того, житлове фінансування відіграє головну роль на фінансових ринках і є важливою складовою економіки в цілому.

Тому впровадження в Україні нових перспективних фінансово-кредитних систем інвестування житлового будівництва є невідкладним завданням внутрішньої політики ближчого періоду. Це системи, що засновані на принципах іпотечного кредитування, будівельних заощаджень, створення та використання спеціалізованих недержавних пенсійних фондів, основним джерелом надходжень до яких мають стати кошти населення, а також кредитування житлового будівництва за рахунок позабюджетних позик.

В третьому розділі “Проблеми розвитку міського комплексу в ринкових умовах” досліджені соціально-економічні основи формування міського середовища, територіальні аспекти розвитку інфраструктури