НАЦІОНАЛЬнА АкадемІЯ наук УкраЇни

Інститут археологІЇ

ОхрІменко Григорій Васильович

УДК 903’12 (477,5) “632”

неолІт волинІ

Історичні науки – 07.00.04 – археологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

КиЇв - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті археології НАН України

Науковий керівник доктор історичних наук, професор

Телегін Дмитро Якович.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, завідувач відділом

археології Інституту українознавства ім.Крип’якевича НАН України

Мацкевий Леонід Георгієвич.

кандидат історичних наук, завідуюча відділом Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК

Титова Олена Миколаївна.

Провідна установа Одеський національний університет імені І.І.Мечникова, кафедра археології та етнології України,

Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться 28 жовтня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті археології Національної Академії Наук України за адресою: 04210, Україна, м.Київ, пр. Героїв Сталінграду, 12.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту археології НАН України.

Автореферат розісланий 12 вересня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.О.Петрашенко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. На північному заході України в епоху неоліту проживали дві вели-кі групи населення, які довгий час були сусідами, мали дуже різне етнічне та антропологічне походження і відрізнялися за складом матеріальної, духовної культур. Це були носії дунайської та волинської неолітичних культур. Існування поряд представників двох великих етноспільнот (етнокультурних масивів): 1) прийшлого рільничо-скотарського та 2) аборигенного “лісового” неоліту, напевно, призводило до взаємовпливів та запозичень. Їх контакти перш за все позначилися в поширенні рільничого досвіду вглиб Полісся. В той час як буго-дністровська, дніпро-донецька (в Подніпров’ї), ні-манська, східнополіська культури вивчені краще, неоліт Во-лині та Волинського Полісся був відомий лише з нечисленних неопублікованих матеріалів. Матеріальна специфіка, складові господарства, пері-оди перебування культури лінійно-стрічкової кераміки на Волині та во-линської неолітичної на Поліссі залишалися невідомими. Протягом 20 років автор відкрив і дослідив на Волині велику кількість неолітичних пам’яток. Введення в науковий обіг та інтерпретація цих матеріалів – актуальне завдання, яке вирішується в даній роботі.

Вивченню залишків матеріальної культури населення Волині та Волинського Полісся, їх стосункам присвячена праця, яка пропонується як кандидатська дисертація.

Неоліт --– виключно важлива епоха в пер-вісній історії людства. Він характеризується значними змінами в економіці, духовній культурі. Перехід від привласнюючих до відтворюючих видів господарювання -– рільництва та скотарства – становить сенс палеоекономічних змін, які отримали назву аграрної або неолітичної революції. Швидкість переходу до нових форм господарювання залежала від близькості культурних центрів, інтенсивності міграційних процесів, особливостей ґрунтів, при-родних ресурсів в цілому. Віддалені від центрів неолітизації райони Полісся з бідними піщаними ґрунтами певний час залишалися на попередніх позиці-ях привласнюючого господарства. Тут ще довго домінували мисливство, ри-бальство, збиральництво. Господарські новації хоч ставали їм відомі і були спроби заняття рільництвом, не могли розвинутися до кінця енеоліту. Родючі ж лесові ґрунти Волинської височини стали ареною за-селення мігруючих з південного заходу носіїв дунайської культури (інша назва – культура лінійно-стрічкової кераміки), які були першими класичними рільниками та скотарями на те-ренах України.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є: 1) вивчення матеріальної культури населення з лінійно-стрічковою керамікою, особливостей кре-м’яних, керамічних, кістяних виробів, жител, їх регіональної специ-фіки у порівнянні з виробами та житлами сусідніх територій – Польщі, Подністров’я, визначення періодів та часових меж існування поселень культури лінійно-стрічкової кера-міки Волині; 2) вивчення матеріально-культурної специфіки населення Волинського Полісся з гребінцево-накольчатою керамікою: крем’яної індустрії (її мезолітичної підоснови), кераміки, житлобудівництва. Визначення хронології та періодиза-ції волинської неолітичної культури (ВНК) на основі порівняль-ного аналізу посуду; 3) дослідження можливих контактів двох частково синхронних, але етнічно різних культур: з лінійно-стрічковою керамікою (КЛСК) та гребінцево-накольчатою (ВНК), їх роль в загальноєвропейських процесах; 4) відтворення цілісної картини історичного розвитку регіону в неолітичну добу.

Об’єкт дослідження – етнокультурна історія населення Волині та Волинського Полісся періоду неоліту.

Предмет дослідження. Матеріальна культура носіїв культури лінійно-стрічкової кераміки та волинської неолітичної культури.

Методи дослідження. Дисертація ґрунтується на традиційних для археології методах дослідження – порівняльно-типологічному та картографічному, які застосовано при характеристиці матеріальної культури. При аналізі керамічного та крем’яного комплексів використано також елементи статистики.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше в науковий обіг вводяться матеріали з широкомасштабних розкопок на поселеннях двох неолітичних культур північного заходу України: лінійно-стрічкової кераміки та волинської неолітичної. Серед них є повністю досліджене поселення раннього пері-оду КЛСК Рівне, більша частина пам’ятки середнього періоду Голишів II, одне житло на пам’ятці Гірка Полонка, значна частина поселення пізньо-го періоду Гнідава. Виявлені при цьому залишки житлових об’єктів із великою кількістю кераміки, крем’яних, кістяних, кам’яних знарядь дали змогу вивчити особливості жител КЛСК Волині на різних етапах розвитку, на основі порівняльного аналізу кераміки визначити хронологічні межі та періоди КЛСК на Волинській височині. Більше того, виявити певні ре-гіональні особливості проявів матеріальної культури. Разом з палеобо-таніком Г.О.Пашкевич та палеозоологом О.П.Журавльовим вивчалося господарст-во неолітичних жителів Волині та Волинського Полісся.

Відомі раніше з кількох пунктів та незначних поверхневих зборів пам’ятки з гребінцево-накольчатою керамікою теж досліджувалися на поселеннях (Оболонь, Новосілки, Мідськ, Коник, Крушники). При цьому одержано не лише значні колекції крем’яних та керамічних виробів, а й прослідковано в загальних рисах устрій жител цієї культури, належність крем’яного інвентаря до двох типів: яніславицької тра-диції та типу Вижівка; на основі порівняльного аналізу кераміки з’ясовано хронологічні межі та пе-ріоди існування неолітичних пам’яток Полісся. Насамкінець виокремлено своєрідну волинську неолітичну культуру (ВНК) як складову дніпро-донецької етнокультурної спільноти. Вперше в зандровій зоні виявлено неолітичне поховання мисливця (Мідськ). Підтверджено припущення дослідників (В.М.Даниленка, Д.Я.Телегіна) про можливі контакти носіїв дунайської та волинської неолітичних культур, що видно у зміша-них типах кераміки (Луцьк, Цумань, Моства), а також у широкому розповсюджен-ні навичок землеробства на Волинське Полісся (Оболонь, Новосілки, Розничі, Коник, Крушники) і навіть за Прип’ять в басейни Піни та Ясельди (Мотоль, Глинно). Це з’ясувалося при визначенні відбитків культурних злаків на неолітичній кераміці. Вперше дано узагальнення цих культур для названої території.

При написанні даної праці використовувалися матеріали, статті попе-редніх дослідників (Д.Я.Телегіна, В.М.Неприної, Ю.В.Кухаренка та ін.), зводи пам’яток, матеріали наукового архіву Інституту археології НАН України.

Практичне значення одержаних результатів. Основні висновки дослід-ження можуть використовуватися при написанні узагальнюючих робіт з історії Волині та Західного Полісся періоду неоліту, первісної історії Європи, в підготовці експозицій краєзнавчих музеїв, для написання кур-сів лекцій у вузах, методичних посібників для шкільної краєзнавчої роботи тощо.

Особистий внесок здобувача у публікаціях та статтях написаних у співавторстві з Д.Я.Телегіним, Л.Л.Залізняком, В.К.Пясецьким, Г.О.Пашкевич, О.П.Журавльовим, О.М.Середюком полягає в участі в розкопках, інтерпретації та описі матеріалів, у визначенні поселення Рівне як ранньої “донотного” періоду пам’ятки, передбаченні можливих контактів волинської неолітичної культури з носіями культури лінійно-стрічкової кераміки і, як наслідок, появи раннього землеробства на Поліссі в неоліті.

Апробація результатів дисертації проводилася в доповідях на засіданнях відділу кам’яного віку Інституту археології НАН України, на конференціях в Люб-ліні (1998), Замості (1998), Києві (1981), Мінську (1993), Житомирі (1994), Рівному (1991, 1993), Львові (1995, 1998, 1999, 2000), Луцьку (1994), Бресті (2000), Острозі (1992), у курсі лекцій, розробленому для студентів відділу народознавства факультету україністики ВДУ.

Публікації. По темі дисертації опубліковано понад 70 робіт і серед них дві монографії “Культура лінійно-стрічкової кераміки на Волині”, “Волинська неолітична культура”, що вийшли в 2001р.

Структура роботи. Дисертація (213 стор.) складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури (273 найменувань), двох додатків, 16 таблиць, 148 малюнків. Загальний обсяг роботи 361 стор.

ЗМІСТ РОБОТИ

Вступ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, зміст неолітичної епохи як важливого перехідного періоду в історії людства, окреслено мету і завдання теми, охарактеризовано використані джерела, показана наукова новизна та практична цінність роботи.

Розділ І. Історія дослідження культур лінійно-стрічкової кераміки та волинської неолітичної.

В розділі подано історіографію двох культур епохи неоліту: лінійно-стрічкової кераміки та волинської неолітичної. Носії першої з них заселяли лесові ґрунти Волинської височини, другої – зандрову низовину Волинського Полісся.

Початок вивчення пам’яток культури лінійно-стрічкової кераміки припадає на 30-і роки, коли розвідками Я.Пастернака (Пастернак, 1937) та О.Цинкаловського (Цинкаловський, 1937) виявлено 17 поселень КЛСК в басейні р.Луга (права доплава Західного Бугу) та поблизу м.Луцька. На околицях цього міста розвідки та розкопки проводив Ян Фітцке у 1937. Тоді було знайдено інгумаційне Баївське поховання. Матеріали з виявлених по-селень залишились описаними досить поверхово і переважно втрачені під час війни. У післявоєнні роки пошуковими роботами О.І.Тереножкіна, М.А.Пелещишина, Ю.В.Захарука, І.К.Свєшнікова, В.П.Савича, А.Б.Богуцького, Д.Н.Козака, В.М.Коноплі виявлено нові поселення з лінійно-стрічковою керамікою. Крім того, І.К.Свєшніковим (1954) та Ю.В.Захаруком (1958) опубліковано статті, в яких об’єднано дані про пам’ятки цієї культури на території Західної України. Окремі питання історії КЛСК висвітлено в монографії В.М.Даниленка (1969). Ним поставлена проблема пошуку найдавніших па-м’яток дунайської культури на Україні та поселень проміжного типу, які могли виникнути в районах етнокультурних контактів племен КЛСК з населен-ням поліського неоліту. Нові відомості про стан вивчення даної культури подано в роботі Д.Я.Телегіна (1979). У ній наведена карта пам’яток культури лінійно-стрічкової кераміки України, порівняно мате-ріали названої території з пам’ятками суміжних теренів (Польща, Чехія, Словаччина). В узагальнюючій статті Д.Я.Телегін (Телегін, 1977) подав своє бачення цієї рільничо-скотарської культури, описав її етно-графічні особливості та висловив припущення про час її перебування в Україні – до кінця V тис. до н. е., всього 400-років. На основі матеріалів з Волині та Подністров’я М.А.Пелещишин також досліджував названу культуру, проблеми, пов’язані з перебуванням її населення на цій території, і при цьому висловив здогад про існування не лише малих та се-редніх поселень, а й великих, які, “ймовірно, були міжплемінними центрами” (Пелещишин, 1987). Цей дослідник так само, як і Ю.М.Захарук (Захарук, 1971), на основі раніше проведених в Подністров’ї розкопок зробив певні висновки стосовно специфіки житлобудівництва населення КЛСК Західної України. Переглядаючи фрагменти кераміки з поселення Гнідава, розташованого поблизу м. Луцька, В.С.Титов відніс цей комплекс до групи Желіз (Титов, 1980). В монографії Т.С. Пассек та К.К.Черниш дано опис незначної збірки кера-міки КЛСК з Волині та висловлено припущення про два періоди перебування носіїв КЛСК в Україні та Молдові.

Отже, за час попередніх досліджень археологами висловлені припущення, що: 1) поселення КЛСК України належать до ранішого та пізнішого пе-ріодів; 2) поселення Гнідава слід віднести до групи Желіз; 3) великі поселення КЛСК могли бути міжплемінними центрами; 4) пам’ятки КЛСК Західної України існували до кінця V тис. до н.ае. протягом 400-500 років; 5) житла носіїв КЛСК Подністров’я належать до кількох типів. Більшість цих гіпотез підтвердилася при вивченні пам’яток КЛСК Волині.

Останні 20 років вивченням неоліту Волині займався автор. За цей час відкрито більше 20 нових поселень КЛСК та повторно обстежено ра-ніше відомі пам’ятки в басейнах Західного Бугу, Стиру, Горині. Поряд з розкопами М.П.Кучери та М.В.Матвієйка на Гнідаві автором проведено дослідження і виявлено залишки трьох жител (Охріменко, 1990). На поселенні Голишівпротягом1989–І992 рр. проведено широкомасштабні дослід-ження (біля 2000 м2) і при цьому відкрито залишки п’яти споруд (Охріменко, 1993). В 1983 р. досліджено житло КЛСК біля с. Гірка Полонка Луцького р-ну. Разом з В.К.Пясецьким велися рятівні роботи на пам’ятці КЛСК поблизу смт. Клевань та поселення Рівне (185 м2) (Пясецький, Охріменко, І990). Разом з Г.О.Пашкевич, на основі одержаних під час розкопок матеріалів, вивчалися питання рільничого господарства носіїв КЛСК Волині (Пашкевич, Охріменко, 1990). У співпраці з О.П.Журавльовим вивчено склад домашнього стада і об’єкти полювання носіїв досліджуваної куль-тури. На основі аналізу керамічних комплексів, одержаних під час розкопок, виділено три періоди розвитку КЛСК Волині, в т. ч. досить ранній “донотний” – Рівне та найпізніший (Гнідава, Клевань). Поблизу м.Луцька та смт. Цумань зібрано неолітичну кера-міку змішаного типу.

Історія дослідження неоліту Волинського Полісся сягає початку ХХ століття (Антонович, 1901), коли виявлено перші пам’ятки з гребінцево-накольчатою керамікою. В наступні десятиліття продовжувалися розвідки Я.Пас-тернаком, К.Пшемиським, Я.Фітцке, Т.Сулімірським, О.М.Цинкаловським, І.Ф.Левицьким, І.К.Свєшніковим, В.Ф.Ісаєнком, І.П.Русановою, В.М.Коноплею, В.К.Пясецьким, Л.Л.Залізняком вже в 60-80 роках.

Важливими є матеріали з розкопок, одержані на Житомирському По-ліссі та в Погоринні. Наприклад, неопублікований комплекс кременів (295 екз.) та кераміки, зібраний І.К.Свешніковим біля с. Баранне на Рівнен-щині, пам’ятки біля с.Мелені на правому березі р.Злобич, досліджувана В.О.Круцом та В.К.Пясецьким Рудня Озерянська з мезолітичними та неолітич-ними матеріалами (роботи Д.Я.Телегіна та В.К.Пясецького), Корма (В.К.Пясецький, Л.Л.Залізняк, С.А.Балакін), Крушники на правому березі р.Уж (Л.Л.Залізняк, С.А.Балакін, Г.В.Охріменко). Під час дос-ліджень встановлено, що неолітичні пам’ятки північної Житомирщини можуть бути віднесені до дніпро-донецької спільноти, в їх крем’яних комплексах наявні риси яніславицької та кукрекської мезо-літичних культур (Л.Л.Залізняк), а в кераміці є певна своєрідність (в технології виготовлення, орнаментиці), якщо порівняти її з матеріалами Київського Полісся.

За останнє двадцятиріччя автором виявлено більше 40 пам’яток з гребінцево-накольчатою керамікою, а на деяких поселеннях проводилися стаціонарні дослідження: Мідськ, Новосілки, Оболонь, Коник, Вижівка, Крушники – всього 1856 м2. В результаті цих робіт одержано значну колекцію кераміки (майже 1000 одиниць) та крем’яних знарядь. До того ж, на пам’ятці Вижівка під час розкопок зібрано значну та своєрідну колекцію крем’яних виробів, подібними до яких виявилися знаряддя з поселень Оболонь, Балаховичі.

Таким чином можна констатувати, що в даний час на досліджуваній території відомо більше 100 пунктів з матеріалами волинської неолітичної культури та майже 50 – культури лінійно-стрічкової кера-міки, проте лише окремі з них рентабельні для ста-ціонарних досліджень. Якщо до 80-их років на Волині та Волинському Поліссі були відомі поодинокі неолітичні пункти, а неолітичні матеріали походили або з поверхневих зборів, або з різночасових пам’яток, то за останні двадцять років стан справ різко змінився. Широкомасштабні розвідки (переважно в межах Волинської та Рівненської областей) дозволили відкрити перспективні для вивчення поселення, а проведені на них дос-лідження дали значні та різноманітні археологічні матеріали, які уможливили висвітлення як окремих питань історії Північно-Західної України епохи неоліту, так і загальних, дали можливість побачити даний регіон в контексті загальноєвропейських історичних процесів.

Природне середовище. Північно-західна частина України об’єд-нує два фізико-географічні райони: Волинську височину та Західне або Волинське Полісся. Останнє охоплює північні райони Рівненської, Волинської, Жи-томирської областей, а в зоні Малого Полісся – деякі райони Львівської та Тернопільської областей. Поверхня цього регіону переважно рівнинна, але трапляється місцевість горбиста, грядова, низинна. Ця територія до-сить багата на водойми, які в давнину приваблювали людей: лише в ме-жах Волинської області нараховується 60 річок, більше 200 озер, 374 тис. га займають болота.

Волинська височина теж становить окрему зону, яка на півночі та сході межує з Поліссям, а на півдні – з Малим Поліссям. На відміну від По-ліської низовини зона Лісостепу більш піднята, особливо її південна частина. Абсолютні висоти тут сягають 340-361 м. У центральній та північній частинах є широкі та трохи хвилясті межиріччя з висотами 240-300 м (Геоботанічне районування, 1977).

В атлантичний період, на який в основному припадає епоха неоліту, клімат був теплий та вологий, тому ліси в той час досягли максимального розвитку. На Поліссі на високих сухих дюнних ділянках рослі хвойні дерева, більш вологі місця та терени Волині вкривали дубово-в’язові, ясенові, вільхові, липові, кленові ліси. Значними були зарості ліщини та чагарників. В місцях, покритих лісами, поступово формувалися початкові шари гумусу. В той час як для Полісся характерні дерново-підзолисті, дернові, лучні, болотисті грунти, на вкритій лесовими суглинками Волинській височині поширені чорноземи: типові, опідзолені, сірі, що було важливо для рільничого населення дунайської культури. Фауна в той час була різнома-нітна та численна: ведмідь, вовк, лисиця, тур, лось, олень, козуля, тарпан тощо (Атлас Волынской обл., 1990).

Розділ ІІ. Культура лінійно-стрічкової кераміки на Волині. Опис пам’яток.

Серед кількох десятків неолітичних пунктів, відомих в межах Волинської височини, до найважливіших відносимо два вузли пам’яток, розташованих поблизу Луцька та Рівного. Особливе місце серед них займає поселення Рівне, розташоване на березі Басівкутського озера на околиці м.Рівного.

Поселення розташоване на мисовидній терасі, піднятій над за--пла-вою на 4-5 м. Площа, на якій знаходяться матеріали КЛСК, становить 200х120 м. У різних місцях поселення закладено 14 шурфів, якими виявлено залишки трьох об’єктів, розташованих на відстані 30-40 м одне від одного. (Сумарна досліджена площа – бл. 200 м2). Основна частина матеріалів об’єкту №1 фіксувалася в межах 4,5х2,0 м, об’єкту №2 – 8,0х2,0 м. У заповненні останнього об’єкту знайдено 980 уламків кераміки, кістки тварин, рогову мотику, вісім кістяних проколок та вістер, кре-м’яні пластини, вкладні до серпів, нуклеуси.

На основі аналізу кераміки поселення Рівне його можна віднести до раннього “донотного” гнеховицького етапу розвитку КЛСК Польщі.

Іншою базовою пам’яткою КЛСК Волині є поселення “нотного” періоду Голишів ІІ. Воно розташоване поблизу м. Луцька, на березі р.Чорногузка. На дослідженій тут площі (1748 м2) виявлено об’єкти різної величини: №1 – 10х5 м, №4 – 6х4 м та №5 площею 22 м2. На площі поселення одержано 2500 фрагментів кераміки, переважно столової, від горщиків, амфор, мисок, чаш, кухлів, чарок, чаш на піддоні.

Поселення Гнідава вирізняється серед інших пам’яток Волині, оскільки належить до найпізнішого етапу – його кераміка має риси железовського стилю. Розташоване воно на околиці м.Луцька, в уроч. Гнідава, на лівому березі р.Стир. Виявлене і досліджувалось експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом М.П. Кучери в 1968, 1969 рр. У 1981 р. роботи проводились автором. Всього відкрито 800 м2 поселення.Стратиграфія його така: 0,2-0,4 м – гумус, 0,4-0,9 м – підгрунтя. Культурні рештки залягали в основі підгрунтя та в заглибинах. Основним типом відкритих тут жител є півземлянки, які часто складалися з двох сполучених між собою камер. Об’єкт №23 мав розміри 2,5х4 м, №24 – 6х2,3 м, тобто площа їх була невелика – 10-15 м2.

В житлах та ямах зібрано майже 1000 фрагментів кераміки, яку умовно ділимо на три групи: столову, кухонну та проміжну, що має середні розміри та специфічний орнамент.

Матеріальна культура.

Виявлені на поселеннях КЛСК знаряддя праці вказують на заняття цього населення рільництвом (крем’яні вкладні до серпів, кам’яні зернотерки та розтирачі, рогові наконечники до мотик), полюванням (кістяні наконечники стріл, дротиків, крем’яні трапеції), прядінням (прясла).

В порівнянні з кістяними та роговими виробами Подністров’я та півдня Польщі асортимент виробів населення КЛСК Волині був численнішим і включав копачки, лощила, наконечники стріл, дротиків, сокири з отворами для руків’я, наконечники мотик різних типів.

Своєрідністю відзначалися і крем’яні вироби. Так, якщо на території Польщі на поселеннях КЛСК скребки складають 30-40%, то на Волині ці знаряддя не перевищують 5%, а основна кількість знарядь складається з пластин та відщепів з ретушшю. Нуклеуси з волинських пам’яток КЛСК невеликих розмірів: 4х5 см з поселення Рівне та 4х4,5 см з Гіркої Полонки, лише з Голишева ІІ – більші – 7,5х5 см. Вони підпризматичні або аморфні, одноплощинні, призначені для сколювання пластин.

Всього під час досліджень пам’яток КЛСК Волині одержано 5600 фрагментів кераміки: Рівне – 1500, Голишів ІІ – 2500, Гірка Полонка – 600, Гнідава – 1000. Основними типами керамічних виробів Волині є горщики, амфори, миски, чаші, кухлі, чарки, пляшкоподібні вироби, чаші на піддоні. Основною формою столових виробів є куля або зрізана на 1/3, або з S-подібним профілем з ледь помітним дном та широким горлом. Вироби пізнішого часу мініатюрніші: миски та чаші з Рівного мали діаметр вінець від 10 до 28 см, поселення Голишів ІІ – 10-16 см, поселення Гнідава – діаметр 7-9 см при висоті 5,6 см.

Кухонний посуд більш грубої роботи, значніших розмірів (вміст 2-5 л), товстостінний, міцний, прикрашався бідно – лише у верхній частині.

Таким чином, особливості та асортимент крем’яних та кістяних виробів культури лінійно-стрічкової кераміки Волині характеризують не лише господарську специфіку, а й регіональні особливості місцевих племен, які в нових умовах адаптували близькосхідну модель рільничо-скотарського господарства.

Житлобудівництво. На п’яти поселеннях КЛСК Волині проводилися розкопки, при цьому досліджено 2848 м2 площі та відкрито залишки п’ятнадцяти об’єктів та господарські ями. Площа споруд найбільш ран-нього поселення Рівне становить приблизно 10-30 м2. Всі три відкриті тут об’єкти наземні, чотирикутні. Їх контури простежувалися за концентрацією знахідок. Стіни будувалися, імовірно, з тонких жердин, ямки від яких майже не прослідковуються, обпліталися лозою, а далі обмазувалися глиною. Вогнища в середині не розкладались, але викопувалися господарські ями. Більш пристосованими до холодних місцевих умов є залишки споруд з поселення раннього “нотного” етапу Голишів ІІ. Будівлі, виявлені тут, теж чотирикутні, ямки від стовпів фіксуються рідко. В них наявні вогнищеві та господарські ями. В об’єкті №1 їх було по дві – найбільша (2,4х1,5 м) опускалася нижче гумусу на 1,4 м, в ній була кераміка, вуглинки дров, попіл. Розміри об’єкта 10х5 м. Воно віднесене до півземлянок, бо незначно опущене в материк. Решта об’єктів (три) мали площу 22-24 м2. Одне з них – землянка – на 1 м заглиблена в материк. Споруди з двох сполучених камер виявлені в Гіркій Полонці та на Гнідаві. На останньому (житло №21) більша камера мала довжину 2,5 м, діаметр другої – 2 м. Обидві заглиблені в материк на 0,6 м. В західній її частині відкрито жаровню діаметром 0,2 м.

Отже, особливістю жител волинської периферійної групи пам’яток КЛСК є: 1) наявність вогнищ в середині жител, чого нема в бу-дівлях КЛСК Центральної Європи; 2) наявність землянок (Голишів ІІ, Гірка Полонка); 3) півземлянок, що складаються з двох камер (Гірка Полонка, Гнідава); 4) відсутність рядів стовпів на місці жител.

Періодизація та хронологія КЛСК. Ще донедавна вважалося, що пам’ятки з лінійно-стрічковою керамікою Волині належать лише до її класичного “нотного” періоду і що вони зіставляються з поселеннями середнього етапу розвитку цієї культури у Центральній Європі (Ю.М.Захарук). Проте дослідження, проведені на поселенні Гнідава (біля м.Луцька), та одержана при цьому значна колекція кераміки (1000 фрагментів) дозволили побачити в ній риси (підтвердився погляд В.С.Титова) пізнішого, железовського стилю. Тобто з’ясувалося, що населення КЛСК перебувало на Волині не лише в середньому, а й у пізньому періоді. Поселення Рівне виявилося належним до раннього “донотного” періоду КЛСК. Характерною особливістю керамічних виробів з Рівного є значна домішка полови, особливо в кухонному посуді. Це є однією з ознак його архаїчності. Він великих розмірів, кулястий. Окремі вироби мають циліндричну шийку. Столовий посуд (миски, чаші) менший, старанно прогладжений, орнаментований спіральними, волютовими, геометрично укладеними лініями.

Посуд середнього “нотного” періоду з поселень Голишів ІІ, Гірка Полонка, Жорнів та ін. відзначається меншими розмірами виробів та переважанням лінійно-“нотного” декору.

Кераміка третього, пізнього періоду КЛСК Волині (Гнідава, Клевань) позбавлена рослинного компоненту в “тісті”, відзначається багатством та різноманітністю орнаментики столових виробів, окремими рисами вона подібна до декору железовської групи Польщі, Словаччини: довгими “нотками”, що з’єднують паралельні лінії, сполученням кількох “ноток” у ряд, колосковим орнаментом, мініатюрністю столових виробів, кулястою формою.

Щоб визначити хронологічне місце пам’яток КЛСК Волині, треба порівняти їх з аналогічними поселеннями на території Малопольщі та Словаччини, продатованими методом С14. Для найраніших датованих пам’яток КЛСК Польщі притаманне домішування в глиняну масу полови, оббризкування поверхні просушених виробів сирою глиною, а потім “розчісування” її пальцями; кухонна кераміка має яйцеподібну форму, столова представлена чашами та мисками, тобто вона аналогічна виробам з Рівного. Вважається, що найраніші пам’ятки КЛСК з’являються в Моравії в 4700 рр. до н. е., а на теренах Польщі – в 4500 рр. до н. е. Наприклад, найраніше поселення цього етапу – Ольшаніца має дату 4480±75 р. до н. е. На основі подібності кера-міки поселення Рівне з пам’ятками гнеховицького етапу перше датуємо теж 4500 рр. до н. е.

Пізні прояви КЛСК – железовська група за А.Кульчицькою – датуються 4200-(4000)-3900 рр. до н.е. На території Волині ці впливи могли поширитися ще пізніше. Крім того, на кераміці КЛСК з смт. Клевань, крім лінійно-нотного, наявний декор з трикутних клинець, який, швидше всього, пов’язаний з тиса-полгарськими впливами ранньоенеолітичного часу, тому існування окремих груп цієї культури могло припинитись у 3800-3700 рр. до н.е. Цим часом приблизно датуємо поселення Гнідава, Клевань. Середній же “нотний” період представляють більшість пам’яток цієї культури Волині: Голишів ІІ, Вільшаниця, Коршовець, Баїв, Валентинів та ін.

Отже, співставлення посуду КЛСК з керамікою суміжних територій дозволило поділити пам’ятки Волині на три періоди і запропонувати такі їх хронологічні рамки: ранній (Рівне) – 4500-4400 рр. до н. е., середній (Голишів ІІ та ін.) – 4300-4200 (4100) рр. до н.е., пізній (Гнідава, Клевань) – 4200-3700 (4100-3800) рр. до н.е. Тобто час існування КЛСК на Волині міг становити 700-800 років.

Господарство носіїв КЛСК. Одержані під час розкопок поселень КЛСК матеріали (зокрема, відбитки зернівок на печині та кераміці, остеологічні знахідки) дали можливість у співпраці з Г.О.Пашкевич та О.П.Журавльовим визначити номенклатуру культурних злаків (кілька гатунків пшениць, ячменів, просо, горох, вика), склад домашнього стада (бик, свиня, вівці, кози, коні, а також собаки). Об’єк-тами полювання були тур, козуля, кабан, олень звичайний, лисиця, борсук. На заняття примітивним бортництвом вказує грудочка воску, знайдена на поселенні Рівне в житлі № 2.

Проблема заселення Волині. Швидше за все населення КЛСК з Моравії рухалося на північ через Моравську браму, заселяючи, зокрема, і верхів’я Одеру та Вісли. Припускаємо, що з півдня Польщі, зокрема басейну Вісли через Західний Буг відбувалося заселення Волинської височини. Міграції обумовлювались, як вважають, надлишком населення на певних територіях. Процес заселення був, напевне, багатоетапним, а напрямки розселень могли змінюватися.

Розділ ІІІ. Пам’ятки волинської неолітичної культури на Західному Поліссі.

Основні пам’ятки ВНК. На Західному Поліссі відомо більше 100 пам’яток з гребінцево-накольчатою керамікою, які відносимо до волинської неолітичної культури дніпро-донецької етнокультурної спільноти. На п’яти з них: Мідськ (200 м2), Новосілки (1000 м2), Оболонь (346 м2), Коник (80 м2), Крушники (30 м2), Вижівка (200 м2) проводились розкопки.

Найбільшим за площею поселенням ВНК є Новосілки (100х40 м). Воно розташоване на лівому корінному березі р.Стир поблизу с.Новосілки Маневицького р-ну Волинської обл. Розкопки проводились у 1976, 1981-1994 рр. Концентрація кераміки та знарядь вказує на наявність тут залишків чотирьох-п’яти жител періоду неоліту. Понижень на їх місці не спостерігається за винятком менших та більших вогнищевих ям діаметром 55-20 см, а глибиною 50-15 см. Колекція кераміки (192 фрагменти) вирізняється тонкостінністю (3-8 см), середньою домішкою рослинності, прогладженістю поверхні, інколи розчесами зсередини чи ззовні, конусовидною або про-фільованою при гострому дні формою та орнаментом з гребінцевих, півокруглих вмятин, паралельних ліній, сітчастої штриховки, насічок. Найчастіше використовуваним є декор з наколів та відтисків гребінця – відповідно 30,7% та 20,5%.

Кременів всього зібрано 1719. Серед них 7 одноплощинних підпризматичних нуклесів, 131 пластина з ретушшю, кінцевих на пластинах та відщепах, підокруглих, неправильної форми скребків: 12 яніславицьких наконечників, 13 мікрорізцевих сколів, 7 трапецій та 1 трикутник, т. б. комплекс кременів має виразні яніславицькі риси. Сокири-макроліти майже відсутні. На фрагментах кераміки поселення Новосілки помічені відбитки зернівок культурних рослин.

Неолітичне поселення Оболонь розташоване на правому березі р.Стир західніше с. Мала Осниця Маневицького р-ну Волинської обл. і має площу 150х40 м. Розкопками (1985-1993 рр.) досліджено 346 м2 вцілілої ділянки. Шар гумусу становить 0,3 м, підгрунтя – 0,2-0,4 м. В його нижній частині залягали переважно неолітичні матеріали. У центральній та південній частині поселення, де кераміки та крем’яних знарядь було найбільше, напевне знаходилися неолітичні об’єкти. Їх контури не простежуються, лише в місцях найбільшої концентрації знахідок та вуглинок помічається пониження.

Всього зібрано 339 фрагментів кераміки, з них орнаментованих 132 (43,3%), в т. ч. відтисками гребінця 56 (42%), насічками, косою сіткою – по 15 (11%), “копитцями” – 6 (4,5 %). Посуд конічний, біконічний, профільований при гострому або округлому дні.

Серед 1085 кременів є 3 трапеції, 131 пластина без ретуші та 137 з нею, 128 відщепів з ретушшю, 32 скребки на пластинах та пластинчатих відщепах, 20 різців, 8 сокироподібних знарядь. Отже, якщо в кераміці поселень Новосілки та Оболонь є багато спільних ознак, то крем’яна індустрія різна: в першому випадку бачимо яніславицькі риси, в іншому, при одноплощинних нуклеусах, пластинчатій техніці мікроліти представлені лише трапеціями. Різці виготовлялися на відщепах (серединні та серединно-бокові). Спостерігається слабкий розвиток макролітів. Цей комплекс відносимо до пам’яток типу Вижівка.

Поселення волинської неолітичної культури Коник знаходиться на лівому березі р.Стир. за 4 км на південь від смт. Зарічне. В 1985 р. автором тут проведено рятівні розкопки (80 м2). Неолітичні знахідки залягали в середній та нижній частині підгрунтя (15-35 см). Фрагментів кераміки знайдено 142, з орнаментом – 25, вони належали 15 посудинам (слабопрофі-льованим та конусоподібним). Декор складався з наколів у верхній частині, гребінцевих відтисків, косих насічок, рядів ямок.

Крем’яні вироби поселення Коник представлені 4 одноплощинними нуклеусами, 112 пластинами та уламками, 69 пластинами з ретушшю, скребками на відщепах (11), мікролітами: 2 яніславицькими наконечниками, 1 мікрорізцем, 1 трапецією. Тобто комплекс кременів можна віднести до яніславицької традиції.

Матеріальна культура. Крем’яні знаряддя. Найчисленнішими артефактами на поселеннях волинської неолітичної культури є крем’яні вироби. Сировиною для них є місцевий жовновий кремінь, виходи якого на поверхню відомі на Поліссі в багатьох місцях. Крем’яний інвентар поселень ВНК ділимо за морфологічними ознаками на дві групи: 1) яніславицького типу: Новосілки, Коник, Перемут, Горинка, Хабарище, Залухів (за Д.Я.Телегіним) належного до рудоострівського варіанту дніпро-прип’ятської культури та 2) типу Вижівка, до якого належать крем’яні комплекси поселень Вижівка, Оболонь, Балаховичі.

Яніславицька крем’яна індустрія характеризується пластинчатою технікою розколювання кременів, для чого використовувались одноплощинні підпризматичні нуклеуси, аморфними скребками, трапе-ціями, яніславицькими трикутниками, культурновизначальними косими підтрикутними наконечниками стріл, при виготовленні яких одержувалися ще мікрорізцеві сколи. Л.Л.Залізняк дійшов висновку, що на Волинському Поліссі вони мають ретушовану основу, що є характерною ознакою вістер яніславицької культури Польської низовини. На основі цього дослідник включав окреслений регіон в зону поширення яніславицьких пам’яток, а кордон між яніславицькою та рудоострівською культурами провів по басейну Случі (Зализняк, 1984).

В крем’яних комплексах типу Вижівка відсутні яніславицькі трикутники, а наконечниками стріл служили трапеції, помічається великий відсоток скребків переважно на відщепах, різці (бокові та кутові) робилися на відщепах. На пам’ятці Вижівка трапецієподібних сокирок лише в одному житлі знайдено більше 30. На інших пам’ятках їх мало.

Отже, частина пам’яток волинської неолітичної культури склалася на яніславицькій основі мезолітичного походження. Інша частина – на основі пам’яток типу Вижівка.

Кераміка волинської неолітичної культури одержана переважно з стаціонарно досліджуваних пам’яток: Новосілки, Оболонь, Коник, Мідськ, а також поверхневих зборів. Порівняно з Подніпров’ям волинські неолітичні пам’ятки дають меншу кількість кераміки: на поселеннях знаходиться
1-2 сотні фрагментів від кільканадцяти посудин, а на розвіяних дюнах – десятки. Тому загальна кількість фрагментів посуду ВНК нараховує до 1000 одиниць. Основним типом посуду ВНК є горщики кількох типів: 1) конусовидні з прямими стінками (Новосілки), 2) біконусовидні (Шепель), 3) яйцеподібні (Майдан), 4) профільовані (Нобель), 5) прямостінні, широко відкриті (Славута).

Горщики ВНК невеликі: виріб із Славути має діаметр вінець майже 12 см, висоту 15 см, з Шепеля – відповідно 12 та 20 см, Новосілок – 12 та 17 см, Мідська – 12 та 18,5 см, Віткович – 16 та 15,5 см.

Кераміку волинської культури можна вважати значним мистецьким явищем. Легкий горщик світло-коричневого кольору майже завжди прикрашений одним, двома чи кількома елементами декору. У верхній частині вироби прикрашалися наколами або проколами з одного чи обох боків. Нижче наносився суцільний – до дна – декор з одного елементу орнаменту (Славута, Крушники) або кількох (Мідськ, Нобель) чи розріджений окремими “полями” (Розничі, Красносілля). Найбільш вживаним елементом декору кераміки ВНК були гребінцеві відтиски, кінцем нахиленої палички (“копитця”), ряди нахилених або вертикальних насічок, ямок, прокреслених ліній, у нижній частині горщиків часто бачимо сітчастий орнамент.

Однією з характерних особливостей горщиків ВНК є їх тонкостінність, добрий випал, що видно по однобарвності стінок, до-мішка рослинності, піску, рідше шамоту та жорстви, розчеси гребінцем чи віхтем трави з одного чи двох боків.

Особливості посуду волинської неолітичної культури помітні в: 1) невеликих розмірах (2-3 л вмісткості) в порівнянні з 12-15 л німанської культури та 5-6 л східнополіської, так само горловини – Д-20-25 см проти 30-40 см в названих вище сусідніх; 2) домішка в глиняну масу кераміки ВНК складається з рослинності, піску, шамоту, в пізньому періоді додається жорства, в той час як у виробах НК та СПК крім рослинності могла бути ще черепашка та вапняк, кольори посуду ВНК переважно коричневі та жовті з відтінками, а НК – сіро-коричневий, червонуватий, зеленуватий, темний в середині, СПК – коричневий та жовтий; 3) орнаментика ВНК складається з наколів, проколів, гребінцевих відтисків, “копитець”, “сітки”, ліній, насічок. Подібні елементи є й у НК, але крім цього наявні прямокутні вдавлення, ялинкові композиції, відтиски лопатки, текстилю, розмочаленої палички, в СПК – є ще дужки, шнур, гусенички, “ялинка”. В технології виготовлення та орнаментиці між ВНК та києво-черкаською культурою помітні деякі відмінності; 4) якщо для кераміки ВНК притаманні наколи – проколи під зрізом вінець, то у КЧК вони рідкісні, відсутнім є в останній такий популярний у ВНК (як і НК), орнамент як “копитця”, зате частіше використовувався гребінцевий орнамент (34,2%) у КЧК проти 15-20% на більшості пам’яток ВНК. Декорування горщиків ВНК було горизонтальне, в той час як у КЧК – вертикальні ряди становили 18% декору.

Житлобудівництво носіїв ВНК. Під час розкопок поселень та окремих об’єктів (Новосілки, Вижівка, Оболонь, Крушники, Вовче) приділялась увага розташуванню вогнищ, ямок, каменів, крем’яних знарядь, які фіксувалися на плані житла умовними позначками. Прикметно, що вогнищеві ями робилися різних розмірів – великі (Вовче – діаметр 3 м, опущеність в материк – на 0,7-0,8 м, Новосілки – 0,5 м, Крушники – 1,5х1,5 м) та малі (Вовче – 0,2 м, Вижівка – вісім вогнищевих ямок на площі споруди, Новосілки – 0,3х0,15 м, Крушники – 0,4х0,2 м).

На нашу думку, великі вогнищеві ями служили для обігрівання будівлі в холодні періоди, а також, за етнографічними даними, для приготування м’ясної їжі. Менші ж або служили для освітлення та обігрівання, як у житлі Вижівки, або на них готувалася в горщиках страва, бо поряд знаходяться розвали горщиків (Новосілки, Балаховичі, Крушники). Самі ж споруди були різні: наземні (Новосілки, Оболонь, Крушники) та заглиблені (Вижівка). Швидше за все – споруди ВНК були чотирикутні, стовпові або з легких жердин, які потім обпліталися лозою, або робилися з торфу, очерету тощо. Об’єкт з Новосілок простежений на основі фіксації знахідок і мав розміри 5х8 м, Крушників – 5х6 м. Тобто їх площа складає 40 м2 (Новосілки, Вижівка) або 30 м2 (Крушники).

Господарство носіїв ВНК. Відбитки зернівок культурних рослин виявлені на кераміці раннього (Розничі), а також середнього періоду, але припускаємо, що землеробство у цього населення могло розвинутися лише в пізній період з приходом населення культур енеоліту: лійчастого посуду та кулястих амфор, з появою шліфованих сокир, крем’яних серпів, зернотерок. Тоді ж могло розвинутись і скотарство. Основними ж господарськими заняттями населення волинської неолітичної культури в усі періоди було полювання та рибальство. Про значення рибальства є лише опосередковані дані – поселення ВНК, наприклад, Новосілки, Оболонь, Коник, Балаховичі розташовані в зручних для рибальства місцях, біля річкових заток, стариць. Для мисливства на Поліссі віддавна були сприятливі умови. Тут водилися шляхетні олені, європейські козулі, лосі, тури, європейські зубри, сарни, свині, коні-тарпани,