НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Олексенко Володимир Павлович

УДК 811.161.2ґ373.611.367.622

СЛОВОТВІРНІ КАТЕГОРІЇ ІМЕННИКА

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Херсонського державного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант – доктор філологічних наук, професор Городенська Катерина Григорівна, Інститут української мови НАН України, заступник директора з наукової роботи.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент Непийвода Наталія Федорівна, Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри мови та стилістики;

доктор філологічних наук, професор Плющ Марія Яківна, Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, професор кафедри української мови;

доктор філологічних наук, професор Ожоган Василь Михайлович, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, декан філологічного факультету.

Провідна установа – Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра сучасної української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться "24" грудня 2002 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 при Інституті української мови НАН України (01001, Київ, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні та Інституту української мови НАН України (01001, Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано "23" листопада 2002 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук І. А. Самойлова

Загальна характеристика роботи

Сучасний етап розвитку української дериватології характеризується намаганням систематизувати словотвірні одиниці на нових концептуальних чи методичних засадах, переглянути й уточнити деякі наукові поняття, що сформувалися впродовж кількох десятиліть становлення дериватології як науки. Це засвідчують, зокрема, монографічні праці "Морфеміка української мови" О.К.Безпояско та К.Г.Городенської (К., 1987), в якій уперше словотворчі афікси української мови згруповано на спільній семантичній основі у функціонально-семантичні поля, "Суфіксальна підсистема сучасної української літературної мови: будова та реалізація" Є.А. Карпіловської (К., 1999), автор якої, використавши нову ідеологію моделювання мови та найповніший генеральний реєстр слів, створила оригінальний комплексний опис суфіксальної підсистеми сучасної української літературної мови, запропонувала модель функціональної суфіксальної граматики, що графічно репрезентує суфіксальну підсистему в статиці й динаміці.

Абсолютно новим етапом у розвитку сучасної української дериватології став категорійний підхід до аналізу похідних одиниць, який уможливив виокремлення категорійного словотвору, теоретичні засади якого викладено в працях І.Р.Вихованця та К.Г.Городенської. Цей підхід зумовлений категорійним підходом до вивчення граматики. Він передбачає виділення з позицій категорійності трьох граматичних підсистем – категорійного синтаксису, категорійної морфології та категорійного словотвору, яким властиві різні одиниці й категорії. Категорійному словотвору відведено проміжне місце між категорійним синтаксисом і категорійною морфологією, бо його словотвірні категорії формуються на основі елементарного речення чи словосполучення, використовуючи для свого вираження мінімальні одиниці морфологічного рівня – морфеми. Таке витлумачення словотвірної категорії принципово відрізняється від традиційного, що вже відоме в українській дериватології. Якщо одиниці морфології та синтаксису і притаманні їм категорії опрацьовані докладно, то словотвірні категорії перебувають на початковій стадії свого вивчення. Поки що маємо фрагментарні студії про деякі словотвірні категорії іменників. Цілісного дослідження, в якому було б послідовно втілено синтаксичний підхід у викладеному вище витлумаченні до виділення словотвірних категорій іменника, в українському мовознавстві немає. Саме це й зумовило насамперед вибір теми докторської дисертації, саме це визначає її актуальність.

Важливою проблемою категорійного словотвору є також структурування словотвірних категорій. Одиницею їхнього структурування обрано словотвірний тип, оскільки словотворчий афікс (суфікс, префікс чи конфікс) свою семантико-синтаксичну функцію непредикатного компонента, функцію супровідного предиката та траспозиційну роль може реалізувати кількома словотвірними типами, тобто такими рядами похідних одиниць, для яких характерна спільність: 1) частиномовної належності твірних основ; 2) словотворчого засобу, відповідно й способу творення; 3) словотвірного значення.

Структурування словотвірних категорій на засадах словотвірного типу, що ґрунтується на певній функції словотворчого афікса, також засвідчує актуальність пропонованого наукового дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Концептуально й методично дисертаційне дослідження пов'язане з плановою науковою темою відділу історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України "Граматика сучасної української літературної мови", над якою цей структурний підрозділ працював в останні десятиліття. Тему роботи затверджено на засіданні вченої ради Інституту української мови НАН України, погоджено в такому формулюванні в науковій раді з координації досліджень у галузі мовознавства в Україні.

Мета дослідження – установити на синтаксичних засадах систему словотвірних категорій іменників у сучасній українській мові, об'єднати іменникові словотворчі афікси на категорійній основі.

Досягнення зазначеної мети передбачало виконання таких конкретних завдань:

1. Обґрунтувати необхідність категорійного підходу до систематизації похідних одиниць у словотворі.

2. З'ясувати суть поняття "словотвірна категорія".

3. Умотивувати залежність словотвірних категорій від характеру функцій компонентів базових структур, категоризованих за допомогою словотворчих афіксів, виокремити словотвірні категорії різних рангів.

4. Розкрити механізм формування словотвірних категорій непредикатного характеру, установити потенціал словотворчих суфіксів, що використовуються для категоризації семантико-синтаксичних функцій суб'єкта дії, суб'єкта (носія) стану, знаряддя й засобу дії та локатива.

5. Визначити специфіку формування та склад словотвірних категорій супровідно-предикатного характеру, установити іменникові суфікси, що їх реалізують.

6. Обґрунтувати предикатний характер словотвірних категорій префіксальних іменників, виявити їх склад та наповнення.

7. Розмежувати словотвірні категорії кількісного, кількісно-експресивного та експресивно-оцінного характеру.

8. Визначити відмінності словотвірних категорій опредметненої дії та опредметненого якісного стану, проаналізувати взаємодію словотворчих формантів у межах цих категорій.

9. Структурувати словотвірні категорії на засадах словотвірного типу.

10. Установити ієрархію словотвірних категорій іменника.

Методи і прийоми аналізу. У роботі використано описовий метод, метод моделювання, а також елементи трансформаційного аналізу.

Об'єктом пропонованого дослідження є словотвірні категорії іменника в сучасній українській мові.

Предметом дослідження є механізм формування словотвірних категорій іменника на синтаксичній основі та структурування цих категорій на засадах словотвірного типу.

Джерела фактичного матеріалу. Можливість розв'язати поставлені завдання на надійному фактичному підґрунті надали: "Словник української мови" в 11 тт. (К., 1970–1980), "Словник синонімів української мови" в 2-х тт. (К., 1999 – 2000), 2-томний словник-довідник І.Т. Яценка "Морфемний аналіз" (К., 1980 – 1981), "Словник іншомовних слів" за ред. О.С. Мельничука (К., 1985). Для потреб дослідження було використано твори художньої літератури й нехудожню спадщину українських письменників (мовознавчі, літературознавчі, літературно-критичні праці, листи, щоденники тощо), сучасну публіцистичну літературу, усну народну творчість, словники мови письменників, переклади творів зарубіжних авторів, матеріали Лексичної картотеки Інституту української мови НАН України.

Наукова новизна одержаних результатів роботи полягає в тому, що це перше в українському мовознавстві цілісне дослідження з категорійного словотвору, в якому на принципово нових, синтаксичних, засадах виділено словотвірні категорії іменників, визначено їхню ієрархію, особливості словотвірної категоризації семантико-синтаксичних функцій непредикатних компонентів, значень супровідних предикатів та граматично опредметнених значень предикатів дії і предикатів якісного стану, розмежовано словотвірні категорії кількісного, кількісно-експресивного й експресивно-оцінного характеру, а також словотвірні категорії локатива непредикатного типу і локатива-універбатива, установлено потенціал іменникових словотворчих афіксів та відношення між ними в межах кожної словотвірної категорії.

Теоретичне значення виконаного дослідження полягає в тому, що зроблені висновки й узагальнення є вагомим внеском у категорійний словотвір сучасної української мови як підсистему категорійної граматики. Його наукові засади слугують методологією для виокремлення словотвірних категорій похідних одиниць іншої частиномовної належності, сприяють виявленню системних взаємозв'язків між синтаксичними, морфологічними та словотвірними одиницями і відповідними категоріями.

Практична цінність одержаних результатів. Матеріали дисертації використовуватимуться: 1) для подальшого вивчення загальнотеоретичних проблем дериватології; 2) для з'ясування деяких питань морфеміки і словотвору; 3) для написання підручників, посібників, практикумів з морфеміки та словотворення; 4) для укладання морфемних і словотвірних словників; 5) у читанні теоретичних спецкурсів з дериватології та синтаксису, ономасіології й теорії номінації; 6) для написання курсових і дипломних робіт; 7) у науково-пошуковій роботі аспірантів та студентів.

Результати виконаного дисертаційного дослідження впродовж останніх років використовувалися у процесі читання спецкурсу "Актуальні проблеми словотвору та морфонології" для студентів Херсонського державного університету.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження щодо виокремлення словотвірних категорій іменника сучасної української мови є наслідком самостійної роботи автора. Наукових праць, написаних у співавторстві, немає.

Апробація роботи. Основні положення дисертації було повідомлено на Республіканській науковій конференції "Використання спадщини повернутих і забутих діячів науки і культури в навчальному процесі педагогічного вузу та школи" (Рівне, 1991), Республіканській науковій конференції "Проблеми зіставної семантики" (Київ – Черкаси, 1992), Всеукраїнській науково-методичній конференції "Шляхи і засоби підготовки вчителя української мови і літератури на сучасному етапі" (Херсон, 1992), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Сучасні аспекти дослідження граматики української мови і лінгводидактичні основи викладання шкільного курсу" (Полтава, 1992), науково-практичній конференції "Шляхи реалізації закону „Про мови” в південно-східному регіоні України" (Херсон, 1994), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Гуманітарна освіта і проблеми виховання молоді" (Херсон, 1995), на наукових конференціях, присвячених творчості Василя Стефаника (Івано-Франківськ, 1991), Дніпрової Чайки (Херсон, 1991), Павла Филиповича (Черкаси, 1991), Миколи Чернявського (Херсон, 1993), Всеукраїнській науковій конференції "Актуальні проблеми граматики" (Кіровоград, 2000), Перших граматичних читаннях, присвячених ювілею Івана Романовича Вихованця (Донецьк, 2000), науковій конференції "Граматичні категорії української мови" (Вінниця, 2000), Всеукраїнській науковій конференції "Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку" (Херсон, 2001), Всеукраїнській науковій конференції "Семантика мовних одиниць: теоретичний і прагматичний аспекти" (Херсон, 2001), Всеукраїнській науковій конференції "Граматичні категорії у функціональному висвітленні" (Полтава, 2001), Міжнародній науковій конференції "Функціонування мовних одиниць у художньому і

публіцистичному мовленні" (Херсон, 2001), Міжнародній науковій конференції "Українська література в загальноєвропейському контексті" (Ужгород, 2001), Міжнародній науковій конференції "ХХ століття у дзеркалі літератури та культури", присвяченій сторіччю Нобелівської премії у галузі літератури (Херсон, 2001), Всеукраїнській науковій конференції "Лексико-граматичні категорії у функціональному аспекті" (Херсон, 2002), а також на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Херсонського державного університету (1996 –2002 рр.).

Результати дослідження обговорювалися на засіданні кафедри української мови Херсонського державного університету й на засіданні відділу історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України.

Публікації. Проблематику, теоретичні й практичні результати дисертаційної роботи викладено в 34 друкованих працях, з-поміж них 1 монографія, 26 статей у наукових журналах, збірниках наукових праць, у 7 тезах і матеріалах конференцій.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, восьми розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 486 позицій. Повний обсяг дисертації – 432 сторінки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено його новизну, теоретичну і практичну цінність одержаних результатів, окреслено джерела ілюстративного матеріалу.

У першому розділі "Словотвірна категорія суб'єкта дії" проаналізовано теоретичні проблеми формування словотвірної категорії суб'єкта дії як основної категорії непредикатного характеру, класифіковано суфіксальні іменники за акцентованою ознакою, установлено склад та продуктивність словотвірних типів, на яких ґрунтуються ці іменники, вказано на специфіку утворення складних іменників.

Іменники із семантикою суб'єкта дії в сучасній українській мові формуються в суб'єктній семантико-синтаксичній позиції складної конструкції на основі компонентів базового елементарного речення. Вони розрізняються насамперед кількістю та якістю компонентів, що становлять групу означення. Саме один із них зазнає семантичного акцентування і стає кореневою морфемою суфіксального іменника, а семантико-синтаксичну функцію суб'єкта дії реалізує словотворчий суфікс: Той, хто сіє, створює достаток ® Сіяч створює достаток; Той, хто стріляє, сміливий ® Стрілець сміливий.

Залежно від характеру семантично акцентованого компонента базового речення суфіксальні іменники поділяємо на іменники з акцентованою предикатною та іменники з акцентованою непредикатною ознакою. Коренева морфема таких іменників найширше представлена акцентованими предикатами дії, вираженими перехідними дієсловами, з якими поєднується чимало словотворчих суфіксів.

Акцентування предикатів дії базових елементарних речень зумовило високу продуктивність віддієслівних суфіксальних іменників. Їм поступаються дещо своєю продуктивністю іменники, які називають суб'єктів дії за семантично акцентованою непредикатною ознакою, що вказує передусім на об'єкт дії чи результат і рідше – на знаряддя чи засіб дії та локатив, тобто відсубстантивні іменники. Оскільки кореневою морфемою таких іменників стають семантично акцентовані непредикатні компоненти із зазначеними семантико-синтаксичними функціями, то предикат дії їхнього базового трикомпонентного речення зазнає редукції: Той, хто тче килими, зберігає народні традиції ® Килимар зберігає народні традиції; Той, хто грає на гітарі, є віртуозом ® Гітарист є віртуозом.

Семантико-синтаксичну функцію суб'єкта дії з акцентованим предикатом дії реалізують питомі слов'янські суфікси -ач, -ник/

-льник, -ець, -ар, -ій та запозичені -атор, -ізатор/-изатор, -ант/-ент, -ер та ін. На їхній основі сформовані відповідні словотвірні типи віддієслівних іменників, які називають осіб за постійно виконуваною ними дією, що є для них професійним заняттям, видом діяльності тощо. Вибір дериваційного суфікса залежить від кількох факторів, основним з-поміж яких є семантичний. Кожному суфіксові притаманний свій семантичний контекст дієслів, що репрезентують значення акцентованих предикатів дії.

За продуктивністю й функціональним навантаженням словотвірний тип із суфіксом -ач становить національну специфіку іменникового віддієслівного словотвору: оглядач, орач, копач, перекладач, ткач. Високопродуктивним тут є і словотвірний тип із суфіксом -ник/-льник: проповідник, різник, годувальник, розливальник та ін.

Типовими виразниками семантико-синтаксичної функції суб'єкта дії з акцентованими непредикатними компонентами є питомі суфікси -ник/ -івник та -ар, що сформували продуктивні словотвірні типи відсубстантивних іменників: олійник, буряківник, овочівник, кранівник; чоботар, зброяр, ложкар, дудар та ін.

Семантико-синтаксичну функцію суб'єкта дії в структурі іменників широко представляють суфікси іншомовного походження, що сполучаються з акцентованим дієслівним предикатом дії. Серед них -атор, -ізатор/-изатор, -ант/-ент, -ер/-ор. На їхній основі сформовано чотири словотвірних типи, які в сучасній українській мові мають неоднакову продуктивність. Продуктивнішими є словотвірні типи із суфіксами -атор, -ізатор/-изатор (агітатор, екзаменатор, коментатор; екранізатор, інсценізатор, популяризатор та ін.), менш продуктивними – словотвірні типи із суфіксами -ант/-ент та -ер (консультант, опонент, тренер, гример та ін.).

Складні іменники на позначення суб'єкта дії є формальнограматичними репрезентантами різних типів семантично елементарних речень. Вони співвідносяться лише з трикомпонентними предикатно-аргументними структурами. Згортання цих структур у реальне слово залежить від особливостей формально-граматичної реалізації значень їхніх складників. Загальною умовою згортання семантично елементарних речень в складні іменники є те, що всі три компоненти таких речень здебільшого дістають матеріальне вираження, тоді як з трьох компонентів семантично елементарних речень, на основі яких виникають суфіксальні іменники, формальну репрезентацію мають лише два, бо предикат, що їх зумовив, представлений імпліцитно.

Композитні іменники – назви виконавців дії – формуються на основі двох типів семантично елементарних речень. Характерною ознакою формально-граматичної структури цих складних іменників є неоднакове вираження семантико-синтаксичної функції суб'єкта дії. Вона може бути представлена суфіксами, нульовими суфіксами і дієслівними асемантичними компонентами, тоді як предикат і об'єкт дії базового речення трансформуються у два корені складного іменника – дієслівний та іменниковий, які мають свої внутрішньослівні позиції: у препозиції виступає об'єктний компонент, у центральній позиції – предикатний компонент і в кінцевій – суб'єктний суфікс.

Основними словотворчими засобами вираження функції суб'єкта дії є суфікси -ник/-івник, -ець, -ач, -ій, -тель, пор.: Той, хто тре фарбу ® фарботерник; Той, хто творить пісні ® піснетворець; Той, хто одержує вантаж ® вантажоодержувач. За своєю семантикою деякі композити тотожні суфіксальним іменникам, пор.: піснетворець і пісняр, круподерник і круп'яр, пушкінознавець і пушкініст.

Виразником семантико-синтаксичної функції суб'єкта дії у структурі композитних іменників часто виступає і нульовий суфікс. Він оформляє ті основи, дієслівний компонент яких не зазнав десемантизації і залишився представником акцентованого предиката дії: Той, хто ловить птахів ® птахолов; Той, хто рубає дрова ® дроворуб; Той, хто любить книги ® книголюб; Той, хто міряє землю ® землемір.

Із дієслівних коренів, уживаних у структурі складних іменників на позначення виконавців дії, лише -роб найбільше функціонально уподібнився до суфіксів, став аналогом власне-суфікса в суб'єктній функції: Той, хто робить (виготовляє) вино ® винороб.

Організаційна роль суфіксів у формуванні структури як суфіксальних, так і складних іменників зумовлена їхньою класифікаційною функцією, тобто здатністю визначити частиномовну належність деривата.

У другому розділі "Словотвірна категорія суб'єкта (носія) стану" обґрунтовано самостійний статус словотвірної категорії суб'єкта стану, вказано на її спільні й відмінні ознаки порівняно із словотвірною категорією суб'єкта дії, окреслено потенціал базових елементарних речень та схарактеризовано механізм й особливості їхнього згортання в реальні іменники на позначення суб'єкта стану, встановлені семантичні різновиди суб'єкта стану та словотвірні типи, на основі яких вони сформувалися.

Спільним для субстантивів із значеннями суб'єкта дії і суб'єкта стану є те, що перетворення семантично елементарного речення на реальне слово відбувається в основній семантико-синтаксичній позиції речення – суб'єктній позиції. Відрізняються ці субстантиви семантичними типами предикатів реченнєвих структур, на основі яких вони утворилися. Суфіксальні іменники із значенням суб'єкта стану формуються переважно на основі предикатів стану, серед яких предикати якісного стану, дієслівні предикати із значенням стану та ті предикати, що виражають стан як процесуальну ознаку. З ними поєднуються різні суфікси на позначення суб'єкта стану: Той, хто мовчить (не любить багато говорити), непомітний ® Мовчун непомітний; Той, хто часто плаче, не подобається дітям ® Плаксій не подобається дітям.

З-поміж акцентованих предикатів, що виконують роль кореневої морфеми суфіксального іменника, окремий тип становлять ті, що виражають стан як процесуальну ознаку. Вона є характерною зовнішньою або внутрішньою ознакою людини: Той, хто плаче (надміру), дратує інших ® Плаксій дратує інших.

Роль кореневої морфеми суфіксальних іменників із значенням суб'єкта стану виконують також акцентовані іменникові компоненти із значенням локатива (Той, хто народився або живе в Херсоні, закоханий в зелені шати міста ® Херсонець закоханий у зелені шати міста), об'єкта ототожнення, ідентифікації (Той, хто належить до італійської нації, веселий ® Італієць веселий) та композитива (Той, хто є членом ЗМОПу, сміливий ® Змопівець сміливий).

Суфіксальні іменники, що характеризують суб'єкта стану за різними параметрами, об'єднано в п'ять тематичних груп: 1) назви осіб за внутрішніми та зовнішніми ознаками; 2) назви носіїв суспільно-політичних, філософських, релігійних та інших ідей; 3) назви осіб за етнічною та національною належністю; 4) назви осіб за територіальною ознакою (місцем проживання або народження); 5) назви носіїв індивідуального включення.

Словотворчі суфікси, що вказують на носіїв зовнішніх та внутрішніх ознак, розрізняються за своєю функціонально-стилістичною спеціалізацією і поділяються на дві групи: 1) суфікси контекстної експресивності (-іст/-ист, -ник, -ік/-ик, -ар(-яр), -тель); 2) суфікси власної експресивності (-ун, -ець, -ій, -ан, -ак, -ай/-тяй, -ань, -ач, -ук(-юк), -к-, -ух(-юх/-люх-) та ін.).

Найвищою продуктивністю у творенні іменників – назв носіїв зовнішніх та внутрішніх ознак із суфіксами контекстної експресивності відзначається словотвірний тип з іншомовним формантом -іст/-ист. Цей різновид суб'єктного значення він реалізує, поєднуючись з основами акцентованих предикатів стану, виражених предикативними іменниками на -ізм/-изм, іменниками з нульовим суфіксом та прикметниками: Той, хто постійно прагне до максималізму ® максималіст; Той, хто часто вдається до афери ® аферист.

Аналогічним за значенням і функцією до іншомовного суфікса -іст/-ист є український суфікс -ник: пристосовник, нікчемник. Вони розрізняються генетичною неоднорідністю своїх акцентованих предикатних основ і продуктивністю: суфікс -ник приєднується до питомих слов'янських основ і є малопродуктивним, -іст/-ист – до основ іншомовного походження і виявляє високу продуктивність.

Оцінні назви осіб за особливостями їхнього характеру, поведінки, темпераменту, за хворобою утворені на основі словотвірного типу із суфіксом -ік/-ик, що поєднується з акцентованими предикатними прикметниками та іменниками: Той, хто є скептичний (до всього ставиться скептично) ® скептик; Той, хто є цинічний ® цинік; Той, хто хворіє на діабет ® діабетик.

Периферію словотворчих суфіксів контекстної експресивності, що, реалізуючи семантико-синтаксичну функцію суб'єкта стану, визначають осіб за зовнішніми та внутрішніми ознаками, становлять суфікси -ар(-яр) та -тель. Перший із них поєднується з основами акцентованих дієслівних предикатів із значенням стану, зрідка – дії та предикатів якості: Той, хто махлює ® махляр; Той, хто скупий ® скупар. Коло акцентованих компонентів, з якими сполучається суфікс -тель, представлене дієслівними предикатами із значенням стану, або дії. Тому він визначає осіб за їхньою характерною процесуальною ознакою: Той, хто гнобить (когось) ® гнобитель; Той, хто хвалить ® хвалитель.

На основі суфіксів власної експресивності сформовано різні за своєю продуктивністю словотвірні типи. Найпродуктивнішим є словотвірний тип із суфіксом -ун. Основою для утворення іменників із цим афіксом послужили реченнєві структури, сформовані предикатами, що виражають стан як інтенсивно виявлену процесуальну або статичну ознаку. У структурі реальних іменників вони представлені коренями дієслів або якісних прикметників: Той, хто говорить (надміру) ® говорун; Той, хто чепурний (дуже охайний)® чепурун.

Менш продуктивним і лексично обмеженішим є словотвірний тип із суфіксом -ець. Кореневу частину іменників цього типу сформували акцентовані предикативні прикметники, що втілюють значення предикатів якісного стану: Той, хто сміливий ® сміливець; Той, хто лінивий ® лінивець.

Решта словотвірних типів, утворених суфіксами власної експресивності, належить до малопродуктивних, бо за їхніми зразками нові одиниці на позначення осіб за зовнішніми та внутрішніми ознаками утворюються зрідка. Серед них типи із суфіксами -ій, -ан, -ак, -ай/

-тяй, -ань, -ач, -ук/-юк, -к-. Крім основної семантико-синтаксичної функції суб'єкта стану, презентованої як носій зовнішніх і внутрішніх ознак, ці суфікси виражають і негативнооцінне значення, пор.: Той, хто крутить (хитрує, нечесно поводиться) ® крутій; Той, хто багатий ® багатій; Той, хто інтригує, вдається до інтриг ® інтриган; Той, хто здоровий (високого зросту, міцний) ® здоров'як; Той, хто має велику бороду ® бородай, бородань, бородач; Той, хто чистий (винятково охайний, чепурун) ® чистюк; Той, хто хвалить себе (хвастун) ® хвалько і под.

На периферії суфіксальної парадигми, яка реалізує значення суб'єкта стану, конкретизованого як особа за певною внутрішньою ознакою, перебуває непродуктивний словотвірний тип із суфіксом -ух(-юх/-люх): Той, хто багато спить ® сплюх.

Іменники – назви осіб за їхніми ідейними, філософськими, релігійними та іншими поглядами, орієнтаціями формує предикат елементарного речення із значенням тотожності, від якого залежить ідентифікатив, що називає особу, ідеї, погляди, переконання якої ототожнюються з відповідними ідеями, вченнями, напрямками суспільного або індивідуального характеру, які виконують функцію об'єкта ототожнення, ідентифікації. У процесі згортання такого елементарного речення в реальний іменник зазнає акцентування компонент із семантико-синтаксичною функцією об'єкта ототожнення, унаслідок чого він формує його кореневу частину, а семантичну функцію ідентифікатива, яка збігається із суб'єктною семантико-синтаксичною функцією в складній конструкції, реалізують словотворчі суфікси: Той, хто є послідовником Яна Гуса, хто дотримується його вчення ® гусит; Той, хто є послідовником, прибічником матеріалістичної філософії ® матеріаліст.

У суфіксальних іменниках значення носія суспільно-політичних, філософських, релігійних та інших ідей дістає словотвірне вираження за допомогою суфіксів -іст/-ист, -ець/-івець, -анець/-іанець, -ник, -ік/-ик,

-іт/-ит, -ант/-ент, -ин/-анин. Словотвірні типи із цими суфіксами мають різне функціональне навантаження і розрізняються своєю продуктивністю.

Основним у творенні іменників – носіїв зазначених ідей є словотвірний тип з іншомовним словотворчим формантом -іст/-ист. Ці іменники характеризують осіб за належністю до суспільно-політичного, ідеологічного, наукового, філософського, військового та релігійного напрямку (соціаліст, імперіаліст, матеріаліст, ідеаліст, євангеліст, штундист), певних течій у мистецтві (абстракціоніст, авангардист). Однією із їхніх словотвірних особливостей є те, що вони співвідносні переважно з іменниками на -изм, які визначають об'єкт ототожнення: марксист – марксизм, фрейдист – фрейдизм, центрист – центризм.

Друге місце посідає словотвірний тип із суфіксом -ець і похідними від нього суфіксами -івець, -анець/-іанець. Характерною особливістю цього типу є те, що його суфікси поєднуються з акцентованим об'єктом ототожнення, вираженим іменниками, які визначають переважно прізвища основоположників чи авторів учень, напрямків тощо: довженківець, гегельянець, кантіанець.

Словотвірні типи із суфіксами -ік/-ик, -іт/-ит, -ант/-ент, -ин/-анин, -ник об'єднують незначну кількість іменників на позначення здебільшого носіїв релігійних та інших ідей і належать у сучасній українській мові до малопродуктивних або непродуктивних: Той, хто сповідує католицизм ® католик; Той, хто сповідує сунізм, є його послідовником ® суніт; Той, хто є послідовником протестантизму ® протестант; Той, хто визнає мусульманство ® мусульманин; Той, хто визнає язичество ® язичник; Той, хто є прихильником романтизму ® романтик.

В основі іменників, що називають осіб за етнічною та національною належністю, лежить той самий тип базового семантично елементарного речення, що й в основі іменників, які визначають осіб – носіїв суспільно-політичних, філософських, релігійних та інших ідей. Відмінним у них є лише лексичне вираження компонента, що виконує функцію об'єкта ототожнення. Якщо в іменників на позначення носіїв згаданих ідей у цій функції вживалися назви вчень, течій, напрямків або прізвища їхніх основоположників, то в іменників, що означають осіб за етнічною чи національною належністю, – назви етнічних груп, націй та народностей. Об'єкт ідентифікації, виражений такими іменниками, зазнавши акцентування, сформував кореневу морфему похідного іменника. З нею поєднуються словотворчі суфікси -ець, -ин/-анин, -ак(-як), що реалізують семантичну функцію ідентифікатива, яка збігається із суб'єктною семантико-синтаксичною функцією в складному реченні: Той, хто належить до української нації ® українець; Той, хто належить до болгарської нації ® болгарин; Той, хто належить до російської нації ® росіянин; Той, хто належить до польської нації ® поляк. Найвищою продуктивністю відзначається словотвірний тип із суфіксом -ець. Словотвірні типи з іншими суфіксами втратили свою продуктивність у творенні іменників, що називають осіб за етнічною та національною належністю.

Іменники – назви осіб за територіальною ознакою (за місцем проживання чи народження) ґрунтуються на такому семантично елементарному реченні, до складу якого входять два непредикатних компоненти: локатив і локалізований суб'єкт, породжені предикатом із локативним значенням. Саме ці два непредикатних компоненти беруть участь у формуванні суб'єкта стану, що диференціюється за його віднесеністю до місця проживання або народження. У структурі реального іменника вони представлені так: локатив, зазнавши акцентування, зайняв позицію кореневої морфеми, а функцію локалізованого суб'єкта узагальнено втілив словотворчий суфікс: Той, хто живе або народився в Полтаві ® полтавець; Той, хто живе або народився у Львові ® львів'янин; Той, хто живе або народився на Поліссі ® поліщук; Той, хто живе або народився на Поділлі ® подоляк, подолянин; Той, хто живе в горах ® горянин, горець.

Найпродуктивнішим у творенні похідних іменників – назв осіб за територіальною ознакою є словотвірний тип із суфіксом -ець. Цей суфікс поєднується з основами акцентованих локативів, що є передусім назвами населених пунктів, а також держав та континентів: херсонець, кіровоградець, миргородець, обухівець, канадець. У багатьох іменниках він замінив колись активно вживаний суфікс -анин, пор.: карфагеняни, і карфагенці, македоняни і македонці.

У сучасній українській мові словотвірний тип із суфіксом -анин (-янин) посідає друге місце за своєю продуктивністю у творенні назв жителів від географічних найменувань місцевостей, здебільшого жителів територій, що є складниками держав: галичанин, подолянин, покутянин.

Решта суфіксів, зокрема -ук, -ак, -ич, -ит, виступають у складі поодиноких іменників непродуктивних словотвірних типів, що називають осіб за місцем проживання, причому воно може бути назвою міста, офіційної території держави, загальною чи якоюсь примітною назвою місця локалізації особи: пінчук, селюк, крайнюк, волиняк, москвич, одесит.

Іменники із значенням носія індивідуального включення формуються на основі словотвірних типів із суфіксами -ець/-івець, -ник та

-ин/-анин(-янин). Такі іменники корелюють з елементарним реченням, до складу якого входить предикат стану із значенням включення, якому підпорядковуються непредикатні іменники із семантичними функціями компонентива (носія індивідуального включення) та композитива. У процесі згортання цього речення в реальний іменник семантичного акцентування завжди зазнає композитив, що диференціює ознаку, за якою кваліфікують суб'єкта стану, що ґрунтується на семантичній функції компонентива, яку втілює словотворчий суфікс: Той, хто є членом клубу "Динамо" ® динамівець; Той, хто є учасником конкурсу ® конкурсник; Той, хто є членом спілки ® спілчанин.

Домінантне становище посідає словотвірний тип із суфіксом -ець/-івець, який указує на належність особи до певної суспільної категорії, угруповання, назви яких репрезентує акцентований композитив: студієць, драмгуртківець.

У поодиноких іменниках виразником функції носія індивідуального включення виступає суфікс -ин/-анин(-янин). Він має своє лексичне наповнення акцентованого композитива, яке представляють назви соціальних груп: Той, хто належав до дворян, дворянства ® дворянин; Той, хто належав до міщан ® міщанин. Словотвірний тип із цим суфіксом втратив свою продуктивність.

У третьому розділі "Словотвірна категорія інструменталя" встановлено особливості синтаксичного підґрунтя словотвірної категорії інструменталя, порівняно з таким підґрунтям словотвірної категорії суб'єкта дії, вказано на відмінності формальної реалізації семантико-синтаксичної функції знаряддя дії в структурі суфіксальних та складних іменників.

Словотвірна категорія інструменталя зумовлена семантико-синтаксичною інструментальною іменниковою позицією в структурі речення, в якій, подібно до суб'єктної, базове семантично елементарне речення членується на означуваний і означальний компоненти. Предикатна ознака означального компонента, зазнавши семантичного акцентування, лягає в основу найменування знаряддя або засобу дії. Саму семантико-синтаксичну функцію інструменталя реалізують словотворчі суфікси. Наприклад, у семантично складній конструкції Людина користується тим (пристроєм, приладом), яким (за допомогою якого) розсіюють, акцентування в розчленованому базовому елементарному реченні зазнав предикат дії розсіюють, який і сформував кореневу морфему іменника розсійник. Інструментальну семантико-синтаксичну функцію означуваного компонента реалізував суфікс -ник.

Характерною особливістю утворення іменників – назв знарядь та засобів дії є те, що з трьох або чотирьох компонентів базового семантично елементарного речення (пор.: Люди нагрівають воду приладом; Люди ріжуть метал інструментом) у їхній формально-граматичній структурі втілюється лише два – компоненти із значеннями предиката та інструменталя. Вони є самодостатніми для формування суфіксальних іменників з інструментальним значенням. Суб'єктний і об'єктний компоненти базового семантично елементарного речення лишаються нереалізованими. Це спричинилося до того, що в українській мові суфіксальні іменники, що означають знаряддя та засоби дії, на відміну від інших суфіксальних іменників, сформованих у непредикатних семантико-синтаксичних позиціях речення, ґрунтуються лише на одній акцентованій ознаці – предикатній.

Серед словотворчих суфіксів української мови найвищим ступенем реалізації семантико-синтаксичної інструментальної функції відзначається суфікс -ач, на основі якого сформовано високопродуктивний словотвірний тип: вимикач, перемикач, розпилювач, натискач, з'єднувач, підсилювач.

Деривати, утворені за продуктивним словотвірним типом із суфіксом -ник/-льник, позначають знаряддя та засоби, за допомогою яких відбувається дія чи які безпосередньо використовують у її виконанні: зарядник, плавник, протруйник, лущильник, паяльник.

Суфікс -к-, на основі якого постав також продуктивний словотвірний тип, вирізняється тим, що він має кілька аломорфів, які передають функцію знаряддя у відповідному морфонологічному контексті акцентованих дієслівних основ. Так, -арк- поєднується з основами, що закінчуються фонемою /и/ (молотити – молотарка, косити – косарка), -ачк- – з основами, на приголосну фонему (сікти – сікачка),

-івк- – з основами, що закінчуються фонемосполученням /ува/ (шеретувати – шеретівка), -йк- – з одноморфемною дієслівною основою, що у своїй фіналі має фонему /и/, або з дієслівними основами на фонемосполуку /ва/ (лити – лійка, шити – швайка, жувати – жуйка), -тк- – з одноморфемною дієслівною основою, що закінчується фонемою /а/ (жати – жатка).

Характерно, що багато словотвірних типів, суфікси яких реалізують інструментальну семантико-синтаксичну функцію, у сучасній українській мові є малопродуктивними та непродуктивними. До таких належать словотвірні типи із суфіксами -ак (держак, черпак), -л- (зубило, кресало, скребло), -нок (струганок), -ницў/-льницў- (дійниця, кадильниця), -ок (скребок, шкребок) та ін. Вони об'єднують здебільшого давні утворення.

Серед словотвірних типів з іншомовними формантами, що передають семантико-синтаксичну функцію інструменталя, найвищу продуктивність має тип із суфіксом -атор. Цей суфікс приєднується до акцентованих дієслівних основ такого ж походження: Те, за допомогою чого дозують ® дозатор; Те, за допомогою чого фіксують ® фіксатор.

Менш продуктивним є словотвірний тип із суфіксом -ер: Те, за допомогою чого компостують (роблять знак на чомусь) ® компостер.

Складні іменники, що означають знаряддя дії, формуються в непредикатній семантико-синтаксичній позиції інструменталя на основі розчленованого семантично елементарного речення. Специфіку їх творення становить передусім кількісний і якісний склад компонентів базового елементарного речення. Якщо суфіксальні іменники з інструментальним значенням ґрунтуються на самодостатній двокомпонентній структурі елементарного речення, в якій акцентування зазнає предикатний компонент, то складні іменники із цим значенням – на трикомпонентному елементарному реченні, в якому крім предикатного актуалізується й об'єктний компонент. Характерно, що всі три компоненти такого речення після його згортання в реальний складний іменник одержують формальне вираження. Типовими виразниками інструментального значення в структурі складних іменників виступають суфікси -ач, -к-, -ій та -ець: Те, за допомогою чого укладають труби ® трубоукладач; Те, за допомогою чого косять траву на сіно ® сінокосарка; Те, що несе на собі ракету (транспортує ракету) ® ракетоносій.

На відміну від суфіксальних у структурі складних іменників семантико-синтаксичну функцію знаряддя дії досить часто реалізує нульовий суфікс. Він так само, як і матеріально виражені суфікси з цією функцією, формуючи складне слово, сполучається з предикатним компонентом, якому передує об'єктний. Предикатний компонент називає дію, яка є кваліфікаційною ознакою знаряддя, а об'єктний виокремлює той предмет, на який спрямовується визначена предикатом дія. Набір дієслівних коренів, що реалізують предикатну функцію в структурі складних іменників, обмеженіший від того, що використовується для характеристики знаряддя дії, номінованого суфіксальним іменником. Він об'єднує такі, як -воз, -різ, -руб, -лам, -тер, -тряс, -гін, -міс, -клад: панелевоз, склоріз, тістоміс, скиртоклад тощо. У структурі складних іменників, які означають знаряддя дії, дієслівні корені ще не десемантизувалися настільки, щоб перетворитися на формальних виразників семантико-синтаксичної функції інструменталя. Це засвідчує насамперед відсутність кореляцій дієслівних коренів і словотворчих суфіксів у межах інструментальної функції, подібно до того, як зблизилися деякі слово-творчі суфікси з дієслівними коренями у межах семантико-синтаксичної функції суб'єкта дії.

У четвертому розділі "Словотвірна категорія локатива" розмежовано базові предикатно-аргументні структури суфіксальних, префіксально-суфіксальних та складних іменників-локативів, установлено особливості їх згортання в реальні слова, типи локативів залежно від акцентованої ознаки, визначено їхні словотвірні типи.

Словотвірна категорія локатива так само, як і інші субстанціальні словотвірні категорії, ґрунтується на непредикатній семантико-синтаксичній позиції в структурі речення. Проте вона має і деяку свою специфіку. Іменники з локативною семантикою формуються в непредикатній позиції локатива двох типів одиниць: складної конструкції і елементарного речення, причому механізм утворення таких іменників різний. Суть процесу їх утворення у структурі складної конструкції полягає в тому, що базове семантично елементарне речення у вихідній семантико-синтаксичній позиції локатива розчленовується на два компоненти: означуване й означення. Один із компонентів групи означення зазнає акцентування, унаслідок чого він формує кореневу морфему деривата, функцію означуваного компонента, що збігається із семантико-синтаксичною функцією локатива в реченні, у структурі деривата реалізують словотворчі суфікси, що приєднуються до акцентованого компонента в ролі кореневої морфеми. Так, зокрема, іменник спальня є наслідком згортання семантично елементарного речення Там люди сплять в локативній семантико-синтаксичній позиції речення, де воно розчленувалося на означуваний компонент там (місце) й означальний компонент де люди сплять. Пор. семантично складне речення Квіти стоять там (місце), де люди сплять. Акцентування зазнав предикат стану сплять, який і сформував кореневу морфему іменника спальня. Локативну семантико-синтаксичну функцію означуваного компонента реалізував варіант суфіка -нў- – -льнў-, який вказує на місце (кімнату) вияву вираженого дієсловом стану.

Акцентування можуть зазнавати предикати дії або стану і суб'єкт локативного стану або об'єкт дії. Зважаючи на це виділяємо локативи з акцентуванням дії або стану й локативи з акцентуванням суб'єкта локативного стану або об'єкта дії.

У ролі кореневої морфеми локативів найширше представлена лексико-семантична група дієслів із значенням конкретної фізичної дії. З такими дієслівними коренями поєднується кілька словотворчих суфіксів – виразників семантико-синтаксичної функції локатива, кожен із яких по-своєму конкретизує локативне значення. До найуживаніших належать суфікси -нў-/-льнў-, -арнў-, -ищ-, на основі яких сформовано відповідні словотвірні типи віддієслівних іменників з локативною семантикою. Перші два конкретизують локативне значення як "приміщення, споруда, будівля", де виконують актуалізовану фізичну дію: Там (приміщення), де забивають тварин ® бойня; Там (приміщення), де перуть ® пральня; Там (приміщення), де друкують ® друкарня.

Суфікс -ищ- свою локативну функцію виконує з дієслівними коренями обмеженіше і в іншій значеннєвій реалізації, а саме як "частину простору, в якому локалізується дія": Там (частина простору),