Тернопільський державний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Первушина Анна Володимирівна

УДК 378:37.03:808

ФОРМУВАННЯ РИТОРИЧНИХ УМІНЬ

У МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Тернопіль – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Технологічному університеті Поділля (м. Хмельницький), Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Сагач Галина Михайлівна,

Київський національний університет імені

Т.Г. Шевченка, професор кафедри логіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Гусак Петро Миколайович,

Волинський державний педагогічний університет

імені Лесі Українки, м. Луцьк,

завідувач кафедри соціальної педагогіки;

кандидат педагогічних наук, доцент

Мешко Галина Михайлівна,

Тернопільський державний педагогічний

університет імені Володимира Гнатюка,

доцент кафедри педагогіки.

Провідна установа: Інститут педагогіки і психології професійної освіти

АПН України, м. Київ, відділ педагогічних

технологій неперервної професійної освіти.

Захист відбудеться 25 жовтня 2002 р. о 9.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58.053.01 у Тернопільському державному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка за адресою: 46027, м. Тернопіль, вул. Максима Кривоноса, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка за адресою: 46027, м. Тернопіль, вул. Максима Кривоноса, 2.

Автореферат розіслано 25 вересня 2002 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Чайка В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення української державності, інтеграція в європейське і світове співтовариство, відмова від тоталітарних методів управління державою і побудова громадянського суспільства передбачають орієнтацію на особистість, націю, духовно-моральну та інтелектуальну культуру суспільства, визначають пріоритетні напрями науки й освіти, серед яких – підготовка кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку.

Введення інституту соціальної педагогіки, що знаменує собою кардинальний поворот у ставленні суспільства до проблем людини, вимагає створення системи підготовки спеціалістів для цієї сфери – соціальних педагогів, діяльність яких пов’язана з формуванням особистості в соціумі, гармонізацією та гуманізацією взаємовідносин на мікро-, мезо- та макрорівнях, із проведенням виховної, організаційної, комунікативної, консультативної, профілактичної, викладацької, методичної, посередницької, управлінської роботи в освітніх, виховних установах, спеціалізованих службах різного підпорядкування.

Особлива роль у професійній діяльності соціального педагога належить усному слову, яке є важливим засобом взаєморозуміння, переконання, інструментом позитивного впливу на особистість. Соціальний педагог роз’яснює, консультує, переконує, виступає посередником при вирішенні спірних питань, вступає у дискусію, полеміку тощо. Отже, оптимальна мисленнєво-мовленнєва поведінка в будь-яких комунікативних ситуаціях для соціального педагога є професійною нормою, а риторичні вміння як здатність володіти всіма видами усного переконуючого слова у монологічних, діалогічних і полілогічних формах – професійно необхідними. Тому розв’язання проблеми формування риторичних умінь у майбутніх соціальних педагогів у процесі їх підготовки у вищому навчальному закладі освіти сприятиме підвищенню ефективності їх професійної діяльності й більш повній самореалізації особистості.

У дослідженні даної проблеми особливо важливими є наукові праці О. Волкова, Ю. Рождественського, Г. Сагач, І. Шведова, О. Юніної, в яких фундаментально обгрунтовано теоретичні засади риторики як науки та закони ефективності риторичної діяльності; роботи В. Аннушкіна, Н. Безменової, С. Гурвича, Є. Клюєва, Н. Михайличенко щодо структури риторичної діяльності, її основних етапів. При визначенні системи риторичних умінь фахівця враховано ідеї С. Абрамовича, С. Іванової, М. Львова, Є. Ножина. Цінними для нашого пошуку є доробки А. Капської, А. Михальської, О. Мурашова з проблем педагогічної риторики; праці В. Абрамяна, І. Зязюна щодо розвитку педагогічної творчості в процесі мисленнєво-мовленнєвої діяльності; методичні рекомендації щодо формування риторичних умінь, розроблені Д. Александровим, Н. Бабич, Д. Вагаповою, М. Єрастовим, М. Кохтєвим, Х. Леммерманом, П. Сопером, В. Шейновим; роботи в галузі ділової риторики В. Андреєва, Л. Браун, П. Мицича, Ф. Снелла. Проблеми комунікативно-риторичної компетентності соціального педагога частково висвітлювались у працях І. Звєрєвої, Л. Коваль, Л. Міщик, А. Мудрика.

Відтак аналіз наукової літератури та стану підготовки студентів у вищих закладах освіти свідчать, що донині відсутня перспективна концепція формування риторичних умінь у майбутніх фахівців, зокрема, у соціальних педагогів. Елементи риторичної підготовки, не об’єднані цілісною концепцією, нерідко випадкові, частково представлені в окремих навчальних дисциплінах, які вивчаються студентами. В них ці елементи розглядаються як другорядні й не виступають предметом особливої уваги.

У теоретичному аспекті потребує уточнення саме поняття “риторичні вміння”, їх структура та зміст. Необхідно також визначити систему риторичних умінь майбутнього соціального педагога, яка б поєднувала як загальні, так і спеціальні вміння.

У соціальному аспекті важливість дослідження зумовлена дефіцитом риторичної культури, як професійної, так і загальної (культури мислення, мовлення, спілкування).

У педагогічному аспекті риторична підготовка, що спрямована на розвиток продуктивного мислення, мовленнєвої культури й комунікативної компетентності та грунтується на етичних засадах істини, добра, краси, є вагомою складовою формування гармонійної особистості як найбільшої цінності в демократичному суспільстві.

Необхідність дослідження проблеми зумовлена низкою протиріч у процесі професійного становлення соціального педагога: між вимогами професійно-риторичної діяльності майбутнього фахівця й наявним рівнем сформованості риторичних умінь у студентів; між потенційними можливостями риторичної підготовки спеціалістів у вищих закладах освіти та їх недостатньою реалізацією; між необхідністю підвищення рівня сформованості риторичних умінь у майбутніх соціальних педагогів і відсутністю відповідного засобового навчально-методичного забезпечення цього процесу тощо.

Отже, актуальність даної проблеми, її практичне значення і недостатнє вивчення зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: "Формування риторичних умінь у майбутніх соціальних педагогів".

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації входить до плану науково-дослідних робіт Технологічного університету Поділля як складова колективної теми кафедри педагогіки і психології “Проблеми розвитку особистості майбутнього фахівця соціально-педагогічної сфери”, затвердженої науково-технічною радою названого університету (протокол №2 від 28.12.1999 р.), та зареєстрована Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол №7 від 25.09.2001 р.).

Об’єкт дослідження – процес формування риторичних умінь у майбутніх соціальних педагогів.

Предмет дослідження - технологія формування риторичних умінь у майбутніх соціальних педагогів в умовах вищого навчального закладу освіти.

Мета дослідження – теоретично обгрунтувати й експериментально перевірити технологію формування риторичних умінь у майбутніх соціальних педагогів.

Гіпотеза дослідження. Рівень сформованості риторичних умінь у майбутніх соціальних педагогів значно зросте за умови розробки та впровадження в практику професійної підготовки студентів науково обгрунтованої технології формування риторичних умінь, що передбачає: професійно-педагогічну спрямованість навчання; активність студентів у процесі навчально-риторичної діяльності; диференціацію навчання та індивідуальний підхід до студентів; формування риторичних умінь в єдності мисленнєвого, мовленнєвого й комунікативного компонентів.

Відповідно до мети й гіпотези визначено основні завдання дослідження:

1) розкрити сутність поняття “риторичні вміння”, визначити систему риторичних умінь майбутніх соціальних педагогів;

2) розробити теоретичну модель риторичних умінь;

3) обгрунтувати критерії та показники рівнів сформованості риторичних умінь у майбутніх соціальних педагогів;

4) розробити технологію формування риторичних умінь у майбутніх соціальних педагогів й експериментально перевірити її ефективність.

Теоретично-методологічною основою дослідження є теорія наукового пізнання, що стверджує єдність конкретного й абстрактного, емпіричного й теоретичного; системний підхід, за яким досліджуваний об’єкт (процес формування риторичних умінь у майбутніх соціальних педагогів) розглядається як освітня система, утворена внаслідок взаємозв’язку її компонентів; особистісно - діяльнісний підхід у педагогічній та психологічній науці, за яким детермінуюча роль у формуванні особистісних новоутворень належить провідній діяльності, в якій формується продуктивна суб’єктна активність; сучасна філософія освіти; нормативні документи в галузі освіти.

У роботі над темою дисертації ми спирались на наукові положення й висновки стосовно розвитку особистості в процесі діяльності та спілкування (Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн), формування особистісних новоутворень (П. Гальперін, С. Максименко, К. Платонов); професійного становлення студентів університетів (А. Алексюк, А. Вербицький, Н. Кузьміна, Т. Левченко, П. Підкасистий).

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань, досягнення мети й перевірки гіпотези використовувалися такі методи дослідження: теоретичний аналіз даних філософських, риторичних, педагогічних, психологічних джерел за темою дослідження, їх систематизація й узагальнення; теоретичне моделювання; збір та обробка емпіричних даних (спостереження, анкетування, тестування, бесіди, контент-аналіз, аналіз студентських промов, вивчення навчальної документації тощо) з метою діагностики сформованості риторичних умінь у студентів; педагогічний експеримент з метою перевірки ефективності технології формування риторичних умінь; методи математичної статистики, аналіз і узагальнення результатів експерименту.

Експериментальна база. На різних етапах наукового пошуку дослідженням було охоплено 519 студентів вищих навчальних закладів освіти м. Хмельницького: Технологічного університету Поділля, Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту, Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна” (Хмельницького представництва).

Наукова новизна й теоретичне значення дослідження. Вперше розкрито зміст поняття “риторичні вміння”, розроблено й обгрунтовано теоретичну модель риторичних умінь як синтез мисленнєвого, мовленнєвого й комунікативного компонентів; визначено систему риторичних умінь соціальних педагогів, яка включає володіння риторичним монологом, діалогом, полілогом і вміння риторичного аналізу; розроблено, теоретично обгрунтовано й експериментально перевірено модель педагогічної технології формування риторичних умінь у майбутніх соціальних педагогів, яка передбачає мету, етапи (теоретичний, навчально-моделюючий, корекційно-реалізуючий), зміст, форми (практичні заняття, тренінг, самостійна робота, педагогічна практика та інші), методи (вправи, публічні виступи, дискусії, дидактичні ігри, аналіз педагогічних ситуацій тощо), умови, результат. Набуло подальшого розвитку визначення критеріїв оцінки риторичних умінь (мотиваційного, змістового, діяльнісного) та показників рівнів сформованості цих умінь у майбутніх соціальних педагогів.

Практичне значення дослідження полягає у проектуванні оновленої навчальної програми з курсу “Риторика” для студентів спеціальності “Соціальна педагогіка”; в розробці методичних рекомендацій до практичних занять та самостійної роботи студентів з риторики; засобового навчально-методичного забезпечення комунікативно-риторичного тренінгу (вправ, творчих завдань, педагогічних ситуацій, дидактичних ігор тощо).

Особистий внесок автора полягає в теоретичному обгрунтуванні й експериментальній перевірці технології формування риторичних умінь у майбутніх соціальних педагогів; в обгрунтуванні основних понять, ідей, положень досліджуваної проблеми; розробці критеріїв, визначенні показників рівнів сформованості риторичних умінь; науковій обробці отриманих результатів; підготовці та впровадженні навчально-методичних матеріалів з курсу “Риторика”.

Достовірність результатів дослідження забезпечена методологічним обгрунтуванням його вихідних позицій, застосуванням комплексу взаємодоповнюючих методів, адекватних об’єкту, предмету, меті та завданням дослідження, дослідно-експериментальною роботою й можливістю її відтворення, кількісним та якісним аналізом отриманих результатів.

Апробація та впровадження результатів дисертації. Основні положення й результати дослідження було викладено на Міжнародній науково-методичній конференції “Шляхи та проблеми входження освіти України в світовий освітянський простір” (Вінниця, 1999 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Виховна робота у вищому навчальному закладі: симбіоз нового і традиційного” (Кам’янець-Подільський, 2000 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Психолого-педагогічні проблеми на рубежі тисячоліття: саморозвиток особистості” (Хмельницький, 2001 р.); ІІІ міжвузівській науково-теоретичній конференції “Проблеми сучасної інженерної технології” (Хмельницький, 2002 р.).

Результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри педагогіки і психології Технологічного університету Поділля (1997 – 2002 рр.), на звітній науковій конференції викладачів кафедри педагогіки Вінницького державного педагогічного університету за 2001 р., на засіданнях кафедри соціальної роботи Хмельницького представництва Відкритого Міжнародного університету розвитку людини “Україна” (2000 –2002 рр.).

Теоретичні положення, дидактичні матеріали, методичні рекомендації з теми дослідження впроваджено в систему професійної підготовки студентів Технологічного університету Поділля (довідка №173 від 6.05.2002 р.), Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту (акт №159 від 21.06.2002 р.), Хмельницького представництва Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна” (акт №90/1 від 7.05.2002 р.), Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського (акт № 131 від 14.05.2002 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертації відображено в 11 публікаціях, з них 9 одноосібних: 8 статей (4 – у фахових наукових збірниках), 1 навчально-методичний посібник.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Загальний обсяг роботи – 254 сторінки (176 сторінок – основна частина). Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку основних використаних джерел з 239 найменувань, 11 додатків (на 54 сторінках). Теоретичні положення й результати дослідження проілюстровано 11 рисунками й 16 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його науковий апарат (об’єкт, предмет, мета, завдання, гіпотеза, методи), розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, особистий внесок автора, наведено відомості щодо експериментальної бази, апробації та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Формування риторичних умінь у майбутніх соціальних педагогів як педагогічна проблема” на основі критичного аналізу філософської, риторичної, психолого-педагогічної літератури розглянуто теоретичні основи досліджуваної проблеми, охарактеризовано теоретичну модель риторичних умінь; з’ясовано стан формування риторичних умінь у майбутніх соціальних педагогів; визначено критерії й показники рівнів сформованості цих умінь у студентів.

Проблема формування риторичних умінь у системі професійної підготовки соціального педагога розглядається в контексті осмислення сучасної наукової риторики. Частина дослідників ототожнюють риторику з красномовством, ораторським мистецтвом, мистецтвом переконувати, мистецтвом красномовства (Є. Корнілова, С. Авєрінцев). Погляд на риторику як на мистецтво ставить в основу риторичної діяльності імпровізацію, творчість, саморозвиток ораторських якостей. В роботах В. Андреєва, П. Гіро, Є. Клюєва, Ю. Лотмана, М. Львова, Г. Сагач риторику визначають як науку. В рамках такого підходу в теорії риторики розробляються норми, принципи, прийоми, обгрунтовуються закони, правила риторичної діяльності. Значна частина авторів (Д. Александров, О. Гойхман, Г. Меш, О. Мурашов, Ю. Рождественський, Т. Хазагеров, Л. Ширіна) вважають, що риторику можна розглядати і як науку, і як мистецтво. Поділяючи погляд вчених стосовно того, що риторика є наука, а не мистецтво, вважаємо, що в процесі пізнання наукова риторика та ораторське мистецтво не протистоять одне одному: найвищий результат при формуванні риторичних умінь особистості можна отримати лише за умови їх органічної єдності.

У сучасних дослідженнях існує чимало концепцій вивчення риторики. Більшість із них об’єднує логіко-лінгвістичний підхід (О. Волков, Ж. Дюбуа, Ф. Пір, А. Тринон, Т. Маркічева, Н. Михайличенко, Є. Ножин). Розвиток філософсько-культурологічного бачення риторики представлений в роботах М. Бахтіна, С. Іванової, Ю. Лотмана, А. Михальської, І. Пєшкова, Г. Сагач, Я. Чумак, О. Юніної, де акцент робиться на такі фундаментальні поняття як діалог, спілкування, взаєморозуміння, взаємодія, духовний розвиток особистості.

Більшість дослідників розуміють риторичну діяльність як мисленнєво-мовленнєву діяльність, спрямовану на створення переконуючого й дієвого слова з метою взаємодії з особистістю, аудиторією та позитивного впливу на неї. Важливим елементом риторичної діяльності є риторичні вміння. З метою утворення дефініції поняття “риторичні вміння” було проаналізовано погляди вчених на сутність і взаємозв’язок понять “знання”, “навички”, “вміння”. Ми дотримуємось точки зору авторів (О. Леонтьєв, С. Максименко, П. М’ясоїд, Р. Нємов, К. Платонов), які вважають уміння утворенням вищого порядку, ніж навичка, і визначають знання та навички як основу формування вмінь. Особливість уміння в тому, що це свідомо регульований процес, який відбувається і в нових, змінених, нестандартних умовах.

Аналіз взаємозв’язку знань, навичок та вмінь і узагальнення різних підходів до розуміння сутності риторичної діяльності дало можливість визначити риторичні вміння як інтегративну властивість особистості, яка грунтується на раніше засвоєних знаннях і набутих навичках та визначає готовність людини успішно виконувати риторичну діяльність.

За з’ясування структури риторичних умінь ми спиралися на положення Н. Кузьміної, К. Платонова про те, що структура вмінь є своєрідним відображенням структури діяльності. У дослідженнях з риторики є різні підходи до визначення структури риторичної діяльності, які за своєю сутністю не суперечать один одному, а лише по-різному виділяють її складові елементи: інвенцію, диспозицію, елокуцію, меморію, акцію (Н. Безменова, С. Іванова, Є. Клюєв, М. Львов); докомунікативну, комунікативну й посткомунікативну фази (Н. Михайличенко, Є. Ножин). Ю. Рождественський весь процес риторичної діяльності розглядає в сукупності й послідовності певних дій, які пронизує й підпорядковує класична риторична тріада: етос, пафос і логос. С. Гурвич, В. Погорелко, М. Герман у практиці діяльності оратора виділяють логічні, психологічні й педагогічні основи. Г. Сагач, розглядаючи риторику як науку про закони управління мисленнєво-мовленнєвою діяльністю особистості, визначає структуру цієї діяльності у риторичній формулі, виділяючи у ній два аспекти: організаційний (концептуальний закон, закон моделювання аудиторії, стратегічний, тактичний, мовленнєвий закони) і власне управлінський (закон ефективної комунікації та системно-аналітичний закон).

Проаналізувавши сучасні теоретичні підходи до питання про організацію й структуру риторичної діяльності, можна простежити у ній такі складові, що виділяються більшістю авторів:

-

-

-

На посткомунікативній фазі відбувається аналіз та корекція ефективності мисленнєвої, мовленнєвої й комунікативної діяльності в залежності від ступеня досягнення мовцем мети.

На основі вищезазначеного, структуру риторичних умінь представлено як синтез трьох взаємопов’язаних компонентів – мисленнєвого, мовленнєвого й комунікативного, що дозволяє поєднати і класичні підходи до риторичної діяльності (класична тріада “думка – слово – дія”), і сучасні вимоги до її організації та здійснення ( рис.1).

Риторичні вміння

Компоненти

Мисленнєвий Мовленнєвий Комунікативний

творчі вміння;

логічні вміння;

якості мислення:

самостійність,

гнучкість,

широчінь,

глибина,

критичність | техніка мовлення;

мовленнєва виразність;

якості мовлення:

правильність,

доцільність,

точність,

ясність,

ємкість | перцептивні вміння,

інтерактивні вміння,

емоційно-експресивні вміння;

комунікативні якості:

комунікабельність,

контактність,

діалогічність,

ініціативність

Рис. 1. Теоретична модель риторичних умінь

Мислення у риторичній діяльності має характер творчості й водночас підпорядковане законам логіки. Тому мисленнєвий компонент риторичних умінь спрямований на розвиток творчого образного та словесно-логічного мислення. Слово є не лише формою чи засобом вираження думки, воно бере участь в її “винаході”, вдосконаленні й оформленні, забезпечуючи їй “дієву словесну форму” (Г. Сагач). Комунікативна дія є результатом поєднання думки і слова й спрямована на досягнення взаєморозуміння між мовцем і аудиторією. Всі три компоненти риторичної діяльності розглядаються як органічна єдність, спільною основою яких є категорія вчинку, що уособлює “відповідальність суб’єкта за якість своїх думок, слів, дій” (О. Юніна).

Проаналізовані роботи Д. Александрова, В. Андреєва, О. Зарецької, Н. Михайличенко та інших доводять, що риторичні вміння як елемент загальної культури потрібні будь-якій високоосвіченій людині. Але існують сфери людської діяльності, де ці вміння є професійно необхідними. Це повною мірою стосується професії соціального педагога, діяльність якого пов’язана із спілкуванням з людьми та налагодженням ефективної взаємодії.

Комунікативно-риторичні аспекти професійної діяльності соціального педагога й відповідні їм завдання, особистісні якості, знання та вміння фахівця визначено в дослідженнях Г. Бочарової, Ю. Василькової, І. Звєрєвої, А. Капської, Л. Коваль, Л. Міщик, А. Мудрика. Особливо підкреслюється, що соціальний педагог - спеціаліст з виховної роботи, метою якої є становлення, розвиток і реалізація духовності людини, гармонізація та демократизація відносин людини та суспільства. В професійній діяльності соціального педагога риторичні вміння мають свою специфіку - набувають статусу інструменту, засобу виховання, соціальної допомоги, соціальної підтримки та захисту всіх категорій населення, що звертаються та потребують кваліфікованого втручання фахівця. У зв’язку з цим мисленнєво-мовленнєва діяльність соціального педагога доповнюється специфічними рисами на основі зближення цієї діяльності з проблемами та потребами людей, їх емоційно-почуттєвими проявами, ціннісними орієнтирами, волевиявленням тощо. Тому принциповими в процесі формування риторичних умінь у майбутніх соціальних педагогів мають бути такі положення: людина чи певна аудиторія (клієнт) розглядаються не як об’єкт впливу, а як суб’єкт риторичної взаємодії; стосунки між мовцем і аудиторією набувають суб’єкт-суб’єктної моделі; комунікація має двосторонню спрямованість, тобто націлена на діалогічні стосунки; мета риторичної діяльності полягає в досягненні розуміння, взаєморозуміння, співробітництва; переконання розглядається не як мета, а як засіб досягнення розуміння (А. Капська, А. Михальська, О. Юніна).

При визначенні необхідної та достатньої сукупності риторичних умінь майбутнього соціального педагога ми виходили з професійних потреб спеціаліста даного профілю й враховували системи риторичних умінь особистості, наведені в роботах вчених-риторів (С. Абрамовича, Д. Вагапової, С. Іванової, М. Львова, Є. Ножина, Ю. Рождественського, Г. Сагач). Вважаємо, що для ефективного здійснення професійно-риторичної діяльності у майбутніх соціальних педагогів необхідно сформувати систему таких умінь: готувати публічну промову і виступати з нею перед аудиторією; вести ділову розмову чи бесіду; володіти культурою конструктивного полілогу у формі публічного спору (дискусії, диспуту, полеміки); давати загальнориторичну оцінку ефективності продукта мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Аналіз та діагностика існуючих змісту, форм і методів навчання майбутніх соціальних педагогів свідчить, що, за наявності значних можливостей психолого-педагогічних дисциплін щодо риторичної підготовки студентів, їх вивчення не передбачає цілеспрямованого формування риторичних умінь. Зокрема, уточнення й коригування вимагає і курс “Риторика”, а саме: забезпечення професійно-педагогічної спрямованості змісту навчання, активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів, розширення практичної підготовки, організації ефективної самостійної роботи студентів, формування риторичних умінь в єдності мисленнєвого, мовленнєвого та комунікативного компонентів, встановлення міжпредметних зв’язків з іншими дисциплінами, які можуть сприяти формуванню та вдосконаленню цих умінь.

З метою дослідження динаміки, визначення ефективності процесу формування риторичних умінь у студентів, об’єктивної оцінки його результатів, встановлення, як вплинув цей процес на розвиток особистості, було розроблено критеріальну характеристику рівнів сформованості риторичних умінь у майбутніх соціальних педагогів та шкалу їх оцінювання.

У ході констатуючого експерименту, яким було охоплено 412 осіб, на основі спеціально розроблених методик визначено рівні сформованості риторичних умінь у студентів. Кількісний та якісний аналіз результатів констатуючого експерименту показав, що потреба студентів у набутті риторичних умінь виражена недостатньо, їх ставлення до цих умінь часто невідповідне; розуміння сутності риторичної діяльності й усвідомлення прийомів і способів виконання риторичних дій слабке; процесуальний вияв риторичних умінь також недостатній. Не виявлені студенти з високим рівнем сформованості риторичних умінь, достатній рівень продемонстрували лише 7,3% досліджуваних, а середній та низький - відповідно 43,9% і 48,8%. Отримані результати переконливо доводять необхідність цілеспрямованого формування риторичних умінь у майбутніх соціальних педагогів у процесі їх професійної підготовки.

Оптимальна побудова й реалізація процесу формування риторичних умінь можлива за технологічного підходу, сутність якого полягає в модернізації дидактичної системи на основі вивчення її складових елементів та експериментальної перевірки її результативності.

У другому розділі “Технологія формування риторичних умінь у майбутніх соціальних педагогів та її експериментальна перевірка” представлено технологічну модель формування риторичних умінь; визначено логіку організації та методику проведення формуючого експерименту; здійснено аналіз, систематизацію й узагальнення результатів дослідження.

За створеною педагогічною технологією (рис. 2) процес формування риторичних умінь поєднує три етапи: теоретичний, навчально-моделюючий, корекційно-реалізуючий.

На першому етапі вирішується завдання оволодіння теоретичними й прагматико-процедурними знаннями та усвідомлення розумової моделі риторичних умінь. Визначено обсяг інформаційно-теоретичного матеріалу, необхідного для формування риторично значущих знань, початкового рівня навичок та умінь. До навчальної програми з риторики внесено зміни, які посилюють практичну спрямованість підготовки й орієнтують на вирішення професійно-педагогічних завдань. Основною формою передачі й засвоєння фундаментальних знань з риторики є лекційні заняття. З метою активізації пізнавальної діяльності студентів на теоретичному етапі застосовуються методи проблемного викладу лекцій, створення проблемних ситуацій, постановки запитань дискусійного характеру з наступним обговоренням їх, включення в лекцію заздалегідь підготовлених виступів студентів тощо.

В основу риторичної підготовки студентів на другому етапі покладено методичну концепцію: риторика – наука прикладна за своєю направленістю, тому й викладання її повинно здійснюватись у діяльнісному режимі, в системі активних форм і методів (Д. Александров, Д. Вагапова, Г. Сагач, О. Юніна). Основними формами організації навчання на другому етапі є практичні заняття, риторичний тренінг, самостійна робота студентів, консультації. Відпрацювання окремих елементів риторичних умінь проводиться методом вправляння. З цією метою розроблено комплекс вправ, що вміщує три блоки. До першого блоку (мисленнєвого) увійшли вправи на вдосконалення творчого образного та словесно-логічного мислення; до другого (мовленнєвого) - вправи на вдосконалення техніки мовлення, комунікативних якостей мовлення та мовленнєвої виразності; до третього (комунікативного) - вправи на розвиток перцептивних, інтерактивних та емоційно-експресивних навичок та вмінь, саморегуляції в процесі риторичної діяльності.

З метою організації власної мисленнєво-мовленнєвої творчості студентів розроблено спеціальні творчі завдання, що вимагають застосування сформованих риторичних умінь. Основною формою роботи студентів під час виконання цих завдань є публічне мовлення у вигляді міні-виступів, промов, бесід, дискусій, аналізу педагогічних ситуацій та публічних виступів інших.

Завдання формування комплексних риторичних умінь на основі набутих знань і навичок шляхом перенесення їх у нові нестандартні навчальні ситуації вирішується в процесі риторичного тренінгу в ході рольових та ділових ігор, у навчальних дискусіях та бесідах, які максимально моделюють життєві, професійні ситуації, що вимагають застосування цих умінь. Використання технічних засобів навчання (магнітофонів, відеоапаратури) створює додаткові можливості для учасників тренінгу, дозволяє відстежувати техніку спору, публічного виступу, бути “співучасником” реальних подій.

Третій етап риторичної підготовки майбутніх соціальних педагогів (корекційно-реалізуючий) спрямований на реалізацію та корекцію сформованих умінь у нових, нестандартних умовах. Найскладнішою нестандартною умовою, що вимагає застосування риторичних умінь, є реальна професійна діяльність соціальних педагогів з усією різноманітністю притаманних їй комунікативних ситуацій. Тому завдання даного етапу вирішується в процесі педагогічної волонтерської практики, яка проводиться в кінці другого курсу навчання студентів на базі різних соціальних служб для дітей та молоді, центрів за місцем проживання, творчих клубів та об’єднань, будинків творчості, навчально-виховних закладів (шкіл, інтернатів), таборів відпочинку тощо.

Важливою формою риторичного самовдосконалення є самостійна робота студентів, яка має місце на кожному етапі формування риторичних умінь, однак зміст і методи її різні. На теоретичному етапі сутність самостійної роботи полягає в опрацюванні конспекту лекцій та рекомендованої літератури з кожної теми, у підготовці рефератів, повідомлень, міні-лекцій, порівняльних характеристик риторичних понять тощо. На другому етапі самостійна робота студентів пов’язана, насамперед, з удосконаленням особистісно-риторичних якостей кожного студента, особливо таких, як техніка мовлення (якості голосу, темп мовлення, фонаційне дихання, дикція, інтонація), техніка невербальної поведінки (жести, міміка, поза). Важливими аспектами самостійної роботи є підготовка й репетиція промов, підготовка до участі в бесідах, дискусіях, диспутах, дидактичних іграх, а також самоаналіз власної риторичної діяльності на посткомунікативній фазі. На третьому етапі завданнями самостійної роботи студентів є підготовка до участі у виховних заходах в умовах реальної професійної діяльності та самоаналіз ефективності реалізації риторичних умінь у нових нестандартних умовах.

У процесі формування риторичних умінь застосовуються різні види контролю. З метою діагностики початкового рівня риторичних умінь у студентів на початку навчання проводиться вхідний контроль. Поточний контроль має місце в процесі практичних та тренінгових занять з метою перевірки якості засвоєння знань та умінь, їх корекції. Проміжний контроль здійснюється у нестандартній формі: конкурс-залік “Ораторами – стають!” (у кінці практичних занять) та залік-конференція “Риторичний ідеал: традиції та сучасність” (у кінці риторичного тренінгу). Підсумковий контроль проводиться під час проходження студентами практики.

Ефективність створеної педагогічної технології було перевірено під час формуючої експериментальної роботи, яка проводилась на базі гуманітарно-педагогічного факультету Технологічного університету Поділля в умовах навчально-виховного процесу протягом 1998 – 2001 рр. і охоплювала 107 студентів.

Порівняння даних експериментальних груп (ЕГ), отриманих у формуючому експерименті, з результатами констатуючого етапу й контрольних груп (КГ) уможливлює висновок про підвищення рівнів сформованості риторичних умінь у студентів за експерименту (табл. 1).

Таблиця 1

Зведена порівняльна таблиця рівнів сформованості

риторичних умінь у студентів ЕГ та КГ

Рівні | Групи | Вхідні результати (%) | Вихідні результати (%) | Динаміка (%)

Високий | ЕГ | - | 9,4 | зростання на 9,4

КГ | - | - | -

Достатній | ЕГ | 7,6 | 37,8 | зростання на 30,1

КГ | 9,3 | 16,7 | зростання на 7,4

Середній | ЕГ | 39,6 | 39,6 | -

КГ | 42,6 | 55,5 | зростання на 12,9

Низький | ЕГ | 52,8 | 13,2 | зменшення на 39,6

КГ | 48,1 | 27,8 | зменшення на 20,3

Значне зростання кількості студентів ЕГ з достатнім рівнем (на 30,1%) при відповідно різкому зменшенні їх кількості з низьким рівнем сформованості риторичних умінь (на 39,6%), поява 9,4% студентів з високим рівнем на противагу збереженню в основної кількості студентів КГ середнього (55,5%) та низького (27,8%) рівнів сформованості риторичних умінь свідчить про ефективність розробленої нами педагогічної технології риторичної підготовки майбутніх соціальних педагогів та доцільність впровадження її в педагогічну практику.

ВИСНОВКИ

1. Представлені в сучасній науці підходи до розуміння риторики й концепції риторичної діяльності дозволяють визначити риторичні вміння як інтегративну властивість особистості, що грунтується на раніше засвоєних знаннях і набутих навичках та виявляється у здатності виконувати риторичну діяльність у нових, змінених умовах. До системи риторичних умінь, необхідних соціальному педагогу, входять уміння готувати публічну промову й виступати з нею перед аудиторією; вміння вести бесіду, ділову розмову; володіти конструктивним полілогом у формі дискусії, диспуту, полеміки; вміння давати загальнориторичну оцінку якості й ефективності продукта мисленнєво-мовленнєвої діяльності. Риторичні вміння в професійній діяльності соціального педагога мають свою специфіку (суб’єкт-суб’єктна модель стосунків; діалогічність риторичної комунікації; мета – досягнення взаєморозуміння, співробітництва; переконання – засіб досягнення розуміння).

2. На основі структури риторичної діяльності визначено й обгрунтовано теоретичну модель риторичних умінь майбутніх соціальних педагогів, що є синтезом трьох компонентів: мисленнєвого, мовленнєвого й комунікативного. Мисленнєвий компонент риторичних умінь націлений на розвиток творчого образного й словесно-логічного мислення, вдосконалення таких риторично важливих мисленнєвих якостей особистості як самостійність, гнучкість, критичність, глибина, широчінь, ініціативність. Мовленнєвий компонент риторичних умінь спрямований на формування мовленнєвої компетентності фахівця на основі вдосконалення техніки мовлення (якостей голосу, дикції, фонаційного дихання, інтонації), мовленнєвих якостей (правильності, ясності, точності, доцільності, ємкості), розвитку образності мовлення. Комунікативний компонент передбачає формування комунікативно значущих у риторичній діяльності вмінь та навичок (перцептивних, інтерактивних, емоційно-експресивних), розвиток комунікабельності, контактності, діалогічності, ініціативності, навичок саморегуляції тощо.

3. Визначена критеріально-рівнева шкала дає можливість встановити рівні сформованості риторичних умінь у студентів (високий, достатній, середній, низький) за п’ятьма параметрами (мотиваційним, змістовим, мисленнєвим, мовленнєвим, комунікативним) на основі таких критеріїв: особистісне ставлення студента до риторичних умінь та потреба в оволодінні ними; усвідомлення студентами сутності риторичної діяльності й риторичних умінь, їх об’єктивної необхідності й суб’єктивного значення в майбутній професії; вияв риторичних умінь в діяльності. Проведене констатуюче дослідження встановило недостатній рівень сформованості риторичних умінь у майбутніх соціальних педагогів (більшість респондентів продемонстрували середній (43,9%) та низький (48,8%) рівні), що обумовлює необхідність цілеспрямованої риторичної підготовки студентів у вищому закладі освіти.

4. Розроблена, теоретично обгрунтована й експериментально перевірена педагогічна технологія формування риторичних умінь у майбутніх соціальних педагогів є цілісним, послідовним процесом, що передбачає: професійно-педагогічну спрямованість навчання; активне залучення студентів до навчально-риторичної діяльності; здійснення диференціації навчання й індивідуального підходу до студентів, формування риторичних умінь в єдності мисленнєвого, мовленнєвого й комунікативного компонентів. За створеною технологією риторична підготовка майбутніх соціальних педагогів здійснюється у три етапи: теоретичний (оволодіння теоретичними й прагматико-процедурними знаннями), навчально-моделюючий (формування комплексних риторичних умінь на основі набутих знань, навичок і початкових умінь), корекційно-реалізуючий (корекція сформованих риторичних умінь в процесі їх реалізації в нових, нестандартних умовах).

5. Експериментальне впровадження створеної педагогічної технології у практику професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів забезпечило суттєве підвищення рівня сформованості риторичних умінь у студентів, що підтвердило достовірність гіпотези нашого дослідження і є свідченням досягнення його мети. За результатами дослідження розроблено навчально-методичний посібник з риторики для викладачів і студентів. Методичні рекомендації, вправи, завдання, дидактичні ігри та інші матеріали даного посібника будуть корисними у професійній підготовці, перепідготовці, підвищенні кваліфікації соціальних педагогів і студентів інших гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів освіти.

У ході нашої роботи виявлено ряд перспективних напрямків, які вимагають подальшого теоретичного вивчення й експериментального дослідження: питання підвищення риторичної компетентності викладачів вищих закладів освіти; виявлення риторичного потенціалу позанавчальних форм організації діяльності студентів та шляхів його реалізації в процесі професійної підготовки фахівців; вивчення зарубіжного досвіду оволодіння риторичними вміннями в умовах вищої освіти.

Основні положення дисертації відображено в публікаціях:

1. Первушина А.В. Риторична культура особистості студента технічного вузу // Шляхи та проблеми входження освіти України в світовий освітянський простір. Зб. доповідей міжнародної науково-методичної конференції. - В 2-х т. Т. 2. – Вінниця: “Універсум-Вінниця”, 1999. – С. 134 – 137.

2. Первушина А.В. Специфіка формування риторичних умінь у студентів технічного профілю університету // Теоретичні питання освіти та виховання: Збірник наукових праць. Вип. 10 / За заг. ред. М.Б. Євтуха. – К.: Видавничий центр КДЛУ, 2000. – С. 136 – 140.

3. Первушина А.В. Розвиток художньо-образного мислення в процесі формування риторичних умінь студентів // Теоретичні питання освіти та виховання: Збірник наукових праць. Вип. 11 / За заг. ред. М.Б. Євтуха. – К.: Видавничий центр КДЛУ, 2000. – С. 18 – 21.

4. Первушина А.В. Виховання гармонійної особистості студентів засобами риторики в умовах національно-духовного відродження в Україні // Виховна робота у вищому навчальному закладі: симбіоз нового і традиційного (Зб. наук. праць за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції). – м. Кам’янець-Подільський, 2001. – С. 160 – 161.

5. Первушина А.В. Індивідуалізація в процесі формування риторичний умінь у студентів // Психолого-педагогічні проблеми на рубежі тисячоліть: саморозвиток особистості. Зб. наук. праць за результатами міжнародної науково-практичної конференції. - Хмельницький . - 2001. – С. 41 – 43.

6. Первушина А. Риторичні уміння майбутніх соціальних педагогів // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. – 2001. - № 6. – С. 42 – 46.

7. Первушина А.В. Дидактичні засади ефективного формування риторичних умінь // Соціальна робота в Україні і за рубежем: психолого-педагогічні, правові, соціологічні, медичні аспекти (Зб. наук. статей). – Ужгород: Видавництво “Мистецька лінія”, 2002. – С. 202 – 211.

8. Первушина А.В. Технологія риторичної підготовки майбутніх фахівців // Збірник наукових праць Національної Академії Прикордонних військ України ім. Богдана Хмельницького. - №19. Ч. ІІ (спец. випуск). – Хмельницький: Видавництво Національної академії ПВУ, 2002. - С. 189 – 193.

9. Первушина А.В. Риторика: Навч.-метод. посіб. – Хмельницький: Технологічний університет Поділля, 2002. – 73 с.

10. Сагач Г.М., Первушина А.В. Формування риторичної культури студентів як основи духовності особистості // Вісник Технологічного університету Поділля. - Хмельницький, 1999 - № 6. - С. 70 - 73.

11. Сагач Г.М., Первушина А.В. Формування духовно-інтелектуальної культури студентів засобами риторики // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Випуск 32. – К., 2000. – С. 76.

Первушина А.В. Формування риторичних умінь у майбутніх соціальних педагогів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 – теорія і методика професійної освіти. – Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, м. Тернопіль, 2002.

Дисертація містить теоретичне й експериментальне дослідження проблеми формування риторичних умінь у професійній підготовці соціальних педагогів. На основі впровадження розробленої педагогічної технології доведено, що значне зростання рівня сформованості риторичних умінь у студентів забезпечується професійно-педагогічною спрямованістю навчання, активністю студентів у навчально-риторичній діяльності, диференціацією навчання й індивідуальним підходом, формуванням риторичних умінь в єдності мисленнєвого, мовленнєвого й комунікативного компонентів.

Розроблено критерії оцінки рівнів сформованості риторичних умінь у студентів. Підготовлено методичні рекомендації для викладачів та практичні завдання для студентів по вдосконаленню риторичних умінь.

Ключові слова: риторична діяльність, риторичні вміння, компоненти риторичних умінь (мисленнєвий, мовленнєвий, комунікативний), соціальний педагог, активізація навчання, педагогічна технологія.

Pervushyna A.V. Rhetorical skills forming at the future social teachers. - Mаnusсript.

Thesis for a submition of scientific degree of a candidate of Pedagogics on the speciality by the code 13.00.04 - Theory and method of vocational training. - Ternopil state pedagogical university by Volodymyr Gnatyuk, Теrnopil, 2002.

Thesis contains theoretical and experimental approaches to the problems of rhetorical skills in professional training of social teachers. The author emphasizes that the considerable increase of rhetorical skills level at the students is improved by professional-pedagogical orientation of students’ training, by students’ activity in educational-rhetorical work, by differentiation of training and individual approach, by forming of rhetorical skills with understanding, colloquial and communicative components. It is considered on the basis of introduction of the developed pedagogical technology.

The criterias of estimation of rhetorical skills level at the students were developed. Methodical recommendations for teachers were prepared.

Key words: rhetorical activity, rhetorical skills, components of rhetorical skills (understanding, сolloquial, communicative), social teacher, activization of training, pedagogical technology.

Первушина А.В. Формирование риторических умений у будущих социальных педагогов. – Рукопись.

Диссертация на соискание