НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ РЕГІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ПАЛИГА Євген Миколайович

УДК 658:338.246.025.088:332.012.324

КОРПОРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЦТВОМ В УМОВАХ ПОСТПРИВАТИЗАЦІЙНИХ ВІДНОСИН

Спеціальність 08.06.02 – Підприємництво, менеджмент та маркетинг

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Львів – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті регіональних досліджень НАН України

Науковий консультант: академік НАН України, доктор економічних наук, професор

Долішній Мар'ян Іванович,

Інститут регіональних досліджень НАН України, директор

Офіційні опоненти: академік НАН України, доктор економічних наук, професор

Чумаченко Микола Григорович,

Інститут економіки промисловості НАН України, Почесний директор

доктор економічних наук

Рудченко Олександр Юрійович,

Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, завідувач відділу

доктор економічних наук, професор

Кузьмін Олег Євгенович,

Львівський національний університет “Львівська політехніка”, директор Інституту економіки і менеджменту

Провідна установа: Тернопільська академія народного господарства Міністерства освіти і науки України, кафедра прогнозування і державного регулювання економіки

Захист дисертації відбудеться 12 квітня 2002 року о  год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.154.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук в Інституті регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, .

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

Автореферат розісланий 11 березня 2002 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат економічних наук В.І. Жовтанецький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні надзвичайної актуальності набувають проблеми розробки та впровадження організаційно-методичних механізмів корпоративного управління діяльністю промислових підприємств, що реалізували б засади створення високоефективного конкурентоспроможного промислового сектору України на світовому ринку промислової продукції.

У вітчизняній і світовій літературі ці проблеми вирішуються багатоаспектно. Зокрема, проблеми вдосконалення управління виробництвом на базі нових форм власності та нових методів інвестиційного і фінансового менеджменту, побудови механізмів мотивації праці в корпоративних системах, реструктуризації промисловості і корпоратизації, формування корпоративних відносин, державної підтримки підприємництва, вибору пріоритетів промислової політики, висвітлюються у працях: О. Амоші, Б. Андрушківа, К. Астапова, Ю. Бажала, П. Бєлєнького, О. Білоруса, Є. Бойка, К. Боумена, С. Брю, В. Буркінського, В. Геєця, М. Герасимчука, С. Герасимчука, В. Голікова, С. Давимуки, О'Делла, М. Долішнього, В. Єлейка, Я. Жаліла, С. Злупка, А. Клепач, М. Козоріз, Є. Крикавського, І. Крючкової, П. Кузнецова, О. Кузьміна, Д. Ліндсей, І. Лукінова, В. Лупація, К. Макконнелла, С. Медведчука, В. Мікловди, В. Павлова, М. Пітюлича, А. Радигіна, П. Самуельсона, А. Сменковського, М. Старовойтова, І. Тивончука, С. Харічкова, Ф. Хміля, О. Цигичка, М. Чумаченка, А. Чухна, В. Януковича та ін.

Певного вирішення набула в Україні проблема створення корпорацій на основі великих і середніх підприємств шляхом приватизації, створення акціонерних товариств. Прийнято Закон України “Про приватизацію державного майна”, Указ Президента України “Про корпоратизацію підприємств”, низка нормативних документів Кабінету Міністрів України. Завдяки цьому станом на перше півріччя 2001 року в Україні створено і функціонує понад 34 тис. акціонерних товариств, з кількістю власників акцій понад 17,5 млн. осіб.

Разом з тим вимагають додаткової розробки методи і механізми управління процесами формування власників корпорацій з врахуванням умов поділу і приватизації державної власності, методи управління відносинами між власниками підприємств і працівниками, методи внутрішньокорпоративного забезпечення ефективності виробництва, зокрема розробки організаційних засад стратегії розвитку та інвестиційної політики підприємств, механізмів мотивації праці з врахуванням особливостей приватизації державної власності, реструктуризації великих підприємств. Необхідність вирішення цих проблем зумовила мету і завдання цього дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконання цієї роботи здійснювалось у рамках науково-дослідних тем, що виконувалися в Інституті регіональних досліджень НАН України. Матеріали дисертаційного дослідження використано при розробці науково-дослідних тем: “Становлення і розвиток фінансово-кредитних механізмів приватизованих об'єктів виробничої сфери”, державний реєстраційний номер 0198U002190 від 20.01.1998 р.; “Стимулюючі функції податкової системи та їх вплив на розвиток підприємництва”, державний реєстраційний номер 0100U000832 від 29.09.1999 р.; “Теоретичні засади регіональної політики” (номер держреєстрації 019U012834).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення теоретичних положень та практичних рекомендацій щодо впровадження методів корпоративного управління в промисловому комплексі України в умовах становлення ринку, приватизації власності та постприватизаційних відносин.

Для досягнення мети дослідження вирішувалися такі завдання:

розкриття суті категорії “корпоративне управління” в умовах постприватизаційних процесів;

аналіз процесів здійснення корпоратизації;

обґрунтування методологічних підходів до впровадження методів корпоративного управління в промисловому виробництві;

структуризація функцій управління в умовах корпорацій;

обґрунтування пропозицій щодо удосконалення політики державного регулювання діяльності корпорацій;

розроблення методології вдосконалення інвестиційної політики в умовах корпоративного управління;

розроблення теоретичних питань активізації мотиваційних чинників.

Об'єктом дослідження є теоретичні засади, методологія і методи управління виробництвом.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні положення, методичні і прикладні аспекти корпоративного управління виробництвом у постприватизаційних умовах.

Теоретичною та методологічною основою дослідження є класичні праці вітчизняних і зарубіжних вчених з теорії управління виробництвом. Як законодавчо-нормативну базу дослідження використано закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України з питань формування і функціонування корпоративного сектору економіки, організації і регулювання господарської діяльності. Інформаційною базою послужили статистичні матеріали Держкомстату України. У роботі використано методи системотехнічного та економічного аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в  такому:

розкрито суть та сформульовано теоретико-методологічний підхід до дослідження закономірностей становлення корпоративного управління виробництвом в умовах реструктуризації підприємств та постприватизаційних відносин на засадах диверсифікації виробничих та інтеграції управлінських процесів, максимізації використання існуючого та мінімізації витрат на оновлення виробничого потенціалу, поділу праці та кооперації виробничих процесів;

розроблено класифікацію корпорацій за ознаками власності та розподілу відповідальності; структуризацію системи корпоративного управління;

введено в науковий обіг поняття “місія корпоративного управління”, суть якого полягає в забезпеченні стабільного економічного та соціального стану в колективі власників та працівників корпорації та сприяння дотриманню такого стану в суспільстві загалом;

обґрунтовано теоретичні засади оптимізації процесу становлення корпоративного управління виробництвом в умовах вдосконалення постприватизаційних відносин через послідовну реалізацію процесів: формування власників, об'єднання власників, утворення акціонерних та холдингових компаній, промислово-фінансових груп, утворення регіональних промислових кластерів;

на основі узагальнення світового досвіду сформульовано особливості розробки і реалізації механізмів здійснення корпоративного управління, включаючи механізми розробки інвестиційної стратегії, мотиваційної політики корпорацій;

запропоновано пропозиції щодо вдосконалення механізмів політики державного регулювання діяльності корпорацій за напрямками податкової, субсидіальної, інвестиційної та інших видів підтримки;

розроблено рекомендації щодо вдосконалення механізмів мотивації праці в промислових корпораціях на засадах соціального партнерства, кафетерійних систем пільг і компенсацій, персоніфікації наборів соціальних послуг.

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність результатів дослідження полягає у розробці методологічних підходів до створення і запровадження механізмів:

внутрішньокорпоративного управління промисловим виробництвом, що засновані на державній, приватній, акціонерній власності;

здійснення політики державного регулювання діяльності корпорацій;

управління підприємствами, об'єднаними на засадах асоціативного членства, регіональних та корпоративних інтересів;

стимулювання персоналу корпорацій, що організовуються на засадах соціального партнерства, кафетерійних пільг, персоніфікації наборів соціальних послуг.

Матеріали дисертаційного дослідження були використані Асоціацією управлінських автомобілевиробників “Укравтопром” для вдосконалення процесу прийняття управлінських рішень як на мікрорівні, так і в управлінні розвитком Асоціації, при створенні системи управління регіональної асоціації підприємств промисловості західних областей України “Галавто”, при формуванні структури управління акціонерним товариством “Львівський мотозавод”.

Матеріали дисертації використані при підготовці навчальних програм з підготовки фахівців-економістів у Національному університеті “Львівська політехніка”. Відповідні довідки наведено в додатку дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації доповідалися на наукових і науково-практичних конференціях і семінарах. Зокрема, на міжнародних і всеукраїнських конференціях: “

Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми” (Львів, 1998); “

Регіональна науково-технічна політика: інноваційний розвиток та інформаційний простір” (Львів, 2000); “

Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку адміністративних районів” (Львів, 1997); “

Региональная стратегия выживания и развития Донбасса” (Донецк, 1996); “

Демографічна ситуація в Карпатському регіоні: реальність, проблеми, прогнози на XX століття” (Чернівці, 1996); “

Управління трудовими ресурсами і перспективи розвитку” (Хмельницький, 1997); “

Трудовий потенціал України і його реалізація в умовах розбудови національної економіки” (Львів, 1997);

Міжнародний конгрес українських економістів (Львів, 2000).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано у персональній монографії, у чотирьох колективних монографіях та у 23 наукових статтях загальним обсягом 45,4 д. а., з яких 36,5 д. а. належать особисто авторові.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційні робота складається із вступу, п'яти розділів та висновку. Дисертацію викладено на 362 стор., вона включає 24 рисунки та 35 таблиць. Список використаних джерел включає 165 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, мету та завдання дослідження, сформульовано наукову новизну та висновки щодо практичного значення одержаних результатів, описано форми їх апробації та використання.

У першому розділі “Теоретичні засади становлення корпоративного управління виробництвом” здійснено систематизований виклад теоретичних підходів до формування корпоративного управління на засадах поділу та кооперації праці, диверсифікації виробничих процесів та інтеграції управління виробництвом з врахуванням економічних і соціальних процесів, що зумовлені постприватизаційними відносинами.

Корпорацією в дисертації називається підприємство, що створене для виробництва товарів та послуг і організоване на засадах об'єднання власності у формі товариства.

Як важливий вид корпорацій, що вимагає особливих методів управління, в дисертації виділено відкриті акціонерні товариства.

Корпорація “відкрите акціонерне товариство” (надалі “корпорація”) класифікується як підприємство, що має метою своєї діяльності отримання прибутку, має більше ніж одного власника, може об'єднувати декілька підприємств меншого розміру, діє на правах юридичної особи незалежно від своїх власників, але під їхнім контролем.

Корпорація акціонерне товариство має можливість збільшувати свій капітал шляхом залучення числа власників (акціонерів) через продаж акцій та облігацій. Власники (акціонери) не мають прав для претензій на активи корпорації. Акції надають лише право на частку прибутку, що створюється корпорацією.

В існуючій вітчизняній та зарубіжній літературі, зокрема, російській, термін “корпоративне управління” використовується для позначення сукупності дій, спрямованих на узгодження взаємовідносин між акціонерами, з одного боку, та менеджерами корпорації з іншого. Враховуючи, що в Україні лише започатковується практика функціонування корпорацій, у дисертації “корпоративним управлінням” називається уся сукупність дій, пов'язаних з: а) утворенням корпорацій, оптимізацією їх структури, формами і методами державної підтримки; б) організацією, плануванням, збутом, контролем, стимулюванням виробничо-економічної діяльності корпорації (акціонерного товариства); в) узгодженням інтересів власників корпорації, зокрема через прийняття рішень про споживання прибутку.

У дисертації структуризовано систему корпоративного управління. Система корпоративного управління трактується у дисертації як така, що складається з ряду підсистем (рис. ):

Пропонується поняття місії корпоративного управління. Місією корпоративного управління є забезпечення стабільного економічного і соціального стану в колективі власників та працівників корпорацій, зокрема, та сприяння дотриманню такого стану в суспільстві загалом.

Становлення корпоративного управління виробничо-економічною діяльністю ґрунтується на діалектичній єдності суперечностей ринкових засад організації економічної діяльності, зокрема таких як:

інтеграція управління – розподіл управлінських функцій;

купівля інвестицій – продаж інвестицій;

поділ праці – кооперація праці;

диверсифікація виробництва – інтеграція ресурсів;

масовий випуск продукції – завоювання ринку продукції;

підвищення ролі власників в управлінні корпорацією – обмеження впливу власників на процеси менеджменту в корпорації.

Зроблений аналіз практики управління на корпоративних підприємствах показав необхідність вдосконалення механізмів реалізації основних засад корпоративного управління. Передовсім це стосується засади, згідно якої корпоративне управління повинно бути незалежним від власників корпорації (членів акціонерного товариства). На більшості акціонерних товариств України створилась ситуація, при якій власниками контрольного пакету акцій є якраз менеджери підприємства. Завдяки суміщенню ними статусу власника зі статусом управлінця, вони мають значні переваги не тільки у визначенні стратегії і політики підприємства, але й у розподілі додаткового продукту, оскільки мають більший доступ до інформації. Наслідком такого суміщення статусів управлінця і власника є підпорядкування діяльності корпорації, в основному, задоволенню інтересів її керівництва. Виникають труднощі в оновленні управлінської команди за рахунок фахівців, що не є власниками акцій.

У дисертації досліджені особливості корпоративного управління в залежності від статусу, форми власності інституційної одиниці, що володіє контрольним пакетом акцій. Виділено три групи корпорацій: приватні корпорації, державні корпорації, іноземні корпорації. Показано необхідність підвищення ефективності державного управління корпораціями. Зокрема, це стосується корпорацій, діяльність яких пов'язана з виробництвом продукції та послуг, що забезпечують національну безпеку. До державних корпорацій запропоновано відносити не тільки ті корпорації, контрольний пакет акцій яких належить державі, але й ті, діяльність яких контролюється урядом через формування державних замовлень на продукцію, визначення граничних цін товарів і послуг.

Обґрунтовується необхідність підвищення ролі участі державних органів управління в розробці і реалізації програм діяльності державних корпорацій, підвищення рівня матеріальної винагороди державним службовцям, що здійснюють захист корпоративних прав держави в акціонерних товариствах.

У дисертації сформульовані методологічні критерії побудови організаційної структури корпоративного менеджменту, основними з яких є: оптимізація зв'язків і відносин, дотримання формальності та сповідування закріплених правових норм, використання новітніх технологій управління. Система корпоративного менеджменту повинна забезпечувати та регламентувати:

повну відповідальність кожного менеджерського рівня за виконання поставлених перед ним завдань;

збалансування завдань усіх ланок та рівнів щодо цілей вищого рівня;

комплексність та взаємопов'язаність усіх функцій системи менеджменту;

найефективніший поділ менеджерської праці та кооперацію функцій між ланками і рівнями системи менеджменту.

Корпоративний менеджмент повинен ґрунтуватись на передовій технології менеджерських операцій, ефективній системі правил, форм, методів, процедур та заходів, що використовуються в процесі прийняття рішень щодо розробки та реалізації стратегічного та оперативно-тактичного планів корпорації, обліку, контролю і регулювання діяльності корпорації, щодо підвищення кваліфікації менеджерських працівників, ротації кадрів, а також щодо адаптації до системи політичного та господарського управління в державі, врахування суспільно-політичної ситуації та її можливих наслідків.

Важливою підсистемою корпоративного управління в Україні, на думку дисертанта, має бути регіональне управління, метою якого є узгодження взаємодії групи корпорацій задля підвищення ефективності виробництва на засадах поглиблення кооперації, дбайливого використання місцевих ресурсів.

Формою організації такої взаємодії пропонується утворення територіальних об'єднань взаємозалежних підприємств і установ у межах певного регіону – кластерів (за термінологією, що вживається в країнах розвиненої економіки) (рис. ). Згідно досвіду, що накопичений у країнах розвиненої економіки, до кластеру може входити довільна кількість підприємств у різних співвідношеннях між кількостями великих і малих форм господарювання.

Вивчення досвіду країн Європи та США показує, що кластеризація корпорацій сприяє зменшенню вартості технічних послуг, що надаються членам кластеру, а також вільному циркулюванню організаційних та технічних ідей, нововведень, що безперечно є важливим чинником високої ефективності виробництв. Окрім того реалізуються засади спеціалізації виробництва, здійснюється розподіл робочої сили між корпораціями. Це зумовлюється тим, що при роботі в безпосередній близькості підприємствам легше укласти договір на ті замовлення, виконання яких вимагає використання потужностей, що більші, ніж ті, якими вони володіють.

У другому розділі “Організаційно-засадничі основи становлення корпоративного управління в умовах трансформації економічних відносин” розглядаються підходи до організації процесів роздержавлення власності та приватизації підприємств, організації процесів акціонування підприємств, організації процесів реструктуризації управління на акціонованих підприємствах.

Аналіз, зроблений у дисертації на статистичних матеріалах Львівської області, засвідчує суперечливі тенденції у формуванні системи корпоративного управління. З одного боку, збільшилася чисельність ринкових суб'єктів господарської діяльності. На 1 січня 2001 року вона становила 44997 одиниць. Відповідно пропорційно зростає чисельність акціонерних товариств. Частка їх у загальній кількості підприємств протягом 1995–2001 років у середньому становить 13,2%. З другого боку, частка виготовленої ними продукції 2000 року порівняно з 1997 і 1998 роками зменшилася із 54,3% (1997 рік) до 47% (2000 рік).

Відбулася децентралізація управління виробництвом на великих підприємствах внаслідок створення економічно самостійних юридичних структур, пов'язаних єдиним процесом виробничої діяльності.

Так, на базі Дрогобицького машинобудівного заводу створено 7 окремих дочірніх підприємств. Львівський мотозавод реструктуризовано в п'ять підприємств різних галузей економічної діяльності. Всього у Львівській області станом на 01.01.2001 року було утворено 1387 дочірніх підприємств. З одного боку, це сприяло збереженню трудових колективів, з другого боку призвело до часткової втрати лідерства на вітчизняному ринку продукції, зокрема, виробництва у Львові автонавантажувачів, автобусів, мопедів та інших видів продукції.

У дисертації критично оцінюється теорія і практика розподілу великих підприємств частками серед населення. Роздавання власності всьому населенню, хоча й виглядає привабливо з погляду соціальної справедливості, однак породило багато організаційно-економічних і соціальних проблем. Через розпорошення власності створилась неможливість формування на першому етапі приватизації ефективного власника, різко скоротились можливості залучення інвестицій для технічного оновлення виробництва, спричинилася складність забезпечення обігу і конвертації приватизаційних паперів.

Разом з тим, в Україні не набула масової реалізації і концепція продажу великих підприємств. Державне майно часто неможливо продавати внаслідок обмеженості у громадян потрібних коштів, а також відсутності іноземних і вітчизняних інвесторів.

Найбільш масовою формою приватизації стало сертифікатне акціонування власності. Акціонування – це правова процедура перетворення державного підприємства в акціонерну компанію, під час якої оголошують, що власність підприємства поділено на велику кількість частин (акцій) відповідно до закону. Спершу ці акції належать державі, після закінчення сертифікатного акціонування акції продаються або розподіляються серед населення.

У дисертації обґрунтовано висновок про те, що сертифікатне акціонування не сприяло підвищенню ефективності виробництва. Для підвищення ефективності діяльності акціонерних товариств пропонується зосередити більшість акцій у власності акціонерного товариства і здійснити їх продаж потенційним інвесторам.

Обґрунтовується доцільність державного стимулювання утворення акціонерних товариств – корпорацій з малою чисельністю власників і працюючих. Зокрема пропонується позбутися подвійного оподаткування доходів акціонерів, тобто звільнити від оподаткування дивіденди, отримані власниками акцій акціонерних підприємств з чисельністю власників до 30 осіб, а також звільнити від оподаткування ту частину прибутку, що інвестується в основний капітал.

Як важливий напрям підвищення ефективності економічної діяльності в промисловому комплексі України автор виділяє об'єднання окремих корпорацій у холдингові структури, що були б здатні забезпечувати випуск конкурентоздатної продукції, у фінансово-промислові групи і територіальні кластерні об'єднання. В Україні необхідною є розробка спеціальної національної програми, що мала б індикативний статус і сприяла б утвердженню крупних виробничих холдингів і територіальних кластерів. Така програма мала б розроблятися для кожної адміністративної області за участю місцевих і центральних державних органів влади, наукових колективів. Висхідною соціально-економічною засадою побудови такої програми має бути орієнтація на те, що основу національної економіки України, її промислове багатство повинні формувати великі підприємства, великі корпорації холдингового і суперхолдингового типу, які мають можливість конкурувати з відповідними закордонними корпораціями. Діяльність малих підприємств повинна спрямовуватись, по-перше, на реалізацію потреб і замовлень великих корпорацій, по-друге, на заповнення ринкових ніш у товарах і послугах, що не охоплені інтересами цих компаній.

Доцільним є створення на базі реструктуризованих підприємств територіальних кластерних об'єднань, які б працювали на засадах корпоративного управління. У рамках територіальних кластерів доцільним є зосередження функції маркетингу, юридичних порад, консалтингу при пошуку інвесторів, партнерів ринків збуту, замовлень. У дисертації обґрунтовується створення територіального машинобудівного кластеру у Львівській області із зазначеними функціями на базі регіональної асоціації “Галавто”.

Реалізація програми сприяла б вирішенню щонайменше кількох економічних і соціальних проблем, зокрема таких як: забезпечення виготовлення високоякісної продукції, що була б достойним замінником імпортованої продукції; створення спеціалізованих виробничих потужностей і на цій основі зменшення витрат на виготовлення заготовок і комплектуючих виробів.

Корпорації, які б вступали у відповідні холдингові структури і підпорядковували б свої інтереси інтересам територіальному холдингу, можна було б стимулювати, зокрема, у виді зменшення розміру податкових платежів до Державного бюджету на величину інвестицій в основний капітал, а також витрат на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи за декілька років. Необхідно посилити внесок у створення холдингових структур з боку торгових фірм, стимулюючих їх при реалізації вітчизняних товарів.

У дисертації проведено критичний аналіз методичних рекомендацій щодо структурної реструктуризації підприємств Міністерства промислової політики, якими передбачається передача основних фондів з відкритого акціонерного товариства дочірнім підприємствам або філіям. Це сприятиме, як виходить з даних рекомендацій, утворенню концернів, асоціацій, корпорацій, холдингів, консорціумів, промислово-фінансових груп, у які матимуть змогу входити окремі дочірні підприємства. Проведений аналіз свідчить, що таке розпорошення майна відкритих акціонерних підприємств, які пов'язані у виробничій діяльності замкнутими циклами виробництва промислової продукції, в умовах економічної нестійкості, що є на Україні, недоцільне. Воно можливе тільки тоді, коли економічна ситуація в Україні стабілізується за рахунок акціонерного капіталу, який отримає ліквідні ринкові форми. Тому організаційна форма відкритих акціонерних товариств повинна охоплювати всі реструктуризовані підприємства, загальне керівництво якими правління та спостережна рада товариства проводитимуть за допомогою ринкових методів.

У третьому розділі “Системотворчі засади забезпечення ефективності корпоративного управління” узагальнені підходи до реалізації системотворчих засад забезпечення ефективного управління в корпорації.

До системотворчих засад ефективності корпоративного управління в дисертації віднесено:

індикативне планування і прогнозування;

формування раціональної організаційної структури управління корпорацією;

організація виробничої діяльності на засадах маркетингу;

оптимізація системи інвестиційного менеджменту;

сучасний фінансовий менеджмент.

До найважливіших засад забезпечення ефективності корпоративного управління віднесено формування організаційної структури управління корпорацією. У дисертації обґрунтовується необхідність поступового переходу від традиційної (авторитарної) системи управління підприємством до корпоративного управління. Зокрема, пропонується на період до 3-х років зберегти в системі управління підприємством поряд з правлінням корпорації інститут заступників генерального директора, які виконують головну виконавську роботу.

Слушність такої пропозиції експериментовано на прикладі ВАТ “Львівський мотозавод”. Для створення розгалуженого інституту посадових осіб у всіх ланках функціонування підприємства в статуті ВАТ “Львівський мотозавод” введено такий пункт: “Посадовими особами товариства визначені голова правління – генеральний директор, члени правління, голова ревізійної комісії, голова та члени спостережної ради, а також заступники голови правління – генерального директора”. Показано, що варіант, коли в правління акціонерного товариства вводять заступників генерального директора, небажаний, оскільки в цьому випадку поєднуються законодавчі та виконавчі функції управління. Рекомендації автора з цього приводу впроваджено при створенні корпорації ВАТ “Львівський мотозавод” (рис. ).

Рис. 3. Організаційна схема управління з використанням інституту заступників голови правління – генерального директора Відкритого Акціонерного Товариства

Для створення ефективної корпоративної системи на базі існуючих великих і середніх підприємств велике значення має оптимізація структури дочірніх підприємств. У дисертації пропонуються організаційно-економічні засади формування дочірніх підприємств відкритого акціонерного товариства. Дочірні підприємства та філії акціонерні товариства:

·

· мати свої розподільчі баланси в межах акціонерного товариства, однак вони не є самостійними для ФДМУ;

бути наділеними необхідними для виробництва або надання послуг основними фондами та обіговими коштами;

·

· можуть втратити права користування основними фондами, якщо їх не використовують або використовують неефективно. У цих випадках товариство може вилучити такі фонди і використати їх для отримання додаткових фінансових ресурсів за рахунок оренди, відчуження або заміни на ефективніші.

У дисертації обґрунтовується розподіл організаційної та економічної відповідальності між акціонерним товариством і його дочірніми підприємствами та філіями на час реструктуризації. Зокрема рекомендується:

·

· податки за землю самостійні підприємства сплачують залежно від території, яку вони займають згідно з чинним законодавством;

· борги з виплати заробітної плати працівникам дочірніх підприємств та філій до їхнього переходу у ці підприємства погашають дочірні підприємства і філії з коштів акціонерного товариства;

· борги товариства з оплати праці колишнім працівникам підприємства сплачує акціонерне товариство;

· залишити за головою правління акціонерного товариства право та обов'язки призначення та звільнення з посад керівників самостійних підприємств і їх бухгалтерів.

· Як важлива умова забезпечення ефективності корпоративного управління в дисертації розглядається створення механізму, через який реалізуються засади організацій виробничо-економічної діяльності на засадах маркетингу. Створення такого механізму пропонується здійснювати через розробку і впровадження окремих підсистем: функціональних, забезпечувальних, спеціальних (рис. ).

Рис. . Структура організаційно-економічного механізму реалізації засад маркетингу

Найважливіше місце в механізмі реалізації засад виробничо-економічної діяльності на засадах маркетингу посідають функціональні підсистеми, головним завданням яких є забезпечення основного обсягу робіт з впровадження у виробництво нових виробів. Головна ланка в групі функціональних підсистем – розробка стратегії впровадження нових видів продукції. Мета такої підсистеми – обґрунтувати завдання підприємства з підготовки виробництва нового виробу та розробити організаційно-економічні заходи його ефективного виконання. Висхідною позицією для цього є стратегічні напрями розвитку підприємства в цілому, аналіз і прогноз кон'юнктури ринку товарів стосовно продукції, яку впроваджують, визначення для неї матеріальних ресурсів та потреби у робочій силі на перспективу відповідно до змін кон'юнктури ринку.

Кінцевими результатами розробки стратегії впровадження нових видів продукції мають бути:

· –

· – прогноз запровадження нових прогресивних технологій;

· – обсяги виробництва нового виробу на перспективу;

· – прогноз кількості працівників різних спеціальностей на перспективу відповідно до змін кон'юнктури ринку;

· – розробка заходів щодо створення нових робочих місць для тих випадків, коли прогнозують можливе вивільнення висококваліфікованих спеціалістів або, навпаки, розширення виробництва та збільшення обсягів продукції, яку виробляють.

Важливою системотворчою засадою забезпечення ефективності корпоративного управління є оптимізація системи інвестиційного менеджменту.

У дисертації пропонується запровадити диференційовані підходи до управління інвестиційними коштами в залежності від призначення інвестиційного проекту. Ставлячи за мету одержання прибутку корпорації, слід будувати свою інвестиційну політику на принципах диференціації норми прибутку як за категоріями об'єктів (типами інвестицій), так і за термінами. У випадку інвестування заходів щодо підвищення надійності виробництва і техніки безпеки відповідно до вимог законодавчих актів отримання прибутку не передбачається. Другим типом інвестицій корпорації повинні бути інвестиції для збереження позицій на ринку. Доцільна мінімальна норма прибутку за такими інвестиціями визначена на рівні 6%. Третім типом інвестицій корпорації є інвестиції в оновлення основних виробничих фондів і підтримку безперервної діяльності фірми. Норма прибутку за ними доцільна на рівні 12%. Четвертий тип інвестицій – капіталовкладення на економію витрат, за якими норма прибутку становить 15%; п'ятий тип – це інвестиції, спрямовані на збільшення доходів, норма прибутку 20%. І завершують класифікацію інвестицій корпорації “ризикові” інвестиції, норма прибутку для яких доцільна на рівні 25%.

Крім того, важливу роль в інвестиційному менеджменті корпорації відіграє і часовий розподіл прибутку. У дисертації пропонується, щоб керівництво корпорації, залежно від фінансового стану, в різні періоди часу встановлювало різні норми прибутку від капіталовкладень, керуючи інвестиційним процесом у часі. У таких випадках складаються довготермінові плани капіталовкладень з метою використання нагромаджень, зроблених у сприятливі періоди, для компенсації капіталовкладень із низьким прибутком протягом менш сприятливих періодів часу.

Особливої уваги в системі корпоративного управління в умовах реструктуризації підприємств заслуговує введення в ужиток інвестиційної політики корпорації таких об'єктів управління як “цінні папери”, “інвестиційний портфель”. У сучасних умовах в Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії становлення. Дивіденди виплачують тільки окремі комерційні банки, та й ті у розмірах, що не перевищують банківського відсотку. Купівлю акцій, головним чином, ведуть інвестиційні фонди або інші суб'єкти господарювання з метою придбання контрольного пакета акцій. Тому інвестиції у цінні папери з боку виробничих структур, що утворюються в результаті реструктуризації, – питання майбутнього.

Разом з тим, актуальним є запровадження практики рейтингової оцінки цінних паперів акціонерних товариств і публікації цих оцінок у засобах масової інформації. З врахуванням аналізу цих оцінок доцільним є вибір портфельної стратегії.

Вибір фірмою тієї чи іншої портфельної стратегії визначений не тільки інвестиційними цілями, а й розміром коштів, які фірма може витратити на придбання фінансових активів.

Важливою запорукою оптимізації інвестиційного менеджменту в корпорації є формування і використання інвестиційних ресурсів. У дисертації пропонується здійснювати такі оцінки за системою критеріїв, структура яких наведена на рис. .

У четвертому розділі “Методологічні підходи до вдосконалення політики державного стимулювання діяльності корпорацій” досліджуються шляхи підвищення ефективності здійснення державою найважливіших складових політики державного регулювання діяльності корпорацій.

У дисертації обґрунтована мета державної підтримки діяльності корпорацій, яка полягає у формуванні в Україні потужних вітчизняних корпорацій як основи організації промислового виробництва, що забезпечувала б насичення вітчизняного, а також світового товарного ринку. Державі необхідно, на думку автора, здійснити не тільки правову, але й організаційну та фінансову підтримку становленню вітчизняних корпорацій. Необхідною є політика створення великих корпорацій, які б інтегрували виробничий та інтелектуальний капітал.

Рис. 5. Структуризація критеріїв оцінки формування інвестиційних ресурсів корпорації

З цією метою пропонується запровадження таких умов господарювання, які б спонукали малі підприємства підпорядковувати свою діяльність в інтересах створення великих корпорацій з виробництва технічно складних видів продукції. Цього можна досягти, по-перше, проведенням чіткої організаційної роботи через розробку індикативних програм вдосконалення структури промислового виробництва, по-друге, через вдосконалення податкової і фінансової політики.

Щодо вдосконалення податкової і фінансової політики пропонується наступне.

По-перше, в Україні необхідно ввести у практику стимулювання економічної діяльності корпорацій через диференціацію податку на додану вартість. Доцільно встановлювати знижені ставки податку на додану вартість для підприємств, що освоюють імпортозамінюючу продукцію. Відповідні ставки пропонується встановлювати в оберненій залежності від частки вітчизняної продукції у загальному обсязі продукції на ринку.

По-друге, необхідно відрегулювати стимулюючу функцію податків щодо розвитку корпорацій. Для цього слід запровадити податкові пільги, зокрема встановити оподаткування прибутку залежно від потужності підприємств, а також від розміру продажу, обсягу прибутку, кількості працівників.

По-третє, доцільно запровадити диференціацію оподаткування різних видів доходів у залежності від їх економічної природи – звичайний, капітальний, дивідендний доходи. При цьому звичайний дохід формується грошовими надходженнями від головної діяльності та продажу активів (не пізніше, ніж через шість місяців після їхнього придбання). Капітальний дохід є доходом від перепродажу активів: нерухомості – землі, майна, яке здається в оренду; фінансових активів – акцій, облігацій. Пропонується застосовувати диференційовану систему оподаткування різних доходів, за якою корпорація сама може вибирати варіант сплати податку: або 25% з капітального доходу, або за ставками звичайного доходу. Невеликим корпораціям потрібно створювати можливості вибирати другий варіант, оскільки ставка звичайного податку для них перевищує ставку податку капітального. Великим корпораціям вигідно платити кожен податок окремо.

По-четверте, з метою стимулювання ділової активності в Україні необхідно запровадити пільги на купівлю нового обладнання та інші економічні активи в залежності від терміну служби техніки.

Необхідно домогтися того, щоб амортизаційна політика відігравала провідну роль у формуванні внутрішніх джерел фінансування. За розрахунками автора, 68–82% капіталовкладень підприємства повинні формуватись за кошти амортизаційного фонду.

Щодо митної політики як одного із найважливіших важелів стимулювання діяльності промислових корпорацій у дисертації обґрунтовується необхідність підвищення митних тарифів, державних митних зборів, ставок акцизів на іноземні товари, аналоги яких виготовляються в Україні.

Щодо загальнодержавної інвестиційної політики підтримки вітчизняних корпорацій у дисертації, зокрема, пропонуються запровадити спеціальні стабільні на тривалий час додаткові пільги з податку на прибуток для тих підприємств з іноземними інвестиціями, які вкладають кошти в  розширення вітчизняного виробництва.

Для прийняття рішення щодо доцільності таких пільгових інвестицій у конкретних випадках треба делегувати окремі повноваження центральних органів виконавчої влади структурам місцевих адміністрацій. Оперативне і гнучке реагування на господарську кон'юнктуру спільних підприємств, сприяння підписанню угод між суб'єктами господарювання, поширення міжрегіонального співробітництва прикордонних областей, створення вільних економічних зон – усе це можуть ефективно вирішувати регіони.

Головними засадами сучасної інвестиційної діяльності щодо промислових корпорацій України повинно стати забезпечення їх доступу до кредитно-фінансових ресурсів; створення умов, при яких через купівлю-продаж акцій здійснювався б перелив капіталу суб'єктів економіки, що мають надлишок заощаджень, до суб'єктів, у яких на цей момент є потреба у капіталі.

У п'ятому розділі “Особливості політики стимулювання персоналу в корпораціях” розглядаються шляхи підвищення ефективності механізмів і методів мотивації діяльності персоналу, зокрема з використанням методів економічного стимулювання та соціального заохочення.

Стимулювання персоналу в дисертації розглядається як одна із найважливіших функцій корпоративного управління. В основних рисах система стимулювання персоналу (поєднання потреб, інтересів, внутрішніх і зовнішніх стимулів) є однаковою для корпорації будь-якого типу. Разом з тим, у часткових деталях вона має суттєві відмінності для кожного із них. Ці відмінності зумовлюються як типом корпорації, так і чисельністю працюючих. У дисертації запропоновано систему мотивації для корпорацій акціонерного типу. Основні засади організації цієї системи полягають у такому:

виробленні чіткої, зрозумілої (прозорої) для всіх учасників виробничо-економічної діяльності системи стимулювання персоналу;

регулярному перегляді заробітної плати персоналу залежно від рівня економічного розвитку акціонерного товариства, складності, кваліфікації, умов праці, попиту та пропозицій на ринку праці, на основі тарифних угод і колективних договорів;

диференціації та індивідуалізації оплати праці, стимулюванні праці за кінцевими результатами, що визначають обсяги і якість виконаних робіт.

У дисертації обґрунтовано, що важливим чинником стимулювання високої продуктивності праці в багаточисельних акціонерних товариствах є утримання об'єктів соціальної сфери. На стадії корпоратизації такий захід збереже не тільки зайнятість основного та допоміжного складу працівників, висококваліфіковані кадри, а й дасть змогу утримувати об'єкти соціальної інфраструктури в належному стані, зважаючи на обмеженість фінансових ресурсів місцевих бюджетів. Наявність об'єктів соціальної інфраструктури в структурі підприємства повинна бути частиною довготривалої стратегії соціально-економічного розвитку корпорації – акціонерного товариства. Безумовно, у цьому разі важливо дотримуватися таких загальних принципів:

·

· надання тільки тих соціальних послуг, які відсутні (чи обмежені) в системі державних чи громадських соціальних закладів території;

· врахування матеріальних і нематеріальних потреб та інтересів співробітників корпорації;

· орієнтація на дотримання чинних у суспільстві соціальних стандартів;

· адекватність розміру соціальних послуг трудовій віддачі співробітника.

Важливе місце в реалізації соціальної політики акціонерного товариства належить системі внутрішньофірмових пільг, з допомогою яких створюються умови відтворення робочої сили на соціально нормальному рівні споживання. На підставі зарубіжного та вітчизняного досвіду функціонування підприємств різних форм власності у дисертації запропоновано такий перелік виплат, пільг та послуг соціального характеру, які входять у соціальну політику акціонерного товариства:– 

у грошовій формі:

·

у формі забезпечення працівників у старості (як додаток до державної пенсії і часткових страховок працівників):

·

у формі надання послуг закладами соціальної інфраструктури підприємства:

·

Обґрунтовується доцільність застосування в акціонерному товаристві так званої кафетерійної системи пільг і компенсацій, що діє на засадах самообслуговування. У процесі впровадження таких систем кожний працівник визначає для себе доцільність отримання певних пільг чи їхнього грошового еквівалента. Це має важливий психологічний вплив на трудову діяльність кожного працівника. Отримані дані служать основою розрахунків персональних наборів соціальних послуг. Залежно від обраних пільг перераховується заробітна плата.

Важливою складовою політики мотивацій персоналу є колективно-договірне регулювання соціально-трудових відносин в акціонерному товаристві. Повільне формування персоніфікованого власника в процесі роздержавлення і приватизації загострило соціально-трудові відносини в суспільстві, породило низку проблем у колективах акціонерних товариств. І це тоді, коли складність соціально-економічної ситуації у суспільстві зумовлює потребу об'єднання зусиль і співпраці всіх співвласників акціонерних товариств. У дисертації обґрунтовується необхідність розвитку співпраці у формі соціального партнерства, яке виникло в ході боротьби і багатократних узгоджень інтересів найманих працівників, роботодавців і держави.

Відсутність законодавчих регламентацій соціального партнерства в Україні породила численні дискусії, які мали на меті уточнити його головні положення та адаптувати досвід зарубіжних країн до національних умов. Під соціальним партнерством у дисертації розуміється система економічних, організаційних і правових відносин, що складаються між державою, підприємствами, власниками-роботодавцями, профспілками, іншими організаціями найманих працівників, а також сукупність застосовуваних при цьому форм і методів впливу на соціально-економічну ситуацію в державі з урахуванням економічних інтересів суб'єктів господарювання. У найпростішому трактуванні соціальне партнерство – це взаємовідносини в системі власник – наймані працівники – уряд.

Трансформація колишніх державних підприємств в акціонерні товариства зумовила специфіку економічних відносин в акціонерному товаристві, яка полягає в тому,