КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ПОДОСИННІКОВА ГАННА ІГОРІВНА

УДК 378.147: [81-25:821.111 “19”]

НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ-ФІЛОЛОГІВ ІДІОМАТИЧНИХ ПРЕДИКАТИВНИХ КОНСТРУКЦІЙ АНГЛІЙСЬКОГО РОЗМОВНОГО МОВЛЕННЯ НА МАТЕРІАЛІ АВТЕНТИЧНИХ ХУДОЖНІХ ТЕКСТІВ

Спеціальність 13.00.02 – теорія та методика навчання: германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі методики викладання іноземних мов Київського національного лінгвістичного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник | кандидат педагогічних наук, професор

ГРИНЮК Галина Аркадіївна,

Київський національний лінгвістичний університет, професор кафедри методики викладання іноземних мов |

Офіційні опоненти: | доктор педагогічних наук, доцент ЧЕРНОВАТИЙ Леонід Миколайович,

Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, завідувач кафедри перекладу й англійської мови

кандидат педагогічних наук, доцент ГЛАЗУНОВА Тамара Володимирівна,

Вінницький державний педагогічний університет ім. М.М.Коцюбинського, доцент кафедри англійської мови |

Провідна установа | Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра методики та прикладної лінгвістики, Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться “ 5 ” грудня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.01 у Київському національному лінгвістичному університеті за адресою 03680, м. Київ-150, вул. Велика Васильківська, 73.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету (03680, м. Київ-150, вул. Велика Васильківська, 73).

Автореферат розісланий “ 4 листопада 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Бігич О.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Концептуально важливою рисою сучасного підходу до навчання іноземних мов є трактування цільової настанови як розвиток уміння ефективно спілкуватися тією мовою, що вивчається (І.Л. Бім, П.Б. Гурвич, І.О. Зимня, Г.О. Китайгородська, О.О. Леонтьєв, В.Г. Костомаров, М.В. Ляховицький, С.Ю. Ніколаєва, Ю.І. Пассов, Г.В. Рогова, В.Л. Скалкін, Н.К. Скляренко, С.П. Шатілов, Е.П. Шубін, Ch. Brumfit, M. Celce-Murcia, K. Johnson, S.D. Krashen, W. Littlewood, H.H. Stern та ін.). У зв'язку з цим використовується соціолінгвістичне поняття ефективного мовленнєвого спілкування (Головін 1980; Кисельова 1978; Пассов 1985; Тарасов 1986; Фаєнова 1991 та ін.). У фокусі уваги дослідження, що реферується, знаходяться питання розвитку ідіоматичності іншомовного мовлення студентів-філологів, яка виступає важливою умовою ефективності мовленнєвого спілкування.

Термін “ідіоматичність мовлення” використовується нами для позначення психолінгвістичного феномену своєрідності світосприймання і вербального менталітету нації, що виражається в закріпленні в мовленнєвому узусі певної мови синкретичних мовленнєвих одиниць різного ступеня стійкості, які є специфічними для певної мовленнєвої спільноти в плані структури, семантики й особливостей вживання та викликають труднощі при доборі повних еквівалентів з інших мов.

Ідіоматичність пронизує мовленнєву реалізацію всіх шарів національної мови, у тому числі її розмовного різновиду (“розмовного мовлення”), що корелює із ситуаціями неформального, невимушеного спілкування. Слідом за Г.О. Орловим, розмовне мовлення трактується як складна динамічна система, що ґрунтується на дихотомії “специфічна розмовна підсистема національної мови та її функціонування”, характеризується певною організацією на всіх рівнях мови, специфікою відбору і реалізації мовних засобів залежно від комунікативної ситуації (Орлов 1991). Розмовне мовлення охоплює літературно-розмовний і побутово-розмовний варіанти реалізації національної літературної мови, входячи при цьому в опозицію не з письмовим мовленням, а з книжним (Беркнер 1978). Протиставлення “розмовне мовлення” – “книжне мовлення” пов'язане з диференціацією сфери і мети спілкування та ґрунтується на розбіжності в способах організації мовлення, наприклад, у специфіці використання синтаксису, лексики тощо.

Відповідно, ідіоматичне розмовне мовлення (ІРМ) розглядається в нашому дослідженні як мовлення, побудоване за структурно-мовленнєвими зразками, що властиві традиційному узусу розмовного різновиду певної мови та відображають особливості вербального менталітету нації її носіїв.

Проблеми навчання розмовного мовлення широко дискутуються у вітчизняній і зарубіжній літературі. Розроблено питання сутності розмовного мовлення (Б.Є. Зарубін, Є.А. Земська, Г.О. Орлов, О.Б. Сиротиніна, М.О. Фаєнова), кореляції понять норми й узусу (В.В. Виноградов, Б.М. Головін, Е. Косеріу, В.Г. Костомаров, Л.П. Смєлякова, H. Strevens), створено методики навчання стилістично адекватного мовлення (Г.І. Богін, В.Д. Дьовкин, О.І. Остапенко, В.Л. Скалкін), а також методики навчання культури спілкування, формул мовленнєвого етикету (Н.І. Гез, С.А. Корзіна, В.Г. Костомаров, М.О. Фаєнова, Н.І. Формановська, D. Crystal, D. Davy) тощо. Однак багато аспектів навчання розмовного мовлення потребують подальшого вивчення як у теоретичному, так і в практичному планах.

Актуальність дисертаційного дослідження обумовлена нагальною потребою розробити концептуальні засади навчання ІРМ у вищій мовній школі. Така потреба викликана низкою чинників. Роль ідіоматичних мовленнєвих одиниць, що відображають специфіку життєдіяльності і вербального менталітету нації носіїв мови, найбільш значуща на рівні словосполучень і речень, де наявність так званих “готових” конструкцій впливає на раціоналізацію процесів продукції і рецепції складних стандартних одиниць мислення (Шубін 1972; Дученко 1982). Структурно-лінгвістичні порівняльні дослідження розмовного мовлення довели, що предикативні конструкції менше притаманни російському (українському) розмовному мовленню, ніж аналогічні дієслівні конструкції. В англійському розмовному мовленні, навпаки, предикативні конструкції превалюють над еквівалентними дієслівними одиницями (Фалькович 1973; Клименко 1974; Орлов 1991). Таким чином, дієслівна конструкція є ідіоматичною для російського та українського розмовного мовлення, а предикативна конструкція – для англійського. Цей факт є важливим для того, щоб сформувати у студентів адекватне розуміння особливостей функціонування англійського розмовного мовлення.

До чинників, що визначили напрямок нашого дослідження, належать також вимоги, які ставляться перед випускниками вищої мовної школи, щодо максимальної наближеності параметрів іншомовних комунікативних умінь студентів до характеристик мовлення, породжуваного носіями певної мови.

Методисти, як і носії мови, констатують факт стилістичної неадекватності висловлювань значної частини випускників вищої мовної школи. Результати серії контрольних зрізів, проведених нами на III та V курсах філологічних факультетів декількох вищих навчальних закладів України, свідчать про те, що в ситуаціях невимушеного спілкування студенти необґрунтовано уникають вживання предикативним конструкціям англійського розмовного мовлення і надають перевагу дієслівним конструкціям офіційного стилю, а також зазнають труднощей при рецепції цих конструкцій, доборі еквівалентів рідною мовою тощо. Іншими словами, у тих ситуаціях, в яких носії мови використовують предикативні конструкції, у студентів активізується структура формування і формулювання думки, властива рідній мові. Як наслідок, їх іншомовне мовлення виявляється неідіоматичним, що негативно позначається на розвитку культури мовленнєвого спілкування студентів-філологів і перешкоджає досягненню ними необхідного “рівня соціальної достатності” (термін Е.П. Шубіна).

Вивчення причин неідіоматичності мовлення студентів вказує на наявність таких недоліків у практиці навчання англійського ІРМ, яка існує у вищій мовній школі: 1) неправомірне ототожнення відповідності мовлення системі та мовній нормі з відповідністю мовленнєвій нормі та узусу; 2) відсутність методичної інтерпретації поняття ідіоматичності мовлення; 3) відсутність чіткої вказівки на необхідність цілеспрямованого навчання ІРМ у програмах і методичних посібниках, рекомендованих для вищої мовної школи; 4) відсутність обґрунтованих систем вправ для навчання ІРМ.

Актуальним є також створення методики навчання конструкцій ІРМ, характерних для мовленнєвої діяльності конкретною мовою, зокрема, навчання ідіоматичних предикативних конструкцій (ІПК) англійського розмовного мовлення. Під ІПК у дисертації розуміються такі конструкції англійського розмовного мовлення, що складаються з дієслова-зв'язки be та іменної частини (предикатива), характеризуються узуальною стійкістю, мають синкретичні прагматичні значення, відображають особливості вербального менталітету нації носіїв мови і викликають труднощі при доборі повних еквівалентів з інших мов (наприклад, be a cards fiend, be an effective thinker, be dead set about something тощо).

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертація є самостійним завершеним науковим дослідженням, яке виконано в межах плану науково-дослідницької роботи кафедри методики викладання іноземних мов Київського національного лінгвістичного університету “Методичні основи гуманізації навчання іноземних мов” (протокол № 6 від 29.01.1996). У дисертації досліджено один із шляхів переходу від декларативного визнання ролі гуманістичних цінностей в освіті та вихованні молоді до послідовної організації навчального процесу на цих засадах.

Об’єктом дослідження є навчання студентів вищої мовної школи англійського ІРМ.

Предметом дослідження виступає навчання студентів-філологів стилістично адекватного вживання ІПК англійського розмовного мовлення на матеріалі, відібраном з автентичних художніх текстів (АХТ).

Мета дослідження – розробка методики формування у студентів-філологів лексико-граматичних навичок вживання ІПК англійського розмовного мовлення з використанням мовленнєвого матеріалу АХТ.

Досягнення визначеної мети пов'язано з вирішенням таких завдань:

1) розкрити зміст і співвідношення таких понять як ідіоматичність, правильність та стилістична адекватність мовлення;

2) розглянути психолінгвістичні передумови розвитку у студентів-філологів ІРМ;

3) описати характерні риси виділених ІПК з опорою на дані суміжних наук – стилістики, лексикології, соціолінгвістики, психолінгвістики;

4) розробити критерії відбору ІПК англійського розмовного мовлення з АХТ для навчання ІРМ студентів вищої мовної школи;

5) відібрати із сучасних АХТ, систематизувати і класифікувати ІПК англійського розмовного мовлення;

6) на основі розроблених критеріїв відібрати ІПК англійського розмовного мовлення для навчання ІРМ студентів I-III курсів вищої мовної школи;

7) створити методику навчання студентів-філологів ІПК англійського розмовного мовлення;

8) скласти комплекс вправ, спрямований на розвиток у студентів III курсу вищої мовної школи лексико-граматичних навичок вживання ІПК англійського розмовного мовлення;

9) перевірити ефективність запропонованої методики в ході експериментального навчання студентів-філологів III курсу;

10) розробити методичні рекомендації з оптимальних режимів навчання ІПК англійського розмовного мовлення на I-III курсах вищої мовної школи.

У процесі роботи використано такі методи дослідження: 1) вивчення й узагальнення досвіду навчання ідіоматичного, стилістично адекватного розмовного мовлення студентів-філологів на заняттях з практики усного та писемного мовлення; 2) лінгвостилістичний і методичний аналіз ІПК англійського розмовного мовлення; 3) лінгвометодичний аналіз АХТ сучасних англійських і американських авторів; 4) експеримент, спрямований на перевірку розробленої методики навчання студентів-філологів ІПК англійського розмовного мовлення.

Наукова новизна дослідження, проведеного відповідно до перерахованих завдань, полягає в тому, що вперше сформульовано принципи відбору ІПК англійського розмовного мовлення з АХТ, розроблено типологію труднощів оволодіння ІПК і створено оригінальну теоретичну модель навчального процесу, спрямованого на навчання студентів-філологів ІРМ на матеріалі, відібраному з англомовних АХТ.

Практичне значення виконаного дослідження полягає в тому, що 1) здійснено відбір, систематизацію і класифікацію ІПК англійського розмовного мовлення з метою впровадження конструкцій у навчальний процес вищої мовної школи; 2) розроблено й упроваджено в навчальний процес комплекс вправ, спрямований на розвиток у студентів-філологів III курсу лексико-граматичних навичок стилістично адекватного вживання ІПК англійського розмовного мовлення (комплекс є готовим до застосування в навчальному процесі вищої мовної школи в межах програмної теми “Зовнішність і характер людини”); 3) розроблено методичні рекомендації з навчання ІПК англійського розмовного мовлення студентів-філологів I-III курсів.

Результати дослідження впроваджено на основі авторських розробок у Сумському державному університеті, Уманському державному педагогічному університеті ім. Павла Тичини, Житомирському державному педагогічному університеті ім. Івана Франка.

Апробація роботи. Основні положення дослідження оприлюднено на науково-практичних конференціях Київського державного лінгвістичного університету (1999-2000), на IV Міжнародній конференції “Стратегії та методики навчання мов для спеціальних цілей” (К., 1999), на Міжнародній науковій конференції “Іноземна філологія на межі тисячоліть” (Харків, 2000), на Міжнародній науковій конференції “Язык образования и образование языка” (Великий Новгород, 2000) і на VI Національній конференції TESOL-Україна “The Way Forward to English Language and ESP Teaching in the Third Millennium” (К., 2001).

Публікації. Основний зміст дослідження розкрито в 6-ти статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та 4-х тезах науково-практичних конференцій.

Структура дисертації включає вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел, додатки. Повний обсяг дисертації складає 279 сторінок. Кількість таблиць – 14, додатки представлені на 63-х сторінках. Список використаної літератури включає 232 джерела.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Перший розділ дисертації присвячено дослідженню лінгвістичних, психологічних і методичних передумов навчання студентів-філологів ІПК англійського розмовного мовлення на матеріалі АХТ.

Аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури щодо лінгвістичного аспекту ідіоматичності мовлення виявив, що у поглядах лінгвістів і методистів немає єдності стосовно змісту поняття ідіоматичності. У традиційному розумінні ідіоматичність мовлення пов'язується з вживанням у ньому фразеологічних одиниць (В.В. Виноградов, Н.М. Амосова, І.В. Арнольд, О.В. Кунін, В.М. Телія, В.М. Солнцев та ін.). Деякі дослідники вважають, що за своєю природою ідіоматичність є прагматичною, оскільки вона обумовлена спрямованістю прагматично важливих одиниць на виконання певного комунікативного наміру (А.Е. Левицький, Л.М. Медведєва, Н.Ю. Медведєва, B. та ін.).

Існує також думка, яку ми поділямо, що ідіоматичність виявляє себе в національних вербальних тенденціях, у перевазі одних одиниць над іншими при безпосередньому використанні мовних засобів у мовленні, а також в особливостях семантичного розподілу значень за словами (С.Д. Кацнельсон, Б.А. Лапідус, Л.Ю. Невуєва, Л.П. Смєлякова, М.О. Фаєнова, М.М. Фалькович, Ch., B., A., F.H. та ін.). Це трактування ідіоматичності передбачає визнання провідної ролі мовленнєвої норми й узусу при вивченні особливостей вживання мовленнєвих одиниць у характерних для певної мови формах і сполученнях. З позиції такого розуміння ідіоматичності в дослідженні використовується робочий термін “ідіоматичні мовленнєві одиниці” (ІМО) для позначення таких мовленнєвих одиниць, що відображають особливості вербального менталітету нації носіїв мови, є різними за ступенем стійкості та структурної організації, мають синкретичні прагматичні значення і викликають труднощі при доборі повних еквівалентів в інших мовах.

Відповідно, неідіоматичність – це не відсутність у лексичному запасі студента образних ідіом (прислів'їв, приказок, порівнянь та інших образних фразеологічних одиниць), а оформлення висловлювань за невластивими іноземній мові структурно-мовленнєвими зразками чи за вже знайомими іншомовними зразками, що не вживаються в цій ситуації спілкування.

Розглядаючи проблему впливу так званого “принципу найменшого зусилля” (А. Мартіне) на мовленнєву поведінку тих, хто вивчає іноземну мову, ми дійшли принципово вагомого, на наш погляд, висновку: дія цього принципу спонукає тих, що навчаються, використовувати насамперед такі іншомовні кодові одиниці, які максимально відповідають системі образів і понять рідної мови. Як наслідок, на етапі формулювання думки і відбору мовних засобів активізується більш розвинений динамічний стереотип рідної мови, що найчастіше приводить до породження неідіоматичного іншомовного мовлення, побудованого за зразком рідної мови.

В межах нашого дослідження неідіоматичним вважається мовлення, побудоване за такими структурно-мовленнєвими зразками, які невластиві мові, що вивчається. Як наслідок, неідіоматичні конструкції (unidiomatic / odd constructions, foreignisms) можуть цілком відповідати мовній системі, але не відповідати мовленнєвій нормі й узусу та сприйматися носіями мови як неприродні, незвичайні, недоречні, надмірно стилістично марковані.

Сучасне трактування поняття правильності мовлення як стилістичної адекватності, доречності, комунікативної ефективності висловлювання дозволяє вважати неідіоматичне, неадекватне з погляду мовленнєвої норми й узусу мовлення неправильним, навіть якщо воно відповідає системі мови, що вивчається. У цьому зв’язку в дослідженні використано робочий термін “стилістично адекватне мовлення” для позначення мовлення, що є правильним з погляду відповідності певній комунікативній ситуації, характеризується адекватністю використаних мовних засобів умовам спілкування (комунікативний регістр, інтенція, вікові та соціальні характеристики комунікантів тощо). Отже організація ефективного навчання ідіоматичного іншомовного мовлення потребує презентації та автоматизації ІМО у конкретних комунікативних ситуаціях.

Навчання ІПК англійського розмовного мовлення – це один із прикладів навчання мовленнєвих явищ, що ідіоматично, специфічно оформлюють поняття, які існують (у тій чи іншій формі) в рідній мові студентів.

Аналіз досліджень з проблеми розмовного мовлення показав, що розмовність як стилістична риса є малозалежною від зовнішньої форми мовлення (усної чи письмової): вона доречна у неофіційній розмові, у дружньому листі, в мовленні ораторів, у газетній статті, у художній літературі. Ця складова національної мови характеризується переважним використанням у повсякденному, неофіційному, невимушеному і попередньо непідготовленому спілкуванні. Критерії неофіційності і непідготовленості дозволяють протиставити розмовне мовлення як особливу функціональну підсистему національної мови книжній мові, що реалізується в заздалегідь обдуманому офіційному мовленні. При цьому різні форми використання розмовного мовлення (в усній і письмовій формі, у реальному спілкуванні та його художньому відображенні) все ж таки накладають на нього специфічний відбиток і деякі обмеження.

До складу екстралінгвістичних і лінгвістичних особливостей розмовного мовлення належать такі: невимушеність мовлення; неофіційність відносин; непідготовленість, незапланованість; безпосередній контакт між комунікантами; реалізація переважно в усній формі; домінування діалогу; ситуативність; емоційна забарвленість; стереотипність мовленнєвих актів, тобто наявність значного числа мовленнєвих кліше, готових формул тощо.

Проведений нами аналіз 50-ти англомовних АХТ відомих авторів XX сторіччя дозволив виділити п’ять найчастотніших типів ІПК англійського розмовного мовлення. До них належать ІПК, що складаються з дієслова-зв'язки be та предикатива, який виражено: 1) іменником; 2) прикметником та іменником; 3) іменником / займенником із прийменником; 4) прикметником / дієприкметником; 5) синтаксично цілісним словосполученням. Наприклад: be a child-lover, be a big pot, be batty, be frozen, be a man of few friends, etc. Подальший аналіз матеріалу АХТ дозволив провести лінгвометодичне класифікування цих типів ІПК. Метою розробки класифікації ІПК англійського розмовного мовлення було її подальше використання при відборі лексичного матеріалу з АХТ для створення комплексу вправ, спрямованого на навчання студентів-філологів ІПК англійського розмовного мовлення.

Лінгвометодичне класифікування ІПК було проведене за такими критеріями: а) морфологічна природа (конструкції з предикативом, який виражений іменником у загальному відмінку, іменником / займенником із прийменником, прикметником чи дієприкметником, синтаксично цілісним словосполученням); б) структурно-компонентний склад (конструкції з однокомпонентним, двокомпонентним і багатокомпонентним предикативом); в) синтаксична роль (кваліфікативний предикат, підмет, доповнення тощо); г) характер структурно-семантичної невідповідності конструкціям рідної мови, аналогічним у плані значення (ІПК, невідповідні еквівалентним конструкціям рідної мови семантично, структурно, структурно-семантично).

У дисертації окремо розглядається психолінгвістична природа феномену ідіоматичності мовлення. Вивчення даних психолінгвістики дозволило стверждувати, що хоча пряме ототожнення мовленнєвої комунікації з мисленням за допомогою мови є неправомірним, мовлення деякою мірою визначає особливості світосприймання особистості та цілих націй (В.О. Артьомов, Т.В. Ахутіна, Л.С. Виготський, О.О. Залевська, М.І. Жинкін, Г.В. Колшанський, О.О. Леонтьєв, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Ю.О. Сорокін, Е.П. Шубін, M., R.H., C. Kramsch та ін.).

Можна говорити про існування інваріантного образу світу, вербального менталітету нації – абстрактної вербальної моделі, що за допомогою мови описує загальні риси бачення світу представників цієї нації. Картина світу, чи образ світу – це таке відображення в психіці людини предметного світу, що опосередковане предметними і когнітивними схемами та зазнає рефлексії (О.О. Леонтьєв, В.М. Телія та ін.).

Ми зробили припущення, що вплив мови на національне світосприймання зумовлює сам факт існування ідіоматичності мовлення, а також її психолінгвістичну природу, що полягає у своєрідності вербального менталітету нації носіїв мови.

Інваріантний національний образ світу безпосередньо співвідноситься із значеннями слів та іншими соціально виробленими опорами (мовленнєвими одиницями, структурами, формулами етикету тощо). Кожна мова має свої особливості розподілу значень за словами, організації парадигматичних рядів, варіювання або часткової деформації понять, які виражаються словами, формування граматичних структур. Це пов'язано з різноманітними способами вираження змісту, впливом інших мов, діалектів та інших факторів. Саме такі особливості складають специфіку вербального менталітету нації і дозволяють говорити про існування феномену ідіоматичності мовлення носіїв тієї чи іншої мови.

У зв'язку з цим завдання навчити студентів-філологів ідіоматичної мовленнєвої діяльності іноземною мовою розглядається нами як оволодіння не стільки іншомовними засобами, скільки специфічними національними способами формування і формулювання думки за допомогою цих засобів у різних комунікативних ситуаціях. Забезпечення комунікативно спрямованого предметного змісту навчання ІМО, і зокрема, ІПК англійського розмовного мовлення, доцільно здійснювати за допомогою комунікативних ситуацій, організованих за ситуативно-тематичним принципом.

Результати проведеного нами аналізу методичного потенціалу АХТ дозволили стверджувати, що сучасні АХТ відображають особливості англійського розмовного мовлення і становлять одне з цінних джерел ІПК, а також їх мікроконтекстів. Отже доцільним є навчання ІПК англійського розмовного мовлення на основі мовного матеріалу, дібраного з АХТ. Останні досить повно відображають мотиваційну основу і конкретні умови спілкування, систему соціальних ролей і статусних співвідношень комунікантів. Крім того, аналіз мікроконтексту вживання ІПК сприяє формуванню лексико-граматичних навичок стилістично адекватного використання цих конструкцій та успішному подоланню студентами труднощів оволодіння іноземною мовою, які пов'язані з так званим “присвоєнням” образу світу і вербального менталітету нації носіїв мови.

Другий розділ дисертації присвячено опису методики навчання студентів-філологів ІПК англійського розмовного мовлення на матеріалі АХТ.

Визнавши сучасні АХТ цінним джерелом мовного матеріалу для навчання ІПК, ми пропонуємо такі принципи відбору ІПК англійського розмовного мовлення із сучасних АХТ:

1) принцип відбору ІПК за структурним складом;

2) принцип відбору ІПК за ступенем частотності;

3) принцип відбору ІПК за ступенем структурно-семантичної відповідності еквівалентним конструкціям рідної мови тих, що навчаються;

4) принцип відбору ІПК за характером стилістичного забарвлення.

У дисертації обґрунтовується необхідність виявлення зв'язку труднощів, що виникають при оволодінні ІПК, з освоєнням операцій, які студенти здійснюють у процесі опанування цих конструкцій. У свою чергу, це завдання викликає потребу створення відповідної типології труднощів.

Розроблена нами типологія труднощів оволодіння ІПК англійського розмовного мовлення включає такі типи труднощів: 1) труднощі, пов'язані з формуванням операцій рецепції ІПК, та 2) труднощі, пов'язані з формуванням операцій підготовки у внутрішньому мовленні висловлювання, що містить ІПК.

При цьому автор використовує номенклатуру операцій, складену С.А. Корзіною (1991). Кореляція типів труднощів і відповідних груп операцій з оволодіння ІПК англійського розмовного мовлення наведена у табл. 1.

Таблиця 1

Кореляція труднощів і операцій з оволодіння

ІПК англійського розмовного мовлення

Труднощі | Операції | Тип 1. Труднощі, пов'язані з формуванням операцій рецепції ІПК | Група 1. Операції рецепції ІПК | Труднощі в розумінні значення ІПК. Наприклад: be an Oxford man (belong to the Oxford University community, study in Oxford University, graduate from Oxford University, etc.) | Співвіднесення слів, що входять до складу ІПК, з їх оточенням. Співвідне-сення структури ІПК зі структурою синонімічних вільних словосполучень. | Труднощі в розумінні семантичних і структурних особливостей ІПК у порівнянні з еквівалентними конструкціями рідної мови тих, хто навчаються. Наприклад: be a good conversationalist – бути гарним співрозмовником (структура однакова, семантика різна). | Співвіднесення структури ІПК і семантики її складових з аналогічними в рідній мові тих, хто навчаються. |

Труднощі оцінки комунікативної ситуації (вік, ступінь знайомства, характер стосунків співрозмовників тощо) з метою остаточного визначення адекватності вживання ІПК у контексті. | Співвіднесення ІПК із певною комунікативною ситуацією. Визначення адекватності викорис-тання ІПК.

Продовження табл. 1

Наприклад: Look, Sis, I’m a lousy dancer and your friend won’t be too happy to dance with such a clumsy guy at her first university party (неформальне, невимушене спілкування близьких родичів студентського віку – вживання ІПК є адекватним). | Добір ситуацій, в яких використання ІПК є стилістично адекватним / неадекватним. | Тип 2. Труднощі, пов'язані з формуванням операцій підготовки у внутрішньому мовленні висловлювання, що містить ІПК | Група 2. Операції підготовки у внутрішньому мовленні висловлювання, що містить ІПК |

Труднощі у виборі ІПК як мовленнєвої одиниці, яка є найбільш адекватною в певних комунікативних умовах.

Наприклад: I say, Mom, my roommate is a real fresh air fiend / likes fresh air very much, honestly. He always keeps our window open, and I was just doomed to get pneumonia somewhen! (невимушене спілкування близьких родичів, необхідність використання конструкції розмовного мовлення – ІПК be a real fresh air fiend). | Планування вислов-лювання і вибір ІПК як одиниці, що відповідає комунікативній ситуації.

Визначення місця ІПК у висловлюванні. Наприклад: My family are fruit-eaters. We all’re perfectly aware of our “foolish extravagance” as Mom’s friend calls it and yet we can’t help spending fortunes on apples and pears and the sort. | Включення обраної ІПК до висловлювання, граматичне і синтаксичне узгодження. |

Розроблена типологія труднощів лягла в основу авторської методики навчання ІПК англійського розмовного мовлення.

Запропонована методика навчання ІПК англійського розмовного мовлення має циклічний характер, при цьому кожен цикл складається з трьох етапів:

1) етапу ознайомлення студентів з ІПК і засвоєння їх структурно-семантичних і стилістичних особливостей;

2) етапу автоматизації дій студентів з ІПК у тотожних чи аналогічних комунікативних ситуаціях;

3) етапу подальшої автоматизації дій студентів з ІПК у варіативних ситуаціях.

Розроблена нами система вправ покликана забезпечити формування у студентів-філологів лексико-граматичних навичок уживання ІПК англійського розмовного мовлення на рівні, який відповідає вимогам програми. Система вправ для навчання ІПК англійського розмовного мовлення містить три групи вправ: 1) вправи на ознайомлення з ІПК і засвоєння їх структурно-семантичних і стилістичних особливостей; 2) вправи на автоматизацію дій з ІПК у тотожних чи аналогічних комунікативних ситуаціях; 3) вправи на подальшу автоматизацію дій з ІПК у варіативних ситуаціях. Кожна з виділених груп містить вправи певних типів. Типи вправ відповідно до трьох етапів навчального циклу представлені у табл. 2.

Таблиця 2

Система вправ для навчання студентів-філологів ІПК англійського розмовного мовлення

Групи вправ | Типи вправ | Група вправ на ознайомлення з ІПК і засвоєння їх структурно-семантичних і стилістичних особливостей. | Некомунікативні / умовно-комунікативні.

Рецептивні / репродуктивні.

З опорою / без опори.

Індивідуальні / парні. | Група вправ на автоматизацію дій з ІПК у тотожних чи аналогічних комунікативних ситуаціях. | Умовно-комунікативні.

Репродуктивні / рецептивно-продуктивні / продуктивні.

З опорою / без опори.

Індивідуальні / парні / групові.

Продовження табл. 2

Група вправ на подальшу автоматизацію дій з ІПК у варіативних ситуаціях. | Комунікативні.

Рецептивно-продуктивні / продуктивні.

Без опори.

Парні / групові / індивідуальні.

Як додаток запропоновано словник термінів і словосполучень, рекомендованих для організації навчання ІПК англійського розмовного мовлення.

Експериментальна перевірка розробленої методики навчання студентів-філологів ІПК англійського розмовного мовлення на матеріалі АХТ висвітлюється у третьому розділі дисертації.

Оскільки експериментальна перевірка всієї системи вправ для навчання ІПК англійського розмовного мовлення виявилася неможливою через великий обсяг завдання, ми здійснили експериментальну перевірку репрезентанта системи – комплексу вправ для навчання студентів-філологів III курсу ІПК англійського розмовного мовлення в межах програмної теми Appearance and Character. Як репрезентант створеної системи вправ, цей комплекс ґрунтується на викладених у дисертації теоретичних положеннях і має такі риси: 1) побудований на основі мовного матеріалу, дібраного з сучасних АХТ; 2) враховує виділені труднощі оволодіння ІПК англійського розмовного мовлення; 3) реалізує принцип нарощування ступеня складності; 4) характеризується відсутністю потенційно складного матеріалу, крім матеріалу ІПК; 5) включає однотипні комунікативні ситуації для презентації ІПК, автоматизації дій з ІПК у тотожних чи аналогічних комунікативних ситуаціях та для подальшої автоматизації дій з ІПК у варіативних ситуаціях; 6) активізує мислення та пізнавальну діяльність студентів; 7) відповідає віковим особливостям, інтересам та іншомовному мовленнєвому досвіду студентів.

У ході підготовки до експерименту ми висунули таку гіпотезу експериментального навчання: поліциклічна модель комплексу вправ, створеного на матеріалі АХТ з урахуванням типів труднощів оволодіння ІПК, забезпечує максимальну реалізацію потенціалу системи вправ для формування лексико-граматичних навичок використання ІПК англійського розмовного мовлення. Виділено два основних наслідки, що випливають із сформульованої гіпотези: 1) ефективність формування лексико-граматичних навичок використання ІПК англійського розмовного мовлення досягається завдяки використанню комплексу вправ, складеного на мовному матеріалі АХТ з урахуванням типів труднощів оволодіння ІПК; 2) реалізація комплексу вправ у межах поліциклічної моделі навчання більш ефективна порівняно з моноциклічною моделлю.

Розроблена гіпотеза була перевірена в ході природного горизонтального експерименту, що проводився в березні-квітні 2000-2001 навчального року серед студентів двох груп III курсу факультету іноземних мов Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка під час вивчення теми “Appearance and Character”. Циклічні моделі експериментального навчання наведені у схемі 1.

Результати проведеного експерименту підтвердили доцільність впровадження у практику вищої мовної школи спеціального комплексу вправ для навчання ІПК англійського розмовного мовлення, укладеного з урахуванням типів труднощів засвоєння цих конструкцій на основі матеріалу АХТ. Аналіз результатів експериментального дослідження висвітив доцільність реалізації поліциклічної моделі навчання ІПК англійського розмовного мовлення і використання відповідного комплексу вправ. Так, в експериментальній групі I, що працювала за поліциклічною моделлю, кількість студентів з достатнім рівнем володіння ІПК збільшилася в 3,3 рази, а в експериментальній групі ІІ, що працювала за моноциклічною моделлю, кількість таких студентів збільшилася в 3 рази.

Експериментальне навчання показало також, що реалізацію основних етапів комплексу варто почати з проведення вступного (пропедевтичного) етапу. Завдання цього етапу полягає в тому, щоб забезпечити створення у студентів орієнтовної основи для навчання ІПК англійського розмовного мовлення.

На основі запропонованої методики і спостережень під час проведення експериментального навчання розроблено методичні вказівки для викладачів.

У додатки до дисертації ввійшли 1) покажчик структурних типів ІПК англійського розмовного мовлення, рекомендованих для активного засвоєння студентами-філологами в межах вивчення тематичного блоку “Appearance and Character” (I-III курси вищої мовної школи); 2) програмний розподіл тем блоку “Appearance and Character” за роками навчання (I-III курси вищої мовної школи); 3) алфавітний покажчик ІПК, використаних під час створення експериментального комплексу вправ для студентів-філологів III курсу (тема “Appearance and Character”); 4) зразок бланка контрольного зрізу; 5) експериментальні комплекси вправ для поліциклічної і моноциклічної моделей навчання студентів-філологів ІПК англійського розмовного мовлення (III курс, тема “Appearance and Character”); 6) словник термінів і словосполучень, рекомендованих для організації навчання ІПК англійського розмовного мовлення у вищій мовній школі.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розв’язання наукового завдання, що виявляється в навчанні студентів-філологів ідіоматичного мовлення – мовлення, яке побудоване за структурно-мовленнєвими зразками, що властиві традиційному узусу певної мови та відображають особливості вербального менталітету нації її носіїв.

Використаний у дослідженні термін “ідіоматичність мовлення” дозволив нам розглянути ідіоматичність як багатоаспектний психолінгвістичний феномен, сутність якого полягає в існуванні певної залежності вербального менталітету нації носіїв мови від самої мовної системи.

Теоретичне дослідження явища ідіоматичності мовлення уможливило формулювання такого положення: навчання студентів-філологів ідіоматичної мовленнєвої діяльності іноземною мовою повинно спрямовуватися на оволодіння студентами не тільки і не стільки засобами мови, що вивчається, але й специфічними національними способами формування і формулювання думки за допомогою цих засобів у різних умовах спілкування.

Теоретичне завдання пошуку джерела мовного матеріалу для навчання іншомовного ідіоматичного мовлення розв’язується у цьому дослідженні через активізацію потенціалу АХТ сучасних авторів. Виявлено низку фактів, що засвідчують доцільність організації навчання ІРМ на основі матеріалу, дібраного з АХТ.

Одним із проявів феномену ідіоматичності є функціонування ІПК англійського розмовного мовлення, тобто таких ідіоматичних конструкцій, що складаються з дієслова-зв'язки be та предикатива. При цьому розмовне мовлення трактується ширше, ніж функціональний стиль. Ми розглядаємо розмовне мовлення як варіант національної мови, який існує і в усній, і в письмовій формах.

Було розроблено принципи відбору ІПК з АХТ та типологію труднощів оволодіння ІПК англійського розмовного мовлення, що дозволила виділити операції, які необхідно сформувати для запобігання чи усунення труднощів оволодіння ІПК.

Об'єктивна складність практичного застосування теоретичних положень стосовно відбору ІПК з АХТ і труднощів оволодіння ІПК пов'язана з надзвичайною багатогранністю і глибиною ідіоматичності мовлення. Ми визнаємо відносний характер запропонованої класифікації ІПК і розробленої типології труднощів, оскільки ефективність їх реалізації залежить від розуміння суті досліджуваного явища і тому може бути прогнозована лише частково.

На основі розроблених теоретичних положень було створено науково обґрунтовану методику навчання студентів-філологів ІПК англійського розмовного мовлення, що є певним внеском в оптимізацію існуючої практики навчання англійського ІРМ у вищій мовній школі. Запропонована методика представлена у вигляді циклу, етапи якого виділені з урахуванням психолінгвістичних закономірностей формування навичок.

Розроблена система вправ для формування лексико-граматичних навичок використання ІПК англійського розмовного мовлення є адекватною меті, змісту й умовам навчання у вищій мовній школі.

Практична ефективність системи вправ була перевірена шляхом експериментальної реалізації її репрезентанта – комплексу вправ для формування у студентів-філологів III курсу лексико-граматичних навичок використання ІПК англійського розмовного мовлення в межах вивчення теми “Зовнішність і характер людини”. Цей комплекс було створено у відповідності до наукових результатів дисертаційного дослідження на основі матеріалу, відібраного з АХТ.

Проведене експериментальне навчання дозволило зробити висновок щодо доцільності використання у практиці вищої мовної школи такої системи вправ, яка спеціально створена для навчання ІПК англійського розмовного мовлення на основі матеріалу АХТ з урахуванням типів труднощів оволодіння цими конструкціями. Була доведена вища ефективність поліциклічної моделі організації процесу навчання ІПК в порівнянні з моноциклічною моделлю.

Узагальнюючи результати дослідження, слід відзначити, що застосування створеної методики навчання ІПК англійського розмовного мовлення сприяє поліпшенню таких компонентів підготовки студентів-філологів як мовленнєве і мовне оформлення висловлювань, ефективність мовленнєвого спілкування, глибина пізнання культури країн мови, яка вивчається, розуміння природи розбіжностей в оформленні думки засобами різних мов.

Таким чином, проведене дослідження і результати його експериментальної перевірки дають підставу рекомендувати розроблену методику навчання ІПК англійського розмовного мовлення на матеріалі АХТ для впровадження в навчальний процес на I-III курсах мовних факультів вищих закладів освіти.

Зміст дисертації відображено в таких ПУБЛІКАЦІЯХ.

1. Предпосылки обучения стилистически адекватной иноязычной разговорной речи студентов языкового вуза // Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія “Педагогіка та психологія”. – К.: Вид. центр Київського держ. лінгв. ун-ту, 2000. – Вип. 2. – С. 68-72.

2. Методичний аналіз порушень ідіоматичності англомовного розмовного мовлення студентів мовного вищого навчального закладу // Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія “Педагогіка та психологія”. – К.: Вид. центр Київського держ. лінгв. ун-ту, 2000. – Вип. 3. – С. 25-32.

3. Принципи відбору фрагментів англомовних художніх текстів для навчання ідіоматичного розмовного мовлення на середньому етапі вищої мовної школи // Іноземні мови. – 2000. – №4. – С. 27-29.

4. Структурно-семантическая классификация предикативных идиоматичных речевых единиц // Теоретичні питання освіти та виховання: Збірник наукових праць. – К.: Вид. центр Київського держ. лінгв. ун-ту, 2000. – Серія 10. – С. 129-134.

5. Експериментальна перевірка ефективності комплексу вправ з навчання ідіоматичних предикативних конструкцій англійського розмовного мовлення // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія “Педагогіка та психологія”. – К.: Вид. центр Київського нац. лінгв. ун-ту, 2001. – Вип. 4. – С. 75-82.

6. Комплекс вправ для навчання студентів ідіоматичних предикативних конструкцій англійського розмовного мовлення // Іноземні мови. – 2001. – №2. – С. 39-41.

7. Обучение стилистически адекватной разговорной речи на материале художественных текстов (английский язык, языковой вуз) // Стратегії та методики навчання мов для спеціальних цілей: Матеріали IV Міжнар. конф.– К.: Вид. центр Нац. ун-ту ім. Т.Шевченка, 1999. – С. 145-146.

8. Проблема правильности иноязычного речевого высказывания // Іноземна філологія на межі тисячоліть: Тези доповідей Міжнар. наук. конф. – Харків: Константа, 2000. – С. 239-240.

9. Психолингвистические предпосылки обучения идиоматичной речи студентов языкового вуза // Язык образования и образование языка: Материалы Междунар. конф. – Великий Новгород: Изд-во Новгородского гос. ун-та, 2000. – С. 246.

10. Teaching Idiomatic Educated Colloquial Speech to Linguistic Students // The Way Forward to English Language and ESP Teaching in the Third Millennium: Conference Papers. – K.: TESOL Ukraine, 2001. – P. 51-52.

АНОТАЦІЯ

Подосиннікова Г.І. Навчання студентів-філологів ідіоматичних предикативних конструкцій англійського розмовного мовлення на матеріалі автентичних художніх текстів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.02 – теорія та методика навчання: германські мови. – Київський національний лінгвістичний університет, Київ, 2002.

Дисертацію присвячено проблемі навчання студентів-філологів ідіоматичного розмовного мовлення на матеріалі автентичних художніх текстів. У дисертації розроблено методику навчання студентів-філологів I-III курсів ідіоматичних предикативних конструкцій англійського розмовного мовлення на матеріалі, відібраному із сучасних автентичних художніх текстів.

Комплекс вправ, запропонований у дослідженні, передбачає послідовне і поетапне формування лексико-граматичних навичок вживання ідіоматичних предикативних конструкцій англійського розмовного мовлення з урахуванням типів труднощів оволодіння цими конструкціями. Ефективність вправ обґрунтована теоретично і підтверджена експериментально.

Основні результати дослідження знайшли практичне застосування у процесі навчання студентів I-III курсів вищої мовної школи.

Ключові слова: автентичні художні тексти, вербальний менталітет нації носіїв мови, ідіоматичність мовлення, ідіоматична мовленнєва одиниця, ідіоматична предикативна конструкція, ідіоматичне розмовне мовлення, мовленнєва норма, стилістична адекватність.

АННОТАЦИЯ

Подосинникова А.И. Обучение студентов-филологов идиоматичным предикативным конструкциям английской разговорной речи на материале аутентичных художественных текстов. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.02 – теория и методика обучения: германские языки. – Киевский национальный лингвистический университет, Киев, 2002.

Диссертация посвящена проблеме обучения студентов-филологов идиоматичной разговорной речи на материале аутентичных художественных текстов. Выбор направления исследования обусловлен требованиями программы относительно максимальной приближенности параметров иноязычной речи студентов языкового вуза к параметрам речи образованных носителей данного языка.

Научная новизна работы определяется тем, что в ней впервые сформулированы принципы отбора идиоматичных предикативных конструкций английской разговорной речи из аутентичных художественных текстов современных писателей, и разработана типология трудностей овладения этими конструкциями. Кроме того, создана оригинальная теоретическая модель учебного процесса, который направлен на обучение студентов-филологов идиоматичной разговорной речи на языковом материале идиоматичных предикативных конструкций, отобранных из англоязычных художественных текстов.

Практическое значение результатов выполненного исследования выражается в проведении отбора, систематизации и классификации идиоматичных предикативных конструкций английской разговорной речи. Разработан и внедрен в учебный процесс комплекс упражнений, направленный на развитие у студентов-филологов III курса лексико-грамматических навыков стилистически адекватного употребления идиоматичных предикативных конструкций английской разговорной речи (данный комплекс готов к применению в учебном