УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ПРИХОДЧЕНКО Людмила Леонідівна

УДК 321.015: 351

ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРСТВА НА

РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ (НА ПРИКЛАДІ ПІВДЕННОГО РЕГІОНУ)

25.00.01 – теорія та історія державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Київ – 2002

Дисератцією є рукопис.

Робота виконана в Одеському регіональному інституті державного управління Української Академії державного управління при Президентові України

Науковий керівник – кандидат історичних наук, професор

ЯКУБОВСЬКИЙ Олексій Петрович,

Одеський регіональний інститут

державного управління

Української Академії державного управління

при Президентові України,

проректор – директор.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

ГОЛОВАТИЙ Микола Федорович,

Міжрегіональна Академія управління

персоналом, віце-президент;

кандидат наук з державного управління,

РАЧИНСЬКИЙ Анатолій Петрович,

Українська Академія державного управління

при Президентові України, доцент кафедри

державного управління та менеджменту.

Провідна установа – Національний інститут стратегічних досліджень,

м. Київ.

Захист відбудеться 13 червня 2002 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Українській Академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 201

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Української Академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул.Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 11.05.2002 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.К.Майборода

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За умов інтенсивних демократичних, соціальних, державно-правових перетворень, що відбуваються сьогодні в Україні, істотно змінюється роль держави, її функції, і, відповідно, державно-управлінські відносини, що зумовлює необхідність одночасного вирішення двох взаємопов'язаних завдань: розбудови основ незалежної держави й кардинального реформування політичної сфери та соціально-економічних відносин. Це, у свою чергу, можливо за умови нарощування темпів упровадження адміністративної реформи, невід'ємною складовою якої є реформування системи державного управління. А саме: удосконалення кадрового потенціалу, оновлення потужного й дієздатного політичного лідерства в регіонах, його взаємозв'язку з державним управлінням.

Актуальність визначається послідовною реалізацією в Україні курсу демократичних реформ, об'єктивними процесами розвитку й модернізації суспільства в цілому, переходом від командно-адміністративної до демократичної, правової системи державного управління. Процеси, що розгорнулися в українському суспільстві, усунули монополію КПРС на рекрутування лідерів, створили принципово нову ситуацію у сфері регіонального політичного лідерства. Це об'єктивно зумовило необхідність створення в Україні інституту політичного лідерства.

Значущість теми дослідження також пов'язана з:

·

· активізацією політичного життя регіонів і розширенням повноважень органів місцевого самоврядування, зростанням їх впливу на формування державної політики, соціально-економічний розвиток держави;

· посиленням ролі й відповідальності регіональних політичних лідерів, їх прагненням до реалізації своїх інтересів;

· зростанням особистісного фактора в процесі прийняття рішень, що вимагає справжніх, а не формальних лідерів на керівних посадах.

Зростання потреби в лідерах, здатних прискорювати процеси побудови демократичного правового суспільства зумовлена тим, що міцність і стабільність країни значною мірою залежить від політичних лідерів на державній службі, оскільки жодна із систем сама по собі ще не може гарантувати зростання й життєдіяльність держави. Отже, домінуючою похідною постає проблема якісного реформування системи підготовки й перепідготовки управлінських кадрів, залучення потенційних лідерів до державного управління. Тим більше, що розпад жорстко централізованої системи "централізованого підбору та розстановки" кадрів призвів до втручання в процес відбору політичних лідерів багатьох громадсько-політичних інститутів, програми діяльності яких підчас суперечать одна одній.

Актуальність теми зумовлена як соціально практичною значущістю регіонального політичного лідерства для будь-якого суспільства, так і невирішеністю ряду теоретико-методологічних проблем дослідження. Політичне лідерство є предметом розгляду широкого спектра політичних, психологічних, історичних, соціологічних, соціально-філософських досліджень, що у свою чергу визначає багатоаспектний, міждисциплінарний характер аналізу політичного лідерства як інституту влади.

Віддаючи належне зробленому в теоретичному осмисленні проблеми російськими й вітчизняними вченими А.Огарьовим, А.Понєдєлковим, О.Манякіною, О.Гржейщак, М.Головатим, В.Бебиком, В.Литвином, Б.Кухтою, М.Пірен, А.Пойченком і В.Токовенко, автор не вважає її вичерпаною. Існують різні тлумачення феномена політичного лідерства, є погляди щодо його сутності, місця й ролі в державному управлінні, що комплексної системної концепції регіонального політичного лідерства, яка повною мірою відображала б як загальносуспільні, так і національні специфічні особливості їх політичного життя, визначення їх політико-управлінського змісту, ефективного функціонування й модернізації, відсутні. Також бракує спеціальних досліджень з найважливішої проблеми вивчення політичних лідерів як суб'єктів державно-управлінських відносин.

Парадоксальність ситуації полягає в тому, що незважаючи на активне вивчення основних понять досліджуваної проблеми, поняття регіональне політичне лідерство є певною мірою новим і дискусійним, не існує його достатньо обґрунтованого визначення. Тому ця дисертація є спробою дослідження й узагальнення певного кола питань, що досі залишаються поза увагою науковців, а саме: осмислення теоретичних і практичних аспектів становлення регіонального політичного лідерства в руслі соціально-економічних і політичних реальностей українського сьогодення. Така постановка проблеми та її вирішення дозволяє виробити більш адекватне уявлення про сутність і природу політичного лідерства, чітко визначити специфічні особливості й тенденції розвитку регіонального політичного лідерства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами: Дисертаційне дослідження виконано в межах комплексного наукового плану Української Академії державного управління при Президентові України за темою: "Державне управління та місцеве самоврядування" (номер державної реєстрації 0200 U004103); Одеського регіонального інституту державного управління УАДУ при Президентові України – "Пріоритетні напрями ефективного використання ресурсного потенціалу регіону: управлінський аспект" (номер державної реєстрації 0101U006947), що орієнтовані на наукове забезпечення адміністративної реформи.

Мета й завдання дослідження: Мета дисертаційної роботи полягає в науково-теоретичному обгрунтуванні динаміки становлення й формування регіонального політичного лідерства в умовах адміністративного реформування, визначення його місця й ролі в процесі взаємодії і впливу на державне управління. Досягнення визначеної мети передбачає виконання наступних завдань:

·

· уточнити сутнісні характеристики й основні поняття: "політичний лідер", "регіональний політичний лідер", "легітимність регіональних політичних лідерів";

· розкрити основний зміст, специфічні особливості сучасного регіонального політичного лідерства й провідні тенденції процесу його становлення, визначити пріоритети його подальшого розвитку на основі розробки типології сучасних політичних лідерів;

· виявити закономірності взаємодії політичного лідерства й державного управління, встановити як впливає ступінь узгодженості інтересів населення й регіональних політичних лідерів на вияв їх здатності до управління й ступінь легітимності регіональної влади;

· дослідити шляхи формування регіональних політичних лідерів у системі національної освіти;

· розробити модель процесу підготовки політичних лідерів для політико-адміністративного управління, запропонувати проект Центру дослідження регіонального політичного лідерства.

Об'єктом дослідження є регіональне політичне лідерство в умовах адміністративного реформування державного управління в Україні.

Предметом дослідження є процес становлення й формування регіонального політичного лідерства, його вплив на державне управління.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що в процесі побудови демократичної, правової системи державного управління регіональне політичне лідерство набуває змісту як фактор стабільності, інтеграції інтересів різних груп населення, а політичні лідери є ключовими фігурами успішного проведення адміністративної реформи. Тому взаємодія політичного лідерства й державного управління є необхідною умовою для динамічного соціально-економічного розвитку регіону, забезпечення стабільного й поступального розвитку нашої держави.

Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні використано концепції, положення й висновки, що містяться в наукових публікаціях вітчизняних і зарубіжних філософів, соціологів, політологів, правознавців і управлінців, практиків із проблем політичного лідерства. Для вирішення завдань застосовано наступні загальнонаукові методи:

·

· принцип об'єктивного аналізу застосовувався при відображенні в логіці понять об'єктивності реального історичного процесу становлення регіонального політичного лідерства, його впливу на державне управління в динаміці й часовій послідовності;

· системний аналіз, що в сукупності взаємопов'язаних аспектів передбачав вивчення політичних лідерів як посадових осіб, включених у більш широкий комплекс зв'язків і відносин (як підсистеми в межах більш широкої системи), деталізацію і розкриття їх структурованості (тобто виявлення підсистем, елементів);

· логічне узагальнення, метод порівняльного аналізу широко застосовувалися на різних стадіях роботи (при визначенні критеріїв класифікації, об'єктивних причин становлення регіонального політичного лідерства, аналізі існуючої підготовки політичних лідерів, обґрунтуванні висновків і рекомендацій).

Дослідження передбачало емпіричний етап, а саме:

·

· вторинний аналіз масивів інформації, набутої в моніторингових репрезентативних опитуваннях громадської думки експертів, щорічно здійснюваних інформаційно-аналітичним відділом ОРІДУ УАДУ при Президентові України (за активної участі дисертанта);

· репрезентативне опитування випускників і слухачів інституту стосовно змісту й форми навчальної програми (розробка анкети, опитування й аналіз проведені дисертантом за сприяння інформаційно-аналітичного відділу);

· вивчення документальної інформації органів державної влади й управління.

Дослідження має хронологічні й географічні межі: протягом 10-и років становлення незалежності України, на прикладі Південного регіону.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що системно досліджено процес становлення й формування регіонального політичного лідерства, його вплив на державне управління, особливості його еволюції в період соціальної модернізації, зокрема:

·

· автором дано власне визначення феномена регіонального політичного лідерства, здійснено аналіз його сутності, що дає можливість розглядати політичних лідерів, які перебувають на державних посадах як рушійну силу підвищення ефективності управлінської здатності суспільства в процесі здійснення адміністративної реформи;

· дістало подальший розвиток вивчення впливу політичного лідерства на державне управління (сукупність сформульованих теоретичних положень щодо взаємозв'язку формування регіонального політичного лідерства й адміністративного реформування державного управління означає новий напрям в наукових дослідженнях);

· доведено, як узгодження інтересів населення й регіональних політичних лідерів впливає на вияв здатності до управління й ступінь легітимності державних владних структур;

· проаналізовано процес і диференційовано рівні підготовки й виявлення потенційних лідерів для політичних партій і громадських об'єднань, органів державного управління й місцевого самоврядування;

· удосконалено й розвинуто положення, відповідно за якими системно організована, законодавчо підсилена робота з виявлення й формування лідерів для державного управління може розглядатися як головна умова підготовки управлінських кадрів нової генерації;

· аргументовано необхідність істотного оновлення змісту й форм навчальних програм для підготовки магістрів державного управління, що сприятиме удосконаленню процесу формування потенційних лідерів для системи державного управління регіонального рівня;

· запропоновано проект Центру дослідження регіонального політичного лідерства, що сприятиме вирішенню управлінського аспекту реалізації в суспільстві державної програми, визначатиме стратегію і тактику на найближчу перспективу.

Практичне значення отриманих результатів дисертаційного дослідження полягає в ефективній реалізації адміністративної реформи в Україні стосовно питань кадрового забезпечення органів державної влади й місцевого самоврядування на рівні регіону, створення системи підготовки політичних лідерів нового типу й підвищення фахового рівня управлінського потенціалу. Зокрема, головні положення можуть бути використані в роботі апарату влади місцевого й центрального рівня в ротації кадрів, у ідеологічній і практичній роботі, у створенні організаційно-управлінських і політичних програм.

Висновки й концептуальні положення роботи знайшли часткове впровадження при розробці програми та навчальної дисципліни "Політико-адміністративна еліта регіону" (для студентів спеціальності "Менеджмент організацій"), модулю "Кадрова політика та механізм її реалізації" (для слухачів спеціальності "Державне управління"). Дисертація виконана як розділ науково-дослідної роботи кафедри філософських та соціально-політичних наук": "Соціально-політичний розвиток регіону на матеріалах дослідження Одеської, Миколаївської та Херсонської областей" (довідка від 26.03.02 р. за № 01/13/150).

Одержані результати дають можливість запропонувати модель створення системи підготовки політичних лідерів нового типу, оновити вузівські навчальні плани й програми а також програми підвищення кваліфікації кадрів для державного управління й місцевого самоврядування, які можуть бути використані для подальших теоретичних розробок теми, зокрема в історії і теорії державного управління, і для формування навчальних дисциплін для управлінців, потенційних лідерів, включаючи систему підготовки й підвищення кваліфікації державних службовців.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, усі науково-аналітичні й теоретико-методологічні висновки й рекомендації розроблені автором на основі джерелознавчого аналізу, опрацювання даних опитувань громадськості та власних спостережень. У роботі використано дані репрезентативних опитувань громадської думки, отриманого за активного сприяння інформаційно-аналітичного відділу інституту й згідно з розробкою зазначених наукових тем.

Ідеї співавторів наукових праць здобувача в роботі не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження апробовані автором під час:

·

· міжнародних заходів: конференції "Підвищення ефективності державного управління: стан, перспективи та світовий досвід" (Київ, 2000) і семінару Проекту Громадянської освіти: Україна – Молдова – Білорусь "Тенденції та перспективи впровадження інноваційних технологій навчання у навчальний процес вищої школи" (Одеса, 2001);

· роботи міжнародних літніх шкіл: “Написання і викладання Case – Study" (Ялта, 1999), “Місцеве самоврядування в Україні в перехідних умовах” (Київ, 1999), "Етика в управлінні: нові виклики для державних службовців" (Львів, 2000);

· низки міжнародних семінарів на базі Українсько-Баварського менеджмент - тренінг центру, ОВЦ – Байєрн ( протягом квітня 1999 – листопада 2000 р.).

Публікації за темою дисертації. З теоретичної проблематики дисертації автором опубліковано ІІІ розділ навчального посібника "Кадри, еліти, лідерство в державному управлінні" та 11 статей загальним обсягом 7,5 др.арк., з них 8 - у фахових виданнях.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів (І та ІІ розділи мають внутрішній проблемний розподіл на три підрозділи, ІІІ – на два підрозділи), висновків, списку використаних джерел, трьох додатків і проекту Центру дослідження регіонального політичного лідерства. Обсяг загального змісту дисертації становить 165 сторінок. Використано 225 джерел, у тому числі 18 - іноземними мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її значущість, показано зв'язок із науковими програмами й темами наукових досліджень Української Академії державного управління при Президентові України та Одеського регіонального інституту державного управління, сформульовано гіпотезу, мету й завдання, визначено об'єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів і їх практичне значення, подано інформацію про апробацію і впровадження роботи, відомості про публікації з теми дисертаційного дослідження, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі – "Теоретико-методологічні засади дослідження політичного лідерства" – подається аналіз зарубіжної і вітчизняної наукової літератури, визначаються концептуальні підходи до аналізу вияву політичного лідерства як управлінської функції влади; обґрунтовується взаємопроникнення й розмежування понять "лідерство" і "керівництво" в державному управлінні, що дає можливість висвітлити ступінь наукової розробки теми, обґрунтувати необхідність переосмислення й розробки теоретико-методологічних аспектів дисертації. Визначається загальна методологія дослідження регіонального політичного лідерства.

Важливими для розуміння політичного лідерства виявилися: роботи політико-філософської спрямованості, політико-організаційних і конституційних форм правління відповідно до історичних умов та епохи, що розроблялися, починаючи від античних філософів до основоположників марксизму; наукові й політичні біографії видатних особистостей, їх життєопис, оцінка українськими й російськими філософами та істориками.

Особливо цінними для нас були концепції політичного лідерства, висвітлені в працях Ж.Блонделя; М.Вебера, Є.В'ятра, Г.Лассуела, Г.Лебона, Р.Таккера, М.Херманн, З.Фрейда,; теоретиків вивчення соціально-психологічних аспектів політичного лідерства Л.Гозмана, Є.Кудряшової, Б.Паригіна, Є.Шестопал; українських дослідників В.Бебика, Б.Гаєвського, М.Головатого, Б.Кухти, В.Литвина, А.Пахарєва, Г.Почепцова, А.Пойченка, М.Пірен, О.Семківа.

Стосовно вітчизняної наукової розробки політичного лідерства слід зазначити, що, не дивлячись на порівняно невеликий період існування, маємо суттєві досягнення як у теоретичному, так і практичному вивченні політичного лідерства національного рівня. Разом із тим є критичні зауваження щодо:

·

· створення необхідного рівня теоретичних узагальнень, які б розкривали специфічні, владно-статусні, соціокультурні та інші риси, що характеризують багатовимірність, багатоаспектність феномена політичного лідерства;

· теоретичної невирішеності багатьох проблем формування й функціонування політичного лідерства, що потребує аналізу його ролі в процесі адміністративного реформування з погляду впливу на державне управління;

· практичних досліджень, які б дали можливість чітко визначити сутність і природу, характерні риси загальнонаціонального й регіонального лідерства в період становлення незалежності.

Оцінюючи ступінь наукової розробки теми регіонального політичного лідерства, слід зазначити, що багатоаспектність природи політичного лідерства спричинила появу різних концепцій його вивчення. Усі вони є модифікаціями тих моделей, що перебувають у межах трьох основних напрямів, в яких проводяться дослідження: психологія лідерства, соціологія лідерства й політичне лідерство. Це дає можливість констатувати, що відсутня цілісна концепція аналізу цього складного феномена, яка б давала можливість вивчати регіональне політичне лідерство в динаміці, зокрема, розгляду політичних лідерів як суб'єктів державно-управлінських відносин.

Враховуючи масштабність і складність феномену політичного лідерства, в межах даної роботи, увагу зосереджено лише на двох аспектах, що мають найважливіше значення для нашого дослідження:

·

· суб'єктна діяльність з виконання покладеної соціально-політичної ролі;

Якщо перший аспект має ключове значення для оцінки індивіда як політичного лідера, то другий визначає не лише збереження владної посади, а також служить для оцінки лідера, як результативного чи не результативного, великого чи ординарного, вдалого чи банкрота і тощо.

Лідерство – це комплексне поняття, засноване на вірі в лідера, підпорядкуванні й готовності послідовників іти за ним, брати участь у виконанні поставлених завдань, і разом з тим - керування ними, генерування нових ідей. Лідерство – це об'єктивна необхідність в організації спільної діяльності людей. Воно існує скрізь, де є групова, колективна діяльність.

Об'єктивна потреба лідерства зумовлюється управлінською функцією влади, тому критичний аналіз праць науковців дає можливість розгляду легітимності як фактичного визнання правомірності влади населенням регіону. Зокрема, у подальшому дослідженні ми розглядаємо легітимність як показник довіри населення до владних структур і вияв управлінської здатності політичних лідерів. Що, у свою чергу, зумовлює необхідність наукового розмежування політичного лідерства й керівництва і їх взаємопроникнення.

Діалектична єдність і суперечність інтересів держави й окремого регіону, власної зацікавленості визначає корінні відмінності й подібність в обсягах і характері відповідальності політичних лідерів, їх діяльності. Тому було уточнено зміст понять "регіон", "регіональна політика", "регіональне політичне лідерство". Аналізуючи динаміку взаємовідносин між центром і регіонами протягом десятиліття незалежності України, автор виділяє три етапи становлення регіонального політичного лідерства, кожний з яких пов'язаний із специфічними особливостями розвитку регіонів і політикою регіонів. Зокрема:

·

· 1994 до 1996 рр. розгортаються процеси зміцнення вертикальної виконавчої влади, коли центральна влада зміцнює свої владні позиції (етап характеризується зміцненням регіональної влади на місцях, початком розробки регіональних програм і відстороненням регіонального політичного лідерства від загальнодержавних рішень);

· з 1996 р. починається процес заснування громадських організацій, об'єднань регіональних політичних лідерів, що сприяє їх самоідентифікації і посиленню ролі в розробці й здійсненні державної політики.

На підставі цього автор доходить висновку, що регіональне політичне лідерство перебуває в пошуках оптимальних форм самоорганізації і захисту власних інтересів, обираючи шлях власної політичної реалізації: шляхом створення власних політичних партій чи організацій, комбінуючи складні схеми із загальнодержавними політично-економічними угрупуваннями чи просто зберігаючи нейтралітет.

Разом із тим, державі необхідна якісно нова регіональна політика, що передбачає чітке розмежування між центральними й місцевими органами влади, посилення ролі регіональних політичних лідерів, розширення їх повноважень і відповідно участі у процесі прийняття державних рішень. Оскільки, не зважаючи на прийняття ряду законодавчих актів щодо розвитку регіонів, посилення ролі регіональних органів влади, розширення їх повноважень, і участі у процесі прийняття загальнодержавних рішень, проблему управління регіоном не видається можливим вирішити раз і назавжди. На кожному з етапів розвитку постають щораз нові завдання, які вимагають неординарних підходів до їх вирішення.

Таким чином, проведений аналіз дає підстави стверджувати, що всі концепції вивчення політичного лідерства, зокрема регіонального політичного лідерства, мають різний ступінь повноти й обґрунтованості, що вимагає поєднання теоретичних та емпіричних основ дослідження. Тобто розгляду: взаємодії і взаємовпливу політичного лідерства й державного управління в межах системного підходу; статусної легітимності, що залежить від ступеня узгодженості інтересів населення й регіональних політичних лідерів і впливає на здатність до управлінської діяльності останніх; емпіричної типології політичного лідерства, що спиратиметься на систематизацію і узагальнення даних, отриманих шляхом соціологічних досліджень з метою виявлення стійких ознак чи груп властивостей даного явища.

У другому розділі – "Взаємозв'язок та взаємовплив регіонального політичного лідерства і державного управління" – обґрунтовується актуальність теоретичного осмислення впливу політичного лідерства на становлення системи державного управління й державно-управлінського впливу на розвиток регіонального політичного лідерства, що, на нашу думку, не усвідомлена повною мірою відповідно до суспільних потреб; визначається вплив ефективності управлінської діяльності на зростання авторитету й довіри населення до владних структур; аналізуються шляхи формування регіональних політичних лідерів і визначається їх типологія.

Ґрунтовне ознайомлення з роботами Г.Атаманчука, В.Афанасьєва, С.Мосова, Н.Нижник, В.Ребкала, В.Цвєткова, В.Токовенко мало суттєвий вплив на концептуалізацію змісту понять "державне управління", "суб'єкт", "об'єкт" державного управління як ключових категорій аналізу; розгляду основних підходів до взаємозв'язку політичного лідерства і державного управління та особливості їх вияву. Автор взяв за основу визначення державного управління як організуючий, координуючий і контролюючий вплив, дії суб'єкта державного управління, спрямованого на об'єкт державного управління, і як суб'єкт, на рівні регіону, розглядає органи державної влади й політичних лідерів, що їх очолюють, які цілеспрямовано впливають на соціально-політичні сфери й населення в питаннях прийняття важливих державних і суспільних рішень.

По-перше, аналіз показує, що інституційні структури державного управління мають прямий і опосередкований вплив на результати діяльності регіональних політичних лідерів, кожний з яких здатний посилювати чи обмежувати владу, їх статусну легітимність. Водночас вони зумовлюють особливості становлення регіонального політичного лідерства, розширення не тільки економічної, а й політичної відповідальності за стан справ на місцях, участі в міжрегіональному й міжнародному співробітництві.

По-друге, зв'язок між реальним і формальним лідерством у системі державного управління, де здійснюється розпорядчо-виконавська управлінська діяльність, призводить на практиці до їх взаємовпливу і взаємодії, з урахуванням чого й було розглянуто тип регіонального політичного лідера як суб'єкта державного управління.

По-третє, аналіз показав, що формування регіонального політичного лідерства відбувалося переважно двома шляхами:

·

· як результат входження в політику нових груп і окремих громадських діячів, наукової інтелігенції, безпосередньо не пов'язаних ні з комуністичним режимом, ні з опором йому.

Тому до керівних посад в усіх областях Південного регіону прийшли вихідці колишньої партійної номенклатури, фактично ротації кадрів не відбулося, у результаті маємо умовно названий тип "старих" лідерів, частина яких зуміла сприйняти ринкові перетворення, реформувати відносини в промисловому й аграрному секторах (за винятком господарників чи представників наукової інтелігенції), але на ключових посадах вони не затримуються. А з розширенням самостійності регіонів, самоідентифікації політичних лідерів, видається можливою поява лідерів-ініціаторів соціального руху і зменшення кількості лідерів, продовжувачів розпочатої справи (виконавців).

Аналіз типів регіонального політичного лідерства дозволяє виявити ще одну особливість, характерну для періоду його становлення. Часом складно визначити, якими саме є політичні лідери: загальнонаціональними чи регіональними, інтереси яких груп вони захищають, яким є їх ставлення до існуючого суспільного ладу. Тобто, у регіоні не бракує так званих лідерів розмитого типу, які діють відповідно до суспільно-політичних змін, що спричиняє можливість збільшення кількості політичних лідерів популістського характеру.

Разом із тим, слід зазначити, що особливістю не лише регіонального, а й політичного лідерства центрального рівня є тяжіння історичного надбання. Десятиліттями складалася традиція боротьби проти когось, а не за щось, вимушеність руйнування (не мали можливості будувати власну державність), що врешті-решт не може не впливати на їх діяльність. До того ж політичному лідерству притаманна надто швидка трансформація за політичними уподобаннями й орієнтаціями. Ще десять років тому вони вирізнялися досить помітним червоним забарвленням, нині ж маємо строкатість, мінливість, динамічність переходу з одного політичного табору до іншого.

По-четверте, дисгармонія, що виникає внаслідок взаємовпливу регіонального політичного лідерства й державного управління, розширення прав і можливостей регіонів, їх самостійний вихід на зарубіжне партнерство, самоідентифікація і самоусвідомлення лідерами своєї ролі в процесах адміністративного реформування зумовили той особливий стан, в якому перебуває сьогодні регіональне політичне лідерство - перебування на півдорозі, між звичним для нього станом чиновництва і прагненням знайти своє місце в політиці.

У третьому розділі – "Шляхи підготовки та перепідготовки регіональних політичних лідерів для державного управління" – аргументується необхідність виявлення потенційних лідерів і формування в них керівних навичок, здатності ефективно вирішувати універсальні, конкретні й унікальні організаційні проблеми, що постають сьогодні перед державним управлінням на регіональному рівні. Джерелознавчу основу, методологічне й науково-методичне забезпечення розвитку кадрів, формування високопрофесійних управлінців, які володітимуть якостями лідера, становлять укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів і директивні документи: "Програма кадрового забезпечення державної служби", "Концепція адміністративної реформи в Україні", "Стратегія реформування системи державної служби в Україні", "Програма і заходи з розроблення та запровадження єдиної державної комп'ютерної системи "Кадри", "Концепція державної регіональної політики", "Наукова програма дослідження розвитку державної служби та кадрового забезпечення державного управління в Україні на період до 2004 року".

Проблема якісного реформування системи підготовки й перепідготовки управлінських кадрів, виявлення потенційних лідерів, їх залучення до державного управління зумовило: визначення концептуальних підходів до сутності освіти, навчання й виховання потенційних лідерів на основі синергетичного, системного підходів, коли освіта сприймається як спосіб існування людства. Саме в такому розумінні освіти за допомогою констатуючого експерименту фіксуються реалії виявлення й формування лідерів у системі національної освіти, зокрема вищої та післядипломної.

Аналіз, проведений у ході констатуючого експерименту, дав можливість диференціювати рівні, на яких сьогодні відбувається процес формування лідерів в Україні. За масштабністю, рівнем завдань і джерелами фінансування отримаємо чотири рівні:

·

· гранти, фінансова підтримка міжнародних агенцій (неурядові, неприбуткові громадські організації, що працюють за сприяння й підтримки міжнародних агенцій, зокрема, Центр муніципального менеджменту, Українська школа лідерів, регіональні тренінги й семінари, проекти, реалізовані внаслідок отриманих грантів та Інститут громадського менеджменту);

· об'єднання державних структур і громадських неприбуткових організацій для залучення молоді до державної служби, підвищення кваліфікації молодих державних службовців, виявлення в них і розвитку лідерських навичок (досвід Херсонського проекту);

· на громадських засадах (молодіжні державні адміністрації; органи місцевого самоврядування, що співпрацюють із школярами; громадські об'єднання на зразок "Одеського клубу лідерів").

Перші дві групи орієнтовані на виявлення й формування потенційних політичних лідерів як для регіонального, так і для національного рівнів, залежно від розвитку й вияву лідерських якостей, навичок адміністрування й ситуації, що склалася на даний момент у суспільстві. Щодо останніх двох, то сформовані на громадських засадах, ініціативі й прагненні місцевої влади залучати до управління містом чи регіоном управлінців-професіоналів, вони орієнтовані на власні потреби, тобто на місцевий і регіональний рівні.

У результаті аналізу навчальних програм підготовки магістрів за спеціальностями "Державне управління" й "Державна служба" обґрунтовано тезу про необхідність гуманізації, системної підготовки державних управлінців із застосуванням неординарних освітніх підходів та активних форм навчання, що сприятиме розкриттю особистості, гармонійному розвитку творчого потенціалу, вмінню застосовувати в умовах невизначеності та неспрогнозованості весь арсенал управлінських технологій. Також аргументовано доцільність створення Центру досліджень регіонального політичного лідерства при кафедрі філософських і соціально-політичних наук Одеського регіонального інституту державного управління УАДУ при Президентові України. Його завданнями є: об'єктивне й наукове дослідження процесу становлення регіонального політичного лідерства; підготовка талановитої молоді до управлінської діяльності, виявлення й розвиток їх лідерських якостей і рис, навичок адміністрування; підвищення науково-методичного забезпечення навчальної програми підготовки кадрів нової генерації для державного управління.

У дисертації, з урахуванням зовнішніх і внутрішніх факторів впливу, обґрунтовується запровадження моделі системи підготовки потенційних лідерів для органів державної влади й місцевого самоврядування регіонального рівня. Її створення потребує взаємодії трьох суб'єктів: того, хто навчається, навчального закладу й державного чи самоврядного органу, зацікавленого у кваліфікованому спеціалістові. Виходячи із системного характеру даної проблеми, автором сформульовано фактори, за умови дотримання яких можливе її створення й функціонування.

Таким чином, виявлення та формування політичних лідерів для державного управління, створення інституту політичного лідерства покликана підняти кадровий потенціал України до відповідного рівня, що сприятиме інтеграції країни в процес розвитку світової цивілізації і водночас надасть можливість кожному реалізувати право на розвиток свого потенціалу, збагачення знань, професійних навичок і вміння.

ВИСНОВКИ

Проведене в межах дисертаційної роботи дослідження підтвердило покладену в його основу гіпотезу, що в перехідних суспільствах регіональне політичне лідерство набуває змісту як фактор стабільності, інтеграції інтересів різних груп населення. Політичні лідери виступають як ініціатори перетворень і є ключовими фігурами успішного проведення адміністративної реформи на демократичних засадах. Вони формують стратегію розвитку регіону, визначають засоби її реалізації, тому взаємодія політичного лідерства й державного управління розглядається як основна проблема підвищення управлінської здатності суспільства, що сприяє стабільному й поступальному розвитку нашої держави.

Це пов'язано з тим, що політичне лідерство як вищий рівень лідерства:

·

· фіксує владні відносини між суб'єктом і об'єктом державного управління.

Узагальнення результатів дослідження дозволяє сформулювати низку висновків і рекомендацій, що мають теоретичне й практичне значення.

1. Необхідність ефективної реалізації адміністративної реформи в системі державної служби, запровадження Концепції державної регіональної політики й окремих методологічних і науково-методичних законодавчих документів є основним чинником підвищення фахового рівня управлінського потенціалу і створення в Україні інституту політичного лідерства. Взаємодія регіонального політичного лідерства й державного управління складає один з аспектів функціонування системи державного управління, має прямий і опосередкований вплив на ефективність управлінської діяльності органів влади.

2. Сучасне регіональне політичне лідерство є нечисленною групою політиків, які володіють монополізованим правом на прийняття стратегічно важливих для регіону рішень. Це особи, які мають формально-посадовий статус, пов'язаний з отриманням влади, виконують суб'єктну діяльність соціально-політичної ролі й цілеспрямованого впливу на політичну свідомість і поведінку певних соціальних груп у межах регіону.

3. Результати розгляду взаємодії державного управління й регіонального політичного лідерства в межах системного підходу свідчать про специфічну особливість їх взаємовпливу в тому, що регіональне політичне лідерство в системі державного управління складається з двох, тісно пов'язаних, але різних, частин:

·

· чиновників (які можуть бути бюрократами, послідовниками чи репрезентувати неформальне лідерство).

Саме це роздвоєння зумовлює основні внутрішні протиріччя, що впливають на ефективність управлінської діяльності. Цей взаємозв'язок регіонального політичного лідерства з державним управлінням на місцях, їх взаємовплив складає лише один з аспектів функціонування системи "лідер – чиновник", а відтак і всієї системи державного управління.

4. Аналіз динаміки взаємовідносин між центром і регіонами дав підстави виокремити етапи становлення регіонального політичного лідерства й визначити його специфічну особливість – елітарність, пов'язану з рекрутуванням із політико-адміністративної еліти, яка зумовлює його специфічні особливості:

·

· статусність регіональних політичних лідерів, що виникає у зв'язку з визнанням посад голів облдержадміністрацій і їх перших заступників політичними;

· відсутність у політичному середовищі України нових лідерів, а відтак ротації кадрів, про що свідчить тенденція повторного використання політиків, які розпочинали реформи в країні, але потім були виключені з цього процесу;

· перебування регіонального політичного лідерства в пошуках оптимальних форм самоорганізації і захисту власних інтересів, що призвело до набуття досвіду й самостійності регіональним політичним лідерством, сприйняття своєї ролі не як чиновника, а як діяча регіонального масштабу.

5. Історико-логічне відтворення процесу становлення й формування регіонального політичного лідерства в державному управлінні періоду утвердження незалежності держави, з'ясування факторів, що зумовили специфіку такого розвитку, дають можливість виявити й узагальнити його провідні тенденції.

1. Інституалізація. Процес виявлення, відбору лідерів, їх просування до влади відбувається в межах певних інститутів. Цей формальний, інституційний аспект є ведучим у державно-управлінській діяльності, оскільки в сучасних умовах навіть харизматична особа без опори на організацію навряд чи зуміє досягти політичного Олімпу. Інституційні структури державного управління, в яких доводиться діяти політичним лідерам, мають прямий і непрямий впливи на результати їх діяльності, кожний з яких здатний посилювати чи обмежувати вплив лідера на послідовників і населення.

2. Легітимізація. Міра економічної ефективності діяльності політичних лідерів, що перебувають на державних посадах, буденною свідомістю пересічного громадянина сприймається як економічний розвиток регіону і власний життєвий рівень. Концентрація активності лідерів на економічних і соціальних проблемах регіону пояснюється тим, що ефективність діяльності, спрямованої на забезпечення економічної стабільності, соціальної справедливості, зростання рівня життя й добробуту найбільше сприяє зростанню авторитету й легітимності.

3. Прагматизація. Поява розмитого типу лідера, швидка трансформація за політичними уподобаннями й орієнтаціями відходить у минуле. Тяжіння до прагматизму зумовлює необхідність виходу на політичну арену нового покоління лідерів-радикалів, прибічників рішучих заходів.

4. Професіоналізація. Управлінська діяльність потребує спеціальних знань, навичок і досвіду, тим більше політична, коли від компетентності й професійності керівних кадрів залежить доля великих верств населення. Окрім цього, реформування, що відбувається в усіх сферах життєдіяльності нашого суспільства об'єктивно зумовлює необхідність і актуальність виявлення й формування в молоді лідерських якостей.

6. Реальною можливістю виявлення якостей і емоційних здібностей, яких можна набути або розвинути шляхом поглиблення теоретичної підготовки й наполегливої праці, підтримки потенційних лідерів, формування в них навичок професійної управлінської діяльності є створення центру дослідження регіонального політичного лідерства при кафедрі філософських і соціально-політичних наук Одеського регіонального інституту державного управління УАДУ при Президентові України.

7. Проведення констатуючого експерименту зафіксувало реалії виявлення й формування лідерів у системі національної освіти, зокрема вищої та післядипломної, надало можливість диференціювати рівні, на яких сьогодні триває процес їх формування в Україні і стверджувати, що відбувається він в умовах відсутності контролю за методичним забезпеченням, за винятком вищих навчальних закладів, де відбувається підготовка магістрів за державним замовленням.

8. Подальша широка демократизація суспільства, шляхом повного подолання командно-бюрократичних, волюнтаристських методів політичного керівництва й управління, утвердження демократичних традицій і норм, сучасної політичної культури й поведінки людей можлива за умови створення системної, комплексної підготовки професіоналів управлінської діяльності, за якої засвоєні політичні знання стали б логіко-методологічним інструментом для глибокого аналізу й оцінки політичних процесів, пошуку оптимальних шляхів вирішення тих чи інших політичних завдань.

9. Процес формування політичних лідерів для державного управління має відбуватися за умови планомірності, чіткої продуманості й цілеспрямованості програми їх підготовки, врахування зовнішніх і внутрішніх чинників, взаємодії трьох суб'єктів: того, хто навчається, навчального закладу й державного органу, зацікавленого в кваліфікованому спеціалістові.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Приходченко Л. Вплив ціннісних орієнтацій та нормативних уявлень виборців на створення іміджу політичних лідерів // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Вип. 2. - О. : ОФ УАДУ, 1999. – С. 335 – 340.

2. Приходченко Л. Газетні публікації як засіб впливу на громадську думку // Вісн. УАДУ. – 2000. – № 1. – С. 141 – 149.

3. Приходченко Л. Державний службовець, суспільство і громадянин: у пошуку доброї етичної поведінки // Аналітичні записки розробки напрямків державної політики / Укл. В.Є Романов, О.І. Кілієвич. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – С. 186 – 193.

4. Приходченко Л. Легітимність як результат узгодження ціннісних орієнтацій населення та регіональних політичних лідерів // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. – Вип. 8. – О.: ОФ УАДУ, 2001. – С.