Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. В.Н.КАРАЗІНА

Поставнича Марина Вікторівна

УДК 908: 93-99 (477.46)

РОЗВИТОК ІСТОРИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА

НА ЧЕРКАЩИНІ В 50-90-х РОКАХ ХХ ст.

07.00.01 – історія України

 

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

 

Харків – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Черкаського державного університету ім.Б.Хмельницького Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент

МЕЛЬНИЧЕНКО ВАСИЛЬ МИКОЛАЙОВИЧ,

Черкаський державний університет

ім.Б.Хмельницького,

в.о. завідувача кафедри історії України

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор

ЕПШТЕЙН АРКАДІЙ ІСАКОВИЧ,

Національний аерокосмічний університет

ім. М.Є.Жуковського (м.Харків),

професор кафедри політології

 

- кандидат історичних наук, доцент

РЯБОКОБИЛА ОЛЕНА ОЛЕКСАНДРІВНА,

Харківський інститут соціального прогресу

Провідна установа - Інститут історії України НАН України,

відділ регіональних проблем історії України

(м.Київ)

 

Захист відбудеться 18.10.2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 в Харківському національному університеті ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи,4, ауд. IV – 65.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м.Харків, пл.Свободи, 4.

Автореферат розісланий 17.09.2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Пугач Є.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Активні і всеохоплюючі процеси національно-культурного відродження, що набули в незалежній Україні незворотного характеру, супрводжуються зростанням інтересу не тільки до загальної історії нашої держави, а й до минулого окремих її регіонів. З огляду на це, підвищеної уваги науковців вимагають проблеми історичного краєзнавства, зокрема дослідження особливостей становлення і розвитку його як важливого регіонального компоненту історичної науки і дієвого засобу громадянського виховання.

Актуальність теми зумовлена також тим, що історико-краєзнавчі дослідження в сучасних умовах за своєю природою стали масовими формами залучення широких верств громадськості до вивчення місцевої історії. Звернення до цієї теми набуває особливої актуальності ще й тому, що відроджене українське краєзнавство вже оформилося у специфічну систему професійної і аматорської діяльності, яка працює на розширення меж історичного пізнання і має помітний вплив на суспільну свідомість. Використанню пізнавально-виховного потенціалу історичного краєзнавства сприяє грунтовне вивчення історії краєзнавчого руху і творче осмислення досвіду, напрацьованого краєзнавцями різних регіонів України, кожен з яких має свої самобутні історико-краєзнавчі традиції.

Досить рельєфно особливості процесу відродження і розвитку історичного краєзнавства на регіональному рівні в 50-90-х роках ХХ ст. прослідковуються на прикладі Черкаської області – невід'ємної частини незалежної Української держави, її унікального історичного регіону, з яким пов'язано багато ключевих подій вітчизняної історії, життя і діяльність геніальних постатей України – Богдана Хмельницького і Тараса Шевченка. Краєзнавці Черкащини, продовжуючи справу своїх попередників 1920-х років, багато зробили для розгортання у повоєнні і наступні роки історико-краєзнавчого руху. Цілеспрямована, не скута ідеологічними догмами дослідницько-пошукова робота розпочалася в області в 1990-х роках з проголошенням незалежності України.

Однак, на відміну від інших регіонів України, насамперед Харківщини, Донеччини, Полтавщини, де вже здійснені комплексні дослідження різних періодів історії краєзнавчого руху, багатогранна робота краєзнавців відомої своєю багатою історією Черкащини, до цього часу залишалася поза межами наукового узагальнення. Тому актуальною і цілком логічною є необхідність всебічно розглянути і на основі критичного аналізу дати об'єктивну оцінку діяльності краєзнавчих установ і громадських об'єднань, окремих дослідників минувшини краю, які в складних умовах тоталітарної системи проводили значну роботу по вивченню і популяризації місцевої історії, закладаючи основи для розвитку історичного краєзнавства в умовах незалежної України. У кінцевому підсумку це сприятиме розробці і реалізації конкретних, науково-обгрунтованих рекомендацій щодо організації історико-краєзнавчих досліджень в сучасних умовах на Черкащині і в цілому в Україні.

Предметом дисертаційного дослідження визначено комплексне вивчення історичного краєзнавства на Черкащині в його різноманітних формах і проявах, що пройшло в 50-90-х рр. минулого століття важливий етап свого відродження, виробило характерні для цього часу методи роботи.

Об'єкт дослідження – комплекс документальних джерел та наукової літератури, які розкривають діяльність історико-краєзнавчих установ і громадських об'єднань, роботу краєзнавців-аматорів та науковців по вивченню і пропаганді історії краю.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Робота є складовою частиною програмних досліджень черкаського регіонального центру Інституту історії України НАН України по вивченню історії Середнього Подніпров'я та держбюджетної теми Міністерства освіти і науки України “Державотворчі процеси на Середньому Подніпров'ї в контексті творення історії України”. Обраний напрямок дослідження відповідає науковому спрямуванню тематики, яка розробляється кафедрою історії України Черкаського державного університету ім.Б.Хмельницького і обласною організацією Всеукраїнської спілки краєзнавців.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період з 1954 року – часу утворення Черкаської області, коли в умовах десталінізації суспільства розпочалося відродження історичного краєзнавства, складання самостійних напрямків дослідницько-пошукової роботи, активізувалася діяльність музеїв і пам'яткоохоронних осередків. Верхня межа дисертаційного дослідження обмежується кінцем 1990-х років, коли історичне краєзнавство регіону з проголошенням державної незалежності України вийшло на якісно новий рівень і отримало широкі можливості для всебічного вивчення історії регіону. В окремих випадках для забезпечення логіки викладу у дисертації здійснено екскурси за межі вказаного періоду.

Територіальні межі дослідження обмежуються територією Черкащини в сучасних адміністративних межах області – важливого регіону, який з найдавніших часів входить до історико-етнічного ядра формування українського народу та його державності і має свої особливості історичного розвитку.

Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб проаналізувати головні тенденції та особливості розвитку історико-краєзнавчого руху на Черкащині у визначених хронологічних рамках, з'ясувати його основні напрямки, форми, методи та конкретні практичні результати, розкрити внесок у дослідження історії краю краєзнавців-аматорів та науковців, узагальнити набутий досвід.

Реалізація зазначеної мети зумовила постановку таких дослідницьких завдань:

·

проаналізувати стан наукової розробки історії краєзнавства на Черкащині та джерельну базу дослідження;

· визначити етапи розвитку історичного краєзнавства на Черкащині та основні напрямки, форми і методи дослідницько-пошукової роботи у досліджуваному періоді;

· дослідити участь музеїв, архівів, бібліотек, закладів освіти і науки, засобів масової інформації та громадських об'єднань, окремих аматорів краєзнавчої роботи у відродженні історичного краєзнавства в регіоні;

·

висвітлити передумови виникнення обласних організацій Товариства охорони пам'яток історії та культури і Всеукраїнської спілки краєзнавців, процес їх становлення та роль у консолідації дослідницького активу і розгортанні історико-краєзнавчої роботи;

·

на основі критичного аналізу фактичного матеріалу дати характеристику творчого доробку краєзнавців Черкащини, показати зміни, що відбулися за часів незалежності у тематиці досліджень і їх методології;

·

охарактеризувати стан виявлення, охорони та збереження історико-культурних пам'яток краю як важливого напрямку історико-краєзнавчої роботи;

·

за наслідками дослідження сформулювати пропозиції щодо використання позитивного досвіду організації та здійснення краєзнавчих досліджень для удосконалення сучасної історико-краєзнавчої роботи.

Методологічною основою дисертації є принципи науковості, історизму, пріорітету фактів та застосування загальнонаукових, міждисциплінарних та історичних методів дослідження. Це дало змогу розглядати досліджувані явища в динаміці з урахуванням взаємозв'язків та взаємообумовленості, а також комплексно використовувати та аналізувати всю сукупність джерел, зважаючи на багатофакторність та неоднозначність інформації, яку вони містять.

Наукова новизна одержаних у процесі дослідження результатів визначається самою постановкою проблеми, яка до цього часу не була об'єктом спеціального вивчення і висвітлення. Автором вперше здійснено спробу комплексного аналізу процесу розвитку історичного краєзнавства на Черкащині в період 50-90-х років минулого століття, з'ясовано його позитивні і негативні тенденції. В дисертації:

·

критично осмислено історію різних форм краєзнавчого руху у зазначеному періоді і на основі опрацювання значного фактичного матеріалу по-новому оцінено роль державних інституцій, громадських об'єднань та окремих особистостей у розвитку історичного краєзнавства в регіоні;

·

проаналізовано творчий доробок краєзнавців-аматорів та науковців, визначено їх внесок у вивчення та популяризацію історії краю і України;

·

використано і введено в науковий обіг широке коло матеріалів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, Центрального державного архіву громадських об'єнань України, Державного архіву Черкаської області, поточних архівів державних установ Черкаської області;

·

фронтально переглянуто періодичну пресу області досліджуваного періоду, а також публікації черкаських краєзнавців у центральних виданнях, зокрема в збірниках матеріалів Всеукраїнських краєзнавчих конференцій, що суттєво доповнює базу вивчення історичного краєзнавства на Черкащині;

·

сформульовано і внесено конкретні пропозиції щодо врахування узагальненого досвіду в організації сучасної історико-краєзнавчої роботи.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали, положення та висновки можуть бути використані для підготовки фундаментальних праць з історії Черкащини, при викладанні програмних курсів “Історичне краєзнавство” та “Історія рідного краю” у вищих навчальних закладах і при організації історико-краєзнавчої роботи в інших закладах освіти, визначенні напрямків діяльності Черкаської облорганізації Всеукраїнської спілки краєзнавців, реалізації державних пам'яткознавчих та пам'ткоохоронних програм. Методологічні підходи, що використовувалися у ході дослідження і його матеріали, можуть бути застосовані, на наш погляд, при вивченні аналогічних проблем щодо інших регіонів та підготовки праць з історії краєзнавства України.

Апробація роботи. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження доповідалися і обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Черкаського держуніверситету імені Б.Хмельницького, засіданні відділу регіональних проблем історії України Інституту історії НАН України. Результати дослідження знайшли своє відображення в чотирьох наукових статтях у фахових виданнях, пройшли апробацію на VIII Всеукраїнській науковій конференції “Історичне краєзнавство і культура” (Харків, 1997 р.), ІІІ Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (Черкаси, 2002 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Українська історична наука та національна свідомість” (Черкаси, 2002 р.), на засіданнях президії та пленумах облорганізації Всеукраїнської спілки краєзнавців.

Структура дисертації зумовлена змістом, метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (______ позицій). Загальний обсяг тексту – _______ сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, вказується предмет і об'єкт дослідження, його зв'язок з науковими програмами, окреслені хронологічні рамки та територіальні межі, сформульовані мета і завдання роботи, її методологічні засади, показано новизну і практичне значення дисертації, наведено дані про апробацію та структуру виконаної роботи.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” аналізується стан наукової розробки та джерельної бази проблеми.

Виділяється два, зумовлені розвитком українського суспільства, етапи наукової розробки проблеми: перший – середина 1950-х – початок 1990-х років, коли дослідницькі можливості обмежувалися рамками компартійної ідеології і носили епізодичний характер; другий – 90-і роки ХХ ст., характеризується демократизацією суспільного життя і підвищеним інтересом до об'єктивного вивчення історії краєзнавчого руху в умовах незалежності України. При цьому література з історії краєзнавчого руху поділяється на праці, в яких розвиток та характеристика історичного краєзнавства розглядається в цілому по Україні, лише в окремих випадках торкаючись Черкащини і наукові дослідження та розвідки безпосередньо з історії регіону, в яких окремо, або поряд з іншими темами, робляться спроби прослідкувати розвиток місцевого краєзнавства.

З'ясовано, що перші публікації, в яких автори дотично висвітлюють деякі проблеми розвитку українського краєзнавства в досліджуваному періоді з'являються наприкінці 1950-х – 1960-х роках на сторінках “Українського історичного журналу”.1

Реальні спроби узагальнення проблем теорії і практики історичного краєзнавства в Україні робляться у 1970-х роках. Передусім, виділяються праці П.Т.Тронька, в яких порушуються актуальні проблеми краєзнавчої та пам'яткоохоронної роботи, зокрема ставиться питання щодо підвищення ролі академічних установ в дослідженнях регіональної історії, розвитку шкільного краєзнавства, привертається увага до вивчення історії населених пунктів, окремих виробничих колективів – промислових підприємств і господарств.2

Різним аспектам історико-краєзнавчих досліджень – вивченню минулого міст і сіл, створенню історико-краєзнавчих музеїв, збереженню та охороні пам'яток історії і культури в цей час присвячуються публікації Д.Я.Телегіна, С.М.Чайковського, І.В.Кушніра, монографія І.Т.Буланого та І.Г.Явтушенка.3 Характерною рисою цих праць було ствердження концепції історичного краєзнавства як складової частини партійної комуністичної пропаганди, надмірна ідеалізація таких, нерідко штучно створених, громадських форм роботи як народні університети, лекторії, громадські музеї, а також перебільшення ролі партійно-політичного керівництва в організації краєзнавчих досліджень.

В цей же час в періодичних виданнях з'являються й перші публікації черкаських авторів, в яких фрагментарно і переважно описово розкриваються стан і розвиток історичного краєзнавства на Черкащині. Основний акцент при цьому робиться на висвітленні процесу створення і роботи краєзнавчих музеїв та пам'яткоохоронних питаннях. Зокрема, актуальні проблеми діяльності громадських краєзнавчих музеїв порушували відомі дослідники історії краю М.Ф.Пономаренко, Г.Ф.Коваль, С.Л.Хаврусь, П.П.Соса.4 До теми увічнення окремих історичних постатей та подій, що відбувалися на території Черкащини зверталися черкаські науковці О.В.Тканко і Ф.М.Непийвода.5 Про організацію краєзнавчо-пошукової роботи на місцях розповідали В.М.Хоменко, П.М.Жук.6

Подальше осмислення досвіду українського краєзнавства у 1980-х роках, як і в попередній період, було тісно пов'язане з іменем П.Т.Тронька, який у своїх численних працях аналізує досвід підготовки матеріалів, науково-методичні та організаційні принципи багатотомної “Історії міст і сіл Української РСР”, дає позитивну оцінку внеску краєзнавчого активу у її написання, в тому числі і краєзнавців Черкащини.7 Серед узагальнюючих праць привертає увагу колективна монографія “Історичне краєзнавство в Українській РСР” (П.Т.Тронько, В.О.Горбик, О.І.Лугова, Ю.З.Данилюк, Ф.П.Шевченко, Р.Д.Лях та ін.), в якій вперше робиться спроба всебічного висвітлення теоретичних питань і узагальнення на цій основі практичного досвіду історико-краєзначої діяльності в регіонах України, включаючи Черкащину. Всього у цій праці зафіксовано 25 згадок про діяльність черкаських краєзнавців та пам'яткоохоронців.8

Помітний поштовх у розробці проблем українського краєзнавства, узагальнення досвіду його організації на регіональному рівні пов'язаний із започаткуванням у 80-х роках республіканських наукових конференцій з історичного краєзнавства, що відбулися в Полтаві (1980 р.), Вінниці (1982 р.), Чернігові (1984 р.), Миколаєві (1989 р.). Опубліковані матеріали цих конференцій розкривають різноманітні аспекти історичного краєзнавства та наслідки досліджень краєзнавців України.

В цілому позитивно оцінюючи згадувані вище напрацювання, водночас не можна не помітити в них притаманної радянській історіографії заідеологізованості. Йдеться, насамперед, про замовчування існуючих проблем і надмірну ідеалізацію системи тодішньої краєзнавчої і пам'яткоохоронної роботи, висвітлення її виключно як провідника компартійних агітаційно-пропагандистських доктрин.

Утвердження в сучасній українській історичній науці нових методологічних підходів зумовило появу у 90-х роках ряду публікацій черкаських авторів, в яких аналізується розвиток історичного краєзнавства на Черкащині у другій половині ХХ ст. Однією з перших таких спроб є грунтовна аналітична стаття М.Ф.Пономаренка “Краєзнавство на Черкащині” (1990 р.), основу якої склала його доповідь на установчій конференції обласного краєзнавчого товариства. Автор, оперуючи значним фактичним матеріалом, вперше комплексно досліджує процес відродження і розвитку історичного краєзнавства в регіоні з повоєнного періоду до кінця 80-х років. Предметом критичного аналізу автора стала краєзнавча робота музеїв, бібліотек, навчальних закладів і громадських організацій, краєзнавчі видання зазначеного періоду, а також серйозні недоліки в організації пам'якоохоронної справи, зокрема охорони і збереження археологічних пам'яток, історико-культурної спадщини доби козацтва, інші актуальні напрямки краєзнавчої діяльності.9

Особливості розвитку історичного краєзнавства на Черкащині у 90-х роках досить широко відображені в матеріалах VII Всеукраїнської наукової конференції “Історичне краєзнавство в Україні: традиції і сучасність"” яка відбулася в Черкасах (1995 р.). Різні аспекти краєзнавчої роботи в регіоні розглянуті А.Ю.Чабаном, М.Ф.Пономаренком, П.П.Сосою, П.М.Шморгуном, О.Г.Перехрестом, М.Є.Іщенком. В становленні краєзнавства відзначалась позитивна роль обласного краєзнавчого музею, обласного архіву, історичного факультету Черкаського держуніверситету, облорганізації Всеукраїнської спілки краєзнавців, інших державних установ і громадських об'єднань.10

В останнє десятиріччя з'явилися наукові розвідки, в яких висвітлюється робота архівних та музейних установ по дослідженню місцевої історії, із сучасних позицій аналізується краєзнавчий рух на Черкащині. Участь держархіву Черкаської області у формуванні документальної бази історико-краєзнавчих досліджень аналізується у праці М.З.Бєлік, С.І.Кононенко і С.І.Кривенка.11 Проблеми оновлення роботи краєзнавчих музеїв та історико-культурних заповідників області в сучасних умовах і збереження пам'яток історії порушує В.К.Собченко.12 Становленню і діяльності краєзнавчих осередків, роботі окремих краєзнавців області в хронологічних рамках досліджуваного періоду приділяє увагу В.М.Мельниченко.13

Для узагальнення досвіду краєзнавчої і пам'яткоохоронної роботи, набутого в Україні після проголошення незалежності, багато зробили, в тому числі і на рівні дисертаційних досліджень, Ю.З.Данилюк, Г.К.Швидько, С.М.Куделко, О.В.Савчук, Л.І.Удод, О.О.Рябокобила, І.В.Козюра та багато інших авторів.14 Стан та проблеми історичного краєзнавства в Україні став предметом грунтовного дослідження у монографії П.Т.Тронька та колективної монографії під редакцією В.О.Горбика. У цих працях, окрім положень і висновків загального характеру, міститься значний обсяг інформації про стан історичного краєзнавства в регіонах України, в тому числі й на Черкащині.15

Таким чином, аналіз опублікованих праць показує, що в них лише окреслено можливі напрямки дослідження із сучасних позицій історії краєзнавства на Черкащині і у загальних рисах висвітлено діяльність тільки окремих краєзнавчих осередків та дослідників.

Джерельну базу дисертаційного дослідження становлять різноманітні документи й матеріали, які умовно можна поділити на такі основні групи: 1) законодавчі акти, документи центральних, обласних та місцевих органів державної влади; 2) діловодна документація (матеріали громадських організацій і об'єднань історико-краєзнавчого, культурологічного та іншого спрямування); 3) наукові праці з історичного краєзнавства; 4) публікації періодичної преси; 5) документи особистого походження (спогади, листи, особові справи тощо).

Найбільш значну частину джерельної бази дисертації становлять архівні документи і матеріали, важливе місце серед яких посідають оперативно-розпорядчі документи державних установ. Вони зберігаються, зокрема, в державному архіві Черкаської області (ДАЧО) і зосереджені переважно у фонді “Виконавчий комітет Черкаської обласної Ради депутатів трудящих"(Ф. Р – 4313) та фондах підпорядкованих їй управлінь, відділів та комітетів, передусім фонди управління культури (Ф. Р – 2631) та управління народної освіти (Ф. Р – 2567). Аналіз різноманітних за своїм характером документів цих фондів (рішень, розпоряджень, наказів, звітів, довідок, інформацій, рекомендацій) дозволило відтворити цілісну картину діяльності органів виконавчої влади та участі колективів та окремих працівників музеїв, заповідників, бібліотек, архівів, а також учнів і вчителів шкіл та інших закладів освіти в історико-краєзнавчому русі.

Насиченістю документів і матеріалів про краєзнавчу роботу в 60-70-х роках під кутом зору участі краєзнавців у підготовці та написанні історико-економічних довідок та історичних нарисів про минуле населених пунктів області виділяється фонд обласного архіву “Обласна редакційна колегія тому “Історія міст і сіл Української РСР. Черкаська область” (Ф. Р – 4178). Проаналізовано протоколи засідань обласної редколегії, міських та районних комісій, прийняті ними постанови, плани роботи, звіти, переписка. Особливий інтерес викликає листування редколегії з науковцями академічних інститутів і Головною редколегією видання, що містить аналітичні рецензії, висновки і критичні зауваження та рекомендації вчених, висловлені в процесі роботи над томом.

За своїм обсягом і значенням виділяється фонд правління облорганізації Українського товариства охорони пам'яток історії і культури. Опрацювання зосереджених в ньому матеріалів дало змогу з'ясувати роль цього громадського об'єднання в розгортанні краєзнавчого руху на Черкащині, виявити в його роботі поряд з позитивними тенденціями й такі елементи як формалізм і декларативність прийнятих рішень, запопадливість багатьох штатних керівників перед партійними директивами.

Доповнити картину участі громадськості у русі за відродження історичного краєзнавства в кінці 80-х – на початку 90-х років дало вивчення фондів культурно-просвітницьких об'єднань, що виникли і вели в той час в області активну історико-культурологічну роботу. Насамперед, це стосується наявної у фондах документації товариств “Просвіта”(Ф. П – 5836) і “Заповіт”(Ф. П – 5630). Для історіографічної оцінки життєвого шляху, досвіду роботи і дослідницько-краєзнавчої спадщини конкретних учасників і організаторів краєзнавчого руху на Черкащині мають особові (персональні) фонди ДАЧО відомих дослідників історії краю: “Г.Ю.Храбан”(Ф. Р – 5624), “А.К.Олександрук”(Ф. Р – 5900), “А.В.Сердюк”(Ф. Р – 5662), “Ф.Я. і Г.С.Сизоненки”(Ф. Р – 5704), “В.М.Онищенко”(Ф. Р – 5901), “О.А.Портянко”(Ф. Р – 5791) та інші.

Зважаючи на те, що верхні межі хронологічних рамок дослідження охоплюють останні десятиліття, в структурі його джерельної бази певне місце займають документи поточних архівів державних установ та громадських об'єднань, які з різних об'єктивних причин ще не описані і не відкладені в архівосховищах постійного зберігання. Серед них – документація облвиконкому і облдержадміністрації 1985-2000 рр., підпорядкованих їм обласних управлінь і відділів; зокрема, щодо внесення змін та затвердження списків пам'яток історії і культури, що перебувають під охороною держави, про увічнення пам'ятних місць, роботу музеїв, присудження обласної краєзнавчої премії; проведення історико-краєзнавчих заходів, висвітлення краєзнавчої тематики в пресі тощо.

Важливою складовою частиною джерельної бази дослідження стали поточні архіви ряду громадських об'єднань – облорганізації Всеукраїнської спілки краєзнавців (ВСК), товариства “Знання”, відділення Українського фонду культури. Вивчення протоколів установчої та звітно-виборної конференцій, анкет делегатів, складу обраних керівних органів, матеріалів пленумів, засідань президії, планів роботи, програм науково-практичних конференцій дало змогу всебічно охарактеризувати практичну діяльність облорганізації ВСК, розкрити її консолідуючу роль в розвитку краєзнавчого руху в регіоні. Публікація окремих документів Спілки дала змогу ознайомитись з роботою осередків широкому колу науковців і громадськості. Маються на увазі матеріали обласної установчої конференції (1989 р.) та матеріали ІІ з'їзду ВСК (1996 р.).

Цілком очевидно, що дати загальну характеристику розвитку історичного краєзнавства в області було б неможливо без опрацювання центральних архівів України. Наприклад, у фонді Головної редколегії “Історії міст і сіл Української РСР” (Ф. 4633) Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України) зберігаються протоколи засідань колегії, на яких розглядався хід роботи над багатотомним виданням, в тому числі і в Черкаській області, давалися оцінки, визначалися терміни, висловлювалися зауваження, рекомендації тощо. Документи про участь навчальних закладів, бібліотек, музеїв та архівів у краєзнавчій роботі виявлено у фондах Ради Міністрів УРСР (Ф.2), Міністерства освіти (Ф.166), Міністерства культури (Ф.4760). Документи фонду ЦК КПУ (Ф.1) з Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України) – постанови політбюро, секретаріату ЦК, внутрішні матеріали відділів дають необхідне уявлення про діяльність партійних органів, вироблений ними механізм підпорядкування їхньому впливу гуманітарної сфери, в тому числі і краєзнавчого руху.

Різноманітні відомості про діяльність місцевих краєзнавчих осередків, окремих краєзнавців-аматорів по вивченню історії рідного краю виявлено в центральних,обласних та районних газетах. Значні інформативні можливості щодо цієї проблематики мають публікації заснованих на Черкащині в останнє десятиліття наукових та науково-популярних збірників “Краєзнавство Черкащини”, “Вісник Черкаського університету”, “Педагогічний вісник”, “Спільна справа”, “Український селянин”.

У другому розділі “Процес відродження та розвиток історичного краєзнавства на Черкащині у 50-х – першій половині 80-х років” аналізується дослідницько-пошукова та пам'яткоохоронна робота державних установ та громадських організацій, розглядаються проблеми створення тому “Історія міст і сіл Української РСР. Черкаська область”.

З'ясовано, що на початку 50-х років ХХ ст. потяг до вивчення історії рідного краю за відсутності широких можливостей своєї реалізації, проявлявся переважно у різних формах шкільного краєзнавства. Шкільне краєзнавство на Черкащині дало чимало прикладів змістовної дослідницько-пошукової роботи учнів шкіл області. Їх діяльність спрямовувалась на встановлення імен воїнів, які визволяли край, налагодження зв'язків з їх родинами, пошук місць захоронення полеглих в роки війни земляків, налагодження з'язків з їх родинами, обладнання музеїв, залів, кімнат бойової слави. У практику позакласної роботи все більше входили екскурсії та туристичні походи. В 1967 р. історичними та визначними місцями Черкащини пройшли близько 45 тисяч юних туристів, ще близько 100 тисяч учнів здійснили екскурсії рідним краєм.

Починаючи з 60-х років невід'ємною частиною краєзнавства на Черкащині стало музейництво, насамперед громадське, мережа осередків якого найбільших кількісних показників досягла у першій половині 80-х років – 623. В них налічувалося близько 330 тисяч експонатів, а кількість відвідувачів щороку досягала 800. Незважаючи на існуючу тоді жорстку ідеологічну регламентацію, музеї вносили вагомий внесок у розгортання на їх базі широкого краєзнавчого руху, сприяли поширенню знань про минуле населених пунктів і окремих колективів краю, а в процесі збору матеріалів краєзнавці набували досвіду і навиків самостійної дослідницько-пошукової роботи.

Певних організаційних засад історичне краєзнавство на Черкащині набуло з утворенням Українського товариства охорони пам'яток історії і культури, статутна діяльність якого тісно пов'язувалася з краєзнавчо-пошуковою роботою. Створені в 1967 р. обласна, міські та районні організації товариства продовжили пам'яткоохоронну роботу, яка велася в області за активної участі краєзнавців у попередні роки. Ще у повоєнний час та в 50-х роках було встановлено 470 пам'ятників на могилах полеглих воїнів, мирних жителів, військовополонених і на честь земляків, які не повернулися з війни. Пожвавилася робота по упорядкуванню шевченківських місць, насамперед у Каневі, Моринцях, Шевченковому, де окрім меморіальних, було збудовано чимало соціально-побутових об'єктів.

Виключно важливе значення для становлення краєзнавства на Черкащині мала дослідницько-пошукова та наукова робота по підготовці матеріалів з історії населених пунктів області, яка завершилася у 1972 році виданням тому “Історія міст і сіл Української РСР. Черкаська область”. До редакційних колегій і комісій, які були створені у всіх районах та містах обласного підпорядкування – Умані і Смілі, було включено 20 викладачів вищих навчальних закладів, близько 400 учителів шкіл, 11 наукових співробітників архівів і музеїв, 12 журналістів і письменників, велика кількість місцевих краєзнавців.

Одним з перших в роботу по підготовці матеріалів тому активно включився колектив державного архіву області, співробітники якого в 1962-1971 рр. переглянули 7 тис. одиниць зберігання, склали 21 тис. тематичних карток і виконали 29 тис. тематичних запитів з історії населених пунктів. В 1967 р. було завершено створення систематичного, а також географічного (25 тис. карток) та іменного каталогів. У відповідь на запити авторський колектив тому одержав з інших архівів 2500 виписок з документів, 320 кадрів мікрофільмокопій, 80 машинописних копій документів. Широкої громадської підтримки набуло звернення обласної редколегії через газету “Черкаська правда” до жителів області, які надвіслали понад 1000 оригінальних фотодокументів.

В процесі роботи і особливо на завершальному етапі посилюється співпраця обласної редколегії з Головною редколегією та структурними підрозділами Академії наук УРСР, насамперед Інститутів історії, археології, мистецтвознавства, фольклору та етнографії. Апробація на академічному рівні підготовлених в області матеріалів виявила в них багато серйозних недоліків науково-методичного та фактологічного характеру, що засвідчило про досить низький рівень не тільки міських і районних, а й обласної редколегій. Основним недоліком рецензованих матеріалів, який зумовив й інші недоліки, було визнано недостатнє використання авторами архівних і опублікованих джерел, наукової літератури, статистичних, оглядових і довідкових видань, преси. Допущені в процесі роботи над томом “Черкаська область” відхилення від загального плану підготовки видання призвели до зміщення термінів здачі його до друку і він побачив світ у 1972 році. Прорахунки і упущення, що мали місце, пояснюються, передусім, відсутністю досвіду організації такої широкомасштабної роботи, а також обмеженим науково-дослідницьким потенціалом утвореної в 1954 році області.

Щодо змісту праці, то при її аналізі впадає в очі надмірно ідеологізований схематизм тексту, прагнення авторів через призму історії населених пунктів прикрасити дійсність, підкреслити керівну роль партії і довести незаперечну перевагу соціалістичного способу життя. Крім цього мають місце тенденційні оцінки суспільно-політичних явищ історії, подій і окремих осіб, пропуски “незручних” з ідеологічних міркувань сюжетів.

З іншого боку, при підготовці тому “Черкаська область” в науковий обіг введено важливі для краєзнавчих досліджень і незалежні від ідеологічної кон'юктури довідкові матеріали, які уточнюють час виникнення населених пунктів, основні події в різні періоди їх історії, дають інформацію про археологічні, архітектурні, історико-культурні пам'ятки, сформовано тематичні каталоги бібліотек та архівів. Виданням тому започатковано перехід від вибіркового вивчення історії окремих населених пунктів до комплексної розробки історії міст і сіл у межах усієї області. В процесі роботи над матеріалами тому з краєзнавчого активу, залученого до їх підготовки, у кожному місті і районі викристалізувалися групи самовідданих дослідників місцевої історії, які, набувши дослідницько-пошукового і організаторського досвіду, в майбутньому багато зробили для розвитку масового краєзнавчого руху в області.

У третьому розділі “Розгортання краєзнавчого руху в другій половині 80-х – на початку 90-х років” висвітлюються особливості процесу активізації історико-краєзнавчих досліджень, роль обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців в об'єднанні аматорів краєзнавства.

Характерною особливістю суспільно-політичного та культурного життя Черкащини цього періоду було зростання загального інтересу до історико-культурної спадщини українського народу, що стало сприятливим підгрунтям для започаткування руху громадськості за відродження історичного краєзнавства. Аматори краєзнавства разом з представниками різних верств населення області відіграли суттєву роль у створенні та діяльності перших неформальних об'єднань історико-культурологічного, екологічного та пам'яткоохоронного спрямування (“Заповіт”, “Берегиня”, “Екологія” та ін.), діяльність яких нерідко виходила за межі просвітницької роботи і набувала протестного характеру. Конкретними результатами діяльності цих об'єднань стало припинення промислового будівництва у пам'яткоохоронних зонах національного значення в районі Канева і Чигирина, прийняття рішення про створення Чигиринського державного історико-культурного заповідника, оприлюднення багатьох раніше замовчуваних фактів з історії краю.

Значну роль у відродженні історичного краєзнавства в цей період відіграли музеї області, у змісті та формах роботи яких відбулися суттєві зміни. З відкриттям у травні 1985 року нового приміщення обласного краєзнавчого музею, нова експозиція якого розміщувалася у 25 залах загальною площею 2,8 тис. квадратних метрів, ця установа стала важливим науково-методичним центром краєзнавчого руху. Його наукові працівники змогли зосередити свої зусилля на конкретній науково-пошуковій роботі і надавати повноцінну практичну допомогу державним та громадським музеям області.

Важливою подією у культурно-краєзнавчому житті Черкащини стало відкриття у травні 1989 року першого в Україні музею шевченківського “Кобзаря” у Черкасах. Постійну практичну допомогу у налагоджуванні роботи, доборі експонатів та популяризації діяльності музею надавали краєзнавці, місцеві письменники і художники. Лише за перші три роки в музеї побувало понад 50 тис. відвідувачів. Музейна експозиція налічувала понад 1 тис. оригінальних експонатів, у тому числі 250 “Кобзарів”, виданих у різних країнах. Зусиллями ентузіастів мережа традиційних музеїв радянського часу поповнюється унікальними і новими за змістом експозицій краєзнавчими музеями, які стають дієвими осередками відродження краєзнавства в області. Серед них – музеї народного мистецтва, хліборобства, меморіальні кімнати і музеї репресованих діячів літератури, мистецтва.

Розширення масштабів і тематики історико-краєзнавчих досліджень, зростання їх ролі у суспільному житті зумовлювало нагальну необхідність посилення координації і організаційного об'єднання аматорів і фахівців краєзнавців досліджень Черкащини, вироблення програмних засад їх подальшої роботи. З цією метою в 1989 році за ініціативою активістів обласного відділення Українського фонду культури та музейних працівників розпочалася підготовча робота по проведенню установчої конференції обласного краєзнавчого товариства, яка відбулася 9 грудня. Конференція засвідчила значний науково-організаційний потенціал історичного краєзнавства на Черкащині. На ній вперше було зроблено грунтовний і всебічний історіографічний аналіз нагромадження краєзнавчих відомостей та розвитку власне історичного краєзнавства в регіоні, сформульовано основні напрямки практичної роботи краєзнавців області на перспективу, а також узгоджено організаційні засади діяльності первинних краєзнавчих осередків на місцях, обрано делегатів на установчий з'їзд Всеукраїнської спілки краєзнавців. Утворення товариства відіграло надзвичайно важливу роль у консолідації краєзнавчих сил області, виявленню і поширенню знань про історію краю.

З проголошенням незалежності України перед облорганізацією ВСК відкрилися широкі можливості для згуртування на демократичних засадах аматорів краєзнавства і проведення цілеспрямованої дослідницької і культурно-просвітницької роботи. Краєзнавці області виступають ініціаторами і активними учасниками підготовки та проведення Всеукраїнських, регіональних та обласних науково-практичних конференцій з проблем дослідження історії регіону, в тому числі і VII Всеукраїнської наукової конференції з історичного краєзнавства в Черкасах (1995 р.). З 1990 року правління облорганізації Спілки видає збірник праць “Краєзнавство Черкащини”. Навколо її осередків формується дієздатний актив, який включається в роботу обласних редколегій по створенню “Книг пам'яті” та серії “Реабілітовані історією”. Для відзначення кращих краєзнавців обласна Рада і облдержадміністрація в 1994 році заснували обласну краєзнавчу премію імені уродженця Черкащини М.Максимовича.

Таким чином, утворення облорганізації ВСК знаменувало організаційне відродження краєзнавчого об'єднання, яке існувало в регіоні у 20-х роках і стало логічним завершенням руху громадськості і об'єднавчих зусиль краєзнавців Черкащини, діяльність яких посідала помітне місце у суспільно-політичному і культурному житті краю.

У четвертому розділі “Основні напрями та форми досліджень історії Черкащини в 90-х роках” аналізуються основні напрями історико-краєзнавчих пошуків в регіоні, висвітлюється процес утвердження наукових засад в дослідженнях місцевої історії.

В багатогранному спектрі дослідницької роботи краєзнавців в 90-х роках помітне місце посідало вивчення історії міст і сіл. В цей час, незважаючи на фінансово-матеріальні труднощі, в області видано 41 краєзнавчу працю цієї тематики. Їх підготовка і видання, як показує аналіз, здійснювалися здебільшого з ініціативи викладачів вищих навчальних закладів, учителів, культосвітних працівників, журналістів і краєзнавців-аматорів. Характерною рисою цих видань є з'ясування місцевих, не підігнаних під загальну ідеологічну схему, особливостей історії. Складовою частиною дослідження минулого населених пунктів в останнє десятиріччя було досить активне вивчення також історії розміщених в них окремих колективів – промислових, сільськогосподарських, транспортних та інших підприємств, закладів, установ і організацій різного профілю. З'явилося понад 20 таких праць.

З написанням історії міст і сіл Черкащини органічно поєднувався такий, набуваючий поширення і популярності, самостійний напрямок краєзнавчих досліджень як вивчення життя і діяльності відомих земляків та людей, причетних до історії краю. З-під пера дослідників-аматорів з'явився ряд оригінальних і різнопланових краєзнавчих видань цієї тематики, всього – 21. Особливу увагу авторів привертали постаті відомих людей Черкащини минулого і, насамперед, ті, чиї заслуги належним чином були оцінені лише в роки незалежності.

Важливе місце в історико-краєзнавчій роботі посідали пам'яткознавчі і пам'яткоохоронні проблеми, що знайшло своє відображення в процесі підготовки матеріалів до Зводу пам'яток історії і культури. Зусилля краєзнавців спрямовувалися на розв'язання таких основних завдань як виявлення та паспортизація пам'яток; увічнення історичних подій та пам'яті відомих людей; популяризація пам'яток та видавнича справа. Розширенню наукової бази роботи над матеріалами Зводу було підпорядковане видання у 1995 році збірки “Археологічні дослідження на Черкащині” як спецвипуску журналу “Краєзнавство Черкащини”. Серед його авторів – відомі вчені Д.Я.Телегін, О.В.Цвик, П.А.Горішній, група черкаських краєзнавців. Помітним внеском краєзнавців у поширенні знань про історико-культурні пам'ятки стало видання оригінальних ілюстрованих краєзнавчих довідників “Вулиці Черкас” і “Пам'ятки Черкас”.

Робота, здійснена краєзнавцями по дослідженню пам'яток історії і культури, введення до наукового обігу маловідомих архівних і опублікованих джерел про пам'ятки минулого та їх популяризація у наукових виданнях і засобах масової інформації сприяла значному розширенню списка об'єктів, взятих під охорону держави. На кінець 90-х років на державному обліку в області перебувало 8413 нерухомих пам'яток історії, археології, архітектури та монументального мистецтва. Водночас гострою проблемою пам'яткоохоронної роботи як складової частини дослідження історії краю було незадовільне фінансове і кадрове забезпечення пам'яткоохоронних програм, стан збереження експонатів краєзнавчих музеїв. Актуальними залишалися проблеми законодавчої неврегульованості охорони історико-культурної спадщини і проявів суспільного нігілізму щодо пам'яток минулого.

Утвердженню наукових форм історико-краєзнавчих досліджень і підвищенню професіоналізації краєзнавчої діяльності сприяло налагодження тісних зв'язків і координація роботи облорганізації ВСК та її місцевих осередків з науковими установами Києва та інших міст України. Наслідком такої співпраці стало започаткування в першій половині 90-х років практики проведення в області наукових і науково-практичних конференцій, симпозіумів, історичних читань, круглих столів та інших наукових заходів. Особливо активізувалася ця робота з відкриттям у 1994 році історичного факультету в Черкаському держуніверситеті, історичні кафедри якого стали цетром формування наукових засад в історико-краєзнавчих дослідженнях краю. Пожвавленню цієї роботи сприяло також створення в Черкасах (1995 р.) центру досліджень історії Середнього Подніпров'я Інституту історії України НАН України, заснування фахового наукового видання “Вісник Черкаського університету” (1997 р.) з постійною рубрикою “Історичне краєзнавство”.

В 90-х роках у науковому забезпеченні досліджень місцевої історії помітно зросла роль бібліотек області і, передусім обласної універсальної наукової бібліотеки ім.Шевченка та її відділу краєзнавчої літератури. Показово, що кількість відвідувань відділу зросла з 1679 у 1990 році до 4860 – у 2000 році. За цей же період з 7124 до 19910 одиниць літератури з історії краю збільшилася книговидача відділу. Налагодження співпраці і творчих зв'язків між краєзнавцями і науковими виданнями мали за мету започатковані у 1993 році виїздні читацькі конференції і “круглі столи” редакції “Українського історичного журналу” за участю історико-краєзнавчої громадськості.

Позитивний вплив на поєднання наукових і громадських форм історичного краєзнавства в регіоні справляла діяльність 6 державних історико-культурних заповідників (Канівський і Чигиринський – національні). Значного оновлення форм і змісту роботи зазнали музеї,


Сторінки: 1 2