Львівський національний університет імені Івана Франка

Паньків

Наталія Мирославівна

УДК 911.3:314(477.8)

Демогеографічний розвиток гірських районів

Українських Карпат

11.00.02 економічна і соціальна географія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата географічних наук

Львів 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі географії України Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник доктор географічних наук, професор

Заставний Федір Дмитрович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

завідувач кафедри географії України

Офіційні опоненти доктор географічних наук, професор

Заставецька Ольга Володимирівна,

Тернопільський державний педагогічний

університет імені Володимира Гнатюка,

завідувач кафедри географії України

доктор економічних наук, професор

Романюк Михайло Дмитрович,

Прикарпатський державний університет

імені Василя Стефаника,

завідувач кафедри економічної теорії

Провідна установа Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича,

кафедра географії України і картографії

Захист відбудеться 29 березня 2002 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.08 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Дорошенка, 41, ауд. 26.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий 28 лютого 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор географічних наук Волошин І.М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Погіршення демографічної ситуації спостерігається нині майже в усіх промислово розвинених країнах світу. В останні десятиріччя демографічні процеси в Україні характеризуються неухильним зменшенням природного приросту населення. Погіршення демографічної ситуації посилюється перевищенням еміграції над іміграцією населення. Все це призвело до того, що в останні роки Україна має чи не найгірші в світі демографічні показники. З першої половини 90-х років ХХ століття в нашій державі чисельність населення скоротилася на 2,9 млн. осіб або на 6%.

На цьому загальному негативному демографічному тлі особливо актуальним є вивчення проблем демогеографічного розвитку гірських районів Українських Карпат, які вирізняються помітно кращими показниками народжуваності, позитивними значеннями природного приросту, стаціонарним типом статево-вікової структури (в окремих районах – прогресивним) населення. Дисертаційне дослідження охоплює територію двадцяти адміністративних районів чотирьох областей (Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької) і займає гірську частину Українських Карпат. Вивчення цієї території дає змогу глибше зрозуміти ті зміни, що відбуваються в демографічній ситуації інших регіонів України, розробити систему заходів, спрямованих на більш результативне територіальне управління демографічним розвитком. Проте тут також спостерігається поступове зниження природного приросту населення, зростання міграційної рухливості, хоч цей процес не має таких від’ємних демографічних наслідків, як в інших регіонах України. Недостатня вивченість просторових особливостей демогеографічних процесів знижує ефективність державної демографічної політики. У зв’язку з цим науковий інтерес становить вивчення впливу регіональних особливостей еволюції демографічної структури населення на демографічні процеси у державі. З наукової і практичної точок зору актуальним є дослідження демогеографічного розвитку гірських районів Українських Карпат – регіону із традиційно сформованою демоструктурою, визначальними рисами якої є висока народжуваність та значно вищий, ніж в цілому в Україні природний приріст населення.

У більшості досліджень з питань народонаселення Українських Карпат переважає аналіз загальних або окремих питань: демографічної ситуації, міського чи сільського розселення, його міграційних переміщень тощо. Проблема комплексного демогеографічного розвитку та його впливу на розміщення населення і його розселення в гірських ра-йонах Українських Карпат розроблена порівняно слабко. Недостатня вивченість проблеми при значній її актуальності в межах України та Українських Карпат визначили вибір теми дослідження.

Специфіка функціонування гірського регіону Українських Карпат вимагає вдосконалення управління його соціально-економічним розвитком. Цей механізм повинен грунтуватися на різноманітних заходах, що враховують територіальне зосередження населення та його зміну за певний період. Саме на раціональне використання природного і соціального потенціалів гірських районів спрямований Закон України від 15 лютого 1995 р. “Про статус гірських населених пунктів України”, який передбачає соціальний захист жителів гірських населених пунктів.

Особливості демогеографічного розвитку гірських районів Українських Карпат нами враховано при визначенні мети, завдання, предмету, об’єкта, методології та методики, наукової новизни і практичної сутності праці.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною наукової проблематики кафедри географії України Львівського національного університету імені Івана Франка.

Об’єктом дослідження дисертаційної роботи є демогеографічні процеси в гірських районах Українських Карпат.

Предмет дослідження – динамічний і територіальний аспект демографічної структури та її вплив на особливості розміщення населення та його розселення в гірських районах.

Мета і завдання дослідження. Основною метою роботи є комплексне демогеографічне вивчення гірських районів Українських Карпат. Для досягнення цієї мети у дисертації ставилися такі завдання:

обгрунтувати періодизацію динаміки демографічних процесів населення гірських районів;

виявити закономірності формування й еволюції демографічного розвитку населення гірських районів у 1959–1999 рр.;

розробити просторову типологію і районування динаміки територіальних відмінностей демографічної структури населення;

проаналізувати географічні закономірності та динаміку розміщення населення в умовах вертикальної поясності гірських територій;

дослідити вплив демографічних процесів на особливості розселення в гірських районах.

Методологія та методика дослідження. Теоретичною та методологічною основою роботи слугували соціально-економічні та демогеографічні засади відомих українських та зарубіжних учених, що займаються вивченням питань суспільної географії, а зокрема демогеографії.

Розробка та висвітлення теоретико-методологічних основ дисертації грунтуються на основних твердженнях, висвітлених у працях економіко-географів та демографів В.Давидовича, А.Доценка, Я.Жупанського, П.Коваленка, С.Ковальова, Н.Ковальської, В.Копчак, С.Копчака, В.Кубійовича, Ю.Пітюренка, М.Пістуна, Л.Руденка, Г.Старостенко, А.Степаненка, В.Стешенко, Б.Урланіса, М.Фащевського, О.Хомри, О.Шаблія та інших.

У дисертаційному дослідженні застосовувалися такі методи: порівняльно-географічний, типологічних класифікацій, системного аналізу, статистичний, теоретично-графового моделювання, математичний, гіпсометричний, моделювання, картографічний, літературний та інші.

Інформаційна основа праці – це проаналізовані й узагальнені матеріали Львівського, Івано-Франківського, Закарпатського та Чернівецького обласних управлінь статистики, архівів та інших установ і організацій.

Наукова новизна одержаних результатів:

виявлено закономірності еволюції демографічного розвитку гірських районів Українських Карпат;

досліджено особливості територіальних змін чисельності населення гірських районів у 1959–1999 рр. На основі матеріалів переписів населення 1959, 1970, 1979, 1989 рр. та поточної статистичної звітності виявлено особливості зміни демографічної ситуації населення;

проаналізовано динаміку чисельності населення гірських районів у межах висотних поясів. У розрізі кожного окремого населеного пункту обчислена кількість населення, що жило в межах висотних поясів, та простежена його динаміка за 40-річний період;

розроблено типологію і проведено районування демографічної структури населення, в основу якого покладений аналіз показників народжуваності, смертності, природного приросту, шлюбності та розлучуваності;

виділено типи територій на основі урахування характеру динаміки демографічних процесів. Аргументується необхідність цілеспрямованої розробки і реалізації науково обгрунтованої програми попередження демографічної депопуляції;

узагальнено сукупність показників, які розкривають сучасні тенденції динаміки демографічної структури населення в гірських районах і їхній вплив на розселення, що має значення для реалізації державної політики в гірських регіонах;

проаналізовано особливості розміщення населення гірських районів Українських Карпат з урахуванням вертикального розчленування території і виділено ареали з різною щільністю населення.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці типології динаміки демографічної структури населення як індикатора характеру та ступеня господарського освоєння гірських територій, а також в оцінці її впливу на економічну, соціальну, культурну ситуацію в Українських Карпатах. Одержані результати використані для підготовки лекційних та практичних занять із спецкурсу “Демографічні проблеми в Україні”, прочитаного на географічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка в 1999–2001 рр.

Особистий внесок здобувача. Усі висвітлені в дисертації наукові результати одержані автором особисто, без використання співавторських ідей та розробок.

Достовірність результатів забезпечено необхідною статистичною інформацією, науковою теоретичною і методичною обгрунтованістю дослідження.

Апробація результатів дисертації. Основні результати наукових досліджень доповідалися й обговорювалися на звітних наукових конференціях у Львівському національному університеті імені Івана Франка (1998, 1999, 2000, 2001 рр.), на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми природокористування Карпатського регіону” (Коломия, 2000 р.), п’ятому з’їзді українського географічного товариства (Луцьк, 2000 р.), міжнародній науковій конференції “Буття ландшафту та буття в ландшафті” (Київ, 2001 р.).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано п’ять наукових праць, з яких чотири у рекомендованих ВАК України виданнях. Ці публікації відображають основний зміст дисертації.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація включає 149 сторінок компютерного тексту, 38 рисунків, 39 таблиць. Робота складається зі вступу, шести розділів, висновків, 29 додатків та списку використаної літератури (143 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі висвітлено актуальність дисертаційного дослідження, визначено обєкт і предмет праці, сформульовано мету, завдання та наукову новизну, відзначено особистий внесок здобувача у виконанні дисертаційної роботи та відображенні її результатів.

У першому розділі “Методологія та методика демогеографічних досліджень” розкрито погляд на поняття “демогеографічне дослідження”, відображено результати вивчення автором тих наукових праць та напрямів, які прямо чи опосередковано стосуються проблеми дослідження; визначено зміст поняття “гірський район” та спектр його проблем, висвітлені окремі стадії дослідження, що характеризуються певним набором проблем та розв’язуються за допомогою низки підходів.

Беручи до уваги різні підходи у тлумаченні демогеографії, ми використовуємо це поняття в розумінні галузевої дисципліни суспільної географії, що вивчає демогеографічну ситуацію на певній території. Її структурними підрозділами є динамічний і територіальний аспекти чисельності населення, його відтворення, природного та механічного рухів, статево-вікової структури тощо.

Демогеографія вивчає систему взаємовідносин демографічних процесів з природно-географічними та соціально-економічними факторами, які склалися на певній території. Враховуючи природні, історичні та демографічні особливості Карпатського регіону, що є дещо відмінними від інших регіонів України, ми розглядаємо три рівні у демогеографічному дослідженні: Карпатський регіон та області, що входять до його складу, формують макро- та мезорівень, а гірські райони та поселення мікрорівень дослідження.

Аналіз особливостей гіпсометрії, крутизни схилів, кліматичних характеристик засвідчив, що гірські райони це території, які потребують особливого підходу при дослідженні будь-якого напряму. Демогеографічні процеси в гірському адміністративному районі представлені процесами відтворення населення та їхнім впливом на розселення: динамікою чисельності населення, від якої залежить людність поселень, структура зайнятості та інше; природним рухом, що формується під впливом різних факторів і нині визначає зміни у чисельності населення; механічним рухом, що обумовлює статево-вікову структуру та працересурсний потенціал, людність населених пунктів; статево-віковою структурою, яка визначає тип динаміки населення; впливом демографічних показників на особливості розміщення населення в гірських районах.

Поняття “демогеографічна структура” проходить через усю роботу і в нашому розумінні виражено сукупністю структурних елементів демографічного процесу досліджуваної території (народжуваністю, смертністю, природним приростом, механічним рухом тощо) та лежить в основі “синтетичного” демографічного показника, за яким здійснюється демогеографічне районування території та виділення ареалів з різним демогеографічним потенціалом. Понятійно-термінологічна система дослідження включає такі структурні складові: демо- географічна ситуація, процеси, структура, потенціал, ареал та демогеографічне районування.

У процесі дослідження та висвітлення окремих демографічних процесів застосовано декілька підходів, що використовуються при вивченні населення, проте розглянуто їх з позицій гірських територій. Вони виступають окремими стадіями дослідження в різній послідовності: територіально-демографічний або просторовий, історико-демографічний, типологічний, проблемний та поведінковий.

Висвітлене у першому розділі коло питань слугує поясненням того, що результати демогеографічних досліджень мають вагоме значення і можуть бути використані насамперед у комплексному плануванні економічного і соціального розвитку Карпатського регіону.

У другому розділі “Фактори демогеографічного розвитку гірських районів Українських Карпат” проаналізовано природно- та історико-географічні, соціально-економічні фактори, які визначають основу життєдіяльності людей, їхній розвиток в умовах досліджуваної території та слугують вихідними положеннями у вивченні процесів народонаселення.

З огляду на те, що вихідною одиницею при збиранні демографічної статистичної інформації є адміністративний район, до складу гірських були віднесені райони, критеріями яких є: а) розміщення переважної території району в межах гірської частини Карпат; б) проживання понад 50% населення в населених пунктах, що мають статус гірських; в) значні абсолютні висоти розміщення населених пунктів та розчленованість території. На основі цих критеріїв до регіону дослідження віднесено 20 районів чотирьох областей: Львівської (3), Івано-Франківської (6), Чернівецької (2) та Закарпатської (9).

Основними природно-географічними факторами є географічне положення, рельєф, гідрологічні, земельні та кліматичні ресурси. Периферійність, віддаленість регіону дослідження від обласних центрів погіршує рівень їхнього соціально-економічного розвитку. Рельєф території характеризується поздовжньо-поперечним розчленуванням, що дає змогу виділити окремі фізико-географічні області, які відрізняються розчленованістю, крутизною схилів, залісненістю, кліматичними та гідрологічними умовами, земельними ресурсами, що в загальному зумовлюють особливості демогеорафічного розвитку. За рахунок відзначених особливостей території північно-східних і південно-західних макросхилів мають відмінності у показниках розселення (табл.1).

Таблиця 1

Показники розселення населення гірських районів північно-східних та південно-західних макросхилів Українських Карпат

Макро-схили | Пло-ща, тис. км2 | Кількість населення,

тис. осіб | Кількість

поселень | Середня людність поселень, осіб | Щільність поселень,

на 100 км2 | Всьо-го | місь-ких | % | сіль-ських | % | всьо-

го | місь-ких | сіль-ських | місь-ких | сіль-ських | місь-ких | сіль-ських | Північно-східний | 12,3 | 779,2 | 212,6 | 27,2 | 566,6 | 72,8 | 611 | 32 | 579 | 6850 | 880 | 0,2 | 4,5 | Південно-західний | 9,4 | 689,2 | 181,8 | 26,3 | 507,4 | 73,7 | 358 | 19 | 339 | 10750 | 1040 | 0,2 | 3,6

Разом | 22,3 | 1468,4 | 394,4 | 26,8 | 1074,0 | 73,2 | 969 | 51 | 918 | 8300 | 940 | 0,2 | 4,1

Загалом географічне положення, розчленованість території у поєднанні із кліматичними та гідрологічними особливостями вплинули не тільки на розселення населення, а й на освоєність території, створення господарського комплексу основи життєдіяльності людини.

Історико-географічні фактори визначаються особливостями прикордонного положення регіону на стику різних культур, народів та геополітичних формувань, взаємовідношенням корінних мешканців та мігрантів, історичного і сучасного політичного положення, часовими рамками заселення, соціально-економічним розвитком у час перебування в межах різних державних утворень.

Для гірських районів Українських Карпат важливими соціально-економічними чинниками є демографічна ситуація в районах та особливості розселення населення гірських територій, рівень життя населення, рівень розвитку і територіальна організація продуктивних сил, сучасний стан соціальної інфраструктури. Кожен із структурних підрозділів демографічного розвитку регіону по-різному взаємодіє із соціально-економічними чиниками. Природний і механічний рух, статево-вікова структура найбільшою мірою залежні від соціально-економічних факторів. Економічна нестабільність та невизначеність призводить до зменшення чисельності населення в Карпатському регіоні, що в майбутньому може призвести до депопуляції населення гірських районів.

У третьому розділі “Оцінка демогеографічної ситуації регіону” змальовано загальну картину демогеографічної ситуації, що відображена у динамічній характеристиці чисельності населення (міського та сільського). Здійснений аналіз змін у чисельності населення різних висотних поясів дає змогу прослідкувати певні закономірності у розміщенні населення гірських районів.

Порівняльний аналіз чисельності населення гірських районів Українських Карпат стосується 1959-1999 рр. На 1 січня 2000 р. у гірських районах Українських Карпат жило 1467,8 тис. осіб, що на 22 тис. осіб більше, ніж у 1989 р. та на 410,9 тис. осіб більше, ніж у 1959 р.

Аналіз динаміки міського та сільського населення формує загальну картину чисельності населення цієї території, що за 40 попередніх років мала свої напрями і тенденції, внаслідок чого виділено декілька періодів:

1) період різкого зростання чисельності населення (1959-1970 рр.), що характеризується середньорічним приростом у 2,5%, для міського населення 4,6%, для сільського 1,9%. Найбільшим він був у гірських районах Закарпатської області: 4,5% для міського і 1,1% для сільського населення. Мінімальне значеня спостерігалося в гірських районах Львівської області 0,6% та 0,5% відповідно;

2) період сповільненого зростання чисельності та часткової стабілізації (1970-1989 рр.), за час якого середньорічний темп приросту знизився до 0,2% (6,8% для міського, 0,1% для сільського);

3) період зростання чисельності населення (1989-1993 рр.). У зазначений проміжок часу чисельність населення все ще зростала як у міській, так і в сільській місцевостях, за винятком незначних коливань;

4) “кризовий” період спаду чисельності населення (1993-1995 рр.), під час якого кількість населення зменшилася на 16,5 тис. осіб (у сільській місцевості на 2,9, в міській на 13,6 тис. осіб). Цей проміжок часу можна назвати “кризою” міських поселень;

5) стабілізація чисельності населення або період “очікування” (1995-1997 рр.);

6) період зниження кількості населення (з 1997 р.), що триває і сьогодні.

Для аналізу зміни кількості населення в межах висотних поясів виділено висотні пояси з інтервалом 100 м (від 100 до 1000 м н.р.м.) і обчислено кількість населення, яке жило в межах цих поясів у 1959-1999 рр. як для окремих гірських районів, так і в регіоні загалом. Здійснені розрахунки підтверджують відмінність рельєфу південно-західної частини Українських Карпат від північно-східної, що позначається на динаміці чисельності населення різних висотних рівнів. Результати досліджень висвітлені у табл.2.

Таблиця 2

Динаміка чисельності населення за висотними поясами в

гірських районах Українських Карпат

Висота | 1959 р. | 1970 р. | 1979 р. | 1989 р. | 1999 р.

над

рівнем

моря, м | Кіль-кість на-селення, тис. осіб | Частка від загальної кількос-ті, % | Кіль-кість на-селення, тис. осіб | Частка від загальної кількос-ті, % | Кіль-кість на-селення, тис. осіб | Частка від загальної кількос-ті, % | Кіль-кість на-селення, тис. осіб | Частка від загальної кількос-ті, % | Кіль-кість на-селення, тис. осіб | Частка від загальної кількос-ті, %

100-199 | 191,0 | 14,8 | 230,2 | 16,0 | 283,8 | 18,3 | 331,5 | 20,2 | 349,8 | 20,6

200-299 | 173,4 | 13,4 | 200,6 | 13,9 | 207,4 | 13,4 | 223,3 | 13,6 | 228,3 | 13,6

300-399 | 237,4 | 18,4 | 263,3 | 18,3 | 274,7 | 17,7 | 291,7 | 17,8 | 304,5 | 17,9

400-499 | 232,1 | 17,9 | 269,2 | 18,7 | 282,6 | 18,2 | 302,5 | 18,5 | 310,0 | 18,3

500-599 | 203,1 | 15,7 | 214,8 | 14,9 | 213,0 | 13,8 | 213,0 | 13,0 | 222,1 | 13,1

600-699 | 97,1 | 7,5 | 107,0 | 7,4 | 106,4 | 6,9 | 102,6 | 6,3 | 107,2 | 6,3

700-799 | 67,1 | 5,2 | 63,4 | 4,4 | 82,3 | 5,3 | 79,2 | 4,8 | 71,4 | 4,2

800-899 | 50,9 | 3,9 | 56,1 | 3,9 | 56,7 | 3,7 | 54,9 | 3,4 | 62,6 | 3,7

900-999 | 27,8 | 2,2 | 23,8 | 1,7 | 29,5 | 1,9 | 27,8 | 1,7 | 28,6 | 1,7

1000 | 13,2 | 1,0 | 12,5 | 0,8 | 12,2 | 0,8 | 11,8 | 0,7 | 10,7 | 0,6

Всього | 1293,1 | 100 | 1440,9 | 100 | 1548,6 | 100 | 1638,3 | 100 | 1695,2 | 100

Серед населених пунктів досліджуваного регіону переважають сільські, а міста та селища міського типу становлять близько 5% від загальної кількості. Незважаючи на це, у них живе майже 25% населення гірських районів Українських Карпат. У 1959 р. в міських поселеннях Українських Карпат жило 241,6 тис. осіб. За 1959-1999 рр. кількість населення цих поселень зросла на 178 тис. осіб або на 74%, що обумовлено низкою причин (зміною адміністративного статусу, міграційним приростом населення тощо). Із 51 міського поселення тільки 16 розміщені на висоті понад 500 м. За 40-річний період чисельність населення, що жило в міських населених пунктах вище 500 м зросла на 36,5 тис. осіб або на 61%. Проте відсотковий уміст осіб цього висотного рівня за досліджуваний період зменшився на 2%.

Аналіз основних показників засвідчив наявність процесу “стікання” населення з висотних поясів на рівнинні території при позитивному прирості населення. Тобто, при збільшенні кількості населення, яке жило на висотах понад 500 м, його частка від загальної кількості населення регіону поступово скорочувалася. Основними причинами, що зумовили зміни у динаміці чисельності населення за останнє десятиріччя, є закономірний перебіг демографічних циклів та нестабільний економічний стан у державі.

Четвертий розділ “Особливості природного та механічного руху населення” присвячений проблемі відтворення населення, основними складовими якого є природний та механічний рух. Аналіз показників народжуваності, смертності, природного приросту, шлюбності та розлучуваності дає змогу пояснити основні тенденції демографічних процесів регіону при зміні їх у часових інтервалах для визначення внутрішнього потенціалу зростання та показника життєспроможності населення. Природний рух населення регіону відзначається значним зниженням народжуваності (з 20,3 у 1970 р. до 12,2 у 1999 р.) та незначним зростанням смертності (з 10,0 у 1970 р. до 12,0 у 1999 р.). Важливим елементом демографічної ситуації є винятково висока дитяча смертність (15,7 у 1999 р. проти 12,8 в Україні). У 1989-1999 рр. темпи приросту показника шлюбності становили (-16,6)%, показника розлучуваності (+24,0)%. Незважаючи на деякі негативні тенденції, показники природного руху населення гірських районів є значно кращими від загальнодержавних, про що свідчить усе ще позитивний природний приріст (+0,2), тоді коли в Україні він становив (-7,0). Механічний приріст населення до 1992 р. був додатним (+0,5), а починаючи з 1992 р. залишається відємним (-3,6). Населення Карпатського регіону України вирізняється високою міграційною рухомістю, особливо в цьому відношенні виділяються гірські райони Закарпатської області (сальдо міграції (-2478) осіб у 1999 р.). Найменш рухомим є населення гірських районів Чернівецької області (-400) осіб у 1999 р.). Зміни на початку 90-х років політичного, економічного та соціального стану в державі та в регіоні зумовили зрушення у кількісних та якісних міграційних показниках. Проте порівняльний аналіз кількісних показників внутрішньорегіонального, міжрегіонального і міждержавного міграційних потоків різних гірських районів засвідчує привязаність населення цих територій до своєї землі (міждержавна міграція в регіоні становить лише 6,6%).

Дослідження основних показників відтворення населення гірських районів Українських Карпат дало змогу виділити на території регіону основні демо- географічні ареали (рис.1).

У пятому розділі “Динаміка статево-вікової структури” висвітлені особливості статево-вікової структури населення гірських районів Українських Карпат у 1989-1999 рр. Міграційні втрати та незначне природне зменшення населення вплинули на зміни у статево-віковій структурі гірських районів, проте

співвідношення чоловіків і жінок у регіоні дослідження майже не змінилося. Для сучасної статево-вікової структури населення характерні такі особливості порівняно з 1989 р.:

а) питома вага наймолодших вікових груп (0-9 років) за рахунок сповільнення темпів природного приросту зменшилася до 7,3% (9,4% у 1989 р.), особливо серед міського населення;

б) кількість осіб віком понад 70 р. збільшилася на 2,2%, особливо у сільській місцевості (6,4% у 1989 р. проти 8,6% у 1999 р.).

Відносно краща статево-вікова структура спостерігається в гірських районах Закарпатської та Чернівецької областей, де чисельність осіб віком до 14 років значно перевищує чисельність осіб старших вікових категорій (понад 70 років), що вказує на прогресивний тип відтворення населення.

Показники статево-вікової структури гірських районів Українських Карпат слугують вихідними ознаками для розподілу населення за ступенем працездатності. У 1989 р. населення працездатного віку становило 54%, особи до працездатного віку – 27%, особи, старші від працездатного віку, – 19%, причому найбільший відсоток працездатного населення був характерним для міських поселень 57,4%. У 1999 р. аналогічні показники становили 53,3% (працездатного віку), 26,2% (до працездатного віку), 20,5% старші працездатного віку. За десятирічний період чітко простежується зростання відсотка населення старшого від працездатного віку, що свідчить про процес “старіння”, хоча ця тенденція має територіальні відмінності. Перелічені особливості у зміні чисельності населення різних вікових груп зумовлені насамперед змінами показників відтворення населення та низкою соціально-економічних чинників. Загалом статево-вікова структура регіону в цілому та окремих гірських районів змінилася з прогресивної у 1989 р. на стаціонарну у 1999 р.

Шостий розділ “Вплив демогеографічного розвитку на особливості розселення” присвячений аналізові впливу демографічних процесів на сучасне розселення в гірських районах Українських Карпат. У нашому дослідженні термін “розселення” використовується для характеристики просторових форм розміщення населення населених пунктів (міських та сільських) та їхньої мережі на відповідній території. Демогеографічний розвиток населення впливає на структуру населених пунктів, що відображається у зміні їх кількості, статусу, людності, ієрархії, функціональних особливостей та взаємозвязків між ними, що має зворотний вплив на демографічну ситуацію регіону в певному часовому аспекті.

Станом на 1 січня 2000 р. у гірських районах Українських Карпат налічувалося 969 населених пунктів, із них 51 міське поселення та 918 сільських. За 40-річний період загальна кількість поселень збільшилася на 29 (з 940 до 969). Більшість мешканців регіону живе в сільській місцевості. Найпоширенішими в Українських Карпатах є великі (1,0-3,0 тис. осіб) та середні (0,5-1,0 тис. осіб) села, які складають 31,6% та 27,5% відповідно. Значний відсоток (30,5%) становлять і малі (0,1-0,5 тис. осіб) села. У великих та середніх селах живе понад 90% сільських мешканців. Це стосується гірських районів усіх чотирьох карпатських областей. За 40-річний період частка сільських поселень людністю від 1 до 3 тис. осіб зменшилася від 35,9% до 31,6% від загальної кількості поселень. І навпаки, частка сільських поселень людністю 3-10 тис. осіб зросла з 5,0% у 1959 р. до 8,4% у 1999 р. Значною кількістю сільських поселень вирізняються гірські ра-йони Львівської та Закарпатської областей, особливо виділяються Старосамбірський (115 поселень), Тячівський (62), Хустський (61) райони. Саме для цих районів характерна найбільша рівномірність у розміщенні сільських населених пунктів.

Особливості міського розселення гірських районів зумовлені як природними, так і соціально-економічними факторами. Найпоширенішим типом міських поселень гірської зони є центри адміністративних районів, що виконують основні адміністративні функції. Однак масштаби функцій та ареали їх поширення настільки обмежені, що перетворення їх у поліфункціональні поселення само собою особливо не прискорює їхнього розвитку. Починаючи з 1970 р. і до 1990 р. кількість міських поселень у регіоні збільшилася на 16 одиниць; найбільші зміни характерні для групи люд-ністю 5-10 та 10-20 тис. осіб. Середня людність міських поселень також зросла: із 5,7 тис. осіб у 1959 р. до 8,3 тис. осіб у 1999 р. Якщо у 1959 р. міські поселення люд-ністю 1-5 тис. осіб становили 53,6% усіх міських населених пунктів, то в 1999 р. лише 29,4%. У структурі поселень у 1999 р. середні міста (20-50 тис. осіб) представлені Долиною, Тячевом і Хустом. Питома вага населення у них зросла з 8,6 до 18,8%. У гірських районах переважають міські поселення людністю від 5 до 20 тис. осіб (33), де проживає 70,6% усіх міських жителів регіону. У результаті змін, що відбулися в розподілі населення за групами міст, зявилася тенденція “укрупнення” міських поселень.

Загальну картину розміщення населення формує показник його щільності, який в Українських Карпатах коливається в значних межах. Середня щільність населення в регіоні дослідження становить 68,2 осіб/км2. Однак середні показники в районах не дають змоги показати відмінність у розміщенні населення в межах кожного гірського району з урахуванням орографії. Тому була складена карта розміщення населення гірських районів Українських Карпат, що відображає розміщення населення в ареалах найбільш активної діяльності людей. Сюди входять не лише площі, зайняті поселеннями, а й усі сільськогосподарські землі. На карті відображені як ареали з найвищими показниками густоти населення, так і території, що практично не мають постійних мешканців. Аналіз основних показників розміщення населення гірських районів Українських Карпат свідчить про те, що найбільша кількість ареалів в регіоні дослідження зі щільністю населення від 100 до 300 осіб/км2. Вони займають найбільшу площу проживання людей (18,5%), на якій розташовується 51% населення.

ВИСНОВКИ

На основі вивчення демогеографічного розвитку гірських районів Українських Карпат, аналізу природних, історичних, соціально-економічних факторів, беручи до уваги сучасний стан демографічної ситуації та державні заходи, спрямовані на створення умов для поліпшення життєдіяльності населення гірських районів, ми дійшли таких висновків.

1. Часові особливості демогеорафічного розвитку гірських районів Українських Карпат 1959–1989 рр. та 1989–1999 рр. виділені нами в хронологічних рамках дослідження, відрізняються динамічними характеристиками демографічної структури населення, що сформувалася в певних часових інтервалах на основі взаємодії демографічної, економічної, суспільної сфер держави. Період 1959–1989 рр. характеризується рівномірним, позитивним демографічним розвитком: значним збільшенням чисельності населення, рівня народжуваності, незначними міграційними переміщеннями (за винятком маятникової та сезонної міграції), молодою статево-віковою структурою. На цій основі в регіоні сформувався значний внутрішній демографічний потенціал. Він становить резерв люд- ських ресурсів, який зберігається і нині.

2. Перехід до нової стадії демографічного розвитку в Україні у середині 50-х років призвів до зниження показників відтворення населення (насамперед природного приросту) в гірських районах Українських Карпат на початку 90-х років, що зумовило частково скорочення чисельності населення регіону дослідження, починаючи з середини останнього десятиріччя. У динаміці населення виділяються такі чотири етапи:

І етап (1989–1993 рр.), під час якого спостерігалося зростання чисельності населення;

ІІ етап (1993–1995 рр.) – так званий “кризовий”, оскільки саме тоді відбулося зменшення чисельності населення як в окремих гірських районах (крім гірських районів Закарпатської області), так і регіону загалом. Цей період через значне зменшення чисельності міського населення можна назвати періодом “кризи” міських поселень;

ІІІ етап (1995–1997 рр.) – стабілізація чисельності населення, коли чисельність населення регіону зросла на 0,1 % (сільське населення збільшилося на 2,5%, міське – зменшилося на 6,8 %);

ІV етап (починаючи з 1997 р.) – сучасний, це період постійного зменшення чисельності населення.

3. Для виявлення впливу природних умов і соціальних факторів на динаміку чисельності населення гірських районів Українських Карпат, досліджено висотні пояси з інтервалом 100 м та обчислено кількість населення, яке жило у вказаних межах у 19591999 рр. Це дало змогу виявити процес повільного “сповзання” населення з гір на рівнинні території, при практично незмінних показниках їхньої чисельності. Так, якщо в 1959 р. на висоті понад 700 м у регіоні жило 12,3%, то в 1999 р. – 10,2% від всього населення. Така тенденція особливо характерна для гірських районів Івано-Франківської області (зменшення з 21,1% у 1959 р. до 17,8% у 1999 р.).

4. Проведена типологія демографічної структури населення дає змогу виявити відмінності у демографічних процесах на північно-східних та південно-західних макросхилах Українських Карпат не тільки у процесі “сповзання” населення, а й у статево-віковій структурі населення регіону, основних показниках відтворення та їхньому впливі на особливості розселення. Райони північно-східних схилів займають більшу, ніж райони південно-західних схилів територію, на якій живе на 90 тис. осіб більше, особливо у сільській місцевості (на 59 тис. осіб). Майже удвічі більше тут населених пунктів, проте їхня середня людність значно нижча, ніж у районах південно-західних схилів. Менша виположеність північно-східних схилів, значні абсолютні висоти та крутизна у поєднанні із залісненістю території слугують лімітуючими факторами в процесі заселення й освоєння цих районів.

5. Дослідження основних показників відтворення населення гірських районів Українських Карпат засвідчили збільшення кількості гірських районів з проявами погіршення демографічної ситуації, що дало змогу виділити в їхніх межах такі демогеографічні ареали:

а) депопуляційні, приурочені в основному до адміністративних районів, які частково охоплюють як гірські території, так і Передкарпаття та Закарпаття. Загальний показник природного приросту в їхніх межах становить (-0,2)о/оо (-3,8)о/оо;

б) близькі до депопуляційних, що охоплюють гірські райони Івано-Франківської області (Рожнятівський, Богородчанський, Надвірнянський), для яких характерні показники природного приросту від 0,1 до 2,1о/оо;

в) ареали з додатним показником, які характеризуються і вирізняються позитивним, відносно високим природним приростом (2,6–5,6о/оо), що нині в межах України є унікальним явищем (Міжгірський, Хустський, Рахівський, Верховинський, Путильський райони).

6. Враховуючи значну сучасну міграційну рухомість населення регіону виділено три міграційні потоки: внутрішньорегіональний, міжрегіональний і міждержавний. Серед них переважає міжрегіональна міграція (“мінус” 2394 особи станом на 1 січня 2000 р.), що становить 48,4% загального показника сальдо міграції. На внутрішньорегіональну та міждержавну міграції припадає 45,0 та 6,6% відповідно. Для сільського населення в межах регіону переважаючою є міжрегіональна, для міського – внутрішньорегіональна міграція. За рахунок значного міграційного скорочення (“мінус” 3,6о/оо), при незначному позитивному природному прирості (0,2о/оо) у регіоні дослідження сформувався негативний загальний приріст населення (“мінус” 3,4о/оо). Міграційні показники ще раз засвідчують прив’язаність населення гірських районів до своєї землі.

7. Розподіл населення за статтю і віком є важливим соціально-географічним показником. За десятирічний період (1989–1999 рр.) у розподілі населення гірських районів за віковими групами простежуються такі зміни:

збільшився відсоток населення, старшого за працездатний вік, як у загальній структурі населення (20,5% у 1999 р. проти 18,8% у 1989 р.), так і серед міського та сільського населення;

частка осіб у віковій групі, молодшій за працездатний вік, зменшилася (26,2% у 1999 р. проти 27,1% у 1989 р.), особливо серед міського населення, в той час коли для сільського населення вона зросла на 1%;

дещо зменшилося відсоткове значення працездатних осіб, в основному за рахунок сільських жителів (49,5% у 1999 р. проти 52,2% у 1989 р.).

Зміни у розподілі осіб різних вікових категорій сталися через:

1)

2)

3)

Внаслідок цих та інших причин статево-вікова структура населення гірських районів змінилася з прогресивної у 1989 р. на стаціонарну.

8. Сучасна демографічна ситуація в регіоні, значний резерв трудового потенціалу в поєднанні з обмеженими капіталовкладеннями в економіку гірських районів загострює проблему зайнятості населення і потребує розробки програм демографічного, економічного, соціального розвитку, спрямованих на інтеграцію його суб’єктів в усі сфери економічного і суспільного життя.

9. Розроблена серія карт, зокрема, карта розміщення населення дала змогу проаналізувати сучасне розташування людей на території гірських районів Українських Карпат. Вона засвідчила нерівномірність розміщення населення, що виявилася у відмінних (полярних) показниках щільності населення залежно від гіпсометрії, а також його мозаїчність (ареальність). Найбільша щільність населення характерна для міжгірських котловин та річкових долин (300–400 осіб/км2).

10. Вивчення впливу демографічних показників на розселення населення в гірських районах засвідчило, що міські населені пункти тут виконують роль організаційних центрів сільської місцевості, яка, своєю чергою, виступає як резервна територія поповнення міського населення. Незважаючи на те, що гірські райони Українських Карпат – це регіон здебільшого сільського розселення, процес урбанізації не оминув його. Відбулося збільшення кількості міст і селищ міського типу (від 16 міст та 27 селищ міського типу в 1959 р. до 17 міст та 34 селища міського типу в 1999 р.), підвищення питомої ваги міського населення в загальній чисельності населення регіону (з 17,7 до 27,9 %), впровадження міського способу життя, утворення нових форм розміщення міського та сільського населення у вигляді локальних взаємозв’язаних вузлів на чолі з містами й селищами міського типу. Серед усіх міських поселень у регіоні переважають поселення (24) з чисельністю 5–10 тис. осіб на відміну від 1959 р., коли чисельно домінували міські поселення (21 населений пункт) людністю 2–5 тис. осіб.

11. Сільське розселення є складовою системи розселення гірських районів. Станом на 1 січня 2000 р. на території регіону налічувалося 918 сільських поселень з чисельністю населення 1093,8 тис. осіб. За 40-річний період окреслилася тенденція до збільшення (на 21 поселення) кількості сільських поселень, хоча чисельність сільського населення в них зросла на невелику кількість. За функціональними особливостями більшість із них належить до сільськогосподарського типу (дисперсного та рівномірного підтипів розселення). З початком сучасної економічної реформи великі сподівання стосовно відродження села покладаються на розвиток приватних господарств.

12. Оздоровлення демографічної ситуації в гірських районах Українських Карпат неможливе без державного втручання, що пов’язане з функціонуванням міжнародного договору “Міжрегіональні асоціації – Карпатський Єврорегіон” (1993 р.) та Закону України від 15 лютого 1995 року “Про статус гірських населених пунктів”.

Основні публікації на тему дисертації

1. Паньків Н.М. Динаміка чисельності населення Закарпатської області за післявоєнний період (1959-1999 рр.) // Вісник Львівського університету: Серія географічна. 1998. Випуск 21. С.180-184.

2. Паньків Н.М. Історія заселення та господарського освоєння гірських ра-йонів Львівщини // Історія Української географії. Тернопіль, 2000. Випуск 1. С.85-87.

3. Паньків Н.М. Динаміка кількості сільського населення в межах Українських Карпат // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми природокористування Карпатського регіону”. Коломия, 2000. С.198-199.

4. Паньків Н.М. Статево-вікова структура населення гірських районів Українських Карпат // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського: Серія “Географія”. 2001. Випуск 2.