ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Симчишин Олександр Сергійович

УДК 94 (477.4) “19”: 329 (043.3)

діяльність бундівських організацій у

правобережній україні на початку хх століття

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Черкаси – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України історичного факультету Кам’янець-Подільського державного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент,

Федьков Олександр Миколайович,

Кам’янець-Подільський державний університет,

доцент кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор, член-кор. НАНУ

Реєнт Олександр Петрович,

Інститут історії України НАН України,

заступник директора, завідувач відділу

історії України ХІХ – початку ХХ століття

кандидат історичних наук, доцент

Мойсеєнко Василь Миколайович,

Черкаський національний університет ім. Б.Хмельницького,

завідувач кафедри теорії та історії держави і права

Захист відбудеться 24 жовтня 2007 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .053.01 у Черкаському національному університеті імені Б. Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бул. Шевченка, 81, кім. 211.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22).

Автореферат розісланий “20” вересня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Корновенко С.В.

загальна характеристика дисертації

Актуальність теми. Створення цілісної картини суспільно-політичного життя українських земель на початку ХХ ст., висвітлення історичних умов, в яких розвивався український національний рух і зароджувалася державність, вимагають дослідження діяльності регіональних організацій політичних партій різного спрямування, їх становлення та взаємин між собою. Адже місцеві осередки відігравали важливу роль у партійно-політичних процесах того часу. Сучасний стан розвитку історичної науки потребує перегляду цілого ряду положень, принципів, що стосуються дослідження політичних партій, особливо тих, діяльність яких спрямовувалась на боротьбу з державною владою та захист інтересів робітничої верстви. У роки радянської влади головна роль сили, яка стояла на позиціях захисту робітників і селян, відводилась більшовицькій частині РСДРП, тоді як значення інших соціал-демократичних партій значно применшувалося. Це зауваження особливо стосується діяльності Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії (Бунд). Його характеризували як силу, яка шкодила революційному руху, не мала розбудованої мережі та реального впливу на місцях. Натомість партія заслуговує на увагу специфічними методами роботи, своєрідністю організаційної розбудови, місцем у політичних процесах того часу. Важливо розглянути діяльність Бунду, його регіональних осередків без упереджених оцінок, ідеологічних стереотипів, які мали місце в науковій літературі радянського часу. Об’єктивної оцінки та єдиного цілісного підходу до історії Союзу немає й серед єврейської громадськості, яка називає його перешкодою для об’єднання євреїв та мало приділяє уваги вивченню діяльності Бунду. Разом із тим, на сучасному етапі державотворення актуальним є висвітлення суспільно-політичних явищ, процесів, які стосуються міжнаціональних та міжпартійних відносин, діяльності національних організацій. Адже українська влада намагається будувати політику, враховуючи інтереси усього суспільства та етнічних спільнот.

З огляду на недостатнє дослідження, суперечливість та полярність оцінок місця та ролі Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії у суспільно-політичному житті визначена нами тема носить значний науковий інтерес та має практичне значення, чим і зумовлена актуальність обраної для вивчення теми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертацію виконано згідно наукової проблематики кафедри історії України Кам’янець-Подільського державного університету. Вона узгоджується з темою наукового пошуку відділу історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інституту історії України НАНУ (номер державної реєстрації 0105U000284).

Об’єктом дослідження є місцеві організації Бунду, які діяли на території Правобережної України у 1901-1907 рр.

Предметом дослідження є виникнення, становлення та практична діяльність осередків Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії, їх місце і роль у революційному русі 1905-1907 рр., взаємовідносини з іншими політичними партіями, органами державної влади.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1901-1907 рр. Нижня часова межа пов’язана із часом зародженням бундівського руху в регіоні. Верхня – мотивується завершенням етапу найбільшого піднесення діяльності Союзу та початком його занепаду, викликаного поразкою Першої російської революції 1905-1907 рр. В окремих випадках для забезпечення логіки викладу у дисертації здійснено екскурс за межі окресленого періоду.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються території Правобережної України, до складу якої в окреслений період входили Київська, Волинська та Подільська губернії. Такий вибір пояснюється тим, що у цьому регіоні значною була концентрація єврейської національної меншини і саме в ньому виявилася висока політична активність цієї етнічної спільноти.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу історичної літератури, архівних матеріалів, періодичної преси дослідити діяльність бундівських організацій Правобережної України та з’ясувати їх роль у суспільно-політичному житті регіону на початку XX ст.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних дослідницьких завдань:–

проаналізувати стан наукової розробки теми, рівень та повноту забезпечення джерельної бази; –

з’ясувати об’єктивні передумови та причини популярності бундівських ідей серед населення Правобережної України; –

дослідити зародження та становлення бундівського руху в регіоні;–

охарактеризувати стосунки місцевих осередків Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії з організаціями інших політичних партій; –

розкрити роль і місце Бунду у революційних подіях 1905-1907 рр. на Правобережжі; –

подати характеристику чисельного, вікового та соціального складу членів Бунду в регіоні.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у наступному: –

у дисертації із сучасних позицій української історичної науки подано комплексну характеристику діяльності правобережних осередків Бунду на початку ХХ ст.;–

уточнено час появи бундівських організацій у Правобережній Україні; –

з’ясовано їхню роль у революційних подіях 1905-1907 рр. у регіоні; –

вперше проаналізовано формування матеріально-технічної бази місцевих осередків та вплив фінансового стану на їхнє місце у громадсько-політичних процесах краю; –

висвітлено специфічні стосунки бундівських та сіоністських партій; –

зроблено спробу подати характеристику вікового складу бундівців Правобережної України, встановити їхню чисельність та кількість.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її зміст значно розширює наукові знання з історії Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії, її положення є важливими для з’ясування цілісної картини суспільно-політичного життя Правобережної України початку ХХ ст. Положення та висновки дисертації корисні при теоретичному осмисленні проблем виникнення та становлення місцевих осередків політичних партій на рубежі ХІХ-ХХ ст. Матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць, підручників, посібників з історії України, при викладанні курсів, спецкурсів у ВНЗ. Певний інтерес вони мають і для краєзнавців, культурно-освітніх установ, у т.ч. національних меншин, працівників архівів, бібліотек. Важливим є зміст дисертації для роботи партійних функціонерів, політологів, які можуть вивчати досвід політичного життя та методи партійної роботи початку ХХ ст.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації доповідалися і обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Кам’янець-Подільського державного університету. Результати дослідження пройшли апробацію на ХІІ Міжнародній науковій конференції „Єврейська історія та культура країн Східної Європи. Єврейське краєзнавство і колекціонування” (Київ, 24-26.08.2004), Міжнародній науковій краєзнавчій конференції „Житомир в історії Волині та України” (Житомир, 15-18.08.2004), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Громадсько-політичне та суспільно-культурне життя України на початку ХХ ст.” (Хмельницький, 25.02.2005), Міжнародній науковій конференції „Революція і суспільство” (Дніпропетровськ, 29-30.09.2005), вузівських конференціях викладачів і аспірантів Кам’янець-Подільського державного університету (Кам’янець-Подільський, 2002-2006).

Публікації. За матеріалами дослідження автором опубліковано 8 наукових статей, 5 з яких – у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить ….. друкованих аркушів.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, дослідницькими завданнями та проблемно-хронологічним принципом дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (41 сторінка, 339 позицій), додатків (14 сторінок). Загальний обсяг дисертації становить 223 сторінки.

основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет дослідження, його хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету й завдання дисертації, розкрито наукову новизну та практичне значення, викладено інформацію про апробацію одержаних результатів та публікацій.

У першому розділі «Історіографія, джерела та методи дослідження» зроблено аналіз наукової літератури та джерел, в яких розглядаються питання діяльності організацій Бунду у Правобережній Україні впродовж 1900-1907 рр.

Перший етап дослідження історії Союзу представлений статтями, науковими розвідками, публіцистичними нарисами, які з’явились впродовж 1900-1920 рр. Примітно, що тогочасні автори були сучасниками партії, мали безпосереднє відношення до партійного життя. До числа перших належать праці С. Дубнова, А. Ідельсона, В. Жаботинського, З. Островського, О. Скорописа Дубнов С. Рабство в революции // Соблазн социализма / Революция в России и евреи / Сост. А. Серебрянников / Под общ. ред. А. Солженицына. – Париж-Москва: YMCA-PRESS: Русский путь, 1995. – С. 476-479.; Жаботинский В. Бунд и сионизм. – Одесса: Кадима, 1906. – 48 с.; Островский З. Бунд (его прошлое, настоящее и будущее). – Екатеринослав: Изд. Екатеринославского райкома ЕСДРП (Поалей-Цион), 1917. – 52 с.; Скоропис О. Соціал-демократичний рух в Сквирськім і Васильківськім повітах в 1906 році // Наш голос. Соціал-демократичний орган. – Ч.11-12. – Монреаль: б.в., 1911. – С. 507-528.; Идельсон А.Д. О еврейской социал-демократии 1905 г. // Собрание сочинении. – Т. 1. – Петроград: Кадима, 1919. – С. 97-114..

Для розуміння оцінки Бунду представниками ліворадикального напрямку російського соціал-демократичного руху цінними є окремі праці лідера більшовицької частини РСДРП В. Леніна Ленін В.І. Назадній напрям у російській соціал-демократії // Повне зібрання творів. Переклад з п’ятого російського видання. – Т.4. (1898 – квітень 1901). – К.: Видавництво політичної літератури України, 1969. – С. .; Ленін В.І. Останнє слово бундівського націоналізму // Повне зібрання творів / Пер. з п’ятого російського видання. – Т.7. (вересень 1902 – вересень 1903). – К.: Видавництво політичної літератури України, 1970. – С. .; Ленін В.І. Становище Бунду в партії // Повне зібрання творів / Пер. з п’ятого російського видання. – Т.8. (вересень 1903 – липень 1904). – К.: Видавництво політичної літератури України, 1970. – С. .; Ленін В.І. Максимум безсоромності і мінімум логіки // Повне зібрання творів / Пер. з п’ятого російського видання. – Т.8. (вересень 1903 – липень 1904). – К.: Видавництво політичної літератури України, 1970. – С. 22-27.. У 1899 р. він називав Союз у числі тих, хто брав участь в утворенні загальноросійської партії. Однак уже за кілька років активно критикував його діяльність. Виходячи із принципів інтернаціоналізму й революційної доцільності (у більшовицькому розумінні), він характеризував Бунд як опортуністичну, націоналістичну політичну силу, яка роз’єднувала загальний робітничий рух. Першу спробу наукового дослідження передумов зародження бундівського руху, утворення та становлення Бунду зробив І. Черіковер. Він підготував замітку про партію в «Еврейскую энциклопедию» Еврейская энциклопедия: Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем / Под общ. ред. Л.Каценельсона и Д.Г.Гинцбурга. – Санкт-Петербург: Изд. общества для научных еврейских изданий и издательства Брокгауза и Ефрона, б.г. – Т.5. – 959 с.. Автори згаданих праць по-різному оцінювали Союз. Їхні позиції пояснювалися прихильністю до певних ідеологічних позицій – одні представляли державну владу, інші входили до політичних організацій, для яких Союз був супротивником або союзником. Дослідники наражалися на партійну цензуру, показуючи Бунд у світлі відповідних вимог. Ще одним суттєвим фактором, який впливав на достовірність поданої інформації була необхідність конспірації. Зважаючи на жорстке протистояння з владою, свідомо замовчувались окремі факти, якими могли б скористатися правоохоронні органи.

Наступний етап дослідження діяльності Союзу припав на радянські часи. Справжній бум у вивченні діяльності революційних партій спостерігався в 20-і рр. ХХ ст. Авторами праць передусім були діячі політичних організацій, які намагалися показати важливість власної роботи. Публікувалися матеріали про загальноросійський робітничий рух, події Першої російської революції. У цьому контексті зверталась увага на діяльність Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії на території усієї імперії, а також у губерніях Правобережної України. На перших порах історія політичних партій революційного спрямування висвітлювалася без серйозної упередженості, подавалося багато фактичного матеріалу. Це стосувалось і Бунду. Однак із поступовим утвердженням радянської влади, оцінка ролі Союзу та інших соціалістичних організацій, які були політичними супротивниками більшовиків, ставала усе критичнішою. Наприкінці 1920-х рр. такі партії уже називались опортуністичними та ворожими. Впродовж згаданого етапу з’явилися публікацій колишніх бундівських діячів А. Кремера, В. Цогліна про І партійний з’їзд Кремер А. Основание Бунда // Пролетарская революция. – 1922. – №11. – С. 50-56.; Цоглин В. От кружков к партии // Соблазн социализма / Революция в России и евреи / Сост. А. Серебрянников / Под общ. ред. А. Солженицына. – Париж-Москва: YMCA-PRESS: Русский путь, 1995. – С. 239-247.. Ряд статей та досліджень опублікував Н. Бухбіндер Бухбиндер Н. А. I съезд «Всеобщего еврейского рабочего союза Бунда» // Пролетарская революция. – 1924. – № 11– С. 203–208; Бухбиндер Н.А. Еврейское рабочее движение в 1905 году. По неизданным архивным материалам // Красная летопись. – 1923. – № 7. – С. 7-20.; Бухбиндер Н. А. 9 января и еврейское рабочее движение (По неизданным архивным материалам) // Соблазн социализма. Революция в России и евреи / Сост. А. Серебрянников / Под общ. ред. А. Солженицына. – Париж-Москва: YMCA-PRESS: Русский путь, 1995. – С. 340-343.; Бухбиндер Н. А. К истории социал-демократического движения в Киевской губернии // Красная летопись. – 1923. – № 7. – С. 263-265.; Бухбиндер Н. А. История еврейского рабочего движения. По неизданным архивным материалам. – Ленинград: Академическое издательство, 1925. – 338 с.. Узагальнюючу працю з історії Бунду підготував М. Рафес Рафес М. Очерки по истории Бунда. – М.: Московский рабочий, 1923. – 440 с.. Він спробував подати цілісну картину утворення Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії, його існування на різних етапах. У дослідженні фігурували Бердичівський, Житомирський та Київський комітети, містилися відомості про їхню чисельність. М. Рафес, як активний партієць, розповідав про методи діяльності Союзу, досить ґрунтовно описуючи так звані «біржі». Практичну роботу бундівських організацій у Подільській губернії висвітлював дослідник А. Зекцер Зекцер А. 1905 рік на Поділлі. – Ч. II. Робітничий рух та діяльність революційних організацій 1904 – 1906. – Вінниця: б.в, 1925. – 123 с.

. Автор зупинився на питаннях чисельності окремих подільських осередків, їх діяльності протягом 1904 – 1906 рр. Використавши бундівську періодику, агітаційні матеріали подав аналіз функціонування Союзу в 1905 р. А. Кіржніц Киржниц А. 1905. Материалы и документы. Еврейское рабочее движение / Под общ. ред. М.Покровского. – М.–Л.: Госсиздательство, 1928. – 408 с..

Впродовж 30-60-х рр. ХХ ст. досліджень, в яких би з’ясовувалась історія Бунду не з’явилося. В загальних працях з історії КПРС партія характеризувалась опортуністичною, дрібнобуржуазною, націоналістичною і такою, яка шкодила загальному революційному руху История Коммунистической партии Советского Союза. – В 6 томах. – Т. 2. Партия большевиков в борьбе за свержение царизма (1904 – февраль 1917 года) / Под общ. ред. Б.Н. Пономарева. – М.: Издательство политической литературы, 1966. – 755 с.; История Коммунистической партии Советского Союза. – М.: Государственное издательство политической литературы, 1959. – 742 с.. Така ж тенденція в оцінці бундівського руху зберігалась і в 70-х – 80-х рр. ХХ ст. Разом із тим, упродовж цього часу дослідниками було підготовлено кілька праць, в яких Союзу приділялась значна увага. Ріст інтересу до вивчення історії Бунду, висвітлення проблем, пов’язаних із єврейською національною меншиною в СРСР, пояснювався посиленням еміграції останніх за межі Радянського Союзу та необхідністю боротьби з єврейським націоналізмом. Це стосується дисертації Ч. Панаваса, монографій Ю. Шестака, І. Кураса, П. Шморгуна Курас И.Ф. Торжество пролетарского интернационализма и крах мелкобуржуазных партий на Украине. – К.: Наукова думка, 1978. – 314 с.; Шестак Ю.И. Борьба большевистской партии против национализма и оппортунизма Бунда. – М.: Политиздат, 1980. – 112 с.; Шморгун П.М. Україна в період першої російської революції 1905-1907 років. – К.: Т-во «Знання» УРСР, 1985. – 48 с.; Панавас Ч.В. Борьба большевиков во главе с В. И. Лениным против оппортунической теории и политики Бунда (1903–1917): Автореф. дис… канд. ист. наук. – М., 1972. – 22 с..

Із розпадом Радянського Союзу в 1991 р. розпочався новий етап у дослідженні історії політичних партій. Широкий доступ до джерел, відсутність ідеологічних настанов сприяли тому, що історики по-новому почали підходити до висвітлення згаданих проблем. Аналізуючи питання становлення і діяльності російських партійно-політичних груп в Україні напередодні революції 1905-1907 рр., зародження бундівського руху на Правобережжі розглядав український дослідник А. Павко. Він характеризував взаємовідносини Союзу із РСДРП на різних етапах діяльності до 1907 р., звернув увагу на діяльність місцевих партійних осередків у Києві, Бердичеві, Житомирі, Рівному Павко А.І. Політичні партії, організації в Україні: наприкінці ХІХ – початок ХХ століття. – К.: Видавництво «Іван Федоров», 1999. – 248 с.; Павко А.І. Створення та діяльність російських партійно-політичних угруповань в Україні напередодні революції 1905-1907 рр. // Культура народов Причерноморья. – 1999. – № 9. – С. 87-94.. Автор праць із історії українського соціал-демократичного руху В. Головченко зосереджував увагу на взаєминах Бунду з РУП, УСДРП. Він наводив низку фактів спільної діяльності згаданих політичних організацій серед мешканців Правобережної України Головченко В. Від «Самостійної України» до Союзу Визволення України. Нариси з історії української соціал-демократії початку ХХ століття. – Харків: ВПФ «Майдан», 1996. – 190 с.. Роль Бунду у робітничому русі в умовах Першої російської революції на дисертаційному рівні вивчав Н. Гарба Гарба Н.А. Політичні партії і робітничий рух в Україні в період першої російської революції (1905-1907 рр.): Автореф. дис… канд.. іст. наук: 07.00.01. Історія громадських рухів і політичних партій / Київський Національний університет ім. Т.Г. Шевченка – К., 1994. – 18 с.; Гарба Н.А. Политические партии и рабочее движение и политические партии Украины в период первой российской революции (1905-1907 гг.): Дис. …канд. ист. наук: 07.00.01. История общественных организации и политических партий / Киевский Национальный университет им. Т.Шевченка. – К., 1994. – 193 с.. Використавши архівні документи, тогочасну періодичну пресу, дослідниця дійшла висновку, що Бунд мав значний вплив на стан і розвиток революційних процесів в Україні, однак, вважала його одним із розкольників робітничого руху.

У 1999 р. український дослідник В.І. Гусєв захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора історичних наук з теми «Бунд в суспільно-політичному житті України (кінець ХІХ ст. – 1921)» Гусєв В.І. Бунд в суспільно-політичному житті України (кін.ХІХ століття – 1921р.): Автореф. дис… д-ра іст. наук: – 07.00.01 Історія України / Київський університет імені Тараса Шевченка. – К., 1999. – 34 с.; Гусєв В.І. Бунд в суспільно-політичному житті України (кін.ХІХ століття – 1921р.): Дис. …д-ра іст. наук: 07.00.01 Історія України / Київський Національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 1999. – 396 с.. Проаналізувавши праці дослідників, матеріали архівів Російської Федерації та України, він подав чітку та ґрунтовну картину історії Бунду. У дослідженні характеризувалася роль Бунду в суспільно-політичному житті України, розглядалась еволюція його програмних засад. Автор намагався простежити роботу місцевих осередків, у тому числі й правобережних. Проте основна увага зосереджувалася на діяльності Союзу після 1917 р., натомість практичній роботі організацій впродовж 1897-1907 рр. у дисертації відведено небагато місця. У співавторстві із Ф. Левітасом В. Гусєв підготував короткий нарис історії Бунду в Україні. Опублікував він і низку статей Гусєв В.І. Бундівські організації України в 1905 р. // Наукові праці з питань політичної історії: Міжвідомчий науковий збірник / Ред. кол.: В.П.Горшков (відп. ред.), М.Ю.Козицький та ін. – К.: Либідь, 1992. – Вип. 173: Партії і соціальні групи в першій російській революції. – С.35-49.; Гусєв В.І. До питання про національну програму Бунду (1897 – 1917 рр.): від громадянської рівноправності євреїв до культурно-національної автономії // Доля єврейської духовної та матеріальної спадщини в ХХ столітті. Збірник наукових праць. Матеріали ІХ міжнародної конференції «Єврейська історія та культура в країнах Центральної та Східної Європи. Доля єврейської духовної та матеріальної спадщини в ХХ столітті» / Ред. кол.: Г.Аронов, Л. Фінберг та ін. – К.: Інститут Юдаїки, 2002. – С. 19-29.; Гусєв В.І. Бундівський рух в Україні (початок ХХ ст. – лютий 1917 р.) // Єврейська історія і культура в Україні. Матеріали ІІ Міжнародної конференції «Єврейська історія і культура в Україні» / Ред. кол.: Г. Аронов, О. Шаніна, М. Феллер, Л. Фінберг. – К.: Інститут Юдаїки, 1995. – С. 55-61.; Гусєв В.І. Бунд в Україні: наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Єврейська історія і культура в кінця ХІХ – початку ХХ століття. Збірник наукових праць. / Ред. кол.: Г.Аронов, Л. Фінберг, М. Феллер та інші. – К.: Інститут Юдаїки, 2003. – С. 33-41.; Гусєв В.І. До питання про наукову розробку діяльності Бунду в Україні // Історіографічні дослідження в Україні. – Випуск 10. – К.: б.в., 2000. – С. 157-171.. Відзначимо, що В. Гусєв зробив досить вагомий внесок у вивчення історії Бунду. Особливо варто підкреслити його заслугу у з’ясуванні ролі партії в суспільно-політичному житті періоду Української національно-демократичної революції 1917-1921 рр.

Кілька праць, в яких містились відомості з історії Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії, видавалося наприкінці ХХ ст. у Російській Федерації. Це стосується статей російської дослідниці М. Червякової. У публікаціях «Бунд известный и неизвестный» та «О противоречиях Бунда» (у співавторстві з Л. Овруцьким), подано глибокий аналітичний матеріал, досліджено програму, еволюцію ідеологічних засад партії, розглянуто соціальну базу Овруцкий Л.М., Червякова М.М. Бунд – известный и неизвестный (из истории российских партий) // Родина. – 1991. – № 9-10. – М.: б.и., 1991. – С. 64-68.; Червякова М.М. О противоречиях Бунда // История национальных политических партий России // Материалы международной конференции (21-22 мая 1996 года). – М.: б.и., 1996. – С. 108-119.. У 2003 р. у світ вийшла праця «Еврейские политические партии в Российской империи и Советском Союзе». Її автори, поряд з коротким нарисом історії Бунду, формування його ідеологічних засад, подали велику кількість ілюстративного матеріалу щодо діяльності партії: копії прокламацій, рішень з’їздів, фотографії діячів Еврейские политические партии в Российской империи и Советском Союзе. Каталог выставки / Сост.: А.Симонова, И. Очеретнюк – М.: б.и., 2003. – 64 с.. Історія Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії знайшла відображення у дослідженнях західних істориків. Вони розглядали Бунд, як провідну силу в поширенні марксистських ідей на території Східної Європи, вважали Союз засновником РСДРП. Відзначали й те, що Бунд повністю відповідав стандартам політичних партій західного типу Червякова М.М. О противоречиях Бунда // История национальных политических партий России // Материалы международной конференции (21-22 мая 1996 года). – М.: б.и., 1996. – С. 108.. Отже, незважаючи на те, що історія Бунду постійно перебуває в полі уваги вітчизняних та зарубіжних істориків, до цих пір не створено спеціальної праці, в якій діяльність бундівських організацій на Правобережжі була б об’єктом самостійного наукового аналізу. Цим і зумовлене звернення автора до вивчення обраної теми дослідження.

Джерельну базу дослідження склали документи і матеріали із фондів Центрального державного історичного архіву України у м.Києві, Державного архіву Хмельницької області та колишнього Кам’янець-Подільського міського державного архівуБільшість справ фонду 228 (Канцелярія Подільського губернатора) була пошкоджена в результаті пожежі у 2003 р. Робота з ними проводилася дослідником у 2000-2001 роках.. Архівні матеріали, в яких містяться відомості про діяльність політичних партій початку ХХ ст. у Російській імперії належать до ділової документації, а саме: до категорій ділових документів органів державної влади та документації громадських організацій і політичних партій. Значна кількість матеріалів щодо діяльності Бунду у Правобережній Україні на початку ХХ ст. міститься у фондах губернських жандармських управлінь, їхніх помічників у тих чи інших повітах (Ф. , Ф. , Ф. , Ф. , Ф. ). Вони містять циркуляри посадових осіб Міністерства внутрішніх справ, протоколи обшуків, справи арештів активістів Бунду у Київській, Волинській, Подільській губерніях, свідчення про поширення агітаційної партійної літератури, повідомлення та звіти про діяльність того чи іншого осередку. Наукову цінність становлять матеріали із фондів інших поліцейсько-жандармських установ. Зокрема фонди охоронних відділень: 275 (Київське охоронне відділення), 276 (Південно-Західне районне охоронне відділення), 816 (Волинське охоронне відділення), 1597 (Катеринославське охоронне відділення), 386 (Одеське охоронне відділення) ЦДІАК України. Форми діяльності Союзу у Правобережній Україні на початку ХХ ст. розкривають матеріали установ Міністерства внутрішніх справ та органів державної влади. Так, у фондах 442 (Канцелярія Волинського, Київського і Подільського генерал-губернатора), 273 (Тимчасовий генерал-губернатор Черкаського повіту), ЦДІАК України та 228 (Канцелярія подільського губернатора) колишнього КПМДА, знаходяться звіти повітових справників, ділове листування посадових осіб – губернаторів, генерал-губернаторів. Значний інтерес для дослідження ролі Бунду в громадсько-політичних процесах Правобережної України початку ХХ ст. становлять матеріали судових установ, прокуратури. Вони містяться у фондах: 318 (Київська судова палата), 419 (Прокурор Одеської судової палати), 317 (Прокурор Київської судової палати) ЦДІАК України; 281 (Прокурор Кам’янець-Подільського окружного суду), 777 (Товариш прокурора по 2 Балтській дільниці, 780 (Товариш прокурора по Кам’янець-Подільській дільниці), 786 (Товариш прокурора по Брацлавській дільниці) Державного архіву Хмельницької області. Джерела, які відносяться до ділової документації політичних партій містяться у фонді 838 (Колекція листівок). Особливу цінність серед них становлять листівки Центрального комітету Бунду та правобережних організацій партії (Бердичівської, Житомирської, Київської), надруковані на ідиш та російською мовою. Матеріали фондів вищезгаданих архівів дали змогу розглянути систему діяльності Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії у перші роки ХХ ст. у Правобережжі, оцінити їхню роль у громадсько-політичних процесах того часу, виявити чисельність окремих з них, віковий склад їх активістів, еволюцію ідеологічних засад, познайомитись із методами їх роботи. До джерельної бази дослідження нами залучено збірки документів з єврейського робітничого руху наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., мемуарна Мартов Ю.О. Записки социал-демократа / Сост. П.Ю. Савельєв. – М.: РОССПЭН, 2004. – 544 с.; Приходько В. Під сонцем Поділля: Спогади. – Львів: Червона калина, 1931. – 250 с.; Рибалка Л. До нашої національно-партійної психології // Наш голос. Соціал-демократичний орган. – Ч.1. – Монреаль: б.в., 1910. – С. 37-48. та агітаційна бундівська література Вопрос о представительстве на Международном социалистическом конгресе в Амстердаме. Отчет делегации Бунда. / Всеобщий Еврейский Рабочий Союз в Литве, Польше и России (Бунд) – б.м.: б.и., б.г. – 8 с.; Всеобщий еврейский рабочий союз в Литве, Польше и России (Бунд). Деятельность за 2 года (от ІV до V съезда). – Лондон: б.и., 1903. – 32 с.; Доклад Интернациональному социалистическому конгресу в Амстердаме. Деятельность Бунда после ІV сьезда (1903-1904). – Женева: Издание «Бунда», 1904. – 26 с.; Деятельность Бунда за последние 2 года (от IV-го до V-го сьеда). – Лондон: Издание Бунда, 1903. – 47 с.; Извещение о VІІ сьезде «Бунда». – Женева: Издание «Бунда», 1906. – 18 с.; К вопросу об обьединении Бунда с РСДРП. Протоколы VІІ конференции. – Выпуск 2. – Санкт-Петербург: б.и., 1906. – 96 с.; К вопросу о тероризме. – Лондон: Издание Бунда, 1903. – 53 с.; К вопросу о национальной автономии и преобразовании РСДРП на федеративных началах. – Лондон: Издание Бунда, 1902. – 24 с.; Коссовский В. Вопросы национальностей. – Вильна: Издательство «Трибуна», 1907. – 110 с.; Медем В. Социал-демократия и национальный вопрос. – Саратов: Издание Бунда, 1917. – 68 с.; Наша ближайшая организационная задача. Перевод с еврейского. – Лондон: Издание Бунда, 1903. – 16 с.; Положение Бунда в Российскої социал-демократической партии. (из № 34 «Arbeiterstimme»). – б.м.: б.и., б.г. – 20 с.; Сионизм и интересы єврейского пролетариата. – Лондон: Издание Бунда, 1903. – 34 с.; Современный политический момент и наши национальные требования // Из газеты «Последние известия Бунда». – № 250. – (25 сентября 1905 года). – б.м.: б.и., б.г. – 8 с.. До опублікованих джерел віднесено також збірки документів, протоколи з’їздів РСДРП, програми національних політичних партій 1905 год на Украине. Хроника и материалы. – Т.1 (январь-сентябрь). – Харьков: Пролетарий, 1926. – 508 с.; Второй сьезд РСДРП (июль-август 1903 года). Протоколы / под ред. С.И. Гусева, П.Н. Лепешинського. – М.: Партийное издательство, 1932. – 594 с.; Програмные документы национальных политических партий и организаций России (конец XIX в. – 1917 г.). Сборник документов / В.М. Фомин (сост.) В.С. Коновалов и др.: РАН, Ин-т научной информации по общественным наукам. – Вып. 1. – М.: б.и., 1996. – 196 с.; Пятый (Лондонський) сьезд РСДРП. Протоколы и стенографические отчеты сьездов и конференций Коммунистической партии Советского Союза. Апрель-май 1907. – М.: Государственное издательство политической литературы, 1963. – 951 с.; Революційні події 1905-1907 р.р. на Поділлі: Збірник документів / за ред. С.Я. Вінівецького, І.О. Пшука, М.І. Штуля. – Вінниця: Облдрукарня, 1925. – 222 с.. Значну джерельну базу дослідження становлять періодичні видання. Особливо цінним для вивчення діяльності бундівських осередків, які діяли на території Правобережної України, є друкований орган Закордонного Комітету Союзу «Последние известия». В номерах газети за 1903-1905 рр. містилося багато фактичного матеріалу стосовно діяльності Бунду у Бердичеві, Києві, Рівному, Житомирі, Коростишеві, Черкасах, Могилеві-Подільському, Проскурові, Радомишлі, Балті.

Отже, як свідчить наведений вище аналіз, джерельна база з обраної для вивчення теми є різнопланова, достовірна, що дозволяє вирішити поставлені дослідницькі завдання.

Теоретико-методологічну основу дисертації склали сукупність принципів і методів пізнання, спрямованих на об’єктивне, всебічне висвітлення подій, фактів та явищ, пов’язаних із історією бундівських організацій на Правобережжі на початку ХХ ст. Усі компоненти історичного дослідження базуються на основних принципах науковості, історизму, об’єктивності, системності, розвитку, комплексності та плюралізму. Постійне їхнє дотримання дозволило викладати матеріал у систематичній і структурно завершеній формі та адекватно відображати процеси історичної сутності. Специфіка роботи зумовила використання проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, описового, ретроспективного, статистичного методів.

Другий розділ «Причини та передумови зародження бундівського руху у Правобережній Україні» структурно поділяється на два взаємопов’язані підрозділи, в яких з’ясовано соціально-економічне становище єврейської меншини, участь євреїв у революційному русі в другій половині ХІХ – перших роках ХХ ст.

У першому з них містяться дані про розселення євреїв у Київській, Волинській і Подільській губерніях, з’ясовано їхню роль в економічних процесах краю, подано аналіз політики російської влади стосовно цієї етнічної спільноти. Територія Правобережної України на рубежі ХІХ-ХХ ст. входила до складу т.зв. «смуги осілості» – явища, яке склалось в результаті обмежувальної політики царату. В її межах євреї могли проживати компактно, що сприяло можливості агітації серед них. У трьох правобережних губерніях нараховувалося 1  євреїв, що становило 12,8% від усього населення. У Київській губернії мешкало 430489 євреїв або 12,1% від загальної кількості. У Волинській – 394800 осіб даної національної меншини, або 13,2%. У Подільській – 370 , що становило 12,2%. Правобережні євреї складали 74,2% від усіх представників цієї етнічної спільноти в Наддніпрянській Україні та 23,5% в межах Російської імперії. Соціал-демократичні ідеї, як нові та радикальні, сприймалися в основному молоддю. Відзначимо, що частка дітей та молоді серед євреїв була домінуючою. Наприкінці ХІХ століття представники цієї вікової категорії складали 52% усіх євреїв на території України, а працююче населення становило 42%. Соціально-економічне і політичне становище значної частини єврейського населення було досить скрутним, побутовий рівень робітників, ремісників, кустарів, дрібних торговців потребував покращення. Напруги додавала система обмежень у громадському, культурно-освітньому житті. Це сприяло поширенню соціал-демократичних ідей серед частини євреїв, виникнення спочатку революційних гуртків, а потім – бундівських осередків. Революціонізації єврейської молоді дали поштовх і кілька хвиль погромів на рубежі ХІХ-ХХ ст. Під час першої хвилі ними було охоплено близько 50 міст та містечок і 100 сіл Правобережної України. Погроми загострили національне питання, висунули його на чільне місце серед єврейських проблем, змусили політичних активістів реагувати на існування цієї проблеми і шукати шляхи її вирішення. Разом із тим, вони сприяли об’єднанню робітників єврейської національності.

У другому підрозділі досліджено питання зародження гурткової роботи в середовищі згаданої національної меншини. Соціально-економічне, правове становище, погроми, обмежувальні заходи влади були лише частиною передумов активної участі євреїв в революційному русі. На відміну від багатьох інших пригноблених в Російській імперії народів та національних меншин саме євреї першими прийшли до створення власної політичної партії. Цьому значною мірою сприяли особливості національного характеру цієї етнічної спільноти. Євреї – жителі міст і містечок являли собою особливу субкультуру, специфічний тип особистості, грамотний та більш сприятливий для нових ідей. Соціал-демократичні ідеї добре співуживалися з іудейськими уявленнями про особливі страждання їх народу. Ініціативність, наполегливість, цілеспрямованість єврейських робітників відіграли роль «фермента бродіння революції», що сприяло можливості політичним партіям керувати ними. Веденню широкої пропаганди серед єврейської національної меншини сприяв високий рівень їхньої освіченості. В євреїв існували свої школи – хедери. На території «смуги осілості» наприкінці ХІХ ст. існувало близько 25 тис. хедерів, в яких навчалося 363 тис. учнів – 64 % єврейських дітей. Агітації сприяли і т.зв. «хаврусес» – щось на зразок ремісничих братств, учасники яких разом молилися, вивчали релігійну літературу, боролись із господарями. В більшості вони були вже готовими організаціями, які досить швидко сприйняли соціал-демократичну ідеологію, поступово перетворюючись у робітничі гуртки.

Виникненню окремої політичної партії – Бунду – передувала потужна гурткова робота носіїв марксистської ідеології серед частини інтелігенції та робітників. Соціал-демократи знаходили робітників, які уміли читати, давали їм пропагандистську літературу та інші агітаційні матеріали, а далі відбувалося формування гуртків. Починаючи з 70-х рр. ХІХ ст. євреї активно включились у гуртковий рух. У 1880-90-х рр. перші організації виникли у правобережних містах Бердичеві, Житомирі, Києві. Вони дотримувалися соціал-демократичного вчення. Керували ними революційно налаштовані інтелігенти, вислані сюди під нагляд правоохоронних органів. Учасники гуртків вивчали основи вчення К. Маркса, певну увагу звертали і на практичну реалізацію набутих знань, поширювали нелегальну літературу, мали таємні бібліотеки, друкарні. Утворення окремої єврейської політичної партії, виникнення та активна діяльність її місцевих організацій на Правобережній Україні були зумовлені низкою об’єктивних передумов, серед яких варто виділити наступні: особливості ментальності євреїв, важке матеріальне становище значної частини населення цієї етнічної спільноти, високий рівень освіченості та компактність проживання.

У третьому розділі «Утворення Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії. Діяльність його організацій у Правобережній Україні (кінець ХІХ ст. – 1904 р.)» який складається з двох взаємопов’язаних підрозділів, розкрито виникнення і становлення осередків Бунду у Волинській, Київській та Подільській губерніях, взаємовідносини бундівського руху із сіоністськими організаціями на початку ХХ ст.

В першому із них з’ясовано виникнення Союзу, зародження та становлення його регіональних організацій на Правобережній Україні, їхня взаємодія із загальноросійським робітничим та українським національним рухами. Єврейські гуртки соціал-демократичного спрямування, які діяли у Правобережжі, на І з’їзді Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії, який відбувся у вересні 1897 р., не були представлені. Про створення Бунду євреї Наддніпрянської України дізнались у 1898 р. Наприкінці ХІХ ст. партія нарощувала свою міць, взяла активну участь у скликанні І з’їзду Російської соціал-демократичної робітничої партії, однак, поширення на території Київської, Волинської та Подільської губерній не мала. Перші місцеві осередки Бунду в цьому регіоні з’явились у Києві, Житомирі та Бердичеві. Поява організації у Києві датується 1901 р.; виникла вона на базі існуючих соціал-демократичного та студентського гуртків. Одночасно розпочав свою діяльність Житомирський комітет Союзу, його роботу налагодив партійний активіст Я. Кравецький. У Бердичеві активний робітничий рух мав місце у 1900 р., однак, про функціонування комітету можна вести мову з кінця 1901 р. Хоча діяльність