НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Інститут української мови

попович наталія михайлівна

УДК 811.161.2’367.627’37

СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ

З ЧИСЛІВНИКОВИМ КОМПОНЕНТОМ

У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

10.02.01 — українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ — 2002

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі сучасної української мови Чернівецького національного університету ім. Юрія Федько-вича, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник — кандидат філологічних наук, доцент Шинкарук Василь Дмитрович, Черні-вецький національний університет ім. Юрія Федьковича, доцент кафедри сучасної української мови.

Офіційні опоненти — доктор філологічних наук, професор Іваницька Ніна Лаврентіївна, Вінницький дер-жавний педагогічний університет ім. Михайла Ко-цюбинського, завідувач кафедри української мови;—

кандидат філологічних наук Баган Мирослава Петрівна, Київський національний лінгвістичний університет, доцент кафедри загаль-ного та українського мовознавства.

Провідна установа — Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, Міністерство освіти і науки України, м.Київ.

Захист відбудеться “ 9 ” жовтня 2002 р. о 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 в Інституті української мови НАН України за адресою: 01001, Київ, 1, вул.Грушевського, 4.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні та Інституту української мови НАН України (01001, Київ, 1, вул.Грушев-ського, 4.).

Автореферат розіслано “5” вересня 2002 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,
кандидат філологічних наук І.А.Самойлова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

На сучасному етапі розвитку синтаксичної науки помітно ак-тивізувалися теоретичні дослідження багатоаспектної природи речення. Це зумовлене обгрунтуванням його як багатомірної синтаксич-ної одиниці.

В українському мовознавстві концепцію речення як багато-вимірної одиниці, що “може розглядатися з чотирьох боків”, запропонував І.Р.Вихованець, який виокремив власне-синтак-сичний, або формально-синтаксичний, рівень, з яким “пов’язана внутрішньо-синтаксична структура речення — синтаксичні зв’язки і виділювані на їхній основі члени речення”, се-мантико-синтаксичний, що “характеризується семантико-син-таксичними ознаками — диференційними семантико-синтаксич-ними відношеннями і виділюваними на їхній основі синтаксе-мами, що відбивають специфіку з’єднання змісту і форми ком-понентів речення в конкретній мові”, власне-семантичний (гли-бинний), сформований із компонентів-семантем — синтаксич-ного предиката і залежних від нього арґументів (непредикатних імен), що передають логічну будову думки, та власне-комуні-кативний (мовленнєвий), пов’язаний з функціонуванням речен-ня в тексті, тобто з його актуальним членуванням.

Визнання багатоаспектності речення спричинило багатоас-пектний розгляд мінімальних синтаксичних одиниць — компо-нентів реченнєвої структури, а саме як виразників формально-синтаксичної, семантико-синтаксичної, власне-семантичної та комунікативної функцій. Відповідно до цього почали розрізняти компоненти формально-синтаксичної будови речення (члени ре-чення), семантико-синтаксичної структури речення (синтаксе-ми), власне-семантичної структури речення (семантеми) та ко-мунікативної організації речення (тема й рема).

Найменш дослідженою є семантико-синтаксична структура речень, породжена предикатами кількості. Загальну характерис-тику цього семантичного класу предикатів подано в “Нарисах з функціонального синтаксису української мови” І.Р.Вихованця. Тут, зокрема, зазначено, що предикати кількості, які вживаються в позиції присудка, посідають найпериферійніше місце серед інших класів предикатів. Семантичний зміст цих предикатів полягає у визначенні кількісної характеристики предметів (власне-предметів та істот). Спеціалізованим засобом їх вира-ження є числівники. Предикати кількості репрезентують клас типових однова-лентних предикатних одиниць, бо для них характерна ли-ше лівобічна валентність суб’єкта кількісної ознаки, яку запов-нюють назви різноманітних конкретних предметів, істот тощо.

Виокремлення предикатів кількості по-родило проблему семантико-синтаксичної та формально-грама-тичної структури простих двоскладних речень з числівниковим компонентом у позиції присудка і підметом у формі родового відмінка та двоскладних речень з числівниковим компонентом у позиції основної частини іменного складеного присудка, що є формально-синтак-сичною позицією предиката стану і з якою пов’язана позиція підмета, виражена спеціалізованою формою називного відмінка.

Крім того, звичайне функціонування числівників з опорними іменниками у ролі конкретизаторів кількісної визначеності предметів спричинило використання їх як таких предикатів кіль-кості, що, вживаючись у приіменниковій субпозиції, ускладню-ють просте речення, використовуються як елементи складеного члена речення — підмета, керованого другорядного члена та детермінантного другорядного члена. Це означає, що між чис-лівниками — компонентами семантико-синтаксичної та фор-мально-граматичної структури — нерідко немає однозначного зв’язку. У традиційному мовознавстві зосереджували увагу пе-реважно на формально-синтаксичному аспекті вживання числів-ників, тобто на їхньому використанні в ролі головних і друго-рядних членів речення.

Актуальність теми дисертаційної роботи зумовлена потре-бою розмежувати генетично первинне і функціонально первинне вживання числівників, дослідити умови закріплення в граматич-ній системі сучасної української мови числівників у ролі предикатів кількості як функціонально первин-них, установити ранги предикатів кількості в семантико-синтак-сичній структурі речення.

Особливої актуальності в контексті функціонального ба-гатоаспектного аналізу речення набуло комплексне дослідження числівникових компонентів — у взаємозв’язку їхніх семантико-синтаксичних та формально-синтаксичних функцій.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, тема-ми. Дисертаційне дослідження тісно пов’язане з планами науко-во-пошукової роботи відділу історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України та з науковою темою “Соціокультурні та комунікативні аспекти функціонування і розвитку мовних одиниць” кафедри сучасної української мови Черні-вецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Об’єктом дослідження є семантико-синтаксична та фор-мально-граматична структура речень з числівниковим компо-нентом у сучасній українській мові.

Предметом дослідження є числівникові компоненти як предикати кількості, вжиті в позиції присудка та в приіменниковій субпозиції як елементи складених членів речення.

Метою дисертаційної праці є комплексне дослідження ре-чень із числівниковим і числівниково-іменниковим компонен-том на формально-граматичному та семантико-синтаксичному рівнях у сучасній українській мові.

Для реалізації цієї мети розв’язано такі завдання:

1) з’ясовано роль числівника як спеціалізованого морфоло-гічного засобу вираження предиката кількості;

2) визначено семантичні різновиди предикатів кількості та особливості їхньої числівникової і нечислівникової реалізації;

3) здійснено семантичну диференціацію суб’єкта кількісної ознаки, установлено зв’язок між значеннєвими різновидами пре-диката та суб’єкта кількості;

4) обґрунтовано виділення двоскладних речень з підметом у нетиповій для цієї позиції формі — формі родового відмінка;

5) умотивовано синкретичну семантико-синтаксичну приро-ду складеного підмета, вираженого числівниково-іменниковою сполукою, розкрито механізм ускладнення суб’єктної синтаксе-ми предикатним значенням кількості;

6) установлено особливості числівникового вживання у функції простого та складеного підмета;

7) розмежовано числівникові складені присудки з родовим та називним підмета;

8) з’ясовано специфіку використання числівниково-іменни-кових сполук у ролі основної частини іменного складеного присудка;

9) визначено параметри використання числівникових компо-нентів у ролі керованих другорядних членів речення;

10) досліджено вживання числівниково-іменникових сполук у позиції дуплексива;

11) проаналізовано особливості числівникового наповнення позицій детермінантів.

Основними методами дослідження є описовий метод, метод комплексного та функціонального аналізу, а також метод мо-делювання.

Матеріалом дослідження послужили речення, дібрані з тво-рів української художньої літератури ХІХ-ХХ ст., джерел усної народної творчості, газет та журналів, розмовного мовлення. Широко використовуються також змодельовані речення, оскіль-ки вони мінімально достатні за структурою і набором компо-нентів, що увиразнює процеси ускладнення суб’єктної, об’єкт-ної та вторинних предикатних синтаксем і формування на їхній основі складених членів речення. Картотека фактичного мате-ріалу налічує 8 тисяч одиниць.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві здійснено комплексний аналіз синтаксичної структури речень, породжених предикатами кількості, що сприяло розширенню традиційного поняття “дво-складне речення” і виокремленню двоскладного речення з числівниковим складеним присудком та родовим підмета, витлумаченню приіменникової субпозиції числівника як семантичного ускладнення суб’єктної, об’єктної та вторинних синтаксем, на основі чого виділено скла-дені підмети, а також складені керовані й детермінантні друго-рядні члени речення, виразниками яких є цілісні числівниково-іменникові сполуки.

Теоретичне значення виконаної роботи полягає в тому, що її висновки та узагальнення збагачують синтаксис простого речення, сприяють утвердженню ідеї про речення як ба-гатовимірну синтаксичну одиницю, поглиблюють теорію валент-ності та предикації.

Практична цінність одержаних результатів у тому, що вони можуть бути використані для написання під-ручників і навчальних посібників із синтаксису сучасної україн-ської літературної мови, у читанні спецкурсів і проведенні спецсемінарів, а також у науково-пошуковій роботі студентів та аспірантів.

Особистий внесок дисертанта полягає у випрацюванні са-мостійної концепції наукового аналізу речень з числівниковим компонентом на формально-граматичному та семантико-синтак-сичному рівнях.

Апробація дисертації. Основні результати дослідження бу-ли викладені на конференції “Література та культура Полісся” (Ніжин, 1997); Всеукраїнській науковій конференції “Актуальні проблеми син-таксису”, присвяченій 85-річчю проф. І.І.Слинька (Чернівці, 1997); Всеукраїнській науковій конференції “Творча індивіду-альність і мовостиль Михайла Івасюка”, присвяченій 80-річчю від дня народження письменника (Чернівці, 1997); Міжнародній науково-практичній конференції “Гуманітарна освіта: фактор світової інтеграції” (Чернівці, 1997); Всеукраїн-ській науковій конференції “Українська мова на Буковині: ми-нуле і сучасне”, присвяченій 200-річчю нової української літе-ратури і літератур-ної мови (Чернівці, 1998), Міжнародній на-уково-практичній конференції “Біблія і культура” (Чернівці, 2000).

Основні положення дисертації викладено в дванадцяти пуб-лікаціях, шість з них — у фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації — 171 сторінка. Список використа-ної літератури налічує 260 джерел.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, проана-лізовано її теоретичні засади, визначено об’єкт, мету, завдання та методи наукового дослідження, окреслено джерела фактич-ного матеріалу, вказано на наукову новизну, теоретичне і прак-тичне значення роботи, апробацію її результатів та особистий внесок здобувача.

У першому розділі — “Специфіка семантико-синтаксичної структури речень із предикатами кількості” — з’ясовано роль числівника як спеціалізованого морфологічного засобу виражен-ня предиката кількості, визначено різновиди предикатів кіль-кості та особливості їхньої числівникової і нечислівникової реалізації.

Обстежений матеріал дав нам підстави виокремити шість основних семантичних різновидів предикатів кількості із зна-ченнями: 1) власне-кількості (точно означеної кількості); 2) не-означеної кількості; 3) приблизної кількості; 4) розподільної кіль-кості; 5) кількості-відношення; 6) динамічно-кількісної ознаки.

І. Предикати власне-кількості.

Предикати власне-кількості передають точно означену кіль-кість і виражаються означено-кількісними числівниками (влас-не-кількісними, збірними та дробовими), напр.: Столів у кім-наті — тридцять; Дітей у сім’ї було четверо (Ірина Вільде); Молока лишилося півтора літра.

Кількісні числівники, що вказують на вік людини чи істоти (рідше предмета), сполучаються переважно з іменниками часо-вої семантики: рік, літа, тиждень, місяць, день тощо. Такі пре-дикати кількості використовуються здебільшого у формально-граматичних односкладних реченнях із суб’єктом у формі да-вального відмінка: Одному сім років, другому— п’ять (М.Івасюк); — Е, бо мамі було тоді шістнадцять років, і тому мамі все здавалося приємним (І.Вільде); Їй було вже двадцять років (О.Кобилянська); Собаці — три роки; Кішці — чотири тижні.

Значення кількісно-вікової ознаки виражають і числівниково-іменні сполуки, які утворюють предикати за допомогою зв’язкового дієслова мати. Такі предикати власне-кількості досить поширені в розмовному мовленні, напр.: Коли дорога бабуня вмирала, мала я дванад-цять років (О.Кобилянська).

II. Предикати неозначеної кількості.

Предикати неозначеної кількості виражають недиференційо-вану, точно не визначену множину, сукупність кого-, чого-не-будь. Цей різновид предикатів має обмежену числівникову ре-алізацію, оскільки в сучасній українській мові поняття неозначе-ної кількості передають такі числівники, як кілька, декілька, кільканадцять, кількадесят, кількасот, стонадцять, напр.: У магазині покупців — декілька (М.Івасюк); Монет у нього — кільканадцять; Качок на озері — кількадесят. Саме тому із значенням множинної неконкретизованої кількості функціону-ють предикатні одиниці різних лексико-граматичних класів.

III. Предикати приблизної кількості.

Предикати приблизної кількості окреслюють близьке до точ-ного кількісне визначення предметів. Відомо чимало способів вираження приблизної кількості. Майже всі вони можуть бути використані як засоби експлікації цих предикатів.

Найчастіше в ролі предикатів приблизної кількості вжива-ються поєднання з двох, здебільшого близьких у числовому ряду, числівників, що надають таким предикатам відтінку вибір-ковості й припущення, пор.: Пасажирів — вісімдесят-дев’я-носто; Кущів — сто-сто двадцять; Автобусів — двадцять-тридцять. Іноді між цими числівниками вживаються розділові сполучники чи, або: Груш було чотири чи п’ять; Ліжок лиши-лося десять або п’ятнадцять.. У розмовному мовленні з та-кими предикативними числівниками використовують повторю-вані сполучники не то... не то, чи то... чи то: Їх було не то два, не то три; Звірят зосталося чи то п’ятеро, чи то шестеро.

IV. Предикати розподільної кількості.

Предикати розподільної кількості визначають однаковий, рівний розподіл чого-небудь між кимось, зрідка — чимось.

Його виразниками є сполука прийменник по з кількісно-іменною формою або числівником: Грошей у кожного було по 3 гривні; Землі в селян буде по 80 соток; Іграшок у дітей буде по п’ять.

Периферійним засобом вираження цього різновиду предика-тів кількості є сполука прийменника по та іменника відчислівни-кового походження: Яблук у пакетах — по десятку; Грошей у конвертах — по сотні.

V. Предикати кількості-відношення.

Предикати кількості-відношення визначають кількість істот або предметів через порівняння її з кількістю інших істот або предметів. Ця семантична особливість зумовила їхню двова-лентність: своїм значенням вони відкривають позиції суб’єкта та об’єкта кількості-відношення. Порівняльний різновид предика-тів кількості має специфічну форму вираження. Їх утворено від прислівників мало, багато, що виражають неозначено-кількісне зна-чення. Саме це уможливило використання їхніх чотирьох ступеневих форм — двох форм вищого ступеня порівняння згаданих при-слівників (менше, більше) та двох — найвищого ступеня (най-менше, найбільше) у ролі предикатів кількості-відношення, при-чому ці форми вживаються зі своїми прийменниками та спо-лучниками: компаративні — із прийменниками від, за, порівняно з та сполучником ніж; суперлативні — із прийменником серед, з-поміж, між та ін., пор.: Лимонів більше від (ніж) апельси-нів; Цукру менше від (ніж) борошна; Маслят найбільше серед грибів; Дівчат найменше з-поміж футболістів. Іноді позиція об’єкта із значенням кількості-порівняння зазнає редукції, особ-ливо коли предикат пов’язується з експліцитною формою діє-слівної зв’язки чи напівзв’язки, пор.: Лимонів було (буде, ли-шилося, стало) більше; Цукру було (буде, зосталося, лиши-лося) менше; Маслят було (буде, лишилося, стало) найбіль-ше; Дівчаток було (буде, лишилося, стало) найменше.

VI. Предикати динамічно-кількісної ознаки.

Предикати динамічно-кількісної ознаки є найпериферійні-шим різновидом предикатів кількості, тому що вони, по-перше, вказують лише на збільшення або зменшення кіль-кості кого-, чого-небудь, але в якийсь спосіб цю кількість не означують, а по-друге, засобами їхнього вираження виступають не числівники, а переважно відкомпаративні дієслова на зразок меншати, більшати, похідні від них префіксальні дієслова (по-меншати, побільшати) та постфіксальні утворення від префік-сально-суфіксальних відкомпаративних дієслів (зменшуватися, збільшуватися), зрідка — дієслова, що виражають згадане лек-сичне значення (наростати, зростати й под.), напр.: Велоси-педів меншає; Іномарок побільшало; Дітей поменшало; Паса-жирів збільшилося; Моху наросло.

Суб’єкт кількісної ознаки посідає найпериферійніше місце в системі суб’єктних синтаксем. Він поділяється на два основних семантичних різновиди:

1) суб’єкт статично-кількісної ознаки;

2) суб’єкт динамічно-кількісної (кількісно-змінної) ознаки.

У межах першого у свою чергу виокремлюється три типи суб’єктів: 1) озна-ченої, неозначеної та приблизної кількості; 2) кількісно-вікової ознаки; 3) кількості-відношення (порівняння).

Суб’єкт статично-кількісної ознаки вживається:

1) із предикатами власне-кількості, вираженими означено-кількісними числівниками з дієслівними зв’язками та напівзв’яз-ками, напр.: Книжок шість; Нас стало десятеро;

2) із предикатами неозначеної кількості, вираженими поєд-нанням дієслівного зв’язкового компонента з неозначено-кіль-кісними числівниками кілька, декілька, кільканадцять, кількаде-сят, кількасот, стонадцять і под. (напр.: Палаців було кілька ; Картоплин лишалося кільканадцять), з іменника-ми, що вказують на незліченно велику неозначену кількість (напр.: Облич — море; Люду — тьма (С.Олійник); Бульвар… І народу хмара (С. Олійник); Щастя — океан; Комарів — тьма; Птахів на лузі — тисячі); з прислівниками багато, неба-гато, мало, чимало, немало, вжитими в ролі неозначено-кількіс-них числівників (напр.: Книжок — багато ; Дітей було у неї теж немало…(М.Стельмах); Театрів у республіці небагато (Із журналу)) та з прислівниками, що одночасно пере-дають кількісну неозначеність і достатність або недостатність (напр.: Продуктів — повно; Огірків дуло навалом; Грошей за-лишилося обмаль);

3) із предикатами приблизної кількості, напр.: Машин на до-розі — десять-п’ятнадцять; Столів у кімнаті близько двад-цяти; Людей на майдані — понад десять тисяч; Землі у нас було сім чи вісім з половиною десятин (О.Довженко).

Суб’єкт кількісно-вікової ознаки на відміну від попереднього різновиду вживається у формі давального, зрідка — називного відмінка. Він може пов’язуватися з предикатами власне-кіль-кості, неозначеної та приблизної кількості, пор.: Батькові — сорок; Дідусеві виповнилося сімдесят; Будівлям — немало літ; Мені тоді було років вісімнадцять (Г.Тютюнник); Місту виповнилося понад дев’ятсот років; Кошовий мав літ під шістдесят (Ю.Мушкетик). Наявність кількісних числівників у складі предикатів цих речень служить підставою для того, щоб зарахувати їх до класу предикатів кількості. Із суб’єктами кіль-кісно-вікової ознаки вживаються предикати кількості, що явля-ють собою поєднання зв’язки бути або дієслів випов-нилося, минуло та ін., які виконують роль напівзв’язок, із чис-лівником та іменником рік у відповідній формі, який у мовленні нерідко опускають разом із зв’язковим компонентом, напр.: Дівчині лише п’ятнадцять.

Суб’єкт кількості-відношення (порівняння) пов’язаний із специфічним різновидом предикатів кількості — із двовалент-ними предикатами кількості-відношення менше, найменше, біль-ше, найбільше, які крім позиції суб’єкта відкривають правобічну валентну позицію об’єкта порівняння. Ці предикати є формами вищого та найвищого ступеня порівняння від неозначено-кіль-кісних прислівників мало, багато. Саме тому вони зберігають кількісну семантику, проте набувають і значення порівняння, що впливає на збільшення валентних позицій цих предикатів, напр.: Книжок менше від (ніж) журналів; Яблук більше від (ніж) груш; Опеньків найбільше серед грибів. У мовленні об’єктна синтаксема нерідко має імпліцитне виражен-ня, тоді як суб’єкт кількості-відношення в родовому відмінку є обов’язковим компонентом речення, напр.: Дітей було ще біль-ше; Лимонів — найменше.

Суб’єкт динамічно-кількісної (кількісно-змінної) ознаки вжи-вається в конструкціях з дієслівними предикатами, які пере-дають значення кількісного наростання, збільшення або змен-шення, спадання, серед яких найуживаніші більшати, побільша-ти, меншати, поменшати, збільшуватися, зменшуватися, зрос-тати, наростати, спадати, напр.: Коней на майдані все більшає (О.Гончар); Листя на деревах побільшало; Останнім часом відвідувачів у кінотеатрі різко поменшало; Птахів на водоймах збільшилося; Дерев зменшилося; Трави наросло.

У другому розділі — “Речення з числівниковими компонен-тами у функції головних членів” — проаналізовано формально-синтаксичну структуру речень з числівниковим компонентом у функції простого і складеного підмета з числівниковим складеним присудком, пов’язаним з родовим та називним підмета з числівниково-іменниковими спо-луками в ролі основної частини іменного складеного присудка та в позиції головного члена односкладного речення.

Однією з найвиразніших диференційних ознак підмета, як відомо, є спосіб його вираження, залежно від якого підмет буває простим і складеним. Роль простого підмета виконують числівники (власне-кількісні, збірні, неозначе-но-кількісні та дробові), що зазнали здебільшого синтаксичної субстантивації. Напр.: Останні шість будуть пізніше (О.Гончар); Велике “сім” виділялося на фут-болці хокеїста; Ті кілька були визначальними; Одна четверта — це частка молодих у колективі.

У ролі складеного підмета вживаються сполуки числівників з іменниками. Залежно від наповнення числівникового компо-нента складені підмети можуть означати точну, неозначену та приблизну кількість істот або конкретних предметів, причому точна може бути представлена в цілих одиницях, як збірне по-няття та як дробова величина. Напр.: Шість років Левкові минуло (М.Стельмах); Ці три чародійні слівця звучали: “Суд має переконання” (І.Вільде); П’ятеро немовлят лежало на лі-жечку; Кілька парубків скочило до танцю, потягли за собою дівчат (О.Копиленко); Тонн із вісім піску лежало на майданчику.

Окремий різновид складених підметів, виражених числівни-ково-іменниковою сполукою, становлять ті, що передають ви-бірковість, видільність особи чи осіб з-поміж інших. Їхній стрижневий компонент виражає чітко визначену кількість кого-, чого-небудь, напр.: Двоє із шахтарів уже працюють в рахунок наступного місяця; Один з найкращих, найтихших карпатських краєвидів пишався якраз перед моїм вікном (О.Кобилянська).

Проблему статусу речень, у складі яких числівник виступає в постпозиції до іменника у формі родового відмінка, у сучасному мовознавстві витлу-мачують досить суперечливо. Виокремлення предикатів кількос-ті, що вживаються в позиції присудка, або визнання предика-тивної функції числівника, сприяло наданню таким реченням статусу двоскладних з родовим відмінком у позиції підмета та числівниковим складеним присудком. Функцію зв’язкових елементів між присудковим числівником і таким підметом виконують різні форми дієслова-зв’язки бути та дієслівних напівзв’язок, найуживанішими з-поміж яких є стало, лишилося, залишилося, зосталося, виявилося, здавалося та ін.: Дітей — четверо; Столів буде десять; Знайомих — декілька осіб; Цукру виявилося 3,5 тонни; Снігу лишилося небагато; Бензину було п’ятнадцять-сімнадцять літрів; Рису зосталося кілограмів триста; Черевиків — пар із десять.

У вживанні зв’язкових компонентів із присудковими числівниками простежуються деякі особливості: форми власне-зв’язки бути поєднуються активніше з означено- та неозначено-кількісними числівниками, а також із сполуками числівників, що виражають приблизну кількість; дієслівні напівзв’язки послідовніше приєднують до підмета неозначено-кількісні та збірні числівники. Напр.: Немовлят було шестеро; Будинків — близь-ко ста; Газет виявилося до тисячі.

Числівник на відміну від іменника та прикметника значно рідше формує основну частину іменного складеного присудка двоскладного речення з називним підмета. Крім того, він має свої зв’язкові компоненти, основними з-поміж яких є форми дієслів становити, дорівнювати, нараховувати, налічувати. Найбільш десемантизованим є дієслово становити, унаслідок чого воно має статус власне-зв’язки, решта є невласне-зв’язками. Характерно також, що ці дієслівні зв’язкові компоненти з присудковими числівниками вживаються лише в ІІІ особі однини та множини теперішнього й майбутнього часу, а також як родові форми минулого часу: Витрати становлять (становили, становитимуть) сто тисяч гривень; Прибуток дорівнює (дорівнював, дорівнюватиме) двадцяти мільйонам доларів.

Спільним зв’язковим компонентом предикативного числівника, іменника, прикметника (дієприкметника) у межах іменного складеного присудка є нульова форма дієслова-зв’язки бути: Стаж — 40 років; Залишок — кілька сотень гривень; Глибина — три-чотири кілометри.

Для числівниково-іменникової сполуки призв’язкова позиція у структурі іменного складеного присудка також є нетиповою. Вони поєднуються з підметом нульовою формою зв’язки бути, передаючи значення порівняння, що ґрунтується на семантиці предикатів тотожності: Очі — два озерця людської води (Нар. творчість).

Речення, предикативне ядро яких формує числів-никово-іменникове сполучення, є односкладними номінативними, напр.: Багато автомобілів; Кільканадцять сіл.. Во-ни відрізняються від тих речень, у яких родовий відмінок іменника передує числівникові, тобто від тих, які є синтаксично членованими, граматично двокомпонентними, де в позиції при-судка актуалізовано кількісну ознаку, а в позиції підмета окреслено носія цієї кількісної ознаки, пор.: Багато людей і Людей — багато.

У третьому розділі — “Речення з числівниковими компо-нентами у ролі другорядних членів” — систематизовано суб-стантивовані числівники та числівниково-іменникові сполуки в ролі керованого другорядного члена речення, на нових засадах проаналізовано числівниково-іменникові сполуки в позиції дуп-лексива та детермінанта.

У позиції керованого другорядного члена (прямого й непрямого додатка) виступають власне-кількісні та дробові числівники, що передають математичні дії додавання, віднімання, множення й ділення, а також власне-кількісні, збірні та найуживаніші неозначено-кількісні числівни-ки: П’ять помножити на п’ять; Від ста відняти сорок. Зі складеним додатком, що є позицією формально-синтак-сичної структури двоскладного речення, співвідносна об’єктна синтаксема, ускладнена предикатним значенням кількості, тобто синтаксема із функцією кількісного об’єкта дії.

Наповнення складників числівниково-іменникових сполук, уживаних у ролі прямого й непрямого складених додатків, не має істотних відмінностей. Вони можуть виражати значення означеної, неозначеної та приблизної кількості. Відмінним у цих додатках є набір опорних пре-дикативних слів, бо непрямими додатками, крім спільних пере-хідних дієслів, керують також прикметники та іменники, напр.: Позавчора Денис привіз з вокзалу садовину, і штук із десять щеп геть понівечив (М.Кропивницький); Скажи мені, будь ла-скав, тату, Чого ячмінь наш так поріс, Що колосків прямих я бачу тут багато, А деякі зовсім схилилися вниз (Є.Гребінка); Один із натовських дипломатів сказав, що прийняття нових п’яти країн є реалістичним (Із газети); Цей план був відомий багатьом працівникам.

Для числівниково-іменникових сполук функція дуплексива не є типовою. Значно частіше вони вико-нують роль того дуплексива, що виступає в позиції підмета, напр.: Десять юнаків прибігли першими; Студентів із десять сиділо на східцях невеселими. Функція дуплексива, що вживається в позиції прислівного сильнокерованого другорядного члена, для числів-никово-іменникових сполук є зовсім периферійною. Напр.: Ми побачили трьох дівчаток схвильованими.

Позиція детермінанта, виражена числівниково-іменниковою сполукою, є нетиповою для формально-синтаксичної структури речення. Числівниковий компонент становить з прийменниково-відмінковою формою цілісну, синтаксично неподільну одиницю. Він функціонує як ускладнювач адвербіальних вторинних синтаксем, надаючи їм кількісно-предикатного значення. Характерною особливістю цих складених детермінантних другорядних членів є те, що більшість із них є дериватами другого ступеня згортання підрядних частин.

Числівниково-прийменниково-іменникові сполуки передають увесь спектр адвербіальних значень, зокрема причинове (Пасажири нервували від кількох відкладених рейсів), цільове (Мати робить це задля своїх шести дітей), умови (Без ста грамів — кілограм), допустове (Незважаючи на свої сорок два роки і п’ятеро дорослих дочок, була вона ще зовсім невижитою, такою незайманою, такою сповненою чогось (Ірина Вільде)), темпоральне (Буде тебе аж до сорока літ усе стерегти (Панас Мирний)) та ін.

Висновки

1. Основним спеціалізованим морфологічним засобом вира-ження предикатів кількості є числівники. Як самостійний се-мантичний клас предикатів вони посідають найпериферійніше місце щодо інших класів. Характерною їхньою особливістю є те, що для них менш типова, ніж для інших предикатів, реченнє-вотвірна функція, тобто вживання в ролі організаційного центру семантико-синтаксичної структури елементарного простого ре-чення. Вони формують семантичний центр такого елементарного двоскладного речення, на якому ґрунтується позиція присудка, з яким пов’язується підмет у нетиповій для цієї позиції формі — формі родового відмінка. Природнішою для предикатів кількос-ті є їхня друга функція — приіменникової субпозиції, в якій вони втрачають основну властивість предиката — семантико-синтак-сичну валентність і функціонують як елемент складеного члена речення, підпорядковуючись іншому, основному предикатові ускладненого простого двоскладного речення.

2. Функціональна специфіка предикатів кількості зумовлена розбіжностями між їхнім генетичним та функціональним вжи-ванням: приіменникова субпозиція для числівників є генетично первинною, тоді як функціонально — вторинною, а присудкова позиція для них є функціонально первинною.

3. Предикати кількості виражають кількісну ознаку суб’єкта, здебільшого статичну, зрідка — динамічну, що виявляється як зростання, збільшення або зменшення кількості кого-, чого-небудь.

Предикати кількості за своїм валентнісним потенціалом на-лежать до маломісних одиниць. Із шести їхніх семантичних різнови-дів п’ять є одновалентними. У них наявна лише лівобічна валентність суб’єкта кількісної ознаки, що має найпериферійні-ший характер у системі суб’єктних синтаксем і охоплює назви істот та конкретних предметів.

4. Двовалентними є предикати кількості-відношення, які крім позиції суб’єкта кількісної ознаки відкривають правобічну валентну позицію об’єкта порівняння. Залежно від значень пре-дикатів кількості виокремлюється два семантичних різновиди суб’єкта кількісної ознаки: 1) суб’єкт статично-кількісної озна-ки; 2) суб’єкт динамічно-кількісної ознаки.

5. Основну числівникову частину іменного складеного при-судка пов’язують з підметом у формі називного відмінка дієсло-ва-зв’язки бути, становити та напівзв’язки дорівнювати, нара-ховувати, налічувати. З-поміж різних семантичних різновидів числівників у цій позиції найуживанішими є власне-кількісні числівники, які тісно пов’язуються з іменниками вимірювальної семантики. Позиція основної частини іменного складеного при-судка є нетиповою для тих числівниково-іменникових сполук, що передають значення порівняння, яке ґрунтується на семан-тиці предиката тотожності.

6. У ролі складеного головного члена односкладного речен-ня числівниково-іменникові сполуки використовуються обмеже-но. Цю позицію вони заповнюють лише у структурі тих номіна-тивних речень, які є функціонально похідними від двоскладних речень з предикатом кількості в позиції присудка: Багато квітів < Квітів — багато.

7. З-поміж позицій прислівних другорядних членів для числівниково-іменникових сполук типовою є позиція складено-го додатка. Числівниковий компонент, вживаючись у субпозиції до іменника, так само виражає значення предиката кількості з нейтралізованою валентністю, яке ускладнює об’єктну синтак-сему. Разом з іменником він становить цілісну, синтаксично не-подільну сполуку, що виконує функцію кількісного об’єкта дії. Конкретне наповнення числівникового компонента в позиції прямого та непрямого складеного додатка не має обмежень. Менш уживаними тут є числівниково-іменникові сполуки із значенням приблизної кількості.

8. Для числівниково-іменникових сполук функція дуплекси-ва є периферійною. Частіше вони виконують роль того дуплек-сива, що позначає підмет. Основною умовою його виділення є наявність подвійного присудка, з компонентами якого пов’язу-ється числівниково-іменникова сполука. Саме такий присудок відрізняє числівниково-іменникові сполуки в позиції дуплексива від тих, що виконують роль складеного підмета.

Периферійною для числівниково-іменникових сполук є функція дуплексива у формі знахідного відмінка, що виступає в позиції прислівного сильнокерованого другорядного члена — прямого додатка. У цього різновиду дуплексива, на противагу попередньому, іменниковий компонент може бути виражений не лише іменниками — назвами істот, а й назвами предметів.

9. Використання предикатів кількості, тобто числівників, як компонентів складених детермінантних другорядних членів становить крайню периферію в їхньому функціонально вторин-ному, приіменниковому вживанні.

Числівнико-во-прийменниково-іменникові сполуки виконують переважно роль детермінантів із значеннями причини, мети, умови, допус-товим і темпоральним значеннями тощо.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

Анотація

Попович Н.М. Синтаксична структура речень з числів-никовим компонентом у сучасній українській мові. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 — українська мова. — Інститут української мови НАН України, Київ, 2002.

У роботі визначено статус числівникових компонентів у різних позиціях формально-граматичної та семантико-синтаксич-ної структури речення, встановлено семантичні різновиди предикатів кількості та суб’єктів кількісної ознаки, виокремлено двоскладні речення з числівниковим складеним присудком та родовим підмета, розмежовано генетично первинне та функціонально первинне і вторинне вживання числівників, досліджено такі числівникові компоненти у взаємозв’язку їхніх семантико-синтаксичних та формально-синтаксичних функцій.

Унаслідок цього змінено межі між двоскладними та односкладними реченнями, перекласифіковано деякі типи односкладних синтаксичних одиниць.

Ключові слова: предикати кількості, суб’єкт кількісної ознаки, числівник, числівниково-іменникове сполучення, складений член речення, семантико-синтаксична структура речення, формально-граматична структура речення, квантитативні речення.

Аннотация

Попович Н.М. Синтаксическая структура предложений из компонентом числительным в современном украинском языке. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата фило-логических наук по специальности 10.02.01 — украинский язык. — Институт украинского языка НАН Украины, Киев, 2002.

В работе определен статус предложений с компонентом в форме имени числительного на формально-грамматическом и семантико-синтаксическом уровнях, обосновано выделение двусоставных предложений из подлежащим в нетипичной для этой позиции форме — форме родительного падежа. Выявлена роль числительного как специализированного морфологического средства выражения предиката количества; определены его семантические разновиднос-ти и особенности их речевой реали-зации.

Разграничено ґенетически первичное и функционально первичное и вторичное употребление числительных, выделено две основных позиции использования предикатов количества — в позиции подлежащего и присубстантивной субпозиции как компонента, усложняющего значения субъектной , объектной и вторичных синтаксем количественно-предикатным значением.

Проведена семантическая дифференциация субъекта коли-чественного признака, установлена связь между семантическими разновидностями предиката и субъекта количества, определено их лексико-семантическое наполнение.

Исследован семантически усложненный ха-рактер составного подлежащего, выраженно-го сочетанием числительного и существительного, описан механизм усложнения субъектной синтаксемы предикатным значением количества, выявлены особенности употребления числительного в функции простого и составного подлежащего.

Выделены два типа предложений из составным сказуемым, основная часть которого выражена числительным: 1) двусоставные предложения из составным сказуемым и подлежащим в форме родительного падежа; 2) двусоставные предложения из составным сказуемым и подлежащим в форме именительного падежа. Установлены особенности сочетания предикативных числительных из такими подлежащими при помощи глаголов-связок и глаголов-полусвязок, использования определенно-количественных и неопределенно-количественных числительных, а также сочетаний числительных, выражающих значение приблизительного количества.

Определены параметры использования числительных и сочетаний числительных из существительными в роли управляемых второстепенных членов предложения, указаны особенности употребления таких сочетаний в позициях дуплексива, а также детерминантных второстепенных членов предложения.

Вмотивирована целостность структуры составных второстепенных членов предложения.

Ключевые слова: предикаты количества, субъект количественного признака, числительное, количественно-именное сочетания, составной член предложения, семантико-синтаксическая структура предложения, формально-грамматическая структура предложения, квантитативные предложения.

ANNOTATION

Popovych N.M. The Syntactic Structure of Sentences with Numeral Component in the Modern Ukrainian Language. – Manuscript.

The dissertation for a Candidate Degree in Philology by speciality 10.02.01.- the Ukrainian Language. – The Institute of the Ukrainian Language. NAS. Ukraine, Kyiv, 2002.

The work deals with the determination of the status of numeral components in different positions of the formal grammatical and semantic syntactic structure of the sentence. Semantic varieties of predicates of quantity and subjects of a quantitative feature have been established; two member sentences with the numeral compound predicate and the genitive subject have been outlined; genetically primary and functionally primary and secondary use of numerals has been delimited as well. Such numeral components have been studied in their correlation with semantic-syntactic and formal syntactic functions.

As a result the borders between two member and one-member sentences have been changed, some types of one member syntactic units have been reclassified.

Key words: predicates of quantity, subject of a quantitative feature, numeral, numeral-noun combination, a compound member of the sentence, semantic syntactic structure of the sentence, formal grammatical structure of the sentence, quantitative sentences.