КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Петрук Наталія Павлівна

УДК 94(477)”18”:[910:061.22]

Південно-Західний Відділ Російського Географічного

Товариства в суспільно-політичному русі України

у другій половині ХІХ століття

07.00.01 – Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії Росії історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

СТЕЛЬМАХ СЕРГІЙ ПЕТРОВИЧ,

доцент кафедри історії Росії

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

ШИП НАДІЯ АНДРІЇВНА, завідуюча кафедрою суспільних наук Української академії зовнішньої торгівлі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції

кандидат історичних наук, доцент

ПАЛІЄНКО МАРИНА ГЕННАДІЇВНА, доцент кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа:

Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України

Захист дисертації відбудеться “23” грудня 2002 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “11” листопада 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Божко О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її загальний обсяг становить 182 сторінки. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку джерел і літератури (16 сторінок, 228 назв).

Вступ. Актуальність дослідження. Висвітлення діяльності Південно-Західного Відділу Російського Географічного Товариства у Києві (далі – Відділ) має важливе значен-ня для цілісного розуміння історико-культурних та наукових традицій українського народу. Науково-пізнавальна функція історичної науки вимагає реконструкції історії на основі визнання багатовекторності історичного процесу, генетичної взаємообумовленості історичних фактів, індивідуалізації історичного процесу тощо.

Відновлення української державності, процеси державотворення, пошук шляхів формування нового суспільства на основі принципів демократизму та загальнолюдських цінностей, інтеграція українського суспільства у світове співтовариство висувають перед українською історичною наукою нові завдання. Громадсько-політична функція історичної науки спрямовується на формування національної свідомості українського народу шляхом відтворення його прагнення до свободи, створення власної держави, розвитку культури як синтезу надбань власного та сусідніх народів. Найважливішим тут є пошук у спадщині українського народу духовно-естетичних начал, які є стрижнем його розвитку. Для конкретної історіографічної практики це означає повернення нашим сучасникам забутих або спотворених імен історичних діячів та подій. Необхідно розширити поле дослідження, реконструювати маловідомі та переглянути відомі події з огляду сучасного стану розвитку українського суспільства та стану історичних знань.

Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з науковою темою “Історія формування і розвитку української держави” (державний реєстраційний номер О1БФ046 – 01), яка розробляється на історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об’єктом дисертаційного дослідження є Південно-Західний Відділ Російського Географічного Товариства як науково-громадський орган в Україні.

Предметом дослідження є причини створення і закриття Відділу, діяльність Відділу у громадсько-політичному й науковому житті України другої половини ХІХ ст.

Територіальні межі. Відділ був створений для вивчення п’яти губерній: Київської, Подільської, Волинської, Полтавської і Чернігівської. Тому дисертація географічно охоплює зазначені території.

Хронологічні рамки дослідження визначаються 1860–1890 рр., хоча Відділ проіснував з 1873–1876 рр. Однак для цілісної реконструкції історії створення та діяльності Відділу розглянуто діяльність Київської громади у 60-ті рр. ХІХ ст., багато діячів якої стали активними членами Відділу Імператорського Російського Географічного Товариства у Києві. 90-ті роки ХІХ ст. – час, коли відбулася невдала спроба відновити діяльність Відділу у вигляді Південного Відділу Російського Географічного Товариства.

Мета і завдання. Виходячи із актуальності теми, її розробленості у вітчизняній та зарубіжній історіографії, автор поставив мету на основі широкої джерельної бази висвітлити процес створення та діяльність у Києві Відділу, виявити основні напрями його роботи, проаналізувати і узагальнити внесок діячів Відділу у розвиток суспільно-політичного руху в Україні другої половини ХІХ ст.

Для досягнення мети дисертант поставив такі наукові завдання: –

виявити причини відкриття та закриття Відділу;–

дослідити культурно-громадську діяльність Відділу; –

розглянути міжнародні зв’язки Відділу; –

висвітлити наукову діяльність співробітників Відділу;–

розглянути спробу відновити діяльність Відділу його колишніми діячами.

Наукова новизна роботи визначається тим, що дисертація є першим у вітчизняній історіографії дослідженням, у якому комплексно аналізується діяльність Відділу в Києві. Роботу виконано з максимально широким залученням різноманітної джерельної інформації, на основі якої зроблена реконструкція діяльності Відділу, розглянуто внесок його членів у розвиток суспільно-політичного руху в Україні другої половини ХІХ ст. Уточнено такі аспекти: чисельність та соціальний склад членів Відділу, фінансування. Досліджено стосунки Відділу як з науковими установами Росії, України, так і з закордонними товариствами, роботу його членів у галузі освіти, географії та природознавства, мовознавства, фольклористики, музикознавства України. Дістали подальшого вивчення головні тенденції національної політики царського уряду щодо українців.

Методологічну основу дисертаційного дослідження складають принципи історизму, науковості та об’єктивності. При написанні роботи дисертант використав такі дослідницькі методи, як проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, порівняльний, описовий, метод логічного аналізу та узагальнення.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що результати проведеного дослідження можуть бути використані при написанні праць з історії України та Росії, історії вітчизняної науки, історичного краєзнавства, довідково-бібліографічних видань, при розробці лекцій та спецкурсів. Висвітлені автором питання можна широко використовувати в музейній та виховній роботі.

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи обговорювалися на засіданнях кафедри історії Росії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дисертаційного дослідження було викладено у чотирьох публікаціях, доповідях на ІV міжнародній етнологічній конференції “Етнічна історія народів Європи” (Київ, 1999) та українсько-німецькому науковому семінарі “Історична наука в умовах демократичної трансформації суспільства” (Київ, 1999).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ – “Історіографія та джерельна база дослідження” – дається історіографічний аналіз літератури та характеризуються джерела.

Історіографія. Окремим аспектам з історії існування Відділу присвячені чисельні праці. Проте до наших часів немає жодної наукової роботи, де б комплекс-но висвітлювалася дана проблема. Історіографію, присвячену роботі Відділу, можна поділити на кілька періодів: дореволюційну, радянського часу та сучасну, яка, у свою чергу, складається з української і зарубіжної. Праці кожного періоду розподілено за змістом на присвячені безпосередньо Відділові, активним його діячам та загального характеру про український національний рух.

Дореволюційна історіографія. Найбільшу увагу науковців дореволюційного періоду привертало заснування у Києві Відділу, участь його діячів у роботі ІІІ Археологічного з’їзду, міжнародні зв’язки та закриття Відділу. Праці П.Житецького і С.Русової були першою спробою наукового аналізу діяльності Відділу в Україні.

Значний інтерес для вивчення досліджуваної проблеми мають праці А.Стороженка, І.Стешенка, С.Русової, О.Грушевського. Вони дозволили в загальному плані з’ясувати роль та місце Відділу в контексті історико-культурологічної проблематики.

Історіографія радянського часу. Вдалою спробою дослідити діяльність членів Відділу є праця І.Житецького. Автор проаналізував причини створення Відділу, подав список його членів (166 осіб), перелічив напрями діяльності, акцентував увагу на стосунках Відділу з науковими установами Росії.

Найбільш високої оцінки, на нашу думку, заслуговують ґрунтовні праці Ф.Савченка, написані на основі численних архівних матеріалів. У працях Ф.Савченка міститься матеріал про відкриття Відділу, видання двох томів “Записок”, висвітлені деякі аспекти культурно-громадської діяльності членів Відділу, участь діячів Відділу у ІІІ Археологічному з’їзді у Києві. Значну увагу приділено статистичному матеріалу про чисельність особового складу діячів Відділу, аналізу Емського акту 1876 р., спробі відновити роботу Відділу у вигляді Південного Відділу. Водночас у працях Ф.Савченка не знайшли широкого висвітлення етнографічні, економічні та статистичні аспекти діяльності членів Відділу; фрагментарно аналізувалася робота у галузі історії, географії, природознавства, освіти та мовознавства. Автор описав зв’язки Відділу з Північно-Західним Відділом, із слов’янськими науковими товариствами, мало уваги приділяючи його зв’язкам з іншими існуючими на той період Відділами Російського Географічного Товариства та зарубіжними товариствами, участі діячів Відділу у міжнародній географічній виставці у Парижі тощо. Автор висвітлив підготовчу роботу щодо проведення одноденного перепису населення м. Києва 1874 р., однак не проаналізував його результати.

У роки сталінського тоталітарного режиму дослідження історії створення та діяльності у Києві Відділу майже припинилося. І тільки у 1946 р. з’явилася книга президента Всесоюзного географічного товариства Л.Берга. Вчений подав матеріал про закриття Відділу, спробу відновити його діяльність у вигляді Південного Відділу. Праця має високий ступінь інформативності завдяки залученню архівних джерел.

Особливе місце в історіографії розглядуваної проблеми займає стаття О.Кравця, яка містить змістовний матеріал про заснування Відділу, проведення одноденного перепису населення міста Києва, участь його діячів у ІІІ Археологічному з’їзді, міжнародні зв’язки, а також аналіз статей з економіки членів Відділу, що були надруковані у двох томах “Записок”.

Газета “Киевский телеграф” як періодичний орган Відділу, аналіз економічних проблем, що хвилювали діячів Відділу, представлені у працях Л.Корнійчук, Т.Кота, А.Волощенко, при написанні яких була залучена широка джерельна база.

Цінним джерельним матеріалом звертає на себе увагу збірник праць В.Міяковського, в якому найбільший інтерес представляють сторінки, присвячені доповідній записці про українофільство, поданої цареві М.Юзефовичем, пункти Емського указу 1876 р., закриття Відділу. Долі діячів Відділу (зокрема, В.Беренштама, Ю.Цветковського, П.Житецького) після видання Емського указу 1876 р. і закриття Відділу стали предметом дослідження О.Назаревського.

Узагальнююча характеристика діяльності членів Відділу подається у багатотомних виданнях з “Історії Української РСР”, “Истории Киева”, а також у довіднику про Київ, шкільних підручниках та навчальних посібниках.

На особливу увагу заслуговують ряд праць, присвячених активним діячам Відділу. Так, матеріали про участь у роботі Відділу В.Антоновича представлені у статті В.Біднова, М.Драгоманова – у статті В.Міяковського, П.Чубинського – у статті О.Куницького, М.Старицького – у роботі М.Комишанченка, М.Лисенка – у працях Т.Булата, З.Василенка, П.Житецького – у працях В.Плачинди, О.Русова – у працях І.Житецького, А.Катренка. Тема про О.Русова знайшла свій подальший розвиток у праці А.Катренка і Б.Петрука. Активна фольклористична діяльність членів Відділу представлена у працях М.Сиваченка і О.Дея. Загалом ця група літератури має велике фактологічне поле, але більшості з них притаманна описовість.

Для історії розвитку українського національного руху у другій половині ХІХ ст. важливим доробком є побудовані на архівному матеріалі статті В.Міяковського, І.Житецького, присвячені історії Київської громади у 1860–1870-х рр., робота Л.Миловидова про наступ реакційних сил проти українського руху у 60-ті рр. ХІХ ст., дослідження В.Білана про видання і поширення підручників в Україні протягом 1859–1862 років, грунтовні праці М.Бернштейна, в яких докладно аналізувалася національна програма журналу “Основа”, стаття М.Грушевського про діяльність Українського Наукового Товариства, до складу якого увійшли такі колишні члени Відділу, як В.Антонович, П.Житецький, О.Русов, М.Лисенко, І.Лучицький та інші.

Сучасна українська історіографія. Найбільш аргументовано й об’єктивно відображено відкриття Відділу, його наукова програма, Емський указ 1876 р., репресії проти видатних діячів українського національного руху у статтях А.Катренка, Н.Чирикало, І.Мельничука і О.Маринича.

Ряд аспектів проблеми досліджено в біографічних нарисах, присвячених окремим членам Відділу. Зокрема, участь М.Драгоманова, П.Чубинського, Ф.Волкова, Г.Ґалаґана у роботі ІІІ Археологічного з’їзду, у проведенні одноденного перепису населення м. Києва представлені у працях П.Федченка, Д.Чередниченка, Ю.Іванченка, В.Ковалинського. Але зазначене коло робіт українських істориків мало чим доповнило попередній історіографічний доробок. В монографії В.Ульяновського, В.Короткого, статті Б.Кліда зроблено спробу розширеного представлення цілісної постаті активного діяча Відділу – В.Антоновича з урахуванням надзвичайно широкої джерельної бази.

Вагоме значення має праця О.Цибаньової. Автор приділив увагу організації Відділу, заснуванню бібліотеки і музею, видавничій діяльності, участі діячів Відділу у ІІІ Археологічному з’їзді, стосункам з слов’янськими товариствами і академією у Загребі, проведенню одноденного перепису населення, виключенню М.Юзефовича зі складу членів Відділу, Емському акту 1876 р. і закриттю Відділу. Але зазначені проблеми досліджені фрагментарно.

Історія культурно-національного відродження українського народу представлена у наукових розробках С.Рубашової, М.Палієнко, С.Світленко, М.Поліщука, Н.Шип, С.Стельмаха, М.Щербака, Н.Щербак.

Сучасна українська історіографія характеризується дослідженнями у напрямах: заснування та закриття Відділу, “Киевский телеграф” – друкований орган Відділу, участь у ІІІ Археологічному з’їзді, проведення одноденного перепису населення м. Києва, аналіз антиукраїнських заборонних заходів, а також діяльність таких видатних діячів Відділу, як М.Драгоманов, П.Чубинський, М.Старицький, Ф.Волков, О.Русов та інших. Але існуючі роботи спрямовані більше на популярне синтезування історіографічного доробку, ніж на висунення і обгрунтування нових поглядів і гіпотез.

Сучасна зарубіжна історіографія в основному представлена працями російських та німецьких дослідників. Найбільший інтерес викликають дослідження О.Міллера, А.Каппелера, в яких значну увагу приділено аналізу асиміляційної політики царського уряду стосовно України. У 2001 р. з’явилася стаття А.Окари, де розглядається проблематика українсько-російських відносин, аналізується книга О.Міллера “Украинский вопрос” в политике и русском общественном мнении (вторая половина ХІХ в.)”.

Таким чином, історіографію теми не можна назвати вагомою кількісно, тому що більшість публікацій побіжно зупиняються на досліджуваному аспекті або являють собою повтори попередніх. До цього часу тема дисертаційного дослідження не була предметом спеціального вивчення. Така спроба здійснена автором у пропонованій роботі.

Джерельна база дослідження. Головною джерельною базою дисертації стали документи і матеріали державних архівів, фондосховищ бібліотек України, більша частина з яких маловідома та вперше введена в науковий обіг. Важливе значення для історичної реконструкції загальної картини діяльності членів Відділу в Україні мають надзвичайно інформативні фонди Центрального державного історичного архіву України у м. Києві. Насамперед це документи і матеріали фонду Канцелярії Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора (Ф.442), які допомогли об’єктивно реконструювати процес заснування у Києві Відділу, з’ясувати його фінансове забезпечення, проаналізувати причини закриття Відділу, а також спробу наприкінці ХІХ ст. відновити діяльність Відділу у вигляді Південного Відділу.

Документальні свідчення про організацію у Києві ІІІ Археологічного з’їзду, в роботі якого брали активну участь діячі Відділу, можна знайти у фондах Ніколо-Слупського монастиря (Ф. 131), професора В.Іконнікова (Ф. 849).

Документи і матеріали, що характеризують діяльність “Комісії для статистичного і природничо-історичного опису губерній Київської учбової округи”, яка займалася подібними Відділу питаннями, знаходяться у фонді Комісії для опису губерній Київської учбової округи (Ф. 884). У фонді Канцелярії попечителя Київського учбового округу (Ф. 707) містяться відомості про спроби поєднати зазначену вище “Комісію” з Імператорським Російським Географічним Товариством, яка мала стати Відділом Російського Географічного Товариства при університеті Св. Володимира.

Досить змістовними для дослідження національної політики царського уряду щодо українців є основні положення Валуєвського циркуляра 1863 р., які знаходяться у фонді Київського цензурного комітету (Ф. 293), Емського указу 1876 р., а також зроблені у 1881 р. імператором Олександром ІІІ доповнення, – у фонді Канцелярії Київського окремого цензора (Ф. 294).

Значна кількість документів, що мають безпосереднє відношення до проблеми дослідження, зберігаються у фондах Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. Вивчення фонду Історичні матеріали (Ф. ІІ), у якому містяться список членів Відділу за 1873 р., прибутково-витратні документи Відділу, телеграми з Петербурга до Києва на ім’я князя О.Дондукова-Корсакова, документи про закриття Відділу, а також присвячені стосункам Відділу з іншими Відділами Російського Географічного Товариства, листи до членів Відділу з проханням узяти участь у ІІІ Археологічному з’їзді у Києві, у міжнародній етнографічній виставці у Парижі; фонду Літературні матеріали (Ф. І), де міститься фольклорний матеріал, зібраний діячами Відділу; фонду Листування (Ф. ІІІ), серед документів якого особливо слід відзначити листи П.Чубинського О.Кістяківському, О.Русова О.Кістяківському, О.Русова Г.Ґалаґану, П.Житецького О.Кістяківському; фонду Архів НАН України (Ф. Х), фонду П.Тиховського (Ф. 197), дає можливість найповніше відтворити історію створення та діяльність Відділу, проаналізувати його внесок у розвиток суспільно-політичного руху в Україні другої половини ХІХ ст.

Вагомий внесок у дослідження підготовчої роботи щодо проведення одноденного перепису населення м. Києва, ІІІ Археологічного з’їзду засвідчують джерела фонду Київського університету (Ф. 16) Державного архіву м. Києва, складу населення за результатами перепису 1874 р. – фонду Київської міської управи (Ф. 163).

Важливим джерелом для написання дисертації є опубліковані праці діячів Відділу, а також їх реферати, вміщені у двотомному виданні праць ІІІ Археологічного з’їзду.

Змістовним видом джерел є тогочасна періодика. Автором аналізувалися матеріали про діяльність Відділу, зокрема, звіти, протоколи засідань, реферати діячів, що публікувалися на сторінках таких газет, як “Киевский телеграф” (періодичний орган Відділу), “Киевлянин”, “Киевские губернские ведомости”, “Голос”, “Друг народа”, “Московские ведомости”, “Слово”, “Биржевые ведомости”, “Санкт-Петербургские ведомости“.

Крім того, у дисертації використано ряд опублікованих документів. Найважливішими з них є матеріали, зібрані Ф.Савченком у Центральному державному історичному архіві України (зокрема, доповідна записка, яка була надіслана генерал-губернатору О.Дондукову-Корсакову; лист від секретаріата Російського Географічного Товариства князю О.Дондукову-Корсакову з питання матеріального забезпечення створеного Відділу; листування між М.Драгомировим і П.Семеновим з приводу відкриття у Києві Південного Відділу Російського Географічного Товариства), в Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (“Положення про Південно-Західний Відділ Російського Географічного Товариства”; документи про заснування Відділу; листи, адресовані Г.Ґалаґану, за підписом П.Семенова; листування Південно-Західного Відділу з Північно-Західним Відділом; анкета про кустарну промисловість) і в архіві Ради Російського Географічного Товариства в Санкт-Петербурзі (листи О.Дондукова-Корсакова до президента Товариства, Г.Ґалаґана до П.Семенова, П.Чубинського до П.Семенова).

Для реконструкції загальної картини розвитку українського національного руху мають цінність опубліковані “Записка 1874 р. про українофільський рух”, “Записка П.І. Житецького” та видання літературно-критичних праць М.Драгоманова.

Окремою групою джерел є епістолярна спадщина. Опубліковані щоденники, листи та спогади діячів Відділу розкривають особисту інтерпретацію подій і явищ, дають можливість відтворити життєвий процес тієї історичної епохи. О.Кістяківський у “Щоденнику” значну увагу приділив нападам М.Юзефовича на М.Драгоманова, П.Житецького, В.Беренштама і П.Чубинського, закриттю Відділу і висланню з Києва П.Чубинського.

Опубліковані листи В.Антоновича до М.Драгоманова, зокрема, від 27 травня 1875 р. і від 10 жовтня 1876 р., містять суттєву інформацію стосовно ІІІ Археологічного з’їзду і майна Відділу після його закриття; документ ”Отзыв из Киева”, в якому знайшли своє відображення ідеї громадівців, а також “Звіт В.Антоновича”. Значно розширює джерельну базу листування членів Старої громади з М.Драгомановим протягом 1870–1895 рр..

Мемуаристика належить до найрозмаїтішої за змістом категорії джерел щодо досліджуваної теми. На першому місці стоять спогади, присвячені безпосередньо Відділові, на другому – його діячам. Ці роботи мають високий ступінь інформативності.

В цілому весь комплекс джерел та літератури дозволяє вирішити дослідницькі завдання, що поставлені у дисертації.

У ДРУГОМУ РОЗДІЛІ – “Організація Південно-Західного Відділу Російського Географічного Товариства” – висвітлені етапи створення Відділу, його структура і організаційні документи, перші кроки діяльності, а також причини, що привели до закриття Відділу.

Діяльність Київської громади у 60–70-ті рр. ХІХ ст., члени якої одночасно були активними діячами Відділу, являє собою вагомий внесок до історії розвитку українського національного руху. Неможливість відкритої культурно-громадської діяльності після Валуєвського циркуляра 1863 р. змушувала діячів українського національного руху вдаватися до використання легальних органів та інституцій, в межах яких можливе подальше продовження культурної діяльності на українському ґрунті. Науковий характер майбутнього центру українського руху обумовлювався, по-перше, складом його учасників, серед яких переважали викладачі й випускники, студенти університетів, вчителі гімназій, творча інтелігенція, а по-друге, традиціями створення й діяльності в Києві численних наукових товариств. Зокрема, діяльність “Комісії для статистичного і природничо-історичного опису губерній Київської учбової округи” (1851–1864 рр.), яка знаходилася при Київському університеті; проведення з подачі К.Кесслера у Києві двох з’їздів дослідників природи (1861, 1862 рр.); здійснення за дорученням Російського Географічного і Вільного економічного товариств Ю.Янсоном дослідження стану розвитку у краї хлібної торгівлі (1868 р.); організована Російським Географічним Товариством експедиція (1869–1870 рр.) в Україну під керівництвом П.Чубинського, результатом якої були “Труды этнографическо-статистической экспедиции в западноруссий край” (7 томів). Апогеєм вирішення цієї проблеми виявилося заснування у Києві у лютому 1873 р. Відділу Російського Географічного Товариства.

Відділ офіційно був відкритий для 5 губерній: Київщини, Волині, Поділля, Полтавщини і Чернігівщини. Його фактичним організатором, на зразок вже існуючих тоді його провінційних відділів Російського Географічного Товариства: Кавказького, Сибірського, Оренбурзького та Північно-Західного, – був П.Чубинський.

З 1873 р. до початку 1875 р. президія Відділу складалася з Г.Ґалаґана (голова) і його заступника В.Борисова, керуючого справами П.Чубинського, О.Русова й О.Антиповича. А з початку 1875 р. і до закриття (липень 1876 р.) – з В.Антоновича (голова), П.Чубинського, О.Антиповича.

Кількість членів Відділу збільшувалась швидкими темпами. Так, 6 березня 1873 р. дійсних членів нараховувалось 50 осіб, на червень 1873 р. – 76 членів, то вже на кінець 1873 р. до складу Відділу входило 102 члени. Загальна кількість членів у 1875 р. нараховувала 148 чоловік. У 1876 р. особовий склад Відділу збільшився вже до 192.

До його складу входили такі відомі вчені та професори Київського університету, як В.Антонович, М.Бунге, М.Драгоманов, О.Кістяківський, А.Рогович, Н.Тумасов, М.Яснопольський, а також мовознавець П.Житецький, етнографи П.Чубинський, О.Русов, фольклорист І.Рудченко (брат Панаса Мирного), економіст І.Зібер, композитор М.Лисенко, антрополог Ф.Волков, письменник-актор М.Старицький та інші. Відділу надавали допомогу такі віддані справі етнографи-збирачі, як І.Новицький, І.Манжура.

Відповідно до затвердженого у листопаді 1872 р. “Положения о Юго-Западном Отделе Императорского Русского Географического Общества, Высочайше утвержденного в 10 день ноября 1872 г. с выпиской соответствующих параграфов Устава Императорского Русского Общества, относящихся к Юго-Западному Отделу”, метою Відділу було збирання, обробка та поширення в Росії географічних, етнографічних і статистичних відомостей про Росію, а також розповсюдження матеріалів про Росію в інших країнах. До кола занять Відділу відносились такі предмети: географія математична, географія фізична, етнографія, статистика.

Вже на першому засіданні П.Чубинському було доручено скласти програму для збирання статистичних та етнографічних відомостей, яку він і підготував разом з О.Русовим.

Члени Відділу розгорнули плідну діяльність. Але йому було суджено прожити зовсім не довго. Специфічно українознавчий ухил діяльності Відділу дуже швидко відчули каральні органи. Саме це у поєднанні з такими діями членів Старої громади, як видання науково-популярних, художніх українських книжок для народу, щорічне відзначання Шевченківських днів, призвело до появи доповідної записки М.Юзефовича, наслідком якої було видання Емського указу 1876 р.

Відділ був закритий 7 липня 1876 р. Зберігання його майна доручили В.Антоновичу. Музичні інструменти були передані у власність Київського Відділення Імператорського Музичного Товариства, музей – до Церковно-Археографічного музею при Київській духовній академії, залишки бібліотеки (значна кількість вчених праць була загублена) – до бібліотеки Комерційного інституту. Багато діячів Відділу мусили залишити Київ.

Наприкінці ХІХ ст. була здійснена невдала спроба відновити діяльність Відділу у вигляді Південного Відділу. Завдання, покладені на Відділ, взяло на себе Українське Наукове Товариство, до складу якого увійшло багато колишніх членів Відділу.

У ТРЕТЬОМУ РОЗДІЛІ – “Культурно-громадська діяльність та міжнародні зв’язки Південно-Західного Відділу” – досліджено культурно-громадську діяльність та міжнародні зв’язки Відділу.

Членів Відділу глибоко хвилював рівень розвитку освіти в Україні. Зокрема, їм належить зведення статистичних даних про учбові заклади, особливу увагу приділено стану народних училищ в Київській, Подільській і Волинській губерніях (1861–середина 70-х рр. ХІХ ст.) (праці М.Константиновича).

До визначних дій Відділу слід віднести клопотання його діячів стосовно заснування премії імені М.Максимовича і рішення видати повне зібрання творів цього видатного українського вченого. Але у зв’язку з тим, що діяльність Відділу у липні 1876 р. було припинено, то цю справу взяло на себе Церковно-археологічне товариство. Тритомне видання творів М.Максимовича вийшло в світ вже у 1877 р.

Велике значення для діячів Відділу мала несподівано отримана можливість виступити на публіцистичній арені: газета “Киевский телеграф” стала періодичним органом Відділу (літо 1874–літо 1875 рр.). Участь у редакції брали такі члени Відділу, як В.Антонович, В.Беренштам, Ф.Волков, М.Драгоманов, П.Житецький, О.Русов, П.Чубинський та інші. На початку 1875 р. “Киевский телеграф” проголосив, що газета буде значну увагу приділяти потребам народу. На сторінках газети обговорювалися: оцінка реформи 1861 р., тяжке становище селянства, стан здоров’я сільського населення, пропозиції щодо змін податкової системи, вимоги дострокового кредиту для селян, матеріальне становище робітників на підприємствах; детальні звіти про засідання усіх існуючих у Києві міських, вчених, промислових і благодійних товариств, Відділу Російського Географічного Товариства, реферати його діячів тощо.

Значні зусилля діячів Відділу були направлені на заснування бібліотеки і етнографічно-географічного музею. Зазначимо, що вже у травні 1873 р. у бібліотеці нараховувалося 405 книжок, у музеї – 888 предметів, у 1875 р. – 1000 примірників і 3 тис. предметів відповідно.

Велику допомогу надав Відділ у підготовці проведення у Києві ІІІ Всеросійського археологічного з’їзду (серпень 1874 р.), скликаного за ініціативою професорів і викладачів університету Св. Володимира. Переважна більшість його членів брала активну участь у розробці програми з’їзду, складанні основних питань для наукових дискусій, а також у проведенні археологічних та етнографічних екскурсій, виставок. На з’їзді діячами Відділу було прочитано десять рефератів (П.Лебединцевим – про Св. Софію Київську, М.Константиновичем – про кургани Чернігівського повіту, М.Левченком – про знищення пам’яток давнини в Україні, П.Іващенком – про сліди язичницьких вірувань в українських шептаннях та археологічну топографію Гадяцького повіту, М.Дашкевичем – про Болоховську землю, В.Антоновичем – про срібні монети з іменем Володимира, П.Житецьким – про Пересопницьке Євангеліє ХVІІ ст., Ф.Волковим – про українську народну орнаментику, М.Юзефовичем – про археографічні комісії). Проведений з’їзд здобув загальносвітового визнання.

Діячі Відділу підтримували тісні стосунки як з численними установами, товариствами, комітетами Росії (зокрема, Імператорським Російським Географічним Товариством та усіма існуючими на той період його відділами, Імператорським вільним економічним товариством, Імператорською археографічною комісією та іншими), України (Історичним товариством Нестора-Літописця, Київським відділенням Російського технічного товариства, Київським товариством природознавців, Київським відділенням Слов’янського благодійного комітету), із слов’янськими товариствами (Сербською, Чеською, Словацькою та іншими матицями), з Португальським, Мадридським, Каїрським географічними товариствами. Вони були запрошені на міжнародну географічну виставку у Париж. Зазначені факти свідчать про поступово зростаючу могутність Відділу, який, завдяки наполегливій діяльності його членів, перетворився на важливий науковий осередок.

У ЧЕТВЕРТОМУ РОЗДІЛІ – “Наукові дослідження членів Південно-Західного Відділу Російського Географічного Товариства” – характеризуються основні напрями діяльності членів Відділу.

Протягом усього періоду існування Відділу відбулося усього 28 засідань, на яких прочитано 33 доповіді. Майже усі вони були надруковані у двох томах “Записок” Відділу, що вийшли у світ в 1874–1875 рр.

Значне місце у діяльності членів Відділу займали дослідження в галузі географії і природознавства. У цьому плані слід виділити праці О.Клоссовського, О.Русова, Ф.Волкова, присвячені вивченню особливостей кліматичних умов розвитку України, середньої течії Дніпра у статистичному і гідрографічному відношеннях; створення ботанічного словника із фіксацією лікувальних властивостей рослин.

П.Житецький здійснив значний внесок у розвиток українського мовознавства, зокрема, таких його галузей, як морфологія та фонетика.

Етнографічні надбання Відділу представляють собою цінне історичне джерело. Його діячів цікавили весільні, святкові звичаї українського народу, предмети побуту, домашнє приладдя, житло, господарчі споруди, одяг, страви, напої, особливості орнаменту українських писанок, вишиванок (реферати О.Лоначевського, М.Левченка, Ф.Волкова, матеріал, зібраний С.Носом). Вперше було здійснено етнографічне дослідження Буковини (матеріал Г.Купчанки).

Діячам Відділу належить зібрання матеріалу з українського фольклору, зокрема, порівняння варіантів українських, російських, польських і німецьких пісень, балад, поезій (реферати М.Драгоманова), зібрання легенд, прислів’їв українського народу (реферат П.Чубинського).

Значний внесок у розвиток українського музикознавства другої половини ХІХ ст. зробив М.Лисенко. Його реферат був першим в Україні теоретичним дослідженням музичних особливостей українських дум і пісень у виконанні видатного українського кобзаря О.Вересая.

Члени Відділу займалися також проведенням досліджень у галузі економіки. Їх цікавили такі проблеми: розвиток хлібної торгівлі, ремісничої і фабричної продуктивності, селянське землеволодіння, ощадно-позичкові товариства, стан селян-власників (реферати М.Яснопольського, В.Антоновича, П.Чубинського).

Серед статистичних досягнень Відділу основне місце займає проведений 2 березня 1874 р. одноденний перепис населення м. Києва. За його результатами, у Києві проживало 127251 чол., серед них чоловіків налічувалося 71848, жінок – 55403. Перепис дав цікаві матеріали, котрі характеризували не тільки кількісний, а також національний, становий склад населення, його заняття, стан освіти тощо. Відгук, який знайшов перепис у прогресивних діячів навколишніх міст, говорить про визначну роль, що відіграв Відділ в історичній долі України. Невдовзі, за зразком київського перепису, було проведено переписи у Житомирі, Миколаєві, Феодосії.

У ВИСНОВКАХ дисертації викладено основні результати дослідження, які виносяться на захист: –

Неможливість відкритої політичної і культурно-громадської діяльності після Валуєвського циркуляра 1863 р. змушувала діячів українського національного руху вдаватися до інших форм громадської активності, зокрема, до наукової. Створення і діяльність Відділу відповідали зазначеній меті. Специфічно українознавчий ухил діяльності Відділу у поєднанні з такими діями членів Старої громади, як видання науково-популярних, художніх українських книжок для народу, щорічне відзначання Шевченківських днів, призвело до появи доповідної записки М.Юзефовича, наслідком якої було видання Емського указу 1876 р. і закриття Відділу;–

Організація Відділу стала значною подією у громадсько-політичному й науково-культурному житті України другої половини ХІХ століття. Вшанування пам’яті видатного українського вченого М.Максимовича, бажання видати його твори, утворення завдяки численним пожертвуванням населення міст України значної бібліотеки і етнографічно-географічного музею, отримання газети “Киевский телеграф” періодичним органом Відділу свідчить про широку різнобічну культурно-громадську діяльність членів Відділу. На ІІІ Археологічному з’їзді члени Відділу представили перед російським, слов’янським та європейським світом здобутки української наукової думки, зокрема, у галузі історії, мови, літератури, археології та етнографії;–

Проіснувавши лише три з половиною роки, Відділ започаткував тісні стосунки з численними установами, товариствами в Росії, Україні, слов’янських країнах та Західній Європі. Відділ, дякуючи наполегливій роботі його діячів, перетворився на важливий науковий осередок;–

Завдяки плідній різнобічній діяльності (дослідження у галузі географії і природознавства, мовознавства, етнографії, фольклористики, музикознавства, економіки й статистики) діячі Відділу істотно збагатили наукову думку України другої половини ХІХ століття. Якщо дослідження у галузі географії, природознавства, етнографії, фольклористики, економіки й статистики ґрунтувалися на існуючих на той час здобутках української наукової думки, то дослідження у галузі мовознавства і музикознавства слід вважати новаторськими;

Після закриття Відділу до кінця ХІХ ст. в Україні не було жодного вченого товариства, яке б зуміло продовжити справу Відділу, а саме: всебічне об’єктивне вивчення України. Частину покладених на Відділ завдань взяв на себе журнал “Киевская старина”, після його закриття – Українське Наукове Товариство (1907), до складу якого увійшли такі колишні члени Відділу, як В.Антонович, П.Житецький, О.Русов, М.Лисенко, В.Науменко та інші.

Основний зміст дисертації викладено в ПУБЛІКАЦІЯХ:

Південно-Західний Відділ Російського Географічного Товариства в Києві (1873–1876) // Вісник Київського університету. Історія. – К., 1998. – Вип. 40. – С. 75– 78.

Етнографічні надбання членів Південно-Західного Відділу Російського Географічного Товариства // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. – Секція 1. Теоретичні проблеми етнології. – К.,1999. – С. 79–83.

Міжнародні зв’язки членів Південно-Західного Відділу Російського Географічного Товариства // Вісник Київського університету. Історія. – К., 1999. – Вип. 44. – С. 16–19.

П.П. Чубинський – один з фундаторів Південно-Західного Відділу Російського Географічного Товариства у Києві // Вісник Київського університету. Історія. – К., 1999. – Вип. 42. – С. 31–34.

Всі роботи опубліковані під прізвищем Тимчик.

АНОТАЦІЯ

Петрук Н.П. Південно-Західний Відділ Російського Географічного Товариства в суспільно-політичному русі України у другій половині ХІХ століття. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України. – Кафедра історії Росії історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.

У дисертації здійснена спроба розглянути процес створення та основні напрями діяльності у Києві Південно-Західного Відділу Російського Географічного Товариства, проаналізувати внесок Відділу у розвиток суспільно-політичного руху в Україні другої половини ХІХ ст. Досліджені чисельність та соціальний склад членів Відділу, проблема фінансування Відділу та його міжнародні зв’язки.

Ключові слова: Україна, Київ, Південно-Західний Відділ Російського Географічного Товариства, Стара громада, українофіли, український суспільно-політичний рух, історія української науки.

АННОТАЦИЯ

Петрук Н.П. Юго-Западный Отдел Российского Географического Общества в общественно-политическом движении Украины во второй половине ХІХ века. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – История Украины. – Кафедра истории России исторического факультета Киевского национального университета имени Тараса Шевченка, Киев, 2001.

В диссертации предпринята попытка определить степень научной разработки проблемы как в отечественной, так и зарубежной историографии (наиболее высокую оценку заслуживают публикации Ф.Савченка, О.Кравца и Л.Корнийчук). Исследуется уровень изучения Украины на начало 70-х годов ХІХ столетия. В данном отношении рассмотрены результаты деятельности “Комиссии для статистического и естественно-исторического описания губерний Киевского учебного округа”, работа Ю.Янсона в области развития хлебной торговли края, результаты экспедиции в юго-западный край под руководством П.Чубинского. На фоне отмеченных событий проанализирован вклад Отдела в развитие научной мысли Украины второй половины ХІХ ст.

В диссертации раскрыты причины и сложный процесс создания Юго-Западного Отдела, охарактеризована культурно-общественная деятельность, которая нашла свое воплощение в решении таких проблем: издание произведений известного украинского ученого М.Максимовича, газета “Киевский телеграф” как периодический орган Юго-Западного Отдела, активное участие членов Отдела в работе ІІІ Всероссийского археологического съезда, создание за достаточно короткий период существования значительной библиотеки и этнографическо-географического музея. Особое внимание уделено разработанной и проведенной членами Отдела однодневной переписи населения города Киева, а также исследованиям в области этнографии, географии, природоведения, языковедения, фольклористики, музыкознания, экономики и статистики.

Исследованы численность и социальный состав членов Отдела; проблема его финансирования; связи Юго-Западного Отдела с другими существующими Отделами Российского Географического Общества (Северо-Западным, Оренбургским и Кавказским), многочисленными научными учреждениями как России (Императорским Российским Географическим Обществом, Императорским вольным экономическим обществом, Императорским обществом истории и древностей российских и др.), так и стран Западной Европы (приглашение участвовать в международной географической выставке в Париже, переписка с Мадридским и Португальским географическими обществами), завязывание отношений с Каирским географическим обществом.

В диссертации также проанализированы политика царского правительства относительно украинского языка и причины, послужившие закрытию Отдела; представлены судьбы некоторых бывших членов Отдела, в частности, П.Чубинского, М.Драгоманова, П.Житецкого, В.Беренштама, Ю.Цветковского, Ф.Волкова, Н.Зибера, С.Подолинского и др., а также их стремление продолжить дело Юго-Западного Отдела, которое нашло свое воплощение в неудавшейся попытке создать в Киеве Южный Отдел Российского Географического Общества, в работе журнала ”Киевская старина” и деятельности Украинского Научного Общества.

Ключевые слова: Украина, Киев, Юго-Западный Отдел Российского Географического Общества, Старая громада, украинофилы, украинское общественно-политическое движение, история украинской науки.

ANNOTATION

Petruk N.P. The South-West Department of the Russian Geographical Association in social/political movement of Ukraine in the second part of the XIX century. – Manuscript.

Thesis for getting academic degree of candidate of Histrorical Sciences on speciality 07.00.01 – The history of Ukraine. – Kyiv National University by Shevchenko, Russian History Department of the historical faculty. Kyiv, 2001.

In the thesis an attempt is maken to consider the process of creation and the main activity directions of the South-West Department of Russian Geographical Society in Kyiv and to analyze the department contribution in the development of the scientific thought in Ukraine in the second half of the XIX th. It is investigated the quantity and the social structure of the Department members, financial problems of the Department and its international relations.

Key words: Ukraine, Kyiv, South-West Department of the Russian Geographical Society, Stara Gromada, Ukrainofilly, Ukrainian community-political movement, history of the Ukrainian science.