ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н.КАРАЗІНА

ПЕТРОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

УДК 331.101

РОЛЬ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА

В СТАНОВЛЕННІ НАЙМАНОЇ ПРАЦІ

В ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ

08.01.01 - Економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Харків – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті ім. В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – кандидат економічних наук, доцент

Александров Володимир Вікторович,

Харківський національний

університет ім. В.Н.Каразіна,

проректор з навчальної роботи,

професор кафедри економічної теорії

та економічних методів управління

Офіційні опоненти – доктор економічних наук, професор

Ніколенко Сергій Степанович,

Полтавський університет споживчої

кооперації України Міністерства освіти

і науки України, проректор з науки і

міжнародних зв'язків, завідувач

кафедри економічної теорії

кандидат економічних наук, доцент

Гузенко Ганна Миколаївна,

Харківський державний педагогічний

університет ім. Г.С.Сковороди Міністерства

освіти і науки України,

професор кафедри економічної теорії

Провідна установа – Донецький національний університет,

кафедра економічної теорії,

Міністерство освіти і науки України, м.Донецьк

Захист відбудеться 15.02.2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.01 Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м.Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 5-67.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м.Харків, пл. Свободи, 4, Центральна наукова бібліотека.

Автореферат розісланий 14.01.2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.М.Соболєв

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В Україні продовжується складний процес ринкових перетворень, в якому поряд з окремими позитивними ознаками економічного зростання і структурною перебудовою загострюються соціально-економічні проблеми.

Наявна соціально-економічна ситуація переконливо свідчить, що для закріплення позитивних моментів економічного зростання, надання реформам соціальної спрямованості, створення конкурентоспроможної економіки вкрай необхідно реформувати соціально-трудову сферу для досягнення оптимуму між економічною ефективністю і соціальною результативністю через налагодження економічних механізмів і соціальних інститутів.

Президент України Л.Д.Кучма неодноразово підкреслював потребу соціальної спрямованості реформ. “Соціальна складова не може розглядатися, як це трапляється у багатьох випадках зараз, як щось побічне щодо політики реформ, лише їх додаток, один із сегментів. Потрібно зрозуміти, що соціальна переорієнтація економічної політики – це не тактичний крок, а визначальна ціль і задум здійснюваних в країні перетворень. Мова йде про безпосереднє втілення в життя завдань, що визначають довгострокову стратегію соціально-економічного розвитку держави, побудову в Україні ефективної соціально орієнтованої ринкової економіки”.

Вирішення складного завдання виправлення деформацій ринку найманої праці, його якісного перетворення і підвищення ефективності поряд з соціальною спрямованістю результатів його функціонування лежить на шляху цивілізованої взаємодії агентів соціального діалогу через інститут соціального партнерства.

Суть змін у сфері праці в сучасних умовах зводиться до привнесення принципів ринкової економіки в трудові відносини, в методи узгодження інтересів соціальних партнерів, в економіку і організацію праці. Ринковий зміст перетворень повинен мати соціальну основу, спрямованість на людину. Якщо ж в процесі трансформації цього не відбувається, якщо зміни не сприяють розвитку конкурентоспроможності національної економіки, то це свідчить про відсутність послідовних і вивірених ринкових реформ в сфері праці, несформованість інституційного середовища соціального партнерства.

Все це визначає актуальність проблеми, яка є предметом дослідження в дисертаційній роботі.

Особливості становлення найманої праці в трансформаційній економіці, проблема формування інститутів соціального партнерства привертають все більшу увагу вчених. Однак багато аспектів цієї складної, динамічної проблеми ще не достатньо вивчені. До них можна віднести соціально-економічну природу найманої праці в перехідній економіці, інституціоналізацію такої праці; зміст і форми постійного інституціоналізованого діалогу між найманими робітниками та їх профспілками, з одного боку, і підприємцями та їх об'єднаннями на різних рівнях, - з другого; механізм вироблення взаємоприйнятних рішень та ін. Це потребує глибокого теоретичного осмислення і відображення в економічній теорії.

Зараз дослідження проблем соціального партнерства здійснюється за двома напрямками: в контексті постіндустріальних тенденцій і в аспекті ринкової трансформації інверсійного типу. За першим напрямком тему соціального діалогу розробляли Д.Белл, В.Іноземцев, Й.Метцнер, Д.Норт, О.Тоффлер, Л.Турроу, Й.Хентце, О.Уільямсон, Ф.Фукуяма та ін. Другому напрямку присвячено роботи Д.Богині, М.Волгіна, В.Геєця, Г.Задорожного, Д.Карпухіна, Д.Катульського, Б.Кваснюка, А.Кінаха, М.Кіма, О.Ковриги, А.Колота, Л.Костіна, Е.Лібанової, Д.Львова, В.Майєра, А.Нестеренка, В.Новікова, В.Радаєва, І.Саханя, В.Смоловика, Л.Шевченко, С.Українця та ін.

Однак, на наш погляд, в аналізі ролі соціального партнерства у становленні найманої праці в процесі ринкової трансформації ще недостатньо розкрито такі аспекти як особливості становлення найманої праці, соціальний захист працівників найманої праці, інституціоналізація ринку праці, співвідношення соціального діалогу, соціального партнерства і трипартизму, шляхи розв'язання конфлікту інтересів і механізму їх узгодження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планової науково-дослідної теми кафедри економічної теорії і економічних методів управління Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна “Трансформаційна економіка: загальні тенденції і особливості прояву в Україні” (державний реєстраційний № 0199U004422).

Об'єктом дисертаційного дослідження є система економічних відносин, яка перебуває в стадії ринкової трансформації у постсоціалістичних країнах.

Предметом дослідження був процес становлення відносин найманої праці і вплив на них соціального партнерства в перехідній економіці.

Методологія дослідження заснована на загальнонаукових методах пізнання, а саме – методах узагальнення, систематизованого осмислення наукового надбання вітчизняних і зарубіжних вчених, індукції і дедукції, системно-структурного підходу до вивчення економічних явищ і процесів. Широко використовувалися групування, побудова схем взаємозв'язків економічних явищ, математична інтерпретація економічних процесів.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне політико-економічне дослідження соціального партнерства та його ролі в становленні найманої праці в трансформаційній економіці. Для досягнення цієї мети поставлено низку завдань:

·

· проаналізувати протиріччя найманої праці, що виникли в процесі ринкових перетворень, і запропонувати шляхи їх розв'язання;

· розкрити зміст інституціоналізації найманої праці в перехідній економіці;

· охарактеризувати трипартизм як необхідну форму соціального партнерства на ринку праці;

· визначити основні напрямки соціального захисту найманих працівників;

· оцінити перспективи розв'язання індустріального конфлікту та розвиток соціального діалогу;

· проаналізувати проблеми, протиріччя і труднощі становлення соціального партнерства в Україні та обгрунтувати пропозиції щодо їх розв'язання і подолання.

Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження полягає в наступному:

- соціальне партнерство у сфері трудових відносин визначено як процесуюча добровільна і рівноправна взаємодія суб'єктів, що діють в сфері праці, направлена на формування соціально-трудових відносин як середовища (умов) для самореалізації особистості через творчу трудову діяльність;

- виявлено і охарактеризовано особливості становлення найманої праці в економіці, що трансформується: інверсійний характер становлення; значна диференціація у рівнях доходів різних груп людей найманої праці; виникнення широкої верстви працівників найманої праці, чиї доходи менші офіційно встановленого мінімального споживчого бюджету; широке розповсюдження вторинної зайнятості; велика питома вага зайнятих найманою працею у тіньовому секторі економіки; відсутність активних дій суб'єктів найманої праці щодо захисту своїх інтересів у сфері соціального діалогу та ін.;

- розкрито протиріччя в сфері найманої праці у транзитивній економіці: між капіталом і найманою працею у формі протиріччя між пануючим класом і людьми найманої праці як головне соціальне протиріччя перехідного періоду, яке розгортається у систему протиріч свого прояву: між традиційними трудовими цінностями населення і ліберальними цінностями, які штучно насаджуються і спрощено розуміються; між необхідністю працювати для отримання доходу як засобу до життя і неможливістю для значної частини працездатного населення знайти робоче місце; між необхідністю задоволення первинних потреб і схильністю до традиційних видів праці; між патерналізмом і необхідністю переходу до трудового самозабезпечення, відповідальності за відтворення своїх здібностей до праці; між стратегічною суспільною установкою на індустріальний розвиток і реальним падінням духовних, інтелектуальних потреб населення;

·

- доказано, що становлення соціального партнерства на ринку праці не можливе без створення ефективної системи соціального захисту найманих працівників, яка являє собою рівноважний багаторівневий механізм амортизації соціальних ризиків. На рівні суспільства він забезпечує узгодження інтересів держави, спілки підприємців і профспілок; на рівні суспільного виробництва – підприємців і найманих працівників; на рівні підприємства – адміністрації і працівників;

- запропоновано основні напрямки соціального захисту працівників найманої праці в перехідній економіці: реформування системи оплати праці, спрямоване на значне підвищення реальної заробітної плати з поступовим її доведенням до стандартів цивілізованого світу; створення режиму правової захищеності працівників найманої праці через значне оновлення законодавчих основ регулювання соціально-трудових відносин; підвищення гарантій в сфері оплати праці; забезпечення статусу найманій праці як рівноправному партнеру і створення дієвої системи захисту найманих працівників через механізм соціального партнерства;

- виділено і охарактеризовано особливості і проблеми соціального партнерства в трансформаційній економіці України: несформованість інституціонального середовища соціального партнерства (відсутність системи демократичного контролю за створенням соціально ефективних інститутів; еліти, спроможної поставити соціальні інтереси вище політичних та ін.); відсутність масового середнього класу як необхідного елемента у розв'язанні протиріч між працею і капіталом; розмитість ролі держави як соціального партнера (держава як найбільший власник є поганим арбітром у суперечках між працею і капіталом); відсутність ініціативи знизу, розрив між організаційними рівнями “зверху” і “знизу” з причин недовіри до політичних і громадських організацій, правової незахищеності низових структур, домінування короткострокових цілей на шкоду довгостроковим в діяльності підприємств; роз'єднаність профспілок з політичних причин, а також роз'єднаність роботодавців;

·

забезпечити законодавчу базу соціального партнерства і соціально-трудових відносин, яка б відповідала вимогам створення соціально орієнтованого ринкового господарства;

посилити практику участі працівників в управлінні підприємствами через різні комітети і паритетні ради, гуртки якості, ради трудових колективів;

зменшувати різку соціальну диференціацію працівників найманої праці, яка не викликана трудовим вкладом, і створювати на цій базі масовий середній клас;

сприяти подоланню монополізму держави через досягнення рівноправності в повноваженнях сторін трипартизму у постановці і обговоренні питань на переговорах і консультаціях, в прийнятті рішень і контролі за їх виконанням, в дотриманні норм законодавства і застосуванні штрафних санкцій за їх порушення для всіх договірних сторін;

формувати атмосферу солідарності і співпраці через обов'язкову наукову експертизу соціальних наслідків урядових економічних рішень, що зачіпають інтереси найманих працівників;

організувати спеціальні служби суспільного моніторингу становища справ у соціальній сфері та галузі трудових відносин з метою прийняття ефективних рішень у сфері соціального партнерства.

Практичне значення отриманих результатів. Висновки і пропозиції автора можуть бути використані в процесі вдосконалення законодавчої бази соціального партнерства, створення системи соціального захисту найманих працівників, у підвищенні конкурентоздатності національного працівника і економіки, разширенні участі працівників в управлінні підприємствами через ради трудових колективів, виробничі ради, групи якості, різного роду громадські служби.

Наукові результати дисертаційного дослідження, що стосуються питань соціального захисту робітників підприємств, впроваджені АТ “Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе” у колективному договорі між адміністрацією і робітниками підприємства (довідка № 79/128 від 09.09.2001 р.).

Результати дисертації використовуються у навчальному процесі Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна (довідка № 0202-72а від 30.05.2001 р.).

Результати дослідження також можуть бути використані при підготовці навчальних програм, розділів посібників, підручників, методичних розроботок, а також спецкурсів для студентів ВНЗ з метою поглиблення знань про трансформацію трудових відносин і розвиток соціального партнерства на ринку праці.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені у дисертації, отримано автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використано лише ті ідеї і положення, які є результатом особистої роботи дисертанта.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати диссертаційного дослідження доповідалися на двох міжнародних науково-практичних конференціях: “Соціальні пріоритети в транзитивній економіці” (м.Харків, 1999), “Соціальне партнерство і його роль в становленні ринкової економіки в Україні” (м.Харків, 2000).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані автором у 7 наукових працях, в тому числі в 4 статтях у фахових наукових виданнях і 3 тезах доповідей, загальним обсягом 2,7 д.а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація має вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел, що включає 152 найменування. У дисертації є 19 малюнків, 5 таблиць, 6 математичних формул. Загальний обсяг дисертації – 199 стор. машинописного тексту, основний зміст викладено на 188 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено предмет і об'єкт дослідження, його методологічну базу, мету і завдання, а також викладено наукову новизну отриманих результатів, розкрито їх практичне значення.

У першому розділі роботи “Наймана праця і особливості її становлення в умовах формування ринкової економіки” розглядається наймана праця як категорія економічної теорії, проблеми та протиріччя найманої праці в умовах ринкової трансформації, а також необхідність і зміст інституціалізації найманої праці в перехідній економіці.

Категорія “наймана праця” відображає таку суспільну форму праці, яка існує в умовах приватної власності, реалізується після формального акту продажу робочої сили і зводиться до відносин відчуження сутнісних сил людини. Наймана праця зумовлює соціальний статус індивіда в господарській системі як підлеглого, в крайній формі – експлуатуємого, для якого задоволення своїх потреб опосередковується процесом відчуження праці як відчуження частини своїх сутнісних сил. Сам акт найму, що обумовлює найману працю як особливу суспільну форму праці, означає те, що, по-перше, індивід формально вільний, але, по-друге, його свобода завжди обмежена необхідністю продажу своєї здатності до праці та, по-третє, реалізація необхідності такого продажу здійснюється у формі відчуження.

Протиріччя соціально-трудових відносин заключають в собі всі попередні форми протиріч трудових відносин, а разом з тим і всі досягнення історичного розвитку. Тому вони можуть розглядатися як дійсні в аспекті розвитку людського суспільства.

Аналіз наявної літератури показує, що основним соціальним протиріччям перехідного суспільства є протиріччя між пануючим класом і людьми найманої праці. Воно існує сьогодні практично у всіх країнах, в тому числі і в розвинутих, які вже вступили в еру постіндустріальної економіки. Зміни зводяться до того, що капітал став монополістичним, транснаціональним, який відіграє визначальну роль в сучасному світовому розвитку. Друга сторона протиріччя представлена не працею пролетаріату, що було характерним для часів К.Маркса. В розвинених капіталістичних суспільствах сьогодні – це сукупність людей найманої праці у всіх сферах господарства, як праці фізичної, так і розумової (а також змішаної), іншими словами, “синіх”, “голубих” і “білих” комірців, які вимушені продавати свою робочу силу. Їх стан в країнах “золотого мільярду” значно поліпшився завдяки трьом причинам: зростанню продуктивності праці; певній частині надприбутків за рахунок решти світу; наполегливій боротьбі профспілок. В країнах же, які переживають перехідний період, в становищі носіїв сторон основного протиріччя є певна специфіка, що сформована самим процесом набуття того чи іншого статусу в ході постсоціалістичних перетворень.

Процес первинного накопичення капіталу проходить в основному шляхом перерозподілу державної власності. Приватизація породила значну верству тих, у кого немає ніякої власності, окрім своїх знань, вмінь, професії, кваліфікації. Ними стали робітники, службовці державного сектору соціалістичного господарства, які примусово перетворилися в людей найманої праці, що вимушені продавати свою робочу силу. Такими стали 90-95% людей у працездатному віці.

Всі вони відносяться до людей найманої праці, бо продають свою робочу силу, але серед них більшість знаходиться у стані бідності чи злиденності. Їх становище в багато чому визначається діями держави, яка повинна проводити сильну соціально-економічну політику в інтересах всього суспільства, а не малочисельної (за різними експертними оцінками, від 3 до 6% населення країни) групи багатих нових українців, що збагатилися в процесі приватизації державної власності. Держава поки що мало робить для підвищення рівня і якості життя всього населення країни.

Такий стан речей привів до того, що виникло дійсне і для постсоціалістичного суспільства сутнісне протиріччя. Його зміст зводиться до того, що, з одного боку, живуть коллективістські установки і цінності у більшої частини працездатного населення України, які націлені на відносини співпраці, взаємодопомоги, партнерства. З іншого боку, швидкими темпами насаджуються у суспільну свідомість ліберальні цінності у спрощеному розумінні, що суперечать менталітету українського народу.

Це протиріччя породило цілий ряд похідних протиріч, багато з яких провокують зворотний рух у сфері трудових відносин, а не сприяють їх розвитку і переходу до протиріч соціально-трудових відносин. До найбільш значимих форм прояву протиріч соціально-трудових відносин у транзитивному суспільстві можна віднести наступні.

Протиріччя між необхідністю працювати з метою одержання доходу як засобу до життя і неможливістю для значної частини працездатного населення знайти робоче місце.

З цього протиріччя витікає наступне: протиріччя між необхідністю задоволення первинних потреб основної маси громадян і їх прихильністю до традиційних видів праці. Радянській системі освіти і працезабезпечення не властиво було, щоб людина протягом життя кілька разів змінювала свою професію чи спеціальність. Тоді оволодіння однією спеціальністю гарантувало одержання доходу від неї протягом всього працездатного віку. Злам цього стереотипу дуже болячий. До того ж перекваліфікація в сучасних умовах потребує значних коштів, що при різкому обіднінні більшості населення стає дуже проблемним. Протиріччя проявляється в тому, що для основної маси працівників трудова діяльність в сфері матеріального виробництва перестала бути повноцінним джерелом для задоволення основних потреб. Більша частина тих, хто позбувся традиційної для себе роботи, знайшли хоть якісь робочі місця на базарах. Але така форма розв'язання протиріччя характерна в основному для великих і середніх міст.

Одним із важливих протиріч в сфері трудових відносин є протиріччя між патерналістським менталітетом значної частини населення, коли існує все ще велика надія на державу, яка повинна створювати робочі місця і видавати зарплату, і необхідністю різкого переходу до самозабезпечення, відповідальності за відтворення своїх здібностей до праці. Адекватних форм розв'язання цього протиріччя поки що немає, воно знаходиться в стадії напруження. Це проявляється в соціальному погіршенні способу життя, зниженні рівня споживання, зневірі в свої сили і можливості, підриві основ безпеки не лише життєдіяльності як процесу розвитку і самовдосконалення, але й просто існування. Суспільство і його члени повинні зрозуміти, що повернення в минуле вже не буде, а тому модель самозайнятості стане такою, що все більш відповідає новим реаліям.

Дуже важливим протиріччям є протиріччя між стратегічною установкою на постіндустріальний розвиток і реальним падінням духовних, моральних та інтелектуальних потреб населення України. Для прориву в майбутнє не можна орієнтуватися на застарілі схеми розвитку виробництва, а головною турботою повинен стати інтелектуальний потенціал країни і його зростання.

Трудові відносини регулюються переважно договором і засновуються на контрактних основах. Контрактність трудових угод поряд з конкурентністю в намаганні зайняти дефіцитне робоче місце служать важелем ринкової економіки, що сприяє постійній підтримці інтересу працівника до продуктивної праці, до отримання високих результатів; вони ж служать підвищенню відповідальності працівника перед роботодавцем і трудовим колективом.

Проведений аналіз інституціоналізації індустріального конфлікту показав, що синтез різних методологічних підходів при його вивченні дозволяє глибоко і науково всебічно пояснити становлення і розвиток соціального партнерства як провідного інституту, що розв'язує протиріччя між працею і капіталом та відображає світові тенденції – соціалізацію і гуманізацію суспільного виробництва.

В ході ринкових реформ сфера соціально-трудових відносин зазнала значних змін і понесла найбільші втрати, хоча саме вона є центром формування соціально-ринкового господарства. Найбільш яскравим прикладом “нестандартної” поведінки на українському ринку праці були значні затримки виплат заробітної плати. Цей феномен поширений в Україні, Росії та деяких інших країнах колишнього СРСР. Затримки зарплати тут укорінилися настільки, що фактично набули статусу соціальної норми.

Така ситуація приводить до падіння життєвого рівня населення, зниження потенціалу економіки України. І.Сахань так оцінює цю ситуацію: “Перш за все, це впливає на зниження рівня життя близько 7 мільйонів працівників, які несвоєчасно отримують заробітну плату, чи кожного другого, зайнятого в економіці. Крім того, це, по-перше, кошти, що вилучені з обігу, на 5 мільйонів гривень менше куплено товарів, не оплачено послуг. По-друге, несвоєчасне надходження відрахувань: в Пенсійний фонд – 1,7 мільярда гривень; податків з працівників у Держбюджет – близько 900 мільйонів гривень, що майже в три рази більше заборгованості в фонд соціального страхування – біля 200 мільйонів гривень”.

Високий поріг “терпимості” щодо практики невиплат пояснюється тим, що у працівників немає ефективних засобів протистояння їй. Недостатня активність профспілок, їх слабка готовність відстоювати інтереси найманої праці, невміння здійснювати контроль за діяльністю адміністрації все частіше приводить працівників, які раніше відчували захист держави, до переконання, що їхні інтереси не захищає ніхто.

Серед чинників, що зумовили ситуацію в сфері найманої праці в трансформаційних економіках, можна виділити зростання напруги на ринку праці та кризу системи оплати праці. Характерними ознаками останньої стали значне зниження реальної заробітної плати, посилення необгрунтованої міжгалузевої і міжрегіональної диференціації в оплаті праці.

Таким чином, проведений нами аналіз дозволяє зробити висновок, що становлення найманої праці в трансформаційній економіці має ряд особливостей: інверсійний характер становлення найманої праці; значна диференціація доходів населення; утворення широких верств працівників, чиї доходи менші за бюджет прожиткового мінімуму; широке розповсюдження вторинної зайнятості; велика питома вага зайнятих незареєстрованою діяльністю; відсутність активної діяльності суб'єктів найманої праці по захисту своїх інтересів.

Оновлення та наповнення новим змістом потребує діяльність профспілок. Традиційні радянські профспілки довго діяли в ієрархічній системі, де фактично вони займали підвладне положення у відносинах з адміністрацією підприємств. В системі ринкових трудових відносин саме профспілкам належить активна роль у соціальному захисті найманої праці.

Ринок праці в порівнянні з товарними ринками має важливу особливість – значну і все зростаючу роль інституційних чинників. В країнах з розвиненою ринковою економікою приділяється велика увага формуванню і постійному вдосконаленню трудового законодавства, яке регулює трудову сферу.

В перехідних економіках в сфері соціально-трудових відносин накопилося багато проблем і труднощів, які викликають до життя вироблення звичок, норм і правил поведінки економічних агентів, не лише таких, що сприяють становленню цивілізованих ринкових відносин, але й таких, що протидіють їм. Тому проблема інституціоналізації найманої праці особливо актуалізується в сучасних умовах.

Підвищення ефективності найманої праці лежить на шляху створення дієвого соціального партнерства, як провідного інституту узгодження інтересів агентів трудового договору.

Ефективність найманої праці в значній мірі залежить від становлення нового типу відносин між працею і капіталом. Перш за все, це повинне проявитися у створенні ефективної системи соціального захисту найманої праці, яка в ринковій економіці є рівноважним багаторівневим механізмом амортизації соціальних ризиків. Це повинен бути такий механізм, котрий сприяє подоланню відчуження працівника від його робочої сили, робить його рівноправним партнером, приводить у відповідність ціну праці стандартам цивілізованого світу і формує масовий середній клас. Система захисту найманих працівників може бути здійснена через механізм соціального партнерства.

У другому розділі “Соціальне партнерство як фактор становлення найманої праці при переході до ринку” показано, що суттєвий вплив на розвиток ідеї соціального партнерства мали перш за все німецькі економісти Вільгельм Репке, Альфред Мюллер-Армак і Людвіг Ерхард, які створили концепцію соціального ринкового господарства, що виходить із поєднання конкуренції, економічної свободи підприємців і активної ролі держави у перерозподілі доходів і організації соціальної сфери.

Соціальне партнерство як найбільш важливий механізм формування і управління новим суспільством в останній час викликає все більшу увагу вітчизняних дослідників. При цьому автор виходить з того, що соціальне партнерство, встановлення партнерських відносин як панівного типу суспільних відносин об'єктивно необхідне для розвитку і самореалізації особистості.

Соціальне партнерство в сучасних умовах не можна зводити лише до відносин трипартизму, суть якого полягає в досягненні домовленостей між профспілками, роботодавцями і державою про оплату і умови праці. Трипартизм повинен розглядатися як одна із форм функціонування соціального партнерства, яка має досить конкретну мету.

Соціальне партнерство – феномен більш значний і широкий. Він включає в себе різні процеси і окремі швидкоплинні акції, що реалізуються дійсною взаємодією суб'єктів господарювання.

На наш погляд, соціальне партнерство в сфері трудових відносин – це процесуюча добровільна і рівноправна взаємодія суб'єктів, що функціонують в сфері праці, спрямована на формування соціально-трудових відносин як середовища (умов) для самореалізації особистості через творчу трудову діяльність.

Таке визначення фіксує найбільш важливі моменти, які пов'язані з роллю соціального партнерства у становленні нової системи трудової життєдіяльності людини. Це, по-перше, установка на самореалізацію особистості, що немислимо поза сферою трудових відносин і трудової діяльності, яка повинна переростати в творчу діяльність. По-друге, перетворення трудових відносин, заснованих на їх стихійному функціонуванні в межах економічної раціональності, в соціально-трудові відносини, які характеризуються як переважно свідомі, що розвиваються за законами соціальності. По-третє, взаємодія процесуюча, тобто така, що постійно реалізується і постійно відновлюється на якісно новій основі, яка сама знаходиться в процесі постійного вдосконалення.

Сьогодні, коли Україна намагається створити ефективну систему соціального ринкового господарства, розповсюдження і закріплення принципів співпраці і компромісу, недопущення марного вичерпання творчих сил різних соціальних груп і верств населення у взаємній боротьбі, набуває принципово важливого значення.

Ідеологія трипартизму базується на розвитку відносин “роботодавець – працівник по найму”.

Правові рамки взаємовідносин між сторонами (тобто правила гри) визначає законодавець - держава. Профспілки і спілки роботодавців намагаються впливати на процес прийняття законів. Рамки відносин “роботодавець – роботоодержувач” створює не лише один законодавець (держава) своїми правовими нормами, але й самі партнери своїми тарифними угодами і колективними договорами, що укладаються між адміністрацією і працівниками.

Ідеологія трипартизму розкривається через його зміст, який характеризується наступними моментами: по-перше, переважно переговірним характером розв'язання суперечностей; по-друге, узгодженням соціально-економічної політики і, в першу чергу, політики заробітної плати і доходів; по-третє, узгодженням критеріїв і показників соціальної справедливості в праці та розробці заходів гарантованого захисту інтересів суб'єктів соціального партнерства; по-четверте, затвердженням системи загальнолюдських цінностей у виробництві та інших сферах суспільної праці; по-п'яте, участю найманих працівників в управлінні.

Рис. 1. Відносини “роботодавець – найманий працівник”

Сьогодні консолідація роботодавців в Україні проходить низькими темпами та їх вплив на формування соціально-трудових відносин набагато слабкіший, ніж відповідних інститутів на Заході. В Україні вже функціонує багато різних спілок і асоціацій роботодавців і підприємців як на державному, так і на регіональному рівнях, але їх діяльність в основному переслідує егоїстичні, корисливі інтереси своїх засновників. Правда, заради справедливості слід вказати, що прагнення до об'єднання у роботодавців все ж є.

Особливістю перехідного періоду до ринку в Україні є, на наш погляд, потреба в посиленні ролі держави в регулюванні соціально-трудових відносин. В процесі лібералізації економіки держава відійшла від тотального патерналістського регламентування відносин у цій сфері. Модель регулювання соціально-трудових відносин, що склалася, не є адекватною соціально-орієнтованій ринковій економіці та відзначається стихійністю, поспішною відмовою від ряду централізованих регуляторів. Вона не здатна подолати кризу в соціально-трудовій сфері тому, що не може оптимізувати інтереси сторін соціального діалогу. Значна роль держави у сфері соціально-трудових відносин зумовлена об'єктивними процесами.

Рис. 2. Трипартизм як механізм реалізації соціального партнерства у сфері праці

До суб'єктів трудових відносин можна віднести:

з боку працівників:

- Профспілки, які поступово перестають бути елементом партійно-державного механізму, якими вони були раніше.

- Нові профспілки, що виникли з незалежного робітничого руху і не зв'язані з колишніми профспілковими структурами ні походженням, ні традиціями.

- Напівпрофспілкові (псевдопрофспілкові) утворення, які фактично виконують роль соціальних відділів адміністрації підприємств.

- Багатофункціональні громадські рухи робітників ринково-демократичної орієнтації (РТК, робітничі ради та ін.).

- Багатофункціональні громадські рухи антиринкової орієнтації.

З боку роботодавців:

- Директори і керівники державних підприємств, що набули в процесі комерціоналізації, приватизації, акціонування великої самостійності й незалежності.

- Власники і управлінці приватних підприємств, що з самого початку діяли незалежно від державних структур.

- Громадсько-політичні організації господарських керівників, промисловців і підприємців.

З боку держави:

- Загальносоціальні та загальнополітичні органи державного управління, які не включені безпосередньо у виробництво і прямо не зв'язані ні з працівниками, ні з роботодавцями.

- Галузеві міністерства і відомства, що ще несуть безпосередню відповідальність за хід виробництва, а тому є одночасно і органами держави, і роботодавцями.

Серед основних проблем, які складають предмет трудових угод в рамках трипартизму, як правило, є три головні проблеми: по-перше, питання оплати праці: загальний розмір заробітної плати, її відповідність величині прожиткового мінімуму, низький рівень індивідуальних заробітків відносно вартості відтворення робочої сили, а також затримки заробітної плати, що стали широко розповсюдженим явищем; по-друге, зайнятість і загроза безробіття; по-третє, участь працівників в управлінні підприємствами.

Ступінь розвитку інституту соціального партнерства багато в чому визначається соціально-економічним середовищем, в якому цей інститут функціонує. В Україні склалися недостатньо сприятливі умови для розвитку соціально-партнерських відносин, що пов'язане, перш за все з кризовими явищами, які супроводжують ринкове реформування економіки.

Умовно можна виділити наступні рівні функціонування інституту соціального партнерства в Україні: виробничий, територіальний, галузевий і національний.

На виробничому рівні взаємодія між суб'єктами соціального партнерства регулюється через колективні договори, консультації, переговори та ін. На територіальному - через регіональні угоди і рішення територіальних органів соціального партнерства. На галузевому рівні договірне регулювання здійснюється переважно через галузеві колективні угоди і рішення галузевих органів соціального партнерства, а на національному - через генеральні угоди і рішення органів соціального партнерства.

Соціально-партнерські відносини повинні мати такі ознаки, які у більшості випадків в Україні відсутні: “добровільність, право вибору, взаємозацікавленість сторін, повага до інтересів партнера, а також рівновага прав та обов'язків”.

В рамках соціального партнерства існують наступні форми співробітництва: консультації, переговори, укладання колективних договорів і угод; спільне розв'язання колективних трудових спорів; організація примирювальних і арбітражних процедур; участь в роботі органів соціального партнерства; розгляд і розв'язання претензій і розбіжностей; контроль за виконанням загальних домовленостей, а також участь працівників в управлінні виробництвом, в корпоративних правових діях (розподіл прибутку, доходів від власності та ін.); в управлінні коштами від обов'язкового соціального страхування і соціального забезпечення.

Важливе місце в налагодженні ефективного соціального партнерства займає соціальна інформація про стан партнерських відносин, інтереси й дії сторін, нормативну базу і т.д.

У висновках підведено основні підсумки дисертаційного дослідження, а також сформульовано основні результати.

ВИСНОВКИ

Наймана праця – базовий інститут ринкової економіки і його формування в перехідному періоді є необхідною умовою становлення ринкових відносин.

Особливістю переходу до ринкової системи в Україні є руйнація старої моделі тотального регулювання державою всіх сторін соціально-трудових відносин і несформованість нових ринкових принципів їх регулювання. Така ситуація викликала глибоку кризу трудової сфери, проявами якої є: падіння престижу праці, незацікавленість працівників найманої праці в її результатах, їх слабкий соціальний захист, зниження соціальної активності і трудової дисципліни, поглиблення відчуженості найманих працівників від праці і управління, збідніння широких верств працівників, формалізація організації праці, напруга старих і поява нових протиріч між працею і капіталом.

Подолання кризи в соціально-трудовій сфері і підвищення ефективності найманої праці лежить на шляху становлення нового типу відносин між працею і капіталом, впровадженням колективно-договірних принципів їх регулювання і вдосконалення механізму взаємодії між соціальними партнерами по узгодженню їх соціально-економічних інтересів, тобто залежить від соціального партнерства на ринку праці.

Соціальне партнерство на ринку праці являє собою постійно інституціалізований соціальний діалог між найманими працівниками і їх профспілками, з одного боку, і підприємцями та їх об'єднаннями на різних рівнях – з іншого боку. Такий діалог узгоджує суперечливі інтереси агентів соціально-трудових відносин за допомогою вироблення взаємоприйнятних рішень. Він досягається як шляхом коллективних переговорів, так і через участь працівників в управлінні підприємствами через паритетні ради і комітети.

Враховуючи конкретну ситуацію на ринку праці України зараз, слід вказати, що основною формою, яка найбільш прийнятна для реалізації соціального партнерства, є трипартизм.

Основною проблемою підвищення ефективності соціального партнерства є створення інституційного ринкового середовища, при якому зіткнення, компроміси, угоди учасників виробництва стають трьохсторонньою взаємодією і співробітництвом профспілок з роботодавцями при посередництві держави.

На основі проведеного дослідження запропоновано комплекс заходів, спрямованих на становлення і розвиток соціального партнерства в сфері найманої праці в трансформаційній економіці, які сприяють підвищенню ефективності його функціонування:

·

· створити систему соціального захисту найманих працівників, яка повинна стати рівноважним багаторівневим механізмом амортизації соціальних ризиків,

· посилити практику участі працівників в управлінні підприємствами через комітети і паритетні ради, гуртки якості, ради трудових колективів та ін.,

· реформувати систему оплати праці, в ході чого потрібно значно підвищити її рівень, знизити соціальну диференціацію працівників найманої праці і створити масовий середній клас,

· подолати монополізм держави через рівноправність і правомочність сторін трипартизму в постановці і обговоренні питань на переговорах і консультаціях, в прийнятті рішень і контролі за їх виконанням,

· сформувати атмосферу солідарності і співпраці через проходження експертизи соціальних наслідків урядових економічних рішень, що зачіпають інтереси найманих працівників,

· організувати спеціальні служби суспільного моніторингу становища справ у соціальній сфері та в галузі трудових відносин з метою прийняття ефективних рішень у сфері соціального партнерства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях

1. Петровский А. От плана к рынку: некоторые черты и особенности перехода // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. – № . – Харків, 1999. – С. 75-79.

2. Петровский А.И. Институционализация наемного труда в трансформирующейся экономике // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. – № . – Харків, 2000. – С. 113-116.

3. Петровський О.І. Соціальне партнерство як механізм розв'язання протиріч трудових відносин // Теорії мікро- макроекономіки. – Випуск 5. – Київ, 2000. – С. 109-114.

4. Петровский А.И. Социальное партнерство как фактор становления наемного труда в Украине // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. – № 530. – Харків, 2001. – С. 86-92

Інші роботи

5. Петровский А.И. Формирование эффективной занятости – важнейший социальный приоритет рыночной трансформации // Соціальні пріоритети в транзитивній економіці. Зб. наук. праць. – Харків: ХІБМ, 1999. – С. 118-121.

6. Петровский А.И. Социальное партнерство на рынке труда // Соціальне партнерство та його роль в становленні ринкової економіки України. Зб. наук. праць. – Харків: ХІБМ, 2000. – С. 136-141.

7. Ткаченко И.Е., Петровский А.И. Социальное партнерство: проблемы эволюции и его роль в становлении рыночной экономики // Социальная экономика. – 2001. – № 1. – С. 92-93.

АНОТАЦІЯ

Петровський О.І. Роль соціального партнерства в становленні найманої праці в трансформаційній економіці.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 – економічна теорія.

Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна – Харків, 2001.

Дисертацію присвячено дослідженню теоретичних аспектів, змісту та ролі соціального партнерства у формуванні інституту найманої праці в умовах ринкових перетворень економіки, з'ясуванню методологічних, теоретичних і практичних засад здійснення реформ у соціально-трудовій сфері, пов'язаних з поглибленням колективно-договірних принципів регулювання, розв'язання накопичених у цій сфері протиріч та подальшою соціалізацією і гуманізацією відтворювальних процесів.

Доведено, що підвищення ефективності найманої праці в сучасній економічній системі України пов'язане зі зміцненням відносин соціального партнерства між основними агентами ринку праці, що в свою чергу потребує покращення соціально-трудового та інституціонального середовища. Основними напрямками подолання труднощів та створення передумов соціального партнерства є вдосконалення законодавчої бази, посилення участі працівників в управлінні підприємствами через створення різних комітетів, гуртків якості, рад трудового колективу, підвищення заробітної плати і створення масового середнього класу, подолання монополізму держави, інформаційне забезпечення та формування атмосфери солідарності й співпраці всіх учасників трудового процесу.

Висвітлено основні кризові явища та протиріччя у сфері найманої праці та обгрунтовано потребу створення дієвої системи соціального захисту працівників. Показано, що в сучасних умовах України механізмом реалізації соціального партнерства у сфері праці є трипартизм.

Ключові слова: соціальне партнерство, наймана праця, протиріччя, соціальний захист, трипартизм, колективно-договірні відносини, трансформаційна економіка.

АННОТАЦИЯ

Петровский А.И. Роль социального партнерства в становлении наемного труда в трансформационной экономике. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических