КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ
ПОЗНЯКОВ Олексій Павлович
УДК 070.4 8(477)” 1917/1921”
УКРАЇНСЬКА ВІЙСЬКОВА ПРЕСА ЯК
СКЛАДОВА ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ
В РЕАЛІЗАЦІЇ ІДЕЇ ДЕРЖАВНОСТІ (1917-1921 рр.)
Спеціальність 10.01.08 – журналістика
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук
КИЇВ – 2002
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі міжнародної журналістики
Інституту журналістики Київського національного
університету імені Тараса Шевченка.
Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент
Мукомела Олександр Гнатович,
Інститут журналістики Київського національного університету
імені Тараса Шевченка, доцент кафедри міжнародної журналістики.
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
Крупський Іван Васильович,
Львівський національний університет імені Івана Франка,
професор кафедри радіомовлення і телебачення
кандидат філологічних наук
Сегеда Сергій Павлович,
Військовий гуманітарний інститут Національної
академії оборони України,
старший викладач кафедри військової соціології
(та військової журналістики).
Провідна установа: Національний технічний університет “КПІ”
(Міністерство освіти і науки України), кафедра видавничої
справи та редагування
Захист дисертації відбудеться “14” жовтня 2002 року о 14.00 год. на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського національного
університету імені Тараса Шевченка за адресою:
04119, Київ-119, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики.
З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
(Київ, вул. Володимирська, 58).
Автореферат розісланий “13” вересня 2002 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор філологічних наук Сидоренко Н.М.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Історичні події української національно-демократичної революції (1917-1921 рр.) органічно продовжили боротьбу за національне й соціальне визволення поневоленої та розділеної нації. Кардинальні революційні перетворення сприяли пробудженню національної свідомості серед найширших верств українського громадянства. Це також спричинило демократичний поступ в усіх сферах суспільного життя. Відновлена ж свобода друку і потреба суспільства в належному інформуванні заклали передумови формування національного інформаційного простору, спрямованого на всебічну реалізацію ідеї української державності.
Актуальність теми обумовлена тим, що в умовах реформування збройних сил сучасної української держави конче необхідне узагальнення історичного досвіду попередників, зокрема, перших спроб налагодження мережі друкованих військових видань і створення апарату збору й поширення оперативно-необхідної інформації серед військовиків залежно від потреби інформаційно-пропагандистської служби армії в період національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Важливим є вивчення координації творчих зусиль військової та цивільної преси згаданого періоду. Спроби розглянути окреслені проблеми під цим кутом зору реалізуються вперше.
Рівень наукового опрацювання проблеми. Важливе місце при проведенні аналізу діяльності преси та вивчення попереднього наукового досвіду щодо проблем формування національного інформаційного простору було відведено працям теоретиків журналістикознавства, соціології й політології: А.Москаленка Москаленко А., Губерський Л., Іванов В., Вергун В. Масова комунікація. – К.: Либідь, 1997 – 216 с., Е.Прохорова Прохоров Е. Вступление в теорию журналистики. – М.: Вид-во МГУ, 1995. – 294 с., В.Шкляра Шкляр В. Журналістська майстерність. Конспект лекцій для студентів Інституту журналістики. – К.: ВПУ Київський університет, 1995. – 22 с.., В.Різуна Різун В.В. Загальна характеристика масово-інформаційної діяльності . // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: 2000. – т. 1. – С. 15-29., Г.Почепцова Почепцов Г. Информационные войны. Основы военно-коммуникационных исследований. – Ровно: ППФ “Волинські обереги”, 1999. – С. 152..
Уперше безпосередньо військовій пресі була приділена увага у ґрунтовній праці з історії національної української журналістики А.Животка Животко А. Історія української преси.( Упоряд., авт. іст. – біограф. нарису та приміт. М.С. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 1999. – 368 с., ім. Пок. “Літературні пам’ятки України”).. Роль національно-патріотичної журналістики в державотворенні й місце у цьому процесі преси січових стрільців досліджував І.Крупський Крупський І. Національно-патріотична журналістика України (друга половина ХІХ – перша чверть ХХ століття). – Львів: Світ, 1995. – С.78.. Безперечно корисним для дослідників є збірник найменувань української таборової преси часів першої світової війни О.Сидоренка Сидоренко О. Українська таборова преса часів першої світової війни. – К.: Дослідницький центр історії української преси, 1995. – 30 с.. Феномен української таборової журналістики на значному проміжку часу й географію її розповсюдження дослідила Н.Сидоренко Сидоренко Н. Національно-духовне самоствердження: Ч.ІІ. Преса інтернованих українців та цивільної еміграції (Чехія, Польща, Румунія, Єгипет, 1919-1924 рр.). – К.: Досл. Центр історії укр. преси, 2000. – 262 с.. Ця праця, оригінальна за формою, змістовно підтверджує велику роль таборової преси в національно-духовному самоствердженні українського народу. У монографії С.Костя, О.Тимчишин, Н.Федірка розкриваються етапи розвитку української військової преси Кость С. Тимчишин О., Федірко Н. Нариси з історії української військової преси. – Львів: Світ, 1998.- С. 22-24.. Типологічні ознаки видань, основні періодичні масиви в контексті революційних перетворень 1917-1921 рр. докладно і всебічно розглянув О.Мукомела Мукомела О. Публіцистика: від української ідеї до держави // Українська журналістика в контексті світової // Збірн. наук. праць. / За заг.ред. проф. В.Шкляра – К.: Центр вільної преси, 2000. - Вип. 4 – С. 98-108; Історія української преси. Хрестоматія: навчальний посібник / Упорядник, автор іст.-біогр. нарису та приміт. О.Г.Мукомела. – К.: Наша культура і наука, 2001. – 352 с.. У працях автор певною мірою торкається питань зародження й розвитку військової преси. Процес розвитку й класифікації військової журналістики розробляв Г.Кривошея Кривошея Г. Слово, гартоване в борні. – К.: Вид-во Київського військового гуманітарного інституту, 1996. – С. 44.. У його працях чи не вперше проаналізована тематична спрямованість і жанрова палітра військової періодики. Важливу роль військової журналістики в національно-визвольних змаганнях розкрив С.Горєвалов Горєвалов С. Військова журналістика України в національно-визвольних змаганнях за утвердження самостійної держави. – Львів: Вид-во відділення військової підготовки ДУ “Львівська політехніка”, 1997. – 320 с.. Це дослідження охоплює значний проміжок часу і певною мірою підсумовує надбання військової преси. Доволі контроверсійні судження викладені у праці П.Федоришина Федоришин П. Преса і українська державність (1917-1920). – Тернопіль, 1996. – 177 с.. Зокрема, про відсутність у військової преси 1917-1921 рр. власної структури, що спричиняло у важких умовах спонтанний добір інформації. Іншої точки зору дотримується С.Сегеда Сегеда С. Формування типу військового видання в процесі українського державотворення 1917-1920 рр. (за матеріалами часопису “Стрілець”). – Автореф.дис... к-та філолог. наук: 10.01.08. – К., 1999. – 19 с.
, який, здійснивши наукове дослідження, доводить протилежне, а саме: наявність типу військового видання передбачала певну структуру, що у свою чергу була керованою і чітко підпорядкованою.
Таким чином, на сьогодні існує низка праць з історії української військової журналістики. Водночас, і досі відчувається нестача комплексного дослідження, в якому б військова періодика розглядалась як складова інформаційного простору в реалізації ідеї державності ( 1917-1921).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Матеріали дисертації органічно інтегруються в державну навчальну програму післядипломної підготовки фахівців у Військовому гуманітарному інституті Національної академії оборони України. Насамперед дослідження має зв’язок з тематикою курсів “Теорія і практика військових засобів масової інформації” (історичний розвиток жанрів і тематичні напрямки в українській військовій пресі) та “Історія Збройних Сил України” .
Дисертаційна робота пов’язана з напрямком досліджень Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Актуальні питання масової комунікації" та є складовою частиною його наукових програм.
Мета й наукові завдання дослідження. Метою дисертації є комплексне і всебічне дослідження української військової преси під кутом зору ідейного забезпечення формування збройних сил та становлення української держави; спроба концептуально осмислити функціонування військових ЗМІ в інформаційному просторі країни.
Досягнення мети передбачає розв’язання наступних завдань:
дослідити еволюцію формування національного інформаційного простору початку ХХ століття, його внесок в утвердження української ідеї на теренах колишніх монархій: Росії й Австро-Угорщини;
розкрити структуру військової преси в контексті революційних перетворень як складової ланки інформаційного обширу України (1917-1921 рр.);
висвітлити передумови зародження і періодизацію розвитку військової преси під час визвольних змагань українського народу (1917-1921 рр.);
виявити функціональні можливості військової преси на різних етапах збройної боротьби за державну незалежність;
простежити розвиток проблемно-тематичних напрямків і жанрових форм в залежності від внутрішньої та зовнішньої ситуації;
за допомогою вибіркового контент-аналізу виявити ефективність впливу військових видань 1917-1921 рр. в ідеологічному забезпеченні формування збройних сил та пропаганді державного устрою України;
визначити досвід масово-інформаційної та організаційної роботи редакцій військових часописів;
з’ясувати оптимальні форми взаємодії цивільних і військових часопиів.
Об’єктом дослідження є українська військова преса як складова національного інформаційного простору України (1917-1921 рр.), основні типологічні риси й характерні особливості військових видань в загальній мережі періодики, їхня генеза під впливом зміни форм влади: Центральної Ради, Гетьманату, Директорії УНР.
Предметом дослідження є масив військових часописів з їхньою проблемно-тематичною і жанровою палітрою, що забезпечувала за допомогою друкованого слова реалізацію ідеї української державності ( 1917 – 1921 рр.).
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складають принципи історизму, об’єктивності, науковості, що базуються на засадах сучасної теорії журналістики, соціології й політології.
Праця має комплексний аналітичний характер, оскільки в ній застосовано конкретно-історичний, порівняльний та системний методи дослідження. Так, за допомогою конкретно-історичного методу досліджувалася військова періодична спадщина на тлі реальних історичних подій, кардинальних суспільно-політичних і соціальних перетворень тогочасної дійсності. Порівняльний метод використовувався з метою виявлення конкретних рис мережі друкованих видань країни в різні історичні періоди національної революції (1917-1921 рр.). Системний метод дослідження обумовлював залучення джерел, що значною мірою допомогло дисертантові вирішити поставлені наукові завдання, сформувати наукові висновки і практичні рекомендації.
Наукова новизна одержаних результатів даної дисертації полягає в тому, що:
вперше з-поміж відомих наукових праць, присвячених вивченню військової преси періоду 1917-1921 рр., досліджені основні форми й методи масово-інформаційної діяльності редакцій військових газет і військових інформаційних служб, способи реалізації інформаційно-психологічного впливу в умовах воєнного і надзвичайного станів;
впроваджено в науковий обіг нові архівні дані стосовно урядової політики, спрямованої на структуризацію військової інформаційно-пропагандистської служби при організації збройних сил;
дістало подальший розвиток дослідження функціональної ролі й місця військових засобів масової інформації в національному інформаційному просторі;
доведено, що недостатня інтеграція між військовими засобами масової інформації і військовими інформаційними службами та незавершена в умовах збройної боротьби координація між цивільною і військовою пресою призвели до руйнації основ національного інформаційного простору, що великою мірою спричинило поразку у визвольних змаганнях 1917-1921 рр.;
на історичному досвіді підтверджена необхідність функціонування ефективної інформаційної структури збройних сил як складової ланки національного інформаційного простору України.
Практичне значення одержаних результатів. Здійснене дослідження, в якому зроблена спроба з’ясувати закономірності функціонування військової періодики як складової інформаційного простору в складних умовах воєнного часу і безпосередньо під час бойових дій, покликане дати змогу військовим журналістам, а відтак і політикам, глибше зрозуміти значення друкованого слова для інформування і морально-психологічної підтримки військовослужбовців у різних умовах виконання своїх обов’язків. Узагальнений досвід попередників і сьогодні може стати в нагоді при формуванні мережі військових засобів масової інформації.
Окрім цього результати дослідження вказують на необхідність пошуку нових форм у викладанні військової журналістики, а також обґрунтовують потребу відпрацювання навчальних курсів під умовною назвою "Екстремальна журналістика" для майбутніх працівників мас-медіа.
Джерела. В основу дисертаційного дослідження покладено періодика військових та цивільних часописів 1917-1921 років. Зокрема, дисертант здійснив вибірковий контент-аналіз центральних військових газет: "Вісника Військового Генерального Комітету" (згодом "Військового вісника"), "Армії", "Васильківських Вістей", "Ставки" ( згодом "Української Ставки"). Були ретельно досліджені інші військові газети, преса українських повстанців: "Стрілець", "Стрілецька Думка", "Український Стрілець", "Воєнно-науковий Вісник", "Козацька думка", "Новини", "Наша правда", "Дзвін", "Повстанець", "Голос Махновця", "Шлях до Волі", "Червоний Стрілець" тощо.
Воєнна тема посідала чільне місце на сторінках цивільної періодики, що зумовило дослідження низки цивільних газет: "Нової Ради", "Робітничої газети", "Народної Волі", "Самостійника", "Вісника Ради Народних Міністрів".
У науковому дослідженні використовувались архівні джерела, насамперед, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Вивчені фонди: Управління преси і пропаганди (Ф. 1113); Управління по справам друку при Українській Державі (Ф. 1184); Головного управління Генерального штабу Української Держави (Ф. 1077); редакції “Військово-Наукового Вісника” Генерального штабу (Ф. 2611); Інформаційного бюро армії УНР (інструкторсько-організаційний відділ) (Ф. 2250). Була залучена джерельна база відділу рідкісної книги та видань Національної парламентської бібліотеки, Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.Вернадського.
Проаналізована мемуарна спадщина відомих українських публіцистів, учасників визвольних змагань 1917-1921 рр.
У роботі над дисертацією використано праці теоретиків журналістикознавства в галузі теорії й соціології масово-інформаційної діяльності, наукові політологічні доробки лідерів та ідеологів національно-демократичного руху.
Безперечно важливим джерелом під час роботи над дисертацією були законодавчо-нормативні акти про функціонування ЗМІ у суспільстві, Конституція України, довідкові матеріали Головного управління виховної роботи і прес-служби Міністерства оборони України, щодо інформаційного забезпечення особового складу Збройних сил України, аналітичні доробки Управління внутрішньої політики Адміністрації Президента України про ситуацію в інформаційному просторі та офіційні документи, ухвали й постанови Верховної Ради і Кабінету Міністрів України.
Особистий внесок здобувача. Всі наукові статті, де викладено дисертаційного дослідження, виконані здобувачем самостійно.
Апробація результатів дослідження. Практично всі положення пройшли апробацію й були використані на третій науково-практичній конференції “Теорія і практика запобігання та розв’язання конфліктів в умовах військової діяльності”, що проводилась Київським військовим гуманітарним інститутом в 1996 р., а також на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Українознавство в системі вищої освіти”, що відбулась у Військовому гуманітарному інституті Національної академії оборони України у 2001 році, де обговорювалось дослідження автора “Українська військова преса як складова інформаційного простору в ідеологічному забезпеченні формування Збройних Сил (1917-1918 рр.)”.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у трьох наукових статтях, вміщених у фахових виданнях, а також у трьох публікаціях в інших наукових збірниках.
Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків, переліку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 181 сторінок, у тому числі на 20 сторінках, поданий список використаних джерел (379 найменувань).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, її новизну та практичну й теоретичну цінність, визначено мету й завдання роботи, ступінь дослідження тематики дисертації, об’єкт і предмет дослідження, окреслено хронологічні рамки дослідження, його методологічні основи, а також подано інформацію щодо апробації результатів роботи і публікації.
Перший розділ "Військова преса в українському інформаційному просторі початку ХХ-го століття" має описово-систематизуючий характер. В ньому йдеться про загальну характеристику мережі друкованих видань періоду визвольних змагань (1917-1921 рр.) в контексті кардинальних революційних перетворень.
У підрозділі 1.1. "Система преси в Україні періоду боротьби за незалежність" розкривається генезис української національної ідеї, реалізованої в публіцистичних працях видатних теоретиків державотворення.
Простежується специфіка й відмінності формування мережі друкованих видань на західноукраїнських землях, підвладних династії Габсбургів, і преси Наддніпрянської України, що потерпала від цензурних утисків російської монархії. Зазначається, що саме в цей період публіцистичні твори українських борців за визволення заклали передумови зародження й формування поки ще пошматованого й нерівномірно розвинутого національного інформаційного простору.
Докладно висвітлюються різні групи періодики, процес її диференціації за сферами людської діяльності. Зокрема, на основі аналізу періодичних джерел, архівних документів мемуарних спогадів визначаються характерні ознаки інформаційного простору періоду Центральної Ради, Гетьманату й Директорії УНР.
У підрозділі 1.2. "Українська військова періодика в ідеологічному забезпеченні формування збройних сил" проаналізовано умови й причини виникнення військової періодики в Галичині та Наддніпрянщині. Розкривається специфіка, відмінні та спільні риси періодики Галицької армії та Дієвої армії УНР. Йдеться про функціональні можливості військової преси на різних етапах боротьби за державність, висвітлюється структура військових видань, обумовлена організаційно-штатною будовою Збройних Сил. Простежується роль і місце військової преси в ідеологічному забезпеченні формування військових підрозділів, утвердженні основних принципів армійської життєдіяльності: єдиноначальності, карності урядові, відданості ідеалам національно-державного будівництва.
У підрозділі розкриваються різні форми висвітлення тогочасних подій під час мирного існування й особливо в періоди збройної боротьби за державність.
Водночас використовуються джерела воєнно-історичного характеру, де зафіксовано процес творення війська, українізації військових підрозділів, основні напрямки й форми воєнних реформ під час української революції ( 1917-1921 рр.).
У другому розділі "Проблемно-тематична та жанрове спрямування військової періодики" аналізується тематика військових газет, реалізована у різноманітних жанрових формах.
У підрозділі 2.1. "Відображення суспільно-політичних перетворень у державі як основний тематичний напрямок військових видань" висвітлюється перебіг суспільно-політичного життя країни. Цей універсальний та найпоширеніший тематичний напрямок подавався у вигляді поточного інформування про події загальнодержавного значення, коментарів окремих найактуальніших подій у державі, воєнно-політичних оглядів.
Ця тема висвітлювалась у різноманітних жанрових формах. Зустрічаються публікації інформаційного, аналітичного та художньо-публіцистичного характеру. Найпоширенішими були статті, що поділялись на пропагандивні та контрпропагандивні, а також прямі й проблемно-тематичні звіти. Найпопулярнішими були огляди преси й так звані "малі фейлетони". Мав місце й різновид нарису – політичний портрет.
Підрозділ 2.2. "Хроніка збройної боротьби" хронологічно й деталізовано передає хід бойових подій. Можна стверджувати, що з ескалацією насильства військова періодика зосереджує увагу на відображенні оперативних бойових подій на наявних фронтах, висвітленні ходу бойових операцій на окремих напрямках фронту, інформуванні про окремі епізоди збройної боротьби.
Найчастіше для висвітлення зазначеної теми використовувались інформаційні жанри: замітка й репортаж. Однак, були також і хронікальні нариси та специфічні за змістом портретні нариси-некрологи.
У підрозділі 2.3. "Проблеми внутрідержавного життя на сторінках військових газет" аналізуються складні й суперечливі процеси, що торкались питань державного будівництва, поступу земельної реформи, розвитку національних відносин, церковно-релігійної ситуації, новин освіти й культури. Реалізувалась тема внутрішнього життя країни у різних жанрових формах. Найбільш поширеними були такі інформаційні жанри, як замітка й звіт. Не були поодинокими й публікації аналітично-публіцистичного характеру. Особливо часто зустрічаємо такий різновид статті, як передова з пропагандистським спрямуванням. Надзвичайно поширеним був лист. Серед художньо-публіцистичних жанрів особливо виділялись гострі й безкомпромісні памфлети на злобу дня.
Підрозділ 2.4. "Зорієнтування читачів у міжнародних подіях" присвячений висвітленню закордонної політики уряду. З цією метою військові видання фокусували увагу на інформуванні про політичні й воєнні події за кордоном, роз’ясненні міжнародної політики уряду в контексті потреб розв’язання внутрішніх конфліктів, ознайомленні читачів з поглядами зарубіжної дипломатії на Україну. Міжнародні події висвітлювались на сторінках військових часописів досить різнопланово. Переважали замітки й політичні кореспонденції. Публікувались і віршовані гуморески.
Третій розділ "Організація масово-інформаційної діяльності редакцій військових часописів" досліджує питання взаємодії між військовими й цивільними інформаційними службами, досвід залучення до співпраці позаштатних дописувачів, технологію формування позитивної громадської думки за допомогою громадських акцій.
У підрозділі 3.1. "Бюро народного повідомлення як першооснова військових інформаційних служб" розкривається механізм масово-інформаційної діяльності періоду Визвольних змагань 1917-1921 років. Зокрема, аналізується досвід роботи прес-бюро за Центральної Ради, Бюро народного повідомлення Генерального штабу Української армії доби Гетьманату, Управління преси й інформації Директорії УНР та його структурного підрозділу – Інформаційного бюро армії. Окремо аналізується діяльність Державного Бюро пропаганди й преси УНР. Дається визначення поняття "мобілізації преси" й основних напрямків масово-інформаційної діяльності. Розкривається структура військових інформаційних служб (1917-1921рр.).
У підрозділі 3.2. "Організаційна робота редакції з позаштатними військовими кореспондентами й читачами" йдеться про залучення творчого потенціалу армії до співпраці з редакціями військових часописів, поглиблення процесу інтеграції між збройними силами та суспільством, відпрацювання ефективних моделей впливу на аудиторію з метою утвердження ідеї громадського обов’язку щодо збройного захисту незалежної Української держави.
ВИСНОВКИ
Періодична спадщина та інші джерела, що їх вдалось опрацювати дисертантові, дозволяють зробити такі наукові висновки:
1. Структура преси України перебувала у процесі становлення і не мала усталеної форми. Кожна суспільно-політична формація – Центральна Рада, Гетьманат, Директорія – витворювала власну мережу друкованих видань. Таким чином, відповідно до зміни влади та постійних суспільно-політичних перетворень формувався й інформаційний простір України. Наприклад, для періоду Центральної Ради був характерним політичний плюралізм в організації друкованих видань. Одночасно діяла періодика, що підтримувала існуючу владу, преса, що займала нейтрально-помірковану позицію, і видання, які вели проти влади пропагандистську війну. Період Гетьманату був доволі суперечливим. Він позбавив громадськість права на вільне висловлювання думок. Була введена цензура, що негативно позначилось на опозиційній періодиці українських соціалістичних партій. Натомість розквітла російськомовна преса монархічних та ліберально-буржуазних партій. Режим стимулював появу офіційно-урядових видань. Остання ж фаза української державності – Директорія – була сприятлива насамперед для самоідентифікації української преси. Дослідники вказують на відносну типологічну стабільність та кількісний ріст видань цього періоду. Умови військового часу позначились на періодичності виходу часописів, сприяючи, у той же час, більш чіткому поділу на періодику, що підтримувала ідею української державності, і на ту, що виступала на протилежному боці. Війна і жорстка цензура позбавляли низку часописів і таких рис, як неупередженість й лояльність. Зникала нейтральність газетних виступів.
Провідне місце за кількісними та якісними показниками в інформаційному просторі країни посідала періодика політичних партій та угруповань, що нерідко зі зміною влади трансформувалась в групу офіційно-урядової преси.
Український інформаційний простір характеризувався різновекторністю свого розвитку. Зокрема, з точки зору реалізації ідеї української державності можна виділити три напрямки розвитку мережі друкованих видань: конструктивний, нейтральний та деструктивний.
Формування інформаційного обширу відбувалось не еволюційно, а революційно. Насамперед це твердження стосується Наддніпрянщини, де поступовий розвиток мережі українських видань був унеможливлений імперською політикою царського уряду. Отже, інформаційний вибух міг статись лише на тлі бурхливих подій української революції, в умовах національно-державницького піднесення та безперервних воєнних сутичок, що супроводжувались завзятою інформаційно-пропагандистською боротьбою. У мережі друкованих видань Наддніпрянщини домінував конструктивний напрямок щодо ідеї української державності. Проте відчувався і могутній вплив деструктивної періодики.
Мережа друкованих видань Галичини суттєво відрізнялась від Наддніпрянської моделі. Це пояснюється тим, що періодика західних земель мала змогу розвиватись еволюційно за менш жорстких умов габсбурзького панування. Інформаційний обшир Галичини був менш структурованим, однак, не мав помітних деструктивних ухилів стосовно ідеї української державності. У періодиці переважав конструктивний напрямок.
У цей час сформувалась за всіма типологічними ознаками і набула поширення українська військова преса. Цей масив періодики був тісно інтегрований у загальну мережу видань і посідав чільне місце в інформаційному просторі країни.
Водночас військова преса зуміла витворити власну інформаційну структуру в межах тодішнього медіа-простору. Це значно розширило її функціональні можливості, дозволивши відіграти:
а) на тактичному рівні – винятково важливу роль в ідеологічному забезпеченні формування дисциплінованих і боєздатних збройних сил;
б) на стратегічному рівні – опосередковано впливати за допомогою інституту армії на процес реалізацій ідеї української державності.
Проведений тематичний і жанровий аналіз виявив основний найбільш поширений проблемно-тематичний напрямок військових видань – відображення суспільно-політичних перетворень у державі. Це підтверджується проведеним вибірковим контент-аналізом частотності появи на газетних шпальтах різних тематичних напрямків у низці військових часописів. Водночас чільне місце посідали на газетних шпальтах й інші тематичні напрямки. Серед них неабиякого значення набуло висвітлення проблем внутрідержавного життя, зорієнтування читачів у міжнародних подіях, багато уваги приділяли військові часописи і хроніці збройної боротьби.
Форми подачі матеріалів – жанрова палітра військової періодики - були доволі різноманітними і представляли публікації інформаційних, аналітичних та художньо-публіцистичних жанрів журналістики. Найбільш поширеними серед них були: замітка, звіт, кореспонденція, стаття, фейлетон, памфлет, гумореска. У стадії формування перебували жанри репортажу й інтерв’ю. З’явились портретні нариси-некрологи, а також такий різновид нарису, як політичний портрет.
Досвід організації масово-інформаційної діяльності свідчить, що провідниками державної інформаційної політики (ДІП) в країні і за кордоном були інформаційні служби (ІС), які її реалізували за допомогою функції інформації (І), пропаганди (П), контрпропаганди (К) й агітації (А) з метою позитивних змін у масовій свідомості (ПЗМС) громадян щодо ідеї Української державності.
ДІП > ІС (І + П + А + К) > ПЗМС
З метою інформаційної протидії було відпрацьовано поняття "мобілізації преси". Це була спроба організації державної монополії на інформацію в умовах воєнного часу. Впровадження "мобілізації преси" (МП) передбачало концентрацію творчих і націоналізацію видавничих ресурсів (КТНВР) з централізацією, керуванням та цензурою (ЦКЦ) над інформаційною діяльністю.
МП = КТНВР + ЦКЦ
Дослідження виявило, що організація масово-інформаційної діяльності ( ОМІД) відбувалась у двох напрямках: концептуальної координації (КК) цивільних і військових засобів масової інформації та системної взаємодії (СВ) з метою "мобілізації преси" (МП).
ОМІД > КК + СВ = МП
Таким чином під мобілізацією преси слід розуміти комплекс державних нормативно-правових заходів, спрямованих на відповідну організацію масово-інформаційної діяльності в умовах воєнного і надзвичайного стану.
Домінуючими напрямками організації роботи редакції з позаштатними військовими кореспондентами та читачами були: налагодження інформаційно-інтеграційних зв’язків між військовими часописами й армійською аудиторією, сприяння в реалізації творчого потенціалу позаштатних військових кореспондентів, ініціювання інформаційних громадських акцій.
З метою налагодження інформаційно-інтеграційних зв’язків військові журналісти використовували: соціологічні опитування й редакційні звернення, що у свою чергу поділялись на короткі інформаційні звернення з акцентацією на певному заклику й аналітичні постановочні із зосередженням читацької уваги на одній або низці проблем.
Залучення авторського активу до співпраці відбувалось у формах використання редакційних оголошень, авторських листів, рекламної інформації.
Особливо велику роль відіграли авторські листи, тематика яких була доволі різнопланова й розрізнялась за формою подачі на: листи-звернення, листи-спростування, листи-звинувачення та адресні листи.
Важливим напрямком організаційно-масової роботи редакцій військових часописів було ініціювання інформаційних громадських акцій. Вони розрізнялись за масштабом на локальні й регіональні та розподілялись на заходи з матеріальної допомоги, рекреативного забезпечення, увічнення пам’яті загиблих вояків. Особливим змістом була наповнена робота армійських видань щодо увічнення пам’яті загиблих вояків. Вона розподілялась на публікації, присвячені урядовим розпорядженням і наказам командирів, посмертні згадки про вояків.
Проведене дослідження виявило недостатній рівень інтеграції між військовими засобами масової інформації та військовими інформаційними службами, що в умах збройної боротьби призвело до руйнації організаційних основ інформаційної структури збройних сил. Водночас незавершена в умовах воєнного часу координація між цивільною і військовою пресою ускладнила процес формування єдиного національного інформаційного простору продержавної орієнтації.
Цей факт негативно вплинув на утвердження ідеї української державності в період визвольних змагань (1917-1921 рр.).
Проведене наукове дослідження дозволило дисертантові подати такі практичні рекомендації:
За сучасних умов інформаційні відносини набувають дедалі більшого значення в усіх сферах життя українського суспільства. Це обумовлює неабияку увагу до формування повноцінного національного інформаційного простору, спрямованого, насамперед, на зміцнення української державності і всебічний розвиток громадянського суспільства. Саме гармонійне поєднання державних (національна безпека) та суспільних (свобода слова) елементів повинні з часом викристалізувати національний інформаційний простір продержавної орієнтації.
Для вирішення цього завдання потрібен системний підхід, що, у свою чергу, передбачає вивчення досвіду масово-інформаційної діяльності. Відомо, що історія має властивість концептуального повторення, змінюються лише хронологічні межі й засоби втілення, методи ж і форми певною мірою завуальовуються, не втрачаючи при цьому свого колишнього змісту.
Роки Української революції ( 1917-1921 рр.), з цієї точки зору, надають повчальні уроки й примушують сучасників замислитись над вирішенням низки питань, що не втрачають своєї актуальності і до сьогодні. Це, насамперед:
подолання обмеженості впливу інформаційного поля України, особливо у східних та південних регіонах;
нарощування пропагандистського забезпечення підтримки соціально-політичних та економічних реформ в Україні на міжнародній арені;
- подальшого вдосконалення юридичних основ інформаційної політики.
Роль і місце військових засобів масової інформації як структурного елементу національного інформаційного простору полягає у формуванні позитивного іміджу навколо одного із основних інститутів державності – Збройних сил України.
Для цього в умовах реформування армії потрібні реальні кроки, що можуть ґрунтуватися на таких рекомендаціях:
активізації рекламної діяльності, інформаційних громадських акцій, побудованих на сучасних наукових принципах керування суспільною думкою. Для цього варто зосередити зусилля на створенні ефективної структури – Управління інформаційної політики Міністерства оборони України, - яка б об’єднала і підпорядкувала на рівні державного секретаря воєнного відомства наявні засоби масової інформації з інформаційними службами і, поки відсутніми центрами у зв’язках з громадськістю з метою всебічного забезпечення положень “Державної програми реформування та розвитку Збройних сил України до 2005 року";
- процесі оптимізації функціональних можливостей редакцій військових ЗМІ, постійної їх кореляції при визначенні пріоритетних тематичних напрямків;
організаційно-штатному вдосконаленні. Зокрема, було б доцільним започаткувати при редакціях соціологічні служби. Для цього відпрацювати відповідні штати, механізм збору, аналізу, поширення і збереження військово-соціологічної інформації;
вжити заходи, спрямовані на підвищення тиражованості друкованої продукції військових ЗМІ. На сьогоднішній день загальний тираж військових газет складає лише 32 тисячі примірників. Цього явно недостатньо для повноцінного інформаційного забезпечення особового складу збройних сил;
- створенні локальної комп’ютерної мережі військових ЗМІ;
професіоналізації військових журналістів. З цією метою ввести до освітньої програми військових навчальних закладів нових предметів: "Реклама і маркетинг військових ЗМІ", "Основи зв’язків з громадськістю", "Інформаційна безпека і військові ЗМІ", "Роль засобів масової інформації в локальних війнах" тощо;
відродженні кращих традицій національної школи військової журналістики.
Проблеми реформування Збройних Сил України з метою їх подальшої професіоналізації викликають надзвичайну зацікавленість громадськості. Воєнна тема посідає чільне місце за рейтингами продажу на ринку мас-медіа. Проте для її об’єктивного й неупередженого висвітлення журналістам іноді бракує розуміння суті таких специфічних явищ, як армія, збройна боротьба, локальні війни, миротворчі операції, не вистачає мінімуму суто військових знань.
Тому є сенс впровадити для майбутніх журналістів та працівників мас-медіа програми семінарів під умовною назвою "Екстремальна журналістика". Цей проект можуть здійснити фахівці прес-служби Міністерства оборони України на базі Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка та інших вищих навчальних закладів, які готують журналістські кадри.
СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Позняков О. Суспільно-політичні події очима військової періодики (1917-1918 рр.) // Українська журналістика в контексті світової: Зб. наук. праць. За заг. ред. Шкляра В.І.. – К.: Центр вільної преси, 2000. - Вип. 4. – С. 109-115.
Позняков О. Висвітлення бойових подій на сторінках української військової періодики (1917-1921 рр.) // Вісник (Літературознавчі студії). - К., 2001. - Вип. 3. - С. 279-283.
Позняков О. Жанрова специфіка військових видань періоду української революції (1917-1921рр.) // Вісник (Літературознавчі студії). – К., 2000. - Вип. 2– С. 167-170.
Позняков О. Українська військова преса в ідеологічному забезпеченні формування збройних сил (1917-1918 рр.) // Українознавство в системі вищої освіти: Зб. наук. праць. – К.: Військовий гуманітарний інститут Національної академії оборони України, 2001. – С. 79-82.
Позняков О. Тематичні напрямки української військової преси періоду визвольних змагань. // Науковий вісник: Академія наук вищої школи України.– К., 1999. № 21 (березень-квітень). – С. 24-28.
Позняков О. Визначити вартість друкованого слова. // Теорія і практика запобігання та розв’язання конфліктів в умовах військової діяльності: Зб. наук. праць. – К.: Військовий гуманітарний інститут Національної академії оборони України, 1996. – С. 70-73.
АНОТАЦІЯ
Позняков О.П. Українська військова преса як складова інформаційного простору в реалізації ідеї державності (1917-1921 рр.) – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.08. – журналістика. - Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Київ, 2002.
У дисертації в комплексному сконцентрованому вигляді досліджуються державотворчі процеси за участю військової преси в період української національно-демократичної революції (1917-1921 рр.). Всебічно розглянута військова періодика як органічна складова в системі цивільної преси, простежується зародження й кристалізація типологічних ознак військового видання, загальна структура військової преси в інформаційному обширі країни.
Аргументовано доведено необхідність формування національного інформаційного простору продержавної орієнтації, спрямованого на зміцнення державних інституцій та всебічний розвиток громадянського суспільства. Здійснено поглиблений тематичний і жанровий аналіз публікацій військових часописів за допомогою соціологічних методів дослідження. Викладені практичні рекомендації щодо ролі й місця військових засобів масової інформації як структурного елемента національного інформаційного простору в формуванні позитивного іміджу однієї з основних державних інституцій – Збройних Сил України.
Ключові слова: національний інформаційний простір продержавної орієнтації, самоідентифікація, мобілізація преси, військова преса, Збройні сили України.
АННОТАЦИЯ
Позняков О.П. Украинская военная пресса как составная информационного пространства в реализации идеи государственности (1917 – 1921 гг.)
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.08. – Журналистика. – Институт журналистики Киевского национального университета имени Тараса Шевченка. – Киев, 2002.
В диссертации в комплексном сконцентрованном виде исследуется влияние военной и гражданской прессы на процесс становления национальной государственности в период украинской национально – демократической революции ( 1917 – 1921гг.). Автором всесторонне рассмотрена военная периодика как органичная составная часть в системе гражданской прессы, раскрывается процесс зарождения и кристаллизации типологических признаков военных изданий, общая структура военной прессы в информационном пространстве государства.
Диссертационное исследование дает основание утверждать, что военная пресса и военные информационные службы оформились в полноценную структуру, наполненную функциональным содержанием. Можно констатировать немаловажную роль военной прессы в идеологическом обеспечении формирования дисциплинированных и боеспособных Вооруженных сил.
Проведенный выборочный контент–анализ военных газет позволил выявить частотность появления на газетных страницах разных тематических направлений, а также жанровую палитру изданий. В частности, наиболее распространенным тематическим направлением можно считать отображение общественно–политических преобразований в государстве. Немало газетной площади занимали и публикации, посвященные внутренним проблемам государства и международной жизни. Тематика газетных публикаций реализовалась в разножанровых материалах: заметках, отчетах, корреспонденциях, фейлетонах, памфлетах, юморесках. В стадии формирования находились жанры репортажа и интервью. Появились портретные очерки – некрологи, и такой вид очерка, как политический портрет.
В диссертации проанализирована массово – информационная деятельность военных изданий и военных информационных служб. Дается определение такого понятия, как “прессовая мобилизация”. Под которым нужно понимать весь комплекс государственных нормативно – правовых мероприятий, направленных на соответствующую организацию массово – информационной деятельности в условиях военного времени и чрезвычайных ситуаций. На основе исторического опыта аргументировано показана необходимость формирования и развития национального информационного пространства прогосударственной ориентации, где были бы гармонично представлены национальные интересы и демократические права граждан. В этой связи первоочередными задачами можно считать: наращивание пропаганды социально – политических и экономических реформ в Украине на международной арене и дальнейшее всестороннее развитие юридических основ информационной политики.
Диссертационное исследование обозначает роль и место военных средств информации на современном этапе, как структурного элемента национального информационного пространства, в формировании позитивного имиджа одного из основных государственных институтов – Вооруженных сил Украины. Предлагается введение в учебные программы для будущих журналистов и работников масс–медиа новой учебной дисциплины под названием “экстремальная журналистика”.
Ключевые слова: национальное информационное пространство прогосударственной ориентации, самоидентификация, мобилизация прессы, военная пресса, Вооруженные силы Украины.
SUMMARY
Pocznyakov O.P. Ukrainian military press as a component part of an information space in the realization of the State idea (1917-1921). - Manuscript.
Dissertation to acquire the candidate’s degree of philological sciences of the specialty 10.01.08. - journalism. Institute of journalism of the Taras Shevchenco National University of Kiev, 2002.
There are investigated state forming processes in the dissertation in the complete, concentrated aspect with the participation of the military press in the period of Ukrainian national - democratic revolution (1917-1921). The military periodicals as an organic component part in the civil press system is examined comprehensively; there are retraced the origin and crystallization of typological indications of a military edition, the total structure of the military press in the information space of the country.
It is well reasonably proved the necessity in forming of a civilized democratic information space of a pro-state orientation, which is directed to strengthening of state institutions and comprehensive development of the civil society. It was made the profound thematic and genre analysis of publications of military periodicals with the help of sociological method of investigation.
There are expounded practical recommendations as to role and place of the military mass media as a structural element of the national informative space in forming of a positive image of on of the main state institutions - Armed forces of Ukraine.
Key words: united national informative space of pro-state orientation, different vectorialness, self - identification, press mobilization.
