ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Н.КАРАЗІНА

ПІВОВАРОВ ОЛЕКСАНДР ВАЛЕНТИНОВИЧ

УДК 37 (477. 5) “17/18”.

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК СВІТСЬКОЇ СЕРЕДНЬОЇ

ОСВІТИ НА ЛІВОБЕРЕЖЖІ ТА СЛОБОЖАНЩИНІ

( ДРУГА ПОЛОВИНА XVIII – ПЕРША ТРЕТИНА XIX СТ. )

Спеціальність 07.00.01 _історія України

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Харків - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С.Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор,

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ВАСИЛЬ ЯКОВИЧ, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, професор кафедри історії Украіни

Офіційні опоненти – доктор історичних наук, професор,

ТАНЦЮРА ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ, Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, професор кафедри українознавства–

кандидат історичних наук, доцент,

КОЛОМІЄЦЬ ТЕТЯНА ВАСИЛІВНА, Національний університет внутрішніх справ МВС України, доцент кафедри українознавства

Провідна установа – Донецький національний університет (кафедра історії України), Міністерство освіти і науки України, м. Донецьк.

Захист відбудеться “17” травня 2002 р. о 16.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради

Д 64.051.10 Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою:

61077, м. Харків – 77, пл. Свободи, 4, ауд. IV-65

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою:

61077, м. Харків – 77, пл. Свободи, 4

Автореферат розісланий “17” квітня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.П.Пугач

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Народна освіта це історично сформована загальнонаціональна система, покликана вирішувати завдання освіти та виховання, що складається з різноманітних дошкільних, шкільних і позашкільних установ та органів управління ними. Від її розвиненості залежить показник високого чи низького рівня будь-якого суспільства. Без становлення сучасної національної системи освіти неможливе й національне відродження України. Важливе місце тут відводиться середній освіті, яка зараз, як і все суспільство, переживає значні зміни. Тому є потреба наукового узагальнення історичного досвіду становлення й розвитку світської середньої освіти в минулому, в тому числі й на Лівобережжі та Слобожанщині у другій половині XVIII – першій третині ХІХ ст. Його врахування є необхідним у наш час, коли для сучасної середньої освіти формулюються нові завдання.

Важлива роль тут відводиться школам нового типу: ліцеям, гімназіям, навчально-виховним комплексам, приватним навчальним закладам. Узято курс на урізноманітнення освіти, її демократизацію, посилення гуманітарного аспекту, ліквідацію монополії держави на освіту, підвищення ролі регіонів в управлінні нею. Порівняння ж систем середньої освіти минулих часів і сьогодення дозволяє висвітлити позитивні й негативні сторони у їх розвитку, взяти все корисне з освітянського досвіду минулого. Це важливо при розробці нових напрямів у реформуванні сучасної освіти, програм її вдосконалення.

Новий курс на реформування освіти якоюсь мірою переплітається з основними напрямами її розвитку за період дослідження. Хоч на відміну від нього в наш час розбудовується власна система середньої освіти, все ж ми намагаємося використати досвід розвитку тогочасних колегіумів, ліцеїв, гімназій, закладів приватної освіти, виділити позитивні елементи в системі управління освітою тих часів.

Розгляд поставленої проблеми викликає зацікавленість й тому, що далеко не всі її аспекти вичерпно відображені у працях попередніх та сучасних істориків. Крім того, вона не виділялась у тему окремих досліджень. Значущість її розробки обумовлюється і потребою більш повної характеристики розвитку освіти в Україні, необхідністю не допускати невивчених сторінок її історії.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках наукової теми кафедри історії України Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди “Історія України: проблеми суспільного, політичного, культурного, економічного розвитку” і Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття).”

Об’єкт дослідження - розвиток світської середньої освіти на Лівобережжі та Слобожанщині у другій половині ХVІІІ – першій третині ХІХ ст.

Предмет дослідження – соціально-економічні та суспільно-політичні фактори, що впливали на розвиток різних типів середньоосвітніх навчальних закладів у досліджуваний період, форми, зміст і методи організації навчання у них.

Мета дослідження полягає у виявленні основних тенденцій виникнення, формування й розвитку мережі світських середніх навчальних закладів на Лівобережжі та Слобожанщині у другій половині XVIII - першій третині ХІХ ст. та ролі різних кіл суспільства у їх життєдіяльності, виявленні розвитку змісту і форм навчально-виховного процесу в середніх навчальних закладах того часу.

Завдання дослідження: 1) проаналізувати вплив соціально-економічних і суспільно-політичних факторів на розвиток середньої освіти на Лівобережжі та Слобожанщині у другій половині XVIII-першій третині ХІХ ст.; 2) дослідити механізми впровадження, хід і результати реформи тогочасної системи середньої освіти; 3) виявити рівень та особливості становлення мережі тогочасних середніх навчальних закладів, діяльності основних типів закладів середньої освіти, управління ними, їх навчальних планів та програм; 4) розкрити всебічний вплив передової інтеліґенції та громадських кіл на процеси, що відбувались у тогочасній середній освіті, значення меценатства й благодійництва в її розвитку; 5) накреслити шляхи використання досвіду розвитку середньої освіти у досліджуваний період за сучасних умов.

Хронологічні рамки дослідження визначені другою половиною XVIII - першою третиною ХІХ ст. Це був час поступового занепаду самобутньої системи середньої освіти, що склалася на Лівобережжі та Слобожанщині до другої половини XVIII ст., та початкові етапи становлення й розвитку нової системи світських середніх навчальних закладів, які запроваджувалися царатом. Нижня межа хронологічних рамок дослідження - кінець 1764 р. Тоді відбувалася ліквідація гетьманського управління на Лівобережжі та автономії Слобожанщини. Поруч із соціально-економічними й політичними змінами з другої половини XVIII ст. проходили й відповідні процеси у середній освіті. Так у 60-80 рр. XVIII ст. колегіуми перетворювалися із загальноосвітніх у суто духовні навчальні заклади. З 1768 р. уперше запроваджувалася система світських середніх навчальних закладів, основою якої стали головні народні училища. З початку ХІХ ст. набула розвитку система середньої освіти під керівництвом університетів. Головні народні училища були реформовані у гімназії.

Верхня межа дослідження - 1835 р. В цей час царатом ліквідовано автономію університетів та їх функції в управлінні іншими навчальними закладами. Відбулися різкі зміни у керівництві середньою освітою: відтепер вона почала повністю підпорядковуватися попечителям навчальних округів. З утвердженням гімназій, ліцеїв, пансіонів та інститутів шляхетних дівчат можна говорити про завершення етапу становлення нових типів середніх навчальних закладів, які без кардинальних змін проіснували до 1917 р.

Територіальні рамки дослідження обмежуються Чернігівською, Полтавською та Слобідсько-Українською губерніями, які були створені наприкінці XVIII-початку XIX ст. і складали на той час Лівобережжя та Слобожанщину. Протягом майже усієї другої половини XVIII ст. ці регіони у адміністративно-територіальному й політичному відношенні спочатку поділялися на полки, а згодом на намісництва. Але з ліквідацією останніх у 1796 р., а згодом і Малоросійської губернії (1802 р.) вони остаточно втратили залишки своєї самобутності. Відновлення у 1796 р. Слобідсько-Української губернії та розподіл Лівобережжя у 1802 р. на Чернігівську й Полтавську губернії в адміністративно-територіальному відношенні зрівняло ці українські землі з іншими частинами Російської імперії.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертантом уперше здійснено комплексну характеристику становлення й розвитку системи світської середньої освіти на Лівобережжі та Слобожанщині у другій половині XVIII- першій третині ХІХ ст., зокрема:

- проаналізовано чинники, що впливали на розвиток світської середньої освіти, та їх взаємодію із соціально-економічними та суспільно-політичними процесами;

- досліджено основні етапи, шляхи, методи й результати розвитку та реформування тогочасної середньої освіти;

- виявлено вплив держави, церкви, вітчизняної наукової та освітянської інтеліґенції та широких громадських кіл на розвиток середньої освіти в регіоні;

- дано порівняльну характеристику основних типів середньоосвітніх навчальних закладів і навчально-виховного процесу в них;

- визначено етапи розвитку й вплив меценатства та благодійництва на розвиток як окремих середніх навчальних закладів, так і взагалі системи середньої освіти;

- доведено, що такі типи навчальних закладів, як Харківське казенне училище, головні народні училища, жіночі та чоловічі пансіони, інститути шляхетних дівчат, гімназії вищих наук та ліцеї на стадії свого становлення були середніми навчальними закладами;

- вивчено особливості урядової кадрової політики, систему підготовки, кількісні та якісні параметри вчительського корпусу, умови життя та роботи вчителів середніх навчальних закладів;

- уточнено і доповнено статистику середньої освіти, в тому числі кількість навчальних закладів на різних етапах її розвитку у досліджуваний період;

- набуло подальшого розвитку вивчення проблеми приватної середньої освіти;

- висвітлено розвиток і навчально-виховну діяльність пансіонів та виділено їхні різновиди;

- дістало подальший розвиток дослідження системи управління середньою освітою;

- набуло розвитку дослідження проблем стану чоловічої та жіночої середньої освіти на Лівобережжі та Слобожанщині у другій половині XVIII – першій третині ХІХ ст.

Методологічною основою даного дослідження є принцип історизму та об’єктивності. Дослідження ґрунтується на методах порівнянь, аналогій і синтезу, індивідуалізації та узагальнення, актуалізації й синхронізації.

Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх використання в лекціях з історії України, розробці спецкурсів, у краєзнавчій, музейній роботі. Дослідження може бути корисним для керівників освіти, організаторів ліцеїв, гімназій, коледжів, приватних навчальних закладів, для директорів шкіл, викладачів вузів, наукових працівників, дослідників історії освіти та педагогів-практиків.

Апробація результатів дисертації. Хід та результати дисертаційного дослідження оприлюднені на 4-х науково-практичних конференціях: Всеукраїнській краєзнавчій конференції, присвяченій 70-річчю Українського комітету краєзнавства, що відбулась у Харкові у 1995 р.; науково-практичній конференції, присвяченій 140-річчю від дня народження академіка Д.І. Багалія (Харків, 1997); 51-й студентській науковій конференції, присвяченій 225-річчю від дня народження В.Н.Каразіна (Харків, 1998); XVIII-й науковій історико-краєзнавчий конференції молодих вчених “Слобожанщина на межі культур“ (Харків, 2000). Результати дисертації опубліковані у 8-и наукових статтях і 4-х тезах науково - практичних конференцій.

Структура дисертації обумовлена змістом проблеми, метою та завданнями дослідження. Робота написана у проблемно-хронологічному плані. Її обсяг становить 182 сторінки основного тексту (усього 244 сторінки). Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (308 назв на 21 сторінці), 12 додатків на 39 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається зв’язок із науковою темою кафедри, де виконувалася дисертація, вказується об’єкт, предмет, мета, завдання, хронологічні та територіальні рамки роботи, наукова новизна одержаних результатів, методологічна основа та практичне значення дисертаційної роботи, апробація результатів дослідження, розкривається структура виконаної роботи.

Перший розділ “Історіографія та джерельна база” присвячений аналізу наявної наукової літератури та джерел із теми дисертаційного дослідження. Дисертант поділяє наукову літературу з проблеми становлення і розвитку світської середньої освіти на Лівобережжі та Слобожанщині у другій половині XVIII – першій третині XIX ст. на такі історіографічні періоди: 1) період дореволюційної історіографії; 2) період радянської історіографії; 3) період сучасної української історіографії; 4) історіографія української діаспори.

Період дореволюційної історіографії охоплював усе ХІХ ст. і продовжувався до 1917 р. Праці істориків того часу мали переважно загальний характер, де розглядався і розвиток окремих середніх навчальних закладів Василевский В.Л. Полтавская гимназия 1808 - 1831 гг. (Очерки по архивным данным). - Полтава, 1907; Жебылёв Н. Исторический очерк деятельности Харьковского института благородных девиц за 100 лет его существования (с 1812 по 1912 гг.) – Х, 1912; Тутолмин М.Т. Столетие Черниговской гимназии 1805-1905. .Краткая историческая записка.-Чернигов, 1906. Серед цих дослідників можна виділити декілька точок зору. Так, О.Лазаревський, О.Левицький та А.Лотоцький Лазаревский А.М. Статистические сведения об украинских народных школах и госпиталях в XVIII в. // Основа. - 1862. - Май. - С. 82-89; Левицкий О. Из жизни учебных заведений Юго-Западного края в 1840-х годах. - К., 1906; Лотоцкий А. Народное образование на украинском Юге. - Б. м., Б. г. критично ставились до введення урядової системи освіти в Україні, ліквідації народних шкіл. Вважали, що це гальмувало її розвиток.

Більш помірковано ставились до розвитку середньої освіти в цей час Д.І.Багалій, Д.П.Міллєр, Г.Данилевський Багалей Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существования /1655 - 1905/: В 2 т. - Х, 1912; Багалей Д.И. Опыт истории Харьковского университета: В 2 т. - Х, 1904; Данилевский Г.П. Украинская старина: Харьковские народные школы; Г.С.Сковорода, В.Н.Каразин, Г.Ф.Квитка-Основьяненко. - СПб, 1901.. Вважаючи освітянські реформи царату важливими для українських земель, вони висловлювались за реформування народних шкіл і пристосування їх до нової системи освіти, збереження й популяризацію української культури у загальноросійському контексті.

Д.І.Багалій одним із перших розглядав становище та розвиток середньої освіти на Лівобережжі та Слобожанщині, її стан на території Харківського навчального округу, керівництва нею Харківським університетом. У своїх роботах Г.П.Данилевський змістовно охарактеризував діяльність багатьох відомих представників культури та освіти Слобожанщини у першій третині XIX ст.

У працях І.А.Альошинцева, С.В.Рождественського, Г.К.Шмідта Алёшинцев И.А. История гимназического образования в России /ХVIII и ХIХ в./ - СПб, 1912; Рождественский С.В. Исторический обзор деятельности Министерства Народного Просвещения. 1802-1902. - СПб, 1902; Рождественский С.В. Очерки по истории систем народного просвещения в России в XVIII - XIX вв.: В 2 т.- СПб, 1912; Шмидт Е. История средних учебных заведений в России.. - СПб, 1878. переважали проурядові оцінки становища середньої освіти у зазначений період. Так питання розвитку гімназій досліджував І.А.Альошинцев, який критично оцінив деякі аспекти реформ в освіті, її подальшого розвитку. Повністю підтримав освітянську політику царського уряду Г.К.Шмідт. Він говорив про місіонерську роль царату в розвитку освіти. С.В.Рождественський позитивно характеризував освітянські процеси цього періоду, діяльність Міністерства народної освіти, його вплив на хід реформ в галузі освіти.

В цілому дореволюційні історики тільки заклали основи вивчення нашої теми.

Даній проблематиці приділялась увага й у радянській історіографії. У той час дослідники трактували освітянські проблеми з марксистсько-ленінських позицій. Їх роботи можна поділити на 4 підперіоди: 1) 1917 – початок 30-х рр.; 2) середина 30-х – середина 50-х рр.; 3) друга половина 50-х-перша половина 80-х рр.; 4) друга половина 80-х – початок 90-х рр.

У 1917- початку 30-х рр. найвідомішими були праці Є.М.Мединського. Медынский Е.Н. История педагогики в связи с экономическим развитием общества . В 3-х т.- М, 1929. Він негативно охарактеризував основні напрями розвитку середньої освіти та її реформування кінця XVIII- початку XIX ст.

У середині 30-х – середині 50-х рр. вийшло небагато наукових досліджень. Інтерес до української тематики виявлено у роботі М.Ф.Даденкова. Даденков М.Ф. История педагогики. - К, 1947. У працях Є.М.Мединського Медынский Е.Н. История русской педагогики до Великой Октябрьской Социалистической революции. – 2-е изд. испр. и доп.- М, 1938. зроблена спроба періодизації розвитку освіти у першій половині XIX ст. Питання розвитку освіти та педагогічної думки, діяльність освітянської інтеліґенції розглядали Ш.І.Ганелін та Е.Я.Голант. Ганелин Ш.И., Голант Э.Я. История педагогики. - М, 1940.

Найбільше вийшло робіт у другій половині 50-х – першій половині 80-х рр. Вони стосувалися і України, і її окремих регіонів. Історія міст і сіл Української РСР: В 26-ти т. – К, 1967. – Полтавська область; Історія міст і сіл Української РСР: в 26-ти т.- К, 1967. – Харківська область; Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. - К, 1972. – Чернігівська область; История Украинской ССР: В 10 т. - К, 1983. - Т. 3-4. Значними були історіографічні розвідки та джерелознавчі дослідження Є.Д.Дніпрова, О.П.Удода Днепров Э.Д.Советская историография дореволюционной отечественной школы и педагогики. 1918-1977. Проблемы, тенденции, перспективы.-М, 1981; Удод О.П. Джерела з історії освіти на Україні напр. XVIII – п.п. XIX ст. // Архіви України. – 1970. - №4., праці з історії окремих середніх навчальних закладів Михальский Е.Н., Самойленко Г.В. Основание гимназии высших наук князя Безбородко в Нежине // Література та культура Полісся. Ніжинська вища школа. - Вип.1. - Ніжин, 1990.. З’являються й дисертаційні роботи з проблем освіти ХІХ ст. Полищук Н.С. Начальное и среднее образование на Правобережной Украине в 60-х – 70-х годах XIX ст.: Автореф. дис… канд. ист. наук: 07.00.02 / Киев. гос. ун – т им. Т. Г. Шевченко. – К., 1974; Зайченко И.В. Развитие педагогической мысли в прогрессивной журналистике Украины второй половины XIX века: Дис… канд. пед. наук: 13.00.01 / КГПИ им. А.М.Горького. – К., 1988.

У другій половині 80-х на початку 90-х рр. виходять праці із серії “Антологія педагогічної думки” Антология педагогической мысли России XVIII в. / АПН СССР. Ред. кол.: Г.Н.Волков и др. – М, 1985; Антология педагогической мысли Украинской ССР / Сост. Н.П.Калениченко. – М, 1988., роботи Є.Д.Дніпрова Днепров Э.Д. Народное образование как предмет историко-педагогическуих исследований (по материалам дореволюционной России) // Советская педагогика. - 1986. - № 1., І.Ф.Прокопенка та Д.О.Кочата. Прокопенко И.Ф., Кочат Д.А. История становления и развития народного образования на территории Харьковщины в дооктябрьский период (XIX - нач. XX вв.).- Х, 1990.

Змістовно висвітлюються проблеми розвитку середньої освіти у сучасній українській історіографії. У роботі “Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (Х - поч. ХХ ст.)” Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (X- поч.XX ст.). - К., 1991. характеризуються освітянські реформи XVIII- початку ХІХ ст., урядова політика в галузі освіти, роль університетів у діяльності навчальних закладів тощо. З’являються важливі праці з краєзнавчої тематики Посохова Л.Ю. Харківський колегіум (XVII – перша половина XIX ст.) – Х., 1999.. Досліджуються різні аспекти розвитку освіти в Україні у XVIII - ХІХ ст. і у дисертаційних роботах Бобров В.В. Становлення та розвиток ліцеїв і гімназій Півдня України у ХІХ на початку ХХ століть: Автореф.дис... канд. пед. наук: 13.00.01. / Нац. пед. ун-т. ім. М.П.Драгоманова.-К., 1998; Євтух М.Б.Розвиток освіти і педагогічної думки в Україні (к.ХVIII- п.п.ХІХ століття): Дис... д-ра пед. наук у формі наукової доповіді: 13.00.01. / Київськ. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К, 1996..

Розробці проблеми дослідження приділено увагу і в історіографії української діаспори Огієнко І. Українська культура: Коротка історія культурного життя українського народу. – К, 1991; Сірополко С. Історія освіти на Україні .- Львів, 1937.. Ці історики були спадкоємцями критичної точки зору дослідників XIX - початку XX ст. Ними негативно оцінювалось становище середньої освіти, порушувалося питання про вплив та результати урядової освітянської політики в українських землях, зокрема, і за період дослідження.

У праці І.Огієнка розглядаються питання впливу української культури та освіти на російську, особливо у XVIII ст., указується на пригноблення освіти в Україні. С.Сірополко, крім інших питань розвитку освіти, розглядає і кількісний склад пансіонів.

Аналіз історіографії теми дослідження за період із XIX і до кінця XX ст. свідчить, що протягом цього часу вивчено окремі питання із зазначеної проблеми. Однак, недостатньо досліджено роль колегіумів як загальноосвітніх навчальних закладів; особливості освітянських реформ кінця XVIII-початку ХІХ ст. і їх вплив на розвиток середньої освіти на Лівобережжі та Слобожанщині; становлення і розвиток системи середніх навчальних закладів під керівництвом університетів, окремих типів навчальних закладів, меценатства і благодійництва; жіночої середньої освіти та пансіонів, вплив на розвиток середньої освіти наукової і освітянської інтеліґенції та громадськості.

Ці питання знайшли відображення на сторінках нашої роботи.

У першому розділі характеризується джерельна база дослідження. Усі джерела можна розділити на 4 групи.

До першої групи слід віднести закони та підзаконні акти (постанови, розпорядження, що видавались царським урядом). Значна кількість документів групи центральних органів влади та управління надрукована у окремих виданнях або збірках законів урядових постанов та розпоряджень. Вони містяться й у Центральному державному історичному архіві України м. Києва (ЦДІА України). Дисертантом використано 14 фондів даного архіву. Але до першої групи джерел можна віднести тільки фонди 2162 - Канцелярія попечителя Харківського учбового округу та 707 - Управління попечителя Київського учбового округу.

Друга група джерел - актові документи і групи актових матеріалів місцевих органів управління та статистичні документи й матеріали, що стосуються історії окремих середніх навчальних закладів. У більшості це архівні матеріали. Використано такі фонди ЦДІА України: 707, 2162, 1817 - Бригадна канцелярія Слобідських полків, 442 - Канцелярія Київського, Подільського й Волинського генерал – губернаторства, 59 - Київська губернська канцелярія, 1709 - Харківське намісницьке правління, 1958 - Слобідсько-Український губернатор, 51 - Генеральна військова канцелярія, 2009 - Білгородська духовна консисторія, 27 - Київська духовна Консисторія, 533 - Київський військовий губернатор. Державний архів Харківської області (ДАХО) їх містить у фондах: 3 - Канцелярія Харківського цивільного губернатора і 667 - Харківський університет. У Державному архіві Чернігівської області (ДАЧО) вони знаходяться у фондах 229 - Дирекція училищ Чернігівської губернії, 128 - Канцелярія Чернігівського цивільного губернатора, 679 - Чернігівська духовна консисторія. До них належать і такі матеріали з фондів окремих середніх навчальних закладів як: 1973 - Харківський колегіум (ЦДІА України), 970 - Чернігівська чоловіча гімназія (ДАЧО).

Важливим аспектом вивчення проблеми є періодична преса, яка становить третю групу джерел. Можна виділити офіційні періодичні видання, що стосувались освіти. Це – “Периодические сочинения об успехах народного просвещения”; “Журнал министерства народного просвещения”; “Журнал департамента народного просвещения”; “Записки, издаваемые от департамента народного просвещения”. Серед періодичної літератури, що безпосередньо стосується теми дисертації, значний інтерес мають: газета “Харьковские губернские ведомости”, журнали “Киевская старина”, ”Украинский вестник”, “Украинская старина”, “Украинский журнал”, “Духовный вестник”, “Северный вестник”, “Вестник воспитания” та інші.

У роботі використано й оповідні документи (спогади). Ильченко Д. Император Николай в первой Харьковской гимназии в 1848 г. // Русская старина.- 1882.- Т.35.-№ 9; Сумцов Н.Ф. Посещение гимназий Харьковского учебного округа наследником Александром Николаевичем (в последствии императором Александром ІІ) в 1837 г. // Русская старина.- 1837.- Т. 35.- №9. Вони становлять четверту групу джерел. Багато з них надруковані. Такі особисті фонди як 2031 – Каразін Василь Назарович та 2020 - Багалій Д. І. – професор (ЦДІА України) зберігають архівні матеріали даної групи джерел.

В цілому джерельна база достатня для висвітлення поставленої у роботі проблеми.

У другому розділі “Cтановлення світської середньої освіти у другій половині XVIII ст.” зазначається, що в цей час розвиток середньої освіти на Лівобережжі та Слобожанщині включав у себе 2 етапи.

На І етапі (1764-1786 рр.), який продовжувався від ліквідації гетьманського управління в Україні та вимушеного зречення Кирилом Розумовським гетьманства і до початку освітянських реформ Катерини ІІ, існувала притаманна для цих земель традиційна система середньої освіти. Її складали колегіуми, які підпорядковувались єпархіям. Це були духовні всестанові навчальні заклади, які надавали загальну освіту. Вони стали значними науковими і освітянськими центрами Лівобережжя й Слобожанщини.

Політика ж уряду була спрямована на занепад самобутньої середньої освіти.

На ІІ етапі (1786-1802 рр.) уперше виникла система світської середньої освіти за реформами Катерини ІІ. Колегіуми стали суто духовними навчальними закладами. Самобутню українську систему середньої освіти було ліквідовано.

Система світської середньої освіти складалась з Харківського,Чернігівського та Новгород-Сіверського головних народних училищ і приблизно 3-4-х чоловічих та 3-х жіночих приватних пансіонів. Першим було Харківське казенне училище, або додаткові класи до колегіуму (1768-1789 рр.). На його базі згодом утворилось головне народне училище. Нова система освіти уніфікувалася - в ній не враховувалися національні особливості регіонів. Це було характерним для всього періоду дослідження.

Впровадження нової середньої освіти мало й позитивні риси. Оскільки відбулося повне розмежування понять духовної й світської освіти, збільшилася кількість середніх навчальних закладів, почали розвиватися жіночі та приватні навчальні заклади. Змінилося управління середньою освітою. Вона вже підпорядковувалася цивільному керівництву (губернаторам, Приказу суспільного нагляду). Недоліком у її розвитку була слабкість фінансової бази та непродумана система подвійного управління навчальними закладами.

Розвиток середньої освіти залежав від особливостей соціально-економічного та політичного становища краю. Це проявилося у ліквідації автономії, позбавленні економічної, культурної та освітянської самобутності Лівобережжя та Слобожанщини. Посилився всебічний нагляд за розвитком середньої освіти, затверджувалася становість у ній. Паралельно проходив процес русифікації вищих верств населення. Тому місцева українська інтеліґенція поступово зросійщувалась. Такі тенденції в освітянській політиці царату розвивались за зростаючою і повністю затвердились у першій третині XIX ст.

У третьому розділі “Розвиток світської середньої освіти у першій третині XIX ст.” комплексно аналізується процес становлення й розвитку системи світської середньої освіти на Лівобережжі та Слобожанщині в цей час. Нові умови життя викликали гостру потребу в освічених чиновниках, промисловцях, вчителях, лікарях. Зростав інтерес до освіти, української мови, культури, літератури. Це не задовольняло царат і сприяло протидії з його боку таким процесам.

Аналіз стану середньої освіти дозволяє говорити про 2 етапи у її розвитку за даний період. І етап (1802 - 1828 рр.) починався з утворення Міністерства народної освіти під час освітянських реформ Олександра І й продовжувався до прийняття Статуту навчальних закладів 1828 р.

В цей час виникла і розвивалась нова система середньої освіти на чолі з університетами. За Статутом 1804 р. університети формували навчальні округи і через гімназії керували у них усіма навчальними закладами. У кожний округ уряд призначав попечителя. У процесі реформування головних народних училищ у гімназії, на відміну від попередніх часів, простежувалася спадкоємність. Формально середня освіта проголошувалася безстановою. Існував взаємозв’язок між різними її ланками. Губернії Лівобережжя та Слобожанщини входили до Харківського навчального округу.

Але з 1811 р. почала проводитись політика зміцнення основ самодержавства. Це призвело і до змінення навчальних програм.

На ІІ етапі (1828-1835 рр.) середня освіта стала носити завершений характер. Статутом 1828 р. затверджувалася становість, закріплювалися зміни у програмах викладання, втрачався зв’язок між нижчою та середньою освітою. Але систему середньої освіти та управління нею було збережено.

Зі скороченням Харківського навчального округу з українських губерній у ньому залишилась одна Слобідсько-Українська. Інші увійшли до заснованого у 1834 р. Київського навчального округу.

Для посилення ролі держави в освіті у 1835 р. було скасовано автономію університетів. Управління освітою переходило до попечителів округів. Але губернські гімназії зберегли керівництво над пансіонами та початковою освітою. Тобто з цього часу припинила існувати система середньої освіти під керівництвом університетів, хоч типи навчальних закладів залишалися стабільними.

Отже, зазнавши важливих змін, середня освіта почала суттєво відрізнятися від свого стану на початку ХІХ ст.

Вагомий внесок у розвиток середньої освіти зробив Харківський університет, який проводив роботу з організації нових типів навчальних закладів, їх методичного забезпечення, налагодження навчального процесу, матеріальної бази та фінансування, вирішення кадрових проблем. Він мав певну автономію у проведенні освітянської політики і сприяв наближенню навчального процесу в гімназіях до місцевих традицій, пропаганді української культури, історії тощо.

Позитивну роль у реформуванні освіти початку ХІХ ст. в Російській імперії, відкритті, налагодженні життєдіяльності середніх навчальних закладів відіграла наукова й освітянська інтеліґенція Лівобережжя та Слобожанщини. Важливим було зайняття багатьох викладачів науковою діяльністю, вивченням різних сторін життя свого краю. До такої роботи залучались і їх вихованці.

На відміну від позиції уряду, погляди на розвиток середньої освіти професорів університету та викладачів навчальних закладів відрізнялась більшою демократичністю. Тому із середніх навчальних закладів виходила критичномисляча та високоосвічена інтеліґенція. Вона сприяла популяризації української історії та культури. На неї впливали прогресивні погляди вітчизняних мислителів, багатьох викладачів, навіяні як передовою європейською думкою, так і необхідністю конкретних політичних і економічних змін у країні.

У четвертому розділі “Система світських середніх навчальних закладів у першій третині XIX століття” висвітлені особливості розвитку системи середньоосвітніх навчальних закладів.

В цей час сформувалася самобутня система середньої освіти. Вона складалася з 4-х гімназій (Харківської, Полтавської, Чернігівської та Новгород-Сіверської), 13-ти чоловічих та 15-ти жіночих приватних пансіонів, Ніжинської гімназії вищих наук князя Безбородька (з 1832 р. - ліцей) і Харківського та Полтавського інститутів шляхетних дівчат.

Отже, на відміну від попередніх часів типи середніх навчальних закладів урізноманітнювались й удосконалювались.

Але їх кількість на Лівобережжі та Слобожанщині у першій третині ХІХ ст. не відповідала підвищенню запитів на освіту. Навчання у тогочасній середній школі було направлено на задоволення потреб царату. Та середні навчальні заклади хоч і не були продуктом розвитку української системи освіти, все ж відіграли важливу позитивну роль у її розвитку в українських землях.

У висновках підведено підсумки дисертаційного дослідження. Розвиток середньої освіти на Лівобережжі та Слобожанщині у досліджуваний період залежав від їх соціально-економічного й суспільно-політичного становища. Це виявлялось у ліквідації з другої половини XVIII ст. автономії цих українських земель, політиці русифікації краю. Було ліквідовано традиційні та утворено загальноросійські середні навчальні заклади.

Зміни у суспільстві привели до необхідності збільшення кількості високоосвічених фахівців у різних галузях господарства, що сприяло розвитку середньої освіти. Одночасно посилювався контроль і тиск на неї з боку уряду. Повільно зростала кількість середніх навчальних закладів.

Це обумовило зміни моделі середньої освіти на Лівобережжі та Слобожанщині від власної, духовної, до австрійської, заміну її на французьку, а потім на прусську модель.

В цей час розвиток середньої освіти пройшов 4 етапи: І етап (1764-1786 рр.); ІІ етап (1786-1802 рр.); ІІІ етап (1802-1828 рр.); IV етап ( 1828-1835 рр.).

Основним типом навчальних закладів стали гімназії. Нижчий рівень освіти надавали головні народні училища і чоловічі та жіночі приватні пансіони. Рівню гімназій відповідали інститути шляхетних дівчат і Ніжинська гімназія вищих наук.

Пансіони мали 3 різновиди. Перший - пансіони, які надавали утримання і повну освіту своїм вихованцям. Другий - пансіони вчителів гімназій, які надавали утримання та підготовку приїжджим гімназистам із певних дисциплін. Третій -пансіони при гімназіях. Середньоосвітніми були пансіони першого різновиду.

Позитивно впливало на середню освіту меценатство та благодійництво, що сприяло покращенню фінансування навчальних закладів, збільшенню їх кількості, більш інтенсивному розвитку матеріальної бази тощо.

У їх розвитку виділяється 4 етапи. І етап (1764-1768 рр.) відзначився сприянням покращенню стану колегіумів при активній ролі передової громадськості, православної церкви та індиферентному ставленню держави.

На ІІ етапі (1786–1802 рр.) зменшилась роль церкви та представників суспільних кіл. Держава у цьому питанні активності теж не виявляла.

Бурхливіше розвивалось меценатство й благодійництво на ІІІ етапі (1802 – 1818 рр.). Інтеліґенція та вищі верстви населення почали активнише сприяти розвитку світської середньої освіти. Заохочували до меценатства й благодійництва державні органи.

ІV етап (1818 – 1835 рр.) – час піднесення у розвитку меценатства й благодійництва. Громадськість, держава та представники царської династії найактивніше сприяли цьому процесу.

Найвагоміший внесок у розвиток середньої освіти в першій третини ХІХ ст. зробив Харківський університет, наукова й освітянська інтеліґенція.

За досліджуваний період середня освіта двічі реформувалася, що повністю змінювало її суть. Так у 1786 р. замість духовних навчальних закладів виникли світські. У 1802 р. освіту перетворено в ході реформ Олександра І. Їх результати для Лівобережжя і Слобожанщини у досліджуваний період були як позитивними, так і негативними.

Позитивним було виникнення світської середньої освіти, відокремлення її від духовної, збільшення кількості та типів середніх навчальних закладів, поява приватної та жіночої освіти. Це відображало реалії того часу, соціально-економічні й суспільно-політичні особливості розвитку країни.

Негативне полягало у заміні самобутньої української середньої школи на проурядову. Нехтувались особливості у її розвитку в краї. Вона перебудовувалась за загальними для імперії стандартами, що посилювало становість у ній, русифікацію вищих верств населення. Тобто, вцілому, розвиток середньої освіти на Лівобережжі та Слобожанщині пройшов складний і неоднозначний шлях.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ АВТОРОМ

У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

АНОТАЦІЇ

Півоваров О.В. Становлення і розвиток світської середньої освіти на Лівобережжі та Слобожанщині (друга половина XVIII – перша третина XIX ст.)

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. Харків, 2002.

У дисертації досліджується становлення й розвиток системи світської середньої освіти на Лівобережжі та Слобожанщині від падіння Гетьманщини у 1764 р. і до втрати університетами автономії й керівництва навчальними закладами у 30-х рр. XIX ст. Висвітлюються соціально-економічні та політичні умови розвитку середньої освіти, механізми впровадження, хід і результати її реформи у той час. Розглядається процес становлення мережі навчальних закладів та їх типи, управління ними, їх навчальні плани і програми. Розкривається вплив передової інтеліґенції та громадських кіл, меценатства й благодійництва на процеси, що відбувались у середній освіті, з’ясовуються результати її розвитку.

Ключові слова: Лівобережжя, Слобожанщина, світська середня освіта, меценатство, благодійництво, гімназія, пансіон, інститут шляхетних дівчат, система середньої освіти, система управління освітою.

Пивоваров А.В. Становление и развитие светского среднего образования на Левобережье и Слобожанщине (вторая половина XVIII – первая треть XIX ст.)

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – история Украины. Харьковский национальный университет имени В.Н.Каразина. Харьков, 2002.

В данной диссертации используется широкий круг документов и материалов Центрального государственного исторического архива в г. Киеве, Полтавского, Харьковского и Черниговского областных архивов, опубликованных источников, периодической печати, мемуарной литературы. Автором комплексно исследуется становление и развитие системы светского среднего образования на Левобережье и Слобожанщине со времён падения Гетманщины (1764 г.) до утраты автономии и функций управления средними учебными заведениями со стороны Харьковского университета (1835 г.).

В работе выявляются социально-экономические и политические условия развития среднего образования. Рассматривается роль православной церкви, государства, общественных кругов, Харьковского университета, научной интеллигенции, преподавателей средних учебных заведений в налаживании процесса образования. Выделяется четыре периода в развитии среднего образования на Левобережье и Слобожанщине за время исследования. Изучаются механизмы внедрения, основные направления реформы и дальнейшего развития средней школы того времени. Исследуется структура и система управления светским средним образованием. Дается характеристика политики царского правительства в области среднего образования. Её результатом стал постепенный упадок на протяжении 60-80-х гг. XVIII в. присущей для Левобережья и Слобожанщины традиционной системы среднего образования, основу которой составляли коллегиумы. Они давали не только духовное, но и светское образование и управлялись епархией, на территории которой находились. Коллегиумы были всесословными учебными заведениями. Но в результате политики Екатерины II их заменили на систему светских учебных заведений, основными представителями которой стали главные народные училища. Управление средним образованием от церкви перешло в руки губернаторов и Приказа общественного призрения. Тогда начинает развиваться и частное среднее образование – мужские и женские пансионы. Однако оно становится всё более сословным, усиливается процесс русификации господствующих слоев населения края. Это характерно и для первой трети XIX ст., когда в результате реформ Александра I на смену главным народным