ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

П’ЯНЗІН Сергій Дмитрович

УДК 130.1/.3

ЦІННІСТЬ

ЯК ДУХОВНО-ПРАКТИЧНИЙ ФЕНОМЕН

Спеціальність 09.00.03. – соціальна

філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських

наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському державному лінгвістичному університеті

Міністерства освіти і науки України, на кафедрі суспільно-економічних наук.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Шубняков Борис Павлович,

Київський державний лінгвістичний університет

Офіційні опоненти: доктор філософських наук,

старший науковий співробітник

Коцюбинський Володимир Йосипович,

Інститут філософії імені Г.С.Сковороди

НАН України.

доктор філософських наук, професор,

Ананьїн Валерій Опанасович,

завідуючий кафедри військово-гуманітарних

дисциплин Військового інституту телекомунікацій

та інформації НТУ України “КПІ”

Провідна установа: Національний інститут стратегічних досліджень

при Адміністрації Президента України, відділ політичних і гуманітарних досліджень.

Захист відбудеться 24 травня 2002 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02. в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 22 квітня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук Л.А.Ситниченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження.

В основі соціокультурних змін сучасного українського суспільства знаходиться не тільки необхідність економічної перебудови, але й ті чинники, що пов’язані з “кризою цінностей”. У зламний час ціннісна мотивація багатьох суспільних процесів і пошуки перспектив культурного розвитку нерозривно пов’язуються з інтенсивною соціально-філософською розробкою аксіологічної проблематики. На перший план висувається проблема можливості поєднання звичних цінностей і ціннісних орієнтацій із соціокультурною динамікою життєдіяльності людини. Актуалізація проблеми цінностей індивідуального та суспільного буття людини зумовлюється нагальними потребами практики і стає підставою для їхнього осягнення соціально-філософською думкою.

Неоднозначні соціальні зміни в Україні вимагають глибокого осмислення та переосмислення смислу та ролі усталених цінностей, світоглядно-практичної переорієнтації як суспільної, так й особистісної свідомості, зміни, насамкінець, ціннісних установок як підґрунтя мети наукового пізнання.

Сказане вимагає нових підходів до дослідження ціннісного життя взагалі і діяльності окремої людини, зокрема; пояснює першочерговість соціально-філософського аналізу теоретичних і методичних питань способу, форм і функціонування цінностей для дійсного знаходження шляхів подолання складної і болісної сучасної соціокультурної ситуації. Тому ще більшої актуальності набуває звернення до реального розуміння духовних підвалин людської практики, що у свою чергу потребує подальшого розвитку категоріального апарату соціальної філософії.

Застосування міждисциплінарного підходу, досягнень антропології, етнолінгвістики, психології тощо до визначення поняття “цінність” дає евристичну можливість проаналізувати надзвичайно складну діалектику духовного та практичного, що часто розмежовуються та досліджуються як окремі сфери людського життя. Але пряма залежність майбутнього від наявного ступеня духовного розвитку членів суспільства та певної якості практичних зв’язків між ними акцентує увагу саме на необхідності осягнення взаємовпливу та взаємозв’язку духовного та практичного в межах єдиної ціннісної цілісності.

Універсальність ціннісного відношення, проникненість ним людського життя загалом стали однією з причин розмитості поняття “цінність” у філософії, де воно уявляється зрозумілим з самого початку, інтуїтивно. Але ця первинна наочність цінності приховує та утаємничує буттєву глибину, зумовлює значну складність її аналізу та обґрунтування.

Справжнє усвідомлення духовної ситуації людини та перцептивного конструювання людиною свого світу, ціннісної визначеності всіх видів її діяльності, де цінність – імовірний предикат поняття “людина” і практична ідея, більше того – вимога дійсності, є однією із головних тем сучасної соціальної філософії, яка все більше і більше претендує на створення нового та відповідного до початку третього тисячоліття світогляду.

Усі вищенаведені положення й зумовлюють актуальність теми нашого дисертаційного дослідження.

Ступінь розробленості проблеми.

У науковій літературі накопичено певний досвід дослідження цінності та ціннісного відношення. У роботах Н.Аббаньяно, М.М.Бахтіна, Є.К.Бистрицького, В.П.Козловського, С.Б.Кримського, В.А.Малахова, Б.О.Мейзерського, В.М.Парахонського та ін. розглядається культурологічний аспект поняття “цінність” та ціннісного відношення в їхніх проявах у формі культури, обґрунтовується роль цінності як структурно-смислового механізму та світу культури.

Дослідження Л.Вітгенштейна, А.Г.Здравомислова, М.С.Кагана, О.М.Леонтьєва, А.Маслоу, М.Хайдеггера, М.Шелера та ін. аналізують ціннісні функції людської свідомості; соціокультурні аспекти побутування ціннісного інтерпретуються Т.І.Адуло, Л.М.Баткіним, В.С.Біблером, Д.Гільдебрандом, О.Г.Дробницьким, Ж.Дельозом, Є.В.Золотухіной-Аболіною, Н.З.Чавчавадзе; цінність у контексті людського пізнання розглядається І.В.Бичко, М.О.Бердяєвим, Е.Жильсоном, В.П.Івановим, О.А.Івіним та ін.; ціннісний аспект світогляду аналізується у працях М.О.Бердяєва, Ю.Г.Кудрявцева, В.Г.Табачковського, Л.С.Франка, В.І.Шинкарука, Б.П.Шубнякова та ін. Розробкою гуманістичної проблематики теорії пізнання займалися С.Ш.Аваліані, Ж.Дельоз, М.Вартофський, О.А.Івін, А.М.Лой, О.Ф.Лосєв, П.Рікьор, Р.Рорті, Л.Н.Столович, М.Хайдеггер, В.І.Ярошевець та ін. Діяльнісні підвалини ціннісних відносин досліджували А.М.Єрмоленко, В.П.Іванов, М.С.Каган, О.М.Леонтьєв, В.С.Пазенок, А.А.Ручка, та ін.; ціннісні підвалини людської практики М.М. Бахтін, Д.Бекхерст, Н.О.Бердяєв, Н.С.Кузнєцов, Т.Парсонс, Р.Рорті, П.А.Сорокін та ін. Розробкою проблематики ціннісних орієнтацій займалися І.В.Борисюк, І.М.Буніна, А.Т. Гордієнко, А.Г.Здравомислов, В.В.Картава, Р.П.Шульга та ін. Ідеологічні виміри ціннісних орієнтацій суперечливо виявляли Т.Адорно, А.Камю, К.Маннгейм, К.Поппер, Е.Фромм, М.Хайдеггер, К.Ясперс та ін. У працях Г.Беккера, А.Боскова, М.Вебера, М.Гравітца, Е.Дюркгейма, Р.Пенто, П.А. Сорокіна відображені оригінальні концепції аксіологічного в соціології і соціологічного в аксіології.

Сфера морально-етичного побутування цінності та практичні соціально-естетичні проблеми ціннісного відношення розглядаються у дослідженнях Н.Ю.Бортнікової, О.Г.Дробницького, А.М. Єрмоленко, В.А.Малахова, В.А. Сіверса, Ф.А.Хайєка, А.Швейцера та ін. Не пройшла повз аксіологію і сучасна філософська герменевтика, що презентована К.О.Апелем, Е.Бетті, В.В.Бібіхіним, Г.Гадамером, П.Рікьором та ін.

З методологічної точки зору виявилося важливим звернутися також до теологічного тлумачення цінності в працях С.С.Авєрінцева, Д.Гільдебранда, Е. Жильсона, Ж.Марітена, Г.Марселя, Ю.К.Суботіна, П.О.Флоренського, А.Хюбшера.

Автором у дисертаційному дослідженні активно використовувалися теоретичні надбання представників логіко-семантичної і семіотичної сфері гуманітарного знання: Н.Д.Арутюнової, І.Р.Гальперіна, Дж.Мура, В.П.Мусієнко, М.В.Поповича, В.М.Сагатовського, Ю.С.Степанова; психологічної сфери: П.К.Анохіна, І.С.Кона, Р.І.Круглікова, О.М.Леонтьєва, А.Маслоу; антропологічної сфери: В.П.Алексєєва, Ю.В.Бромлея, М.Бубера, Л. Дж. Гудол, Г.М. Матюшина, Л.А.Фірсова.

Здійснюючи соціально-філософський аналіз філософських цінностей, автор керувався низкою наукових праць сучасних філософів, де досліджувалися ціннісно-світоглядні аспекти філософських категорій: П.П.Гайденко, Б.В.Починок, Г.М.Сібашвілі, О.В.Соболєка, В.С.Стьопіна, В.Г.Табачковського, В.І.Шинкарука.

На особливу увагу заслуговують праці О.Ф.Лосєва, що присвячені проблемам “естетики як філософії”, її природи, специфіки, функцій і т.д. – фундаментальні роботи цього філософа послугували методологічною основою дослідження. У вивченні проблем, поставлених у нашій роботі, необхідним виявилося залучити праці, в яких аналізуються художньо-естетичні аспекти ціннісного відношення (М.М.Бровка, С.Д.Безклубенка, О.В.Білого, А.Я.Гуревича, Л.А.Гоготішвілі, Ю.С.Давидова, Р.Інгардена, Л.Т.Левчук, Р.П.Шульги, Л.Н.Столовича та ін.).

Зазначимо, що стосовно розгляду цінностей як духовно-практичної цілісності із власними історичним, соціокультурним і філософсько-науковими контекстами у вітчизняній філософській літературі є певна лакуна. Сприяти подоланню такого стану та частковому заповненню цієї лакуни повинно наше дисертаційне дослідження.

Об’єктом дослідження є ціннісний універсум людського буття.

Предметом дослідження є діалектика духовного та практичного аспектів існування цінності.

Актуальність, теоретичне та практичне значення теми, ступінь її наукової розробки визначили мету дослідження: здійснення аспектного філософського аналізу такого буттєвого феномену як цінність на матеріалі різних філософських і наукових концепцій цінності у напрямку визначення її як духовно-практичного феномену та побудова концептуальної моделі розуміння цінності для визначення науково-практичних перспектив аналізу індивідуального і суспільного рівнів людського життя.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати основні філософсько-методологічні умови і дослідницькі підходи до вивчення проблеми цінності; окреслити загальний стан аксіологічних пошуків у сучасній філософії; висвітлити генезу поняття цінності та інтерпретації сфери ціннісних відносин в європейській традиції.

2. З’ясувати сутність, структуру і функції цінності; визначити поняття “цінність” і пізнавальне значення цього поняття у філософії і науці.

3. Визначити сутність людини з аксіологічної позиції; виявити антропологічність розвитку та логіки існування ціннісного універсуму.

4. Дослідити практику як фундаментальну форму існування цінності та буття людини, що має виразний ціннісно-діяльнісний характер.

5. Провести аналіз феномену світогляду під кутом зору тези про одночасне виникнення цінностей і світогляду як ціннісної форми відображення людиною суб’єктивної та об’єктивної реальності.

6. Дослідити тезу, за якою культура визначається як система певних цінностей, що побудована на засадах творчої активності та діалогізму життєвого світу людини.

7. Здійснити рефлексивне осмислення філософського дискурсу як найвищого рівня активно ціннісного відображення та перетворення людиною світу і довести практичну ефективність філософських цінностей у сучасній ситуації гуманізації пізнання, у вирішенні пошуку нового типу раціональності.

Наукова новизна дослідження. Методом міждисциплінарного аналізу змістовних, структурних, функціональних характеристик і логіки існування цінності як принципу людського життя зроблена спроба побудувати концептуальну модель, що адекватно відтворює конститутивну і конструктивну роль цінності для специфічно людського способу діяльнісного життя, трансляції інформації у соціокультурному просторі та поліфонії форм і рівнів відображення людиною об’єктивного та суб’єктивного буття.

Основні елементи новизни:–

сформульовано положення, що цінність є чуттєво-мисленнєвою діалектичною цілісністю, яка випереджально відображає об’єктивну та суб’єктивну реальності і за посередництвом злиття чуття і думки у новоутвореній єдності чуттєвої логосності або логосного чуття стає фундаментом для нескінченного ряду конкретних виявів людського життя і завжди спрямована на творче як переосмислення та перетворення, так і підтримання та переживання дійсності;

– дістало подальший розвиток та аргументацію положення, що цінність є діалектичним поєднанням загально-абстрактного (смислу) і конкретно-персонального (значень); що бінарність є вираженням її структури і джерелом ціннісних відносин людини. З боку смислу, цінність виступає основою та критерієм визначення, оцінки та самооцінки людини як у персональному, так і суспільному житті. З боку значень, цінність історично обробляється у відповідності із конкретно-культурним типом соціальних відносин;

– аргументується, що цінність – це не який-небудь об’єкт, що співвідноситься з даним поняттям, не властивість речей, не значущість і не саме відношення до світу, але вираження суто людського відношення до нього. Цінність знаходиться між об’єктом і суб’єктом, діалектично поєднуючи та протиставляючи їх. Це духовне вираження тілесності людини і поза скріпленням матеріального та ідеального її існування не можливе;

– вперше визначено та аргументовано, що вираження людської здатності до ціннісно-діяльнісного життя є специфічним процесом, для позначення якого запропоновано поняття “цінністіння”, і тією онтологічною сутністю людини та причиною, на основі яких виникає людський світ як певний рід та якісно новий вимір буття, а людина стає власне людиною і суддею буття. Воно є способом вступу людини у зв’язок із світом і як онтологічна передзаданість людської природи виступає фундаментальною категорією, що виражає те абсолютне у людському житті, яке дається історично-персонально;

– обґрунтовано положення, що практика, світогляд і культура є такими головними формами існування цінності, які в процесі історичного розвитку людини мають власні рівні випереджального відображення та активного перетворення дійсності на основі перевтілення буття в цінність та цінності в буття;

– проаналізована ідея необхідності синтезуючого співвіднесення понять світоспоглядання з поняттям індивіда, світорозуміння з поняттям індивідуальності, а особистості з новим поняттям – світозлиття;

– з позиції аксіологічного тлумачення суті та функцій філософії вперше висувається теза про те, що вона є вершиною розвитку мисленнєвої частини цінності. Тобто, що з боку розуміння філософії як окремого елементу ціннісного універсуму людського буття філософія є “цінністю, що мислить”.

Теоретико-методологічною основою є:

- міждисциплінарний підхід до визначення цінності, що запропонований Д.О.Леонтьєвим,

- визначення діалектики поняття як причини і методу переробки дійсності у традиції О.Ф.Лосєва,

- лінгвістичний змістовно-інформаційний метод, що висунутий І.Р.Гальперіним і Ю.С.Степановим,

- марксистське розуміння поняття “феномен”,

- хайдеггерівське розуміння сутності людської діяльності.

Концептуальною основою дисертаційного дослідження є принципи випереджального відображення дійсності та діалектичного взаємозв’язку об’єктивної реальності та свідомості, що пізнає; визнання суспільної природи цінності.

Спираючись на принципи комплексного дослідження, історизму та сходження від абстрактного до конкретного, здійснювався аналіз цінності як духовно-практичного феномену в його онтологічно-гносеологічних та особистісних інтенціях.

Зазначені методологічні положення і принципи зумовили необхідність використання теоретичного матеріалу філософських досліджень філософів XIX та XX ст. М.М.Бахтіна, М.О.Бердяєва, Є.К.Бистрицького, О.Г.Дробницького, В.П.Іванова, О.А.Івіна, М.С.Кагана, П.В.Копніна, С.Б.Кримського, О.М.Леонтьєва, Д.О.Леонтьєва, О.Ф.Лосєва, В.А.Малахова, Л.Н.Столовича, С.Л.Франка, В.І.Шинкарука, Б.П.Шубнякова, а також надбань світової філософської думки К.Апеля, В.Віндельбанда, Л.Вітгенштейна, Г.Гадамера, М.Гартмана, Д.Гільдебранда, Е.Гуссерля, Ж.Дельоза, Ж.Дерріди, Е.Кассірера, Х.Ортеги-і-Гассета, К.Поппера, Б.Рассела, П.Рікьора, Е.Фромма, М.Хайдеггера та ін.

Теоретичне значення дослідження полягає у розгляді та подальшому уточненні філософського смислу понять “цінність” і “ціннісне”, об’єктивованих у формі сучасних концепцій і проблем філософії та аксіології, що дозволяє в усій складності ґрунтовно продовжити осягнення ціннісних основ людського буття та положення людини у світі.

Практичне значення дослідження визначається тим, що матеріал та висновки дисертації сприятимуть подальшій розробці ціннісних проблем сучасної філософії; з’ясуванню світоглядно-практичної заангажованості теоретичних положень у певному типі філософствування; розв’язанню міждисциплінарних проблем теорії культури, етики, естетики, психології, мовознавства, історії, праксеології тощо; прислужаться при розробці навчальних курсів “Загальна філософія”, “Основи етики”, “Основи естетики”, “Історія світової та української культури”, “Політологія”, “Соціологія”, під час викладання спеціальних курсів з філософії ХХ ст. та історії філософії, при написанні методичних рекомендацій і навчальних посібників.

Апробація результатів дослідження: основні ідеї і висновки дослідження знайшли відображення у публікаціях і були апробовані у виступах на наукових і науково-практичних конференціях: “Знак. Символ. Образ” (Черкаси, 1999), “На межі тисячоліть: християнство як феномен культури” (Київ, 2000), “Знак. Символ. Образ.” (Черкаси, 2000), “Молодь в сучасному світі: морально-естетичні та культурологічні виміри” (Київ, 2001), кафедрі соціально-економічних дисциплін Київського державного лінгвістичного університету, кафедрі соціально-філософських дисциплін Черкаського державного бізнес-коледжу. За матеріалами дисертації підготовлені спеціальні курси “Поняття цінності в історії філософії”, “Становлення та розвиток ціннісних систем в історії культури”. Крім того, матеріали дослідження застосовувалися у педагогічній практиці під час підготовки та читання курсів з історії культури, політології, соціології у Черкаському державному бізнес-коледжі.

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження відображені у 8 публікаціях, з них 3 статті – у наукових фахових виданнях, і тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дослідження зумовлена його метою та логікою. Робота складається із вступу, двох розділів (7 параграфів), висновків і списку використаної літератури. Матеріал викладено на 161 сторінці, список використаної літератури містить 199 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність теми дослідження, визначається ступінь вивченості теми, мета і завдання дослідження, сформульовано наукову новизну одержаних результатів, розкрито науково-практичне значення дисертації і вказана теоретико-методологічна основа роботи.

У першому розділі “Історико-філософська генеза поняття цінності та інтерпретація аксіологічного в європейській традиції” розкрито зміст понять “цінність” і “ціннісне”, проаналізовані головні комплекси проблем, які пов’язані з переорієнтацією напрямку розвитку онтологічно-пізнавальних та особистісних інтенцій сучасної філософії, виявлені основні функції цінності, розкрито в основних рисах генезу розуміння та тлумачення понять “цінність” і “ціннісне”, виявлено неминучість антропологізму логіки оцінок і розвитку цінностей у європейській філософській традиції.

У першому параграфі “Проблема цінності в історії філософської думки” дається реконструкція поняття та ролі цінності і відповідно сфери ціннісного взагалі у філософських побудовах від античності до кінця ХІХ сторіччя. Виявлено, що проблема цінності в гранично широкому значенні виникає у рамках значно більшої парадигми, ніж це визначає сократівське питання: “Що є благо?”, а саме – протиставлення знання та гадки; що ця парадигма є програмною як для гносеології, так й аксіології і в наш час. Показано як у цих парадигмальних межах для людської свідомості осмислення природи і власного життя поступово розщеплюється не просто на знання і цінність, створюючи, таким чином, дихотомію людської життєдіяльності, але на онтологічне буття, з одного боку, і буття людини, з іншого боку. Друге при цьому є частиною першого та сферою існування знання і цінності, створюючи, отже, трихотомію людського життя, пізнання і відношення. Аналізується як саме і чому розуміння цінності пішло двома шляхами. На одному з них вона розглядається невід’ємною частиною природи. На другому шляху цінність тлумачиться як властивість тільки людини давати оцінку та ім’я речам. Розглянуто виникнення платонівської (духовної) та арістотелівської (практичної) традиції тлумачення цінності відповідно до критерія розуміння дійсності. У першому випадку цінність є моментом і символічним вираженням іншого рівня буття, у другому – виступає як певне відношення до речей та означення автономної реальності. Стверджується, що ці дві тенденції у певних історико-культурних модифікаціях існують і зараз. Найбільше загальна відмінність між ними може бути означена як антитеза ідеального та матеріального у тлумаченні ціннісної сфери людського життя. Перше розуміє ціннісне як пов’язуючу ланку між речами та ідеєю. Друге обмежує ціннісне позначенням смислової організації речей і конструюванням людського світу. Робиться висновок, що у таких значеннях цінність є “кентавром” (М.К.Мамардашвілі) ідеального та матеріального. На основі історичного аналізу розуміння поняття “цінність” доказується, що цінність має своїм джерелом зміст відчуттів, тобто несе у собі “матеріальну” предметність, а існуючи у мисленні, де відбувається ідеальна обробка цього змісту, має “духовну” предметність. Тому цінність не може не мати подвійності змісту.

У другому параграфі “Цінність як поняття: теоретико-методологічні основи” доказується, що будь-яка дія людини пронизується ціннісним відношенням як до об’єкта, так і до самої дії. А саме ціннісне відношення не може проявитися у відриві від дії. Тому поняття “цінність” не може бути визначеним без посилання на категорію “діяльність”. Але категорія діяльнісного способу життя людини не є первинною, у відношенні до якої поняття “цінність” є спричиненим. Цінність настільки ж первинна, наскільки й діяльнісне. Вони існують у такій органічній єдності, в якій одне передбачає інше. Тому “ціннісно-діяльнісне” як поняття виражає ту “онтологічну передзаданість” людського життя, на основі якої виникають життєвосмислові цінності. Стверджується, що “ціннісно-діяльнісне” – це властивий людині принцип вступу у зв’язок із світом, спосіб створення людського буття. Таким чином, знаходження ціннісного-діяльнісного принципу буття людини в світі дає можливість для зняття суперечності між двома тенденціями щодо розуміння цінності: духовної і практичної.

Аргументується думка, що цінність є діалектичним поєднанням смислу (загально-абстрактного) і значень (конкретно-персонального) у людському житті, що робить її стабільно-динамічним утворенням; бінарність є джерелом існування цінності.

На основі концепцій діалектики К.Маркса, О.Ф.Лосєва і М.Гартмана доводиться, що смисл цінності зумовлюється родовим життям людей, а значення конкретно-особистісним проживанням. Запропоновано вважати, що модальна логосність, якою охоплюється буття з боку людини, є початком номінації і номіналізації, мовлення і мови.

Особливу увагу приділено аналізу розрізнення і співвідношення знання як знання і цінності як цінності. Головна відмінність знання від цінності полягає у тому, яку інформацію більшою мірою вони експлікують: змістовно-фактуальну чи змістовно-концептуальну. Перше передає вістку про факти, події і т. д., друге – модальне відношення. При цьому обидва типи інформації видобуваються з одного і того ж цілого. Одночасно знання має імпліцитно-ціннісне, а цінність – імпліцитно-знаюче дно. Перше намагається відсторонитися від оціночності, а не модальності взагалі, друге – від фактуальності, але не логосності.

За впливом цінності на сфери життєдіяльності людини визначаються функції цінності: світоглядна, соціальна, культурно-репродуктивна, культурно-формотворча, номінативно-символічна, комунікативно-діалогічна і трансісторична.

У третьому параграфі “Факт “сутності людини” у світі цінностей та антропологізм логіки оцінок” дистинктивно розрізнюються поняття “сутність людини” як загальнородового і “природа людини” як особливого, де “сутність” є єдністю “природи”, а “природа” – проявом “сутності”. На основі діалектики загального і особливого аналізується генеза цих понять в історії філософської європейської думки під аксіологічним кутом зору. Актуалізуються арістотелівське тлумачення природи людини і діалектичне розуміння людини як істоти, що поєднує собою два світи (І.Кант, Г.Сковорода, П.Юркевич та ін.) і формує себе сама. На основі тези Г.С.Сковороди, що сутність людини – “мисляче серце” і концепції міфу О.Ф.Лосєва виявляється, що основним підходом до рішення проблеми сутності людини є – ціннісний підхід, в основі якого знаходиться та чи інша безумовно обрана позиція-умова. Особлива увага наголошується на дискутивних положеннях щодо сутності та природи людини в рамках марксизму і феноменологічного екзістенціоналізму.

На ґрунті теорії випереджального відображення (П.К.Анохіна та Р.І.Круглікова) та з урахуванням сучасних психологічних досліджень аргументується ідея, що сутністю людини є ціннісно-діяльнісне. Для виявлення ціннісно-діяльнісної сутності людини в часі пропонується нове поняття – “цінністіння”, що позначає властивий тільки людині рівень розвитку випереджального відображення як функції живої матерії. Показується, що завдяки саме “цінністінню”, починається виключно людська форма буття – історично-ціннісний час та якісно новий рівень матерії – суспільство. Де головною причиною поточної поведінки виступає цінність як модель потрібного майбутнього. А основним моментом людської сутності є суперечність між animal і humanitas як “зараз і тут” та “майбутнє” водночас. Аргументується думка, що завдяки саме цінністінню предметно-дискретний та амодальний світ набуває завжди модального і континуального виміру. А людина живе із-за цього перш за все у ціннісному універсумі. Стверджується, що ціннісно-діяльнісне є джерелом оцінок і цінностей, теорій і форм життя, умовою створення образу світу і принципової людиновимірності буття.

Особлива увага приділяється антропологізму походження первинних оцінок і робиться висновок, що цінність, починаючись на рівні схвалення, осудження та байдужості якого-небудь предмета, явища, дії тощо, тим не менш вбирає в себе тільки позитивне ставлення. Бо те, до чого є негативне відношення стає або ціннісно нейтральним, або антицінністю взагалі.

У другому розділі “Головні форми існування цінності та рівні її відображення людиною” аналізуються практика, світогляд, культура і філософія як необхідні форми існування людських цінностей і розглядаються певні рівні відображення ціннісного.

У першому параграфі “Практика як фундаментальна форма існування цінності” доводиться, що в історичному плані потрібно говорити про діалектичну взаємозумовленість цінностей і штучних знарядь праці як ідеально-матеріальний посередник і спосіб існування людства загалом; що ціннісно-знаряддєвий спосіб існування має власну форму – практику. Причому таку форму, що має виразний процесуальний характер. А також, що аксіогенез має іманентний йому вектор спрямування від виникнення простих цінностей через подальший розвиток до зростаючої багатозначності окремих цінностей та ускладнення ціннісних систем тільки у поєднанні із знаряддєвою діяльністю людини.

Цінність тут виступає як систематична і цілевідповідна діяльність, що у діалектичному поєднанні зі знаряддями праці породжує таку форму існування, де від присвоєння продуктів природи людина переходить до оволодіння виробництвом продуктів, як духовно-матеріальна форма людського життя, тобто – практика. Аргументується, що при такому розумінні практики відображається “світова лінія життєдіяльності” (В.І.Шинкарук) людини. Ціннісно-знаряддєве, або переважно “матеріальне” освоєння та перетворення голої предметності природного світу існує єдино можливим способом, який ми і розуміємо як практику на відміну від культури, де переважає “духовне” освоєння світу.

При цьому зауважується, що необхідно уникати зайвої оцінізації діяльності та діяльнізації ціннісного.

Актуалізуються деякі положення марксистської і феноменологічної концепцій, на підставі котрих виникає можливість для надання феноменологічності марксистському розумінню діяльності, а феноменології – діяльнісного принципа. Завдяки такому підходу практика визначається як те, у чому діяльності завжди властива ціннісність, а цінності – діяльнісність. Робиться висновок, що практика – це та форма існування цінностей, де людина постійно стверджується як персонально-родова істота.

В другому параграфі “Світогляд і цінності” пропонується ціннісно-діяльнісний напрямок аналізу світогляду, де останній розуміється як персональне присвоєння родового; самовідчуття та самоусвідомлення через ціннісне відображення дійсності; така форма існування цінності, яка має власні рівні відображення людиною ціннісного: світовідчуття, світорозуміння та світозлиття. Пропонується також поєднання цих рівнів відображення із поняттями: індивід, індивідуальність, особистість. Виокремлюються три сфери прояву світогляду: ціннісно-когнітивна, ціннісно-мотиваційна, ціннісно-праксеологічна. Обґрунтовується, що світогляд виникає, існує та еволюціонує лише у напрямку до вертикально рівневої симетрії; є історичним процесом цінністіння в свідомості окремого індивіда.

Виводиться на основі ціннісного підходу щодо розуміння світогляду та його функціонування критерій визначення різних типів світогляду.

У третьому параграфі “Культура – важлива форма існування цінності” дискутується положення, що культура є способом людського буття, а не його формою, оскільки таким способом на думку автора є ціннісно-діяльнісне. На основі того тезісу, що культура є “творінням людини та світом смислів” (Б.П.Шубняков) розкривається ціннісний зміст цього поняття. Не ігноруючи матеріальної сторони людського буття, говориться, що культура є духовним іншим не тільки першої природи, але й ціннісним корелятом матеріального в людському житті. Наполягаючи, що логіка культури відповідає логіці цінності, в рамках діалектичної традиції дистинктивно досліджується ця логіка як процес творення людиною власного світу. Тому обґрунтовується розуміння культури як форми існування цінності. Культура із-за принципової людиновимірності є ціннісно-особистісним буттям, де необхідно розрізняти три рівні створення людиною цінностей у формі культури: природно-надприродний, розуміння, онтологічно-онтичний.

У четвертому параграфі “Філософія як синтез та методологія дослідження цінностей людини” стверджується, що зміст філософських понять і категорій, у яких людина теоретично відображає світ, стає зрозумілим лише через їхню ціннісну значущість, а існування самих цінностей не можливо уявити поза розвитком філософії. Тому висуваються дві тези щодо діалектики (у традиції О.Ф.Лосєва) співвідношення філософії і цінностей: 1) філософія існує тільки із-за того, що сама є цінністю в системі цінностей загалом та 2) обертається до ціннісного універсуму збагаченою абстрактним мисленням. На основі аналізу рівнів практичного та світоглядного відображення ціннісного-історичного виникнення й розробки головних категорій онтології, гносеології, етики і т. д. з’ясовується, що ці категорії є насамперед цінностями-категоріями, а філософія як мисленнєва частина цінності та найвищий рівень абстрагування стає “мислячою” цінністю. У вигляді філософії цінність як чуттєво-надчуттєва річ отримує своє найвище ідеальне буття. Причому тієї філософії, котра випливає саме із людського способу життєдіяльності як функція осмислення Буття. Тобто філософія є такою цінністю, через яку людина найбільшою мірою мислить себе і світ. Ґрунтовно розглядаються внутрішньо необхідні етапи досягнення узагальненого змісту цінності: тетичний, об’єктивуючий, інтенціональний, ноематичний, семіотично-семантичний і цінністуючий.

У висновках дисертації поданий загальний підсумок роботи, окреслюються перспективи подальшої розробки даної теми.

ВИСНОВКИ

1. Філософема цінності завдяки сенсоутворюючій функції актуалізується в ті епохи, які потребують складання і фіксації у філософській, науковій, соціокультурній, урешті-решт, побутовій сферах індивідуальної і суспільної свідомості таких вихідних положень і засадових принципів, на фундаменті котрих будується нова світоглядна картина світу. Це уможливлює прийняття в практику і культуру нового матеріалу, забезпечує динаміку уявлень і знань людини про навколишній світ і саму себе, створює нелінійно-лінійну суспільну систему. В часи пошуку нової інтегративної та інтерпретативної ідеї, нового цілісного світобачення саме поняття цінності виступає фундаментальною категорією для всього суспільства.

2. Цінність є цілісністю практичного і духовного, що випереджально відображає об’єктивну та суб’єктивну реальності та за посередництвом чуттєвої логосності стає першопринципом людського життя. Цінність поєднує у собі моменти емоційно-раціональної обробки відображеного і телеологічної орієнтації у перетворюючій свідомості на духовне вираження тілесності людини. Як духовно-практичний феномен, цінність є соціокультурним інваріантом.

3. Сутність цінності полягає у тому, щоб об’єктивність зробити внутрішньою, а суб’єктивність зовнішньою.

4. Цінність виконує такі функції: світоглядну, соціальну, культурно-репродуктивну, культурно-формотворчу, номінативно-символічну, комунікативно-діалогічну, трансісторичну та пізнавальну.

5. Цінність має виразний соціально-діяльнісний характер. Із-за бінарної структури (поєднання чуття та мислення, емоцій і раціо, смислу та значень, оцінювання та оцінюваного і т.д.) цінність передбачає момент зіставлення наявного стану речей із деяким ідеальним і тому є проектом перероблення дійсності, причиною виникнення різних форм діяльності.

6. Поняття “цінність” потребує лише діалектичного розуміння і тлумачення. Будь які інші інтерпретації редукують цінність або до простої оцінки, значущості чи матеріальних благ, або до містичного та непізнаваного явища.

7. Поєднання ціннісних актів і дії породжує людський спосіб переживання буття – цінністіння, що не просто знімає нерозрізнення природи та власного життя, але стає фундаментом свідомості. Цінністіння заперечує закритість знання, стверджуючи “ризомну” (Ф.Гватарі) безкінечність генерування смислу і значень. Цінністіння є таким особистісним знанням, яке існує в об’єктивному та конституює і конструює в ньому людину як людину, а суб’єктивне як активно пережите об’єктивне. Цінністіння може вважатися онтологічною “заданістю” свідомості, що пізнає.

8. Цінністіння як сутність людини є процесом розгортання і ствердження людяності, у якому відбувається будь-яке рішення про минуле, сучасне та майбутнє, неусвідомлений і свідомий вибір поточної поведінки, вкладання і вилучення персональних оцінок, ціннісних значень і смислів у той образ світу, що є для людини умовою її життя. Завдяки саме цінністінню чотиривимірний предметно-дискретний та амодальний світ набуває завжди континуально-модального п’ятого виміру, стає полем смислу та екзистенціальних значень, яке корелюється опором природного матеріалу. Із-за цінністіння людина живе перш за все у ціннісному універсумі, а не символічному. Форми життя ризомно виростають із цінністіння у вигляді історичних відносин “я” до “не-я” і зворотньо впливають на способи і моменти прояву останнього.

9. Практика виступає найближчою формою існування цінностей і рівнем відображення людиною ціннісних відносин задля перетворення об’єктивного світу в той світ, в якому людина стверджується як персонально-родова істота.

10. Світогляд – це ціннісне привласнення родового та вираження персонального через родове. Світогляд виступає формою існування цінностей на підставі перетворення буття в цінність і втілення цінності в буття. Становлення світогляду не можливе без виникнення вертикально рівневої структури: світовідчуття, світорозуміння та світозлиття, що пов’язані з соціальною виокремленістю: індивід, індивідуальність, особистість.

11. Культура є становленням ціннісного відношення людини до першої природи і самої себе. Культура не тільки протиставлена дійсному світові і людям як вираження їхніх цінностей, але разом із тим є продовженням і частиною цього світу. Культура – це певна форма існування певних цінностей і рівень відображення людиною ціннісного.

12. Співвідношення цінностей і філософії полягає у тому, що філософія знаходиться у ціннісному універсумі у значенні їхньої частки; обертається до інших цінностей збагаченою абстрактним мисленням.

Основний зміст дисертації відбитий у таких публікаціях:

1. П’янзін С.Д. Світогляд людини: від структури до сутності // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Збірник наук.праць/ Відп.ред. М.М.Бровко, О.Г.Шутов. – К.: КДЛУ, 1999. – С. 277 – 285.

2. П’янзін С.Д. Природа людини, світогляд і філософія освіти // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Збірник наук. праць/ Відп.ред. М.М.Бровко, О.Г.Шутов. – К.: Знання, 2000. – С.12 – 20.

3. П’янзін С.Д. Онтологічність ціннісного та мобільність ціннісних значень у духовному просторі людини // Мультиверсум. Філософський альманах. Збірник наук. праць. Вип.20 /Відп. ред. В.В.Лях. – К.: Укр. центр духовн. культури, 2001. – С. 47 – 58.

4. П’янзін С.Д. Ціннісні основи філософії освіти // Теоретичні питання освіти та виховання: Збірник наук. праць. Вип. 13 / Відп. ред. М.Б.Євтух. – К.: КДЛУ, 2000. – С. 52 – 53.

5. П’янзін С.Д. Семіотика та аксіологія: від тексту буття до поля змісту цінностей // Знак. Символ. Образ. Матеріали міжвузівського наук. семінару з проблем сучасної семіотики. Вип. 4. – Черкаси: Брама ІСУЕП, 1999. – С. 13 – 16.

6. П’янзін С.Д. Християнські цінності: мінливе та вічне // На межі тисячоліть: християнство як феномен культури. – К.: МІЛП, 2000. – С. 153 – 160.

7. П’янзін С.Д. Аксіологія буття: інваріант смислу та динаміка значень // Знак. Символ. Образ. Матеріали міжвузівського наук. семінару з проблем сучасної семіотики. Вип. 5. – Черкаси: ЧДУ, 2000. – С. 41- 45.

8. П’янзін С.Д. До питання про визначення понять “духовність” і “цінність” в педагогіці // Молодь в сучасному світі: морально-естетичні та культурологічні виміри. – К.: МІЛП, 2001. – С. 79 – 83.

АНОТАЦІЇ

П’янзін С.Д. Цінність як духовно-практичний феномен. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03. – соціальна філософія та філософія історії. – Інститут філософії НАН України. – Київ, 2002.

Дисертація присвячена з’ясуванню специфіки цінності як духовно-практичного феномена, виявленню її онтологічності відносно людського життя під кутом зору діяльнісної концепції. Розглянуті поняття “цінність” і “ціннісне” на основі базових положень діалектичної методології і діалогічного тлумачення універсуму людини. Акцентовано увагу на суспільній природі цінності (історичність цінності) і континуальному характерові (процесуальність цінності), обгрунтовано неможливість існування теорії пізнання поза цінністю, принципову людиновимірність, орієнтацію на творче перетворення дійсності. З’ясовано евристичність застосування цінності у пізнанні, побудові моделей поведінки і гуманістичного образу світу.

Ключові слова: цінність, ціннісне, суб’єктивно-об’єктивна сутність цінності, ціннісно-діяльнісне, ціннісний універсум, духовно-практичний феномен, антропологізм, світогляд, діалектика.

Пьянзин С.Д. Ценность как духовно-практический феномен. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03. – социальная философия и философия истории. – Институт философии НАН Украины. – Киев, 2002.

Диссертация посвящена определению специфики ценности как духовно-практического феномена, выявлению ее онтологичности относительно человека с точки зрения концепции деятельности. Рассмотрены понятия “ценность” и “ценностное” на основе базовых положений диалектической методологии и диалогического понимания универсума человека. Акцентировано внимание на общественной природе ценности (историчность ценности) и континуальном характере (процессуальность ценности), доказывается невозможность существования теории познания вне ценности, ее принципиальное человеческое мироотношение, ориентация на творческое преобразование действительности. Определена эвристичность применения ценности в познании, построении моделей поведения и гуманистического образа мира.

Ключевые слова: ценность, ценностное, субъективно-объективная сущность ценности, ценностно-деятельностное, ценностный универсум, духовно-практический феномен, антропологизм, мировоззрение, диалектика.

Piynzin S.D. Value as a spiritually – practical phenomenon. – Manuscript. Thesis for the degree in philosophical sciences by specialty 09.00.03. – social philosophy and philosophy of history. – The Institute of philosophy, National Academy of Sciences of Ukraine. – Kiev, 2002.

The thesis is aimed to define peculiarity of the value as a spiritually – practical phenomenon, to discover its ontology concerning human life from the point of view of the valuable activity conception. In this work the notions “value” and “valuable” are regarded on the basis of the main principles of dialectical methodology and dialogical understanding of the human being’s valuable universe.

The author determines the border for historical analyses of such a phenomenon as human values like the paradigm of the opposition of the point of view and the knowledge. So the possibility of the most complete solution as for the problem of the value definition is reached.

Two basic tendencies in the definition of the value are pointed out: ontological or platonic and subject-semiotic or aristotelian.

The attempt to combine the pointed tendencies based on the dialectic conceptions of K. Marx, N. Hartmann, A.F. Losev and content-factual method of modern linguistics is made. These tendencies are further defined as spiritual and practical aspects of the value.

It is proved that rational dialectics doesn’t contradict to such a principled characteristics of the value as the expression of the human world attitude.

It the epoch of studying the new integrative vision of the world the very notion of the value appears to be a global category for the representatives either of exact natural sciences or sciences about culture. A human being learns only while evaluating. This is the extreme of the function of the value that supplies the way out to the practice.

For the definition of the bases of human evaluation the latest achievements in anthropology and psychology are used.

The methodological model representing the solution of the world outlook question, its structure, typology and historical form is given.

It is being proved that because of fundamental antropologism the value is the concentrated expression of exclusively positive attitude.

The attention is accentuated on social-dynamic nature of values (historicism) and their continual character (processism). The essence of the value is a bileveled structure including the sense and the meaning of human life. The commonest forms in which values exist are marked by the dialectics of practice, culture, world outlook and philosophy correlation. Philosophy itself is seen so far from axiological point of view.

It is defined as one of the system’s of values elements, the top of values’ hierarchy. The notion “value” is defined as such one which gives the possibility for further discoveries. Its usage in the methodology of cognition, in building personal models of behaviour and humanistic image of the world is underlined.

The basic notions: value, valuable, subject-object essence of the value, valuable-active, values’ universe, spiritually-practical phenomenon, antropologism, world outlook, dialectics.