НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ПОГУЛЯЄВ Сергій Юрійович

УДК 347.771.775 + 334.722.2

ПЕРЕДАЧА ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ВКЛАД В ПРОСТЕ ТОВАРИСТВО

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний

процес; сімейне право;

міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільно-правових дисциплін

Національного університету внутрішніх справ МВС України

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент,

член-кореспондент Академії інформатики

України

ЖУКОВ Віктор Іванович,

приватний інститут інтелектуальної

власності “Жуков і син”, директор

Офіційні опоненти - доктор юридичних наук, доцент

ПІДОПРИГОРА Оксана Опанасівна,

Міжнародний Соломонів університет,

завідуюча кафедри правознавства

кандидат юридичних наук, професор,

Заслужений юрист України

МУСІЯКА Віктор Лаврентійович,

Національний університет

“Києво- Могилянська академія”,

завідувач кафедри галузевих правових

наук

Провідна установа - Інститут держави і права НАН України

ім. В.М. Корецького (відділ цивільного і

трудового права), м. Київ.

Захист відбудеться “ 22 ” червня 2002 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.64.700.03 при Національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м.Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м.Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27

Автореферат розісланий “ 22 ” травня 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Є. Кириченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Україна має досить високий науково-технічний потенціал. Однак, у даний час її науково-технологічний рівень характеризується істотним розривом між потенційними можливостями науки, що накопичила величезний запас оригінальних розробок, і реальними можливостями бізнесу і держави щодо їх реалізації у промисловому виробництві. Такий стан справ означає, що Україна як і раніше зорієнтована на використання знань у правовому режимі, властивому індустріальному суспільству. Дотепер відносини, які опосередковують передачу технологій в умовах ринкових відносин, оформляються договорами, зразки яких були розроблені ще за часів СРСР стосовно до планової економіки. Це договір на проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт і Типовий договір на передачу підприємствами й організаціями своїх науково-технічних досягнень іншим підприємствам і організаціям та на надання їм допомоги у використанні запозиченого передового досвіду. Для завоювання більш високого місця у світовому співтоваристві Україні необхідно перейти на застосування та передачу знань (технологій) у новому правовому режимі, який притаманний постіндустріальному суспільству.

Як відомо, структура товарообігу високорозвинених країн як усередині країни, так і за кордоном характеризується великою питомою вагою наукомісткої продукції, заснованої на так званих “високих технологіях”. Ринковий попит та пропозиція на такі технології неухильно зростають. Від формули торгівлі “сировина + устаткування + послуги + знання” високорозвинені країни перейшли до торгівлі за формулою – “знання + послуги + устаткування + сировина”, що рівнозначно терміну “торгівля технологіями”. У міжнародній практиці вона іменується як “передача технологій”.

На жаль, в Україні досі не сформований інститут права, безпосередньо пов'язаний із введенням у цивільний (комерційний) оборот технології як товару. Мається на увазі відсутність спеціального інституту, що містив би комплекс правових норм, які регулюють різнорідні за юридичною природою відносини, зв'язані з передачею технологій як товару усередині країни, у тому числі і передачу їх як вкладу в прості товариства, господарчі товариства. При формуванні такого інституту права варто орієнтуватися на основні положення проекту “Міжнародного кодексу поведінки в галузі передачі технологій”, рекомендації ВОІВ, ТРІПС, ВТО. Така орієнтація буде зближувати національне законодавство із законодавством світового співтовариства, що відповідає вимогам державної політики України.

Актуальність дослідження теми обумовлена також станом її розробленості на базі національного законодавства. Вітчизняні наукові дослідження, Ю.М. Капіци, В.М. Крижної, І.А. Сіренка, О.А.Чобота, які присвячені питанням передачі об'єктів інтелектуальної власності, не охоплюють і не вирішують проблему в цілому. У зв'язку з цим у юридичній науці відсутні відповіді на низку основних питань: чи можна розглядати технологію як таку (per se) як об'єкт цивільного права; і, якщо можна, до якого з відомих видів об'єктів цивільного права слід віднести технологію? До речей? До продуктів творчої діяльності? До послуг чи до інших дій і благ? Якщо технологія - об'єкт права, то є він подільним чи неподільним? Нарешті, чи можна технологію, з огляду на можливість її “розкомплектування” на окремі елементи, розглядати як певну сукупність речей, тобто як комплекс складових?

Реформа цивільного законодавства в Україні обумовлює необхідність дослідження описаної проблеми на рівні вимог нового ЦК України, що випливають як з його загальних положень, так і окремих інститутів права, а саме: Права інтелектуальної власності (Книга четверта. Ст.ст.426–546); Зобов'язального права (Книга п’ята, Розділ III Окремі види зобов'язань, Глава 77. Спільна діяльність, §2. Просте товариство (ст.ст.1151–1162).

Із набранням чинності новим Цивільним кодексом України з'явиться нове товариство - просте, що було відомим в Україні лише за ЦК УРСР 1922 р. З огляду на два описані вище фактори випливає необхідність у проведенні наукового дослідження майнових відносин, що виникають між суб'єктами приватного права при передачі технології як вкладу в просте товариство.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане відповідно до комплексної цільової програми “Правові проблеми здійснення майнових і особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070867); Постанови Верховної Ради України по розробці і прийняттю нового ЦК України; Основних напрямків наукових досліджень Університету внутрішніх справ МВС України на 1996-2000 рр., затверджених ученою радою Університету внутрішніх справ 5 січня 1996 р. (протокол № 4) і Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень установ МВС на період 1995-2000 р.р. (додаток № 2 до рішення колегії МВС України від 28 лютого 1995 року, протокол № 4 км/2).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є визначення механізму правового регулювання майнових відносин, які виникають при передачі технології як вкладу в просте товариство, а також одержання науково обґрунтованих і достовірних результатів - положень, висновків і рекомендацій, придатних для використання як у подальших наукових дослідженнях, так і на практиці. Для досягнення поставленої мети вирішуються наступні задачі:

– з'ясування правової природи, поняття і змісту технології як об'єкта цивільного права;

– окреслення цивільних майнових відносин, що виникають між учасниками простого товариства при внесенні до нього вкладу у вигляді технології;

– визначення правового характеру вкладу в просте товариство;

– дослідження правової природи, поняття і змісту знань як елементів технології;

– обґрунтування правового режиму знань;

– визначення моменту переходу прав на знання від “відчужувача” до “набувача” у простому товаристві;

Об'єктом цього дослідження є технологія як атрибут індустріального і постіндустріального суспільства, об'єкт цивільного права і предмет вкладу в простому товаристві, а також концептуальні положення науки цивільного права з проблем, що виникли в ході дослідження.

Предметом дослідження є: професійні та інші знання у вигляді інформаційних ресурсів як об'єкт цивільного права, що “розкомплектовується” на окремі елементи – знання у вигляді: прав на об'єкти інтелектуальної власності (а), і прав на інформацію, у тому числі на конфіденційну і “ноу-хау”(б); передача у просте товариство знань у вигляді вкладу як майна, і пов'язані з цим фактом цивільні майнові правовідносини.

Методологічну основу дисертаційного дослідження складає сукупність теоретико-методологічних засобів осягнення суспільних явищ і процесів, що зумовлена метою та особливостями досліджуваних явищ. При виявленні, аналізі і синтезі правових явищ, що виникають між учасниками простого товариства, які об’єднуються на основі передачі в це товариство технології як такої, на рівні причинно-наслідкових зв'язків і взаємодій використовувався метод діалектичної логіки, а на рівні нормативних зв'язків – метод формальної (елементарної логіки), що відображає ставлення автора до права як до явища в аспекті “сущого” і “належного”.

При вирішенні юридичних задач застосовувалися суто юридико-технічні прийоми і методи, зокрема системний і історичний підходи, враховувалася теорія факторів. Крім того, був проведений стислий порівняльний і комплексний економіко-правовий аналіз цих задач.

Теоретичну основу дослідження склали положення і висновки, сформульовані в теоретичних розробках відомих учених-юристів, як вітчизняних, так і зарубіжних, зокрема: Азімова Ч.Н., Алексєєва С.С., Бакастова В.М., Бессонової А.П., Бобрової Д.В., Богуславського М.М., Вавіна М.Г., Варул В.А., Вітрянського В.В., Вормса А.Е., Гаврилова Е.П., Грибанова В.П., Дементьєва В.М., Дзери О.В., Довгерта А.С., Дозорцева В.А., Єфимова Є.М., Жукова В.І., Зеніна І.О., Іоффе О.С., Капіци Ю.М., Красавчикова О.О., Кузнецової Н.С., Лунца Л.А., Луця В.В., Магазінера А.Я., Маслова В.Ф., Маміофа І.Е., Мейера Д.І., Мораньєр Ж. де Ла, Мусіяки В.Л., Мухамедшина І.С., Перетерського І.С., Підопригори О.А., Підопригори О.О., Подшибіхіна Л.І., Покровського І.А., Пушкіна О.А., Рассохіна В.П., Ромовської З.В., Рясенцева В.О., Саватьє Р., Сергєєва А.П., Свядосц Ю.І., Суханова Є.О., Толстого Ю.К., Халфиної Р.О., Шевченко Я.М., Шершеневича Г.Ф., Шишки Р.Б., Юрченка О.К. і інших.

Наукова новизна дисертаційного дослідження. Новизна дисертації ґрунтується на принципі “розкомплектування” технології на окремі об'єкти інтелектуальної власності (авторське право, промислова власність) та об'єкти конфіденційної інформації, у т.ч. “ноу-хау”, і факті їхньої передачі, як об'єкта цивільного права та вкладу в просте товариство. На підставі проведеного дослідження сформульовані наступні положення і висновки:

1. Вкладом у простому товаристві може бути визнано його учасниками тільки “все те”, що є об'єктом цивільного права. Однак не кожен об'єкт права цивільного може бути визнаний предметом вкладу в простому товаристві, а лише той, котрий є відчужуваним, у силу чого на нього може бути звернене стягнення за позовом кредиторів простого товариства. Термін “вважається”, що міститься в ч.1 ст. 1152 нового ЦК України, слід змінити на “визнається”.

2. Тільки гроші (а) і майно - тілесне і безтілесне (б), що передані як вклад, утворюють загальну часткову власність (складене майно) простого товариства. Надані у вигляді вкладу різноманітні послуги (оскільки вони невідчужувані) можуть бути визнані вкладом лише за умови, якщо вони збільшили ціну інших, раніше переданих майнових внесків.

3. Оформлення передачі технології як вкладу в просте товариство первісно має на увазі її умовне “розкомплектування” на окремі складові елементи. Кожний з них необхідно виявити та описати як об'єкт цивільного права. “Розкомплектовані” об'єкти передаються як вклад в просте товариство. Кожний з цих елементів (об'єктів права) має “свій” правовий режим, що заснований або на інституті права інтелектуальної власності - авторського права (а), права промислової власності (б), або права на конфіденційну інформацію (в), у тому числі у вигляді “ноу-хау”(вв).

4. Застосування принципу “розкомплектування” технології на окремі об'єкти права обумовило необхідність визначити авторську позицію щодо об'єкта цивільного права. На підставі проведеного аналізу, виходячи з критерію наявності в тій чи іншій теорії об'єкта права більшої чи меншої дозвільної спроможності, з метою визначення предмета і підстави позову, була обрана “теорія об'єкта-дії” зобов'язаної особи (А.Я. Магазинер, О.С.Іоффе та ін.) і, стосовно цієї теорії, осмислене поняття “правового режиму” знань як елементів технології.

5. Подано визначення договору простого товариства як “угоди, за якою дві чи більше особи об’єднуються для спільної дозволеної господарської мети, беручи участь у загальній справі майновим внеском (зокрема, у вигляді технології) і особистою діяльністю, для того, щоб прибуток і збитки від ведення загальної справи розподілити між усіма товаришами в передбачених частках, а при відсутності в договорі вказівок на частки - нарівно”.

6. Запропоновано виключити з тексту частини 1 ст.1152 нового ЦК України слова “ділова репутація” і “ділові зв'язки” як властивості, що притаманні суб'єкту права, а не предметові вкладу.

7. Рекомендовано використовувати визначення поняття “технології” у вузькому і широкому значенні.

7.1. Під технологією, - у вузькому значенні, варто розуміти результати інтелектуальної діяльності, описані як систематизовані знання, що використовуються для випуску певної продукції, застосування певного процесу чи надання відповідних послуг. Ці результати повинні бути описані за правилами, які застосовуються для опису патентоспроможних винаходів (сфера виробництва).

7.2. Під технологією, - у широкому значенні, слід розуміти результати інтелектуальної діяльності, що містять систематизовані знання і досвід організаційного і комерційного характеру, які використовуються у сфері управління, організації виробництва, і збуту продукції, робіт, послуг (сфера маркетингу). У даних визначеннях як родові виділяються дві ознаки – знання (А) і досвід (Б). Видовою ознакою є систематизованість знань і досвіду.

8. Доведено, що систематизовані знання можуть перебувати в трьох станах як об'єкти цивільного права, але тільки у двох правових режимах вони можуть бути визнані учасниками простого товариства вкладами, а саме:

8.1. Правовий режим систематизованих знань на рівні вимог, що висуваються до об'єктів інституту авторського права /1/ і промислової власності /2/). Ці знання можуть бути визнані об'єктом вкладу в простому товаристві за умови їх виявлення (а), належного опису (б), та оформлення (в).

8.2. Правовий режим систематизованих знань на рівні вимог, що висуваються до об'єктів конфіденційної інформації, в тому числі у вигляді “ноу-хау”/3/. Виходячи з положення про те, що на “ноу-хау” не можна мати виключні права, ці знання також можуть бути визнані об'єктом вкладу в простому товаристві, при їх належному оформленні.

8.3. Правовий режим систематизованих знань, що не підпадає під жоден із зазначених вище інститутів права /1-3/. Ці знання не можуть бути визнані об'єктом вкладу в простому товаристві стосовно до технології у вузькому значенні цього слова.

9. Передача знань і досвіду (технології) як вкладу в просте товариство відрізняється від їхньої передачі як вкладу в господарчі товариства, оскільки останні є юридичними особами, у яких юридичний зв'язок будується за схемою “ліцензіар - ліцензіат”, тобто “кредитор – боржник”. У простому товаристві, при передачі одним з його учасників технології як вкладу, “передача технології” здійснюється на основі багатостороннього правочину, в силу якого на один об'єкт права - технологію (складний об'єкт права) виникає як мінімум два співвласника (“система участі”). Тому варто відрізняти момент переходу прав на об'єкти інтелектуальної власності, прав на об'єкти інформації, у тому числі на “ноу-хау”, переданих за схемою “кредитор - боржник” і за “системою участі”.

10. Момент переходу прав зі стану “один об'єкт - один суб'єкт” у стан “один об'єкт /технологія/ - кілька суб'єктів /співвласників/” на об'єкти інтелектуальної власності, а також прав на конфіденційну інформацію, у тому числі на “ноу-хау”, внесених як елемент технології, що передана як вклад в просте товариство, настає при наявності наступних юридичних фактів: (1) досягнення угоди, спрямованої на заснування простого товариства, (2) документального оформлення договору простого товариства і його реєстрації в податкових органах, а за участю нерезидента, – також реєстрації в органах МЗЕЗ України, (3) передачі і прийому вкладу (технології) уповноваженим учасником простого товариства, (4) документального оформлення кожного факту передачі-прийому конкретного об'єкта вкладу /як права на ...той чи інший об'єкт/, (5) стосовно до окремих об'єктів права можливий ще і факт реєстрації “передачі прав”, наприклад, реєстрація договору в Державному департаменті інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України при передачі прав на винахід, (6) належного обліку прав на об'єкти інтелектуальної власності і “ноу-хау” як нематеріальні активи (Стандарт № 8 бухгалтерського обліку нематеріальних активів).

11. Належний облік нематеріальних об'єктів служить одним з доказів належності прав на об'єкти інтелектуальної власності і прав на конфіденційну інформацію конкретному учаснику простого товариства. Необхідність даного обліку зводиться до положення про те, що перш ніж передавати той чи інший об'єкт інтелектуальної власності (елементи технології), необхідно мати докази їх належності стороні, яка передає, на праві інтелектуальної власності.

12. Інформація як така (per se), передана у вигляді вкладу в просте товариство як окремий інформаційний об'єкт, що входить до складу технології, має свій правовий режим, відмінний від правового режиму прав на об'єкти інтелектуальної власності. Піддано критиці діюче в Україні законодавство про інформацію на тій підставі, що всі основні закони в даній сфері розглядають інформацію як матеріальне благо, яким можна “володіти, користуватися і розпоряджатися” (ст. 38 Закону України “Про інформацію”). Дані правомочності властиві речевому праву власності. Інформація - не річ (матеріальна), хоча і розміщається на матеріальних носіях, як у доступному для сприйняття її людиною вигляді, так і в машиночитаному.

13. З огляду на те, що ст. 1152 нового ЦК України в якості вкладів вказує на знання, що мають певну цінність у ринкових відносинах, зроблено ряд висновків.

13.1. Знання як об'єкт цивільного права у формі пасивного інформаційного ресурсу не є елементом технології, оскільки вони не можуть бути застосовані у конкретній предметній діяльності людини, результатом якої став би певний продукт, чи робота або послуга як товар. Відповідно, вони не можуть стати об'єктом вкладу в просте товариство.

13.2. Знання як об'єкт цивільного права у формі активного інформаційного ресурсу можуть бути визнані об'єктом цивільного права та об'єктом вкладу в простому товаристві.

14. У випадках, коли мова йде про передачу в просте товариство знань як об'єкта вкладу у вигляді певної інформації, у тому числі і конфіденційної (“ноу-хау”), то, по суті, мова йде про передачу-прийом прав на документовані відомості про властивості якого-небудь об'єкта. Саме відомості про такі властивості мають цінність у цивільному обороті. Кількість сприйнятих приймаючою стороною документованих відомостей може бути визначена в бітах (за теорією Вінера - Шеннона).

15. Відомості, що стосуються того чи іншого об'єкта технології, призначені для передачі як вкладу в просте товариство, спочатку повинні мати статус “конфіденційної інформації”. Після її передачі, як за схемою “кредитор - боржник”, так і за схемою “системи участі” у простому товаристві, конфіденційна інформація в приймаючої сторони набуває статусу “ноу-хау”. Обґрунтовується положення, відповідно до якого на “ноу-хау” можна мати виключне право - de facto, на відміну від виключного права, заснованого на патенті - de jure. Це положення варто враховувати при “розкомплектуванні” технології з метою виділення прав на об'єкти (de facto) і прав на об'єкти (de jure) при їхній передачі як вкладу в просте товариство і при підготовці позову (його предмета і підстави).

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що результати, отримані в ході проведеного дослідження, можуть бути використані як у теоретичному аспекті, - у науці цивільного права, так і в практиці застосування чинного законодавства України при передачі технології в просте товариство. Вони можуть бути використані також при підготовці навчальних видань. За результатами дослідження підготовлена і подана до комісії ВР доповідна записка про удосконалення нового ЦК України. Окремі сформульовані в роботі положення мають, безумовно, дискусійний характер і можуть стати базою для подальших наукових досліджень в цій галузі.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національного Університету внутрішніх справ, де неодноразово проводилися її обговорення і резензування. Основні наукові висновки пройшли апробацію на науково-практичних конференціях: “Проблеми інтелектуальної власності та удосконалення цивільного законодавства України” (Харків, 1999р.); “Проблеми сучасної юридичної науки в дослідженнях молодих учених”. (Харків, 14 лютого 2000 р.); “Проблеми удосконалення цивільного законодавства України” (пам'яті проф. О.А. Пушкіна) (Харків, 21 травня 2001р.). Отримані автором результати використовувалися в лекціях і на семінарах, проведених у Національному університеті внутрішніх справ.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення у трьох наукових статтях, опублікованих у спеціалізованих виданнях.

Структура дисертації обумовлена метою та задачами дослідження і складається з вступу, трьох розділів, що розбиті: перший – на п'ять підрозділів, другий – на п'ять підрозділів, третій – на шість підрозділів, висновків і списку використаної літератури з 185 джерел. Обсяг рукопису – 184 сторінки машинописного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність і новизна обраної теми, визначається ступінь наукової розробленості проблеми, її важливість на сучасному етапі розвитку цивільного законодавства, головна мета і задачі дослідження, в узагальненому виді подаються основні результати, отримані в процесі дослідження і виносяться на захист. Висвітлюється теоретичне і практичне значення дисертації.

Розділ 1. Загальна характеристика вкладу в простих товариствах, присвячений аналізу змісту поняття “вклад у просте товариство” і з'ясуванню юридичної природи цивільних майнових відносин, що виникають між учасниками простого товариства за умови передачі в це товариство технології як такої у вигляді вкладу.

У підрозділі 1.1. Просте товариство. Екскурс в історію римського права з метою з'ясування природи походження і змісту правовідносин між учасниками простого товариства розглянуті види товариських об'єднань, що існували в рамках системи римського права. Зроблено висновок, що найбільш близьким до простого товариства в його сучасному розумінні було римське товариство societas quaestus (товариство по доходах), в якому члени товариства поєднують своє майно для певної промислової діяльності.

Стосовно до мети і задач дослідження, а також з огляду на сімейний характер походження простого товариства і особисто-довірчий характер відносин між його учасниками, подано визначення договору про просте товариство. Розглядаючи різні правові форми передачі технології, автором виділено основні види простих товариств.

У підрозділі 1.2. Структура вкладу в товариствах, що існували в Україні до 1917 року відзначено, що законодавству Російської імперії просте товариство не було відоме. Серед відомих у той період товариств: артільного, повного, на вірі, акціонерного, – найбільш близьким до простого було артільне товариство. Вклад у таке товариство передбачав поєднання особистих і майнових сил, причому під “особистими силами” малася на увазі особиста участь у праці технічній, у розпорядженні, у представництві. Під “майновими силами” малася на увазі участь коштами – грошима, речами рухомими і нерухомими. Артільні товариства створювалися з метою усунути для незаможних осіб посередництво капіталіста. Особиста участь в справі складала необхідну умову існування товариства. Капіталістичний елемент у них відігравав другорядну роль.

На цій підставі робиться висновок, що просте товариство, насамперед, є об'єднанням осіб, а не капіталів.

Підрозділ 1.3.Структура вкладу в простому товаристві за ЦК УРСР 1922 р. На підставі проведеного аналізу родових і видових ознак вкладу зроблені висновки, що відповідно до законодавства, яке діяло раніше, окрім поняття вкладу, існувало ще і поняття “предмет вкладу”. Саме предметом вкладу були гроші, майно і послуги. Дисертант приходить до висновку, що технологія, передана як вклад, як деякий єдиний і цілий об'єкт (“під ключ”) не підпадає ні під поняття грошей, ні під поняття майна, ні під поняття послуг як таких. При розкомплектуванні технології на окремі елементи, її складові, останні можуть підпасти під дві ознаки – “майно” і “послуги”.

У підрозділі 1.4. Структура вкладу в договорі про спільну діяльність за ЦК УРСР 1963 р. зазначено, що в ЦК УРСР 1963р. було збережено лише п'ять статей, що регулюють відносини за договором про спільну діяльність у порівнянні з ЦК-22, у якому містилося 90 статей, що регулювали відносини по п'ятьох формах товариства. На підставі легального визначення ст. 432 ЦК УРСР 1963р. виділені предмети вкладу, а саме: гроші, майно, трудова участь. Відзначено, що поняття “трудова участь” вужче, ніж поняття “послуга”. Тому замість нього варто використовувати термін “послуга”. Зроблено висновок, що при передачі технології за договором про спільну діяльність відповідно до ЦК УРСР 1963 р., її можна підвести під поняття “майно”.

Підрозділ 1.5. Структура вкладу в простому товаристві за новим ЦК України присвячено порівняльному аналізові переліку предметів вкладу, що міститься в тексті нового ЦК, з аналогічними формулюваннями ЦК-22 і ЦК-63. Відзначено, що в ст. 276 ЦК УРСР 1922р. за договором простого товариства двоє чи більше товаришів зобов'язувалися один перед одним з'єднати свої вклади. За ЦК УРСР 1963 р. учасники договору про спільну діяльність, для досягнення загальної мети, зобов'язувалися робити внески. За новим ЦК України учасники простого товариства приймають на себе обов'язки об'єднати свої вклади. З'єднання вкладів (1922 р.), зроблення внесків (1963 р.), об'єднання вкладів (2001р.) призводить до одного і того ж правового результату – виникнення, відповідно, – складеного майна (ст.280 ЦК 1922 р.); спільної власності (ст.432 ЦК 1963 р.); спільного майна (ст. 1153 ЦК України 2001р.). Кожен елемент переліку досліджений на предмет наявності чи відсутності в ньому ознак технології як такої, переданої в просте товариство.

Зроблено висновок, що із семи видів вкладу, передбачених у частині 1 ст.1152 ЦК України, технологію, як предмет вкладу (менший засновок), можна підвести під майно (більший засновок) і, за певних умов, під поняття “професійні та інші знання, навички й уміння”. Найбільш широким поняттям тут є майно.

Відзначено, що найбільш проблематичним є оформлення предметів вкладу, що не підпадають під ознаки майна і грошей. За ЦК УРСР 1922 р. – це послуги. За ЦК УРСР 1963 р. – це трудова участь. За новим ЦК України - це професійні та інші знання, навички й уміння, ділова репутація, ділові зв'язки.

Розділ 2. Технологія як об'єкт цивільного права і вкладу в простому товаристві присвячений дослідженню технології як самостійного об'єкта цивільного права (складна річ) і з'ясуванню правового механізму введення технології як товару в цивільний оборот.

Підрозділ 2.1. Загальна характеристика технології (систематизованих знань) як об'єкта суб'єктивного цивільного права. Виходячи з того, що об'єктом вкладу в простому товаристві може бути тільки те благо, що є об'єктом цивільного права, ставиться питання: чи є технологія об'єктом цивільного права і чи може вона стати предметом вкладу в простому товаристві? Спираючись на практику ліцензійної торгівлі, визначено, що технологія є товаром, оскільки вона може задовольняти певні потреби, відчужуватися і приносити прибуток. Цивільно-правові угоди, пов'язані з технологією, які спрямовані на виникнення, зміну і припинення прав і обов'язків, є чинником, що дає підставу віднести технологію до числа об'єктів цивільного права. Узагальнення визначень технології, що містяться в загальноосвітній і науково-популярній літературі, дозволило охарактеризувати її як систематизоване знання про спосіб виробництва продукту чи про надання послуг у промисловості, сільському господарстві або торгівлі, незалежно від того, у якій формі закріплене це знання.

Автором зроблений висновок, що технологія – складне явище, що складається з окремих елементів, які можуть бути об'єктами цивільного права та предметами вкладу в простому товаристві. Крім цього, елементи технології можуть стати об'єктами інвестиції у будь-якому господарському товаристві.

Підрозділ 2.2. Використання терміна “передача технології” у міжнародному приватному праві. З посиланням на “Міжнародний кодекс поведінки в галузі передачі технології” стверджується, що передача технології являє собою передачу систематизованих знань призначених для випуску відповідної продукції, для застосування відповідного процесу, чи для надання відповідних послуг і не поширюється на угоди, що зв'язані лише з продажем або орендою товарів. Погоджуючись з точкою зору М.М. Богуславського, автор подає визначення технології в широкому і вузькому значенні. Зважаючи на природу технології, виділені два правових режими, у яких можуть перебувати систематизовані знання: на рівні вимог, що висуваються до об'єктів інституту права інтелектуальної власності (промислової власності та авторського права) і до об'єктів конфіденційної інформації, у тому числі, до “ноу-хау”).

Підрозділ 2.3. “Розкомплектування” технології з метою визначення об'єктів вкладу. Дисертантом запропонований термін “розкомплектування технології” як процес виділення її структурних елементів. Оскільки технологія, як складний об'єкт права цивільного, подільна, то в результаті її розкомплектування на частини, елементи, передаюча і приймаюча сторони можуть чітко виявити й описати зміст, обсяг і форму визначених систематизованих знань. Тільки в результаті розкомплектування технології можна визначити правовий режим її складових. Передаюча і приймаюча сторони можуть чітко визначити ці елементи як вклади в просте товариство. Виділені елементи так чи інакше підпадуть під один із зазначених правових режимів.

Підрозділ 2.4. Співвідношення понять “технологія” (систематизовані знання) і “майно”. На підставі аналізу літератури виділені специфічні ознаки, властиві такому об'єкту права як знання. Знання, втілені в технології, не тільки підлягають розкомплектуванню, але і повинні бути описані так, щоб вони могли чітко виділятися, відокремлюватися. При цьому мова йде не про діалектичні визначення, що відображають сутність явища, а про формально - логічні визначення знань.

Порівнявши предмети вкладу у вигляді професійних і інших знань, навичок, умінь з поняттям майна в його традиційному розумінні у значенні: а) речей; б) сукупності речей і майнових прав; в) сукупності речей, майнових прав і обов'язків, – автор прийшов до висновку, що традиційне розуміння “майна” у цивільному праві не дозволяє підвести під нього дані предмети вкладу в просте товариство. У зв'язку з цим береться за основу нетрадиційна концепція безтілесного майна Р.Саватьє. Відповідно до неї в економічному і юридичному житті майно виступає не як речі, а як права.

Підрозділ 2.5. Поняття правового режиму технології

2.5.1. Об'єкт цивільних правовідносин. Досліджено різні теорії об'єкта цивільного права і правовідносин. Стосовно до таких складних об'єктів права, яким є технологія, найбільш придатна теорія об'єкта-дії зобов’язаної особи, згідно з якою дія іменується юридичним об'єктом, а речі, продукти творчої діяльності – матеріальним об'єктом. Під матеріальним об'єктом розуміються не тільки тілесні об'єкти, але і нетілесні, – права на об'єкти інтелектуальної власності. Це означає, що при передачі технології як вкладу в просте товариство, слід чітко розрізняти два об'єкти правовідносин. Юридичним об'єктом тут є дії учасників простого товариства, що не протистоять як контрагенти один проти одного (праву не кореспондує обов'язок). “Матеріальним” об'єктом є “право на …” той чи інший об'єкт інтелектуальної власності, “право на…”ту чи іншу інформацію”, у тому числі на “ноу-хау”.

2.5.2. Поняття “правовий режим” технології. Висунуто гіпотезу, що під правовим режимом варто розуміти урахування законодавцем природних властивостей і ознак речей – “матеріальних” об'єктів правовідносин. Саме з цими властивостями цивільне законодавство може зв'язати певні правові наслідки. Прийнявши як більший засновок теорію об'єкта-дії, відповідно до якої елементи технології є окремими об'єктами прав, з урахуванням об'єктивно притаманних їм властивостей, можна моделювати відповідну поведінку учасників простого товариства і встановлювати “правовий режим” технології на рівні окремих об'єктів речевого права, права інтелектуальної власності, права на інформацію, що складають технологію.

Розділ 3. Правовий режим знань - елементів технології присвячений аналізу юридичної природи знань як елемента технології, питанням їх належного описання і визначенню моменту переходу права власності від “відчужувача” до “набувача” у простому товаристві.

Підрозділ 3.1. Професійні й інші знання як об'єкт вкладу в простому товаристві. Формула “знання”. У контексті ст. 1152 ЦК України проводиться аналіз опису терміна “знання” у науково-популярній літературі. Автор дисертації підтримує судження про “знання” в інтерпретації В.А.Дозорцева.

Оскільки участь знань у комерційному обороті виявляється опосредковано, через різні об'єкти цивільних прав, висунута теза про те, що “професійні знання” можуть бути визнані об'єктом вкладу в простому товаристві, якщо вони є об'єктом інституту інтелектуальної власності і водночас – елементами інформаційних зв'язків. Об'єктом вкладу стають не самі по собі знання, а права на використання професійних і інших знань. У свою чергу, професійні та інші знання можуть стати об'єктами інституту інтелектуальної власності тільки в тому випадку, якщо вони об’єктивовані, тобто виражені зовні у тій чи іншій формі. “

Ідеалом” формалізації знань є формула винаходу, оскільки з її допомогою можливо описати знання, тобто нематеріальний об'єкт права як квазітілесний, поставивши його в один ряд із традиційним об'єктом права – річчю. Тільки описавши професійні знання тією чи іншою формулою (американською чи німецькою) можна досягти зіставлення тілесного і нетілесного об'єкта права, на який можна мати виключне право (1) і, відповідно, визнати об'єктом вкладу в простому товаристві (2).

Підрозділ 3.2. Момент переходу прав на об'єкти інтелектуальної власності від “відчужувача” до “набувача” у простому товаристві.

Дисертант стверджує, що момент переходу права інтелектуальної власності від відчужувача до набувача настає при наявності складного юридичного складу. Для господарських товариств – юридичних осіб цей момент настає, коли особа (фізична чи юридична), що приймає внесок, набула право вимоги, тобто стала кредитором.

Однак це правило не застосовне до простого товариства (“система участі”), тому що при цьому право власності не переходить від відчужувача до набувача і відносин “кредитор - боржник” не виникає. Стосовно до правовідносин у простому товаристві вірніше говорити про момент переходу прав на об'єкти інтелектуальної власності зі стану, коли “один об'єкт права належав одному суб'єкту права” (стан 1/1) у стан, коли “один об'єкт права став належати декільком суб'єктам права (стан 1/2, 1/3 і т.д.). Для визначення моменту “переходу” прав на об'єкти інтелектуальної власності, внесені як вклад у просте товариство, необхідний складний юридичний склад з наступних фактів: досягнення згоди, спрямованої на заснування простого товариства; + передача і прийом вкладу; + документальне оформлення (договору простого товариства і факту передачі-прийому; реєстрація його у визначеному законом порядку). Стосовно до окремих об'єктів права можливий ще і + факт державної реєстрації “передачі” прав; належний облік (як нематеріальних активів згідно з міжнародним Стандартом № 8).

Підрозділ 3.3.Належний облік знань у вигляді прав на об'єкти інтелектуальної власності. Оскільки “знання” як вклад у просте товариство, повинні бути належним чином введені в комерційний оборот як об'єкт цивільного права, вони повинні бути оприбутковані суб'єктом підприємницької діяльності. Передаючи той чи інший об'єкт інтелектуальної власності як вклад, необхідно мати докази про його належність передаючій стороні. При цьому права на об'єкти інтелектуальної власності розглядаються як нематеріальні активи.

Підрозділ 3.4. Знання у вигляді прав на інформацію як об'єкт вкладу в простому товаристві присвячений новій редакції ст.1152 ЦК України і поняттю інформації як об'єкта права цивільного і предмета вкладу в простому товаристві. З урахуванням отриманих результатів дослідження запропоновано нову редакцію ст.1152 ЦК України: “Вкладом учасника в спільну справу визнаються: гроші, речі, у тому числі майнові права (наприклад, права вимоги, права на об'єкти інтелектуальної власності; права на конфіденційну інформацію, у тому числі на “ноу-хау”) і послуги.

Гроші і речі утворюють спільну часткову власність (складене майно) учасників простого товариства.

Послуга утворює спільну часткову власність (складене майно) за умови, що вона підлягає грошовій оцінці учасниками простого товариства на основі консенсусу і призводить до збільшення ціни складеного майна”.

Автор розглядає знання як інформаційний ресурс і як об'єкт цивільного права та вкладу в просте товариство. Інформаційний ресурс перебуває в двох станах – пасивній і активній формі.

Підрозділ 3.5. Момент переходу права на інформацію від “відчужувача” до “набувача” у простому товаристві. Оскільки під правом на інформацію розуміється право на документовані чи повідомлені відомості, зазначається, що тільки при з'єднанні зі споживачем, з повідомлення може бути виділена інформація як товар, як об'єкт права і предмет вкладу в просте товариство. Виходячи з цього засновку, наводиться схема інформаційного процесу, яку повинна враховувати юридична спільнота:

Об'єкт | Властивості об'єкта | Відомості про властивості об'єкта | Повідомлення, що містить відомості про властивості об'єкта | Кількість сприйнятих

з повідомлення відомостей

= інформація

Саме “кількість відомостей”, сприйнятих з повідомлення” набувачем і є предметом вкладу, що передається в просте товариство. У ході вивчення літературних джерел встановлено, що будь-яка інформація має три об'єкти права: матеріальний об'єкт - носій інформації; ідеальний об'єкт - зміст інформації; форма ідеального об'єкта. Таким чином, при передачі інформації в просте товариство, внеском є: право на матеріальний носій, охоронюване речевим правом; право на форму ідеального об'єкта - твір, об'єкт авторського права; права на ідеальний об'єкт (знання, ідеї), що можуть бути передані як “права на патент” або як “права на інформацію” (пасивні і/чи активні інформаційні ресурси). При цьому передаються саме “права на інформацію”, а не сама інформація.

Підрозділ 3.6. Належний облік знань у вигляді прав на конфіденційну інформацію, у т.ч. на “ноу-хау”. На підставі законодавчого поділу інформації на відкриту, з вільним до неї доступом з боку третіх осіб і закриту, з обмеженим доступом, відзначено, що кожний з цих видів інформації має свій правовий режим. У силу специфічності такого виду інформації, як “ноу-хау”, розглянуті різні точки