НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

ТА ІСТОРІЇ НАУКИ імені Г.М.ДОБРОВА

ПІЧКУР Тетяна Валеріївна

УДК 575.8

РОЗВИТОК ЕВОЛЮЦІЙНОЇ ТЕОРІЇ В УКРАЇНІ

(друга половина ХІХ - перша чверть ХХ ст.)

07.00.07 - історія науки і техніки

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Центральній науковій сільськогосподарській бібліотеці Української академії аграрних наук

Науковий керівник доктор біологічних наук, професор

ПИЛИПЧУК Олег Ярославович

Київський університет економіки

і технологій транспорту, завідувач кафедри

екології та безпеки життєдіяльності

на залізничному транспорті

Офіційні опоненти: доктор історичних наук

ПЛЮЩ Микола Романович

Київський національний університет

будівництва і архітектури,

кафедра політичних наук

кандидат біологічних наук, доцент

ІВЧЕНКО Ігор Сергійович

Національний педагогічний університет

ім. М.П.Драгоманова, кафедра ботаніки

Провідна установа: Східноукраїнський національний університет

ім. Володимира Даля МОН України

Захист відбудеться “16“ травня 2002 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д 26.189.01 в Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М.Доброва НАН України за адресою: 01032, Київ, бульвар Шевченка, 60, т.: 216-95-91.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці ЦДПІН НАН України

Автореферат розісланий “ 14 ” квітня 2002 року

Вчений секретар

спеціалізованої Вченої ради

кандидат економічних наук Л.С.Лобанова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Ідея еволюції або історичного розвитку природних систем, яка по’язана, в першу чергу, з іменем Ч.Дарвіна через класичний дарвінізм і синтетичну теорію еволюції, увійшла до багатьох галузей наукового знання. Популярні в кінці ХХ ст. ідеї універсального або глобального еволюціонізму, які успішно використовуються у вченні про “самоорганізуючий Всесвіт”, вченні про біосферу і ноосферу, у соціальній екології та інших науках, є не що інше, як екстраполяція дарвінівських ідей про еволюцію на всі сфери дійсності. Універсалізація дарвінівського еволюціонізму призвела до плідних результатів у дослідженнях хімічної еволюції, передбіологічної еволюції, а також у встановленні ідеї розвитку в геології. Саме тому досягнення біології ХХ ст. розглядаються в якості особливого блоку наукового знання, яке поряд з космогонією і вченням про самоорганізацію відіграло вирішальну роль в розробці нових підходів до побудови цілісної загальнонаукової картини світу. Біологічний еволюціонізм став нормою сучасного мислення не тільки наукового, але і культурного, тобто такого, що відповідає основним критеріям цивілізованості.

Сучасна еволюційна теорія – одне з найбільш добре обгрунтованих і плідних узагальнень, створених в біології. Здавалося б це повинно стимулювати численні дослідження її становлення та розвитку. Однак лише сьогодні починається робота з систематичного вивчення історії розвитку еволюційної теорії. При цьому виникають труднощі, які обумовлені особливостями формування і розвитку цієї загальнобіологічної концепції.

Розвиток сучасної еволюційної теорії у кожній країні відзначається своїми особливостями. Тому абсолютно виправданим є прагнення проаналізувати історію еволюційних ідей в окремих країнах, вчені яких зробили вагомий внесок у формування сучасного дарвінізму. Важливо з’ясувати, яким чином ідеї, що розроблялися вченими однієї країни, впливали на розвиток еволюційної думки в інших країнах. Такі дослідження показують, як загальні тенденції розвитку науки знаходять своє особливе заломлення і вислів в діяльності вчених різних країн. А це обумовлено багатьма причинами соціально-економічного, загальнокультурного і наукового характеру.

Актуальність дослідження полягає в тому, що воно дозволяє, по-перше, вивчити цілісний процес становлення і розвитку еволюційної теорії в Україні у контексті розвитку біологічної науки другої половини ХІХ - першої чверті ХХ століття; по-друге, виявити провідні тенденції, наукові ідеї, творчий досвід історичного методу в біології, що зумовили позитивну трансформацію ціннісних основ природознавчого світогляду; по-третє, визначити шляхи оновлення загальноприродничої науки, здійснити актуалізацію всього цінного з минулого в соціально-економічних реаліях сьогодення; по-четверте, науково обгрунтувати прогнозування розвитку еволюційного вчення у контексті розвитку світової еволюційної біології.

Серйозний науковий аналіз історії розвитку еволюційної теорії здатний вивести вітчизняний еволюціонізм на новий теоретичний рівень, що стане важливою підоймою практичних спроб його утвердження в умовах сьогодення, поряд з біблійними основами сучасної науки та антидарвінівськими концепціями еволюції.

Стан наукової розробки проблеми. Висвітленням історії розвитку еволюційної теорії на вітчизняному грунті займалися відомі російські та українські вчені, педагоги, письменники та громадські діячі (М.О.Антонович, О.О.Ковалевський, Б.Л.Лічков, І.І.Мечников, М.М.Страхов, В.І.Талієв, К.А.Тімірязєв та інші) Антонович М.А. Ч.Дарвин и его теорія. – Спб., 1896. – 353 с.; Ковалевский А.О. О деятельности наших съездов//Протоколы УII съезда русских естествоиспытателей и врачей. – Одесса, 1883. – Прилож. С. 1-2; Личков Б.Л. Эволюционная идея и историческое знание. – Киев, 1921. – 36 с.; Мечников И.И. Очерк вопроса о происхождении видов//Вестник Европы. – 1876. – Кн.3. – С. 68-134; Писарев Д.И. Прогресс в мире животных и растений//Русское слово. – 1864. - №4. – С. 1-52; Страхов Н.Н. Дурные признаки//Время. – 1862. - №11. – С. 158-172; Талиев В. Ч.Дарвин: Что он сделал для человечества? – Харьков: Союз, 1919. – 61 с.; Тимирязев К.А. Основные черты истории развития биологии в ХІХ веке. – М., 1907. – Т.7. – С. 288-344..

Певні аспекти історії розвитку еволюційної теорії в Україні досліджували вчені другої половини ХХ ст. (Л.Я.Бляхер, Л.Л.Гельфенбейн, О.Б.Георгієвський, Б.М.Мазурмович, О.Я.Пилипчук, Б.Є.Райков, С.Л.Соболь, Л.Р.Харахоркін, Ю.В.Чайковський та ін.) Бляхер Л.Я. М.А.Антонович – популяризатор и пропагандист дарвинизма//Историко-биологическое исследование. – 1978. – Вып. 7. – С.119-139; Гельфенбейн Л.Л. Русская эмбриология второй половины ХІХ в. – Харьков: Харьковск. ун-т, 1956. – 354 с.; Георгиевский А.Б. Основные направления исследований эволюции адаптаций//Историко-биологические исследования. – 1990. – Вып.9. – С. 81-105; Мазурмович Б.Н. Эволюционное учение//Развитие биологии на Украине. – К.: Наук. думка, 1984. – Т.1. – С. 293-296; Пилипчук О.Я. Київське товариство дослідників природи та його внесок у розвиток ембріологічної науки. – К.: КДПІ, 1991. – 148 с.; Райков Б.Е. Русские биологи-эволюционисты до Дарвина. – М.;Л.: Изд-во АН СССР, 1951. – С. 9-150; Соболь С.Л. Из истории борьбы за дарвинизм в России//Тр. Ин-та истории естествознания и техники АН СССР. – 1957. – Т.14. – Вып.2 – С.195-227; Харахоркин Л.Р. Из истории борьбы дарвинизма с религией в России // Ежегодник Музея истории религии и атеизма. – Ленинград, 1959. – Т.3. – С. 222-248; Чайковский Ю.В. Рождение дарвинизма // Теоретические проблемы современной биологии. – Пущино, 1983. – С. 94-103..

Загалом історія еволюційної думки в Україні досліджена нерівномірно. Чимало робіт присвячено вивченню розвитку еволюційних ідей і загальної біології у ХVІІІ - першій половині ХІХ століть. Ці дослідження дуже різні - від розгляду творчості окремих вчених до узагальнюючих досліджень. Аналізу праць майже невідомих раніше вітчизняних еволюціоністів додарвінівського періоду присвячені такі дослідження: чотиритомне видання Б.Є.Райкова Райков Б.Е. Русские биологи-эволюционисты до Дарвина: Материалы к истории эволюционной идеи в России. – М.;Л.: Изд-во АН СССР, 1952. – Т.1. – 471 с.; Т.2. – 588 с.; 1955. – Т.3. – 644 с.; 1959. – Т.4. – 680 с., монографія С.Р. Микулинського “Розвиток загальних проблем біології в Росії” (1961) Микулинский С.Р. Развитие общих проблем биологии в России. – М.: Изд-во АН СССР, 1961. – 450 с., монографія К.М.Завадського “Розвиток еволюційної теорії після Дарвіна: 1859 - 1920 роки (1973)” Завадский К.М. Развитие эволюционной теории после Дарвина: 1859-1920-е годы. – Л.: Наука, 1973. – 423 с., монографія Л.Ш.Давіташвілі “Історія еволюційної палеонтології від Дарвіна до наших днів” (1948) Давиташвили Л.Ш. История эволюционной палеонтологии от Дарвина до наших дней. – М.;Л.: Изд-во АН СССР, 1948. – 354 с., численні статті і розділи в книгах інших авторів (Л.Я.Бляхер, 1955; С.Л.Соболь, 1957) Бляхер Л.Я. История эмбриологии в России: с середины XVIII – до ХІХ века. – М.: Изд-во АН СССР, 1955. – 376 с.; Соболь С.Л. Из истории борьбы за дарвинизм в России//Тр. Ин-та истории естествозн. и техники. – 1957. – Т.14. – Вып.2. – С. 195-226..

Майже не вивчався розвиток еволюційної теорії в періодіоді після проникнення ідей дарвінізму в Україну і до 1926 р. Однак, потрібно зауважити, що існує чимало монографій і статей, присвячених окремим відомим еволюціоністам, які жили і творили на терені Україні (О.О.Ковалевському, І.І.Мечникову, О.С.Сєверцову, П.П.Сушкіну, І.І.Шмальгаузену та ін.). У них порушувалося широке коло питань становлення і розвитку еволюційної теорії, взаємозв’язку її з іншими галузями біології, висвітлювалась діяльність видатних вітчизняних еволюціоністів. Зокрема були опубліковані монографії, в яких здійснено історично-критичний аналіз внеску вітчизняних дослідників природи в розробку проблем боротьби за існування, симбіогенезу, дослідження структури виду і видоутворення у нашій країні, генетичних основ еволюції. Загалом єдиний нарис розвитку еволюційного вчення в Україні належить Б.М.Мазурмовичу у книзі “Розвиток зоології на Україні” (1972) Мазурмович Б.М. Розвиток зоології на Україні. - К.: Вид-во КДУ, 1972. – 230 с..

Аналіз наукової літератури і дисертаційних досліджень дає змогу констатувати, що проблема становлення і розвитку еволюційної теорії в Україні в другій половині ХІХ - першій чверті ХХ ст. не була предметом системного і цілісного вивчення. Тому вибір теми дисертації зумовлений потребами глобальних соціально-економічних перетворень наших днів, необхідністю звуження недослідженого поля в історії вітчизняної науки, а також відсутністю фундаментальних історично-наукових досліджень, які синтезовано відображали б історію еволюційної теорії.

Хронологічні межі дисертації визначаються роками появи еволюційних уявлень в Україні на початку ХІХ ст. і по 1926 рік ХХ ст., часу примирення теорії еволюції та генетики, а також появою синтетичної теорії еволюції, яка мала революційний вплив на розвиток еволюційної біології. Разом із цим, деякі розділи дисертації несуть певну інформацію про події, що мали місце дещо раніше або пізніше зазначеного періоду. Однак основні події у розвитку еволюційної теорії в Україні окреслені 1859 - 1926 роками.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження співпадає з темою “Наукові основи моніторингу інформаційного забезпечення аграрної науки в Україні в умовах реформування АПК”, яка розробляється Сектором історії аграрної науки Центральної наукової сільськогосподарської бібліотеки УААН (номер державної реєстрації 0198U004660) та з темою “Історія української науки на межі тисячоліть”, яка розробляється Сектором історії та методології освіти, науки і техніки Академії наук Вищої школи України.

На основі проблеми були визначені об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом є розвиток української біологічної науки. Предметом - становлення і розвиток еволюційної теорії в Україні у другій половині ХІХ - першій чверті ХХ ст.

Мета дослідження - здійснити цілісний історично-науковий аналіз процесу становлення і розвитку еволюційної теорії в Україні у другій половині ХІХ - першій чверті ХХ ст., з’ясувати провідні тенденції її розвитку на сучасному етапі, показати значення еволюційної теорії для розвитку еволюційної біології.

Основними завданнями нашого дослідження є:

n

n

n

n

n

Методологічною основою дослідження є наукова теорія пізнання, загальнофілософські висновки та положення історичної науки про взаємозумовленість інформаційного, цивілізаційного й соціокультурного розвитку людства, сучасні парадигми в розвитку еволюційної теорії та планетарної історії. Все це розкриває провідне місце еволюційної ідеї у формуванні наукової картини світу.

Дослідження грунтується на об’єктивно-діалектичному та етико-гуманістичному підходах, на принципах науковості, історизму, цілісності, соціальної обумовленості, об’єктивності, єдності національного і загальнолюдського. У дослідженні застосовувалися такі методи: персоналістично-біографічний, описовий, проблемно-хронологічний, метод аналізу та синтезу, вивчення та узагальнення архівних матеріалів та літературних джерел.

Джерельна база дисертації. Дослідження грунтується на широкому спектрі як опублікованих, так і неопублікованих джерел, рукописних і друкованих матеріалів. Джерелознавчу основу дисертаційного дослідження становить філософська, історична, природничо-наукова література, література з проблем еволюціонізму, автореферати дисертацій та дисертаційні дослідження. У процесі написання дисертації використано 257 літературно-наукових джерел та 12 архівних справ.

Використано матеріали таких архівів: 1) Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (Фонд 8 - Архів Київського університету; Фонд 10 - Архів АН УРСР); 2) Державного архіву м.Києва (Ф.16 - Київський університет); 3) Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (Ф.166 - Народний комісаріат освіти); 4) Центрального державного історичного архіву України (Ф.708 - Київський університет); 5) Одеського обласного державного архіву (Ф.45 - Новоросійський університет); 6) Харківського обласного державного архіву (Ф.667 - Харківський університет); 7) Архів Російської Академії наук (Москва).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше досліджено проблему становлення і розвитку еволюційної теорії в Україні в історично-науковій ретроспективі (друга половина ХІХ - перша чверть ХХ ст.), здійснено цілісний науковий аналіз розвитку еволюційної теорії зазначеного періоду як соціально-наукового феномену; виявлено та обгрунтовано основні етапи розвитку еволюційної теорії в Україні: 1859-1864 рр., 1864-1926 рр., а також визначено провідні напрямки її змісту; охарактеризовано закономірності й суперечності відповідно до кожного з виявлених етапів; науково обгрунтовано конкретно історичну сутність і складові структури еволюційної теорії в Україні; виявлено та актуалізовано провідні ідеї і визначено перспективи їх впровадження в практику розвитку сучасної еволюційної біології.

До наукового обігу уведено ряд архівних джерел, більшість з яких є унікальними, зокрема документи царської цензури, заборони праць українських вчених, які сприяли розвитку еволюційної теорії; накази міністра народної освіти про припинення діяльності визначних українських зоологів, які підтримували дарвінівське вчення; послужні списки; творчі біографії, дипломи провідних біологів й інші цінні документи і матеріали.

Систематизація і аналіз матеріалів дають можливість:

- глибше розкрити місце теорії еволюції у суспільно-політичному, науковому і культурному житті України у визначений період;

- показати роль теорії еволюції в Україні для розвитку еволюційної біології;

- визначити конкретні шляхи використання досвіду видатних біологів України у розвитку теорії еволюції;

- підкреслити непересічне значення теорії еволюції у процесі формування національної науки і еволюційної біології в тому числі.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що викладені в ній положення сприятимуть формуванню загальної концепції історії еволюційної теорії в Україні. Доведено, що специфіка розвитку кожного з етапів еволюційної теорії визначається рівнем розвитку науки та освіти, формуванням нових наукових дисциплін еволюційного циклу, якістю розробки проблем теорії еволюції, суб’єктами реалізації її мети та завдань.

Визначено і теоретично обгрунтовано поняття, сутність, зміст, структуру та процес становлення і розвитку еволюційної теорії в Україні у другій половині ХІХ - першій чверті ХХ ст. Висвітлено основні дослідження українських вчених, які стосувалися пропаганди дарвінізму, здійснено аналіз наукового доробку як окремих вчених, так і науково-просвітницьких товариств вищих закладів освіти.

Практичне значення роботи визначається тим, що узагальнені у ній матеріали можуть бути використані у подальшій розробці питань дарвінізму, у вузівській підготовці спеціалістів-біологів, а також в процесі підготовки нових навчальних планів, програм, посібників. Матеріали дослідження дозволяють забезпечити нову науково-об’єктивну інтерпретацію окремих історичних дат, ряду історично-теоретичних фактів щодо сутності, змісту, структури, періодизації процесу розвитку теорії еволюції в Україні другої половини ХІХ - першої чверті ХХ ст.; визначити шляхи її запровадження в практику сучасної вищої школи, у становлення еволюційної біології.

Результати дослідження використані в процесі розробки методолого-теоретичних засад підготовки спеціалістів, магістрів; інтегрованого фундаментального навчального курсу “Еволюційне вчення”, навчально-методичного комплексу (план, програма, курс лекцій) з дисципліни “Концепції сучасного природознавства”; персоніфікованих навчальних курсів. Виявлені й обгрунтовані в дисертації провідні тенденції, теоретичні положення, ідеї та досвід науковців і педагогів вищих закладів освіти минулого знайдуть втілення в підготовці сучасних спеціалістів, в розробці курсів з історії науки і техніки, нормативних спецкурсів і семінарів, у написанні підручників і навчальних посібників. Таким чином, матеріали дослідження сприятимуть подальшому реформуванню системи національної науки та освіти, поглибленню структури й змісту багаторівневої підготовки педагогів, стануть базою для наступних наукових досліджень з теорії та історії еволюційного вчення. Основні положення і рекомендації, які викладені в дисертаційному дослідженні, впроваджуються в навчальний процес Київського університету економіки і технологій транспорту та школи № 165 Голосіївського району м. Києва.

Апробація результатів дослідження. Положення і висновки дисертації доповідалися та обговорювалися на наукових конференціях в 1992-2001 рр. З викладом змісту окремих розділів і наукових результатів дослідження дисертант виступала на ХХХІУ науковій конференції аспірантів і молодих вчених з історії природознавства і техніки (Москва, 1992); на ІУ-УІІ наукових конференціях молодих вчених-наукознавців та істориків науки (Київ, 1992-1996); на Міжнародній конференції “Трансформація наукових систем в державах з перехідною економікою та роль науки у суспільстві, що змінюється” (Київ, 1998); на Міжнародному симпозіумі з історії науки “Українсько-американські зв’язки” (Київ, 1998) та ХУІІІ Міжнародному Київському симпозіумі з історії науки, наукознавства та науково-технічного прогнозування “Наука і використання наукових знань в країнах з перехідною економікою” (Київ, 2001).

Публікації. Матеріали дисертації викладено в 12 публікаціях, серед яких 5 фахових, 9 праць одноосібних, 3 праці у матеріаліалах наукових конференцій.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, 3 розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків та списку використаних джерел. Обсяг основного тексту – 183 сторінки; список використаних джерел охоплює 257 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі висвітлені актуальність і ступінь розробки досліджуваної проблеми, сформульовані основні завдання, визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи. Перелічено основні джерела, що складають історіографічну базу роботи, охарактеризовано предмет і методи дослідження, наведено відомості про апробацію дисертації та наявні публікації.

У першому розділі дисертаційного дослідження “Особливості розвитку еволюційної ідеї в Україні (до середини ХІХ ст.)” проаналізовано літературні джерела з проблеми, що розглядається, здійснено класифікацію джерел за типологічним принципом, визначено ступінь вартості і достовірності кожного з виділених типів (підрозділ 1.1). Аналіз літературних джерел засвідчив той факт, що тема дисертаційного дослідження не була об’єктом дослідження як українських, так і зарубіжних істориків науки. Разом з цим, є достатній фактологічний матеріал, який стосується лише окремих фрагментів з історії еволюційної теорії. Однак проблема становлення цієї історії в Україні як окремого наукового напрямку загалом не ставилася.

У даному розділі дисертації відтворюється картина розвитку перших уявлень про еволюціонізм в Україні та його значення для розвитку біологічної науки і формування людського світогляду. В контексті сказаного ґрунтовно розглянуто питання про передумови зародження еволюціонізму в Україні, висвітлено питання про періодизацію еволюціонізму в додарвінівському періоді, розглянута проблема попередників Ч.Дарвіна в Україні, перелічено ряд суттєво важливих моментів для розуміння розвитку еволюційної ідеї в Україні у першій половині ХІХ ст.

У цьому розділі дисертації також багато уваги приділяється досі не з’ясованому питанню про те, коли саме відбулося виділення еволюційної теорії в окрему галузь знання та її методів дослідження, що дає підставу нині розглядати її як самостійну науку. Охарактеризовано суспільно-історичні та наукові передумови виникнення еволюціонізму в Європі, а відтак в Росії і в Україні. Наголошується на важливості внеску в розвиток еволюційних поглядів: Ж.Бюффона, Ш.Бонне, Н.Маршана, П.Палласа, Ж.Робіне та інших французьких натуралістів. Першу спробу об’єднати порізнені елементи ідеї еволюції в цілісну еволюційну концепцію зробив на початку ХІХ ст. Ж.Б.Ламарк (1809). Показано, що еволюційна парадигма Ж.Б.Ламарка практично не вирішувала вірно жодної з проблем еволюційної теорії. Лише згодом, після перемоги еволюційного вчення в біології, що в основі своїй спиралося на природний добір, теорія Ж.Б.Ламарка була повернута із забуття і використовувалася з різною метою, в тому числі і для протиставляння її дарвінізмові.

Величезну роль для утвердження еволюційних поглядів в додарвінівському періоді відіграв швидкий розвиток природничих наук і філософської думки. Провідне місце в розвитку філософії в першій половині ХІХ ст. зайняла Німеччина: І.Кант, І.Міллер, І.Гердер. Робиться висновок, що завдяки Гердеру, Міллеру, Гете та Гумбольдту значно підвищився інтерес до історичного способу мислення, в якому вони вбачали ключ до пізнання людини і людства загалом. Важливий внесок у формування еволюційних поглядів зробила порівняльна анатомія, становлення якої пов’язане з іменами французьких вчених Ж.Кюв’є та Ж.Сент-Ілера. Пошук загального типу будови живих істот і обґрунтування на цій основі єдності органічного світу стали головною ідеєю природничо-наукової творчості В.Гете. Помітний вплив на розвиток еволюційних ідей мав англійський палеонтолог Р.Оуен. Він розробив вчення про гомологію, згідно якого існує два типи схожості між органами – аналогія і гомологія. Ч.Дарвін переосмислив вчення Оуена про гомології та його концепцію архетипу з позицій своєї теорії еволюції.

На початку ХІХ ст. було досягнуто значних успіхів у ботаніці, зоології, ембріології, остаточно оформилося вчення про клітинну будову всіх живих організмів, на підставі чого сформовано уявлення про єдність органічного світу. Зокрема, дослідження в ембріології, виконані такими видатними вченими як К.Вольф, К.Бер, Х.Пандер, були другою передумовою народження еволюціонізму в Росії та Україні. Досягнення в галузі біогеографії та екології наблизили науку до визнання історизму. Ідеї екологічного погляду на природу були закладені ще в працях Ж.Бюффона, дещо пізніше О.Гумбольдта, П.С.Палласа та М.О.Сєверцова. Однак одним з безпосередніх попередників Ч.Дарвіна в 40-50-х роках ХІХ ст. був К.Ф.Рульє, який розвивав концепцію виникнення органічного світу з неорганічного та вчення поступої зміни організмів і формування роізнозманітності істот під впливом зміни зовнішніх умов. Вважається, що третьою передумовою формування еволюціонізму в царській Росії стали дослідження перших вчених-екологів, особливо, К.Ф.Рульє та учнів його школи. Адже в центрі їхньої уваги постала одна з центральних проблем еволюційної теорії – проблема органічної доцільності (адаптації), яка в цей час була опорою для теологічних поглядів. А це пов’язувалося з креаціонізмом.

Таким чином, накопичення доказів єдності будови і походження організмів, історичного розвитку живої природи, успіх в галузі окремих напрямків природознавства розхитали основи метафізичного світогляду і підготували грунт для сприйняття найбільшого відкриття ХІХ ст. - еволюційної теорії Ч.Дарвіна.

Аналіз наукової літератури дає підстави стверджувати, що досі ні в російській, ні в українській та зарубіжній науково-природничій літературі немає якоїсь чіткої і спеціалізованої періодизації історії еволюціонізму додарвінівського періоду. У дисертації наголошується, що історія раннього еволюціонізму, яка тягнеться з глибини віків і до Дарвіна, як правило, зводиться до досить-таки однозначного викладу поглядів його представників, аналізу цих понять з тією або іншою пануючою філософською доктриною. Більшість істориків науки вважає, що в даному періоді були лише елементи еволюціонізму і що справжня історія починається тільки з появи праці Ч.Дарвіна (1859). У дисертації детально розглядається історія раннього еволюціонізму, яку можна поділити на два періоди: “бюффонівський” та “ламарківський” (на Заході). Загальна картина періодизації вітчизняного еволюціонізму загалом співпадає з європейським контекстом. Зроблено висновок, що підставою для визначення періодизації буде служити заміна одного великого синтезу іншим. Головним для встановлення періодизації є оцінка значущості того чи іншого відкриття або узагальнення. Труднощі з’ясовування періодизації часто є настільки значними, що історики науки прагнуть обходити її, відмовляються від неї і обмежуються суто розповідним хронологічним характером викладу. Вивчення матеріалів та коментуючої літератури не виявило у працях сучасних дослідників додарвінівського періоду висловлювань, які можна було б сприймати як пропагандистів ідеї природного добору. Ось чому усіх вчених, які працювали на терені України, слід розглядати як попередників Ч.Дарвіна лише “наполовину”, тобто як прибічників ідеї еволюції, а не принципу природного добору. Дарвінівський період в Україні характеризується лише елементами еволюціонізму. При розгляді діяльності того або іншого вченого в дисертації, як правило, робився акцент на якомусь одному, інколи декількох еволюційних моментах його загальнобіологічних поглядів.

В Україні важливих уявлень про мінливість організмів дотримувався А.Л.Андржейовський. До вивчення зібраного ним палеонтологічного матеріалу вчений-зоолог підходив з позицій еволюційного вчення, вважаючи, що рослини і тварини мають спільне походження і змінюються під впливом навколишніх умов і що при побудові системи тваринного і рослинного світу необхідно враховувати спорідненість видів. Прибічником ідеї розвитку природи був і М.О.Максимович, відомий своїми працями з біології (зоології, ботаніки), філософії, етнографії та археології. А.Д.Нордман дотримувався передових поглядів на послідовне виникнення на Землі представників тваринного світу. Прибічником еволюційних поглядів Ж.Кюв’є був і К.Ф.Кесслер, який згодом повністю перейшов на позиції еволюційного вчення. Його учні К.М.Єльський та О.Л.Карпінський теж виступали як активні послідовники Ч.Дарвіна. Цим переліком, звичайно, не вичерпується список українських вчених, які поділяли ідею еволюції і тих, хто підтримував ті або інші принципи еволюціонізму. Однак висловлювання усіх вчених додарвінівського періоду не мали характеру будь-якої оформленої теоретичної системи. У їхніх поглядах були присутні як елементи класичного трансформізму, так і справжнього еволюціонізму. Оцінка наших співвітчизників в контексті становлення еволюціонізму може бути зведена до досить-таки строкатої картини поглядів, які охоплюють як натурфілософські ідеї, так і чітке уявлення про еволюцію, про рушійні сили еволюційного розвитку.

У зв’язку з цим у дисертації робиться наголос на тому, що для першого етапу розвитку еволюційної думки в Україні характерне ще досить суперечливе уявлення не тільки про рушійні сили, але навіть і про сам факт еволюції. Починаючи з 20-х років ХІХ ст., з’являються спроби розглядати еволюцію як історичне перетворення видів. У творчості М.О.Максимовича, В.Г.Бессера, А.Л.Андржейовського та інших чітко простежуються перші в Україні спроби створити цілісне вчення про розвиток органічного світу. Так, визначний український вчений М.О.Максимович ще задовго до появи праці Ч.Дарвіна “Походження видів” (1859) вважав, що будувати природну класифікацію органічного світу потрібно з урахуванням поступового ускладнення живих організмів. У дисертації детально проаналізовано наукові уподобання М.О.Максимовича, які стосуються еволюції органічного світу, його внеску в розвиток систематики рослин і тварин. М.О.Максимович встановив певний зв’язок між царствами природи, охарактеризував поступовий перехід від нижчих організмів до вищих. Ці погляди на розвиток природи він і виклав у праці “Про межі і переходи царств природи”. Вчений мав власну думку на поступовий розвиток органічного світу. Він твердив, що “природа не робить стрибків”. Ось чому однією з причин побудови класифікації тварин і рослин він вважав поступове підвищення рівня їх організації.

У 1831 р. М.О.Максимович запропонував свою систему тваринного світу. Невдовзі вона набула такої популярності, що нею користувалися природознавці України та Росії. Однак на еволюційні погляди М.О.Максимовича мали вплив праці зарубіжних і, в першу чергу, французьких вчених (Бюффон, Ламарк, Ж.Сент-Ілер). Але розвиток еволюціонізму в Україні, звичайно, не обмежувався лише повторенням ідей, висунутих на Заході. Величезний інтерес мали ті дослідження наших співвітчизників далекого минулого, які відзначалися новизною постановки проблеми та оригінальністю їх вирішення. Взяти хоча б створення клітинної теорії, яка відразу стала важливим аргументом на користь ідеї про єдність і спорідненість всього органічного світу на Землі. З еволюційної точки зору головна вартість клітинної теорії полягала в доказах універсальності клітинної будови тварин і рослин. Звідси і походить достатньо переконливий висновок про філогенетичний розвиток усіх організмів. Безперечно, положення клітинної теорії не залишилося поза увагою вчених України. Так, ще до появи книги Т.Шванна “Мікроскопічне дослідження про співвідношення в структурі і рості тварин і рослин” (1839) український біолог та медик П.І.Перемежко, поряд з іншими зарубіжними цитологами, встановив факт утворення нових клітин шляхом поділу. Дослідження П.І.Перемежка відкидали теорію вільного клітиноутворення М.Шлейдена і теорію цитобластеми Т.Шванна. Дещо пізніше проблемою клітинного поділу при вивченні процесів дробіння в Україні займався одеський біолог О.Д.Нордман.

У працях українських еволюціоністів зустрічаються інші оригінальні думки, які передрікали майбутні відкриття або ж випереджували формування аналогічних ідей на Заході. Як приклад наведемо думку Е.І.Ейхвальда (1821) про одночасну появу людини у декількох місцях. Цей висновок він поширював і на тварин. Тривалий час ця думка вважалася помилковою, як така, що не мала нічого спільного з еволюціонізмом. Сьогодні, коли точка зору ортодоксальних дарвіністів про “сувору монофілію” заперечена фактами і доведено, що ряд груп тварин мають поліфілетичне походження, висновки ранніх еволюціоністів про можливість поліфілії вже не заперечуються. Дані сучасних антропологів на користь поліцентричної концепції походження людини (Рогинський, 1977), а також дані, які доводять одночасне існування кроманьйонця та неандертальця роблять не такою вже й наївною точку зору Ейхвальда про поліфілію і політопію в еволюції людини. Бо вчений уявляв собі цю еволюцію як “багатокореневе” філогенетичне дерево.

У другому розділі “Сприйняття еволюційної теорії Дарвіна в Україні (друга половина ХІХ ст.)” висвітлено внесок українських вчених, педагогів, культурних і громадських діячів у розвиток еволюціонізму в Україні. У дисертації зазначається, що початковий етап поширення і сприйняття вчення Ч.Дарвіна в Україні починається 1860-м роком, який і став важливою віхою в розвитку еволюційної думки в Україні. Вартісні відомості про перші кроки дарвінізму на терені України містять матеріали, пов’язані з вивченням ролі наукових центрів, в поширенні і розвиткові дарвінівських ідей (дослідження О.І.Барбарича, К.В.Манойленко, Б.М.Мазурмовича, О.Я.Пилипчука). Однак кожна з цих праць розкриває лише окремі епізоди історії і тому є своєрідним підготовчим матеріалом для узагальнюючого дослідження з історії еволюційної думки в Україні. Аналіз праць українських та російських істориків науки свідчить, що поширення його в Україні здійснювалося двома послідовними етапами: 1859-1864 та 1864-1926 роки. Часова межа між ними припадає на 1864 рік, коли вперше російською мовою була опублікована книга Ч.Дарвіна “Походження видів” у перекладі С.О.Рачинського.

Появі перекладу С.О.Рачинського у 1864 р. передував невеликий за часом, але дуже відповідальний для долі дарвінізму перший етап (1859-1864). На цьому етапі відбувалося проникнення еволюційної концепції Ч.Дарвіна в Україну. Головною особливістю цього періоду стала публікація статей-відгуків на працю Ч.Дарвіна, які несли не тільки інформацію про нову книгу з еволюції органічного світу, але і знання про нову еволюційну теорію. Безперечно, ці публікації “розчистили дорогу дарвінізмові” і до певної міри визначили відношення до нього. Так, К.Ф.Кесслер у 1847 р. виступив на святковому акті Київського університету з промовою “Про походження домашніх тварин”, в якій розвивав погляди про широку мінливість тварин під впливом факторів зовнішнього середовища. І пізніше, виступаючи у Києві на І-му з’їзді дослідників природи (1861) з доповіддю про завдання фауністичних досліджень в Україні, К.Ф.Кесслер розглядав останні у прямій залежності від еволюційної теорії Ч.Дарвіна. Фактично йому належить перше місце в поширенні дарвінізму в Україні. Згодом його учні К.М.Єльський та О.Л.Карпінський теж стали першими активними послідовниками Ч.Дарвіна і широко пропагували його вчення. Доводиться жалкувати, що праці цих зоологів незаслужено забуті.

Початок другого етапу (1864-1926) поширення дарвінізму в Україні можна датувати 1864 роком, коли вперше російською мовою побачила світ книга Ч.Дарвіна. Відтепер еволюційне вчення стало доступним широкому загалу громадськості тогочасної Росії. В цей час дуже важливою подією стала поява нариса К.А.Тімірязєва “Книга Дарвіна, її критики і коментатори” (1864). Це був чудовий виклад теорії Дарвіна, через призму якого теорія еволюції сприймалася багатьма поколіннями вітчизняних читачів.

У даному розділі дисертації вперше зроблена спроба виявити повну картину поширення дарвінівського вчення на теренах сучасної України; досліджено хронологічну послідовність появи перших відомостей про книгу Ч.Дарвіна в Україні (реферат М.М.Страхова). Знайомство з більш пізніми публікаціями М.М.Страхова переконує нас в тому, що цей вчений зробив першу в історії еволюційної теорії спробу розглянути причини виникнення дарвінізму. Він писав, що “великий переворот в природознавстві зроблено книгою Ч.Дарвіна про походження видів”.

У дисертації зазначаються шляхи, якими йшло ознайомлення читачів з книгою Ч.Дарвіна в Україні, розглянуто зміст статей, які популяризували вчення Ч.Дарвіна. Такими каналами були, в першу чергу, науково-популярні журнали: “Журнал Министерства народного просвещения”, “Вестник естественных наук”, “Отечественные записки”, “Современник”, “Библиотека для чтения”, “Время”, “Русский вестник” та інші. Різні за об’ємом (від коротких анотацій до величезних робіт) та характером (реферативні, оглядові, аналітичні, перекладні) журнальні статті прагнули познайомити і збудити інтерес читацького загалу до нового еволюційного вчення.

У даному розділі дисертації приділяється також велика увага особливостям процесу сприйняття дарвінізму в Україні через призму усвідомленняня основних ідей і положень дарвінівської концепції. Зокрема з’ясована відповідь на питання: яким був її науковий статус? Чи розглядалася вона в якості нової наукової теорії, чи загальної філософської доктрини? Чи сприймалася книга Ч.Дарвіна як ще один варіант еволюційної концепції, чи як праця, що містила в собі пояснення рушійних сил еволюції? Якими шляхами відбувалося обговорення принципів дарвінізму і яке було відношення вчених до теорії природного добору? Відповіді на ці та інші питання розкривають характер сприйняття дарвінізму в Україні.

Активним пропагандистом вчення Ч.Дарвіна був харків’янин М.О.Антонович (1835-1918). У своїй рецензії “Два типи сучасних філософів” (“Современник”, 1961) він висловив позитивне ставлення до Дарвіна. Цією рецензією була зроблена одна з перших спроб популяризації ідеї еволюції серед широкого загалу читачів в Україні. М.О.Антонович зазначав, що прибічники матеріалістичної філософії в Росії та Україні з величезною радістю сприйняли вчення Ч.Дарвіна, вони буквально “схопилися за Дарвінову теорію видів”. У 1861 р. вченим ще не було дано пояснень цього зв’язку, однак через три роки М.О.Антонович аргументовано розгорнув уявлення про вчення Ч.Дарвіна як нову філософську теорію всезагальності руху і розвитку в природі, нової загальної концепції світу.

У дисертації наголошується на тому, що головною особливістю позитивної реакції на книгу Ч.Дарвіна з боку наукової громадськості у царській Росії було сприйняття її з одного боку представниками природознавства, а з іншого – революційно-демократичним рухом. Якщо перші основний наголос робили на загальнобіологічному значенні дарвінівської теорії, то революційно–демократичні кола акцентували увагу на її світоглядних аспектах. Найбільш видатними коментаторами і пропагандистами дарвінізму серед природознавців в Україні були: О.О.Ковалевський, І.І.Мечников, В.І.Талієв, М.В.Бобрецький, П.П.Сушкін, Б.Л.Лічков, а серед революціонерів-демократів - М.О.Антонович, І.Я.Франко та С.А.Подолинський.

Швидкість, з якою поширювався дарвінізм в Україні, до певної міри пояснюється тими ж загальними причинами, які обумовили його швидкий успіх в Англії, Америці та Європі. Але в Україні існували і специфічні причини, які сприяли тому, що вона в складі Росії протягом короткого часу стала “другою батьківщиною дарвінізму”. З літературних джерел ми неодноразово дізнаємося, що найважливішою з цих причин була глибока духовна відповідність між дарвінізмом і загальним світоглядом найбільш передових, радикально налаштованих вчених-шестидесятників. Дарвінізм став органічним елементом їхнього світогляду і в однаковій мірі – усіх прогресивних концепцій в подальші роки.

У третьому підрозділі “Розвиток теорії еволюції українськими вченими-зоологами, ботаніками та геологами” другого розділу дисертації головний акцент зроблено на аналізі розвитку ідей теорії еволюції українськими вченими-зоологами. Одним з перших в Україні багато уваги приділив історії розвитку еволюційної ідеї І.І.Мечников. Оцінюючи нині його екскурси в цю галузь знання, ми знаходимо хоча і короткі, але правильні і вдалі характеристики поглядів Ч.Дарвіна. І.І.Мечников тверезо і об’єктивно характеризував погляди на мінливість видів, єдність будови організмів і т.д. Потрібно підкреслити величезне історичне значення праць І.І.Мечникова в розробці важливих проблем дарвінізму, в перебудові цілих галузей науки на його основах. В першу чергу назвемо його праці: “Сучасний стан наук про розвиток тварин”(1869), “Боротьба за існування в широкому змісті слова” (1878), “Про дарвінізм” (1884). Внесок І.І.Мечникова в розвиток еволюційної біології вражає: він був не тільки засновником еволюційної ембріології, еволюційної фізіології, патофізіології та імунології, але і теоретиком еволюційної теорії, гострим науковим критиком деяких положень вчення Ч.Дарвіна та деяких інших еволюційних ідей. Здобутки І.І.Мечникова показали, який вагомий внесок в розвиток дарвінізму зробили українські вчені.

Понад 20 років працював на Україні і О.О.Ковалевський (1870-1890). Його заслуги у справі популяризації дарвінізму величезні. Про це свідчать не тільки основоположні його праці як фундатора еволюційної ембріології. Вже у 1865 р. побачив світ підручник О.О.Ковалевського “Короткий підручник зоології”. У “Вступі” до нього вчений коротко виклав теорію Ч.Дарвіна, і завдяки цьому кілька поколінь зоологів змогли вперше познайомитися з основами дарвінізму. Твердо переконаний в єдності походження всіх видів