НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Перкун Віталій Павлович

УДК 348: 736.3 (477.4) “1793/1917”

Церковна сфрагістика Правобережної

України (1793-1917рр.)

07.00.06 – історіографія, джерелознавство і

спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ-2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАН України.

Науковий керівник – доктор історичних наук

ДМИТРІЄНКО Марія Федорівна,

Інститут історії України НАН України,

завідувач відділу спеціальних історичних дисциплін

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, член-кореспондент

НАН України

КОТЛЯР Микола Федорович,

Інститут історії України НАН України,

головний науковий співробітник

кандидат історичних наук

СКОЧИЛЯС Ігор Ярославович,

Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України (Львівське відділення), науковий співробітник

Провідна установа – Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра архівознавства і спеціальних галузей історичної науки

Захист відбудеться “29” березня 2002 р. о 14 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 в Інституті історії України НАН України за адресою: 01001, м.Київ, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту історії України НАН України за адресою (01001, м.Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий “08” лютого 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук |

Гуржій О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність. Протягом останнього десятиліття в українській історіографії, у порівнянні з попередніми роками, набирають цілком іншого характеру студії з церковної історії. Це безпосередньо пов'язано із розпадом радянської тоталітарної системи, державним та духовним відродженням України, з правничими чинниками, зокрема реальною дією статті 35 Конституції України щодо свободи совісті та віросповідання.

Вихід на якісно новий рівень досліджень з означеної теми неможливий без неупередженого вивчення міжконфесійних стосунків, історії окремих церков, їх взаємовідносин із державою. Першочерговими кроками у даному напрямку є ознайомлення із джерелами, які проливають світло на досі незнані або навмисне сфальсифіковані відомості з минулого релігійних інституцій. Одними з таких джерел є церковні печатки** Слово “церковні” надалі часто означуються як “конфесійні, “релігійні..

У дисертації досліджуються сфрагіси*** У дисертації термін “печатка” часто передається у його грецькій (сфрагіс) та латинській (sigillum,сігілюм) формах.* (грецьк. уцсбгЯт – печатка) християнських установ та духівництва Правобережної України (в межах Київської, Подільської та Волинської губерній) 1793-1917рр. Вивчення пам'яток цих конфесій зумовлене широким представництвом останніх у цьому регіоні. Вибір території визначений спробою розгляду інституту релігійних печаток земель Правобережної України, яка після другого (1793р.) та третього (1795р.) поділів Польщі ввійшла до складу Російської імперії.

Землі виучуваного регіону (Київщина, Поділля та Волинь) з 1569 р. (Західне Поділля – з 1430 р.) по 1793–1795рр. (із деякими перервами) перебували у складі Речі Посполитої. Тому важливим буде поглянути через призму церковної сфрагістики методи інкорпорації Росією приєднаних земель, імперську політику по відношенню до християнських конфесій (зокрема, стосовно перетворення Церкви в часі секуляризації її власності у казенне відомство), визначити особливості юридичних стосунків держави та Церкви.

Означена територія в заданих дисертантом хронологічних координатах у національній історіографії нині є малодослідженим напрямком. До білих не лише плям, але й материків належить вивчення ролі польського, німецького, чеського, єврейського чинників на Правобережжі. Саме вони справляли значний вплив на різні сфери суспільної діяльності в регіоні, зокрема, в царині релігії. Підкреслимо, що поліетнічна та поліконфесійна мапа досліджуваної території формувалася на тлі відсутності власне української церкви.

Стан наукової розробки. Перші публікації з цієї теми в українській історіографії з'явились у другій половині ХІХ ст. Серед піонерів слід назвати Є.Болховітінова, С.Голубєва, В.Юркевича, М.Петрова, М.Грушевського. Коло їх наукових інтересів склали головно сфрагіси духовних ієрархів Київської Русі. За характером та змістом їхні дослідження являли собою невеличкі повідомлення про пам'ятки, де подано описи печаток – форма, матеріал, з якого вони виготовлялися.

Більш предметно означену галузь печаткознавства у першій третині ХХ ст. вивчав російський історик М.Лихачов. Він звернув увагу на сфери їх використання, традицію застосування у Київській Русі та Візантії.

Потребу в дослідженнях релігійних печаток у 1959р. визначив І.Крип'якевич. Важливість даних пам'яток для історичних студій підкреслив О.Маркевич (1964р.). Скупі дані про конфесійні sigillum‘и подав В.Гавриленко у фундаментальній праці "Українська сфрагістика: питання предмету та історіографії" (1977р.).

Спеціальні студії, присвячені дослідженням церковних печаток в Україні, започатковано в 90-х роках ХХ ст. Одночасно з'явилися невеликі розвідки Л.Довгана та І. Скочиляс (І.Назар) з греко-католицької сфрагістики Східної Галичини кінця XVIII-XX ст. Історики залучили до наукового обігу печатки парафій, деканів. І.Назар запропонувала досліджувати релігійні печатки за належністю до церковно-адміністративних одиниць, що виявилось дуже раціональним. Такі ж студії дисертант здійснив над sigillum'ами римо-католицьких та православних інституцій і духівництва Правобережної України кінця XVIII- XX ст.

Публікаціям останніх років загалом притаманні описовість при введенні, переважно вперше, до наукового обігу печаткового матеріалу. Водночас у них здійснено спроби окреслити основні типи документів, на яких зафіксовані ці печатки, створити систему ідентифікації сігілічних зображень .

Аналіз наукової літератури свідчить, що нині відсутня праця, яка б комплексно розглядала історію конфесійної сфрагістики України чи її окремих регіонів, а також ставила за мету здійснити джерельну експертизу існуючого матеріалу.

Метою роботи є загальна характеристика печаток різних конфесій Правобережної України (Київської, Подільської, Волинської губерній та намісництв) з 1793 по 1917рр. як історичного джерела, особливих історико-мистецьких пам'яток конкретної епохи, котрі є атрибутами релігійних інституцій та духівництва. Водночас автор пропонує і власну методику їх дослідження.

Для реалізації вищезазначеної мети дисертант поставив перед собою такі завдання:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

Об'єктом дослідження є церковна сфрагістика Правобережної України, а також події та явища, що мали вплив на її зміст.

Предметом дослідження є написи, зображення, форми, розміри печаток римо-католицьких, православних, уніатських та протестантських інституцій (храмів, монастирів, бібліотек, навчальних закладів, консисторій, капітул, благочинь, деканатів) та духівництва (священиків, єпископів, деканів, візитаторів, архімандритів, єпархіальних спостерігачів), різновиди документів, на яких зафіксовано сфрагіси.

Хронологічні та територіальні межі роботи зумовлені основним завданням: розглянути печатки релігійних установ Правобережної України (Київської, Подільської, Волинської губерній та намісництв) у період її перебування у складі Російської імперії (1793-1917рр.), простежити етапи функціонування інституту конфесійної печатки в контексті політики царату.

Методологічною основою дослідження послугували джерелознавчі, порівняльний, порівняльно-сфрагістичний, а також загальнонаукові методи, зокрема типологізація та класифікація. Останні дали можливість виосібнити спільні риси даного типу пам'яток. Провідну роль відіграли джерелознавчі методи, які дозволили всебічно опрацювати матеріал і виявити інформативні можливості даних печаток. Застосовуючи порівняльні методи вдалося проаналізувати широку палітру пам'яток задля виділення їх іконографічних та палеографічних особливостей, провести паралелі з матеріалами суміжного типу, зокрема геральдичними.

Джерельну базу дисертації складають матеріали з архівних, музейних та бібліотечних фондів, урядові та інші документи із церковного діловодства, статистичні відомості.

З метою виявлення та вивчення сфрагістичних пам'яток, переважна більшість з яких вперше вводиться до наукового обігу, автором були обстежені зібрання 4-х архівів України (Державних архівів Вінницької, Житомирської областей, Кам'янець-Подільського міського та Центрального державного історичного архіву у м. Києві), 2-х музеїв (Вінницького обласного краєзнавчого та Кам'янець-Подільського історичного), Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського, а також книгозбірень Польщі.

У Державному архіві Вінницької області опрацьовано фонди Могилівської римо-католицької духовної консисторії (Ф.737), метричні книги костьолів, церков та рабинатів Київської та Подільської губерній (Ф.904). Тут віднайдено матеріали, що стосуються використання костьольних печаток, особливостей їхніх зображень та написів.

Інформацію аналогічного типу зустрічаємо в листуванні між парафіяль-ною адміністрацією та Луцько-Житомирською римо-католицькою духовною консисторією, що знаходяться у фондах Вінницького обласного краєзнавчого музею.

Звернення до фондів Державного архіву Житомирської області було викликане потребою ознайомитись із справами Луцько-Житомирської римо-католицької духовної консисторії (Ф. 178), а також залучити до дисертаційної роботи релігійні сфрагіси Волинської губернії. Документи Центрального Державного історичного архіву у м. Києві (фонди римо-католицьких деканатів: Житомирського, Ф.1044; Липовецько-Бердичівського – Ф.1046; Черкасько-Чигиринсько-Звенигородського – Ф.2209; Київського генерал-губернатора – Ф.486; Київської духовної консисторії – Ф.127; Луцько-Житомирської римо-католицької духовної консисторії – Ф.1045) допомогли пролити світло на деякі питання щодо особливостей зображень, сфер та порядку застосування православних та римо-католицьких сфрагісів.

Для повноти досліджуваного матеріалу дисертантом опрацьовано документи Кам'янець-Подільського міського архіву, зокрема: фонд Кам'янець-Подільської римо-католицької духовної консисторії (Ф.685) і рукописні збірки та сфрагістичні колекції місцевого Історичного музею-заповідника. Низка документів, що стосується церковного справочинства і перебуває в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (Ф.160, Ф.18) стала у нагоді при висновках про надзвичайну інформативність означеного джерела.

З-поміж опублікованих праць використано правові документи з видань, що вийшли в різний час у світ. У виданнях "Полное собрание Законов Российской империи", "Свод Законов Российской империи" знаходимо відомості про форми печаток, їх розміри та зображення на них, про церковні інститути, які використовували у діловодстві сфрагіси, а також інформацію про матеріал, з якого виготовлялись печаткові матриці.

У таких виданнях як “Elenchus omnium ecclesiarum et universi cleri diocesium Luceoriensis et Zytomiriensis nec non Camenecensis" (1918), “Schematyzm Kamieniec-Podolskiej diecezji" (1994) фіксується інформація про костьоли, каплиці, філії та імена святих чи свят, на честь яких постали храми. Останнє повідомлення може пролити світло на печаткові зображення. Водночас можна простежити, як часто образ сакрального опікуна переносився на сфрагістичний малюнок.

Каталоги та археографічні праці містять відомості щодо супроводження sigillum'ом документів, його опис (матеріал виготовлення, зображення, написи).

Святе Письмо, до якого звертався автор, у своїх текстах зберігає інформацію, яка послугувала основою для сфрагістичних емблем, символів та композицій.

Серед неопублікованих джерел слід відзначити такі їх види як: копії та екстракти з метричних книг, листування між духівництвом, сповідні списки парафіян, книги передшлюбних іспитів, посвідчення про дозвіл на шлюб, прибутко-розрахункові книги, свідоцтва, посвідчення, квитки на дозвіл виїзду в сусідні парафії, духовні заповіти, звернення, послання, накази, звіти, прохання релігійних судово-розпорядчих органів і світських осіб.

Відомості про печатки парафій трапляються у візитських описах (поль. – wizyta) костьолів та монастирів. До зазначеної підгрупи належать укази церковних судово-розпорядчих органів, правила, що визначають обов'язки духівництва. Окреслене коло джерел доповнюють клірові відомості, документи майнових угод, картографічні матеріали.

Серед речових джерел назвемо емблеми на гербах, медалях та строях духівництва, на фасадах, порталах башт, храмів та монастирів, на епітафіях та образах, книгах і церковному начинні.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що автор вперше в українській історіографії охарактеризував конфесійні печатки Правобережної України (Київської, Подільської, Волинської губерній) 1793-1917рр., здійснив їхню класифікацію відповідно до віровизнання, власників та особливостей емблематичного ряду.

Результати досліджень засвічують, що релігійні sigillum'и – інформативно багатогранне історичне джерело, яке має бути залучене до всебічного та глибшого вивчення стосунків світських та релігійних установ, історії парафій та монастирів, особливостей та взаємин духовної ієрархії, а також надати імпульсу в студіях суміжних галузей історичних знань (генеалогії, геральдики, символіки, емблематики, палеографії, історичної географії).

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати можуть бути використані при підготовці підручників зі спеціальних історичних дисциплін, джерелознавчих, краєзнавчих праць, поповненні музейних експозицій, укладанні словника сфрагістичних термінів, упорядкуванні каталогу релігійних печаток України.

Дисертантом здійснюється робота щодо повернення сучасним парафіям їхніх забутих символів. У перспективі це приведе до належного введення релігійних установ у коло суспільно-правових відносин, допоможе прихожанам усвідомлювати самобутність власного храму, неперервність його історичних традицій та свого місця в них.

Наукова апробація. Основні положення дисертації обговорювались на таких конференціях: V-VII геральдичних (9-11 листопада 1995р., Львів; 27-29 березня 1997р., Львів; 9-10 жовтня 1998р., Львів), “Національні меншини Правобережної України” (18-20 жовтня 1998р., Новоград-Волинський), “Читаннях пам’яті проф. В.І.Стрельського” (28-29 вересня 2001р., Київ), на засіданні Польського Геральдичного Товариства (відділ у Любліні; 4 листопада 1999р.), на засіданнях відділу спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАН України та викладені у 16 публікаціях, 5 з них у фахових виданнях.

Структура роботи визначена її змістом, метою та поставленими завданнями. Дисертація складається зі вступу, 4-х розділів, 8 параграфів, висновків, додатку (16 сторінок), списку використаних джерел і літератури (28 сторінок, 391 позиція). Загальний обсяг дисертації становить 202 друковані сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність дослідження, визначені його предмет та об'єкт, хронологічні та територіальні межі, розглянуто стан наукової розробки теми, визначені мета та завдання, розглядаються основні джерела, підкреслено наукову новизну та практичне значення дисертації.

У першому розділі – "Історіографія проблеми" аналізуються роботи українських та зарубіжних істориків на відтинку церковної сфрагістики та геральдики. Роботи українських та російських істориків до 1991 р. подані за хронологічним, а після 1991 р. – за національним принципом. За останнім вибудовано публікації польських, білоруських, французьких та ін. дослідників.

Усі роботи з проблеми дослідження поділяються на два типи: загальні та спеціальні (у яких розглядаються окремі питання, зокрема з української сфрагістики).

Однією з перших робіт в українській історіографії, в якій знаходимо відомості про церковні печатки, є стаття історика митрополита Євгенія Болховітінова “Примечание на грамоту великого князя Мстислава Владимировича и сына его Всеволода Мстиславовича, удельного князя новгородского, пожалованную Новгородскому Юрьеву монастырю"(1818р.).

Черговий етап студій православної сігілографії пов’язаний із фундаментальною монографією О.Лакієра “Русская геральдика”(1855р.). Історик досліджував сігілюми патріархів, митрополитів та архієпископів XIV-XVI ст.; побіжно зауважував про наявність документів, які скріплюють печатки духовних осіб.

Чимало цінних відомостей із означеного предмету дослідження знаходимо у археографічних виданнях. Так, П.Іванов у роботі “Сборник снимков с древних печатей, приложенных к грамотам и другим юридическим актам" (1858р.) репродукував та описав печатки попів, келарів, монастирських слуг та ігуменів. Відповідний сфрагістичний матеріал містять також “Акты, относящиеся к истории Западной России”, “Памятники, изданные Временною комиссией для разбора древних актов...”, “Архив Юго-Западной России”, “Списки древнерусских печатей государственных, царских, областных, городских, присутственных мест и частных лиц” (1881 р.), “Каталог Екатеринославского обласного музея им. А.Н.Поля” (1908 р.).

Чи не найстаршою роботою в українській історіографії, у якій подибуємо інформацію про герби римо-католицького священства (емблеми яких знаходили місце на печатках) є стаття відомого історика церкви С.Голубєва “Описание и истолкование дворянских гербов южнорусских фамилий в произведениях духовных писателей ХVII в.” (1872р.).

Слід відмітити роботу К. Болсуновського “Сфрагистические и геральдические памятники Юго-Западного края"(1899р.). У ній дослідник залучив до наукового обігу печатки українських церковних ієрархів та інституцій ХVIІ-ХVІІІ ст.

Печатки вищого духівництва (галицьких єпископів, константино-польського архієпископа та патріарха, руських митрополитів ХІ-ХІІІ ст.) стали об’єктом вивчення А. Петрушевича (1883 р.), В. Юргевича (1886 р.), М.Грушевського (1898 р.), О. Лаппо-Данилевського (1906 р.), О. Уварова (1908р.), Я. Трусевича (1907 р.), М.Петрова (1913 р.), І. Скуленка (1936 р.). Усі автори сприяли залученню до наукового обігу досі незнаних матеріалів, а також здійснили спробу їх джерельної експертизи.

М.Лихачов у роботі “Материалы для истории русской и византийской сфрагистики” (1928р.) оглянув печатки митрополитів київських та єпископів Галича, Смоленська, Полоцька.

Печаткам духівництва присвячено значну частину статті М.Коробкова та Б.Іванова "Русские печати" (1939р.).

У 1959 р. І.Крип'якевич у статті "Стан і завдання української сфрагістики" акцентував увагу на незвіданих ділянках національного печатко-знавства, зокрема й церковного, та їх важливості для розвитку загальноісторичних студій.

На особливу увагу заслуговує фундаментальна праця В.Яніна "Актовые печати Древней Руси ХІ-ХV вв.” (1970 р.). Історик зупиняється на іменних печатках церковних ієрархів та монастирів. Важливим є спостереження автора щодо документів, які засвідчують булли. У 1998 р. побачив світ ІІІ-й том цієї фундаментальної праці (у співавторстві із П. Гайдуковим).

Важливою подією української історіографії став вихід друком праці “Каталог документів Київської археографічної комісії 1369-1899 рр.” (1971р.). У ній представлені численні сфрагістичні матеріали, серед яких є печатки українських ієрархів XVII-XVIII ст.

Увагу на сфрагісах церков, костьолів, монастирів, духівництва акцентував О.В.Маркевич у статті “Документальні матеріали ЦДІА УРСР у м.Львові як джерело вивчення сфрагістики”(1964р.).

У 1977 р. В.Гавриленко опублікував монографію “Українська сфрагісти-ка (питання предмета та історіографії)”. І сьогодні вона – єдина узагальню-юча праця з національної сігілографії. І хоча конфесійні печатки у ній розгля-нуті поверхово, ця праця впродовж десятиліть слугує абеткою для українських печаткознавців.

У 1990 р. з’являється публікація О.Каменцевої “Символика печатей духовенства из собрания Отдела нумизматики Государственного истори-ческого музея”. У 1991 р. у Москві виходять дві фундаментальні праці Н.Соболєвої “Русские печати” та М. Лихачова ”Моливдовулы Греческого Востока”. В монографії останнього знаходимо великий масив печаток архієпископів, єпископів, патріархів, монахів, деканів Візантійської імперії. Н.Соболєва зупинилась, зокрема, на питанні скріплення у Західній Європі єпископськими сфрагісами майнових угод (з уваги на юридичну силу sigillum’ів, до сеньйорів духовного звання часто звертались із проханням засвідчення паперів). Вона торкнулась суміщення функцій печатки як “посвідчення особи” та “закриття змісту документу” (при переказі листів, розпоряджень та ін.).

Осібно розміщені дві статті Є.Комаровського. У першій –“Основы церковной геральдики”(1996р.) – автор торкнувся питання походження конфесійних гербів, способів їх отримання, особливостей композиції. У роботі “Современная концепция церковных гербов России” (1997р.) дослідник здійснив спробу вибудувати правила складання російських церковних гербів, які б давали можливість визначити місце власника у духовній ієрархії.

Серед інших праць російських науковців виділимо повідомлення М.Медведєва (1996р.) про особливості церковної гербової традиції Заходу та Сходу.

В упорядкованій Л. Клімановим колекції печаток VII-ХХ ст. М.П.Лихачова з Західноєвропейської секції Архіву СПб ФІРІ РАН (1999р.) вміщено відомості про сфрагіси римо-католицької церкви.

Церковна сфрагістика та символіка становить предмет студій білоруського історика А.Тітова. У статті “Конфессиональная символика Беларусі”(1997р.) він навів взірці печаток католицьких ієрархів та католиків ХVIII-ХІХ ст. Водночас зроблено порівняльний аналіз печаток православної, уніатської, католицької, мусульманської конфесій. У монографії “Пячаткі старажытнай Беларусі” (1993р.) автор зупиняється переважно на печатках православної та уніатської конфесій, не оглядаючи сфрагіси католицьких інституцій. Релігійна символіка (християнська, іудейська, мусульманська) виокремлена у новій його праці “Сфрагістыка і геральдыка Беларусі” (1999р.)

Потужного імпульсу опрацюванню костьольної сфрагістики та гераль-дики в Україні надав початок діяльності у 1990р. громадської організації “Українське геральдичне товариство” (УГТ) та створення у 1994 р. відділу спеціальних історичних дисциплін в Інституті історії України НАНУ. Результатом активізації праці науковців, краєзнавців, художників є вихід періодичного видання УГТ “Знак”, а також збірок матеріалів геральдичних конференцій, що проходять щорічно з 1991 р. (окрім 1996 р.), а також започаткування з 1996 р. серії “Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики”. Саме на шпальтах цих видань знайшли своє місце розвідки історії греко-, римо-католицької та православної сфрагістики й геральдики.

Зокрема, предметом вивчення Левка Довгана, Ірини Скочиляс (Ірини Назар) стали печатки уніатських храмів та духівництва Східної Галичини кінця ХVIII – початку ХХ ст. Дисертант вивчив печатки римо-католицьких, православних та протестантських інституцій (храмів, монастирів, церковно-адміністративних одиниць) та духівництва (настоятелів, деканів, єпископів) Правобережної України кінця XVIII-XX ст.

Вагомих досягнень у досліджені костьольної сфрагістики та суміжних дисциплінах досягла польська історіографія. У числі найперших відзначимо фундаментальні роботи К.Нєсєцького “Korona Polska przy zlotey wolnoњci staroїytnej wszystkich kathedr, prowincyi y rycerstwa kle?nodami ozdobiona” (1728р.) та “Herbarz Polski” (1839-1841рр.). У них знаходимо описи та репродукції гербів костьольних капітул – також і тих, що стосуються українських теренів: Київщини, Поділля, Волині.

Заявив про себе у печаткознавстві й відомий знавець спеціальних історичних дисциплін М.Гумовський. З-поміж його наукового доробку у царині церковної сігілографії на чоло варто поставити розділ “Pieczкcie koњcielne” у фундаментальній праці “Sfragistyka”(1960р.).

Серед сучасних польських дослідників, чиї праці складають поважний внесок у церковну сігілографію та геральдику, назвемо К.Бобовського, Й.Шиманського, Е.Гігілевича, А.Вайса, П.Дудзінського.

Теоретична стаття П.Дудзінського “Zasady heraldyki koњ?ielnej” (1990р.) набула форми короткого нарису еволюції костьольної геральдики.

З емблемами чернечих орденів знайомить книга В. Колака та Й.Марець-кого “Јeks?kon gуdeі zakonnych”(1994р.). У вступній частині праці запропоно-вано читачеві короткий огляд історії костьольної емблематики, зокрема, сфрагістики. Дослідники фіксують відмінності у генезі церковної та світської геральдики. Важливою інформацією є перелік джерел костьольних емблем.

Розділ “Znaky duchovenstva” міститься у книзі чеського історика А.Шварценберга “Heraldika” (1992 р.). Автор розповідає про використання печаток чеськими прелатами, про “власні урядові знаки” біскупств, абатств, капітул.

Церковна сфрагістика та геральдика представлена у роботі словацького дослідника В.Вртеля “Osem storoиi slovenskej heraldiky”(1999р.).

З-поміж західноєвропейських фахівців згадаємо роботу француза Лесуа де ля Марша “Les Sсeаux” (1889р.), в якій костьольна сфрагістика займає осібну частину.

Найавторитетнішим знавцем церковної сфрагістики та геральдики ХХ ст. визнається швейцарець Б.Б.Хайм, який є автором однієї з найбільш поважних праць з історії конфесійної геральдики "Heraldy in the Catholic church. Its origins, customs and laws" (1978р.). У ній дослідник на основі широкого кола джерельного матеріалу представив сфрагістичне законодавство латинської церкви.

У другому розділі – “Особливості сфрагісів римо-католицьких інституцій та духівництва” висвітлено історію розвитку європейської римо-католицької сфрагістичної та геральдичної системи, що мала великий вплив на створення аналогічної традиції в Україні.

Початок широкому застосуванню римо-католицьких печаток на національних теренах у XVIII ст. поклало зростання різноманітних форм церковного діловодства (метрики, візитації, укази, розпорядження, виписки).

Використання сфрагісів не було стихійним явищем. Цей процес регламентувався державою.

Зазвичай основну частину, приміром, sigillum’ів костьолів, монастирів займали образи святих патронів храмів, сюжети релігійних свят, на честь яких будували храми.

Присутність святих на печатках, на нашу думку, обумовлювалась наступними факторами. По-перше, вибір святого пов’язувався з іменем засновника костьолу. По-друге, вибір випадав на святих традиційно знаних у західнохристиянській агіографії (архангел Михаїл, Миколай, Ян Непомук, Антоніо Падуанський, єпископ Станіслав та ін.). Очевидно ці святі мали таку популярність у парафіях з огляду на їх надзвичайну набожність, покору, дотримання християнських таїнств, мучеництво. Подальше дослідження щойно сказаного може бути полем вивчення моральних, психологічних імперативів католицького населення Правобережної України ХІХ-ХХ ст.

На печатці міг передаватись не образ патрона, а малюнок святого (святої), що мав глибоку пошану у місцевої громади.

На сфрагісах вищого та нижчого духівництва подибуємо родові герби, доповнювані інсигніями костьольного чину: кардинальський капелюх, інфула, пасторал. Нижча ланка священиків (настоятелі, декани, візитатори) на посадових печатках мали також портрети чи символи святих-патронів тих костьолів, де вони були парохами, або ж малюнок двоголового орла.

Якщо на sigillum’ах церковно-адміністративних установ та їх представ-ників (деканів, деканатів, духовних консисторій) відтворення імперського символу пояснюється їхнім статусом як урядових інституцій, то логічне обґрунтування присутності цього символу на парафіяльних печатках (коли державні розпорядження цього не передбачали) ми не знаходимо.

Заклади римо-католицької Церкви (приміром, парафії) могли використовувати одночасно декілька печаток, при чому абсолютно різних за образним навантаженням. Найтриваліший період застосування одного сфрагісу, виявлений нами, складає 60 років (sigillum Копайгородського костьолу – 1858-1918рр.).

Зрідка фіксуємо випадки, коли присутність релігійних символів чи емблем не знаходили виправдання. Це стосується, зокрема, печатки Яришівського костьолу (на пам’ятці представлене зображення “Всюдисущого Божого Ока”, у той час як патронесою храму була Матір Божа). У відтворенні релігійних сюжетів дотримано канону. У змалюванні біблійних сцен, образів святих ми не знаходимо відхилень від усталеної іконографічної практики. Виключення складає образ Богородиці (?) на печатці Вінницького костьолу (1825-1834рр.), яка представлена із непокритою головою.

Довкола печаткових малюнків відтворювались легенди (або ж епіграфи тт. написи належності пам’яток). Як правило, епіграфи латино- та російськомовні, меншою мірою – польські. Прикметно, що останні зрідка зустрічаємо після поразки польського повстання 1863-1864 рр.

Написи лаконічні. Фокусували у собі основну інформацію щодо назви інституції (костьол, монастир, деканат, консисторія і т.д.), назви населеного пункту, іноді (якщо це стосується храму, монастиря) – ім’я святого опікуна. Частими є скорочення слів. На двох печатках знаходимо лише малюнок і лише напис.

Співставлення емблематичного ряду парафіяльних печаток і законодавчих розпоряджень, які регламентували їх використання (котрі парохіяльні уряди не завжди приймали до обов’язкового виконання) привели автора до висновку про деяку автономію приходської адміністрації у вирішенні питань церковної емблематики.

У третьому розділі – “Характеристика sigillum'ів православних, греко-католицьких та лютеранських установ та духівництва” досліджено малюнки та легенди печаток церков, кірх, духовних правлінь, монастирів, благочинь, консисторій, митрополичих будинків, братств, бібліотек, освітніх установ, духівництва, а також технічні особливості цього типу пам'яток (форма, розмір, матеріал, особливості супроводу документації).

Визначити тенденції у становленні сігілічних традицій означених вище конфесій допомагають законодавчі акти, які подають опис форм написів, зображень та представляють сфери вжитку печаток.

Переважаючим малюнком, який зустрічаємо на сфрагісах усіх досліджуваних конфесійних інституцій (окрім лютеран), є двоголовий російський орел. Правдоподібно, ця емблема на розглянутих печатках свідчила про підпорядкованість релігійних установ державі, у якій духівництво мало статус чиновника. Міра тієї залежності, а також й інші можливі мотиви присутності цього знаку, будуть визначені лише із подальшим залученням до наукового обігу нових сфрагістичних пам’яток.

На sigillum’ах православних храмів змальовується “трибанна церква”. Такий малюнок для цього типу печаток був визначений імператорським законом від 1836р. На двох сфрагісах (церкви та митрополичого будинку) нами зафіксовані храми із однією маківкою.

Досить частими на сігілюмах православних греко-католицьких свяще-ників, митрополитів, єпископів, архієпископів є родові герби й монограми, які виказували прізвище, ініціали та посаду власника.

Хрест (іноді поряд із Св. Письмом) передається на сфрагісах протестантських церков та духівництва. Зафіксований випадок, коли цей символ міститься на печатці Кам’янецького православного церковного братства. Його присутність пояснюється титулуванням релігійного товариства під іменем Іоана Хрестителя, емблемою якого і є хрест. Підміна зображень святих їхніми символами існувала і в римо-католицькій традиції. Згаданий знак на сфрагісах лютеранських інституцій, як правило, латинського типу. У випадку із братством маємо справу із двораменним, суто східнохристиянським хрестом.

Традиційним атрибутом на сігілюмах церковних старост є ключі. Вони поставлені навхрест, борідками догори. “Дві руки” у жесті благословення бачимо на печатці Брацлавського єпископа Іоаникія.

Більшість вивчених легендах (на сфрагісах православних інституцій, зрідка на сігілюмах протестантських общин та греко-католицьких установ) передані російською мовою. На сфрагісах уніатів відтворено латинські та російські написи.

У російських епіграфах подибуємо церковнослов’янські літери. Іноді фіксуємо відтворення букв у дзеркальному відображенні. Знаходимо помилки, штучні скорочення. Спрощення слів здійснені задля інформаційної насиченості та компактного розміщення написів у полі печаток. Літери, зазвичай, прописні, зрідка – рядкові. Виконані цивільним, значно рідше – церковним шрифтом.

Легенди розміщені: 1) по колу, 2) у кілька півкіл, 3) рядками. Вони містять у собі відомості щодо населеного пункту (статус, назва), входження його до складу губернії, повіту, волості, єпархії. Виокремлюється інформація щодо титулування храмів, особливостей комунікативного положення, ієрархічних сходинок власників печаток, їхнього статусу та титулів, належність до певного напрямку християнства, зазначення року. До легенд віднесемо також девізи, які трапляються досить рідко.

Є прецеденти використання на досліджуваних пам’ятках рослинних мотивів. На сфрагісі Виноградського Успенського монастиря (Київська губ., 2-а пол. XIX cт.) бачимо малюнок виноградної лози. У такий спосіб виказується назва релігійного інституту, до якого належала печатка.

Архангел Михаїл, як відзнака м.Києва у ХІХ ст., відтворений на сігілюмі учительської бібліотеки Київських міських приходських училищ (1897 р.).

Нами знайдені положення, які регулюють вживання символів на сфрагісах православних церков, монастирів, протестантських інституцій. На жаль, у нас поки що відсутня інформація щодо уніатів. Відхилень від узаконених взірців сфрагісів на практиці майже не прослідковуємо. Виняток становить печатка Виноградського монастиря, на якій (всупереч принципу змалювання на сігілюмах монастирів двоголового орла) відтворено виноградні китиці.

У четвертому розділі – “Церковні печатки на документах релігійного та світського характеру: функціональні особливості та інформативна насиченість” здійснено загальний огляд sigillum'ів у справочинстві духовних та світських установ на Правобережній Україні. Виокремлено типи документів, на яких зустрічаються сфрагіси, зазначено частоту їх використання на матеріалах.

Печатку, як атрибут діловодства, розглянуто у контексті завірення документів, так званих коробораційних формул. У останніх сфрагіс був чи не одним із обов'язкових елементів.

Найбільш розповсюдженою формою справочинства (у т.ч. й церковного) означеного періоду, в якій знаходимо печатки, є метрики або ж виписи з них (лат. “extraсtus”, рос. “свидетельство”, “справка”, “акт о рождении”, “метрическая выпись”).

Печатки храмів відтискувалися й на сповідних списках прихожан (лат. Liber status animarum), на візитаційних описах костьолів, уніатських церков, монастирів та їхнього господарства. У залежності від того, який характер мала ревізія, її документи супроводжувалися, хоча і не завжди, печаткою храмів, деканатів, візитаторів. Деканальні візити скріплює sigillum цієї церковно-адміністративної одиниці, генеральні, як правило, – генеральних візитаторів, зрідка – сфрагіси храмів.

Документи фінансових звітів, як кошториси видатків церковно-приходських опік, містять печатки церков, книги прибутків та видатків митрополичих будинків та антимінсні книги – sigillum’и митрополита, митрополичих будинків, вікаріїв єпископа.

Конфесійні печатки знаходяться на такому виді джерел, як церковні літописи. У них фіксуємо печатки благочинь, церковних старост і храмів.

Сфрагіси церков та благочинь супроводжують різного роду “свідоцтва”, “посвідчення”, як-то: “Свідоцтво про відсутність перешкод до вступу в шлюб”, “Посвідчення про здійснення причастя й таїнства сповіді”, “Свідоцтво про благословення шлюбу”, “Свідоцтво про підтвердження наявності прихожан у парафії”, “Свідоцтво про успіхи учнів у народних навчальних закладах”, “Виписка з послужного списку духовенства”, “Клірові відомості”.

Конфесійні sigillum’и зустрічаємо і в рукописних теологічних творах, на титульних сторінках археографічних видань, на “квитках”, виданих деканами та консисторіями настоятелям для виїзду на храмові свята у сусідні парафії, на відвідини колег.

Знайшли своє застосування церковні печатки і на численних “духовних заповітах”, на документах особового походження: “розпорядженнях”, “зверненнях”, “посланнях”, “наказах”, актах про переуступлення майна, на геометричних планах ділянок землі, на зворотах конвертів.

Представлений та проаналізований матеріал яскраво засвідчує про досить представницький перелік назв документів ХІХ – поч. ХХ ст. Київщини, Поділля та Волині, на яких знайшли місце конфесійні печатки.

Нами помічено, що найчастіше такі печатки присутні у справочинстві римо-католицьких інституцій. Сфрагіси цієї конфесії, поряд із православними, досить варіативні. Вони представляють всю церковну ієрархію.

Наявність церковних печаток на широкому колі документів спонукає нас до розгляду особливої ролі церкви у суспільному житті того часу, а також священика як повноправного суб’єкта правових відносин.

Опрацювання комплексу печаток католицької, православної, протестантської та уніатської конфесій Правобережної України 1793-1917рр., джерелознавчий аналіз вивченого матеріалу дозволяє дисертанту зробити такі загальні висновки:

1.

2.

3.

4. Функціонування конфесійних печаток обумовлювалось законодавчими статтями. Юридична ініціатива залишалася на боці держави. Саме вона регламентувала форму написів, зображень, сфери вжитку та порядок використання у діловодстві.

5. Серед головних функцій виучуваних пам’яток виділимо такі:

а) конфесійні печатки часто скріплюють листи на конверті;

б) печатки використовувалися для погашення гербових марок державного збору (за таких обставин sigillum виконував казначейські функції);

в) церковні сфрагіси відігравали одну з головних своїх ролей – завірення документів.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

Основні положення дисертації викладено у таких фахових матеріалах:

Брошура:

Костельні печатки: Брацлавський, Вінницький, Могилівський деканати (1800-1916рр.). За матеріалами Державного архіву Вінницької області: Каталог. – К.- Вінниця: Універсум, 1998. – 48 с.

Статті:

1.

2.

3.

4.

5.

Матеріали конференцій:

6.

7.

8.

9.

10.

АНОТАЦІЇ

Перкун В.П. Церковна сфрагістика Правобережної України (1793-1917рр.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. Інститут історії України НАН України. Київ, 2002 р.

На основі вперше залученого до наукового обігу джерельного матеріалу вивчено церковні (римо- та греко-католицькі, православні, протестантські) печатки Київщини, Поділля і Волині. З’ясовуються зображення та написи на римо-католицьких, православних, протестантських та уніатських печатках. Визначається причинно-наслідковий зв’язок між історією парафії та малюнком на її печатці. Представлена класифікація виучуваного матеріалу. Характеризуються форми, розміри, матеріал виготовлення печаток, зауважується спосіб їх прикладення до документу. Виявлено, що конфесійні сфрагіси є важливим джерелом для вивчення історії храмів, генеалогії духівництва, особливостей взаємовідносин Церкви та держави, історичної географії, геральдики, емблематики, дипломатики. Ці sigillum’и є цінними мистецькими пам’ятками, які вироблені майстрами здебільшого із ювелірною охайністю. Увагу приділено законодавчим нормам, що регулювали використання релігійних печаток. З’ясовано, що іноді нижні ланки церковних інституцій не завжди приймали до обов’язкового виконання розпорядження щодо послуговування тих чи інших сфрагісів у діловодстві. Окреслено широке