Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 53:533.1:533.16:537.8 Пулюй

РОКІЦЬКИЙ Олександр Михайлович

ІВАН ПУЛЮЙ У СВІТОВІЙ НАУЦІ Й КУЛЬТУРІ

Спеціальність 07.00.07 – історія науки і техніки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі фізики Тернопільського

державного технічного університету імені Івана Пулюя

Науковий керівник - доктор фізико-математичних наук, професор

Шендеровський Василь Андрійович,

провідний науковий співробітник Інституту

фізики НАН України

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор

Бєсов Леонід Михайлович,

професор кафедри політичної історії

Національного технічного університету“

Харківський політехнічний інститут”

кандидат фізико-математичних наук, доцент

Касперський Анатолій Володимирович,

доцент кафедри загальної фізики

Національного педагогічного університету

імені М.П.Драгоманова

Провідна установа - Інститут історії України НАН України,

відділ історії України ХІХ-початку ХХ ст.

Захист відбудеться “2” жовтня 2002 р. о 14.00 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.01 в Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м.Київ, вул. Володимирська 60, ауд 108.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці

імені М.Максимовича Київського національного університету

імені Тараса Шевченка (м.Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “31” серпня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук В.М.Піскун

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема об’єктивного висвітлення історичної дійсності в житті українського народу є актуальною й сьогодні, зокрема це стосується історії науки. Тенденційність російської і радянської історіографії в оцінці внеску українців у світову науку й культуру спричинилася до того, що сотні славних імен наших краян практично невідомі широкому загалу української спільноти.

Утвердження української державності вимагає відновлення історичної пам’яті, втрата якої загрожує нігілізмом і деградацією духовності. Тому мусимо повернути незаслужено забуті й штучно вилучені імена наших великих попередників і на їхньому прикладі виховувати молоде покоління. Формуючи концепцію розвитку національної школи, дуже важливо орієнтуватися не лише на загальнолюдські цінності та передовий світовий педагогічний досвід, але обов’язково враховувати національні особливості і пріоритети.

Дане дисертаційне дослідження присвячене висвітленню діяльності й комплексному аналізу творчої спадщини однієї з найвидатніших постатей у новітній світовій історії науки, техніки і культури, видатному вченому і великому українському патріотові Івану Пулюю. Його велич полягає у багатогранності таланту, різноманітності зацікавлень і водночас найвищому рівневі досягнень у різних напрямах діяльності.

Праці вченого з фізики сприяли утвердженню атомістичної теорії будови речовини, стали підґрунтям відкриття Х-променів та електрона, сприяли становленню Х-променелогії як науки, її активному застосуванню в медицині, а наукові гіпотези щодо механізму виникнення й природи катодних та Х-променів набагато випередили загальний рівень тогочасних наукових уявлень. Здобутки вченого в галузі електротехніки та електроенергетики було відзначено найвищими урядовими нагородами, винаходи запатентовано в багатьох країнах Європи, а теоретичні праці з електродинаміки змінних струмів лягли у фундамент окремих розділів теоретичних основ електротехніки.

Широта наукової ерудиції, глибоке проникнення у фізичну сутність досліджуваних явищ і процесів, рідкісне поєднання таланту експериментатора з високим інтелектом теоретика дають підстави вважати І.Пулюя належним до плеяди тих учених, які в ХІХ ст. закладали основи новітньої фізики. Вражає своєю жертовністю й цілеспрямованістю громадська діяльність ученого, яку він присвятив українському духовному і національному відродженню. Вперше укладений народною мовою “Молитвослов”, як і спільно з П.Кулішем та І.Нечуєм-Левицьким виконаний перший повний переклад Біблії, стали взірцями для подальших українськомовних перекладів і видань, а справедливість його політичних оцінок і прогнозів підтвердив час. Австрійський проф. В.Форман у своєму виступі з нагоди 50-річчя від дня смерті І.Пулюя наголосив, що І.Пулюй належить до найвизначніших наукових постатей кінця ХІХ ст., котрі спричинилися до зміни обличчя нашого світу.

Зв’язок теми дисертації з науковими програмами, планами, темами

Робота пов’язана з науково-дослідною держбюджетною темою Міністерства освіти України “Дослідження внеску І.Пулюя у світову науку”, 1994-1995 рр., номер держреєстрації № 0194U030605 та з темою “Історія української науки на межі тисячоліть”, розроблюваною сектором історії та методології освіти, науки і техніки Академії наук Вищої школи України.

Мета дисертаційної роботи – дослідження наукової, педагогічної та громадсько-політичної діяльності Івана Пулюя, об’єктивна оцінка внеску вченого у світову науку, українське духовне й національне відродження. У зв’язку з цим ставилися такі завдання:

узагальнити та систематизувати наявні матеріали про науково-педагогічну діяльність І.Пулюя;

провести всебічний і цілісний аналіз творчої спадщини вченого;

з’ясувати значення його наукових праць для формування нових напрямів дослідження у фізиці та електротехніці, відновити пріоритети, зробити уточнення та узагальнення;

проаналізувати вплив громадської діяльності І.Пулюя на українське духовне й національне відродження;

дати об’єктивну оцінку внеску Івана Пулюя у світову науку та його ролі в українському культурно-політичному становленні.

Об’єкт дослідження – історія розвитку фізики та становлення електротехніки, українського духовного та національного відродження кінця ХІХ- початку ХХ ст. через аналіз різнобічної діяльності видатного українського вченого та громадського діяча Івана Пулюя.

Предмет дослідження – наукова, педагогічна та громадсько-політична діяльність Івана Пулюя в контексті розвитку фізичної науки та української національної ідеї.

Методологічна основа дисертації. Робота має комплексний і міждисциплінарний характер. У ній використано історико-біографічний та історико-порівняльний методи дослідження. Усі наукові праці вченого піддано науково-порівняльному аналізу з використанням проблемно-хронологічного принципу викладу матеріалу. Дисертант також послуговувався методами фізичного та математичного моделювання.

Наукова новизна роботи. Вперше в історіографії творча спадщина І.Пулюя стала предметом дисертаційного дослідження. На основі інтенсивного опрацювання великої кількості джерельного матеріалу (епістолярної і наукової спадщини, періодики) автором розширено та конкретизовано систематизацію науково-технічної діяльності вченого, поглиблено аналіз його громадської праці.

У дисертаційній роботі вперше:

комплексно проаналізовано творчу спадщину І.Пулюя в усіх сферах його діяльності;

проведено аналіз наукового доробку вченого з позицій фізичного та математичного моделювання;

з’ясовано значення праць вченого з електродинаміки змінних струмів для становлення окремих розділів теоретичних основ електротехніки;

обґрунтовано вплив суспільно-політичної діяльності І.Пулюя на формування, утвердження і поширення ураїнської національної ідеї.

Практичне значення отриманих результатів дослідження випливає із завдань історії науки, освіти і культури. В цьому аспекті результати дослідження дають можливість об’єктивно оцінити велич однієї з найвидатніших постатей кінця ХІХ-початку ХХ ст. Відновлення низки пріоритетів сприятиме повному і об’єктивному висвітленню історії розвитку окремих напрямів фізики та електротехніки.

Результати дослідження можуть бути також використані для розвідок з історії науки і культури, при написанні науково-популярних статей, підготовці відповідних лекційних курсів в системі вищої і середньої освіти, укладанні довідників. Деякі з результатів дослідження вже сьогодні використовуються у науково-освітніх програмах освітніх закладів України. Отримані в дисертаційній роботі результати мають, окрім наукової, морально-етичну вартість, оскільки феномен Пулюя не лише розкриває широту можливостей людського інтелекту, але й стверджує потребу його поєднання з найвищими духовними цінностями людства.

Апробація дисертації. Основні положення і висновки дисертації доповідалися на Українському конгресі радіологів “100 років відкриття рентгенівських променів” (Київ, 1995); Міжнародній науковій конференції, присвяченій 150-річчю від дня народження видатного українського фізика і електротехніка Івана Пулюя (Львів-Тернопіль, 1995); Міжнародній науковій конференції “Медицинская физика-95” (Москва, 1995); Міжнародній науково-технічній конференції “Світлотехніка-95” (Тернопіль, 1995); ІІ Міжнародному Смакуловому симпозіумі “Фундаментальні і прикладні проблеми сучасної фізики” (Тернопіль, 2000); VI Міжнародній науково-технічній конференції “Проблемы современной электротехники-2000” (Київ, 2000), наукових конференціях Тернопільського державного технічного університету ім. І.Пулюя.

Дисертацію обговорено на засіданні Вченої ради Центру українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка та на засіданні розширеного наукового семінару кафедри фізики Тернопільського державного технічного університету ім. І.Пулюя.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображено в 15 публікаціях, серед яких 7 статей (5 – у фахових наукових виданнях) та 8 тез доповідей на міжнародних наукових конференціях і конгресі.

Структура роботи обумовлена метою та завданням дослідження. Її обсяг становить 175 сторінок. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел із 216 найменувань, містить 42 рисунки та 6 сторінок додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, стан наукової розробки проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, його методологічну основу й методи; окреслено зв’язок роботи з науковими програмами, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, подано інформацію про апробацію та публікацію результатів дослідження.

У першому розділі – “Джерела та історіографія дослідження” - подано огляд літератури з порушеної проблематики, з’ясовано ступінь її наукової розробки, проаналізовано причини стану історіографії проблеми, проведено систематизацію джерельного матеріалу.

Джерельну базу дисертації складають матеріали архівних та бібліотечних фондів, зокрема: Центрального державного історичного архіву України у Львові (ЦДІАУ), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВ), Національного музею у Львові, Архіву родини Пулюїв, Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України, Наукової бібліотеки державного університету “Львівська політехніка” та Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського.

Основну групу джерел, використаних у дисертаційному дослідженні, складають наукові праці І.Пулюя та частково праці його сучасників, таких, як Дж.Джоуль, В.Крукс, В.Гітторф, П.Ленард, К.Рентґен, К.Штайнмец та ін., а також його переклади духовної літератури, науково-популярні та публіцистичні статті.

У дисертації проаналізовано як друковану спадщину вченого, зібрану у “Збірнику праць” Іван Пулюй. Збірник праць / За ред. В.Шендеровського.- К.: Рада, 1996.- 712 с., так і частково рукописну (біографічні статті, звернення, листи). Для історіографічної певності наведені первинні вихідні дані його статей і брошур.

Другу важливу групу джерел складає малодосліджена епістолярна спадщина. Вона дозволяє не лише реконструювати біографію вченого, але й розкриває його внутрішній світ. Особливо цінним є частково збережене листування І.Пулюя з П.Кулішем, яке, окрім їхніх особистих зв’язків, висвітлює історію зв’язків підросійської України з Галичиною.

Інтенсивне листування І.Пулюя з Союзом Визволення України, чільними громадсько-політичними діячами, членами уряду й парламенту є важливим джерелом дослідження його громадсько-політичної діяльності останніх років.

До третьої групи джерел – мемуарних матеріалів відноситься втрачена публікація І.Пулюя під назвою “Незабудьки”, яка висвітлювала взаємини між автором і П.Кулішем. Рукописи інших статей Біографія професора електротехніки німецької технічної академії в Празі Івана Пулюя- ЦДІАУ у Львові.- Ф.309.- Оп.1.- Спр.2221, Спр.2222. носять біографічний характер і є важливим джерельним матеріалом для дослідників біографії вченого.

Серед мемуарів інших осіб потрібно виділити спогади його співробітників: професора Німецької політехніки у Празі Г.Ковалевського, відомого інженера-винахідника Ф.Кжіжіка, інженера та промисловця Е.Колбена Kowalewski G. Bestand und Wandel. Meine Lebenserineringen zugleich ein Beitrag zur neueren Geschichte der Methematik.- Mьnchen: Verlag von R.Oldenbourg, 1950; Kшiћнk F.Pameti.- Praha: Technicko-Vedeckй Vydavatelstvi, 1952; Kolben E. Hofrat Professor Dr. Johann Puluj // Technische Blatter.- 1918.- Bd.50.- S.176.. Вони містять цікаву і цінну інформацію з празького періоду діяльності вченого, назвичайно високі оцінки його фахових та загальнолюдських якостей.

Дослідження історіографії вказує на замовчування постаті І.Пулюя істориками науки. Роботи, що зачіпають нашу проблематику, можна розділити на такі, які присвячені біографії І.Пулюя в цілому, та роботи, що стосуються певних аспектів його життя і діяльності. До іншої групи можна віднести праці з історії тих галузей науки, техніки і культури, у розвиток яких вчений зробив помітний внесок.

Перші біографічні відомості з життя й діяльності І.Пулюя набули значного поширення ще за його життя завдяки виданням товариства “Просвіта” та публікації біографічної статті тоді ще молодого українського математика М.Чайковського Д-ръ Иван Пулюй // Илюстрованый народный калєндарь товариства “Просвьта” на рокъ звычайный 1898.- С. 164-167; Чайковський М. Др. Іван Пулюй (Біографія) // Альманах “Січ”.- Львів, 1908.- С. 255-265.. В посмертній статті Пулюєвого товариша, відомого громадсько-політичного діяча О.Барвінського Барвінський О. Др. Іван Пулюй // Серед бурі. Літературний збірник.- Львів, 1919.- С. 316-320. увага зосереджена переважно на суспільно корисній праці покійного. Наступні біографічні розвідки О.Барвінського (молодшого) та Р.Цегельського Барвінський О. (мол.). Причинок до історії розвитку рентґенології // Український медичний вісник.- Прага, 1924.- Ч. 3-4.- С. 184-188; Цегельський Р. Др. Іван Пулюй як науковий дослідник (В десятиліття його смерті) // Збірник Математично-природописно-лікарської секції НТШ.- Львів, 1928.- Т. 27.- С. 1-25. висвітлюють його наукову діяльность. Дослідження К.Студинського Студинський К. Листування і зв’язки П.Куліша з Іваном Пулюєм // Збірник Філологічної секції НТШ.- Львів, 1930.- Т. 22.- Ч.2.- С. 3-86. присвячене епістолярній спадщині І.Пулюя. На основі аналізу листів Куліша до Пулюя та інших матеріалів автор подав системний огляд їхніх взаємин і спільної праці на ниві національно-культурного відродження.

Зі зміною політичного режиму в Галичині від 1939 р. ім’я вченого опинилося під забороною. Подальше дослідження його діяльності стало можливе лише поза межами УРСР. Втрата багатьох архівних матеріалів у період з 1939 по 1945 рр. значно ускладнила роботу дослідників.

З нагоди 50-річчя від дня смерті вченого, професорам Львівського університету М.Чайковському та Р.Ґайді вдалося опублікувати в українській радянській періодиці низку статей Чайковський М. Видатний фізик Іван Пулюй // Знання та праця.- 1967.- № 1.- С. 31; Чайковський М. Варті пам’яті і шани // Молодь України.- 1968.- 11.05; Ґайда Р.П. Видатний український фізик Іван Пулюй // Вісник Львівського ун-ту. Сер. фізична.- 1969.- Вип. 5(13).- С. 82-88. на вшанування його пам’яті. Перша книга про І.Пулюя, видана 1971 р. в Лондоні Ю.Гривняком Гривняк Ю. Проф. д-р Іван Пулюй. Винахідник проміння “Х”.- Лондон: видання Союзу Українців у Великій Британії, 1971., пробудила зацікавленість до постаті видатного земляка серед широкого українського загалу. Важливе значення для підтримання пам’яті про І.Пулюя в середовищі української діаспори мали публікації в українськомовній закордонній пресі В.Березюка, В.Хилецького, В.Скибіцького, Ю.Мовчана, Я.Рудницького, І.Богуна, В.Слезя та ін.

З лібералізацією радянського режиму наприкінці 80-х років у науково-популярній періодиці з’явилися біографічні статті Земляний В., Чабан М. Попередник Рентгена // Знання та праця.- 1988.- № 7.- С. 16.; Влох О., Ґайда Р., Пляцко Р. Рентген чи Пулюй? // Наука і суспільство.- 1989.- № 4.- С. 18-25., присвячені І.Пулюю, що послужили поштовхом для подальших досліджень, серед яких, окрім уже згаданих авторів Влох О., Ґайда Р., Пляцко Р. Доля вченого в долі України // Аксіоми для нащадків.- Львів, 1992.- С. 183-207; Ґайда Р. Внесок Івана Пулюя у розвиток європейської фізики // Збірник наукових праць і матеріялів першої наукової сесії НТШ (березень, 1990).- Львів, 1992.- С. 97-104; Ґайда Р.П. Іван Пулюй – український фізик і популяризатор науки // Популяризація науки в Україні: історія і сучасність / За ред. А.З.Москаленка, О.Ф.Коновця.- К.: Хрещатик, 1992.- С. 109-119; Влох О.Г., Ґайда Р.П., Пляцко Р.М. Іван Пулюй та становлення рентгенології // Нариси з історії природознавства і техніки.- 1994.- № 41.- С. 63-75., потрібно відзначити публікації В.Шендеровського, Л.Даценка та В.Козирського Даценко Л., Шендеровський В. Славетний український вчений Іван Пулюй // Розбудова держави.- 1994, № 5.- С. 24-30; Шендеровський В. Іван Пулюй – забутий геній // Рідна школа.- 1994.- № 8.- С. 2-6; Шендеровський В. Він належав до тих, хто формував світ (До 150-річчя від дня народження І.Пулюя) // Вісник НАН України.- 1995.- № 1-2.- С. 56-60; Kozyrski W., Shenderovs’kyj V. The 150th Anniversary of prominent Ukranian scientist Iwan Puluj // Radio Science Bulletin.- 1995.- № 272.- Martz; Даценко Л.И. Профессор Иван Пулюй (1845-1918), кто был близким к открытию рентгеновских лучей // Поверхность.- 1996.- № 6.- С. 5-8.. Потужним стимулом для підняття зацікавленості постаттю І.Пулюя на новий науковий рівень досліджень послужили матеріали Міжнародної наукової конференції Тези доповідей Міжнародної наукової конференції присвяченої 150-річчю від дня народження видатного українського фізика і електротехніка Івана Пулюя.- Львів-Тернопіль, 1995. та перевидані в українському перекладі праці вченого1Іван Пулюй. Молитовник. Псалтир / За ред. В.Шендеровського.- К.: Рада, 1997.- 272 с.,14.

Серед робіт, присвячених окремим сферам діяльності вченого, привертають увагу брошура Ф.Заставного та розвідка О.Збожної Заставний Ф. Іван Пулюй – великий патріот України. Малознані сторінки творчості.- Львів, 1996.- 77 с.; Збожна О. Іван Пулюй у боротьбі за українську мову і державність // Український ліс.- 1995.- № 2.- С. 25-27., що висвітлюють його громадсько-політичну діяльність. Винахідницька діяльність вченого знайшла своє адекватне відображення у праці С.Нагорняка і М.Медюха Нагорняк С., Медюх М. Фізико-технічні ідеї Івана Пулюя.- Тернопіль: Джура, 1999.- 208 с..

У книзі за редакцією проф. В.Шендеровського Пулюй-Куліш. Подвижники Нації / За ред. В.Шендеровського.- К.: Рада, 1997.- 288 с. розкрито велич подвижників української нації І.Пулюя та П.Куліша, висвітлено їх співпрацю над перекладом Біблії. Ґрунтовний життєписно-бібліографічний нарис Р.Ґайди та Р.Пляцка Ґайда Р., Пляцко Р. Іван Пулюй.- Львів: Видання НТШ, 1998.- 286 с. можна вважати першим монографічним дослідженням, присвяченим життєдіяльності та творчій спадщині І.Пулюя.

Цікаві описи важливих подій з життя вченого знаходимо у книзі відомого австрійського журналіста Е.Кіша Kisch E.E. Marktplatz der Sensationen.- 1942. Польський переклад: Jarmark sensacij.- Warszawa: Wydavnictwo Ministerstwa Obrony Narodovej, 1957.- 385 s.. Виступи та публікації проф. В.Формана Formann W. Die Gцttin mat der Glьhlampe ьber dem Haupte // Wochenendbeilage der oberцsterreichischen Nachrichten.- 1958.- 25.01.- S. 11-12; Formann W. Mit Bibel und Pulujscher Rцhre.- “Цsterreich Regional” Linz.- 18.01.1968; Formann W Theologe, Patriot, Physiker // Linzer Volksblatt.- 1968.- 01.02. додають до портрету І.Пулюя суттєві і яскраві штрихи. Публікація Е.Фроста Frost E.B. The first X-ray experiment in America? Dartmounth Alumni Magazine.- 1930.- April.- P. 383-384. про перші експерименти з Х-променями на Американському континенті підтверджує унікальні властивості “лампи Пулюя”. Найширший і докладний огляд публікацій, присвячених дослідженню Х-променів у перші місяці після відкриття, подано у дослідженні О.Ґляссера Glasser O.W.C. Rцntgen und die Geschichte der Rцntgenstrahlen.- Berlin, 1959.- 338 s..

Президент Австрійської Федеральної інженерної палати В.Люфтль, та інженер Р.Ґуалла Hualla R. “Pulujisieren” statt “Rцntgenisieren” // Wochenendbeilage der oberцsterreichischen Nachrichten.- 1962.- 03.02.- S.13 Український переклад: Українська газета.- 1966.- № 22; Lьftl W. Hier irrt dei Volksmeinung // Neues Цsterreich.- 1959.- 3.05; Lьftl W. Wer hat die Rцntgenstrahlen erfunder? // Konstructiv.- 1991.- ? 166.- Dezemb.- S. 26 Український переклад: Українська газета.- 1966.- 05.12. у своїх публікаціях обґрунтовують пріоритет І.Пулюя у відкритті Х-променів. З публікацій проф. І.Крауса Kraus I. Ukrajina s Rakousko vzpomнnajн na profesora Praћskй Nмmeckй Techniky Ivana Puluje // Technik.- 1995.- C.8.- S. 56; Kraus I. Praha bula k vмdcщm pohostinnб // Hospodбшskй Noviny.- 1997.- 10.02. дізнаємося багато нового з празького періоду діяльності вченого, особливо в галузі електротехніки та електроенергетики.

Окремі аспекти діяльності І.Пулюя коротко представлені у 16 енциклопедичних статтях переважно закордонних видань.

Аналіз історичної та науково-популярної літератури дає підстави стверджувати, що творча спадщина І.Пулюя не була предметом системного і цілісного історико-наукового дослідження, яке синтезовано відображало би внесок вченого у розвиток світової науки й культури.

У другому розділі –“Аналіз науково-технічних напрямів творчої діяльності І.Пулюя” - на підставі докладного дослідження наукового доробку вченого здійснено комплексний аналіз його діяльності у різних ділянках фізичної науки і техніки як з позиції фахової оцінки, так і в історичному контексті їхнього розвитку. Показано, що теоретичні та експериментальні праці вченого мали значний вплив на розвиток окремих напрямів фізики та електротехніки.

Так, результати його перших наукових досліджень у галузі молекулярної фізики, зокрема температурної залежності коефіцієнту внутрішнього тертя газів та їхніх сумішей, а також пари речовин, що за звичайних температур перебувають у рідкому стані, послужили багатим експериментальним матеріалом для побудови молекулярно-кінетичної теорії реальних газів.

Простота і оригінальність експерименту, всебічний і тонкий аналіз можливих похибок, надзвичайно висока точність і достовірність проведених вимірювань ставлять його роботи в ранг класичних. За них І.Пулюй отримав науковий ступінь доктора натурфілософії у Страсбурзькому університеті.

Темою наступних досліджень, що привернули увагу вченого після повернення до Відня, стали газорозрядні процеси при високому розрідженні та явища, що їх супроводжують. У них він побачив перспективу з’ясування мікроструктури речовини на субатомному рівні і, як виявилося згодом, не помилився.

Найвизначнішим досягненням вченого в цій ділянці досліджень було з’ясування природи катодних променів (тих, що власне і є електричним розрядом). На відміну від помилкових уявлень таких відомих німецьких фізиків, як Ґольдштайн, Герц, Ленард та ін., він розглядав катодні промені як потік негативно заряджених, вирваних з катода частинок, що рухаються з великою швидкістю. Трактуючи рух окремої зарядженої частинки як елементарний струм, І.Пулюй фактично вперше сформулював якісно ідею “сили Лоренца”, що стала загальновизнаною лише наприкінці ХІХ століття.

Результатом дослідження явища флюоресценції стала конструкція першої люмінесцентної лампи, широко відомої як “лампа Пулюя”, яка, як виявилося через 14 років, була попередницею рентгенівської трубки.

Ці та інші результати, отримані І.Пулюєм, були висвітлені у низці публікацій під загальною назвою “Промениста електродна матерія”. Та зацікавленість, яку вони викликали серед фізиків, спонукала автора до їхнього видання у вигляді монографії Puluj I. Strahlende Elektrodenmaterie und der sogenannte vierte Aggregatzustand.- Wien: Carl Gerold Sohn, 1883.- 865.; у 1889 р. Лондонське фізичне товариство видало її англомовний переклад у найпрестижнішому науковому виданні “Physical Memoirs” Puluj I. Radiant Elektrode Matter and the So-Called Fourth State.- London // Physical Memoirs.- 1889.- Vol. 1, Pt. 2.- P. 233-331..

Праці І.Пулюя стали підґрунтям відкрить невидимих Х-променів (1895 р.) та електрона (1897 р.), здійснених іншими дослідниками. Ще у 1883 р., за крок до відкриття Х-променів, І.Пулюй, через життєві обставини, змушений змінити сферу своїх наукових досліджень, а після переїзду до Праги, від 1884 р. і до кінця життя, електротехніка та електроенергетика стали найважливішою галуззю його фахової діяльності.

Після першого повідомлення Rцntgen W.K. Ueber eine neue Art von Strahlen // Sitzgsber. Physik.- med. Ges. Wьrzburg.- Jahrgang 1895.- Wьrzburg, 1896.- S 132-141. про відкриття К.Рентґеном невидимих, всепроникаючих променів, І.Пулюй на короткий час відновив перервані у 1883 р. досліди. Пересвідчившись у достовірності повідомлення, він перевірив експериментально різними методами правильність припущення Рентґена щодо місця виникнення Х-променів, дослідив просторовий розподіл їх інтенсивності та виявив їх здатність до йонізації повітря, про що і повідомив у своїй публікації Puluj I. ber dst Entstehung der Rцntgenstrahlen und ihre photographische Wirkung // Wiener Berichte II Abt. 1896.- 105.- S. 228-331. Про ці та інші властивості Х-променів Рентген писав пізніше, у своєму другому повідомленні. Rцntgen W.C. Ueber eine neue Art von Strahlen. II. Mittheilung // Ibid.- Jahrgang 1896.- Wьrzburg, 1897.- S. 11-19., не покликуючись при цьому на Пулюя. Аналіз повідомлень Рентгена та Пулюя з врахуванням хронології їх опублікування підтверджує пріоритет останнього на отримані результати. Однак, що найважливіше, на відміну від помилкових уявлень К.Рентґена щодо природи Х-променів, І.Пулюй зумів не лише дати правильне її тлумачення, але й з’ясував мікроскопічний механізм їх виникнення.

Порівняння розрядних трубок різної модифікації дає підстави вважати І.Пулюя першовідкривачем основних принципів конструкції Х-променевих трубок, а його перші унікальні світлини різних частин людського тіла з детальним описом різноманітних патологій та дефектів, що репродукувалися багатьма європейськими журналами, вказують на глибоке розуміння вченим перспектив застосування Х-променів у медицині, про що він переконливо висловлювався вже у своєму першому повідомленні, тоді як прогнози Рентґена щодо цього були дуже обережними. Вище наведеного досить, щоб вважати І.Пулюя одним із засновників Хпроменелогії.

Замовчування інформації про здобутки українського вченого в галузі фізики призвело до того, що сьогодні не знаходимо й згадки про нього в літературі з історії фізики. В енциклопедичних виданнях І.Пулюя згадують переважно як видатного електротехніка, адже його внесок у її становлення був загальновизнаним.

Систематичну працю у новій ділянці науки і техніки І.Пулюй розпочав у 1883 р. дослідженням деяких процесів в електричних лампах розжарювання з метою їхнього вдосконалення. Його зацікавлення проблемами світлотехніки було тісно пов’язане з попередніми дослідженнями. Саме це дозволило йому в короткому часі успішно розв’язати поставлені проблеми.

Практична діяльність вченого тісно пов’язана з винахідництвом. Досліджуючи електричні розряди в газах при низьких тисках, І.Пулюй не лише конструював різноманітні вакуумні апарати, але й, оволодівши мистецтвом видування скла, виготовляв їх власноруч. Ці апарати експонувалися на міжнародніх та всесвітніх виставках і неодноразово були відзначені різними нагородами. Так, уже згадувана “лампа Пулюя” у 1881 р. була відзначена премією на Міжнародній виставці у Парижі, а у 1878 р. І.Пулюй отримав срібну медаль за конструкцію приладу для визначення механічного еквіваленту теплоти. Останні стали експонатами музеїв Відня, Мюнхена, Праги та Національного музею мистецтв і ремесел у Празі.

Деякі з винаходів І.Пулюя в телефонії було запатентовано в багатьох європейських країнах. Винаходи з електротехніки дали можливість спростити методику визначення коефіцієнта самоіндукції та різниці фаз між двома змінними струмами. Телетермометр давав змогу з високою точністю вимірювати температуру на великій віддалі від спостерігача. Сконструйовані ним прилади та запропоновані досліди для демонстрування фізичних явищ вказують на вміння представляти складні фізичні процеси у доступній для розуміння і дослідження формі.

Теоретичні праці вченого умовно можна розділити на дві групи. До першої належать праці загального характеру, присвячені, зокрема, явищам електромаґнетної індукції та самоіндукції, без розуміння фізичної суті яких неможливо вірно трактувати процеси, що відбуваються в генераторах струму, трансформаторах та різноманітних електровимірних приладах.

До другої – праці аналітичні, присвячені як аналізу роботи однофазних та трифазних генераторів змінного струму, так і розрахунку лінійних електричних кіл, зокрема, з “несинусоїдною односторонньо спрямованою електрорушійною силою”. Оригінальні підходи автора до опису процесів у таких колах з використанням адекватного математичного апарату відповідають рівневі вимог сучасного математичного моделювання. Ці праці мали значний вплив на формування окремих розділів теоретичних основ електротехніки.

Діяльність І.Пулюя в галузі електротехніки мала своє логічне та успішне продовження в електроенергетиці, перші зацікавлення якою він виявив ще у 1883 р. Вже в перших публікаціях на цю тему він показав глибоке розуміння проблем електроенергетики та запропонував широкомасштабний підхід до їхнього розв’язання. Позиція автора полягала в обстоюванні переваг будівництва потужних гідроелектростанцій змінного струму, і робив він це фахово та переконливо. Основні принципи своєї концепції йому вдалося втілити у життя при розв’язанні проблеми електрифікації Праги. Дуже скоро І.Пулюй став авторитетним фахівцем у даній ділянці, виступаючи головним урядовим експертом щодо проектування та будівництва гідроелектростанцій у Чехії та Моравії.

У третьому розділі – “Педагогічна і науково-просвітницька діяльність І.Пулюя” – досліджено, як наукова, педагогічна і просвітницька діяльність вченого тісно переплелися між собою у його творчій біографії. Після завершення навчання у Віденському університеті (1872 р.) І.Пулюя залишають для науково-дослідної роботи у фізичній лабораторії проф. В.Лянґа. Його успішна діяльність на науковій ниві сприяла запрошенню до викладання найсучасніших розділів фізики у Військово-морській академії м. Фіюме (Рієка). Перші кроки молодого викладача і науковця були спрямовані на модернізацію навчальних програм та обладнання фізичної лабораторії. Його лекційно-демонстраційному забезпеченню курсу “Механічна теорія теплоти” міг позаздрити професорсько-викладацький склад університету.

Для демонстраційного визначення механічного еквіваленту теплоти І.Пулюй сконструював прилад, який за своєю економічністю та ефективністю набагато перевершував вживаний до цього прилад Дж.Джоуля і швидко дістав широке застосування в лабораторних практикумах європейських університетів. У цьому ж 1875 році І.Пулюй отримує стипендію для навчання і наукової праці у Страсбурзькому університеті, а в наступному, 1876, році після успішного захисту дисертації повертається до Віденського університету. Тут він проводить активну наукову і педагогічну роботу. Саме в цей період вчений досліджує електричні розряди в розріджених газах і публікує дуже важливі результати.

Його педагогічні та організаторські здібності в повній мірі виявилися після переїзду до Праги, де у 1884 р. проф. І.Пулюй очолив кафедру експериментальної і технічної фізики у Німецькій політехніці.

Уже наступного року І.Пулюй поновив і розширив навчальну програму як з експериментальної, так і з технічної фізики, ввівши електротехнічні питання, а згодом заснував окремий курс електротехніки. Впродовж 18 років він особисто забезпечував навчання з обох дисциплін, виявляючи блискучі лекторські здібності, про що дізнаємося зі спогадів його сучасників.

Вже у перші роки керівництва кафедрою І.Пулюй заложив електричну лабораторію, побудував машинний зал, відкрив майстерні для грубих і прецизійних робіт, придбав нові апарати і пристрої, що відповідали тогочасним вимогам новітньої науки. Зважаючи на активну науково-організаційну та педагогічну діяльність, спрямовану на розв’язання фундаментальних завдань, його обирають на 1888-1889 н.р. ректором, а у 1890-1891 н.р. - деканом машинобудівного факультету.

У 1902 р. І.Пулюєві вдалося добитися створення окремої кафедри електротехніки та забезпечення її належною матеріально-технічною базою.

Можна стверджувати, що Пулюй як педагог і організатор навчального процесу йшов у ногу з Пулюєм-науковцем, намагаючись коректувати навчальні програми тими бурхливими змінами, яких зазнавала у своєму розвитку електротехніка.

Діяльність І.Пулюя як педагога, організатора науки й освіти здобула високу оцінку і визнання, зокрема, була відзначена у 1906 р. цісарським орденом Залізної корони. У 1916 р. проф. І.Пулюй отримав пропозицію зайняти пост міністра освіти, яку відхилив за станом здоров’я.

Активною педагогічною діяльністю, публікацією науково-популярних праць, публічними лекціями вчений завжди прагнув зробити здобутки науки приступними якнайширшому загалові. Його виступи незмінно викликали велике зацікавлення і часто реферувалися у технічних і науково-популярних часописах.

Розглядаючи фундаментальні закони природи з загальнонаукових позицій, І.Пулюй перекидає місток від проблем природознавства у сферу духовного життя, стверджуючи, що й тут діють вічні закони збереження правди і добра, адже метою його науково-популяризаторської діяльності було і виховання свідомих та глибоко моральних членів суспільства.

У четвертому розділі – “Іван Пулюй - подвижник української національної ідеї” - зроблено спробу проаналізувати перекладацьку діяльність І.Пулюя з позиції оцінки її значення для українського духовного й національного відродження, виявити вплив першого повного українськомовного перекладу Біблії на її пізніші переклади. Простежено перехід від культурно-освітньої до політичної форми вияву у громадській діяльності вченого, висвітлено її вплив на формування й утвердження української національної ідеї, вказано на актуальність його політичних оцінок та прогнозів для сьогодення України.

Потреба перекладу Біблії українською мовою в ХІХ ст. була зумовлена передусім літературно-естетичними й культурно-просвітницькими чинниками. Завдання, що стояло перед перекладачами Святого Письма, полягало в тому, щоб не лише дати народові переклад рідною, зрозумілою йому мовою, але й тим самим утвердити й піднести її статус, розвинути великі можливості та здатність інтерпретувати не лише світову класику, але й Слово Боже.

З іншого боку, проголошення принципу народності як одного з найістотніших критеріїв розвитку національного письменства вело до абсолютизації “душі” народу, утвердження й естетизації його розмовної мови, культивування християнської етики й моралі як підвалин національного світогляду.

Справі перекладу книг Святого Письма українською мовою великого значення надавали видатні українські письменники і вчені. Один з кращих перекладів чотирикнижжя Євангелій був здійснений у 1860 р. П.Морачевським, однак майже півстоліття він був заборонений для друку в підросійській Україні.

Коли наприкінці 60-х років з’явилися перші Кулішеві переклади й переспіви Святого Письма, видрукувані у львівському часописі “Правда”, на них у Галичині вже існувало певне “замовлення” як на важливий чинник національно-культурного розвитку. Ламаючи багатовікову традицію культивування біблійних текстів церковнослов’янською мовою, Куліш прагнув зробити переклад дохідливішим з перспективою загальнонаціонального вжитку, що в умовах ненормованості літературної української мови, зокрема правопису, слабкої дифузії західно- і східноукраїнських мовних елементів було надзвичайно складним завданням. З іншого боку, його вільний переклад з широким використанням розмаїтих діалектичних форм не відповідав вимогам канонічності. Співпраця з І.Пулюєм, що мав теологічну освіту і ґрунтовні знання стародавніх мов, сприяла частковому розв’язанню обох проблем.

Стоячи на позиціях народовського напряму, що продовжував традиції “Руської трійці”, І.Пулюй ще гімназистом обдумував концепцію видання світської та духовної літератури українською мовою. Для реалізації задуму заснував товариство “Праця”.

Окрім підручників з природничих дисциплін для українських шкіл та гімназій, І.Пулюй уклав і видав у 1869 р. “Молитвослов” етимологічним та фонетичним правописом, який у 1872 р. вперше перевидав повністю народною мовою, поклавши почин до наступних видань. При цьому виявив талант полеміста у публічній дискусії з прихильниками “язичія” щодо вживання народної мови у церковних книгах, про що з високою похвалою відгукнувся І.Франко.

Перше знайомство І.Пулюя з П.Кулішем відбулося у 1869 р. Безпосередня співпраця над перекладом Святого Письма розпочалася в лютому 1871 р. Щоб якнайшвидше завершити велику справу, І.Пулюй залишив на якийсь час навчання та всі свої заробітки. Працювали не шкодуючи ні сил, ні часу, бо вірили: народ, що має Біблію рідною мовою, – вічний і незнищенний. Ще в цьому ж році вийшли друком у Відні окремими книжечками Євангелія від Матвія, Марка, Луки та Івана. Ідучи в народ, вони будили його духовні й національні почуття.

Через фінансові труднощі повне видання Нового Завіту стараннями І.Пулюя побачило світ лише у 1880 р. Найкращим підтвердженням того, що переклад знайшов відгук у серцях українського суспільства по обидва боки Збруча, було його багаторазове перевидання (1887, 1893, 1901, 1903, 1906, 1909, 1912, 1913 рр.) Британським Біблійним Товариством у Відні та Харкові (1928 р.). Оцінити роль І.Пулюя у реалізації цього проекту неважко, пригадавши, що це ж Товариство відхилило у 60-их роках переклад П.Куліша як такий, що був здійснений з опосередкованого джерела – церковнослов’янської мови.

Повне видання Біблії відкладалося на невизначений час, бо рукопис Кулішевого перекладу Старого Завіту був знищений пожежею в родинній садибі. Над його поновленням письменник працював до останніх днів, але так і не встиг завершити справу усього свого життя. За дорученням мецената В.Тарновського переклад Старого Завіту був завершений І.Нечуєм-Левицьким. І знову, попри велику зайнятість науковою працею, І.Пулюй перекладає “Псальми”, редагує рукопис і домовляється з Британським Товариством щодо його видання. У січні 1904 р. побачив світ перший повний українськомовний переклад Біблії, що стало визначною подією в національно-культурному житті українців. Хоча через свою спізнену появу переклад не став класичним взірцем літературної української мови для всього народу, як це сталося з Біблією Віклера, Лютера, Кальвіна, з “польською Вульгатою” чи “Кралицькою Біблією”, однак він показав красу, багатство й великі можливості цієї мови, підняв її статус в очах як власного, так і інших народів. Найґрунтовнішим і найкращим для свого часу визнала цей переклад Біблійна комісія на чолі з патріархом Йосипом Сліпим. Він витримав низку перевидань у Відні (1906, 1908, 1909, 1912, 1920 рр.) та Берліні (1910 р.) і, як показує порівняльний аналіз, мав певний вплив на подальші українськомовні переклади Біблії. Незважаючи на значні зміни в українському правописі та появу ґрунтовних перекладів сучасною українською мовою, ювілейні видання 1944 р. (Нью-Йорк), 1947 р. (Лондон) та 2000 р. (Київ) стали раритетами.

Попри діаметрально протилежні оцінки якості перекладу різними критиками, його цінність для українського духовного й національного відродження є незаперечною, а роль І.Пулюя у цій справі важко переоцінити.

Починаючи від заснування ґімназіяльної “Громади” в Тернополі, члени якої готували себе до ревної і невсипушої праці задля народу, студентського товариства “Січ” у Відні, що відіграло важливу роль в європеїзації галицької Руси до “Української Громади” у Празі, участь І.Пулюя у суспільно-культурному житті українського народу була спрямована на формування й утвердження української національної ідеї. З часом його діяльність набуває яскраво вираженого політичного характеру. Обстоюючи національні права українців у межах обох імперій, І.Пулюй часто звертався до урядових кіл з настійливою вимогою відкриття українських шкіл та ґімназій, університету. У 1904-1906 рр. опублікував низку публіцистичних статей з гострою критикою злочинної російської політики щодо заборони української мови.

З вибухом Першої світової війни, усвідомлюючи реальність перспективи здобуття Україною незалежності, І.Пулюй розгортає активну діяльність з метою роз’яснення і просування українського питання в німецьких та австрійських політичних колах. В одній із перших німецькомовних публікацій з геополітики України Ukraina und ihre internаtionale politische Bedeutung.- Prad: Bund zur Befreiung der Ukraina, 1915.- 41S. він не лише чітко окреслив суть і мету споконвічних прагнень українського народу, обґрунтував їхню історичну закономірність і справедливість, але й висловив свіже, ориґінальне бачення реґіонального та глобального геополітичного положення України, його впливу на стабілізацію політичної ситуації у Східній та Центрально-Східній Європі. А твердження “Самостійність України, в нашому глибокому переконанні, є ключем для досягнення миру в усій Європі” стало надалі сутністю української геополітичної концепції.