ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

РОМАНОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСІЙОВИЧ

УДК: 140.8:21 (043.3)(47+477) “19”

ІДЕЯ СМИСЛОЖИТТЄВИХ ЦІННОСТЕЙ

В ФІЛОСОФСЬКО-РЕЛІГІЙНІЙ ДУМЦІ РОСІЙСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ

(НА МАТЕРІАЛАХ ЧАСОПИСУ “ПУТЬ” ПОЧАТКОВОГО ПЕРІОДУ)

Спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Відділенні релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України.

Науковий керівник: САГАН ОЛЕКСАНДР НАЗАРОВИЧ, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник (Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, Відділення релігієзнавства).

Офіційні опоненти: КОНОТОП ЛЮДМИЛА ГРИГОРІВНА, доктор філософських наук, професор кафедри релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

АРІСТОВА АЛЛА ВАДИМІВНА, кандидат філософських наук, доцент кафедри українознавства та філософії Київського національного транспортного університету.

Провідна установа: Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, кафедра культурології.

Захист відбудеться “27” вересня 2002 р. о 14 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)

Автореферат розіслано “23”серпня 2002 р.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук Бучма О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний стан розвитку українського суспільства характеризується всебільш зростаючим інтересом до релігії як до важливої складової духовного життя. При цьому відбувається своєрідна “антропологічна революція” в релігієзнавстві, як закордонному, так і вітчизняному.

Концепція смисложиттєвих цінностей, яку розробили російські релігійні філософи на межі ХІХ-ХХ століть, виявляється особливо актуальною в контексті посттоталітарної суспільної думки, оскільки за своєю суттю вона є принциповим і послідовним опонентом радикальним світським ідеологіям, для яких перетворювальний процес реалізується через насильство.

Важливим при цьому видається органічна відповідність позиції щодо свободи і творчості авторів журналу “Путь” українському контекстові. Витоки цієї позиції - від Іларіона Київського, П.Могили, С.Яворського, Ф.Прокоповича й деяких мислителів Київської духовної академії - постають досить виразно, як їхня протилежність формалістиці, схоластиці, ксенофобії тощо.

Актуальність теми зумовлюється й тим, що попри великий інтерес дослідників до спадку російських релігійних філософів, діяльність журналу “Путь” залишається мало дослідженою.

До того ж, життєвий шлях більшості співробітників “Пути” (М.Бердяєв, Л.Карсавін, С.Булгаков, С.Франк та ін.) від захоплення марксизмом до його заперечення ніби в мініатюрі, якщо можна так сказати, повторює те, що нині відбувається в духовному житті України. Виходячи з цього, основна увага дослідження зосереджена саме на початковому періоді діяльності журналу. З 1925 по 1927 роки журнал “Путь” намагається з'ясувати причини, які зробили можливим прихід більшовиків до влади. В цьому контексті постають проблеми відповідальності, злочину і покарання в політичній площині. Автори журналу виступають проти класових пріоритетів марксизму, визнають цінність людської особи, для котрої визначальним є смисложиттєві орієнтації. Крім того, релігійно-філософська думка російської еміграції відкриває можливості релігієзнавчого аналізу проблем особистості, який заперечувався войовничо-атеїстичною марксистською ідеологією. Тому дослідження напрацювань авторів журналу “Путь” стає внеском у справу об'єктивного відтворення процесів філософського розвитку в Росії й Україні і підтвердженням ідейно-теоретичної цінності релігійного ідеалізму, чим довгий час нехтувала атеїстична думка тоталітарної доби.

Нарешті, обрана тема дає можливість відтворити історико-філософську повноту підходів до розуміння подій, які відбувалися у Російській імперії на межі ХІХ-ХХ століть, що дає можливість дослідити шляхи розробки релігійно-філософської бази православної культури початку ХХ століття і можливі тенденції її модернізації, насамперед з питань антропології й антропогносеології.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконувалася в системі досліджень, які проводяться Відділенням релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України з вивчення специфіки релігійного феномену як духовного явища, дослідження його буттєвих основ, праксеологічних проявів та функціональності, співвідношення духовного і соціального в контексті відродження незалежної України, зокрема, в рамках теми “Трансформація релігійної духовності в умовах модерну і постмодерну” номер державної реєстрації в УкрІНТЕІ 0101U002660.

Мета і задачі дослідження.Метою дисертаційного дослідження є здійснення комплексного аналізу пошуку смисложиттєвих орієнтацій авторами журналу “Путь”, які розуміли набуття життєвого сенсу як наближення до Бога, з'ясування їх творчого доробку як специфічного філософсько-релігійного феномену, визначення його ролі в культурі тогочасної Росії і у розумінні проблем духовно-аксіологічних змін у сучасній Україні. Досягнення цієї мети потребувало від автора дисертації вирішення таких завдань:

·

· з'ясувати, яку роль відіграли матеріали журналу “Путь” у формуванні вітчизняної і зарубіжної філософської думки щодо визначення смисложиттєвих орієнтацій суспільства;

· прослідкувати зв'язок ідей авторів журналу щодо “динамічного та гуманного християнства” та ін. із питаннями реформування віровчення і практики релігії відповідно до вимог сучасного життя;

· охарактеризувати значення ідей, сформульованих авторами журналу “Путь” для становлення і розвитку екуменічного руху ХХ ст.;

· екстраполювати ідеї російських релігійних мислителів у сучасність й визначити ступінь їхнього можливого використання для реалізації програм ціннісної переорієнтації суспільства і особистості в період якісних історичних змін.

Об'єктом дослідження є російська емігрантська релігійно-філософська думка в її специфічних проявах та історичних формах.

Предметом – доробок авторів журналу “Путь” в площині смисложиттєвого застосування досягнень релігійно-філософської думки.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є вироблене багатьма дослідниками динамічне бачення “внутрішньої” природи людини, що постає ґрунтом для аналізу ідей “творчості”, “свободи”, “боголюдянності”, “творчої свідомості” в контексті християнської (переважно православної) духовності. Більшій об'єктивності дослідження сприяло звертання до релігійно-філософських методологічних положень з праць дореволюційних християнських авторів (Вол.Соловйов, П.Флоренський, В.Свенцицький та ін.), дослідників з української та російської діаспори (В.Олексюк, Д.Чижевський, Г.Федотов та ін.), а також до наукового доробку сучасних українських релігієзнавців (А.Колодний, П.Яроцький, Ю.Калінін та ін.).

Дисертаційна робота грунтується на принципах об'єктивності, конкретності, предметності, системності, історизму, поліметодичності. Визнаючи принцип світоглядного плюралізму, автор враховує ідеальні цінності християнства, вважає їх необхідними для вирішення поставлених завдань і досягнення мети. Дисертант відштовхувався від погляду на розвиток філософської та релігійної думки як на альтернативний, діалектичний процес, що передбачає не тільки плюралізм ідей і теорій, а й самоцінність їх у духовній культурі, нерозривний зв'язок з національно-духовними традиціями. Тому доцільним був синтез дескриптивно-історичного і нормативного підходів. Використання компаративного і контекстуального методів сприяло сучасному прочитанню “Пути”. Для вивчення генезису ідей авторів журналу “Путь” використані генетичний, гіпотетичний і феноменологічний методи та структурно-функціональний аналіз.

Для досягнення мети дослідження автор звертається не тільки до релігійної філософії, але й до етики, історії філософії, соціології тощо. Дослідження своєрідності доробку журналу “Путь” було неможливим без врахування не лише результатів досліджень вітчизняних філософів різних шкіл і течій, які пов'язані з аналізом особливостей формування православно-філософського мислення в Росії й Україні, але й вивчення літературних творів та сучасної публіцистики.

Наукова новизна одержаних результатів.Філософсько-релігієзнавчий аналіз розвинутих в еміграції на базі журналу “Путь” російських релігійно-філософських концепцій творчості, свободи, боголюдства тощо дає підставу стверджувати, що процес розвитку цих сентенцій як поступальний рух від Зла до Добра робить можливим визначення того механізму, за допомогою якого можна наблизитися до з'ясування власного сенсу життя. Змістом цих концепцій виступає ґрунтований на паламістській традиції кордоцентричний принцип, що засадничує цінність людської особи, виправдовує вільну творчість людини служінням Богові (як творчу відповідь людини на креаційний акт Бога) в онтологічному, космічному та екологічному вимірах. Кордоцентризм є основою узгодження релігійного й філософського світорозуміння, в чому й полягає його особливе значення.

В дисертації обгрунтована наукова новизна наступних теоретичних положень:

1. Доведено, що російські релігійні філософи, об'єднані навколо журналу “Путь”, розуміли ієрархічність ціннісних орієнтацій як необхідний чинник побудови цілісної концепції життя, що є передумовою його осягнення. Персоналізм цих авторів породжує новий варіант теодицеї. Зло розглядається як щось таке, що треба перемогти задля створення Добра. В аспекті сенсу життя це уявлення про те, що безглуздість (Зло) життя є необхідною перешкодою, долаючи яку людина починає розуміти сенс (Добро) свого життя.

2. Завдяки аналізу процесу формування конфронтації російської релігійно-філософської думки з марксизмом з'ясовано, що ідеї російських філософів актуалізували не лише те, що поєднує цю думку з православ'ям, але й те, що поєднує її з самосвідомістю народу, з народними ідеалами як цінностями. Така актуалізація залишається нагальною при дослідженні тих соціальних новацій, які відбуваються у перехідні періоди історії народів.

3. Показано, що ідеї, напрацьовані авторами “Пути” не мали і не можуть мати успіху в Росії, адже коріння заперечення тут релігійного сенсу націоналізму є дуже глибокими. Заперечуючи націоналізм, російські клерикали та філософи заперечують релігійний смисл земних цінностей. Тому релігійно-філософська думка російської еміграції була ближчою до українського розуміння Божественного і земного, що було сформульоване в Українському православ'ї. Це стало однією із причин замовчування в Радянському Союзі й нинішнього тенденційного висвітлення у сучасній Російській Федерації філософської спадщини авторів журналу.

4. Визначено, що ідея єдності, яка розроблялася російською емігрантською релігійно-філософською думкою, значною мірою збігається із екуменічною ідеєю. Тому поширення екуменічного руху у середині ХХ ст. тісно пов'язане із теоретичними розробками філософів “Пути”.

5. Виявлено, що співробітники журналу пропагували у сучасному їм суспільстві цінності динамічного та гуманного християнства, що мало вплив на теоретичне відображення такого розуміння в концепції А.Бергсона про статичну та динамічну мораль і релігію. Дослідження якісних характеристик такого християнства необхідно й нині для усвідомлення впливу ідеологічних протистоянь початку та кінця ХХ ст. на ті соціальні і культурні процеси, які є основою реалізації людиною посттоталітарного суспільства своїх смисложиттєвих інтенцій.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому проаналізовано роль і значення спадку авторів “Пути” в історії вітчизняної культури, що робить більш широким діапазон знань про російську релігійну філософію початку XX століття.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що матеріали дослідження допоможуть науковцям в розробці спецкурсів з проблеми становлення й розвитку російської релігійно-філософської думки, впливу наукового знання і релігійної віри на формування морально-ціннісних орієнтацій та моральної культури особистості, для підготовки методичних посібників з релігієзнавства і філософії. Результати дослідження можуть бути використані в процесі викладання курсу історії вітчизняної та світової культури, особливо там, де йдеться про взаємодію між Сходом і Заходом. Текст дисертації може бути корисним в площині розуміння співіснування етнічно різноманітних спільнот, а також у висвітленні проблем сенсу життя в процесі відродження традиційної релігійності і духовності, який відбувається в сучасній Україні.

Вивчення спадку авторів журналу “Путь” сприятиме усвідомленню сучасних ідейних протистоянь й допоможе зрозуміти вплив і наслідки цих протистоянь на соціальні і культурні процеси, які є основою реалізації людиною своїх смисложиттєвих інтенцій.

Апробація дослідження. Результати дослідження висвітлювалися в доповідях та повідомленнях на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: “Християнство: історія і сучасність” (Київ, 1998р.), “Християнство на межі тисячоліть (економічні, правові, історичні та культурні аспекти)” (Київ, 2001р.), “Філософські проблеми гуманітаризації вищої освіти” (Суми-Бердянськ, 2002р.),”Церква та держава в умовах глобалізації” (Херсон, 2002р.), “Проблеми вдосконалення викладання гуманітарних дисциплін у вищому технічному навчальному закладі” (Херсон, 1998р.), та на семінарі, який організував Канадсько-Український Проект “Демократична освіта” (Київ, 2001р.).

На матеріалах дослідження підготовлено і прочитано спецкурс на економічному факультеті Херсонського державного технічного університету (ХДТУ).

Результати дослідження відображені в 3 статтях і 4 тезах виступів на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях загальним обсягом 2,5 друкованих аркуша.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, що випливає з його мети і завдань. Дисертація складається з вступу, п'яти розділів, восьми параграфів, висновків, списку використаних джерел і літератури. В першому розділі аналізуються джерела, які присвячені діяльності журналу “Путь”. Знайомство з джерелами дозволяє перейти до розгляду у другому розділі дослідницьких підходів до розуміння ціннісної орієнтації в полюсах Добра і Зла, як це бачення було виробленим християнством. В третьому розділі, на підставі одержаних результатів, досліджуються розуміння свободи і творчості як основи і можливості побудови цінностей як ієрархічної системи, котра своїм ґрунтом має свободу, вільний вибір. Усвідомлення цього дозволило у четвертому розділі розглянути еволюцію ідеї смисложиттєвих цінностей в початковий період діяльності журналу. На цьому грунті у п'ятому розділі показується зв'язок між розумінням сенсу життя російськими релігійними філософами і сучасним його баченням, з'ясовується зв'язок між цими розуміннями сенсу життя.

Зміст роботи подається на 183 сторінках, список літератури включає 212 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ.

У “Вступі” обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність і ступінь наукової дослідженості, формулюються мета і завдання, наукова новизна одержаних результатів, розкривається методологія дослідження, аргументується логіка структури дисертації, визначається її науково-теоретична і практична значимість.

У першому розділі “Аналіз джерел та літератури з проблеми” автор дає аналіз історіографії теми “Ідея смисложиттєвих цінностей в філософсько-релігійній думці російської еміграції (на матеріалах часопису “Путь” початкового періоду)”, доводить необхідність її вивчення. Підкреслюється, що крім книги А.Аржаковського (“Журнал “Путь” (1925-1940): поколение русских религиозных мыслителей в эмиграции”, видрукувана 2000 року у Києві) немає досліджень журнального спадку російських релігійних мислителів. Доробок М.Бердяєва, С.Булгакова, Б.Вишеславцева, В.Зеньківського, Л.Карсавіна, М.Лоського, Г.Флоровського, С.Франка, Л.Шестова, Д.Чижевського та інших авторів журналу (саме журнальні публікації) лишився осторонь наукових розвідок. На думку А.Аржаковського, так сталося тому, що журнал “Путь” лишається практично невідомим як на Сході, так і на Заході.

Зауважується, що для розуміння спадку російських релігійних мислителів важливим є здобуток християнської релігійно-етичної думки, який розроблявся головним чином у працях Августина, Аквіната та Канта, які приділяли велику увагу розумінню Зла. Ними виробляється розуміння того, що дістатися до Добра можна лише шляхом позбавлення від Зла. Великий внесок у розуміння Зла був зроблений Г.Лейбніцем, який у праці “Теодицея” (1710 р.) робить спробу виправдання Бога за існуюче у світі Зло.

У Російській імперії ХІХ століття пошуки шляху від суспільного Зла до суспільного Добра набувають форми софіології, яка стає основою християнського соціалізму. Першим теоретиком “софіанства” був Вол.Соловйов, на думку якого Софія є божеством, котре стоїть над Злом світського життя і уособлює ідеал будь-якого суспільства.

Далі “софіанство” розвивають П.Флоренський, Є.Трубецькой та інші. Але найбільш важливою у цьому процесі була діяльність С.Булгакова. На його погляди впливала атмосфера зборів Релігійно-філософського товариства Д.Мережковського та З.Гіпіус. “Мережковці” сподівалися знайти загальну платформу об'єднання народу і церкви.

Після кривавих подій 1905 року “Християнське братство боротьби” (С.Булгаков, М.Бердяєв, П.Флоренський, В.Свенцицький та ін.) вибудувало своєрідну “релігію звільнення”, метою якої було звинувачення головного, на їхню думку, Зла - приватної власності. Ці ідеї стають предметом дискусії, головними учасниками якої були П.Новгородцев, П.Струве, С.Франк та С.Булгаков. Прийняли участь у дискусії і особи духовного звання. Протоієрей І.Восторгов виклав офіційно-церковний погляд на соціалізм. Своєрідним підсумком пошуку релігійно-політичного підґрунтя суспільного ідеалу є праця С.Булгакова “Два гради” (1911 р.), в який він негативно оцінює історичну перспективу марксизму.

Для Радянської Росії християнський соціалізм стає зайвим, як взагалі стає зайвою будь-яка точка зору, котра не узгоджується з ідеологією більшовизму.

У 1925 році у Парижі за підтримки лауреата Нобелівської премії миру Д.Мотта починає виходити журнал “Путь”. Головним редактором журналу був М.Бердяєв. Аналізуючи демократію як систему свободи і права, Бердяєв вважає, що вона потребує соціального ідеалу. Але оскільки демократія як фактичний стан виявила багато недоліків, тому вона сама не може правити за ідеал. В цьому контексті постає питання про шляхи наближення до ідеалу. Бердяєв окреслює два шляхи - шлях творчості і шлях спасіння - і надає пріоритет саме творчості.

Творчість є неможливою без свободи. Проблема свободи є дуже цікавою філософською проблемою. Її намагалися вирішити Геракліт, Левкіп, Сократ, Аристотель, Епікур, Сенека, Августин, Лютер, Кальвін, Спіноза, Гольбах, Кант, Гегель, Фейєрбах, Добролюбов, К'єркегор, Маркс, Енгельс та інші.

М.Бердяєв розробляє принципово новий підхід щодо проблеми свободи. Він онтологізує свободу, визнає її основою творчості. Саме тому свобода є загальнолюдською цінністю, основою власного життя. Марксизм, який, на думку Бердяєва, підмінив людину класом, не може вирішити проблему волі особистості.

Розуміння творчості, творення, вироблене християнством (переважно православним) не задовольняє авторів журналу “Путь”. Не задовольняють їх і нові на той час концепції творчості Н.Гартмана, А.Бергсона та З.Фрейда. Не можуть вони прийняти і марксистського розуміння творчості як процесу, котрий детермінується суспільними відносинами.

Людина є істотою творчою, або образом Творця. І вона спроможна створити сенс власного життя. Звичайно, це можна зробити лише шляхом засвоєння, створення певних цінностей. Але ці цінності і ціннісні орієнтації не повинні обиратися бездумно, бо від них залежить життя. Автор дослідження доходить висновку, що для створення сенсу життя треба здолати численні прояви Зла, тому що без долання і творчого зусилля немає реального прояву свободи, без якої неможливо здійснити сенс нашого життя.

Відзначається, що схожі підходи до розуміння цього кола проблем присутні у сучасних мислителів як вітчизняних, так і зарубіжних. Зокрема у таких авторів як В.І.Шинкарук, О.І.Яценко, П.Л.Яроцький, А.М.Колодний, В.М.Нічик, В.П.Загороднюк, І.В.Бичко, В.С.Горський, Л.О.Филипович, Л.Г.Конотоп, А.В.Арістова, П.Рікер, П.Фейєрабенд, Р.Шрьодер, В.Хьосле та інших.

В другому розділі дисертації “Теоретичне підґрунтя формування поглядів авторів “Пути” на проблему Добра і Зла” розглядаються дослідницькі підходи розуміння ціннісної орієнтації в полюсах Добра і Зла, як це бачення було виробленим християнством. Маючи ґрунтом таке бачення, російські релігійні мислителі розробляють своєрідне розуміння цінностей, яке протистоїть ортодоксальній теології (яка завжди тяжіла до ототожнення свободи і свавілля).

У першому параграфі “Вчення про Добро і Зло у християнстві” розглядається розуміння цінностей в полюсах Добра і Зла. Звичайно, питання про природу цінностей так чи інакше вирішувалося протягом усієї історії філософії. В історії етичних вчень відомі різні засоби тлумачення природи виникнення моральних цінностей. Джерелом Добра вважали людську природу, природне прагнення людей до насолоди та щастя (гедонізм, евдемонізм), Божественну волю чи розум (неопротестантизм, неотомізм), закони і властивості Всесвіту (неопозитивізм), почуття й емоції людей (теорія морального почуття).

На межі XIX - XX століть виникає окрема галузь філософії - аксіологія, яка розробляє три напрями розуміння цінностей: як суб'єктивного ставлення людини до об'єктів, які вона оцінює (У.Ербан, К.Льюїс); як потойбічної сутності (М.Шелєр, Н.Гартман); як природних потреб людини (Р.Перрі, Ф.Вудбрідж).

В Росії 20-х років ХХ століття панівною ідеологією став марксизм - ленінізм. В.І.Ленін вважає, що оскільки світ не задовольняє людину, а людина своєю дією вирішує змінити світ, то те, до чого намагається дістатися людина і є “добром”.

На думку марксистів проблема цінностей не має універсального значення, тому вона лише відносно самостійна. В марксизмі цінності розглядаються як специфічні соціальні явища, як визначені прояви суспільних відносин і нормативної оцінки суспільної свідомості.

Дисертант доводить, що авторів журналу “Путь” такі підходи задовольнити не можуть. Саме реалізація принципів марксизму призвела до того, що їхнє особисте життя зазнало значних змін. В дисертації показано, що вони відчували те, що більшовицька революція є небезпечною для духовної культури. Тому вони намагаються виробити власне розуміння цінностей і вважають, що боротьба буржуазного й соціалістичного суспільств не є боротьбою Добра і Зла, - тут проявляються лише дві форми Зла. Дійсна ж боротьба Добра і Зла є боротьбою Христового та Антихристового духу, котрі проявляються в полярно протилежних образах Добра і Зла, в тому, чому треба слугувати як вищій меті, і з чим треба боротися, як з таким, що несумісне з людським життям в людяному, Христовому світі.

Виходячи з цього, на думку автора, важливою проблемою є питання визначення Зла, якого треба позбутися. Проблема Зла завжди посідала особливе місце в релігійній свідомості, перш за все християнській, з її уявленням про гріховну природу людини. Християнство намагалося провести моністичний погляд на ціннісний зміст дійсності. Воно виробило численні варіанти доведення тези про те, що субстанційну основу має тільки Добро, а Зло не є субстанцією, воно є відокремлення від буття чи, інакше, небуття. З вирішення цієї проблеми виникла теодицея - виправдання Бога за існуюче в світі Зло. Теодицея ґрунтується на християнській догмі креаціонізму. Бог створив світ з “нічого”, тому на всьому є печатка небуття, конечності й злоби.

В дисертації висвітлюється, що етичний монізм християнства, надаючи творенню та руйнації протилежні ціннісні значення, не приділяє уваги визначеній єдності цих протилежностей. У творенні самому по собі вже міститься елемент руйнації. Однак, будь-яке творення виправдано лише тоді, коли створене стає більш досконалим, ніж зруйноване. Але християнська етика вважає, що абсолютна досконалість не є потенцією, а актуально існує в Богові. Тому акцент у діяльності людини переноситься з творчості на консервацію. Звідси вкрай напружене ставлення християнства до свободи людини. Для етичних систем, які відстоювали автономію людини (наприклад, Канта, Соловйова, Бердяєва) виникла необхідність онтологізувати саме свободу, вбачаючи в ній джерело могутності та нікчемності людини.

На думку автора дослідження, єдино можливим шляхом є рух до Добра, боротьба зі Злом, шлях творчості чи, інакше кажучи, намагання перетворити Зло у нашому житті на Добро.

У другому параграфі “Розуміння філософами Добра як втілення Софії у світі” розкривається процес формування ідеалів християнського соціалізму, що був ідейною течією, в основі якої міститься бажання використати досягнення релігійно-філософської думки з метою суспільного вдосконалення Росії. Основними представниками цього напряму були Вол.Соловйов, П.Флоренський, Г.Федотов, М.Бердяєв, С.Франк та інші. Християнський соціалізм не тільки діючий історичний суспільний ідеал, але й застосування софіології в площині її суспільного служіння.

Софіологія - це світоглядна основа соціального християнства в російській духовній традиції.

Вол.Соловйов - перший теоретик “софіанства”. “Софія” Соловйова - це божество, яке є вищим за хаос та зло світського життя, яке уособлює собою ідеал гармонії будь-якого суспільства. Людина через Софію стає “співтворцем”, “співробітником” Бога у справі суспільного устрою. Активна роль людини проголошується Соловйовим протягом всієї його філософської творчості.

Після Володимира Соловйова софіанство розвивається “віросповідниками” у двох напрямах. Перше будується на шляху рефлексії давньоруської чуттєво-образної Софії ( П.Флоренський, Є.Трубецькой ), друге - на шляху часткової раціоналізації “софіології” Соловйова (С.Булгаков).

У дослідженні показано, що зусиллями російських софіанців створено широкий спектр поглядів на проблему, що стала причиною церковно-філософських дискусій, “суперечок про Софію”. Булгаковська софійність вийшла за межі власне православного канону, а сам він засуджувався церквою.

Слід відзначити, що не зважаючи на велику кількість розходжень, “софіанці” виявляли схожість у пошуку суспільного ідеалу. Софійний у своїй основі російський християнський соціалізм і є результатом такого пошуку.

У третьому розділі “Свобода і творчість як основа формування життєвого сенсу у науково-публіцистичному доробку “Пути” аналізується процес формування розуміння свободи і творчості як основи і можливості побудови цінностей.

У першому параграфі “Розуміння свободи авторами журналу” аналізується проблема свободи як одна з найважливіших проблем боголюдяності, єдності людини з Божеством. Бог дарував людині свободу. Людина ж, користуючись нею, може обрати шлях як до Добра, так само й до Зла (злочину).

Ця проблема є дуже цікавою філософською проблемою. Невипадково мислителі ( Геракліт, Левкіп, Аристотель, Демокріт, Епікур, Августин, Лютер, Кальвін, Спіноза, Колінз, Гольбах, Кант, Гегель, Фейєрбах, Добролюбов, К'єркегор, Маркс, Енгельс та ін.) протягом тривалої історії філософії намагалися вирішити це питання, яке стало предметом запеклої боротьби між матеріалізмом й ідеалізмом, детермінізмом та індетермінізмом.

Особливу увагу автор дослідження звертає на проблему свободи в людському житті, житті християнина. У церковному житті поєднуються початки свободи і слухняності, які є взаємно обумовленими: свобода поза християнською слухняністю є “ярмом рабства”, але не з рабів складається Церква Христова. Свобода не є свавіллям і відсутністю влади.

В дослідженні проводиться думка, що будь-яке повстання проти “деспотизму влади” веде до того, що народ буде вимушений коритися своєму вождю і всупереч власній волі стверджувати ще більш деспотичне і необмежене єдиновладдя, ніж те, проти якого народ повстав.

Наголошується, що в цьому контексті релігійні філософи (М.Бердяєв, С.Франк та ін.) розглядають проблему свободи. На їхню думку, свобода має коріння не в природі людини, а в ідеї людини. Людина не створена досконалою і доброю. Досконалість і добро є її завданням. А це означає, що свобода має динамічний характер. Бердяєв стверджує, що існують лише два початки, які можуть подолати Зло в його корні - свобода і благодать. Примус і насильство можуть обмежити прояви Зла, але не можуть боротися з ним. Добро не може бути ствердженим за будь-яку ціну. Автор дослідження робить висновок, що будь-яка здорова етика повинна визнати не тільки свободу Добра, але й певну свободу Зла.

Заперечення свободи Зла робить Добро примусовим. Абсолютний жах комунізму полягає в тому, що він хоче примусової організації Добра і не дозволяє ніякої свободи Зла. Але Богом допущена свобода Зла і цим визначається весь світовий процес.

Дисертант осмислює неспроможність в часи криз і потрясінь спиратися виключно на зовнішній авторитет. І саме тому проблема свободи, вибору має особливе значення. Без духу свободи не можна перемогти спокусу кумирів і нічого їй протиставити.

Розвиваючи ці ідеї, М.Бердяєв розробляє принципово новий підхід до проблеми свободи. Він онтологізує свободу, визнає її основою творчості, такою складовою, без якої творчість взагалі унеможливлюється. Саме тому свобода є загальнолюдською цінністю, основою створення власного життя.

У другому параграфі “Методологічні аспекти творчості” аналізуються методологічні засади творчості. Автори журналу “Путь” не згодні ані з християнським ( переважно православним), ані з марксистським розумінням творчості. Не поділяють вони й нових на той час концепцій творчості : ані як оживляючого дихання несвідомого (Е.Гартман), ані як містичної інтуїції (А.Бергсон), ані як прояву інстинктів (З.Фрейд).

Автор дослідження доходить висновку, що життя народів врешті-решт залежить від творчих ідей, які народжуються в обраній меншості, в найбільш освіченій частині суспільства.

Через тисячоліття розвитку світової культури - релігії, філософії, мистецтва - при всіх розривах, які існують в цьому процесі, проглядається загальна мета пошуків, котра зближує між собою всі сфери прояву духовної творчої активності людини щодо освоєння світу. Ця мета може бути визначена як Вища Реальність.А вона, скоріш за все доступна не раціональним засобам пізнання, а надчуттєвому сприйняттю (містичне осяяння, пророцтво, інтуїція тощо). Однак сумнівним є те, що Вища Реальність повністю відсторонена від мислення, науки і не може пізнаватися ними. За Гегелем, “сутність являється” - це положення характеризує й Вищу Реальність. Інша справа, що її пізнання пов'язане з особливими труднощами, можливо, з недостатністю для цього традиційних категоріальних, концептуальних засобів і не розробленістю важливих методологічних питань. Наука ж, як специфічна діяльність, яка спрямована на виробництво нових знань, не може бути не творчою діяльністю.

Смисл творчості – живе, мінливе творення. Динамізм надає йому сама особистість, яка активно ставиться до своєї творчості. Особистість, котра замислюється над своєю творчою долею, висуватиме й вирішуватиме завдання надання смислу і зміни смислових наголосів творчої діяльності.

Дисертант доводить, що виокремлення схованого смислового, мислительного плану, іншого рівня реальності, який не дається чуттєво-матеріально й слугує поштовхом до формування власне людської свідомості.

Виходячи з цього, автори “Пути” намагалися привернути увагу перш за все до людини. Вони наголошують на тому, що людина піднімається над природою тільки через своє моральне життя. Саме моральність є ґрунтом, на який дійсно може опертися людина. Але для того, щоб за допомогою цього ґрунту дістатися Вищої Реальності, здобути власний сенс, треба здолати чимало перешкод. Одним з шляхів долання перешкод пропонується віра, хоча б наукова віра, на основі якої може відбутися “перехід” у іншу реальність, у реальність життєвого сенсу.

Дисертант доходить висновку, що людина, користуючись певними моральними орієнтаціями, може трансцендувати, вийти за межі (“перехід”) абсурду власного життя у світ смислів, які вона здатна творчо зреалізувати.

У третьому параграфі “Проблема творчості в російській релігійно-філософській думці” виокремлюються моменти, які сприяли гуманістичному напряму думки релігійних мислителів щодо теми творчості. Вони вважають, що земна творчість може бути спрямованою як на спасіння, так само й на загибель, в залежності від її напрямку.

Автор роботи підкреслюючи, що тема творчості є основною християнською темою про Боголюдство, наголошує на тому, що Бог не може обходитися без творчості людини. Таємниця християнства не вичерпується таємницею спокути, смирення. У досвіді творчості долається пригніченість гріхом. Творчість має не колективний, а індивідуально-особистий характер. Але творчий акт направлений на те, що має загальнолюдський, космічний і соціальний характер. Творчість менш за все є захопленістю собою, вона завжди є виходом (“переходом”) людини за свої межі. Захопленість собою пригнічує. Вихід за власні межі звільнює, відкриває “світи інші”.

Російські релігійні мислителі звертають увагу й на національний аспект творчості. М.Клепінін стверджує, що націоналізм - це любов до свого народу і держави, до цілої низки цінностей, котрі вистраждані і створені поколіннями людей, які ми сприймаємо як свої, як такі, що належать нам. Це є любов не пасивна, а дійова, творча, котра потребує зусилля, іноді - жертви, навіть віддачі життя (війна). Поняття націоналізму включає в себе абсолютно беззаперечні цінності. Тому є необхідність у створенні націоналізму як життєвого, безсумнівно існуючого факту й найбільш яскравого виразу людської земної творчості. Заперечення ж націоналізму є запереченням релігійного смислу суто земних цінностей. Звідси й коріння релігійного сенсу націоналізму є дуже глибоким - воно сягає до вирішення одного з головних питань християнства, а саме до відношення Божественного й людського, яке в Росії завжди вирішувалося на користь Божественного.

Дисертант обґрунтовує думку, що націоналізм є природно вкладеним в людину. Він так само притаманний нормальній людині, як любов до своїх батьків і до своєї землі. Відторгнення любові до батьків чи свого народу є спотворенням себе і тому порушенням християнського закону.

У четвертому розділі “Еволюція ідеї смисложиттєвих цінностей у початковий період діяльності “Пути” розкриваються особливості розвитку релігійно-філософської думки після жовтня 1917 року.

У першому параграфі “Суспільний ідеал християнського соціалізму як об'єкт дослідження емігрантської релігійно-філософської думки” розглядаються напрями пошуку та обґрунтування “софіанцями” суспільного ідеалу.

На думку Соловйова, соціалізму можна дістатися дорогою еволюції та наступного злиття двох форм життя, громадської та релігійної. Вол. Соловйов звертається до досвіду західної цивілізації щодо втілення “соціалістичних завдань”. Головний недолік “старого соціалізму” міститься у механічному поєднанні духовного з економічним, у прагненні, за словами Соловйова, “зробити з союзу робітників церкву”. Але й новітній соціалізм Маркса не набагато наблизився до того, що сам Соловйов вважав найважливішим - до внутрішнього змісту життя як вищої мети людської діяльності. Можливість досягнення такої мети він вбачав у процесі руху держави й християнства назустріч один одному. Останнє слово західної цивілізації в цьому зв'язку обмежувалося економічним соціалізмом у сфері суспільній, позитивізмом у сфері знання та утилітарним реалізмом у сфері творчості. Тому Соловйов пропонує те, що сам називає “доброю метафізикою”, маючи на увазі софіологію всеєдності. Він заявляє про введення християнської моралі у кодекс управління державою для перетворення її зсередини. Залучення християнських цінностей передбачає перетворення соціальних груп у християнському дусі. Соловйов виступає категорично проти зміни суспільного устрою шляхом насильства.

Автор дисертації показує, що подальший розвиток ідей християнського соціалізму в першу чергу пов'язаний з іменем С.Булгакова. Тема християнського соціалізму в творчості Булгакова внутрішньо поєднує ідейні пріоритети, котрі зовнішньо змінюються протягом життя. В філософії він рухався від критичного раціоналізму Канта до трансцендентального ідеалізму Шелінга, від нього - до метафізики всеєдності Вол. Соловйова. Кінцевим пунктом духовної еволюції мислителя стало богослов'я з елементами “софіанської єресі”.

У дослідженні висвітлено, що на погляди Булгакова вплинула атмосфера зборів Релігійно-філософського товариства Д.Мережковського та З.Гіпіус. Засновники товариства бажали зблизити інтелігенцію і Церкву, ліквідувати розрив між “двома культурами”.

У другому параграфі “Оцінка суспільного ідеалу марксизму у публікаціях журналу “Путь” аналізується ставлення релігійно-філософських мислителів до марксизму.

Підсумки пошуку релігійно-політичного підґрунтя суспільного ідеалу викладені С.Булгаковим у збірці “Два гради” (1911 р.). Історико-філософські розробки і релігійні пошуки у сукупності представляють собою своєрідну трансформацію “софійного чуття” в релігійний і суспільний ідеал. У зв'язку з цим необхідно, за Булгаковим, подолати “перекручення”, яких зазнав соціалістичний ідеал у результаті обробки просвітницьким атеїзмом та філософським раціоналізмом Заходу. І те й інше втілював у собі російський марксизм, який, на думку Булгакова, був головною небезпекою для майбутньої долі Росії. Саме марксизм стає основним об'єктом критики філософа в цей період. Перш за все, він рішуче заперечує Марксову проповідь класової боротьби з її розподілом всього людства на гнобителів і гноблених. Не може він змиритися і з войовничим атеїзмом, що є відмовою від вищої природи соціалістичного ідеалу, переведення його в площину суто економічних розрахунків. У марксистському вченні він бачить проповідь старого хіліазму іудеїв. А ідеологію боротьби з Богом називає “духовною спокусою”, під вплив якої підпала інтелігенція. Не менш важливо заперечити право марксизму називати себе спадкоємцем вищих досягнень філософської думки. Марксизм, який виріс на ґрунті знищення ідеалізму, на думку Булгакова, не має ніякої спадкоємності з німецьким класичним ідеалізмом. На додаток до цього, марксизм позбавляє соціалізм будь-якого статичного ґрунту, що сприяє звільненню злих і небезпечних енергій в російському суспільстві. Цікаво, що Булгаков вбачає у марксизмі іншу полярну позицію - прийняття соціалізму тільки як етичного вчення. Такому вченню завжди загрожує небезпека виродитися в “абстрактний соціальний моралізм”.

Підкреслюється, що такий напрям думки приводить до розуміння того, що політекономія, котра пов'язана зі створеною причинністю, неспроможна стати ключем до всіх замків історії і тим більше до її таємниць. Економічний матеріалізм не може стати есхатологічним вченням - їхні витоки розрізняються онтологічно. Економічний матеріалізм Маркса пропонує дивитися на світ крізь оптику залізної необхідності, будуючи спосіб аналізу минулого й прогноз на майбутнє в єдиний безперервний ланцюг причин і наслідків. Де ж тоді місце “стрибка” з царства необхідності до царства свободи? З огляду на приведені міркування дисертант висновує, що за допомогою механізму жорсткої причинності можна перейти тільки до якоїсь іншої необхідності, але ніяким чином не до свободи.

У третьому параграфі “Переоцінка поглядів авторів журналу “Путь” у післяреволюційний період” розкриваються особливості розвитку релігійно-філософської думки після жовтня 1917 року.

Дисертант зазначає, що починаючи з 1922 року суперечки про соціалізм і будь-яка полеміка між ідейними течіями переносяться з Росії на Захід. Для Радянської Росії християнський соціалізм стає зайвим, як взагалі стає зайвою будь-яка точка зору, котра не узгоджується з ідеологією більшовизму.

Перебуваючи на чужині, російські релігійні мислителі проявили спільність позиції відносно неприйняття ринкової стихії. С.Булгаков і М.Бердяєв відкрито проявляють свою антипатію до “скептичної демократії” та “безбожного економізму”. Комфорт європейського життя з його передбачуваністю слугує їм додатковим аргументом на користь колись проголошеного ідеалу. Нової сили набула думка про необхідність християнської духовної основи для суспільства.

Релігійними мислителями розвивається ідея про те, що можна лишатися вірними своєму релігійному типу, стверджувати свою віру та з глибин своєї віри вступати у спілкування з християнами Заходу, налагоджувати братерські стосунки між християнами всіх віросповідань. Вони вважають, що Схід і Захід не можуть лишатися уособленими й ізольованими.

У дослідженні відзначається, що злоба й ненависть, які народжені більшовизмом, обернуться отрутою для самого більшовизму. Але у появі більшовизму певною мірою винне російське культурне суспільство, інтелігенція, яка зраджувала християнським завітам і мало піклувалася про здійснення християнської правди, для досягнення якої необхідна суспільна, насамперед духовна активність.

Автор обґрунтовує думку, що перехід від ідеології “Народної волі” до марксизму у 90-х роках ХІХ століття був закономірним. Представники “Народної волі” відстоювали терор і не пропонували суспільству перспектив, які могли б захопити населення. Марксисти ж, навпаки, пропонували, як здавалося, чітке і задовільне вирішення багатьох невідкладних проблем.

Висвітлюється, що марксизм у Росії значною мірою політизується. З усіх можливих інтерпретацій марксизму найбільш послідовно розвивається саме політична теорія збройного повстання, диктатури пролетаріату, класової боротьби та світової революції. На початку ХХ століття західноєвропейський марксизм все більше спрямовується на консолідацію суспільства. В Росії ж розвивається інший напрямок і переважно розроблялися теоретичні положення