ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ імені Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

РОМАНЕНКО

Олена В’ячеславівна

УДК – 1 + 316 [:330.34]

КЛАСИЧНИЙ І НЕКЛАСИЧНИЙ ПІДХОДИ

У СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКОМУ ДОСЛІДЖЕННІ

ЕКОНОМІЧНОЇ СФЕРИ СУСПІЛЬСТВА

(порівняльний аналіз)

Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

КИЇВ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Центрі гуманітарної освіти НАН України, на кафедрі філософії

Науковий керівник – доктор філософських наук, професор Бойченко Іван Васильович, Національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри філософії гуманітарних наук філософського факультету

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України

МОКЛЯК МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ,

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, в.о. завідувача відділу соціальної філософії;

доктор філософських наук, доцент

ДИМИТРОВА Л.М.

Національного технічного університету України [КПІ], завідувач кафедри політології та соціології

Провідна установа: Національний інститут стратегічних досліджень

при Адміністрації Президента України, відділ політичних і гуманітарних досліджень, м.Київ

Захист відбудеться: “22” лютого 2002 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.161.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті філософії імені

Г.С. Сковороди НАН України (Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4)

Автореферат розісланий 18.01.2002 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.А. Ситниченко

кандидат філософських наук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертації. Осмислення природи економічної сфери життєдіяльності людей та її значення для розвитку і функціонування як суспільства в цілому, так і його основних підсистем завжди було одним з голоних завдань соціальної філософії. Однак особливої ваги набуває вивчення означеної сфери у періоди переходу від суспільств одного історичного типу до суспільств іншого історичного типу. І це цілком закономірно. Адже, з одного боку, саме у ці періоди відбуваються докорінні перетворення у сфері матеріального життя соціуму, з іншого боку, за часів перелому саме трансформації у економічній сфері переважно визначають глибину і принциповий характер змін інших сфер суспільства та відповідної соціальної системи загалом. Нарешті, не можна не відзначити й того, що своєрідність переходів – від доіндустріального суспільства до індустріального, від індустріального до постіндустріального – виявляється і в якісному оновленні статусу й ролі економічної сфери в суспільстві. А це з необхідністю вимагає й вироблення принципово нових способів вивчення трансформованих економічних реалій. І якщо врахувати, що нині ми якраз і перебуваємо на зламі двох докорінно відмінних – індустріальної й постіндустріальної – епох, то стане зрозумілою та пріоритетність, що надається на сучасному етапі дослідженням сутності та функцій економічного життя.

Особливе місце у комплексі означених досліджень посідають розробки методологічного характеру. І це не випадково, оскільки саме вони покликані з’ясувати специфіку вивчення економічної сфери суспільства на різних відтинках соціально-історичного процесу, виявити особливості соціально-філософського осмислення згаданої сфери на кожній з трьох найважливіших стадій – доіндустріальній, індустріальній та постіндустріальній – соціально-технологічного поступу людства; крім того – розкрити сутнісні характеристики принципів формування та використання методів аналізу економічної сфери суспільства в інших галузях пізнання – політичній економії, економічній науці у власному сенсі, економічній соціології, історії економічної думки тощо.

Ступінь наукової розробки проблеми. На жаль, слід визнати, що вітчизняними філософами зазначена проблематика вивчена явно недостатньо. Донині вкрай нечисельними є фундаментальні соціально-філософські дослідження самобутності сфери економічної життєдіяльності людей – як загалом, так і в контексті соціумів різного конкретно-історичного типу. Показовим свідченням цього є, наприклад, відсутність монографій з даного питання, не тільки докторських, а й кандидатських лисертацій, присвячених спеціальному соціально-філософському розгляду своєрідності економічної сфери, закономірностей її розвитку, будови та функціонування у різні періоди соціально-історичного руху.

Втім, варто відзначити, що у вітчизняній та зарубіжній філософській літературі непогано розроблені деякі аспекти досліджуваної теми та проблем, тою чи тою мірою пов’язаних з нею. Найдокладніше, щоправда – у межах мислительної парадигми “радянського марксизму” і переважно на матеріалах аналізу лише доіндустріального та індустріального суспільств – розглянуто питання про місце сфери суспільного матеріального виробництва та його значення для життєдіяльності людського соціуму як своєрідної органічної, цілісної системи. І це цілком природно, оскільки, по суті, жоден з дослідників марксистської орієнтації не міг не визначитися з цього питання – якщо не спеціально, то у зрізі власної тематики.

Соціально-філософському зрізу проблеми, зокрема розкриттю взаємозв’язку економіки та політики, економіки та ідеології, питань управління економічною у сфері присвячено розвідки Л.В. Губерського, В.І. Куценка, М.І. Михальченка, Б.В. Новікова, П.К. Ситника, Т. І. Ящук.

Різні ракурси впливу прогресу науки, техніки та технології, НТР у цілому на якісні зміни сфери економічної життєдіяльності людей, на її роль у соціальній системі загалом досліджено у працях І.С. Добронравової, В.І. Касьяна, В.М. Князєва, Т.Д. Пікашової, В.І. Шинкарука, В.І. Ярошовця.

Важливі для соціально-філософського осмислення дисертаційної теми питання про світоглядно-методологічні засади наукового дослідження суспільних, зокрема економічних, процесів і явищ, про специфіку, основні компоненти і рівні, функції та інтервали застосовності системи методології сучасного соціально-гуманітарного пізнання з’ясовано у працях В.П. Андрущенка, І.В. Бойченка, Г.І. Горак, Л.В. Губерського, В.І. Куценка, В.А. Рижка, В.І. Шинкарука.

Глибинну взаємозумовленість економіки та екології на сучасному етапі історичного процесу, необхідність забезпечення умов для вирішення проблем їх взаємоузгодженого поліпшення розкрито у дослідженнях М.М. Кисельова, С.Б. Кримського, В.С. Крисаченка, Л.І. Сидоренко.

Соціально-філософський аналіз праці як основи індустріального суспільства здійснено В.А. Буслінським, І.С. Гонтаржевським, Г.І. Горак, В.І. Куценком.

Крім того, у роботах І.В. Бойченка, І.С. Добронравової, В.В. Кізіми, В.А. Рижка, І.З. Цехмістро охарактеризовані відмітні риси класичного, некласичного та постнекласичного підходів у науковому пізнанні. З-поміж зарубжних авторів тут варто відзначити внесок М.К. Мамардашвілі та В.С. Стьопіна.

Засади важливого для нашої теми сферного підходу створювалися більшою мірою зарубіжними вченими. У загальнотеоретичному плані сферний підхід застосовування Л.М. Семашко. Розроблено також різні аспекти даного підходу: біосферний (українські вчені – В.І. Вернадський, В.С. Крисаченко; М.М. Моїсеєв), антропосферний (Д.М. Анучін), етносферний (Л.М. Гумільов), психосферний (О.Л. Чижевський), пневматосферний (П.О. Флоренський), ноосферний (Ле Руа, Тейяр де Шарден, В.І. Вернадський, українські дослідники М.О. Булатов, В.П. Загороднюк, К.С. Малєєв, Л.А. Солонько). Соціально-філософський зріз сферного підходу з’ясовувався, щоправда, досить побіжно, переважно російськими науковцями і у контексті “радянського марксизму”. Зокрема – такими, як В.Г. Афанасьєв, В.С. Барулін, В.П. Кузьмін, І.М. Сіземська. Певний внесок здійснено тут і американським мислителем російського походження Пітірімом Сорокіним.

І, нарешті, безперечна заслуга у з’ясуванні відмітних рис постіндустріального суспільства, у тому числі, його економічної сфери, належить, знову ж таки, переважно зарубіжним ученим, – Р.Арону, Д. Беллу, В.Л. Іноземцеву, Й. Масуді, І.С. Мелюхіну, У.У. Ростоу, Е. Тоффлеру, Й.А. Шумпетеру. З українських дослідників у цьому зв’язку можна відзначити Я.В. Любивого, В.В. Ляха, В.С. Пазенка, Т.С. Пархоменко.

Кожен з цих дослідницьких напрямів висвітлює лише якийсь один аспект чи зріз проблеми, однак спільно вони становлять необхідну передумову вельми назрілого ситемного порівняльного аналізу класичного та некласичного підходів у соціально-філософському осмислення економічної сфери суспільстваЗ урахуванням цього, нами й було визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дисертації.

Об’єкт вивчення – комплекс досліджень, передусім соціально-філософських, економічної сфери суспільної життєдіяльності людей на різних етапах історичного процесу.

Предмет аналізу – класичний і некласичний підходи у соціально-філософському осмисленні сутнісних характеристик економічної сфери, її місця та ролі в контексті конкретно-історичних типів суспільства.

Мета і завдання дисертації. Метою роботи є порівняльний методологічний аналіз класичного та некласичного підходів у соціально-філософському дослідженні економічної сфери соціуму доіндустріального, індустріального та постіндустріального типів. Сформульована мета зумовила необхідність розв’язання таких науково-дослідницьких завдань:–

з’ясувати своєрідність, у комплексі соціально-філософських розробок проблем економічної сфери суспільства, методологічних розвідок продо онтологічних і визначити дійові методологічні засоби означених розвідок;–

виявити найважливіші підходи у соціально-філософському вивченні сфери економічної життєдіяльності людей, розкриття її сутності, статусу та функцій;–

виявити і розглянути відмітні риси та можливості класичного підходу у дослідженні економічної сфери доіндустріального та раннього індустріального суспільств;–

осмислити своєрідність, досягнення та межі Марксового соціально-філософського вчення як завершення класичного і першої спроби некласичного осягнення самобутності економічної сфери та її ролі у класичному індустріальному суспільстві;–

розкрити особливості, досягнення та перспективи некласичного підходу до вивчення економічної сфери життя доіндустріального, індустріального та постіндустріального соціумів;

Теоретико-методологічна основа, методи й джерельна база дослідження. Методологічною основою роботи є загальні методологічні засади пізнання суспільних процесів, принципи світоглядно-методологічного плюралізму, розвитку, системного аналізу, взаємозв’язку, історизму та об’єктивності. У дисертації застосовано метод порівняльного аналізу для зіставлення класичного та некласичного підходів у соціально-філософському осмисленні економічної сфери суспільства. Реалізація пізнавальних завдань, що постали в обраному для дослідження ракурсі проблеми, здійснено шляхом виявлення, осмислення й співвіднесення специфіки обох зазначених підходів, їх ключових ідей, особливостей розуміння сутності економічної життєдіяльності суспільства, її структури, місця та функцій у контексті відповідних конкретно-історичних соціальних систем. Означені проблеми розв’язуються з позицій сферного підходу, вперше системно розробленого у соціальній філософії К. Марксом. Джерельною базою дисертації є й оригінальні праці таких представників класичних філософії як: Лао-цзи, Конфуцій, Шан Ян; Платон, Ксенофонт, Арістотель; Бекон, Декарт, Локк, Гегель та політекономії (Сміт, Рікардо). Дисертант спирався також на праці мислителів періоду переходу від класичного до некласичного осмислення економічної сфери (Сен-Сімон, Маркс, Конт, Енгельс, Спенсер); представників некласичної світової соціально-філософської та політекономічної думки (Шумпетер, Ростоу, Сорокін, Арон, Белл, Тоффлер, Іноземцев) у яких здійснено, в тому чи іншому ракурсі, порівняльний соціально-філософський розгляд економічної сфери індустріального та постіндустріального суспільств. У ході дослідження використано й здобутки представників сучасної національної філософської школи, зокрема її світоглядного (М.О. Булатов, Л.В. Губерський, С.Б. Кримський, В.Г. Табачковський, В.І. Шинкарук); методологічного (І.С. Добронравова, В.В. Кізіма, В.С. Крисаченко, Т.Д. Пікашова, В.А. Рижко, Л.І. Сидоренко, В.І. Ярошевець) та соціально-філософського (В.П. Андрущенко, І.В. Бойченко, Г.І. Волинка, В.І. Касьян, В.І. Куценко, М.І. Михальченко, І.Ф. Надольний, Б.В. Новіков, Т.І. Ящук) напрямів.

Наукова новизна роботи. Дисертація є першою спробою системного порівняльного дослідження класичного та некласичного підходів у соціально-філософському осмисленні економічної сфери суспільства. У процесі аналізу сформульовано такі теоретичні положення, що містять елементи наукової новизни й виносяться на захист:

– продемонстровано, що розглянуті в історико-типологічному зрізі класичний і некласичний підходи постають основними спадкоємними, послідовними форми соціально-філософського розгляду економічної сфери суспільного життя людей; зрештою, класичний підхід відзначає моністичність, глобальний універсалізм і своєрідний прогресизм, а некласичний – плюралістичність та ідіографічність; відповідно економічна сфера виглядає складовою суспільства, що перебуває у русі і який тлумачиться, за класичного бачення, – як однолінійний, глобальний, поступальний; за некласичного – як поліцентричний і нелінійний, нередукований до тільки поступальної складової. При цьому інтервалом дійового застосування класичного підходу постає переважно лише доіндустріальне та раннє індустріальне суспільство, тоді як царину продуктивного використання підходу некласичного становлять усі три найважливіші стадії соціально-технологічного поступу людського соціуму – доіндустріальна, індустріальна та постіндустріальна. Особливо ж результативним означений підхід виявився у вивченні сутнісних особливостей внутрішньої будови, розвитку та функціонування економічної сфери пізнього індустріального та постіндустріального суспільств; –

зясовано, що у ході формування та розвитку класичного осмислення відбувається поступова зміна первісних, стихійних уявлень про економічну життєдіяльність людей – від початкових уявлень про неї як, з одного боку, внутрішньо ще не структуровану, з іншого боку, – як ще не виокремлену в системі відповідного соціуму, представленого на той час у вигляді ще не розчленованої, синкретичної цілісності – до сприяйняття та усвідомлення цієї життєдіяльності у якості відносно самостійної, цілісної і водночас складної, внутрішньо диференційованої сфери співжиття людей, яка у вже в чітко вираженій структурі розвинутого суспільства набуває поміж іншими сферами соціуму статусу однієї з найважливіших; відповідно, по-різному виявляється соціально-філософське значення кожної з цих стадій: першої – як безпосередньо вплетеної у синкретичну практичну життєдіяльність людей, другої – як фахово оформленого етапу комплексного, у тому числі й соціально-філософського, осягнення суспільно-економічних реалій;–

виявлено, що сутнісною характеристикою розвинутого класичного підходу до розгляду економічної сфери (яка вивчається з позицій даного підходу на матеріалі доіндустріального та індустріального – до його класичної стадії) є те, що означена сфера постає як царина виробництва матеріальних благ, джерело матеріального багатства суспільства, а значення практичної, трудової діяльності зводиться до ролі засобу створення зазначених благ та багатств і обмежується рамками саме і тільки економічної сфери;–

обгрунтовано інтерпретацію Марксового вчення як завершальної форми класичного і водночас першої спроби некласичного осмислення економічної сфери соціуму (передусім класичного індустріального суспільства). Показано, що у контексті розробленої Марксом та Енгельсом теорії розрізняються, на відміну від суто класичного підходу, економічна сфера суспільства та сфера суспільного виробництва в цілому, яка розглядається в якості такої, що включає, крім економічної сфери, тлумаченої як царина виробництва матеріальних благ, ще й “виробництво” самої людини як суспільної істоти та сфера виробництва духовного. При цьому роль предметно-перетворюючої , практичної діяльності, праці вже не обмежується, як за класичного підходу, тільки сферою матеріального виробництва, а поширюється, як визначальна на суспільство загалом; така діяльність постає тут субстанцією буття людини та соціуму, вона розглядається, за марксистського підходу, переважно у власне соціальному зрізі, крізь призму відображеної у понятті суспільного (а не технологічного) способу матеріального виробництва єдності тих відносин, в які у процесі означеного виробництва: вступають люди з природою (продуктивні сили) та між собою (виробничі відносини) ; –

показано, що розробка некласичного розуміння природи, будови, місця, зв’язків і функцій економічної сфери суспільства відбувається у кілька етапів, серед яких роль найважливіших відіграють теорія економічного розвитку Шумпетера; концепції єдиного індустріального суспільства Ростоу та Арона; теорія постіндустріального суспільства Белла. Своєрідною “точкою відліку” була при цьому Марксова соціально-філософська інтерпретація економічної сфери. Шумпетер, беручи, як і Маркс, за основний предмет аналізу класичне індустріальне суспільство, у якості основної конструктивної сили, на відміну від адептів класичного підходу, та й самого Маркса, розглядає вже не працю та робітників як її суб’єктів, а, відповідно, підприємництво і підприємців. Ростоу та Арон, розвиваючи традицію некласичного соціально-філософського дослідження економічної сфери сучасного їм соціуму, трактують економічні сфери капіталізму та соціалізму не з позицій глобалістського монізму як взаємовиключаючі, а у значенні різних, проте рівноправних, рівнобіжних і по-своєму однаково прийнятних версій економічноої життєдіяльності так званого єдиного індустріального суспільства. Крім того, вбачаючи ваду Маркса у гіпостазуванні економічної сфери, перебільшенні її ролі та тлумаченні цієї ролі з позицій прогресизму і класової боротьби, вони виходять з багатофакторної спричиненості змін суспільства, розглядаючи економіку лише як один із множини чинників соціальних змін, причому змін не якісних і незворотних, тобто суспільно-економічного розвитку, як у Маркса, а, у Ростоу, переважно кількісних, тобто економічного зростання, до послідовності п’яти стадій якого зводиться історичний процес; або ж комплексно, не лише економічно спричинених змін суперечливих, а не поступальних – у Арона. Нарешті Белл докорінно, на матеріалі системного аналізу постіндустріального соціуму і з послідовно некласичних позицій переосмислює саму сутність та функції економічної сфери, вбачаючи її своєрідність на постіндустріальній стадії у тому, що вона: а) постає передусім як “економіка інформації”, тоді як “економіка товарів”, хоч і продовжує існувати й відігравати ще важливу роль, все ж втрачає першорядне значення; б) визначається зміщенням з виробництва товарів на виробництво послуг.

Теоретична і практична значущість дисертації. Теоретичне значення роботи полягає в тому, що її результати сприяють збагаченню понятійного апарату та дослідницьких підходів соціально-філософської науки, поглибленню знань про специфіку класичного та некласичного соціально-філософського осмислення сутнісних характеристик економічної сфери, її внутрішньої будови, особливостей співвідношення з іншими основними сферами життєдіяльності людей та функцій у суспільствах різної соціально-технологічної природи. Основні положення і висновки дисертації можуть бути застосовані у подальшому вивченні класичного і некласичного соціально-філософських підходів до розгляду зумовленої особливостями економічної життєдіяльності людей самобутності основних конкретно-історичних типів суспільств та концепцій, створених у контексті означених підходів. Висновки, обгрунтовані у дисертаційному дослідженні, можуть відіграти певну роль і у виявленні, вивченні та розвитку різноманітних підходів до розгляду економічної сфери, її структури та взаємозв’язків з іншими суспільними сферами на рівні спеціально-наукових розробок – політекономічних, загальноекономічних, галузево-економічних, соціолого-економічних, історико-економічних тощо. Практичне значення – у можливості використання результатів роботи фахівцями з економічної політики та управління економікою, а також для вдосконалення системи гуманітарної освіти, підготовки курсів лекцій і спецкурсів з соціальної філософії, методології соціально-гуманітарного пізнання, методології економічних досліджень, історії соціально-філософської та економічної думки, економічної соціології, філософської компаративістики тощо.

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї, положення та висновки дисертації апробовані: на Першій національній конференції “Розбудова менеджмент та бізнес освіти в Україні” (Одеса, 1999р.), Другій національній конференції “Розбудова менеджмент та бізнес освіти в Україні” (Львів, 2000р.), Всеукраїнському науково-практичному симпозіумі “Політологія в Україні: стан та перспективи розвитку (Київ, 2000 р.), на науковій конференції “Інтелектуальний потенціал студентської молоді – майбутньому України” (Київ, 2001р.), на засіданнях кафедри гуманітарних дисциплін Київського інституту бізнесу і технологій (1992-2001р.); висвітлені у 8 публікаціях автора (з них, 5 – у фахових виданнях).

Структура дисертації зумовлена особливостями її предмету, метою, основними завданнями, методологічними засадами та логікою дослідження. Робота складається із вступу, двох основних розділів, висновків та списку використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтовано актуальність теми, з’ясовано міру її опрацювання, визначено мету й основні завдання, методологічні засади та джерельну базу дослідження, сформульовано основні положення, що містять наукову новизну й виносяться на захист, охарактеризовано теоретичну і практичну значущість роботи, її апробованість і структуру.

Перший розділ “Економічна сфера суспільства як предмет соціально-філософського дослідження: теоретико-методологічні засади, специфіка та етапи класичного мислення” містить аналіз особливостей соціально-філософського осягнення економічної сфери суспільства, його методологічних засад, а також специфіки та основних етапів її класичного соціально-філософського осмислення. Обгрунтовуючи свій ракурс аналізу обраної теми, авторка виявила спочатку специфіку методологічного соціально-філософського аналізу щодо онтологічного, яка полягає, у тому, що: а) предметом методологічного осмислення є не самі економічні реалії, а особливості їх дослідження; б) методологічне бачення проблем осягнення економічної сфери завжди передбачає наявність систем знання про неї, що відрізняються між собою за рівнями узагальнення, причому, системи з вищим ступенем узагальнень є методологіями щодо систем з нижчим ступенем узагальненості; в) соціально-філософський рівень методології вивчення економічної сфери постає внаслідок цього як вищий порівняно із загальнонауковим і спеціально-науковим рівнями її розгляду; г) методологія постає завжди системою принципів вивчення, розробки і застосування відповідних пізнавальних підходів до економічної сфери. Визначено місце і призначення підходу серед “інструментів” пізнання – ідея, принцип, метод – як етапу та засобу визначення і проведення певного стратегічного напряму наукових розвідок, своєрідність класичного і некласичного як підходів у пізнанні, передусім - у соціально-філософському дослідженні економічної сфери.

Тут же обстоюється доцільність сферного аналізу теми, з’ясовуються плюралістична природа, типологічні можливості та інші сутнісні риси останнього. У розділі простежуються також найважливіші особливості та етапи формування і розвитку сферного підходу до розгляду економічної життєдіяльності людей та її місця у суспільстві загалом у межах парадигми класичного філософського та спеціально-наукового мислення. Показано, що перші, зумовлені ще початковою соціальною диференціацією суспільства, спостереження за людською життєдіяльністю, у тому числі й господарською, зустрічаються вже у пам’ятках духовної культури найдавніших цивілізацій. Однак, як обстоюється у дисертації, перші спроби теоретичного, системного філософського осмислення сфери економічного життя людей як відносно автономної здійснили лише давньогрецькі мислителі – Ксенофонт, Платон і Арістотель. При цьому термін “економіка” (ойкономіа) тлумачиться ними неоднозначно. У вузькому значенні – як домашнє господарство; у широкому – як господарство полісу, те, що пізніше стане предметом політекономії (термін запровадив у 1615 р. французький вчений Антуан де Манкретьєн). Неодмінною та засадничою складовою господарства, – як домашнього, так і полісного,– тут розглядається економічна та соціальна нерівність у вигляді рабства. Крім того, від Арістотеля (якому приписують спеціальний трактат “Економіка”) започатковуються спроби виявлення загальних закономірностей перебігу економічних процесів, причому, виходячи з принципу “золотої середини”, тобто із визнання вирішальної ролі середнього, а не найбагатшого чи найбіднішого прошарку населення. З переходом від Середньовіччя, сфокусованого на питаннях духовності, та Відродження, увага мислителів якого акцентувалася переважно на натурфілософській і гуманістичній проблематиці, філософи Нового часу, – Монтеск’є, Вольтер, Тюрго, Кондорсе, Гердер – зосереджувалася, як показано дисертанткою все більше, на висвітленні своєрідності поступу суспільства як системи та основних його підсистем, зокрема економічної. класичний підхід до розгляду економічної сфери суспільства набуває зрілої форми у працях представників класичної європейської філософії (Бекон, Декарт, Локк, Гегель) та класичної політекономії (Сміт, Рікардо). Засадничу роль при цьому відіграють саме класичні філософські системи, у яких вироблялися основоположні методи та поняття, що використовуються у класичній політекономії.

З’ясовано, що означений вплив філософських учень та соціально-філософський зміст вчень політекономічних виявляється у спільності методу, властивого одному (емпіризм, відповідно – індуктивний метод) чи інщому (раціоналізм з його дедуктивним методом) з двох основних напрямів класичної філософії й застосоввуваною, у дослідженні економічної сфери, певним представником класичної політичної економії. Наприклад, осмислення своєрідності сфери економічної життєдіяльності людей Адамом Смітом має не тільки спеціально-наукове, а й філософське значення і реалізується в межах парадигми класичних філософських ідей значною мірою саме тому, що цей мислитель створювавсвоє вчення про економіку тогочасного соціуму на засадах індуктивного методу, розробленого в емпіризмі Бекона та Локка. Відповідно, й сам Сміт тим самим теж виявився представником емпіризму, але у царині вже не філософії, а політекономії. І навпаки, Давид Рікардо, взявши на озброєння при аналізі економічної сфери розроблений раціоналістами (Р. Декартом, Б. Спінозою) дедуктивний метод, представляє у класичній політекономії напрям раціоналістів. Однак дисертант аргументує, попри все позірне протиставлення, насправді адепти протилежних, здавалося б, напрямів тогочасної науки у своєму розумінні особливостей економічної сфери за глибинними, основоположими позиціями збігаються. По-перше, оскільки вони, за всіх своїх розбіжностей, представляють одну і ту ж, класичну мислительну парадигму. По-друге ж, відповідно до цього, в силу того, що дані учені виходять, як із засадничого, з одного й того ж смислового фундаменту. Такий фундамент створювало сформоване тогочасними мислителями, передусім Локком, розуміння природи людини. Як доречно зазначав ще Маркс, філософія Локка була для всієї наступної англійської політичної економії основою для всіх її уявлень. Але ж і природа, сутність людини тут розглядалися як панівні для того часних відносини між людьми, засновані на легітимізації й домінуванні приватної власності та на індустріальній, машинній системі виробництва. Тому існуюча на той час система індустріальної та приватновласницької економічної діяльності тлумачилася як відповідна природі людини, єдино справедлива і зумовлююча подальший неухильний процес збагачення людського суспільства як єдиного, монолітного і глобального утворення. Способом такого збагачення розглядалася практична діяльність, тлумачена як матеріальна діяльність, праця. Однак її значення Сміто і Рікардо обмежували сферу саме і лише економічної життєдіяльності. І навпаки, у Гегеля обмеженість класичної мислительної парадигми виявилася у тому, що він, доречно розглядаючи практичну діяльність як спосіб творення людини і суспільства в усіх сферах і вимірах їх буття, зводить практичну діяльність до суто духовної. Характерно, втім, що у розумінні власне економічних процесів Гегель, як і політекономи-“класики”, по суті, теж перебував на позиціях трудової теорії вартості.) Виявлення меж класичного і зумовило необхідність некласичного осмислення економічної сфери життя соціуму.

У другому розділі “Економічна сфера суспільства як предмет неокласичного соціально-філософського аналізу” дисертації і з’ясовуються своєрідність та особливості основних етапів становлення некласичного розуміння сфери економічної життєдіяльності суспільства, з акцентом на ранній його стадії, коли закладалися підвалини означеного розуміння. Обстоюється теза про те, що перший його системний соціально-філософський начерк дав Маркс, вчення якого про економічну сферу та її роль у житті суспільства є водночас і вищою точкою розвитку класичного осмислення даної сфери. Відхід від класичного підходу виявився у Маркса, насамперед, у його прагненні подолати наївний прогресизм у розумінні динаміки економічного життя й охопити всі три її вектори – висхідний, нисхідний і циклічний – щляхом розробки поняття суспільно-економічної формації. Дисертанткою стверджується думка про те, що нередукованість класичної форми соціально-філософського осмислення економічного життя, що є одним з лейтмотивів усієї творчості Маркса, виявляється і у тому, що воно здійснюється крізь призму взаємозв’язку – по-перше, продуктивних сил і виробничих відносин, виходячи з розрізнення понять “матеріальне суспільне виробництво” (різновидами якого постають виробництво речей і “виробництво” людей) та “економічна сфера”, що розглядається як царина власне виробництва матеріальних благ. По-друге, – економіки з іншими сферами діяльності та суспільством у цілому.

Крім того, на класичній стадії філософія постає як філософія теоретична, тоді як його вчення постає - практична філософія, з акцентом, відповідно, на ролі економічної сфери життя, предметно-перетворюючої діяльності, праці як її субстанції та суб’єктів праці як творців історії. Однак, революційне розуміння Марксом концепцій класичних філософії та науки, економічної сфери ще не є послідовно некласичним. Воно, як і розуміння класичне, є ще моністичним і універсалістським, трактуючим темпоральний рух суспільства як єдиний, монолітний і глобальний природно-історичний процес зміни соціально-економічних формацій. Маркс не уник, зрештою, і властивого для класичного підходу прогресизму, розглядаючи економічну сферу кожного наступного соціуму як розвинутішу та досконалішу, а послідовну зміну соціумів – як, врешті-решт, поступальну.

У цьому відношенні істотно відрізняються від Марксового, як доводиться у розділі, розвідки мислителів, що представляють некласичний підхід до осмислення економічної сфери на подальших стадіях його утвердження. Продемонстровано, що вже у Шумпетера, який був першим у власне некласичному осягненні (причому ще на матеріалі індустріального суспільства) царини економічного життя, тлумачення останнього здійснюється з акцентом на значенні суб’єктів не трудової, як у Маркса, а підприємницької діяльності. Саме вона тлумачиться Шумпетером як діяльність вкрай складна, посильна лише для найнепересічніших осіб, напружена й ризикована, проте водночас – така, що уособлює повноту людського буття взагалі і, зокрема, справжню творчість на теренах буття економічного, яка визначає його своєрідність у індустріальному соціумі. Ростоу та Арон, стверджується у розділі, теж переосмислюють соціально-філософське вчення Маркса про економічну сферу, проте у дещо іншому ракурсі, ніж Шумпетер. Вони, по-перше, зосереджують основну увагу на економічній сфері не тільки й не стільки класичного, скільки пізнього, або, за їх термінологією – єдиного індустріального суспільства, у якості двох основних іпостасей якого розглядають сучасний їм капіталізм і соціалізм. По-друге, ці мислителі, на противагу Марксу, намагаються дати соціально-філософський аналіз економічної сфери крізь призму не розвитку, як у Маркса, а (скептично оцінюючи ідею соціального поступу, прогресизм же, навіть Марксового, поміркованого варіанту, трактуючи як загалом неспроможний) функціонування суспільства. Ростоу виходить з поняття економічного зростання (тобто послідовності кількісних змін у економіці, на відміну від економічного розвитку як послідовності змін якісних і незворотних) та, відповідно, стадій економічного росту. Арон з позбавленого прогресистських ілюзій розуміння того, що й економічна сфера майбутнього, інтегрованого щодо капіталізму та соціалізму, суспільства буде розриватися суперечностями між прагненням людей до індивідуалізації, особистісного самовираження і знеособлюючим, нівелюючим впливом науково-технічного прогресу; між все повнішим оволодінням людством природою і рівнобіжною втратою ним влади над власною долею, можливо, ще жорсткішими, ніж суперечності сучасності. Крім того, свою принципову відмінність від Маркса Ростоу і Арон вбачали й у тому, що фокусують зусилля на характерному для переходу до єдиного індустріального суспільства зміщенні основної функції економічної сфери з власне виробництва - на забезпечення високого рівня масового споживання. Нарешті, у розділі виявлено особливості розуміння царини економіки Беллом, першим адептом зрілого некласичного підходу до порівняльного соціально-філософського розгляду економічної сфери людського соціуму на всіх трьох соціально-технологічних стадіях – доіндустріальній, індустріальній та постіндустріальній, що вперше дав системне і докладне некласичне соціально-філософське дослідження останньої. З’ясовано, що Белл своєрідність економічної сфери постіндустріального суспільства вбачав передусім у поділі на два нерівнозначних шари – “економіку інформації”, яка, власне, й визначає самобутність цього суспільства, та “економіку товарів”, яка втрачає те своє чільне місце, що посідала його у суспільстві індустріальному, проте продовжує відігравати певну, й все ще чималу роль і з переходом до нового, постіндустріального соціуму. При цьому однією з визначальних особливостей економіки інформації Белл вважав перетворення її навизначальну складову науки як основного способу виробництва нових фундаментальних знань, що є найважливішим продуктом економіки постіндустріального соціуму. Істотну роль у специфікації економічної сфери з переходом до останнього відіграє, за Беллом, й зміщення акценту з виробництва товарів на виробництво послуг і зміна самої природи послуг та всієї їх сфери, з урахуванням можливостей і запитів постіндустріального суспільства.

У Висновках підсумовуються основні результати здійсненого дослідження. Зазначається, що класичне та некласичне розуміння становлять два основні послідовні підходи до соціально-філософського осмислення сутнісних рис економічної сфери та її ролі у cуспільстві. Відзначено, що, розглянуті в історико-типологічному зрізі, класичний і некласичний підходи постають як основні спадкоємні, послідовні форми соціально-філософського розгляду економічної сфери суспільного життя людей. Зрештою, у кінцевому підсумку класичний підхід відзначає моністичність, глобальний універсалізм і своєрідний прогресизм, а некласичний – плюралістичність та ідіографічність. Відповідно економічна сфера виглядає складовою суспільства, перебуваючого у русі, котрий тлумачиться: за класичного бачення – як однолінійний, глобальний, поступальний; за некласичного – як поліцентричний і нелінійний, нередукований до тільки поступальної складової. При цьому інтервалом дійового застосування класичного підхолу постає переважно лише доіндустріальне та раннє індустріальне суспільство, тоді як царину продуктивного використання підходу некласичного становлять усі три найважливіші стадії соціально-технологічного поступу людського соціуму – доіндустріальна, індустріальна та постіндустріальна. Показано, що на відміну від класичного бачення економічної сфери як царини виробництва матеріальних благ, з позицій некласичного підходу вона постає як неоднорідна, сформована з кількох шарів – виробництва речей і “виробництва” людини (Маркс); виробництва товарів і виробництва послуг; “економіки інформації” та “економіки товарів” (Белл) тощо. Продемонстровано, що, однак, на відміну від Маркса, вчення котрого про економічну сферу має характер перехідного до некласичного етапу і тлумачить суспільне матеріальне виробництво як визначальне і для цієї сфери, і для суспільства у цілому, адепти некласичного підходу надають пріоритетного значення вже виробництву інформації, знань (передусім фундаментальних) і послуг.

Основні положення дисертації викладені автором у таких публікаціях:

1.Романенко О.В. Економічна сфера індустріального та постіндустріального суспільства: соціально-філософський аналіз історичної постановки питання // Мультиверсум. Філософський альманах. – Вип. 10. – К.: Український Центр духовної культури, 2000 – С.131-144 (0,6 д.а.).

2.Романенко О.В. Марксів аналіз економічної сфери різнотипних суспільств: можливості та межі // Мультиверсум. Філософський альманах. – Вип. 13. – К.: Український Центр духовної культури, 2000 – С. 143-154 (0,5 д.а.).

3.Романенко О.В. Економічна сфера суспільства як предмет соціально-філософського аналізу: формування некласичного підходу // Мультиверсум. Філософський альманах. – Вип.23. – К.: Український Центр духовної культури, 2001 – С. 156- 167. (0,5 д.а.).

4.Романенко О.В., Ревенко В.Л. Економічна кібернетика – ефективний інструментарій глобалізації і інформатизації економіки перехідного періоду. Тези доповіді на наук.-практич. конференц. // Вісник Харківського державного політехнічного університету. Збірник наукових праць. – Вип. 91. – Х.: ХГПУ, 2000. – С. 99-102.

5.Соціо-політологічний аналіз економічної сфери індустріального та постіндустріального суспільства: методологічні засади та актуальність для сучасної України. Тези доповіді на Всеукраїнському наук.-практич. симпозіумі (Київ, 2000).

6.Романенко О.В. (у співавторстві) Роль технологічного використання навколишнього середовища для стабільного розвитку в Україні. // Збірник наукових праць. Актуальні проблеми медицини та біології – Вип.1. – К.: НМУ, 2000. – С. 356-364. (англ. мова).

АНОТАЦІЇ

Романенко О.В. Класичний та некласичний підходи у соціально-філософському дослідженні економічної сфери суспільства (порівняльний аналіз). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Центр гуманітарної освіти НАН України, Київ, 2001.

Дисертацію присвячено порівняльному методологічному аналізу класичного та некласичного підходів у соціально-філософському осмисленні економічної сфери різнотипних за своєю природою суспільств – доіндустріального, індустріального та постіндустріального.

Порівняльно-методологічний ракурс дослідження проблеми дозволив з’ясувати своєрідність некласичного розуміння економічної сфери як плюралістичного, індивідуалізуючого, що охоплюють економічні сфери усіх трьох соціально-технологічних різновилів соціуму – доіндустріального, індустріального та постіндустріального - порівняно з класичним як моністичним, універсалістським й зосередженим на вивченні економічної сфери суспільства доіндустріального та ранньоіндустріального. Показано, що на відміну від класичного бачення економічної сфери як царини виробництва матеріальних благ, з позицій некласичного підходу вона постає як неоднорідна, сформована з кількох шарів – виробництва речей і “виробництва” людей (Маркс), “економіки інформації” та “економіки товарів” (Белл) тощо. Продемонстровано однак, що на відміну від Маркса, вчення якого про економічну сферу має характер перехідного до некласичного етапу і тлумачить суспільне матеріальне виробництво як визначальне і для цієї сфери, і для суспільства у цілому, адепти некласичного підходу надають пріоритетного значення вже виробництву інформації, знань (передусім фундаментальних) і послуг.

Ключові слова: класичний підхід, некласичний підхід, соціально-філософське дослідження, порівняльний аналіз, сферний аналіз, економічна сфера суспільства, економічна сфера доіндустріального суспільства, економічна сфера індустріального суспільства, економічна сфера постіндустріального суспільства.

Романенко Е.В. Классический и неклассический подходы в социально-философском исследованни экономической сферы общества (сравнительный анализ). – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. – Центр гуманитарного образования НАН Украины, Киев, 2001.

Диссертация посвящена сравнительному методологическому анализу классического и неклассического подходов в социально-философском осмыслении экономической сферы разнотипных обществ, позволившему выявить своеобразие некласического понимания экономической сферы как плюралистического, индивидуализирующего, охватывающего экономические сферы всех трех социально-технологических типов социума – доиндустриального, индустриального и постиндустриального и характеризующего экономическую сферу последнего как неоднородную, образованную несколькими слоями – производством товаров и производством услуг; “экономикой информации” и “экономикой товаров”, – в отличие от подхода классического как монистического, универсалистского и сосредоточенного на изучении экономической сферы социума доиндустриального и раннеиндустриального как сферы производства материальных благ.

Ключевые слова: классический подход, неклассический подход, социально-философское исследование, сферный анализ, сравнительный анализ, экономическая сфера общества.

Romanenko O.V. Classic and non-classic approaches in social-philosophic study of economic sphere of society (comparative analysis). – Thesis.

Thesis for a candidate degree in philosophy by speciality 09.00.03 – Social Philosophy and Philosophy of History, Center of Humanitarian Education. – Kyiv, 2001.

Thesis is devoted to the comparative methodological analysis of the classic and non-classic approaches in understanding of the economic sphere of societies of the different types. This analysis allows to find out the specific of the non-classic understanding economic sphere as pluralistic, individualizing understanding, which embraces pre-industrial, industrial and post-industrial societies. The economic sphere of the post-industrial society is characterized as non-homogeneous and consisted of several layers – production of the goods and production of the services, “economy of the information” and “economy of the goods”. In contrast to this understanding the classic approach as monistic and universalistic approach is concentrated on the study of the economic sphere of the pre-industrial and early industrial society as a sphere of the production of material values.

Key words: classic approach, non-classic approach, social-philosophic study, sphere analysis, comparative analysis, economic sphere of society.