МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Семенов Андрій Анатолійович

УДК 339.727.22

ІНОЗЕМНИЙ СЕКТОР ЯК СТРУКТУРНИЙ ЕЛЕМЕНТ

СУЧАСНОЇ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Спеціальність 08.01.01 – Економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Донецьк – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економічної теорії Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).

Науковий керівник доктор економічних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України

Крихтін Євген Іванович,

Донецький національний університет

Міністерства освіти і науки України,

професор кафедри економічної теорії (м. Донецьк)

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Тарасенко Галина Дем'янівна,

Донецький національний технічний університет Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк), завідувач кафедри економічної теорії.

кандидат економічних наук, доцент Проданова Лариса Василівна,

Донецький державний університет економіки і торгівлі ім. М.І. Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк), доцент кафедри економічної теорії.

Провідна установа – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, кафедра економічної теорії і економічних методів управління, м. Харків.

Захист відбудеться 27 листопада 2002 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.11.051.01. Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 198а, ауд. 101.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано 27 жовтня 2002 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Г. С. Овечко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Актуальність дисертаційної теми зумовлена недостатньою її дослідженістю в економічній літературі (закордонній і вітчизняній), а також зростаючим практичним значенням результатів дослідження для всіх країн, особливо країн перехідної економіки.

Ринкова економіка – це структура, що постійно еволюціонує. Матеріальну основу її еволюції й розвитку становить система інвестування. Особливість цієї системи в даний час полягає в тому, що в ній чітко виділяються дві взаємозалежні підсистеми: підсистема внутрішнього, або вітчизняного, інвестування; підсистема зовнішнього, або іноземного, інвестування.

Аналіз економіко-історичних даних свідчить про те, що в останні роки в умовах прогресуючої економічної глобалізації значно зростає роль другої підсистеми. Більш того, є підстави (теоретичні і статистичні) стверджувати, що жодна національна економіка в цих умовах не може успішно функціонувати і розвиватися без активного включення її в процес міжнародного інвестування. Саме цим зумовлюється певною мірою вибір теми дисертаційного дослідження.

Питанням, що пов'язані з аналізом проблеми іноземного інвестування національних економік, світової економіки в цілому, проблеми міжнародного руху капіталу, присвячена велика кількість наукових публікацій, досліджень. Значний внесок у розвиток теорії міжнародного руху капіталу внесли класики економічної теорії, представники різних наукових шкіл, концепцій, у т.ч.

В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, Дж. Гобсон, Д. Кейнс та ін. У наш час заслуговують на особливу увагу роботи таких закордонних авторів, як Р. Вернон, Дж. Даннінг, Дж. Деніелс, Р. Джілпін, Ч. Кідлебергер, П. Ліндерт, Ж. Перар,

Е. Петерс, М. Портер, Л. Радеба, А. Ругман, Ф. Рут, П. Фішер, У. Шарп,

Ю. Аджубей, Є. Балацький, С. Долгов, О. Кирєєв, Е. Кочетов, А. Кудров,

Г. Чибриков, А. Чухно та ін.

Великий внесок у подальший розвиток теорії іноземного інвестування, міжнародного руху капіталу вносять учені України: В. Андрійчук, О. Білорус,

В. Будкіна, В. Геєць, О. Гаврилюк, В. Губський, В. Єрьоменко. А. Кредісов,

Г. Климко, И. Лукінов, Д. Лук'яненко, Ю. Макогон, Ю. Пахомов, А. Поручник,

А. Рум'янцев, Є. Савельєв, В. Супрун, А. Филипенко, М. Чумаченко та ін.

Незважаючи на значну літературу, присвячену аналізу проблем іноземного інвестування, залишається ще ряд питань, що недостатньо або зовсім не досліджені. До таких питань належать: формування іноземних економічних анклавів, секторів у приймаючих країнах; теоретичний і економіко-математичний аналіз місця й ролі іноземних секторів; проблеми механізму фінансування іноземних інвестицій; періодизація і класифікація способів іноземного інвестування; в економічній літературі більше уваги приділяється питанням транснаціоналізації і менше – масштабам "іноземнізації" ринкової економіки; теоретичний і економіко-математичний аналіз інвестиційного клімату з використанням різних моделей, рейтингів; економіко-статистична характеристика світових інвестиційних потоків та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до науково-дослідної теми "Інвестиційна політика держави перехідної економіки" кафедри економічної теорії Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України (номер державної реєстрації 0101U005728). Внесок автора полягає у виявленні основних напрямків формування сприятливого інвестиційного клімату, як для вітчизняних, так і іноземних економічних суб'єктів.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в розробці науково-концептуальних основ формування і функціонування іноземного сектора як структурного елемента сучасної ринкової системи і визначенні його місця й ролі в цій системі. Виходячи з цієї мети, в дисертаційній роботі поставлені та розв'язані такі завдання:

дати кількісний і якісний аналіз сучасної системи іноземного інвестування економіки приймаючих країн. Простежити еволюцію цієї системи і з'ясувати причини, що її визначають. Обґрунтувати особливе місце в цій системі прямих іноземних інвестицій;

провести комплексне дослідження проблеми інвестиційного клімату, виділити та проаналізувати основні фактори, що його зумовлюють, і форми його вияву; дати економіко-математичну оцінку інвестиційного клімату і на цій основі скласифікувати приймаючі країни за визначеними рейтингами;

з'ясувати природу походження іноземного сектора в національній економіці приймаючих країн, виділити і проаналізувати етапи й механізм його становлення та розвитку;

охарактеризувати географічну, галузеву, організаційно-інституціональну й функціональну структури іноземних секторів;

дати комплексну, системну оцінку місця й ролі іноземного сектора в розвитку економіки приймаючих країн, теоретичне обґрунтування (підкріплюване фактичними даними) двоїстої природи і суперечливого характеру іноземного сектора, з'ясувати негативні наслідки функціонування даного сектора для приймаючих країн;

виробити практичні рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності і раціонального використання іноземного сектора в інтересах приймаючих країн, більш активне включення країни в міжнародні інвестиційні процеси, як з погляду реципієнта іноземних інвестицій, так і з погляду транснаціоналізації підприємницької діяльності її економічних суб'єктів.

Об'єктом дисертаційного дослідження є іноземний сектор – специфічний сегмент сучасної ринкової економіки.

Предметом дослідження дисертаційної роботи є комплекс економічних відносин, зв'язаних з формуванням і функціонуванням іноземного сектора.

Методи дослідження. Методологічною базою дослідження є наукові розробки класиків економічної теорії, роботи вітчизняних і закордонних учених з проблем дисертаційного аналізу. У роботі використані загальнонаукові та спеціальні методи економічної теорії, наукового пізнання: системного, порівняльного, історичного аналізу (у процесі аналізу статистичних даних щодо прямих іноземних інвестицій та економічних показників іноземного сектора); метод аналізу і синтезу (під час дослідження потенціалів іноземного сектора); економіко-математичні методи (рейтинговий, індексний, групувань, прогнозних розрахунків, переходу кількості в якість) у процесі дослідження й аналізу інвестиційного клімату та інвестиційної привабливості, методи побудови схем, моделей досліджуваних економічних процесів (під час визначення складових системи міжнародного руху капіталу, організаційної структури іноземного сектора, механізму формування іноземного сектора і т.д.).

Інформаційну базу становить статистичний матеріал, що видається вітчизняними й закордонними інститутами, міжнародними організаціями (МВФ, Світовий Банк, ЮНКТАД, ВТО та ін.).

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна результатів, одержаних автором полягає в тому, що:

методологічно обґрунтовано положення про те, що міжнародний рух капіталу являє собою певним чином супідрядну систему, яка включає різні елементи, скласифіковані за основними параметрами і критеріями. Вносяться авторські корективи у визначення деяких категорій іноземних інвестицій (реальні, посередні, прямі, портфельні та ін.), досліджено матеріальну основу формування й розвитку іноземних секторів, а саме – систему прямих іноземних інвестицій (ПІІ);

дається систематизований методологічний та економіко-статистичний аналіз комплексних рейтингів (індексів), що зумовлюють і пояснюють ступінь інвестиційної привабливості й особливості формування інвестиційного клімату, географічного розміщення іноземних інвестицій;

запропоновано авторську концепцію формування й розвитку специфічного сегмента в економіці майже всіх країн світового співтовариства – іноземного сектора, на основі чого робиться висновок про те, що відбувається не просте проникнення іноземного капіталу, а "вживляння" його в національну економіку приймаючих країн;

на основі теоретичного й економіко-математичного аналізу величезного статистичного і фактологічного матеріалу за останні 15-20 років обґрунтовується положення про те, що іноземний сектор перетворився з анклавного (не зв'язаного з місцевим економічним середовищем) елемента в органічну частину соціально-економічної структури приймаючих країн, у невід'ємний елемент сучасної ринкової економіки;

визначається особливе місце іноземного сектора в системі економічних відносин (внутрішніх і зовнішніх) й особлива роль його в соціально-економічному розвитку приймаючих країн. Уперше в економічній літературі виділяються основні елементи іноземного сектора і дається теоретичний і економіко-статистичний аналіз формування й розвитку основних його потенціалів: економічного, науково-технологічного, трудового, зовнішньоторговельного, транснаціонально-підприємницького. Ці потенціали включаються у відповідні загальнонаціональні структури і привносять певні кількісні і якісні зміни;

автор вводить у науковий обіг нові поняття, економічні категорії, що визначають ступінь впливу іноземного сектора на приймаючі країни ("індекс насиченості" прямими іноземними інвестиціями економіки приймаючої країни, "індекс іноземнізації" економіки країни, "нові покоління ТНК").

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:

·

· пропозиції та висновки дисертаційної роботи можуть бути використані в формуванні та проведенні національної внутрішньої і зовнішньої економічної політики країни-реципієнта. Наукові розробки автора були враховані (щодо формування нової економічної структури України, її адаптації до економіки Європейського Союзу та підготовки фахівців з європейських студій в Україні) при написанні рекомендацій і аналітичної записки Шостої міжнародної наукової конференції – літньої школи “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: європейські порівняльні студії” (м. Ялта-Форос, 26-28 вересня 2001 р.). Названі матеріали конференції направлені Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України; українським міністерствам і відомствам, представництвам Європейського Союзу в Україні, посольствам держав-членів Європейського Союзу в Україні, Комісії Європейського Союзу (Брюссель) для практичного використання (акт про впровадження результатів науково-дослідної роботи № 126-17/116 від 12 лютого 2002 р., виданий Тернопільською академією народного господарства);

· положення дисертаційної роботи знайшли відображення в розробці механізмів залучення іноземних інвестицій і регулювання діяльності підприємств іноземного сектора в спеціальних економічних зонах, про що свідчить акт про впровадження №836 від 7 жовтня 2002 р., який видано Радою з питань спеціальних економічних зон і спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області;

· теоретичні положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі для поглиблення змісту та знань студентів економічної теорії, а також у розробці спецкурсів.

Особистий внесок здобувача полягає, по-перше, у тому, що наукові результати дисертаційного дослідження отримані автором особисто, про що свідчить список опублікованих робіт з теми дисертації; по-друге, у постановці проблеми й виробленні авторських методів дослідження; по-третє, у зборі й обробці великого фактичного матеріалу, що міститься в закордонних і вітчизняних статистичних збірниках, довідниках і звітах офіційних, міжнародних інститутів і окремих компаній; по-четверте, в обґрунтуванні включення певних питань, пов'язаних з дисертаційним дослідженням, у структуру сучасної економічної теорії, у включенні в науковий обіг нових економічних категорій і коректуванні деяких понять; по-п'яте, у виробленні певних рекомендацій, що відносяться до формування економічної політики приймаючих країн, спрямованої на підвищення ефективності і раціонального використання економічного, науково-технологічного й експортно-імпортного потенціалів іноземного сектора.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки та рекомендації дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри економічної теорії Донецького національного університету, на її наукових семінарах і на 7 наукових, науково-практичних конференціях і семінарах: VI Міжнародному науково-практичному семінарі "Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций (региональный аспект)" (Слов'яногірськ, 26-28 січня 2000 р.); Всеукраїнській науковій конференції студентів та молодих учених "Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання" (Донецьк, 12-14 грудня 2000 р.); VII Міжнародному науково-практичному семінарі "Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций (региональный аспект" (Слов'яногірськ, 24-28 січня 2001 р.); II Міжнародній науково-практичній конференції "Социально-экономические аспекты глобализации" (Донецьк, 12-13 квітня 2001 р.); VI Міжнародній науковій конференції "Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: європейські порівняльні студії" (Ялта-Форос, 26-28 вересня 2001 р.); V Міжнародній науково-практичній конференції "Наука і освіта – 2002" (Дніпропетровськ, 5-7 березня 2002 р.); III Міжнародній науково-практичній конференції "Глобализация: трактовки и действительность" (Донецьк, 18-19 квітня 2002 р.).

Публікації. З теми дисертації опубліковано 15 наукових робіт (4,8 друк. арк., з яких особисто автору належить 4,7 друк. арк.), в тому числі 13 статей у фахових виданнях загальним обсягом 4,5 друк. арк., з яких особисто автору належить 4,4 друк. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (172 джерела). Основна частина роботи містить 184 сторінки, включає 19 таблиць, 16 малюнків і 16 додатків.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність теми, визначається стан дослідженості проблеми, ставляться нові питання економічної теорії, пов'язані з темою дисертаційного аналізу, звертається увага на існуючі перешкоди стосовно аналізу проблеми іноземного інвестування; визначені мета, завдання, об'єкт, предмет дослідження, наукова новизна і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі дисертації "Концептуальні основи аналізу іноземного економічного сектора" досліджуються питання, пов'язані з аналізом формування (і функціонування) специфічного сегмента – іноземного – в національній економіці.

Розглядається і обґрунтовується (теоретично і статистико-фактологічно) положення, що міждержавні інвестиційні потоки є не просто однією з найважливіших форм міжнародних економічних відносин, а служать матеріальною основою створення і розвитку іноземного сектора. При цьому підкреслюється, що дійсним фактором формування іноземного сектора є прямі іноземні інвестиції. Інші форми міжнародного руху капіталу певним чином “обслуговують” прямі інвестиції, виступають джерелами їх фінансування.

У дисертаційній роботі акцентується увага на тому, що міжнародний рух капіталу – це складна, певним чином супідрядна система. Складність і супідрядність полягає в тому, що ця система містить різні складові елементи (форми, типи, види і різновиди міжнародних потоків капіталу), між якими існує певний взаємозумовлений зв'язок. На підставі економіко-математичного аналізу простежуються зміни (кількісні і якісні) у співвідношенні між цими елементами. Визначаються причини й фактори, які зумовлюють такі зміни. Вносяться корективи, уточнення в деякі категорії, а саме: прямі іноземні інвестиції, портфельні інвестиції. Прямі іноземні інвестиції являють собою провідну, визначну категорію процесу міжнародного руху капіталу. Усі інші категорії цього процесу так чи інакше "працюють" на прямі інвестиції.

Дослідження показують, що в умовах високого і зростаючого ступеня інтернаціоналізації господарських зв'язків, глобалізації світової економіки зростає потреба в зовнішніх інвестиційних ресурсах, перш за все прямих інвестиціях; усі країни більшою чи меншою мірою включаються в міжнародний інвестиційний процес. У зв'язку з цим розгортається гостра конкурентна боротьба на ринку прямих інвестицій, з одного боку, між країнами-реципієнтами, з іншої – між країнами-донорами, прямими інвесторами за більш корисні інвестиційні об'єкти.

У дисертаційній роботі вперше зроблена спроба дати теоретичний та економіко-математичний комплексний аналіз факторів, що визначають формування і стан інвестиційного клімату в різних країнах. З цією метою було досліджено 16 індексів, або рейтингів, які класифікують країни за станом інвестиційного клімату, інвестиційної привабливості. Кожен з цих індексів (рейтингів) розраховується на підставі різних параметрів (економічних, політичних, соціальних, правових, культурологічних і т.д.) і по-різному впливає на рух ПІІ. Система індексів дозволяє скласти інвестиційну карту світу, яка дає можливість потенційним іноземним інвесторам обирати найбільш привабливі об'єкти інвестування. Особливої уваги заслуговує індекс непрозорості (opacity index), який розраховується з 2000 р. на основі 5 факторів (корупція, законодавча база, макроекономічна політика, стандарти бухгалтерського обліку, система державно-правового регулювання бізнесу). “Непрозорість” національної економіки негативно впливає на інвестиційний клімат, що виявляється: у зростанні витрат на обслуговування капіталу, що залучається в країну; у додатковому податку на прямі іноземні інвестиції; у "недоотриманні" іноземних прямих інвестицій.

В дисертації робиться висновок про високий ступінь географічної диверсифікації і, разом з тим, дуже велику концентрацію ПІІ: з 6,3 трлн. дол. ПІІ, які було накопичено до 2001 р. у 190 країнах, на частку десяти країн припадає 70%, двадцяти – 83%, тридцяти – 90% і т.д. При цьому звертається увага на те, що більшість країн є чистими реципієнтами і лише 20 країн – чистими донорами прямих інвестицій.

Для більш повної картини міжнародного розміщення прямих іноземних інвестицій в дисертаційній роботі вводиться новий показник – “індекс насиченості прямими іноземними інвестиціями”. Цей індекс розраховується на підставі двох показників: обсяг ПІІ на 1 долар ВВП приймаючої країни; обсяг ПІІ на 1 мешканця країни. З урахуванням цього індексу найбільш насиченою ПІІ є економіка Сингапуру – 100 балів, найменш – Японії, Алжиру і Кенії – 0,01 бали (Україна займає 56-е місце – 0,03 бали).

Сучасна ринкова економіка являє собою складну організаційно-функціональну і інституціональну систему. Вона містить в собі різні сегменти в залежності від форм власності, юридичного статусу економічних суб'єктів, економіко-правових норм, правил, принципів формування, функціонування і регулювання. У наш час все примітнішим стає відносно новий специфічний сегмент – іноземний сектор. І якщо найважливішим показником інвестиційної привабливості країн-реципієнтів є індекс насиченості ПІІ, то найважливішим результатом припливу й накопичення ПІІ є формування іноземного сектору в приймаючих країнах.

У дисертаційній роботі дано авторське визначення іноземного сектора: це частина господарського потенціалу приймаючої країни, яка формується, керується і контролюється іноземними економічними суб'єктами; це особлива система соціально-економічних відносин між іноземними прямими інвесторами й різними структурами (економічними, адміністративними, правовими, політичними, соціальними і т.д.) країни-реципієнта.

Досліджуються основні фактори й характерні риси іноземного сектора, його місце і роль в національній економіці і світовому господарстві загалом. А саме: стадії та способи формування й розвитку іноземного сектора, система фінансування, організаційно-інституційна структура.

Визначаються й аналізуються дві основні стадії формування та розвитку іноземного сектора: стадія становлення даного сектора, як елемента національної економіки; стадія розширення і зміцнення його позицій. У свою чергу кожна з цих стадій має основні способи: створення нових власних підприємств; поглинання місцевих компаній іноземними інвесторами. На підставі аналізу економіко-статистичних даних обґрунтовується висновок про те, що зростає значення другого способу.

Аналіз джерел фінансування іноземного сектора дозволив зробити висновок про те, що в міру зміцнення і розширення власних позицій іноземний сектор переходить на режим "самофінансування" (реінвестиції, амортизаційні фонди, запозичення на ринках капіталу) і меншою мірою залежить від притоку капіталу від материнських компаній. Система фінансування значно залежить від організаційно-інституційної структури іноземного сектора.

Розглядається організаційно-інституційна структура іноземного сектора за юридичним статусом господарських підприємств і за ступенем контролю та характером керування головною іноземною компанією своїми підрозділами. У першому випадку – це дочірні компанії, філії, спільні підприємства; у другому – мажоритарні підрозділи (частка головних компаній у статутному капіталі – більше 50%), міноритарні (10-49%).

Доводиться, що іноземний сектор – це неоднорідна економічна система, яка складається з певних підсистем. Ці підсистеми контролюються конкретними іноземними інвесторами, які відрізняються один від одного багатьма показниками.

У другому розділі "Іноземний сектор в економічній системі приймаючих країн" розглядаються питання про роль і місце іноземного сектора в розвитку приймаючої країни. Досліджуються масштаби всіх іноземних секторів у світі та дається порівняльна характеристика їх показників з основними макроекономічними показниками. Підкреслюється, що іноземний сектор розвивається випереджальними темпами, які перевищують основні параметри приймаючих країн (табл. 1).

Таблиця 1

Основні макропоказники іноземного сектора в світовій економіці

Вартісний обсяг в поточних цінах, млрд. дол. Середньорічні темпи приросту, %

1982 1990 2001 1986-1990 1991-1995 1996-2000

Загальний обсяг накопичених ПІІ 734 1874 6846 15,6 9,1 17,9

Обсяг продажів 2541 5479 18517 16,9 10,5 14,5

Додана вартість 594 1423 3495 18,8 6,7 12,9

Сукупні активи 1959 5759 24952 19,8 13,4 19,0

Чисельність зайнятих, тис. чол. 17987 23858 53581 6,8 5,1 11,7

Для порівняння

Світовий продукт (у поточних цінах) 10805 21672 31900 11,5 6,5 1,2

Валові вкладення в основний капітал 2285 4841 6680* 13,9 5,0 1,3

* 2000

Аналіз даних таблиці свідчить про те, що якщо світовий продукт у поточних цінах за 1982-2000 рр. зріс у три рази, то загальний продаж іноземного сектора – в 7,3, а додана вартість – в 5,9. І найважливіший показник – це питома вага продажу іноземного сектора в світовому продукті. Вона зростає з 23,5% в 1982 р. до 25,3% в 1990 р. і до 58% в 2001 р. Якщо враховувати дуже високій рівень географічної і галузевої концентрації іноземних секторів, то вплив цих секторів на параметри економічного розвитку приймаючих країн буде ще значнішим.

Характер впливу іноземного сектора на приймаючі країни залежить від різних факторів: економічних, соціальних, політичної систем цих країн, а особливо від організаційно-інституціональної структури іноземних інвесторів, від їхньої економічної, науково-технічної, виробничої, фінансової стратегії. Роль іноземного сектора помітно змінюється з його розвитком і включенням в економічну та соціальну системи приймаючих країн. Крім того, місце, роль і значення іноземного сектора зумовлюється такими факторами, як "життєвий цикл" того чи іншого іноземного сектора ("японський", "американський", "англійський" і т.д.) і його підрозділів, "критична маса" іноземного сектора (тобто питома вага його в макроекономічних показниках приймаючих країн), яка може впливати, як позитивно, так і негативно. У цьому контексті запропоновано новий індекс (разом з індексом транснаціоналізації підприємницької діяльності) – індекс “іноземнізації” економіки країни-реципієнта. Індекс розраховується за чотирма показниками: питома вага нових припливів ПІІ у формуванні основного капіталу за останні 2-3 роки; питома вага накопиченої суми ПІІ у ВВП; питома вага доданої вартості, створеної на підприємствах іноземного сектора, у ВВП; питома вага зайнятих на підприємствах іноземного сектора в загальній чисельності зайнятих у приймаючій країні. З урахуванням цього індексу уточнюється географічна концентрація іноземних секторів. Так, за обсягом накопичених ПІІ, Тринідад і Тобаго займає 55-е місце, а за індексом "іноземнізації" – третє; США за попереднім показником займає 18-е місце, а за індексом "іноземнізації" своєї економіки – 56-е; КНР – 35 і 33 відповідно (Україна – 69 і 63) і т.д.

Сучасна ринкова економіка значною мірою зумовлюється певним науково-технічним потенціалом країни, світової спільноти в цілому. Аналіз світового науково-технічного потенціалу свідчить про високий ступінь географічної концентрації його як на макро-, так і на мікрорівні. ТНК, які захопили контроль над НДДКР (науково-дослідницька й дослідно-конструкційна робота) і, в цілому, над науково-технічним потенціалом своїх країн, проводять глобальну науково-технічну експансію, проникаючи в цю сферу інших країн, в т.ч. допомогою своїх закордонних секторів.

Проведене дослідження свідчить про те, що іноземному секторі на певному етапі складається свій науково-технічний потенціал. Простежуються етапи і способи його формування та розвитку, основні напрямки діяльності. Серед основних способів формування таких потенціалів особлива увага звертається на заснування науково-дослідних центрів, лабораторій; поглинання місцевих компаній, які проводять науково-дослідні й дослідно-конструкційні роботи.

Дається кількісна та якісна характеристика іноземного науково-технічного потенціалу й робиться висновок про зростаючу роль його в розвитку національної економіки приймаючих країн. Про це свідчать зростання підрозділів цього потенціалу та їх витрат на НДДКР; поширення функцій науково-технічного потенціалу іноземних секторів; підготовка науково-дослідницьких кадрів; формування венчурних компаній і фондів. Наприклад, в Україні зараз діють 8 іноземних венчурних фондів, серед яких треба назвати "Western NIS Enterprise Fund", що фінансує 17 проектів (на суму 61 млн. дол.).

У сучасних умовах, коли капітал, технологія, адміністративний досвід, комунікації все більше інтернаціоналізуються, особливого значення набувають національні розходження (кількісні й якісні) в формуванні і використанні трудових ресурсів. Звідси особливий науковий і практичний інтерес викликає проблема трудового потенціалу іноземного сектора.

Обґрунтовано основні тенденції формування й розвитку іноземного трудового потенціалу в приймаючих країнах та фактори, що їх зумовлюють. Підкреслюється випереджальне зростання трудового потенціалу в цьому секторі: з 23,8 млн. чол. в 1990 р. до 53,6 млн. чол. в 2001 р. у світовому іноземному секторі; а його частка в загальній чисельності зайнятих на всіх підприємствах материнських ТНК – з 33,9% в 1985 р. до 38,4% в 1995 р. і 49,8% в 1998 р. Дається аналіз основних способів формування трудового потенціалу: залучення місцевої робочої сили, спеціалістів, учених; підготовка власними силами кадрів необхідних категорій. З цією метою в іноземних секторах засновуються навчальні, освітні, навчально-тренувальні, проектні та інші центри, підрозділи. Наприклад, японська ТНК "Hitachi" відкрила в 1991 р. у Франції свій ліцей з підготовки кадрів для свого заводу, який функціонує в цій країні з 1985 р. За 1989-1999 рр. іноземні сектори відкрили освітні центри в різних приймаючих країнах на 835 млн. дол. В Україні іноземний сектор інвестував у сферу освіти на початок 2000 р. 3,3 млн. дол.; переміщення різних категорій робочої сили між підрозділами головних (материнських) корпорацій; використання міжнародного ринку робочої сили.

Проведене дослідження свідчить про те, що на підприємствах іноземного сектора умови праці порівняно кращі. Наприклад, заробітна плата тут в обробній промисловості в усіх країнах, що досліджувалися, в середньому в 1,5 рази вище, ніж на місцевих підприємствах, в т.ч. в приймаючих країнах з високим рівнем доходів – у 1,4 рази, з середнім рівнем доходів – 1,8 рази, з низьким рівнем доходів – 2 рази. Унаслідок цього ефективність праці в іноземному секторі майже завжди вища.

Економіко-статистичний аналіз господарського, науково-технічного і трудового (кадрового) потенціалів іноземного сектора дозволяє стверджувати, що іноземний сектор – це відносно більш стійкий елемент національної економіки приймаючих країн і світової економіки в цілому. Він володіє величезними економічними, виробничими, науково-технічними, фінансовими потенціалами, розміри яких збільшуються випереджальними темпами. Завдяки цьому, іноземний сектор значно впливає на розвиток економічних і соціальних систем окремої країни, регіону, світового співтовариства в цілому.

Підкреслюється, що найбільш наочно роль іноземного сектора виявляється в тому, що іноземні прямі інвестори разом з капіталом привносять у виробничі системи приймаючих країн більшою або меншою мірою нові, передові технології, управлінський, організаційний, маркетинговий досвід і навички і таким чином "прилучає" їх до світових стандартів.

У роботі акцентується увага на тому, що функціонування іноземного сектора може супроводжуватися і негативними наслідками, може викликати загострення економічних і соціальних проблем у приймаючих країнах. Але проведений аналіз дозволяє стверджувати, що в цілому іноземний сектор заслуговує на загальну позитивну оцінку. Таке твердження базується на тому факті, що прямі іноземні інвестори, як правило, приходять надовго і вони повинні "уживатися" з місцевими національними принципами, вимогами, законодавством.

У третьому розділі "Зовнішньоекономічна діяльність іноземного сектора" розглядаються проблеми зовнішньої торгівлі і транснаціональної діяльності іноземного сектора.

Іноземний сектор, зміцнивши свої позиції, на певному етапі починає розширювати свою діяльність за межі національних кордонів приймаючих країн, тобто здійснювати економічну транснаціоналізацію.

Розглядаються питання формування й розвитку експортно-імпортного потенціалу іноземного сектора, його роль у формуванні такого потенціалу приймаючої країни. Статистично доводиться зростаюча роль іноземного сектора в зовнішній торгівлі окремих країн і в світовій торгівлі в цілому (табл. 2).

По-перше, експортна торгівля розвивається більш високими темпами, і тому зростає її питома вага в світовому експорті. По-друге, іноземний сектор, таким чином, поширює експортний потенціал приймаючих країн в цілому, географічну та галузеву структури зовнішньої торгівлі, сприяє зростанню валютних надходжень. По-третє, може позитивно впливати на торговельний баланс приймаючих країн.

Таблиця 2

Експортна торгівля іноземних секторів світової економіки в 1990-2000 рр.

1990 1996 1997 1998 1999 2000

Світовий експорт товарів і нефакторних послуг, млрд. дол. 4381 6523 6710 6576 6892 7036

Експорт іноземних секторів, млрд. дол. 1166 1841 2035 2338 3167 3572

Питома вага іноземних секторів у світовому експорті, % 26,6 28,2 30,3 35,6 46,0 50,8

Стверджується на підставі глибокого дослідження, що іноземний сектор, беручи участь в процесі економічної транснаціоналізації, проходить ті ж самі етапи і форми даного процесу, що й інші економічні суб'єкти, з однією важливою відмінністю: він переходить від внутрішньої діяльності до транснаціональної набагато швидше й інтенсивніше. Це зумовлюється тим, що іноземний сектор використовує великий досвід і допомогу своїх засновників – головних ТНК, а також тим, що він включає велику кількість підрозділів, дочірніх компаній, філій (до 850 тис.), які накопичили величезну суму активів (більше 25 трлн. дол.)

Проведений аналіз засвідчує, що в рамках іноземного сектора створюються особливі експортні, імпортні, інвестиційні платформи, керовані специфічною організаційною системою – економічними пірамідами ТНК. Такі "піраміди" формуються на основі транснаціоналізації так званої "системи участі" в структурі акціонерного капіталу, а також на основі неакціонерних внутріфірмових зв'язків (технологічних, брендових, рекламних, субпідрядних, ліцензійних, франчайзингових). На цій підставі вводиться нова економічна категорія – "покоління ТНК", тобто ТНК, які за своїм статусом є дочірніми, внучатими і т.д. фірмами, що контролюються головною (материнською) ТНК. На цій підставі формуються вторинні, третинні й ін. іноземні сектори, і відповідно – нові покоління ТНК (рис. 1).

Рис. 1. Економічна транснаціональна піраміда (покоління ТНК)

Доведено, що транснаціональна діяльність іноземного сектора супроводжується виникненням специфічних форм зовнішньоекономічних зв'язків. По-перше, це внутрішньокорпораційна експортно-імпортна торгівля; внутрішньофірмові кредитно-фінансові, інвестиційні, валютні, фондові операції; внутрішньокорпораційна міжнародна виробничо-технологічна кооперація. Матеріальну основу внутрішньофірмових економічних зв'язків становить внутрішньофірмовий міжнародний розподіл праці. У результаті формуються відповідні міжнародні внутрішньофірмові (поряд з міжфірмовими) ланцюжки (торговельні, кредитні, виробничі і т.д.). По-друге, це реекспортні і реімпортні системи. Тобто іноземні сектори виступають у ролі "перевалочних" пунктів, посередників, економічних "трубопроводів" у міжнародному переміщенні товарів, послуг, капіталів.

Обґрунтовується, що розвиток міжнародної системи внутрішньофірмових економічних зв'язків і "перевалочних" пунктів, на частку яких припадає зростаюча частина світового переміщення товарів, послуг і капіталів, привносить істотні зміни в механізм ціноутворення, формування процентних ставок, валютних курсів, курсів цінних паперів. Мова йде про механізм трансферних (перекладних внутрішньокорпораційних) цін, процентних ставок і т.д. Такий механізм певною мірою порушує принцип ринкового ціно- і курсоутворення.

Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що іноземний сектор помітно впливає на масштаби, динаміку, структуру (галузеву, географічну) зовнішньоекономічних зв'язків приймаючих країн. Завдяки цьому він виступає як важливий фактор формування платіжного балансу, переміщення, репатріації капіталу, доходів, матеріальних і фінансових ресурсів приймаючих країн. Вплив іноземного сектора на платіжний баланс приймаючих країн можна відобразити у формулі:

В = (НІ + ЗІ + Е) – (ВК + І + РП +Т),

де В – вплив на платіжний баланс, НІ – нові прямі інвестиції, ЗІ – заміщення імпорту, Е – експорт товарів і послуг, ВК – відтік капіталу, І – імпорт товарів і послуг, РП – репатріація прибутків, Т – інші платіжні трансферти. При цьому, здійснюючи подібні переміщення і репатріації, компанії і банки іноземного сектора використовують канали офшорних зон і податкових гаваней, а також нелегальні методи. Тому приймаючі країни повинні користуватися відповідним механізмом контролю за міжнародними фінансовими операціями іноземних секторів.

У заключній частині робляться висновки щодо дії іноземного сектора в сучасній світовій економіці, подаються основні результати дисертаційного дослідження.

ВИСНОВКИ

1. В економічній літературі (іноземній і вітчизняній) стверджується, що міжнародний рух капіталу є вирішальним чинником розвитку сучасної світової економіки й основною формою ринкових відносин між країнами. Погоджуючись у принципі з цим твердженням, необхідно внести деякі корективи. По-перше, міжнародний рух капіталу дійсно є основною формою, але порівняно зі старими, загальновідомими формами світогосподарських зв'язків (міжнародним товарообігом, міжнародним обміном послугами, інтеграційними процесами і т.д.). Для підтвердження цього автор провів комплексний порівняльний аналіз міжнародного переміщення капіталу і найважливіших макроекономічних параметрів світової економіки, зовнішньоекономічних операцій величезної кількості країн. По-друге, проведене дисертаційне дослідження дозволяє стверджувати, що провідною формою інтернаціоналізації господарських зв'язків, фактором, що визначає ступінь розвитку сучасної ринкової економіки, все ж таки є підприємницька інтернаціоналізація ринкової економіки, на основі чого формуються нові економічні структури – іноземні сектори. Міжнародний рух капіталу, і в першу чергу прямих інвестицій, виступає як матеріально-фінансова база нових структурних утворень. Таке твердження обґрунтовується економіко-математичними розрахунками в дисертації. Згідно з цими розрахунками, саме іноземний сектор за багатьма показниками (особливо за їхньою динамікою) перевершує всі інші форми світогосподарських зв'язків і служить рушійним фактором розвитку економіки приймаючих країн і світової економіки в цілому.

2. Проведене дослідження показує, що в міжнародний інвестиційний процес утягнені зараз більшою або меншою мірою всі країни і підтверджує думку багатьох економістів про глобалізацію інвестиційного процесу. Разом з тим, на основі більш глибокого економічного і статистичного аналізу в дисертації звертається увага на те, що подібна глобалізація має обмежений характер. Це виявляється, з одного боку, в тому, що більшість з 190 досліджених країн (з яких у дисертації зроблені розрахунки) є чистими реципієнтами і лише деякі країни – чистими донорами; з іншого – поряд із широкою географічною диверсифікованістю прямого іноземного інвестування спостерігається високий ступінь географічної концентрації ПІІ – значно більша частина (близько 90%) ПІІ зосереджена в 30 з 190 країн-реципієнтів. Проблема надзвичайно високої географічної концентрації ПІІ безпосередньо пов'язана з проблемою інвестиційного клімату. У дисертації подається науково-обґрунтований аналіз численних факторів, що впливають на формування, стан та еволюцію інвестиційного клімату в різних країнах. Фактори певним чином скласифіковані й оформлені у вигляді системи економіко-математичних рейтингів країн-реципієнтів. Такий аналіз дозволяє не тільки пояснити особливості розміщення ПІІ, але і прогнозувати їх динаміку, географічну й галузеву структуру.

3. Запропоновано авторську концепцію іноземного економічного сектора як специфічної категорії сучасної ринкової системи. Суть цієї концепції полягає в тому, що іноземний сектор – це не тимчасова, не ізольована, а досить стійка господарська одиниця, що швидко розвивається; досить складна як з організаційного, так і функціонального погляду структура. Ця структура проходить у своєму розвитку ряд етапів, поступово "вживлюється" у загальнонаціональну економічну систему приймаючих країн. За своїм економічним змістом іноземний сектор являє собою певну частину господарського потенціалу приймаючої країни, що формується і керується іноземними економічними суб'єктами відповідно до місцевих принципів, законів, вимог і цілей економічної політики певної країни.

4. Між іноземним сектором і приймаючою країною складається специфічна система взаємозалежності. Ця система включає дві категорії зв'язків і відповідно дві форми контролю – економічні й законодавчо-юридичні. Іноземний сектор здійснює економічний контроль над визначеною частиною господарського потенціалу, а офіційні органи приймаючої країни – законодавчо-правовий. У ринковому господарстві визначальним є економічний контроль. А тому в дисертації стверджується, що відбувається "іноземнізація" економіки приймаючих країн. Подібна "іноземнізація" є провідною формою сучасного процесу інтернаціоналізації господарських зв'язків, процесу економічної глобалізації.

5. Іноземний сектор як специфічний, але невід'ємний, закономірний, об'єктивно зумовлений елемент сучасної ринкової економіки, вносить певні зміни, нові явища в систему економічних відносин – внутрішніх і міжнародних. Система економічних відносин зазнає певних змін:

·

· привносяться нові способи, методи в національну систему відносин між працею і капіталом, між роботодавцями і найманими робітниками (організація системи позики, нові форми оплати праці, відносини між власниками і місцевими профспілками і т.д.);

· іноземний сектор вносить нове в систему обміну, реалізації продукції, у систему конкуренції, використовуючи цінові й нецінові методи, зокрема механізм трансфертних цін;

· іноземний сектор виступає як сполучна ланка в економічних відносинах між країнами-реципієнтами і країнами-донорами прямих інвестицій.

6. Проведене дослідження на підставі наукової й економіко-математичної обробки фактологічних і статистичних матеріалів дозволило виявити і певним чином систематизувати основні результати функціонування іноземного сектора для приймаючих країн. У тому числі економічні, науково-технологічні, соціальні, культурологічні, політичні та ін., включаючи проблеми внутрішньонаціонального розвитку і міжнародного становища цих країн.

7. Формується глобальна супідрядна організаційна система. В основі цієї системи знаходяться найбільші ТНК, що зв'язують (за допомогою іноземних секторів, внутрішньофірмового міжнародного поділу праці) господарські структури різних країн в єдину економічну сінергетику. Національні відтворювальні процеси стають частиною міжнародної (світової) відтворювальної системи.

8. Запропоновані методи кількісного і якісного аналізу впливу іноземного сектора на розвиток приймаючих країн дозволяє дати конкретну оцінку його позитивної ролі: а) виробничо-економічні і науково-технологічні комплекси, які формуються в межах іноземного сектора, з одного боку, збільшують, розширюють і структурують загальнонаціональні подібні потенціали, з іншого, – активізують, стимулюють діяльність місцевих економічних суб'єктів, сприяють розвитку науки і техніки, зростанню ефективності національної економіки; б) сприяє розв'язанню певних соціальних проблем, проблем зайнятості, підготовки висококваліфікованих кадрів, нових професій, поліпшенню умов праці, підвищенню заробітної плати і т.д.; в) іноземний сектор,