СОХНИЧ АНАТОЛІЙ ЯКОВИЧ

УДК 332.37 : 334.012.23

ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬ

В ЗАХІДНОМУ РЕГІОНІ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.08.01 - економіка природокористування і

охорони навколишнього середовища

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Львів - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському державному аграрному університеті

Міністерства аграрної політики України

Науковий консультант доктор економічних наук, професор, академік УЕАН
Гнаткович Дмитро Іванович

Львівський державний аграрний університет,

завідувач кафедри земельного кадастру

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,
член-кореспондент УААН
Третяк Антон Миколайович,
Українська академія аграрних наук,
віце-президент

доктор економічних наук, професор

заслужений діяч науки і техніки України
Федоров Микола Миколайович,
Інститут аграрної економіки УААН,
завідувач відділом земельних відносин

доктор економічних наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України
Бриндзя Зіновій Федорович, Тернопільська академія народного господарства, завідувач кафедри земельних відносин і технологій АПК

Провідна установа: Рада з вивчення продуктивних сил України
НАН України, відділ з проблем використання та охорони земельних ресурсів, м.Київ

Захист відбудеться “ 19 ” лютого 2003 р. о 11 год. на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 35. 072. 01 Українського державного
лісотехнічного університету за адресою: 79057, м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 103

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Українського
державного лісотехнічного університету за адресою: 79057, м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 101

Автореферат розісланий 15січня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

Кандидат економічних наук, доцент Р.Я. Кіндрат

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Раціональне використання і охорона земельних ресурсів є надзвичайно важливою природничо-науковою та соціально-економічною проблемою, яка вирішується на основі балансу між необхідним економічним ростом та збереженням земельних ресурсів.

Слід зазначити, що протягом багатьох десятків років землекористування носило економічно неприродний, руйнівний характер. Держава, маючи абсолютну власність на землю, в домаганні досягти високих економічних показників, злочинно нехтувала екологічними пріоритетами в землекористуванні. Використання землі в різних галузях народного господарства здійснювалося переважно без чітко окресленого еколого-економічного та соціального обґрунтування. В подальшому це призвело до загрозливого порушення екологічного балансу.

Закономірний занепад соціалістичної системи господарювання, зініціював пошук ефективних шляхів землекористування. Багатоаспектний характер цієї природничо-наукової і соціально-економічної проблеми потребує системної орієнтації у дослідженні та вирішенні теоретико-методологічних положень і практичних завдань організації комплексного використання земельних ресурсів як найважливішої складової частини біосфери.

Нові вимоги до землекористування, об’єктивно зумовлені новим законодавством про землю, загостренням екологічних проблем Західного регіону України, визначають актуальність дослідження щодо обгрунтування організації використання і охорони земель в умовах становлення ринку. Вирішенню цих проблем присвячена дана дисертаційна робота.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Викладені в дисертації положення є складовою частиною комплексних досліджень, виконаних в 1995-2002 рр. в рамках планів науково-дослідних робіт Західного НДІ землевпорядкування і земельного кадастру Львівського державного аграрного університету, зокрема: “Розвиток наукових положень всіх складових частин земельного кадастру” (1995-1996 рр. РК № 0193V029512, звіт - 0396V014708, 1996 р.), де дисертантом розроблено теоретико-методологічні та методичні основи вдосконалення правових положень і практики ведення кількісного обліку земель; “Розробка методичних рекомендацій щодо плати за землю” (договір 1995 р. з науково-технологічним і консультативним центром впровадження та розповсюдження наукових розробок в АПК Львівської області) - звіт ІК 0296V001455, 1996 р., де дисертантом розроблено методичні рекомендацій щодо плати за землю на базі нормативної ціни землі; дослідження, проведені при розробці і впровадженні проекту “Створення Львівського регіонального інформаційно-освітнього вузла Internet із забезпеченням інтерактивного доступу до світових інформаційних ресурсів навчальних закладів та молодіжних організацій Західного регіону України”, на виконання якого автор одержав грант
К 97 – 0351 міжнародного фонду “ЄВРАЗІЯ”, в результаті чого виданий навчальний посібник “Сучасні інформаційні технології в агропромисловому комплексі” – де дисертантом розроблені методологічні та методичні основи впровадження даної інформаційної системи. А також дослідження, пов’язані з виконанням наступних тем та розробкою методичних рекомендацій:*

“Науково-методичні положення та рекомендації щодо організації раціонального використання та охорони земель в умовах ринкової економіки”. Замовник: Міністерство АПК України. Державний реєстраційний номер 0198V005603, дог.№ 294-3Р, 1998 р. *

“Удосконалення методів отримання земельнокадастрової інформації та застосування її для реалізації земельної реформи”. Звіт кафедри земельного кадастру ЛДАУ про науково-дослідну роботу за 1999 р.*

“Експериментальна розробка плану земельно-господарського устрою території м.Львова”. Державний реєстраційний номер 0100V002335, 1999 р.*

“Розробка теоретичних основ управління земельними ресурсами, землевпорядкування і земельного кадастру та методики організації екологічно-безпечного використання земель в ринкових умовах”. Державний реєстраційний номер 0100V002331, 2000 р. *

“Організація використання ландшафтів” (Методичні рекомендації) - Львів: НВФ “Українські технології”, 2000.- 41 с. - схвалено технічною Радою Волинського філіалу інституту землеустрою УААН (протокол №2 від 8.02.2000 р.).*

“Наукові основи державного обліку якості земель та їх оцінки” (Методичні рекомендації) - Львів: НВФ “Українські технології”, 2000.- 76 с. - схвалено науково-технічною Радою Чернівецького філіалу інституту землеустрою УААН (протокол №1 від 23.08.2000 р.).

Мета і завдання дослідження. Основною метою дослідження є теоретичне і практичне обґрунтування організації використання і охорони земель в умовах ринкової економіки.

Багатогранність поставленої проблеми визначила необхідність розв’язання цілого комплексу задач:*

визначити вплив природних та соціально-історичних умов на формування земельних відносин;*

обґрунтувати методологічні основи розвитку ринкового землекористування;*

обґрунтувати принципи організації раціонального використання і охорони земель в умовах ринкової економіки;*

опрацювати науково-методичні положення таксономізації і систематики земель, їх районування;*

опрацювати науково-методичні положення реєстрації землі та нерухомості в системі управління земельними ресурсами;*

вдосконалити науково-методичні положення грошової оцінки землі;*

вдосконалити науково-методичні положення оцінки вартості земельних ділянок і нерухомості в ринкових умовах;*

обґрунтувати науково-методичні засади інформаційного забезпечення землекористування;*

вдосконалити науково-методичні основи системної організації ландшафтів і принципи оптимізації їхньої структури і функцій;*

розробити методологічні підходи щодо розв’язання оптимізаційних задач використання землі, побудовані на методах нечіткого моделювання;*

розробити теоретико-методологічні способи прийняття компромісних рішень на засадах нечіткої логіки в управлінні земельними ресурсами;*

вдосконалити методику подання параметрів моделі оптимізації поєднання галузей агроформування у певних умовах;*

розробити науково-методичні основи побудови моделі оптимізації використання земель на основі нечіткої матриці знань із лінгвістичними змінними;*

розробити науково-методологічні основи дослідження нечіткого логічного рівняння оптимізації використання земель за окремими чинниками; *

сформулювати науково-методичні основи моніторингу земель і організаційні принципи його ведення в системі управління земельними ресурсами.

Об’єкт досліджень. Об’єктом дослідження є процес використання та охорони земельних ресурсів Західного регіону України, які за природно-кліматичними, економічними, соціальними особливостями мають відмінність від інших регіонів України.

Предметом дослідження є сукупність теоретико-методологічних основ та методичних положень розвитку раціонального землекористування в умовах становлення ринку.

Методи дослідження. Теоретичну та методологічну основу досліджень складає діалектико-системний метод пізнання законів, явищ, процесів природи та суспільства; досягнення вітчизняних та зарубіжних вчених в галузі природознавства, ґрунтознавства, географії, екології, земельного кадастру, агрономії, економіки, землекористування, математичного моделювання тощо.

Методологія досліджень ґрунтується на комплексному поєднанні відомих прийомів досліджень: статистичний, монографічний, розрахунковий, кореляційного та регресійного аналізу, абстрактно-логічний, графічний, балансовий, нормативний, метод експертних оцінок, факторного аналізу та економіко-математичного моделювання тощо.

Інформаційну основу досліджень складають: законодавча база сучасної земельної реформи в Україні, статистичні дані та архівні матеріали областей регіону, державного земельного кадастру України і областей, схеми та проекти землевпорядкування, нормативні дані, наукові відомості та офіційні документи із земельної реформи і землевпорядкування, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених з еколого-економічних проблем землекористування, рекомендації регіональних науково-дослідних закладів, комп’ютерні бази даних тощо.

Наукова новизна одержаних результатів. Результати виконаного дослідження у своїй сукупності вирішують важливу науково-прикладну проблему розробки теоретико-методоло-гічних засад оптимізації використання та охорони земель. Досліджено, що необхідність земельної реформи зумовлена в першу чергу підвищенням ефективності використання земель, яка ґрунтується на таких принципах: науково-обґрунтований перерозподіл земельних ресурсів за формами власності, галузями, між юридичними та фізичними особами; рівноправність всіх форм власності і господарювання на землі; економічне регулювання раціонального використання і охорони земель; цільове використання земель; непорушність права власності і права користування землею; постійне вдосконалення форм і типів організації і впорядкування території; системний підхід до використання і охорони земельних ресурсів; регіональний підхід; планомірність організації використання землі; екологізація землекористування; законодавче та нормативно-методичне забезпечення організації раціонального використання земель.

Науковий і практичний досвід дає нам можливість доповнити цей перелік принципами, які випливають з умов ринкової економіки, зокрема з соціально-економічного, екологічного, політичного життя суспільства.

Вперше пропонуються такі принципи підвищення ефективності використання земель: врахування людського чинника як елементу продуктивних сил; ринкових показників; державного протекціонізму і регулювання господарської діяльності; агломерації капіталів; поглибленого вивчення земельних ресурсів; національних інтересів; врахування історичного досвіду господарювання; конкуренції власників землі і землекористувачів; етичних методів використання землі; інформаційного забезпечення, інвестиційних критеріїв.

Ці принципи в повній мірі підпорядковані завданню земельної реформи і вже сьогодні знаходять своє позитивне відображення в контексті еколого-економічної та соціальної ефективності використання земельних pecypciв. Вони підтверджують правильність курсу земельної реформи, яка заклала міцні підвалини раціонального землекористування.

В дисертаційній роботі дістали подальший розвиток науково-теоретичні положення таксономізації системи ландшафтно-екологічного районування території, що базуються на системних властивостях об’єкту вивчення.

Обґрунтовано науково-теоретичні основи і практичні рекомендації реєстрації землі та об’єктів нерухомості, запровадження яких є важливою умовою створення ефективної системи управління земельними ресурсами.

Дістали подальший розвиток науково-методичні положення грошової оцінки землі. Запропоновано в доповнення до існуючої методики грошової оцінки землі введення відповідних коефіцієнтів, що забезпечить належну об’єктивність даних для вирішення практичних задач економічного регулювання земельних відносин в Україні.

Вперше у вітчизняному землекористуванні обґрунтовано підхід стосовно оцінки вартості земельних ділянок і нерухомості із застосуванням нейромережних технологій. Така розробка є першою спробою розв’язання даної проблеми, вона є доцільною і має переваги перед класичними оптимізаційними методами.

Пропоновані структури організації і функціонування багатогранної системи земельного кадастру дадуть змогу створити відповідні умови для розвитку ефективної системи управління земельними ресурсами.

Дістали подальший розвиток науково-методологічні та методичні основи оптимізації землекористування в умовах формування ринкових відносин, які ґрунтуються на науковому розумінні системного підходу, при якому компоненти системи упорядковані за відношеннями, що мають визначені властивості, а їх множина характеризується єдністю і властивостями цілісного об’єкта.

В дисертаційній роботі удосконалено науково-методологічні основи інформаційного забезпечення системи управління земельними ресурсами в умовах ринкової економіки, оскільки останнє вимагає комплексної земельно-кадастрової інформації. Визначено концептуальні положення формування баз інформаційних даних, заснованих на технологіях геоінформаційних систем (ГІС). При цьому пакет програмних засобів повинен ґрунтуватися на принципі відкритих систем, забезпеченні функціонування, сумісності і максимального використання потенційних можливостей комплексу технічних засобів на всіх рівнях земельнокадастрової системи.

Розвинуто наукові основи системної організації ландшафтів і принципи оптимізації їх структури і функцій як основи раціонального землекористування. Розроблено пропозиції ландшафтної організації території землекористувань, що дозволить зберегти природну рівновагу і звести до мінімуму процеси деградації ландшафтів.

Вперше в землекористуванні запропоновано перехід до прийняття компромісних рішень на нечіткій основі, що дає можливість створювати моделі знаходження оптимальних рішень, та нечітку модель апроксимації при нелінійних залежностях в землекористуванні.

Обґрунтована методика подання параметрів моделі оптимізації поєднання галузей агроформування (виробничого підрозділу) шляхом дефазифікації багатоцільової нечіткої задачі оптимізації до чіткого вигляду. Це дозволяє апроксимувати функції належності через кусково-лінійні неперервні функції.

Пропонується здійснювати побудову моделі оптимізації використання земель на основі нечіткої матриці знань із лінгвістичними змінними.

Обґрунтовано необхідність дослідження нечіткого логічного рівняння оптимізації використання земель в розрізі окремих чинників при інших фіксованих. Пропонується графічна форма алгоритму прийняття рішень. Цей підхід дає можливість визначити точки біфуркації, що робить модель гнучкою і адаптивною.

Удосконалено науково-теоретичні засади системи моніторингу земель, яка дозволяє отримувати інформацію про стан земельних ресурсів, залучених у господарське використання, та оцінювати зміни, зумовлені антропогенними чинниками, які відбуваються в землекористуванні. Це спонукатиме до природоохоронного, ресурсозберігаючого та відтворювального характеру раціонального використання земель, передбачаючи збереження ґрунтів і обмеження негативного впливу на них.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретико-методологічні положення і методичні підходи дисертації, сформовані на засадах системної орієнтації і доведені до конкретних методичних рекомендацій та практичної реалізації окремих їх елементів. Практична цінність дисертаційного дослідження полягає в тому, що одержані результати дають змогу вирішити важливу науково-прикладну проблему розробки теоретико-методологічних засад оптимізації використання та охорони земель в умовах ринкової економіки. Це сприятиме природоохоронному, ресурсозберігаючому та відтворювальному характеру раціонального використання та охорони земель.

Теоретичні та практичні підходи дисертанта щодо розвитку наукових положень всіх складових частин земельного кадастру є основою ефективного використання і охорони земель (РК № 0193V029512, звіт ІК 0396V014708, 1996 р.).

Наукові розробки дисертанта стосовно плати за землю на базі нормативної ціни землі використані науково-технологічним і консультативним центром впровадження та розповсюдження наукових розробок в АПК Львівської області (державний реєстраційний номер №0196V004527, звіт ІК 0296V001455, 1996 р.).

Розробки науково-методичних положень та рекомендацій щодо організації раціонального використання та охорони земель в умовах ринкової економіки використані Міністерством АПК України (Державний реєстраційний номер 0198V005603, договір № 294-3Р, 1998 р.).

Наукові розробки з удосконалення методів отримання земельнокадастрової інформації та застосування її для реалізації земельної реформи є основою об’єктивного опису, що в подальшому служить підґрунтям оптимізації використання і охорони земель (звіт кафедри земельного кадастру Львівського державного аграрного університету про науково-дослідну роботу в 1999 р.).

Результати дослідження автора використані Львівським міським управлінням земельних ресурсів за результатами експериментальної розробки плану земельно-господарського устрою території м.Львова (державний реєстраційний номер 0100V002335, 1999 р., акт про впровадження дисертаційного дослідження №1609/812 01-16 від 12.09.2002р.).

Розробки автора стосовно теоретичних основ управління земельними ресурсами, землевпорядкування і земельного кадастру та методики організації екологічно безпечного використання земель є актуальними в ринкових умовах (державний реєстраційний номер 0100V002331, 2000 р.).

Методичні рекомендації щодо наукової організації використання ландшафтів схвалено технічною Радою Волинського філіалу інституту землеустрою УААН (протокол №2 від 8.02.2000 р.) і впроваджуються у виробництво (акт про впровадження дисертаційного дослідження №125 від 29.07.2002р.).

Методичні рекомендації щодо наукових основ державного обліку якості земель та їх оцінки схвалені науково-технічною Радою Чернівецького філіалу інституту землеустрою УААН (протокол №1 від 23.08.2000р.).

Результати дослідження дисертанта щодо розробки нечіткої моделі апроксимації при нелінійних залежностях в землекористуванні використовуються при організації території та впорядкуванні нових агроформувань, роздержавленні та приватизації земель, їх паюванні (акт про впровадження дисертаційного дослідження №344 від 26.07.2002р. Одеського філіалу інституту землеустрою УААН, акт про впровадження дисертаційного дослідження №17 від 31.07.2002р. Львівського філіалу інституту землеустрою УААН ).

З проблем, досліджених у дисертації, автором розроблений курс “Державний контроль за використанням земель” і опубліковані у співавторстві курс лекцій (1996 р.); розроблений курс “Моніторинг земель” і опублікований навчальний посібник (1997 р.); розроблений курс “Земельний менеджмент”; розроблений курс “Основи теорії землекористування” (2000 р.); опублікований у співавторстві навчальний посібник “Управління земельними ресурсами” (2002 р.), затверджений Міністерством освіти та науки України як навчальний посібник для студентів і викладачів вищих навчальних закладів 3-4 рівня акредитації (лист МОН України від 18.10.2001 року №127); опублікований у співавторстві навчальний посібник “Реєстрація землі та нерухомості” (2001 р.); опублікований у співавторстві навчальний посібник “Сучасні інформаційні технології в агропромисловому комплексі” (1999 р.); опублікований у співавторстві навчальний посібник “Земельно-правовий процес приватизації земельних ділянок в містах” (1997 р.). Результати дисертаційного дослідження впроваджені в навчальний процес у Львівському державному аграрному університеті та інших вищих закладах освіти.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в роботі використані лише ті ідеї та положення, що є результатом особистої роботи здобувача. Конкретний внесок здобувача у ці праці вказаний в авторефераті в переліку основних публікацій за темою дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації доповідались автором на багатьох міжнародних та регіональних конференціях, у тому числі на: регіональній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми реалізації земельної реформи в Україні” (Львів, 15 - 17 листопада 1995); міжнародній науково-практичній конференції “Україна в світових, продовольчих і кормових ресурсах і економічних відносинах” (Вінниця, 11 - 14 грудня 1995); симпозіумі “Україна - Австрія. Сільське господарство. Наука і практика” (Львів, 22 - 26 вересня 1996); семінарі за проектом Tacis “Розвиток земельної реєстрації в Україні” (Рівне, 28 - 30 грудня 1996); міжнародній конференції в РВПС (Київ, 6 червня 1997); міжнародній науковій конференції “Сучасні проблеми охорони земель” (Київ, 10 - 12 вересня 1997); науково-практичній конференції “Приміські території. Проблеми і перспективи їх розвитку” (Львів, 23 24 січня 1997); міжнародному науковому симпозіумі (Молдова, Кишинів, 7 - 9 жовтня 1998); міжнародній науковій конференції “Входження освіти України в міжнародний освітянський простір” (Вінниця, 7 - 10 червня 1999); міжнародній науково-практичній конференції “Теорія і практика розвитку агропромислового комплексу” (Львів, 28 - 30 вересня 1999); міжнародній науково-виробничій конференції “Проблеми землеустрою, земельного кадастру та екології навколишнього середовища в умовах здійснення земельної реформи” (Харків, 12-13 жовтня 1999); засіданні круглого столу ЛДАУ на тему: “Проблеми управління земельними ресурсами” (Львів, 10 грудня 1999); наукових конференціях Львівського державного аграрного університету (1995 - 2002); наукових звітах кафедри земельного кадастру ЛДАУ (1995 - 2000); наукових звітах кафедри управління земельними ресурсами ЛДАУ (2000 - 2002); обласних науково-виробничих конференціях і семінарах ( Львів, 1995 - 2002); міжрегіональній науково-практичній конференції “Реформування земельних відносин як процес відродження українського села” (Бучач, Тернопільська обл., 16 - 17 березня 2000); міжнародній науково-практичній конференції “Підприємництво в Україні: проблеми і шляхи розвитку” (Львів-Дрогобич-Трускавець, 23 - 26 березня 2000); Третій міжнародній науково-практичній конференції “Економічні та гуманітарні проблеми розвитку суспільства в третьому тисячолітті” (Рівне, 27 - 29 квітня 2000); науково-практичній конференції “Проблеми сучасної екології” (Запоріжжя, 20 - 22 вересня 2000); міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми природокористування Карпатського регіону” (Коломия, 3 - 5 жовтня 2000); міжнародній науково-практичній конференції “Еколого-економічні проблеми природокористування” (Миколаїв, 13 - 16 вересня 2001); міжнародній науково-практичній конференції “Аграрна освіта і наука на початку третього тисячоліття” (Львів, 18 - 21 вересня 2001); міжнародній науковій конференції (Молдова, Кишинів, 26 - 28 жовтня 2001); міжнародній науково-практичній конференції “Фінансові механізми активізації підприємництва в Україні” (Львів, 1 - 3 листопада 2001); науково-методичній конференції “Формування нової парадигми економічної теорії в Україні” (Львів, 23 - 24 листопада 2001); всеукраїнській науковій конференції “Проблеми розвитку земельних відносин на засадах нового Земельного кодексу України” (Київ, 10 - 11 вересня 2002); міжнародній науково-практичній конференції “Еколого-економічні пробеми розвитку АПК” (Львів, 25-27 вересня 2002); міжнародній науково-теоретичній конференції “Теорія і методи еколого-економічної оцінки, оптимізація використання та відтворення земельних ресурсів” (Київ, 11-14 листопада 2002).

У рамках розробки і впровадження проекту “Створення Львівського регіонального інформаційно-освітнього вузла Internet із забезпеченням інтерактивного доступу до світових інформаційних ресурсів навчальних закладів та молодіжних організацій Західного регіону України” (1997 р.) матеріали досліджень були апробовані при виданні навчального посібника “Сучасні інформаційні технології в агропромисловому комплексі”.

Публікації. За темою дисертаційного дослідження автором опубліковано 2 індивідуальні монографії, 3 колективні монографії (автор має по одному розділу в кожній), 6 монографій у співавторстві, 4 наукові брошури індивідуальні і 3 у співавторстві, 2 науково-методичні рекомендації індивідуальні і 1-а у співавторстві, 33 статті у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України (з них 2 індивідуальні статті – у наукових журналах, 16 наукових статей індивідуальні і 15 наукових статей у співавторстві в наукових збірниках). Загальний обсяг цих публікацій перевищує 168 друкованих аркушів, з яких понад 101 – особистий внесок здобувача. Крім цього, 13 статей за темою дисертаційного дослідження опубліковано в матеріалах наукових конференцій.

Тематика дисертації була також висвітлена в 1-му індивідуальному навчальному посібнику, 1-й індивідуальній лекції, 1-му курсі лекцій у співавторстві, 1-му навчальному посібнику у співавторстві (затвердженому Міністерством освіти та науки України як навчальний посібник для студентів і викладачів вищих закладів освіти 3-4 рівня акредитації – лист МОН України №127 від 18.10.2001 р.), 3-х навчальних посібниках у співавторстві, 11-ти лекціях у співавторстві.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел з 353 найменувань. Повний обсяг роботи становить 365 сторінок комп’ютерного тексту, з яких таблиці займають 17 сторінок, рисунки - 20 сторінок, список використаних джерел – 30 сторінок, додатки - 13 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються мета і завдання дослідження, наукова новизна та практична цінність результатів, які здобуто в процесі дослідження, представлено форми їх апробації та використання.

У першому розділі дисертаційної роботи “Науково-теоретичні основи ринкового землекористування” досліджено роль і місце землі в суспільному виробництві, які змінюються з його розвитком.

Проблема раціонального використання і охорони земельних ресурсів завжди була в центрі уваги українського суспільства. На всіх ступенях його розвитку вона розглядалася по-різному. Потрібно суттєво змінювати погляд на проблему раціонального землекористування, яка залишається однією із найбільш гострих у земельній політиці України.

Досліджуючи питання використання і охорони земель, на наш погляд, раціональне використання землі – це таке використання, яке відповідає її цільовому призначенню, забезпечує високу ефективність землекористування і її охорону, спрямовану на запобігання необґрунтованого вилучення земель сільськогосподарського призначення, захист від антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. З цього випливає, що в практику землекористування потрібно запровадити такі принципи використання землі, які б дали змогу вирішити поставлену проблему.

Для того, щоб об’єктивно визначитися щодо принципів організації раціонального використання земельних ресурсів, потрібно зазначити, що в економічній літературі певною мірою вже сформульовані такі принципи, які не втратили своєї актуальності.

В той же час практика довела, що земельне питання може бути ефективно вирішене за умови, коли принципи організації раціонального використання і охорони земель будуть узгоджуватись з “правилами” ринковою економікою, коли ці принципи будуть випливати із серцевини соціально-економічного, екологічного, політичного життя суспільства.

Вперше запропоновано доповнити сформовані раніше принципи наступними: врахування людського чинника як елементу продуктивних сил; ринкових показників; державного протекціонізму і регулювання господарської діяльності; агломерації капіталів; поглибленого вивчення земельних ресурсів; національних інтересів; врахування історичного досвіду господарювання; конкуренції власників землі і землекористувачів; етичних методів використання землі; інформаційного забезпечення; інвестиційних критеріїв. Дотримання вищеназваних принципів ініціюватиме раціональне використання і охорону землі.

Важливою є законодавча база сучасної земельної реформи в Україні. Однозначно можна стверджувати, що прийняття Верховною Радою України 25 жовтня 2001 року Земельного кодексу як основного рамкового земельного закону стало історичною подією початку третього тисячоліття. Цей Земельний кодекс носить революційний характер за глибиною перетворень в українському суспільстві і дає надію на оздоровлення економіки країни, забезпечення її продовольчої незалежності, раціональне використання і охорону земельних ресурсів. Він визначає магістральний напрям розвитку земельних відносин, в основі яких лежать три форми власності – державна, комунальна і приватна, установлює гарантію права власності на землю. Закон визначає право приватної власності непорушним. Виходячи із світової тенденції розвитку земельної власності, Земельний кодекс України передбачає включення землі в ринковий обіг. При цьому купівля-продаж сільськогосподарських земель стане важливим чинником їх раціонального використання, дасть змогу швидше зміцнити підприємницькі основи фермерського сектора, підштовхне економічну диференціацію селянського землекористування, сприятиме перетворенню частини особистих селянських господарств у дрібнотоварні сімейні і партнерські господарства, усуне штучне обмеження на зростання площі фермерського господарства тощо.

Земельний кодекс не є самодостатнім документом, який може забезпечити вирішення існуючих проблем землекористування. На його підставі потрібно напрацювати низку інших рамкових законів, які б деталізували стратегію і тактику управління земельними ресурсами. Зокрема, це Закони України “Про землевпорядкування”, “Про Державний земельний кадастр”, “Про ринок землі”, “Про іпотеку”, “Про розмежування земель державної і комунальної власності”, а також, з огляду на особливу важливість охорони земельних ресурсів, потрібно першочергово прийняти Закони України “Про охорону земель”, “Про охорону ґрунтів”, “Про консервацію сільськогосподарських угідь” тощо.

Організація використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища, поліпшення природних ландшафтів повинні здійснюватися на основі землевпорядкування як однієї із складових управління земельними ресурсами. Воно включає в себе вирішення широкого кола питань економічного і екологобезпечного землекористування.

Брак знань щодо взаємодії суспільства з природою нині поставило людство перед необхідністю охороняти навколишнє середовище, і в першу чергу земельні ресурси, як складову біосфери. Практика дає можливість виявити серйозні недоліки, прогалини в теоретичних розробках щодо проблем еколого-економічного землекористування.

В умовах України проблема забезпечення збалансованого розвитку набула першочергового значення. Настав час навчитись визначати збитки, які за певних обставин штучні системи наносять природі і суспільству. Тому запропоновані в нашій роботі принципово нові положення (принципи) землекористування - це по суті початок теоретичної розробки сучасної проблеми раціонального використання і охорони земель. Власне принцип системного підходу при землекористуванні дає “ключ” до вирішення назрілої проблеми економічно ефективного, екологобезпечного довкілля.

Цілком очевидно, що системному принципу організації території відповідає ландшафтний підхід, основна мета якого полягає у врахуванні не тільки комплексу природно-економічних чинників, але і в пізнанні закономірностей будови ландшафтів, процесів, які там проходять, вмінні прогнозувати зміни в ландшафтах на певний період часу, які виникатимуть під впливом антропогенної дії та ін.

Тільки при такій постановці питання будуть сформовані оптимальні передумови, які дозволять розв’язати існуючі суперечності між людиною і природним середовищем, будуть вирішені еколого-економічні, соціальні та інші проблеми раціонального землекористування.

У другому розділі дисертаційної роботи “Земельно-ресурсний потенціал Західного регіону України” проведений аналіз природно-економічних умов раціонального землекористування.

Західний регіон України охоплює сім західних областей: Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Рівненську, Тернопільську і Чернівецьку. Його територія становить майже 110,7 тис.кв.км або 18,4% загальної площі земель України.

Аналізуючи типи природних ландшафтів (природоохоронні, рекреаційні, лісогосподарські, сільськогосподарські, урбанізовані, промислові), ми дійшли до висновку, що найбільш складними і функціонально обумовленими з системою землекористування є сільськогосподарські.

Адже висока розораність сільськогосподарських ландшафтів України стала наслідком екстенсивного ведення сільського господарства, спричиненого командно-адміністративним стилем управління. Доведені до господарств плани виробництва рослинницької продукції спонукали до розорювання крутосхилів, прибережних та придорожніх смуг, природних кормових угідь. Наслідком цього стало порушення екології навколишнього середовища. При цьому приріст продукції відставав від приросту засобів виробництва в 4-5 разів. Водночас встановлено зворотний взаємозв’язок між продуктивністю орних земель і ступенем їх розораності. Це означає, що продуктивність орних земель там вища, де менша сільськогосподарська освоєність території, де менша питома вага ріллі, а більшу площу займають кормові та інші угіддя.

Наші багаторічні дослідження вказують на необхідність комплексного врахування умов території для сільськогосподарського виробництва, тобто ландшафтного підходу.

Досить нагадати, що в результаті негативних тенденцій в землекористуванні в Україні лише приблизно 5 млн.га знаходяться у відносно природному стані (болота, озера, річки, гори), решта ж земель опинились під впливом антропогенної діяльності.

Дослідження показують, що стійкий розвиток землекористування повинен забезпечуватися балансом між вирішенням соціально-економічних проблем і збереженням земельних ресурсів.

Важливим є питання ренатуралізації земель, в завдання якої входять: відновлення рівнів води в природних водоймах, які понизилися після проведення осушувальних робіт на прилеглих територіях; відновлення водно-болотних комплексів, які були до будівництва осушувальних систем. Для цих цілей рекомендується використовувати списані з балансу підприємства осушувальні системи і ті, що рекомендуються до списання. Ренатуралізовані ділянки можуть бути використані для вирощування лози, отримання лікарської сировини, створення ягідників, вирощування ялинок, вирощування деревини тощо.

Відповідний інтерес представляють селянські (фермерські) господарства, загальна площа яких в регіоні становить - 182,1 тис.га, з них сільськогосподарських угідь - 176,6 тис.га, в тому числі ріллі – 150,7 тис.га. В середньому на одне господарство припадає сільськогосподарських угідь – 30 га і ріллі – 25 га (в Україні в цілому ці показники відповідно становлять 55 і 51 га).

Серед європейських країн Україна займає перше місце за територією (60,4 млн.га), в тому числі 42 млн.га сільськогосподарських угідь. Разом з тим, як в інших країнах світу, так і в Україні спостерігається загальна тенденція зменшення площі землі, яка обробляється, в розрахунку на особу. Наприклад, якщо в США на одну особу в 1975, 1985, 2000 рр. припадало відповідно 0.65, 0.57 і 0.53 га, то в Україні відповідно – 0.69, 0.67, 0.66 га.

Очевидно, процеси, які відбуваються у землекористуванні, є об’єктивними і їх не уникнути, оскільки виникає необхідність у відведенні значних площ для розширення житлового будівництва, промисловості, транспорту тощо. Але в будь-якому разі цей процес повинен бути оптимізований шляхом відповідного управління. Адже існуючі нормативи відведення земельних ділянок для потреб промисловості, транспорту, енергетики та ін. в Україні у 2,5–2,7 рази перевищують нормативи, прийняті в країнах Західної Європи. Значні території зайняті відходами виробництва, відвальними породами, тощо. В чорній металургії і теплоенергетиці понад 40 відсотків території займають шлаконагромаджувальні та інші вмістилища відходів.

З переходом до ринкових відносин, держава, в силу об’єктивних причин послабила свої контролюючі функції в галузі землекористування, що призводить до негативних еколого-економічних наслідків. Головною причиною цього, в першу чергу, є суб’єктивний чинник, через який не завжди приймались достатньо обґрунтовані заходи, спрямовані на перебудову економічної системи, а також це стосується і застосовуваних механізмів її реалізації, низький організаційний рівень втілення цих заходів в життя.

Аби мати можливість активно впливати на процеси ефективного землекористування, як показують дослідження, потрібно визначитись у розподілі земель за цільовим призначенням, тобто порядком і умовами використання для конкретних цілей земельних ділянок.

Перш ніж приступити до розробки пропозицій наукової організації землекористування, потрібно дати оцінку сучасного стану використання земельних ресурсів. У зв’язку з цим варто відзначити, що землі України характеризуються досить високою сільськогосподарською освоєністю та розораністю земель. Сільськогосподарські угіддя станом на 01.01.2001 р. займали площу 41,8 млн. га, що становить 69,3% всієї території. В структурі сільськогосподарських угідь орні землі займають 77,8%. Загалом розораність території України становить 54,0%. Для порівняння: розораність території США – 20%, Англії – 28%, Китаю – 10%, Нідерландів – 25%, Франції – 34%, Болгарії – 34%.

Аналіз існуючого використання земельних ресурсів свідчить, що значна їх частина використовується в системі лісових угідь. Загальна площа земель лісового фонду Західного регіону України становить 10,7 млн.га або 17,6% земельного фонду України.

Варто зазначити, що площа земель, вкритих лісовою рослинністю, займає лише 9,0 млн.га або 14,9% земельного фонду України, тоді як лісистість Японії становить майже 70%, Фінляндії і Швеції - 58%, США і Канади - понад 30%, Німеччини та Франції відповідно - 27 і 24%.

При цьому наголошуємо, що в системі господарської діяльності важливим є не стільки процент лісистості в Україні, скільки його нерівномірне розміщення по регіонах країни. Так, в гірських районах Карпат ліси займають 40%, у Поліссі близько 29% території регіону, у Лісостепу – 13%, у Криму та Степу відповідно – 10 і 4%.

Оптимальною лісистістю агроландшафту, на нашу думку, є така лісова площа, розташування якої на водозборі найбільш повно виконує водоохоронну і ґрунтозахисну функції, сприяє поліпшенню якості води у водоймах, підвищує продуктивність агроценозів, передбачає приуроченість лісової площі до елементів рельєфу і гідрографічної мережі.

Доцільно враховувати природно-територіальні ландшафтні відмінності, особливо при сільськогосподарському використанні природних ресурсів, коли вплив природного чинника дуже сильно проявляється і в основному визначає спеціалізацію конкретного регіону. Характер взаємодії людини та ландшафтів залежить від рівня економічного розвитку, суспільного устрою. У розвинутому суспільстві людина, спираючись на пізнані наукою закони природи, все в більшій ступені регулює вплив природного середовища на виробництво і при цьому намагається зменшити свій негативний вплив на ландшафти.

Немає ландшафту, який би не був включений у просторовий зв’язок з окремими частинами ландшафтної сфери. Знання закономірностей цих зв’язків дає змогу визначити функціональне значення конкретного ландшафту і його регіональну диференціацію.

У третьому розділі дисертаційної роботи “Земельнокадастрове забезпечення організації раціонального використання і охорони земель в умовах ринкової економіки” досліджено теоретико-методологічні засади запровадження інформаційно-довідкової системи “Земельний кадастр”. Саме земельнокадастрова інформація дозволяє посилити еколого-економічну спрямованість землевпорядкування, підвищити його дію в проведенні найважливіших земельноохоронних заходів. Застосування матеріалів державного земельного кадастру для вирішення різних народногосподарських задач забезпечить підвищення ефективності використання земель.

Це обумовлює проблеми дослідження змісту, форми, принципів і порядку ведення земельного кадастру для забезпечення відповідних рад, зацікавлених підприємств, установ, організацій і громадян відомостями про землю з метою організації її раціонального використання та охорони, що в свою чергу, вимагає вдосконалення таксономізації і систематики земель, їх районування.

В зв’язку з сучасними змінами господарського механізму докорінно змінюються умови і форми використання земельного фонду України. З одного боку, активно іде процес диференціації землеволодіння і землекористування, утворюються фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи, приватно-орендні підприємства тощо. З іншого боку, як свідчать статистичні дані, з року в рік погіршується якісний стан земельного фонду і екологічного середовища в цілому. Посилюються деградаційні процеси (ерозія, перезволоження земель, засолення тощо). В результаті підвищених техногенних навантажень, нераціонального використання природних ресурсів і недостатніх захисних заходів збільшуються площі ареалів негативного впливу багатьох чинників на навколишнє середовище. Це проявляється в забрудненні ґрунту, води, рослинності і атмосфери важкими металами, радіонуклідами, пестицидами, залишками добрив, причому не окремих, як раніше, локальних ділянок, а вже цілих регіональних геосистем з єдиним походженням, загальною історією розвитку, тобто ландшафтів.

На нинішній час виразно окреслилися три основних напрямки дослідження оптимального використання земельного фонду: ландшафтний, адаптивний і комплексний.

Як родове поняття і термін для всіх видів розділення або об’єднання виділів території в науці прийнята таксономізація - процес розчленування території на співставні або ієрархічно супідрядні таксони, що включає визначення класів і типів виділених земельних ділянок, їх ідентифікацію і делімітацію, встановлення співвідношення між ними.

Наші дослідження проблеми базуються на системному вивченні території – об’єкту таксономізації, а комплексний підхід до практичних розробок об’єднує ландшафтний, адаптивний, землевпорядний та інші методичні прийоми. Тому за первинну одиницю ландшафтно-екологічного районування території рекомендуємо прийняти тип земель, екологічні умови якого визначаються комплексом чинників.

З методичної точки зору, дуже важливо як для практики організації раціонального використання і охорони землі, так і для забезпечення зйомки і картографування, створення кадастру, моніторингу і проведення детального впорядкування території, прийняття екологічного типу земель як первинної і неподільної одиниці вивчення та базового облікового елементу при всіх формах їх експлуатації.

Екологічний тип земель в сільському господарстві формується переважно на підставі врахування впливу комплексу рівнозначних природних чинників на базі елементарних морфологічних одиниць ландшафту (фацій, урочищ). Однак, у зв’язку з істотною антропогенною зміною ландшафтів, організація їх території здійснюється передовсім за видами сільськогосподарських угідь, а тип земель передбачає виділення екологічно однорідних (робочих) ділянок із врахуванням просторової організації ґрунтового покриву на топологічному рівні (ґрунтових комбінацій).

Таким чином, доцільною є таксономічна система ландшафтно-екологічного районування території, що включає “типи земель – види земель – типи (підтипи) території – ландшафтно-екологічні райони – ландшафтно-екологічні зони”.

На макрорівні ця система необхідна передовсім для організації моніторингу земель - системи спостережень за станом земельного фонду з метою своєчасного виявлення змін, що зумовлені антропогенним впливом, для комплексної оцінки і прогнозу, попередження і усунення наслідків негативних процесів, для контролю за станом і охороною земель, для земельного кадастру тощо. На мікрорівні (масиви - групи господарств або конкретне землеволодіння) також проводиться землевпорядна ландшафтно-екологічна диференціація території.

Пропонована система таксономізації території в процесі її екологічного районування на ландшафтній основі базується на системних властивостях об’єкту вивчення, пов’язує таксони районування на різних рівнях, дає змогу максимально використати сучасну систему вивчення і класифікації земель, не передбачає неідентифікованих таксонів і дозволяє мобілізувати для землевпорядкування, земельного кадастру, моніторингу та інших заходів обширну додаткову інформацію. Більше того, вона буде орієнтувати вчених і практиків на системний підхід до організації території при обґрунтуванні рішень, що приймаються на різних рівнях аналізу і оцінки, прогнозування і проектування, дотримання принципу збалансованого співвідношення між використанням (експлуатацією), консервацією та поліпшенням природного середовища.

Вихідною класифікаційною одиницею вивчення земельного фонду (зйомки, картографування, районування тощо) прийнятий тип земель - екологічно однорідна елементарна ділянка території.

Регулювання земельних відносин в умовах ринкової економіки обумовило потребу одержання даних грошової оцінки земель, яка виступає важливим чинником з одного боку – при визначенні об’єктивної плати за використання земель у вигляді