Харківський державний педагогічний університет

ім. Г.С.Сковороди

ШЕПЕЛЕНКО ГАЛИНА ПЕТРІВНА

УДК 378.14(09)

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІЗИЧНОГО

ВИХОВАННЯ

СТУДЕНТІВ У ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ

НАВЧАЛЬНИХ

ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ (1917-1941 рр.)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата педагогічних наук

Харків - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті ім.Г.С.Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Золотухіна Світлана Трохимівна,

Харківський державний педагогічний університет,

Професор кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

Академік АПН України,

Євтух Микола Борисович,

Відділення педагогіки і психології вищої школи АПН України, академік-секретар;

кандидат педагогічних наук, доцент

Приходько Іван Іванович,

Харківська державна академія фізичної культури, завідувач кафедри організації масової фізкультурно-оздоровчої роботи.

Провідна установа: Луганський державний педагогічний університет імені Тараса Шевченка,

кафедра педагогіки, Міністерство

освіти і науки України, м.Луганськ.

Захист відбудеться " 20 " березня 2002 р. о 10 годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.053.04 в Харківському державному педагогічному університеті ім.Г.С.Сковороди за

адресою:

61078, м.Харків, вул.Артема, 29, ауд. № 216.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського

державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди за адресою:

61168, м.Харків, вул.Блюхера, 2, ауд. № 215-В.

Автореферат розісланий " 18 " лютого 2002 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Дмитренко Т.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність проблеми. В сучасних умовах розбудови демократичної і правової держави проблема здоров'я нації, фізичного загартування молоді набуває надзвичайної гостроти. Зловживання алкоголем, паління, наркоманія певної частини молоді, а також недооцінка і зневага до фізичного навантаження не може не викликати занепокоєння суспільства.

Фізичне виховання - важливий фактор всебічного й гармонійного розвитку особистості - виступає як соціально значуща діяльність, що сприяє формуванню і розвитку не тільки фізичних, а й особистісних якостей людини таких, як цілеспрямованість, дисциплінованість, життєва активність, працьовитість, патріотизм, національна самосвідомість, колективізм, оптимізм тощо.

Розв'язання проблеми фізичного виховання особистості в Україні здійснюється шляхом реформування системи освіти, розробки і впровадження в практику середньої та вищої школи національної доктрини подальшого розвитку освіти України і комплексної програми “Фізичне виховання - здоров'я нації”. Однак творчий пошук нових шляхів вирішення цієї проблеми неможливий без неупередженого переосмислення історичного досвіду минулого, який викликає стійкий інтерес у сучасних дослідників.

Слід зазначити, що останнім часом збільшилась кількість наукових праць методологічного, педагогічного, психологічного, методичного характеру, присвячених розробці теорії і практики фізичного виховання: Є.Доброміль, М.Бочерніков “Вплив занять з фізичного виховання на психологічний стан студентів у період навчання” (1981р.), Ю.Змановський, Ю.Лукоянов “Про психологічні аспекти занять фізичною культурою” (1986р.), М.Віленський “Фізична культура в науковій організації процесу навчання у вищій школі” (1998р.) та ін.

Зміст, шляхи, напрями формування фізичної культури молоді, що навчається, розкрито в дисертаціях В.Зінченка “Шляхи вдосконалення фізичного виховання студентів” (1975р.), В.Андросюк “Фізична підготовка студентів в умовах гнучких педагогічних технологій навчання” (1992р.) та ін.

Однак історико-педагогічні дослідження з даної проблеми дуже обмежені й відображають переважно тенденції становлення і розвитку фізичного виховання та олімпійського руху за радянських часів. Винятком є дослідження А.Корольової “Становлення і розвиток науко-вих основ радянської системи фізичного виховання” (1971р.), М.Кулинко “Історія й організація фізичної культури” (1982р.), Г.Наталов “Історико-педагогічний аналіз предмета і структури теорії фізичного виховання” (1975р.), Г.Приходько “Проблеми фізичного виховання особистості у вітчизняній педагогічній журналістиці (друга половина ХІХ - початок ХХст..)” (1999р.), Є.Чернової “Розвиток фізичної культури і спорту в Укр.РСР” (1959р.), присвячені питанням вітчизняної теорії і практики фізичного виховання XIX - початку XX століття.

Один із цікавих у науковому плані періодів розвитку фізичного виховання, надзвичайно складним для наукового й неупередженого аналізу, є період з 1917 по 1941 рр. Не заперечуючи негативного впливу тоталітаризму на життя країни, все ж слід зазначити, що в галузі фізичного виховання молоді в ці роки було накопичено й багато позитивного. Це проявлялося в посиленій мотивації занять фізичною культурою і спортом та в масовому ентузіазмі молоді.

Як свідчить проведений науковий пошук, фізичне виховання особистості було в центрі уваги вчених, педагогів, фізіологів, гігієністів, громадських діячів досліджуваного періоду. Так, теоретичні засади фізичного виховання були закладені в працях В.Ігнатьєва (“Основи фізичної культури”, 1924р.), А.Зікмунда (“Радянська фізкультура. Мета, засоби і методика”, 1924р.), В.Горіневського (“Фізичне виховання”, 1925р.), В.Старикова (“Фізична культура трудящих”, 1925р.), Г.Дюперрона (“Теорія фізичної культури”, 1925р.) тощо.

Багато науково-методичних праць, які розроблялися в 20-ті роки В.Горіневським, В.Ігнатьєвим, Н.Корольовим, М.Собецьким та ін. було присвячено питанням фізичного виховання різних груп населення.

Вищі навчальні заклади України, зокрема педагогічні, також накопичили значний практичний досвід організації фізичного виховання, який заслуговує на вивчення, узагальнення і творче використання в сучасних умовах. Але в педагогічній літературі проблему організації фізичного виховання студентської молоді в зазначений період відображено фрагментарно, без належного аналізу.

Таким чином, актуальність дослідження, об'єктивна потреба подальшої розробки проблеми в сучасних умовах, наявність накопиченого в 1917 - 1941 роках навчально-виховного досвіду, а також відсутність спеціальних цілісних праць з досліджуваної проблеми й зумовили вибір теми “Становлення та розвиток фізичного виховання студентів у вищих педагогічних навчальних закладах України (1917 - 1941 рр.)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дослідження виконано згідно з темою науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди “Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих педагогічних навчальних закладах” (РК №1 - 200199 004109)

Об'єкт дослідження - фізичне виховання студентів у вищих нав-чальних закладах освіти України.

Предмет дослідження - становлення та розвиток фізичного виховання студентів вищих педагогічних навчальних закладів України з 1917 до 1941 рр.

Мета дослідження - здійснити науковий аналіз теоретичних засад розвитку фізичного виховання студентів та узагальнити досвід його організації у вищих педагогічних навчальних закладах України в досліджуваний період.

Відповідно до об'єкта, предмету та мети дослідження були поставлені такі завдання:

1. З'ясувати соціально-економічні умови розвитку фізичного виховання в досліджуваний період.

2. Обґрунтувати етапи становлення та розвитку фізичного виховання студентів у вищих педагогічних навчальних закладах України в досліджуваний період.

3. Розкрити мету, зміст фізичного виховання, напрями і форми реалізації їх у вищих педагогічних навчальних закладах України в зазначений період.

4. Виявити шляхи творчого використання ідей у галузі фізичного виховання студентів вищих педагогічних навчальних закладів досліджуваного періоду з огляду на сучасні проблеми реформування освіти в Україні.

Методологічною основою дослідження є:

· положення сучасної філософської науки щодо розгляду педагогічних явищ у соціокультурному контексті та діалектичному взаємозв'язку;

· принципи об'єктивності, історизму, науковості, які дають можливість відтворити процес становлення і розвитку вітчизняної системи фізичного виховання шляхом аналізу і систематизації фактичного матеріалу;

· системний підхід, який дозволяє в цьому дослідженні розглядати фізичне виховання особистості як соціальне явище, самостійну систему, що динамічно розвивається в загальному соціально-педагогічному процесі.

Теоретична база дослідження. Теоретичним підґрунтям для розробки дисертаційного дослідження стали праці Д.Багалія, М.Грушевського, Г.Міллера, С.Сірополка стосовно розкриття загальних питань історичного розвитку освіти, науки, а також праці Б.Грінченка, І.Огієнка, С.Миропольського, С.Русової, І.Франка К.Ушинського та ін., в яких представлено ідеї гуманізації і народності у вихованні.

Розв'язанню завдань дослідження сприяли історико-педагогічні праці сучасних учених-педагогів Л.Вовк, А.Вихруща, Н.Дем'яненко, М.Євтуха, С.Золотухіної, В.Курило, В.Майбороди, Б.Ступарика, О.Сухомлинської та ін., в яких відображено загальні питання історії розвитку педагогічної думки і шкільництва в Україні.

Методи дослідження:

· порівняльно-історичний, для характеристики теоретичних питань організації фізичного виховання у ВПНЗах України з 1917 до 1941 рр.;

· конкретно-пошукові (аналіз, синтез, узагальнення та системати-зація історичних фактів) з метою вивчення набутого досвіду організації фізичного виховання у ВПНЗах України;

· ретроспективний - для виявлення можливостей використання методів, організаційних форм здійснення фізичного виховання у ВПНЗах України досліджуваного періоду в умовах сучасної національної вищої школи.

Джерелознавчою базою дослідження є:

· архівні документи Харківського державного історичного обласного архіву, Київського центрального державного архіву, Центрального державного історичного архіву України, м. Київ;

· педагогічна і фахова періодика (з 1917 до 1941 рр.): матеріали журналів (“Спорт и жизнь”, “Спорт”, “Теория и практика физической культуры”) та газет (“Физкультура и спорт”, “Физкультурник Украины”), що дало змогу простежити стан розвитку фізичної культури як у вищих педагогічних навчальних закладах України, так і в усій країні;

· праці педагогів, фізіологів, лікарів, громадських діячів означеного періоду;

· офіційні документи з фізичного виховання (навчальні плани, програми, підручники).

У процесі дослідження були використані матеріали Харківської державної наукової бібліотеки ім.В.Г.Короленка, Національної бібліотеки України ім.В.І.Вернадського.

Усі перераховані джерела взаємодоповнювали одне одного, що дозволило забезпечити комплексність і достовірність дослідження.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1917 до 1941 рр.. Саме на цей період припадають кардинальні зміни суспільно-політичного ладу, економічного базису держави, світогляду й моральних цінностей.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше розкрито динаміку становлення та розвитку фізичного виховання студентів у вищих педагогічних навчальних закладах України з 1917 по 1941 рр.; виявлено тенденції розвитку фізичного виховання в довоєнний період, визначено мету, зміст і форми фізичного виховання студентів.

У процесі дослідження з'ясовано передумови організації фізичного виховання у вищих педагогічних навчальних закладах України, розкрито погляди педагогів, лікарів, громадських діячів на сутність і зміст фізичного виховання студентів.

З огляду на сучасність проаналізовано процеси, пов'язані з реформою фізичного виховання, та зумовлені нею наслідки; конкретизовано форми організації фізичного виховання у вищих навчальних закладах в досліджуваний період; узагальнено реальні досягнення вищих педагогічних навчальних закладів України щодо фізичного виховання молоді.

У науковий обіг введено нові архівні матеріали, що розширили межі педагогічного знання в галузі фізичного виховання. До тексту дисертації ввійшли документи 9 описів із 6 фондів (40), переважна більшість яких до наукового обігу введена вперше.

Практичне значення отриманих результатів дослідження пов'язане з тим, що основні положення та висновки дисертації, отримані в результаті наукового пошуку, можуть бути використані в подальших історико-педагогічних дослідженнях, наприклад у розробках різних навчальних курсів з історії педагогіки, історії фізичної культури і спорту, спецкурсів, а також під час написання курсових і дипломних проектів.

Результати дослідження можуть бути застосовані в навчально-виховному процесі закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації з метою розвитку системи фізичного виховання.

Особистим внеском здобувача у працях, підготовлених у співавторстві, є узагальнення історико-педагогічного матеріалу з досліджуваної проблеми, а також розробка методик організації тренування з лижного спорту.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях: “Фізичне виховання дітей та молоді” (Харків, 1997р.), “Сучасні проблеми розвитку теорії та методики спортивних і рухливих ігор” (Львів, 1997р.); а також на конференціях молодих учених (Харків, 2000 - 2001 рр.).

Публікації. Основні результати дослідження відображено у 16-ти публікаціях; з них - навчальному посібнику для студентів фізичного виховання вищих педагогічних навчальних закладів “Лижний спорт”, 5 одноосібних статтях опублікованих в науково - фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури (190 найменувань), 4-х таблиць. Основний текст дисертації викладено на 159 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, її хронологічні межі, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, а також наукову новизну й практичне значення отриманих результатів, викладено форми їх апробації.

У першому розділі – “Аналіз ступеня досліджуваності проблеми” -показано, що проблема фізичного виховання особистості завжди була в центрі уваги науковців, педагогів, психологів, лікарів, громадських діячів.

У роботі визначено і схарактеризовано праці різних напрямів наукових пошуків з проблеми фізичного виховання, в яких:*

обґрунтовано роль і значення фізичного виховання особистості для її розумового, фізичного й духовного зростання (П.Аристов, В.Головін, Г.Максименко, Л.Матвєєв, В.Платонов, М.Пономарьов та ін.);*

розкрито методологічні, психолого-педагогічні засади фізичного виховання (В.Агєєв, М.Бака, В.Бойко, М.Віленський, Ю.Змановський, М.Зубалій, М.Туленов та ін.);*

експериментально доведено доцільність і ефективність спеціальної організації фізичного виховання у вищих навчальних закладах (С.Аксельрод, В.Андросюк , П.Зайцев, В.Зінченко, Г.Іванов та ін.);*

представлено розвиток ідеї фізичного виховання особистості в різні історичні періоди (В.Кулик, Г.Наталов, Г.Приходько, В.Столбов, І.Чуднов та ін.).

У дисертації доведено, що наявність науково-педагогічних праць з різних проблем фізичного виховання, з одного боку, засвідчує актуальність проблеми, з іншого, - показує, що організація фізичного виховання студентів у вищих педагогічних навчальних закладах України в конкретний історичний період (1917-1941рр.) не була предметом спеціальних наукових досліджень.

У другому розділі - “Теоретичні питання розвитку фізичного виховання студентів у вищих педагогічних навчальних закладах України (1917-1941 рр.)” - показано розвиток ідеї фізичного виховання особистості в історії педагогічної думки, розкрито погляди педагогічної громадськості на роль фізичного виховання у формуванні студентської молоді, обґрунтовано етапи становлення та розвитку фізичного виховання студентів у вищих педагогічних навчальних закладах України в досліджуваний період.

У дисертації виявлено, що фізичне виховання як необхідна складова всебічного розвитку особистості усвідомлювалося людством з давніх-давен. Своєрідні погляди вітчизняних і зарубіжних педагогів, філософів, фізіологів, громадських діячів, представників офіційних кіл на мету, завдання, зміст і способи фізичного виховання спричинили появу в певні періоди розвитку суспільства різноманітних напрямів, течій, концепцій, наприклад, у XIX ст.- німецької, шведської, сокольської систем фізичного виховання.

Проблема фізичного виховання набула особливого значення у другій половині XIX ст.. Предметом гострих дискусій ставали питання про визнання першорядності гігієнічних, освітньо-фахових завдань фізичного виховання. Зарубіжні й вітчизняні педагоги, громадські діячі не тільки теоретично обґрунтовували їх, а й розробляли певні методики, програми, проекти з метою реалізації на практиці (М.Грушевський, П.Каптерєв, П.Лесгафт, С.Миропольський, І.Огієнко, Д.Писарєв, Є.Покровський, К.Ушинський та ін.).

Слід зазначити, що погіршення здоров'я учнівської молоді, нагальна потреба у проведенні військової реформи, проникнення накопиченого досвіду з фізичного виховання із Західної Європи в Україну, активізували науково-педагогічну думку й зумовили істотні позитивні зміни у ставленні уряду до організації фізичного виховання у вищих навчальних закладах, починаючи з кінця XIX ст.

Доведено, що для періоду 1917-1941 рр. з огляду на досліджувану проблему характерним є: прийняття численних постанов, положень, резолюцій, рекомендацій, пов'язаних безпосередньо з проблемою, що досліджується; організація публічних обговорень, рішень, тематичних конференцій з проблем освіти, навчання та виховання; підготовка нормативно-методичного забезпечення навчально-виховного процесу (навчальних планів, програм, методичних рекомендацій); реалізація ідеї підготовки спеціалістів з фізичного виховання; введення принципово нових освітньо-виховних проектів (“Всеобуч”, “ГПО”); створення організаційних структур управління процесом фізичного виховання у вищих навчальних закладах України; проведення численних дискусій з проблем організації фізичного виховання учнівської молоді; руйнування існуючих засад у сфері ціннісних орієнтацій, духовності, моралі, свідомості; оновлення змісту та пошук новітніх форм і методів освіти та виховання, що й зумовило специфіку мети, змісту, форм і методів здійснення фізичного виховання студентів вищих педагогічних навчальних закладів.

Ідея організації фізичного виховання студентів у вищих навчальних закладах України, зокрема педагогічних, як свідчить аналіз історико-педагогічної літератури, архівних документів досліджуваного періоду, привернула увагу прогресивних сил суспільства, насамперед, лікарів, державних діячів (М.Антипов, В.Блях, Ю.Войцехівський, Г.Петровський, Ф.Шувалов та ін.). В обґрунтуванні доцільності організації занять з фізичної культури у вищій школі вони виходили з того, що:*

реалізація завдань фізичного виховання у вищих навчальних закладах сприятиме зміцненню здоров'я студентської молоді, а також як складова всебічного розвитку особистості впливатиме на її моральне, розумове, трудове, естетичне виховання;*

фізично здоровий фахівець (учитель), який оволодів певними знаннями, вміннями і навичками, здійснюватиме пропаганду здорового способу життя й існуючої в досліджуваний період концепції “гігієнізації населення”, а також вимог комплексу ГПО;*

для реалізації фізичного виховання у школах необхідні не тільки спеціально підготовлені “фізкультурні кадри”, а й особистості, які усвідомлюють виховну, оздоровчу місію фізичного виховання тощо.

Проблеми фізичного виховання студентів, зокрема його ролі і місця в підготовці фахівців, а також визначення причин і недоліків, що спостерігалися у фізичному вихованні, знайшли своє відбиття:

а) у монографічних виданнях, дисертаційних дослідженнях (А.Зікмунд “Фізкультура і побут” (1925р.), А.Антонов “Про що і як писати з фізкультури” (1925р.), Г.Дюперон “Краткий курс теорії фізичних вправ” (1924р.), С.Ковтурман “Інфізкульт у боротьбі за нові форми роботи” (1931р.), В.Горіневський “Керівництво з фізичної культури і лікарського контролю для студентів і лікарів” (1935р.), К.Кузьміна “Планування роботи з фізичної культури у вищих навчальних закладах” (1940р.);

б) у методичних і практичних рекомендаціях, опублікованих курсах лекцій: М.Пашкевич “Методика і організація фізкультурної роботи у ВНЗах” (1940р.), В.Белінович “Основи методики фізичної культури” (1939р.), А.Зікмунд “Радянська фізкультура. Мета, засоби і методика” (1924р.) та ін.;

в) у публікаціях періодичної преси, зокрема фахової: “За фізичну культуру”, “Рупор фізкультурника” (Херсон), “Фізкультурник - ударник” (Одеса), “Фізична культура” (Київ), “Фізкультурна декада” (Харків) тощо.

У ході дослідження виявлено певну динаміку розвитку фізичного виховання в педагогічних закладах України:

Перший етап (1917 - 1925 рр.) - етап визначення мети, завдань, змісту фізичного виховання студентської молоді. Встановлено, що стратегію і тактику здійснення фізичного виховання у вищих педагогічних навчальних закладах у даний період і в подальшому зумовив прийнятий у 1918 р. декрет про загальне військове навчання (Всеобуч).

Відповідно до завдань Всеобучу були визначені й завдання фізичного виховання студентів: оздоровлення, підготовка до захисту країни, зміцнення й загартування організму, попередження шкідливих впливів, виховання колективної дисципліни.

Прийняття народним комісаріатом освіти України “Положення про фізкультуру в навчальних закладах” (1924р.) і постанови “Про заняття фізкультурою і гігієною в навчальних установах” ( 1925р.) зобов'язало вищі навчальні заклади, зокрема педагогічні, а) здійснити розробку детальних інструкцій, програм занять відповідно до типу установи, статі та віку студентів; б) обов'язково ввести предмет “Фізична культура”. Згідно з указаними документами регламентувалися термін і форма проведення занять з фізичної культури, формулювалися вимоги (медико-санітарні, гігієнічні) до їх організації, а також визначалися форми контролю.

Другий етап (1926 – 1929 рр.) - етап активних пошуків шляхів побудови системи фізичного виховання у вищих навчальних закладах, наповнення її конкретним змістом, розширення мережі спортивно-культурних організацій, здійснення підготовки фізкультурних кадрів.

У дисертації показано, що адміністративно-громадські заходи в галузі фізичного виховання, запроваджені в попередні роки, не були реалізовані належним чином у практиці роботи ВПНЗів.

Другий етап характеризувався, з одного боку, більш конкретними кроками в організації фізичного виховання у ВПН3ах. У цей період було прийнято значну кількість урядових документів (“Про фізкультуру в освітніх установах” (1928р.); “Про обслідування фізичного стану студентів, з якими проводиться заняття фізичною культурою” (1929р.); “Про набуття потрібного спортінвентарю” (1929р.); “Про години фізкультури у ВНЗах” (1929р.); “Про випуск програм з фізичної культури” (1929р.) та ін.), згідно з якими реалізувалося прагнення збільшити кількість годин на фізичне виховання за рахунок щоденної зарядки, фізкультпауз і фізкультхвилинок на заняттях. У цей період інтенсивно відбувалася розробка нових численних навчальних програм. З іншого боку, відсутність єдиних навчальних планів і програм з фізичного виховання, узгодженості в діях різних відомств щодо реалізації завдань фізичного виховання студентів, наявність певної розбіжності в питаннях організації фізичного виховання і методах її здійснення у вищій школі, недостатня матеріальна база (стадіонів, басейнів, водних станцій, спортивних залів, стрілкових тирів), а також воєнізація навчально-виховного процесу, численні громадсько-політичні кампанії, демонстрації тощо дещо гальмували розвиток фізичного виховання студентської молоді у зазначений період.

Третій етап (1930 – 1941 рр.) - етап розвитку системи фізичного виховання, створення її програмно-нормативного забезпечення. У ході наукового пошуку встановлено, що введення (1930р.) комплексу “Готовий до праці й оборони” (ГПО) значно розширило коло завдань, сприяло уточненню змісту фізичного виховання у вищих педагогічних навчальних закладах України. У цьому ж році знову постало питання про розробку навчальних планів і програм.

Мету, зміст фізичного виховання студентів було конкретизовано в “Типовій програмі і матеріалах з фізичної культури для вищих навчальних закладів, технікумів і робітфаків”. Ця програма відіграла позитивну роль у подальшому розвитку фізичного виховання у вказаних закладах, а також стала основою для підготовки наступних програм з фізичного виховання у 1933, 1934, 1936 рр..

Аналіз і порівняння зазначених програм свідчить, що кожна з них відрізнялася від попередньої і мала свої недоліки й переваги. Спільним для всіх програм було чітке визначення мети - сприяння підготовці всебічно розвинених і фізично здорових спеціалістів, готових до трудової діяльності й захисту країни.

У 1936-1937 навчальному році кожний наркомат розробив і видав для підпорядкованих йому вищих навчальних закладів свою програму з фізичного виховання. Програми відрізнялися обсягом годин, відведених для занять фізичної культури, і змістом навчального матеріалу. Однак досвід їх використання засвідчив необхідність створення єдиної уніфікованої програми з фізичного виховання студентів, і вже у 1937- 1938 рр. таку програму було розроблено. Вона характеризувалася більшою чіткістю, змістовністю, стрункістю і передбачала проведення обов'язкових занять з фізичної культури як важливої складової навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах і необхідної умови підготовки майбутніх спеціалістів. Саме в цій програмі узагальнено вимоги до змісту і форм проведення занять з фізичної культури й викладено завдання, які цілком відповідали здійсненню фізичного руху в країні.

У дослідженні встановлено, що згідно з навчальними програмами 1937 - 1938 рр. студенти оволодівали загальними теоретичними знаннями і практичними вміннями з основ радянського фізкультурного руху, надання першої медичної допомоги, проведення спортивного масажу, дотримання особистої гігієни фізкультурника. Крім того, для цього періоду було характерним набуття спеціальних знань і вмінь з таких видів фізичного виховання як:

· плавання (звичка до води, оволодіння різними стилями, застосування плавання в трудовій та оборонній діяльності);

· гімнастика, яка сприяє загальному оздоровленню і всебічному розвитку, виробленню правильної осанки, формуванню організованості й дисципліни тощо;

· легка атлетика, яка забезпечує кращу підготовку до складання норм ГПО (біг, штовхання ядра, кидання м'яча, крос, потрійний стрибок, метання диску тощо);

· лижний спорт, необхідного як для використання в умовах військової діяльності, так і для підвищення життєвого тонусу, зміцнення нервової системи;

· спортивні ігри (волейбол, гандбол, футбол, воєнізовані ігри тощо).

Отже, система фізичного виховання студентів вищих педагогічних навчальних закладів України формувалася в умовах активності офіційних кіл і громадськості, чіткого спрямування ("політизація", "воєнізація", "гігієнізація") освітньо-виховного процесу, гострої боротьби наукових течій, прихильників різноманітних концепцій, напрямів, систем ("гігієнічний", "пролетарський" напрями, "західноєвропейська концепція гімнастичної системи" тощо), пошуків нових підходів до визначення мети, змісту, форм і методів фізичного виховання.

У третьому розділі "Досвід організації фізичного виховання студентів у вищих педагогічних навчальних закладах України (1917- 1941рр.)" подано загальну характеристику форм організації фізичного виховання у навчально-виховному процесі, визначено особливості спортивно-масової роботи студентської молоді, показано шляхи творчого використання накопиченого вітчизняного досвіду в сучасних умовах.

Аналіз історико-педагогічної літератури, матеріалів періодичної преси, архівних документів свідчить, що фізичне виховання студентів у досліджуваний період здійснювалося переважно в таких формах:

· академічні заняття з легкої атлетики, гімнастики, лижного спорту й теорії (2 години на тиждень);

· обов'язкові факультативні навчальні заняття студентів III курсу з веслування, плавання, вело - мото - автоспорту (80 годин на рік);

· гурткова робота, секційні заняття;

· консультації і ранкова гімнастика.

Найбільш поширеною формою організації фізичного виховання у вищих педагогічних навчальних закладах були гуртки з легкої атлетики, футболу, стрілкового спорту, гімнастики, лижного та ковзанярського спорту. Робота гуртків здійснювалася в таких напрямах ("розділах"): організаційно-технічний, навчальний і контрольний. Аналіз діяльності гуртків показав, що з часом характерними рисами їх стали: членство переважно студентів - чоловіків, обмеженість видів спорту, проведення занять на низькому рівні, що спричинило незадоволення більшості студентів.

Підвищення ролі фізичного виховання у формуванні особистості, воєнізація, необхідність високих спортивних результатів зумовили перебудову організаційно-методичної роботи гуртків, що остаточно було закріплено рішенням XV партійної конференції (листопад, 1926 р.). Це сприяло в 1928 р. розробці відповідного положення про затвердження секцій у навчальних закладах, створенню комісії для пожвавлення діяльності гуртків і контролю за складанням та виконанням конкретних планів роботи фізкультсекцій. У цьому році було організовано інспекцію (“інспектуру”) фізичного виховання в Інституті народної освіти. Згідно з "Положенням" до планів роботи всіх вищих педагогічних навчальних закладів було внесено пункт про обов'язкову організацію фізкультурних секцій під час педагогічної практики студентів у школах.

Саме після цього набуває поширення секційна форма занять у вищих навчальних закладах, зокрема педагогічних, що сприяло розвитку легкої атлетики, фехтування, механічного спорту (велокрос, шосейні гонки), стрільби, туризму. Створювалися секції зимового спорту, ігор у приміщенні (волейбольні, баскетбольні, настільний теніс), гімнастичні і стрілецькі секції. Але секції, як правило, не мали чітких програм, робочих планів, що призводило до хаотичності несистематичних занять та визначення різних вимог до нормативів, характеру і змісту проведення занять, підміни конкретних фізкультурних заходів великою кількістю заходів агітаційних.

Проведене дослідження свідчить, що групова і секційна робота із студентами сприяла підвищенню рівня фізичної підготовки майбутніх спеціалістів, позитивно впливаючи на їхню загальну успішність, а також масовому залученню до занять спортом і гімнастикою, здійсненню допомоги кафедрі фізичної культури у виконанні плану навчальної роботи, широкій пропаганді фізичного виховання серед студентської молоді, організації її відпочинку.

Встановлено, що саме в досліджуваний період набула широкого розмаху робота в гуртожитку: обов'язкова зарядка і фізкультурні розваги, організація походів та екскурсій, фізкультурних свят, виступів і спартакіад.

Управління фізичним вихованням студентів здійснювалося ректоратом ("дирекцією") і навчальною частиною. Але, організаційно-методичне забезпечення навчально-виховного процесу, підготовка студентів до складання нормативів комплексу ГПО, підвищення кваліфікації викладацького складу, формування громадського активу, лікарський контроль, допомога добровільним спортивним товариствам у проведенні спортивно-масової позааудиторної роботи складали функціональні обов'язки кафедри фізичної культури.

Підвищенню рівня фізичного виховання сприяло також значне поширення масової спортивної роботи серед студентів вищих педагогічних навчальних закладів, яка мала такі основні завдання:

· підвищення академічної успішності студентів з фізичної культури;

· залучення до фізкультурних заходів студентів усіх курсів;

· оволодіння технікою спортивних вправ на базі норм комплексу ГПО;

· підготовка фізкультурного активу з числа студентів (організатори ранкових зарядок, судді і груповоди з окремих видів спорту тощо).

У ході дослідження виявлено, що в період 1917-1941рр. спортивна масова робота знаходила своє втілення в організації змагань і свят з лижного спорту, легкої атлетики, футболу (1922р.), Всесоюзного свята з фізичної культури (1923р., 1924р.), Всеукраїнської спартакіади в Харкові (1923р., 1927р.), Українських змагань з легкої і важкої атлетики (1923 р.), Першої Всесоюзної спартакіади (1928р.), студентських естафет (1930 - 1931рр.), Всеукраїнського воєнізованого перебігу за маршрутом "Красноград - Харків" (1930р.), спортивних парадів у Харкові, Києві, Одесі (1932- 933 рр.), Першої Всеукраїнської спартакіади освітян (1934р.), юнацьких змагань на першість України з плавання (1937р.), перших молодіжних змагань з легкої атлетики (1937-1938 рр.), Всесоюзних військово-фізкультурних змагань серед вищих навчальних закладів (1938 - 1939 рр.) тощо.

Дослідження дозволило констатувати, що студентство, з одного боку, жило активним громадським життям і в галузі фізичного виховання, а з іншого, - саме в цей період багатьох лідерів фізкультурного руху (М.Антипов, М.Ковтун, І.Марченко, В.Ощепков, С.Фрумін та ін.) було репресовано.

Проведене дослідження дає підстави для таких висновків:

У дисертації вперше узагальнено досвід організації фізичного виховання студентів вищих педагогічних навчальних закладів України у 1917 - 1941 рр.

1. Встановлено, що фізичне виховання студентів вищих педагогічних навчальних закладів України пройшло довгий шлях у своєму розвитку від постановки ідеї, формування концепції, теорії до побудови певної системи. Теоретичні засади фізичного виховання були закладені великим загалом педагогів, лікарів, фізіологів, громадських діячів. Мета, завдання, зміст фізичного виховання, засоби його реалізації залежали від конкретно-історичних умов, що спричинили соціально-економічні та політичні перетворення в суспільстві.

2. Показано, що система фізичного виховання студентів у вищих педагогічних навчальних закладах України в досліджуваний період характеризувалася певною динамічністю, тісним взаємозв'язком своїх елементів, відповідністю стратегічним завданням як державних органів, так і громадських кіл суспільства.

3. Доведено, що мета, зміст, форми та методи фізичного виховання студентів у ВПНЗах України були зумовлені соціально-економічними й політичними обставинами, різноманітністю теоретичних поглядів, концепцій щодо організації фізичного виховання студентів, своєрідністю нормативної, матеріальної та методичної бази фізичного виховання, відсутністю необхідної кількості підготовлених фахівців, негативним ставленням певної частини студентської молоді до занять фізичною культурою тощо.

4. Встановлено, що визначені в ході наукового пошуку основні тенденції розвитку фізичного виховання у вищих навчальних закладах України (об'єктивна потреба в розвитку вмінь, навичок, різних фізичних якостей, які вимагалися від захисника Вітчизни, піднесенням громадсько-просвітницької активності населення, перехід від тимчасових планів та програм до типових, постійних) сприяли створенню єдиної програми з фізичної культури в 1937 - 1938 рр. і певною мірою вплинули на розробку нового змісту освіти в досліджуваний період.

5. Виявлено і схарактеризовано аудиторні та позааудиторні форми спортивно-масової роботи зі студентською молоддю: навчальні (“академічні”) заняття з гімнастики, легкої атлетики, захисту і нападу, лижного спорту й теорії фізкультури; факультативні - з веслування, плавання, вело-мото-автоспорту; самодіяльні (секції) - з усіх видів спорту, що засвідчує активне, переважно позитивне ставлення педагогічної громадськості та офіційних кіл як до проблем фізичного розвитку особистості, так і до проблем освіти й виховання взагалі.

6. Показано, що формуванню фізично здорової студентської молоді сприяло залучення її до численних спортивно-масових заходів (змагань, естафет, спартакіад, парадів, конкурсів-оглядів, пробігів тощо).

7. Визначено, що формування позитивного ставлення студентів до занять фізичною культурою, створення матеріально-технічної бази і спортивно-методичного забезпечення навчально-виховного процесу, органічне поєднання масових та індивідуальних форм занять спортом залишаються і в сучасній вищий педагогічній школі актуальними проблемами, які потребують поступового розв'язання.

Показано, що підвищення ефективності фізичного виховання студентів у сучасних умовах вимагає удосконалення форм і методів реалізації його завдань в навчально-виховному процесі, використання аудіовізуальних засобів з елементами програмованого навчання, підвищення рівня підготовки викладачів фізичного виховання, популяризації серед учнівської молоді й населення здорового образу життя тощо.

Проведене дослідження не вичерпує даної проблеми. Подальшої наукової розробки потребують теорія і практика фізичного виховання, починаючи з 1941 р., встановлення й розкриття взаємозв'язку фізичного і морального, трудового виховання, визначення комплексу правових організаційних, матеріальних, педагогічних, соціальних умов, необхідних для реалізації особистісно-орієнтованого підходу до здійснення фізичного виховання в сучасних умовах тощо.

Основні результати дослідження викладено у публікаціях:

1. Шепеленко Г.П. Лижний спорт. Навчальний посібник для студентів факультетів фізичного виховання вищих педагогічних навчальних закладів. - Харків, 1995. - 165с.

2. Шепеленко Г.П. Зміст та методика проведення уроків у початкових класах // Науково-методичні матеріали з фізичної культури. Харків - 1996. - Вип.1. - С. 71-73.

3. Шепеленко Г.П., Світайлов І.В., Левченко Л.О. Оцінка ефективно-сті рухливих дій у ковзному кроці поперемінного двокрокового ходу // Науковий вісник. Серія "Теорія і методика навчання та виховання".- Харків: ХДПУ, 1997. Вип.1. - С. 130-132.

4. Шепеленко Г.П. Становлення науково-дослідної роботи з питань фізичної культури у вищих навчальних закладах 20 - 30-х років // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи. 36. наук, праць. - Харків: ХДПУ, 1998. - Вип.8 - 9. - С. 179-181.

5. Шепеленко Г.П. Етапи розвитку фізичного виховання в педагогічних навчальних закладах України (1917-1940 рр.) // Теорія та методика фізичного навчання та виховання. 36. наук, праць. - Харків: ХДПУ, 1998. - Вип.3. - С.85-87.

6. Шепеленко Г.П., Ажиппо О.Ю. Педагогічний контроль наванта-жень у лижному спорті // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. 36. наук, праць. - Харків: ХДПУ, 1998. - № 5. - С. 16-18.

7. Шепеленко Г.П. Аналіз навчальних планів та програм з фізичного виховання у вищих навчальних закладах України (1917 – 1940 рр.) // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. 3б. наук. праць - Харків: ХДПУ, 1999.- № 6.- С. 34-37.

8. Шепеленко Г.П. Особливості спортивно-масової роботи в ВНЗах України в період з 1926 до 1929 рр. // Теорія та методика фізичного навчання та виховання. 36. наук, праць. - Харків: ХДПУ, 2000. - Вип.5. - С. 66-71.

9. Шепеленко Г.П. Динаміка розвитку ідеї фізичного виховання (історико-педагогічний аспект) // Педагогіка, психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. 3б. наук. праць.- Київ - Запоріжжя, 2001. -Вип. 19. - С. 238-241.

10. Шепеленко Г.П., Филипенко П.И., Сиротенко Н.П. Самостоя-тельная лыжная подготовка в комплексе ГТО // Методические рекомендации. Харьковский обл. совет профсоюзов. - Харьков, 1985. - 15с.

11. Шепеленко Г.П., Сиротенко Н.П. Семейные старты зимой // Методические рекомендации для инструкторов физкультуры, инструкторов - методистов физкультурно-оздоровительной работы. - Харьков, 1986. - 11с.

12. Шепеленко Г.П., Филипенко П.И., Мирошниченко В.Й., Сиротенко Н.П. На лыжню - всей семьей // Методические рекомендации для инструкторов-методистов физкультурно-оздоровительной й спортивно-массовой работы с детьми и подросками. - Харьков, 1987. - 16с.

13. Шепеленко Г.П., Филипенко П.І. Лижний спорт // Тематика конт-рольних робіт та методичні вказівки до них для заочного відділення. - Харків, 1991. - 32с.

14. Шепеленко Г.П. Ігри - естафети на уроках з лижної підготовки в молодших класах // Тези II Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Львів, 1997. - С.85-86.

15. Шепеленко Г.П. Проблеми фізичного виховання студентів у вищих навчальних закладах України в період 1917-1941 рр. // Тези науково - практичної конференції молодих вчених та викладачів. - Харків, 2000. - С.7-8.

16. Шепеленко Г.П. Розвиток спортивно-масової роботи в харківських вищих навчальних закладах у 30-40рр. // Тези науково-практичної конференції молодих вчених та викладачів, присвяченої 190 - річчю ХДПУ ім.Г.С.Сковороди. - Харків, 2001. - С.15-17.

АНОТАЦІЇ

Шепеленко Г.П. Становлення та розвиток фізичного виховання студентів у вищих педагогічних навчальних закладах України (1917 -1941 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01. - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. - Харків, 2001.

У дисертації на підставі аналізу історико-педагогічної літератури та архівних матеріалів уперше виявлено динаміку становлення фізичного виховання студентів вищих педагогічних навчальних закладів України протягом 1917-1941 рр., а також розкрито тенденції розвитку фізичного виховання як навчального предмета. Разом з тим, схарактеризовано соціально-економічні умови та науково-теоретичні засади організації фізичного виховання студентів і визначено зміст, напрями і форми його здійснення в досліджуваний період у вищих педагогічних навчальних закладах України.

По-новому аналізуються процеси, які пов'язані з реформою фізичного виховання, конкретизуються форми організації його у вищих навчальних закладах у період, що досліджується (академічні заняття, обов'язкові факультативні заняття студентів на ІІ курсі, кружкова і секційна робота, консультації і ранкова гімнастика). Виявлено можливості застосування ідей в галузі фізичного виховання студентів з огляду на сучасні проблеми формування освіти в Україні.

Ключові слова: фізичне виховання студентів, вищі педагогічні заклади України, зміст, форми і методи фізичного виховання, динаміка розвитку фізичного виховання, спортивно-масова робота, особливості фізичного виховання.

Шепеленко Г.П. Становление и развитие физического воспитания студентов в высших педагогических учебных заведениях Украины (1917 - 1941 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01. - общая педагогика и история педагогики. - Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С.Сковороды. - Харьков, 2001.

В диссертации впервые выявлено динамику становления и развития физического воспитания студентов высших педагогических учебных заведениях Украины с 1917 по 1941гг., а также раскрыто тенденции развития физического воспитания в довоенный период, определены цель, содержание и формы физического воспитания, показано их трансформацию на каждом этапе его развития.

В процессе исследования выявлены условия организации физического воспитания в высших педагогических учебных заведениях Украины, раскрыты взгляды педагогов, врачей, общественных деятелей на содержание физического воспитания студентов.

По-новому анализируются процессы, которые связаны с реформой физического воспитания, конкретизируются формы организации физического воспитания в высших педагогических учебных заведениях в исследуемый период.

Показано, что период с 1917 по 1941 характеризовался принятием многочисленных постановлений, положений, резолюций, рекомендаций, подготовкой монографических и научно-популярных изданий относительно организационных, содержательных, методических вопросов осуществления физического воспитания, анализ которых позволил установить особенности физического воспитания в исследуемый период.

Выявлены и охарактеризованы этапы развития физического воспитания в высших педагогических учебных заведениях Украины:

этап определения цели, задач, содержания физического воспитания студенческой молодежи (1917 - 1941 гг.);

этап активных поисков способов и средств построения системы физического воспитания в высших педагогических учебных заведениях, наполнение её конкретным содержанием, расширение сети спортивно-культурных учреждений, осуществления подготовки физкультурных кадров (1926 - 1929 гг.);

этап развития системы физического воспитания, создания ее программно - нормативного обеспечения (1930 - 19941 гг.).

Подчеркнуто, что система физического воспитания студентов высших педагогических заведений Украины формировалась