Академія педагогічних наук України

Інститут вищої освіти

Слоневська Ірина Борисівна

УДК 17.022.1(043)

Формування фундаментальних

цінностей майбутнього педагога

засобами зарубіжної літератури

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор, член-кореспондент АПН України Андрущенко Віктор Петрович, Інститут вищої освіти АПН України, директор.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, доцент

Муляр Володимир Ілліч,

Житомирський інженерно-технологічний інститут, завідувач кафедри філософії гуманітарних наук;

кандидат філософських наук, доцент Зелінський Микола Юхимович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра філософії гуманітарних наук.

Провідна установа:

Захист відбудеться 12.12. 2002 р. о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.456.01 в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою:

01014, м.Київ, вул.Бастіонна, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту вищої освіти АПН України за адресою: 01014, м.Київ, вул.Бастіонна, 9.

Автореферат розісланий 11.11. 2002 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, доцент Горбунова Л.С.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження зумовлена потребами соціальної практики, зокрема необхідністю пошуку сучасної літературної освітньої моделі, базованої на адекватних світовому буттю ціннісних орієнтаціях і критеріях, світоглядних установках і принципах. Пошук шляхів до відродження основ духовної культури України, утвердження гуманістичних пріоритетів передбачають розробку нових концептуальних засад сучасної освітньої парадигми, створення інноваційної технологічної моделі, основним принципом якої є принцип гуманізму.

Освітні проблеми є наслідком загальної суспільної ситуації, серед проявів якої – світоглядна аморфність, розпливчастість внутрішніх ціннісних орієнтацій, аксіологічний драматизм. Отже, проблема формування цінностей є нагальною соціокультурною проблемою, а оскільки освіта виступає найважливішим соціокультурним чинником формування особистості, то постає проблема нової філософії освіти; на рубежі тисячоліть філософська концепція освіти, зокрема літературної, як соціального феномена має за мету формування гуманістичної особистості з високою ціннісною свідомістю. Тому актуальним стає питання не лише про ціннісне виховання, а і про ціннісне навчання, що має кінцевим результатом не стільки знання, скільки формування аксіологічного світогляду.

Крізь призму актуальних проблем реформування освітньої парадигми на методологічних засадах пріоритету загальнолюдських цінностей постає невирішеною низка важливих завдань, серед яких – проблема підготовки ключової одиниці освітнього процесу – майбутнього педагога. Трансформація сучасної освіти передбачає перехід від авторитарно-дисциплінарної моделі навчання до особистісно орієнтованої, в основі якої – нова педагогічна етика, котра змінює позицію учнів і вчителів у спілкуванні, визначає домінуючою формою навчального спілкування діалог, передбачає нові підходи до особистісного і професійного становлення учителя. Останній сьогодні часто відчуває протиріччя в сфері особистих ціннісних орієнтацій, а то і ціннісний крах, пов'язаний з неможливістю самоствердження в соціумі через матеріальну незахищеність, аксіологічну невизначеність. Сучасному учителю доводиться працювати в умовах відсутності колишніх моноідеологічних установок. Сьогодні вчитель мусить формувати власну філософію освіти, яка визначитиме мотиваційно-ціннісний і цільовий компоненти професійної діяльності.

З огляду на це, особливо актуальним є аксіологічний підхід до підготовки учителя з метою формування його ціннісної свідомості, оскільки роль педагога завжди була пріоритетною в плані трансляції майбутнім громадянам цінностей, визнаних суспільством. Безперечно, справжній учитель у цьому сенсі – це той, хто сам засвоїв ідеї і цінності, які визначають гуманістичну особистість і орієнтують на ставлення до людини “завжди як до мети і ніколи не як до засобу”.

В основі аксіологічного підходу має бути принцип єдності особистісного і професійного розвитку учителя на основі загальнокультурної підготовки. Мова йде про освіту, загальноосвітня, культурна і морально-виховна функція якої мають розгортатись у парадигмі пріоритету інтересів людини і загальнолюдських цінностей. На часі створення філософії літератури, філософії історії, математики і т. ін. Адже, викладаючи конкретну навчальну дисципліну, педагог нерідко звужує її предметне поле до вузького кола спеціальних знань, забуваючи при цьому про людину, її потреби та інтереси, яким той же предмет має бути підпорядкованим, бо найважливішою метою освіти повинна виступати саме “міра людини”. Ці концептуальні засади мусять стати методологічними для кожної конкретної навчальної дисципліни, і в цьому контексті особливого значення набуває проблема літературної освіти майбутнього педагога, зокрема викладання зарубіжної літератури як важливого чинника формування ціннісного світогляду. Запропонована робота є спробою визначення концептуальних засад літературної освіти майбутнього педагога, в процесі якої найважливішими її функціями є створення екзистенційно-світоглядної моделі та принципів мислення і діяльності особистості, формування аксіологічного світогляду. Цим зумовлена проблематика дисертаційного дослідження.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Література за темою дослідження є надзвичайно чисельною і різноманітною, оскільки охоплює дуже широке коло соціально-філософських та педагогічних проблем.

Попередниками сучасного вчення про цінності можна вважати стародавніх мислителів. Від Сократа до Канта в етичних шуканнях філософів проходить думка про цінності як вищі принципи людського буття. Згодом цінності стали об'єктом досліджень у натуралізмі і психоаналізі, філософії життя та матеріалізмі, трансценденталізмі та персоналізмі, неотомізмі і філософії культури. Теоретико-методологічне обгрунтування поняття цінностей давали П.Юркевич, М.Бердяєв, С.Булгаков, В.Соловйов, В.Розанов, Е.Фромм, В.Франкл, Ю.Хабермас, А.Блюменталь, А.Маслоу; аксіологічний драматизм став провідним мотивом філософських роздумів М.Вебера і А.Швейцера, А.Шпенглера і М.Хайдегера, О-і-Гассета і К.Ясперса, З.Фрейда і К.-Г.Юнга, Ж.-П.Сартра і А.Камю, Й.Хайзінги і А.Тойнбі.

Поняття цінностей розглядається представниками трансценденталізму (В.Віндельбанд, Г.Рікерт) та культурно-історичного релятивізму (В.Дільтей, О.Шпенглер, А.Тойнбі), соціологічний підхід до розуміння ролі цінностей знаходимо у М.Вебера, Т.Парсонса, Р.Шелдона, Б.Шілза. Сучасні дослідження з проблем аксіології визначають цінності двох порядків: цінності-цілі і цінності-засоби – як притаманні будь-якій соціокультурній системі (А.Маслоу, Н.Чавчавадзе).

Дослідження впливу цінностей на процес формування особистості належать до категорії різнопланових та багатофакторних проблем.

Серед вітчизняних дослідників проблему цінностей розглядали В.Андрущенко, В.Бакіров, М.Головатий, Є.Головаха, Г.Горак, А.Дорошенко, О.Дробницький, К.Жоль, А.Кравченко, Л.Левчук, В.Нестеренко, В.Пазенок, Н.Побєда, А.Ручка, В.Шинкарук, В.Ярошовець, Т.Ящук та ін. Автором врахована наявність різних методологічних підходів до розуміння та диференціації цінностей і детально проаналізовані найбільш адекватні до даного дослідження підходи: диференціація цінностей за їх співвідношенням з основними сферами діяльності суспільства; диференціація за належністю спільнотам різного рівня – людству, цивілізації, суспільству, класу, соціальній групі тощо; ієрархія цінностей за мірою їх “нормативності”: абсолютні, загальнолюдські, загальнозначущі, групові.

У рамках нашого дослідження розглядаються цінності, які витримали випробування часом, увійшли в систему цінностей будь-якого суспільства, утворюючи його фундамент, базис його соціального регулювання — фундаментальні цінності.

Ми розглядаємо фундаментальні цінності як духовні абсолюти, які, з одного боку, є позачасовими та універсальними принципами, що визначають загальний характер людського буття, а з іншого, детермінуються соціально-культурними чинниками, забезпечуючи при цьому цілісність певного суспільства. В контексті даного дослідження це гуманістичні цінності, сутнісний зміст яких характеризує сприйняття людини як вищої цінності і самоцінності, “міри всіх речей”, а також визнає факт, що людство являє собою єдиний взаємопов'язаний організм, де кожна особистість відіграє неповторну роль.

На сучасному етапі розвитку національної освіти актуальним є пошук оптимальної освітньої моделі, яка трансформує духовно-ціннісний досвід людства в інформаційне, духовно-ціннісне поле свідомості окремої особистості. У цьому контексті досліджується широкий спектр соціально-філософських проблем, які знаходять своє обгрунтування у працях сучасних соціальних філософів, дидактів освіти, педагогів і психологів (В.Андрущенко, В.Барановський, І.Бех, Г.Волинка, В.Горський, С.Гончаренко, Л.Губерський, М.Зелінський, І.Зязюн, В.Кремень, С.Кримський, В.Крисаченко, М.Лукашевич, В.Лутай, М.Михальченко, М.Мокляк, В.Муляр, І.Надольний, Б.Новіков, М.Попович, А.Ручка, О.Савченко, Л.Сохань, О.Сухомлинська, Г.Темко та ін.).

У площині цих провідних стратегічних філософсько-педагогічних підходів мусить утверджуватись ідея літературної освіти як чинника формування цінностей, адекватних сучасному цивілізаційному буттю і розглянутих крізь призму гуманістичних пріоритетів.

Об'єктом дослідження є процес формування фундаментальних цінностей особистості.

Предмет дослідження – концептуальні засади літературної освіти майбутнього педагога у процесі вивчення зарубіжної літератури як чинника формування цінностей.

Мета дослідження – визначення концептуальних засад літературної освіти та обгрунтування аксіологічних аспектів предмета “Зарубіжна література” у процесі формування особистості майбутнього педагога.

Реалізація цієї мети зумовила постановку і вирішення таких взаємопов'язаних завдань:

1. Проаналізувати основні теорії цінностей, їх сутність, структуру та соціальну роль; визначити місце фундаментальних цінностей та їх зміст у загальній структурі цінностей.

2. Визначити в контексті соціально-культурного розвитку українського суспільства роль фундаментальних цінностей у становленні молоді, зокрема у формуванні особистості вчителя.

3. Сформулювати концептуальні засади літературної освіти відповідно до вимог нової освітньої системи в парадигмі пріоритету інтересів людини і загальнолюдських цінностей.

4. Визначити та обгрунтувати аксіологічні аспекти літературної освіти, з'ясувати роль зарубіжної літератури у формуванні фундаментальних цінностей майбутнього педагога.

5. Запропонувати конкретні шляхи оптимізації процесу формування фундаментальних цінностей майбутнього педагога.

Теоретико-методологічною основою дослідження виступають, передусім, закони діалектики та категорії пізнання соціальних процесів і явищ із використанням загальногносеологічних та соціальних методів, які забезпечують єдність аналізу досліджуваної проблеми.

У процесі дослідження пріоритетним виступав основний принцип організації соціально-філософського знання – принцип гуманістичної спрямованості. Використані також принципи системності, історизму, порівняльний, аналітичний методи, метод діяльнісного підходу до проблем особистості та людського буття.

Зв'язок дослідження з планами діяльності Інституту вищої освіти АПН України виявляється в реалізації методологічних положень розвитку філософії сучасної освіти, зокрема літературної, і узгоджується з темою наукового творчого завдання відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України “Вища освіта України ХХІ століття: світоглядні, професійні, виховні характеристики цілісної системи” (РК №0100U000343; протокол Вченої ради ІВО АПН України №2 від 13.01.2000 р.).

Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні вченої ради Інституту вищої освіти АПН України від 15 червня 2000 р. (протокол №5).

Обраний напрям дослідження також пов'язаний з комплексним науковим дослідженням “Методологічні та організаційно-педагогічні засади ступеневої підготовки педагогів початкової ланки освіти” Хмельницької регіональної лабораторії підготовки педагогів початкової ланки освіти Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (протокол №1 вченої ради Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту від 28 серпня 2000 року).

Наукова новизна дослідження. У процесі вирішення поставлених завдань у дисертаційному дослідженні обгрунтовуються такі положення, що визначають його наукову новизну і виносяться на захист:

- визначено поняття “фундаментальні цінності” в контексті формування аксіологічного світогляду майбутнього педагога, їх роль у культурі як сфері реалізації людських цінностей засобами мистецтва і літератури;

- досліджено роль фундаментальних цінностей у становленні української молоді, зокрема у формуванні особистості вчителя, в ракурсі соціально-культурної динаміки українського суспільства: дореволюційного, радянського, пострадянського;

- визначено концептуальні засади моделі літературної освіти, вимоги до неї в контексті нової освітньої парадигми та роль зарубіжної літератури у формуванні фундаментальних цінностей особистості майбутнього педагога;

- розроблено філософську модель літературної освіти в предметному полі навчальної дисципліни “Зарубіжна література” та на цій основі запропоновано конкретні шляхи оптимізації процесу формування фундаментальних цінностей майбутнього педагога;

- визначено аксіологічний аспект викладання зарубіжної літератури, який виявляється через систему реалізації наступних функцій: аксіологічно-кореляційної, полікультурної, творчо-конструктивної, пізнавально-ситематизуючої.

Теоретична і практична цінність роботи. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в подальшій розробці соціально-філософських проблем, що стосуються аксіологічного світогляду, особистісного буття, творчої активності, самопізнання; можуть бути застосовані при викладанні відповідних тем у курсах соціальної філософії, етики та естетики, зарубіжної літератури, світової культури, культурології, спецкурсах. Положення дослідження можна врахувати при створенні програм, методик, підручників, посібників із зарубіжної літератури. Вони реалізовані при написанні навчальних програм із зарубіжної літератури, етики, естетики, культурології, за якими викладаються дані предмети у Хмельницькому гуманітарно-педагогічному інституті.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дослідження викладені у публікаціях, виступах на науково-практичних конференціях та семінарах: на методологічному семінарі “Теоретико–методологічні проблеми неперервної професійної освіти” (Київ, грудень 2001 р.), науково-практичній конференції “Виховання громадянської позиції в навчально-виховному процесі сучасного закладу освіти” (Хмельницький, квітень 2001 р.), науково-практичній конференції “В.О.Сухомлинський і сучасна освіта” (Хмельницький, травень 2001 р.), науково-практичній конференції “Спадщина Т.Г.Шевченка в контексті гуманізації сучасної освіти” (червень 2001 р.), науковій конференції “Діалог культур в поліетнічному світі” (Сімферополь, травень 2002 р.), науковій конференції “Філософські проблеми гуманізації освіти” (Одеса, травень 2002 р.).

Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри зарубіжної літератури та культурології Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту, засіданні відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти АПН України.

Положення даного дисертаційного дослідження стали підґрунтям викладання курсу зарубіжної літератури для студентів Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту.

Публікації. Основні положення дисертації висвітлені в 7 публікаціях, з них 3 — у спеціалізованих виданнях, зареєстрованих ВАК України.

Структура роботи. Мета і завдання дослідження визначили структуру роботи, яка складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Основний зміст дисертації викладено на 160 сторінках. Список використаних джерел — 182 найменування.

Основний зміст дослідження

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, здійснено огляд стану і напрямів її розробки, сформульовано мету, завдання, методи, визначено предмет і об'єкт дослідження, розкрито наукову новизну і практичну значущість роботи.

Перший розділ “Філософський аналіз фундаментальних цінностей як основи формування духовного світу особистості” складається з 2 параграфів. У першому параграфі “Проблема цінностей в історично-філософському ракурсі” визначається поняття цінностей як одна з найважливіших і багатофакторних соціальних проблем, яка завжди виникає або загострюється в епохи знецінювання культурної традиції та дискредитації ідеологічних засад суспільства. Аналізуються теорії цінностей, основними серед яких є натуралістичний психологізм (А.Мейнойга, Р.Перрі, Дж.Дьюї, К.Льюїс), трансценденталізм (Г.Рікерт, В.Віндельбанд), персоналістичний онтологізм (М.Шелер), культурно-історичний релятивізм (В.Дільтей, О.Шпенглер, А.Тойнбі, П.Сорокін), “розуміюча соціологія” М.Вебера, системно-функціональна школа (Т.Парсонс, Е.Шілз, Р.Шелдон, Г.Олпорт).

Підкреслено, що сучасна аксіологія розрізняє два типи цінностей: перший тип пов'язує цінності з вітальними потребами людей, інтерпретує їх як те, що має значення для тіла, життєвого інтересу, вимагає задоволення потреб. Другий тип визнає цінність надвітальним утворенням, певним Абсолютом, що є найвищим виміром людської духовності, орієнтиром буттєвості духу, ствердженням всезагального в індивіді.

Аналізуються підходи до диференціації цінностей на основі їх “предметності” чи “суб'єктивності”. Ця класифікація цінностей є найбільш узагальненою. За нею предметні цінності визначаються як об'єкти ціннісного ставлення, що передбачає їхню оцінку з позицій принципового протиставлення добра і зла, істини та її заперечення, справедливості – несправедливості тощо. Другим полюсом цінностей можна вважати суб'єктивні, які виступають у формі настанов, оцінок, імперативів і т. ін. і слугують при цьому тими засобами і критеріями, завдячуючи яким, власне, і відбувається оцінювання явищ дійсності. Диференціюються цінності і за співвідношенням з основними сферами діяльності суспільства: економічною, політичною, соціальною, духовною. Такий підхід орієнтує на належність фундаментальних цінностей до духовної сфери “за походженням” і визначає зв'язок цінностей з такими елементами духовної сфери, як суспільна свідомість, ідеологія, культура, релігія. За належністю спільнотам різного рівня виділяють загальнолюдські, цивілізаційні, суспільні, класові та групові цінності. Ієрархічний характер місця спільнот різного рівня у соціальній структурі обумовлює відповідну ієрархічність цінностей. За мірою їхньої “нормативності”, на думку Н. Побєди, ієрархію цінностей уявляють такою: абсолютні, загальнолюдські, загальнозначущі, групові. Розглянуто також диференціацію цінностей за характером їх функцій (В.Нестеренко, А. Ручка).

Фундаментальні цінності включають у себе найбільш тривалі за терміном дії цінності, які зберігаються і передаються від покоління до покоління, переходячи від одного типу суспільства до іншого. Зрозуміло в той же час, що ці цінності не можуть бути абсолютно незалежними від розвитку суспільства.

У другому параграфі “Фундаментальні цінності вчителя у соціокультурній динаміці українського суспільства” цінності розглядаються в рамках змін у ціннісних системах кожного із суспільств: дореволюційного, радянського та пострадянського. Система цінностей першого формувалася під впливом двох головних складових – культури патріархально-общинного життя і релігійної культури православ'я. У радянському суспільстві утворилася подвійна система цінностей: з одного боку – історично актуальна і визнана офіційно система соціалістичних цінностей, з іншого – “нелегітимна”, представники якої і були носіями та трансформаторами фундаментальних цінностей. Пострадянське суспільство визначається аномією - ціннісним вакуумом, утвореним внаслідок краху системи соціалістичних цінностей, що зумовлює особливу актуальність проблеми впровадження фундаментальних цінностей у свідомість учнівської та студентської молоді і, зокрема, майбутніх педагогів.

Зміни фундаментальних цінностей у соціокультурній динаміці нашого суспільства розглянуто крізь призму літературної освіти як важливого транслятора визнаних суспільством цінностей у світогляд молодих педагогів.

Проаналізовано зміни пріоритетів у “соціальному замовленні” щодо особистості учителя і доведено особливу роль літератури у сприянні такому запиту соціальної практики: ідеї та теорії, які отримують своє художнє “неполітичне”, на перший погляд, втілення, особливо літературне, стають доступними, легко сприймаються і виявляються ефективним засобом соціальної пропаганди. Таким чином, акцентується особлива роль літературної освіти як чинника формування особистості загалом і особистості педагога зокрема.

Другий розділ “Концептуальні засади літературної освіти майбутнього педагога” складається з 3-х параграфів.

У першому параграфі “Навчальна дисципліна “Зарубіжна література” як засіб трансформації сучасної освіти” розглядаються тенденції реформування освітньої системи на засадах пріоритету інтересів людини. Оскільки літературна освіта як складова освітнього процесу є сферою духовної діяльності, то вона має кінцевим результатом формування духовності на основі ціннісних орієнтирів, визначених та визнаних суспільством.

У площині цих вимог до освіти аналізується предмет “Зарубіжна література” як важливий чинник формування аксіологічного світогляду особистості. Мета вивчення зарубіжної літератури розглядається як створення екзистенційно-світоглядної моделі та принципів мислення і діяльності особистості, формування аксіологічного світогляду і почуття причетності до світової гуманістичної культури та загальнолюдського морально-естетичного досвіду, де фундаментальні цінності є безумовним пріоритетом. Розглянуто суперечливі та протилежні точки зору щодо мети вивчення, змісту, специфіки даного навчального предмета (Є.Волощук, Д.Затонський, М.Жулинський, З.Кирилюк, Л.Мірошниченко, Д.Наливайко, О.Пронкевич. Ю.Султанов, Б.Шалагінов, К.Шахова).

Аналіз фахової та науково-методичної літератури з проблем концептуальних засад предмета “Зарубіжна література” дозволяє дійти висновку про відсутність чітко визначених та загальновизнаних принципів. Саме з огляду на це одним із завдань дослідження ми визначили спробу створення моделі літературної освіти, яка, з нашої точки зору, є найбільш адекватною до вимог, продиктованих сьогодні суспільством і потребами соціальної практики.

Серед засад, які, на нашу думку, є методологічною базою курсу зарубіжної літератури, - принципи світоглядного плюралізму, діалогізму, персоналізації знань та компаративності, сутність яких у предметному полі зарубіжної літератури розкрито у наступному параграфі.

На нашу думку, визначаючи методологічний стрижень курсу “Зарубіжна література”, слід виходити з того, що освіта є соціальним феноменом, отже, об'єктом соціальної філософії. Остання ж на сучасному етапі має чітко визначену методологічну засаду – принцип гуманістичної спрямованості, який означає, що проблема людини є головною проблемою філософського освоєння дійсності; інтереси людини, її щастя, добробут, здоров'я, благополуччя – понад усе, незалежно від того, яка проблема розглядається, незалежно ні від чого, крім інтересів людини як самоцілі суспільно-історичного розвитку і його головного суб'єкта.

У другому параграфі “Філософська модель літературної освіти” обгрунтовується принцип гуманістичної спрямованості як головна методологічна засада курсу літературної освіти. Гуманізація освіти як тенденція трансформації освітньої парадигми передбачає пріоритет освіти, яка формує особистість, над освітою, яка просто озброює її знаннями. У літературі це означає подолання сцієнтистського підходу до викладання, згідно з яким вивчення літератури перетворювалося на вивчення літературознавства, що не сприяло ідеї ціннісного навчання.

Принцип гуманістичної спрямованості передбачає, що абсолютною домінантою змісту літературної освіти є людина як найвища соціальна цінність. Отже, програмовими мають бути твори, які викликають повагу і співчуття до людини, захоплення нею. Інтереси людини, розвитку особистості як вільної, творчої індивідуальності – головний критерій визначення значущості твору та його автора, оцінки їх місця в історії літератури, ролі в культурному житті суспільства. Подібна зміна пріоритету когнітивного аспекту вивчення зарубіжної літератури на аксіологічний аспект можлива лише за умови розроблених ціннісних орієнтирів. Щодо останніх, то гуманістична спрямованість курсу літературної освіти передбачає дієвість взаємопов'язаних принципів. Одним з найважливіших є принцип світоглядного плюралізму.

Принцип світоглядного плюралізму в літературній освіті виступає у формі співіснування різних інтерпретацій світу, як співіснування різних світоглядів, право автора на власне світобачення та право читача на самостійне сприйняття авторської концепції. Радянська літературна освіта базувалася виключно на засадах моноідеологізму; критерії класової значущості та партійної “чистоти” були пріоритетними при визначенні програмових творів. Світоглядний плюралізм у літературі виявляється в її деідеологізації, звільненні від стереотипів і шаблонів класових, партійних оцінок, які давалися мистецьким явищам. Літературна освіта, базована на засадах світоглядного плюралізму, не буде соціально заангажованою, а відповідатиме справжнім критеріям високої художності та гуманістичної спрямованості. Саме принцип світоглядного плюралізму дає можливість об'єктивної, виваженої оцінки явищ, подій, фактів, які не є однозначними по своїй суті і спонукають особистість того, хто навчається, до самостійних висновків, тверезих роздумів і узагальнень. У процесі подібної освіти особистість набуває таких рис та якостей, як толерантність, незалежність, свобода вибору, культура спілкування, здатність до культурного діалогу тощо.

Вивчення “Зарубіжної літератури” на засадах принципу діалогізму своїм аксіологічним аспектом має можливість пізнання інших народів і їхніх культур саме на основі діалогу, адже якраз на цій основі відбувається входження України до світового співтовариства. У контексті літературної освіти принцип діалогізму має витоками ідеї діалогічного існування, сформульовані представником діалогічного персоналізму М.Бубером, та діалогічну теорію М.Бахтіна. М.Бубер вводить поняття реального (дійсного) діалогу, в якому кожен співрозмовник має на увазі один одного, хоче взаєморозуміння, взаємної відкритості. У філософських розвідках М.Бахтіна розуміння культури інтерпретується як “діалог у великому часі культури”, спілкування культур. Поняття діалогу використовується, за Бахтіним, дуже широко: діалог визначається основою людської свідомості, загальною суттю гуманітарного мислення. Діалог є всеохоплюючим, а діалогічні стосунки передбачають рівноправність, відсутність дискримінації, незведеність до логічних умовиводів, народження істини в декількох свідомостях, наявність третього співрозмовника, який відіграє роль певної точки відліку (суд совісті, суд історії, суд Божий). Тільки за таких умов можна моделювати ситуації, які не вирішуються на знаннєво-репродуктивному рівні, а вимагають особистісного вибору рішення, розвитку самосвідомості, креативного мислення.

Літературна освіта крізь призму принципу діалогізму дає змогу побачити складне переплетіння, зв'язки, впливи різних культур і літератур у єдиному всесвітньому культурологічному просторі. Подібний підхід, в основі якого – біблерівська концепція “діалогу культур”, веде до пошуку зв'язків між епохою, типом культури, способом мислення людини – сучасника тієї чи іншої епохи, а також передбачає вивчення широкого культурного контексту епохи, яке реалізується за умови продуманої інтеграції навчальних дисциплін.

М.Бубер визначив буття людини як нескінченний діалог людини з Богом. У сучасному розумінні діалог може мати широкі обрії: діалог людини - і природи, людини - і культурних пам'яток, читача - і книги. Процес читання взагалі можна визначити як створення власних думок за допомогою думок, висловлених автором. Тобто, знайомство з художнім твором – це завжди творчий процес, який можна кваліфікувати як особливий діалог між автором і читачем. Таким чином, твір художньої літератури розглядається як специфічна форма діалогу, який дозволяє усвідомити органічний зв'язок між духовною культурою автора і читача, спонукає кожного з учасників діалогу до самовизначення ідеалів власної духовної культури в умовах даної системи екзистенціальних цінностей.

З останньою умовою тісно пов'язаний принцип персоналізації знань, який є важливою складовою концепції особистісно орієнтованої освіти, бо передбачає посилення суб'єктності сприйняття літературного твору, осягнення його через персону – автора, літературного персонажа, читача. Особистісна діалогічна взаємодія крізь призму принципу персоналізму сприяє атмосфері моральних, естетичних, інтелектуальних переживань, створює ситуацію зіткнення поглядів, точок зору, народження різних варіантів вирішення проблеми, проектів, підходів – тобто, в процесі оволодіння знаннями відбувається пошук особистісної істини. Умовою такого сприйняття виступає своєрідне “занурення в епоху”, без якого неможливе адекватне розуміння авторської концепції і самого художнього твору. За допомогою так званих фонових знань – історичних, етнографічних, географічних, етичних тощо – створюється контекст епохи, яку намагається осягнути пізнаючий суб'єкт. При цьому він інтегрує себе в реальність, яку пізнає, а зарубіжна література, базована на таких засадах, стає ефективним шляхом пізнання світу у всій багатовекторності цього поняття.

Важливою засадою сучасної літературної освіти є, на нашу думку, принцип компаративності, який у рамках даного дослідження розглядається не лише як метод аналізу художнього твору, а як методологічна засада предмета “Зарубіжна література”, мета якого – сприяти розумінню духовної єдності і національної своєрідності різних літератур, усвідомленню діалектики одиничного і загального, їх взаємозв'язку, взаємодії, взаємовпливів. На цій основі стверджується думка про єдність світового літературного процесу, формується цілісна літературна освіта. Особливо важливим у зазначеному аспекті є дослідження в парадигмі “українська – зарубіжна література”. Це дає можливість знаходити спільне – те, що об'єднує народи, і те, що свідчить про самобутність нації. Курс зарубіжної літератури, який вивчається в контексті світового літературного процесу, сприяє ще й тому, щоб глибше зрозуміти роль, місце, значення рідної української літератури, шляхи її розвитку в системі “національна література і світовий літературний процес”. Порівняльний підхід до вивчення літератури сприяє формуванню фундаментальних цінностей особистості, її ціннісної свідомості та гуманістичного світогляду, виховує толерантне та шанобливе ставлення до інших народів, допомагає власній самоідентифікації.

У третьому параграфі “Аксіологічні аспекти предмета “Зарубіжна література” у процесі підготовки майбутнього педагога” проаналізовано роль зарубіжної літератури у формуванні фундаментальних цінностей особистості та розглянуто можливість вдосконалення зазначеного процесу крізь призму сформульованих концептуальних засад літературної освіти.

Автором обгрунтовано думку, що курс зарубіжної літератури за умови посилення аксіологічних аспектів у його викладанні сприятиме особистісному і професійному розвитку майбутнього педагога. “Зарубіжна література”, базована на змодельованих принципах світоглядного плюралізму, діалогізму, персоналізації знань, компаративності, є поліфункціональною навчальною дисципліною і важливою складовою формування аксіологічного світогляду особистості. Таким чином, однією з найважливіших функцій зарубіжної літератури є аксіологічно-кореляційна, яка полягає у формуванні нових орієнтирів, адекватних вимогам соціального буття, корекції особистісних поглядів, установок, цінностей, мотивів та ідеалів, що виходять з принципу гуманістичної спрямованості. Не менш вагомою є творчо-конструктивна функція, яка сприяє розвитку та самореалізації особистості, виявленню і втіленню її творчих можливостей, усвідомленню власного творчого потенціалу. “Зарубіжна література” є також чинником полікультурного розвитку особистості, дає усвідомлення своєї причетності до загальнолюдського культурно-естетичного досвіду, сприяє вирішенню одного з важливих державних освітніх завдань – інтеграції у світову культуру, де фундаментальні цінності є безумовним пріоритетом. На цій основі формується цілісна картина світу, об'єднаного цінністю інтересів людини. У такому контексті надзвичайно важливою є пізнавально-систематизуюча роль предмета “Зарубіжна література” в усвідомленні єдиної системи “людина-природа-суспільство-Всесвіт”.

Аксіологічно зорієнтована навчальна дисципліна “Зарубіжна література” сприяє розвитку професійно значимих особистісних якостей майбутнього педагога, які суттєво впливають на результат професійно-педагогічної діяльності і визначають індивідуальний стиль педагога. До останніх можна віднести високий рівень розвитку інтелекту, здатність до діалогічного спілкування на гуманістичній основі, широку ерудицію, готовність до прийняття творчих рішень.

Таким чином, посилення аксіологічного аспекту курсу зарубіжної літератури виступає важливим соціальним завданням, адекватним вимогам сучасної освіти. Запропонована нами філософська модель літературної освіти передбачає напрями оптимізації процесу формування фундаментальних цінностей. До таких напрямів належить вивчення курсу зарубіжної літератури в тісному взаємозв'язку з філософією та культурологією, що сприяє глибшому усвідомленню авторської позиції, базованої на концептуальних ідеях своєї епохи. Так, для творчості Ф.Кафки, Дж.Джойса, Т.Манна визначальними стали ідеї Ф.Ніцше, особливо поняття культу “надлюдини”, заперечення логіки розуму. Світоглядною основою для М.Пруста став інтуїтивізм А.Бергсона, ідея “чистої тривалості” як першооснови світу. Теорія психоаналізу З.Фрейда знайшла відображення у К.Гамсуна, В.Набокова, шопенгауерівська “воля до життя” надихала експресіоністів, постмодернізм народився на основі теорій Ж.Дерріди, Ж.Бодрійара. Таким чином, на нашу думку, необхідна певна пропедевтична робота з вивчення філософії в аспекті літератури. При цьому ми опиралися на те тлумачення поняття “філософія літератури”, яке, на думку сучасних західних учених, адекватне поняттю “філософія в літературі” і трактується як “дослідження і оцінка змісту літературних текстів, які містять втілення філософських ідей, дискусій, проблем” (The Cambridge Dictionary of Philosophy. — Cambridge University Press, 2001.). Передбачається, що мова філософії дає можливість оптимального виявлення того, що втілюється у літературі. Цим продиктовано створення нами пропедевтичного курсу “Філософія літератури”, який дає можливість осмислення філософських ідей та концепцій, що на них формувалася література.

Другим напрямом можна визначити системний та цілеспрямований розгляд зарубіжної літератури в її взаємозв'язках з українською.

Взаємозв'язки зарубіжної та української літератур мають особливе значення, бо зміст сучасної гуманітарної освіти найбільшою мірою якраз зорієнтований на поєднання загальнолюдських цінностей і національної культури. Порівняльна парадигма “зарубіжна-українська література”, розглянута крізь призму принципу компаративності, слугує засобом отримання цілісної літературної освіти, уможливлює пошук спільних фундаментальних цінностей, властивих класичній світовій і українській літературі, підводить до висновку про взаємозв'язок загального та одиничного, національного та загальнолюдського. Відповідно до теми дослідження, ми визначаємо і простежуємо певні аспекти контактно-генетичних зв'язків зарубіжних національних та української літератур. Важливим в аспекті нашого дослідження є доведення на тематологічному рівні думки про спільність тем, образів, сюжетів, мотивів у різних національних літературах. Художній твір виникає і живе в соціокультурному просторі, його породжують спільні закономірності і чинники суспільного і художнього розвитку. Провідні тенденції розвитку світової культури, гуманістичні ідеї, інтерпретовані в кожній національній літературі, сприяють усвідомленню сутнісної, визначальної єдності духовного поступу людства.

Третім напрямом визначено інтеграцію навчальних дисциплін навколо певних аксіологічних проблем. Діалогічний підхід до зарубіжної літератури, створення “контексту епохи” неможливе без продуманої інтеграції навчальних дисциплін, які вивчає майбутній педагог у процесі загальнокультурної та професійної підготовки: зарубіжної літератури і української літератури, історії світової та української культури, етики, естетики, риторики, мистецьких курсів, іноземних мов. Аксіологічний аспект виявляється при цьому в пошуку фундаментальних цінностей, закладених у різні естетичні площини: слово, музику, живопис, балет, театр тощо. Цей підхід передбачає “занурення” в епоху, світ письменника, простір тексту, в історію і культуру країни, репрезентованої письменником; пошук цих настроїв, вражень, мотивів, образів в інших видах мистецтва; зіставлення мови літератури й інших видів мистецтва.

Передбачається і вдосконалення мовної підготовки вчителя зарубіжної літератури, оскільки культурний контекст у лінгвістичному аспекті твориться в тому числі і завдяки порівняльному аналізу оригіналу з відомими перекладами, а мовні контакти розглядаються як найдавніша форма культурного співробітництва. Полілінгвізм має сприяти бажанню брати участь у діалозі культур, пізнавати духовний континуум народів. Отже, доводиться думка про лінгвокультурологічну складову підготовки майбутнього учителя, яка одним із аспектів має систему роботи на уроках зарубіжної літератури.

У висновках схарактеризована система вихідних положень, реалізація яких розкриває зміст дисертаційного дослідження:

1. Місце та роль фундаментальних цінностей у суспільстві характеризується передусім їх положенням у структурі цінностей та обсягом відповідних соціальних функцій, які вони виконують; фундаментальні цінності виступають ціннісним ядром особистості і головною умовою утворення особистого духовного світу, що співвідноситься з духовним світом людства. Їм належить провідна роль у культурі як сфері реалізації людських цінностей засобами мистецтва і літератури.

2. Одним із найважливіших соціокультурних вимірів особистості вважається ступінь та якість опанування нею гуманітарними знаннями та культурними цінностями суспільства. Отже, особливу роль фундаментальні цінності відіграють у становленні молодої особистості, зокрема у формуванні особистості учителя, який на всіх етапах розвитку українського суспільства (дореволюційному, радянському, пострадянському) важливою соціальною функцією мав трансляцію визнаних суспільством цінностей у середовище майбутніх громадян цього суспільства.

3. Літературна освіта і, зокрема, курс зарубіжної літератури - важлива складова професійної і особистісної підготовки майбутнього педагога; найважливішою методологічною засадою курсу зарубіжної літератури має стати принцип гуманістичної спрямованості, який знаходить своє відображення в пошуку фундаментальних цінностей, властивих світовій літературі. Гуманістична спрямованість курсу літературної освіти передбачає дієвість взаємопов'язаних принципів: світоглядного плюралізму, діалогізму, персоналізації знань, компаративності.

4. Курс зарубіжної літератури стане активним чинником формування фундаментальних цінностей особистості майбутнього педагога, якщо базуватиметься на реалізації функцій:

- аксіологічно-кореляційної, яка полягає у формуванні аксіологічно-обгрунтованих орієнтирів, що відповідають новим умовам соціального буття, корекції особистісних поглядів, установок, цінностей та ідеалів, що виходять з принципу гуманістичної спрямованості;

- полікультурної, яка передбачає інтеграцію особистості в світ фундаментальних цінностей, котрі є позачасовими і позанаціональними та становлять фундамент світової культури;

- творчо-конструктивної, яка сприяє розвитку креативного мислення та практичного ставлення до дійсності з елементами творчої діяльності крізь призму пріоритетів фундаментальних цінностей;

- пізнавально-систематизуючої, яка забезпечує усвідомлення фундаментальної єдності в системі “людина-природа-суспільство-Всесвіт”, у котрій найвищою цінністю є інтереси людини.

5. Оптимізації процесу формування фундаментальних цінностей майбутнього педагога засобами зарубіжної літератури може слугувати модель, провідними ідеями якої є:

- обґрунтування та розробка пропедевтичного курсу “Філософія літератури” з метою скоординованості і взаємозв'язку тем у рамках навчальних курсів із зарубіжної літератури, філософії, етики — як передумови посилення аксіологічного аспекту зарубіжної літератури;

- вивчення курсу зарубіжної літератури в найтісніших взаємозв'язках із рідною літературою як засіб системної і цілісної літературної освіти, концептуальною засадою якої є принцип гуманістичної спрямованості, що знаходить своє відображення в пошуку спільних, фундаментальних цінностей, властивих класичній світовій та українській літературі;

- інтеграція знань із зарубіжної і світової культури та мистецтва як мета пошуку фундаментальних цінностей, закладених у різні естетичні площини: слово, музику, живопис, балет, театр тощо;

- вдосконалення мовної підготовки студентів та вчителів зарубіжної літератури, оскільки діалогічний підхід до літературної освіти передбачає лінгвокультурологічний аспект викладання зарубіжної літератури, а полілінгвізм розглядається як одна із важливих складових професійної та особистісної характеристики майбутнього педагога.

Основні результати дисертаційного дослідження відображені в наступних публікціях:

1. Слоневська І.Б. Фундаментальні цінності у змісті курсу зарубіжної літератури та їх використання для вирішення завдань соціалізації особистості // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць. Київський державний лінгвістичний університет.— К.: Видавничий центр КДЛУ, 2000. - С.120-126.

2. Слоневська І.Б. Проблема фундаментальних цінностей особистості в соціально-історичному контексті // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наукових праць. Вип. 29. - К.: Укр. Центр духовної культури, 2002. - С.29-36.

3. Слоневська І.Б. Фундаментальні цінності у механізмі забезпечення цілісності суспільства // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць. Київський державний лінгвістичний університет. Вип. 9. — К.: Видавничий центр КДЛУ, 2002. - С.27-33.

4. Слоневська І.Б. До проблеми формування ціннісних орієнтацій засобами зарубіжної літератури // Неперервна професійна освіта: теорія і практика. Збірник наукових праць. Частина 1. — К., 2001. - С.323-327.

5. Слоневська І.Б. До питання про культурологічну функцію освіти в контексті її гуманізації // В.О.Сухомлинський і проблеми сучасної освіти: Збірник наукових праць. – Хмельницький, 2001. - С.20-24.

6. Слоневська І.Б. Ціннісний аспект вивчення творчості Т.Г.Шевченка // Спадщина Т.Г.Шевченка в контексті гуманізації сучасної освіти. Збірник наукових статей. – Хмельницький, 2001.- С.48-53.

7. Слоневська І.Б. Гуманістичні ідеї спадщини Льва Толстого в контексті особистісно-орієнтованої педагогіки // Збірник наукових праць Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету. Серія “Соціальна педагогіка”. Випуск 3. Том 2. — Кам'янець-Подільський, 2002. - С.75-81.

Анотація

Слоневська І.Б. Формування фундаментальних цінностей майбутнього педагога засобами зарубіжної літератури. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук із спеціальності 09.00.03 — соціальна філософія та філософія історії. Інститут вищої освіти АПН України, Київ, 2002.

Захищаються результати дослідження, в ході якого проаналізовані існуючі у соціально-філософській літературі підходи до диференціації цінностей та роль фундаментальних цінностей як соціального механізму забезпечення цілісності суспільства. Доводиться правомірність та необхідність формування фундаментальних цінностей у процесі літературної освіти майбутнього педагога. Розробляються та виносяться на захист шляхи оптимізації зазначеного процесу при вивченні “Зарубіжної літератури”.

Ключові слова: цінність, аксіологія, літературна освіта, зарубіжна література, духовний світ особистості.

Аннотация

Слоневская И.Б. Формирование фундаментальных ценностей будущего педагога средствами зарубежной литературы. — Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 — социальная философия и философия истории. Институт высшего образования АПН Украины, Киев, 2002.

Защищаются результаты исследования, в процессе которого проанализированы существующие в социально-философской литературе подходы к дифференциации ценностей и роль фундаментальных ценностей как социального механизма обеспечения целостности общества.

При этом доказывается положение о динамике фундаментальных ценностей в контексте исторического развития: ценности рассматриваются в рамках изменений в ценностных системах каждого из обществ: дореволюционного, советского и постсоветского. Акцентируется внимание на феномене культуры как сфере реализации человеческих ценностей и обосновывается наличие обратной связи: влияния культуры, в частности литературы, на формирование ценностей личности.

В диссертации исследуются методологические проблемы, возникающие при определении цели изучения, содержания и функций учебного предмета “Зарубежная литература”, и обосновывается возможность их решения путём конкретизации концептуальной основы “Зарубежной литературы” — принципа гуманистической направленности, который находит свое отражение в поиске общечеловеческих ценностей, свойственных произведениям мировой литературы, принципов мировоззренческого плюрализма, диалогизма, персонализации знаний, компаративности.

Разработаны авторские