КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СНІСАРЕНКО Ірина Євгеніївна

УДК 811.111? 04 + 81? 367. 625.41

ІНФІНІТИВНА КОНСТРУКЦІЯ З ПРИЙМЕННИКОМ FOR

У СЕРЕДНЬОАНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ: СЕМАНТИКА ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КИЇВ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі граматики та історії англійської мови Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник кандидат філологічних наук, доцент Буніятова Ізабелла Рафаїлівна, Київський національний лінгвістичний університет, кафедра граматики та історії англійської мови, доцент

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Шевченко Ірина Семенівна, Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, кафедра перекладу та англійської мови, професор кандидат філологічних наук, доцент Михайленко Валерій Васильович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, кафедра англійської мови, завідувач кафедри

Провідна установа Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра англійської філології, Кабінет Міністрів України, м.Київ

Захист відбудеться " 14 " березня 2002 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ-150, вул. Червоноармійська, 73)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ-150, вул. Червоноармійська, 73)

Автореферат розісланий " 12 " лютого 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А.А. Калита

Загальна характеристика роботи

У другій половині ХХ століття системний підхід до розуміння історичних процесів, що відбуваються у фонології і морфології, був перенесений і в площину синтаксичних досліджень. Властива розвиткові мовознавства певна циклічність уможливила заповнення тих лакун знання, які виникли з об'єктивних причин, наприклад, у вченні про речення. Помітний внесок у його розробку належить як вітчизняним дослідникам (В.М.Брицин, І.Р.Вихованець, Е.Я.Мороховська, Г.Г.Почепцов), так і представникам західних шкіл (Н.Хомський, Р.Джекендофф, Х. Рімсдайк, Р.Фрайдін, Л.Хегеман), зокрема, стосовно загальної характеристики складнопідрядного речення (І.Р.Буніятова, В.М.Ярцева) та його складових (Е.Хеберлі), а також синтаксичного зв'язку між його елементами (А.Вегнер).

Незважаючи на певні успіхи у визначенні природи складного речення та його конституентів, нерозв'язаною залишається низка питань, присвячених ідентифікації синтаксичного статусу неособоводієслівних речень, їхній семантиці та функціональним особливостям. У реферованій дисертації здійснюється функціонально-семантичний аналіз інфінітивної конструкції з прийменником for у середньоанглійській мові. Відповідно до положень теорії керування та зв'язування Н. Хомського (Government and Binding Theory), ми розглядаємо конструкцію for to Infinitive як інфінітивне речення (clause) в межах складнопідрядного у двох синтаксичних функціях: дієслівного комплемента (доповнення) та ад'юнкта мети (традиційно – обставина мети). Прийменник for визначається як маркер доповнення (комплементайзер for, далі – COMP for).

Актуальність теми дисертації визначається загальним спрямуванням сучасних граматичних студій на перехід від формально орієнтованого способу дослідження речення до вивчення закономірностей його смислової організації в контексті сучасної граматичної теорії.

Актуальність зумовлена також необхідністю комплексного вивчення функціональних і семантичних ознак інфінітивних речень та їхньої кореляції з підрядним особоводієслівним реченням у історичному аспекті, яке сприятиме подальшій розробці проблем історичного синтаксису англійської мови, визначенню загальних тенденцій розвитку мовних підсистем, а також з'яcуванню механізмів синтаксичних змін.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри граматики та історії англійської мови Київського національного лінгвістичного університету. Проблематика реферованої дисертації пов'язана з держбюджетною науковою темою "Типологія і функціонування мовних одиниць фонетичної, граматичної й лексичної систем германських та романських мов: когнітивний, комунікативний та прагматичний аспекти" (тему затверджено вченою радою Київського державного лінгвістичного університету, протокол № 5 від 27 січня 1997 року).

Мета дисертації полягає у встановленні основних властивостей інфінітивного речення з COMP for у середньоанглійській мові шляхом визначення його основних семантичних ознак і синтакасичних функцій у досліджуваний період. Реалізація цієї мети передбачає розв'язання таких завдань:

·

· виявити домінанту серед синтаксичних варіантів інфінітивного речення з COMP for у північних та південних середньоанглійських діалектах;

· дослідити й описати субкатегоризаційні властивості головного дієслова у складнопідрядному реченні з інфінітивним підрядним;

· визначити аргументне оточення інфінітива як головного дієслова неособоводієслівного речення;

· розкрити специфіку зв'язку між семантикою головного дієслова та семантичними ролями дієслівних аргументів;

· висвітлити роль інфінітивного речення з COMP for у функції ад'юнкта мети та дієслівного комплемента в межах складнопідрядного речення;

· встановити функціональну та семантичну еквівалентність неособоводієслівного (інфінітивного) та особоводієслівного (that-) речень.

Об'єктом дослідження є інфінітивні речення з COMP for у межах складнопідрядних речень з головними перехідними/неперехідними дієсловами в середньоанглійській мові.

Предмет дослідження становлять семантичні та функціональні особливості інфінітивного речення з COMP for у мові середньоанглійського періоду, а також субкатегоризаційні властивості головного фінітного та/або нефінітного дієслова.

Матеріалом дослідження слугували інфінітивні речення з COMP for, відібрані для дослідження методом суцільної вибірки з 3700 сторінок текстів середньоанглійських пам'яток. Загальна кількість відібраних одиниць – 1620. Використано матеріал словників, побудованих на історичних засадах. Аналіз семантичних і функціональних особливостей інфінітивного речення з COMP for здійснено на матеріалі повного корпусу північних та близьких їм за характеристикою східно-центральних пам'яток, а також південних та західно-центральних середньоанглійських діалектів, більшість з яких представлено уривками.

Для вирішення поставлених завдань й з урахуванням особливостей фактичного матеріалу в роботі комплексно застосовувалися такі методи: метод лінгвістичного опису, який передбачає безпосереднє дослідження явища у тексті, систематизацію та узагальнення особливостей функціонування інфінітивного речення з COMP for у текстах середньоанглійських пам'яток; метод трансформаційного аналізу, який дозволяє визначити субкатегоризаційні властивості головного дієслова залежно від його семантики, а також підтвердити гіпотезу про функціональну та семантичну еквівалентність інфінітивного речення з COMP for та особоводієслівного that-речення; кількісний метод для визначення питомої ваги власне англійських і запозичених прийменників, що оформлювали інфінітив у досліджуваний період та виявлення серед них синтаксичної домінанти.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вперше у вітчизняній лінгвістиці здійснено комплексний аналіз семантичних і функціональних особливостей інфінітивного речення з COMP for у мові середньоанглійського періоду. Дістало також подальший розвиток дослідження дистрибуції головного дієслова в особоводієслівному та/або неособоводієслівному реченні залежно від його перехідності/неперехідності згідно з теорією керування та зв'язування.

Теоретичне значення дисертації полягає в новому підході до вирішення традиційних проблем синтаксису, зокрема, статусу неособоводієслівних речень, на засадах генеративної лінгвістики. Запропонована в роботі методика аналізу інфінітивних речень з COMP for поглиблює знання про специфіку досліджуваного явища в сучасній англійській мові та в історичному аспекті. Результати дослідження сприятимуть розв'язанню цілої низки теоретичних питань історико-синтаксичних студій, а також розробці загальної теорії розвитку мовних систем та історичної діалектології, ґрунтовнішому вивченню історичної варіативності мовних одиниць.

Практична цінність роботи полягає в можливості використання її основних теоретичних положень та висновків у викладанні курсів з історії англійської мови (розділ "Неособові форми дієслова: інфінітив"), теоретичної граматики (розділи "Синтаксис: складнопідрядне речення", "Члени речення"), а також у створенні спецкурсу "Основи генеративного синтаксису". Матеріалами дослідження доцільно було б скористатися для укладання методичних посібників із теоретичної граматики та історії англійської мови; при написанні наукових праць з англійської філології.

Апробацію результатів дисертаційного дослідження здійснено на міжвузівській науково-практичній конференції "Мови і світ: дослідження та викладання" (Кіровоград, 1999), міжвузівській конференції "Наукова спадщина професора Ю.О.Жлуктенка і сучасне мовознавство" (Київ, 2000), науково-практичній конференції Київського державного лінгвістичного університету (Київ, 2000), міжнародній конференції TESOL Ukraine "The Way Forward to English Language and ESP Teaching in the III Millennium" (Kиїв, 2001), науково-практичній конференції КДЛУ "Мова – освіта – культура: наукові парадигми і сучасний світ" (Київ, 2001), міжвузівській науковій конференції "Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики" (Черкаси, 2001).

Публікації. Основні теоретичні положення та результати дисертаційного дослідження викладено в 4 статтях та 3 тезах згаданих конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із списку умовних скорочень, вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списків опрацьованої наукової літератури та використаних джерел ілюстративного матеріалу, одного додатка. Загальний обсяг дисертації становить 189 сторінок, з них – 166 сторінок основного тексту.

У вступі обґрунтовано актуальність обраної проблематики, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання та методи наукового дослідження, вказано на наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, апробацію її результатів, сформульовано положення, які виносяться на захист.

У першому розділі – "Інфінітивні речення як об'єкт лінгвістичного дослідження" – проаналізовано теоретичні дослідження категоріальної природи інфінітива у вітчизняній та зарубіжній лінгвістиці, визначено статус інфінітива та його синтаксичне оточення в межах складного речення, охарактеризовано предикативний зв'язок між елементами інфінітивного речення; описано структуру та семантику без/прийменникового інфінітива в історії англійської мови; встановлено чотири типи інфінітивних речень, відмінних за позицією COMP for відносно інфінітива та об'єкта його дії.

У другому розділі – "Інфінітивне речення, оформлене прийменником for, у функції комплемента перехідних дієслів" – досліджено процес комплементації перехідних, зокрема, одно- та двоперехідних дієслів інфінітивним реченням з COMP for; виокремлено двочленне аргументне оточення для одноперехідних дієслів з контролюючим суб'єктом дії, дво- та тричленне – для двоперехідних дієслів наказової і допустової семантики з контролюючим об'єктом дії, а також особливі випадки інфінітивної комплементації двоперехідних дієслів.

У третьому розділі дисертації – "Інфінітивне речення, оформлене прийменником for, у функції ад'юнкта мети" – досліджено інфінітивні речення з COMP for у синтаксичній функції ад'юнкта мети в межах складнопідрядного речення з опорним неперехідним дієсловом руху та спокою; проаналізовано структурні та семантичні особливості інфінітивного ад'юнкта мети в складних реченнях з головним перехідним дієсловом. Окрему увагу приділено синтаксичній реінтерпретації (re-analysis) інфінітивного речення з COMP for у середньоанглійській мові.

У загальних висновках підсумовано результати дослідження; окреслено перспективи подальших досліджень інфінітивних речень з COMP for в історії англійської мови.

У додатку подано список основних термінів, які використовуються в роботі.

Основний зміст роботи

Розділ 1. "Інфінітивні речення як об'єкт лінгвістичного дослідження". До важливих проблем сучасного мовознавства, які потребують подальшого вивчення, належить дослідження закономірностей розвитку мовної системи та її рівнів, співвідношення кількісних та якісних змін, зовнішньої та внутрішньої зумовленості розвитку мови (Т.А. Расторгуєва). На кожному історичному етапі у мові існують елементи, які ще не ввійшли до її системи (певні інновації), і, власне, породжують "динамічну напругу" у мові. Нагромадження цих елементів спричиняє заповнення наявних у мові лакун (gaps) та вирівнювання структурної незбалансованості (Р.Берндт). У сучасній синтаксичній теорії поняття лакуни вживають на позначення відсутнього, але логічно передбачуваного мовного елемента (Р.Траск). Таке визначення введено в науковий обіг представниками генеративної граматики для дослідження впливу синтаксичної поведінки так званих "відсутніх" структурних елементів речення (missing elements) на формулювання певних граматичних концепцій (Н.Хомський). Особливий інтерес викликає вивчення "незаповнених" граматичних категорій в історичному аспекті з урахуванням системного характеру змін, що відбуваються на всіх рівнях мови і спричиняють категоріальну реінтерпретацію деяких мовних одиниць, зокрема інфінітива. Для розуміння механізму такої реінтерпретації (переосмислення) важливо проаналізувати мовні та позамовні чинники, що зумовили виникнення цього явища.

Історія вивчення неособоводієслівних речень (термін О.С. Мельничука) включає певні питання, пов'язані зі статусом, класифікацією та функціональними характеристиками цих речень в історії розвитку англійської мови, що залишаються недостатньо висвітленими. Невирішеність цих питань зумовлюється дискусійністю природи інфінітива, зокрема його походженням, частиномовним статусом, функціонуванням у реченні тощо. Загалом можна виділити кілька підходів до визначення інфінітива як специфічного мовного явища. В англістиці його традиційно визначають як просту, незмінювану, основну форму дієслова, яка вживається без будь-якої вказівки на час, особу та число (С.Ремсі), або вважають "інфінітивним способом" (infinitive mood), що вказує на певний зв'язок дієслова з іншими словами у реченні, виражаючи при цьому дію у найбільш загальному вигляді (Ч.Мейсон, C.Анієнс). Існує також визначення інфінітива, згідно з яким останньому притаманні специфічні можливості опису явищ дійсності. Не маючи семантичної характеристики довготи і називаючи дію в нейтральній і абстрагованій формі, інфінітив не здатний характеризувати цю дію як процес, розгорнутий у часі. Однак саме інфінітив допомагає зафіксувати такі ознаки як граничність, досягнення результату, тобто ознаки більше статичного, ніж динамічного характеру (З.К.Ісаєва).

Українські синтаксисти, зокрема, І.Р.Вихованець та його учні, визначають інфінітив як особливе проміжне утворення. Такий підхід відповідає інтерпретації досліджуваного явища представниками французького структуралізму, які також вважають його змішаною категорією (див. Л.Теньєр). Послідовне заперечення дієслівного статусу інфінітива характерне для концепції Д.Лайтфута, який розглядає цю категорію в історичному аспекті.

У вітчизняному історичному мовознавстві, яке ґрунтується на граматичному вченні О.О.Потебні, прийнято визнавати дієслівний статус інфінітива. Ця теза не викликає заперечень, адже основними ознаками, які зближують інфінітив з фінітним дієсловом, є універсальність утворення від дієслівної кореневої морфеми, єдність лексичного значення та керування залежним членом (В.М.Ярцева). Інфінітиву притаманні видові та станові ознаки, він виражає перехідність або неперехідність основи і може мати свого суб'єкта та об'єкта дії. З історичного погляду отримання інфінітивом дієслівного статусу зумовлено інтенсивною перебудовою всіх мовних рівнів, основи яких було закладено в давньоанглійській мові, а також інтенсифікацією цих процесів у середньоанглійський період.

Як свідчить матеріал середньоанглійських пам'яток, інфінітив виступає головним нефінітним дієсловом в підрядному реченні й керує об'єктом дії, вираженим формою знахідного відмінка. Свідченням дієслівного статусу інфінітива в середньоанглійській мові є також семантична та функціональна еквівалентність інфінітивного речення з підрядним фінітним that-реченням. Наше дослідження підтверджує, що єдино можливою для for to Vinf є його інтерпретація як підрядного речення, а форманта to – як показника відсутності часу [-Tense] в межах цього речення. Отже, категоріальна зміна інфінітивного статусу в середньоанглійський період є одним із чинників реінтерпретації for to Vinf у повноправне несамостійне речення із власною позицією суб'єкта дії (незаповнена категорія PRO) та часовим маркером to (-Tense).

У сучасних синтаксичних студіях інфінітивні конструкції вважають синонімічними підрядним реченням (clauses) і кваліфікують як стислі або редуковані речення (О.П.Аксьонов; М.Селсе-Марсіа, Д.Ларсен-Фріман), напівречення (semi-clause) (Р.Пенс, Д.Емері) або як речення, у яких суб'єкт виражений "незаповненою категорією" (Дж.Костер, Р.Мей). Інтерпретація інфінітивних конструкцій як редукованих речень видається слушною, адже, якщо один із основних елементів вихідного речення випадає, то в редукованому реченні зміст не зазнає змін і, таким чином, обидва речення (повне та редуковане) є семантично тотожними. Така редукція речення сприяє семантичній конденсації, гнучкості та компактності мовлення (О.П.Аксьонов, Р.Куірк, С.Грінбаум).

Складний і суперечний характер інфінітивних речень дає підстави вважати їх стійким типом речень, що тяжіють до особово-дієслівних (Ф.Г.Гагаркіна) або підрядних (О.І.Гапова, В.Є.Коваленко, І.І.Шустилова). Неоднозначні тлумачення синтаксичного статусу інфінітивних речень свідчать про те, що ця проблема є дискусійною й остаточно не розв'язаною. Ми поділяємо думку вчених про функціональну співвіднесеність інфінітивних і підрядних that-речень. Досліджуваний нами матеріал пам'яток середньоанглійського періоду засвідчує наявність складнопідрядних речень, у яких головне перехідне дієслово може доповнюватися семантично еквівалентними for to Vinf- та that-реченнями. Єдиною відмінністю цих речень є ознака фінітності/нефінітності головного дієслова.

Відношення між інфінітивом та його суб'єктом у межах підрядного інфінітивного речення вчені кваліфікують як вторинно-предикативні (І.С.Білецька, В.М.Єрхов), напівпредикативні (О.С.Мельничук), суб'єктно-предикативні (З.К.Ісаева, О.Д.Найфельд), суб'єктні (П.Робертс). Інколи одного дієслова, яке є предикатом, у реченні недостатньо, тому воно вимагає певного елемента для завершення предикації. Роль такого елемента виконує дієслівний комплемент, що має статус категорії, призначеної доповнювати значення опорного дієслова (head-verb) (Е.Я.Мороховська, Р.Куірк, С.Грінбаум). На противагу особоводієслівним реченням, де суб'єкт дії є обов'язковим структурним елементом, у неособоводієслівних він може бути відсутнім. Визнання функціональної співвіднесеності інфінітивних конструкцій з підрядними інфінітивними реченнями дає підстави вважати, що імпліцитний суб'єкт і головне дієслово в таких реченнях вступають між собою у вторинно-предикативний зв'язок.

Значний внесок у висвітлення питання зв'язку предиката та його аргументів зробили представники генеративного напрямку в лінгвістиці (Н.Хомський, Л.Хегеман, А.Нільман). Релевантними для такого зв'язку в межах складного речення виступають: 1) власне дієслово; 2) дієслівні аргументи; 3) ад'юнкти (Дж.Одійк). Генеративісти постулюють два типи аргументів: зовнішні та внутрішні (external and internal). Підмет речення, згідно з теорією керування та зв'язування, належить до першого типу – інші вважаються внутрішніми. Статус внутрішніх аргументів передбачає накладання на них синтаксичних обмежень з боку дієслова-предиката, зокрема, визначення їхніх структурних відмінків та семантичних ролей.

Вважається, що розвиток і перетворення власне прийменника to перед інфінітивом на лексично ненаповнений інфінітивний маркер є результатом процесу граматикалізації. Традиційне визначення граматикалізації як поступального діахронічного процесу, спрямованого та незворотного, на сьогодні видається непереконливим (О.Фішер). Граматикалізація to в зазначений період послаблює його вказівну семантику, що компенсується for. Однак впродовж середньоанглійського періоду в мові розвиваються нові тенденції, які вказують на поновлення вказівної семантики to, спричиняючи його деграматикалізацію. Отже, немає жодних підстав вважати сам процес граматикалізації незворотнім.

Іншою передумовою появи прийменника for у досліджуваний період можна вважати потребу заповнення лівої межі підрядного інфінітивного речення, подібно до that. Останній уже в давньоанглійській мові слугував як COMP (Ц.Аллен), визначаючи ліву межу підрядного особоводієслівного речення. Те, що подібно до юat, for функціонує як COMP в середньоанглійській мові, є ще одним свідченням функціональної та семантичної еквівалентності інфінітивного та that-речення. Проаналізований матеріал показує вживання COMP for у чотирьох типах інфінітивних речень у середньоанглійській мові: 1) For to Vinf Obj є найуживанішим, оскільки порядок слів Verb + Obj (VO) стає у цей період регулярним. Інфінітив як головне нефінітне дієслово субкатегоризує об'єкт дії. За цієї умови не виникає проблеми визначення функціонального статусу об'єкта дії; 2) Obj for to Vinf представляє той період розвитку англійської мови, коли відбувається інтенсивна перебудова синтаксичної системи як наслідок редукції ненаголошеного вокалізму і спрощення словозмінних систем. Положення об'єкта дії в препозиції до інфінітива зумовлює його неоднозначну синтаксичну інтерпретацію: об'єкта інфінітива у препозиції або об'єкта дії головного дієслова; 3) For Obj to Vinf та 4) For to Obj Vinf представлені лише кількома прикладами, які належать до південних середньоанглійських діалектів та чітко пов'язані з порядком слів типу Obj +Verb.

Розділ 2. "Інфінітивне речення, оформлене прийменником for, у функції комплемента перехідних дієслів". Аналіз дистрибутивних ознак інфінітивного речення з COMP for не може бути повноцінним без урахування його синтаксичних та семантичних особливостей. Ми визначили дві основні групи одноперехідних дієслів: інтенції (intention/volition) та інхоативної семантики (aspectualizers), а також дві найширше представлені групи двоперехідних дієслів: переконання/спонукання (persuading/urging) і наказу/дозволу (commanding/permitting). Складнопідрядні речення з названими дієсловами як головними становлять лише два типи утворень з контролюючим суб'єктом або контролюючим об'єктом, у яких суб'єкт підрядного речення є тотожним суб'єкту або об'єкту головного речення відповідно.

Аналіз опрацьованого матеріалу свідчить, що спільною ознакою всієї групи середньоанглійських дієслів інтенції є прийняття ними інфінітивного речення з COMP for як свого внутрішнього аргумента та надання йому семантичної ролі пацієнса. Іншою ідіосинкретичною рисою складнопідрядних речень, у яких головне дієслово інтенції доповнене інфінітивним підрядним реченням з COMP for, є інтерпретація суб'єкта інфінітивної дії як ідентичного щодо суб'єкта дії головного речення. Суб'єкт інфінітива в таких випадках виражений імпліцитно (категорія PRO – pronominal element). Зокрема, у прикладі (1) імпліцитний суб'єкт інфінітивної дії збігається з суб'єктом дії головного речення:

(1) He юouhte a ful strong trechery…of юe children forto make… (Havelok, 443-445) "Він намірився страшну зраду…проти дітей вчинити …"

Згідно з теорією семантичних ролей (Theta-theory), кожний аргумент дієслова виконує лише одну семантичну роль (Н.Хомський). Дієслово юouhte в реченні (1) реалізує таке аргументне оточення: суб'єкт дії головного речення He та об'єкт – інфінітивне підрядне речення a ful strong trechery…of юe children for to make. Воно виступає внутрішнім (internal) щодо дієслова юouhte аргументом. Це дієслово субкатегоризує інфінітивний комплемент, надаючи йому семантичної ролі пацієнса. Аргументне оточення інфінітива містить об'єкт інфінітивної дії a ful strong trechery, який виступає внутрішнім аpгументом інфінітива for to make, а також імпліцитно виражений (PRO) суб'єкт інфінітивної дії. Останній збігається з суб'єктом дії головного речення і одночасно є зовнішнім аргументом інфінітива. Інфінітив for to make як головне дієслово в підрядному реченні, керує об'єктом дії a ful strong trechery і визначає для нього знахідний відмінок. Останнє підтверджує тезу про вербальний статус інфінітива в середньоанглійській мові, оскільки подібно до фінітного дієслова він здатний визначати відмінок об'єкта своєї дії. Процес породження речення (1) можна представити таким чином:

(2) S He V [+Tense] юenchen [c COMP PRO Oacc a ful strong trechery Oprep of юe children V [-Tense] make] > S V [+Tense] [c COMP PRO Oacc Oprep V [-Tense]], де [+Tense] та [-Tense] вказують на статус фінітності та/або нефінітності дієслова, [c] – позначає підрядне речення, S – суб'єкт, V – дієслово, O – об'єкт.

Щоб підтвердити правильність визначення інфінітивного підрядного речення a ful strong trechery of юe children for to make комплементом одноперехідного дієслова інтенції юouhte, застосуємо метод wh–вилучення (wh-extraction, wh-movement) (Н.Хомський). Припустимо, що wh–фразу можна вилучити з певної структури за умови, що ця структура виконує функцію комплемента:

(3) What did he think for to make?

Отже, за допомогою wh-вилучення в ініціальній позиції опинився вилучений об'єкт дії інфінітивного комплементарного речення. Наступний приклад ілюструє тезу про те, що позицію інфінітивного комплемента дієслова інтенції може успішно зайняти підрядне фінітне that-речення, при цьому дія, яка була спрямована дієсловом-предикатом на інфінітивний комплемент, поширюється і на that-речення:

(4) Grim thouhte to late юat he ran | Fro юat traytour, юat wicke man (Havelok 691-692) "?анадто пізно намірився Грім втекти від того зрадника, того недоброго чоловіка."

Дієслово thouhte керує підрядним that-реченням, надаючи йому, як і інфінітивному комплементу, семантичної ролі пацієнса та вимагає знахідного відмінка. Глибинну структуру речення (4) можна відобразити таким чином:

(5) S Grim V [+Tense] thenche [c COMP S he V [+Tense] rennen Oprep Fro юat traytour] > S V [+Tense] [c COMP S V [+Tense] Oprep]

На рівні глибинної репрезентації речення (1) і (4) мають однакову структурну модель лише з тією відмінністю, що структура (2) інфінітивного комплементарного речення представлена COMP for та інфінітивом [-Tense], тоді як структура (5) – COMP that та фінітним дієсловом [+Tense] відповідно. Інша особливість полягає в тому, що в реченні (1) суб'єкт інфінітивної дії виражений імпліцитно (PRO), натомість у реченні (4) експліцитно виражений суб'єкт доповнювального речення позначений NP he. Як PRO в (1), так і NP he в (4) виконують семантичну роль агента дії в підрядному реченні. Отже, інфінітивне речення a ful strong trechery for to make функціонально й семантично можна вважати еквівалентним підрядному that-реченню юat he ran Fro юat traytour в межах складнопідрядного речення, причому обидва речення репрезентують такі утворення, у яких суб'єкт головного дієслова має статус контролюючого.

Одноперехідні дієслова інхоативної семантики (позначають початок дії) подібно до дієслів інтенції для завершення своєї семантики відкривають позицію для інфінітивного комплемента. Проте досліджений матеріал засвідчує, що дієслова обох семантичних груп відрізняються функціонально: інхоативні доповнюються тільки інфінітивним підрядним реченням, тобто мають один аргумент, а дієслова інтенції можуть бути комплементовані однаково як інфінітивним, так і підрядним that-реченням. Приклад (6) ілюструє два типи прийменникового інфінітива (to Vinf, for to Vinf) у функції комплементів опорного дієслова bigan:

(6) …юe king bigan to grete | And teres for to lete…(King Horn, 899-900; SEE I: 265) "...король заплакав (досл. почав плакати і сльози проливати...)"

До аргументного оточення фінітного дієслова bigan входить суб'єкт дії головного речення NP юe king та два однорідні інфінітивні комплементи to gretе та teres for to lete. Семантичні ролі, які визначає дієслово begаn для своїх аргументів, розподіляються так само, як і у випадку доповнення дієслова інтенції інфінітивом. Отже, дистрибуція дієслів обох семантичних груп є тотожною: агент – пацієнс. Наявність двох залежних елементів дає підстави вважати аргументне оточення дієслова двочленним. Імпліцитний суб'єкт дії (PRO), вираженої інфінітивним комплементом to grete, збігається з імпліцитним суб'єктом дії інфінітивного речення teres for to lete і водночас є ідентичний суб'єкту головного речення NP юe king. Аргументне отчення інфінітивів не є тотожним: to grete доповнюється лише одним внутрішнім аргументом, який збігається з агентом дії NP юe king, а семантика for to lete припускає ще один внутрішній аргумент – NP teres, для якого визначено знахідний відмінок. Отже, оточення for to lete є двочленною. Таким чином, предикатно-аргументну структуру речення (6) можна представити у записі (7):

(7) S юe king V [+Tense] biginnen [c PRO V [-Tense] grete] and [c COMP PRO Oacc teres V [-Tense] lete] > S V [+Tense] [c PRO V [-Tense]] and [c COMP PRO Oacc V [-Tense]]

Інфінітивний комплемент teres for to lete є підрядним реченням, представленим на глибинному рівні записом (7). Неприйняття деякими дієсловами інхоативної семантики that-комплемента пояснюється субкатегоризаційними особливостями цих дієслів, що передбачають той тип поширювача, у поєднанні з яким їхня семантика виявляється повною мірою, а речення при цьому залишається граматично правильним.

Аналіз семантичної групи дієслів наказової і допустової семантики дав змогу визначити основну відмінність між процесами комплементації двоперехідних та одноперехідних дієслів, яка полягає у неоднаковій кількості аргументів опорного дієслова та, відповідно, у наданні їм інших семантичних ролей. Тричленне аргументне оточення досліджуваних дієслів є основним, але не єдиним, оскільки вони можуть доповнюватися лише двома аргументами. Навіть за умови імпліцитно вираженого реципієнта дії опорне дієслово зберігає тричленне оточення, але за відсутності цієї семантичної воно перетворюється на двочленне.

У досліджуваних складнопідрядних реченнях з опорними дієсловами імперативної/допустової семантики об'єкт дії головного речення контролює імпліцитний суб'єкт інфінітивної дії (PRO), отже, для цих дієслів характерний контролюючий об'єкт. Наступний приклад дає змогу чітко визначити дистрибуцію опорного дієслова та інфінітива:

(8) On юat oюer syde kyng benedab warned his men…| To kyll юe kyng acab and all юer forto spare (Metr.Paraphr., S 981, 11769-11772) "А ще король Бенхадаб дав розпорядження своїм людям вбити короля Ахаба, але пощадити інших."

На відміну від одноперехідних дієслів у складі речень з контролюючим суб'єктом, опорне дієслово warned у реченні (8) спрямовує дію на експліцитно виражений об'єкт NP his men. Цей об'єкт має форму давального відмінка і реалізує семантичну роль реципієнта, передбачену дієсловом warned. Крім того, він виконує подвійну функцію: виступаючи реципієнтом дії головного дієслова, контролює імпліцитно виражений суб'єкт інфінітивної дії (PRO), а також виконання цієї дії.

Семантичну роль агента дії головного дієслова warned визначена для зовнішнього аргумента NP kyng benedab. Другим елементом аргументного оточення є об'єкт дії NP his men зі статусом внутрішнього аргумента, тому воно визначається як тричленне, оскільки до його складу також входять однорідні інфінітивні комплементи To kyll юe kyng acab та all oюer forto spare. В інфінітивному підрядному реченні all oюer forto spare суб'єкт інфінітивної дії експліцитно не виражений, але він збігається з об'єктом дії головного речення NP his men і виступає зовнішнім аргументом інфінітива. NP all oюer отримує семантичну роль пацієнса від інфінітива forto spare. Отже, аргументне оточення двоперехідного дієслова warned кваліфікуємо як тричленне, оскільки воно містить три аргументи: агента дії NP kyng benedab, реципієнта дії NP his men та пацієнса all oюer forto spare. Дистрибуція дієслова warned репрезентована таким чином: агент – реципієнт – пацієнс.

Приклад (9) підтверджує тезу про те, що головне дієслово наказової семантики може поширюватися підрядним that-реченням із семантичною роллю пацієнса:

(9) What thys was done, Pylat comaunded hem that they schuld holde fermely the mawmetes…(Gosp. of Nicod. 256a, 5-6) "Коли це було зроблене, Пілат наказав їм, щоб вони міцно тримали ідолів..."

Аргументне оточення двоперехідного дієслова comaunded також становлять суб'єкт дії NP Pylat, реципієнт у формі давального відмінка NP hem та пацієнс – підрядне that-речення that they schuld holde. Особоводієслівне підрядне речення подібно до інфінітивного доповнює головне дієслово comaunded, підсилюючи його наказову семантику.

Дослідження особливостей комплементації семантичної групи двоперехідних дієслів із значенням переконання/спонукання дало змогу встановити їхні функціональні відмінності від дієслів наказу/дозволу. Основна відмінність полягає в тому, що дієслова наказу/дозволу мають дво- або тричленне аргументне оточення, а дієслова зі значенням переконання/спонукання – тільки тричленне. Відповідно дієслова цих двох типів передбачають різні семантичні ролі для своїх аргументів і мають різну дистрибуцію: aгент - реципієнт - пацієнс або aгент - пацієнс – для дієслів зі значенням наказу/дозволу та aгент - пацієнс - мета – для дієслів із семантикою переконання/спонукання.

До аргументного оточення дієслів переконання/спонукання належить аргумент із семантичною роллю мети. Ця роль визначає часові параметри мети: спонукати/переконати когось (паціенса) досягти мети шляхом виконання певної дії. Якщо певному конституенту речення визначена семантична роль головним дієсловом і він субкатегоризується останнім, то, згідно з теорією керування та зв'язування, цей конституент має статус дієслівного комплемента. Якщо ж цей елемент не входить до субкатегоризаційного оточення головного дієслова і останнє не накладає на нього жодних обмежень, цей елемент може бути інтерпретований як ад'юнкт мети. Аналіз інфінітивних комплементів двоперехідних дієслів переконання/спонукання показав, що головне дієслово обов'язково субкатегоризує семантичні ролі пацієнса та мети, тобто має дистрибуцію: aгент - пацієнс - мета. Дослідження фактичного матеріалу підтвердило тезу про те, що інфінітивне підрядне речення та that-речення однаково залежать від головного дієслова. У реченні (10) двоперехідне дієслово redden має повний набір своїх внутрішніх експліцитно виражених аргументів:

(10) Swilc niр & hate ros hem on, He redden alle him for to slon (Gen.& Ex., 1937-1938; SEE I: 154) "Така заздрість та ненависть пробудила їх, і він спонукав усіх вбити Його."

Об'єкт дії опорного дієслова NP alle контролює синтаксичну поведінку імпліцитного суб'єкта (PRO) інфінітивної дії, тобто вони збігаються. Саме тому перший визначаємо як контролюючий об'єкт. NP alle залежить від головного дієслова і під його впливом виконує семантичну роль пацієнса у формі знахідного відмінка. Внутрішнім аргументом дієслова redden є також інфінітивний комплемент him for to slon, який спеціалізується на виконанні семантичної ролі мети. Остання полягає в спонуканні об'єкта дії NP alle до виконання конкретної дії him for to slon. Аналіз аргументного оточення інфінітива показав, що воно відмінне від такого головного дієслова. Перший, зовнішній, аргумент інфінітива – це імпліцитний суб'єкт дії (PRO), який асоціюється з NP alle. NP him є другим, внутрішнім, аргументом із семантичною роллю пацієнса. Отже, аргументне оточення інфінітива визначаємо як двочленне, а головного дієслова – тричленне: aгент - пацієнс - мета. Глибинна структура речення He redden alle him for to slon може бути представлена таким чином:

(11) S He V [+Tense] rede Oacc alle [c COMP PRO Oacc him V [-Tense] slon] > S V [+Tense] Oacc [c COMP PRO Oacc V [-Tense]]

Аналіз фактичного матеріалу сприяв виявленню двох груп дієслів з так званою нетиповою синтаксичною поведінкою. Це – дієслова подвійного співвіднесення, тобто такі, що однаковою мірою належать до групи дієслів наказу/дозволу і до семантичної групи переконання/спонукання, а також дієслова типу promise, які мають статус двоперехідних і керують контролюючим об'єктом. Останні, однак, виявляють себе як одноперехідні в реченнях із контролюючим суб'єктом за умови їх доповнення інфінітивним підрядним реченням з COMP for.

Розділ 3. "Інфінітивне речення, оформлене прийменником for, у функції ад'юнкта мети". Комплексний аналіз функціонування інфінітивного речення, оформленого COMP for, як ад'юнкта мети охопив дві основні групи неперехідних дієслів, які найчастіше відкривали позицію для ад'юнктів із статусом аргументів речення. Це – дієслова руху (motion) та спокою (rest). З погляду семантичної інтерпретації відношень між головним дієсловом та інфінітивом у функції ад'юнкта мети останній має статус обов'язкового компонента речення, який змістовно наповнює та сприяє структурній завершеності останнього. Результати проведеного дослідження підтверджують це припущення.

Матеріал засвідчує наявність підрядних інфінітивних речень, які не можна з погляду їх семантико-синтаксичної структури однозначно витлумачити як ад'юнкти мети чи дієслівні комплементи, що дає підставу висловити таке припущення: оскільки первісна функція інфінітивного речення як ад'юнкта мети з часом поступається функції дієслівного комплемента в середньоанглійській мові, то можливим є розвиток функції дієслівного комплемента з адвербіальної. Порівняйте приклад (12):

(12) Herod, юat es юe child fa, | Fra nu wil sek him for to sla (Cursor M. 217-218; SEE II: 76) "Ірод, який ворожо ставиться до дитини, відтепер шукатиме її, щоб убити."

Інтерпретація інфінітивного речення for to sla як ад'юнкта мети видається цілком переконливою. За цієї умови головне перехідне дієслово sek для повноцінної реалізації своєї семантики вимагає єдиного комплемента (NP him), який субкатегоризується цим дієсловом як його внутрішній аргумент. Суб'єкт дієслівної дії Herod, виконуючи семантичну роль агента дії, контролює (PRO) в підрядному інфінітивному реченні for to sla і є ідентичним останньому. Аргументне оточення опорного дієслова sek визначаємо як двочленну, а його дистрибуцію подаємо таким чином: агент - паціенс. Вставлення екстра-елемента в позицію об'єкта інфінітивної дії (13) вказує на слушність визначення NP him об'єктом дії опорного дієслова sek (і – індекс контролюючого елемента):

(13) Herod (i) wil sek him for to sla [him].

Але можливим є інший екстра-елемент, відмінний від NP him, при цьому статус контролюючого бере на себе об'єкт дії NP him, а не NP Herod. Порівняйте:

(14) Herod wil sek him (i) for to sla [юe child].

Інтерпретація інфінітивного речення for to sla як ад'юнкта мети представлена на глибинному рівні як (15і). З іншого боку, перехідна семантика головного дієслова може бути доповнена інфінітивним реченням him for to sla з власним об'єктом дії, але не самим лише комплементом NP him. У цьому випадку об'єкт дієслівної дії та інфінітив виступають семантичним цілим, якому головне дієслово, згідно з теорією семантичних ролей, відкриває семантичну позицію пацієнса. Кількість аргументів дієслова sek при цьому не змінюється. Проте змінюється функціональний статус підрядного інфінітивного речення: воно втрачає ознаки ад'юнкта і перетворюється на дієслівний комплемент. Якщо в інтерпретації (15і) внутрішнім аргументом інфінітива слугував "слід t" (семантична лакуна), то в (15іі) – це експліцитно виражена іменна фраза NP him:

(15) (15i) Herod (i) wil sek [Oacc him] [COMP PRO (i) to sla "t"]

"Ірод шукатиме його з метою, щоб убити";

(15ii) Herod (i) wil sek [COMP PRO (i) [Oacc him] to sla]]

"Ірод намагатиметься вбити його".

Висловлене припущення про розвиток функції дієслівного комплемента з функції ад'юнкта мети пояснюється наслідком реінтерпретації підрядного інфінітивного речення з COMP for. Характерною ознакою середньоанглійської мови цього періоду є нефіксований порядок слів. Саме порядок OV, притаманний синтаксису давньоанглійської мови (іноді його зустрічаємо і в пам'ятках середньоанглійської мови, особливо її південних діалектів), зумовлює неоднозначну інтерпретацію досліджуваного інфінітивного речення. У реченні (15), зокрема, інтерпретація (16і) передбачає вживання інфінітивного речення for to put to the dethe у функції ад'юнкта мети:

(16) …than y delyuer you Jhesu for to put to the dethe (Gosp. of Nicod. 260b, 9-10) "...тоді я передаю тобі (в твої руки) Ісуса, щоб ти його вбив."

Комплемент речення for to put to the dethe виконує адвербіальну функцію і уможливлює заповнення всіх імовірних семантичних позицій, відкритих головним дієсловом delyuer. Так, NP you притаманна семантична роль реципієнта, а NP Jhesu – роль пацієнса. На відміну від зовнішнього дієслівного аргумента – суб'єкта NP – вони субкатегоризуються опорним дієсловом. Аргументне оточення дієслова delyuer є тричленним. Інфінітивний ад'юнкт мети for to put to the dethe не виконує визначеної для нього семантичної ролі, але функціонує як інформативний комплемент речення. Його аргументне оточення визначаємо як двочленне, оскільки воно охоплює імпліцитно виражений (PRO) зовнішній аргумент з семантичною роллю агента дії та внутрішній аргумент з семантичною роллю пацієнса – "слідом t" (семантична лакуна).