МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ШАМШИНА ІРИНА ІВАНІВНА

УДК 349. 243:331.45

ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН

У СФЕРІ ОХОРОНИ ПРАЦІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Спеціальність 12.00.05 – трудове право;

право соціального забезпечення

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі правознавства Східноукраїнського національного університету ім. В.І. Даля Міністерства освіти і науки України (м. Луганськ)

Науковий керівник – заслужений юрист України, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, Лазор Лідія Іванівна, Східноукраїнський національний університет ім. В.І. Даля Міністерства освіти і науки України, декан юридичного факультету, зав. кафедрою правознавства

Офіційні опоненти - заслужений діяч науки і техніки України, доктор юридичних наук, професор Процевський Олександр Іванович, директор інституту економіки і права Харківського Державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України

кандидат юридичних наук, доцент Прилипко Сергій Миколайович, Національна юридичної академія України ім. Ярослава Мудрого ( м. Харків), докторант

Провідна організація - кафедра трудового, земельного та екологічного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться “14” червня 2002 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 64.700.03. у Національному університеті внутрішніх справ МВС України (61080 м.Харків, пр.50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Національного університету внутрішніх справ МВС України (61080 м. Харків, пр.50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий “10” травня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Є.Кириченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За умов становлення ринкових відносин в державі, переходу від адміністративно-командних методів управління суспільними відносинами в сфері застосування праці до ринкових, плюралізму форм власності на засоби виробництва, правове регулювання охорони праці потребує нового концептуального підходу. Це зумовлено тим, що головною цінністю будь-якої цивілізованої правової держави є громадяни і в силу цього безумовним є пріоритет життя і здоров’я працівника порівняно з результатами виробничої діяльності. Проголосивши в Конституції України життя і здоров’я людини найвищою соціальною цінністю, гарантувавши йому право на відповідні, безпечні та здорові умови праці, держава тим самим взяла на себе обов’язок забезпечити всім громадянам захист їх здоров’я і життя в процесі трудової діяльності. Цей обов’язок полягає в законодавчому закріпленні правових норм, що визначають умови і порядок реалізації конституційного права громадян на здоров’я й безпечні умови праці, юридичні засоби охорони даного права, а також юридичні засоби захисту цього права у випадку його порушення.

В наш час існує реальна необхідність наповнення вищезазначених правових норм конкретним змістом, який враховує потреби правового регулювання економічних відносин демократичного суспільства і який реально забезпечує реалізацію конституційного права громадян на здорові та безпечні умови праці.

В контексті сказаного необхідно всебічно дослідити сутність охорони праці як правової категорії, юридичний зміст і соціальні функції правовідносин в сфері охорони праці за умов ринкових відносин, зміст діяльності сторін трудового право відношення та інших відповідальних осіб із забезпечення здорових та безпечних умов праці, а також порядок реалізації і правові способи стимулювання цієї діяльності.

Потребує теоретичного освітлення й розробки практичних рекомендацій трудоправова відповідальність в сфері охорони праці, оскільки проблему ефективного застосування норм, що регулюють охорону праці, не можна повністю вирішити, якщо не вдосконалювати норми юридичної відповідальності.

За умов ринкових відносин державне управління охороною праці не може бути достатньо ефективним без використання економічних стимулів. В силу цього актуальним завданням є теоретична розробка і нормативне закріплення порядку визначення фактичного стану охорони праці на діючих підприємствах, а також правове забезпечення співвідношення розмірів платежів в Фонд соціального страхуванням від нещасних випадків і професійних захворювань з реальним станом охорони праці на підприємствам з тим, щоб названий Фонд виконував роль економічного стимулу з забезпечення безпеки працівників і процесі їх трудової діяльності.

України, будучи багаторічним членом МОП, ратифікувавши ще в 1973 році Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, вступивши з недавніх пір до Ради Європи, тим самим прийняла на себе обов’язок використовувати міжнародні стандарти праці в національному законодавстві. Отже, необхідна наукова розробка шляхів імплементації міжнародно-правових норм в сфері охорони праці у вітчизняну трудове законодавство.

Дослідженню охорони праці як основної соціальної функції трудового права, основоположного галузевого принципу, а також самостійного інституту трудового права приділялася певна увага в радянській правовій науці. Зазначені проблеми з різним ступенем деталізації освітлювались в роботах Александрова М.Г., Абрамової А.А., Бару М.І., Голощапова С.А., Іванова С.А., Коняхіна Л.Г., Лівшиц Р.З., Муцинової Н.А., Орловського Ю.П., Семенкова В.І.

В наш час окремі проблеми правового регулювання охорони праці в сучасних економічних умовах порушувалися в роботах Барабаш А.Т., Бару М.І., Венедиктова В.С., Гоці В.Я., Жернакова В.В., Зуба І.В., Іванова С.А., Кисельова А.Я., Лазор Л.І., Мачульської Е.Е., Неваленного Н., Опришко В.Ф., Плаксіна В., Прилипко С.Н., Процевського О.І., Прокопенко В.І., Ротаня В.Г., Роік В.І., Стичинського Б.С., Чернадчук В., Ерделевського А., Ярошенко О. Та ін.

Однак комплексне дослідження регулювання відносин в сфері охорони праці за умов ринкової економіки в наш час відсутнє. Потребують правового дослідження питання стосовно: правової природи і значення охорони праці за умов ринкових відносин; юридичного змісту і соціального призначення правовідносин в сфері охорони праці; змісту діяльності сторін трудового правовідношення з захисту здоров’я й збереження працездатності працівників; змісту економічних стимулів в керуванні охороною праці; вдосконалення відповідальності сторін трудового право відношення за порушення своїх обов’язків в сфері охорони праці.

Все вищезазначене й зумовило вибір теми даного дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі правознавства Східноукраїнського національного університету ім. В.І. Даля відповідно до комплексних цільових програм університету “Дослідження і формування теоретичних основ забезпечення стійкості великомасштабних економічних систем” (номер державної реєстрації 1098У002864), “Теоретичні дослідження структурного перебудування великих промислових підприємств й управління за умов нестабільного макроекономічного середовища” (номер державної реєстрації 0100У006296).

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження правових проблем регулювання відносин в сфері охорони праці за сучасних умов, визначення перспектив їх розвитку, а також розробка практичних пропозицій з удосконалення правового регулювання охорони праці в Україні за умов ринкової економіки.

У зв’язку з комплексним характером дослідження ставилися такі основні завдання:

· дослідити правову природу і соціальні функції хорони праці за умов ринкових відносин, зміст правовідносин в сфері охорони праці, підстави їх класифікації;

· дати правову характеристику змісту діяльності сторін трудового право відношення в сфері охорони праці й визначити шляхи її вдосконалення з метою найбільш повної реалізації конституційного права громадян на здорові та безпечні мови праці;

· показати значення і роль атестації робочих місць за умовами праці як засобу колективного й індивідуального захисту права працівників на безпечні умови праці, розробивши правових механізм визначення за допомогою атестації робочих місць реального стану охорони праці на підприємств і правові наслідки цієї процедури;

· розкрити доцільність безпосередньої залежності порядку фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань від реального стану охорони праці на підприємстві;

· провести порівняльно-правове дослідження обов’язків власника у відносинах з відшкодування шкоди, завданої працівникові пошкодженням здоров’я; виділити існуючі за сучасних умов прогалини в правовому регулюванні даного виду відповідальності власника і визначити шляхи їх подолання;

· дослідити підстави і порядок відшкодування моральної шкоди постраждалим на виробництві працівникам, висвітливши при цьому проблеми теоретичного й прикладного плану; розробити практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства з відшкодування моральної шкоди постраждалим на виробництві особам та їх сім’ям;

· обґрунтувати доцільність введення додаткової підстави залучення працівника, який є боржником, до матеріальної відповідальності – порушення вимог охорони праці; розробити практичні рекомендації з реалізації даного виду відповідальності;

· визначити шляхи імплементації міжнародно-правових норм в сфері охорони праці в українське трудове законодавства;

· розробити концепцію кодифікації законодавства України про охорону праці.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини з забезпечення захисту здоров’я і збереження працездатності працівників і процесі їх трудової діяльності, особливості змісту і перспективи розвитку цих відносин за умов ринкової економіки.

Предметом дисертаційного дослідження є українське та зарубіжне законодавство з охорони праці; міжнародно-правові акти, спрямовані на забезпечення безпеки працівників в процесі їх виробничої діяльності; наукові джерела; статистичні відомості; матеріали практики.

Методи дослідження. Методологічну базу дисертації склали діалектичний метод наукового пізнання, основні положення теорії держави і права, соціологічний і психологічний підходи до проблематики. Аналіз матеріалів, нормативних актів, спеціальної літератури здійснений за допомогою загальнонаукових методів – історико-аналітичного, системного, конкретно-соціологічного, функціонального, а також спеціальних юридичних методів – порівняльно-правового, формально-логічного й інших способів наукового пізнання. У процесі дослідження правової природи понятійних категорій і зовнішньої обробки правового матеріалу використовувалися такі прийоми як опис, аналіз, пояснення, тлумачення, класифікація.

Правову базу дисертаційного дослідження склали Конституція України, КЗпП, інші законодавчі акти, що регулюють охорону праці в Україні, міжнародно-правові акти, нормативні акти зарубіжних країн, Постанови Пленуму Верховного Суду України; у роботі використані матеріали судової практики і соціологічних досліджень. Теоретичною базою дослідження послужила наукова література України і деяких інших держав з питань охорони праці, здійснення громадянами права на здорові і безпечні умови праці, трудового договору, теорії відповідальності. Висновки й положення, що містяться в роботі, спираються на конституційні норми, досягнення науки теорії права, трудового, цивільного й інших галузей наук.

Наукова новизна одержаних результатів. В дисертаційній роботі здійснено комплексне дослідження сутності, змісту, особливостей правового регулювання відносин в сфері охорони праці за сучасних соціально-економічних умов з метою вдосконалення стану охорони праці в Україні і забезпечення найбільш повної реалізації конституційного права громадян на здорові та безпечні умови праці.

В процесі проведеного дослідження розроблені й сформульовані наступні основні положення, які виносяться на захист:

· охорона праці є основним соціальним призначенням трудового права й її роль значно збільшується за умов ринкових відносин, оскільки працівник є стороною економічно більш слабкою в трудовому правовідношенні і тому потребує особливого піклування держави для збереження свого здоров’я й високого рівня працездатності;

· правовідносини в сфері охорони праці являють собою самостійний різновид відносин, тісно пов’язаних з трудовими і таких які входять до предмету трудового права. Вони завжди виникають у зв’язку з регулюванням суспільних відносин із застосування найманої праці, можуть передувати, супроводжувати трудові відносини або витікати з них, характеризуються специфічним суб’єктивним складом, специфічним об’єктом, що має складний склад, і можуть бути класифіковані за різними підставами, а саме: за матеріальним змістом, за цільовим призначенням, за суб’єктним складом;

· право працівника на охорону праці є провідним чинником формування трудових правовідносин за умов ринку. Для більш повної відповідності українського законодавства в сфері охорони праці сучасним економічним реаліям необхідно розширити коло повноважень працівників в даній сфері, зокрема, передбачити право працівника на захист честі, гідності, ділової репутації, а також приділити особливу увагу вдосконаленню спеціальних норм з охорони праці окремих категорій осіб – жінок, неповнолітніх, осіб із зниженою працездатністю;

· успішне регулювання відносин в сфері охорони праці на сучасному етапі передбачає вдосконалення обов’язків власника з забезпечення охорони праці, для чого слід передбачити норми: які встановлюють зобов’язання власника враховувати всі пропозиції працівника з покращення умов праці і у певний термін письмово повідомляти працівникові порядок та строки реалізації його пропозиції, або за якою причиною вона відхилена; які регламентують порядок надання працівнику інформації про умови праці: які розповсюджують обов’язкові медичні огляди, з метою підвищення їх превентивного значення, на всі категорії працівників;

· атестація робочих місць за умовами праці є ефективним засобом колективного та індивідуального захисту прав працівника на безпечні умови праці. І в силу цього необхідно ввести обов’язкову періодичну атестацію робочих місць на підприємствах всіх форм власності з метою визначення фактичного стану умов праці на виробництві, правовим наслідком якої буде надання підприємствам певних категорій за умовами праці. Здійснення всіх платежів, передбачених нормативними актами про охорону праці, повинно проходити в розмірах, які залежать від категорії підприємства, що створить економічну зацікавленість власника у виконанні своїх обов’язків в сфері охорони праці;

· однією з основних функцій Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань має стати стимулювання позитивної відповідальності власника в сфері охорони праці. Для цього необхідно, щоб розміри платежів до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань були диференційовані не тільки за галузевою приналежністю підприємств, але й за результатами атестації робочих місць за умовами праці, тобто залежали від фактичного стану охорони праці на підприємствах;

· за сучасних ринкових відносин для покращення стану охорони праці в Україні і підвищення рівня соціального захисту осіб, постраждалих на виробництві, необхідно вдосконалення матеріальної відповідальності власника за шкоду, спричинену здоров’ю працівника на виробництві. З цією метою слід: нормативно закріпити відповідальність власника не тільки за винне, але й за випадкове заподіяння шкоди здоровлю працівника, за винятком тих випадків, коли шкода заподіяна не джерелом підвищеної безпеки; відзначити змішану відповідальність стосовно розміру одноразової виплати постраждалому працівнику;

· право на відшкодування моральної шкоди у випадку пошкодження здоров’я працівника, що відбилося у втраті останнім професійної працездатності, має презюмуватися. Розмір відшкодування моральної шкоди, що презюмується, має залежати від ступеня втрати потерпілим працездатності. Крім того, слід передбачити, що за заявою працівника розмір відшкодування моральної шкоди, з урахуванням суб’єктивних особливостей особистості потерпілого , може бути збільшений, при цьому разом з іншими чинниками мають враховуватися реальні можливості професійного зростання працівника, які він втратив в результаті пошкодження здоров’я;

· необхідно встановити презумпцію заподіяння моральної шкоди сім’ї у випадку смерті працівника, постраждалого на виробництві, встановивши розмір його відшкодування на рівні максимальної величини моральної шкоди, що презюмується;

· з метою стимулювання позитивної відповідальності працівників в сфері охорони праці слід передбачити в Кодексі законів про працю додаткову підставу усунення працівника від виконання трудових обов’язків, а також притягнення працівників (посадових осіб) до матеріальної від повільності – порушення вимог охорони праці. Доцільно ввести до КЗпП статтю, яка встановлюватиме підстави, розміри цією матеріальної відповідальності, а також порядок використання стягнених з працівника коштів. Відповідальність працівників за порушення вимог охорони праці має носити превентивний характер і наступати незалежно від того, чи призвело дане порушення до конкретних наслідків або ні;

· для підвищення рівня захищеності працівників за сучасних умов технологічного розвитку виробництва правове регулювання промислової безпеки має стати складовою частиною регулювання охорони праці на сучасному етапі. Для цього необхідно здійснити імплементацію міжнародно-правових норм в сфері охорони праці в українське трудове законодавство. З цією метою слід розробити і нормативно закріпити поняття небезпечного промислового об’єкту, а також процедуру класифікації небезпечних промислових об’єктів і декларування їх безпеки;

· глава “Охорона праці” в новому трудовому кодексі України має стати кодифікованим джерелом, спрямованим на регулювання відносин в сфері охорони праці; вона має носити комплексний характер, мати складну структуру, з тим, щоб всебічно охоплювати різні аспекти правового регулювання охорони праці за умов ринкових відносин.

Практичне значення одержаних результатів. Науково-практична значущість роботи полягає в тому, що дисертаційне дослідження спрямоване на розвиток науки трудового права за умов ринкових відносин, реалізацію конституційного права громадян на здорові і безпечні умови праці; отримані результати можуть бути використані для наповнення відповідним змістом нормативно-правових актів України, що регулюють відносини в сфері охорони праці на сучасному етапі.

Положення, обумовлені в дисертаційному дослідженні, і висновки, зроблені на їхній основі, можуть бути використані: у науково-практичних цілях – для подальших розробок теорії відповідальності з трудового права; теоретичних досліджень у сфері охорони праці; розробки прогресивних правових норм, що регулюють охорону праці за сучасних умов; здійснення імплементації міжнародно-правових норм у трудове законодавство України; у законотворчій роботі – як теоретичний матеріал для законодавчих актів, що регулюють охорону праці на сучасному етапі; у правозастосовчій практиці – для вдосконалення форм і методів управління охороною праці за умов ринкових відносин; у навчальному процесі – при підготовці навчальних посібників у викладанні курсу трудового права і права соціального забезпечення, у науково-дослідній роботі студентів.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням, виконаним автором особисто. В процесі виконання роботи здобувачем досягнуті наступні результатів, пов’язані з науковою новизною: проведений аналіз обов’язків і повноважень сторін трудового право відношення в сфері охорони праці за умов ринкових відносин, обґрунтовані пропозиції з розширення кола повноважень працівника і обов’язків власника в сфері охорони праці; досліджені правова природа охорони праці, юридичний зміст і соціальні функції правовідносин в галузі охорони праці за сучасних соціально-економічних умов; охарактеризовані сутність і специфічні особливості матеріальної відповідальності сторін трудового право відношення за порушення своїх обов’язків в сфері охорони праці, обґрунтовані пропозиції з внесення змін і доповнень до трудового законодавства України з вдосконалення даної відповідальності; проведений комплексний розгляд проблем відшкодування моральної шкоди постраждалим на виробництві особам з урахуванням правозастосовчої практики зарубіжних країн; досліджені проблеми правового регулювання економічних санкцій і пільг в сфері управління охороною праці за сучасних умов; запропонована концепція кодифікації законодавства України про охорону праці; обґрунтовані пропозиції про доповнення КЗпП статтями “Про порядок використання жіночої праці у нічний час” і “Матеріальна відповідальність працівників за порушення вимог охорони праці”, і запропоновані редакції названих статей.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на кафедрі правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Результати наукових досліджень, висновки і пропозиції викладалися на науково-практичній міжрегіональній конференції “Університет і регіон” (Луганськ, 1994), науково-методичній конференції “Проблеми державної служби охорони” (Луганськ,1994), науково-методичному семінарі Луганського сільськогосподарського інституту (1996), науково-практичній конференції “Проблеми розвитку соціально спрямованої економіки в регіоні” (Луганськ,1997), міжнародній науково-практичній конференції “Університет і регіон” (Луганськ, 1997), міжнародній науковій конференції “Проблеми права на зламі тисячоліть” (Дніпропетровськ, 2001). Результати роботи використовуються в навчальному процесі при вивченні трудового права і права соціального забезпечення на кафедрі правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля й при виконанні студентами науково-дослідних робіт.

Пропозиції з удосконалення трудового законодавства в сфері охорони праці направлені до Комісії з розробки нового трудового кодексу України; здобувач також взяв участь в семінарі з питань реформування національного трудового законодавства, який проводився Міністерством праці і соціальної політики за участі Міжнародної організації праці (м.Київ, 2002).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладені у восьми статтях, опублікованих у наукових журналах і збірниках наукових праць.

Структура дисертації. Структура роботи визначена з урахуванням мети і завдань наукового дослідження. Робота містить вступ, два розділи (вісім підрозділів), висновки і список використаних джерел. Обсяг дисертаційної роботи – 188 сторінок, обсяг використаних джерел – 192 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Вступ. Обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розглядається ступінь наукової розробки проблеми, визначаються мета, задачі, предмет дослідження, методологічні основи його проведення. Викладаються наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, подаються основні положення, що виносяться на захист. Зазначаються відомості про апробацію результатів дисертаційного дослідження і наукові публікації автора.

Перший розділ “Юридичний зміст і соціальні функції правовідносин у сфері охорони праці” містить чотири підрозділи і присвячений дослідженню поняття, правової природи, сутності, соціального значення охорони праці і характеристиці його законодавчого регулювання.

У першому підрозділі розглядається поняття, правова природа охорони праці і її значення в трудовому праві. При цьому досліджені позиції багатьох учених, таких як Абрамова А.А., Александров Н.Г., Барабаш А.Т., Бару М.І., Болотіна Н.Б., Голощапов С.А., Лазор Л.І., Маврин С.П., Муцинова Н.О., Пашков О.С., Процевський О.І., Смирнов О.В., Сироватська Л.А., Хохлов Є.Б., Чанишева Г.І. та інші.

У ході проведеного дослідження автор обґрунтовує наступні висновки.

Правова природа охорони праці базується на факті визнання державою свого обов'язку забезпечити захист працівника, як сторони фактично більш слабкої в трудовому правовідношенні, з метою збереження його життя, здоров'я і високого рівня працездатності протягом тривалого часу.

Як правовий принцип охорона праці пронизує зміст усіх норм трудового права, забезпечуючи їхню внутрішню узгодженість і єдність.

За умов багатоукладної економіки, за наявності великої кількості власників, що прагнуть швидкого накопичення за будь-яку ціну первісного капіталу, пріоритетного значення набувають правові засоби забезпечення охорони праці. Саме держава, що проголосила життя і здоров'я людини найвищою соціальною цінністю, має виступити гарантом реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права громадян на здорові і безпечні умови праці, забезпечивши адекватну сучасним умовам нормативно-правову базу регулювання охорони праці.

Охорона праці являє собою цілеспрямовану діяльність із збереження фізичного й розумового потенціалу працівників в процесі здійснення ними трудових обов’язків. Сукупність правових норм, що встановлюють зміст цієї діяльності, механізм її здійснення, заходи впливу у випадку невідповідного її здійснення, правові засоби стимулювання цієї діяльності регулюють особливий вид відносин, тісно пов’язаних з трудовими, і являють собою самостійний інститут трудового права.

Реалізація права громадян на охорону праці здійснюється за допомогою фактичних правовідносин, що входять до системи трудового права як самостійний різновид правовідносин, який регулює діяльність сторін трудового договору та інших зобов’язаних осіб в сфері охорони праці. Зазначені правовідносини не можуть бути віднесені ні до адміністративно-правових, ні до відносин державного управління оскільки виникають вони завжди у зв’язку із застосуванням найманої праці, і, відповідно, є тісно пов’язаними, похідними від трудових відносин, і не мають самостійного існування поза сферою застосування найманої праці.

У другому підрозділі досліджується право працівника на охорону праці як провідний чинник формування трудових правовідносин за умов ринку. Аналізуючи суб'єктивне право як міру юридичної можливості автор розглядає суб'єктивні правомочності працівника в сфері охорони праці в трьох аспектах: а) право на позитивні дії; б) право вимагати виконання (дотримання) юридичного обов'язку; в) право на захист, що виникає в зв'язку з порушенням юридичного обов'язку.

Автор відзначає, що право працівника на охорону праці містить у собі досить широке коло конкретних повноважень, закріплених у нормах чинного законодавства. При цьому передбачені як загальні норми, що поширюються на усіх без винятку працівників, так і спеціальні норми, що передбачають особливу охорону праці окремим категоріям працівників – особам, що працюють у небезпечних і шкідливих умовах; неповнолітнім; особам зі зниженою працездатністю; жінкам. Широке трактування українським законодавцем права працівників на охорону праці свідчить про соціальну спрямованість сучасного трудового законодавства.

Разом з тим з метою найбільш повної реалізації права працівників на безпеку праці за умов ринкових відносин суб'єктивні повноваження працівника в сфері охорони праці мають бути розширені. Дисертант наводить обґрунтування даної позиції, а також вносить конкретні пропозиції з розробки нових правових норм, спрямованих на захист життя і здоров'я працівників, доповнення ними чинного законодавства з охорони праці і наводить відповідні аргументи.

У третьому підрозділі проведений правовий аналіз обов'язків власника і працівника із забезпечення охорони праці.

Наявність широкого кола конкретних повноважень працівника на охорону своєї праці передає іншій стороні трудового правовідношення – власнику – не менш широке коло обов'язків із забезпечення охорони праці.

У зарубіжній науковій літературі цей обов'язок трактується як сукупність наступних елементів: а) обов'язок забезпечити безпеку виробничих приміщень, обладнання, технологічних процесів; обов'язок постачати працівників засобами індивідуального захисту, коли відсутні гарантії безпеки виробничого середовища; б) обов'язок надавати працівнику необхідну інформацію і навчити його безпечним прийомам праці; в) обов'язок проводити в разі потреби медичні огляди працівників.

Автором зроблений у зазначених аспектах правовий аналіз обов'язків власника в сфері охорони праці за українським трудовим правом.

Розглянуті також обов'язки працівника в сфері охорони праці, закріплені ст.18 Закону “Про охорону праці”. Відзначено, що оскільки поняття “посильні заходи” законодавцем не дано, а не виконання працівником своїх обов'язків у сфері охорони праці розглядається як дисциплінарна провина, то доцільність закріплення обов'язку працівника вживати посильних заходів для усунення виниклої погрози нещасливого випадку виглядає сумнівною.

Нерівне співвідношення прав і обов'язків сторін трудового правовідношення в сфері охорони праці пояснюється тим, що роботодавець і працівник не рівноправні в цьому правовідношенні, оскільки працівник після укладання трудового договору попадає у певну залежність від хазяйської влади роботодавця. Працівник продає роботодавцю свою здатність до праці, яка є невід'ємною від його особистості, і від того наскільки дбайливо ця його здатність буде використовуватися роботодавцем залежить збереження здоров'я, працездатності і самої особистості працівника.

Широке коло обов'язків власника із забезпечення охорони праці, передбачене у вітчизняному трудовому праві, відповідає в цілому законодавчому досвіду країн з розвинутою ринковою економікою, однак, з метою удосконалення цього обов'язку на сучасному етапі може бути доповнений нормами, доцільність включення яких у чинне законодавство обґрунтовується у даному підрозділі роботи.

У четвертому підрозділі розглядається атестація робочих місць як засіб колективного й індивідуального захисту прав працівника на безпечні умови праці.

Здобувач обґрунтовує думку, що атестація робочих місць за умовами праці є ефективним способом визначення фактичного стану охорони праці на підприємстві. Атестація робочих місць – це періодичне визначення відповідності робочих місць передовому техніко-технологічному й організаційному рівню, техніці безпеки й умовам для належного виконання працівником своїх трудових обов'язків.

Автором запропонована певна процедура проведення атестації робочих місць, критерії і види оцінок, що виносяться атестаційною комісією.

Обґрунтовується висновок, що за умов ринкових відносин, атестація робочих місць за умовами праці виступає ефективним засобом колективного й індивідуального захисту прав працівників на безпечні умови праці, оскільки дозволяє встановити безпосередню залежність від фактичного стану охорони праці на підприємстві розміру всіх платежів, передбачених нормативними актами про охорону праці. А це створить економічну зацікавленість власника у виконанні своїх обов'язків у сфері охорони праці. Запропоновано порядок присвоєння підприємствам категорій за умовами праці і порядок визначення залежності розмірів обов'язкових платежів, передбачених нормативними актами з охорони праці, від наданої підприємству категорії.

Другий розділ “Шляхи підвищення відповідальності за порушення охорони праці” складається з чотирьох підрозділів, присвячений розгляду через призму негативного і позитивного аспектів сутності, змісту і значення відповідальності сторін трудового правовідношення в сфері охорони праці і визначенню шляхів удосконалення даної відповідальності.

У першому підрозділі досліджується правове регулювання матеріальної відповідальності власника з відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я. З цією метою розглянуте значеннєве поняття терміна “відповідальність” і його правова природа, підстави матеріальної відповідальності власника у випадку ушкодження здоров'я працівника на виробництві.

Проведено порівняльно-правовий аналіз Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівнику погіршенням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків (далі – Правила) у зіставленні з правовим регулюванням відшкодування шкоди постраждалим на виробництві працівникам у зарубіжному законодавстві й у раніше діючому союзному законодавстві. Проаналізовано види, зміст і розміри передбачених у Правилах відшкодувань постраждалим на виробництві особам, визначені роль і значення Правил для удосконалення правового регулювання охорони праці за умов ринкових відносин, а також для розвитку законотворчої діяльності в сфері охорони праці, зокрема, у прийнятті Закону “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності”.

Обґрунтовано висновок, що правове регулювання матеріальної відповідальності власника з відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я, в цілому є досить прогресивним, відповідає сучасним економічним реаліям і соціальній спрямованості розвитку української держави. Однак з метою забезпечення найбільш повної реалізації обов'язку власника із забезпечення охорони праці за умов ринкових відносин названа матеріальна відповідальність має потребу в деякому доповненні. Вдосконалення матеріальної відповідальності власника за порушення своїх обов'язків у галузі охорони праці підвищить соціальну захищеність працівників і буде сприяти найбільш повній реалізації їхнього права на охорону праці за умов ринкових відносин. Обґрунтовуються конкретні пропозиції з удосконалення даного виду відповідальності власника.

Другий підрозділ присвячений правовому регулюванню відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я.

Розглянуто шляхи розвитку питання про відшкодування моральної шкоди у вітчизняному законодавстві; досліджено поняття моральної шкоди; проаналізована нормативно-правова база його відшкодування, виділені прогалини і правові колізії, що існують у правовому регулюванні відшкодування моральної шкоди постраждалим на виробництві особам. Досліджено зарубіжний правовий досвід щодо підстав, розмірів і порядку відшкодування моральної шкоди працівникам у випадку ушкодження їхнього здоров'я.

Обґрунтовується позиція про необхідність установлення презумпції моральної шкоди у випадку ушкодження здоров'я працівника на виробництві, що буде відповідати принципу соціальної справедливості і створить об'єктивну базу для реалізації в нормах трудового права основних природних прав людини, пріоритет яких закріплений у Конституції України.

Аргументується доцільність установлення розміру відшкодування презюмованої моральної шкоди залежно від ступеня стійкої втрати професійної працездатності. Існуючий нині граничний розмір відшкодування моральної шкоди може стати максимальним розміром моральної шкоди, що презюмується, яка має відшкодовуватися власником поряд з відшкодуванням майнової шкоди, заподіяної здоров'ю працівника. За заявою ж постраждалого розмір відшкодування моральної шкоди з урахуванням конкретної ситуації і суб'єктивних особливостей особистості працівника може бути збільшений, причому, поряд з іншими чинниками повинні враховуватися реальні можливості професійного зростання працівника, які він втратив у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням.

Реалізація зазначених пропозицій створить певну чіткість у вирішенні проблеми відшкодування моральної шкоди, буде сприяти посиленню соціальної захищеності постраждалих на виробництві осіб і підвищенню ролі людського фактора у виробничих відносинах.

Автор відстоює позицію, що передбачений українським законодавцем значний розмір виплати одноразової виплати родині загиблого на виробництві працівника не компенсує моральну шкоду, заподіяну цій родині загибеллю близької людини. Одноразова виплата і відшкодування моральної шкоди мають перед собою різні цілі. У першому випадку це матеріальна підтримка родини загиблого, надання їй можливості соціальної адаптації в нових для родини - викликаних смертю годувальника - життєвих умовах; у другому - це компенсація моральних страждань, що довелося пережити родині померлого, тобто визнання цінності не тільки втрачених у зв'язку зі смертю годувальника матеріальних благ, але і цінності людського горя. Внаслідок цього доцільне встановлення в нормативному порядку презумпції моральної шкоди родині у випадку смерті працівника, що постраждав на виробництві, і ця шкода має відшкодовуватися в розмірі, встановленому чинним законодавством, максимальної величини моральної шкоди, що презюмується.

Удосконалення в запропонованих напрямках відповідальності власника за заподіяну працівнику внаслідок ушкодження здоров'я моральну шкоду підвищить рівень соціального захисту постраждалих на виробництві осіб, що буде відповідати соціальній спрямованості розвитку української держави взагалі і трудового права, зокрема.

У третьому підрозділі розглядаються основні напрямки удосконалення законодавства й організаційно-правових форм залучення власника і працівника до відповідальності за порушення охорони праці.

Представлено аналіз фактичного стану охорони праці в Україні на сучасному етапі, внаслідок чого зроблений висновок, що ризик виявитися жертвою нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання в нашій державі в 5-8 разів вище, ніж у розвинених країнах світу. В даний час проблему ефективного застосування норм, що регулюють охорону праці, не можна цілком вирішити, якщо не удосконалювати норми юридичної відповідальності.

З цією метою проведений правовий аналіз Закону “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності”; розглянуті задачі й основні принципи фінансування Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання (далі – Фонд). Досліджено зарубіжний досвід правового регулювання захисту від професійних ризиків.

За умов ринкових відносин виникає реальна необхідність створення такої нормативної бази і такого правового механізму в сфері охорони праці, котрі робили б для власника економічно невигідним неналежний стан охорони праці на його підприємстві. У зв'язку з цим обґрунтовується позиція, що Фонд має виконувати роль економічного механізму, що спонукає власника вкладати необхідні кошти в техніку безпеки, покращення гігієни праці, зниження шкідливості і небезпеки виробничих факторів, тобто сприяти підвищенню рівня позитивної відповідальності власника в сфері охорони праці. Для цього необхідно створити таку систему фінансування Фонду, у якій розміри платежів будуть диференційовані в залежності від фактичного стану охорони праці на підприємствах. Автором обґрунтовуються пропозиції з створення системи фінансування Фонду залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці на підприємствах.

У порівняльно-правовому аспекті з зарубіжним законодавством проведене дослідження сутності, змісту і цільового призначення відповідальності працівників за порушення вимог охорони праці і зроблений висновок про її недостатнє врегулювання чинним українським законодавством.

З метою підвищення рівня позитивної відповідальності працівників у сфері охорони праці обґрунтовується доцільність введення додаткової підстави залучення працівників, у посадові обов'язки яких входять організаційно-розпорядницькі функції із забезпечення належних умов праці, до матеріальної відповідальності – порушення вимог охорони праці. Пропонується зміст статті, що передбачає підстави, порядок залучення працівників (посадових осіб) до зазначеної матеріальної відповідальності і порядок використання стягнених коштів.

Обґрунтовується доцільність встановлення імперативного характеру, закріплених в статті 46 КЗпП норм, що передбачають усунення від роботи, а також доповнення цієї статті наступним положенням – підставою усунення від роботи є порушення працівником вимог безпечного провадження робіт або не використання ним захисних засобів, з наступним допуском його до роботи тільки після позачергового інструктажу і перевірки знань у сфері охорони праці. Оскільки відповідно до чинного законодавства на час усунення від роботи заробітна плата не зберігається, пропонований захід буде діючим виховним засобом для працівників, що стимулює їх до неухильного виконання вимог охорони праці.

Пропоновані правові заходи покликані виконувати не тільки штрафну, але й, насамперед, превентивну роль і тому мають застосовуватися незалежно від того, чи спричинило припущене працівником порушення негативні наслідки чи ні.

У четвертому підрозділі викладена концепція кодификації законодавства України про охорону праці.

Різноманіття правових норм, що становлять зміст інституту охорони праці, а також необхідність розробки нових правових норм, що відповідають потребам даного моменту, роблять можливою постановку в якості питання теоретичного плану проблему розробки концепції кодификації законодавства України про охорону праці.

В даний час законодавство України про охорону праці являє собою самостійну галузь у чинному законодавстві України про працю. Однак численність нормативно-правових актів, виданих різними компетентними органами і відсутність критеріїв їхньої систематизації породжують виникнення норм права, що дублюють одне одного, а також правові колізії між окремими актами і нормами, що об'єктивно обумовлює доцільність кодификації законодавства про охорону праці.

Новий Кодекс законів про працю України, що розробляється зараз, і повинен стати тим кодифікованим актом, який у главі "Охорона праці" покликаний об'єднати і привести до стрункої упорядкованої системи чинні нині правові норми, що регулюють охорону праці в Україні. Доцільно, щоб глава "Охорона праці" складалася з таких розділів: "Загальні положення охорони праці", "Праця жінок", "Праця молоді", "Праця інвалідів", "Відповідальність сторін трудового правовідношення за порушення вимог з охорони праці". Подібна структурна побудова глави "Охорона праці" буде охоплювати практично всі аспекти правового регулювання охорони праці і полегшить застосування нормативних положень у сфері охорони праці на практиці.

Автор подає свою думку щодо нормативно-правового наповнення запропонованих розділів, особливо зупиняючись на змісті розділу “Загальні положення охорони праці”. Підіймається питання про доцільність імплементації міжнародно-правових норм з охорони праці у вітчизняне законодавство. При цьому робиться акцент на тому, що міжнародно-правове регулювання охорони праці приділяє велику увагу питанням запобігання промислових аварій і правовому регулюванню промислової безпеки як складової частини охорони праці на виробництві.

Показано явну подібність у предметі правового регулювання промислової безпеки й охорони праці, у зв'язку з чим обґрунтовується висновок, що правове регулювання промислової безпеки має стати складовою, невід'ємною частиною правового регулювання охорони праці в Україні на сучасному етапі. Адже відповідно до конституційних норм (ст.43 Конституції України) і розпоряджень ст.21 КЗпП, обов'язок власника створити безпечні умови праці є безумовним, поза залежністю від виду виробництва і специфіки діяльності підприємства.

За умов сучасного техногенного рівня розвитку виробництва нагальною потребою є імплементація міжнародно-правових норм з промислової безпеки в українське законодавство про охорону праці, яке має знайти своє