НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

СПІЦИНА ЛАРИСА АНАТОЛІЇВНА

УДК 903'1(4-11)”636/6373''

АРХЕОЛОГІЧНІ КУЛЬТУРИ ПІЗНЬОГО ЕНЕОЛІТУ-РАННЬОЇ БРОНЗИ ДНІПРО-ДОНСЬКОГО МЕЖИРІЧЧЯ

(за матеріалами поселень)

Історичні науки - 07.00.04 - археологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

КИЇВ - 2002

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі енеоліту-бронзи Інституту

Археології Національної Академії Наук України

Науковий керівник кандидат історичних наук,

Бунятян Катерина Петрівна,

Інститут археології НАНУ,

відділ енеоліту-бронзи,

старший науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор історичних наук,

Дєргачьов Валентпн Анисимович,

Інститут археології та етнографії АН Молдови,

Директор

кандидат історичних наук,

доцент,

Тощєв Генадій Миколайович

Запорізький державний університет,

кафедра давньої історії України,

доцент

Провідна організація Харківський національний університет

ім. В. Н. Каразіна, кафедра археології,

історіографії та допоміжних дисциплін,

Міністерство освіти та науки України, Харків

Захист відбудеться ''29'' жовтня 2002 р. о14.00 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д. 26.234.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті археології НАН України за адресою:

04210, м. Київ, пр. Героїв Сталінграда, 12.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту археології

НАН України (м. Київ, пр. Героїв Сталінграда, 12).

Автореферат розіслано 20 вересня 2002

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук Петрашенко В.О.

Дисертацією є рукопис.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасний стан розвитку археологічних знань характеризується певним поточненням культурно-хронологічних схем, що склалися впродовж 20 ст. Це зумовлено, у першу чергу, накопиченням джерел та відкриттям явищ, котрі не вкладаються у рамки звичних археологічних культур. Осмислення їх призвело до виділення нових культур і типів пам'яток. Порубіжжя енеоліту й бронзи постає сьогодні як надзвичайно складна доба, репрезентована на півдні лісостепової та у степовій смузі Постмаріупольською (І.Ф.Ковальова) чи Квітянською (Ю.Я.Рассамакін) культурами, пам'ятками животилівського (І.Ф.Ковальова) чи ширше - животилівсько-вовчанського зразка (Ю.Я.Рассамакін), дніпровсько-бузькою групою пам'яток (А.В.Ніколова, Ю.Я.Рассамакін), а також давньоямними (О.Г.Шапошникова і ін.). Деякі дослідники доводять до цього часу і Нижньомихайлівську культуру (Д.Я.Телегін, Ю.Я.Рассамакін), яка загалом побутувала раніше. Водночас намітилася тенденція виокремлювати Рєпінську культуру (А.Т.Синюк) й пов'язувати з нею поховання, котрі раніше, та й тепер, розглядають як ранньоямні, а також Михайлівку. Відтак термін “ранньоямні пам'ятки” втрачає свій початковий зміст. Це змушує нас звернутися до цих проблем.

Концепція впорядкування й осмислення джерел ґрунтується, головним чином, на аналізі поховань. Однак повнота реконструкцій залежить і від залучення матеріалів поселень. Це визначає актуальність обраної теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Роботу виконано у відділі археології енеоліту-бронзи Інституту археології НАН України в рамках планової теми “Історія вивчення археологічних культур неоліту-енеоліту-бронзи на території України” № 0101U000592.

Мета роботи полягає в опрацюванні, узагальненні та культурно-хронологічній атрибуції побутових пам'яток межиріччя Дніпра та Дону заключної пори енеоліту-ранньої бронзи. З орієнтацією на хронологію Трипільської культури – це час Трипілля С II, абсолютна дата якого визначається у межах 2800/2750-2400/2350 рр. до н.е., за каліброваними датами – 3450-3000 рр. до н.е.

Реалізації мети підпорядковано такі завдання: 1) поточнення стратиграфічної ситуації на поселеннях і відбір матеріалу; 2) характеристика керамічного комплексу як опорного для вияву культурних угрупувань; 3) визначення територіальних і хронологічних меж побутування певних культурних явищ, для повноти характеристики на цьому етапі залучено й поховальні комплекси; 4) розв'язання проблеми походження матеріального комплексу намічених явищ.

Об'єктом дослідження є спільноти степової смуги Дніпро-Донського межиріччя доби пізнь, предметом – залишки їхньої життєдіяльності з поселень (кераміка, вироби з кременю, міді та пісковику, житлові та господарчі будівлі) та поховань (поховальні конструкції та супроводжуючий інвентар).

Застосовано традиційні методи дослідження – стратиграфічний, планиграфічний, типологічний, сумарної характеристики та порівняльного аналізу.

Джерельною базою дослідження є матеріали поселень пізнього енеоліту-ранньої бронзи Дніпровсько-Донського межиріччя. Нами опрацьовано архівні матеріали й колекції, що зберігаються у фондах та музеї ІА НАН, Воронезького краєзнавчого музею і Воронезького педагогічного інституту, а також задіяно опубліковані матеріали.

Наукова новизна отриманих результатів. В роботі вперше здійснено повну характеристику матеріального комплексу поселень Дніпровсько-Донського межиріччя, враховуючи останні надходження. Аналіз керамічного комплексу, який для цієї доби виступає майже єдиним культурним індикатором, а також поховальних пам'яток дозволяє у межах півдня Лісостепової та у Степовій смузі України виділити два синхронних явища: у Лівобережній Україні – пам'ятки Рєпінської культури, поширені й далі на схід до Поволжя; у Нижній Наддніпрянщині та далі на захід (до Південного Бугу) у цей час побутували носії Рогачицької культури, що полишили середній шар Михайлівського поселення, поселення Нижній Рогачик і ін. пам'ятки. Назву їй дано згідно існуючого поняття “рогачицький тип пам'яток” (О.Г.Шапошникова, В.М.Даниленко) та через наявність Нижньомихайлівської археологічної культури. Ці масиви різняться матеріальним комплексом, поховальним обрядом та генезою.

Практичне значення отриманих результатів. Результатами дослідження можна скористатися у підготовці узагальнюючих праць з археології та давньої історії Східної Європи, укладанні зведень пам'яток історії та культури, в музейній, а також освітній роботі.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведено аналіз планиграфічної та стратиграфічної ситуації на поселенні Михайлівка і вилучено матеріали середнього шару, виконано наукові розробки та обґрунтовано основні положення дисертації. В опублікованій разом з Н.С.Котовою статті автором опрацьовано матеріали середнього і верхнього шарів Михайлівки.

Апробацію результатів дисертації здійснено в доповідях на засіданнях Відділу археології енеоліту-бронзи Інституту археології НАНУ та наукових конференціях (Капітаново, 1998; Брест, 2000).

Публікації. Окремі частини дослідження опубліковано в шести статтях у фахових виданнях та тезах двох конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів та висновків (164 стор.), списку використаних джерел (230 позиції), та ілюстрацій (107 рис.). Повний обсяг роботи – 294 стор.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання роботи, вказано джерела й методику дослідження, висвітлено наукову новизну роботи і її практичну цінність.

Розділ І. Дослідження та систематика пам'яток пізнього енеоліту-ранньої бронзи

Наприкінці 19-початку 20 ст. значні накопичення археологічних матеріалів пов'язано з розкопками курганів. Концептуальне осмислення їх було здійснено В.О.Городцовим, котрий заклав основи сучасної періодизації бронзового віку та припускав наявність в курганах і поховань давнішого часу.

З кін. 20-х рр. минулого сторіччя суттєво зростає кількість поселень. З кін. 50-поч. 60-х рр. пов'язані вагомі відкриття на Дніпрі та Доні, серед яких, у першу чергу, відмітимо дослідження Михайлівки (О.Ф.Лагодовська, О.Г.Шапошникова і ін.) та Рєпіна (І.В.Сініцин). Їх матеріали посіли чільне місце в систематиці джерел і осмисленні культуротворчих процесів у Східній Європі.

У 60-70-і рр. концептуальним стрижнем осмислення накопиченого матеріалу виступала Ямна археологічна культура. Тоді намітилося два підходи: 1) розглядати Ямну культуру як явище заключної пори енеоліту, що хронологічно співпадає з існуванням середнього (ранній період) та верхнього (пізній період) шарів Михайлівки (О.Г.Шапошникова, Д.Я.Телегін); 2) як тривалий процес, що охоплював увесь енеоліт і був пов'язаний з освоєнням мобільними скотарями, що сформувалися у Поволзько-Прикаспійських степах, степової й лісостепової смуг нашої країни. У цьому випадку пам'ятки на зразок хут.Рєпін та Михайлівки розглядалися як певні ланки у розвитку давньоямної спільноти (В.М.Даниленко, М.Я.Мерперт, М.Гімбутас).

Паралельно з цим та пізніше йшов і процес диференціації цих явищ, що вилився у виділення Середньостогівської АК (Д.Я.Телегін), нижньомихайлівського (О.Г.Шапошникова, Д.Я.Телегін) та новоданилівського (Д.Я.Телегін) типів пам'яток, що згодом набули статусу культур (А.Л.Нечитайло, Ю.Я.Рассамакін), а також Постмаріупольської культури (І.Ф.Ковальова), яку Ю.Я.Рассамакін і Н.С.Котова пропонують називати Квітянською, пам'яток животилівського (І.Ф.Ковальова) та животилівсько-вовчанського типу (Ю.Я.Рассамакін) та Рєпінської (А.Т.Синюк) і Дереївської культури (Н.С.Котова, Ю.Я.Рассамакін). Виділення цих явищ наочно засвідчує величезний набуток сучасної археології, хоча не всі вони набули визнання і навіть стосовно визнаних ведуться дебати щодо території поширення та часу побутування, походження тощо. Це стосується пам'яток рєпінського кола, котрі одні дослідники оцінюють як локальне явище Ямної культури (І.Ф.Ковальова, З.П.Маріна, О.Г.Шапошникова, А.В.Ніколова і ін.), інші – як окрему Рєпінську АК (А.Т.Синюк, І.Б.Васільєв, Ю.Я.Рассамакін).

Таким чином, відкритим лишається питання, чим завершилася доба енеоліту у степовій смузі, яке місце посідають у ній пам'ятки рєпінського зразка та які їхні хронологічні й територіальні межі. Введення в науковий обіг матеріалів Рєпінського поселення та локалізація поховань з рєпінським посудом на Лівобережжі Дніпра гостро ставить проблему про співвідношення цих пам'яток і тих, які репрезентують середній шар Михайлівки та їх аналоги серед поселень та поховань. Постає питання, чи є вони єдиним культурним явищем. А це, у свою чергу, має значення для осмислення генези Ямної культури.

Розділ II. Джерельна база та методика дослідження

У Нижній Наддніпрянщині найважливішою пам'яткою пізньоенеолітичної пори є середній шар Михайлівки. Стисла публікація цієї пам'ятки змусила ще раз звернутися до неї, а опрацювання наявного матеріалу вимагало визначення позиції кожної знахідки. Це стосується, у першу чергу, південної і південно-східної частин центрального пагорба, де зафіксовано найпотужніші накопичення, які й стали основою для виділення трьох періодів в існуванні поселення. Звірка глибини залягання кожної знахідки з наявними креслениками й нотатками у щоденниках, звітами дозволила поточнити стратиграфічну ситуацію на вказаних ділянках (великі, 10х10 м, кв.ХХХП, ХХХШ, ХLI, XLП, LП, LШ, LУІ), а разом з цим – і розподіл матеріалів між шарами і горизонтами. Це стало основою для вилучення матеріалів двох горизонтів середнього шару.

Опрацювання всього матеріалу показало, що більше половини знахідок походить з горішнього шару, майже однаковою кількістю представлено матеріали середнього і нижнього шарів за незначного переважання їх у середньому.

Одношарові поселення у цьому регіоні представлено лише однією пам'яткою – фрагментарно вцілілим поселенням Нижній Рогачик. Простежено залишки господарчих ям та контури напівземлянки з керамікою, кістками і кременем. Поодинокі знахідки уламків посуду, аналогічних середньому шару Михайлівки та Нижньому Рогачику, у складі різночасових матеріалів на поселеннях Скеля-Каменоломня, Дурна Скеля, Стрільча Скеля.

На Середній Донщині відомо близько 50 поселень, в різночасових нашаруваннях яких траплялися і матеріали пізньоенеолітичної пори. Для аналізу обрано поселення, на яких у повному обсязі репрезентовано літографічні, стратиграфічні та планіграфічні умови: Університетське III, Черкаське, Малий Лужок, Копаніще, Липецьке Озеро тощо. Їхні літографічні колонки доволі схожі, а умови залягання культурних накопичень не дають твердих підстав для визначення стратиграфічної позиції знахідок різних археологічних культур, тому поділ матеріалів за археологічними культурами здійснено типологічно.

Для Нижньої Донщини йдеться про три пам'ятки. Це Рєпінське поселення, що дало назву цілому пласту пам'яток. Важливим є Раздорське I з потужним 6-метровим чітко стратифікованим шаром. Менш чіткою є стратиграфія Самсонівки. Тут чітко виділено ранньоенеолітичний шар. Верхні шари, співвіднесені з Ямною археологічною культурою, чітко не розмежовано.

На Сіверській Донеччині та Північно-Західному Надозів'ї до ранньоямних пам'яток до недавнього часу відносили лише знахідки з енеолітичного шару Олександрії та збори зі стоянок поблизу м. Ізюм. Значно розширився фонд цих джерел завдяки розкопкам Є.В.Пузаковим у 50-70 рр. біля м.Змієва групи багатошарових поселень із пізньоенеолітичними матеріалами: Велика Тополяха 1, Сердюкове 2, Світличне 1. Активне дослідження цього регіону луганськими археологами з поч. 90-х рр. дозволяє віднести до цього кола ще шість пунктів: Сріблянське, Чернікове Озеро 1 та 3, Андрієва Гірка 1, Надтерасне, Підпасічне. Їх доповнюють окремі посудини з Усового Озера та Підгорівки.

У Західному Надозів'ї до пізнього енеоліту належить поселення Роздольне, дослідження якого було розпочате О.Г.Шапошниковою і продовжено Н.С.Котовою.

Найбільш масовим матеріалом на поселеннях пізнього енеоліту є кераміка. Посуд репрезентовано, головним чином, горщиками. Їхню характеристику подано за чотирма групами прикмет: 1) технологічні – склад глиняної маси, якість випалу, обробка поверхні; 2) розміри – через фрагментованість посуду найчастіше вимірам піддаються діаметри вінець та їхня висота; 3) морфологічні – стосуються форми посуду; 4) прийоми (техніка виконання) та стилістичні особливості орнаментації (елементи, композиції).

Морфологічні ознаки. Оскільки посуд дуже фрагментовано, то найінформативнішою є верхня частина – горло та плічка. Вони разом із вцілілими та реконструйованими зразками дозволяють скласти загальне уявлення про різновиди посуду. Характеристику форм подано за ознаками: 1) розташування горла - відігнуте, вертикальне, нахилене до середини; 2) перехід від плічок до горла - різкий (різко профільований), плавний (плавно профільований); 3) товщина стінок горла – рівномірно потовщені, потовщені до вінець, потоншені до вінець, потовщені з зовнішнього боку, потовщені з внутрішнього боку, потовщені з обох боків; 4) конфігурація горла – пряме, з жолобком зсередини, з жолобком зовні. Форма плічок (скошені, випуклі) і дна (плоске, округле, погострене).

Орнаментація посуду. Техніка орнаментації доволі різнобарвна. Її виконано, головним чином, шляхом вдавлення по сирій глині. Для цього використовували різні штампи (палички, стулки мушлі, кістки, мотузочки), нігті та пальці, відбитки яких складають елемент орнаменту: наколи, прокреслені лінії, ямки, перлинки, відбитки звичайного чи перевитого мотузочка, гребінця, нігтьові та пальцьові защипи. Ритмічно організовані елементи орнаменту утворюють: орнаментальну лінію (суцільну чи уривчасту) – з відбитків мотузочка або гребінця; орнаментальний ряд – з наколів, ямок, перлинок тощо та орнаментальну смугу – з одноманітних ліній чи рядів відбитків. Орнаментальні смуги можуть утворювати також ялинку, зигзаг, сітку.

Різнобарвність посуду посилюється, завдяки поєднанню на одній посудині різних орнаментів. Вони можуть утворювати суцільні поля - орнаментальні композиції, розділені поміж собою та відділені від орнаментальних рядів чи ліній чистими полями. Саме комбінація орнаментів і надає майже кожній посудині неповторної своєрідності. Досить часто посуд оздоблювали розчосами, виконаними гребінцем. Їх часто загладжували.

Розділ Ш. Пам'ятки типу середнього шару поселення Михайлівка

Колекція кераміки середнього шару Михайлівки, що зберігається у фондах та музеї ІА НАНУ, налічує декілька реставрованих посудин та близько 10 тис. уламків. Вони походять приблизно від 250 горщиків. Але за цією солідною кількістю приховується доволі незначний придатний для аналізу матеріал, оскільки більшість уламків представлено стінками. Що ж до верхніх частин, то вони репрезентують 172 посудини, з них 113 пов'язано з верхнім горизонтом і 59 – з нижнім. Інші або мали замалий розмір, або не мали шифру (приблизно 50 горщиків). Дуже мало вціліло й денець.

Загальні риси посуду. В обох горизонтах є посуд з плескуватими (діаметром 6-15-17 см) та округлими денцями. Їх форма коливається від округлих до погострених. Пов'язати форму дна з певною конструкцією горщиків не вдалося. Розміри денець та кут нахилу стінок дозволяє говорити про наявність горщиків видовжених пропорцій і приземкуватих з роздутим тулубом. Діаметри денець та вінець, як і інші показники, вказують на наявність посуду значних розмірів.

Провідною формою є горщик із різко відігнутими високими вінцями та покатими плічками, у якого найбільше розширення тулуба припадає на середню частину. Конфігурація плічок коливається від ледь випуклих до прямо скошених. Ця група доволі різнобарвна. Виходячи зі слабкої скошеності плічок, у деяких посудин, можливо, найбільше розширення припадало на придонну частину. За переважання посуду з діаметром тулуба більшим за діаметр вінець, трапляється зрідка посуд струнких пропорцій, де ці показники співпадають. Є й посуд з різко відігнутими вінцями, діаметр яких більший за діаметр тулуба.

Друге місце посідає посуд з плавно відігнутими зазвичай високими вінцями, що часто мають жолобок зовні. Однак лише рідкісні екземпляри вказують на форму тулуба - теж із покатими плічками. Через це важко говорити про інші особливості посуду цієї групи. Вкажемо лише посудину з широко розведеними вінцями діаметром 36 см, що нагадує макітру.

Третій різновид посуду – із вертикальними зазвичай високими вінцями та теж, певно, покатими плічками, хоча у верхньому горизонті є уламок посудини хоча і зі скошеними плічками, та все ж крутими.

Четверту нечисельну групу складають горщики з нахиленими досередини вінцями – із стягнутою горловиною – та теж покатими плічками. Тут можна говорити про два різновиди: з високою горловиною, в яку плавно переходить тулуб (нагадують кухлі); з низенькими вінцями, різко відділеними від тулуба, що надає посудині вигляду традиційного горщика.

Таким чином, високі вінця, покаті плічка та роздутість тулуба у середній частині є прикметними рисами посуду середнього шару Михайлівки. Горщиків з крутими роздутими плічками вкрай мало. Зазвичай вони мають невисокі прямі або скошені до середини вінця. Така форма посуду (з прямими вінцями) є провідною для Ямної культури.

Декотрий посуд мав вушка. Нагадаємо, що у нижньому шарі посуду з вушками не виявлено, а в горішньому його доволі багато.

Порівняння посуду за морфологічними ознаками дозволяє стверджувати, що більшість в обох горизонтах складають горщики з: 1) діаметром вінець 16-26 см, 2) висотою горловини 2,6-4,5 см, 3) відігнутим, 4) різко профільованим горлом, 5) без жолобка зсередини та 6) рівномірною товщиною його стінок. Значення кожної з цих ознак за винятком однієї перевищує 50%. Це, на нашу думку, є свідченням значної схожості керамічних комплексів обох горизонтів. Це ж демонструють і не масові ознаки. Декотрі горщики з обох горизонтів за формою збігаються до тотожності.

Але варіації показників дещо різняться, що вказує на певні зміни у розвитку керамічного комплексу. Привертає увагу, що показники трьох наймасовіших ознак (різко відігнуте горло, відсутність жолобка зовні) зростають у верхньому горизонті. Це, здавалося б, має заcвідчувати зростання стандартизації. Але поява нових рис (потовщення стінок горла зовні) перечить цьому. Говорячи про особливості посуду середнього шару Михайлівки, звернемо увагу на посуд з жолобком зсередини. Він є притаманним для Рєпінської культури. Незначна кількість такого посуду в середньому шарі Михайлівки (по 5% у кожному горизонті) унеможливлює, на наш погляд, віднесення цієї пам'ятки до вказаної культури. Жолобчастий посуд не має продовження і в Ямній культурі.

Стосовно орнаментації вкажемо, що більшість посуду орнаментовано (у нижньому горизонті неорнаментований посуд складає 20,3%, у верхньому - 14,2%). Орнаментальні композиції зазвичай займали верхню частину горщиків - від вінець до середини плічок. Подекуди орнаментовано зріз вінець. Зрідка орнамент нанесено лише на тулуб або на плічка. У деяких випадках орнаментація, можливо, була суцільною. В одному випадку орнаментовано придонну частину.

Так само, як і морфологічні, орнаментальні прикмети посуду обох горизонтів середнього шару Михайлівки демонструють високу ступінь схожості, що проявляється у збіганні: 1) техніки орнаментації за винятком прокресленого орнаменту (його немає у верхньому горизонті); 2) мотивів орнаментації - провідними для обох горизонтів є смуга з горизонтальних відбитків мотузочка, рідше перевитого; друге місце посідає ялинка з відбитків гребінця; 3) розташуванні та структурній організації орнаменту. Проте у верхньому горизонті переважає шнурова орнаментація і тому менше горщиків з гребінцевим орнаментом.

Таким чином, аналіз морфологічних та орнаментальних особливостей посуду середнього шару Михайлівки, по-перше, не дозволяє вбачати в ньому тієї різниці, яка б дозволяла говорити про два різні за походженням культурно-стратиграфічних горизонти (О.Г.Шапошникова, В.М.Даниленко). Швидше має йтися про стратиграфічні горизонти, які відбивають дворазове заселення одного й того ж місця якоюсь групою населення. По-друге, цей комплекс є доволі своєрідним і суттєво різниться від рєпінського і за формою, і за орнаментацією.

Керамічна колекція з Нижнього Рогачика незначна (фрагменти 34 посудин). Розподіл ознак збігається з тенденцією, визначеною для двох горизонтів середнього шару Михайлівки. Це стосується, у першу чергу, форми посуду. Відтак, наш висновок збігається з початковим висновком О.Г.Шапошникової, що “увесь комплекс слід розгляддати як такий, що походить з одного шару, котрий абсолютно однаковий з середнім шаром Михайлівського поселення”. Що ж стосується пізнішої тези дослідниці про аналогію посуду Нижнього Рогачика лише нижньому горизонту середнього шару, то зазначимо, що дійсно за деякими ознаками кераміка Нижнього Рогачика виявляє більшу схожість з нижнім горизонтом Михайлівки. Однак це стосується не домішок чи форми дна, а профілювання та конфігурації горла. Власне найсуттєвішою відмінністю нижньорогачицької кераміки від михайлівської є доволі значний відсоток посуду з жолобком зсередини - 14%.

Набір орнаментів на посуді обох поселень, включає одні й ті ж елементи: відбитки звичайного та перевитого мотузочка, гребінця, перлинки, перлинки з защипами, защипи, наколи. Лише два елементи не є спільними для обох пам'яток - прокреслені лінії та ямки. Перші відомі у нижньому горизонті середнього шару Михайлівки, другі – лише на Нижньому Рогачику (лише двічі). Співпадають і орнаментальні композиції та місце їхнього розташування.

Аналіз посуду з інших поселень, які традиційно наводяться як аналогії середньому шару, дозволяє обережніше ставитися до них при залученні до цього кола. Зокрема, матеріали з поселення Стрільча Скеля мають розглядатися в контексті верхнього шару Михайлівки. Невеличка колекція кераміки зі Скелі-Каменоломні та Дурної Скелі містить матеріали, близькі і до верхнього, і до середнього шарів Михайлівки.

Своєрідність керамічних матеріалів середнього шару Михайлівки та Нижнього Рогачика та відмінність від керамічного комплексу біля хут. Рєпін та інших пам'яток Дніпровсько-Донського межиріччя дозволяє ставити питання про виділення Рогачицької культури.

Матеріали середнього шару Михайлівки та Нижнього Рогачика надають певних можливостей для характеристики традицій житлобудівництва, що є особливо важливим за дефіциту інформації про цю галузь діяльності у степового населення за доби пізнього енеоліту. Стратиграфія поселення Михайлівка вказує, що більш ранніми були наземні будівлі з трохи заглибленою долівкою (на 0,25 м) та вогнищами відкритого типу з щільним черенем у помешканнях та біля них. Певно, пізніше (верхній горизонт) набули поширення наземні оселі. Глиняна долівка в одному з жител дозволяє припустити запозичення цієї традиції з трипільського світу.

З інших категорій знахідок особливу увагу звернено на кременеві вироби, які дослідниками Михайлівки розглядалися сукупно - разом з матеріалами горішнього шару. Аналіз їх показує, що розколювання кременю було зорієнтовано на отримання відщепів та аморфних пластин, які зазвичай використовували без додаткової обробки. Серед знарядь, поправлених ретушуванням, найбільш чисельними є скребачки на відщепах різноманітної форми. Значна кількість заготовок двобічно оброблених знарядь на відщепах свідчить про їхнє широке застосування.

Постановка питання про виділення Рогачицької культури зумовила звернення і до поховальних пам'яток. Зараз накопичено доволі значний масив поховань, синхронних середньому шару Михайлівки. Ми орієнтувалися, у першу чергу, на інвентарні поховання, зокрема з посудом, котрий, на нашу думку, виявляє схожість з керамікою цього послення. Науважимо, що подібність ця є відносною, оскільки поховальний посуд репрезентовано малими формами. Абсолютну більшість посуду складають круглодонні зразки, що є однією з підстав для співставлення його з середнім шаром Михайлівки. Окрім посуду, в могилах трапляються вироби з вохри (“циліндри”), зрідка статуетки серезліївського зразка, кременеві й ін. вироби. Територіально вони охоплюють межиріччя Дніпра та Південного Бугу, а також степовий Крим.

Поховання доби пізнього енеоліту репрезентовано двома різновидами. Це поодинокі підкурганні поховання, що займають стратиграфічну позицію між найдавнішими енеолітичними та пізньоямними, та у складі невеликих могильників з декількома основними похованнями, доповнені впускними. Саме цим могильникам зазвичай притаманний строкатий поховальний обряд - розмаїття поз. На це звертають увагу А.В.Ніколова і Ю.Я. Рассамакін.

Але строкатість поз є перепоною для однозначної ідентифікації їх як рогачицьких. Співіснування різних поз спричинено було, певно, просуванням у степ пізньотрипільського та, не виключено, пізньомайкопського населення, а також збереженням традицій Нижньомихайлівської та Постмаріупольської/Квітянської АК і стосунками зі східними сусідами - рєпінським населенням. Не виключено, що ця строкатість поступово зменшувалася у напрямку витіснення інших поз позою на спині з підігнутими ногами, яка є однією з найдавніших у степових енеолітичних могилах (Ю.Я.Рассамакін).

З завершенням енеолітичної доби зникає звичай влаштовувати невеличкі могильники під єдиним насипом, обносити могили кромлехами, а ритуальна діяльність поблизу могил чи то скорочується, чи набуває ін. форм (маються на увазі залишки кострищ, площадок під насипами). Це разом з особливостями інвентарю розмежовує дві доби.

Розділ ІV. Рєпінська культура

Типовою формою рєпінського посуду з донських поселень є яйцеподібної чи кулястої горщик (плоскодонних тут немає) з різко виділеною жолобчастою горловиною. Жолобок складає одну з найприкметніших рис посуду Рєпінської культури. Його зазвичай оздоблено рядочком перлинок чи ямок на перегині горловини чи трохи вище, доповненим іншою орнаментацією: прокресленою, з відбитків шнура чи гребінця. Загалом орнаментацію тут підпорядковано двоскладовій структурі горщика. Композиційний стрижень складає широка орнаментальна смуга на плічках, відділена від фризу на горлі ямками й перлинками, а знизу облямована рядочком навскіских чи вертикальних ліній і зигзагом під ними тощо. Тобто панівним є горизонтальний розподіл площини на дві орнаментальні смуги – на вінцях і плічках.

Слід зазначити, що посуду окремих поселень Сіверської Донеччини притаманні й риси своєрідності, що проявляються і в формі, і в орнаментації. Проте круглодонність посуду зберігається.

Загалом же специфіка керамічного комплексу Дніпровсько-Донського межиріччя дозволяє розглядати цю територію як область мешкання носіїв Рєпінської культури. Вона доволі чітко окреслюється і за поховальними пам'ятками, котрі на відміну від Правобережної України демонструють напрочуд дивовижну одноманітність поховального обряду, виражену, зокрема, сталою позою (зібгано на спині з орієнтацією у східному напрямку) та супроводом у вигляді горщиків, схожість яких з рєпінським посудом відзначали й до нас (І.Ф.Ковальова, З.П.Маріна, О.Г.Шапошникова, А.В.Ніколова і ін.). Не дивлячись на певне розмаїття поховального посуду, таких форм майже немає на Правобережжі Дніпра. За іншими рисами рєпінські поховання перегукуються з рогачицькими. Це звичай влаштовувати невеличкі могильники, хоча трапляються й поодинокі поховання, кромлехи навколо могил, культові площадки, класти вироби з вохри, хоча останні в рогачицьких похованнях яскравіші. Це вказує не лише на синхронність цих культур, а й на те, що вони завершують певну добу у розвитку поховального обряду степового населення. Ці риси, як і незначна глибина могил (до 1 м), відрізняють пізньоенеолітичні поховання від ямних.

Специфіка керамічного комплексу поселень та особливості поховальних пам'яток дозволяють нам приєднатися до тих дослідників, котрі заключний період доби енеоліту у межиріччі Дніпра та Дону схильні пов'язувати з Рєпінською культурою. У межах України вона охоплювала Сіверську Донеччину, Орільсько-Самарське межиріччя та Північно-Західне Надoзів'я.

Розділ V. Рогачицька та Рєпінська культури в системі пам'яток пізнього енеоліту–ранньої бронзи Східної Європи

Синхронізацію цих двох явищ, але як ранньоямних пам'яток, з Трипіллям С II здійснено давно - ще дослідниками Михайлівки. Нами наведено лише окремі додаткові аргументи на користь цього. Ця синхронізація визначає й абсолютні дати (2800/2750 - 2400/2350 рр. до н.е.), які сьогодні можна доповнити каліброваними (3400-3000 рр. до н.е.)

Що ж до походження цих культур, то порівняння посуду середнього шару Михайлівки та нижнього дозволяє вбачати формування Рогачицької культури на місцевому ґрунті (високі плавно профільовані вінця, композиції з відбитків мотузочка або наколів, розташування перлинок тощо) - за деякого впливу сусідніх, зокрема Трипілля С II. Додамо, що за локалізацією, розмірами, топографією, планіграфією поселення середнього шару збігається з нижнім і принципово різниться від верхнього. Це ж стосується й керамічного комплексу. Технологія виготовлення, форми й орнаментація посуду верхнього шару зовсім інші, що підкреслювали й дослідники Михайлівки. Певні риси спадковості у посуді вказують, що степове пізньоенеолітичне населення брало участь у генезі Ямної культури, проте вирішальним був вплив чи прихід якогось іншого населення. На це вказують й зміни у поховальному обряді.

З точки зору генези рєпінського посуду привертає увагу басейн Сіверського Дінця, тому що саме тут маємо ті традиції, що були вирішальними у формуванні Рєпінської культури. У дорєпінський час тут мешкали носії Культури Ямково-Гребінцевої Кераміки і пізньої Середньостогівської (Дереївка). Традиції останніх (різке профілювання, жолобчасте горло, розташування своєрідних композицій з відбитків гребінця, наколів, перлинок або ямок), разом з впливом Костянтинівської культури, й лягли в основу формування Рєпінської культури.

Висновки

Матеріальні свідчення життєдіяльності степових спільнот зазвичай розглядають в межах двох понять – пізньоенеолітичне населення, репрезентоване різними групами, головним чином, поховань, і ранньоямне, представлене двома локальними групами, що тяжіють до середнього шару Михайлівки та Рєпіна. Таке термінологічне означення, яке передбачає послідовність цих явищ – енеоліт і рання бронза (Давньоямна культура), видається нам не логічним, оскільки вони, у всякому разі сьогодні, постають синхронними. І пізньоенеолітичні пам'ятки, і ранньоямні зараз датуються одним часом – періодом Трипілля С II.

Орієнтуючись на побутові пам'ятки, особливості їхнього керамічного комплексу, поширення схожих форм посуду у похованнях та тризнах, ми схильні виокремлювати в колі найпізніших енеолітичних та ранньобронзових пам'яток дві археологічні культури.

Одна з них, Рогачицька, охоплює Правобережний Степ і Нижню Наддніпрянщину до Степового Криму включно. Її керамічний комплекс, з одного боку, суттєво різниться від посуду, поширеного у синхронних побутових і поховальних пам'ятках Лівобережної України та далі на схід, з іншого – від кераміки пізнішої Ямної культури.

Носії Рєпінської культури займали простори на схід від Дніпра – Сіверсько-Донецький регіон та Північно-Західне Надозів'я та далі на схід. Це добре фіксується за матеріалами поселень і поховальними пам'ятками, які відмічають завдяки виявленій у них кераміці зону поширення цієї культури.

У виділенні нових етнокультурних масивів – Рогачицької й Рєпінської культур - ми спиралися на здобутки вітчизняної археології. Воно постає, на наш погляд логічним завершенням спостережень і міркувань, висловлених багатьма дослідниками. Ці культури вимагають, безумовно, пильнішої уваги, особливо з боку вияву всього накопиченого масиву поховань. Останній, виходячи з теми нашої роботи, залучено доволі обмежено – лише для обґрунтування зазначених культур. Проте, можливо, що завдяки курганній стратиграфії у майбутньому стане можливим хоч якоюсь мірою хронологічно – у межах Трипілля С II – відокремити деякі культури від інших цього ж часу. Це вимагає уваги до кожного енеолітичного кургану, співставлення стратиграфічних колонок курганів, що можливо, надасть змоги чіткіше простежити тенденції у зміні поховального обряду. Певні сподівання можна покласти й на абсолютні методи датування.

Список публікацій за темою дисертаційної роботи:

Статті в фахових виданнях, затверджених ВАК України

1. Поселення рєпінської культури на Сході України // Археологія. - 1999. - № 1. - С.60-64.

2. Керамика позднеэнеолитических погребений степной Украины и ее аналогии в материалах поселений // Старожитності Північного Надчорномор'я та Криму. – Запоріжжя: ЗГУ, 1999 (у співавторстві з Н.С. Котовою). - С.22-32.

3. Проблема систематики пам'яток пізнього енеоліту-ранньої бронзи // Археологія. - 2001. - № 4. - С. 96-106.

4. Кераміка середнього шару поселення Михайлівка // Сучасні проблеми археології. - Київ, 2002. - С. 223-225.

Статті в інших фахових виданнях

5. Северскодонецкий ареал Репинской культуры // Древности Северского Донца. - Луганск: Шлях, 2000. - С.57-76.

6. Кремневый комплекс среднего слоя поселения Михайловка //Древности Северского Донца. – Луганск: Шлях, 2001. - С. 69-76.

Тези та матеріали конференцій

7. Поселення Рєпінської культури // Доба бронзи Доно-Донецького регіону (матеріали 5-го Українсько-Російського польового археологічного семінару). - Капітаново, 1999. – С. 42-43.

8. Позднеэнеолитические памятники пивихинского типа Среднего Поднепровья // Ад неалітызацыі да пачтку эпохі бронзы. Культурныя змены у міжрэччы Одры і Дняпра паміж VI і II тыс. до н. э. Міжнародны сімпозіум - Брэст, 2000. - С. 38.

АНОТАЦІЇ

Спіцина Л.А. Археологічні культури пізнього енеоліту-ранньої бронзи Дніпро-Донського межиріччя (за матеріалами поселень)- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.04. – археологія. – Інститут археології НАН України Київ, 2002.

В роботі наведено повну характеристику поселень зазначеного регіону, враховуючи останні надходження. Аналіз керамічного комплексу, а також поховальних пам'яток дозволяє у межах півдня Лісостепової смуги та у Степовій смузі України виділити два синхронних явища. У Лівобережній Україні – це пам'ятки Рєпінської культури, котрі поширені й далі на схід – до Поволжя. У Нижній Наддніпрянщині та далі на захід (до Південного Бугу) у цей час побутували носії Рогачицької культури, що полишили середній шар Михайлівки, Нижній Рогачик і інші пам'ятки. Назву останньої дано згідно існуючого поняття “рогачицький тип пам'яток”(О.Г.Шапошникова, В.М.Даниленко) та через наявність Нижньомихайлівської культури. Ці два масиви різняться матеріальним комплексом, поховальним обрядом та генезою.

Ключові слова: Пізній енеоліт-рання бронза, Дніпро-Донське межиріччя, Рогачицька культура, Рєпінська культура, типологія, порівняльний аналіз.

Spitsyna L.A. The archaeological cultures Past Eneolithic-Early Bronze age betben the Dnipro and the Don.- Manuscript.

Ph. D. thesis by speciality 07.00.04 – archaeology. – The Institute of Archaeology of National Academy of Science of Ukraine, Kyiv.

The dissertation is devoted to study of monuments of the Late Eneolithic- Early Bronze between the Dnipro and the Don. The basic source were the materials of settlements complemented by materials of burial monuments. The analysis of ceramics, instruments of work, burial custom and has allowed the author to allocate in the Dnipro-Bug Steppe area monuments of the Rogachik culture. By supporting the point of view of the researchers (A.T.Sinyuk, Yu.Ya.Rassamakin) about inclusion of the Past Eneolithic monuments of the Seversky Donets are, Samara-Oril region, and also North-West Azove Sea in Repin culture, the author has offered its developed characteristic.

The existence of both cultures is dated 2800/2750-2400/2350 years up to AD on the basis of synchronization with monuments Trypill'a СII.

Key words: Late Eneolithic - Early Bronze, Dnipro-Don, Rogachik culture, Repin culture, stratigraphy, tipology, comparative analysis.

Спицына Л.А. Археологические культуры позднего энеолита-ран-ней бронзы Днепро-Донского междуречья (по материалам поселений)- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.04 - археология. – Институт археологии НАН Украины, Киев, 2002.

Диссертация посвящена археологическим культурам позднего энеолита-ранней бронзы Днепро-Донского междуречья. В работе исследованы и обобщены материалы, предложена культурно-хронологическая атрибуция памятников междуречья, прослежены истоки формирования культурных традиций и хронологические рамки. Основным источником являлись коллекции поселений, дается их полная характеристика с учетом последних поступлений. Проведено уточнение стратиграфической ситуации на памятниках, охарактеризован материал коллекций, особое внимание уделено керамическим комплексам, как опорным для выявления культурных групп. Материалы поселений дополнены погребальными источниками.

Анализ керамического комплекса, а также погребальных памятников позволил выделить в границах юга Лесостепной полосы и в Степной полосе Украины два синхронных явления. В Левобережной Украине – это памятки Репинской культуры, которые распространенны и восточнее - к Поволжью.

В Нижнем Поднепровье и дальше к Южному Бугу в это время существовали носители Рогачикской культуры, оставившие памятники типа среднего слоя поселения Михайловка, поселение Нижний Рогачик и другие памятники. Название последней дано по эпонимному однослойному памятнику (поселение Нижний Рогачик) и в соответствии с существующим понятием ''рогачикский тип памятников'' (О.Г.Шапошникова, В.Н.Даниленко).

Изучение материалов нижнего и верхнего горизонтов среднего слоя Михайловки, являющегося опорным для Рогачикской культуры, показало однородность керамики. Посуда горизонтов аналогична по технологии зготовления, форме и орнаментации. Несмотря на стратиграфическое выделение двух горизонтов в рамках среднего слоя, типологически разделить керамику невозможно. Материалы среднего слоя Михайловки отражают развитие одной культурной группы древнего населения на протяжении определенного времени. Фиксируются изменения в домостроительстве, когда на смену жилищам со слегка углубленным полом, отмеченные в нижнем горизонте среднего слоя памятника, в верхнем распространяются наземные строения со следами глиняной подмазки пола. Однако, традиции изготовления посуды остались без изменений.

Анализ кремневой коллекции среднего слоя Михайловки показал, что раскалывание кремня на поселении было ориентировано на получение отщепов и аморфных пластин. Как орудия широко использовались отщепы и пластины без дополнительной обработки. Об этом свидетельствуют следы использования почти на всех отщепах и пластинах без ретуширования. Среди орудий, дополненных ретушью, наиболее многочисленными являются скребки на отщепах.

Специфика керамического комплекса поселений и особенности погребальных памятников позволили разделить мнение исследователей, которые заключительный период поры энеолита в междуречье Днепра и Дона склонны связывать с Репинской культурой.

Материалы с поселений Северско-Донецкого ареала Репинской культуры дополнили информацию о менее исследованных компонентах репинских культурных традиций: жилищных конструкциях (это были наземные постройки со слабо углубленным полом и полуземлянки), кремневая индустрия ( широкое использование отщепов и аморфных пластин для изготовления орудий).

Соотнесение материалов поселений с инвентарем захоронений позволило дать характеристику погребального обряда каждой из культур: стандартной положения умершего и однотипных сосудов для Репинской культуры; многообразие поз погребенных и разнообразие керамики – для Рогачикской культуры.

Особенности керамического комплекса Репинской и Рогачикской культур позволили несколько уточнить и дополнить истоки формирования данных культурных традиций.

Рогачикская культура сформировалась на основе нижнемихайловских традиций при значительном влиянии позднетрипольского мира, контактов с позднемайкопским и крымским населением, а также с носителями более отдаленных культур (культуры Баден, Шаровидных Амфор).

Репинской культуры сложилась в бассейне Северского Донца на основе