ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ АПН УКРАЇНИ

УДК 37.01

ШУЛЬГА ЛАРИСА АНАТОЛІЇВНА

МЕТОД ПЕРЕКОНУВАННЯ В ПРОЦЕСІ ОСОБИСТІСНО

ОРІЄНТОВАНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Спеціальність 13.00.07 - теорія і методика виховання

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини.

Науковий керівник -доктор педагогічних наук, професор,

член- кореспондент АПН України

Кузь Володимир Григорович, Уманський

державний педагогічний університет

імені Павла Тичини, ректор

Офіційні опоненти: -доктор педагогічних наук, професор

Сметанський Микола Іванович,

Вінницький державний педагогічний

університет, завідувач кафедри

педагогіки

-кандидат педагогічних наук

Киричок Віра Андріївна, Інститут

проблем виховання АПН України,

старший науковий співробітник

лабораторії морального виховання

Провідна установа -Київський Національний педагогічний

університет ім.М.П.Драгоманова,

кафедра початкового навчання

Міністерства освіти і науки України,

м.Київ

Захист відбудеться 26 листопада 2002 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.454.01 в Інституті проблем виховання АПН України за адресою: м.Київ, вул.М.Берлинського, 9.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту проблем виховання АПН України за адресою: м.Київ, вул.М.Берлинського, 9.

Автореферат розіслано 26 жовтня 2002 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Г.Пустовіт

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Становлення і розвиток України як незалежної держави вимагає від загальноосвітньої школи вдосконалення системи виховання молодого покоління. У цьому зв’язку перед національною школою постає завдання не тільки дати сьогоднішнім учням грунтовні знання з різних галузей науки, а й виховати самостійну особистість, спроможну творчо мислити, вільно орієнтуватися в реаліях сучасного життя на основі відповідного цілісного погляду на світ.

Перебуваючи під впливом різних соціально-економічних умов, особистість засвоює певну систему цінностей, поглядів та норм, віддзеркалює все це у власній свідомості, порівнює з набутим досвідом і виробляє на цій основі моральні засади своєї поведінки. Слід зазначити, що поряд із стихійними чинниками діє і педагогічно обумовлена система виховання, спрямована на засвоєння дитиною моральних норм і правил, вироблення таких якостей як патріотизм, національна гідність, толерантність, любов до праці, дисциплінованість, відповідальність, милосердя тощо.

З огляду на це, підвищується увага науковців до проблем морального виховання особистості (М.Боришевський, С.Горбенко, М.Виноградова, В.Киричок, В.Коротов, В.Кузь, С.Литвиненко, Т.Поніманська, О.Сухомлинська та ін.).

Одним із важливих засобів моральної регуляції поведінки є формування моральних переконань особистості, котрі є стрижнем, навколо якого групуються всі інші виховні напрями. У переконаннях віддзеркалюється стійка впевненість людини у правильності її поглядів на життя, на своє місце в ньому. У цьому контексті актуальними є дослідження, присвячені вивченню шляхів формування у школярів активної життєвої позиції (А.Зосимовський, Т.Мальковська), виявленню виховних можливостей колективу (Т.Коннікова, В.Коротов, А.Мудрик), питанням структури переконань і їхньої типології (В.Буянов, Ю.Гаврилов, В.Калінін, В.Момов), психологічному аналізу процесу формування переконань учнів (І.Бех, Г.Залеський).

У науково-дослідній роботі нами враховано науковий доробок Л.Буєвої, Л.Божович, С.Ковальова, І.Кона, Г.Смирнова, А.Спіркіна, В.Тугаринова, В.Шепеля, присвячений аналізу соціально-психологічних аспектів процесу вироблення переконань на рівні індивідуальної та суспільної свідомості.

У контексті проблеми нашого дослідження актуальними є праці з проблем особистісно орієнтованого виховання, висвітлені в роботах І.Беха, А.Бойко, К.Чорної, В.Рибалки та ін.

Виховання дітей завжди було однією з найскладніших педагогічних проблем. Для її розв’язання застосовувалися різні методи і засоби, спрямовані на досягнення поставленої мети. Серед усієї багатоманітності наявних у педагогічній теорії методів виховання значна роль належать методу переконування, який безпосередньо покликаний формувати моральні переконання як стійку особистісну характеристику. Водночас у педагогічній практиці ще нерідко зустрічаються хибні уявлення щодо доцільності використання самого методу переконування, який нерідко пов’язується виключно з формуванням політико-ідеологічних засад - основної мети і суті традиційної педагогіки минулих десятиліть.

Ця суперечність між наявними в шкільній практиці підходами до розуміння напрямів формування моральних переконань учнів та широкими можливостями, закладеними у методі переконування, і зумовила вибір теми дисертаційного дослідження у такому формулюванні: “Метод переконування в процесі особистісно орієнтованого виховання молодших школярів”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження входить до наукової комплексної програми Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, затверджена Вченою радою цього університету (протокол № 6 від 30.01.2001 р.), а також узгоджена на засіданні бюро Ради з координації досліджень в галузі педагогіки та психології України (протокол № 2 від 20.02.2001 р.).

Об’єкт дослідження - процес морального виховання учнів у практиці сучасної школи.

Предмет дослідження - особливості застосування методу переконування у формуванні елементів моральних переконань молодших школярів.

Мета дослідження - виявити, теоретично обгрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови впровадження методу переконування у виховний процес загальноосвітньої школи для ефективного формування початків моральних переконань учнів початкових класів.

Гіпотеза дослідження: формування елементів моральних переконань у молодших школярів набуває цілеспрямованого і ефективного характеру за умов впровадження у виховний процес методу переконування на засадах особистісно орієнтованої педагогіки.

Відповідно до мети і гіпотези дослідження визначені такі завдання:

- з’ясувати стан проблеми у педагогічній теорії і практиці;

- обгрунтувати концептуальні засади особистісно зорієнтованих технологій і можливості їх застосування у моральному вихованні молодших школярів;

- визначити педагогічну сутність методу переконування та критерії формування моральних переконань у молодших школярів;

- виявити та експериментально перевірити педагогічні умови підвищення ефективності впровадження методу переконування в процес виховання учнів початкових класів;

- розробити рекомендації для вчителів щодо застосування методу переконування у моральному вихованні молодших школярів.

Теоретичну основу дослідження складають наукові праці вітчизняних і зарубіжних філософів, педагогів, психологів, присвячені аналізу суті методів виховання, визначенню концептуальних засад моральних переконань особистості й умов їх формування в сучасних умовах; наукові положення про закономірності розвитку дітей молодшого шкільного віку, про моральні цінності та механізм їх переведення із суспільного на особистісний рівень.

Для розв’язання визначених завдань використовувався комплекс взаємопов’язаних методів дослідження: теоретичні: аналіз філософської, психологічної та педагогічної літератури; емпіричні: спостереження; методи опитування (індивідуальні та групові бесіди, анкетування, інтерв’ювання); тестування; ранжування; створення і розв’язання проблемних ситуацій; педагогічний експеримент (констатуючий і формуючий); вивчення і узагальнення педагогічного досвіду, шкільної документації; статистична обробка одержаних результатів; методи незалежних характеристик, прожективні методики (експертні оцінки, моделювання).

Дослідження здійснювалося протягом 1997-2002 років і передбачало кілька етапів:

І етап (1997-1999 рік) - опрацювання філософської, психолого-педагогічної та науково-методичної літератури з метою розробки концептуальних підходів та методів дослідження, вивчення шляхів вирішення проблеми в сучасній практиці початкової ланки загальноосвітньої школи. Визначення об’єкта, предмета, мети і завдань дослідження. Проведення констатуючого експерименту, обробка й узагальнення його результатів.

ІІ етап (1999-2001 роки) - розробка програми і методики формуючого етапу науково-дослідної роботи, визначення та експериментальна перевірка педагогічних умов впровадження методу переконування у виховний процес для підвищення ефективності формування моральних переконань у молодших школярів. Проведення проміжних зрізів; корегування та вдосконалення експериментальних матеріалів.

ІІІ етап (2002 рік) - узагальнення кінцевих результатів науково-дослідної роботи, формулювання висновків, літературне оформлення дисертації. Підготовка методичних рекомендацій для вчителів з питань застосування методу переконування у моральному вихованні учнів початкових класів.

Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилося на базі початкових класів Гарбузинської, Деренківецької, Сахнівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Корсунь-Шевченківського району та №№ 1, 2 м.Корсунь-Шевченківського Черкаської області. Всього дослідженням було охоплено 259 учнів 1-4 класів, 10 класних керівників.

Наукова новизна дослідження полягає у:

- визначенні суті й структурних компонентів методу переконування;

- науковому обгрунтуванні змістового наповнення методу переконування з опорою на концептуальні засади особистісно орієнтованого виховання;

- розробці критеріїв оцінювання рівня сформованості елементів моральних переконань учнів молодшого шкільного віку;

- аргументації перспективних напрямів подальшого розвитку досліджуваної проблеми.

Теоретичне значення дослідження окреслюється уточненням суті методу переконування, конкретизацією його структурних компонентів; розробкою теоретичних основ та педагогічних умов впровадження методу переконування у виховний процес початкової ланки загальноосвітньої школи.

Практичне значення роботи визначається розробкою методики діагностики моральної вихованості молодших школярів та основних напрямів роботи вчителя початкових класів, спрямованої на формування моральних переконань учнів на основі впровадження у виховний процес методу переконування.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується методологічним підходом до розв’язання поставленої проблеми, використанням комплексу взаємопов’язаних методів дослідження, адекватних його об’єкту, предмету і завданням, поєднанням кількісного і якісного аналізу теоретичного та емпіричного матеріалу, наслідками дослідно-експериментальної роботи.

Апробація і впровадження результатів. Положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри педагогіки та лабораторій В.О.Сухомлинський і ХХІ століття і Проблеми сільської початкової школи Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, на методичних об’єднаннях учителів початкових класів Корсунь-Шевченківського району.

Матеріали дослідження висвітлювалися у виступах на Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 150-річчю з дня народження Й.Гаспринського (Сімферополь, 2001), на Всеукраїнських науково-практичних конференціях Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості (Київ, 2001), Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах (Київ, 2002), на V (Кіровоград, 2001) та VIII Всеукраїнських педагогічних читаннях (Одеса, 2001), на Всеукраїнській науково-практичній конференції Проблеми професійної підготовки вчителя школи майбутнього (Мелітополь, 2001).

Структура дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків до них і загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації - 221 сторінка машинопису, з них основного тексту - 182 сторінки. Робота містить 8 таблиць, 1 схему.

Публікації. З теми дослідження автором опубліковано 10 робіт у фахових виданнях, визначених ВАК України. Всі роботи одноосібні.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовані актуальність і доцільність дослідження, сформульовані об’єкт, предмет, мета роботи, завдання, методологічна основа, методи дослідження, розкрито його наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, вказана апробація результатів дисертації.

У першому розділі - Метод переконування: сутність та шляхи реалізації у виховному процесі - розглянута сутність методу переконування і місце в наявних на сьогодні класифікаціях методів виховання, проаналізовано основні його складові компоненти та засоби, особливості формування моральних переконань у дітей молодшого шкільного віку, вихідні теоретичні положення та концептуальні засади особистісно орієнтованого підходу.

Метод переконування має досить тривалу історію. На різних етапах розвитку суспільства його зміст і вага в загальній системі виховних методів були неоднозначними і залежали від пануючих у суспільстві, а отже і в педагогічній науці, поглядів. Узагальнення аналізу підручників з педагогіки (тих, що використовувалися за радянських часів і сучасних), результатів наукових досліджень, котрі стосуються досліджуваної нами проблеми, дозволило зробити висновок, що фахівці по-різному трактують суть методу переконування, а саме: як прямий вплив на свідомість учнів за допомогою словесних засобів (С.Збандуто, О.Вишневський, М.Наумов, І.Мар’єнко, І.Огородніков, М.Фіцула); управління індивідуальною і колективною діяльністю та поведінкою школярів (Ю.Рівес); безпосередній вплив не тільки на свідомість, а й на почуття і поведінку вихованців (М.Гончаров, Б.Єсипов, Ф.Корольов); звернення до свідомості вихованців з метою формування нових переконань і доведення хибності стихійно сформованих поглядів (В.Галузяк, М.Сметанський, В.Шахов, В.Коротов); засіб доведення істинності ідей, положень, оцінок, вчинків, поглядів для формування світоглядних, моральних, правових, естетичних уявлень, які визначають вибір вчинків і поведінки (Б.Ліхачов, В.Плавич).

Незважаючи на таке розмаїття підходів, важливу роль у роз’ясненні сутності методу переконування їх автори відводять знанням. Водночас існує точка зору, згідно з якою у переході цих знань до складу особистісних утворень, перетворенні на основу для формування у дитини власних ціннісних уявлень непересічне значення надається процесам ціннісного сприйняття знань, що засвоюються. Отже, між рівнем інформованості та моральним спрямуванням людини не існує прямого зв’язку. Для того, щоб знання перетворилося на переконання, стало мотивом діяльності, воно має бути емоційно пережите особистістю.

Досить глибоко ця проблема набула висвітлення в роботах Г.Залеського. На його думку, система знань, що підлягають засвоєнню, а також практичні уміння і способи поведінки можуть виступати для учня в двох аспектах: пізнавальному і в ціннісному до них ставленні. У першому випадку, знання є річчю в собі, об’єктом, що підлягає тільки пізнанню: теоретичний і фактичний зміст може бути засвоєний. У другому, знання постають перед учнем як річ для нього, розглядаються в їх ціннісному значенні: чи потрібно (і в яких саме випадках) використовувати ці знання для власної діяльності.

Звідси доходимо висновку, що результат роботи є не тільки кінцевим продуктом засвоєння знань і вмінь, а й процесом застосування цього кінцевого продукту (сформованої системи знань і вмінь) для правильного орієнтування в реальному житті й застосування у власній поведінці та діяльності.

Такий підхід до трактування суті методу переконування дозволив нам виокремити в його структурі три основні компоненти:

1. Когнітивний - знання змісту певних моральних норм, їх цінності, вміння правильно застосовувати ці знання при оцінці як уже відомих, так і нових явищ, що стосуються сфери моральності.

2. Емоційно-смисловий - уміння емоційно правильно оцінювати явища, вчинки, поведінкові акти як свої власні, так і оточуючих (утворення стійких ціннісних уявлень щодо ролі зазначених знань для правильної орієнтації у способах поведінки та діяльності).

3. Мотиваційно-діяльнісний - практичні дії (діяльність), що відповідають моральним нормам; реалізація засвоєних теоретичних знань у поведінці.

Оскільки на сьогодні не існує єдиної точки зору щодо засобів і прийомів переконування, нами було проведене узагальнення наявних у педагогічній теорії підходів. На основі цього були визначені такі основні засоби методу переконування, як: співчуття, розуміння, довіра, застереження, бесіда, поштовх, вправляння, привчання, обговорення, розповідь, включення до проблемних ситуацій, роз’яснення, критика, показ кращих прикладів.

Моральні переконання не виникають самі собою; вони формуються протягом усього життя людини, зазнаючи змін як в плані змісту, так і рівня (від елементарного до високого) усвідомлюваності. Питання формування моральних переконань здавна привертали до себе увагу фахівців різних галузей людинознавства. Однак до сьогодні не існує однозначного підходу до визначення суті поняття “переконання”, що продукує утвердження в педагогічній теорії значного розмаїття поглядів та ідей.

Як філософська категорія вони трактуються, як характеристика особистості, котра володіє переконаннями, що мають певну специфіку і перебувають у тісному взаємозв’язку з вірою (тобто, в позитивному значенні завжди базуються на визнанні людиною тих чи інших поглядів, які можуть торкатися різних сфер людського буття і мислення). Другою специфічною особливістю переконань є те, що вони охоплюють різні за своїм рівнем елементи знань, якими володіє людина і які складають певне ціле; вони завжди пов’язані з діяльністю, з реалізацією на практиці тих чи інших ідей. Але, перш ніж розпочати таку реалізацію, людина має оцінити ідею з погляду відомого їй знання, скласти в єдине ціле різні за характером і ступенем достовірності його елементи.

Як педагогічна проблема формування моральних переконань, різні її аспекти набули досить широкого висвітлення в роботах І.Бекешкіної, І.Беха, М.Боришевського, Е.Ільєнкова, В.Коротова, В.Ліхачова, Н.Назарової, О.Падалки, В.Плавича, В.Пугачова, М.Сметанського, В.Сухомлинського, І.Шульгіної та ін.). Незважаючи на різноплановість і відмінність у розумінні суті питання, можна досить чітко виокремити два підходи у вивченні цієї проблеми. Перший з них грунтується на уявленнях, близьких до асоціативно-рефлекторного розуміння суті процесу формування переконань школярів, виділення його основних етапів, практичної спрямованості, розробки шляхів і педагогічних засобів теоретичного обгрунтування переконань (Е.Моносзон, Г.Школьнік та ін.). Прихильники цього підходу розуміють процес формування переконань як поступове накопичення нових знань і окремих рис, які потім удосконалюються і ускладнюються, перетворюючись у стійкі якості особистості. При цьому основна увага зосереджується на засобах і принципах педагогічної діяльності вчителя, а внутрішні дії самих учнів, формування яких і зумовлює перетворення засвоєних знань у власні переконання, не беруться до уваги.

За іншого підходу, робляться спроби реалізувати у вивченні проблеми принцип діяльнісної теорії навчання. У цьому випадку вивчення умов цілеспрямованого формування переконань спирається на дані щодо особливостей формування тих прийомів пізнавальної діяльності, оволодіння якими веде до створення теоретично обгрунтованих переконань (А.Зосимовський, І.Лернер, Е.Рахманов, Л.Рувінський). Практичні рекомендації тут мають конкретніший, більш цілеспрямований характер, адже вони базуються на врахуванні залежності педагогічних умов від особливостей психологічного механізму їх утворення.

Однак основна проблема полягає не у відсутності єдності науковців щодо вихідних положень. Головний недолік багатьох робіт, присвячених цій проблематиці або безпосередньо пов’язаних з нею, полягає в тому, що деякі автори підходять до особистості дитини як до об’єкту діяльності педагога. За цих умов, скільки б не говорили про необхідність врахування вікових, статевих, індивідуальних та інших особливостей, самі поняття становлення, виховання, розвиток передбачають нерівність у взаєминах вихователь-вихованець, де перший бачиться як суб’єкт, а другий - як об’єкт і реципієнт відповідних впливів.

Такі погляди є дещо однобокими як в соціально-філософському, так і психолого-педагогічному аспекті. Реалії сьогодення вимагають виходу на новий рівень, коли дитина розглядається як активна, творча особистість з певним переліком ціннісних орієнтацій і відносин, як автономна соціокультурна реальність.

Одним з ефективних напрямів розв’язання завдань підвищення ефективності процесу морального виховання учнів було визначено впровадження в практику роботи початкової ланки загальноосвітньої школи сучасних виховний технологій, які базуються на особистісно орієнтованому підході.

Особистісно орієнтований підхід бере свої витоки в гуманістичній теорії, що розглядає дитину як цілісну особистість, котра постійно прагне самореалізації. Основними методологічними принципами екзистенціа-лістського вчення вважаються: самоцінність особистості, глибока повага та емпатія до неї, врахування її унікальної індивідуальності. У центрі досліджень - людина з усіма її складностями та неповторністю, творча особистість, основною метою якої є самоактуалізація. Педагогічні технології, що грунтуються на засадах гуманістичної педагогіки, спрямовані на розвиток у дитини внутрішньої потреби в моральній поведінці, забезпечення такої операційної системи впливів, яка робить виховний процес достатньо керованим і прогнозованим.

У рамках особистісно орієнтованих технологій як самостійні напрями виділяються гуманно-особистісні технології і технології співробітництва, окремі положення котрих також використовувалися нами у процесі організації дослідно-експериментальної роботи.

Для гуманно-особистісних технологій характерною рисою є їхня гуманістична сутність, психотерапевтична спрямованість на підтримку особистості, допомога їй. У їх основі - ідеї глибокої поваги і любові до дитини, оптимістична віра у її творчі сили. Технології цього типу заперечують будь-який примус, придушення особистості. Значний внесок у розробку цих проблем зробив свого часу ще В.Сухомлинський. Його гуманістична педагогіка не тільки вписала золоту сторінку в історію вітчизняної педагогіки, але й до сьогодні є невичерпним джерелом розвитку теорії і практики національного виховання.

Близькими до гуманно-особистісних технологій є технології співробітництва, які реалізують демократизм, рівність, партнерство у суб’єкт-суб’єктних взаєминах вихователя і вихованця. І дорослий, і дитина тут перебувають на одному щаблі: спільно визначають мету, зміст свого спілкування, своєї взаємодії, спільно оцінюють її, тобто перебувають у стані співтворчості. Цільовими орієнтаціями цих технологій є: перехід від педагогіки вимог до педагогіки відносин, гуманно-особистісний підхід до дитини, єдність навчання і виховання. Як система відносин співробітництво багатоаспектне, але пріоритетне місце у ньому посідають відносини вихователь - вихованець. Якщо порівняти ці технології з традиційним підходом до виховання, яке базується на становищі дорослого як суб’єкта, а дитини - об’єкта педагогічного процесу, то доходимо висновку, що концепція співробітництва замінює це положення на визначення вихованця суб’єктом своєї діяльності. Обидва суб’єкти одного процесу мають діяти разом, бути партнерами, складати союз більш старшого і досвідченого (дорослого) з менш досвідченим (дитиною). Жоден з них не має права домінувати над іншим. Відповідно до гуманно-особистісного підходу, притаманного цим технологіям, у центр виховної системи висувається цілісна сукупність якостей особистості, що забезпечує звернення до особистості дитини, до її внутрішнього світу з метою пробудження цих внутрішніх сил і виявлення можливостей їх використання для більш повного і вільного саморозвитку.

Другий розділ - Експериментальне дослідження впровадження методу переконування в процес виховання молодших школярів на основі особистісно орієнтованого підходу - присвячений висвітленню результатів констатуючого експерименту, процедури впровадження розробленої нами програми формуючого етапу роботи та оцінювання його ефективності.

Відомо, що суть аналізу виховної роботи полягає в тому, щоб виявити причинно-наслідкові зв’язки між компонентами навчально-виховного процесу - метою, змістом, формами, методами, умовами, в яких він здійснюється, і його результатами, а також простежити вплив цього процесу на вихованість учнів. Виходячи з цього, мета констатуючого експерименту передбачала виявлення моральної позиції учнів, їхньої моральної поведінки. Під моральною позицією ми розуміємо сукупність поглядів особистості, які вона виявляє через знакову систему, зовнішнє мовлення, жести, міміку, писемну мову тощо (терпимість, чесність, доброта, справедливість, щирість, доброзичливість, вміння прощати тощо). Моральна поведінка - це діяльність, спрямована на зміну ситуації згідно з мотивами, цілями, які підпорядковуються моральним принципам. Тобто, моральну поведінку розглядаємо, як вияв моральної позиції учня до оточуючої дійсності.

Для діагностики сформованості елементів моральних переконань учнів початкових класів було визначено 3 критерії: понятійний, емоційно-оцінний і поведінковий, кожний з яких характеризувався за такими показниками, як: ставлення до знань, до суспільства (поведінка в сім’ї, школі, ставлення до старших, до однолітків, поведінка в громадських місцях), до праці, до самого себе. (Конкретизація змісту кожного з означених показників подана в параграфі 2.1. дисертації). Процедура оцінки полягала в тому, що на основі проведення діагностики за кожною з виокремлених характеристик, виставлялися бали за таким принципом: п’ять балів одержував той учень, в якого означене ставлення або якість завжди мали місце; чотири бали присуджувалися за умов, коли ці якості й ставлення проявлялися часто, але не завжди; три бали свідчили про епізодичне їх виявлення, а два - при повній їх відсутності. Потім підраховувалася сума балів, одержаних кожним учнем.

З урахуванням розбіжностей морального розвитку молодших школярів за наведеними критеріями та показниками, були визначені три рівня сформованості елементів моральних переконань: індиферентно-репродуктивний, емоційно-оцінний та активно-творчий.

Узагальнення результатів цього етапу роботи дозволило виявити, що на час проведення констатації на індиферентно-репродуктивному (низькому) рівні перебувало 42,8% молодших школярів; на емоційно-оцінному (середньому) - 27,8% учнів і на активно-творчому (високому) рівні - 29,4% молодших школярів.

У процесі констатуючого етапу експерименту також виявили, що більшість учителів не надають належної уваги формуванню моральних переконань молодших школярів, нерідко мають хибні уявлення щодо сутності й засобів застосування з цієї метою методу переконування. Було з’ясовано, що сприйняття педагогом учня нерідко має рефлексивно-оціночний характер, визначається узагальненими уявленнями, що склалися в нього не стільки від дійсних контактів з дитиною, скільки на основі індивідуального її сприйняття, ставлення до неї, тобто трансформуються через самооцінку вчителя. Саме тому його діяльність щодо організації виховного процесу нерідко позначається суб’єктивізмом: педагог діє, керуючись не стільки фактами педагогічної реальності, скільки своїми відчуттями, здогадками, почуттями, асоціаціями, симпатіями й антипатіями тощо. Така психологічна особливість свідчить про недостатню здатність більшості вчителів критично аналізувати і своєчасно перебудовувати свої стосунки з учнями, більш диференційовано підходити до вибору тих засобів, які сприяли б успішному вирішенню виховних завдань.

Зважаючи на це, нами було визнано, що для підвищення рівня об’єктивності вчителя в його стосунках з дітьми і оптимізації на цьому грунті якості процесу виховання, необхідно надавати особливу увагу питанням підвищення готовності педагогів до такої діяльності. З огляду на це, перед проведенням формуючого експерименту була застосована методика, яка передбачала організацію спеціальної підготовчої роботи з учителями експериментальних класів.

Контрольні зрізи, проведені після закінчення цього етапу дослідної роботи, засвідчили підвищення готовності вчителів до морального виховання учнів початкових класів, що проявлялося у свідомішому ставленні педагогів до визначення змісту, добору організаційних форм і засобів реалізації цього процесу, співвіднесенні дій з особистісними особливостями учнів. Частішим і цілеспрямованішим стало звернення до методу переконування як основного чинника формування моральних переконань учнів, розширилися межі застосування його засобів, зросла частка їх активних видів.

У педагогічних технологіях особистісно орієнтованого типу, які були покладені в основу проведення формуючого експерименту, ідея цілісності виховного процесу реалізовувалася шляхом застосування комплексного підходу. Належне втілення набули також методики, що базуються на принципах діяльнісного підходу і спрямовуються на забезпечення єдності слова і діла. Враховуючи вікові особливості учнів початкових класів, широкого впровадження набули різноманітні ігрові методики. З-поміж організаційних форм, які були визначені основними для здійснення виховного процесу, назвемо такі: система виховних годин, збори, тематичні заняття, бесіди, ігри, колективні справи, творчі завдання тощо.

З огляду на структурні компоненти методу переконування і визначені нами якісні параметри, зміст експериментальної роботи передбачав розв’язання таких завдань:

1. Забезпечення належного рівня теоретичної підготовки молодших школярів щодо морально обумовленої поведінки, дотримання морально-етичних норм з обов’язковим засвоєнням їх змісту і суті.

2. Формування відповідного емоційно-цінного ставлення до подій, які відбуваються в різних сферах буття учнів (сім’я, школа, вулиця, транспорт тощо), вчинків (як власних, так і інших людей); розвиток умінь виявляти це ставлення в різних життєвих ситуаціях.

3. Вироблення морально схвальної поведінки, дій, котрі забезпечуються не зовнішнім примусом з боку дорослих чи однолітків або егоїстичними чинниками (прагнення заслужити схвалення, задовольнити самолюбство та ін.), а особистісним їх прийняттям як єдино правильних, переконанням в адекватності й доцільності певних поведінкових актів.

Дослідження проблеми формування елементів моральної переконаності в учнів молодшого шкільного віку засвідчує, що в звичайних умовах дитячого буття нерідко спостерігаються розбіжності між правильним вербальним відтворенням моральних знань і реальною поведінкою. Досить часто ця розбіжність пояснюється недостатністю практичного досвіду особистості щодо втілення наявних у неї знань у власні поведінкові акти. Ми дійшли висновку про необхідність активізації мотиваційно-діяльнісного компоненту методу переконування. Однією з форм реалізації цього завдання було визначено тренінг Формування поведінкових умінь та звичок учнів початкових класів. Основний зміст тренінгу мав на меті реалізацію формули: знаю (моральні переконання) і дію (відповідно до наявних знань про моральність поведінки, переконаністю в тому, як належить правильно діяти).

Виходячи з мети та завдань формуючого етапу експерименту, після його закінчення було проведене вимірювання, яке дозволило одержати кількісне вираження якісних змін сформованості початків моральних переконань у молодших школярів, котрі відбулися під впливом впровадження у виховний процес методу переконування на основі особистісно орієнтованого підходу. Вимірювання проводилися за визначеними нами критеріями і показниками, характеристики яких, будучи комплексними за своїми проявами в сукупності й співвідношенні, створювали достатньо повне уявлення щодо сформованості моральної переконаності у молодших школярів.

Відсотковий склад молодших школярів емоційно-оцінного рівня збільшився від 27,8% до 40,9% за рахунок учнів, які перейшли до нього з низького рівня. Активно-творчий рівень відповідно зріс до 53,9%. Це, безумовно, позитивний показник, якщо враховувати, що до початку формуючого експерименту цей рівень сформованості моральних переконань було зафіксовано лише у 29,4% молодших школярів.

Динаміка рівнів сформованості основ моральних переконань в учнів початкових класів наводиться в таблиці 1.

Для аналізу динаміки формування моральної вихованості учнів початкових класів було введено поняття ваговий коефіцієнт, який розкривав виражену у відносних одиницях кількість молодших школярів, віднесених до кожного з виокремлених рівнів. Аналіз зміни вагових коефіцієнтів (їх показники до і після проведеної роботи) засвідчили зростання кількості учнів з емоційно-оцінним та активно-творчим рівнями і зменшення дітей, які мають індиферентно-репродуктивний рівень сформованості моральних переконань.

Таблиця 1

Динаміка рівнів сформованості основ моральних переконань

молодших школярів (%%)

Рівні | Контрольні класи | Експериментальні класи

до експер. | після

експер. | до експер. | після

експер.

Активно-творчий | 29,6 | 31,2 | 29,4 | 53,9

Емоційно-оцінний | 28,9 | 29,6 | 27,8 | 40,9

Індиферентно-

репродуктивний | 38,1 | 38,4 | 42,8 | 5,1

Однак, сама собою зміна рівня сформованості досліджуваної якості не дає можливості точно оцінити ефективність процедури впровадження методу переконування у виховний процес початкової ланки загальноосвітньої школи. Вона може бути встановлена шляхом складання всіх випадків переходу з нижчого рівня сформованості досліджуваної якості, на більш високий.

Для полегшення процедури оцінювання здобуті дані зводились у матрицю описів, котра містила інформацію про рівень моральної вихованості кожного учня до початку і після закінчення дослідно-експериментальної роботи, а також оцінку ефективності процедури впровадження методу переконування у виховний процес за дихотомічною шкалою. У процесі проведення дослідно-експериментальної роботи в базових школах було зафіксовано від 55 до 58 випадків підвищення рівня моральної вихованості молодших школярів, тобто, ефективність розробленої нами методики складає від 70 до 74 відсотків. З огляду на те, що оцінка ефективності грунтується на факті підвищення рівня сформованості моральних переконань, можна зробити висновок, що розроблена нами процедура буде ефективною, незалежно від контингенту учнів початкових класів.

Результати дослідження підтвердили висунуту гіпотезу та дають підстави для таких висновків:

Реформаторські дії, які відбуваються нині в усіх галузях українського суспільства, не оминули і таку людинознавчу галузь як виховання, котре має бути гуманістичним, зорієнтованим на особистість. У його центрі повинна стояти людина, вихована в демократичних традиціях і підготовлена до співробітництва з іншими людьми і народами. Саме під цим кутом зору необхідно переосмислити зміст і спрямованість виховного процесу в школі.

У дисертації розглядається актуальна і недостатньо досліджена педагогічною наукою і практикою проблема впровадження методу переконування в практику виховної роботи початкової ланки загальноосвітньої школи на основі особистісно орієнтованого підходу. Зміст і основні напрями дослідно-експериментальної роботи лежать у площині реалізації сучасних завдань народної освіти і педагогіки, визначених у рішеннях ІІ з’їзду працівників освіти і схваленої ним Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті.

Виявлена наявність в психолого-педагогічній теорії певних розбіжностей у трактуванні суті методу переконування, розумінні його природи і структури, основних засобів реалізації.

Здійснено структурування основних засобів методу переконування, виокремлені найбільш придатні для учнів молодшого шкільного віку.

Науково обгрунтовано концептуальні засади особистісно орієнтованого підходу у вихованні молодших школярів, методологічними принципами якого виступають самоцінність особистості, глибока повага та емпатія до неї, врахування її унікальної індивідуальності, неповторності, забезпечення самоактуалізації, котрі було обрано за вихідні положення при розробці програми формуючого експерименту та процедури її реалізації.

Визначено основні положення гуманістичної педагогіки В.Сухомлинського, суть та умови реалізації методу переконування як її невід’ємної складової. Розкрито розроблену педагогом технологію перетворення знань у дійовий чинник регулювання поведінки: від зародження переконань, їхнього розвитку, зміцнення, до вираження у вчинках; забезпечення єдності слова і діла; створення атмосфери правдивості й чесності, формування віри в правду; виховання непримиренності до зла, до негідних вчинків.

Проаналізовано стан сформованості основ моральних переконань в учнів початкових класів на предмет виявлення помилок і упущень у науковому та організаційно-педагогічному забезпеченні діяльності вчителів щодо виховної роботи в цьому напрямі. До найпоширеніших помилок, які були виявлені нами у виховній практиці школи, відносимо: недостатню готовність учителів до морального виховання сучасних школярів, хибне уявлення щодо суті методу переконування і його основних засобів, формальне ставлення до визначення мети, завдань і організації процесу виховання, несистематичність і безособовість виховних заходів, домінування вербальних методів виховання.

Визначено критерії сформованості основ моральних переконань у дітей молодшого шкільного віку (понятійний, емоційно-оцінний та поведінковий), характерологічні показники яких стали підгрунтям для виявлення трьох груп учнів, кожна з яких відповідала певному рівню, а саме: індиферентно-репродуктивному (низькому), емоційно-оціночному (середньому) і активно-творчому (високому) рівням.

Спрогнозовано й апробовано педагогічні умови підвищення ефективності процесу формування основ моральних переконань в учнів початкових класів. До основних з них відносимо:

- теоретичну і практичну підготовку вчителів до організації і проведення виховної роботи з формування моральних переконань молодших школярів;

- організацію виховного процесу на основі широкого застосування комплексу взаємопов’язаних засобів методу переконування, кожний з яких має на меті розв’язання конкретних виховних завдань у логічному ланцюгу: знання переконання (поведінка, вчинки);

- забезпечення реалізації усіх складових компонентів методу переконування (когнітивного, емоційно-смислового, мотиваційно-діяльнісного), що передбачає не тільки набуття молодшими школярами певних теоретичних знань, а й вправляння в умінні виявляти своє ставлення, систематичне тренування у виборі відповідних способів поведінки і діяльності в різних життєвих ситуаціях;

- дотримання особистісно орієнтованого підходу, за якого дитина виступає активним суб’єктом у системі учитель - учень.

Розроблено процедуру формування основ моральних переконань у молодших школярів, яка забезпечила злиття теоретичних знань, думок і почуттів учнів з їхньою поведінкою і діяльністю, нерозривність слова і діла, що репрезентує світовідчуття особистості, дозволяє наблизитися до якісного перетворення її свідомості. Тобто, робота базувалася на поєднанні смислокреативної функції методу переконування (формування певних людських якостей і розвитку свідомості) з діяльнісною (подолання негативної поведінки, стимулювання моральних вчинків). Отже, результат застосування методу переконування розумівся не тільки як кінцевий продукт процесу засвоєння знань, а й як процес застосування особистістю цього кінцевого продукту для ефективного орієнтування у реальному житті, у власній поведінці та діяльності.

Підтверджена робоча гіпотеза про те, що формування основ моральних переконань у молодших школярів може бути ефективним за умов науково обгрунтованої системи впровадження методу переконування у виховний процес.

З’ясовано, що застосування методу переконування в навчально-виховному процесі початкової ланки загальноосвітньої школи має вагоме соціально-педагогічне значення: його впровадження забезпечує набуття молодшими школярами відповідних знань про норми поведінки (когнітивний компонент); формує уміння емоційно вірно оцінювати явища, вчинки, поведінкові акти як самого себе, так і оточуючих (емоційно-смисловий компонент); регулює практичні дії (діяльність) (мотиваційно-діяльнісний компонент).

Здійснено аналіз динаміки рівнів моральної переконаності молодших школярів від початку до закінчення експериментальної роботи в умовах застосування розробленої нами та апробованої процедури впровадження методу переконування в практику виховної роботи. Порівняння початкових і кінцевих результатів експериментальної роботи засвідчило ефективність технології, використаної у роботі, та необхідність її творчого застосування у масовій практиці.

Кількісні та якісні показники, результати експерименту, свідчать про збільшення кількості учнів, які не тільки володіють необхідною сумою теоретичних знань, але й беруть безпосередню участь у виховному процесі, виявляють активність, поглиблюють етичні знання, відчувають відповідальність за власні дії, що виражається в адекватних емоційних почуттях, конкретних діях і вчинках.

Практичні результати дослідження полягають у тому, що в роботі дано власну інтерпретацію сутності методу переконування, яка виявилась адекватною віковим особливостям дітей молодшого шкільного віку; теоретично розроблена і впроваджена в практику роботи початкової ланки загальноосвітньої школи технологія формування основ моральних переконань, сприяла підвищенню рівня означеної якості як важливого компонента моральної вихованості особистості.

Дослідження не вичерпало всіх аспектів проблеми. Подальших досліджень потребують проблеми, пов’язані з можливістю екстраполяції здобутих результатів на інші вікові групи з урахуванням особливостей їхнього розвитку і завдань, що висуваються перед загальноосвітньою школою на різних етапах навчально-виховного процесу.

Основний зміст роботи висвітлено в таких публікаціях автора:

1. Шульга Л.А. Концептуальні основи особистісно орієнтованого підходу як передумова підвищення ефективності морального виховання сучасних школярів // Соціалізація особистості. - Збірник наукових праць Київського Національного педагогічного університету ім.М.П.Драгоманова.- Т.15. - К.: Логос, 2002. - С.170-178.

2. Шульга Л.А. Метод переконання як важливий чинник формування моральних переконань у молодших школярів // Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості. - Збірник наукових праць. - Кн.2. - К.: Інститут проблем виховання АПН України, 2001. - С.102-106.

3. Шульга Л.А. Метод переконання як засіб морально-духовного розвитку особистості в сучасних умовах // Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах. - Кн.2. - К.: МО України, Інститут проблем виховання АПН України. - К., 2000. - С.168-174.

4. Шульга Л.А. Виховання і сучасні підходи до визначення його суті. - Збірник наукових праць. - Умань: Уманський державний педагогічний університет ім.П.Г.Тичини, 2001. - С.208-216.

5. Шульга Л.А.Формування моральних переконань молодших школярів у педагогічній спадщині В.Сухомлинського // Наука і освіта. Спец.випуск В.Сухомлинський і сучасність. Одеса. - 2001. - № 5. - С.133-135.

6. Шульга Л.А. Сучасна сім’я та її вплив на формування моральних переконань у дітей молодшого шкільного віку // Обрії. - 2001. - № 2(13). - С.37-39.

7.Шульга Л.А. До питання про сутність методу переконування в навчально-виховній роботі школи // Педагогіка і психологія. - 2001. - № 2. - С.65-71.

8.Шульга Л.А. Ігрові методики та їх роль у моральному вихованні учнів молодшого шкільного віку // Рідна школа. - 2002. - № 10. - С.48-50.

9.Шульга Л.А. Співробітництво батьків і вчителів у моральному вихованні молодших школярів// Психолого-педагогічні проблеми сільської школи. - Вип.1. - К.: Науковий світ, 2002. - С.205-210.

10.Шульга Л.А. Активізація процедури формування моральних переконань у дітей молодшого шкільного віку // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи. - Вип.2. - К.: Науковий світ, 2002. - С.87-95.

АННОТАЦІЯ

Шульга Л.А. Метод переконування