ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ
Харківський національний університет
ім. В.Н.Каразіна
ШАРА ЛЮБОВ МИКОЛАЇВНА
УДК 346.2 : 94 ( 477.51 )
СТАНОВЛЕННЯ ОРГАНІВ САМОВРЯДУВАННЯ
У МІСТАХ І ПОСАДАХ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ
В ОСТАННІЙ ТРЕТИНІ ХІХ СТ.
07.00.01 – історія України
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Харків - 2002
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі історії слов’ян Чернігівського державного педагогічного університету
імені Т.Г.Шевченка Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор
РАКОВСЬКИЙ ЛЕОНІД ЕДУАРДОВИЧ,
Чернігівський державний педагогічний
університет імені Т.Г.Шевченка,
кафедра історії слов’ян
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
ДМИТРОЧЕНКО МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ,
Українська державна академія
залізничного транспорту, завідувач
кафедри історії та українознавства
кандидат історичних наук, доцент
ГОЛОВКО ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ,
Харківський національний університет
внутрішніх справ МВС України,
начальник відділу організаційної, аналітичної
роботи, міжнародних і міжвузівських зв’язків
Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ
краєзнавства, м. Київ
Захист відбудеться “24” січня 2003 р. о 16.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, ауд.IV-65.
З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).
Автореферат розісланий “24” грудня 2002 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Пугач Є.П.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ
Актуальність теми дослідження. Ключову роль в історії цивілізації на теренах сучасної України відігравали і відіграють міста як центри політичного, економічного і культурного життя. У цьому плані актуальним є дослідження проблеми взаємовідносин міської спільноти та інституцій державної влади в різні історичні періоди. Серед них виділяється остання третина ХІХ ст., коли в ході реформ, обумовлених розвитком ринкових відносин, населення міст і посадів отримало право формувати представницькі органи для вирішення господарсько-побутових і культурно-освітніх проблем місцевого характеру. Становлення органів міського самоврядування, методи і напрямки роботи важливі в науково-пізнавальному, практично-прикладному і виховному значеннях у процесі моделювання сучасного муніципального управління. З іншого боку, в контексті розвитку реґіональної історії доцільно актуалізувати територіальну специфіку виборних управлінь. Лише на цій основі буде вимальовуватися цілісна й об’єктивна картина формування і функціонування їх в українських землях.
Актуальність вивчення проблеми визначається ще й тим, що вона дає можливість переосмислити і поглибити раніше усталені висновки про практичні здобутки органів самоврядування стосовно покращення зовнішнього благоустрою населених пунктів, вирішення соціально-побутових завдань, охорони навколишнього природного середовища, організації медичного обслуговування жителів міст і посадів, розширення мережі народної освіти. Ще низка питань, як стимулювання самоврядними структурами розвитку ринкових відносин, ведення ветеринарної справи, взаємодія із земськими установами та інші, вимагають подальшої ґрунтовної розробки, що підтверджує перспективність та актуальність дисертаційної роботи в науковому і практичному напрямках.
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота належить до складових проблеми “Соціально-економічний розвиток слов’янських народів у XIX ст.”, затвердженої колективом кафедри історії слов’ян Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка та Міністерством освіти України в 1993 р.
Об’єктом дослідження є становлення органів самоврядування в губернському, повітових, заштатних містах і посадах Чернігівської губернії в останній третині XIX ст.
Предметом дисертації взято формування і функціонування виборних інституцій в означених хронологічно-територіальних рамках.
Географічні межі визначаються Чернігівською губернією в останній третині ХІХ ст.
Хронологічні рамки охоплюють період від 1870 р. до кінця XIX ст., коли на фоні становлення ринкових відносин у країні трансформувалися функції виборних управлінь. Для з’ясування причинно-наслідкових зв’язків, трактування подій і явищ, які мали безпосереднє відношення до об’єкту дослідження, виникала потреба розширювати визначену хронологію.
Мета дослідження полягає в тому, щоб проаналізувати процес становлення міського самоврядування на території Чернігівської губернії, дослідити формування і використання місцевих бюджетів, дати оцінку ініціативам виборних інституцій щодо розвитку комунального господарства, соціально-побутової сфери, охорони навколишнього природного середовища, організації медичного обслуговування населення, поширення народної освіти. Для цього передбачено розв’язати такі завдання:
- вивчити стан розробки проблеми історичною наукою;
- виявити об’єктивні причини і передумови реформування шестигласних дум;
- визначити зміст і спрямованість міського законодавства, процес впровадження його в Чернігівській губернії;
- дослідити статті формування і використання місцевих бюджетів.
Наукова новизна дисертації обумовлюється предметом, завданнями і перспективою дослідження процесу становлення органів самоврядування у містах і посадах Чернігівської губернії, що дало можливість:
. розкрити дійсний стан самоврядування у міських поселеннях периферії в середині XIX ст., який обумовив необхідність його реформування в умовах розвитку ринкових відносин;
. проаналізувати процес вироблення Положення 1870 р. і впровадження на території Чернігівської губернії, вказавши на особливості проведення перших виборів;
. дослідити соціальний склад виборців і гласних;
. простежити на основі законодавства трансформування засад виборчої системи, функцій і компетенції органів самоврядування;
. вивчити шляхи формування і використання місцевих бюджетів, показавши обтяжливість видатків на обов’язкові загальнодержавні потреби;
. ввести до наукового обігу значну кількість неопублікованих матеріалів діловодства місцевої державної адміністрації та виборних управлінь, статистику кількісних і соціальних показників складу виборців і гласних, прибутково-витратних частин бюджетів;
. обґрунтувати висновок про активну діяльність виборних управлінь щодо вирішення господарсько-побутових і культурно-освітніх проблем.
Практичне значення роботи полягає в тому, що її фактичні матеріали можна використовувати для написання монографічних досліджень з історії України і окремих її реґіонів, у процесі підготовки навчальних посібників за шкільними і вузівськими програмами, краєзнавчих студій про соціально-економічний і культурний розвиток Чернігівщини та суміжних областей.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на ІІІ Міжнародній науковій конференції “Історія та культура Лівобережної України”(Ніжин, 2001), Міжнародній науковій конференції “Історична наука: проблеми розвитку” (Луганськ, 2002), ІУ Сумській обласній науковій історико-краєзнавчій конференції (Суми, 2001), обласному науковому семінарі “Проблеми історичного і географічного краєзнавства Чернігівщини” (Чернігів, 2002), щорічних наукових конференціях молодих учених (Чернігів, 1999 – 2000). Опубліковано п’ять статей у фахових виданнях.
Структура дисертації обумовлена характером і змістом, метою і завданнями дослідження. Її обсяг становить 176 сторінок (основна частина - 162 стор.). Робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (555 назв) і додатків (на 27 стор.).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено зв’язок з науковою програмою кафедри, де виконувалася дисертація, об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження, географічні і хронологічні рамки, наукову новизну, практичне значення та подано інформацію про апробацію результатів роботи.
Перший розділ “Стан наукової розробки проблеми та аналіз джерел” присвячений розкриттю проблеми дореволюційними, радянськими і сучасними дослідниками та аналізу джерельної бази.
Історіографія проблеми. Вивченням діяльності органів міського самоврядування в останній третині XIX ст. історики зацікавилися давно, зібравши багатий фактичний матеріал. Аналізуючи історіографію проблеми, доцільно виділити три періоди: дореволюційний, радянський і новітній. Щодо першого, то займатися розробкою проблеми почали ще в 60-90-х рр. XIX ст., коли вироблялися і впроваджувалися в життя міські законоположення. І.Дитятін, В.Григор’єв, В.Гессен та інші у пошуках витоків самоврядування зверталися до Жалуваної грамоти, дослідивши виборчу систему, функції і компетенцію шестигласних дум, але залишивши поза увагою їх практичну діяльність. Дитятин И. Устройство и управление городов России. - СПб., 1875; Григорьев В. Реформа местного управления при Екатерине II. - М., 1910; Гессен В. Городское самоуправление: дополнение к курсу русского государственного права. - СПб., 1912 та ін.
Упровадження Міського положення 1870 р. активізувало дослідників до вивчення історії самоврядування. Серед них виділяються прихильники децентралізації влади. Так, у монографії О.Головачова піддано критиці текст Положення через обмеження свободи місцевих органів і надмірне підпорядкування урядовим структурам. Головачев А. Десять лет реформ. – СПб., 1872. У цьому плані автора підтримали О.Волькенштейн, Л.Подлигайлов, Д.Цертельов. Волькенштейн О. Великие реформы 60-х гг. - М., Б.г.; Подлигайлов П. Местное управление в России. - СПб., 1884; Цертелев Д. Нужна ли реформа местного управления. - М., 1889.
На початку XX ст. зроблена спроба узагальнити діяльність виборних управлінь за тридцятиріччя. Д.Семенов, О.Корнілов, В.Пічета виділили об’єктивні причини реформування шестигласних дум у зв’язку з корінними змінами у соціально-економічному розвитку в країні. На їх думку, міське самоврядування відставало від нових умов, що обумовлювалося урядовою політикою, спрямованою на дотримання усталених порядків. Через страх радикальних змін, Положенням зроблено лише косметичне доопрацювання Жалуваної грамоти. Семенов Д. Городское самоуправление. Очерки и опыты. - СПб., 1901; Корнилов А. Курс истории России XIX в. - М., 1912; Пичета В. Городская реформа 1870 г. //Три века. Россия от Смуты до нашего времени. - М., 1913. - Т.4.
Інший напрямок представлявся Г.Джаншиєвим і С.Платоновим, які вказали на демократизацію суспільства наділенням самоврядних органів широкими правами. Джаншиев Г. Эпоха великих реформ. - М., 1896; Платонов С. Полный курс лекций по русской истории. - СПб., 1917. Позитивні моменти в Положенні відзначили П.Гадзяцький і М.Шумахер. Гадзяцький П. Двадцатипятилетие царствования государя императора Олександра ІІ. - СПб., 1881; Шумахер М. Исторический очерк жизни и царствования императора Александра ІІ. - СПб., 1899.
Загалом, закон 1870 р. викликав великий інтерес, отримавши різноманітні оцінки: від нігілізму щодо самостійності виборних інституцій до повного схвалення.
Реформа 1892 р. привернула менше уваги, розглядаючись, як правило, в контексті аналізу внутрішньої політики Олександра III. П.Кузнецовим, О.Тимофєєвим, Г.Шрейдером підкреслювався канцелярський шлях її вироблення. Зменшенням кількості виборців уряду вдалося обмежити ініціативу самоврядних структур, тому вона названа “контрреформою”. Кузнецов П. Земское и городское самоуправление. - Б.м., Б.г.; Тимофеев А. Самоуправление и автономия. - СПб., 1906; Шрейдер Г. Городская контрреформа 11 июня 1892 г. //История России в XIX в. - М., 1913. Натомість О.Олексієвський, О.Шевельов, К.Корольков за вихвалянням заслуг Олександра III не бачили контрреформаційних рис. Алексеевский А. Памяти императора Всероссийского Александра III. - СПб., 1895; Шевелев А. Некоторые материалы к истории жизни и царствования Великого царя-миротворца Александра III Александровича. - М., 1897; Корольков К. Жизнь и царствование императора Александра ІІІ (1881-1894 гг.). - К., 1901.
М.Щепкін, І.Фесенко, Д.Багалій, Д.Міллер перенесли розробку проблеми в іншу площину. В основу їх праць було покладено не міське законодавство, а його впровадження на периферії із залученням документальних матеріалів про функціонування самоврядних структур в українських губерніях. Щепкин М. Опыты изучения общественного хозяйства и управления городов. - М., 1882. - Ч.1; Фесенко И. К вопросу о реформе городских общественных управлений. - X., 1890; Багалей Д., Миллер Д. История города Харькова за 250 лет его существования с 1655 по 1905 гг. - X., 1912. У цьому плані цінними є описи діяльності управ мм. Чернігова і Кролевця Чернігівської губернії. Очерк истории города Чернигова: 907-1907 гг. - Чернигов, 1908; Гурьев А. История города Кролевца. - Кролевец, 1914.
Отже, більшість дореволюційних дослідників акцентували увагу на вивченні теоретичних засад функціонування органів самоврядування, беручи за основу джерельної бази міське законодавство. Водночас робилася спроба дослідити практичну діяльність виборних інституцій.
Розробкою окремих аспектів дисертаційної проблеми займалися радянські історики. М.Каржанським, Ю.Аксьоновим, П.Зайончковським вивчалися підготовка реформ, особливості виборчої системи, функції самоврядних структур. Каржанский Н. Как избиралась и работала Московская городская дума. - М., 1950; Аксенов Ю. Буржуазные реформы 60-70-х гг. XIX в. в России //Преподавание истории в школе. - 1954. - №5. - С.3-15; Зайончковский П. Правительственный аппарат самодержавной России в XIX в. - М., 1978 та ін. У колективних широкопланових роботах, присвячених історії управ мм. Москви і Санкт-Петербурга, аналізувалися становлення комунального господарства, охорона навколишнього середовища, організація медичного обслуговування і поширення народної освіти. История Москвы. - М., 1954. - Т.4; Очерки истории Ленинграда. - Л., 1954. - Т.2. Загальні оцінки робилися однозначні і не завжди обґрунтовані. Позбавлення права голосу частини городян, переважання у думах купецтва, фабрикантів і вся діяльність виконавчих структур, на думку істориків, “спрямовувалася на вдоволення потреб виключно (виділено авторкою – Л.Ш.) торгово-підприємницьких верств”. История СССР. - М., 1968. - Т.5 та ін.
У 80-х рр. ХХ ст. намітилася тенденція введення до наукового обігу нових архівних матеріалів, на основі яких переосмислювалися усталені висновки. Серед праць того часу виділяються монографія і статті В.Нардової. В них доведено доцільність Положення 1870 р., яке стало викликом часу, необхідним для приведення законодавства у відповідність з реаліями політичного та економічного життя в країні. Нардова В. Городское самоуправление в России в 60-х-нач.90-х гг. XIX в. - Л., 1984; Її ж. Городское самоуправление в журналистике 70-80-х гг. XIX в. (По станицам “Вестника Европы”, “Отечественных записок”) //Общественная мысль в России в ХІХ в. - Л.,1986 та ін. Дано оцінку роботі членів управ, спрямовану на скорочення обов’язкових видатків і збільшення надходжень до місцевих скарбниць. Склад виборних управлінь, методи і напрямки діяльності вивчалися також Л.Писарковою. Писарькова Л. Социальный состав городских гласных накануне контрреформы 1892 г. //История СССР. - 1989. - №6. - С.І52-І59.
Цінні архівні джерела використані українськими науковцями у колективних працях. У них висвітлені конкретні заходи органів самоврядування, але фактичні дані підбиралися для заздалегідь зроблених висновків. Історія міст і сіл УРСР: В 26-ти томах. - К., 1972. - Т. Чернігівська обл. та ін.; История Киева: В 2-х томах. - К., І963-І964 та ін.
На рубежі 80-90-х рр. міські реформи отримали нові оцінки. О.Богданович, О.Медушевський, О.Яковлєв звернули увагу на те, що вони в умовах економічних і культурних змін наблизили міста імперії до західноєвропейських стандартів. Богданович А. Три последних самодержца. - М., 1990; Медушевский А. Реформы и контрреформы в истории России ХУІІІ-ХІХ вв. //Вестник высшей школы. - 1990. - №4. - С.66-73; Яковлев А. Великие реформы в России //Перспективы. - 1991. - №11. - С.91-100.
Таким чином, радянською історіографією, аналізувалися практичні здобутки самоврядних структур і засади виборчої системи на основі фактичних матеріалів. Проте висновки стосовно досліджуваної теми були почасти необ’єктивними. Піддавалися критиці умови наділення правом голосу, навіть заперечувалася можливість існування самоврядування взагалі. На початку 90-х рр. зроблені спроби порівняти вітчизняне і західноєвропейське місцеве самоврядування, розширилася тематика і географія досліджень, внаслідок чого почали змінюватися вектори оцінок.
У сучасних умовах відбувається процес становлення муніципального управління, у тому числі міського, що викликало інтерес до цього явища в історичному аспекті для урахування як позитивних, так і негативних моментів. Дослідження набувають комплексного характеру. Міське законодавство оцінюється з дотриманням принципу історизму, розглядаються практичні заходи виборних управлінь периферійних місцевостей, наголошується на закономірності реформи 1892 р. Фадеев В. Земское и городское самоуправление в дореволюционной России. – М., 1996; Власть и реформы. – СПб., 1996; Писарькова Л. Московская городская дума: 1863 – 1917 гг. - М., 1998 та ін.
Українські дослідники новітнього періоду також займаються вивченням дореволюційного самоврядування. Деякі аспекти проблеми аналізуються істориками та правознавцями в ході пошуку витоків муніципального управління в українських губерніях. Робляться нові висновки, що “втіленням у життя Грамоти завершено уніфікацію самоврядування в українських містах, а Положенням 1870 р. залишено глибокий слід лібералізму при реформуванні монархії в конституційну республіку”, без акцентування уваги на наслідках впровадження законоположень і роботи самоврядних структур. Біленчук П., Кравченко В., Підмогильний М. Місцеве самоврядування в Україні. Муніципальне право. - К., 2000; Кампо В. Місцеве самоврядування в Україні. - К., 2001 та ін. Ці прогалини заповнюються дисертаційними дослідженнями реґіонального характеру. В.Горбачовим, О.Головком, О.Марченком та іншими вивчається практика формування структур самоврядування, соціальний склад гласних, напрямки діяльності, механізми взаємодії виборних управлінь з державною адміністрацією. Горбачов В. Міське самоврядування в Україні (за реформою 1870 р.): Автореф. дис.… канд. юрид. наук. - Х., 1995; Головко О. Харківське міське самоврядування у І893-І9І7 рр.: Автореф. дис…. канд. іст. наук. - Х., 1997; Марченко О. Міське самоврядування на Півдні України у другій половині XIX ст.: Автореф. дис.... канд. іст. наук. - О., 1997 та ін.
Дослідженням процесу становлення і функціонування міського самоврядування займаються краєзнавці. У невеликих за розміром розвідках Д.Чорного, О.Чунаєва, Р.Делімарського висвітлені результати роботи Харківської та Київської управ. Чорний Д. Міське господарство Харкова на початку XX ст. //Вісник Харківського університету. - 1996. - Вип.1. - С.36-43; Чунаєв О. Розвиток міського самоврядування //Пам’ять століть. - 1999. - №2. - С.5-І5; Делімарський Р. Київське самоврядування: уроки XX століття. - К., 2000. На Чернігівщині у цьому напрямку працюють В.Леус, Л.Раковський, Л.Студьонова та інші, розширюючи географію дослідження. Леус В. На зібрані кошти //Чернігівський вісник. - 1990. - 12 лип.; Раковський Л. Чернігівське міське самоврядування і упорядкування міста у II пол. XIX ст. //Проблеми історичного і географічного краєзнавства Чернігівщини. - Чернігів, 1995. - №3. - С.21-30; Студьонова Л. Як колись у думі керували //Чернігівські відомості. - 1991. - 3І лип. та ін. Проте їх студії характеризуються епізодичністю і в них не показана роль самоврядних органів у соціально-економічних і культурно-освітніх процесах у губернії.
Посилюється інтерес до історії міського законодавства і практичної діяльності самоврядування серед зарубіжних спеціалістів. Певну цінність представляють праці Р.Пайпса і П.Гірлігі. Пайпс Р. Россия при старом режиме. - М., 1993; Гірлігі П.Одеса: Історія міста, 1794-1944. - К., 1999 та ін.
Як видно, сучасні російські й українські науковці намагаються дати оцінки законодавству і функціонуванню міських структур з позицій сьогодення, стверджуючи про глибокі історичні корені і демократичні засади. Теоретичні висновки ґрунтуються на статистичних й описових матеріалах, що характеризують практичну діяльність самоврядних органів, у тому числі з периферії. Започатковано розробку теми в окремих реґіонах дисертаційними і краєзнавчими студіями. Місцеві дослідники Чернігівщини аналізують заходи управи губернського міста. Робота таких органів у повітових, заштатних містах і посадах залишається поза увагою, а це свідчить про те, що міське самоврядування Чернігівської губернії в останній третині XIX ст. ще не стало об’єктом спеціального наукового дослідження.
Використані джерела умовно можна розділити на опубліковані та неопубліковані. Серед перших виділяються Міські положення з поясненнями і розпорядженнями для виконання самоврядними управліннями. Высочайше утвержденное 16 июня 1870 г. Городовое положение с объяснениями. - СПб., 1873 та ін.
Важливим джерелом для дослідження є звіти губернаторів. Обзоры Черниговской губернии. Приложение ко всеподданейшему отчету начальника Черниговской губернии за 1878-1900 гг. - Чернигов. До них додаються спеціальні огляди, кожен з яких включає таблиці з джерелами надходжень і статтями витрат бюджетів.
Матеріали про діяльність інституцій самоврядування з 1870 по
1880 рр. вміщені у звіті ревізії Чернігівської губернії, проведеної в 1880р. сенатором О.Половцевим. Для вивчення доходів бюджетів залучалися обліково-статистичні звіти громадських банків. Статистика соціально-економічного стану губернії публікувалася в “Экономическом состоянии городских поселений Европейской России в 1861-1862 гг.” та інших виданнях. Дані про становлення виборних управлінь включені у різноманітні тематичні джерела і “Своды постановлений...”. Приложение к записке сенатора А.Половцева о состоянии городских общественных управлений Черниговской губернии. - Чернигов, Б.г.; Отчеты Черниговского банка за 1880-1900 гг. - Чернигов, та ін.; Экономическое состояние городских поселений Европейской России в 1861-1862 гг. - СПб., 1863. - Ч.1 та ін.; Свод постановлений Черниговской городской думы от 1871-1883 гг. - Чернигов, 1883 та ін. Про окремі спектри діяльності структур самоврядування опубліковано в “Журналах заседаний Черниговского губернского земского собрания”, спогадах сучасників, періодичній пресі і довідкових виданнях. Журналы заседаний Черниговского губернского земского собрания за 1870-1900 гг. - Чернигов; Хижняков В. Воспоминания земского деятеля. - Пг., 1916; Пухтинский В. Минувших дней были и анекдоты //Черниговский полдень. -1997. - авг.; Черниговские губернские ведомости за 1870-1900 гг. та ін.
Для об’єктивної оцінки еволюції міського самоврядування важливе значення мають джерела, що зберігаються у сховищах Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (ф. 442, 692, 707, 1191). Там знаходимо урядові циркуляри, копії звітів чернігівських губернаторів, дані про вибори, соціальний склад міських голів, обраних у 1870 р., тощо.
Матеріали державного архіву Чернігівської області (ф. 127, 128, 145, 146) містять дані про діяльність шестигласних дум, реформованих виборних управлінь, соціальний склад виборців, гласних, роботу в напрямку поліпшення комунального господарства, охорони навколишнього природного середовища, організації медичного обслуговування населення і поширення народної освіти. Важливим джерелом є діловодство повітових міських дум та управ (ф. 205, 206, 396, 467, 469, 549, 564, 950, 951), яке стало фундаментом для формування знань про практичні здобутки самоврядних інституцій.
Розширено географію дисертаційного дослідження залученням джерел із сховищ Інституту рукопису Центральної наукової бібліотеки імені В.Вернадського НАН України (ф. 8, 10, 13, 61, 127) і Ніжинського відділу Чернігівського облдержархіву (ф. 340, 341).
Загалом, джерельна база дала можливість шляхом співставлення перевірити достовірність висновків, зроблених спеціалістами по різних аспектах проблеми, і підготувати на цій основі ґрунтовне дослідження про становлення органів самоврядування у містах і посадах Чернігівської губернії в останній третині XIX ст.
У другому розділі “Міське самоврядування у Чернігівській губернії в контексті загальнодержавної політики” аналізуються функціонування міського виборного управління в середині ХІХ ст., сутність і реалізація Положень 1870 і 1892 рр.
Проблема реформування структур самоврядування постала на порядок денний в 40-х рр. XIX ст. у зв’язку із змінами в економічному житті країни, обумовленими процесом формування ринкових відносин. При цьому уряд пішов по шляху вибірковості, затвердивши нові законоположення лише для Санкт-Петербурга, Москви та Одеси. В інших містах імперії, у тому числі на території Чернігівської губернії, зберігалася посадська община. На 1861 р. тут було губернське, 14 повітових, 4 заштатних міст і 15 посадів, в яких проживало
199175 жителів. До органів самоврядування обиралися купці і заможні міщани, які безвідповідально ставилися до своїх обов'язків на громадських засадах, уникаючи їх з різних причин, що негативно позначалося на практичній діяльності. Невпинно зростали недоїмки до місцевих бюджетів. З 1859 по 1861 рр. вони збільшилися з 17406 до 23077 руб., внаслідок чого не виділялися кошти на благоустрій населених пунктів. Більшість міст майже не вирізнялися з-поміж сільських поселень.
Життя вимагало виправлення такого стану законодавчим порядком. У 1862 р. було створено спеціальну комісію для вироблення нового Міського положення, яке набрало чинності після затвердження Олександром II 16 червня 1870 р. Ним враховувалися принципи всестановості, майнового цензу, розподілу гілок влади. Населенню надавалася можливість формувати на законних підставах представницькі органи. У губернському і 14 повітових містах наділено правом голосу 12082 чол. Через недосконалість організаційних моментів і необізнаність відповідальних осіб з виборчою процедурою, перші вибори пройшли з порушеннями законодавства.
В умовах пореформенного розвитку ринкових відносин вплив дворянства невпинного зменшувався. За результатами голосування 1887-1889 рр. із 19459 виборців було 53,8 % міщан, 31,9 % - дрібних домовласників, 8,3 % - дворян і 0,5 % - представників духовного сану. В 1892 р. проведено реформу, якою внесено зміни у виборчу систему збільшенням майнового цензу. Внаслідок, загальна кількість виборців скоротилася до 2860 чол. або в 7 разів, порівняно з 1889 р. Дворянам надано 89 % мандатів гласних і посади міських голів, що свідчило про монопольне положення серед виборців.
Для посилення контролю за діяльністю виборних управлінь уряд максимально підпорядкував їх державній адміністрації, перетворивши у різновид її виконавчих інституцій. Члени управ отримали статус державних службовців. Офіційно закріпилася практика втручання губернських правлінь у справи самоврядних структур. У 20 населених пунктах губернії, в 3 заштатних містах і 17 посадах, запроваджено спрощене самоврядування, яке прирівнювалося до селянського волосного правління. Виборчим правом тут скористалися 1871 чол., які становили 2% всього населення.
У третьому розділі дисертації “Витрати коштів громад на загальнодержавні потреби” розглядається формування місцевих бюджетів і використання їх на обов’язкові потреби.
Господарсько-побутова і культурно-освітня діяльність органів самоврядування перебувала у прямій залежності від фінансового забезпечення. Бюджети міст і посадів формувалися шляхом оподаткування нерухомості, місцевих зборів, продажу торгово-промислових документів, доходів від комунальної власності. Майновий податок з приватних, громадських і державних будівель повітових міст сягав у 1895 р. 177991 руб., що на 284 % більше, ніж у 1875 р. У заштатних містах і посадах доходи по цій статті становили протягом 1895-1897 рр. 15123 руб.
Обсяги надходжень від реалізації торгово-промислових патентів залежали від соціально-економічного стану в поселеннях. З поглибленням ринкових відносин помітилася тенденція їх зростання. Якщо в 70-х рр. вони складали 9 % прибутків у повітових містах, то через десятиріччя збільшилися на 10%. Самоврядним структурам передавалися збори з питейних закладів, візницького промислу, мостових, набережних, річкових переправ, за оренду міських ваг, проведення аукціонів, чим значно поповнювалися бюджети. У формуванні останніх важливу роль відігравали комунальна власність, яка здавалася в орендне утримання, і фінансово-кредитні установи, що відраховували органам самоврядування дві третини доходів. Загальна сума міських прибутків зросла за тридцятиріччя більше, ніж у 6 разів.
У процесі розподілу бюджетів в першу чергу вдовольнялися обов’язкові загальнодержавні потреби: сплата майнового податку земствам і державі, утримання установ державної адміністрації, військових частин, поліцейських відділень, в’язниць. У 1870 р. обов’язкові видатки становили 42913 руб., через 10 років вони зросли на 33 %, а в середині 90-х рр. - ще втричі, порівняно з попереднім десятиріччям. Нерідко витрати по цих статтях перевищували надходження, внаслідок чого накопичувалися недоїмки, обсяги яких у кінці століття сягали 279022 руб. або в 4 рази більше у порівнянні з 1870р. Урядові кола, усвідомлюючи безвихідь, змушені були піти на зменшення обов’язкових витрат, звільнивши самоврядні органи від утримання закладів Міністерства внутрішніх справ, службовців повітової поліції і в’язниць.
До обов’язкових видатків належало фінансування пожежних команд: укомплектування їх штату кваліфікованими спеціалістами, забезпечення обмундируванням, технічним спорядженням, на що також з року в рік зростали витрати. Якщо в 1870 р. протипожежна охорона обходилася в 17578 руб., то через 20 років - уже в 37171 руб. Станом на 1893 р. видатки їй складали 38726 руб. або на 120 % більше, ніж у 1870р. Проте такі великі капіталовкладення не вдовольняли всі потреби пожежних, які не завжди були спроможні попередити пожежі, тому організовувалися ще й Вільні пожежні товариства. Формувалися вони, як правило, міщанами і підпорядковувалися управам. Для посилення пожежної безпеки проводилася профілактична робота: контролювалася міська забудова, регулярно перевірялися системи пічного опалення, вироблялися інструкції про заходи на випадок виникнення пожежі тощо. Завдяки активній діяльності органів самоврядування у цьому напрямку вдалося скоротити кількість пожеж майже вдвічі і в 3,2 рази – суму завданих ними збитків.
Четвертий розділ роботи “Фінансове забезпечення запитів місцевого населення” включає видатки бюджетів міст і посадів на необов’язкові потреби: комунальне господарство, соціально-побутову сферу, природоохоронну діяльність, організацію медичного обслуговування населення, мережу народної освіти.
Становлення комунального господарства в останній третині ХІХ ст. започатковано організацією контролю за санітарним станом у населених пунктах і проведенням асенізаційних робіт. Чималі кошти використовувалися на забрукування й ремонт вулиць та площ. Якщо в
1869 р. на це витрачено 20 руб., то через рік - у 10 разів більше. З 1884 по 1886 рр. 11 управами виділено 10736 руб. Для покращення зовнішнього благоустрою і комфортності проживання організовувалося освітлення вулиць, на що асигнувалося кожного року в середньому по 10288 руб. У процесі вдосконалення й розширення освітлювальних мереж (центральні вулиці м. Чернігова були електрифіковані) витрати зростали. Значні кошти виділялися на забезпечення населення чистою питною водою через будівництво колодязів, артезіанських свердловин, водогінної системи.
Окремою статтею видатків місцевих бюджетів були соціально-побутова сфера і збереження навколишнього природного середовища. Враховуючи фінансові можливості, організовувалася нічна охорона міст і посадів, контролювався гужовий транспорт, жителі забезпечувалися продуктами харчування за пільговими цінами у неврожайні роки, утримувалися богодільні та нічліжки. Розгорталася робота по озелененню населених пунктів: розбивалися парки, сквери, бульвари, насаджувалися садки; охоронялися приміські ліси. Для попередження забруднення водних ресурсів коригувалося будівництво промислових підприємств, заборонялося скидання у річки та озера господарсько-побутових стоків.
Органи управління займалися організацією медичного обслуговування населення. Коштами бюджетів утримувалися штатні лікарі, підвищувалася їх кваліфікація, оплачувалося стаціонарне лікування городян у земських повітових лікарнях, відкривалися приймальні покої. Чималі кошти витрачалися на попередження і локалізацію інфекційних захворювань. У випадках епідемій поселення розділялися на декілька районів для оперативного контролю, управами формувалися санітарні комісії, які слідкували за санітарно-гігієнічним станом і масштабами епідемій, організовувалася ізоляція хворих. Значна увага приділялася профілактичній роботі. Виборні управління створювали необхідні умови для проведення щеплень: забезпечували приміщеннями, закуповували сиворотку, наймали медичний персонал. Протягом 1875 – 1885 рр. загальні обсяги видатків на медичне обслуговування зросли майже вдвічі.
Органи самоврядування сприяли підвищенню освітнього рівня населення: відкривали й фінансували початкові школи і прихідські училища, зміцнювали матеріально-технічну базу, добирали на конкурсній основі педагогічні кадри. Спільно із земськими управами утримували однокласні початкові школи, виділяли кошти церковно-парафіяльним навчальним закладам. З 1875 по 1895 рр. капіталовкладення у початкову освіту збільшилася на 211 %. З метою поширення професійної освіти, потреба в якій обумовлювалася розвитком ринкових відносин, засновувалися ремісничі училища, різноманітні практичні курси, на що витрачалося від 500 до 4318 руб. на рік. Надавалася матеріальна допомога чоловічим гімназіям і прогімназіям (асигнувалося по 9700 руб. на господарсько-навчальні потреби) та жіночим середнім закладам освіти - по 10900 руб. Проводилася робота, спрямована на освіту дорослих: організовувалися недільні школи, вечірні класи, народні читання. Видатки на освіту невпинно зростали. У 1878 р. вони сягали 27752 руб., а в 1899 р. – вже 76652 руб. або майже втричі більше. Середньорічний приріст становив 3650 руб. Такі витрати себе виправдовували. Якщо на початку 80-х рр. рівень грамотності в губернії складав 5,3 %, то в 1897 р. – 18,4 %.
Наведені факти переконливо засвідчують активну діяльність органів самоврядування з метою покращення соціально-економічного і культурно-освітнього стану в містах і посадах Чернігівської губернії в останній третині XIX ст.
В результаті проведеного дослідження авторка дійшла таких висновків:–
Становлення ринкових відносин обумовило необхідність децентралізації влади, внаслідок чого Положенням 1870 р. населенню надавалася можливість формувати представницькі органи для вдоволення своїх потреб. Проте трикурійна система групування виборців не створила умов для участі у виборах представників соціальних станів на пропорційній основі. До того ж, діяльність реформованих самоврядних структур була обмеженою і вони не могли розв'язувати за власною ініціативою широке коло проблем. Демократичні засади організації міського самоврядування суттєво урізалися реформою 1892 р., якою у 7 разів зменшилася кількість виборців, натомість у думах зросла питома вага дворянства. Управи перетворилися у додатки губернських адміністрацій. У заштатних містах і посадах вводилося спрощене самоврядування, схоже на селянське волосне правління.–
Фінансовою базою органів самоврядування були місцеві бюджети. Джерела надходжень, як і їх обсяги, залежали від рівня соціально-економічного стану у населених пунктах та ініціативи членів виборних управлінь. За тридцятиріччя загальна сума доходів зросла більше, ніж у 6 разів. Обтяжливим для бюджетів виявилося виконання обов’язкових загальнодержавних повинностей. З 1870 по 1895 рр. вони збільшилися в 9 разів, через що накопичувалися недоїмки. Для їх покриття управам доводилося додатково оподатковувати населення, обмежувати місцеві видатки.–
Витрати на потреби жителів міст і посадів здійснювалися за залишковим принципом. Проте це не завадило виборним управлінням досягти помітних результатів: покращувався зовнішній вигляд і благоустрій поселень, вирішувалися проблеми соціально-побутової сфери, розгорталася природоохоронна діяльність, організовувалося медичне обслуговування населення, розширювалася мережа народної освіти. Самоврядні структури зуміли збільшити видатки на місцеві потреби з 1870 р. по 1895 р. на 44 %. Високий показник свідчить про позитивне значення реформування органів самоврядування для соціально-економічного і культурного розвитку міст і посадів Чернігівської губернії.
Основні положення і висновки дисертації викладені авторкою в публікаціях:
1. Міське самоврядування на Чернігівщині: десять років діяльності (1871-1880 рр.) //Сіверянський літопис. - 2000. - №4. - С.31-38.
2. Роль муніципальних органів у розвитку освіти на Чернігівщині (1870-1900 рр.) //Сіверянський літопис. - 2000. - №5. - С.59-64.
3. Природоохоронна діяльність муніципальних органів Придесення у 70 – 90-x рр. XIX ст. //Сіверянський літопис. - 2001. - №2. - С.31-35.
4. Формування кредитної системи в Чернігівській губернії у другій половині XIX ст. //Наукові праці. - Т.10. Історичні науки. - Миколаїв, 2001. - С.4І-45.
5. Джерельна база для вивчення проблеми становлення муніципального управління на Чернігівщині у другій половині XIX ст. //Література та культура Полісся. Полісся та Лівобережна Україна в історичному та культурологічному контексті. - Вип.17. - Ніжин, 2002. - С.94-98.
6. Упорядкування муніципалітетом Глухова міських вулиць (остання третина XIX ст.) //Матеріали ІУ Сумської обласної наукової історико-краєзнавчої конференції. - Суми, 2001. - С.120-123.
7. Муніципальне законодавство у дореволюційній історіографії //Історична наука: проблеми розвитку. Матеріали міжнародної наукової конференції. - Луганськ, 2002. - С.179-182.
8. Формування міських дум Чернігівщини за Положенням 1870 р. //Проблеми історичного і географічного краєзнавства Чернігівщини. - Вип.5. - Чернігів, 2002. - С.38-44.
АНОТАЦІЯ
Шара Л.М. Становлення органів самоврядування у містах і посадах Чернігівської губернії в останній третині XIX ст. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. – Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, Харків, 2002.
Дослідження присвячене проблемі становлення і функціонування органів самоврядування у містах і посадах Чернігівської губернії в останній третині XIX ст. Її розробка ґрунтується на опублікованих матеріалах та архівних джерелах з урахуванням науково-тематичної літератури. У роботі аналізується еволюція міського законодавства, процес впровадження його в життя, соціальний склад виборних, гласних, особливості їх обрання, основні статті доходів і витрат місцевих бюджетів на розвиток комунального господарства, вирішення соціально-побутових завдань, охорону навколишнього природного середовища, організацію медичного обслуговування населення, поширення народної освіти.
Ключові слова: органи самоврядування, виборні, гласні, джерела формування бюджетів, обов’язкові і необов’язкові видатки.
Аннотация
Шарая Л.Н. Становление органов самоуправления в городах и посадах Черниговской губернии в последней трети ХІХ в. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. – Харьковский национальный университет им. В.Н.Каразина, Харьков, 2002.
Исследование посвящено проблеме становления и функционирования органов самоуправления в городах и посадах Черниговской губернии в последней трети XIX в. Разработка базируется на опубликованных материалах и архивных источниках Центрального государственного исторического архива Украины в г. Киеве, государственного архива Черниговской области, его Нежинского отделения и Института рукописи Центральной научной библиотеки имени В.Вернадского НАН Украины. Учитывалась научно-тематическая литература монографического плана и авторские статьи.
В работе прослеживается эволюция городского законодательства, процесс внедрения его в жизнь, анализируется социальный состав выборных, гласных, особенности их избрания, главные статьи доходов и расходов местных бюджетов на развитие коммунального хозяйства, решение социально-бытовых задач, охрану окружающей природной среды, организацию медицинского обслуживания населения, распространение народного просвещения.
Под давлением развивающихся рыночных отношений возникла необходимость децентрализации власти. 16 июня 1870 г. императором Александром ІІ было подписано новое Положение, на основе которого население городов и посадов получило право формировать представительные органы власти для решения хозяйственно-бытовых и культурно-просветительных проблем местного характера.
В губернском и 14 уездных городах Черниговской губернии правом голоса были наделены 12082 чел. Ими сформированы распорядительные органы – думы и исполнительные – управы, возглавляемые городскими головами. Первые выборы прошли с нарушением законодательства, так как их организация была несовершенной и некоторые ответственные лица не исполняли своих прямых обязанностей.
Демократические элементы организации городского самоуправления урезались реформой 1892 г., проведенной в условиях политической реакции. Согласно новому избирательному закону был значительно увеличен имущественный ценз. Общее количество жителей губернского, уездных и заштатного городов, наделенных правом голоса, сократилось до 2860 чел. или в 7 раз по сравнению с данными выборов 1887-1889 гг. Дворяне получили 89 % мандатов гласных, заняв, таким образом, монопольное положение среди народных представителей.
В заштатных городах и посадах вводилось упрощенное самоуправление, которое приравнивалось до сельского волосного управления. Здесь голосовать могли только 1871 чел, которые составляли 2 % всего населения.
Для усиления контроля за деятельностью выборных органов правительство присвоило членам городских управ статус государственных служащих, что свидетельствовало о преобразовании структур самоуправления в своеобразные институты исполнительной власти на местах.
Финансовой базой органов самоуправления являлись местные бюджеты, наполняемые налогами и сборами, регулируемые законодательством. Львиную долю доходов составляли налоги с недвижимости, сборы от продажи торгово-промышленных документов, коммунальной
