ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

ШЕВЦОВА Лариса Станіславівна

УДК 37. 046.14: 373.51

СИТУАТИВНІ ЗАВДАННЯ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ

ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ УЧНІВ (5-7 КЛАСИ)

13.00.02. – теорія і методика навчання (українська мова)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки АПН України.

Науковий керівник: член-кореспондент АПН України, доктор педагогічних наук,

професор БІЛЯЄВ Олександр Михайлович, головний

науковий співробітник лабораторії методики навчання

української мови Інституту педагогіки АПН України.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук ПАЛАМАР Лариса Максимівна,

професор кафедри української філології для неспеціальних

факультетів Київського національного університету

імені Тараса Шевченка;

кандидат педагогічних наук ГОЛУБ Ніна Борисівна,

доцент кафедри методики викладання та культури

української мови Черкаського державного університету

імені Богдана Хмельницького.

. Провідна установа: Вінницький державний педагогічний університет

ім. М.Коцюбинського, кафедра української мови,

Міністерство освіти і науки України, м. Вінниця.

Захист відбудеться 5 червня 2002 року о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.452.02. в Інституті педагогіки АПН України (04053, м.Київ, вул.Артема, 52-д). З дисертацією можна ознайомитись у науковій частині Інституту педагогіки АПН України.

Автореферат розіслано 5 травня 2002 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.Т.ШЕЛЕХОВА

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Основна мета вчителів-словесників полягає у сприянні мовленнєвому розвитку громадян держави, які б уміли змістовно, зв’язно і стилістично грамотно висловлювати свої думки. Ця мета реалізується у процесі формування особистості, яка “володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися мовними засобами в різних формах, сферах і жанрах мовлення, тобто в забезпеченні належного рівня мовленнєвої компетенції учнів, що є однією з найважливіших умов їхньої соціалізації.”1)

Учні повинні вміти не просто володіти рідною мовою, а користуватися нею у різноманітних життєвих ситуаціях, тобто будувати змістовне, граматично та стилістично грамотне висловлювання залежно від ситуації спілкування. Крім того, результативність засвоєння вивченого матеріалу підвищується за умови включення у систему роботи завдань, що зацікавлюють учня, показують практичне застосування набутих знань та умінь. Одним із шляхів досягнення такої результативності є використання ситуативних завдань з розвитку зв’язного мовлення учнів, що спрямовані як на засвоєння учнями певної суми знань, так і на їхній загальний розумовий розвиток. Постановка і вирішення таких завдань на уроці сприяє не тільки кращому запам’ятовуванню вивченого, а й розвиває інтелектуально-розумові здібності учнів, виробляє навички самоосвіти.

Необхідність застосування ситуативних завдань з розвитку зв’язного мовлення пов’язана з соціальними потребами, адже оволодіти державною мовою повинні не тільки етнічні українці, а й громадяни інших національностей. Ситуативні завдання зможуть їм допомогти не просто вивчити українську мову, а навчитися нею користуватись як засобом спілкування.

Проблема розвитку зв’язного мовлення учнів завжди була актуальною для науковців. Лінгводидактичні основи формування вмінь і навичок зв’язного мовлення висвітлені у працях відомих мовознавців і педагогів Ф.І.Буслаєва, І.І.Срезнєвського, В.О.Сухомлинського, К.Д.Ушинського. Підвищенню мовленнєвої культури учнів присвячені наукові роботи І.К.Білодіда, Р.О.Будагова, В.С.Ващенка, В.В.Виноградова, А.П.Коваль, Л.М.Паламар, Є.Д.Чак та ін. Психологічні основи зв’язного мовлення розглядалися Б.Ф.Баєвим, Л.С.Виготським, Г.С.Костюком, І.О.Синицею та ін. Розвиток мовлення у різні періоди становлення особистості досліджувало багато вчених: дошкільний період - О.М.Гвоздєв, Д.Д.Ельконін, Є.І.Тихєєва та ін.; молодші школярі – М.С.Вашуленко,

----------------------------

1) Державний стандарт загальної середньої освіти. Українська мова (проект)/ Скуратівський Л.В., Біляєв О.М., Вашуленко М.С., Мацько Л.І. та ін. – Дивослово. – 1997. - №7. – С. 18.

С.І.Дорошенко, М.Р.Львов та ін.; середній шкільний вік – М.Т.Баранов, О.А.Баринова, О.М.Біляєв, М.С.Рождєственський, О.М.Текучов та ін. Вирішення комунікативних завдань у процесі оволодіння мовним матеріалом висвітлювалось у працях Т.О.Ладиженської, В.Я.Мельничайка, І.О.Синиці, Л.В.Скуратівського, М.Г.Стельмаховича та ін.

Упродовж останнього десятиріччя в центрі уваги багатьох досліджень є розвиток зв’язного мовлення. Мова – явище суспільно унікальне – виступає засобом спілкування, пізнання і впливу, осередком духовної культури народу, основною формою виявлення національної та особистісної самосвідомості. Сучасні підходи до навчання рідної мови великого значення надають розвиткові усного та писемного мовлення, мовленнєвій культурі особистості. Цьому сприяє, зокрема, комунікативно-діяльнісний підхід до навчання рідної мови. Головна мета комунікативних завдань – використання певної мовної одиниці у процесі мовлення. Одним із комунікативно спрямованих видів робіт є ситуативні завдання. Про це читаємо у працях Г.М.Іваницької, В.І.Капінос, Г.Т.Шелехової та ін. Проте аналіз цих робіт засвідчує відсутність системи ситуативних завдань, їх чіткої класифікації, методики цілеспрямованого застосування в шкільній практиці.

Комунікативний підхід до роботи з розвитку зв’язного мовлення передбачає також оптимальний добір методів навчання. Поряд з традиційним для школи імітаційним методом оволодіння усним і писемним мовленням великого значення набуває метод моделювання висловлювання. Він реалізується у ситуативних завданнях, які ґрунтуються на залежності висловлювання, його мовного оформлення від мовленнєвої ситуації. Розвиваючи в учнів уміння співвідносити зміст та форму своїх висловлювань з мовленнєвою ситуацією, ці завдання дисциплінують мислення, формують уміння вибирати найдоцільніший варіант мовного матеріалу відповідно до конкретної мовленнєвої ситуації.

Тому, незважаючи на певні здобутки методики розвитку зв’язного мовлення, теорія і практика оволодіння мовленнєвими вміннями і навичками з допомогою ситуативних завдань потребує подальшого вдосконалення. Адже в наявних дослідженнях розглядаються лише окремі аспекти проблеми і торкаються вони в основному методики викладання іноземної або російської мови як рідної. Недослідженими залишаються важливі питання, пов’язані з методикою систематичного застосування ситуативних завдань з розвитку зв’язного мовлення учнів на уроках української мови; не з’ясовано критерії їх добору і місце цієї роботи в навчальному процесі; не визначено тематику ситуативних завдань.

Таким чином, важлива роль ситуативних завдань, нерозробленість цієї проблеми в шкільній практиці, необхідність створення ефективної методики визначили актуальність теми та її вибір.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов’язаний з чинною програмою з рідної мови для середньої загальноосвітньої школи, входить до плану роботи лабораторії навчання української мови Інституту педагогіки АПН України над темою “Лінгводидактичні основи розвиваючого навчання української мови в загальноосвітніх школах”

( № 0198 U 008025).

Об’єктом дослідження є процес розвитку мовленнєвих умінь і навичок учнів 5-7 класів з допомогою застосування ситуативних завдань.

Предмет дослідження - зміст, форми, методи та прийоми роботи над розвитком мовленнєвих умінь та навичок учнів 5-7 класів з використанням ситуативних завдань.

Мета дослідження полягає у створенні науково обґрунтованої та експериментально перевіреної методики роботи з розвитку зв’язного мовлення учнів 5-7 класів шляхом застосування ситуативних завдань.

Гіпотеза дослідження: робота з розвитку зв’язного мовлення учнів 5-7 класів з допомогою ситуативних завдань буде ефективною за умови:

а) системного підходу до формування мовленнєвих умінь та навичок;

б) розробки системи ситуативних завдань за визначеними критеріями;

в) оптимального добору форм, методів і засобів навчання;

г) урахування психологічних та лінгводидактичних факторів (здатності орієнтуватися в ситуації спілкування, будувати висловлювання та ін.), що впливають на процес формування мовленнєвих умінь та навичок учнів.

Для досягнення мети дослідження і сформованої гіпотези визначені такі завдання:

1)здійснити теоретичний аналіз досліджуваної проблеми, відображеної в психолого-лінгвістичній та методичній літературі;

2)проаналізувати пов’язану з темою дослідження практику роботи у середній загальноосвітній школі;

3)визначити рівень сформованості мовленнєвих умінь з використанням ситуативних завдань;

4)розробити критерії добору ситуативних завдань з розвитку зв’язного мовлення учнів;

5)відібрати систему методів, прийомів і засобів, що сприятимуть успішному формуванню мовленнєвих умінь з допомогою ситуативних завдань;

6)визначити змістовий аспект ситуативних завдань з розвитку зв’язного мовлення;

7) розробити систему ситуативних завдань з розвитку зв’язного мовлення для використання в 5-7 класах та експериментально перевірити ефективність розробленої методики.

Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези застосовувались такі методи дослідження:

теоретичні – аналіз і синтез філософської, педагогічної, психологічної та методичної літератури з теми дослідження; аналіз чинних програм і підручників з української мови та досвіду роботи вчителів у школах країни; зіставлення та узагальнення даних з проблеми дослідження; вивчення шкільної документації;

емпіричні – спостереження та аналіз уроків з розвитку зв’язного мовлення; анкетування вчителів та студентів; системно-структурний метод моделювання ситуативних завдань; аналіз зв’язних висловлювань (усних і письмових) учнів 5-7 класів; педагогічний (констатуючий і формуючий) експеримент.

Методологічну основу дослідження становлять концептуальні положення психолого-педагогічної літератури, досягнення вчених у галузі лінгводидактики, пов’язані з активізацією пізнавальної діяльності учнів, віковою психологією, вченням про єдність мови, мовлення і мислення, теорією мовленнєвої діяльності, орієнтуванням у мовленнєвій ситуації, створенням та вдосконаленням зв’язних висловлювань.

Дослідження здійснювалось поетапно протягом 1997 - 2001 років.

Перший етап (1997 - 1998 рр.) – теоретичний аналіз і осмислення вивченої проблеми, опрацювання психолого-педагогічної літератури, формулювання проблеми та основних теоретичних положень дослідження, визначення його об’єкту, предмету, гіпотези, мети, стратегії і тактики.

На другому етапі (1998-1999 рр.) на основі вивчення філософської, соціально-психологічної, педагогічної та методичної літератури, анкетування учнів було виділено основні напрямки дослідження, визначено його мету, завдання, гіпотезу, розроблено програму та методику констатуючого зрізу і формуючого експерименту, обґрунтовано методику ситуативних завдань як засобу розвитку зв`язного мовлення учнів.

На третьому етапі (1999-2001 рр.) здійснено діагностику, проведено формуючий експеримент, проаналізовано й узагальнено його результати.

Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів

Дослідження є певним внеском у методику формування навичок зв’язного мовлення із застосуванням ситуативних завдань. Здійснено науковий аналіз змісту, форм, методів і прийомів використання ситуативних завдань з розвитку зв`язного мовлення учнів на уроках рідної мови.

Теоретично й експериментально обґрунтовано методику створення ситуативних завдань (певні види, передусім творчого і репродуктивного характеру, їх послідовність, повторюваність тощо) як ефективного засобу розвитку зв`язного мовлення учнів 5-7 класів.

Практичне значення одержаних результатів полягає у виявленні ефективних форм, методів і прийомів для системи ситуативних завдань з розвитку зв`язного мовлення учнів 5-7 класів, що використовується вчителями загальноосвітньої школи, учнями, викладачами вищих педагогічних навчальних закладів. Результати дослідження можуть бути використані у процесі вдосконалення змісту підручників, для створення методичних посібників.

Впровадження у практику запропонованих завдань та визначення ефективності їх застосування допоможе вчителеві збагатити методику проведення роботи над удосконаленням мовленнєвих умінь учнів, позитивно вплине на ефективність викладання мови в цілому.

Вірогідність результатів дослідження, обґрунтованість висновків забезпечується теоретичним аналізом вихідних позицій наукового пошуку, застосуванням комплексу взаємодоповнюючих методів дослідження, що відповідають його меті і завданням, аналізом теоретичних і емпіричних матеріалів, результатами тривалої експериментальної роботи.

Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалися шляхом експериментального навчання в школах, на базі яких проводився педагогічний експеримент: загальноосвітні школи № 8 та № 32 м. Житомира, ЗОШ №7 м. Коростеня, ЗОШ №1 смт. Чуднова, школа-гімназія №1 м. Малина, Вишевицька ЗОШ Радомишльського району Житомирської області; Теребовлянська гімназія-школа Тернопільської області; Малошкарівська ЗОШ Полонського району Хмельницької області; Вернигородоцька ЗОШ Козятинського району Вінницької області; Дубівецька ЗОШ Галицького району Івано-Франківської області (в цілому педагогічним експериментом охоплено 10 сільських і міських шкіл, 27 класів і 526 учнів).

Основні ідеї та результати дослідження повідомлялись та обговорювались на Міжнародній науково-практичній конференції “Навчально-виховний процес у вузі і школі та шляхи його розвитку і удосконалення” (м. Рівне, 1999), Міжнародній науковій конференції “Оломоуцькі дні русистів” (м.Оломоуць, Чехія, 2001), Всеукраїнських науково-практичних конференціях “Теоретичні та методичні засади соціально-педагогічної підготовки вчителя” (м. Київ - Житомир, 1999), “Українська мова: навчально-методичні та виховні аспекти” (м. Івано-Франківськ, 1999), “Літературне краєзнавство в школі та вузі в контексті розвитку української культури і літератури” (м.Житомир, 2000), засіданнях кафедри методики викладання мов і літератур і звітних наукових конференціях викладачів Житомирського педагогічного університету, на засіданнях лабораторії навчання української мови Інституту педагогіки АПН України.

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 11 статей у фахових журналах та збірниках наукових праць.

Обсяг і структура роботи

Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків за розділами, загального висновку, списку використаних джерел (250 найменувань) та додатків (42 сторінки). Обсяг дисертації складає 244 сторінки, з них 181 сторінка основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, сформульовано робочу гіпотезу, визначено методи, доведено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, подано відомості про апробацію основних положень і одержаних результатів.

У першому розділі – “Ситуативні завдання у теорії навчання зв’язного мовлення учнів” – розглянуто теоретичні основи ситуативних завдань і їх роль у розвитку зв’язного мовлення учнів, а також проаналізовано програми, підручники, методичну літературу з теми дослідження.

У процесі аналізу психологічних та педагогічних праць з’ясовано, що навчальна діяльність включає в себе ряд структурних елементів, які досліджуються дидактами та методистами: навчальні завдання, дія, контроль і оцінка (В.В.Давидов, Д.Б.Ельконін, А.К.Маркова); дії з оволодіння узагальненими прийомами керування навчальною діяльністю, системою знань, умінь, навичок (О.М.Кабанова-Міллер) та ін. Головною думкою всіх досліджень є те, що основу навчання складає навчально-пізнавальна діяльність як компонент змісту освіти. Питання активізації пізнавальної діяльності розглядалися педагогами, психологами, методистами. Теоретичне обґрунтування цього питання знаходимо в працях дидактів (А.М.Алексюк, М.І.Ганелін, М.О.Данилов, Б.П.Єсипов, І.Я.Лернер, Л.Л.Момот, І.Г.Огородніков, М.М.Скаткін та ін.), психологів (Д.М.Богоявленський, Л.С.Виготський, П.Я.Гальперін, В.В.Давидов, М.Ф.Добринін, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, Н.О.Менчинська, С.Л.Рубінштейн, Г.І.Щукіна та ін.). Шляхи практичного застосування активізуючих методів навчання знаходимо у роботах методистів навчання української (О.М.Біляєв, В.Я.Мельничайко, Л.М.Паламар, Г.Р.Передрій, Л.В.Скуратівський та ін.) та російської мов (М.Т.Баранов, Т.В.Ладиженська, М.Р.Львов, Т.В.Напольнова, М.А.Пльонкін та ін.).

Навчально-пізнавальна діяльність, як зазначено в дослідженні, є однією із сторін процесу навчання і розглядається в рамках дидактичної взаємодії “викладання - учіння” (взаємодія учня із змістом освіти), що спрямована на досягнення пізнавальних і практичних цілей, зумовлена викладанням, а також потребами та реальними навчальними можливостями учня. Аналіз структури цієї взаємодії показує, що вона включає в себе пізнавальну ситуацію, об`єкт, предмет, емпіричну галузь, пізнавальні засоби, результат. Названі елементи складають відносно замкнутий цикл навчально-пізнавальної діяльності. Людина пізнає світ через ознайомлення з різноманітними ситуаціями навколишньої дійсності. При цьому мета діяльності людини реалізується через завдання, що є суб’єктивним прообразом тієї ситуації, з якої воно виникло. Спосіб оволодіння змістом освіти через навчальні завдання має соціальну сутність, що полягає у наявності в навчального завдання прообразу в об’єктивній дійсності, яким є завдання як спосіб набуття соціального досвіду.

У дисертації розглядаються дидактичний і методичний аспекти ситуативних завдань. У роботі наголошується, що в основі створення завдань лежить моделювання педагогічних ситуацій. На підставі їх класифікації виділяємо такі основні види ситуативних завдань:

1)дати відповіді на запитання, сформульовані щодо певної ситуації;

2)вибрати із запропонованих варіантів правильний розв`язок;

3)самостійно сформулювати проблему (питання) на основі заданої ситуації;

4)схарактеризувати об`єкт або суб`єкт дослідження та їх взаємовідносини у пропонованій ситуації;

5)розв`язати сформульоване завдання на основі використання законів формальної логіки;

6)виконати завдання на основі знань, діагностики і прогнозування поведінки учасників ситуації;

7)здійснити пошук або сконструювати ситуацію з використанням літературних джерел або фактів реальної практики;

8)провести класифікацію дібраних раніше запропонованих ситуацій на основі взаємодії суб`єкта і об`єкта;

9)зробити аналіз дій в умовах конкретної ситуації і визначити шляхи ров`язання поставленого завдання;

10)проаналізувати ситуацію, використовуючи різні поєднання творчих завдань попередніх типів.

У роботі проаналізовано суть ситуативного завдання на основі робіт психологів (М.О.Данилов, О.М.Леонтьєв, О.М.Матюшкін, М.І.Махмутов, Н.О.Менчинська, С.Л.Рубінштейн та ін.), педагогів (А.М.Алексюк, В.С.Ільїн, І.Я.Лернер, Л.Л.Момот, М.С.Скаткін, Г.І.Щукіна та ін.) і методистів (О.М.Біляєв, В.Я.Мельничайко, В.А.Мизіна, Т.В.Напольнова, А.В.Нечаєв, Г.Р.Передрій, Л.П.Рожило, Л.В.Скуратівський, Л.П.Федоренко та ін.)

Аналіз психолого-педагогічної літератури дав підставу стверджувати, що ситуативні завдання відіграють важливу роль у процесі навчання дітей спілкування. Тому робота над розвитком зв’язного мовлення дітей повинна включати в себе ситуативні завдання. Підґрунтям для доведення доцільності їх застосування служили роботи М.І.Жинкіна, В.І.Капінос, Т.О.Ладиженської, О.О.Леонтьєва, І.О.Синиці, М.Г.Стельмаховича, В.О.Сухомлинського та ін. На основі психолінгвістики вченими сформовано теорію мовленнєвої діяльності, згідно з якою розглянуто модель породження висловлювання, однією із складових частин якої є мовленнєва ситуація, що включає: місце спілкування (офіційні чи неофіційні обставини), адресат мовлення (один чи декілька), мету (спілкування, повідомлення, вплив на адресата), спосіб (усне чи писемне мовлення) та ін.

Продуктивність мовленнєвої діяльності буде низькою, якщо не дотримуватися умов ситуації спілкування, і навпаки, висловлювання буде досконалим, якщо автор врахує обсяг, тему та основну думку, мету, місце спілкування, адресата мовлення.

В результаті аналізу методичних досягнень у дослідженні визначено принципи мовленнєвої спрямованості навчального процесу, індивідуалізації мовленнєвої діяльності тощо, методи (комунікативний, спостереження учнів над мовою, бесіди, лінгвістичного експерименту та ін.), прийоми читання або слухання тексту з певною установкою, мовний аналіз тексту-зразка та ін. і засоби (наочності, дидактичного матеріалу тощо) навчання, що сприяють розвиткові мовленнєвих умінь учнів із застосуванням ситуативних завдань.

У другому розділі - “Особливості роботи над розвитком мовлення учнів із застосуванням ситуативних завдань” - подано огляд видів і форм робіт, принципів, методів, прийомів і засобів навчання, що впливають на використання ситуативних завдань.

Розгляд поняття мовленнєвої ситуації зустрічається у чинних підручниках та деяких посібниках з української мови, однак ситуативні завдання і вправи, спрямовані на розвиток мовленнєвих умінь, запропоновано лише в деяких підручниках і посібниках. У шкільній практиці бракує достатньої кількості і чіткої класифікації ситуативних завдань з розвитку зв’язного мовлення, а у підручниках відсутня система ситуативних завдань, яка б гармонійно поєднувалася з систематичним курсом рідної мови. Отже, відсутність у підручниках і посібниках достатньої кількості ситуативних завдань негативно впливає на успішне оволодіння учнями комунікативними вміннями.

У багатьох посібниках та робочих зошитах з української мови використовуються ситуативні завдання з розвитку зв’язного мовлення, а в деяких вони виділені в окремий розділ (автори О.Глазова, О.Царик). Однак зустрічаються ці завдання не в усіх посібниках, а загальна кількість їх у методичній літературі обмежена. Окрім того, ситуативні завдання не класифіковані, їх застосування не набуло масового характеру.

Аналіз методичної літератури, присвяченої питанням викладання української мови в школі, засвідчує, що в ній учені торкалися використання ситуативних завдань з метою розвитку зв’язного мовлення учнів.

Це питання розглядалось у публікаціях учителів української мови і визнано важливим. Кількість таких публікацій ще невелика, що свідчить про недостатнє впровадження ситуативних завдань у практику вчителями. Потребує глибшого вивчення передового досвіду вчителів щодо застосування ситуативних завдань з розвитку зв’язного мовлення учнів у навчальному процесі.

За результатами проведеного анкетування, вчителі загальноосвітніх шкіл використовують ситуативні завдання з розвитку мовлення ще недостатньо, хоча й розуміють важливість їх застосування. Такі упущення в роботі негативно впливають на результати навчання.

Для з’ясування рівня володіння учнями зв’язним мовленням було проведено констатуючий зріз. Результати перевірки контрольних робіт учнів 5-7 класів показали, що у цих роботах є значна кількість лексичних, стилістичних та змістових помилок. Їх зводимо до таких:

Таблиця 1

Типи помилок і недоліків в учнівських роботах ( у % до загальної кількості робіт )

Помилки і недоліки | 5 клас | 6 клас | 7 клас

1.Бідність мовлення і одноманітність змісту роботи | 49, 6 | 42,8 | 35,1

2.Висловлювання не відповідає стилю мовлення | 34,7 | 26,3 | 12,8

3.Відсутність логічних зв’язків між частинами тексту | 20,6 | 17,4 | 8,4

4.Уживання русизмів | 32,1 | 35,2 | 23,2

5.Порушення логічності розповіді | 11,9 | 11,3 | 6,2

6.Невиправдане вживання окремих слів і виразів | 25,7 | 28,4 | 16,1

7.Повторення однакових слів (тавтологія) | 11,8 | 17,2 | 11,3

Дані констатуючих зрізів засвідчили, що мовленнєві знання, вміння та навички учнів є ще недостатніми, а це негативно впливає на їхню успішність у цілому. Як показало дослідження, в учнів 5-7-х класів ще слабко сформовані вміння визначати стиль, тип мовлення й мовленнєву ситуацію на прикладі конкретних текстів, що породжує недоліки у змісті й мовному оформленні створюваних учнями висловлювань.

Одержані результати підтвердили необхідність проведення систематичної роботи з розвитку зв’язного мовлення учнів з допомогою ситуативних завдань, а відтак і розробки відповідної методичної системи на уроках української мови в школі.

У третьому розділі – “Методика роботи над розвитком мовлення у 5-7 класах з допомогою ситуативних завдань” – з’ясовано мету, завдання та зміст експериментального навчання, проаналізовано його хід та результати.

Експериментальне навчання охоплювало декілька етапів, на кожному з яких було враховано особливості ситуації спілкування під час виконання завдань:

1. Підготовчий етап формування вмінь передбачав застосування таких основних видів діяльності:

а) виконання різних видів вправ;

б) характеристика мовних засобів або тексту з певного погляду;

в)оцінка й аналіз мовних засобів.

2. Етап репродуктивної діяльності:

а) відтворення здобутих знань;

б)добір мовних засобів за певним зразком;

в)визначення послідовності дій за зразком, схемою чи пам’яткою.

3. Етап продуктивної діяльності:

а)створення словосполучень, речень, текстів;

б)редагування тексту;

в)трансформація тексту;

г) написання творів, переказів певного стилю, типу і жанру мовлення;

д) створення учнями завдань на запропоновану тему.

4. Контрольний етап.

У дослідженні виділено два рівні продуктивного етапу роботи: пізнавально-пошуковий (або проблемний) і творчий. Кожен рівень охоплює відповідні види робіт, передбачені виконанням завдань:

пізнавально-пошуковий (проблемний) рівень – відбір фактичного і мовного матеріалу для створення висловлювання, визначення мети виконання завдання, добір заголовку для тексту, складання плану висловлювання тощо;

творчий рівень – написання робіт різного стилю, типу і жанру мовлення, вдосконалення власних і чужих висловлювань, трансформація тексту та ін.

Беручи за основу особливості виникнення ситуації як системи взаємовідношень учасників акту спілкування, в роботі визначено такі основні критерії, яким повинні відповідати ситуативні завдання з розвитку зв’язного мовлення: тематично-змістовий, інформативний, мовно-структурний, мотиваційний, діяльнісний, евристичний, ситуативної співвіднесеності, новизни.

Ураховуючи ці критерії, а також особливості мовленнєвої ситуації і характер діяльності учнів, ситуативні завдання поділено на такі групи:

1 – завдання на засвоєння мовного матеріалу, пов’язані з розвитком мовленнєвих умінь та навичок, що передбачають уведення учня до певної мовленнєвої ситуації;

2 – завдання репродуктивного характеру (переказ запропонованих текстів з урахуванням ситуації спілкування, відтворення діалогів за зразком тощо);

3 - завдання творчого характеру, спрямовані на формування в учнів усього комплексу мовленнєво-комунікативних умінь з урахуванням ситуації спілкування;

4 - завдання проблемного характеру.

До завдань аналітичного, репродуктивно-конструктивного і творчого характеру було дібрано дидактичний матеріал з урахуванням його виховного змісту.

У роботі зазначено, що посилена увага під час виконання завдань приділена самостійності мислення учнів. Сама специфіка ситуативних завдань вимагала від особистості висловити свій власний погляд на питання у конкретній ситуації, тому завдання здебільшого були спрямовані на створення розгорнутого висловлювання на основі власного досвіду.

Відповідно до етапів навчання, цілей і завдань дослідження визначено умови, що сприяли ефективному впровадженню ситуативних завдань з розвитку зв’язного мовлення учнів.

1. Завдання вимагають динамічно-репродуктивного і творчого підходів з боку учнів і вчителя.

2. Виконання завдань буде ефективним за умови залучення логічного мислення, що необхідно для порівняння мовного матеріалу; створення ситуації спілкування; доказу своєї думки; групування, узагальнення, аналізу матеріалу.

3. Проведення завдань відбувається під керівництвом учителя, виконується самостійно учнем.

Експериментальним матеріалом служили готові тексти різних типів та стилів мовлення, ситуації спілкування, зрозумілі і близькі учневі.

Для визначення змісту завдань брались до уваги результати констатуючого зрізу. Формуючий експеримент проводився у 5-7 класах у різних школах і областях України, яким було охоплено понад 500 учнів.

Результати формуючого експерименту проаналізовано за такими рівнями з урахуванням чинних норм оцінювання творчих робіт:

Недостатній рівень. Учні спираються на значну кількість запропонованих учителем допоміжних матеріалів, уміють будувати окремі речення або переказують окремі фрагменти змісту, будують текст, який відзначається певною зв’язністю, але збідненим змістом, непропорційністю частин; припускаються значної кількості мовних та мовленнєвих помилок. Учні погано орієнтуються у мовленнєвій ситуації.

Достатній рівень. Учні без опори на допоміжні матеріали вправно будують текст, але припускаються окремих відхилень від теми, певних недоліків у структурі висловлювання, у співвідношенні головної й другорядної інформації; переказуючи, вони виявляють розуміння авторської позиції, але не коментують її; будуючи власний текст, висловлюють без достатньої аргументації свої погляди на предмет мовлення. Учні загалом орієнтуються в мовленнєвій ситуації, але не завжди враховують її особливості.

Високий рівень. Учні вправно будують текст, висловлюють і аргументують свою думку, вміють зіставляти різні погляди на той самий предмет, аргументувати їх. Школярі пристосовують висловлювання до особливостей тієї чи іншої мовленнєвої ситуації, комунікативного завдання.

Для перевірки результатів експериментального навчання проводились зрізові контрольні роботи після виконання учнями кожної серії завдань. Для перевірки умінь та навичок використано однакові критерії під час констатуючого зрізу й формуючого експерименту. Завдання повинні були відповідати дидактичним вимогам (урахування змісту, обсягу, форми), що передбачали однаковий ступінь складності.

Під час перевірки результатів (створених учнями текстів) ураховано такі критерії:

1)кількість слів (обсяг висловлювання);

2)кількість допущених мовних помилок;

3)відповідність висловлювання стилю мовлення;

4)наявність (поширеність, частота вживання) певних мовних засобів у висловлюванні;

5)різноманітність використаних авторами синтаксичних конструкцій (кількість простих і складних речень, кількість речень з однорідними членами, з відокремленими другорядними членами речення);

6)мікротеми у висловлюванні (їх кількість та розгорнутість);

7)відповідність висловлювання задуму (основній думці);

8)врахування ситуації спілкування;

9)наявність оригінального заголовка, сюжету, образно-виражальних засобів, їх доцільність.

Усні висловлювання оцінено за певними додатковими критеріями:

1)правильність мовлення з погляду додержання норм усної форми літературної мови;

2)рівномірність мовлення (відсутність пауз);

3)засоби виразного мовлення (логічний наголос, пауза, темп, сила голосу);

4)відповідність тону мовлення основній думці висловлювання.

Додержання визначених вимог до створених учнями усних та письмових висловлювань спрямоване на відтворення об’єктивної картини їхнього рівня знань, умінь та навичок.

Результати формуючого експерименту представлено у роботі відповідно до тих умінь, які перевірялися:

Таблиця 2

Результати виконання учнями 5-7-х класів ситуативних завдань, пов’язаних з формуванням мовленнєвих умінь

Уміння, що перевірялися | Експ. класи (у %) | Контр. класи

(у %)

1.Будувати висловлювання у певному стилі мовлення залежно від ситуації спілкування | 66,4 | 37,1

2.Застосовувати здобуті знання з рідної мови в конкретних ситуаціях спілкування | 78,8 | 32,2

3.Створювати відповідну мовленнєву ситуацію | 74,3 | 32,2

4.Визначати мету і спосіб виконання завдання | 74,2 | 51,3

5.Створювати висловлювання на запропоновану тему | 72,4 | 43,1

6.Добирати факти і відомості для розкриття теми та ідеї висловлювання | 67,8 | 35,9

7.Складати план майбутнього висловлювання | 87,2 | 64,1

8.Викладати матеріал логічно й послідовно | 78,9 | 48,8

9.Доречно використовувати мовні засоби | 67,6 | 38,7

10.Редагувати текст | 74,2 | 42,3

Аналіз проведених контрольних робіт дозволяє порівняти результати їх виконання і зробити висновки щодо підвищення рівня мовленнєвих умінь школярів. Як показують результати, учні експериментальних класів набагато частіше (порівняно з контрольними класами) вдаються до порівнянь; при цьому вільно володіють матеріалом, переконливіше висвітлюють свої думки. У ході якісного аналізу письмових робіт з’ясувалося, що твори школярів, які працювали за пропонованою методикою, цікавіші, вирізняються більшою самостійністю і широтою думок.

Порівняльну характеристику рівнів розвитку учнів контрольних і експериментальних класів нами представлено у вигляді таблиці:

Таблиця 3

Зіставлення рівня сформованих мовленнєвих умінь в учнів експериментальних і контрольних класів

.

Класи | Високий рівень | Достатній рівень | Недостатній рівень

5-й клас

Експериментальні | 45,3% | 34,8% | 20,1%

Контрольні | 32,2 % | 33,3% | 45,2%

6-й клас

Експериментальні | 41,8% | 48,7% | 20,2%

Контрольні | 31,2% | 34,1% | 35,3%

7-й клас

Експериментальні | 50,9% | 34,2% | 14,8%

Контрольні | 42,3% | 29,8% | 27,6%

Порівняльний аналіз творчих робіт школярів на контрольному етапі дослідження дає змогу зробити висновок про вищий рівень володіння мовленнєвими вміннями та навичками учнів експериментальних класів, глибше пізнання ними специфіки та особливостей побудови зв’язних висловлювань, що було досягнуто за рахунок систематичного виконання ситуативних завдань.

Так, аналіз результатів дослідного навчання засвідчив, що в учнів 5-7-х класів сформувались основні комунікативно-мовленнєві вміння (результати доводять, що, наприклад, уміння учнів орієнтуватися в конкретній мовленнєвій ситуації, в експериментальних класах на 15 % вищі, ніж у контрольних; уміння будувати висловлювання у певному стилі залежно від ситуації спілкування – на 29% вищі, створювати мовленнєву ситуацію – на 42%).

Результати контрольного етапу дослідження показали, що різниця між контрольними й експериментальними класами в середньому складає 28%, що свідчить про ефективність апробованої методики впровадження у навчальний процес ситуативних завдань з розвитку зв’язного мовлення.

Отже, значне зростання рівня сформованості мовлення учнів у експериментальних класах зумовлене методично спланованою системою уроків вивчення української мови. Перевірка результатів експериментального навчання переконує, що робота над розвитком зв’язного мовлення школярів з допомогою ситуативних завдань є ефективним засобом більш глибокого оволодіння комунікативними вміннями та підвищення ефективності навчально-виховного процесу в цілому.

Результати проведеного дослідження дають змогу зробити певні висновки:

- Визначену для опрацювання проблему частково розглянуто у філософській, психолого-педагогічній і методичній літературі. Аналіз показав, що застосування ситуативних завдань у розвитку зв’язного мовлення ґрунтується на комунікативно-діяльнісному підході, суть якого полягає в тому, що практична мовленнєва спрямованість навчального процесу є не тільки його метою, а й засобом.

- Застосування ситуативних завдань учителями-словесниками в сучасній школі має здебільшого фрагментарний характер. Звідси основна мета методики розвитку зв’язного мовлення – впровадження й урізноманітнення системи ситуативних завдань на уроках рідної мови.

- В ході дослідження з’ясовано, що пізнавальна активність учнів експериментальних класів стала значно вищою, а мовленнєва діяльність більш творчою порівняно з контрольними класами. Досягнення високих результатів в експериментальних класах зумовлювалося чітко спланованою системою ситуативних завдань з розвитку зв’язного мовлення, що полягала у доборі певних видів завдань репродуктивного (відтворення діалогів за зразком, переказ запропонованих текстів та ін.) і творчого (створення висловлювань різних жанрів, типів, стилів мовлення та ін.) характеру, у врахуванні поступового ускладнення завдань тощо.

- Розроблена система ситуативних завдань на уроках розвитку зв’язного мовлення забезпечує кращий рівень формування мовленнєвих умінь та навичок. Доцільність застосування такої системи доведено результатами дослідження. Рівень володіння мовленнєвими уміннями та навичками в експериментальних класах вищий у порівнянні з контрольними класами (уміння доречно використовувати мовні засоби – на 29%, викладати матеріал логічно й послідовно– на 30%, застосовувати здобуті знання з рідної мови в конкретних ситуаціях спілкування – на 46%).

- Пропоновані тематика та змістовий аспект ситуативних завдань сприяють урізноманітненню видів робіт з розвитку зв’язного мовлення. Запровадження різних видів мовленнєвих завдань на уроці сприятиме підвищенню пізнавальної активності учнів, що позитивно впливає на їх успішність.

- Указані шляхи активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках розвитку зв’язного мовлення з допомогою ситуативних завдань підвищують продуктивність навчальної діяльності учнів, що підтверджується результатами дослідження.

- Успішному формуванню мовленнєвих умінь з допомогою ситуативних завдань сприяли використані в дослідженні методи і прийоми стимулювання самостійного творчого мислення учнів (вправ, бесіди, спостереження учнів над мовою, лінгвістичного експерименту та ін.), що поліпшує ефективність цієї роботи. Особливого значення у методиці надається комунікативному методу навчання, що полягає у дотриманні таких основних принципів: мовленнєвої спрямованості навчального процесу, індивідуалізації мовленнєвої діяльності, функціональності, новизни і ситуативності.

- Дослідження підтвердило, що в умовах запровадження ефективної системи завдань та врахування психолого-педагогічних особливостей активізації пізнавальної діяльності відбуваються якісні зміни у рівні володіння учнями зв’язним мовленням.

- У дисертації визначено критерії добору ситуативних завдань (тематично-змістовий, інформативний, мовно-структурний, ситуативної співвіднесеності, новизни, мотиваційний та ін.), що сприяють формуванню мовленнєвих умінь. Відповідність завдань цим критеріям забезпечує ефективність роботи над розвитком зв’язного мовлення.

- Формуючий експеримент також підтвердив, що запропонована методика створює більше можливостей для розвитку самостійності учнів, активізує їх творчу ініціативу, поглиблює аналітичну діяльність, сприяє широкому використанню в навчально-виховному процесі самостійної дослідницької та пошукової діяльності школярів, сприяє вихованню в учнів патріотизму, норм моралі, усвідомлення своєї причетності до українського народу, любові до природи, взаємоповаги, дружби, етики спілкування й етикету та ін.

Проведене дослідження не претендує на повноту охоплення проблеми.

У процесі роботи визначено ряд питань, що потребують подальшого вивчення:

а) застосування ситуативних завдань у роботі над розвитком зв’язного мовлення учнів 8-9-х і 10-11(12)-х класів;

б) зв’язок роботи з розвитку мовлення учнів на основі ситуативних завдань на заняттях з української мови та літератури;

в) використання ситуативних завдань у процесі розвитку зв’язного мовлення учнів у позакласній роботі з мови.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях автора:

1. Шевцова Л. Активізація пізнавальної діяльності учнів шляхом застосування ситуативних завдань // Дивослово. - 2001. - №. 12. - С.43-45.

2. Шевцова Л. Був такий випадок... (Ситуативні завдання із розвитку зв’язного мовлення у 7 класі) // Українська мова в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2001.- №2. - С.114-119.

3. Шевцова Л. Ситуативные задания как активизирующее средство учебного процесса // Rossica Olomucensia XXXX (za rok 2001). Roиenka katedry slavistiky na Filozofickй fakultм Univerzity Palackйho. – Olomouc: FF UP, 2001. – C. 109-116.

4. Шевцова Л. Використання ситуативних завдань з розвитку зв’язного мовлення учнів на уроках української мови в 5 класі // Українське мовознавство, Херсон. - 2000. - №13. - С.218-222.

5. Шевцова Л. Ситуативні завдання з розвитку зв’язного мовлення у 6 класі // Українська мова і література в школі. - 2001. - №1. - С.7-9.

6. Шевцова Л. Формування пізнавальної активності учнів на уроках української мови за допомогою ситуативних завдань // Українська мова й література. – 2001.- №33/241.- С.7-8.

7. Шевцова Л. Використання проблемно-ситуативних завдань на уроках розвитку зв’язного мовлення // Навчально-виховний процес у вузі і школі та шляхи його розвитку і удосконалення: Збірник праць Міжнародної науково-практичної конференції. – Рівне: економіко-гуманітарний інститут. -1999. - С. 146-148.

8. Шевцова Л. Виховна спрямованість завдань з розвитку зв’язного мовлення // Теоретичні та методичні засади соціально-педагогічної підготовки вчителя: Збірник науково-методичних праць / Ред.кол. Дубасенюк О.А. та ін.- Київ: ІЗМН, - Житомир: держ.пед. інститут. - 1999. – С.182-184.

9. Шевцова Л. Проблемно-ситуативні завдання з розвитку зв’язного мовлення // Українська мова: навчально-методичні та виховні аспекти: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції “Українська мова в освіті”. - Івано-Франківськ: Прикарпатський університет. – 1999. - С.18-19.

10. Шевцова Л. Використання краєзнавчого матеріалу на заняттях з розвитку зв’язного мовлення учнів та студентів // Літературне краєзнавство в школі та вузі в контексті розвитку української культури і літератури: Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції. – Житомир: держ.пед.інститут. - 2000. - С.49-52.

11. Шевцова Л. Ситуативні завдання як ефективний засіб розвитку зв’язного мовлення учнів // Українська мова й література в школі. – 2001, №2. – С.11-17.

Шевцова Л.С. Ситуативні завдання як засіб розвитку зв’язного мовлення учнів (5-7 класи). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.02 - теорія і методика навчання (українська мова). - Інститут педагогіки АПН України. - Київ, 2002.

Дисертацію присвячено актуальній проблемі активізації пізнавальної діяльності учнів шляхом застосування ситуативних завдань на уроках розвитку зв’язного мовлення у 5-7 класах. Дисертація є теоретико-експериментальним дослідженням лінгводидактичних засад навчання української мови. Автором висвітлено основні погляди на поставлену проблему. У роботі розглянуто наукові основи створення ситуативних завдань, їх місце у системі розвитку зв’язного мовлення учнів, проаналізовано набутий досвід вирішення проблеми й аргументовано перспективні шляхи його використання на уроках мови. Автором запропоновано систему роботи над підвищенням рівня володіння учнями зв’язним усним і писемним мовленням з допомогою ситуативних завдань. Ефективність методики обґрунтовано теоретично і підтверджено практикою.

Ключові слова: ситуативні завдання, активізація пізнавальної діяльності учнів, моделювання педагогічних ситуацій, робота над розвитком зв’язного мовлення, мовленнєва ситуація.

Шевцова Л.С.: Ситуативные задания как средство развития связной речи учащихся (5-7 классы). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.02. - теория и методика обучения (украинский язык). - Институт педагогики АПН Украины.- Киев, 2002.

Диссертация посвящена актуальной проблеме активизации познавательной деятельности учащихся путем использования ситуативных заданий по развитию