НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

СТРУГАНЕЦЬ Любов Василівна

УДК 81’06 – 81’26 – 81’373

ДИНАМІКА ЛЕКСИЧНИХ НОРМ

В УКРАЇНСЬКІЙ ЛЕКСИКОГРАФІЇ ХХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант – доктор філологічних наук, професор, дійсний член АПН України

Мацько Любов Іванівна, Національний педагогічний

університет імені М. П. Драгоманова, завідувач кафедри

стилістики української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент

Непийвода Наталія Федорівна, Інститут журналістики Київського

Національного університету імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри мови та стилістики;

доктор філологічних наук, професор

Пещак Марія Михайлівна, Український мовно-інформаційний

фонд НАН України;

доктор філологічних наук, професор

Голянич Марія Іванівна,

Прикарпатський університет імені Василя Стефаника,

професор кафедри української мови.

Провідна установа – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича,

кафедра сучасної української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Чернівці.

Захист відбудеться 13 листопада 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 при Інституті української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства імені О. О. Потебні та Інституту української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано “11” жовтня 2002 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук І. А. Самойлова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Мова – динамічна система, для якої здатність розвиватися є природним способом її соціального існування. Вона змінюється, реагуючи на всі зрушення у суспільстві та в мовній свідомості. У сфері лексики еволюційні процеси особливо інтенсивні.

Стан лексичних норм української літературної мови ХХ ст. на різних синхронних зрізах підсумовує лексикографічна практика. Словники – масовий жанр лінгвістичної літератури – посідають чільне місце у нормалізаційних процесах, опосередковано відображаючи загальний рівень культури соціуму. Кодифікаційна практика, з одного боку, є відбиттям суспільно усвідомленої норми літературної мови, а з другого – надійним підґрунтям для вивчення напрямів розвитку словникового складу.

У ХХ ст. лексикологічні студії норми здійснювались в аспекті теорії слова, у семантичному, стилістичному, функціональному, історичному, етимологічному, соціолінгвістичному та інших ракурсах. Оскільки наше дослідження динаміки лексичних норм української літературної мови ХХ ст. перебуває на дотичній ділянці різних наук – культури мови, лексикології, лексикографії, історії української літературної мови й інформатики, – розглядаємо наукові розвідки вітчизняних лінгвістів за такими проблемами, як: –

теоретичні основи культури мови, процеси нормування: В. Сімович, А. Ніковський, В. Ганцов, Б. Ткаченко, М. Сулима, О. Курило, М. Жовтобрюх, В. Русанівський, А. Москаленко, М. Пилинський, А. Коваль, С. Єрмоленко, О. Пономарів, Н. Бабич; –

теоретичні основи лексикології: А. Москаленко, Л. Лисиченко, М. Кочерган, А. Грищенко; –

теорія та історія лексикографії: Б. Грінченко, Б. Ткаченко, А. Москаленко, М. Пилинський, П. Горецький, Л. Гумецька, Л. Паламарчук, С. Головащук, В. Німчук, О. Тараненко, Л. Полюга; –

історія української літературної мови ХХ століття: І. Огієнко, В. Чапленко, Ю. Шевельов, О. Горбач, В. Русанівський; –

практичний аспект урегулювання словникового складу: О. Синявський, О. Курило, Б. Антоненко-Давидович, В. Русанівський, С. Єрмоленко, С. Головащук, Л. Полюга, Д. Гринчишин, А. Капелюшний, Л. Мацько, О. Тараненко, М. Пещак, О. Сербенська, Є. Чак, К. Ленець, Л. Пустовіт, А. Бурячок, О. Пономарів, Н. Сологуб, С. Караванський, Л. Ставицька, Н. Дзюбишина-Мельник, Н. Непийвода; –

розвиток словникового складу різних історичних періодів, тенденції у розвитку мови: М. Гладкий, Л. Булаховський, М. Жовтобрюх, А. Москаленко, В. Коломієць, В. Горобець, Л. Паламарчук, В. Русанівський, О. Муромцева, Т. Панько, Л. Полюга, В. Німчук, В. Ващенко, А. Поповський; –

семантика у динамічному аспекті: В. Русанівський, М. Кочерган, О. Тараненко, А. Мойсієнко; –

лексико-семантичні процеси в українській літературній мові кінця ХХ ст.: В. Жайворонок, О. Муромцева, Л. Мацько, С. Єрмоленко, О. Тараненко, С. Семчинський, К. Ленець, О. Стишов, Т. Коць, Д. Мазурик, І. Кочан; –

семантична структура і функціонування окремих лексичних множин української літературної мови: А. Бурячок, В. Винник, М. Паночко, В. Дятчук, Л. Пустовіт, О. Нечитайло, Л. Полюга, М. Разумейко, О. Павлушенко, Т. Вільчинська, О. Крижко, Н. Непийвода, М. Голянич, В. Сімонок;–

лексико-семантичний рівень у національно-мовній картині світу: І. Кононенко;–

етнокультурний компонент норми: В. Жайворонок, С. Єрмоленко, О. Федик, Л. Мацько;–

етимологія слів: О. Мельничук;–

соціальний аспект лексичних норм: Л. Масенко, Б. Ажнюк, Л. Ставицька;–

взаємодія мов: Ю. Жлуктенко, О. Ткаченко, Б. Ажнюк;–

взаємодія літературної мови й діалектів на лексико-семантичному рівні: А. Поповський, І. Матвіяс;–

моделювання лексичної системи (діалектної лексики – П. Гриценко);–

формалізовані основи семантичної класифікації лексики: Н. Клименко, М. Пещак, І. Савченко;–

комп’ютерні аспекти лексикології та лексикографії: Н. Клименко, Л. Ковтуненко, Є. Карпіловська, В. Русанівський, О. Тараненко, В. Широков, М. Пещак.

Актуальність дослідження. Безпосередньо реагуючи на зміни в дійсності, лексичні норми перебувають у стані динамічної стабільності. У лексико-семантичній системі літературної мови (на різних її ділянках, у різних множинах) відбуваються перманентні динамічні процеси, детерміновані впливом екстра- та інтралінгвальних чинників. Тому питання історичного розвитку лексики української мови потребує подальшого комплексного вивчення.

Незважаючи на аналіз окремих аспектів лексичної норми, певних лексичних множин, динамічних процесів у лексико-семантичній системі, студіювання різних етапів розвитку української літературної мови, проблеми стану і статусу лексичних норм залишаються недостатньо вивченими. Хоча українські мовознавці створили ряд вагомих наукових праць, присвячених дослідженню лексико-семантичної системи, проте існує відчутна потреба у фундаментальних історико-культуромовних та лексикографічних розвідках, що відображали б динаміку лексичних норм української літературної мови ХХ ст. Актуальність обраної теми визначається й тим, що обсервація тенденцій розвитку словникового складу мови має першорядне значення для національної лексикографії.

Постає також проблема комп’ютеризації культуромовних, лексикологічних та лексикографічних досліджень. Необхідно виробити методологію вивчення динаміки лексичних норм у діахронії та синхронії на основі лінгво-інформаційного підходу. На сьогодні в україністиці таких наукових студій немає.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у межах реалізації наукової програми “Закономірності розвитку мови і практика мовної діяльності” і пов’язане з темою “Стилістика і культура української мови” кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова та з науковим напрямком відділу стилістики і культури мови Інституту української мови НАН України “Українська стилістика і культура мови ХХ ст.”.

Метою дисертаційного дослідження є системний аналіз (в діахронії та синхронії) динаміки лексичних норм української літературної мови ХХ ст. Для досягнення зазначеної мети розв’язано такі завдання:–

схарактеризовано іманентні ознаки літературної норми (зокрема лексичної), кодифікації; –

визначено мовні та позамовні чинники, які впливають на мовну еволюцію та детермінують різні кількісні та якісні зміни в лексико-семантичній системі української літературної мови;–

висвітлено процеси нормування лексики з урахуванням історичного контексту – періодизації української літературної мови ХХ ст.;–

схарактеризовано стабільну і мобільну ділянки лексико-семантичної системи; –

виявлено часові межі активних змін лексичних норм;–

описано інтродуктиви (слова, що увійшли до реєстрів лексико-графічних кодексів) та елімінанти (лексичні одиниці, вилучені зі словників);–

на підставі аналізу входження нових номенів у реєстри словників досліджено динамічний розвиток окремих тематичних груп лексики;–

проаналізовано трансформації у семантичній структурі слів, схарактеризовано їх типи;–

встановлено зміни стилістичних характеристик номенів у нормативних словниках; –

визначено напрями стилістичної транспозиції лексичних одиниць;–

простудійовано вплив діалектів на лексико-семантичну систему літературної мови;–

систематизовано й узагальнено погляди українських мовознавців ХХ ст. на проблеми норми, статусу лексичних норм, процеси розвитку словникового складу;–

вироблено методологію дослідження динаміки лексичних норм у діахронії та синхронії на основі лінгво-інформаційного підходу;–

створено автоматизовану інформаційну систему тематичного дослідження “Lingua”, що слугує модулятором лексико-семантичної системи української літературної мови.

Об’єктом дослідження є динамічні процеси в лексико-семантичній системі сучасної української літературної мови.

Предметом дослідження стали лексичні норми з комплексом лексикографічних параметрів (семантизацією, стилістичним маркуванням), представлені в загальномовних словниках української мови ХХ ст.

Джерельною базою послужили загальномовні словники української мови, українсько-російські, російсько-українські, словники говорів української мови, словники мови письменників, словники-додатки до фольклорних збірників, наукові студії лінгвістів в Україні та діаспорі, сучасна мовна практика соціуму. Аналіз етапних словників української мови, таких як “Словарь української мови” (далі – СГ), упорядкований Б. Грінченком, “Російсько-український словник” у 3-х тт. (К., 1924–1933) – РУС-24-33; “Російсько-український словник” (К., 1937) – РУС-37; “Російсько-український словник” (К., 1948) – РУС-48; “Українсько-російський словник” за ред. І. Кириченка в 6-ти тт. (К., 1953–1963) – УРС; “Російсько-український словник” у 3-х тт. (К., 1968) – РУС-68; “Словник української мови” в 11-ти тт. (К., 1970–1980) – СУМ; “Словник іншомовних слів” за ред. О. Мельничука (К., 1985) – СІС-85 та ін., дає підстави для характеристики лексичних норм різних синхронних зрізів ХХ ст. Із числа словників 90-х років – доби Української державності – вибрали праці, які з-поміж інших максимально представляють словниковий склад української літературної мови кінця ХХ ст.: “Орфографічний словник української мови”, укл. С. Головащук, М. Пещак, В. Русанівський, О. Тараненко (К., 1999), – ОС-99; “Словник іншомовних слів” за ред. Л. Пустовіт (К., 2000) – СІС-2000-П; “Словник іншомовних слів”, укл. С. Морозов та Л. Шкарапута (К., 2000), – СІС-2000-МШ та ін.

Для розв’язання поставлених завдань використано релевантні методи і прийоми дослідження: історико-ретроспективний, зіставний, описовий метод, метод компонентного аналізу, квантитативний метод з елементами статистичного аналізу, прийоми класифікації та систематизації лексичного матеріалу. Названі методи і прийоми послідовно залучалися під час зіставлення реєстрів різних словників за окремими чи кількома параметрами, для виявлення інтродуктивів та елімінантів у лексикографічних працях, встановлення типології змін семантичної структури слова, напрямів змін стилістичного статусу номенів.

Використано також метод комп’ютерних технологій. Застосування персональної автоматизованої інформаційної системи “Lingua” дало змогу порівняти реєстри обсервованих словників; зібрати інформацію про хронологічні параметри лексем: час входження нових номенів у реєстри словників, останню фіксацію номенів у лексикографічних кодексах; систематизувати відомості про певне слово (характеристики стосуються змістової, формальної та функціональної сторін лексичної одиниці); укласти лексикографічну історію конкретних слів; зробити вибірки номенів за певними диференційними рисами; визначити продуктивність словотворчих формантів; сформулювати моделі рефлектації слів у лексикографічних працях, моделі змін семантичної структури слів, моделі змін стилістичного маркування лексичних одиниць.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

1. Дослідження динамічного аспекту літературної норми, яке враховує координати простору і часу, пропонується на зміну традиційній схемі відносно обмежених статичних описів. Уперше в українській лінгвістиці здійснено монографічне дослідження кількісних та якісних змін у лексичному складі української літературної мови ХХ ст.

2. Застосовано комплексний підхід до норми: розглядається норма як категоріальне поняття культури мови, норма у лексико-семантичній системі, норма у словниках, норма і чинники мовної еволюції, норма в історичному контексті.

3. Вперше узагальнено погляди українських учених (В. Сімовича, І. Огієнка, М. Гладкого, А. Ніковського, О. Курило, В. Ганцова, М. Сулими, Б. Ткаченка) на проблеми літературної норми, нормування, розвитку літературної мови.

4. Уперше здійснено порівняльний аналіз реєстрів найважливіших загальномовних словників української літературної мови ХХ ст. Ідентифіковано різні параметри лексичних одиниць у діахронії (семантичний обсяг, стилістичні характеристики), розроблено механізм репрезентації динаміки кодифікованих лексичних норм.

5. Для вираження кількісних та якісних змін у словниковому складі української літературної мови уперше запропоновано моделі рефлектації слів у лексикографічних кодексах, формули і моделі змін семантичної структури слів, моделі змін стилістичного маркування лексичних одиниць, моделі змін соціальних конотацій слів.

6. Уперше проведено комплексний аналіз елімінантів – слів, вилучених із реєстрів словників різних періодів. Архаїзовані номени розкласифіковано за тематичними множинами, розподілено за частиномовною належністю.

7. Запропоновано методологію дослідження змін семантичної структури слова в діахронії. Вводиться схематичний спосіб аналізу трансформацій семантичного обсягу лексичних одиниць, що дає можливість унаочнити усі типи змін: семантичні трансформації у словах з однаковою кількістю значень, розширення семантичної структури та звуження семантичної структури слова, процеси утворення і зникнення омонімії, комплексні модифікації значення слова.

8. Уперше в ракурсі динамічних лексико-семантичних процесів на матеріалі словників проаналізовано тематичні групи побутової і богословської лексики; досліджено статус лексики Т. Шевченка в українській літературній мові кінця ХХ ст.; простудійовано специфіку кодифікації темпоральної лексики та особливості реалізації номенів часу в поетичному контексті.

9. Уперше в українському мовознавстві представлена новаторська методика використання комп’ютерного програмування для вивчення динамічних зрушень у лексичному фонді української літературної мови. Автоматизована інформаційна система “Lingua” репрезентує всі етапи дослідження динаміки лексичних норм. Комп’ютерна програма моделює лексико-семантичну систему української літературної мови в діапазоні столітнього проміжку.

Теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні лексико-семантичних змін та моделюванні динаміки словникового складу української літературної мови ХХ ст.

Дисертаційна робота розвиває засадничі положення теорії культури мови, лексикології, доповнює та систематизує термінологічний апарат цих галузей знань. Традиційні характеристики лексичних норм розширюються за рахунок лексикографічних параметрів номенів (зокрема – останньої фіксації лексем у словниках).

Запропонована методологія досліджень лексико-семантичних процесів на основі кодифікаційних праць видається перспективною для подальших лексикологічних та лексикографічних студій.

Розроблена методика дослідження динаміки лексичних норм у діахронії та синхронії на основі лінгво-інформаційного підходу, систематизація лексикографічних відомостей про конкретні лексичні одиниці у базах даних комп’ютерної програми є основою для укладання лексикографічної історії слів (з часу їх першої фіксації у словниках) в електронному варіанті.

Практична цінність одержаних результатів та основних ідей дисертаційного дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані в загальному моделюванні динамічних процесів у літературних мовах.

Матеріали роботи знайдуть застосування у викладанні культури мови, лексикології, стилістики, історії української літературної мови, загального та порівняльного мовознавства. Матеріали дисертації слугуватимуть основою для розроблення спецкурсів, написання підручників і посібників для вищих навчальних закладів та загальноосвітніх шкіл.

Інформаційне наповнення створеної автоматизованої системи “Lingua” має перспективу використання у лексикографічній практиці для укладання загальномовних словників, побудові тематичних словників різного обсягу й призначення. Спосіб систематизації та аналізу обсервованого матеріалу у базах даних концептуально змінює усталену систему збирання мовних фактів і має прикладне значення для дослідження різних літературних мов. Комп’ютерна програма “Lingua” прислужиться широкому колу користувачів: аспірантам, магістрам та студентам філологічних факультетів. Авторська методика залучення інформаційних технологій до лінгвістичних студій сприятиме комп’ютеризації науково-дослідного процесу.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження є наслідком самостійної праці дисертанта. Наукових робіт, написаних у співавторстві, немає. Особистим здобутком є запропонована методика вивчення динаміки лексичних норм у діахронії та синхронії на основі лінгво-інформаційного підходу, створення баз даних персональної автоматизованої інформаційної системи “Lingua”, запровадження способів екранної маніфестації систематизованого матеріалу.

Апробація результатів дисертації. Положення і висновки дисертації обговорено на звітних наукових конференціях викладачів, на засіданнях кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова і кафедри методики викладання української мови і культури мовлення Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (1999, 2000, 2001, 2002 рр.). Матеріали дослідження висвітлювались у виступах на Міжнародній науковій конференції, присвяченій 130-річчю від дня народження М. Грушевського (м. Тернопіль, 1996 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Українська мова в освіті” (м. Івано-Франківськ, 1999 р.), Всеукраїнському симпозіумі “Тарас Шевченко і українська культура ХХІ століття” (м. Кам’янець-Подільський, 2000 р.), науковій конференції “Християнство і українська мова” (м. Київ, 2000 р.), Міжнародній конференції на честь 80-річчя Й.Дзендзелівського (м. Ужгород, 2001 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Історія і сучасні проблеми функціональних стилів української літературної мови” (м. Чернівці, 2001 р.), Міжрегіональній науково-практичній конференції “Мова і культура нації” (м. Тернопіль, 2001 р.), Міжнародній науковій конференції “Мова у слов’янському культурному просторі” (м. Умань, 2002 р.), V Міжнародному конгресі україністів (м. Чернівці, 2002 р.).

Дисертаційні матеріали використовуються в курсах лекцій з культури мови, спецкурсі “Динаміка лексичних норм української літературної мови” для студентів Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

Публікації. Проблематику, теоретичні й практичні результати дисертаційного дослідження викладено в монографії “Динаміка лексичних норм української літературної мови ХХ століття” (20,94 др. арк.), 21 статті в наукових фахових виданнях, 5 матеріалах наукових конференцій (усі публікації одноосібні).

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків і списку використаних джерел (490 позицій). У праці подано 40 рисунків, 5 таблиць. Обсяг основного тексту дисертації – 384 сторінки. Повний обсяг роботи – 427 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету, завдання та методи дослідження, визначено джерельну базу, наукову новизну роботи, окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації.

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження лексичних норм літературної мови” схарактеризовано іманентні ознаки літературної норми і кодифікації, проаналізовано погляди окремих мовознавців і цілих лінгвістичних шкіл (української, російської, чеської, польської та ін.) на ці явища. Представлена традиційна інтерпретація лексичних норм у сучасних лінгвістичних студіях, розглянуто нормування лексики у контексті історичного розвитку української літературної мови.

Нормі, динамічній за своїм характером, властива внутрішня конкуренція між явищами, що виникають і зникають, продуктивними і непродуктивними, центральними й периферійними. Водночас прагнення до стабільності – іманентна ознака будь-якої норми. Проте лише у літературній мові ця стабільність та обов’язковість норм підкріплюється їх кодифікацією у відповідних словниках, граматиках, довідниках.

У ракурсі нашого дослідження із багатовікової історії становлення і розвитку української мови найбільший інтерес представляє ХХ ст., коли витворювалася загальнонаціональна мовна єдність. У цьому часовому проміжку стали можливими всебічне наукове вивчення і належна кодифікація норм української літературної мови. На основі праць І. Огієнка, Ю. Шевельова, О. Горбача та інших учених розглянуто етапні віхи розвитку української мови. У проаналізованих періодизаціях простежується часоподіл життя мови ХХ ст., який слугує хронометром-орієнтиром при описі й аналізі досліджуваних лінгвальних явищ і процесів. Загалом етапні віхи історії української мови ХХ ст., виділені науковцями, логічно співвідносяться з етапами історії українського народу. Питання мови для України завжди було і досі залишається питанням політичним, оскільки від офіційного статусу мови у державі залежить її стан: вияв усіх форм існування, якість функціонування стилів і форм реалізації. На прикладі конкретного періоду – доби українізації (20-ті – початок 30-х рp.) – проаналізовано проблеми нормування словникового складу. Виокремлюється роль наукових студій українських учених В. Сімовича, І. Огієнка, М. Гладкого, А. Ніковського, О. Курило, В. Ганцова, М. Сулими, Б. Ткаченка та ін., що забезпечили надійне підґрунтя для нормалізаційних процесів літературної мови.

Рівень розвитку літературних норм, стан суспільної мовосвідомості етносу у той чи інший період опосередковано віддзеркалюються у лексикографічних працях. Найціннішим здобутком української лексикографії кінця XIX – початку XX ст. є чотиритомний “Словарь української мови” (1907–1909 рр.), зібраний редакцією “Киевская старина” та упорядкований Б. Грінченком (СГ). У роботі СГ став точкою відліку для дослідження кодифікації лексичних норм сучасної української літературної мови, оскільки узагальнює – під кутом нашого бачення – сформовану на початок ХХ ст. мовну картину світу українців і, зокрема, словниковий склад української мови. Після СГ почалася доба нормативних словників літературної мови, практична потреба у яких була досить гострою. Кожний словник умовно розглядаємо як хронологічний (чи синхронний) зріз стану лексико-семантичної системи у певний проміжок часу. На основі кількох лексикографічних зрізів відтворюємо динаміку лексичних норм, історію окремих лінгвальних явищ, еволюцію мовного поступу.

Нормалізаторська практика підтверджує ефективність компетентного втручання у функціонування мови, яке виявляється в різних формах і на різних етапах становлення та розвитку лексичних норм. Визнання можливостей впливу на мовну практику, природно, спонукає до активізації мовної політики у державі.

У різних галузях вітчизняного мовознавства накопичено чималий досвід використання інформаційних технологій. Позитивні характеристики застосування автоматизованих систем спонукали виробити власну методику залучення комп’ютерного програмування для вивчення динаміки лексичних норм сучасної української літературної мови.

Усі етапи дослідження лексико-семантичних процесів репрезентує розроблена автоматизована інформаційна система “Lingua”. У створених базах даних кожне слово супроводжується різноплановими характеристиками, що стосуються його змістової, формальної та функціональної сторін. До вихідних матеріалів дослідження належать основні бази даних.

<Слово> – розташований в алфавітному порядку реєстр слів (лексем, кодифікованих різними словниками ХХ ст., і некодифікованих номенів).

<Част. мови> – частиномовна належність слова.

<Грам. х-ка> – граматична характеристика слова (рід, число, незмінне слово та ін.).

<Форма> – інформація про будову слова (складне слово, складноскорочене слово, абревіатура, похідне від абревіатури).

<Семантика> – інформація про семантичну структуру слова (однозначне чи багатозначне), реєструється кількість значень слова.

<Стил. позн.> – стилістична позначка. Це ремарка, яка подається до лексеми у словнику та вказує на сферу функціонування слова.

<Х-р позн.> – характер стилістичної позначки. Пояснюється, чого стосується стилістична ремарка: усього слова чи певного значення.

<Варіанти> – інформація про наявність варіантів слова.

<Іншомовність> – база даних про мову-джерело запозичення лексеми.

<Тематика> – структуровані дані про те, яку сферу мовної картини світу репрезентує лексема. Для кожного слова передбачено три кодових назви, які відображають різний ступінь потрібного для дослідника узагальнення. Наприклад: побутова лексика – назви продуктів харчування – номени фруктів, назви осіб – назви осіб за зовнішнім виглядом, темпоральна лексика – назви місяців, богословська лексика – назви церковних обрядів та ін.

<Лексика> – інформація про належність слова до певних груп лексики. У цій базі даних відображена сфера функціонування ненормативних або ще не кодифікованих лексичних одиниць, як-от: конфета – “росіянізм”, відик – “розмовне” та ін.

<Глосарій> – база даних із цифровими відповідниками до прізвищ українських письменників, у мовотворчості яких вживається певна лексема. Така інформація дає можливість простежити часову відповідність реального функціонування слова у мовному житті соціуму і його кодифікацію в лексикографічних працях. Певне речення-ілюстрація може бути введене у базу даних <Додаткова інформація>.

<Модель> – це сформульовані типи кодифікації лексичних норм у словниках ХХ ст.

<Процеси> – відомості про те, для яких процесів, тенденцій, що відбуваються у літературній мові, чинників мовного розвитку, шляхів лексичного збагачення є ілюстрацією певне слово.

<Банк даних> – різноманітна, непередбачена дослідником інформація, яка виникає у процесі аналізу різних лексикографічних праць, груп лексики, семантичної структури слів та ін. Наприклад, одне із значень слова м’ясорубка – переносне: “Про війну, битву або місце кривавого бою”. Таке тлумачення у СУМі спонукало ввести параметр “слова та їх значення, що виникли під час Другої світової війни”.

<Перша фіксація> – код словника (із вибраного для аналізу списку лексикографічних праць), у якому вперше кодифікується лексема.

<Коди словників> – шифри тих основних словників, до реєстрів яких входить аналізований номен. Для зручності введення інформації лексикографічній праці присвоюється двоцифровий код, тотожний рокові видання: СГ – код 07, СУМ – код 70, СІС-85 – код 85 та ін. Відсутність лексеми у реєстрі словника позначається найближчим числом. Наприклад, код 08 означає, що номен у СГ не фіксується.

Щоб охопити загальним реєстром (відповідними кодами) усі одиниці бази даних <Слово>, у базі даних <Коди словників> для диференціації лексики, яка не кодифікується найновішими словниками, запроваджено детальнішу градацію: 01 – некодифікована лексика (неологізми), 02 – слова, що вийшли з ужитку, 03 – ненормативна лексика та ін.

<Додаткова інформація> – текстова база даних, яка містить відомості, введені з різною метою: 1) характеристики лексем, не передбачені іншими базами даних, 2) інформацію, що вимагає текстового оформлення, 3) факти, які можна представити у формі “Звіт” (роздрукований на принтері текст). Для певних слів наводяться контексти їх уживання, цікаві факти про походження предметів та ін.

Усі відомості баз даних вихідних матеріалів дослідження (окрім текстового об’єкта <Додаткова інформація>) представлені цифровими кодами. Для їх розміщення використовується реляційна (таблична) модель, яка дозволяє наочно представити усі зібрані мовні факти (рис. 1).

Проміжні матеріали дослідження – це похідні реєстри, одержані у результаті опрацювання основних баз даних. Передбачено виконання кількох типів операцій: “розставити слова за алфавітом”, “автоматизований пошук заданого слова”, “зробити вибірку слів за певним символом”, “порахувати вибірку”, “зробити вибірку слів за кількома символами”, “порівняти реєстри заданих словників”, “зробити вибірку лексем із заданим фрагментом слова”. Опрацювання вихідних інформаційних даних здійснюється способом макромоделювання, способом мікромоделювання, перенесенням відібраного переліку слів у текстовий файл.

Рис. 1. Розміщення баз даних вихідних матеріалів дослідження

персональної інформаційної системи “Lingua”

Способом макромоделювання формуються такі реєстри: список кодифікованих і некодифікованих лексем, перелік номенів із заданим фрагментом слова (наприклад, словотворчим формантом). У режимі макромоделювання відбувається порівняння реєстрів окремих лексикографічних праць.

У режимі мікромоделювання цифровими кодами задаються параметри вибірки. Наприклад, коли ставимо завдання виокремити з номенів реєстру ОСу-99 підгрупу лексики за такими параметрами: <Част. мови> – іменник (код 1), <Тематика> – харчування (код 2), <Іншомовність> – французька мова (код 76), – програмними засобами буде сформовано список слів: антрекот, бульйон, десерт, ескалоп, лангет, майонез та ін. На вимогу користувача відібрати з реєстру СГ номени за введеними ознаками: <Част. мови> – іменник (код 1), <Модель> – слово вийшло з ужитку (код 3), <Тематика> – одяг (код 6) – програмою буде видано такий перелік: брусла, бруслик, брусля, бунда, журабки, даха, делія, сардак, сердак та ін. Одержані вибірки записуються у текстові файли.

Результативними матеріалами дослідження є системні об’єкти <Опис>, <Бібліографія> і <Додатки>. Зокрема, створена база даних <Додатки> репрезентує головним чином ілюстративну інформацію у формі таблиць, графіків і діаграм, фрагментів електронних форм матеріалів тематичних об’єктів дослідження.

На основі створених баз даних можна моделювати різні співвідношення реєстрів лексем за параметрами, заданими користувачем. Загалом вихідні, проміжні та результативні матеріали дослідження комплексно відображають особливості становлення, розвитку і стилістичної диференціації лексичних норм сучасної української літературної мови ХХ ст.

У другому розділі “Динамічні процеси у лексико-семантичній системі сучасної української літературної мови” проаналізовано чинники, тенденції і напрями розвитку словникового складу літературної мови; досліджено специфіку процесів неологізації та архаїзації; простудійовано особливості взаємодії літературної мови й діалектів на лексико-семантичному рівні; висвітлено зміни синтагматичних і парадигматичних зв’язків між лексичними одиницями.

Неологізми характеризуються за різними ознаками: розрізняються одиниці двох статусів – лексичні та семантичні; розглядаються інновації в аспекті репрезентації різних сфер життєдіяльності людини.

Лексичні одиниці, введені у кодифікаційні праці, аналізуються і за способом утворення. За допомогою інформаційної системи “Lingua” можна встановити кількість лексем із певним словотворчим формантом у реєстрі потрібного словника. Наприклад, в ОСі-99 на літеру Т зафіксовано 49 слів із суфіксом –ець (табунець, творець, театрознавець та ін.), 149 слів із суфіксом –ість (таємничість, тактовність, талановитість, твердість, терпимість та ін.). Такі показники сприяють визначенню продуктивності словотворчих формантів, тих чи інших способів словотворення.

За нашими спостереженнями, серед неологізмів, уведених у реєстри лексикографічних праць, переважають складні слова. На першому місці стоїть процес утворення нових слів на основі словотворчих можливостей, закладених у самій мові. Активно творяться слова з інтернаціональними елементами авто-, відео-, радіо-, теле-, техно- та ін. Порівняльний аналіз реєстрів словників ХХ ст. засвідчує високу продуктивність запозиченого префікса анти- зі значенням протиставлення, протидії при творенні іменників і прикметників. РУС-24-33 кодифікує із цим префіксальним формантом 14 лексем, РУС-37 додає ще 13. РУС-48 маніфестує 22 нових слова, УРС – 11. РУС-68 долучає до цієї групи 20 номенів, СУМ – 4. Наприкінці століття активність утворення нових слів за допомогою префікса анти- є ще вищою. Так, порівняно із попередніми лексикографічними джерелами, ОСом-99 репрезентовано 48 нових номенів: антиаргумент, антибіотикостійкий, антибіотикотривкий, антибюрократичний, антивібратор та ін.

Одним із найважливіших чинників розвитку кожної мови є лексичні запозичення. Всесвітній вплив англомовної культури не міг не відбитися у лексико-семантичній системі української літературної мови. Уперше кодифіковані СІСом-2000-МШ та СІСом-2000-П такі слова англійського походження: кліп, мультимедіа, плеєр, плей-оф, скейтборд, шопінг, шоу-бізнес, шоуїнг, шоумен та ін. Окремі неологізми мають досить точні хронологічні характеристики, які фіксують і словники, як-от: євро “грошова одиниця Європейського Союзу, запроваджена з 1998 р.” (СІС-2000-МШ, 211).

Частина інновацій тривалий період активно функціонує у лінгвосоціумі, проте новими кодифікаційними працями (зокрема ОСом-99, СІСом-2000-П, СІСом-2000-МШ) лексеми не маніфестовані. Це такі слова: байкери, хеві-метал, вертебрологія, секонд-хенд, шоп-тур, боді-артинг, інтернетоманія, панчер, пейнтбол, фітнес-центр, PR-акція та ін. У дисертації порушена проблема паритетного співвідношення норми рідної мови та іншомовного запозичення.

Водночас із поповненням літературної мови новотворами і запозиченими словами відбувається архаїзація лексичних одиниць. Ви-значення міри актуальності чи неактуальності (застарілості) слова – процес досить відносний. Він вимагає певної точки відліку. Так, у нашій роботі орієнтиром для порівняльного аналізу слугував стан української літературної мови кінця 90-х років ХХ ст.

У дослідженні розглянуто історизми та власне архаїзми (власне лексичні архаїзми, лексико-словотвірні архаїзми, лексико-морфологічні архаїзми, лексико-фонетичні архаїзми, семантичні архаїзми, комбіновані архаїзми). Висвітлено способи експлікації процесу архаїзації у лексикографії. Комплексний аналіз частини словникового складу із узагальнювальною назвою елімінанти виявив тематичне багатство застарілих номенів, вилучених зі словників. Широко представлені слова з тематичних множин побутової номенклатури. Це – лексеми на позначення приміщень (єлівник, жаківка, цюпа, шура), одягу (менкет, мешини, фелеґа, фенделєнка, чамара, чимбарка, чуга), тканин (димка, матербас), головних уборів (гальонки, калап, хомівка, чулко), взуття (вироб’яки, кожанець, кондури, чижмак, чувак), продуктів харчування (гуслянка, дзьобавка, дивень, матаржин) та ін. Зазнали архаїзації лексичні одиниці – назви захворювань, номени, що стосуються характеристики людських стосунків, слова на позначення різних почуттів і стану людини, назви певних місць, номени природних явищ, темпоральні лексеми та ін.

Виділяється велика група архаїзованих назв осіб, розподілена на множини за диференційними ознаками: –

за видом діяльності, родом занять: гарник, дергар, джуфо, дзвінник, димкар, доброграй, єлочєр, животинник, каліфактор, ляшильник, масляр, мотузарь, тяжкороб, флисник, чапак, дневникар, мальовник; –

назви осіб за майновим станом: добродбай, жилляр, латунник, тіснак, торбей, худак, цундрій;–

назви осіб за конфесійною належністю, церковними посадами: мадзур, штундарь;–

назви осіб, пов’язані з військовою службою: гармиза, гвардійонець, гранатирь;–

назви осіб за етнічною ознакою: таліян, япон, ізраїліт;–

назви осіб за місцем проживання: бездомок, тогобочанин, тутарь, узгряничанин;–

назви осіб за місцем у сім’ї, роді: братанич, братителі, мачухівна, мачушенко, щадок, перворідень, сестринець, сестрич, сестрінок;–

назви осіб за зовнішнім виглядом: банькач, бреус, дебелень, дзюба, довгаль, єрепуд, жмурко, лапуза, левенець, лобко, магляза, мазлюка, тригубач, уродай, уродниця;–

назви осіб за вдачею і характером, способом поведінки: безецник, гарука, добротворець, довгочхун, доводник, лега, ледака, масалиґа, моторун, ницак, нишкавка, очмана, роздайко, скубрій, тесака, троюда, тягака, увера, фаріон, фарфолиз, фатів, фінда, фіцька, флигош, фрейда, футькало, хананок, шалиґан, жульман, мникало, розгамуза; –

назви осіб за інтелектуальними здібностями: бортуля, довбняк;–

назви осіб за мовленнєвими особливостями: дадакач, дзєкало, дробитько, лепетень, лепетиця, марномовець, мимрій, недомова, флявора, харамаркач, цвентюх;–

назви осіб за особливостями споживання їжі: жвакун, жентичник, жеретій, жимоїдник, хавдій, халасун та ін.

Проаналізовано також елімінанти різної частиномовної належності.

Збагачення словникового фонду відбувається і шляхом припливу номенів, які раніше перебували на периферії літературної мови. Йдеться передусім про окрему категорію лексики – діалектизми. Матеріалом для дослідження взаємодії двох лексико-семантичних систем – діалектної і літературної – послужили, окрім нормативних словників української мови, діалектні лексикографічні праці.

На перший погляд, діалектизми перебувають у так званій офшорній зоні (що не підлягає нормуванню) мовного простору, проте вони давно стали об’єктом кодифікаційних прескрипцій і знайшли відображення у загальномовних словниках української літературної мови. Ступінь взаємодії літературної мови й окремих діалектів відбивається на статусі лексичних одиниць, визначає їх місце у лексико-семантичній системі загальнонародної мови. У роботі встановлено критерії освоєння діалектизмів у літературній мові. Упродовж поступального розвитку української літературної мови частина діалектизмів асимільована літературною мовою. Найвищим потенціалом характеризуються ті діалектні одиниці, які зафіксовані у лексикографічних працях, де не подається стилістичне маркування, у тому числі й щодо територіально обмеженої належності слова (зокрема в орфографічних словниках): колиба, плай, крисаня, кріс, денцівка, тронка та ін.

До лексико-семантичної системи української літературної мови увійшли діалектизми, різні не тільки за своєю географічною проекцією, мірою освоєння у літературній мові, але й належністю до вужчих чи ширших лінгвогеографічних утворень (говірок, говорів, наріч). Один із шляхів збагачення семантичної структури літературних слів також пролягає через контактну зону літературної мови із діалектами. Нормативні слова розширюють значення за рахунок лексико-семантичного варіанта (далі – ЛСВ) діалектного походження, як-от: тепляк “1. Тимчасове опалюване приміщення для робітників на будівельних майданчиках у зимовий період… 2. Теплий хлів для худоби… 3. розм. Опалюваний товарний вагон, пристосований для перевезення людей… 4. діал. Теплий вітер…” (СУМ, Х, 82).

Поповнення лексико-семантичної системи новими одиницями відбивається навіть на усталених зв’язках, які існують між окремими словами і цілими лексичними підмножинами. Інноваційні явища часто призводять до непомітних на перший погляд змін синтагматичних і парадигматичних зв’язків між лексичними одиницями. Наприклад, запозичене слово комп’ютер укоренилося на україномовному ґрунті. Від нього утворились деривати комп’ютерний, комп’ютеризувати, комп’ютеризація. На базі прикметника комп’ютерний виникли стійкі сполучення: комп’ютерний вірус, комп’ютерна грамотність, комп’ютерна мережа, комп’ютерні злочини та ін. Міжслівні зв’язки цього прикметника настільки розширились, що дають підстави говорити про формування у словах, які з ним сполучаються, нових ЛСВ.

При синхронічному підході до аналізу словникового складу динаміка лексико-семантичних процесів видається начебто прихованою, а в діахронічному ракурсі охоплюється одразу весь процес – в усіх його стадіях, у комплексному поєднанні специфічних якостей.

Третій розділ “Типологія змін семантичної структури слова” присвячений дослідженню модифікації семантичної структури слів на основі експліцитної репрезентації значень у лексикографічних кодексах.

Свідченням повновартісних функціональних можливостей української літературної мови є розгалужена лексико-семантична система. Її розвиток у діахронії пов’язаний головним чином зі зміною стану компонентів і залежить, зокрема, від семантичного обсягу слів у різні історичні періоди. Лексикографічні праці підсумовують семантичний обсяг слів на певному етапі і стають основою для формулювання нових ЛСВ або для уточнення чи перебудови семантичної структури слів у подальшій кодифікаційній практиці.

Зіставлення тлумачення слів у лексикографічних працях різних часових зрізів дало підставу для виокремлення п’яти основних типів семантичної трансформації слова, таких як: семантичні зміни у словах з однаковою кількістю значень; розширення семантичної структури слова; звуження семантичної структури слова; процеси утворення і зникнення омонімії; комплексні якісні модифікації значення слова.

У випадках, коли лексична одиниця не змінює загальної кількості значень або ж залишається моносемічною, у семантичній структурі слова чи окремого ЛСВ простежили кілька видів змін: поглиблення тлумачення; узагальнення значення; модифікацію значення; зміну позиції трактування значення у словниковій статті, висунення інших значень на роль основного. Наприклад, модифікації значення зазнало слово грудень. Ця лексична одиниця з архісемою “назва місяця” зберегла родове значення, а змінила видове. У СГ слово маніфестоване зі значенням “ноябрь” (СГ, І, 332). У словниковій дефініції зауважується, що воно “употребляется въ этомъ значеніи издавна”. Уживання лексеми підтверджується цитатою із “Повісті минулих літ”. З аналогічним семантичним наповненням слово зафіксоване і в інших лексикографічних працях, таких як “Словарь росийсько-український” М. Уманця та А. Спілки, “Русско-малороссийский словарь” Е. Тимченка; у календарях “Рідного Краю” на 1907 рік, “Просвіти” на 1908 рік. Лише наприкінці словникової статті СГ вказано, що у галицьких календарях грудень – це “декабрь”. У ХХ ст. утвердилося узвичаєне для наших сучасників значення. РУС-37 перекладає з російської мови декабрь як грудень, а СУМ подає таку семантизацію слова грудень: “Назва дванадцятого місяця календарного року” (СУМ, ІІ, 179).

Наочному увиразненню динаміки змін у значеннєвому наповненні словникового складу сучасної української літературної мови сприяє запропонована нами система формул, моделей і схем трансформацій семантичної структури слів. Так, зміни семантичної структури слова пасія відбулись за моделлю “2 ЛСВ (СГ) > 2 ЛСВ (СУМ) > 1 ЛСВ” (СІС-2000-П, СІС-2000-МШ). Слово латинського походження пасія (від лат. passio – страждання, пристрасть) у СГ зафіксоване із двома значеннями. У семантичній структурі слова перше місце посідає ЛСВ “пассія, особое церковное служеніе, совершаемое въ первыя 4 недЋли Великаго поста, по пятницамъ, и состоящее въ чтеніи страстныхъ евангелій”, а друге – “гнЋвъ, раздраженіе” (СГ, ІІІ, 99).

У СУМі семантичне наповнення слова пасія представлене таким чином: “1. заст. Любов, пристрасть. Як фаховий і незвичайно здібний слюсар-самоук, він попросту мав пасію до відчинювання замків (Фр.); // розм. Предмет кохання, пристрасті; коханий, кохана… 2. діал. Гнів” (СУМ, VІ, 86). Перша позиція відводиться ЛСВ (відсутньому у СГ), що репрезентований як архаїзована лексико-семантична одиниця (із позначкою заст.), і мікрозначенню із стилістичною позначкою розм. Перше значення слова пасія із СГ уже належить до розряду семантичних елімінантів, оскільки