ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

СТАХІВ Марія Олексіївна

УДК 378.147.811.161.2

РОБОТА НАД ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ЧЛЕНАМИ РЕЧЕННЯ

ЯК ЗАСІБ УДОСКОНАЛЕННЯ МОВЛЕННЄВИХ УМІНЬ СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ КОЛЕДЖІВ

13.00.02 – теорія та методика навчання української мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Тернопільському державному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка.

Науковий керівник: Мельничайко Володимир Ярославович,

доктор педагогічних наук, професор, завідувач

кафедри методики викладання української мови і

культури мовлення Тернопільського державного

педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

Офіційні опоненти: Караман Станіслав Олександрович,

доктор педагогічних наук, професор, декан

філологічного факультету Київського міського

державного педагогічного університету

імені Бориса Грінченка.

Горошкіна Олена Миколаївна,

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри української

мови Луганського національного педагогічного

університету імені Тараса Шевченка.

Провідна установа: Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, кафедра української

філології для неспеціальних факультетів, Міністерство

освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться 23 жовтня 2002 р. о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради К.26.452.02 в Інституті педагогіки АПН

України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-Д.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту

педагогіки АПН України.

Автореферат розісланий 20.09.2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.Т.Шелехова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження зумовлена змінами в суспільно-політичному житті, формуванням нових концептуальних засад національної системи освіти й державними вимогами щодо реформування мовної освіти в Україні (Конституція України, закон України “Про вищу освіту”, “Закон про мови”), спрямованими на підвищення загальної мовної і мовленнєвої культури громадян, особливо педагогічних працівників. У Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ ст. зазначається, що основна мета української системи освіти – створити умови для розвитку й самореалізації кожної особистості як громадянина України, сформувати покоління, здатні навчатися впродовж життя. На реалізацію цих завдань значною мірою впливає рівень мовленнєвого розвитку особистості. Саме від рівня сформованості мовних і мовленнєвих навичок залежить, як вона сприйматиме нові знання, засвоюватиме нові вміння.

Специфіка педагогічного коледжу, який готує вчителів початкових класів і вихователів дошкільних закладів, вимагає від методики викладання української мови поєднувати формування наукового бачення мови (функціональний аспект) та прикладний характер української мови як суспільно-національної картини світу, як прагматичної реалізації інтересів держави, суспільства, кожного громадянина (комунікативний аспект). Багатство, краса, емоційна глибина, духовна повнота спілкування з учнями залежать від уміння педагогів користуватися всіма виражальними засобами рідної мови, що передбачає активне використання й ретельну обробку даних лінгвістичної науки про функціонально-комунікативні властивості мовних одиниць, у тому числі й відокремлених членів речення. Саме це й орієнтує викладачів педагогічних коледжів на діяльнішу форму навчання, щоб належно готувати педагогів, які втілюватимуть у життя Національну доктрину розвитку освіти України у ХХІ ст., Державний стандарт загальної середньої освіти. Головна мета зазначених документів – забезпечити належний рівень мовленнєвої компетенції учнів, що є однією з умов їхньої успішної соціалізації.

Нині зусилля лінгвістів і психологів спрямовані на дослідження властивостей мовлення, його нормативних та комунікативних характеристик як вияву мовленнєвої компетенції особистості. Методична наука шукає оптимальні варіанти реалізації комунікативного підходу, який набуває особливого значення у зв'язку із зростанням суспільної значущості мови. Однак практика навчання мови у ВНЗ свідчить, що конкретних шляхів у лінгводидактиці вищої школи І-ІІ рівнів акредитації для розв'язання цих проблем ще не визначено, бо цю роботу не приведено в систему від комунікативно зорієнтованих навчальних програм до повного комплексу засобів навчання. На заняттях з української мови в педагогічних коледжах і досі переважає системно-описовий підхід, орієнтований здебільшого на закріплення засвоєних у школі лінгвістичних знань. Тому вдосконалення навчальної роботи з кожної конкретної мовознавчої теми щодо формування в майбутніх учителів мовленнєвих умінь є актуальною методичною проблемою. Складова цієї проблеми – методика вдосконалення мовленнєвих умінь студентів у процесі вивчення відокремлених членів речення як таких, що увиразнюють наше мовлення, роблячи висловлювання точнішим, чіткішим, компактнішим та експресивнішим, багатим на лексичні й синтаксичні мовні засоби.

Особливість навчання української мови в педагогічному коледжі (обмежена кількість годин на вивчення тем, недостатнє розуміння студентами засвоєних у школі основних мовознавчих положень) вимагає комплексного підходу й до вивчення синтаксису, складовою частиною якого є відокремлені члени речення (ВЧР). При цьому мають ураховуватися всі грані синтаксичних одиниць, передусім їх семантика, функції, комунікативна зумовленість уживання.

Синтаксична система мови складна і багатогранна. Складність її спричинена передусім тим, що в синтаксичному членуванні мови виявляються як зв'язки між граматичними категоріями й відображеним у них змістом, так і смислові відношення між реальними фактами. Всебічне вивчення синтаксичних явищ у їх системних зв'язках і відношеннях забезпечується функціонально-комунікативним підходом до вивчення мови. Саме відстеження переваг зазначеного принципу в ході опрацювання відокремлених членів речення з метою вдосконалення мовленнєвих умінь студентів і є змістом цього дисертаційного дослідження.

Сучасна концепція освіти тісно пов'язує навчання мови з рівнем розвитку мовленнєвих умінь, сформованості основних чинників мовної компетенції, що забезпечують належний рівень мовної комунікації індивіда в різних життєвих ситуаціях. Цим підтверджується актуальність теми “Робота над відокремленими членами речення як засіб удосконалення мовленнєвих умінь студентів педагогічних коледжів”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконане в руслі наукової проблеми “Шляхи підвищення ефективності навчання української мови в загальноосвітній школі та вищих навчальних закладах”, яка розробляється кафедрою методики викладання української мови і культури мовлення Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, пов'язане із завданнями, визначеними чинними програмами для середньої загальноосвітньої школи й ВНЗ у світлі вимог Національної доктрини розвитку освіти України в ХХІ столітті.

Об'єкт дослідження – процес професійної мовленнєвої підготовки студентів педагогічних коледжів.

Предмет дослідження – зміст, методи і засоби навчання, спрямовані на вдосконалення синтаксичної будови мовлення студентів у процесі вивчення відокремлених другорядних та відокремлених уточнюючих членів речення

Мета дослідження – розробити, теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити методику формування в студентів педагогічних коледжів комунікативних умінь у процесі роботи над відокремленими членами речення.

Гіпотеза дослідження – формування в студентів комунікативних умінь у процесі вивчення ВЧР може бути ефективним, якщо:

- в навчальній роботі послідовно враховувати комунікативну специфіку функціонування мовних засобів;

- брати до уваги особливості мовного середовища;

- будувати навчання з урахуванням закономірностей сприймання і виникнення комунікативно зумовлених висловлювань;

- активно використовувати внутрішньопредметні та міжпредметні зв'язки;

- застосовувати систему тренувальних вправ, що закріплюють лінгвістичні знання й виробляють практичні вміння користуватися мовними засобами (ВЧР) у конкретному комунікативному акті відповідно до життєвої ситуації.

Для реалізації поставленої мети передбачалося розв'язати такі завдання:

- з'ясувати психолого-педагогічні особливості формування мовленнєвих умінь у студентів педагогічних коледжів;

- дослідити сучасний стан опрацювання відокремлених другорядних і уточнюючих членів речення в курсі сучасної української мови педагогічного коледжу;

- обґрунтувати доцільність функціонально-комунікативного підходу до опрацювання ВЧР як засобу вдосконалення мовленнєвих умінь студентів і з'ясувати рівень реалізації цієї ідеї в навчальному процесі педагогічного коледжу;

- визначити зміст і форми мовленнєвої діяльності студентів у ході вивчення відокремлених та уточнюючих членів речення;

- розробити методичну систему формування в студентів усіх рівнів мовної і мовленнєвої компетенції під час опрацювання зазначених мовних одиниць;

- відібрати ефективні методи і засоби навчання для удосконалення мовленнєвих умінь студентів;

- експериментально перевірити ефективність пропонованої методики.

Методологічною основою дослідження є концептуальні положення філософії про діалектичну єдність мислення, мови й мовлення, про природу і функції мови, про культуру як запоруку збереження й розвитку духовних цінностей суспільства, про діяльнісну, творчу сутність особистості.

Методологічними орієнтирами стали ідеї духовного відродження українського народу, ідеї гуманітаризації та демократизації навчання й виховання в сучасній школі; вчення про мову як найважливіший засіб спілкування та положення соціо- і психолінгвістики про соціальну й психологічну природу мовленнєвих явищ, з чого випливають емоційно-експресивне навантаження й стилістична вмотивованість уживання ВЧР у процесі мовної комунікації.

Для розв'язання поставлених завдань у роботі використовувалися різноманітні методи дослідження:

Теоретичні методи: аналіз і синтез психолого-педагогічної, науково-методичної, лінгвістичної літератури з проблеми дослідження, моделювання навчального процесу; логіко-теоретичний аналіз змісту програми для виявлення внутрішньопредметних зв'язків у ході опрацювання теми “Місце та роль відокремлення в структурі простого ускладненого речення”; встановлення рівнів і розробка критеріїв сформованості мовної і мовленнєвої компетенції студентів; аналіз творчих робіт учнів середніх шкіл, ліцеїв, гімназій та студентів педколеджів, інших ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації.

Емпіричні методи: педагогічні спостереження за опрацюванням даної теми в школі й педколеджі, використанням досліджуваних мовних одиниць у мовленні студентів на заняттях з різних предметів та під час педагогічної практики; узагальнення власного 23-річного досвіду викладання української мови в педучилищі (педколеджі) й досвіду вчителів шкіл та викладачів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації (відвідування занять, аналіз навчально-методичної документації тощо); індивідуальні бесіди зі студентами і викладачами; анкетування учнів і студентів; педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий, контрольний), у ході якого перевірялась ефективність пропонованої методики опрацювання ВЧР.

Методи статистичної обробки експериментальних даних.

Теоретичними засадами дисертації стали праці мовознавців і методистів щодо проблеми формування мовленнєвої культури взагалі та культури мови вчителя зокрема (Н.Бабич, Т.Балагура, О.Біляєв, Л.Булаховський, І.Дацюк, М.Ілляш, Т.Донченко, А.Коваль, І.Кочан, М.Крупа, Л.Мацько, В.Мельничайко, О.Олійник, В.Пасинок, К.Плиско, М.Пентилюк, Л.Рожило, О.Пономарів, М.Стельмахович, Л.Струганець В.Тихоша, Г.Шелехова, А.Токарська, Я.Топольницький та ін.)

Експериментальною базою дослідження були відділення (факультети) дошкільного виховання та початкового навчання Київського, Львівського і Мукачівського педагогічних коледжів, Бродівського педагогічного училища. Всього в експериментальній роботі взяли участь 382 студенти (192 із них – в експериментальних групах (ЕГ); 190 – в контрольних групах (КГ).

Дисертаційне дослідження проводилося в три етапи.

На першому етапі (1998–1999 роки) з'ясовувалися теоретичні основи дисертаційного дослідження: об'єкт, предмет, мета, завдання, робоча гіпотеза, методи дослідження; вивчалися наукові та методичні праці з проблеми дослідження, стан викладання досліджуваної теми в ЗОШ і традиційне опрацювання ВЧР у педагогічному коледжі; систематизувалася розробка окремих концепцій опрацювання ВЧР на функціонально-комунікативній основі.

На другому етапі (1999–2000 роки) узагальнено результати констатуючих зрізів, опрацьовано матеріали для проведення експериментального навчання. Результати анкетування, опитування й тестування дали змогу виявити рівень лінгвістичних знань та мовленнєвих умінь студентів педагогічних коледжів, систематизувати результати спостереження над мовленням майбутніх педагогів і на основі здобутих даних створити експериментальну програму комунікативно та професійно орієнтованого опрацювання ВЧР.

На третьому етапі (2000–2002 роки) перевірялася ефективність експериментально-дослідного вивчення ВЧР за розробленою методикою та аналізувалися результати формуючого експерименту. Результативність навчання визначалася на основі спостережень за роботою викладачів і студентів, а також за допомогою якісного і кількісного аналізу контрольних зрізів; ураховувалися відгуки викладачів про ефективність і доцільність пропонованої методики.

Результати дослідження використовувалися на заняттях з української мови в педагогічних коледжах (училищах) м. Львова, Києва, Мукачевого, Бродів, у ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації непедагогічного профілю м.Львова (автомобільно-шляховий технікум, кінотехнікум), м.Дрогобича (нафтовий технікум), м.Червонограда (гірничий технікум).

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні необхідності цілеспрямованої роботи над формуванням у студентів стилістично доцільного, комунікативно виправданого мовлення в зв'язку з вивченням досліджуваної теми та комунікативно-спрямованої мовленнєвої діяльності студентів на заняттях української мови і в позааудиторний час; в розробці дидактичної моделі формування мовленнєвої компетенції студентів у процесі опрацювання відокремлених членів речення та виявленні рівнів її сформованості.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що створено методику формування мовленнєвих умінь студентів у процесі роботи над відокремленими членами речення, яка сприяє вдосконаленню викладання української мови та системи роботи з розвитку мовлення студентів, ефективності педагогічного спілкування майбутніх учителів з учнями; розроблено систему навчально-тренувальних вправ, у тому числі й комп'ютерну програму “Методичне забезпечення розділу “Місце та роль відокремлення в структурі простого ускладненого речення”; створено навчальну програму з дисципліни “Основи теорії мовної комунікації”, що забезпечує науково-теоретичну базу формування комунікативних умінь студентів.

Матеріали експериментальної методики можуть бути використані в навчанні мови студентів ВНЗ різних рівнів акредитації, з метою вдосконалення програм для коледжів, у підготовці та читанні спецкурсу студентам-філологам.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується методологічною і лінгводидактичною обґрунтованістю вихідних положень у визначенні основних напрямів дослідження, раціональним застосуванням комплексу методів, адекватних об'єктові, предметові, поставленій меті й завданням дослідження, кількісним і якісним аналізом результатів констатуючого зрізу та формуючого експерименту, системним вивченням спеціальної лінгвістичної, психологічної та педагогічної літератури, експериментальною перевіркою в педагогічних коледжах пропонованої методики з роботи над формуванням мовленнєвих умінь студентів у ході опрацювання відокремлених членів речення.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні положення й результати дослідження обговорювались і одержали схвалення на Всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Нові підходи до викладання української мови у вищому навчальному закладі І-ІІ рівнів акредитації” (Львів, 1998р.), “Ідеї народної та наукової педагогіки у вихованні дітей і молоді” (Івано-Франківськ, 1999р.), “Юрій Липа: голос доби і приклад чину” (Львів, 2001р.); на курсах і семінарах учителів української мови та літератури (Львів, 1998р.,2000р.); на засіданнях обласних методоб'єднань викладачів української мови і літератури ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації (Львів, 1999р., Самбір, 2000р., Львів, 2001р.); на засіданнях предметно-циклової комісії викладачів української мови та літератури Педагогічного коледжу Львівського національного університету імені Івана Франка (1999 – 2002р.р.), Мукачівського гуманітарно-педагогічного коледжу (2001р.), на засіданнях кафедри методики викладання української мови й культури мовлення Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (2000–2002 роках).

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 7 робіт, з яких 4 статті надруковано у фахових періодичних виданнях, 3 – у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

Структура та основний зміст дисертації

Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку основних використаних джерел та додатків (обсяг основного тексту – 160с., загальний обсяг дисертації – 224с.. Список використаних джерел подано на 17с. (221 найменування).

Текст дисертаційного дослідження містить 11 таблиць, 1 діаграму, 1 схему.

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету й завдання; розкрито наукову гіпотезу та схарактеризовано методи, етапи експериментально-дослідного навчання; розкрито методологічні засади, з'ясовано теоретичне і практичне значення здобутих результатів.

У першому розділі – “Теоретичні та методологічні засади опрацювання відокремлених членів речення” – висвітлено науково-теоретичні положення про відокремлення як структурно-семантичний компонент простого речення, стан проблеми в психолого-педагогічній і методичній літературі та практиці роботи школи й педагогічного коледжу, ступінь дослідженості й практичної організації роботи над удосконаленням мовленнєвих умінь студентів у ході вивчення ВЧР, з'ясовано прогалини в традиційній методиці опрацювання ВЧР, накреслено шляхи подальшого вдосконалення методики формування мовленнєвих умінь студентів при опрацюванні відокремлених членів речення.

Для розробки методики вивчення мовознавчих тем у педколеджі важливим фактором стало врахування вікових і психологічних особливостей, на що вказували К.Ушинський, В.Сухомлинський, О.Леонтьєв, І.Синиця та ін.

Проблемі вивчення ВЧР у школі присвячено ряд методичних робіт (Т.Величко, О.Войнова, І.Дацюк, П.Дудик, Д.Іващенко, Л.Кадомцева, С.Канюка, А.Кващук, В.Кононенко, А.Лісовський, А.Медушевський, В.Мельничайко, Т.Олійник, К.Плиско, М.Рогаль, Я.Шлаган та ін.). Проте в науково-методичній літературі недостатньо досліджено питання розвитку мовленнєвих умінь у ході вивчення розділу “Речення з відокремленими членами” не лише в педколеджі, а й у школі.

У розділі узагальнено вивчений досвід роботи над ВЧР у ЗОШ і визначено рівень розвитку в учнів випускних класів мовленнєвих умінь, а також рівень сформованості цих умінь у студентів-першокурсників педагогічних коледжів.

Аналіз навчального плану, програми, тематично-календарного планування вчителів-словесників, методичних розробок, підручників та посібників, відвідування уроків засвідчили, що вчителі ЗОШ мають певний досвід і практику формування мовленнєвих умінь у ході опрацюванні досліджуваної теми. Але їх не приведено до цілісної системи, що забезпечувала б поступовість і наступність формування в учнів-старшокласників і студентів-першокурсників мовної та мовленнєвої компетенції. Співбесіди й анкетне опитування вчителів показують, що не всі вони усвідомлюють відмінність між мовними та мовленнєвими вміннями учнів і часто вбачають у правильному пунктуаційному оформленні ВЧР добре сформовані мовленнєві вміння та навички. Це дає підстави стверджувати, що в педагогічних ВНЗ різних рівнів акредитації доцільно ввести до навчальних планів спецкурс “Основи теорії мовної комунікації”, який сприятиме теоретичній підготовці майбутніх учителів до роботи з учнями.

Діагностика рівня сформованості у випускників шкіл та студентів-першокурсників мовленнєвих умінь і навичок використовувати ВЧР у практичному мовленні показала, що він становить у випускників шкіл та першокурсників 42% (за результатами письмового тестування); рецептивної (пунктуаційної) – 53% (написання диктанту); репродуктивної – 49% (написання переказу), а продуктивної – 13% (за аналізом письмових творчих робіт). Це підтвердило думку, що традиційна методика викладання української мови в ЗОШ, яка грунтується на описовому пояснювально-ілюстративному методі, забезпечує достатній рівень сприймання та засвоєння теоретичних знань, але не формує належних умінь користуватися ними в процесі спілкування.

У другому розділі – “Стан вивчення відокремлених членів речення в педагогічному коледжі” – докладно охарактеризовано традиційний підхід до опрацювання ВЧР у педагогічному коледжі, методи і прийоми роботи на заняттях; проаналізовано чинні програми, підручники та посібники, методичну літературу з проблеми; з'ясовано рівень сформованості в студентів мовних знань та мовленнєвих умінь щодо комунікативно виправданого і лінгвістично правильного вживання ВЧР у процесі комунікації. Зазначається, що програми недостатньо виражають комунікативну спрямованість і професійну зорієнтованість опрацювання ВЧР, не задовольняють цих вимог і підручники та посібники, орієнтовані на вдосконалення здобутих студентами в школі лінгвістичних знань. Характер поданих у них вправ і завдань часто не має комунікативної спрямованості. Порушується і принцип наступності, бо викладачі не завжди враховують під час опрацювання матеріалу обсяг засвоєних у школі відомостей.

У вітчизняній методиці мови досі не було жодного дисертаційного дослідження, присвяченого вивченню ВЧР у педагогічному коледжі. Отже, немає належного методичного забезпечення щодо вивчення теми. Тому методика вивчення досліджуваних мовних одиниць у педколеджі потребує серйозних наукових досліджень, методичних розробок і рекомендацій.

Констатуючий зріз передбачав анкетування викладачів і студентів, написання контрольного переказу і творчих робіт. Його результати засвідчили недостатній рівень володіння викладачами методикою розвитку мовленнєвих умінь, відсутність чіткої системи їх удосконалення в процесі вивчення ВЧР, недостатнє і не завжди комунікативно виправдане використання студентами досліджуваних мовних засобів з метою увиразнення висловлювання, надання йому більшої точності, чіткості, емоційності. Визначено рівень мовленнєвих умінь і навичок використання ВЧР у процесі мовної комунікації. Якісний показник рівнів сформованості основних чинників мовної та мовленнєвої компетенції студентів у процесі опрацювання теми за традиційною методикою дещо вищий від рівня сформованості цих чинників у випускників ЗОШ. Так, лінгвістична компетенція студентів складає 61% (процентні показники заокруглювались до одиниць), що свідчить про достатній рівень засвоєння теоретичних знань, пов'язаних з відокремленням; рівень сформованості пунктуаційних навичок – 59%, а рівень сформованості репродуктивної компетенції дещо нижчий (26%), Продуктивна мовна компетенція до початку експериментального навчання (ЕН) складала всього 21%. Це засвідчує пасивність теоретичних знань студентів про відокремлення й підтверджує необхідність удосконалення їхньої репродуктивної мовної та мовленнєвої компетенції в плані доцільного і правильного функціонування відокремлених членів речення.

У третьому розділі – “Функціонально-комунікативний підхід до опрацювання відокремлених членів речення (експериментальна методика)” – викладено вихідні основи експериментальної методики (ЕМ), зміст і програму експерименту; схарактеризовано форми, методи і засоби навчання, обґрунтовано й експериментально перевірено технологію її реалізації на заняттях, відведених програмою на опрацювання ВЧР; описано хід формуючого експерименту і його результати.

В основу ЕМ опрацювання ВЧР з позицій функціонально-комунікативного підходу покладено комунікативні якості мовлення, що були предметом уваги багатьох мовознавців: українських – Н.Бабич, Л.Булаховського, С.Єрмоленко, М.Жовтобрюха, Л.Мацько, М.Сулими; російських – В.Виноградова, Г.Головіна, М.Ілляша, С.Ожегова; методистів – О.Біляєва, М.Вашуленка, В.Мельничайка, Г.Олійника, Л.Паламар, М.Пентилюк, К.Плиско, Л.Струганець. Під час пошуку шляхів оптимізації опрацювання теми й реалізації функціонально-комунікативного підходу бралися до уваги кращі надбання народної дидактики, де рідна материнська мова є одним з першорядних вихователів дитини, а мовлення розвивається на основі активної мовленнєвої діяльності. Спираючись на ідеї народної та наукової педагогіки, взято як основний функціонально-комунікативний підхід до вивчення теми. Суть його полягає в навчанні студентів розв'язувати комунікативні завдання, щоб досягти високого рівня спілкування рідною (державною) мовою відповідно до особливостей функціонування ВЧР у процесі спілкування. Зрозуміло, що змінилася сама логіка навчання – від комунікативної потреби до засобів мови і мовлення, осмислення їх природи, закономірностей функціонування і використання. Це наповнює навчання новим змістом, який полягає у комплексній багатоцільовій роботі в межах тексту під час активної мовленнєвої діяльності.

У дисертації розроблено й експериментально перевірено методичну систему опрацювання ВЧР у структурі простого ускладненого речення, розраховану на досягнення кінцевої мети – вільного володіння цими синтаксичними мовними засобами в процесі комунікації. У її розробці використано досягнення сучасної лінгвістики, психолінгвістики, дидактики й методики рідної мови. Методика дослідного навчання передбачала в процесі опрацювання лінгвістичного матеріалу використовувати основні види мовленнєвої діяльності, враховувати особливості конкретних мовленнєвих ситуацій. Оскільки вихідним пунктом здійснення мовної комунікації є ситуація, мовленнєва діяльність пов'язувалася насамперед з усвідомленням адресантом мети висловлювання, що визначає вибір змісту, типу, форми і стилю мовлення, добір відповідних мовних засобів, зокрема речень з відокремленими та уточнюючими членами речення.

Установлено, що однією з умов досягнення поставленої мети є і правильна організація навчання: використання різноманітних форм і методів роботи (індивідуальні та колективні), новітніх технологій (комп'ютерні програми), різноманітних аудіовізуальних засобів (диктофонні та магнітофонні записи, таблиці, ілюстративний матеріал тощо); максимальне врахування здобутих у школі знань. У системі методів навчання основними були проблемно-пошуковий та творчий. Засобом структурування навчального матеріалу стало опрацювання відомостей з теми укрупненими логічно завершеними частинами з використанням узагальнюючих таблиць і схем, раціональний розподіл часу на теорію та практику.

Істотною особливістю ЕМ є диференційований підхід до лінгвістичного матеріалу з урахуванням практичної важливості функціонування певного типу відокремлень та уточнень у комунікативному процесі; значення відокремлених другорядних та уточнюючих членів речення в організації мовленнєвого процесу, а також для засвоєння інших тем і підрозділів; використання відокремлень та уточнень як засобів емоційно-експресивного синтаксису в мовленні студентів.

Значне місце в ЕМ займає система навчально-тренувальних вправ, що передбачає виконання дій та операцій, характерних для продукування та вдосконалення висловлювань (членування тексту на складові частини, поширення, доповнення, скорочення висловлювань, перебудова мовного матеріалу, побудова синтаксичних одиниць усіх рівнів з відокремленими членами речення, виправлення помилок та редагування текстів). У процесі формування системи вправ прогнозовано труднощі в оволодінні певними видами відокремлень (неузгоджені означення, прикладки), визначено роль і дидактичні можливості міжпредметних та внутрішньопредметних зв'язків, які полягають у взаємодоповненні теоретичного та взаємозабезпеченні ілюстративного матеріалу суміжних предметів, у спільності методичних підходів до вироблення лінгвістично правильного та комунікативно виправданого мовлення студентів.

Такий підхід до вивчення теми в коледжах передбачає досконале володіння живою мовою і практичне використання відокремлених членів речення у відповідній мовленнєвій ситуації. При цьому акцент переноситься з традиційної настанови – засвоєння заданої інформації – на розвиток культури мовлення, мислення, почуттів, поведінки особистості, що утворюють той центр, навколо якого поєднуються знання, вміння, навички і стають виразниками неповторної мовної індивідуальності.

В основу формування комунікативних умінь і навичок у процесі вивчення ВЧР покладено сукупність понять з лінгвістики тексту, стилістики й теорії мовленнєвої діяльності (про текст, типи, стилі, жанри мовлення, ситуацію спілкування, основні правила спілкування). Саме в мовленнєвій діяльності реалізуються естетичні можливості ВЧР. Активна ж комунікативна діяльність стимулює вироблення індивідуального мовного стилю, розширює сферу функціонування ВЧР у мовленні, збагачує та увиразнює саме мовлення, сприяє загальному та професійному розвитку особистості.

Відмінність експериментальної методики від традиційної полягає в уточненні цільового компонента мовленнєвої роботи (підвищувати мовленнєву компетенцію студентів, удосконалювати мовленнєві вміння, сприяти формуванню мовної особистості кожного); чіткому визначенні змістового компонента (обсяг мовних знань та мовленнєвих умінь, на засвоєння яких мають бути спрямовані зусилля викладача і студентів); у максимальній конкретизації діяльнісного компонента (добір дидактичних засобів і видів роботи, що стимулюватимуть мовленнєвий розвиток студентів у нерозривній єдності із засвоєнням лінгвістичного матеріалу).

Є два шляхи вдосконалення мовленнєвих умінь і навичок, а саме: орієнтація на позитивне, що допомагає досягти точності у висловлюванні й часто практикується у школі; відштовхування від негатива. За основу взято другий, бо саме він сприяє вдосконаленню здобутих у школі лінгвістичних знань і свідомому використанню ВЧР відповідно до комунікативної потреби та життєвої ситуації. В експериментальному опрацюванні теми віддано перевагу спонукально-пошуковому характеру навчання, що дало змогу формувати пізнавальну самостійність, розвивати творчі здібності, органічно поєднувати навчання з вихованням, формувати патріотично свідому особистість.

Процес поглиблення частково відомого і засвоєння нового матеріалу з досліджуваної теми поділено на два етапи: 1) теоретично-практичний – виведення теоретичних положень щодо комунікативної функції ВЧР у конкретній мовленнєвій ситуації; 2) практично-теоретичний – опора на лінгвістичні знання в процесі добору мовних засобів для конкретних комунікативних актів, визначення смислової ролі відокремлень у висловлюваннях. У плануванні практичної роботи з розвитку комунікативних умінь і навичок ураховувалися й етапи становлення мовлення – від сприймання через осмислення до вираження. На кожному наступному етапі студент наближався до самостійного вибору оптимального комунікативно доцільного варіанта висловлювання. Починаючи з аналізу допущених у процесі використання/невикористання ВЧР помилок, студенти змушені були шукати засоби вдосконалення свого писемного мовлення. Схематично це виглядало так:

перший етап – аналітичний (визначення допущених комунікативних помилок у конкретних текстах і мовних ситуаціях). Завдання і вправи, які виконувалися на цьому етапі роботи, сприяли поглибленню лінгвістичної і вдосконаленню рецептивної мовної компетенції. Аналізуючи текстовий матеріал, визначаючи характер допущених у ньому помилок, спостерігаючи за місцем і роллю ВЧР у синтагматичному та актуальному членуванні його, виголошуючи та виразно читаючи речення й тексти з ВЧР, студенти навчалися не лише “чути” ВЧР, а й інтонаційно правильно читати тексти з ними. Написання міні-диктанту дало змогу перевірити рівень сформованості рецептивної мовної компетенції. Після кожного етапу роботи проводився контрольний замір знань в експериментальних та контрольних групах, який став основою визначення загального рівня сформованості в студентів основних чинників мовленнєвої компетенції;

другий етап – конструктивний (побудова текстів відповідно до визначених комунікативних і граматичних завдань). На цьому етапі основна увага зверталася на вдосконалення корекційної мовної компетенції: слухання, аналіз та вдосконалення студентських висловлювань. Цьому сприяло виконання вправ на оцінку стилістичної та емоційно-експресивної функції відокремлених другорядних і відокремлених уточнюючих членів речення, редагування текстів, виконання різних конструктивних вправ, вибір мовних засобів з синонімічного ряду залежно від запропонованої ситуації;

третій етап – осмислювальний (перебудова комунікативного завдання тексту та його емоційно-образного навантаження й спостереження за його зміною); основне завдання – вдосконалити репродуктивну та продуктивну предметну мовленнєву компетенцію, відтворити почуті тексти в усній і письмовій формах;

четвертий етап – комунікативний (пошуки й визначення мовних засобів для створення власних висловлювань відповідно до визначеного комунікативного завдання). Вправи і завдання, що виконувалися на занятті, мали творчий характер і були спрямовані на вдосконалення продуктивної мовленнєвої компетенції.

Унаслідок реалізації міжрівневих зв'язків мови пропонована система вправ забезпечила роботу над усіма сторонами досліджуваного мовного явища як по “вертикалі” – від сприймання до вільного користування, так і по “горизонталі” – у зіставленні з іншими придатними для вираження того ж змісту засобами. У процесі навчання відпрацьовувалися комунікативно-стилістичні вміння, складовою яких є вміння використовувати ВЧР відповідно до умов і мети спілкування.

Дидактичним матеріалом слугували тексти з публіцистики, ділових паперів, художньої літератури, творчі роботи студентів. У роботі чітко визначено місце, роль та характер внутрішньопредметних і міжпредметних зв'язків, місце й роль пропедевтичної роботи в опрацюванні ВЧР. Належне місце в ході вивчення ВЧР відведено інноваційним технологіям, зокрема спеціально розробленій з цією метою комп'ютерній програмі опрацювання ВЧР.

Мовленнєва діяльність проводилась у контексті ситуації педагогічного спілкування, набувала виразного комунікативного характеру. Так реалізувався комунікативний принцип у тематичному й ситуативному варіантах. Дослідна методика полягала у формуванні в студентів на основі глибоких лінгвістичних знань про ВЧР здатності реалізувати всі необхідні види мовленнєвої діяльності з комунікативно виправданим використанням зазначених мовних одиниць.

Формуючий експеримент охоплював 8 академічних груп загальною кількістю 192 студенти. Тема опрацьовувалась у двох варіантах: у контрольних групах – за традиційною, в експериментальних – за розробленою дослідною методикою. Показник досягнутих успіхів одержано за допомогою порівняння констатуючих зрізів та контрольних, проведених на завершальному етапі дослідного навчання.

У ході опрацювання ВЧР аналізувалися не лише письмові роботи, що виконувалися в аудиторії на заняттях з мови, а й письмові відповіді з філософії, історії України, українознавства; диктофонні записи усних відповідей з педагогіки, психології; творчі роботи з української та зарубіжної літератур. Це дало змогу побачити реальну картину функціонування ВЧР у мовленні студентів ЕГ та КГ, про що свідчить наведена нижче діаграма.

Рівень сформованості лінгвістичної, рецептивної, репродуктивної, продуктивної мовної й мовленнєвої компетенції перевірявся за спеціально розробленими критеріями, а також відповідно до норм оцінювання знань, умінь і навичок студентів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації. Найважливіші з них:

- знати різновиди ВЧР та способи їх вираження й відокремлення на письмі й в усному мовленні;

- адекватно сприймати зміст висловлювання з ВЧР та розрізняти інтонаційне оформлення відокремлених другорядних та відокремлених уточнюючих членів речення;

- відтворювати текст адекватно до змісту оригіналу, вживаючи ВЧР;

- комунікативно виправдано використовувати синонімічне багатство конструкцій з відокремленими членами речення у власному усному та писемному мовленні;

- уникати синтаксичної тавтології та багатослів'я;

- володіти технікою уточнень і доповнень за допомогою ВЧР.

Оцінювання результатів навчальної діяльності здійснювалося на основі врахування:

а) основної мети опрацювання ВЧР, що передбачає вдосконалення мовленнєвого розвитку особистості;

б) освітнього змісту навчальної теми;

в) функціонально-комунікативного підходу до вивчення мовного матеріалу в аспекті практичних потреб розвитку мовлення.

Рівень сформованості основних чинників мовної та мовленнєвої компетенції

Лінгвістична Рецептивна Репродуктивна Продуктивна

100...

90.....

80..... 78% 78% 76% 72%

70..... 61% 65% 62%

60.... 59% 56% 52%

50.....

40.....

30..... 26% 21%

20.....

10.....

0.....

КЗ КГ ЕГ КЗ КГ ЕГ КЗ КГ ЕГ КЗ КГ ЕГ

– контрольний замір знань (початковий); – контрольні групи; – експериментальні групи.

Зрізові контрольні роботи показали, що процес поглиблення теоретичних знань про відокремлення і вдосконалення синтаксичної будови мовлення студентів ЕГ відбувається інтенсивніше й ефективніше. Рівень сформованості всіх чинників мовленнєвої компетенції у групах, які працювали за ЕМ, вищий (у середньому на 17%) порівняно з групами, що працювали за традиційною методикою. Це свідчить про дієвість експериментальної методики, яка інтенсифікує засвоєння лінгвістичних знань та вдосконалює мовленнєві вміння, підвищує результативність занять. Отже, у дисертації доведено можливість планомірного і цілеспрямованого впливу на процес формування синтаксичної будови писемного мовлення студентів. Успіху в удосконаленні мовленнєвих умінь студентів, збагаченні синтаксису їхніх висловлювань можна досягти за умови системного підходу до опрацювання відокремлених членів речення, тобто поєднання рецептивної, репродуктивної та продуктивної діяльності студентів у процесі роботи над лінгвістичною темою.

Результати дослідження дають змогу зробити такі основні висновки:

Експериментальна методика, передбачаючи постійну мовленнєву діяльність, має і значний розвивальний потенціал, сприяє вдосконаленню мовленнєвих умінь студентів під час опрацювання ВЧР, урізноманітненню навчальних дій з мовним матеріалом, а звідси й підвищенню ефективності всього навчального процесу оволодіння рідною (державною) мовою.

Матеріали експерименту підтверджують робочу гіпотезу про те, що:

функціонально-комунікативний підхід до опрацювання відокремлень забезпечує належний рівень знань і вмінь сприймати, аналізувати, відтворювати й створювати зв'язні висловлювання різних типів і стилів мовлення;

формування в студентів педагогічних коледжів усіх рівнів мовної і мовленнєвої компетенції в ході опрацювання досліджуваних мовних засобів складає безперервний процес, що ґрунтується на вміннях спостерігати, сприймати, аналізувати, відтворювати, конструювати, редагувати, вдосконалювати тексти за допомогою відокремлених членів речення;

вивчення явища відокремлення тематичним блоком з використанням узагальнюючих таблиць і схем сприяє інтенсифікації навчального процесу, свідомому засвоєнню систематизованих знань і формуванню стійких комунікативних умінь;

організована за допомогою ситуативних вправ мовленнєва діяльність на заняттях в усіх її видах (слухання, читання, говоріння, письмо) сприяє виробленню вмінь вільно і творчо використовувати відокремлені другорядні та уточнюючі члени речення в процесі мовної комунікації, підвищенню загальної мовленнєвої культури студентів;

використання відокремлених членів речення у висловлюваннях студентів відповідно до мети й умов комунікації є одним із факторів формування свідомої мовної особистості.

У системі вправ ефективними виявилися передкомунікативні та комунікативні, які сприяли пошуку найбільш доцільних і комунікативно виправданих мовних засобів і забезпечували мовленнєву діяльність студентів аналогічно до життєвої ситуації. Внутрішньопредметні зв'язки (з орфографією, морфологією, синтаксисом складного речення тощо) забезпечують усвідомлення місця і ролі відокремлених членів речення в цілісній системі лінгвістичних знань, а міжпредметні – розуміння практичної значущості різного типу відокремлень у процесі мовленнєвої діяльності;

Підтверджуючи необхідність удосконалювати навчальні програми, підручники та посібники з української мови для педагогічних коледжів з орієнтацією на професійну комунікативну діяльність, вважаємо за доцільне ввести до навчальних планів педагогічних факультетів спецкурс “Теорія мовної комунікації”, що зможе дати майбутнім учителям основи теорії мовної комунікації і таким чином забезпечити при опрацюванні конкретної теми розв'язання власне комунікативних мовних завдань. Така програма розроблена автором дисертаційного дослідження й рекомендована Науково-методичним центром вищої освіти Міністерства освіти та науки України для використання в навчальному процесі ВНЗ 1-11 рівнів акредитації як авторська.

Результати експериментального навчання можуть бути використані для уточнення чинних та створення альтернативних навчальних програм для педколеджів з української мови, для підготовки нових підручників та посібників, збірників вправ.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів організації роботи над відокремленими членами речення. Важливим напрямом подальшого розв'язання проблеми вдосконалення мовленнєвих умінь студентів є розробка інтегрованого курсу “Українська мова – виразне читання” на основі функціонально-комунікативного підходу для відділень початкового навчання та дошкільного виховання. Належне місце в цьому курсі відводиться й відокремленим членам речення як засобу увиразнення мовлення студентів.

Перспективу подальшого опрацювання відокремлених другорядних та уточнюючих членів речення бачимо в удосконаленні професійного мовлення при вивченні інших рівнів мови, зокрема пунктуації та стилістики.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях.

1. Стахів М.О. Нові підходи до викладання української мови у вищому навчальному закладі І-ІІ рівнів акредитації // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 1998. – № 4. – C. 178 – 187.

2. Стахів М.О. Використання етнопедагогічних ідей у процесі вивчення української мови ( на прикладі навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації) // Ідеї народної та наукової педагогіки у вихованні дітей і молоді ( Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (4-5 листопада 1999 року, м.Івано-Франківськ: НМЦ “Українська етнопедагогіка і народознавство” АПН України і Прикарпатського університету ім.В.Стефаника, 1999. – с.171–177.

3. Стахів М. О. Міжпредметна інтеграція у процесі вивчення української мови (ВЗО І-ІІ рівнів акредитації) // Джерела: Наук.-метод. вісник Івано-Франківського обласного ІПОПП, 1999. – № 4. – С.137–144.

4. Стахів М.О. Стилістичні особливості функціонування відокремлених членів речення в оповіданнях Ю.Липи // Юрій Липа: голос доби і приклад чину: Зб. наук. праць.– Львів, ЛНУ, 2001. – С. 136–139..

5. Стахів М.О. Планування теоретичного та практичного аспектів опрацювання відокремлених членів речення в педагогічному коледжі // Наук. записки Терноп. держ. пед. уні–тету. (Сер.: Педагогіка). – №8. – 2000. – С.95–98.

6. Стахів М.О. Аналітичні, конструктивні та комунікативні вправи при опрацюванні відокремлених членів речення у педагогічному коледжі // Наук. записки Терноп. держ. пед. уні–тету (Сер. Педагогіка). – №10. – 2000. – С.116–121.

7. Стахів М.О., Михайлишин Р.Р. Функціонально-комунікативний підхід до навчання мови в коледжі // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2001. - № 2. – С.135–142.

8. Стахів М. Програми педагогічних коледжів. Основи теорії мовної комунікації (для спеціальності 6.030500. “Англійська мова та література” та “Німецька мова та література”). – Львів, 2001. –24с.

Стахів М.О. Робота над відокремленими членами речення як засіб удосконалення мовленнєвих умінь студентів педагогічних коледжів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.02 – теорія і методика навчання української мови. – Інститут педагогіки АПН України. – Київ, 2002.

У дисертації викладено теоретично обґрунтовану та експериментально перевірену методику опрацювання відокремлених членів речення на основі функціонально-комунікативного принципу, що сприяє вдосконаленню мовленнєвих умінь студентів педагогічних коледжів (училищ). Суть методики полягає в опрацюванні відокремлених членів речення укрупненим тематичним блоком з максимальним формуванням умінь і навичок у всіх видах мовленнєвої діяльності, врахуванням здобутих у школі знань, опорою на внутрішньопредметні та міжпредметні зв'язки, використанням новітніх технологій (комп'ютерна програма) та чіткої системи навчально-тренувальних аналітичних, передкомунікативних та