Чернівецький національний університет
Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича
Совінська Наталія Вікторівна
УДК 94(477):314.743
внесок Української діаспори країн
Західної Європи в розвиток економіки
та культури незалежної України
(1991 – 2001 рр.)
Спеціальність 07.00.01 – історія України
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Чернівці – 2002
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі українознавства Тернопільської академії народного господарства Міністерства освіти та науки України.
Науковий керівник: кандидат історичних наук, професор
Лановик Богдан Дмитрович,
Тернопільська академія народного
господарства, завідувач кафедри
українознавства, заслужений працівник
народної освіти України
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
Юрій Михайло Федорович,
Чернівецький торговельно-економічний
інститут Київського національного
торговельно-економічного університету,
завідувач кафедри соціально-економічних наук
кандидат історичних наук, доцент
Качараба Степан Петрович
Львівський національний університет
імені Івана Франка, завідувач кафедри
історичного краєзнавства
Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ
історії культури українського народу (м. Київ).
Захист відбудеться 27.12.2002 року о 10 годині на засіданні вченої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012 м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18).
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012 м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).
Автореферат розісланий 25.11.2002 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Н. Ю. Ротар І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дисертації зумовлена об'єктивною необхідністю дослідження соціально-економічних причин утворення західноєвропейської української діаспори, її кількісного та якісного складу та внеску в економічний, політичний і культурний розвиток нашої держави та країн поселення.
Беззаперечним є те, що діаспора своїм буттям урізноманітнює та збагачує українську присутність у світі, а також надає посильну допомогу історичній батьківщині. Тому налагодження, розширення й зміцнення зв'язків з українською діаспорою – першочергове завдання материкових українців. Зокрема, це стосується використання інтелектуального, політичного та економічного потенціалу діаспори для встановлення дружніх і тісних стосунків України з державами проживання зарубіжних українців, посилення ролі, яку відіграє Україна у світовому співтоваристві. У цьому інтереси української держави й української діаспори цілком збігаються. Саме цими обставинами й обумовлена актуальність теми дисертації.
Вивчення історії української еміграції, її місця і значення у соціально-економічному та політичному житті незалежної України має важливе стратегічне значення. Незаперечним є те, що українська діаспора, особливо західна, робить вагомий внесок у розвиток економіки, культури, науки, мистецтва, літератури як України, так і країн проживання. Про це переконливо засвідчено на І-му (21–24 серпня 1992 р.), ІІ-му (21–24 серпня 1997 р.) і ІІІ-му (18–20 серпня 2001 р.) Всесвітніх форумах українців, що відбулися в м. Києві.
Зв'язок роботи з науковими темами та програмами. Дана тема пов'язана з концепцією комплексної наукової програми “Українська діаспора на період до 2000 р.”, яку ухвалив Кабінет Міністрів України в січні 1996 р. Обраний напрямок дослідження є складовою науково-дослідних робіт кафедри українознавства Тернопільської академії народного господарства за 1994 –2001 рр.: “Дослідження проблем зародження української еміграції, її розвиток і зв'язки з материковою Україною” (1994–1995 рр.) № 0195U006331 та “Внесок української еміграції в розвиток освіти, науки, літератури і мистецтва України та країн поселення” (1998 – 2000 рр.) № 0198U001236.
Метою дисертаційної роботи є дослідження історії розвитку взаємовідносин української західноєвропейської діаспори з історичною батьківщиною щодо питань економічного та культурного відродження України у період незалежності при входженні її в європейську співдружність.
У процесі дослідження передбачалось вирішити такі задачі:
· обґрунтувати соціально-економічні та політичні причини зародження й існування західноєвропейської діаспори в ХХ ст., тобто в радянський період;
· показати участь української діаспори західноєвропейських країн у становленні державницько-дипломатичних інституцій і розвитку економіки України;
· з'ясувати роль української європейської діаспори у вирішенні чорнобильської проблеми;
· визначити місце української європейської діаспори в розвитку загальної освіти України;
· охарактеризувати співпрацю науковців західноєвропейської діаспори та України;
· дослідити участь західноєвропейської діаспори у вирішенні проблеми видання художньої літератури;
· проаналізувати внесок української діаспори країн Європи в розвиток українського національного мистецтва;
· вивчити перші результати діяльності української західноєвропейської діаспори щодо повернення в Україну історико-культурних цінностей із країн Західної Європи.
Об'єктом дослідження є українська діаспора країн Західної Європи у період становлення незалежності України (1991–2001 рр.).
Предметом дисертаційного дослідження є внесок української західноєвропейської діаспори у розвиток економіки, освіти, науки й культури України за період становлення її як незалежної держави. Для здійснення наукового аналізу обрано такі країни, як: Німеччина, Франція, Великобританія, Бельгія, Швеція, Швейцарія, Австрія, Італія та ін.
Хронологічні рамки дисертації охоплюють 1991–2001 рр. Вони зумовлені тим, що в період становлення незалежної України були всі можливості для української діаспори взяти всебічну участь у розбудові нашої держави як рівноправного суб'єкта європейської спільноти.
Територіальні рамки дослідження охоплюють Україну як центр світового та західноєвропейського українства.
Методологічною основою дисертації є принцип історизму, який тісно переплітається з принципами об'єктивності та розвитку. Використаний у роботі проблемно-хронологічний метод дав змогу комплексно дослідити тему дисертаційного дослідження.
Відповідно до принципів історизму в дисертації проаналізовано роль і місце української діаспори у розбудові незалежної Української держави за перше десятиріччя в хронологічному порядку з урахуванням наростання чи спаду цього процесу в кількісному та якісному виразах. Порівняльно-історичний метод дав змогу зіставити внесок української еміграції за останні роки з тим, що було зроблено раніше.
Дисертаційне дослідження у географічному плані стосується європейських країн, тому використання статистичного методу дало змогу зробити аналітичні порівняння внеску української діаспори досліджуваного регіону з допомогою, наданою діаспорою Північної і Південної Америки та Австралії.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на рівні вимог сучасної історичної науки вирішується важлива наукова проблема. Вперше у вітчизняній історіографії зроблено спробу комплексного дослідження внеску української діаспори західноєвропейських країн у розвиток економіки та культури незалежної Української держави. Проаналізовано роль і місце української діаспори Західної Європи за останнє десятиріччя (1991–2001 рр.) у національному відродженні України. Обґрунтовано об'єктивну необхідність у розвитку взаємовідносин України з українською діаспорою не лише Західної Європи, а й країн світу.
Практичне значення одержаних результатів дослідження в тому, що основні положення, висновки наукової роботи, фактичний матеріал можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з історії України, історії української діаспори, навчальних і методичних посібників та під час розробки вузівських спецкурсів. Матеріали дисертації можуть стати допоміжною ланкою при розробці нормативних актів з питань розвитку взаємовідносин України з країнами, в яких проживає українська діаспора. Дана наукова праця сприятиме ґрунтовнішому вивченню проблем історії української діаспори й активізації досліджень у цій галузі.
Апробація результатів дисертації здійснена шляхом її обговорення та надання рекомендації до захисту на засіданні кафедри українознавства Тернопільської академії народного господарства, кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича; її загальна концепція, окремі аспекти знайшли відображення в доповідях автора на науково-практичних конференціях:
· міжнародній науковій конференції історичного факультету Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка, історичного факультету Львівського державного університету ім. І. Франка, Інституту національного відродження України “Українсько-польські відносини в ХХ столітті: державність, суспільство, культура (Stosunkі ukraіnsko-polskі w XXіeku: paсstwowуњж, spoіe-czeсstwo, kultura)” (15–16 квітня 1999 р., м. Тернопіль);
· міжнародній науковій конференції Тернопільської академії народного господарства, Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка, Тернопільського територіального відділення Всеукраїнського наукового та професійного товариства ім. М. Міхновського, Тернопільської обласної організації Конгресу українських націоналістів “Внесок української еміграції у розвиток національної і світової культур” (10–12 червня 1999 р., м. Тернопіль);
· всеукраїнській науковій конференції кафедри українознавства Тернопільської академії народного господарства, Тернопільської обласної організації Конгресу українських націоналістів, Тернопільського територіального відділення Всеукраїнського наукового та професійного товариства ім. М. Міхновського “Роль християнства в розвитку української та світової науки, освіти і культури” (27 січня 2000 р., м. Тернопіль);
· всеукраїнській науковій конференції Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка “Інноваційні технології у процесі викладання історії” (28–29 листопада 2000 р., м. Тернопіль).
За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано 17 наукових праць загальним обсягом 28,2 друкованого аркуша. З них: у фахових виданнях – 4 статті; у матеріалах і тезах конференцій – 4 статті; в одній брошурі, в статті “Економічної енциклопедії” (том 2) та у двох книгах.
За структурою дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, три з яких поділено на параграфи, висновків (разом – 166 сторінок), переліку використаних джерел (280 позицій), додатків (18 на 40 сторінках). Повний обсяг дисертації – 225 сторінок.
ІІ. Основний зміст дисертації
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету і завдання наукового дослідження, охарактеризовано його теоретико-методологічну основу, практичне значення, а також наведено дані про апробацію отриманих результатів.
У першому розділі “Історіографія і джерельна база проблеми” проаналізовано літературу з обраної теми та охарактеризовано матеріали архівних фондів. Через обмеженість історіографії проблеми з відомих причин чимало істориків України не мали змоги об'єктивно її дослідити. Лише завдяки науковим розвідкам істориків діаспори можна довідатися про діяльність і роль видатних постатей української еміграції у суспільно-культурному та політичному житті країн поселення.
І хоча тема дисертаційного дослідження охоплює перше десятиліття незалежності України, в історіографії використано більш ранні дослідження з метою вивчення та узагальнення соціально-економічних причин, їх наслідків і впливу на демографічні процеси розселення нашого народу не лише в країнах Західної Європи, а й у США, Канаді та інших державах світу.
Перші праці на цю тематику з'явилися в Галичині та на Заході. Їх авторами були історики Ю. Бачинський та І. Борщак, які з фактологічної точки зору дослідили та узагальнили ряд питань, зокрема з демографії українців-автохтонів за межами України.
У 1934 р. дослідник В. Галич опублікував у м. Парижі монографію, а в м. Львові – першу “Українську загальну енциклопедію” (УЗД), в яких було підведено підсумок еміграції українців до 30-их рр. ХХ ст.
Деталізував та узагальнив знання про українську європейську еміграцію професор Українського вільного університету у м. Празі С. Наріжний у монографії “Українська еміграція”, де обґрунтував соціально-економічні причини еміграції і наслідки панування тоталітарного режиму в Україні, розкрив взаємовідносини української діаспори з урядами країн їх поселення, вказавши, що більшість урядів країн Європи сприяла українським емігрантам і забезпечувала їм захист від політичних переслідувань з боку радянської влади.
У багатьох працях авторських колективів висвітлена еміграція українців під час і після Другої світової війни. Наукові розвідки базуються на історичних фактах, достатньо ілюстровані та відтворюють тогочасну дійсність, а також їх автори намагаються проаналізувати причини і наслідки еміграції.
Після Другої світової війни значно зросла кількість наукових досліджень з історії української західної еміграції. Перші з них – це монографії С. Запорожця, Ф. Пігідо-Правобережного, Л. Баграмова, А. Ковальчука, П. Кравчука та А. Шлепакова. Однак у роботах цих авторів процеси української еміграції висвітлені вузько та однобічно, відсутні статистичні дані щодо кількісного складу емігрантів.
Історію української еміграції в Німеччині та Австрії після Другої світової війни досліджено у монографії В. Маруняка. Важливим дослідженням на вказану тематику є наукова праця колективу авторів за редакцією А. Мілянича “Українські поселення”, в якій обґрунтовано особливості та причини розселення українців по країнах світу. При цьому було використано статистичні дані про українську діаспору на кінець 70-их рр. ХХ ст.
Вагомий внесок в історичну науку з української еміграції зробили науковці діаспори повоєнного періоду. Так, Наукове товариство ім. Т. Шевченка видало історично-меморіальні збірники про Тернопільський край, Волинь і Волинське Полісся.
Детально питання діаспори проаналізовано у десятитомній “Енциклопедії українознавства” (1955–1984 рр.) та п'ятитомній англомовній “Encyclopedia of Ukraine” (1985–1993 рр.).
Зі здобуттям Україною незалежності та зруйнуванням ідеологічних стереотипів зростає інтерес громадськості до історії, сучасного життя, надбань у сфері економіки, науки, культури, освіти, мистецтва і літератури української діаспори. У результаті цього з'являються публікації про невідомих письменників, митців, науковців західної діаспори, друкуються їхні твори, а основне – розгортається наукове вивчення діяльності представників діаспори. При цьому налагоджується активна співпраця вчених України та закордону.
Так, у 1988 р. у США започаткований науковий проект щодо підготовки і видання багатотомної “Енциклопедії української діаспори” (ЕУД). Донедавна його виконували силами діаспори під керівництвом професора політології Чиказького університету ім. Лойоли В. Маркуся (видано 4 томи). У результаті наукових контактів головного редактора ЕУД з керівником відділення етносоціологічних та етнополітичних досліджень Інституту соціології АН України членом-кореспондентом АН України В. Євтухом у вересні 1993 р. між Інститутом соціології та головною редакцією ЕУД був підписаний договір про співпрацю. Нині робота над цим вагомим науковим дослідженням триває.
Важливе значення має наукова розвідка “Ukraіne and Ukraіnіans throughout the World. A Demographic and Sociological Guide to the Homeland and it's Diaspora” (головний редактор Енн Ленчик Павличко), в якій авторський колектив розкриває зміст і значення діяльності української діаспори для культурного та економічного розвитку країн поселення. Головний акцент у праці зроблено на необхідності збереження самобутності представників української еміграції.
Актуальною для України та української діаспори є фундаментальна праця історика доктора І. Нагаєвського “Історія Української держави двадцятого століття”, в якій він обґрунтував об'єктивні причини та наслідки еміграції українського народу, дослідив особливості цього явища і вказав на необхідність культурного взаємообміну між історичною батьківщиною та діаспорою.
Цікавий фактичний матеріал з історії української діаспори містить науково-популярний збірник “Російщення України” (США). У наукових розвідках автори І. Білинський, С. Вожаківський і М. Чировський розкривають історичні та соціально-національні проблеми руйнування економіки України, нищення і занепаду її культури.
Цінною є праця вчених Л. Луцюка та Б. Кордана ”Anglo-American on the Ukrainian gustion 1938–1951”, де зібрані цікаві документи, статистичні дані та аналітичний матеріал про особливості української еміграції в Північній Америці за період з 1938 до 1951 р.
Особливе наукове значення має довідник “Зарубіжні українці” авторського колективу вчених України (С. Лазебника, Л. Лещенка, Ю. Макара, П. Орленка) та Канади (Я. Балана, Б. Кравченка, Ф. Свиріпи) як перша в незалежній Україні наукова праця з історії світового українства.
У навчально-монографічних роботах професора Львівського національного університету Ф. Д. Заставного “Українська діаспора” та “Географія України” розкрито політичні, соціально-економічні причини еміграції з України на різних етапах її історії, подано демографічну характеристику, висвітлено економічне та політичне становище українських етнічних груп за кордоном, їх роль і місце в соціально-економічній структурі США, Канади, європейських держав та ін.
Серед десятка праць першого десятиріччя незалежної України заслуговують на увагу наукові роботи українських істориків: В. П. Трощинського, А. А. Шевченка, В. Б. Євтуха, А. М. Шлепакова, І. Г. Буркута, Л. Д. Васільєвої, С. В. Кульчицького, Ю. М. Алексєєва, А. Г. Слюсаренка, В. М. Юрківського, С. П. Качараби та ін.
У праці видатного англійського історика Дейвіса Нормана “Європа: Історія” висвітлено історію Європи від найдавніших часів і до наших днів, де велику увагу приділено Україні.
Дослідник Ю. Покальчук у книзі “Українці у Великій Британії” розкриває історію української еміграції в Англії, її вплив на економічне, культурне та політичне життя країни.
Науковець В. Михальчук у праці “Українська Бібліотека ім. Симона Петлюри в Парижі: Заснування, розвиток, діяльність (1926–1998)” детально досліджує історію створення та розвитку Бібліотеки ім. Симона Петлюри в м. Парижі, а також описує життя та взаємини української еміграції у цей період.
Значний інтерес дана тематика викликає у науковців різних вузів України. Так, колектив кафедри українознавства Тернопільської академії народного господарства під керівництвом професора Б. Д. Лановика опублікував результати наукових досліджень з історії української еміграції у трьох монографічних працях, де на базі об'єктивних і документальних джерел висвітлено історію української діаспори та проаналізовано причини утворення українських етнічних груп на всіх континентах, соціально-економічні, політичні та культурні умови їхнього становища й розвитку.
Цікавою є наукова праця Х. Мельничук, Б. Мельничука та Н. Совінської “Журавлина” книга” (у 2 ч.) присвячена українській західній діаспорі. В ній подано основні відомості про життя та діяльність видатних українців Тернопільщини – представників західної діаспори. Книга побачила світ завдяки українському вченому західної діаспори А. Камінському (США).
Суспільно-політичне, культурне і релігійне життя української діаспори досліджено у дисертаційних роботах О. Уткіна “Информационная деятельность общественных и религиозных объединений украинской диаспоры в странах Запада (1945–1991 гг.)” та І. Дацківа “Втрати Україною історико-культурних цінностей під час Другої світової війни”.
Плідну роботу у дослідженні історії української діаспори веде Міжнародна асоціація україністів, яка у 1990 р. заснувала науковий і культурно-освітній журнал “Вісник Міжнародної асоціації україністів”.
У 1991 р. Товариство зі зв'язків з українцями за межами України започаткувало журнал “Золоті ворота”, серію збірників “Українська діаспора” (спільний проект Інституту соціології АН України та редакції української діаспори при НТШ (США)); різноманітні матеріали про діаспору публікує український тижневик “Вісті з України”.
Розвитку історіографії з історії діаспори сприяє українська еміграція і надає посильну допомогу не лише у формуванні історіографічного фонду, а й бере активну участь у виконанні програми “Відкрита бібліотека” на базі Центральної бібліотеки НАН України ім. В. Вернадського.
Джерельна база дослідження. Основну групу джерел становлять документи і матеріали, які зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління; Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України; поточному архіві Бібліотеки ім. Олега Ольжича у м. Києві. Чимало матеріалів надходить від українців із закордону до Інституту досліджень діаспори, про що свідчать інвентарні книги № –4 та поточний архів і фонди бібліотеки інституту. Певний матеріал почерпнуто у поточних архівах Львівської національної бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України (особливо її рукописного відділу), Львівського національного університету ім. І. Франка. Деякі матеріали про діяльність української діаспори у Франції взято з української Бібліотеки ім. С. Петлюри (м. Париж).
Значний масив джерельної бази дослідження становлять матеріали та документи Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України. Фонди 1185 “Українська діаспорна література” та 1186 “Твори мистецтва діаспори” містять багатий матеріал про діяльність українців-емігрантів. За 1991–1999 рр. у фондах зібрані матеріали 53 фондоутворювачів, відомих в Україні та за її межами вчених, літераторів, митців, серед яких: Яр Славутич, Іван Багряний, Емма Андієвська, Василь Барка, Віра Вовк, Улас Самчук, Іван Огієнко, Михайло Паращук, Євген Маланюк та інші, більшість з яких проживала в європейських країнах.
Цікавий матеріал для дослідження соціально-економічних і політичних передумов європейської еміграції містять фонди Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. Так, у фондах 3563 “Українська еміграція (1921–1940 рр.)” та 4465 “Еміграція в Європу” зібрано багато документальних свідчень про українську еміграцію після Першої світової війни та жовтневого перевороту в Росії 1917 р. Документальні матеріали, фотодокументи, листи, урядові циркуляри свідчать, що українську еміграцію утворювали переважно військові, вчені, політичні діячі та члени їх родин, а також підтверджують, яким чином еміграція вливалася в країни поселення, зберігаючи при цьому українську культуру, мову та традиції. Це виявилося у створенні наукових інститутів і товариств (мм. Відень, Прага, Варшава), музеїв, архівів і бібліотек (мм. Відень, Прага, Париж), українських шкіл (Польща, Чехословаччина, Австрія, Німеччина, Франція та ін.), налагодженні видавничої справи, організації культурного і релігійного життя українських емігрантів.
Важливий матеріал міститься у фондах 4466 “Колекція окремих документів українських націоналістичних еміграційних організацій і осіб (1976–1986 рр., 1987–1991 рр.)” ЦДАВО України, 3561 “Українські націоналістичні організації за кордоном” та 1128 “Літературно-мистецькі цінності”, де зібрано оригінальні документальні акти передачі представниками української діаспори книг та інших матеріалів Україні. Тут наявні архівні матеріали актора, театрального діяча, письменника Миколи Садовського (1856–1933), архів і бібліотека вченого, педагога, культурного діяча та просвітянина Степана Сірополка (1872–1956) і багатьох інших видатних особистостей.
Значну за обсягом групу джерельної бази становлять документи Державного архіву Тернопільської області, зокрема фонду Р 2482 “Відділ репатріації облвиконкому”, вивчення та аналіз яких дали змогу глибоко висвітлити соціально-економічні та політичні причини і наслідки еміграції в Європу.
Ще одну групу джерельної бази дисертаційного дослідження утворюють матеріали інвентарних книг і приймально-здавальних актів, за допомогою яких оформлена передача культурно-мистецьких, літературних і наукових цінностей українським музеям, бібліотекам, картинним галереям, музеям-заповідникам мм. Києва, Львова, Харкова, Полтави, Одеси, Ужгорода, Херсона, Чернігова, Хмельницького, Тернополя, Луцька та ін. (всього 21 місто).
До джерельної бази роботи увійшла також періодика, де опубліковані праці вчених діаспори про їх життя і діяльність. Важливими серед них є: “Українська діаспора” (Київ–Чикаго); “Український історик” (Нью-Йорк – Мюнхен); “Голос України” (Київ – Нью-Йорк – Лондон); “Свобода” (Нью-Йорк); “Українська думка” (Копенгаген); “Шлях Перемоги” (Київ – Нью-Йорк – Лондон – Берлін); “Українське слово” (Київ – Нью-Йорк – Лондон); “Національна трибуна” (Нью-Йорк) тощо.
Вивчення цих джерел, їх науковий аналіз та систематизація сприяли досягненню поставленої мети дисертаційного дослідження.
У другому розділі “Взаємозв'язки західноєвропейської діаспори з Україною у сфері зовнішньополітичної діяльності та економіки” на базі історичних джерел учених української діаспори, заборонених у радянський період, обґрунтовано соціально-економічні та політичні причини української еміграції ХХ ст. Їх спричинили такі події: революція 1905 р., Перша світова війна (1914–1918 рр.), жовтневий переворот у Росії 1917 р., громадянська війна (1918–1920 рр.), Друга світова війна (1939–1945 рр.), встановлення тоталітарного комуністичного режиму в колишньому Радянському Союзі.
Ці обставини зумовили переважно політичну еміграцію значної частини українців спочатку в країни Західної Європи, а згодом у США, Канаду, Бразилію, Аргентину, Австралію та інші держави світу. За неофіційними даними, сьогодні українці проживають у 42 країнах світу.
Внаслідок цього Україна втратила значний матеріальний та інтелектуальний капітал. За кордоном опинилася майже вся еліта: видатні громадсько-політичні діячі, письменники, художники, літератори та вчені. Історична наука на сьогодні ще не має точних статистичних даних, яких втрат зазнала наша держава і яку вигоду отримали країни світу від української діаспори. Адже, за неофіційними даними, загальна чисельність українського етносу сягає 60–80 млн. осіб, тоді як у нашій державі в 1989 р. українців налічувалось трохи більше 37 млн. осіб. Деякі фахівці вважають, що чисельність світової української діаспори більша, ніж чисельність половини населення України, і дорівнює майже двом третинам етнічних українців у нашій державі. За даними дисертаційного дослідження, в країнах Західної Європи українська діаспора становить близько 2 млн. осіб.
Якщо при комуністичному режимі українців вважали “ворогами народу” або “зрадниками батьківщини”, то з проголошенням незалежності України діаспора стала її невід'ємною частиною і має всі можливості не лише репрезентувати нашу державу на світовому рівні, а й розвивати взаємовигідні відносини в економіці, політиці, освіті, науці, літературі, мистецтві тощо.
За короткий період від часу проголошення незалежності України західноєвропейська українська діаспора й наша держава досягли значних успіхів у зовнішньополітичній діяльності.
Після розпаду Радянського Союзу Росія, оголосивши себе єдиною спадкоємицею, привласнила державний золотий запас, будинки дипломатичних служб, торгово-економічних представництв тодішнього СРСР у всьому світі та ін. Перед Україною постали нагальні проблеми: налагодження нормальної діяльності дипломатії, облаштування посольств, кореспондентських пунктів тощо. Для цього були потрібні значні кошти, яких у нашій державі не було. Активну допомогу в цьому надала українська діаспора, яка безкоштовно передала Україні приміщення для посольств. Цю благодійну акцію організували і здійснили українці діаспори.
Так, відомий благодійник В. Попадинець у Великобританії під час відкриття посольства зазначив: “Ми хоч і не дуже багаті матеріально, зате ми багаті на щедрість, розуміння і співпрацю з Україною”. Аналогічно сприяли відкриттю посольств України Зенон Коваль у Бельгії, Кузьма Галицький у Данії та ін.
Значну матеріальну допомогу незалежній Україні надали знані особистості діаспори. Серед них, зокрема, Володимир Кашицький, який придбав в м. Ірпені (Київська область) будинок для школи кобзарства, надав суттєву допомогу лікарням м. Львова; Лука-Богдан Обух, який фінансував будівництво пам'ятника Т. Шевченкові у м. Львові та як інженер-геолог сприяв впровадженню в життя проекту з розробки нафтового родовища в Чернігівській області; Зеновій Нагірняк з Великобританії, який організував гуманітарну допомогу 260 дітям-сиротам школи-інтернату м. Городні (Чернігівська область); Марія Костюк (Німеччина), яка передала значні кошти Почаївській лаврі, закупила 20 бандур для школи кобзарського мистецтва у с. Стрішівка (Київська область), передала 1 тис. дол. у фонд газети “Літературна Україна” тощо; М. Дем'янів, який вніс 1 млн. німецьких марок у фонд Міжнародної премії “Свобода і мир для України”; М. Івасиків з Канади, який в економіку нашої держави вклав 3,5 млн. дол.; українці діаспори, які внесли у Фонд Чорнобиля 65,5 тис. дол.; Іван, Параня та Герман Воси (Бельгія), які створили асоціацію “Діти потребують”, що протягом 1993–1994 рр. у Бельгії оздоровила 42 українських дітей; Об'єднання українських жінок у Великобританії під головуванням Лесі Дяківської, яке жителям Чорнобиля надало значну гуманітарну допомогу, зокрема до 1997 р. сюди було відправлено 9 вантажівок (кожна по 38 т) з медикаментами та іншими товарами; Григорій Горинь з Швеції, Михайло Бойко з Югославії та багато інших українців діаспори, які зробили і роблять вагомий внесок у відродження незалежної України.
Ще один важливий аспект у діяльності західноєвропейської діаспори – інвестування економіки України з метою її розвитку. Однак на сучасному етапі ці вкладення не значні і становлять від 3 до 5 млрд. дол. при потребі 40 млрд. дол. Необхідна надійна законодавчо-правова база, що сприятиме активізації цього процесу.
У політичному аспекті актуальною залишається проблема розвитку взаємовідносин України з діаспорою та країнами поселень. Для її вирішення уряд, Верховна Рада та Президент України докладають чимало зусиль, але цей процес необхідно динамізувати з метою визнання нашої держави центром світового українства.
У третьому розділі “Співпраця України з діаспорою західноєвропейських країн у галузі освіти та науки” проаналізовано взаємовідносини діаспори з материковою батьківщиною у вказаній сфері.
Особливо активно ці контакти розвиваються у галузі науки, оскільки вони є важливими для взаємного розвитку, обміну досвідом у галузі освіти та міжнародної співпраці. Налагодження таких взаємозв'язків відбувається не лише на рівні столичних (Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, Національний держуніверситет ім. Т. Шевченка та ін.), а й регіональних вузів (Одеська національна юридична академія, Дніпропетровський національний державний університет, Прикарпатський університет ім. В. Стефаника та ін.).
Ця співпраця підкріплена офіційними документами, серед яких важливе значення має “Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст.”, схвалена ІІ Всеукраїнським з'їздом працівників освіти у жовтні 2001 р. Однією зі складових втілення в життя “Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ ст.” є Державна програма “Вчитель” (2002 р.), що охоплює комплекс завдань, вирішення яких сприятиме утвердженню нового і престижного суспільного статусу вчителя та інтенсифікації його ролі в навчально-виховному процесі.
Доведено, що європейська діаспора сприяє розвитку творчих взаємозв'язків між вузами України і держав Європи, зокрема: щодо підготовки спеціалістів вищої кваліфікації за європейськими стандартами; щодо обміну вченими та студентами; щодо видання художньої, навчальної та історичної літератури тощо.
Один з основних напрямків діяльності української діаспори – надання допомоги книгами та періодикою (наприклад, газети “Новий шлях”, “Розбудова нації”, “Самостійна Україна”, журнали “Табір”, “Український скиталець”) з метою підвищення інтелектуального рівня нашого народу. Так, за період з 1993 по 1998 р. в Україну за сприяння діаспори передано 106476 одиниць наукових цінностей (7174 праці – з Європи). Українська діаспора надіслала значну кількість раритетних видань та рідкісних примірників періодики, а також творів письменників-емігрантів.
Крім цього, плідно розвивається співпраця між науковцями закордону й України. Зарубіжні вчені беруть активну участь у становленні та розвитку демократичних інститутів незалежної України, в ринковій трансформації економіки, а також діляться досвідом зі своїми колегами у культурній, науковій та освітній сферах.
До того ж між західною діаспорою і Україною налагоджено систематичний обмін студентами та викладачами, а також науковою літературою та інформацією. Це сприяє взаємному розвитку та підвищенню професійного рівня, а головне – консолідації етнічних українців і представників діаспори, репрезентації нашої держави на міжнародному рівні та визнанню її на світовому освітньому ринку як повноцінного партнера.
У четвертому розділі “Внесок діаспори у розвиток української літератури та мистецтва” узагальнено результати наукових досліджень з розвитку взаємовідносин між Україною і європейською діаспорою щодо відродження української літератури та мистецтва як невід'ємних частин національного та духовного відродження української нації.
У дисертації наведено історичні факти, що свідчать про вагомий внесок діаспори у відновлення української літератури та мистецтва. За статистичними даними, завдяки діаспорі у країну повернуто 9930 одиниць літературних (8101 – з Європи) і 1373 одиниці культурно-мистецьких цінностей (135 – з Європи).
Через Національну комісію з питань повернення в Україну культурних цінностей з Франції передано 129 творів і 3 фотографії (Софія Левицька – 111 одиниць, Юрій Кульчицький – 9 та ін.), а також повернуто пейзажі М. Радиша, М. Нестерова, Ю. Рєпіна, скульптури Г. Крука, графічні роботи Л. Мудрецького тощо. Величезну кількість художніх творів діаспора подарувала Національному художньому музею України в м. Києві, серед яких полотна художника В. Хмелюка (Франція), митця О. Мазурика (Франція) та ін. Музей культурної спадщини в м. Києві також отримав архіви, бібліотеки, твори образотворчого та декоративно-вжиткового мистецтва. Вони належали письменникові Олексі Гай-Головкові (Канада), митцеві Михайлові Захарчуку (Великобританія), хореографові Сержу Лифареві (Франція) й ін.
Налагоджена тісна співпраця між діаспорою і Центральним державним архівом музею літератури та мистецтва (ЦДАМЛМ), який отримав праці Володимира Винниченка, літературні твори Емми Андієвської та Олега Ольжича тощо. До того ж налагоджено плідне співробітництво з українцями-емігрантами в Німеччині: письменником І. Кошелівцем, художником Я. Струхманчуком.
Щороку завдяки діаспорі збагачуються фонди художніх, історичних, краєзнавчих музеїв, бібліотек, картинних галерей, заповідників мм. Львова, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Тернополя, Канева, Державного історичного заповідника “Києво-Печерська лавра”, Національної бібліотеки ім. В. Вернадського та ін.
Уряд України наприкінці 1992 р. прийняв рішення про утворення спеціалізованого державного органу – Національної комісії, що обстоюватиме державну політику в галузі повернення культурних цінностей та вживатиме заходів для повернення на історичну батьківщину культурних надбань і їх належного збереження. Основним аспектом у її діяльності стала робота з творчою українською діаспорою.
Українська діаспора протягом тривалого часу створювала літературні та мистецькі цінності, що сприяли подальшому розвитку як європейської, так і світової культур. Багато з них продовжують займатися видавничою діяльністю, друкуючи художню, історичну, суспільно-політичну літературу, таким чином зберігаючи імена і твори українських митців та громадсько-політичних діячів.
Для того, щоб ця робота набула цілеспрямованого і системного характеру, Національна комісія разом з відповідними міністерствами, комітетами, фондами розробила Державну програму “Повернуті імена”. Її мета – створення і здійснення у державі системи заходів, спрямованих на вивчення, повернення в Україну спадщини видатних діячів культури та науки, популяризація їхнього творчого доробку і введення його до наукового й культурного обігу. На наш погляд, це дасть змогу впорядкувати і систематизувати матеріал, отриманий від західної української діаспори.
Висновки. На основі наукового дослідження можна визначити його найважливіші наукові та практичні результати для розвитку науки на сучасному етапі та в майбутньому і розробити рекомендації щодо налагодження взаємовідносин між Україною та європейською діаспорою, національного відродження і розбудови Української держави, здатної стати центром світового українства.
Важливість розвитку взаємовідносин між нашою державою й українською діаспорою в період становлення незалежності України є об'єктивною і необхідною реальністю. Співпраця з українською діаспорою перебуває поки що на початковій стадії, оскільки відомо, що в радянський період на державному рівні її взагалі не існувало. Від цього певною мірою залежить майбутнє української нації.
За результатами дослідження можна зробити такі висновки:
1. Позитивним та історично значимим є те, що Україна на державному рівні (шляхом ухвалення законів, постанов, указів, програм) сприяє налагодженню взаємовідносин з діаспорою Західної Європи та країн світу, хоча на сучасному етапі цей процес перебуває на стадії становлення. У найближчому майбутньому такі відносини слід розвивати в політичному аспекті, залучати видатних вчених, бізнесменів і політиків до участі в роботі Верховної Ради, Кабінету Міністрів та президентських структур, що забезпечить єднання світового українства з історичною батьківщиною – Україною, допоможе активізувати розвиток економіки України та прискорити її входження як повноцінного партнера до світової співдружності держав.
2. Необхідно об'єднати зусилля вчених України і діаспори для розроблення програми економічного зростання та культурного відродження української нації. Однак цю діяльність слід здійснювати на державному рівні.
3. З метою інтеграції України в європейське та світове товариство потрібно сприяти докладанню зусиль діаспори та України у виконанні “Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті.” Відповідно до неї необхідно чітко визначити спільні інтереси української діаспори й нашої держави в розвитку навчально-освітніх закладів та наукових установ.
4. Враховуючи, що освіта в українському зарубіжжі – невід'ємна складова національних інтересів України, слід забезпечити виконання Національної програми “Закордонне українство на період до 2005 року.” В галузі вищої освіти потрібно забезпечити створення філій українських університетів у країнах масового поселення представників діаспори.
5. Визначну роль українська діаспора відіграла у поверненні в нашу державу значної кількості наукової та культурної спадщини її видатних діячів. Саме завдяки активній діяльності української еміграції наші бібліотеки, архіви, заповідники, бібліотеки вузів та науково-дослідних установ поповнюються літературними творами, науковими розвідками, експонатами та особистими архівами письменників, митців і науковців діаспори. У роботі це питання детально висвітлено у кількісному та якісному виразах.
Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:
1. Совінська Н. В. Соціально-економічні та політичні передумови розвитку національної свідомості українства // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка. Серія: історія. – Тернопіль. – 2000. – Вип. 10. – С. 185 – 190.
2. Совінська Н. В. Соціально-економічні та історичні передумови української еміграції // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка. Серія: історія. – Тернопіль. – 2000. – Вип. 11. – С. 129 – 139.
3. Совінська Н. В. До історії української еміграції європейського спрямування та її роль у розвитку національно-культурних та економічних відносин на зламі ХІХ – ХХ ст. // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка. Серія: історія. – Тернопіль. – 2001. – Вип. 12. – С. 70 – 81.
4. Совінська Н. В. Участь української діаспори західноєвропейських країн у розвитку економіки України // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка. – Серія: історія. – Тернопіль. – 2002. – Вип. 2. – С. 87 – 94.
5. Совінська Н. В. Українсько-польська еміграція наприкінці ХХ ст.Україно-польські відносини в ХХ столітті: державність, суспільство, культура. Матеріали міжнародної наукової конференції ТДПУ ім. В. Гнатюка, 15 – 16 квітня 1999 р. – Тернопіль: Лілея, 1999. – С. 57 – 62.
6. Совінська Н. В. Історичний вплив української еміграції на національну свідомість незалежної України / Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє: Щорічник. Матеріали міжнародної наукової конференції. – Тернопіль: Екон. думка, 1999.– С. 26 – 31.
7. Совінська Н. В. Роль релігії у національному розвитку України та української еміграції / Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє: Щорічник. Матеріали всеукраїнської наукової конференції. – Тернопіль: Екон. думка, 2000. – С. 23 – 30.
8. Совінська Н. В. Методологічні проблеми вивчення історії України при входженні її у європейську співдружність // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка. Серія: історія. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції, 20 – 21 березня 2001 р. – Тернопіль. – 2001. – Вип. 12. – С. 226 – 228.
9. Лановик Б., Совінська Н. Міграція населення. // Економічна енциклопедія: У 3-х т. Т. 2 / Відп. ред.: С. Мочерний – К.: Академія, 2001. – С. 385 – 386 (автору належить – С. 385).
10. Роль та місце української діаспори в становленні незалежної Української держави / Б. Д. Лановик, Р. М. Матейко, З. М. Матисякевич, І. Б. Дацків, Н. В. Совінська. – Тернопіль: Екон. думка, 2001. – 292 с. (автору належить – 62 с.).
11. “Журавлина” книга (тернопільська українська західна діаспора): Наук. вид. Тернопільського обласного краєзнавчого музею і ТАНГ / Укладачі: Х. Мельничук, Б. Мельничук, Н. Совінська. – Тернопіль: Екон. думка, 2001. – 271 с. (автору належить – 85 с.).
12. Совінська Н. В. Християнство в національній ідеї України та української західної діаспори. – Тернопіль: Екон. думка, 2001. – 88 с.
13. Совінська Н. В. Економічні, політичні та історичні передумови західної української діаспори і її внесок у розвиток вітчизняної та світової культури на сучасному етапі / Збірник наукових праць ТАНГ. –Тернопіль: Екон. думка, 1999. – Вип. 3. – С. 380 – 412.
14. Совінська Н. В. Українська еміграція: причини і наслідки // Науковий журнал ТАНГ. – Тернопіль: Екон. думка, 2000. – Вип. 3. – С. 170 – 183.
15. Совінська Н. В. Економічна та політична експансія українських земель / Збірник наукових праць ТАНГ. – Тернопіль: Екон. думка, 1998. – Вип. 2. – С. 398 – 403.
16. Совінська Н. В. Історія мовної проблеми в культурному відро-дженні української нації // Наукові записки Національного університету “Києво-Могилянська академія”. – Мандрівець, 2000. – С. 51 – 57.
17. Совінська Н., Ониськів М., Бубній П. Нашого цвіту по
