НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О.О.ПОТЕБНІ

СЕМЕНЮК Олег Анатолійович

УДК 811.161.2 + 811.161.1

МОВА ЕПОХИ ТА МОВНА ОСОБИСТІСТЬ

У САТИРИКО-ГУМОРИСТИЧНОМУ ТЕКСТІ

Спеціальності: 10.02.01 – українська мова,

10.02.02 – російська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі загального та російського мовознавства Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Науковий консультант - доктор філологічних наук, професор

Манакін Володимир Миколайович,

Кіровоградський державний педагогічний

університет ім. В.Винниченка, проректор з

наукової роботи, завідувач кафедри загального

та російського мовознавства

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Єрмоленко Світлана Яківна,

Інститут української мови НАН України,

завідувач відділу стилістики та культури мови;

доктор філологічних наук, професор

Мусієнко Валентина Павлівна,

Черкаський державний університет

ім. Б.Хмельницького, завідувач кафедри

загального та російського мовознавства;

доктор філологічних наук, професор

Слухай Наталія Віталіївна,

Київський національний університет

ім. Т.Г.Шевченка, професор кафедри

російської мови

Провідна установа - Одеський державний університет

ім. І.І.Мечникова, кафедра української мови

Захист відбудеться 05.11.2002 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.172.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України.

Автореферат розіслано 04.10.2002 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

доктор філологічних наук, професор Н.Г. Озерова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Трансформація основних складових функціонування соціуму (політики, економіки, ідеології, культури, побуту) в останні десятиліття ХХ ст. не могла не позначитися в мові, яка фіксує відбитки різноманітних змін, перетворень, подій, що відбуваються в суспільстві. Останнім часом помітна увага приділяється вивченню “мови кінця ХХ століття”, аналізу лінгвістичних явищ, притаманних російській та українській мовам цього періоду (Б.М.Ажнюк, Д.Х.Баранник, О.Д.Дуліченко, Л.А.Жданова, О.А.Земська, Л.Н.Зубатова, С.Я.Єрмоленко, Ю.М.Караулов, В.Г.Костомаров, В.В.Колесов, Л.П.Крисін, Н.А.Купіна, Л.Т.Масенко, З.В.Подчасова, Л.О.Ставицька, О.А.Стишов та ін.).

Активізується дослідження мови з позицій антропоцентризму, аналіз дискурсу в соціокультурному аспекті. Вивчення мови епохи, тексту, картини світу й мовної особистості набуває нового висвітлення порівняно із 60 – 70-ми роками, що пов'язано також із можливістю вільного вибору методологічної основи досліджень.

До кінця 90-х років сформувалася досить велика та багатоаспектна лексикографічна база, у якій зафіксовані особливості російської й української мов кінця ХХ століття.

Наявність тлумачних словників і текстів художньої літератури цього періоду дає можливість аналізувати мовні явища вже не тільки з погляду їх новизни, актуальності тощо, як це робилося в більшості досліджень кінця 80-х – початку 90-х років, але й розглядати особливості мови епохи в соціокультурному аспекті крізь призму сприйняття особистості та суспільства.

У науковій роботі досліджуються питання, недостатньо вивчені на даний момент. Так, у дисертації сатирико-гумористичний макротекст 80 – 90-х років розглядається як реалізація мови авторів, у ньому вирізняються елементи, характерні для цього історичного періоду, ілюструються різноманітні процеси в словниковому складі російської та української мов, у тезаурусі мовної особистості, простежується відображення в тексті динамічної трансформації фрагментів картини світу.

Особливий інтерес становить реакція близькоспоріднених мов на тиск екстралінгвістичних, прагматичних факторів у подібних соціальних умовах. Перебуваючи протягом тривалого часу в єдиному ідеологічному, культурно-історичному, економічному просторі, російська та українська мови реагують на такий тиск схоже, але не тотожно. Інтегральні та диференційні риси спостерігаються й у реакції носіїв мов на зміни в соціальному житті, у засвоєнні ними нових мовних фактів.

У вітчизняній філологічній науці існує досить помітна традиція вивчення на матеріалі сатирико-гумористичних текстів не тільки засобів та прийомів створення комічного ефекту, але й аспектів функціонування мовних одиниць, відображення соціокультурних, ментальних особливостей життя суспільства, логічних і лінгвопсихологічних факторів сприйняття дійсності (А.Г.Григорук, Л.В.Біла, О.С.Бушмін, С.В.Вареник, І.Я.Дзюбишина, А.І.Єфімов, Л.П.Кричун, Д.С.Лихачов, Б.М.Мінчин, А.С.Попович, С.І.Походня, Б.Г.Пришва, Г.М.Удовиченко, Я.В.Януш). Однак у переважній більшості праць досліджується мова художніх творів української та російської літератури ХVІІІ, ХІХ століття або радянського періоду. Назріла необхідність комплексного аналізу власне мовних та позамовних факторів сучасного сатирико-гумористичного макротексту, в якому відбиті риси епохи останніх десятиліть ХХ століття.

Актуальність дослідження, таким чином, зумовлена тим, що на матеріалі українських та російських сатирико-гумористичних текстів здійснюється спроба розглянути не тільки особливості мови епохи, але й проаналізувати реакцію суспільства та мовної особистості на лінгвістичні й екстралінгвістичні процеси кінця ХХ століття. Збірний образ авторів (творців) текстів розглядається як прототип мовної особистості зазначеного хронологічного періоду, тезаурус мовної свідомості котрої формується чи трансформується відповідно до особливостей історичної епохи.

Об'єкт дослідження – зміни в лексиці (словниковому складі) російської та української мов кінця ХХ століття, відображені в сатирико-гумористичних текстах; текст як створений мовною особистістю продукт, у якому виявляються основні характеристики тезауруса особистості, простежується її реакція на помітні в житті суспільства соціальні й культурні процеси.

У дисертації матеріал російської та української мов розглядається у тісній єдності. У цьому плані робота продовжує цикл традиційних в Україні досліджень, які не втрачають актуальності і в останні роки. Однак мета подібних розвідок – аж ніяк не доказ історичної єдності, “братерської схожості” мов. На перший план висуваються завдання визначення загальних і диференційних рис, що характеризують близькоспоріднені мови, які розвиваються за власними законами, але відчувають тиск схожих екстралінгвістичних факторів; аналізу особливостей відображення характерної для української й російської мовної особистості картини світу та ін. (В.І.Кононенко, Т.А.Космеда, В.М.Манакін, Н.В.Слухай).

Предметом дослідження є мова сатирико-гумористичних творів 80 – 90-х років як ілюстративний матеріал, у котрому віддзеркалюється стан мови та мовної особистості епохи. У цьому аспекті до найбільш загальних властивостей авторського тексту як матеріалу для вивчення мови епохи можна віднести такі: а) текст є результатом процесу індивідуальної мовленнєвої “творчості”; б) відображає сутність історико-культурного часового періоду, у який створений; в) має розгалужені внутрішні та зовнішні системні зв'язки.

Джерелами фактичного матеріалу є твори російських (С.Альтова, А.Арканова, М.Богословського, Г.Горіна, М.Жванецького, М.Задорнова, Л.Ізмайлова, А.Ініна, В.Коклюшкіна, М.Мішина, Є.Смоліна, А.Трушкіна, В.Шендеровича та ін.) і українських (П.Глазового, Є.Гуцала, В.Діброви, Є.Дударя, Б.Жолдака, П.Загребельного, Р.Колісника, В.Нестайка, О.Перлюка, Б.Ревчуна, І.Сочивця, С.Ципіна, О.Шпильки та ін.) авторів, що були написані переважно в період перебудови та постперебудови (кінець 80-х, 90-ті роки). Для порівняльного аналізу та з метою об'єктивного опису лінгвістичних процесів залучалися художні твори інших хронологічних періодів, тексти засобів масової інформації, а також політичної й комерційної реклами. Картотека дослідження нараховує близько 3000 контекстів.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертаційна робота пов'язана з науково-дослідними темами кафедри загального та російського мовознавства Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка: “Шляхи порівняльного вивчення близькоспоріднених (української і російської) мов у процесі формування особистості нового типу” (затверджена вченою радою Кіровоградського педагогічного інституту. Прот. № 5 від 26.12.94); “Розробка нової навчальної бази з мовознавчої підготовки студентів” (затверджена вченою радою Кіровоградського педагогічного університету. Прот. № 6 від 26.01.98).

Тема дисертації в такому формулюванні затверджена на засіданні бюро Наукової ради “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” (Прот. № 5 від 14.12.99) Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України.

Метою роботи є дослідження закономірностей та особливостей мовного вираження соціальних процесів у сатирико-гумористичному тексті з позицій мовної особистості; виявлення та опис основних параметрів реакції мовної особистості (та суспільства) на ці явища.

Мета дослідження передбачає розв'язання таких завдань:

1. Дослідити соціолінгвістичну ситуацію 80 – 90-х років ХХ століття стосовно російської та української мов.

2. Встановити й проаналізувати основні аспекти та результати взаємодії лінгвістичних і соціальних факторів щодо цих мов.

3. Визначити особливості відображення лінгвістичних рис епохи в текстах з позиції мовної особистості.

4. Проаналізувати способи впливу екстралінгвістичних факторів на мовну особистість (тезаурус мовної особистості й тексти, які вона створює).

5. Здійснити спробу побудувати модель аналізу вірогідності виявлення соціопрагматичних нашарувань у структурі лексичних та фразеологічних одиниць – визначення ступеня кількісних і якісних змін, конотативно-семантичних трансформацій слів та фразеологізмів під впливом соціальних факторів у мові, дискурсі (художньому тексті).

6. Здійснити порівняльний аналіз інтегральних і диференційних рис лексики російської та української мов зазначеного періоду.

7. Визначити роль сучасного російського та українського сатирико-гумористичного твору як нейтралізатора “патогенного тексту”.

Мета й завдання роботи зумовили використання адекватних методів і методик аналізу: описового; елементів методики компонентного аналізу значеннєвої структури слова; стилістичного та лінгвістичного аналізу тексту й естетичної інтерпретації індивідуально-стилістичних особливостей мови письменника; соціолінгвістичного експерименту; порівняльного аналізу; контрастивного аналізу; статистичного аналізу.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що, по-перше, зміни в лексиці сучасної російської та української мов 80 – 90-х років розглядаються крізь призму сприйняття цих динамічних перетворень особистістю на рівні індивідуального мовлення, специфічним різновидом якого є художнє мовлення (текст). По-друге, аналіз явищ у близькоспоріднених мовах проводиться в порівняльному аспекті з урахуванням лінгвістичних та екстралінгвістичних факторів. По-третє, робиться спроба проаналізувати роль сатирико-гумористичного тексту як фрагмента соціокультурної ситуації, інструмента, за допомогою якого особистість і суспільство нейтралізує негативний вплив “патогенних текстів”. По-четверте, розглядається вплив маніпулятивних дискурсів (макротекстів політики й реклами) на тезаурус особистості та мову епохи. По-п'яте, аналізуються особливості мови українських та російських сатирико-гумористичних творів останніх десятиліть ХХ століття.

Теоретичне значення дисертації визначається спрямованістю на розробку таких лінгвістичних проблем, як взаємозв'язок мови й суспільства, мови й особистості, а також аналізом лінгвосоціальних факторів впливу на лексику й лексикон, вивченням реакції мовної особистості на динамічну зміну словника.

Результати роботи мають значення для подальшого вивчення природи мови, соціально-психологічних факторів взаємовпливу мови й суспільства, природи змін стилістичних, емоційно-експресивних та оцінних відтінків лексичних та фразеологічних одиниць в індивідуальному лексиконі й мові.

Порушені й проаналізовані в дисертації проблеми сприяють розробці актуальних питань російської та української лексикології, соціо- й прагмалінгвістики, лінгвістичної інтерпретації текстів. Отримані результати мають певне значення і для розвитку теорії масової комунікації, психолінгвістики, соціології.

Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використані в лексикографії, під час вивчення мови письменника, стилю художнього твору (чи літературного напрямку), в удосконаленні практики функціонування засобів масової інформації. Матеріал дисертації може використовуватися при вивченні курсів теорії мови, російської й української лексикології, стилістики, культури мови, соціолінгвістики, лінгвістичного аналізу тексту, різних спецкурсів.

Особистий внесок здобувача. Робота є цілком самостійним дослідженням, виконаним дисертантом одноосібно. Стаття у співавторстві з Л.С.Білоусовою написана за ініціативою та під загальним керівництвом автора дисертації і повністю відображає його точку зору.

Апробація результатів дослідження здійснювалася на 2 всеукраїнських наукових конференціях: “Літературна і політична спадщина Володимира Винниченка на тлі ХХ століття” (Кіровоград, 2000), “Актуальні проблеми вивчення тексту та його одиниць” (Харків, 2000); всеросійській науково-практичній конференції “Проблемы лингвистического образования школьников” (Екатеринбург, 2000); 2 міжнародних наукових семінарах і симпозіумах: “Види мовленнєвої діяльності: лінгвістичний та дидактичний аспекти” (Харків, 1995), “Динамізм соціальних процесів у пострадянському суспільстві” (Луганськ, 2001); 12 міжнародних наукових конференціях: “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 1996; 2000), “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 1998), “Кирило-Мефодіївська конференція” (Одеса, 1998; 2000), “Владимир Высоцкий и русская культура 1960 – 1970-х годов” (Москва, 1998), “Мова і культура” (Київ, 1998), “Мова та мовна особистість” (Харків, 1999), “Сучасні проблеми лексикографії” (Харків, 1999), “Мови і світ: теорія і практика викладання” (Кіровоград, 1999), “Harmony of traditions and innovations in open society” (Каунас, 1999), “Актуальні семантичні дослідження тексту і мови” (Харків, 2001).

Публікації. Основні положення й результати дослідження відображені в монографії (18,7 д.а.); 27 статтях (з них 20 у спеціалізованих виданнях) і в 2 тезах.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність дисертації, її наукова новизна, сформульоване теоретичне й практичне значення роботи. Визначено мету й основні завдання дослідження, подано відомості про фактичний матеріал та апробацію результатів.

Розділ перший “Мовна особистість, текст, мова епохи: лінгвістичний та екстралінгвістичний аспекти” присвячений розгляду історії вивчення питань, які досліджуються в роботі, аналізу основних теоретичних завдань та визначенню концептуальної бази дослідження.

Мова епохи, мовна особистість і текст – взаємозалежні мовні реалії, способи вияву мовної свідомості, що не можуть існувати один без одного. А основна думка багатьох досліджень останніх років – “за кожним текстом стоїть мовна особистість” – ще тісніше пов'язує їх у своєрідну тріаду.

Проблема вивчення мовної особистості в останні роки досить актуальна. Поєднуючи в собі лінгвістичні, психологічні, соціальні фактори, це поняття відкриває нові можливості для подальшого дослідження функціональних особливостей мови, мовної діяльності, комунікативного простору та багатьох інших теоретичних і прикладних аспектів лінгвістики. У працях останніх десятиліть певна увага приділяється питанням вивчення структури мовної особистості, визначенню поняття національної мовної особистості, аналізу співвідношення лексики мови й тезауруса, вияву мовної особистості в художніх текстах, соціопсихологічних особливостей мовної особистості епохи та ін. (О.Н.Байбулатова, Н.С.Дужик, Ю.М.Караулов та ін.). Але проблема потребує нових шляхів вивчення та аналізу .

Одним із центральних елементів мовної особистості є картина світу. Існуючи в кожної особистості окремо та у всього покоління, суспільства в цілому, вона є однією з умов адекватного, цілісного розуміння й оцінювання дійсності.

Основні положення поняття мовної картини світу з'явилися, як відомо, у працях В.Гумбольдта, де стверджувалося, що різні мови є різним світобаченням. Будь-яка мова, позначаючи окремі предмети, насправді творить. Вона формує для народу, що є її носієм, картину світу. Таким чином картина світу розглядається як одне з істотних понять, що визначають характерні ознаки мовної особистості, її ставлення до навколишньої дійсності.

Загальна (концептуальна) й мовна картини світу співвідносні. Мова, особливо лексика як явище, безпосередньо пов'язане з предметним світом людини, відбиває уявлення про навколишню дійсність. А мовна картина світу – це своєрідне світосприймання крізь призму мови, це загальна, інтегральна картина, сукупність усього мовного змісту (Т.А.Космеда, Ж.П.Соколовська). Це положення дає можливість у дисертаційній роботі, вивчаючи словниковий склад, мову епохи, аналізувати також зміни, що відбуваються в мовній і концептуальній картинах світу, а отже, й особливості формування та розвитку мовної особистості епохи.

Сучасний соціум, особистість характеризуються достатньою рухливістю, індивідуалізованістю картини світу. Кінець ХХ століття для пострадянських країн, носіїв мови – період різкої трансформації різних сфер життя, що призвела до порушення стабільності в картині світу (як загальній, так і індивідуальній), що утворюється в індивідів. Мовна особистість, особливо вже сформована, яка має відносно стійку, синхронну з іншими картину світу, переживає певне потрясіння, пов'язане з руйнуванням звичної системи.

Трансформація мовної картини світу або окремих її елементів найбільш яскраво виявляється в лексиці й особливо в зміні ключових слів історичного моменту (див.: рос. “Выражение “поменять шило на мыло” теперь называется “бартерной сделкой” (Н.Богословский); укр. “Вчора іменувався спекулянт. Сьогодні – бізнесмен. Учора називалося “махнуть не глядя”. Сьогодні – “обміняти по бартеру”. Вчора був звичайний шулер. Сьогодні – брокер” (Є.Дудар). Результати подібних змін у картинах світу відбиваються в текстах, які створюються мовною особистістю. Стосовно дисертаційного дослідження, то в текстах сатирико-гумористичних творів виявляються найбільш істотні, активно сприйняті та засвоєні елементи трансформованої концептуальної і мовної картин світу. У такому випадку автори, творці цих текстів, утворюють своєрідну “мовну особистість епохи”.

У дисертаційній роботі береться до уваги основне філософське розуміння ролі інтерпретації текстів (герменевтики) як одного із способів дослідження історичних, культурних, світоглядних особливостей часового періоду. Так, В.Дільтей стверджував, що велике значення літератури для розуміння духовного життя та історії полягає в тому, що тільки в мові внутрішньолюдське одержує найбільш повне, вичерпне та об'єктивно достовірне вираження. Тому мистецтво розуміння досягає своєї кульмінації завдяки тлумаченню чи інтерпретації наявних у писемності слідів людського існування.

У загальнофілософському аспекті інтерпретація художнього тексту вигідно відрізняється від аналізу інших текстів (наприклад, текстів засобів масової інформації) більшим ступенем реальності висновків стосовно лінгвістичних та екстралінгвістичних явищ, характерних для періоду, що досліджується. Це зумовлене загальним співвідношенням розуміння проблеми істинності - хибності (неістинності) в дискурсі як одного з питань філософії мови. Якщо враховувати той факт, що будь-яка інтерпретація, особистісна чи колективна, суб'єктивна й не завжди реальна в силу низки обставин, то саме художній текст подає найбільш реальну картину дійсності. Наявність же “спотвореної істинності” в дискурсі найчастіше визначається невластивою переважній більшості художніх творів необхідністю чи бажанням сховати наявну дійсність і побудувати нову (Ю.І.Левін).

При вивченні мови епохи (мови часу) роль тексту дуже суттєва. Дослідники відзначають важливість розуміння терміна “мова часу” для визначення естетичної значущості якого-небудь етапу розвитку мови, а також при розв'язанні питання про способи можливої інтерпретації текстів періоду, що розглядається. Більшість сучасних учених спирається на положення, висунуте В.В.Виноградовим, що мова часу – це сукупність мовних одиниць, які відбираються авторами текстів із загальнонаціональної мови, котра постійно розвивається, для вираження думок і почуттів, властивих конкретній епосі.

Беручи до уваги традиції вивчення мови часу, закладені в працях Р.О.Будагова, Г.О.Винокура, М.О.Карпенко, В.М.Русанівського та ін., у роботі звертається увага на те, що мова будь-якого авторського тексту особистісна, індивідуальна, і лише за допомогою розуміння мови широкого кола авторів одного часу може бути адекватно зрозумілий і сам час.

У дослідженнях останніх років усе частіше реалізуються два підходи до тексту як до об'єкта лінгвістичного аналізу – антропоцентричний і культуроцентричний. Ці праці долають відомі стереотипи, що склалися в лінгвістиці тексту, ставлять за мету повернути теорію тексту до людини й культури народу (Ю.М.Лотман, Н.А.Купіна, Т.В.Матвєєва). Продовжуючи подібний напрямок досліджень, у дисертації акцентується увага на деякому подвійному характері взаємин особистості й тексту. З одного боку, мовна особистість продукує текст, у якому відбиваються основні лінгвістичні та екстралінгвістичні особливості даного історичного моменту; з іншого – перебуває під певним тиском, впливом тексту.

Найбільш помітним негативно маркованим текстовим потоком є “патогенний текст”, під яким прийнято розуміти текст, що викликає не тільки страждання, але й здатний генерувати хворобливі відхилення в психіці реципієнта, викликати моральну й психічну деградацію особистості. В останнє десятиліття переважно йдеться про інформаційні потоки (макротексти тоталітарної ідеології, гіпертрофованої комерційної та політичної реклами), які, діючи тривалий час, впливають на спосіб життя і світосприйняття як окремої особистості, так і людського співтовариства, нації (Б.Потятиник). Такі макротексти залишають у мові епохи й тезаурусі мовної особистості “відбитки” – характерні для них лексичні та фразеологічні одиниці, стилістико-синтаксичні моделі та ін. Дійовим нейтралізатором негативного впливу є гумор, гумористичний текст. Саме гумор, особливо соціально спрямований, є ефективним способом контрпропаганди, впливу на членів суспільства для показу помилковості їхнього поводження, минулого досвіду, ідеологічної орієнтації та ін. (Ю.Б.Борєв, М.Мінський). До того ж, важливий не просто гумор як естетична чи логічна категорія, а гумористичний текст, що як внутрішньо організована, цілісна структура може впливати на особистість і протистояти іншому тексту. У тексті “нейтралізаторі” виявляються найбільш помітні в мові епохи фрагменти й одиниці патогенних текстів.

ХХ століття – епоха “масових” ідеологій. Постійна боротьба між доцільністю існування колективу, пріоритетом більшості й “свободою особи” відбивається в багатьох сферах життя сучасного соціуму, не залишаючись непомітною і в мові. Друга половина сторіччя характеризується все більшим руйнуванням, дифузією і деградацією основних національно- й індивідуально-культурних цінностей.

Зважаючи на багатовимірну природу мови й складну взаємодію в системі “суспільство – мова – особистість”, у роботі особлива увага приділяється вияву соціальних факторів у російській та українській мовах. Відзначається, що поняття “соціальність” у сучасних дослідженнях має трохи інший, на відміну від традиційного, зміст, а соціальний характер мови, який виявляється в мікро- й макросоціумах, необхідно визнати вищим виявом його багатовимірної природи. Але подібно до того, як ноосфера – раціональна й духовна людська діяльність в умовах навколишнього середовища – є вищим етапом розвитку біосфери, соціальність мови в запропонованому розумінні є вищим етапом розвитку природних біологічного та психологічного початків у природі мови (В.М.Манакін).

Розглянутий у реферованій роботі історичний відрізок можна з повним правом назвати періодом соціальних перетворень. Відомо, що саме в такі “революційні” епохи мовні явища пильно розглядаються крізь призму соціальності, тому що в цей час динаміка соціальних і мовних змін значно збільшується. Якщо порівняти лінгвістичні процеси, що мають місце в періоди соціальних перетворень, то побачимо багато спільного, універсального незалежно від мови, країни та епохи. Подібні порівняння, тенденція до яких особливо виявляється в останні роки, дають змогу визначити ряд особливостей, що мають характер мовних універсалій. Так, можна виділити загальні для періодів соціальних трансформацій: а) активізацію процесу перейменувань; б) динамічні неологізацію та архаїзацію, що супроводжуються неоднозначним сприйняттям лексичних новацій носіями мови (мовною особистістю); в) жаргонізацію і девальвацію літературних норм; г) дифузію літературних стилів; ґ) активне “революційне фразерство”; д) зміну в становищі престижності “мовних орієнтирів”, соціально-групових мовних зразків; е) ідеологізацію та деідеологізацію значних груп лексичних і фразеологічних одиниць та ін.

У другому розділі “Відображення стану лексики й фразеології російської та української мов кінця ХХ століття в сатирико-гумористичному тексті” розглядаються основні процеси в лексичних системах російської та української мов періоду 80 – 90-х років ХХ століття, що знайшли відображення в текстах сатирико-гумористичних творів. Більшість аналізованих явищ має яскравий прагматичний, екстралінгвістичний аспект. Віддзеркалюючись у тексті, проходячи крізь внутрішнє сприйняття, мовне чуття авторів – мовної особистості, вони стають більш помітними елементами мови епохи. Крім того, одиниці лексики й фразеології, характерні для останніх десятиліть, зайняли чільне місце в тезаурусі мовної особистості, стали елементами, що відбивають змінену картину світу.

У мові епохи можна виділити процеси: а) які мають стійку динаміку, знайшли відображення в узусі, зафіксовані в лексикографічних джерелах; б) кон'юнктурні, активні для сучасного дискурсу, котрі виявляються на рівні конотативних відтінків лексичних та фразеологічних одиниць.

Зміни соціально-культурного, науково-економічного й політико-ідеологічного укладу життя суспільства стимулюють вияв як інтегральних, так і диференційних явищ у близькоспоріднених мовах.

У російському мовознавстві найбільш поширеною є думка, що мовна ситуація “спокійних” 60 – 70-х років радикально відрізняється від мовної ситуації 90-х. Так, Є.В.Клобуков відзначає, що за десять років члени суспільства не стали говорити зовсім інакше, ніж до перебудови, але мова за минуле десятиліття змінилася приблизно так само, як російська мова початку ХХ століття, мова Чехова і Блока змінилася під впливом революції, громадянської війни, непу й становлення соціалістичної формації.

Українські вчені звертають увагу на те, що історичні події кінця ХХ століття відбилися не тільки на процесах політичного, економічного чи соціального устрою ряду держав, у тому числі й України, але торкнулися й мови. Однак у деяких випадках відзначається, що мова стосовно зазначеного виду явищ займає абсолютно осібне, незалежне місце (Д.Х.Баранник).

У мові епохи спостерігається активізація традиційних морфологічних способів словотворення. Морфологічні неологізми ілюструють певні соціокультурні особливості епохи й динаміку освоєння мовною особистістю нових комунікативних орієнтирів. Так, у цьому плані помітними є: 1) активізація іншомовних морфологічних елементів (префіксів, суфіксів та словотвірних формантів) як вияв глобального процесу інтернаціоналізації і характерної для мови епохи чужомовної експансії: рос. вице-премьер, секс-журнал та ін.; укр. віце-міс, відеогра та ін.; 2) розширення спектра позначення і диференціації членів суспільства за родом та видом діяльності, політичними поглядами й уподобаннями тощо, у тому числі й за допомогою морфем з імпліцитною чи експліцитною оцінністю: рос. антирыночники, номенклатурщик та ін.; укр. апаратник, розбудовник та ін.; 3) розширення поля лексичних одиниць, що позначають процеси чи їх результати, притаманні епосі: рос. капитализация, фермеризация та ін.; укр. приватизувати, розбудова та ін.; 4) поява нових слів, утворених морфологічним способом, що позначають значущі для соціуму ознаки, якості й властивості явищ, реалій, людей: рос. политизированный, девальвированный та ін.; укр. державотворчий, розпайований та ін.; 5) утворення слів з абстрактним значенням та яскраво вираженою оцінністю (які відтворюють соціальну позицію особистості й суспільства, що трансформується): рос. открытость, целостность та ін.; укр. відкритість, українськість та ін.; 6) активізація словотворчих елементів, що виражають перебільшене (суперлятивне) значення: рос. архиплюрализм, суперигра та ін.; укр. мегапроект, суперзірка та ін.; 7) продуктивність префіксів із значенням протилежності, протистояння, опозиційності: рос. антиреформаторский – прореформаторский та ін.; укр. антиурядовий – проурядовий та ін.; 8) активність моделі з префіксами, що виявляють значення неістинності, хибності (як наслідок деідеологізації, розвінчання помилкових орієнтирів, загальної, притаманної періодам змін, недовіри особистості до процесів, що відбуваються): рос. лжедемократ, псевдореформатор та ін.; укр. псевдоблагодійник, квазіеліта та ін.; 9) активізація моделей з префіксами зі значенням зміни, повернення (рос. ре-, де-/ укр. ре-, де-) і префіксами пост, після-/після-, экс-/екс- – є певним показником динаміки соціальних процесів, змін у політико-економічній та інших сферах життя, мінливості пріоритетів та авторитетів: рос. реприватизация, департизация та ін.; укр. декомунізація, постчорнобильський та ін.; 10) збільшення випадків використання афіксації, суфіксальних моделей, властивих розмовному стилю (як один з показників тиску розмовного середовища на книжні стилі, зниження загального мовного смаку та спрощення лексико-граматичних норм): рос. афган, безнал та ін.; укр. інтим, офіціоз та ін.; 11) активність композиційних утворень, яка певним чином свідчить про спробу більш точно вказати основні ознаки, характеристики й властивості нових явищ і предметів навколишньої дійсності, з'єднати “нові” й “старі” елементи звичних найменувань: рос. бизнесмен-производственник, национал-большевик та ін. укр. збори-презентація, цілитель-екстрасенс та ін.

Новизна та незвичність деяких словотворчих моделей знаходить відображення в гумористичних контекстах: рус. “Сердечный привет первому вице-премьеру от второго первого вице-премьера!” (М.Мишин); “Пил с элитой, поэтому два раза падал с потолка. Один элитарец, вынув меня из бокала…” (В.Коклюшкин) та ін..; укр. “…Мріє Віта мати віце-чоловіка” (В.Стрекаль); “Де заробити гроші?… І раптом осяяло. А що, як стати цілителем-екстрасенсом?” (В.Кравчук) та ін.

У досліджуваний період у російській та українській мовах збільшилася продуктивність утворення складноскорочених слів. Абревіатури 80 – 90-х років, з одного боку, продовжують традиції цього способу словотворення, що були закладені у 20 – 30-х роках і розвинені в радянський період (50 – 80-ті), а з іншого, мають деякі особливості. Так, наприклад, характерною рисою мови 90-х років (рекламних текстів, мови ЗМІ) є значна кількість абревіатур, що складаються з іншомовних елементів: рос. RЕN-TV, TV-дайджест та ін.; укр. UMC, BIZ-новини та ін. Збільшилася навіть порівняно з післяреволюційним часом роль складноскорочених слів як словотвірної основи: рос. “…То ли из ДПРовцев она была, то ли из ДДРовцев” (О.Жадан); укр. “Його бартерна оборудка спирт-бензин…неабияк зацікавила “есбеушників” (Я.Барсук) та ін. Крім того, активізацію складноскорочених слів можна зв'язати з комунікативною доцільністю, з новим характером засобів масової інформації, що зазнають у кінці ХХ століття динамічного розвитку та змін.

Для російської та української мов останнього десятиліття характерна значна активізація лексико-семантичного способу словотворення. Нові явища в житті суспільства одержують найменування за допомогою вже наявних у мовах лексичних та фразеологічних одиниць. Зміни в словниковому складі за рахунок “переосмислення”, трансформації семантичної структури лексичної одиниці – явище, властиве літературним мовам. Розвиваючись у мові зазвичай як переносне значення, нова семема потім стає невід'ємною частиною узусу. Такий спосіб словотворення притаманний мовам періодів соціальних перетворень. В останнє десятиліття спостерігається активізація цього виду поповнення словника, у тому числі й у мовах Східної Європи. Розширення семантики лексичної одиниці, засвоєння переносного значення, актуалізація другорядного чи архаїзованого значення у досліджуваний період відбувається досить динамічно, виявляється в мові, фіксується в текстах, закріплюється в тезаурусі мовної особистості. Сучасні словники через об'єктивні обставини не завжди встигають фіксувати реальну картину лексико-семантичних новотворів.

Розвиток переносного значення, розширення семантики лексичної одиниці в близькоспоріднених мовах має багато спільних аспектів. Так, перебуваючи під впливом ідентичних екстралінгвістичних факторів, в одному соціокультурному просторі, маючи, нарешті, значний фонд загальних лексичних одиниць, у тому числі й інтернаціонального характеру, мови поповнюються словами з близькими новими значеннями. Порівн.: рос. боевик / укр. бойовик – “Добре навчений і оснащений член незаконного формування”; вакуум / вакуум – “Відсутність чи дефіцит кого-, чого-небудь потрібного, важливого”; движение / рух – “Суспільна чи політична організація” та ін. У той же час тенденції національного самовизначення, деідеологізація та інші фактори соціального розвитку пострадянського суспільства виявляються в актуалізації власне російських та українських лексичних і фразеологічних одиниць. Див.: рос. атаман, городской голова, сотник, думец, приют та ін.; укр. берегиня, доброчинний, загал, мапа, наклад та ін.

Запозичення, проникнення в лексику й лексикон іншомовних слів і словотворчих елементів є одним з найбільш помітних процесів поповнення словникового складу російської та української мов останніх десятиліть. Процес активного входження іншомовних елементів у 80 – 90-ті роки в російській та українській мовах має багато в чому схожі екстралінгвістичні мотиви. Основним джерелом їхньої популяризації, активізації в мові й мовленні є ЗМІ, роль яких у формуванні мовного смаку та поширенні лексичних і фразеологічних одиниць останнім часом досить значна. Єдине інформаційно-комунікативне поле, процеси глобалізації, спільні не тільки для України й Росії, але й для всієї Європи соціально-економічні, культурні, науково-технічні процеси сприяють певній стандартизації потоків іншомовних запозичень у російській та українській мовах.

Останнім часом зменшується кількість запозичень іншомовних лексичних одиниць в українську мову через посередництво російської. Ця тенденція була характерна для радянського часу. І хоча за інерцією в мові ЗМІ, індивідуальному мовленні правопис і вимова іноді відповідають старій (проросійській) схемі, нормативні тенденції, фонетичне й орфографічне освоєння запозичень відповідно до норм сучасної української літературної мови набирають силу. Особливо це виявляється в лексикографічній практиці. Наприклад: гаракірі – харакірі, гіяцинт – гіацинт, ґазават, ґудрон, Гельсінкі, єна, журі та ін.

У дисертаційній роботі наголошується, що проникнення в мову й мовлення чужомовних елементів практично завжди викликало й викликає певну негативну реакцію мовців. Безсумнівним є те, що деяке насторожене чи негативне ставлення суспільства та особистості до занадто активного потоку іншомовних лексичних одиниць є своєрідним захисним рефлексом. Запозичене слово – це насамперед носій іншої культури, компонент, властивий суспільству з іншою, відмінною духовною організацією. П.О.Флоренський, О.Ф.Лосєв вважали, що воно несе певний заряд, що не завжди гармонійний стану духу суспільства й особистості, носіїв тієї мови, в яку проникає чуже слово. Велика ж кількість іншомовних слів, які вторгаються в мову, індивідуальний лексикон, можуть трансформувати картину світу за рахунок руйнування цілісної культурно-мовної оболонки. У сатиричному тексті виявляються тенденції, наявні в суспільстві, середовищі носіїв мови: нейтралізувати подібний вплив, у тому числі й іронізуючи над чужомовними елементами, підкреслюючи їх “неорганічність” у мовленні. Див.: рос. “Я вас русским языком спрашиваю: О'кей или не о'кей” (М.Задорнов); укр. “З цього приводу в нас на фермі відбувся брифінг…” (Є.Дудар).

Аналіз мовного матеріалу дисертаційного дослідження дає змогу стверджувати, що при всій багатоаспектності процесу запозичень у російській та українській мовах 80 – 90-х років ХХ століття необхідно відзначити дві протилежні тенденції, які багато в чому зумовлюють функціонування іншомовних одиниць та їх вживання в текстах. Це, з одного боку, розуміння необхідності заповнення термінологічних і понятійних лакун та сприйняття активізації запозичення з інших мов як опосередкованого вияву свободи, політики відкритості, і з іншого – протидія масової мовно-культурної свідомості потоку чужомовних елементів як патогенному фактору, що руйнує національні лінгвоментальні основи.

Одним з помітних процесів у мові останніх десятиліть ХХ століття, активізація якого пов'язана із соціальною перебудовою суспільства, можна вважати стрімке, часом загрозливе зростання в дискурсі елементів жаргону, переважно – кримінального, і ненормативної лексики, причому не тільки в соціально чи ситуативно зумовленому контексті, але й у побутовому спілкуванні, у мовленні носіїв мови, що мають досить високий культурно-освітній рівень.

У дослідженні акцентується увага на проникненні жаргонної і вульгарної лексики в мову засобів масової інформації. Останнім часом відзначається, що наприкінці ХХ століття мова ЗМІ стає еталонним фактором, який впливає на формування норм сучасної української та російської літературних мов, етнічної мовної культури в цілому та на формування і розвиток мовної особистості зокрема. Для цього еталонного фактора в останнє десятиліття характерна активізація розмовної стихії, зниження “мовної планки” тексту.

Як своєрідний елемент мови епохи, що перебуває на піку вживання, ненормативна лексика фігурує як маркер хворобливого стану пострадянського соціуму. Ця її роль усвідомлюється особистістю. Суспільна свідомість намагається нейтралізувати негативний вплив “маси” ненормативної лексики засобами гумору, однак носії мови розуміють, що в основі зменшення цього потоку повинні лежати не тільки лінгвістичні методи.

Трансформація соціально-політичної та економічної ситуації відображається й у перейменуваннях, що супроводжують періоди суспільних перетворень. Зміна назв може мати як принциповий, “знаковий” характер, що відбиває глибинні процеси в пострадянському соціумі, так і досить формальний, який виявляється для особистості лише в змінах “словесних вивісок”.

Така заміна часто викликає певний соціальний резонанс, неоднозначну реакцію носіїв мови, мовної особистості. З категорії лінгвістичних “явищ” перейменування переходять у розряд “проблем”, залишаючись при цьому одним із помітних аспектів оновлення лексики російської та української мов у 80 – 90-ті роки ХХ століття.

У дисертаційній роботі під “перейменуванням” мається на увазі зміна назв соціальних інститутів, державних установ, посад, географічних об'єктів тощо. Перейменування періодів соціальних трансформацій часто порівнюються з табуїстичними замінами, притаманними примітивному суспільству, відзначається, що це відгомони магічної функції мови, віри у взаємозалежність назви та речі (Г.Лебон, Б.М.Мечковська).

Активна зміна назв – проблема не тільки й не стільки лінгвістична. У її основі лежать певні соціопсихологічні фактори. Значна кількість змін у номінаціях є своєрідним подразником для мовної особистості, насамперед для представників старшого покоління зі сформованим світоглядом і мовним ідеалом. Див.: рос. “Санкт-Петербург Ленинградской области. Екатеринбург Свердловской области… Да что мы все – с ума посходили, что ли?” (Н.Богословский); укр. “У нас із цими перейменуваннями, як у лихваря на ринку: аби свіжа копійка. Щоб не зупинити плин перемін. Щоб ішов процес” (В.Пепа).

Зміна “словесних вивісок” у діахронічному аспекті є природним для мови явищем, але в період активних суспільних перетворень набуває масового характеру й неминуче соціалізується й політизується.

У дисертаційному дослідженні розглядаються характерні для епохи ключові слова чи слова-символи. Позначаючи найбільш актуальні явища, реалії, вони займають значне місце в мові певного історичного періоду, активно вживаються в засобах масової інформації, стають невід'ємною частиною мови політики, пропаганди й побутового спілкування. Ключові слова відіграють роль своєрідних “опорних” елементів у побудові та структуруванні концептуальної і мовної картин світу. Аналіз таких мовних одиниць уможливлює розкриття основних соціальних, культурних, ціннісних та інших орієнтирів суспільства й особистості епохи.

До ключових слів останніх 10 – 15 років можна віднести досить велику групу лексичних та фразеологічних одиниць, найбільш помітними з яких є суспільно-політичні терміни. Наприклад: рос. гласность, демократия, реформы, рынок, перестройка, приватизация, открытое общество та ін.; укр. незалежність, перебудова, приватизація, ринкова економіка, роздержавлення та ін. Позначаючи певні “суспільні ідеали”, такі мовні одиниці, особливо якщо вони приходять на зміну соціально-застарілому явищу, створюють своєрідні антонімічні пари (наприклад: рос. плановое хозяйство – рынок; застой – перестройка та ін.; укр. тоталітаризм – демократія; інтернаціоналізм – націоналізм та ін.). Слова-символи спершу несуть відбиток недоторканості й новизни. Поступово через часте вживання новизна стирається, лексичні одиниці стають “цеглинками” певного обов'язкового ситуативного дискурсу. Так, наприклад, лексичні одиниці гласність, перебудова, плюралізм, людський фактор, які часто використовувалися пропагандою, засобами масової інформації, партійними функціонерами, стають до кінця 80-х років своєрідними мовними показниками відповідності вимогам партії, ознаками лояльності до нової лінії керівництва. У мовленні вони звучать уже як штампи з розмитою семантикою і масово вживаються в публічних виступах.

Коли явище не виправдовує соціальних сподівань, воно саме та його словесний ярлик зазнають критики та висміюються. На початку 90-х років ця доля спіткала, наприклад, слово соціалізм і похідні від нього. Перебудова, що мала спочатку величезну популярність як стосовно явища, так і власне слова, згодом спровокувала іронічне використання лексичних одиниць, тісно зв'язаних з нею: рос. перестройка, гласность, ускорение, демократизация та ін.; укр. перебудова, гласність,