ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СКАСКО Олег Іванович

УДК 336.77(477)

РЕГУЛЮВАННЯ КРЕДИТНОГО МЕХАНІЗМУ В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.02.03 - організація управління, планування і регулювання економікою

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Львів 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фінансів і кредиту Львівського національного

університету імені Івана Франка

Науковий керівник: кандидат економічних наук, професор

Крупка Михайло Іванович

Львівський національний університет імені Івана Франка,

завідувач кафедри фінансів і кредиту

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Тивончук Іван Опанасович

Національний університет “Львівська політехніка”

завідувач кафедри теоретичної економіки та економіки

України

кандидат економічних наук, доцент

Турко Федір Михайлович,

Львівський банківський інститут

доцент кафедри банківських дисциплін

Провідна установа: Ужгородський національний університет Міністерства

освіти і науки України,

кафедра економіки, менеджменту та маркетингу

Захист відбудеться “4“ липня 2002 р. о 13.30 год на засіданні спеціалізованої вченої

ради Д 35.051.01 Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою

79008, м. Львів, просп. Свободи, 18.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного

університету імені Івана Франка (м.Львів, вул.Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий “3“ червня 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук, професор С.М. Панчишин

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Двадцяте століття було для розвинутих країн епохою динамічного розвитку, ефективних технологій господарювання, досягнення високого рівня життя населення. У 90-х роках перетворення економічної системи в напрямі до ринку роз-почались і в Україні. Світова господарська практика підтверджує, що ринкова економіка забезпечує вищу ефективність, раціональне використання ресурсів.

Усупереч добрим побажанням і намірам українських реформаторів Україна втрачає всі прогресивні здобутки минулого. За нею щораз більше закріплюється імідж держави, що розташована в європейському центрі лише територіально, однак не за критеріями економічного розвитку, правової культури, чистоти фінансово-кредитних відносин, соціальних пріоритетів, хоча напередодні “ринкових” реформ вона за більшістю критеріїв і оцінок наближалась до першої п’ятірки промислових і аграрно розвинутих європейських країн.

Реформи в Україні призвели до руйнування значного обсягу виробничого потенціалу, деформації товарно-грошових відносин (широке застосування бартерних операцій, платіжна криза), високого рівня безробіття. Тому є потреба дослідити причини такого спаду усіх елементів національної економіки.

Структурну перебудову економіки України ускладнювало й те, що понад 80% науково-технічного потенціалу було зосереджено у базових галузях і військово-промисловому комплексі (ВПК). Після розпаду СРСР більшість економічних зв’язків між підприємствами виявились розірваними, унаслідок чого виробничий потенціал ВПК практично не діяв. У цій ситуації Уряд впродовж 1993-95 рр. надав значний обсяг кредитних коштів підприємствам для конверсії, модернізації виробництва. Багато із них скористалася цим і, переобладнавши виробничі потужності, виробляють товари широкого вжитку. Проте кількість підприємств, які ще потребують модернізації чи налагодження виробництва надзвичайно велика. Процеси ж модернізації, переобладнання ВПК для виробництва конкурентних товарів можна забезпечити головно приватними інвестиційними та кредитними коштами, оскільки фінансовий потенціал держави недостатній.

Сьогодні підприємства, які потребують значного фінансового забезпечення для налагодження виробництва, спрямовують свої погляди до вітчизняних та зарубіжних інвесторів. Провідне місце тут належить банківській системі і, зокрема, кредитному механізмові.

Ще зовсім недавно банківська система була своєрідним придатком до державного апарату, який розподіляв наявні в суспільстві фінансові ресурси, часто ігноруючи принцип економічної доцільності. Натомість у ринковій економіці, де банківська діяльність грунтується на комерційному розрахунку, особливо гостро постають проблеми вкладення ресурсів у ті сфери чи об’єкти, які забезпечать надійність та прибутковість інвестиційних проектів для банківських установ.

Сучасна ситуація в Україні свідчить, що отримати кредит не так легко з огляду на слабкий фінансовий стан банків і їхніх позичальників, нестабільність і недосконалість правового поля, податкового законодавства, а також складну ситуацію неплатежів. З іншого боку, кредитно-фінансові установи поставлені в такі умови, що вони не можуть надати такі кредити, які були б привабливими для виробничих підприємств. Тому одним із головних елементів діяльності банківської системи є удосконалення кредитного механізму регулювання економіки України в перехідний період.

У країнах з розвинутими ринковими економіками питанням розвитку, удосконалення кредитного механізму науковці приділяють значну увагу. З вітчизняних економістів, які досліджували теоретичні та практичні аспекти кредитної діяльності банків, треба назвати О.Д.Зарубу, А.М. Мороза, М.І. Савлука, А.І. Степаненка, В.В. Вітлінського, В.Д. Лагутіна. Однак питання щодо підвищення ефективності кредитної діяльності банків і сьогодні актуальні.

Однією з причин недосконалості кредитного механізму регулювання економіки України є швидкоплинні зміни та розвиток нових економічних відносин, які й зумовлюють виникнення нових проблем, пов’язаних з низьким рівнем фінансового та кредитного потенціалу вітчизняних банків, наявності тенденції збільшення обсягу проблемних кредитів, незначної довіри вкладників чи іноземних кредиторів до комерційних банків, недосконалість законодавчої бази та невідповідність її умовам економічної ситуації в країні, яка швидко змінюється. Вибір об’єктом дослідження процесу регулювання кредитного механізму зумовлений необхідністю пошуку нових шляхів вирішення актуальних питань цієї проблеми в специфічних умовах функціонування кредитного ринку України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є пошук шляхів удосконалення кредитного механізму у регулюванні економіки в перехідний період, аналіз переваг та недоліків правового поля регулювання кредитних відносин, обгрунтування практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності та регулювального впливу кредитного механізму на розвиток як банківської системи, так і економіки в цілому, висвітлення зарубіжного досвіду і напрацювання вітчизняної теорії регулювання кредитної діяльності комерційних банків.

З огляду на цю мету поставлено такі завдання:

- визначити особливості кредитних відносин в сучасних умовах;

- проаналізувати стан кредитного механізму України і з’ясувати причини його недостатньої ефективності;

- розробити методологічний інструментарій оцінки кредитних ризиків банків;

- визначити сучасні тенденції розвитку кредитної діяльності комерційних банків України, оцінити ефективність її правового регулювання;

- виробити рекомендації щодо підвищення ефективності та посилення регулювальної ролі кредитного механізму у стабілізації банківської системи та економіки в цілому;

- проаналізувати зарубіжний досвід функціонування кредитного механізму та можливості його використання в Україні.

Предмет, об’єкт і методологія дослідження. Предметом дослідження є форми і методи регулювання фінансово-кредитних відносин, які використовують у вітчизняній та зарубіжній практиці, фактори і умови, що впливають на ефективність кредитного механізму в умовах перехідної економіки. Об’єкт дослідження – комерційні банки та підприємства України.

Методологічною та інформаційною основою виконання досліджень були: теорія наукового пізнання та методи системного аналізу, вітчизняні та зарубіжні публікації з питань фінансово-кредитних відносин; аналітичні матеріали та розрахунки, що характеризують ефективність кредитного механізму; законодавчі та нормативні акти України з питань кредитної та банківської діяльності, залучення інвестицій, оподаткування та концепції розвитку кредитного, валютного і фондового ринку тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у такому:

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

Теоретичне і практичне значення роботи. Теоретичне значення результатів досліджень полягає у формуванні нових знань стосовно розвитку фінансово-кредитних відносин і їхньої ролі у регулюванні економіки на етапі переходу до ринкових відносин в Україні.

Практична цінність результатів досліджень: їх можуть використати законодавчі, виконавчі органи влади і комерційні банки для вдосконалення процесів розвитку банківської системи України та кредитування зокрема.

Головні положення дисертації доповідались на науково-практичному семінарі “Між-народні стандарти інспектування”, який проводив НБУ спільно з Агентством міжнародного розвитку США “Barents group” (Київ, 1999), всеукраїнській науково-практичній конференції “Формування нової парадигми економічної теорії в Україні” (Львів, 2001), а також апробовані у Львівській регіональній філії АКБ “Трансбанк”.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків і викладена на 184 сторінках машинописного тексту, містить 22 таблиці, 5 графіків, 3 схеми та 101 літературне джерело.

Публікації. За результатами досліджень опубліковано сім наукових праць у фахових виданнях (шість з них одноособові) загальним обсягом 1,8 д. а.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У разі переходу до ринкової економіки найважливішим чинником є організація ефективної системи управління фінансовими та грошово-кредитними відносинами і побудова раціонального кредитного механізму управління економікою, спрямованого передусім на відновлення виробництва та розвиток тих галузей, які вважають пріоритетними. Це, відповідно, потребує наявності досконалих та економічно вигідних стосунків між кредиторами та пози-чальниками.

У вступі до дисертації обгрунтовано вибір саме цієї теми, її актуальність, вплив на розвиток банківської системи та економіку в цілому.

Перший розділ дисертації – “Сутність і розвиток кредитного механізму в країнах з перехідною економікою” – розкриває етапи побудови банківської системи, розвиток кредитного, валютного та фондового ринків. У ньому оцінено економічну ситуацію як у банківській системі, так і в економіці загалом, відображено значні кроки у розвитку банківської справи та повчальні недоліки.

Для нормального функціонування економіка потребує фінансової системи, яка спрямовує кошти від людей, що їх заощаджують, до людей, які забезпечують продуктивне застосування цих коштів як інвестицій. Економічний аналіз складових фінансової системи свідчить, що в ній багато типів інститутів: банки, страхові компанії, взаємні фонди, ринки акцій і облігацій тощо. Всі ці інститути регулює уряд.

За дослідженнями Ф.Мишкіна, фінансування виробничої діяльності фірм у світовій практиці відбувається головно зовнішніми залученими коштами. Найважливішим джерелом для фінансування ділової активності фірм індустріальних країн є позики банків (понад 60% у США), які забезпечують у 25 разів більше фінансових ресурсів, ніж ринок акцій.

Вітчизняна економіка, запозичуючи досвід розвитку ринкових засад взаємовідносин між суб’єктами господарювання та державою з зарубіжних країн, та наявність у ній нерозвинутих ринків інших джерел фінансування (фондовий ринок тощо), перебуває у ще більшій залежності від ринку банківських позик. Це і робить банки такими важливими для нормального функціонування фінансової системи та підтримання ділової активності фірм.

Кредит являє собою форму трансформації грошового капіталу в позичковий і виражає відносини між кредиторами і позичальниками. Крім того, кредит забезпечує вплив на швидкість обороту грошей, вирішує проблему неплатежів та прискорює процес виробництва та реалізації матеріальних благ.

Сучасна ситуація в Україні свідчить, що кредити не завжди стимулюють економічний розвиток. Головна причина такого стану - недосконалість і непрогнозованість економічної політики держави, яка впливає на вартість грошей, тобто визначає рівень процентних ставок.

В цій ситуації доцільне застосування розроблених світовою теорією і підтверджених практикою економічних моделей прогнозування. Однією з них є модель IS-LM, запропонована Д. Гіксом ще 1937 р. Ця модель грунтується на аналізі, наведеному у праці Д. Кейнса “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”. Вона цінна не лише тому, що її можна застосувати в економічному прогнозуванні, вона також дає глибше розуміння того, як урядова політика може впливати на сукупну економічну діяльність за допомогою і монетарної, і фіскальної політики.

Дослідження Кейнса стали базовими для розробки складнішої і реалістичної моделі, запропонованої Н.Манківим. Автор, увівши в кейнсіанську систему гроші і процентні ставки, розвинули складнішу модель IS-LM. Наприклад, головні положення цієї моделі свідчать, що обсяг інвестицій I (у т. ч. кредитні вкладення) залежить від процентної ставки r. Ця залежність виражає рівень запланованих інвестицій так: I=I(r), і є однією з найважливіших у макроекономіці.

Стан рівноваги економіки визначає точка перетину кривих IS та LM. Ця точка відображає процентну ставку і рівень доходу, які задовольняють умови рівноваги як на ринку товарів, так і на ринку грошей.

Негативні явища в економіці України на ринку товарів (зменшення державних видатків, інвестицій, заощаджень, зростання бази оподаткування тощо) та ринку грошей (емісія грошових знаків, монетарні інструменти), свідчать, що ця модель розвитку економіки в Україні не містить рівноваги розвитку ринку товарів і ринку грошей. Тому є потреба досліджувати їхній розвиток.

У дисертації проаналізовано негативні сторони розвитку економіки і банківської системи. Наприклад, інфляція у 1993 р. перевищила 10 000%, спад виробництва ВВП досяг 50%, дефіцит бюджету – 40%, зростання цін тільки у 1993 р. становило понад 100 разів, питома вага довгострокових кредитів зменшилась із 23,5 до 2,8% в усіх кредитних вкладеннях.

Такі процеси не могли не вражати і потребували вжиття негайних заходів щодо стабілізації банківської системи й економіки в цілому.

Унаслідок відповідних заходів 1995-96 рр. фінансовий стан банків поліпшився: зменшилась кількість збиткових банків, менше стало порушників економічних нормативів, поліп-шилась структура активів (зменшилась сума простроченої заборгованості за кредитами). Крім цього, стабілізовано такі макроекономічні показники, як інфляція, девальвація, обмін-ний курс карбованця до іноземних валют. Результатом плідної діяльності НБУ стало запровадження національної валюти – гривні.

Після впровадження гривні банківська система зробила такі кроки: реформувала бухгалтерський облік, а також впровадила казначейську систему виконання державного бюджету, яка надала змогу НБУ і Мінфіну мати вичерпну інформацію про щоденний стан державних фінансів і забезпечила можливість маневру ними.

Отже, упродовж десяти років ринкові засади дворівневої банківської системи розвивалися надзвичайно суперечливо: на початкових етапах ми спромоглися наблизитись до світових “рекордів” рівня інфляції, спаду виробництва, рівня зростання неплатежів тощо; наступним етапам були властиві значні позитивні зрушення макроекономічних грошово-кредитних показників, розвитку матеріальної бази НБУ (налагодження банкнотно-монетного виробництва, системи електронних платежів). Проте кількість банкрутств банків і сьогодні є типовим явищем для вітчизняної банківської системи, де причиною здебільшого є невиправдані ризики в проведенні кредитної політики. Тому саме функціонування кредитного механізму сьогодні потребує значного вдосконалення з боку як НБУ, так і інших державних установ.

Другий розділ дисертації – “Аналіз і вдосконалення функціонування кредитного механізму в Україні” – розкриває головні кредитні ризики, властиві ринковим відносинам, економічні вимоги та законодавчі проблеми, усунення яких сприяло б розвитку кредитного механізму.

У разі переходу до ринкової економіки найважливішим фактором, як зазначено в дисертації, є організація ефективної системи управління грошово-кредитними відносинами і побудова найраціональнішого кредитного механізму, спрямованого з одного боку, на відновлення виробництва, з іншого, - на задоволення потреб банківської системи в мінімізації ризиків і забезпеченні прибутковості.

Розвиток кредитної системи повною мірою визначений економічною ситуацією в державі. Кожному етапу економічного розвитку господарства відповідає свій тип організації кредитної справи, своя структура кредитної системи, тобто свій кредитний механізм.

У дисертації зазначено негативні моменти у функціонуванні різних видів кредитів та причини, які негативно впливають на їхній розвиток. Наприклад, інструмент комерційного кредиту – вексель – в Україні не знайшов належного застосування. Головна причина цього – є недосконалість законодавчих актів, які регулюють вексельний обіг. Розглянутий процес застосування векселів у паливно-енергетичному комплексі засвідчив значне збагачення комерційних структур і втрати державної компанії “Енергоатом”: з метою залучення коштів на купівлю палива для електростанцій “Енергоатом” емітував векселі з дисконтом до 50%, тобто емітуючи номінал у 100 млн.грн., отримував 50 млн.грн. грошових коштів, а 50 млн. ішло на втрати. Підприємство, споживши електроенергію в розмірі 100 млн.грн. і при відсутності коштів для розрахунків з енергетичними компаніями, могло бути від’єднаним від подальших її поставок. Тому для погашення цієї заборгованості воно відпускало комерційним структурам продукцію на суму 120 млн.грн. за енергетичні векселі, якими і розраховувалось з енергетичними компаніями.

Зазначено, що в Україні стає актуальним споживче довготермінове кредитування на будівництво житла. Вирішити проблему житлового будівництва тільки бюджетними асигнуваннями у найближчі роки неможливо. Тому потрібно залучити використання фінансового потенціалу комерційних банків через споживче кредитування, поширене в зарубіжній практиці. Наприклад, у США щорічно населенню надають кредитів для купівлі нерухомості на суму, яка перевищує 800 млрд. дол.

В Україні сьогодні реальне спрацювання основних засобів у провідних галузях сягає 60-70%. Тому, на нашу думку, одним із шляхів вирішення проблеми залучення значних капіталовкладень є розвиток лізингового кредиту. Однак на його розвиток не спрямовані податкове, митне законодавство. Внаслідок цього міжнародний лізинг на території України практично не розвивається. На кінець 1997 р. його частка у загальному обсязі експорту – імпорту послуг України становила 1%. Водночас з загального обсягу інвестицій у Великобританії на лізингові операції припадає 37%, в Італії й Швеції – майже по 15, у Чехії – 20%.

Розглянуто в роботі також розвиток державного і міжнародного кредиту. З’ясовано неефективність використання цих запозичень Урядом і НБУ. Доведено, що причиною над-звичайно складної ситуації щодо виплати платежів з державного боргу є відсутність у ми-нулому будь-яких розрахунків допустимих сум запозичень, які вони спроможні повернути. Було проігноровано досвід світової практики, згідно з яким уважають, що коли обсяг державного боргу досягне 50% ВВП, то виникне загроза для економічної незалежності будь-якої країни. Показники ж співвідношення державного боргу до обсягу ВВП у 1998-99 рр. становили 52,5 та 64,3%, відповідно.

Кредитна діяльність для банківської системи є найризиковішою: обсяг проблемних кредитів комерційних банків становить 1\4 від усіх кредитів. Оптимальною ж з погляду результатів є така діяльність банку, яка зменшує кількість ризикових операцій і забезпечує високий рівень дохідності. Кредитний ризик визначений імовірністю того, що позичальник не зможе або не захоче виконати свої зобов’язання перед банком, обумовлені кредитною угодою.

Розкрито зміст та прояви основних ризиків у разі кредитування, а саме: юридичного, операційного, галузевого, географічного, незбалансованості ліквідності, інфляції, неплатоспроможності, зміни відсоткових ставок, валютного, документарного та ін. Зазначено, що найважливішим сьогодні є ризик недосконалості економіко-провового поля.

Недосконалість законодавчих норм зумовлює негативні результати у сфері кредитування. Наприклад, неофіційна статистика свідчить, що понад 50% проблемних кредитів є наслідком видачі їх за умов, що не суперечать чинному законодавству, та все ж їм був притаманний значний ризик щодо своєчасного погашення. Тому здатність держави контролювати та зменшувати кредитні ризики є надзвичайно важливим аспектом розвитку банківської системи.

У дисертації розкрито головні недоліки такого нормативного акту, як Положення НБУ “Про кредитування”, яке визначає правові основи надання, використання і повернення кредитів; досліджено норми закону “Про заставу” і доведено, що вони створюють ризик неповернення кредиту та не дають змоги досконало і безпечно керувати кредитним процесом. Практика свідчить, що кожен другий проблемний кредит є наслідком недоліків цього закону.

Проаналізовано чинні законодавчі норми, які регулюють вжиття банками заходів претензійно-позовного характеру щодо стягнення неповернутої суми заборгованості. На цьому етапі особливо відчутною є перевага боржника над банком-кредитором, тобто наявність ускладненого механізму управління кредитними ризиками.

Дисертація розкриває процедуру визнання боржника банкрутом, яка через громіздкість і тривалий термін ліквідаційної процедури призводить до втрат кредиторів у разі банкрутства боржника в середньому до 98% від вимог (у міжнародній практиці нормальним є показник 30%). Тому банки вкрай не зацікавлені у тому, щоб доводити кредитну процедуру до розгляду питання про банкрутство. Відповідно, розроблено рекомендації щодо: визначення термінів ліквідаційної процедури на коротший термін – шість місяців, який був би наближеним до світових стандартів процедур банкрутства і вважався б сьогодні сприятливішим для кредиторів; запровадження в цьому законі вимоги матеріального відшкодування завданих збитків, які виникли не внаслідок форс-мажорних обставин, а через недбалість керівництва, як це передбачали ще за часів Ярослава Мудрого; спрощення порушень процедури банкрутства в частині зміни мінімальної суми, за якої господарський суд порушує процедуру банкрутства з 300 мінімальних заробітних плат (станом на 01.10.01р. ця сума становила 35,4 тис.грн.) до 100.

Оскільки більшість кредитів, особливо на районному рівні, незначного обсягу, то втрати банківської системи від наявності такого обмеження становлять значні обсяги.

Досліджено процес виконавчого провадження Державною виконавчою службою (ДВС). З’ясовано, що введений з 1999 р. закон “Про виконавче провадження” додав банкам нових труднощів. Наприклад, усі права з реалізації заставних прав надані ДВС, яка не несе матеріальних втрат при їх неякісному здійсненні. В результаті цього виконавче провадження може відбуватися на рівні, який економічно не влаштовує банк, тобто управління процесом реалізації захисту прав банку може перебувати на гіршому рівні, ніж це міг би виконати він сам за наявності альтернативних варіантів. Наведено приклади, які завдають кредиторам у разі виконавчого провадження значних збитків.

Механізм переходу у власність кредитора заставленого майна полягає в тому, що за до-говором позики банк передає позичальникові гроші у власність, а за договором застави відповідно до Цивільного кодексу позичальник не передає предмет застави у власність банку. Однак навіть згода заставодавця на передавання заставленого майна обертається для банку додатковими витратами, оскільки згідно із законом “Про оподаткування прибутку підприємств”, якщо предмет застави відчужують у власність кредитора, то таке відчуження прирівнюють до купівлі-продажу предмета застави, і воно підлягає обкладенню податком на додану вартість. У результаті перехід права власності на заставу для банку стає вищим на 20%.

Також у дисертації обгрунтовано невиправданість створеного Урядом обмеження щодо розвитку конкуренції із заснуванням спеціалізованого державного підприємства “Укрспецюст”. На практиці це призвело до зростання витрат банків (якщо раніше в разі організації аукціону спеціалізовані торговельні організації стягали в свою користь до 5% від суми реалізованого майна, то сьогодні такий же обсяг стягає ще “Укрспецюст”). Крім того, зосередження у руках цієї організації монопольного права на реалізацію заставленого майна є невиправданою, а на практиці зумовлює ситуації, яких можна було б усунути при наявності альтернативних шляхів реалізації заставних прав кредиторів.

Матеріали роботи свідчать, що фінансовий стан банків з року в рік погіршується, можливості в задоволенні економіки кредитами обмежені (див. табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка зміни обсягу кредитних вкладень та прибутків комерційних банків Львівської області

Показник | Станом на

01.01.1999р. | 01.01.2000р. | 01.07.2000р.

Обсяг кредитних вкладень, млн. дол. США за курсом НБУ | 75,4 | 61,6 | 71,3

Обсяг прибутків, млн.грн. | 10,5 | 1,8 | -5,5

З даних табл. 1 видно, що обсяг кредитних вкладень у цілому зменшується. Прибутковість банківської системи області також має значну тенденцію до спаду і в загальному підсумку збиткова, що є вкрай негативним для подальшого її розвитку.

Однією з причин такого макроекономічного стану є монетарна політика, зокрема, важелі, якими НБУ впливає на грошово-кредитну ситуацію в економіці, а саме: норми обов’язкового резервування, управління рівнем процентних ставок та функція кредитора останньої інстанції тощо.

Після введення в обіг гривні грошова маса зростала випереджувальними темпами порівняно з інфляцією. Ця диспропорція за щорічного зменшення обсягу ВВП була наслідком, головно, вжиття високої норми обов’язкового резервування. Наведено приклад впливу збільшення норми резервування на 2% і суттєве вилучення з обігу ресурсів (1 млрд. грн.), що зменшило можливості банків із забезпечення господарства кредитами та підвищило їхню вартість. Отже, НБУ вживаючи заходи на грошовому ринку, обмежує розвиток кредитного (у 1997 р. обсяг кредитів зменшився на 8,0%, у 1998 р. – на 2,8, у 1999 р. – був на попередньому рівні, у 2000 р. – дещо збільшився).

Загострено увагу також на тому, що НБУ не використовує інші важелі регулювання кредитного ринку, а саме: обмеження мінімальної ставки по кредитах. Унаслідок цього втрати фінансової системи тільки Львівської області на рік становлять понад 2 млн. грн. Розглянуто досвід країн Східної Європи у формуванні грошово-кредитної політики і запропоновано адаптаційні механізми їхнього застосування в Україні.

Кардинальні зміни в підходах до вирішення будь-яких економічних завдань, потребують відповідного законодавчого регулювання. Чим більше правові норми відповідають реальним кредитним відносинам, тим ефективніше функціонують банку на цьому ринку. Аналіз достатності чинних норм щодо функціонування кредитного механізму свідчить, що в цій галузі є безліч невирішених питань. Відповідно, розроблено пропозиції зміни вимог НБУ з формування резервів на можливі втрати за кредитними операціями. Значна їхня частина запозичена НБУ із зарубіжного досвіду, де вони себе виправдовують. Тому, на нашу думку, треба зробити такі зміни.

1. З огляду на сьогоднішню ситуацію в економіці України, де діяльність значної час-тини підприємств збиткова, потрібно переглянути вимоги щодо визначення класу пози-чальника при формуванні банками резервів за кредитними ризиками. Механізм визначення категорії підприємства необхідно змінити так: надати пріоритетне значення в разі визначення категорії позичальника такому важелю, як розмір середньомісячних надходжень на його поточні рахунки, адже саме від обсягу надходжень коштів на його рахунок залежить можливості щодо погашення кредиту. Клас позичальника потрібно визначати першочергово за співвідношенням надходжень на поточний рахунок боржника до обсягу кредиту у від-сотках. Вплив чинних критеріїв оцінки фінансового стану доцільно обмежити лише зменшенням або збільшенням за недостатньої або бездоганної характеристики фінансового стану визначеної норми співвідношення надходжень на поточний рахунок до обсягу кредиту. Також необхідно врахувати наявність забезпечення: для бланкових кредитів визначене процентне значення зменшувати на 20% для класів “А” - “Г”, і на 25% - для “Д”.

2. Збільшити ліквідність гарантованих державою до повернення ОВДП, мінімальна ставка яких повинна дорівнювати 50% (для безнадійних кредитів). За всіх інших категорій кредиту вона повинна відповідати 100%.

3. Для оцінки фінансового стану приватних підприємців брати до уваги не лише обіг коштів за його рахунком та вартість наявного майна, однак враховувати і показники оцінки категорії кредиту як фізичної особи.

4. Розмежувати оцінку обслуговування позичальником боргу в національній та вільно конвертованій валюті.

5. Необхідно запровадити механізм класифікації пролонгованої дебіторської заборгованості, використавши зарубіжний досвід. Ця пропозиція позбавить банки можливості приховувати ризик її неповернення шляхом пролонгації договорів.

Таблиця 2

Методика визначення категорії кредиту, яка пропонується

Клас позичальника | Група позичальника за рівнем обслуговування боргу

добре | Слабке | Незадовільне

“А”:Факт. значення плюс 10% (добрий фінан. стан) і мінус 20% (бланковий кредит) >200 % | Стандартна | Під контролем | Субстандартна

“Б”:Фактичне значення плюс 10% або мінус 20% (добрий або задовільний фінансовий стан) і мінус 20% (бланковий кредит) > 150% | Під контролем | Субстандартна | Сумнівна

“В”:Фактичне значення плюс 10% або мінус 20% (добрий або задовільний фінансовий стан) і мінус 20% (бланковий кредит)> 100 % | Субстандартна | Сумнівна | Сумнівна

“Г”:Фактичне значення плюс 10% або мінус 20% (добрий або задовільний фінансовий стан) і мінус 20% (бланковий кредит) > 50% | Сумнівна | Сумнівна | Безнадійна

“Д”:Факт. значення плюс 10% або мінус 25% (добрий або незадов. фін. стан) і мінус 25% (бланковий кредит)<50% | Сумнівна | Безнадійна | Безнадійна

Примітки.

1.Фактичне значення – це співвідношення обсягу середньомісячних надходжень коштів на поточні рахунки боржника за останні три місяці перед датою класифікації кредиту до його обсягу, %.

2.Жирним у таблиці виділено змінені категорії з безнадійних, які є сьогодні, на сумнівні.

Розвиток кредитного механізму можна досягти і шляхом удосконалення запроваджених важелів монетарної політики НБУ такими шляхами:

- доцільно хоча б не включати ресурси, надані під програми уряду та спрямовані на купівлю ОВДП у розрахунок резервів;

- дозволити формування 50% розрахованої суми обов’язкового резервування коштів на коррахунку від обсягу залучених валютних ресурсів у вільно конвертованій валюті;

- зменшити втрати банківської і фінансової системи шляхом використання інструменту монетарного регулювання – управління рівнем процентних ставок. Для цього НБУ необхідно розробити Положення “Про визначення мінімальної процентної ставки з розміщення ресурсів”, головними критеріями якого були б: мінімальна ставка не повинна бути меншою від середньозваженої процентної ставки банку по залучених ресурсах; надання пільгових кредитів можливе за умови залучення під конкретний проект пільгових ресурсів, що повинно бути взаємопов’язано; надання пільгових кредитів допускається в разі дотримання банком усіх економічних нормативів і зобов’язань з формування резервів під кредитні ризики;

- операції рефінансування треба здійснювати у різних формах, надаючи перевагу аукціонним.

Сьогодні вкрай гострою проблемою подальшого розвитку банківської системи є низь-кий рівень довіри вкладників та потенційних інвесторів до комерційних банків унаслідок великої кількості їхніх банкрутств. У дисертації запропоновано один із шляхів вирішення цієї проблеми – вдосконалення наявного механізму страхування вкладів фізичних осіб. Найдоцільніше було б зменшити рівень обов’язкового резервування коштів на коррахунку хоча б на 2% та одночасно збільшити норматив відрахувань коштів до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на цей же розмір. У результаті цього офіційна сума компенсації втрат у випадку банкрутства банку кожному вкладнику становила б не 500 грн., а близько 2000. Наявність такої гарантії заохотила б їх до вкладення коштів у вітчизняні банки та не порушила б обсягу грошової маси в обігу.

Найбільшим недоліком і перепоною у розвитку банківської системи України сьогодні вважають проблему недосконалості економіко-правового поля.

Після розпаду адміністративно-командної системи СРСР і розвитку банківської системи України ринкового типу деякі законодавчі і нормативні акти потребували змін, інші – були відмінені, ще частину треба було прийняти внаслідок значних змін економічної системи. Неофіційна статистика свідчить, що понад 50% проблемних кредитів банки видавали з високим ступенем ризику, і одночасно не порушували законодавчих і нормативних вимог. Причиною такої колізії є недосконалість законодавчих і нормативних актів, що регулюють функціонування кредитного механізму. Тому в дисертації обгрунтовано пропозиції змінити і розширити окремі пункти Положення НБУ “Про кредитування” так, щоб зменшити обсяг ви-дачі ризикових кредитів. З цією метою пропонуємо передбачити не тільки заборону надання кредитів на покриття збитків господарської діяльності позичальника, а й умови та обсяги їхньої видачі збитковим підприємствам; відмінити такий вид забезпечення, як штрафи, пені, їхнє нарахування у вільно конвертованій валюті прирівняти до ставки LIBOR; запровадити вимогу щодо перерахування кредитних коштів тільки з позичкового рахунку, що забезпечить окремий котроль за їх цільовим використанням; відмінити можливість надання вітчизняними банками кредитів банкам-нерезидентам, що обмежить відтік капіталу з банківської системи України тощо.

Створюють ризик неповернення кредиту недоліки й інших законодавчих актів. Наприклад, у законі “Про заставу” необхідно передбачити обов’язкову реєстрацію застави рухомого майна в Державному реєстрі застав (ДРЗ) та обов’язкове подання податковими органами до держателя ДРЗ заяви щодо внесення запису про наявність податкових вимог до платників податків (податкова заставу); потрібно також змінити терміни внесення запису до ДРЗ з двох днів до одного. Це не дасть змоги недобросовісним позичальникам заставити одне і те ж майно двічі без відома банку. Запропоновано механізм урегулювання неузгодженості норм законів “Про заставу” і “Про виконавче провадження”, які передбачають різні черговості задоволення вимог заставодержателів у разі реалізації майна, надавши перевагу нормі закону “Про заставу” – “задоволення вимог заставодержателя, у якого право застави виникло пізніше, відбувається після задоволення вимог попередніх заставодержателів в повному обсязі”.

З метою зменшення переваги боржника перед кредитором НБУ повинен змінити вимоги Інструкції “Про порядок відкриття поточних і бюджетних рахунків в установах банків”, заборонивши суб’єктами господарювання відкривати поточні рахунки в інших банках після отримання кредиту. Це дозволить контролювати банку-кредитору грошові потоки позичальника на тому рівні, який був на час видачі кредиту і позбавить пози-чальників можливості ухилятися від добровільного погашення кредиту.

У дисертації досліджено умови провадження банками доарбітражного врегулювання спору та запропоновано обгрунтовані пропозиції зміни термінів його виконання, передбачених Господарсько-процесуальним кодексом та нормативними актами НБУ. Наприклад, надіслана платіжна вимога до банку, де відкрито валютний рахунок (за валютним кредитом) боржника, повертається в цей же день без виконання, якщо на рахунку нема коштів. Цей процес може відбуватися неодноразово, що підтверджує потребу зміни вимог постанови НБУ №416 від 01.10.01 р., яка повинна передбачати її облік упродовж одного місяця на рахунку “Платіжні документи, що очікують оплати” і, якщо нема надходжень коштів на рахунок, кредитор зразу повинен вжити заходи претензійно-позовного характеру. Із введенням з 01.01.01р. закону “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” запроваджено аналогічний порядок скерування та повернення платіжної вимоги щодо рахунку в національній валюті.

Крім того, у дисертаційній роботі обгрунтовано пропозиції змін закону “Про виконавче провадження”, які повинні забезпечити спрощення процесу реалізації заставленого майна та повернення боргу, а саме:

- визначити розмір добровільного погашення заборгованості боржником, за якого ДВС може припинити виконавче провадження в обсязі не менше 30% наявного боргу. Відсутність у цьому законі визначеної цієї мінімальної частки дає змогу за мізерних обсягів погашень неодноразово відкладати виконавче провадження;

- скасувати право визначення начальником ДВС розміру винагороди в разі залучення до виконавчого провадження експерта або спеціаліста. Її розмір потрібно визначати за чинними тарифами тих організацій, які виконують такого типу оцінку, що не даватиме змоги запроваджувати індивідуальний підхід до оплати залучених спеціалістів;

- скасувати монопольне право підприємства “Укрспецюст” на продаж тільки ним заставленого майна. Найдоцільнішим було б внести зміни у постанову Уряду про надання банкам права реалізації заставленого майна самостійно впродовж, скажімо, двох місяців на аукціоні за ціною, не нижчою від передбаченої в кредитному договорі. Запровадження цієї пропозиції позбавить банки права нарікати на органи ДВС в затягуванні реалізації майна та здешевить процес його реалізації для банку.

Наведені недоліки законодавчих та нормативних актів НБУ не сприяють розвитку кредитного механізму в Україні. Більшість норм законів не передбачають рівних прав захисту інтересів різних суб’єктів господарювання. Головно вони є не на стороні того суб’єкта, який дав позику і хоче її повернути, а на стороні того, хто взяв і не повертає.

Поряд з загальними механізмами, які впливають на стан і розвиток кредитних відносин, є також перешкоди, які визначають розвиток окремих видів кредитних операцій. Наприклад, з метою розвитку лізингових операцій необхідно:

1. Передбачити в законі “Про податок на додану вартість”, що об’єкти лізингу не підлягають обкладенню податком на додану вартість.

2. Лізингодавцями із значними фінансовими можливостями могли б бути банки. Проте є низка причин того, чому вони не займаються цією формою бізнесу. Наприклад, НБУ по-винен надати банкам змогу купувати об’єкти лізингу для подальшого передання їх лізингоотримувачу не тільки за власні конти, а й за залучені ресурси. Одночасно обсяг розміщених коштів у лізингові операції з метою недопущення значного ризику концентрації активів у цьому напрямі повинен бути обмежений нормативом не більше 25% від загального розміру активів банку.

Не менш важливим напрямом кредитних операцій сьогодні є розвиток консорціумного кредитування. Однак, вдаючись до нього, комерційні банки часто потрапляють у складні, не врегульовані законодавством ситуації. Тому передусім НБУ треба передбачити в Положенні “Про порядок проведення консорціумного кредитування” механізм вступу в консорціум неюридичних осіб – філій одного чи різних банків, та захисту їхніх прав, а саме: у разі вступу в консорціум філії банків повинні тимчасово набувати прав юридичної особи щодо цього консорціуму і самостійно укладати договори застави майна. Та цю умову найліпше забезпечити, внісши відповідні зміни до закону “Про підприємства”, передбачивши, що консорціум може бути обєднання не тільки юридичних осіб з відповідними правами, а й філій.

Отже, у процесі кредитування банки стикаються з низкою економічних і правових проблем. Значній їхній кількості притаманний захист прав боржника, а не кредитора. Натомість світова практика використовує першочергово захист прав кредитора. Все це не створює умов для розвитку як кредитного механізму, так і банківської системи.

У третьому розділі дисертації – “Перспективи розвитку банківської системи України, як необхідна умова зміцнення кредитного механізму” – розглянуто перспективи розвитку системних банків як великих інвесторів економіки, світові тенденції концентрації банківського та промислового капіталів у формі створення промислово-фінансових груп та адаптаційні механізми їхнього запровадження в Україні