КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Шевченко Ольга Валеріївна

УДК 338.242.4:332.1

РОЛЬ ДЕРЖАВИ У ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

08.01.01 - Економічна теорія

Автореферат дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата економічних наук

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі економічної теорії Київського національного

університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор

Єщенко Петро Степанович,

професор кафедри економічної теорії економічного факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти - доктор економічних наук, професор

Кравченко Василь Іванович,

Науково-дослідний фінансовий інститут при

Міністерстві фінансів України, перший заступник директора, м.Київ

кандидат економічних наук, доцент

Радченко Володимир Васильович

Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова,

завідуючий кафедрою економічної теорії, м.Київ

Провідна установа - Київський національний економічний університет,

кафедра політичної економії облікових факультетів

Захист відбудеться 22 лютого 2002 року о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої

ради Д 26.001.13 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

за адресою: 03022, м.Київ-22, вул. Васильківська, 90-А, економічний факультет, ауд. 704.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету

імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул. Володимирська, 58, к.12

Автореферат розісланий 21 січня 2002 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Солодовникова І.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В Україні із початком розбудови державності на принципово нових соціально-економічних засадах активізувались питання створення господарського механізму на регіональномy рівні. Виникли проблеми регіонального розвитку, які зумовлені трансформацією економічної системи: для забезпечення можливості вирішення загальнодержавних завдань існує необхідність розширення повноважень регіонів; потребує вирішення проблема невідповідності фінансово-економічної бази територіальних одиниць їх самоврядному розвитку; необхідне посилення інтеграційних процесів, що забезпечують економічну єдність України при розмаїтті її регіонів. Сучасний стан регіонів характеризується помітними відмінностями у рівнях соціально-економічного розвитку, у територіальній структурі господарства, причому існує тенденції до поглиблення міжрегіональних диспропорцій.

В основі економічних проблем регіонів лежить відсутність високоорганізованої системи управління економікою перехідного періоду з чітким визначенням і узгодженням функцій кожного рівня влади. Послаблення державного регулювання основних територіальних пропорцій загальмувало процес здійснення економічних реформ, формування дієздатних регіональних економічних структур. Відцентрові тенденції об'єктивного і суб'єктивного характеру ще більше ускладнюють регіональні проблеми. Саме тому з'явилась потреба у детальних дослідженнях територіального рівня економіки, розробках моделей ефективного функціонування регіонів на основі раціонального поєднання загальнодержавного і територіального управління та місцевого самоврядування. Тобто, суттєвим чинником реформування української економіки виступає регіоналізація, без врахування якої неможливо дослідити діяльність держави. Вказані проблеми визначають актуальність даної роботи.

В умовах існування великої кількості різноманітних наукових підходів до вивчення регіональних питань особливого значення набуває узагальнення існуючих теорій та концепцій. Українські вчені та експерти зробили якісний внесок в теорію регіонального розвитку, територіального поділу праці, дослідження територіальних закономірностей господарювання, моделювання розвитку економіки регіону, суттєво просунули знання про територіальні форми усуспільнення виробництва (В.Борденюк, Т.Голікова, Б.Данилишин, Г.Дзісь, М.Долішній, С. Дорогунцов, В.Кампо, В.Кравченко, М.Корнієнко, І. Лукінов, І.Михасюк, В.Пила, В.Поповкін, В.Симоненко, Д.Стеченко, М.Чумаченко). Особлива увага в дослідженнях приділяється розподілу повноважень між державним та місцевим управлінням і самоврядуванням та фінансовій основі останного (В.Бартош, С. Буковинський, І. Бутко, О.Василик, М.Кириченко, І. Луніна, Ц.Огонь, К.Павлюк, М.Татаренко). Серед російських вчених варто зазначити таких, як М.Бандман, І.Бусигіна, А.Гранберг, Н.Ларіна, В.Лексін, М.Некрасов, С.Хурсевич, А.Швєцов, В.Шилов. Зарубіжні вчені торкаються питань формування регіональних економічних комплексів, фінансового забезпечення місцевостей, управління місцевою промисловістю, надання населенню місцевостей суспільних благ, вивчають тенденції розвитку територій (серед авторів слід виділити таких, як В.Айзард, Дж.Боль, А.Вебер, А.Маркузен, Г.Мюрдаль, Дж.Б'юкенен, Г.Туллок, Ст.Слевін, Дж.Стігліц, Дж.Балдорсон, Р.Венік, Е.Гувер, Х.Тіммерманн, Й.Тюнен, Т.Хегерштрандт, В.Танці, Ф.Перру, Б.Вайнгаст, В.Діллінгер, О.Бланхард).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно плану науково-дослідних робіт кафедри. Тематика роботи є складовою наукової теми "Трансформації економічних систем і становлення ринкової економіки в Україні" (реєстраційний номер 97148), що розробляється колективом кафедри.

Мета і задачі дослідження. Виходячи із сучасного стану української економіки, її суперечностей, метою роботи є розробка напрямків регулювання економіки регіону як основи забезпечення його стабільного та динамічного розвитку, створення збалансованого єдиного народногосподарського комплексу країни. У відповідності до поставленої мети сформульовані такі завдання дослідження:

визначити теоретико-методологічні підходи до функціонування регіональної економіки в перехідний період;

обгрунтувати необхідність державного регулювання економіки регіону;

з'ясувати механізм узгодження та збалансування державних і місцевих інтересів;

проаналізувати структурно-інвестиційну складову формування регіональної економіки;

виявити можливості зміцнення фінансово-економічної бази регіонів;

встановити шляхи реформування системи соціального захисту населення на регіональному рівні.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є економіка регіону, її стан, суперечності, особливості регулювання в перехідний період. Предметом дослідження є роль держави у формуванні регіональної економіки як органічної складової господарського комплексу країни в трансформаційний період.

Методи дослідження. Методологічною базою дисертації є узагальнений досвід світової та вітчизняної економічної думки, теоретичні аспекти формування територіально-виробничих і галузевих комплексів, теорії економічного районування. У роботі застосовано методи наукового пізнання: діалектичний та формальної логіки -- для розгляду теорії державного регулювання регіонів; аналізу та синтезу -- при кількісній характеристиці територіального розвитку; системно-структурний та метод порівняння -- для вивчення існуючих закономірностей та прогнозування регіонального розвитку. Інформаційною базою роботи є матеріали Держкомстату України, органів законодавчої влади, Державного Казначейства України, аналітичні дослідження, монографічна література, періодичні видання.

Наукова новизна одержаних результатів сформульована в конкретних положеннях, що виносяться на захист:

визначено, що регіон як територіально-адміністративна частина країни характеризується різним рівнем розвитку продуктивних сил, які становлять матеріальну основу регіону, різним співвідношенням об'єктів загальнодержавної та комунальної власності, тобто особливою соціально-економічною структурою. Обгрунтована необхідність зміцнення економічної основи регіонів шляхом збільшення комунальної власності передачею об'єктів державної власності регіонального значення у спільну власність територіальних громад;

доведено, що головною метою економічної політики є узгодження і реалізація економічних інтересів держави та регіонів, яка досягається: поєднанням загальнодержавного управління, спрямованого на вдосконалення законодавчої бази господарської діяльності, дотримання макроекономічної пропорційності, із регіональним самоуправлінням. Останнє має бути направлене на якнайповніше використання місцевих резервів шляхом розширення економічних можливостей місцевих органів влади, залученням до розробки регіональної політики територіальних громад міст, селищ, сіл;

аргументовано, що в сучасних умовах необхідно перенести центр ваги із кількісного впливу держави на територіальний розвиток (розміром державної власності в регіоні тощо) до якісного — ступенем поширення економічних методів регулювання, спроможністю забезпечити цілісність регіонального розвитку, удосконаленням місцевого самоврядування;

встановлено, що держава при розробці економічної політики має забезпечувати умови для реалізації регіонами власних інтересів шляхом: визначення місця регіону у загальнодержавній економічній системі, усунення явища існування "регіонів -- штучних реципієнтів", коли вилучаються окремі загальнодержавні податки у повному обсязі, але регіони залишаються дотаційними;

обгрунтовано необхідність застосовувати критерій Парето-ефективності при аналізі ефективності розподілу повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Регіональний Парето-оптимум означає досягнення такого розподілу повноважень, при якому будь-яка зміна даного розподілу може призвести до покращання здійснення функцій мінімум на одному рівні управління, а ефективність здійснення функцій на інших рівнях не погіршиться. Головною метою встановлення оптимального співвідношення повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування є сприяння рівномірності у забезпеченні населення всіх регіонів суспільними благами.

Практичне значення одержаних результатів полягає у викладенні автором цілісної концепції обгрунтування ролі держави в трансформації економіки регіонів України. Одержані в дисертації теоретичні положення та практичні рекомендації можуть використовуватися при розробці політики структурної перебудови економіки регіонів. Пропозиції автора дисертації щодо реформування відносин власності та бюджетного процесу використовувались у рамках теми "Реформування регіонального управління та місцевого самоврядування як чинник демократизації українського суспільства", яка виконувалась Національним інститутом стратегічних досліджень (довідка № 293/678 від 27.12.2001р.). Реалізація сформульованих практичних пропозицій здатна прискорити переведення економіки України в режим сталого економічного зростання, сприяти соціальному захисту населення.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертації доповідались та обговорювались на днях науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1997-2001 рр.) та на науково-практичних, у тому числі міжнародних, конференціях: "Структурна політика як елемент ринкової трансформації економіки України" (Київ, 1999); "Проблеми активізації регіональної інвестиційної політики в сучасних умовах" (Дніпропетровськ, 2000); "Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі ХХІ століття" (Київ, 2000); "Економіка України: стратегія відродження і трансформаційні перетворення" (Київ, 2000); "Сучасні тенденції та пріоритети розвитку перехідної економіки" (Симферополь, 2000); "Державна регіональна політика та місцеве самоврядування" (Київ, 2000); "Держава в системній трансформації економіки України" (Київ, 2000); "Економічні та правові засади розбудови державності в Україні" (Тернопіль, 2000); "Міжнародна економіка і Україна: тенденції розвитку та пріоритети господарської взаємодії" (Київ, 2000); "Сучасні проблеми розвитку виробництва" (Харків, 2000); "Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання" (Донецьк, 2000); "Региональная экономика и механизмы управления ее развитием" (Симферополь, 2001); "Проблеми перехідної економіки" (Київ, 2001); "Права власності в перехідних економіках" (смт. Пуща-Озерна, 2001); "Україна у ХХІ столітті: формування економічної системи" (Львів, 2001); "Реформування фінансово-кредитної системи та стимулювання економічного зростання" (Луцьк, 2001); "Теорія і практика управління організацією з погляду тисячоліть"; "Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні" (Київ, 2001).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 16 наукових праць та матеріалів конференцій загальним обсягом 3,2 д.а.

Структура дисертації. Дисертація викладена на 162 сторінках, складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел із 174 найменувань, 5 додатків, містить 16 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкривається актуальність теми, мета і завдання дослідження, наукова новизна, вказано значення отриманих результатів.

Перший розділ "Економіка регіону та необхідність її трансформації" присвячений обгрунтованню теоретичних засад державного впливу на формування і функціонування регіональної економіки у країнах перехідного типу.

У роботі доведено, що регіон -- це адміністративно окреслена територія, яка в ринкових умовах характеризується відносною економічною самостійністю. Виділення мезо-рівня господарювання має об'єктивну зумовленість: наявність адміністративно-територіального поділу, регіональної влади, територіального поділу праці, відмінності в природних ресурсах і національно-культурних особливостях населення. При розгляді основ формування регіональної економіки адміністративний принцип районування країни є у роботі визначальним, оскільки дає змогу дослідити вплив держави на регіональні трансформації.

Важливим фактором регіонального розвитку є нерівномірність соціально-економічного розвитку, поява диспропорцій в грошовому обігу, розрив стадій регіонального відтворення. Існування нерівномірностей зумовлено наявністю регіональних інтересів. Останні розглядаються як прояв відносин між індивідами та соціальними групами, виходячи з умов їх існування та розвитку регіону. Нерівномірності соціально-економічного розвитку виражені у показниках валової доданої вартості (ВДВ) на душу населення, мінімального рівня бюджетної та соціальної забезпеченості, грошових доходів на душу населення у регіонах. Зокрема, найбільший обсяг ВДВ на душу населення припадає на м.Київ - 4227 грн. та Запорізьку область - 2955 грн., найменший — на м.Севастополь - 1157 грн. та Закарпатську область -1216 грн. при середньоукраїнському рівні 2081 грн. на душу населення, причому тільки 8 регіонів із 27 мають рівень вищий за середній. Обрахування показників регіонального розвитку дає змогу оцінити соціально-економічний стан окремих територій країни для подальшого виявлення шляхів і резервів зменшення нерівномірностей розвитку.

Проведений в роботі аналіз переконує, що посилити значимість регіонального розвитку неможливо зусиллями регіонів саме через слабкість їх потенціалів, невідповідність економічної бази потребам територій. Звідси виникає необхідність у координуючому і направляючому регулюванні розвитку територій з боку держави. Практикою сформовано дві форми участі держави у розвитку регіонів: здійснювана за допомогою створення багаторівневої структури державної влади і здійснювана через сильну регіональну політику. Раціональне поєднання цих двох форм є основою створення економічно ефективної територіальної структури України.

Провідним суб'єктом регіональної політики є держава, тому що в процесі ринкової трансформації необхідна максимальна концентрація матеріальних та фінансових ресурсів і свідоме тимчасове обмеження самостійного розвитку регіонів. Основною характеристикою місця і ролі держави в економіці є рівень державних видатків і доходів у валовому внутрішньому продукті (ВВП). Середньосвітовий рівень державних витрат у ВВП складає 42,6%. У країнах, що розвиваються, державні витрати коливаються у межах 25%. У країнах із перехідною економікою даний показник знаходиться у межах 10-47%, в тому числі в Україні — 20,11%. На нашу думку, в руслі загальносвітових тенденцій це не дає можливості забезпечувати населення країни і окремих регіонів суспільними благами.

У дисертації визначено межі державного впливу на регіональний розвиток: максимумом є збереження територіальної цілісності, мінімум державного впливу — це надання регіонам змоги самостійно вирішувати питання низового рівня життєдіяльності. Регіональна соціально-економічна політика має включати економічні, правові, адміністративно-організаційні засоби, які органічно узгоджують різноспрямовані інтереси з метою зменшення нерівномірностей територіального розвитку. Для послаблення диспропорцій держава повинна спиратися на єдині принципи і механізми регіональної політики стосовно всіх без винятку територій і одночасно проводити активну диференційовану політику по відношенню до окремих територій країни чи їх груп. Саме визначення місця кожного регіону в державній системі з огляду на забезпечення його стабільного економічного і соціального розвитку є ключем до взаємоузгодження інтересів — державних та місцевих, і це ілюструє результативність регіональної політики. Державна регіональна політика в Україні має базуватись на принципах пріоритетності загальнонаціональних інтересів, але при врахуванні особливостей регіонів та їх інтересів.

У дослідженні доведено, що в основу регіональної стратегії держави має покладатися вирівнювання умов діяльності територій із раціональним використанням наявного потенціалу, а не кінцевих результатів. З іншого боку, для цього необхідна місцева ініціатива, яка виражається у розвитку місцевого самоврядування. Порівняльний аналіз наслідків децентралізації влади свідчить, що перерозподіл повноважень з регіонального на місцевий рівень сприяє прискоренню економічного зростання. Тому, на думку автора, розширення функцій місцевого самоврядування є значним елементом трансформацій економіки регіонів в Україні.

Місцеве самоврядування, як і державне управління, реалізує функції загальнонаціонального значення, оскільки його існування спрямоване в кінцевому рахунку на задоволення потреб людини. Крім того, не існує зрозумілих і переконливих мотивів віднесення окремих повноважень до певних рівнів управління, крім оборони. Тому при розподілі повноважень між рівнями управління мають враховуватися можливості реалізації інтересів владних і самоврядних структур державного, регіонального і місцевого рівня. Основним у розподілі повноважень має бути принцип субсидіарності, тобто тільки ті функції, що не можуть бути достатньо ефективно здійснені на нижчому рівні, передаються для виконання на вищий рівень. Для того, щоб не допустити пригнічення певних інтересів при узгодженні повноважень, пропонується також брати до уваги принцип оптимальності за Парето. Він передбачає існування таких варіантів розвитку економіки, які неможливо удосконалити для одних регіонів, не погіршуючи при цьому становища інших. В аспекті даного дослідження наголошується на прямому зв'язку горизонтальної та вертикальної Парето-ефективності.

Згідно зазначених принципів, завданням держави є допомога депресивним територіям, розвиток виробництв у регіонах із надлишком трудових ресурсів, забезпечення регіонам однакових початкових умов з метою стимулювання їх до самостійного розвитку. Основні проблеми, пов'язані з ефективністю господарювання та розвитком інфраструктури повинні вирішуватися на регіональному рівні, тому у сферах соціального забезпечення, мобільності трудових ресурсів, функціонування виробничої і невиробничої структури регіонів та інфраструктури проявиться економічна самостійність територіальних структур. Органи виконавчої влади та самоврядування, набувши повноважень у частковому господарському регулюванні, зменшать вимоги до політичної децентралізації влади, а надання регіонам прав у підприємницькій і фінансовій діяльності послабить тенденції до економічного сепаратизму.

У дисертації обгрунтовується, що місцеве самоврядування і регіональне управління при розробці положень регіональної соціально-економічної політики мають розглядатися не взаємовиключно, а в контексті співвідношення інтересів територій і держави. Оптимальність у розподілі повноважень згідно принципу Парето-ефективності є умовою узгодження інтересів як держави і регіонів, так і регіонів між собою. Шляхи подальшого розвитку інституту самоврядування полягають у сприянні реальному становленню громадянського суспільства, стимулюванні економічного зростання, у створенні умов для переходу до соціально орієнтованої економіки.

У другому розділі "Основні напрямки вдосконалення державного регулювання регіональної економіки в умовах її трансформації" розглядаються структурно-інвестиційні та фінансові важелі державного регулювання економіки регіонів та проблеми забезпечення соціальної захищеності населення.

Економічною основою розвитку регіонів є сукупність господарюючих суб'єктів та їх ресурсів, яка складає міжрегіональний галузевий комплекс. Для вдосконалення його розвитку необхідно досягти оптимізації структури власності у регіонах і адекватного забезпечення інвестиційної діяльності. Проведений в дисертації аналіз свідчить, що питома вага виробництва державних підприємств у зарубіжних країнах складає від 7,5% до 30 %. В Україні обсяги виробництва державних підприємств не займають домінуючої позиції в жодному регіоні: найбільша частка виробництва спостерігається у Рівненській області — 47,7% від промислового виробництва підприємств усіх форм власності у регіоні, найменша — у Чернігівській - 2,2%. Але державне виробництво можливо використовувати у вирішенні тих завдань, що їх не розв'язує приватний сектор: розвиток депресивних місцевостей та галузей, підтримка оборонних підприємств у деяких регіонах ОПК (Дніпропетровська, Львівська області), диверсифікація їх із науко- і капіталоємними галузями, підтримка низькорентабельної інфраструктури.

На противагу державному, виробництво підприємств комунальної власності має бути основою для розвитку місцевого самоврядування. В Україні 70-80% об'єктів у кожному регіоні, крім Донецької області, набули комунальної форми власності, особливо інтенсивно цей процес відбувався у АР Крим, західних областях та м.Києві. Але за обсягами виробництва комунальний сектор займає незначну питому вагу (найбільша - 3,3% - у Харківській області), в той час як у країнах розвиненого місцевого самоврядування питома вага муніципального сектора досягає 15%. Причинами такого становища в Україні є той факт, що відповідно не розроблені підстави для формування первинного суб'єкта місцевого самоврядування — територіальної громади, який через органи самоврядування реалізує своє право власності.

Отже, для зміцнення повновладдя місцевих органів потрібно як кількісне розширення об'єктів комунальної власності, так і ресурсне забезпечення їх спроможності як господарів території. Складовою системи розв'язання проблеми є введення системи договорів між підприємствами та органами самоврядування.

У дисертації пропонується посилити міцність регіональної економіки шляхом передачі до управління обласних та районних рад майна, коштів та об'єктів державної власності, які є необхідними для функціонування даного регіону, мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб територіальних громад і управління якими на місцях є ефективнішим. До таких об'єктів належатимуть: майно комунальних підприємств та об'єктів, що забезпечують потреби всього регіону, соціальні об'єкти регіонального значення — підприємства та установи соціально-культурної сфери, науки, соціального захисту населення, житлово-комунального господарства, охорони довкілля. Це дозволить зміцнити доходну базу регіонів, привести у відповідність технологічну та соціально-економічну структуру суспільного виробництва різних рівнів.

Зміна структури власності сприятиме формуванню нових інвестиційних джерел становлення економіки регіонів. Інвестиційний процес в Україні характеризується неоднорідністю: у Вінницькій, Житомирській, Чернівецькій областях обсяг інвестицій на душу населення менше приблизно у 2 рази, у м. Києві у 3 рази більше від середнього значення по Україні. Доведено, що регіональний механізм інвестування повинен базуватися на головному принципі — підвищення економічного потенціалу регіонів. Нині в Україні найвищий потенціал мають Львівська, Київська, Одеська, Дніпропетровська, Запорізька, Харківська області, найнижчий — Волинська, Житомирська, Тернопільська, для яких характерна невисока економічна активність. Для підвищення потенціалів територій важливою є активізація ролі держави у напрямку створення "точок" економічного зростання, тобто сприяння розвитку тих галузей, завдяки яким можливо посилити ефективність функціонування регіонів і підвищити рівень життя населення в них.

Для подолання нерівномірності здійснення інвестиційного процесу, при незрілості інвестиційно-фінансових інститутів, виникає потреба у активізації діяльності держави на регіональному рівні шляхом надання підприємствам інвестиційних премій; кредитних та амортизаційних пільг для структурної трансформації регіону. Державне втручання у розподіл інвестицій необхідне і через те, що самостійна реалізація регіонами своїх інтересів спричиняє конкуренцію, не завжди раціональне вкладення коштів, і наслідком цього є економічні втрати у масштабах країни, з'являються перешкоди у формуванні територіальної господарської системи.

Структурні та інвестиційні зміни у регіональному господарстві, по-перше, і децентралізація компетенцій щодо виконання державних завдань, яка дозволяє досить гнучко пристосовувати надання суспільних благ і послуг до потреб окремих громадян і жителів різних регіонів в цілому, по-друге, дозволяють набути регіонами господарської самостійності. З іншого боку, самостійність має бути матеріально обгрунтована, адже від становища певної адміністративно-територіальної одиниці залежить роль органів місцевого самоврядування у виконанні своїх конституційних обов'язків. Тому важливим напрямком трансформації регіональної економіки є формування достатньої матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

Аналіз бюджетного процесу на місцях в Україні показав існування недосконалостей його здійснення, а саме: формування бюджетів "зверху донизу" породжує залежністю бюджетів нижчого рівня від прийнятих державними і органами виконавчої влади рішень. Співвідношення державного і місцевих бюджетів в Україні складається на користь першого (64,13 і 35,87% за видатками). На місцевих бюджетах також позначається незначимість їх власної доходної бази — 2,7 % усіх ресурсів. Це обумовлено специфікою унітаризму, але місцеві податки не виконують ні фіскальної, ні регулюючої функції. В роботі зроблено висновок про необхідність збільшення питомої ваги місцевих податків і зборів за рахунок включення до їх переліку платежів за землю, зборів за використання природних ресурсів (лісових та водних) місцевого значення. Доводом такої позиції є той факт, що розмір платежів за ресурси має сприяти їх раціональному використанню, зацікавленню місцевих органів самоврядування у відтворенні ресурсів, контролю за їх використанням.

Посилення доходної бази місцевих бюджетів вимагає також перегляду закріплених та регулюючих податкових надходжень. Вони складають 59,93% від доходів місцевих бюджетів, з них найбільшу частку займають податок на прибуток підприємств і прибутковий податок з громадян. Якщо останній з 2000 року знову повністю передається до місцевих бюджетів, то перший навпаки: у 1999 році певна частка залишалась у регіонах (у Дніпропетровській області —30%, Запорізькій, Полтавській, Харківській областях та м.Севастополі — по 50%, у Донецькій, Миколаївській областях та м.Києві — по 70%, в Одеській області — 80%), а з 2000р. усі регіони, крім АР Крим та м. Києва, передають податок до державного бюджету. Крім того, усунення транзитивності деяких податків (тих, які повністю передаються у державний бюджет з усіх чи деяких регіонів — ПДВ, акцизний збір з імпортних товарів, податок на прибуток підприємств тощо) сприятиме зацікавленню місцевих органів у їх збиранні шляхом отримання ними своєї справедливої частки доходів від економічного розвитку, а також недопущенню залежності окремих рівнів бюджетів від лише одних потоків надходжень.

У роботі показано, що конкретні елементи моделі бюджетного федералізму дадуть змогу в умовах відносної автономії кожного бюджету поєднувати фіскальні, соціальні й економічні інтереси центру з інтересами адміністративно-територіальних одиниць. Першими кроками до цього було прийняття законодавства про місцеві податки і збори, Бюджетного кодексу із розписом доходів і видатків кожного ієрархічного рівня.

Причиною недосконалості здійснення місцевого бюджетного процесу є також нерівномірність розміщення податкових доходів на території України: від 188,7% у Києві (до лідерів також належать Полтавська, Запорізька, Львівська, Сумська, Харківська області) до 58,0% у Тернопільській, 56,6% у Івано-Франківській області відносно середньоукраїнського рівня. Кількість регіонів-реципієнтів за роки незалежності в Україні збільшувалась: у 1996 р. їх було 12, у 1997р. — 20, у 1998 — 22, у 1999 — вже 26. Із 2000 року намітився перелом у тенденції, функціонувало 25 регіонів-реципієнтів, а у 2001р. — 23. У більшості дотаційних регіонів вилучається значна частина загальнодержавних податків і такі регіони не мають достатніх фінансових ресурсів для вдосконалення виробництва, структурних змін, достатнього забезпечення потреб соціального розвитку. Звідси зроблено висновок, що Дніпропетровська, Харківська, Донецька, Львівська, м.Київ та інші регіони є ситуативними штучними реципієнтами. А це, в свою чергу, формує утриманські настрої регіонів відносно держави.

У роботі обгрунтовується, що стимулюючи перш за все власні зусилля регіонів, на сучасному етапі розвитку України регіональна політика може в необхідних випадках використовувати інструменти централізованої підтримки — трансферти, які призводять до бажаних соціально-економічних результатів. Обсяги міжбюджетних трансфертів складають 34,5% доходів місцевих бюджетів. Але недопустимим є регіональне утриманство, тобто право на самостійність у проведенні реформ не повинно реалізовуватись на основі надходження у державний бюджет ресурсів з інших регіонів. Загалом трансфертна політика має передбачати поступове економічно обгрунтоване зниження рівня державного дотаціювання через механізми інвестування виробництва і підприємницької діяльності.

Перегляд системи фінансових відносин відбувається з метою забезпечення соціальної захищеності населення. Останніми роками в Україні на регіональний рівень для фінансування передано соціальні повноваження, причому повністю — у сфері охорони здоров'я, більшою частиною — у сферах культури, фізичної культури й освіти. Із розширенням соціальних функцій регіональна політика, крім визначення загальних підходів до забезпечення населення суспільними благами, має враховувати також і соціальну диференціацію у регіонах відносно рівня зарплат, грошових доходів на душу населення, платних послуг на душу населення.

Здійснення перетворень на рівні територій вимагає від регіональної політики, по-перше, розподілу соціальних зобов'язань між державними та регіональними органами влади і місцевого самоврядування згідно принципу субсидіарності та Парето-ефективності; по-друге, створення достатньої для цього фінансової бази в розрахунку на одного жителя.

У табл. 1 показано, що в середньому на одного жителя регіонів припадає 369,7 грн. видатків місцевих бюджетів (при 581,6 грн. видатків із державного бюджету на одного жителя) за станом на 2000р. Тільки у шести регіонах України (Запорізька, Київська, Сумська області, АР Крим, міста Севастополь і Київ) рівень видатків місцевих бюджетів вищий за середньоукраїнський — 341 грн. на душу населення, причому у м. Києві — майже у 2,5 рази. Обмеженість бюджетних можливостей потребує загальнодержавної оптимізації соціальної інфраструктури через запровадження соціальних стандартів і врахування демо-економічних умов різних регіонів.

Таблиця 1

Видатки бюджетів України

У роботі визначаються конкретні соціальні зобов'язання держави: підвищення рівня добробуту населення і забезпечення єдиних мінімальних соціальних стандартів (за основу беруться показники життєвого рівня — мінімальний рівень пенсій, грошової допомоги, комунальні видатки) та соціального захисту населення незалежно від можливостей регіонів, формування соціальних гарантій у створенні економічних стимулів для участі населення у виробництві. Місцеві управлінські та самоврядні органи мають збільшувати мінімальні державні гарантії. На рівні територій у сфері соціальних перетворень слід відокремити те, що стосується місцевих питань і не потребує фінансування з державного бюджету: регулювання внутрішнього регіонального ринку праці, захист непрацездатних і підтримка малозабезпечених прошарків населення, регулювання цін на предмети першої необхідності. Також соціально спрямовані статті видатків місцевих бюджетів мають бути захищеними.

Активну участь у соціальних перетвореннях на регіональному рівні повинні брати підприємства, які мають соціальну інфраструктуру на власному балансі, шляхом сприяння адаптації останньої до умов ринкової економіки.

Реорганізація діючої системи соціального захисту передбачає зосередження всіх видів надання допомоги в територіальних громадах за місцем проживання людини, особливо у сферах пенсійного забезпечення, підтримки безробітних. В Україні спостерігається значна диференціація рівня безробіття: найвищий рівень у Житомирській, Рівненській, Тернопільській областях (відповідно 8,1; 7,2; 7,0 % до кількості працездатних осіб у працездатному віці), найнижчий — у Києві та Севастополі (0,8%) при середньоукраїнському рівні 4,2%. Причому у сімнадцяти регіонах за останні три роки відбулося зростання зазначеного показника. Автор пропонує шляхи та стимули більш раціонального використання трудових ресурсів. До них належать: розвиток малого бізнесу (значні перспективи для втілення даної мети є у Донецькій, Львівській, Херсонській областях та особливо у місті Києві, де на десять тисяч жителів припадає більше ста малих підприємств); надання податкових пільг підприємствам, які створюють нові робочі місця; виділення статей видатків у бюджетах по наданню допомог громадянам, що мігрують у регіони із нестачею робочої сили.

Складною є проблема пенсійного забезпечення на регіональному рівні: недосконалість у визначенні платників різних складових і видів пенсій, неоднаковий розподіл пенсіонерів по областях України. Найбільша кількість пенсіонерів у розрахунку на тисячу жителів у 2000 році припадала на Чернігівську та Черкаську області (відповідно 356 та 329 чоловік), найменша — на Закарпатську та місто Київ (відповідно 226 та 237 чоловік). У роботі доводиться необхідність додаткового державного фінансування пенсіонерів у тих регіонах, де їх частка має високу питому вагу.

У дослідженні обгрунтовується, що територіальну диференціацію можна подолати шляхом трансформації системи розміщення виробництва, праці і розселення. Для розв'язання проблем безробітних, пенсіонерів та інших найменш захищених верств населення необхідне формування самодостатньої соціально-фінансової бази областей. Також місцеві управлінські органи мають розробляти комплексні програми соціального захисту населення щодо усіх верств населення з метою забезпечення безперервного відтворення робочої сили. Це є основою ліквідації соціальної нерівності.

Висновки

Виходячи з існування небезпечної тенденції до збільшення кількості регіонів, показники соціально-економічного розвитку яких менші за середні по країні, із слабкого використання наявного потенціалу оновлення регіонального господарства, у дисертації представлені шляхи здійснення державою трансформацій на регіональному рівні, і на основі проведеного дослідження викладаються наступні висновки:

1. Реформування територіальної економіки потребує наукового обгрунтування терміну "регіон", який розглядається як територіально-адміністративна частина країни, розвиток якої забезпечується поєднанням механізмів загальнодержавного регулювання і місцевого самоуправління для дотримання цілісності відтворювального процесу. Адміністративно-територіальний підхід до регіоналізації країни дозволяє висвітлити у роботі всі аспекти впливу держави на окремі території.

2. Розподіл повноважень між загальнодержавним та регіональним рівнем управління повинен відбуватися згідно принципу Парето-ефективності. Досягнення горизонтальної Парето-ефективності означатиме дотримання державою балансу між створенням однакових вихідних умов для регіонів (забезпеченням достатності організаційного та матеріально-фінансового потенціалу), і різними підходами до регіонів. Це передбачає стимулювання розвинених регіонів, що тим самим впливатиме на формування ефективної економіки інших регіонів. Вертикальна Парето-ефективність у розподілі повноважень означатиме встановлення раціонального економічного співвідношення державного координуючого управління й місцевого самоврядування.

3.Реформування відносин власності в Україні не розв'язали проблем загальнодержавної та комунальної власності. Виходячи із відносної самостійності економічних інтересів державних та самоврядних ланок управління, пропонується посилити міцність регіонального рівня комунальної власності і відносити до неї: підприємства по забезпеченню спільних потреб жителів районів та областей - об'єкти соціальної інфраструктури регіонального значення, а також майно, кошти державної власності, що мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб територіальних громад. Окрім посилення значимості місцевого самоврядування, це зміцнить доходну базу регіонів, дозволить привести у відповідність виробничо-технологічну і соціально-економічну структуру суспільного виробництва різних рівнів.

4. Державне регламентування інвестиційного процесу допоможе посилити інвестиційну привабливість регіонів, зменшить конкуренцію регіонів за отримання коштів, нераціональне вкладення останніх, і надалі сприятиме вирішенню соціальних проблем регіонів (за умов, якщо елементами інвестиційного клімату стануть переважно показники життєвого рівня населення).

5. Аналіз розвитку регіонів показав, що необхідним є реформування системи фінансового забезпечення місцевого розвитку. Цього можна досягти: а) шляхом збільшення частки місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів за рахунок включення до їх переліку платежів за землю та інших ресурсних платежів; б) за допомогою розробки механізмів зацікавлення регіонів у збиранні податків шляхом усунення транзитивності деяких податків (що повністю передаються до державного бюджету з регіонів — це акцизний збір, ПДВ, податок на прибуток підприємств). Це необхідно також для забезпечення єдності усіх ланок бюджетної системи.

6. Стовідсоткове вилучення зібраного податку у регіонів і одночасне надання їм трансфертів, зустрічність фінансових потоків між бюджетами формують із регіонів штучних реципієнтів. Подолати таку тенденцію можливо через визначення мінімально-необхідних видатків місцевих бюджетів на одного мешканця території, через розподіл регіональних коштів пропорційно чисельності та структурі населення і величині інших показників, які відображають ступінь використання економічного потенціалу регіонів.

7. Доведено, що регіональна самостійність найбільше мусить проявитись у соціальній сфері. Держава визначає мінімальний стандарт соціальних послуг, а зростання понад зазначений показник мають забезпечувати регіони. Соціальний захист повинен здійснюватись на основі єдиних програм для всіх верств населення з метою забезпечення безперервного відтворення робочої сили.

Список опублікованих праць за темою дисертації.

1.Шевченко О. Держава як провідник нової економічної політики в Україні // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Серія "Економіка".-К.: 2000.-Вип.41.-С.7-9.

2.Шевченко О.В. Реалізація регіональних інтересів в економічній політиці // Теорії мікро-макроекономіки. Зб. наук. праць. Вип.3.-К.: 2000.-С.92-97.

3.Шевченко О. Соціально-економічна диференціація регіонів: причини та шляхи подолання //Зб. наук. праць УАДУ при Президентові України. Вип.2.-ч.ІІ.-К.:2000.-С.274-276.

4.Шевченко О. Формування і функціоновання регіональної економіки в Україні // Вісник ТАНГ. -Тернопіль.-2000.-Вип.16.-С.138-139.

5.Шевченко О. Активна регіональна політика держави в реалізації соціальних інтересів //Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Серія "Економіка".-К.: 2001.- Вип.47.-С.5-7.

6.Шевченко О.В.Принципи формування регіональних та місцевих бюджетів // Наук. вісник Волинського держ. ун-ту. Серія "Економічні науки". -Луцьк.-2001.- №3.- С. 295-299.

7.Шевченко О.В. Роль малого бізнесу у формуванні регіональних господарських комплексів / Вісник КДУТД, №2, 2001, с. 43-47.

8.Шевченко О. Соціалізація регіональних процесів в Україні //Зб. наук. праць УАДУ при Президентові України. -Ч.3.-К.:2001.-С.254-257.

9.Шевченко О.В. Роль держави в інвестиційній діяльності на регіональному рівні // Вісник ДДФЕІ. Серія "Економічні науки".-Дніпропетровськ, 2000. -Т.2.-C.80-81.

10.Шевченко О.В. Пріоритетні напрямки нової політики України в економічному процесі // Матер. міжнар. конференції "Економічна теорія: сучасна парадигма" (1-2 березня 2000 року).-Ч. 2.-К: КДТЕУ.-2000. - C.167.

11.Шевченко О.В. Активізація регіональних перетворень в Україні // Матер. межвуз. науч.-практ. конференции "Современные тенденции и приоритеты развития переходной экономики"(20 мая 2000 года) .-Симферополь: КАПКС.-2000. -C.245-246.

12.Шевченко О.В. Співвідношення загальнодержавних і регіональних інтересів та їх реалізація // Труди Всеукраїнської наук. конференції "Управління розвитком соціально-економічних систем" (12-14 грудня 2000 року).- Донецьк: ДонНУ.- 2000.-Ч.1.-С.289-291.

13.Шевченко О.В. Відносини держави та регіонів при формуванні територіальних господарських комплексів в Україні // Сучасні проблеми розвитку виробництва: Зб. матер. конференції ХДЕУ (13 грудня 2000 року).- Харків: Модель Всесвіту.- 2000.-С.259-260.

14.Шевченко О.В. Вплив держави на формування регіонального рівня господарювання // Матер. межвуз. научно-практич. конференции "Региональная экономика и механизмы управления ее развитием" (6-7 апреля 2001 года) .- Симферополь: КАПКС.-2001. -C.115-117.

15.Шевченко О.В. Регіоналізація процесів державотворення в Україні // Матер. міжнар. наук. студентсько-аспірантської конференції "Україна в ХХІ столітті: формування економічної системи" (3-5 травня 2001 року).- Львів: ЛНУ імені Ів.Франка.-2001.-С.400-401.

16.Шевченко О.В. Становлення територіальної ієрархії управління в Україні // Теорія і практика управління організацією: Матер. міжнар. конференції КНЕУ (24-25 травня 2001 року).- К: Політехніка.-2001.-С.258-259.

Анотація

Шевченко О.В. Роль держави в трансформації економіки регіонів України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 - економічна теорія. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2002.

У дисертації досліджуються проблеми державного впливу на регіональний розвиток. Визначено основні складові механізму узгодження територіальних та національних інтересів у транзитивний період. Обгрунтовано нові методологічні підходи до здійснення державної регіональної політики. Розкрито принципи розподілу повноважень між органами влади і самоврядування. Вказано шляхи подальшого розвитку місцевого самоврядування в Україні. Подані рекомендації щодо реформування відносин власності, здійснення інвестиційного процесу на регіональному рівні. Теоретично розроблені можливості змін у місцевому бюджетному процесі. Вказано шляхи досягнення на регіональному рівні основної мети реформаційних перетворень - створення соціальної орієнтованої економіки.

Ключові слова: регіональна економіка, державна регіональна економічна політика, комунальна власність, місцеве самоврядування, місцевий бюджет, соціальний захист населення.

Аннотация

Шевченко О.В. Роль государства в трансформации экономики регионов Украины. -Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономический наук по специальности 08.01.01 - экономическая теория. - Киевский национальный универсистет имени Тараса Шевченко, Киев, 2002.

В диссертации рассматриваются теоретические и практические проблемы формирования региональной экономики в Украине. Показано, что сферой региональной экономики является административная территория, которая в рыночных условиях характеризуется относительной экономической самостоятельностью. Выделение мезо-уровня хозяйствования имеет объективную основу: наличие административно-территориального деления страны, региональной власти, территориального раздела труда, отличия в природных ресурсах и национально-культурных особенностях населения. При рассмотрении основ формирования региональной экономики административно-экономический принцип районирования является определяющим, поскольку дает возможность исследовать влияние государства на региональные трансформации.

Очевидно, что усилить значимость регионального развития невозможно стараниями одних только регионов из-за слабости их потенциалов. Отсюда возникает необходимость в регулировании развития территорий со стороны государства. Региональная социально-экономическая политика должна включать экономические, правовые, административно-организационные средства, которые органически согласовывают интересы с целью уменьшения неравномерностей территориального развития. Исходным принципом регионального развития выступает соединение и взаимная реализация, а не подчинение интересов местных структур власти и самоуправления государственным.

Автор подчеркивает, что в переходный период происходит видоизменение функций и принципов осуществления государственной региональной экономической политики: на первое место выдвигается проблема соотношения полномочий иерархических уровней управления. На примере украинской действительности рассмотрена целесообразность при распределении управленческих функций по