ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

Стефаненко Павло Вікторович

УДК 378.02:372.8

ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

КИЇВ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України, м. Київ.

Науковий консультант – доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України ГОНЧАРЕНКО Семен Устимович, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, м.Київ, головний науковий співробітник відділу дидактики професійної освіти.

Офіційні опоненти:

- доктор технічних наук, професор, член-кореспондент АПН України БИКОВ Валерій Юхимович, Інститут засобів навчання АПН України, м.Київ, директор;

- доктор педагогічних наук, професор САГАРДА Володимир Васильович, Ужгородський національний університет, м.Ужгород, завідувач кафедри педагогіки і психології ;

- доктор педагогічних наук, професор ГУРЕВИЧ Роман Семенович, Вінницький державний педагогічний університет ім.М.Коцюбинського, м.Вінниця, декан педагогічно-індустріального факультету.

Провідна установа: Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м.Харків.

Захист відбудеться: “ 15 ” січня 2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.451.01 в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9, 5 – й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (04060, м.Київ, вул. М.Берлинського, 9).

Автореферат розісланий “ 4 ” грудня 2002 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Цибульська Г.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Сучасні інформаційно-технологічні революції, що відбуваються на всіх континентах і у багатьох країнах світу, зумовили необхідність пошуку нових підходів до професійної підготовки майбутніх фахівців всіх напрямів і галузей господарства. Темпи науково-технічного прогресу сьогодні вимагають від майбутніх фахівців уміння адаптуватися в умовах швидкої зміни поколінь техніки і технології, поповнювати протягом короткого часу свої професійні знання та постійно підвищувати професійну компетентність.

Система навчання, що відповідає таким вимогам, повинна включати інноваційні технології, які забезпечили б відповідний рівень мобільності фахівця щодо оволодіння професійно значущими знаннями, вміннями та формування необхідних навичок. Ця проблема є однією із основних у розвитку вищої школи на сучасному етапі і найшла своє відображення в програмі ЮНЕСКО “Освіта для ХХІ століття”, яка стала своєрідним відгуком на процес просування багатьох країн світу до інформаційного суспільства та ознаменувала зміну концепції “освіта на все життя” концепцією “освіта впродовж життя”.

Отже, сучасні світові тенденції соціально-економічного розвитку країн спонукають до подальшого творчого пошуку з метою удосконалення освітніх систем та впровадження відповідних технологій, спрямованих на забезпечення можливості неперервного професійного навчання протягом усього життя.

З огляду на це, а також враховуючи необхідність прискорення соціально-економічного розвитку України, перед вищою школою постали нові нетрадиційні завдання по відродженню і розбудові національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян; забезпеченню пріоритетності розвитку людини; виведенню освіти в Україні на рівень освіти розвинених країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад; входженню України в світове інформаційне суспільство, шляхом використання нових технологій та відповідних технічних засобів комунікації; реалізації інноваційних заходів щодо демократизації та гуманізації доступу громадян до вищої освіти.

Сучасний рівень розвитку комп’ютерної техніки і програмного забезпечення дає широкі можливості щодо модернізації та підвищення ефективності навчання. Використання кращих традиційних та інноваційних засобів і форм у навчальному процесі урізноманітнює його, підвищує якість засвоєння матеріалу, автоматизує процес навчання та контроль знань.

З поширенням у світі нових інформаційних і технічних засобів доставки навчального матеріалу, насамперед з появою Інтернет, у навчальних закладах різних типів склалися передумови появи і розвитку нового напряму в освіті – дистанційного навчання, що ґрунтується на комп’ютерних і телекомунікаційних технологіях.

Дистанційне навчання широко використовується за рубежем, зокрема у США, Японії, Австралії та західноєвропейських країнах. В останні роки ця форма навчання активно впроваджується в Російській Федерації та в країнах Балтії. Моделі дистанційного навчання зазначених країн відрізняються між собою і формуються з урахуванням економічних, політичних та соціокультурних особливостей тієї чи іншої країни.

Так, модель дистанційного навчання США характеризується формуванням віртуальних університетів, що використовують передові інформаційні, комп'ютерні та мережні технології. Значну роль у розвитку й фінансуванні дистанційного навчання в США відіграють комерційні структури, що прагнуть підвищити рівень кваліфікації своїх співробітників. При цьому у США не існує єдиної системи контролю дистанційної освіти, оскільки дистанційні курси пропонуються не тільки державними, але й приватними вищими навчальними закладами.

Європейська ж модель дистанційного навчання, навпаки, характеризується взаємною акредитацією вищих навчальних закладів, високоякісними стандартами освіти, відкритим характером університетів, що дозволяє студенту вибирати вищий заклад освіти і перелік навчальних дисциплін. Фінансування дистанційного навчання здійснюється, переважно урядами європейських країн.

В Японії дистанційне навчання розвивається в межах загальної стратегії „довічного навчання” й використовується, як правило, для підвищення кваліфікації фахівців.

Дослідженню проблем дистанційного навчання в зарубіжних країнах приділяється належна увага у педагогічній теорії і практиці, зокрема, проблемам сучасного стану та перспективам розвитку дистанційної освіти (Дж. Андерсон, Ст. Віллер, Т. Едвард, Р. Клінг та ін.), педагогічному та інформаційному забезпеченню дистанційного навчання (Н. Левинський, Дж. Мюллер, А. Огур, Дж. О’Роурке, Д. Парриш, Р. Філіпс, Н. Хара та ін.).

Щодо російської моделі дистанційного навчання, то ще в 1995 році Держкомітет Російської Федерації вищої освіти прийняв Концепцію створення й розвитку єдиної системи дистанційної освіти. Сьогодні в Росії визначилися три основних напрями розвитку системи дистанційного навчання: адаптація зарубіжного досвіду до російських умов; створення центрів дистанційного навчання, що працюють на базі власних технологій, та експорт дистанційних освітніх послуг.

В Україні дистанційне навчання перебуває на етапі активного становлення, що визначається умовами економічного розвитку країни та державною політикою в освітній галузі. Вихідні концептуальні положення щодо його змісту й організації ґрунтуються на основних положеннях Конституції України, Національної доктрини розвитку освіти, Законів України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, постанови Верховної Ради України “Про затвердження завдань Національної програми інформатизації на 2000-2002 роки”, Указу Президента України “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні”, наказу Міністерства освіти і науки України “Про створення українського центру дистанційної освіти”; “Національній програмі інформатизації”; концепції та завданнях Українського центру дистанційної освіти, у яких наголошується на необхідності підвищення освітнього рівня населення та підготовки фахівців високої кваліфікації шляхом впровадження в освітній процес нових форм навчання, що відповідають тенденції розвитку цивілізації і становлення інформаційного суспільства.

У цьому контексті основні напрями наукових і практичних досліджень у сфері розвитку дистанційної професійної освіти конкретизовані Інститутом засобів навчання АПН України. До них віднесено: філософію і історію дистанційної професійної освіти; психолого-педагогічні проблеми дистанційної професійної освіти; інформаційно–телекомунікаційні технології й навчальне середовище дистанційної професійної освіти; соціально–економічні проблеми дистанційної професійної освіти; організацію дистанційної професійної освіти; нормативно–правові проблеми дистанційної професійної освіти.

Теоретичні дослідження з означених напрямів можуть базуватися на теоретико-методологічних працях С.І. Архангельського, Ю.К. Бабанського, С.У. Гончаренка, І.А. Зязюна, Т.О. Ільїної, І.Я. Лернера, та ін.; працях з дидактики А.М. Алексюка, В.І. Андреєва, Б.А. Голуба, В.А. Козакова, М.І. Махмутова, Е.С. Полата, В.В. Сагарди, М.М. Скаткіна, М.М. Фіцули, А.В. Хуторського, П. Юцявіченє та ін.; працях з психології Г.О. Балла, Л.С. Виготського, П.Я.Гальперіна, Г.С. Костюка, О.М. Матюшкіна, Н.А. Побірченко, Н.Ф. Тализіної, Б.О. Федоришина та ін.

Особливе місце у формуванні системи дистанційного навчання належить працям, в яких аналізується процес індивідуалізації особистісно орієнтованого навчання, таких педагогів як: С.Я. Батишев, О.О. Кирсанов, Ч. Куписевич, І.Т. Огородніков, О.М. Пєхота, Л.М. Романишина, П.І. Сікорський, І.Ф. Харламов та ін.; психологів: Б.Г. Ананьєв, Г.О. Балл, В.С.Виготський, М.О Данилов, Д.В. Ельконін, О.І. Кульчицька, О.М. Леонтьєв, Ю.І. Машбиць, Н.О. Менчинська, В.О. Моляко, А.В. Петровський, К.К.Платонов, В.В. Рибалка, С.Л. Рубінштейн, К. Юнг та ін.

Узагальнюючи вітчизняні педагогічні праці, в яких розкриваються питання теорії і практики дистанційного навчання, виділимо кілька напрямів здійснених наукових досліджень, а саме: наукове забезпечення дистанційної професійної освіти, проблеми та напрями досліджень цієї галузі (В.Ю. Биков, М.І. Михальченко, Л.О. Лещенко та ін. ); організаційно-педагогічні основи дистанційної освіти за кордоном та в Україні, підходи до реалізації ( В.В. Олійник, Н.О. Корсунська, М. Танась, П.М. Таланчук, В. Шейко, О.В. Третяк та ін.); місце Інтернет у сучасному суспільстві, психолого-педагогічні аспекти і технології створення дистанційного курсу (В.М. Кухаренко, Т.О. Олійник, В.В. Рибалка, Н.Г. Сиротенко, А.Т. Петренко та ін.); можливості й переспективи дистанційного навчання у вищих навчальних закладах України та за кордоном ( Р.С. Гуревич, В. Жулькевська, Т. Гусак, І.В. Клименко, К.В. Корсак та ін.).

Певний досвід у запровадженні дистанційного навчання в нашій державі мають такі вищі навчальні заклади і науково-дослідні установи, як: Інститут кібернетики НАН України; Інститут вищої освіти АПН України; Інститут засобів навчання АПН України; Національний технічний університет “Київський політехнічний інститут”; Національний технічний університет “Харківський політехнічний інститут”; Національний університет “Львівська політехніка”; Вінницький державний технічний університет; Донецький національний технічний університет та деякі інші.

У цих освітніх установах розв’язуються питання технічного забезпечення організації дистанційної мережі, розробляються методичні аспекти створення дистанційних курсів, розглядаються можливі шляхи організації дистанційних занять та вирішуються інші різноманітні теоретичні та практичні питання, пов’язані з впровадженням у навчальний процес дистанційного навчання.

Аналіз стану наукового опрацювання проблеми дистанційного навчання в Україні і досвіду впровадження його у практику вищої школи показав, що, поряд з певними досягненнями ця педагогічна проблема потребує подальшого дослідження, оскільки не вироблено системний підхід до розгляду дистанційного навчання і його дидактичних особливостей; не визначено статус системи дистанційного навчання щодо дидактичної системи; не достатньою мірою виявлено зв’язок принципів дистанційного навчання із загальнодидактичними принципами; не розроблено критерії оцінювання результативності дистанційного навчання, що реалізується в умовах різних дидактичних систем; недостатньо застосовуються найбільш ефективні зарубіжні педагогічні технології дистанційного навчання, адаптовані до умов України, повільно ведеться розробка й апробування власних технологій; не відпрацьовано методичні рекомендації щодо розробки моделей дистанційного навчання, використання яких у навчальному процесі є доцільним; не розроблено технології індивідуалізації дистанційного навчання у вищій школі, що є необхідною умовою його інтерактивності.

Актуальність цієї проблеми та значення її успішного розв’язання для подальшого розвитку системи вищої освіти зумовили вибір теми дослідження: “Теоретичні і методичні засади дистанційного навчання у вищій школі ”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до концепції та завдань Українського центру дистанційної освіти, його філії на базі Донецького національного технічного університету; програм розвитку дистанційного навчання на базі Донецької державної академії управління; напряму прикладних досліджень, що реалізуються “Обласним Консалтінг-Центром” (м. Донецьк) за темою: “Сучасні технології дистанційного навчання”; науково–дослідної роботи відділу педагогічних технологій неперервної професійної освіти Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України “Психолого–педагогічні технології навчання у вищій школі” (РК №0199И000390), “ Психолого-педагогічні засади реформування організації змісту діяльності вищої школи в Україні (теоретико-методологічний аспект)” (РК № 0196U008876).

Об'єкт дослідження: дистанційне навчання у вищій школі.

Предмет дослідження: принципи, структура, технології дистанційного навчання у вищій школі.

Мета дослідження – здійснити цілісний науковий аналіз сучасного стану та перспектив розвитку дидактичної системи; розробити і обгрунтувати модифіковану модель модульної дистанційної дидактичної системи на основі принципів індивідуалізації та із застосуванням елементів систем штучного інтелекту.

Концепція дослідження ґрунтується на таких положеннях.

Система дистанційного навчання у вищій школі має створюватися на науково обґрунтованій базі з урахуванням теоретичних та методичних положень вітчизняної і зарубіжної педагогіки. Це зумовлює необхідність аналізу дидактичної системи в єдності її елементів та зв'язків і доцільність визначення місця дистанційного навчання в сучасній дидактиці.

Дистанційне навчання у вищій школі має ґрунтуватися на комп’ютерних і телекомунікаційних технологіях та реалізовуватися на засадах модульної дидактичної системи, яка у сучасних умовах є найбільш ефективною системою навчання, спроможною забезпечити повну реалізацію існуючих типів дистанційного навчання, його принципів та можливостей.

Дистанційне навчання у вищій школі України може формуватися з урахуванням зарубіжного досвіду з метою адаптації найбільш ефективних закордонних технологій до українського освітнього середовища, що визначає необхідність ґрунтовного аналізу моделей дистанційного навчання, які функціонують у зарубіжних країнах на сучасному етапі, та умов, які сприяють формуванню цих моделей.

Дистанційне навчання у вищій школі має забезпечувати високий рівень інтерактивності навчання, що є одним з основних показників якості цієї системи. Інтерактивність у дистанційному навчанні зумовлює необхідність індивідуального підходу до студента у процесі навчання, а також технічне забезпечення інтерактивності комунікацій. Це потребує обґрунтування таких критеріїв індивідуалізації, які максимально сприятимуть підвищенню результативності навчання на відстані.

Для забезпечення ефективності системи дистанційного навчання у вищій школі необхідно, щоб на різних етапах процесу навчання були використані елементи систем штучного інтелекту. Це потребує детального вивчення сучасного рівня розвитку систем штучного інтелекту та вибору оптимальних елементів, потенційно здатних підвищити ефективність найбільш трудомістких етапів процесу дистанційного навчання.

Ефективність функціонування дистанційного навчання у вищій школі має здійснюватися з урахуванням перспектив розвитку як самої цієї системи, так і її кінцевого продукту – особистості студента із заданими характеристиками знань, умінь і навичок.

Загальна гіпотеза дослідження полягає в тому, що якість процесу навчання студентів вищої школи значно підвищиться за умови впровадження системи дистанційного навчання, заснованої на принципах індивідуалізації та реалізованої з використанням відповідних елементів систем штучного інтелекту (програмних продуктів, які дозволяють автоматизувати процес адаптації модульних програм до індивідуальних характеристик студентів).

Загальну гіпотезу конкретизовано в таких часткових гіпотезах:

- дистанційне навчання, засноване в межах модульної дидактичної системи, є більш результативним,ніж те, що базується на засадах інших її видів;

- якість дистанційного навчання підвищиться, якщо для досягнення індивідуалізації процесу навчання будуть використані критерії: “домінуюча репрезентативна система”, “раціональність–ірраціональність мислення”, “тип інформаційного метаболізму”;

- ефективність процесу дистанційного навчання підвищиться за умови використання елементів систем штучного інтелекту в процесі підготовки дистанційних курсів, а також на етапі контролю знань студентів (програмний продукт Text Analyst, що реалізує технологію data mining у процесі сканування особистісних характеристик студентів на етапі вхідного контролю і дозволить визначити характеристики критеріїв індивідуалізації процесу навчання; експертні системи дозволять підвищити ефективність реалізації функцій контролю і самоконтролю знань студентів за допомогою автоматизації оцінної і консультуючої функцій викладача; семантичні та штучні нейронні мережі забезпечать адаптацію модульних програм до індивідуальних характеристик студентів та підвищать швидкість обробки результатів тестування; біометричні системи забезпечать ідентифікацію особистості студента при підсумковому контролі).

- процес дистанційного навчання буде більш результативним, якщо до управління ним задіяти процесний, а не цільовий підхід.

Відповідно до мети дослідження і висунутої гіпотези поставлені такі завдання дослідження:

1. Проаналізувати генезис дидактичних систем з метою виявлення основних закономірностей їх розвитку.

2. На основі теоретичного аналізу виявити структуру, зміст, особливості й тенденції розвитку дистанційної системи навчання за кордоном і в Україні.

3. Проаналізувати принципи дистанційного навчання та виявити їх зв’язок із загальнодидактичними принципами.

4. Дослідити сучасний стан і перспективи розвитку інформаційно-телекомунікаційних технологій, які можна використовувати в дистанційному навчанні.

5. Проаналізувати й теоретично обґрунтувати можливість використання в дистанційному навчанні з метою його оптимізації елементів систем штучного інтелекту (експертних систем, семантичних і штучних нейронних мереж), а також технологій біометричного моніторингу.

6. Теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити технологію індивідуалізації дистанційного навчання за критеріями: “домінуюча репрезентативна система”, “раціональність–ірраціональність мислення”, “тип інформаційного метаболізму”.

7. Розробити, теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити модифіковану модель модульної дистанційної дидактичної системи.

8. Практично втілити в навчальний процес методику дистанційного навчання згідно із запропонованою моделлю та методику дистанційного сканування знань і психологічних характеристик студентів.

Методологічна основа дослідження. В основу методології дослідження покладено системний підхід до розгляду дидактичної системи, як системи відкритої і здатної до самоорганізації. Методологічну основу дослідження становлять філософські положення теорії наукового пізнання, теорії систем, принципи системного аналізу; концептуальні положення філософії, педагогіки, психології, економіки; загальнонаукові принципи системно-структурного підходу до вивчення предмета; динамічна теорія про загальний зв’язок, взаємозумовленість і цілісність явищ об’єктивної дійсності; положення про роль неперервної освіти у формуванні професіоналізму особистості; фундаментальні психолого-педагогічні положення вітчизняних і зарубіжних вчених, у яких розглядаються закони розвитку дидактичних систем, технології дистанційного навчання та концептуальні положення щодо інформаційно–програмного забезпечення навчального процесу у вищих навчальних закладах.

Теоретичну основу дослідження становлять положення і висновки:

- філософії освіти (В.П. Андрущенко, Л.П. Буєв, Б.С. Гершунський, С.У. Гончаренко, І.А. Зязюн, В.Г. Кремень, В.С. Лутай, М.Д. Нікандров);

- концептуальні ідеї теорії неперервної професійної освіти (А.П. Бєляєва, В.С. Ледньов, В.І. Луговий, Н.Г. Ничкало, М.І. Махмутов, С.О. Сисоєва );

- теорії педагогічних систем (Ю.К. Бабанський, В.П. Беспалько, Т.О. Ільїна, В.А. Козаков, Н.В. Кузьміна, М.І. Махмутов, М.М. Фіцула, І.Ф. Харламов, А.В. Хуторський, П. Юцявіченє та ін.);

- педагогіки вищої школи (А.М. Алексюк, В.І. Андреєв, С.І. Архангельський, Г.П. Васянович, І.Я. Лернер , І.Т. Огородніков, Е.С. Полат, В.В. Сагарда та ін.);

- психології особистісно-орієнтованого навчання ( Б.Г. Ананьєв, Г.О. Балл, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, В.О. Моляко, А.В. Петровський, К.К. Платонов, В.В. Рибалка, І.В. Роберт, С.Л. Рубінштейн, Н.Ф. Тализіна).

- наукових праць щодо впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в навчальний процес ( В.П. Агєєв, Т.Барський, В.Ю. Биков, В.М. Глушков, М.З. Глузман, Р.С. Гуревич, О.М Довгяло, Ю.І. Машбиць, О.А. Мінцер, В.С. Михалевич, Г. Кедрович, А. О. Стогній, О.Г. Усач М.І.Шкіль, В.В.Шкурба та ін.).

Методи дослідження. Для розв’язання визначених завдань, досягнення мети, перевірки гіпотез використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження, зокрема: 1) теоретичні: методи системного аналізу, що застосовувалися для розгляду генезису дидактичної системи; методи причинно-наслідкового й історичного аналізу, застосовані на етапі визначення характеристик дидактичної системи, адекватних стану сучасного суспільства; методи порівняльного аналізу – при визначенні статусу системи дистанційного навчання щодо дидактичної системи; методи прямого структурного аналізу – при розгляді структури й особливостей дистанційного навчання як системи; методи зворотного чи елементарно-теоретичного аналізу – при визначенні зв'язків принципів дистанційного навчання та загальнодидактичних принципів; 2) емпіричні: спостереження, тестування, педагогічний експеримент, а також структурне, процесуальне й технологічне моделювання.

Організація дослідження. Дослідження проводилося у 1996 – 2002 рр. і охоплювало чотири етапи науково-педагогічного пошуку: 1) аналітіко–пошуковий (1996 – 1998 рр.) – вивчався стан дистанційного навчання у вищій школі, аналізувалася відповідна наукова література та досвід фахівців у сфері технологій дистанційного навчання, формувався предмет і науковий апарат дослідження, розроблялася концепція на основі дидактичних аспектів дистанційного навчання; 2) науково-емпіричний (1998 – 2000 рр.) – продовжувалося дослідження літературних та періодичних видань, узагальнювався досвід впровадження дистанційного навчання у вищій школі, здійснювався його аналіз, розглядалися тенденції розвитку; розроблялася модель модульної дистанційної дидактичної системи й уточнювалися організаційні аспекти її впровадження у вищій школі;

3) практично–впроваджувальний (2000 – 2001 рр.) – проводилася апробація результатів теоретичних досліджень шляхом впровадження модульної дистанційної дидактичної системи у процес навчання студентів вищої школи; завершено експериментальну перевірку загальної та часткових гіпотез дослідження, здійснено перевірку ефективності запропонованої модифікованої моделі модульного дистанційного навчання; 4) завершальний етап (2001 – 2002 рр.) – здійснено систематизацію та обробку експериментальних даних, проведено експертні оцінки результатів дослідження, підведено його підсумки, сформульовано основні висновки й рекомендації.

Експериментальна база дослідження – Донецький національний технічний університет та Донецька державна академія управління, де було проведено експеримент з визначення ефективності запропонованої моделі дистанційного навчання; Донецький національний університет, Донецький державний університет економіки і торгівлі імені М. Туган–Барановського та Донецький інститут підприємництва, де здійснено впровадження та перевірку окремих елементів розробленої моделі дистанційного навчання. Дослідженням охоплено 485 студентів та 36 викладачів названих вищих навчальних закладів.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше а) розроблені й теоретично обґрунтовані: модифікована модель модульної дистанційної дидактичної системи; технологія індивідуалізації процесу навчання за критеріями: “домінуюча репрезентативна система”, “раціональність-ірраціональність мислення”, “тип інформаційного метаболізму”; методика дистанційного сканування знань і психологічних характеристик студентів, що реалізується із застосуванням програмного продукту Text Analyst; б) теоретично обґрунтовано можливість використання в модифікованій моделі технологій біометричного моніторингу, в основу яких покладено методи біометричної ідентифікації, що працюють зі статичними та динамічними образами об’єкта; напрями оптимізації процесу навчання в модифікованій моделі за допомогою використання елементів систем штучного інтелекту (експертних систем, семантичних та штучних нейронних мереж). Дослідження дозволило вдосконалити системний підхід до аналізу дидактичних систем, що дало можливість стверджувати: процес розвитку дидактичної системи визначається характером зв'язків між її компонентами, що виникають у процесі її народження й адаптації до зовнішнього середовища; рівень інтерактивності дидактичної системи підвищується в міру зростання ступеня її структурної складності; найбільш ефективним видом дидактичної системи на даному етапі розвитку суспільства є модульне навчання; дидактична система у процесі свого історичного розвитку проходить етапи, що характеризуються зміною авторитарної та демократичної концепцій освіти; демократичні етапи приводять до появи нових видів дидактичної системи, а авторитарні – до розвитку форм і методів навчання без зміни його основних принципів.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що теоретично обґрунтовано: положення про доцільність системного підходу до розгляду дидактичних систем, який включає структурний та історичний аспекти; розвиток дидактичних систем, який визначається їх стратегічними та операційними компонентами, а також чинниками зовнішнього середовища; сутність особливостей та історії розвитку дистанційного навчання; концепцію дистанційної системи навчання, зміст її компонентів і особливостей функціонування; структуру і зміст існуючих у світі моделей дистанційного навчання; доцільність впровадження у навчальний процес вищої школи дистанційного навчання, заснованого на засадах модульної дидактичної системи; структуру та зміст еталонної і модифікованої моделей модульної дистанційної дидактичної системи.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що розроблено та впроваджено в навчальний процес вищих навчальних закладів: а) модифіковану модель модульної дистанційної дидактичної системи, що реалізується із застосуванням технологій, які відповідають таким етапам процесу навчання: вхідний контроль (перевірка якості “базових” знань та сканування індивідуально-психологічних характеристик студентів за допомогою програмного продукту Text Analyst); індивідуалізація змісту модульної програми (адаптація змісту модульної програми до індивідуально-психологічних характеристик студента – його репрезентативної системи, раціональності чи ірраціональності мислення та типу інформаційного метаболізму); вивчення матеріалу модульної програми (процесне управління навчанням); б) методичні рекомендації з вивчення курсів “Інформаційні технології в менеджменті” і “Мережеві технології у творчій підготовці менеджера (економіста)”, які містять диференційований навчальний матеріал з урахуванням індивідуально-психологічних характеристик студентів за критеріями “домінуюча репрезентативна система”, “раціональність-ірраціональність мислення”, “тип інформаційного метаболізму”; в) методичні рекомендації з дистанційного сканування індивідуально-психологічних характеристик студентів визначеними критеріями.

Результати дослідження впроваджено в Донецькому національному технічному університеті (довідка № 01-223/26 від 18.06.02 р.), Донецькій державній академії управління (довідка № 01-12/317 від 17.06.02 р.), Донецькому національному університеті (довідка № 535/01-27/83 от 29.08.02 р.), Донецькому державному університеті економіки і торгівлі імені М. Туган-Барановського (довідка № 07/1323 від 20.08.02 р.), Донецькому інституті підприємництва (довідка № 126-03 від 19.08.02 р.) та в Асоціації “Обласний Консалтінг-Центр” (довідка 1/15 від 18.06.02 р.).

Особистий внесок дисертанта полягає в тому, що розроблено, теоретично обґрунтовано та впроваджено: науковий апарат системного підходу до розгляду дидактичних систем, що містить структурний та історичний аспекти; модифіковану модель модульної дистанційної дидактичної системи із застосуванням індивідуалізації навчання (критерії: “домінуюча репрезентативна система”, “раціональність – ірраціональність мислення”, “тип інформаційного метаболізму”) та елементу системи штучного інтелекту – програмного продукту Text Analyst (на етапі вхідного контролю та при скануванні індивідуально-психологічних характеристик студентів); технологію дистанційного сканування індивідуально–психологічних особливостей студентів; методичні рекомендації щодо організації дистанційного навчання за запропонованою моделлю з адаптацією змісту двох навчальних курсів “Інформаційні технології в менеджменті” і “Мережеві технології у творчій підготовці менеджера (економіста)” до індивідуально–психологічних особливостей студентів експериментальних груп дослідження.

Вірогідність результатів дослідження забезпечено методологічною обґрунтованістю його вихідних позицій, поєднанням кількісного і якісного аналізу одержаних результатів; репрезентативністю вибірки; відповідністю використаного комплексу взаємопов’язаних методів, адекватних об’єкту, предмету, меті, гіпотезі та завданням дослідження; об'єктивним аналізом одержаних результатів; всебічною апробацією основних положень дисертації в педагогічному експерименті; практичною реалізацією методичних розробок і рекомендацій, що стосуються впровадження системи дистанційного навчання у вищій школі.

На захист виносяться:

1. Теоретично обґрунтовані положення щодо аналізу дидактичної системи, сформульовані на основі системного підходу, що містить структурний та історичний аспекти.

2. Концепція дистанційного навчання у вищий школі.

3. Розроблена, теоретично обґрунтована й експериментально перевірена модифікована модель модульної дистанційної дидактичної системи, що охоплює етапи вхідного контролю, індивідуалізації змісту та вивчення навчального матеріалу.

4. Науково обґрунтована та експериментально перевірена методика організації дистанційного навчання за запропонованою модифікованою моделлю.

5. Розроблена та експериментально перевірена технологія дистанційного сканування знань та індивідуально-психологічних особливостей студентів.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні і практичні результати дисертації представлені як доповіді та повідомлення на 9 міжнародних (Донецьк,1997, 1998, 1999, 2001 рр.; Луганськ, 1998 р.; Харків, 2001 р.; Москва, 2000 р.), 4 всеукраїнських (Полтава, 2001 р.; Кіровоград, 2001 р.; Алчевськ, 1999 р.; Донецьк, 2001 р.) та 3 регіональних (Донецьк, 1998, 1999 рр.) наукових конференціях, симпозіумах і семінарах, на засіданнях вчених рад Донецького національного технічного університету, Донецької державної академії управління та на засіданнях відділу педагогічних технологій неперервної професійної освіти Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України.

Результати дослідження апробовано також у процесі викладання лекційних курсів, проведення практичних і лабораторних робіт з дисциплін: “Мережеві інформаційні технології у творчій підготовці менеджера (економіста)” (Донецький національний технічний університет); “ Менеджмент у виробничій та невиробничій сферах” (Донецька державна академія управління), “Комп’ютерна технологія” (Донецький державний університет економіки і торгівлі), “ Інформаційні системи і технології підприємства” (Донецький інститут підприємництва), керівництва курсовими і дипломними проектами студентів.

Кандидатська дисертація на тему “Технологія управління пізнавальною діяльністю студентів в умовах модульного навчання” захищена у 1995 році. Матеріали кандидатської дисертації в тексті докторської дисертації не використовувалися.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлені у 49 наукових і навчально-методичних роботах, з них 47 написано без співавторів, у тому числі:

1 одноосібна монографія, 6 навчальних посібників та навчально-методичних рекомендацій, 20 статей у провідних наукових фахових виданнях, 8 статей у журналах та збірниках наукових праць, 14 статей у збірниках матеріалів конференцій. Загальний обсяг особистого внеску - 73,5 авт. арк.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаної літератури з 351 назви, з них 27 – іноземними мовами та 9 додатків. Загальний обсяг дисертації складає 470 сторінок, додатки розміщені в окремому томі і займають 424 сторінки. Робота включає 34 таблиці на 28 сторінках та 102 малюнки на 35 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і стан розробки системи дистанційного навчання у вищій школі, визначено мету, об'єкт, предмет і завдання дослідження, сформульовано його методологічні основи і методи, гіпотезу і концепцію, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, викладено форми апробації і впровадження результатів дослідження, їх вірогідність.

У першому розділі - “Генезис дидактичної системи” – застосовується системний підхід до аналізу дидактичної системи, розглядаються його структурний та історичний аспекти. Визначено вплив зовнішніх факторів (культура, домінуючий метод пізнання навколишнього світу, техніка і технологія) на дидактичну систему.

У педагогіці генезис дидактичних систем розглядається переважно в історичному аспекті (Ю.К. Бабанський, Т.О. Ільїна, І.Т. Огородніков, І.Ф. Харламов) і має описовий характер. Він дозволяє досліджувати поводження системи на такому рівні, який припускає лише констатацію факту її існування на визначеному етапі розвитку суспільства, а також опис основних характеристик цього етапу. Інакше кажучи, генезис дидактичної системи нагадує ланцюг, що складається з “переломних” моментів і періодів збереження набутих властивостей (періодів, в які в суспільстві домінує певний вид навчання).

Цей рівень дослідження має такі недоліки: не дозволяє простежити вплив “рушійних сил” системи на процес її розвитку; утруднює можливість передбачати подальший розвиток дидактичної системи, тому що при такому підході не приділяється достатньої уваги встановленню закономірностей відносно подій, що відбуваються в “переломні” моменти; не дозволяє визначити, чи існували для системи в ці моменти інші сценарії розвитку і яким чином вони могли бути вирішені.

Усунення цих недоліків було здійснено доповненням існуючих інструментів педагогіки методами системного підходу, заснованими на результатах досліджень вчених-педагогів у сфері теорії управління. Цей підхід дає можливість моделювати процес розвитку дидактичної системи на якісному рівні, і відповідно виявити важливі закономірності її поведінки.

У процесі системного аналізу дидактична система розглядається як підсистема “соціуму”, що перебуває в постійній взаємодії з його іншими складовими. Тому на неї значною мірою впливають чинники зовнішнього середовища, тобто вона є відкритою.

Розвиток дидактичної системи визначається стратегічними та операційними компонентами, а також чинниками зовнішнього середовища. Стратегічні й операційні компоненти є характеристиками структури дидактичної системи і саме їх реакція на вплив зовнішніх чинників визначає зміни, що мають місце в процесі навчання, та є причиною домінування на різних етапах розвитку суспільства певних видів дидактичної системи.

Стратегічними компонентами є такі характеристики структури дидактичної системи, які відображають її специфіку, визначають діапазон зміни інших елементів та складають умови переходу до нового виду навчання за допомогою зміни власних характеристик. Вони є своєрідним “генотипом” системи, що містить основну, базову інформацію про її характеристики.

До стратегічних компонентів дидактичної системи належать стратегічні принципи та засоби передачі змісту, які у сукупності є необхідною і достатньою ознакою для її становлення саме як системи.

Перший стратегічний компонент дидактичної системи “стратегічні принципи дидактичної системи” є комплексним і, конвенційно, включає елементи, які відображають стиль управління (авторитарний чи демократичний), рівень інтерактивності (низький, середній чи високий) та домінуючий пізнавальний процес.

Засоби передачі змісту дидактичної системи залежать від домінуючої технології передачі інформації і розподіляються на невербальні, вербальні, візуальні та комп’ютерні.

Операційними компонентами є такі характеристики структури дидактичної системи, які адаптують процес навчання до змін у соціумі в межах одного його виду та змінюють свої характеристики тільки в межах, що визначаються стратегічними компонентами. На відміну від стратегічних компонентів, склад операційних може не зберігати своєї сталості у процесі розвитку дидактичної системи. Так, під впливом значущих для неї чинників зовнішнього середовища розвиваються технології навчання й актуалізується її зміст, виникають нові форми організації та методи навчання, не порушуючи при цьому сутність системи навчання, глобальну мету її існування - передачу визначеної частини ментального коду цивілізації від покоління до покоління.

До операційних компонентів дидактичної системи належать операційні принципи, зміст, методи та форми організації навчання, способи контролю і корекції. Чотири останніх компоненти у сукупності є технологією навчання, а операційні принципи відповідають традиційним принципам дидактики.

Чинники зовнішнього середовища – це чинники, які належать системі “соціум” та є значущими при визначенні стану дидактичної системи, тобто сукупності характеристик її елементів у визначений період часу. До них належать: культура, домінуючий метод пізнання навколишнього світу, техніка і технологія.

На зміну культури у соціумі передусім реагує компонент “стратегічні принципи дидактичної системи”. Оскільки освіта в загальному значенні розуміється як процес соціалізації особистості, тобто “доведення” її до рівня культури суспільства, то домінуючі культурні тенденції суспільства найбільшою мірою визначають принципи навчання і виховання.

На зміну домінуючого методу пізнання навколишнього світу реагує компонент “зміст дидактичної системи”. Так, поява наукового методу пізнання реальної дійсності дозволила перейти від догматичного навчання до пояснювально-ілюстративного. Цей перехід реалізувався саме в частині змісту дидактичної системи, що перестав бути жорстко формалізованим. Крім того, наукові революції, такі як коперніканська, н’ютоніанська, дарвінівська та ін. істотно його трансформували й вивели на новий якісний рівень.

Техніка і технологія безпосередньо впливає на стратегічний компонент “засоби дидактичної системи”, бо їх розвиток стимулює використання в освітньому процесі нових інформаційних і телекомунікаційних способів передачі змісту навчання від викладача до студента. Революційними для педагогіки можна вважати етапи появи друкарства, створення кіно, розвитку комп'ютерних технологій.

Розгляд дидактичної системи в єдності її компонентів і взаємозв'язків дозволив установити, що для визначення оптимальних характеристик системи на сучасному етапі розвитку суспільства її необхідно аналізувати у двох аспектах:

структурному, в якому кожен вид навчання розглядається як сукупність взаємозалежних елементів із заданими характеристиками, та історичному, в якому розглядаються закономірності переходу від одного виду дидактичної системи до іншого у процесі розвитку соціуму.

Структурний аспект системного аналізу дозволив виділити рівні структурної складності дидактичної системи, які відповідають певним видам навчання: наслідувальному, догматичному, пояснювально-ілюстративному, проблемному, розвивальному, евристичному, програмованому, модульному. Наслідувальне навчання відповідає найнижчому рівню складності дидактичної системи, а модульне – найвищому.

У розділі проаналізовано зміни характеристик стратегічних та операційних компонентів дидактичної системи на кожному з рівнів її структурної складності. Це дозволило виявити, що в міру підвищення рівня структурної складності дидактичної системи рівень її інтерактивності зростає, а на даному етапі розвитку суспільства він досягнув найбільшого значення в умовах модульного навчання.

Історичний аспект системного аналізу дидактичної системи припускав аналіз зміни характеристик компонентів дидактичної системи у часовому аспекті, що дозволило визначити зміну демократичних та авторитарних етапів у процесі її розвитку.

На основі структурного та історичного аспектів системного аналізу доведено, що зміна демократичних, ліберальних та авторитарних етапів у процесі розвитку дидактичної системи є закономірністю розвитку суспільства та визначається законами діалектики й принципами системного підходу.

Це також дало можливість в остаточному підсумку визначити причини якісних змін у процесі розвитку дидактичної системи та на новій основі розглянути сутність і характеристики дистанційного навчання.

Значну увагу приділено виявленню закономірностей розвитку значущих для дидактичної системи чинників зовнішнього середовища та їх впливу на характеристики стратегічних компонентів дидактичної системи.

Зокрема, розглянуто характеристики типів культури, що формувалися історично, визначено їх особливості, а також відповідні цим типам рівні структурної складності дидактичної системи. Крім того, еволюція культур розглядалася у зв’язку з процесом розвитку потреб індивіда з метою виявлення домінуючої потреби споживачів освітніх послуг на сучасному етапі розвитку суспільства, що визначає характеристики стратегічних компонентів дидактичної системи.

Детально проаналізовано в історичному аспекті домінуючий метод пізнання навколишнього світу з метою виявити характеристики цього стратегічного елемента для сучасного суспільства. У результаті аналізу сформульовано висновки для розвитку дидактичної системи на сучасному етапі, а саме: впровадження синергетичних, міждисциплінарних підходів до вивчення навчального матеріалу на базі інтегрованих навчальних програм; зростання ролі комп’ютерних технологій у навчанні, перехід від їх локального використання до інфраструктурного.

Виявлено розвиток у часовому аспекті значущого чинника зовнішнього середовища “техніка та технологія” з метою визначення тих його характеристик, що сприяють найбільш ефективній реалізації процесу навчання на сучасному етапі. Характеристики техніки і технології розглядалися у таких аспектах: розвиток обчислювальної техніки; розвиток засобів передачі інформації; розвиток засобів обробки інформації.

Це сприяло визначенню основних напрямів удосконалення процесу навчання. У результаті виявлено, що використання технологій обробки інформації, заснованих на штучних нейронних мережах, є засобом вдосконалення процесу передачі змісту від викладача до студента. Крім того, доведено, що “керовані” нейронні мережі, які реалізують парадигму “навчання з учителем”, доцільно використовувати для оцінки знань студентів як результатів тестування, а “некеровані” нейронні мережі, що реалізують парадигму “навчання без учителя” - для аналізу неструктурованої текстової інформації під час сканування особистісних характеристик студента (строгості логічних конструктів, причинно-наслідкових зв’язків і т.ін.).

У другому розділі - “Дистанційна система навчання: сутність, особливості, історія розвитку” - проаналізовано сутність та особливості дистанційного навчання , викладено його концепцію, проаналізовано зарубіжні та вітчизняні моделі дистанційного навчання, визначено їх основні характеристики та представлений маркетинговий аспект дистанційного навчання.

У наукових працях зустрічається велика кількість визначень поняття “дистанційне навчання”, що характеризує різні підходи до його розуміння. Серед цих тлумачень, з дидактичної точки зору, виділяються два