ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ШЕНДРІКОВА Сніжана Павлівна

УДК 94(477.75)(=512.147)192:329.12

КРИМСЬКІ ТАТАРИ У ЛІБЕРАЛЬНОМУ РУСІ МУСУЛЬМАНСЬКИХ НАРОДІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ПОЧАТКУ ХХ ст.

07.00.02. — Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступенякандидата історичних наук

Запоріжжя — 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України та допоміжних історичних дисциплін Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського Міністерства освіти і науки України (м. Сімферополь).

Науковий керівник: — доктор історичних наук, доцент

Ганкевич Віктор Юрійович,

професор кафедри історії України та допоміжних історичних дисциплін

Таврійського національного університету

ім. В.І.Вернадського (м. Сімферополь)

Офіційні опоненти: — доктор історичних наук,

старший науковий співробітник

Брехуненко Віктор Анатолійович,

вчений секретар Інституту Української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України (м. Київ); —

кандидат історичних наук

Радівілов Данило Анатолійович,

вчений секретар Інституту сходознавства ім. А.Кримського НАН України (м. Київ).

Провідна установа: — Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться „20” вересня 2002 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованної вченої ради К 17.051.01 по захисту дисертацій у Запорізькому державному університеті Міністерства освіти і науки України (адреса: 69063, м. Запоріжжя, вул.Жуковського, 66, корпус 5, ауд.327)

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Запорізького державного університету (адреса: 69063, м.Запоріжжя, вул.Жуковського, 66, корпус 2)

Автореферат розісланий „17” серпня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Тимченко С.М. 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена недостатньою її розробкою вітчизняною та зарубіжною історичною наукою. Загальновідомо, що дослідження, пов'язані із минулим кримськотатарського народу, тривалий час носили винятково тенденційний характер.

Брак об'єктивних наукових узагальнень, нерозробленість методології, системної джерельної бази та історіографії ставлять перед вітчизняними дослідниками завдання, спрямовані на подолання суттєвих лакун історії кримських татар. За роки незалежності почали активно досліджуватися важливі, ключові сюжети з минулого кримськотатарського народу, однак помітні зусилля багатьох учених, які спрямовані на термінове заповнення історичних прогалин, на сьогодні ще не достатні. На жаль, залишаються поза увагою стратегічні напрямки національної історії кримських татар, в першу чергу в контексті розвитку культур інших мусульманських народів.

Безумовно, найбільшу складність, а тому й зацікавлення вітчизняних дослідників викликають витоки й минуле національного руху кримських татар, які довгі роки демонстративно мирними засобами боролися з тоталітарним режимом. Саме тому є всі підстави для опрацювання витоків національного руху кримських татар, тим більше, що ліберальна платформа передувала всім іншим ідеологіям у політичній історії цього народу в ХХ ст. і була невід'ємною самобутньою складовою частиною ліберального руху мусульманських народів Російської імперії.

З цим періодом пов'язана активна робота видатних громадських діячів із числа кримських мусульман, таких як І.Гаспринський, І.Муфтій-заде, А.Медієв. Підкреслюючи внесок лідера національно-ліберального руху кримських татар І.Гаспринського, Президент України Л.Д. Кучма наголошував на тому, що саме він спричинив „потужний вплив” на „поширення ідей гуманізму і соціального прогресу”.

У добу радикалізації міжетнічних та міжконфесійних конфліктів останнього часу звернення до позитивного досвіду минулого, може допомогти у розв'язанні проблем забезпечення мирного співіснування різних за мовами, культурою та релігією народів у межах єдиної держави.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках науково-дослідної держбюджетної теми „Етнокультурні проблеми народів Криму” (шифр за Таврійським національним університетом ім. В.І. Вернадського — 169/97). Ця тема відповідає Координаційному плану Міністерства освіти і науки України „Історія етнонаціональних процесів в Україні” (реєстраційний номер — 05–04–МВ/97). Дисертація має зв'язок із науковою темою роботи кафедри історії України та допоміжних історичних дисциплін і кафедри українознавства ТНУ „Народна освіта етнічних груп Криму ХІХ—ХХ ст.”.

Об'єктом дослідження є суспільно-політичний та національно-визвольний рух ліберального спрямування, який виник серед тюрко-мусульманських народів Росії на початку ХХ ст.

Предметом дослідження є виникнення та розвиток ліберального руху кримських татар як самобутньої складової частини ліберального руху мусульманських народів Російської імперії початку ХХ ст.

Хронологічні межі дослідження відносяться до періоду кінця 1904 р. — 1914 рр. Нижня хронологічна межа пов'язана із початком формування доцентрових політичних тенденцій серед мусульманських народів Російської імперії та визріванням Першої російської революції, верхня — припиненням активних політичних дій в мусульманському середовищі у зв'язку з початком Першої світової війни та смертю провідних лідерів кримськотатарського ліберального руху. В окремих випадках задля повного та всебічного дослідження теми хронологічні рамки розширено до 1900-1903 та 1915-1917 рр.

Географічні межі дослідження зумовлені ареалом постійного проживання кримськотатарського народу — кримських повітів Таврійської губернії. При висвітленні загальнотюркських політичних процесів рамки поширюються до територій, на яких мешкали інші тюрко-мусульманські етноси: Поволжя, Приуралля, Казахстану, Кавказу, Закавказзя, Сибіру, Середньої Азії. У частині, де мова йдеться про скликання Всесвітнього мусульманського конгресу, до географічних меж залучається Єгипет.

Мета дослідження полягає у комплексному і об'єктивному розгляді історії виникнення та розвитку ліберального руху кримських татар на тлі спроб розв'язання етно-конфесійних проблем національних менших Росії його ролі, у вирішенні завдань громадського, політичного та культурного реформування кримськотатарського соціуму та мусульманського суспільства Російської імперії початку ХХ ст. в цілому.

У відповідності з метою ставляться такі дослідницькі завдання:–

узагальнити історіографічну спадщину з проблем національного лібералізму тюрко-мусульманських народів;–

виявити, систематизувати й опрацювати нові факти і дані в українських та російських архівосховищах;–

вирішити основні проблеми періодизації ліберального руху кримських татар;–

послідовно реконструювати події, які передували створенню „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін” і викласти об'єктивну історію цієї організації;– 

розкрити сутність і національні особливості кримськотатарського лібералізму як складової частини загальнотюркського та загальноросійського ліберального руху;– 

проаналізувати основні положення партійних документів організації „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін” і показати особливу позицію кримського проводу;– 

висвітлити основні етапи життя і політичну біографію кримськотатарських депутатів Державної Думи та дати оцінку парламентській діяльності А.Медієва та І.Муфтій-заде;– 

реконструювати події, спрямовані на скликання Всесвітнього мусульманського Конгресу;– 

комплексно проаналізувати організаційні документи і ідеологічні матеріали газети „Аль Нахда”, яка по суті була рупором Конгресу;– 

сформулювати загальні висновки про роль і місце кримськотатарського варіанту національного лібералізму.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дослідженні здійснено першу у вітчизняній історичній науці спробу комплексного вивчення маловідомої теми, присвяченої генезі та розвитку ліберально-політичного руху кримських татар. Досліджено історичну ситуацію, яка склалась на той час у кримськотатарській національній еліті і передувала створенню власних політичних структур. У цьому контексті зроблено спробу дати об'єктивну й виважену оцінку діяльності засновників та активних учасників створення загальнотюркської політичної організації ліберального спрямування „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін” її кримського осередку.

У дисертації вперше окреслено шляхи розвитку кримськотатарського лібералізму; досліджені його ідеологічні засади. З'ясовано політичні орієнтири та вподобання молодої політичної еліти як кримських татар, так і діячів інших споріднених тюркських народів. Окреслено напрямки впливу кримськотатарських ідеологів на політичну еліту і національну інтелігенцію інших народів та держав.

У дисертації вперше розкрито причини й наслідки виникнення, розвитку і занепаду ліберальної ідеології в мусульманському середовищі Російської імперії початку ХХ ст., а також доведено, що метою національних лібералів був розвиток суспільства за загальноліберальною моделлю, яка, по суті, була обмежена рамками відомого „Маніфесту 17 жовтня”.

Проаналізовано політичну програму партії „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін” та Всесвітнього мусульманського конгресу. Систематизовано і досліджено інші іттіфаківські партійні документи і матеріали для підготовки до проведення Конгресу.

Показано роль кримських осередків партії „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін”, інших національно-громадських організацій у проведенні виборів до Державної Думи Росії. Проаналізовано політичну діяльність депутатів із числа кримських татар, їх роль у вирішенні національних проблем кримськотатарського суспільства.

Вперше комплексно вивчено проблему історії виникнення і розвитку ідеї та скликання Всесвітнього мусульманського Конгресу, що було запропоновано кримськотатарськими лібералами. Розглянуто центральні ідеї форуму, зовнішньо- та внутрішньо-національні причини занепаду пропозиції кримськотатарських лібералів.

Звернено увагу на низку забутих імен національних громадських та суспільно-політичних діячів, видавців, редакторів і письменників, дано оцінку їхнього реального внеску в національно-ліберальну ідеологію.

Стверджується, що вона мала виключно мирний, еволюційний характер й не вимагала радикальних суспільно-політичних змін. У процесі роботи з'ясовано, що після розвалу загальнотюркського ліберального руху лідери кримських татар намагалися поширювати свої ідеї серед інших мусульманських народів світу.

Доведено, що кримськотатарський лібералізм мав позитивні наслідки. Його сутність полягає у пропаганді ідеї ненасильницького миру, несприйнятті радикалізму в будь-яких формах. Він сприяв поширенню думки про можливість еволюційних ліберальних змін у суспільстві.

Нарешті, у ході роботи над дисертацією до наукового обігу вперше було введено документи й матеріали Державного архіву Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь); архіву А.Медієва, який зберігається в Краєзнавчому музеї Криму (м. Сімферополь); Державного архіву Російської Федерації (м. Москва); Російського державного історичного архіву (м. Санкт-Петербург).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що залучені до наукового обігу документи, матеріали та висновки дослідження можуть бути використані при підготовці наукових статей, монографій та узагальнюючих праць, читанні загальних та спеціальних курсів зі всесвітньої, кримськотатарської та української історії. Одержані результати можуть суттєво допомогти сучасним політичним діячам і державним структурам у розв'язанні сучасних проблем кримських татар.

Особистий внесок дисертанта у підготовку спільної публікації із В.Ю. Ганкевичем складає 75%.

Апробація результатів дисертації проводилась на Міжнародній науково-практичній конференції „Исмаил-бей Гаспринский — великий сын крымскотатарского народа” (Сімферополь, 14-16 травня 2001 р.); Міжнародній науковій конференції „Етнокультурні аспекти українського державотворення: історія і сучасність” (Мелітополь, 26 травня 2001 р.); Міжнародній науковій конференції „V Сходознавчі читання А.Кримського” (Київ, 10-12 жовтня 2001 р.); Міжнародній науковій конференції „Исмаил Гаспринский — просветитель народов Востока” (Москва, 1-5 листопада 2001 р.); Республіканській науково-практичній конференції „Крымскотатарская школа в поликультурном образовательном пространстве Крыма” (Сімферополь, 14-15 червня 2002 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли своє відображення у 8 публікаціях, в тому числі 5 — у провідних фахових наукових виданнях.

Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, 4 розділів (13 параграфів), висновків, приміток та списку використаних джерел і літератури (149 найменувань). Загальний обсяг дисертації складає 177 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами; визначаються об'єкт, предмет, мета, методологія, методика та методи, наукова новизна одержаних результатів, хронологічні та географічні межі дослідження; ставляться дослідницькі завдання; розкривається практичне значення одержаних результатів.

Розділ . Історіографія і джерельна база дослідження складається із двох підрозділів. У першому розглядається історіографія питання. Осмислення ліберального руху тюрко-мусульман Російської імперії почалося ще на початку ХХ ст. Це по гарячих слідах робили оглядачі російських політичних часописів та чиновники охоронних структур, які опікувалися мусульманами. Серед них треба зазначити М.Шахтахтинського, Міхаель бека і С.Рибакова.

З досить поміркованих позицій виступив відомий історик культурного руху татар Поволжя та Приуралля Дж.Валідов, який у своїй роботі давав позитивну оцінку діяльності просвітян та національних лібералів й визнавав значну роль кримських татар у виникненні й розвитку всього процесу реформування громадського ї культурного життя мусульман Росії. З досить різкими оцінками ролі імперського уряду і місцевих адміністрацій виступив відомий діяч мусульманського руху періоду громадянської війни А.Кричинський. Позитивним у його роботі є те, що в додатках своїх тенденційних документальних нарисів він навів численні точні копії архівних матеріалів.

Після встановлення радянської влади почалося активне вивчення революційного минулого. Безперечно, ставлення дослідників до „непролетарських рухів” було переважно негативним, тому джадидизм та ліберальний рух тюрко-мусульманських народів Росії були майже одразу викреслені із списку позитивних. Серед таких досліджень треба відзначити роботи Л.Климовича, А.Аршаруні та Г.Габідулліна, А.Бочагова, В.Єлагіна, Т.Боятжієва. Цінним у даних роботах є те, що вони базуються на досить цікавому, хоч і тенденційно підібраному фактичному матеріалі.

У повоєнні часи історія кримських татар майже не вивчалась. Проте загальні дослідження з тюрко-мусульманського громадського та суспільно-політичного руху хоч і не заохочувались, але остаточно не припинялись. З часом у радянській історіографії відбувалися певні переоцінки цінностей. Так, у тюркському національному русі, який виник саме з ліберальної ідеї, було виділено власне лібералів та революційних демократів. Їх полярність і непримиренне ставлення одне до одного штучно роздмухували офіційні комуністичні ідеологи. Такі праці опосередковано доводили існування загальнотюркських та релігійних інтересів ліберальної інтелігенції в загальноросійському масштабі. У них зустрічалися й імена кримськотатарських політичних діячів, але все ще з заідеологізованими ярликами.

У 60-80-і роки ХХ ст. найбільш інтенсивними стали дослідження започатковані в Татарстані. Ліберальний рух у контексті революційної ситуації в Поволжі та Приураллі вивчали Р.Нафігов, А.Циунчук та Х.Хасанов. У своїх працях вони використали численну джерельну базу, а окремі частини їх монографій й до сьогодні мають науковий інтерес. Зрозуміло, що ці автори не уникли певної заідеологізованості, упередженості.

Ідеологію джадидизму та лібералізму вивчав і вивчає відомий татарський філософ Я.Г. Абдуллін, з більшістю висновків якого можна погодитися й використовувати у подальших наукових дослідженнях. Важливі політичні оцінки ліберальній ідеології того часу дав К.Фасєєв, який критикував панісламізм як одну з форм націоналізму тюркських народів Росії.

Загалом дослідження вчених радянської доби носять відбиток двоїстості. З одного боку, опрацьовано і введено до наукового обігу великі пласти раніше невідомої інформації, з іншого — дослідники вимушено чи свідомо робили хибні висновки, які базувалися на вимогах комуністичної ідеології.

З другої половини 80-х років ХХ ст. активізувався процес об'єктивного вивчення історії національного лібералізму тюркських народів Росії, їх ідеологічних засад, діяльності окремих лідерів тощо. За умов лібералізації суспільного життя в СРСР періоду „горбачовської перебудови” побачили світ якісні та неупереджені дисертаційні роботи В.Алієва, С.Ауелбекова, В.Бабіна, В.Ганкевича, В.Зоріна, Р.Мухамметдінова, Р.Фахрутдінова та А.Юнусової. Автори опрацювали нові пласти наукової інформації, зробили аналіз ситуації в тюркських регіонах Росії початку ХХ ст. Вони довели, що ліберальний рух тюрко-мусульман був позитивним явищем, але, на жаль малопотужним і не достатньо впливовим. Позитивним набуттям періоду стало зняття тавра зради з кримськотатарського народу, розробка методології вивчення його минулого, створення вченим реальної можливості проводити наукові дослідження з раніше фактично заборонених історико-політичних тем.

Вивченням історії національних рухів мусульман займаються сучасні російські сходознавці. Їх наукові розробки часто носять концептуальний характер. Серед них треба зазначити А.Іонову, Р.Ланду, В.Козбаненко, С.Ісхакова, Н.Сидоренко.

Найбільш помітний внесок у розробку історії тюркського лібералізму початку ХХІ ст. роблять вчені Татарстану. Вони узагальнили численні джерела, опрацювали значний масив літератури й зробили цілком слушні висновки. Серед таких робіт треба зазначити дослідження Р.Мухаметдінова, Р.Мухаметшина, Ф.Султанова, Д.Усманової, А.Хабутдінова та Л.Ямаєвої.

Останнім часом з'явилася досить велика за обсягом література, присвячена окремим епізодам культурного та громадського життя кримських татар наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. Вчені України та інших пострадянських країн аналізують процеси, які передували виникненню кримськотатарського ліберально-політичного руху. Серед них треба зазначити А.Ізмайлова, А.Аблаєва та В.Ганкевича.

Завжди цікавилися минулим тюрко-мусульманських народів Росії вчені західних країн і Туреччини. Вони спиралися на доступні їм матеріали. Досягнувши певних. Певне зацікавлення у цих вчених викликає початок політичного життя кримських татар, аналіз ідеологічних платформ, вивчення генези суспільно-політичних змін.

Серед закордонних дослідників треба зазначити англомовних А.Беннігсена, Е.Лаззеріні, Г.Антоніуса, Дж.Ландау та Т.Куттнера, німецькомовних Е.Кірімаля, А.Вамбері, А.Капеллера, М. та Р. Хартмманів та турецьких вчених Х.Киримли та Н.Хаблємітоглу. У нашій роботі використано матеріали французького сходознавчого часопису „Revue du Monde musulman”, на сторінках якого вміщена важлива інформація про початок громадського життя тюркських народів Росії. У журналі друкувалися статті відомих орієнталістів та діячів мусульманського руху того часу C.Дезормо, І.Хамета, Л.Бува, С.Аль-Бакрі та інших.

Загалом історіографія питання, представлена вітчизняними, російськими, радянськими та закордонними дослідженнями, на перший погляд може здатися достатньою. Але існують суттєві прогалини, які можна пояснити ідеологічними принципами, що їх сповідували окремі вчені, браком архівного матеріалу тощо. У даній роботі робиться одна з перших спроб узагальнити численний історіографічний матеріал, виявити інформативні та концептуальні прогалини й зробити наукові висновки про історію виникнення та розвитку національно-ліберального руху кримських татар початку ХХ ст.

У другому підрозділі аналізуються використані у роботі джерела. Вони представлені, насамперед, фондами кількох архівосховищ України та Російської Федерації, опублікованими джерелами, мемуарами та пресою. Цінними є фонди Державного архіву при Раді Міністрів Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь) (ДААРК), у яких зберігаются документи, що формувалися в Таврійській губернії початку ХХ ст. Важливі матеріали зберігаються у особистому фонді Абдурешита Медієва, який знаходиться в Кримському республіканському краєзнавчому музеї м.Сімферополь (КРКМ).

Серед фондів ДААРК треба відзначити фонд Канцелярії Таврійського губернатора та фонд Таврійського губернського жандармського управління. За типами це, насамперед, справочинна документація: прохання та заяви про дозвіл видавати суспільно-політичні періодичні видання. Вони писалися прохачами на ім'я Таврійського губернатора. У них зберігаються таємна справочинна й агентурна документація: рапорти, доноси, доповіді, відношення, накази, протоколи допитів. Адресатами були місцеві чиновники МВС та охоронного апарату кількох губерній. У документах зустрічаються імена національних суспільно-політичних та просвітянсько-культурних діячів, які активно займалися громадськими справами: І.Гаспринського, С.Кримтаєва, М.Давидовича, А.Медієва, С.-Дж.Хаттатова, Е.Кеантєва, У.Балічієва, А.-А.Тарпі, А.Меметова тощо. У цих документах дається політична оцінка діячів ліберального руху кримських татар, зазначається ступінь їх благонадійності, прогноз можливих дій. Документи дозволяють наочно реконструювати службові інтереси місцевих відділень охоронних структур Росії, які опікувалися національними проблемами тюрко-мусульманських народів, щодо цих людей, методи роботи з ними і результати таємного контролю.

В особистому архіві А.Медієва знаходяться цінні свідчення його активної просвітянської та суспільно-політичної діяльності. Вони дозволяють зробити певні корективи до біографії цього видатного діяча і національного лідера кримських татар початку ХХ ст., більш об'єктивно проаналізувати його світогляд, громадянську позицію тощо. Важливими матеріалами є і документи інших діячів ліберального руху кримських татар (І.Гаспринського, І.Леманова) та представників політичної еліти інших тюрко-мусульманських народів Росії.

Цінні дані зберігають комплекси документації центральних урядових структур Росії, які зараз знаходяться в архівосховищах Москви та Санкт-Петербурга. Винятково цікавим є зібрання документації, яке зберігається у фондах Державного архіву Російської Федерації (м. Москва). Важливими є документи, які свідчать про боротьбу охоронних структур Росії з проявами „панісламістської” ідеології. Зрозуміло, що під таку категорію підпадали й активні діячі національного руху, в тому числі й кримськотатарські ліберали. Цікавими архівними джерелами є й документи, які відображають факти підготовки кримськотатарськими ліберальними політичними діячами Всесвітнього мусульманського конгресу в Каїрі.

Важливі інформативні матеріали зберігаються у фондах Російського державного історичного архіву (м. Санкт-Петербург). Значна їх частина знаходиться у справах (ф.812) Департаменту духовних справ іноземних віросповідань та у фонді Державної Думи (ф.1278).

Отже, документи, які зберігаються у архівосховищах України та Російської Федерації, мають неабияку цінність, і створюють належну базу об'єктивного і всебічного розкриття теми.

Другим блоком джерел, які допомагають у вивченні проблеми виникнення і розвитку ліберально-політичного руху серед кримських татар, є опубліковані документи: кілька томів книги „Государственная Дума. Обзор деятельности комиссий и отделов”, стенографічні звіти. У відповідних виданнях публікувалися іконографічні матеріали діячів Державної Думи.

Важливі документи були надруковані у тематичних збірках документів і матеріалів: „Исмаил Гаспринский (1851-1914)”; „Материалы и документы по истории общественно-политического движения среди татар (1905-1917 гг.)”; „Мусульманские депутаты Государственной Думы России. 1906-1917”; „Национальные движения в период первой революции в России”; „ІІІ Всероссийский мусульманский съезд” та документальний додаток до книжки А.Кричинського „Очерки русской политики на окраине”.

Певну наукову цінність складають праці кримськотатарських лібералів та ліберальних ідеологів інших тюрко-мусульманських народів. Серед них треба відзначити праці І.Гаспринського, які виходили окремо і на шпальтах його періодичних органів, роботи М.Бігієва, Ю.Акчуріна І.Муфтій-заде, А.Медієва та інших. У них більш чітко виявляється громадянська позиція авторів, коло суспільних інтересів, світоглядні принципи.

Важливими джерелами у дисертаційному дослідженні виступають тогочасні газети російською, кримськотатарською, татарською, арабською та іншими мовами: „Переводчик-Терджиман (Терджиман, Ени Терджиман)”, „Ватан хадімі”, „Баянуль-хак”, „Вакыт”, „Ульфат”, „Юлдуз”, „Каспий”, „Мусульманская газета”, „Новое Время”, „Речь”, „Россия”, „Русские ведомости”, „Русское слово”, „Русь”, „Товарищ”, „Тавричанин”, „Таврические губернские ведомости”, „Южные ведомости”, „Al-Liva”, „Al-Mu'ayyad”, „Al-Manar”, „Al-Nahdah”, „The Times” та сучасні кримські „Голос Крыма”, „Мераба” тощо.

Оригінальним джерелом дослідження виступає мемуарна література. Цікаві спогади залишили провідні російські політики і публіцисти ліберального спрямування: В.Гер'є, В.Голубєв, В.Маклаков, П.Мілюков, А.Калінка та В.Набоков, В.Оболенський. Окремої уваги заслуговують спогади відомого мусульманського політика Г.Ібрагімова та доньки видатного громадського та суспільно-політичного діяча мусульман Російської імперії, а згодом Туреччини Садрі Максуді Арсала А.Айда.

Отже, весь комплекс джерел, серед яких є архівні документи, що вперше уводяться до наукового обігу; опубліковані документи, збірки, періодична преса та мемуари суттєво допомагають при висвітленні важливих аспектів політичного життя тюркських народів Росії початку ХХ ст. взагалі і кримських татар зокрема. Саме з використанням таких джерел є реальна змога об'єктивно розкрити реальне місце і роль кримськотатарського лібералізму як у ліберальному русі інших тюрко-мусульманських народів, так і в загальному ліберальному русі Росії.

Розділ 2. Виникнення, розвиток і занепад партії „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін” складається із шести підрозділів. У першу чергу було розглянуто: 2.1. Початок ліберального руху кримських татар. Він припадає на межу 1904-1905 р. 24 березня 1905 року у відповідь на царський маніфест від 5 лютого в Сімферополі розпочалось зібрання представників мусульманських громад Криму для укладання адреса, де мали бути висвітлені основні проблеми кримських татар, що накопичились протягом багатьох десятиліть. У результаті була створена комісія, яка опрацювала відповідний документ для представлення у владні структури Санкт-Петербурга. До її складу увійшли аджи Емір ефенді, М.Бекіров, І.Гаспринський, М.Давидович, М.Кипчацький, І.Муфтізаде та Сулейман аджи. Вони налагодили контакти із одновірними представниками громадської еліти інших тюркських народів країни. Кримська делегація представила свої прохання провідним урядовцям. Саме під час роботи делегації чітко визначилися ліберальні вподобання кримських татар, було опрацьовано низку важливих документів. Там почався процес об'єднання з громадськими діячами інших тюрко-мусульманських народів.

2.2. Перший (установчий) з'їзд організації „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін”. При висвітленні головних подій цього форуму, було звернено основну увагу на те, що розпочатий 15 серпня 1905 р. на р. Оці з'їзд став об'єднавчим форумом для лідерів тюрко-мусульманських народів Росії. Рішеннями з'їзду стали ідеї, які були оприлюднені у резолюції, де між іншим, говорилося, що російські мусульмани мали солідаритизуватись у всіх питаннях політичного, культурного та іншого характеру; боротися за розробку механізмів запровадження держави законів при їх участі, за рівні права з іншими росіянами та за доступну інформацію про політичний стан у країні; скликати регіональні зібрання. Головними підсумками роботи цього форуму стало об'єднання прогресивно мислячих діячів громадського і культурного життя тюркських народів; опрацювання найбільш загальних вимог до центрального уряду; орієнтації на ліберальні загальноросійські організації та, насамкінець, набуття досвіду політичної роботи й боротьби за національні інтереси.

2.3. Кримські регіональні з'їзди організації „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін”. Після повернення із Нижнього Новгорода кримські іттіфаківці провели роботу зі структурної розбудови організації в регіоні. Активними діячами у цьому напрямку виступили І.Гаспринський, М.Давідович, І.Леманов, С.Кримтаєв та аджи Емір ефенді. Саме вони 26 жовтня 1905 р. організували мітинг для бахчисарайських мусульман. Після бурхливого обговорення на ньому було прийнято постанову про доцільність приєднання „до російської ліберальної партії на ґрунті єдності з Росією”. Крім цього бахчисарайські іттіфаківці висловили побажання добиватися законодавчих змін щодо збільшення кількості депутатських місць у Державній думі від мусульман; боротися за скасування конфесійних обмежень; намагатися зберегти права мусульман на вакуфну власність, земельні, лісові та інші угіддя та, нарешті про докорінне реформування Таврійського магометанського духовного правліня (ТМДП).

Отримавши підтримку на місцевому рівні, іттифаківці вирішили провести 19 листопада у Сімферополі загальнокримський з'їзд. Його порядком денним, передбачалося обговорення питань щодо реформи ТМДП; керівництва і раціонального використання вакуфних маєтностей і, нарешті, поліпшення стану безземельних кримськотатарських селян. На форум прибули 714 делегатів з усіх регіонів Криму. Його організаторами стали голова І.Гаспринський, А.Бадракли, А.Гафарі, М.Кипчакський, С.Кримтаєв, А.Медієв, І. і А.Муфтій-заде, імам аджи Емір ефенди, мударіс Абдулла ефенді. До президії був запрошений таврійський губернатор Є.М.Волков. З'їзд підтримав іттифаківську ідеологічну платформу. Його організатори та учасники домагалися прискорення реформи ТМДП та вирішення земельного питання. Останнє ними пропонувалося вирішити за рахунок оренди вільних вакуфних ґрунтів, вільних казенних земель і частини поміщицьких земель із правом довгострокового викупу.

Структурне оформлення регіонального відділку „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін” завершилося вже 23 листопада. На ньому обговорювалися питання щодо координації та опрацювання ідеології, приєднання до політичних партій напередодні виборів до Державної Думи, створення кримського товариства взаємодопомоги та, нарешті, про нагальні місцеві потреби кримськотатарського народу. Головою кримського проводу „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін” було обрано І.Гаспринського. До керівних структур цієї організації увійшли А.-С.Айвазов, Р.Ахундов, М.Бекіров, А.Булгаков, І.Гурзуф, М.Давидович, М.Кипчакський, А.Корбек, С.Кримтаєв, І.Леманов, А.Медієв, А.Мемет-оглу, І. та А.Муфтій-заде, А.Тарпієв, С.Хаттатов.

2.4. Другий з'їзд організації „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін”. Політична ситуація у революційній Росії відзначалася високою динамічністю і вимагала рішучих адекватних дій. У зв'язку із виборами до Державної Думи іттіфаківці вирішили скликати у Санкт-Петербурзі позачерговий з'їзд. І хоча і на цей раз влада не дозволила його проведення, він відбувся. Засідання проводилися з 17 по 23 січня 1906 р. На з'їзді були присутні більше ста делегатів, які представляли майже всі регіони держави, де мешкали тюрко-мусульманські народи. До складу кримської делегації увійшли І.Гаспринський, А.Карашайський, Умер ефенді, Челебі ефенді, І.Леманов, А.-С.Айвазов, Е.Хусаїн, А.Булгаков, А.Мемедов, А.Сеїтосманов, А.Медієв, А.Муфтій-заде, Ш.Кримтаєв, С.Куртдедеоглу.

Порядок денний складався з двох основних питань. По-перше, необхідно було обговорити проекти Програми і Статуту організації. По-друге — опрацювати тактику політичної передвиборчої боротьби у I Державну Думу. Аналіз програмних документів дозволяє стверджувати, що партія поділяла ідеї конституційної монархії, виступала за регіональну націоналізацію земель, прагнула отримати автономію у релігійних справах, добивалася самоврядування на місцях. Треба сказати, що на ІІ з'їзді „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін” кримська делегація відкрито зайняла окрему позицію. Переважна більшість делегацій поділяли ідеологічні принципи лівого ліберального спрямування — Партії народної свободи (кадетів), а кримчани підтримували право-ліберальний „Союз 17 октября”.

2.5. Третій з'їзд партії „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін”. 16-21 серпня 1906 року в Нижньому Новгороді розпочав роботу ІІІ (легальний) з'їзд організації „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін”, на який прибуло 800 делегатів від тюрко-мусульманських народів Росії.

У президію ІІІ з'їзду „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін” були обрані найбільш відомі та авторитетні громадські діячі тюрко-мусульманських народів країни. Головою став А.-М.Топчибашев; товаришами голови відповідно І.Гаспринський, Р.Ібрагімов, Г.Галієв, Ш.Сиртланов, А.Апанаєв, С.-Г.Алкін, Ш.Кущегулов, Е.Ільгамджанов, А.-І.Ашуров. Секретаріат з'їзду: Ю.Акчурін, С.-Г.Джантурін, М.Бігієв, М.Ширванський та А.Ісметов. 20 серпня таємним балотуванням було обрано центральний комітет „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін”. Від Криму були обрані І.Гаспринський та М.Давідович.

Головним завданням ІІІ з'їзду стало оформлення „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін” у політичну партію ліберального спрямування, опрацювання її програми та питання щодо приєднання до Партії народної свободи. Серед найважливіших проблем мусульманської громади країни обговорювалися стан та перспективи реформування системи просвіти та органів конфесіонального самоврядування. Кримська делегація і тут мала окрему позицію з усіх важливих питань. Вона намагалася спрямувати дії з'їзду у праволіберальне русло, тим часом, як переважна більшість учасників наближалась до лівого. Саме ІІІ з'їзд „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін” став апогеєм розвитку ліберального руху серед мусульман Росії.

2.6. Четвертий з'їзд партії „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін” і занепад ліберального руху тюрко-мусульман Росії. На 17 серпня 1907 року було заплановано проведення IV з'їзду в Нижньому Новгороді. Але урядові інстанції заборонили його проведення. Кілька років спроби зібратися нелегально були невдалими. Але IV з'їзд „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін” легально відбувся (під жорстким наглядом урядових агентів) і провів свої засідання у Санкт-Петербурзі з 15 по 25 червня 1914 р. На засідання „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін” прибули 35 делегатів з Санкт-Петербурга, Казанської, Оренбурзької, Таврійської, Уфимської губерній, Уральської області, Баку, Грозного, Іркутська, Самари, Симбірська, Ташкента, Тифліса та 6 депутатів Державної Думи. Центральними питаннями порядку денного форуму стали проблеми реформування органів мусульманського самоврядування. Насамперед це стосувалося перегляду застарілих законів. Крім того, обговорювалися й опрацьовувалися основні положення кардинальної реорганізації управління духовними справами мусульман.

Головним результатом роботи IV з'їзду „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін” можна вважати прийняття проекту „Положення про управління духовними справами мусульман Російської імперії”. Центральною ідеєю цього документу стала пропозиція створити уніфіковане улаштування порядку управління духовними справами всіх мусульман країни на основі широкої автономії без поділу за місцевим принципом. По суті, IV з'їзд „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін” став останнім загальноросійським форумом мусульман-лібералів. Пізніше на уламках цієї партії утворилися інші, навіть з такою ж назвою. Але вони або були регіональними, або перестали бути ліберальними. Саме у той час настала криза ідеології татарського лібералізму і партія „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін” у 1914 р. остаточно припинила своє існування.

Розділ 3. Кримськотатарські ліберали — депутати Державної Думи Російської імперії складається із двох підрозділів. 3.1. Абдурешит Медієв — депутат Державної Думи Російської імперії ІІ скликання. Політична платформа А.Медієва (1880-1912) сформувалася на ліво-ліберальній основі. На виборах у Таврійській губернії його кандидатуру підтримала партія Народної свободи (конституційні демократи). У Санкт-Петербурзі він записався до мусульманської фракції, яка була ідеологічно у фарватері кадетів. У цій фракції А.Медієва було обрано секретарем й він увійшов до її керівних органів. Він працював у комісіях про недоторканість особи, з народної освіти та з робітничого питання. Відомі його резонансні промови з приводу проблеми безробіття і особливо із земельного питання. А.Медієв вів і позадумську діяльність, реалізуючи свою просвітянську за формою й ліберальну за ідеологією позицію. Отже цей суспільно-політичний діяч кримських татар захищав інтереси тієї частини суспільства, якій імпонували ліво-ліберальні ідеологічні засади.

3.2. Ісмаїл Муфтій-заде — депутат Державної Думи Російської імперії ІІІ скликання. Політична платформа І.Муфтій-заде (1841-1917) сформувалася за часи військової служби та громадської роботи у органах місцевого самоврядування, де завжди були сильними ліберальні настрої. До складу Державної Думи він був обраний від крупних землевласників і приєднався до право-ліберальної фракції — Союзу 17 жовтня (октябристи). І.Муфтій-заде був сумлінним членом фракції, але у певних моментах підтримував і пропозиції від мусульман. Він працював у віросповідній, переселенській, продовольчій та комісії державного розпису прибутків та витрат. Його найбільш відома промова торкалася розвитку національної системи освіти та збереження рідної мови. Безперечно, діяльність І.Муфтій-заде свідчить про те, що він захищав потреби заможних класів, які сповідували право-ліберальну ідеологію й виступав за еволюційний розвиток суспільства.

Розділ 4. Всесвітній мусульманський конгрес — апогей ліберальної ідеології кримських татар складається із трьох підрозділів. 4.1. Боротьба за скликання Всесвітнього мусульманського конгресу. Ідею скликання Всесвітнього Конгресу, який би поєднав ліберальну інтелігенцію народів, які сповідували ісламське віровчення, висунув і активно пропагував кримськотатарський громадський діяч Ісмаїл Гаспринський. Головною метою Всесвітнього мусульманського Конгресу було утворення об'єднання прогресивних сил мусульманського і передусім тюрко-арабського Сходу на шляху до його культурного відродження. Враховуючи досвід партії „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін”, вони чітко і недвозначно дотримувалися винятково ліберально-просвітницького спрямування запланованого союзу, безперечно вважаючи, що надалі ця перша частина програми буде розширюватись до економічних, а згодом і політичних пунктів. Із програмною промовою у Каїрі 1 листопада 1907 р. виступив І.Гаспринський.

Перший Конгрес пропонувалося провести у столиці Єгипту. Ідею його проведення підтримали потужні арабські національно-політичні сили різного спрямування, серед яких найбільш впливовими були Селім аль-Башрі, Мухаммад Тафік аль-Бакрі, Шейх Алі-Юсуф, брати Хаккі та Рафік Аль-Азії, Умар Лутфі, Ахмад Хафіз, Ібрагім аль-Хілбаві тощо. Всесвітній Мусульманський Конгрес не відбувся через розкол у колі самих організаторів та шалений тиск із боку османських та англійських офіційних кіл.

4.2. Програмні документи Всесвітнього Мусульманського Конгресу. Центральними документами Всесвітнього Мусульманського Конгресу стали „Статут” та „Запрошення”. Перший було затверджено й принято 25 січня 1908 р. Він складався із кількох частин, які були присвячені правам та обов'язкам розпорядчої комісії, виокремленню мети Конгресу, її членства, відкриття та функціонування. Офіційними мовами Конгресу оголошувалися арабська, турецька, перська та урду. Весь документ було складено таким чином, аби уникнути політичного забарвлення. Безумовно його зміст відбивав ліберальні уподобання організаторів.

Результатом роботи виконавчого органу Конгресу — Розпорядчої комісії Всесвітнього Мусульманського Конгресу стало „Запрошення”, у якому зазначалася причина скликання — освітянська, культурна та економічна відсталість мусульманських народів. Метою Конгресу вважалося те, аби, по-перше, з усіх регіонів мусульманського світу як члени зібралися прогресивно мислячі люди. По-друге, після обміну думками делегати були б здатні вказати, якими засобами і шляхами доцільніше змінити ситуацію в позитивний бік, реформувати мусульманське суспільство. Документи Всесвітнього Мусульманського Конгресу відображали ліберальну ідеологію й у певній мірі стали результатом діяльності кримськотатарських громадських діячів.

4.3. Газета „Аль Нахда” — ідеологічний рупор Всесвітнього Мусульманського Конгресу. Офіційним органом Всесвітнього Мусульманського Конгресу мала стати „кочова” арабомовна газета І.Гаспринського під назвою „Аль Нахда” („Відродження”). Вдалося випустити тільки три числа із запланованих принаймні шістнадцяти. Її завданням було розбудити мусульманство Сходу, визначити шляхи вирішення злободенних проблем сучасного ісламу в арабських і тюркських країнах, їх економічного й духовного життя. Крім того, газета намагалася розглянути проблеми мусульманського реформізму, прогресивного ісламського руху за відродження культури й освіти, підйому національної й релігійної самосвідомості та самоідентичності, збереження народної самобутності тощо. У трьох числах газети було надруковано майже двадцять основних статей та кілька великих заміток. За тематикою їх можна розділити на п'ять основних категорій: про Всесвітній Мусульманський Конгрес; соціально-економічну та культурну відсталість мусульманських народів; політичні коментарі про стан у країнах традиційного поширення ісламу та Росії; висвітлення соціально-культурних аспектів розвитку ісламських спільнот, які були мало відомі арабам; нарешті, літературний відділ, у якому І.Гаспринський друкував витяги зі свого роману „Дар уль Рахат мусульманлари”. Арабською він був поданий як „Ріхлах Гарбійян” („Перебування на Заході”).

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Національно-ліберальний рух кримських татар виник наприкінці 1904 — на початку 1905 р., коли почалися доцентрові тенденції серед тюрко-мусульманських народів Російської імперії. Тоді були проведені численні регіональні збори та організовані депутації від тюрко-мусульманських народів із наказами до уряду, у яких чітко визначилися ліберальні вподобання кримських татар.

Іустановчий) з'їзд організації „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін” уособив собою початковий етап формування їх політичних організацій. Головним підсумком його роботи став факт політичного об'єднання та консолідації прогресивних громадських сил. Після нього у Криму була проведена низка заходів, які об'єднали кримськотатарський народ навколо ліберальних гасел І з'їзду „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін”, що вплинуло на розвиток політичних ідей всередині кримськотатарського народу. Ідеологічною сутністю місцевих кримськотатарських лібералів було прагнення зберегти свій рух у легальних межах, пошук точок дотику з урядом та адміністрацією. На ІІ з'їзді „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін” була опрацьована чітка позиція на майбутніх виборах до Державної Думи, яка орієнтувала одновірців на співпрацю із російськими лібералами та опрацьовувалися Програма й тимчасовий Статут. ІІІ з'їзд „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін” став апогеєм розвитку ліберального руху серед усіх мусульман країни. Після його проведення намітилися відцентрові тенденції, почали формуватися національні політичні осередки як ліберального, так й інших політичних напрямків. Це сталося тому, що громадській еліті не вдалося довести справу до створення самостійної потужної політичної організації. IV з'їзд „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін” став останнім загальноросійським форумом мусульман-лібералів. Саме у цей час настає криза ідеології тюрко-мусульманського лібералізму і партія „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін” у 1914 р. фактично припиняє своє існування. Проте, її значення для розвитку суспільної думки мусульман Росії величезне. На з'їздах відпрацьовувалися й обговорювалися важливі і злободенні питання, які їх хвилювали. „Бутюнрусіє іттіфак ель муслімін” був партією ліберальної орієнтації і тому незабаром злився з конституційними демократами.

Порівняно невеликий за чисельністю кримськотатарський народ спромігся висунути із своїх лав двох громадських діячів на загальноросійську політичну арену. Вони були помітними постатями у фракціях та комісіях Державної Думи Росії й боролися за реалізацію прав і свобод як тюрко-мусульман взагалі так і рідного кримськотатарського народу зокрема. А.Медієв захищав ліво-ліберальне, а І.Муфтій-заде право-ліберальне спрямування національно-ліберальної ідеології.

Треба сказати, що вищим проявом досягнень ліберальної політичної думки кримських татар була ідея скликання Всесвітнього Мусульманського Конгресу. Її теоретичні засади базувалися саме на ліберальній основі, яка дозволяла у межах існуючих серед тогочасних мусульманських народів ідей і вподобань реалізовувати цікаві та корисні громадські проекти. Головним напрямком розвитку мусульманського лібералізму були просвітянські реформи, розвиток культури, створення громадських організацій, підйом економічного життя, емансипація жіноцтва та боротьба проти консерватизму в ісламському суспільстві. Ці