Національна академія внутрішніх справ України

МВС України

Савчук Сергій Вікторович

УДК 340.12

ЮРИДИЧНА СОЦІОЛОГІЯ: ПРЕДМЕТ ТА ЇЇ МІСЦЕ

В СИСТЕМІ ЮРИДИЧНИХ НАУК

Спеціальність 12.00.12 – філософія права

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, кандидат філософських наук, професор

Козловський Антон Антонович,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідуючий кафедрою теорії та історії держави і права;

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Козюбра Микола Іванович, Конституційний Суд України, суддя;

доктор філософських наук, кандидат юридичних наук, професор Маноха Олександр Євгенович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри педагогіки та кадрової роботи.

Провідна установа Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого (м. Харків).

Захист відбудеться 20 грудня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.007.01 в Національній академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1.

Автореферат розісланий 14 листопада 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Казміренко Л.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах методологічні проблеми юридичної соціології об’єктивно набувають все більшого значення. Їх актуальність зумовлюється не тільки “тісною зв’язкою” з найважливішими, надзвичайно дискусійними в юридичній науці проблемами, але й істотно загострюється у зв’язку з історичною необхідністю здійснення відповідної трансформації правової системи країни, в силу чого вони потребують глибокого теоретичного аналізу. Від наукового розуміння предмета юридичної соціології неабиякою мірою залежить правильна оцінка її пізнавального та практико-прикладного значення як науки.

Актуальність теми дисертаційного дослідження пов’язана також із відсутністю у вітчизняному правознавстві монографічних праць з наукознавчих питань юридичної соціології, що стає істотною перешкодою на шляху активізації прикладних соціолого-юридичних досліджень. У нашій країні практично немає фахівців власне з юридичної соціології. Як наслідок, не відчувається помітного поступу і в сфері викладання даної науки. Тим часом життя вимагає кардинальної зміни ситуації з відповідних досліджень і викладання в наукових закладах України юридичної соціології, яка покликана забезпечувати фактологічну та теоретичну базу правознавства, посилювати його зв’язок з практикою, запобігати відрив права від реальних життєвих тенденцій та явищ, блокувати елемент свавілля в правовому регулюванні, розкривати його соціальну спрямованість (як позитивні, так й негативні наслідки дії тих або інших нормативних актів), сприяючи тим самим розв’язанню довгострокових завдань глибокого і поетапного реформування українського суспільства.

У західному правознавстві значну актуалізацію проблем юридичної соціології було здійснено насамперед засновником сучасного соціологічного напрямку в праві, австрійським юристом Є.Ерліхом, який в своїх працях визначав мету і завдання юридичної соціології як вивчення “живого права народу”, джерелом розвитку якого є суспільство. Соціолого-юридичним вивченням права як фактичного порядку суспільного життя займалися і такі широко відомі послідовники цієї школи, як Ф.Гек, І.Герман, Ф.Жені, Г.Зінцгеймер, Г.Канторович, Е.Фукс, Е.Юнг та інші. Подальший розвиток ці ідеї отримали в рамках американської школи юридичної соціології – у працях таких юристів, як К.Ллевеллін, Р.Паунд, П.Сорокін, Д.Френк, О.Холмс та інші. При цьому важливо згадати і класиків соціологічної думки Е.Дюркгейма і М.Вебера та представників інституціоналізму як одного з напрямків розвитку юридичної соціології, а саме: Л.Дюгі, М.Оріу та інші. Немалий внесок у становлення сучасної юридичної соціології зробили дослідження професорів Паризького університету Ж.Карбоньє, Р.Пенто і М.Гравітц, угорського юриста К.Кульчара, польського вченого А.Подгурецького, італійських науковців Р.Тревеса, Л.Фрідмана, В.Ферарі, німецького вченого Н.Лумана, болгарського юриста Н.Неновські, швейцарського соціолога права М.Ребіндера, а також інших вчених-юристів. Саме в їх наукових роботах була висунута низка оригінальних думок відносно соціальної природи права, генетичного, діяльнісного і структурно-функціонального підходів до права, обґрунтовано підхід до дослідження права як динамічного соціально-юридичного явища.

У дореволюційний період соціолого-юридичним аспектам права присвячувались праці таких відомих вітчизняних і російських юристів того часу, як Ж.Гурвич, М.В.Духовський, Б.О.Кістяківський, М.М.Ковалевський, М.М.Коркунов, П.І.Новгородцев та інші. Серед них слід особливо відзначити теоретичні праці С.А.Муромцева, в котрих право трактується як діючий правопорядок, який необхідно досліджувати емпірично, як досвідний факт у взаємодії з іншими соціальними явищами. Традиції соціолого-юридичного підходу до права істотно вплинули на становлення і розвиток радянського правознавства аж до середини 30-х років XX століття. Проте праці радянських теоретиків (Є.Б.Пашуканіс, І.П.Разумовський, М.А.Рейснер, П.І.Стучка) з певних ідеологічних причин присвячувались перш за все теоретико-прикладному пристосуванню розробок вищеназваних дореволюційних юристів.

У радянський період, насамперед у 70-80 роки, соціолого-юридичному підходу до вивчення правових явищ приділялося значної уваги в працях таких відомих теоретиків права, як С.В.Боботов, Г.А.Злобін, В.П.Казимирчук, Д.А.Керимов, В.А.Козлов, В.М.Кудрявцев, Д.І.Луковська, В.П.Марчук, О.С.Пашков, С.Л.Сєргєвнін, Л.І.Спиридонов, Ю.А.Суслов, В.В.Тіщенко, Л.С.Явич та інші. Саме їх зусиллями наприкінці 80-х років юридична соціологія сформувалась як напрям наукових досліджень, як певний елемент структури усієї юридичної науки. Саме ними були написані досить змістовні роботи, які висвітлювали коло фундаментальних загальнотеоретичних і методологічних проблем юридичної соціології. Разом з тим в літературі неодноразово вказувалося на явно недостатню розробку концептуальних засад юридичної соціології, на те, що процес її розвитку все ще не вийшов за рамки авторських та національно-географічних розробок.

Сучасний образ юридичної соціології формується з ідей, висновків та міркувань прийдешнього покоління вчених: В.А.Бачініна, В.А.Глазиріна, Ю.І.Гревцова, В.В.Касьянова, В.В.Лапаєвої, В.М.Нечипуренко, В.М.Сирих, М.Я.Соколова та інших.

Помітну роль у розвитку вітчизняного правознавства в цьому плані відіграють теоретичні праці К.К.Жоля, Л.І.Казміренко, А.А.Козловського, М.І.Козюбри, А.М.Колодія, В.О.Коновалової, В.В.Копєйчикова, М.В.Костицького, О.Є.Манохи, В.С.Медведєва, А.С.Надточія, Л.В.Петрової, В.М.Синьова, С.А.Тарарухіна, Б.Ф.Чміля, Г.О.Юхновця, С.І.Яковенка, які можна вважати початком не тільки відродження інтересу до юридичної соціології, але й спробою намітити деякі методологічні орієнтири розвитку цієї науки.

Сьогодні є необхідність чергових кроків у напрямку розроблення теорії юридичної соціології, зокрема створення узагальнюючої попередні здобутки науковців праці, в якій була б прослідкована цілісність фундаментальної структури даної сфери знань про право в його соціальному виразі, генезисі, в контексті його соціальних зв’язків. Таким чином, є нагальною потреба в науковому дослідженні загальнотеоретичних проблем юридичної соціології, насамперед її предмета та місця в системі юридичних наук. Недостатня розробка окреслених проблем, наявність суперечливих концептуальних підходів до їх розв’язання, необхідність їх переосмислення під кутом зору нових світових і вітчизняних реалій значною мірою зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Отже, актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена:

а) необхідністю використання потенційних теоретико-практичних можливостей юридичної соціології в умовах формування в Україні ринкових відносин і становлення правової держави;

б) необхідністю використання в дослідженні природи права нагромаджених у сучасній юридичній науці результатів, які істот-ним чином дозволять поглибити уявлення про право як соціально детерміноване і соціально діюче явище, про його генезис і соціальний “вихід”, чинники, які впливають на функціонування і розвиток правової матерії;

в) відсутністю комплексних досліджень у вітчизняній літературі з проблем предметного статусу юридичної соціології як науки та її місця в системі інших юридичних наук;

г) необхідністю запровадження та підвищення теоретичного рівня викладання на юридичних факультетах юридичної соціології як такої, що формує у студентів уявлення про право як динамічний соціально-юридичний феномен.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає підготовленій Інститутом законодавства Верховної Ради України Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки. Проблематика дисертаційного дослідження відповідає також науковій темі на 2001-2005 роки “Теоретичні засади становлення правової держави в Україні” (номер державної реєстрації 0102U005306), яка розробляється кафедрою теорії та історії держави і права юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі новітніх досягнень теоретико-правової науки, результатів соціолого-юридичних досліджень обґрунтувати самостійність юридичної соціології як правової науки та визначити її місце в системі правознавства.

Згідно поставленої мети в дисертаційному дослідженні вирішуються такі завдання:

- висвітлити основні концептуальні підходи до визначення предмета юридичної соціології;

- розкрити співвідношення об’єкта і предмета юридичної соціології;

- дослідити специфіку взаємозумовленості предмета і методу в юридичній соціології;

- визначити предметну детермінацію функцій юридичної соціології;

- сформулювати визначення предмета юридичної соціології як правової науки;

- з’ясувати співвідношення юридичної соціології з іншими правовими науками – із загальною теорією права, філософією права, порівняльним правознавством та юридичною психологією.

Об’єктом дослідження є процеси становлення різноманітних наукових форм дослідження механізмів соціальної детермінації та функціонування права.

Предметом дослідження є концептуальна природа та предметна специфіка юридичної соціології як самостійної правової науки, головним із завдань якої є дослідження внутрішньої соціодинаміки права, виявлення її відмінності від інших сучасних напрямів соціально-правового пізнання, уточнення особливостей її структури та місця в системі юридичних наук.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи стали, по-перше, основні принципи дослідження філософського рівня методології, такі, як єдність історичного і логічного, конкретного та абстрактного, одиничного і загального, теоретичного та емпіричного, формального і змістовного. По-друге, в роботі широко використані загальнонаукові методи дослідження, такі, як системний і структурно-функціональний підходи, закони і методи логічного аналізу та синтезу, індукції та дедукції, порівняння та протиставлення, аналогії та інші. По-третє, серед послугованих спеціально-юридичних методів необхідно відзначити порівняльно-правовий та формально-догматичний методи. Використання вказаних методів і принципів дослідження значною мірою допомагало в систематизації наявного фактичного і теоретичного матеріалу, що дозволило отримати позитивні результати, необхідні для досягнення поставленої в роботі мети.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дане дисертаційне дослідження є першим у вітчизняному правознавстві комплексним монографічним дослідженням таких наукознавчих питань юридичної соціології, як її об’єкт, предмет, метод, функції та місце в системі юридичних наук. На захист виносяться такі положення, в яких знайшла свій відбиток наукова новизна підходу до аналізу предмета дослідження:

1. Юридична соціологія історично і методологічно виникла із загальної теорії права, в рамках якої тривалий час розвивалась як науковий напрям дослідження, поява якого була зумовлена широким впровадженням соціологічних методів в юридичну науку і практику.

2. На відміну від соціології права, об’єктом якої є суспільство як ціле, а право є тільки окремим його елементом, об’єктом юридичної соціології є право як ціле, як самодостатній нормативний феномен у його взаємозв’язках і взаємодії з іншими соціальними чинниками.

3. Предметом юридичної соціології є специфічні закономірності мікросоціогенезу правових норм, соціодинаміка їх функціонування та безпосередні наслідки соціальної дії, як необхідна умова оптимізації правового регулювання.

4. Гносеологічним обґрунтуванням специфіки методу юридичної соціології є соціолого-юридичний підхід до права як внутрішньої соціодинаміки його структурних елементів.

5. Юридична соціологія є самостійною правовою наукою, на відміну від соціології права, яка є окремою галуззю загальної соціології.

6. Порівняння юридичної соціології із загальною теорією права, філософією права, порівняльним правознавством та юридичною психологією дозволяє уточнити специфіку її предмета та охарактеризувати її як загальнотеоретичну правову науку.

Практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у можливості їх використання для:

а) корегування орієнтирів науково-дослідної діяльності, пов’язаної з обґрунтуванням пріоритетів розвитку правової політики і науки;

б) удосконалення функціональної діяльності законодавчих органів та соціальної ефективності правозастосовчої практики;

в) подальших наукових розробок теоретичних проблем юридичної соціології, підвищення її концептуального рівня;

г) навчально-методичних цілей у процесі підготовки фахівців-правознавців – при викладанні курсів ”Юридична соціологія”, “Загальна теорія права”, “Філософія права”, а також при підготовці відповідних підручників і навчальних посібників.

Деякі положення дисертації використані здобувачем при проведенні лекційних та семінарських занять з окремих тем “Філософії права” на юридичному та філософському факультетах Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були покладені в основу доповідей, зроблених автором на міжнародній науково-практичній конференції “Сутність, цілі і засоби права” (м. Чернівці, 2001 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції “Охорона дитинства. Дитяче право: теорія, досвід, перспективи” (м. Одеса, 2001 р.); всеросійській науково-теоретичній конференції “Філософія права та питання формування сучасної державно-правової ідеології” (м. Ростов-на-Дону, 2001 р.); міжнародній науково-практичній конференції студентів і аспірантів “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (м. Київ, 2001 р.).

Положення дисертації доповідалися на теоретичних семінарах викладачів юридичного факультету, розглядалися на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, обговорювалися на міжкафедральному теоретичному семінарі Національної академії внутрішніх справ України.

Публікації. Основні положення дисертації викладені у п’ятьох статтях, опублікованих у збірниках наукових праць, які входять до переліку фахових видань, затверджених ВАК України та інших наукових публікаціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та одного додатку. Обсяг основного тексту дисертації – 185 сторінок. Список використаних джерел (576 найменувань) займає 41 сторінку, додаток – 3 сторінки.

Основний зміст роботи

У “ВСТУПІ” обґрунтовується актуальність теми дослідження дисертації, розкривається ступінь наукової розробки проблеми, зазначається зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами, визначається мета і завдання дослідження, дається характеристика об’єкта, предмета і методологічної основи дисертаційної роботи, формулюється наукова новизна та викладаються основні положення, які виносяться на захист, висвітлюється практичне значення й апробація результатів дослідження, вказуються публікації за темою дисертації, наводяться відомості про структуру й обсяг роботи.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ “Основні концептуальні підходи до визначення предмета юридичної соціології” присвячений з’ясуванню підходів до розуміння наукового статусу юридичної соціології; поглядів на природу наукових соціолого-правових досліджень; дискусій стосовно конституювання юридичної соціології як правової чи як соціологічної науки; термінів, що доцільніше застосовувати до зазначених наукових формоутворень в загальному процесі вивчення і вираження об’єктивної дійсності. Метою першого розділу дисертаційної роботи є роз’яснення та обґрунтування позиції, згідно якої юридична соціологія зазвичай розуміється в двох аспектах: як певний елемент структури усієї юридичної науки і як специфічно визначена складова частина соціологічного пізнання. Але це дві різні за своїм предметом і методом галузі наукового знання, які концептуально відрізняються одна від одної так само, як юриспруденція відрізняється від соціології. І оскільки термінологічна полеміка не повинна закривати сутності проблем, в розвинутих сферах знання повинна бути досить висока термінологічна визначеність, остільки дисертант вважає за необхідне правову науку називати “юридичною соціологією”, а галузь загальної соціології – “соціологією права”.

Підрозділ 1.1. “Соціологія права як соціологічна наука” висвітлює характеристику основних теоретико-методологічних положень соціології права. Автор, розглядаючи ряд вузлових моментів її методології, показує що ця галузь наукових знань має свою нішу в системі соціологічного знання, зародилася в надрах соціологічної науки і до цього часу розвивається під її визначальним впливом. Головним об’єктом соціології права, як і будь-якої іншої галузі загальної соціології, є соціальна система та сучасне суспільство як конкретно-історична форма соціального. Право ж досліджується на рівні субоб’єкта, розглядається тільки як окремий компонент соціальної системи, який сприяє виживанню та адаптації суспільства як системи, пізнається в єдності його функціональних і дисфункціональних проявів у громадському житті. Наголошується, що соціологія права вивчає право на макрорівні – як соціальний інститут, як вузловий пункт ціннісно-нормативної структури суспільства, з’ясовує його місце, роль і функції в суспільстві, визначає соціальне призначення права як складової частини соціуму в контексті його соціальних зв’язків (зв’язків між особистістю, культурою і соціумом в цілому), досліджує комплексні процеси трансформації юридичних форм в соціальну поведінку на всіх рівнях, абсолютизує акціоністські, поведінкові аспекти права, тобто акцент робиться на вивченні права не безпосередньо, а опосередковано, крізь призму його зв’язків із суспільством.

Концепція розуміння суспільства є базисною категорією соціології права, має вирішальне значення в плані визначення її предмета і методу. Предметом соціології права є соціальні закономірності функціонування та зміни права, механізми взаємодії суспільства та його соціальної підсистеми – права, форми виявлення, шляхи та механізми їх реалізації в поведінці і діяльності особистості, соціальних груп і всього суспільства, як необхідна умова забезпечення цілісності соціуму як такого.

Підрозділ 1.2. “Комплексна природа наукових соціолого-правових досліджень” доводить, що комплексність як методологічний атрибут, науково-організаційний принцип соціолого-правового пізнання є відбиттям цілісності правової реальності, взаємозв’язків і взаємозалежностей всіх її сторін і властивостей. При цьому підході підкреслюється, що наукові соціолого-правові дослідження повинні мати комплексний характер при авангардній ролі однієї з наук: юридичної соціології або соціології права, кожна з яких, відповідно, є специфічною юридичною чи соціологічною за предметом наукою, та комплексною за методами. По суті, йдеться про концептуальну відмінність юридичного і соціологічного підходів до проблем правової дійсності, зумовлену дисциплінарними особливостями правознавства та соціології, специфікою предметів їх наукового інтересу, вивчення і вивченості (науково-професійної компетентності), юридичної і соціологічної думки. Отже, головне не тільки і не стільки в тому чи іншому наборі соціально-правових проблем і тем, скільки в сутності їх осмислення і тлумачення з позицій певного предмета, в руслі його концептуального розгортання і конкретизації в загальному контексті сучасної правової та соціологічної думки.

Підрозділ 1.3. “Юридична соціологія як юридична наука” містить теоретичне узагальнення позицій вчених щодо визначення внутрішньонаукового статусу юридичної соціології. Для більш глибшого розуміння її основних теоретико-методологічних проблем проводиться історичний аналіз генезу соціолого-юридичних досліджень, розглядається історія становлення та розвитку юридичної соціології. Здійснене дисертантом дослідження показало, що юридична соціологія історично та методологічно зародилася і сформувалася в рамках правової науки і практики. У боротьбі з концепціями юридичного позитивізму, на основі соціологічного позитивізму виник і розвивався соціолого-юридичний підхід, зорієнтований на вивчення права насамперед як самодостатнього динамічного соціально-юридичного феномену об’єктивного світу, на розкриття взаємодії і взаємовпливу специфічних для предметної сфери дослідження правознавства внутрішніх чинників і зовнішніх щодо них неспецифічних чинників, які охоплюються сферами досліджень інших наук, для розв’язання суто юридичних проблем.

Традиції соціолого-юридичного підходу до права, що склалися в юриспруденції, кардинальним чином вплинули і на формування радянської юридичної науки. Розвиток останньої підтверджує її соціологічний характер. Саме дія, соціальний характер права, а не його догма, були постулатом перших радянських теоретиків права. В цілому розвиток соціолого-юридичного підходу природно пішов прокладеним раніше руслом, формуючи специфічний напрям дослідження, який насамперед був пов’язаний зі сферою реалізації вже прийнятого законодавства. Наприкінці 80-х років ХХ століття, незважаючи на неминучу обмеженість і деформованість даного підходу в радянський період, вітчизняна юридична соціологія як науковий напрям дослідження цілком оформилась у певний елемент структури всієї юридичної науки – в науку, що вивчає право як динамічний юридичний інститут у його соціальному прояві, в контексті соціальних зв’язків, з метою пізнання його внутрішніх, онтологічних якостей та закономірностей. При цьому сформувалися три основні проблемні напрямки дослідження в сфері юридичної соціології: 1) соціальна обумовленість права; 2) соціальний механізм дії права; 3) ефективність дії законодавства та правозастосовчої діяльності. Отже, історія соціолого-юридичних досліджень права в рамках юриспруденції є свідченням того, що проблематика юридичної соціології розроблялася зусиллями юристів і була спрямована на приріст юридичного знання. Юристи не підміняли собою соціологів, а проводили соціально-правові дослідження крізь призму категорій правознавства з метою оптимізації власне правового регулювання.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ “Предметна динаміка структури юридичної соціології” присвячений аналізу співвідношення об’єкта юридичної соціології та її предмета; досліджується взаємозумовленість предмета і методу юридичної соціології; висвітлюється предметна детермінація її функцій; розкривається предметна специфіка юридичної соціології як правової науки.

У підрозділі 2.1. “Об’єкт і предмет юридичної соціології” наголошується, що поняття об’єкта і предмета юридичної соціології характеризують якісно різноманітні етапи і аспекти в пізнанні. Об’єкт є вихідним пунктом наукового пізнання. У підсумку юридична соціологія повинна розкрити свій предмет. Стверджується, що об’єктом юридичної соціології є право передусім як самодостатній феномен, право у взаємозв’язках і взаємодії з іншими об’єктами (матеріальними та духовними в їх соціально-правовому вимірі), на які воно впливає і які мають вплив на нього. Гносеологічною засадою досліджень є соціолого-юридичний підхід до права, згідно принципів якого право досліджується: по-перше, як особливий соціально-юридичний феномен; по-друге, в динаміці, як процес постійного взаємопереходу від генезису до соціальної дії; по-третє, в широкому контексті структурних і функціональних зв’язків з соціальними чинниками, які, з одного боку, безпосередньо детермінують розвиток права, з іншого, зазнають на собі його впливу; по-четверте, в динаміці всіх проявів окремих елементів правової дійсності; по-п’яте, як складна структура правовідносин.

На думку автора, ядром соціолого-юридичного підходу, який, по суті, будучи синтезом найбільш фундаментальних характеристик методу юридичної соціології, задає, визначає принципові рамки адекватного застосування певних елементів методу в соціолого-юридичному дослідженні, намічає основний ракурс пізнання права юридичною соціологією, визначає шлях, стратегію розв’язання поставлених завдань, є відповідна концепція праворозуміння (концепція “живого права” Є.Ерліха, концепція “соціального права” Ж.Гурвича, лібертарно-юридична концепція тощо). Незважаючи на існуючий в юридичній соціології плюралізм поглядів на право, множинність концепцій соціолого-юридичного праворозуміння, принциповим моментом тут є згода в тому, що вивченню підлягають правогенетичні і правореалізаційні процеси, “живе”, діюче право як таке, право в його реалізації. Генетичний аспект, як і динамічний погляд на право, є невід’ємною частиною соціолого-юридичного праворозуміння.

У підрозділі 2.2. “Взаємозумовленість предмета і методу юридичної соціології” досліджується концептуальна природа методу юридичної соціології, розкривається логіка внутрішньої взаємодетермінації її предмета і методу. Дисертантом підкреслюється, що пізнавальні можливості методу юридичної соціології задані евристичним, творчим потенціалом певної концепції соціолого-юридичного праворозуміння, що лежить в основі юридичної соціології та відповідає предметній сфері останньої. Специфіка методу виражена в специфіці предмета. Відносно методу юридичної соціології соціолого-юридичний підхід є його виразом у вигляді принципових категорій, базисних уявлень і дослідних рамок, і в цьому смислі може розумітися як редуційована репрезентативність методу, нормуюча предметну орієнтацію юридичної соціології.

Концепція соціолого-юридичного праворозуміння концентровано виражає свою сутність у специфічному формулювання методу. Саме вона і утворює концептуальний стрижень методу юридичної соціології, виражає його внутрішній зміст. Також звертається увага на те, що характерні, відмінні властивості різних концепцій юридичної соціології зумовлені зрештою специфікою певної концепції соціолого-юридичного праворозуміння, що лежить в їх основі. Тобто, переакцентування і динаміка наукової парадигми юридичної соціології є наслідком зміни фундаментальних уявлень про право.

Одночасно з основним, специфічним методом пізнання, а саме концепцією праворозуміння в дії, юридична соціологія використовує також і загальнонаукові методи та методи інших наук, насамперед соціологічні методи, як пізнавальні засоби і компоненти самого методу юридичної соціології, як способи і прийоми саме соціолого-юридичного пізнання. Ефективність застосування цих методів залежить від належної інтеграції їх в поняттєву систему теорії юридичної соціології, від конкретизації, юридизації їх теоретико-гносеологічного потенціалу під особливим кутом погляду її предмета, відповідної концепції праворозуміння. Отже, автор переконаний, що метод юридичної соціології конструктивно розглядати синтетично, як складну, поліелементну і багаторівневу парадигматично організовану систему засобів соціолого-юридичного пізнання. Цей метод виражає ступінь нормативної організованості пізнавального процесу в рамках юридичної соціології, пов’язаної з системною організацією її предмета, раціоналізує пізнавальну діяльність, забезпечує її наукову коректність і практичну корисність.

Підрозділ 2.3. “Предметна детермінація функцій юридичної соціології” показує, що функції юридичної соціології, в яких проявляються, розкриваються та уточнюються сутність, призначення і роль цієї науки, обумовлені специфікою її предмета. В найбільш загальному виді функції юридичної соціології пропонується класифікувати на дві основні: теоретико-пізнавальну та практико-прикладну.

Теоретико-пізнавальна, або наукова, функція юридичної соціології зумовлюється концептуальною природою даної науки. Вона конкретизується, по-перше, здатністю юридичної соціології описувати (дескриптивна функція); по-друге, пояснювати (пояснювальна функція) соціально-правові явища, процеси, події та факти, на основі виявлених закономірностей; по-третє, давати обґрунтовані прогнози (прогностична функція). Оціночно-аналітична спрямованість проявляється в критичній функції. Водночас юридична соціологія має також і практико-прикладне значення – розробляє пропозиції і рекомендації відносно правової політики держави. На основі прогностичних досліджень допомагає визначити ті сфери суспільних відносин, які потребують юридичної регламентації. Практична функція орієнтує на соціолого-юридичне обґрунтування правових новел. При цьому особливого значення набуває передбачення (прогностична функція) наслідків правового регулювання тих чи інших суспільних відносин. Крім того, юридична соціологія виконує методологічну функцію: теоретично скеровує дослідника при роботі з емпіричним матеріалом, водночас формулює вимоги до емпіричного аналізу правової реальності.

У підрозділі 2.4. “Предметна специфіка юридичної соціології” окреслюються ті фундаментальні проблеми юридичної соціології, які підлягають науковому аналізу з позицій соціолого-юридичного підходу, визначається специфіка предмета юридичної соціології в рамках предметного змісту юридичної науки в цілому. Зауважується, що в предметі юридичної соціології достатньо внутрішньої впорядкованості для того, щоб класифікувати проблематику її предметної сфери на дві групи проблем. Першу групу становлять проблеми правогенезису, в межах якої розглядається питання виникнення правових норм. Увага акцентується на контролі за процесом створення норм. Другу групу – проблеми соціальної дії права, в рамках якої мова переважно йде про їх реалізацію. Увага зосереджується на контролі за якістю вже створених норм. У першому випадку дослідження здійснюються з метою створення, формулювання оптимальних, соціально адекватних формальновизначених правових норм, в другому – з метою підвищення ефективності вже діючих норм. В функціональному плані група проблем соціальної дії права неминуче переплітається з групою проблем правогенезису. В струк-урному ж плані зарахування того чи іншого соціально-правового явища лише до сфери правогенезису або тільки до сфери соціальної дії права – умовне. Більшість явищ включаються в динаміку правового розвитку і на рівні правоутворення, і на рівні дії, функціонування права. Але і в тому, і в іншому випадку кожне з них набуває досить специфічних властивостей. Отже, предметом юридичної соціології є специфічні закономірності мікросоціогенезу правових норм, соціодинаміка їх функціонування та безпосередні наслідки соціальної дії, як необхідна умова оптимізації правового регулювання. Гносео-методологічною основою дослідження даних закономірностей є соціолого-юридичний підхід до права як внутрішньої соціодинаміки його структурних елементів.

У РОЗДІЛІ ТРЕТЬОМУ “Юридична соціологія в системі юридичних наук” з метою уточнення предметної специфіки юридичної соціології з’ясовується її співвідношення з іншими правовими науками, а саме: із загальною теорією права, філософією права, порівняльним правознавством та юридичною психологією, наукове значення яких, характер взаємодії між собою та з правознавством в цілому зумовлюється їх місцем і функціями в структурі правового знання, в загальній системі юридичної науки. Особлива увага зосереджена на розмежуванні їх предметів.

Підрозділ 3.1. “Юридична соціологія і загальна теорія права” вказує на те, що юридична соціологія, порівняльне правознавство та юридична психологія історично і методологічно виникли із загальної теорії права, в рамках якої тривалий час розвивались як наукові напрями дослідження, поява яких була зумовлена широким впровадженням відповідних методів в правову науку і практику. Увага акцентувалася на специфічних аспектах пізнання права. В результаті спеціалізації і диференціації наукового знання почався неминучий процес оформлення їх в науки зі своїми предметом і методом, і, як наслідок, вони відокремились від своєї метаоснови – загальної теорії права. Після цього настав тривалий етап їх інституціонального розгортання, самовизначення, концептуального розвитку як окремих юридичних наук. Наголошується, що, на відміну від юридичної соціології, загальна теорія права займається виявленням і вивченням основних загальних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування права. Отже, юридична соціологія відбиває структуру і динаміку загальної теорії права в соціолого-юридичному аспекті, під кутом зору соціолого-юридичного підходу до права. Для неї більшою мірою, ніж для загальної теорії права, характерно прагнення перекласти отримані результати досліджень на мову конкретних практичних рекомендацій.

Підрозділ 3.2. “Юридична соціологія і філософія права” розкриває спільність і відмінність призначення та ролі юридичної соціології і філософії права у пізнанні права, критерії розмежування їх предметів. Дисертантом підкреслюється: якщо юридична соціологія вивчає право як соціально детерміноване і безпосередньо соціально діюче, функціонуюче явище і процес, то філософія права пов’язана із закономірностями вивчення сутнісної природи права як динамічної єдності його онтологічних, гносеологічних, аксіологічних і логічних засад. Філософія права, на відміну від юридичної соціології, досліджує право в філософському, ціннісно-смисловому аспекті, акцентуючи увагу на закономірностях взаємодії зазначених засад. Її передусім цікавить не те, що є право, а те яким воно повинно бути. В юридичній же соціології в основному йдеться про вивчення права таким, яким вона є. Також звертається увага на те, що філософія права за своєю природою пов’язана з практикою опосередковано, через проміжні ланки, узагальнення даних і досягнень галузевих юридичних наук. Зв’язки ж юридичної соціології з практикою очевидні й безпосередні.

У підрозділі 3.3. “Юридична соціологія і порівняльне правознавство” проводиться співставлення інституціональних теоретико-методологічних характеристик юридичної соціології із наукою порівняльного правознавства. Обґрунтовується положення про те, що між ними існують як прямі, так і зворотні зв’язки. Кожній з цих наук властива відносно самостійна сукупність закономірностей правових явищ. Порівняльне правознавство виявляє особливості виникнення і розвитку різних правових систем в аспекті категорій загального й особливого, подібного й протилежного в них, їх взаємовплив та тенденції розвитку. Юридична соціологія досліджує соціогенезис і соціальний “вихід” права, чинники, які впливають на функціонування і розвиток правової матерії. Показано, що порівняльне правознавство знаходиться в прямій залежності від того, як розуміється саме право. За вихідне може бути взяте як вузьке формально-догматичне поняття права, так й широке соціолого-юридичне уявлення про нього як динамічний соціально-юридичний феномен. Саме в цій соціолого-юридичній орієнтації порівняльного правознавства особливо виразно і проявляється його зв’язок з юридичною соціологією. На думку автора, юридична соціологія, на відміну від порівняльного правознавства, звертаючись до іноземного права, не переслідує порівняльно-правової мети.

У підрозділі 3.4. “Юридична соціологія і юридична психологія” констатується складність, багатогранність і перспективність зв’язків між юридичною соціологією та юридичною психологією. Процес їх взаємодії об’єктивний і неминучий. Юридична соціологія не може вирішувати свої завдання без урахування досягнень юридичної психології, знання фундаментальних психологічних констант функціонування правових норм, особистісного потенціалу права. Останнє вивчається юридичною психологією як особливий психолого-юридичний феномен. Центр ваги в пізнанні права переноситься на особу як суб’єкт діяльності. Іншими словами, якщо юридична соціологія відбиває структуру і динаміку загальної теорії права в соціолого-юридичному аспекті, то юридична психологія – в психолого-юридичному аспекті. Рівень розроблення ряду проблем в юридичній психології (питання волі, правосвідомості і т.п.) значною мірою визначає ефективність правових рекомендацій юридичної соціології. Автор показує, що особливо наочно вплив юридичної психології на розвиток соціолого-юридичної теорії проявляється в американському правовому реалізмі.

Отже, відмінність призначення і ролі вищерозглянутих загальнотеоретичних правових наук у пізнанні права виявляється у площині предметної і методологічної специфіки, природи отримуваних знань, концептуальної орієнтації і наукових пріоритетів. Взаємодія ж юридичної соціології з іншими юридичними науками, зокрема галузевими, сприяє їх взаємозбагаченню, значно розширює сам діапазон наукових досліджень.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення наукових позицій і запропоновано й обґрунтовано на основі новітніх досягнень правової науки і практики новий підхід щодо розуміння концептуальної природи та предметної специфіки юридичної соціології як самостійної правової науки, головним із завдань якої є дослідження внутрішньої соціодинаміки права, виявлення її відмінності від інших сучасних напрямів соціально-правового пізнання, уточнення особливостей її структури та місця в системі юридичних наук.

У висновках зроблені загальні підсумки дослідження, сформульовані основні положення, в яких знайшла свій відбиток наукова новизна підходу до аналізу предмета дослідження і які становлять зміст дисертаційної роботи:

- юридична соціологія історично і методологічно виникла із загальної теорії права, в рамках якої тривалий час розвивалась як науковий напрям дослідження, поява якого була зумовлена широким впровадженням в правову науку і практику соціологічних методів. Увага акцентувалася на соціолого-юридичних аспектах пізнання загальних закономірностей права. В результаті спеціалізації і диференціації наукового знання почався неминучий процес оформлення юридичної соціології в науку зі своїм предметом і методом, і, як наслідок, вона відокремилась від своєї метаоснови – теорії права. Після цього настав етап її інституціонального розгортання, самовизначення, концептуального розвитку як окремої юридичної науки, який триває й сьогодні;

- на відміну від соціології права, об’єктом якої є суспільство як ціле, а право тут постає тільки окремим його елементом, об’єктом юридичної соціології є право як ціле, перш за все як самодостатній нормативний феномен, право у взаємозв’язках і взаємодії з іншими об’єктами (матеріальними та духовними), на які воно впливає і які чинять вплив на нього;

- предметом юридичної соціології є специфічні закономірності мікросоціогенезу правових норм, соціодинаміка їх функціонування та безпосередні наслідки соціальної дії, як необхідна умова оптимізації правового регулювання;

- гносеологічним обґрунтуванням специфіки методу юридичної соціології є соціолого-юридичний підхід до права як внутрішньої соціодинаміки його структурних елементів, який по суті, будучи синтезом найбільш фундаментальних характеристик методу юридичної соціології, задає, визначає принципові рамки адекватного застосування певних елементів методу в соціолого-юридичному дослідженні, намічає основний ракурс пізнання права юридичною соціологією, визначає шлях, стратегію розв’язання поставлених завдань. Відносно методу юридичної соціології соціолого-юридичний підхід є його виразом у вигляді принципових категорій, базисних уявлень і дослідних рамок, і в цьому смислі може розумітися як редуційована репрезентативність методу, нормуюча предметну орієнтацію юридичної соціології;

- юридична соціологія є самостійною правовою наукою, на відміну від соціології права, яка є окремою галуззю загальної соціології;

- порівняння юридичної соціології із загальною теорією права, філософією права, порівняльним правознавством та юридичною психологією дозволяє уточнити специфіку її предмета та охарактеризувати її як загальнотеоретичну юридичну науку. У площині предметної і методологічної специфіки, природи отримуваних знань, концептуальної орієнтації і наукових пріоритетів виявляється відмінність її призначення і ролі в пізнанні права.

Отже, враховуючи, що свідоме і творче застосування всього теоретико-методологічного арсеналу юридичної соціології допомагає пізнавати об’єктивну нормативну структуру суспільного життя і механізми його нормативної саморегуляції, виявляти правову природу фактичних соціальних норм, які потребують законодавчого закріплення, передбачати прорахунки та уникати їх в юридичній сфері діяльності, тим самим сприяючи підвищенню обґрунтованості правових норм та їх ефективності, виникає нагальна потреба в розширенні соціолого-юридичних досліджень. Сучасна юридична соціологія може і повинна зробити свій внесок у розв’язання кардинальних завдань новітньої правової науки і практики.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації:

1. Основні типи концептуальних підходів до визначення предмета соціології права // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 100: Правознавство. – Чернівці: “Рута”, 2000. – С. 19-23.

2. Юридична соціологія: концептуальна взаємодетермінація предмета і методу // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 105: Правознавство. – Чернівці: “Рута”, 2001. – С. 17-21.

3. Співвідношення юридичної соціології і порівняльного правознавства // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 121: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2001. – С. 20-25.

4. Соціологія права і юридична соціологія: тотожність чи відмінність предметів // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 125: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2001. – С. 5-8.

5. Юридична соціологія і загальна теорія права // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 14. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – С. 71-75.

6. Прикладне значення юридичної соціології у вивченні делінквентної поведінки підлітків // Охорона дитинства. Дитяче право: теорія, досвід, перспективи. Матеріали конференції, присвяченої 80-й річниці від дня заснування державного показового Дитячого містечка імені ІІІ Комінтерну в Одесі: Збірник наукових праць. – Одеса: Юридична література, 2001. – С. 155-157.

7. Предмет юридичної соціології // Ерліхівський збірник. Юридичний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Випуск 3. – Чернівці: Рута, 2002. – С. 106-109.

Анотація

Савчук С.В. Юридична соціологія: предмет та її місце в системі юридичних наук. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 – філософія права. Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2002.

Дисертація присвячена визначенню предметної специфіки юридичної соціології, уточненню особливостей її структури та місця в системі юридичних наук. На основі новітніх досягнень наукової думки розглядається та обґрунтовується концептуальна відмінність теоретико-методологічних положень юридичної соціології як самостійної правової науки від соціології права як окремої галузі загальної соціології. Висвітлена історія становлення та розвитку юридичної соціології. З’ясовано, що є об’єктом даної науки. Показано логіку внутрішньої взаємодетермінації її предмета і методу. Звертається також увага на предметну зумовленість функцій. Окреслюються ті фундаментальні проблеми юридичної соціології, які підлягають науковому аналізу з позицій соціолого-юридичного підходу. Сформульоване