Міністерство освіти й науки України

Запорізький державний університет

Сердюкова Тетяна Ігорівна

УДК 808.3 – 087 (477.61)

Локативні та темпоральні синтаксеми

в українських східнослобожанських говірках

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Запоріжжя – 2002

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у Відділі діалектології Інституту української мови НАН України

Науковий керівник – доктор філологічних наук,

професор Гриценко Павло Юхимович,

Інститут української мови НАН України,

завідувач відділу діалектології

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Поповський Анатолій Михайлович,

Юридична академія МВС, м. Дніпропетровськ,

професор кафедри українознавства;

кандидат філологічних наук, доцент

Фроляк Любов Дмитрівна,

Донецький національний університет,

доцент кафедри української мови

Провідна установа – Інститут українознавства

імені І.П.Крип'якевича НАН України,

відділ української мови, м. Львів

Захист відбудеться “12” квітня 2002 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Запорізькому державному університеті (69600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Запорізького державного університету (69600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66).

Автореферат розісланий “11” березня 2002 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук Т.В.Хом'як

Загальна характеристика роботи

Функціонально-семантичний аналіз мовних явищ поступово стає панівним у сучасній лінгвістиці, оскільки дає змогу не лише виявляти склад, формальну структуру, а й функції та причини змін одиниць мови. Особливо інтенсивно цей напрям досліджень розвивається в описі синтаксичних одиниць. До сьогодні сформувалося три напрями функціонально-семантичних досліджень синтаксичного рівня мови: синтаксемний аналіз (Г.Золотова), аналіз функціонально-семантичних полів (А.Бондарко), функціонально-семантичний підхід на базі семантично-елементарних речень (І.Вихованець).

Важливе значення в синтаксичних дослідженнях має виділення елементарної синтаксичної одиниці – синтаксеми; остання осмислюється як конститутивна, вихідна синтаксична одиниця (Г.Золотова), як першоелемент концепційних побудов у структурі комунікативно оформленого речення; реалізація цієї одиниці залежить від лексичного наповнення та граматичних форм слів, які входять до її складу. Граматичне значення синтаксеми – це своєрідний комплекс відношень, зумовлений складними лексичними взаємозв'язками компонентів на різних етапах граматичної абстракції (З.Іваненко). Функцію детермінанта виконують лексеми, які уточнюють синтаксичний зв'язок у межах однієї моделі (Н.Арутюнова). Домінантами системи виступають прийменники, які впливають на творення синтаксичної парадигми окремої моделі, що включає семантику базових структур і набір компонентів структури.

Одиниці синтаксичного рівня української діалектної мови досліджені значно менше, ніж фонетичний, лексичний рівні, словозміна відмінюваних частин мови. Упродовж тривалого часу поширеною була думка про незначну диференціацію говірок на синтаксичному рівні, невелику евристичну цінність свідчень діалектного синтаксису, зокрема для встановлення одиниць діалектного членування. Подібним є стан вивчення синтаксису й інших слов'янських діалектів, зокрема російських, білоруських, польських, словацьких, де досліджено або окремі елементи синтаксичної структури, або обстежено незначні діалектні зони. Тому про створення цілісної картини синтаксису діалектної мови сьогодні говорити ще передчасно.

Недостатність дослідження синтаксису українських говірок також була зумовлена відсутністю чіткої методики записування й аналізу синтаксичних одиниць діалектного мовлення. Тому в багатьох працях, зокрема в дослідженнях С.Бевзенка, П.Лизанця, Л.Лисиченко, В.Ороса, І.Пагірі, І.Чередниченка та ін., відбито спостереження лише над деякими прийменниковими конструкціями говірок незначних ареалів, причому ці спостереження здебільшого мають вигляд констатації наявності в говірках цих одиниць, інколи – у зіставленні з літературною нормою, що не дає чіткого уявлення про систему синтаксичних одиниць у досліджуваних говірках як діалектних системах та про синтаксичну систему української діалектної мови в цілому. Так, опис прийменникових конструкцій західнополіських говірок здійснила М.Перетятько; В.Добош описав функції, структуру та семантику прийменникових конструкцій закарпатських говірок; М.Железняк дослідив просторові синтаксеми в східнополіських говірках, зокрема їх склад, функції, семантику; О.Юсікова здійснила структурно-функціональний аналіз синтаксичних особливостей частини середньополіських говірок. Розрізнені свідчення про синтаксичні явища фіксують синтетичні описи окремих діалектів, у яких на тлі інших структурних рівнів з'ясовано особливості синтаксичних структур (праці В.Шимановського, І.Верхратського, І.Панькевича, Г.Шила, В.Ващенка та ін.); важливу інформацію про синтаксичні конструкції, прийменники та сполучники подають “Атлас української мови” (Т. 1 – 3, К., 1984 – 2001) та регіональний атлас К.Германа (“Атлас українських говірок Північної Буковини. – Т. 2. Словозміна. Службові слова”. – Чернівці, 1988).

Для дослідження обрано східнослобожанські говірки, які вже були об'єктом опису на різних структурних рівнях: досі здійснено порівняльно-історичне дослідження фонетичних, морфологічних рис цих говірок (Б.Шарпило), словотворення (З.Сікорська), лексики (К.Глуховцева, В.Лєснова, І.Магрицька, І.Ніколаєнко). Проте синтаксис дотепер залишався поза увагою дослідників, хоча особливості синтаксичної будови цих говірок можна виявити в опублікованих діалектних текстах, записаних у Сватівському та Старобільському р-нах Луганської обл.

Актуальність роботи зумовлена недостатньою розробкою питань діалектного синтаксису в українському мовознавстві; необхідністю поглибленого вивчення структури синтаксем з метою встановлення їх сполучувальних властивостей у діалектному мовленні; відсутністю спеціального дослідження про синтаксис східнослобожанських говірок.

Об'єктом дослідження є локативні та темпоральні синтаксеми українських східнослобожанських говірок, високочастотні в мовленні, різноманітні щодо семантичного наповнення, оскільки вони окреслюють місце й час дії чи перебування кого-небудь або чого-небудь.

Метою дослідження є аналіз складу, структури та функціонування локативних і темпоральних синтаксем як конструктивних, вихідних мовних одиниць у структурі комунікативно оформленого речення в українських східнослобожанських говірках.

Завдання роботи полягають у тому, щоб:

– зафіксувати локативні й темпоральні синтаксеми в східнослобожанських говірках;

– окреслити типи формальної структури локативних і темпоральних синтаксем;

– описати функції та семантичну структуру локативних і темпоральних синтаксем досліджуваного континууму;

– встановити відношення синтаксем східнослобожанських говірок до відповідних структур інших українських говірок.

Джерелами дисертації є діалектні матеріали, зібрані в 1996-2000 рр. експедиційним шляхом у 83 населених пунктах в українських східнослобожанських говірках лівобережжя Сіверського Дінця (північні райони Луганської області), а також тексти, вміщені у виданні “Говори української мови” (К., 1977), та архів “Атласу української мови” (зберігається у Відділі діалектології Інституту української мови НАН України).

Для дослідження локативних і темпоральних синтаксем використано описовий та зіставний методи, прийоми компонентного й функціонального аналізу мовних одиниць.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що дисертація є першою спробою репрезентації та комплексного аналізу локативних і темпоральних синтаксем східнослобожанських говірок, що сприятиме створенню вичерпної характеристики українських діалектів, з'ясуванню закономірностей формування й розвитку синтаксису діалектної мови як цілості.

Теоретичне значення дослідження полягає в з'ясуванні специфіки структури, значення та функціонування локативних та темпоральних синтаксем в українських східнослобожанських говірках.

Практичне значення роботи визначається тим, що її результати можуть бути використані для зіставлення локативних та темпоральних синтаксем різних українських діалектів; магнітофонні записи діалектного мовлення ввійшли до Української діалектної фонотеки Відділу діалектології Інституту української мови НАН України.

Апробація роботи. Основні положення й результати дослідження обговорено на засіданні Відділу діалектології Інституту української мови НАН України, щорічних наукових конференціях Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, Всеукраїнських діалектологічних нарадах. Положення дисертації викладено в 5 статтях у провідних наукових фахових виданнях.

Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списків умовних скорочень і використаних джерел (215 позицій) та додатків, у яких вміщено тексти й список обстежених населених пунктів. Повний обсяг дисертації становить 197 сторінок.

Основний зміст дисертації

У “Вступі” подано обґрунтування доцільності дослідження діалектного синтаксису та об'єкта опису, відомості про джерела матеріалу, визначено мету й основні завдання дослідження, викладено теоретичні засади роботи.

У першому розділі “Синтаксичні явища як об'єкт дескриптивної діалектології” проаналізовано праці з синтаксису українських діалектів на тлі досліджень інших структурних рівнів діалектної мови, указано на їх роль у визначенні одиниць діалектного членування та окресленні ареалів, вивченні стану діалектного мовлення в різних регіонах України.

Для опису синтаксису українських східнослобожанських говірок використано інваріантну наддіалектну синтаксичну модель, яка включає базові семантичну й семантико-синтаксичну структури. Семантику базових структур змодельовано з урахуванням відомої з наукових джерел інформації про семантику синтаксичних структур інших українських говорів та літературної мови. Модифікація семантики синтаксем залежить від значень іменників та їх еквівалентів, які входять до складу синтаксеми; альтернантами прийменника можуть виступати інші прийменники, унаслідок чого виникають співвідносні на міжговірковому рівні та синонімічні синтаксеми.

Другий розділ “Локативні синтаксеми східнослобожанських говірок” складається з 28 параграфів, у яких розглянуто локативні синтаксеми як багатопланову розгалужену систему, репрезентовану різноманітними моделями.

Просторові відношення реальної дійсності можуть мати статичний або динамічний характер. Для вираження статичної локалізації десигната в східнослобожанських говірках існує ряд моделей, співвідносних з двома основними мікрополями цього значення – контактна й дистантна локалізації, тобто загальна семема локалізації диференціюється на дві семи. Тому класифікація синтаксем за семантичним принципом охоплює велику кількість рядів і класів синтаксем, які окреслюють положення об'єкта поблизу чи навколо інших об'єктів. Щодо просторового орієнтира виділяються такі різновиди локалізації: за ознакою близькості – віддаленості по колу; локалізація між просторовими орієнтирами щодо горизонтальної та вертикальної осей. Кожен різновид синтаксем характеризується своїм набором елементів та їх семантичною спеціалізацією, еквівалентами та стилістичними відношеннями в межах одного семантично-функціонального ряду.

Для вираження статичної локалізації в східнослобожанських говірках функціонують синтаксичні моделі: |коло + N gen, |бяіл'а + N gen, по|бяіл'а + N gen, б|лиз'ко + N gen, поблие|зу + N gen, неида|леко од (от) + N gen, наў|коло + N gen, кру|гом + N gen, |понад + N inst, з|верху+ N gen, по|верх + N gen, |вишяч'е + N gen, пяід + N inst, |попяід + N inst, |переид + N inst, по|переид + N inst, п|роти + N inst, наўп|роти + N inst, п|росто + N inst, за + N inst, |поза + N inst, |з:аду + N gen, по|заду + N gen, краi +N gen, кяі|нец' + N gen, у (ў) + N loc, на + N loc, |сереид + N gen, |посеиреид + N gen, посеи|редиен'і + N gen, мяіж + N inst, |помяіж + N inst.

Спільною семантичною ознакою, яка об'єднує синтаксеми в синтаксичний ряд, є загальна вказівка на місце дії або стану.

Засобом вираження загальної просторової близькості об'єктів у досліджуваних говірках є синтаксема |коло + N gen; її використовують тоді, коли йдеться про деяку віддаленість предметів. Дієслова, що є опорними для цих синтаксем, поділяються на дві основні групи: 1) дієслова із загальним локативним значенням знаходитися, міститися, розташовуватися, а також бути; 2) дієслова, що не виражають локативного значення, але визначають постпозицію об'єкта. Прилягаючи до дієслів різних лексико-семантичних розрядів із семантикою стану, спрямованої чи неспрямованої дії, повторюваного руху, локативна синтаксема, виражена прийменником коло, має детермінанти-іменники різної семантики, зокрема на позначення: –

приватних будівель, прибудов, деталей будівель, житла: го|роди са|дили |коло |хати; |коло |хати пост|ройіли вяі|ранду; сто|йаў |коло во|рот; са|дила цие|бул'у |коло |хати; по|вяітка |коло ста|ройі |хати; |коло за|бора ба|гато рос|те бурйа|ну; кро|ват' сто|йіт' ў |мене |коло с'|т'інки; леи|жит' |коло г|руби пие|л'ака; |коло |печ'і леи|жанка; –

окремих предметів: |коло са|петки вяід|ро з по|мийами; –

об'єктів громадського значення: |коло мага|з'іна збие|райуц':а |л'уди; |коло сана|тор'ійа рос|те ба|гато |сосеин; два |домиеки сто|йат' |коло с|тан'ц'ійі; ш|кола сто|йіт' |коло |церкви; –

географічних об'єктів: |коло |р'іч'ки виебие|райут' п|лоскяін'; |коло |л'іса пост|ройіли пяіч'; і|ду по |пасбяішяч'і |коло Лу|ганки; повеир|тали |коло Бах|муц'кого ш|л'аху; ра|н'іше |коло |р'іч'ки рос|ло ба|гато ка|лини;–

дерев, рослин: |коло |вишн'і пос|тавиели с|толиек; |коло помяі|дор'іў сто|йат' |палки; |коло |дереива порос|ли ворон'|ц'і; –

осіб: сие|д'іли |коло моло|дойі; |р'іч'еч'ка теи|ч'е |коло нас; бу|ли |коло ба|бус'і; |бат'ко жиў |коло нас; |коло Фу|санових жие|вут'; |ч'етвеиро |д'іток |коло |мене бу|ло; |т'ітка ста|ра / т|реба |коло |нейі хо|дит';–

частин тіла: |вимазалас' |коло г|лаза;–

тварин: ха|з'аiка хо|дила |коло ку|реi; с|тала |коло ко|р'іў.

Прийменник |коло може мати говірковий варіант |кол'о: с'вяі|тилка то ж |кол'о д|ружки сие|дит'; ўстр'і|ч'айе гос|теi |кол'о во|р'іт; сто|йіт' |кол'о сто|ла.

Другу семантичну групу складають синтаксеми з прийменником |коло, що називають об'єкт, навколо якого відбувається дія. Засоби вираження локалізації по колу збігаються із засобами передачі ознаки близькості до просторового орієнтира, оскільки вони є індиферентними щодо відбиття локалізації на горизонтальній або вертикальній осях. Друга модель синтаксеми |коло + N gen є найпоширенішою в говірках, розташованих у басейнах річок Красної та Борової. Прийменник |коло разом з іменниками (чи їх еквівалентами) та з дієсловами витися, кружляти, кружитися вказує на об'єкт, навколо якого відбувається дія. Іменники в цих синтаксемах позначають родові та видові поняття рослин: хмяіл' об|виўс'а |коло |вишн'і; |коло |дереива порос|ли ворон'|ц'і; виног|рад ў|йец':а |коло |вишн'і. Прийменник |коло може вживатися в значенні 'навкруги': |коло |лампоч'ок бу|ло |видно, |коло свяі|тил'ниекяіў неи |дуже |темно, |коло с|тоўпч'іка там |темно.

Модель |коло + N gen за своїм поширенням в українських діалектах можна вважати універсальною, оскільки вона відома в багатьох говірках різних регіонів побутування української мови: у східностепових, подільських, наддністрянських, закарпатських, бойківських; у східнополіських говірках у такому значенні зафіксована інша архаїчна синтаксема у + N gen: у плет|н'а рас|те; у мас|та па|верните, яка поступово заступається синтаксемою |коло + N gen. Ця синтаксема, на думку М.Железняка, використовується не тільки для вираження дистантної близькості безвідносно до орієнтира, але й для вираження просторової близькості з чіткою орієнтацією відносно останнього. Функціонально співвідносною є конструкція л'а, л'е + N gen у середньо- та східнополіських говірках; в українських говірках Воронезької обл. – коло, кала, возлі, злі, біля, бля + N gen.

Особливо часто в такому значенні вживається синтаксема пяід + N inst з назвами міст та населених пунктів: пас|ки с'вяа|тили пяід С|ватовоi; жеиние|ха знаiш|ли пяід Пол|тавоi; |бат'ко по|гип пяід |Хар'ковом.

Найпоширенішою моделлю синтаксем на позначення локалізації по колу є синтаксема кру|гом + N gen, яка відзначена в усіх обстежених говірках. У цих синтаксемах немає вказівки на рівномірне оточення з усіх боків: обяіiш|ли кру|гом моло|дих; |гос'т'і з'іб|ралис' круг жеини|ха; побяі|лили кру|гом к|лумби; кру|гом |тока поса|дили бу|р'ак са|харниi; тан'ц'у|вали кру|гом |йолки.

Найбільшу групу становлять синтаксеми за + N inst із вказівкою на місце перебування предмета: го|роди бу|ли за |хатойу; за са|райем сто|йали |вила; с'пяі|вали за дво|ром. Вони є домінуючими для позначення відношень переміщення слідом за рухомим предметом: йі|хати за пяід|водойу; бяігла за ма|шинойу.

Для вираження руху зсередини в говірках виявлені синтаксеми з (с) + N gen, із (іс) + N gen: виейі|ж:айут' п|р'амо з дво|ра; вие|ходили с |церкви; приеiш|ла іс |пол'а. Ця група синтаксем позначає дію з поверхні предмета: стриеб|нуў с:а|райу; ўз'аў с к|ришяі; з'н'і|мали с х|вяірточ'ки. Синтаксеми |ч'ереиз + N acc, кр'із' + N acc означають спрямування руху на проходження якогось отвору й подолання перешкоди: пройі|ж:али |ч'ереиз наш |город; добие|ралис' до|моi |ч'ереиз |р'іч'ку; шланг прот'аг|нули |ч'ереиз пал'і|садн'ік; |вил'із кр'із' |вяікно; |винеисли кр'із' |шибку.

У східнослобожанських говірках поширені синтаксеми у (ў)+ N loc і у (ў) + N асс, які передусім виражають просторові відношення: перебування предмета в якомусь середовищі, напрям руху всередину предмета, у якому є вільний простір; вони виявляються при статичних та динамічних дієсловах на позначення руху, а прийменник указує на обмежене, чітко окреслене місце; у цьому випадку йдеться про виконання дії обов'язково в приміщенні чи іншому чітко окресленому просторі: беи|с'едовал'і ў |хат'і; гу|л'али ў дво|р'і; заўл'і|кут' у |церкву; захо|валис' у |комнат'і; зак|рийіц':а ў д|ругу |комнату; сто|йат' ў |церквяі; па|се ў |л'іс'і.

Це ж значення має синтаксема у (ў) + N loc, до складу якої входять топоніми: сеист|ра жие|ве у Лу|ганс'ку; наро|дилас' ў Креимяі|н:ому; ро|била ў Бяіло|воц'ку.

Опорними для синтаксеми у (ў) + N асc є дієслова цілеспрямованого руху: |йіздили ў |Хар'коў; |возе у С|ватове; по|йіт:е ў Коноп|л'аноўку; пог|нали ў Геир|ман'ійу; с|ватат' хо|диў у Геи|оргяійеўку. Ці синтаксеми виражають просторові відношення напрямку руху.

Синтаксеми кінцевого пункту руху позначають локалізацію щодо пересування об'єкта: прие|йіхаў у Лу|ганс'к; преинеис|ли у двяір; занеис|ли ў |куз'н'у; остано|виўс'а ў сеи|л'і; пеиреинеис|ли ў у|добне |мяісто; захо|валис'а ў |л'іс'і.

У формі знахідного відмінка вживаються іменники на позначення території чи місця, у глиб яких спрямований рух: повеиз|ли ў сеи|ло; прие|ходили ў двяір; у двяір неи пус|кайут'; |йіздили с|ватат' у Ба|раноўку; |гонимо |пастис' у |поле; ка|тали ў центр; iшли ў са|док і зр'і|зали |гілоч'ку |вишн'і.

На місце, що мислиться як простір, середовище, вказує синтаксема у(ў) + N асс із словами на позначення географічних об'єктів: кие|дали ў |р'іч'ку; моло|д'ож |йіде ў |город; прие|хот':е ў сеи|ло.

Значення напрямку руху передає синтаксема у (ў) + N асс: проiш|ли у д|вер'і; заiш|ли у во|рота.

Локативні синтаксемами у (ў) + N асс і у (ў) + N loc характерні для говірок більшості українських діалектів, зокрема, джерела визначають їх функціонування в степових, середньонаддніпрянських, середньо-поліських, східнополіських, буковинських, наддністрянських, а також в українських говірках Воронезької обл., ці конструкції відомі в пам'ятках від найдавнішої доби. У козацьких літописах XVII – XVIII ст. синтаксеми у (ў) + N асс зафіксовано переважно для позначення місця, куди спрямована дія, у (вь, во, ў) + N lос – на позначення місця дії.

Значення напрямку руху, відправна точка якого знаходиться біля якогось об'єкта, представлена синтаксемами от (од) + N gen: |бяігли от |самого |л'ісу; сеи|ло прос'т'аг|нулос' од |р'іч'ки; |угол' во|зили од са|райу; от Бяіло|воц'ка |йіхали на |кон'ах.

Для передачі руху між двома пунктами вживаються складні синтаксичні конструкції от (од) + N gen + на + N acc; от (од) + N gen + до + N gen: |йіздиели от Лу|ган'с'ка до Са|ратова аў|тобусом; зеир|но во|зили от |пол'а до |тока; от оста|ноўки на вок|зал |йіздиели ма|шинойу.

На позначення місця дії, стану об'єкта, який знаходиться в оточенні інших, уживаються синтаксеми мяіж + N inst, |мяежду + N inst: мяіж ц'вяі|тами бу|ли васиел'|ки; |мяежду кяім|натами буў прос'|т'інок; мяіж |хатойу і са|райем поса|дили ц'в'і|ти; |мяежду деи|ревами ба|гато тра|ви.

Спорадично представлені синтаксеми |мимо + N acc; поўз + N acc: |мимо |р'іч'ки пройі|ж:али аў|тобуси; про|ход'ат' поўз сва|т'іў.

Таким чином, синтаксеми зі значенням місця спрямування руху – це розгалужений ряд моделей, кожна з яких має специфічні ознаки за характером головних компонентів та їх поширювачів. 43 моделі зафіксованих локативних синтаксем поділяються за значенням на такі групи: синтаксеми із значенням локалізації по колу; ~ за ознакою близькості – віддаленості; ~ між просторовими орієнтирами; ~ щодо вертикальної та горизонтальної осей. У синонімічні відношення на позначення локалізації за ознакою близькості – віддаленості вступають синтаксеми 11 моделей.

Розгалуженим є ряд синтаксем на позначення просторової локалізації в межах просторового орієнтира: у (ў)+ N loc, на + N loc, по + N loc. Паралельне функціонування синтаксем у (ў)+ N loc і до + N gen зафіксоване для позначення руху всередині об'єкта.

Велику групу становлять синтаксеми на позначення розташування об'єкта щодо вертикальної чи горизонтальної осей: пяід + N inst, |попяід + N inst, над + N inst, |понад + N inst: за|л'із пяід ма|шину; с|пали пяід пяід|водойу; с'вяі|тиў над |хатойу; |вяішали |понад двеи|р'ами.

Більшість досліджуваних синтаксем, як на те вказує зіставлення з українськими писемними пам'ятками різного часу, належать до пізніших утворень – середньо- та новоукраїнської доби; лише деякі давні, відомі з давньоруських джерел, синтаксичні структури зафіксовано в обстежених говірках: при + N loc, по|бяіл'а + N gen, |возл'е + N gen, |м'ежду + N inst.

У третьому розділі “Темпоральні синтаксеми в структурі східнослобожанських говірок” відзначено, що темпоральність як семантична категорія, яка відображає сприйняття й осмислення людиною часу означених ситуацій та їх елементів щодо моменту мовлення мовця або іншої точки відліку, охоплює різні граматичні, лексичні засоби мови, використовувані для вираження цієї семантичної категорії.

У східнослобожанських говірках синтаксеми часу мають різний формально-граматичний склад. Синтаксеми з темпоральною семантикою широко представлені в синтаксичній системі досліджуваних говірок. Виявлено два основні типи темпоральності:

а) момент існування явища подається без конкретного визначення його тривалості в часі, хоча з характеру самого явища може випливати уявлення про більшу чи меншу його тривалість;

б) тривалість явища в часі подана окреслено.

Обидва типи відношень можуть бути визначені стосовно як одного часового відрізка чи точки на лінії часу, так і двох чи багатьох об'єктивних моментів часу. При цьому кожен об'єктивний момент часу подано як одночасний з явищем, яке проходить у часовому відношенні щодо цього об'єктивного моменту, або як попередній чи наступний після нього. Таким чином, одночасність, попередність, наступність дії створюють різні конкретні часові значення, які виявляються в темпоральних синтаксемах.

Найбільш розгалуженою є система засобів передачі функціонально-семантичної категорії відносного часу. Значення відносного часу передається синтаксемами часової попередності, часової наступності й проміжного часу. Ці синтаксеми корелюють за ознакою неозначеної чи означеної тривалості дії.

У східнослобожанських говірках синтаксеми темпорального значення поділяються на кілька груп.

Неозначену часову попередність передають синтаксеми на позначення часу, якому передує момент дії:

·

· |переид + N inst (|переид с|вал'боi бу|ло с|ватан':а; |переид воi|ноi |мати ў|мерла);–

пяід + N acс (з'іб|ралис' пяід |веч'ір; прие|Ршоў до|моi пяід |ранок);

·

· п|роти + N gen (доi|шоў п|роти |ноч'і).

Синтаксеми часового передування відрізняються відтінками значення попередності в межах неозначеної тривалості часу.

Синтаксеми до + N gen, над + N acc передають означену часову попередність, указуючи на часову межу, що виступає кінцевим строком дії:

·

· по + N acc (жие|ву ў сеи|л'і по ц'і ро|ки; сие|д'іла на |пенс'ійі по цеi ден').

Часова наступність репрезентована синтаксемами на позначення неозначеної та означеної часової наступності. Семантику неозначеної часової наступності формують моделі:

·

· по + N loc (по о|бяід'і с|пали; по веис'|н'і са|дили го|род).

Такі синтаксеми виражають загальний план наступності дії щодо часового орієнтира.

Синтаксеми |ч'ереиз + N acc, за + N acc указують на точний відрізок часу, що відокремлює наступні в часовому плані дії, явища.

·

· за + N acc (прие|йіхаў за |тиждеин' до |Паски; |вийіхаў за с'ім ден').

Означену часову наступність репрезентують синтаксеми з + N gen; од (в·ід) + N gen; вони позначають час, на який припадає початок дії:

·

· од (вяід) + N gen (од |осеин'і готу|вали |земл'у; в?ід з'і|ми по|ч'аў бо|л'іт').

Серед форм часової попередності та часової наступності спостерігаються моделі, які мають значення моменту дії, віддаленого від часового орієнтира:

·

· за + N acс + до + N gen (за р'ік до с|мерт'і позна|комиелис'; за ч'ас до кон|церту заi|шоў до |мене);

· |ч'ереиз + N acc + |пяіс'л'а + N gen (повеир|нуўс'а |ч'ереиз с'ім год |пяіс'л'а т'ур'|ми; |ч'ереиз два |года опяіс'|л'а ш|коли |виiшла |замяіж);

· |ч'ереиз + N acc + по + N loc (|ч'ереиз год по веис'|н'і |с'ійали хл'іб; |ч'ереиз ден' по воi|н'і веир|нуўс'а до|моi).

Семантика проміжного часу репрезентована синтаксемами мяіж + N inst; од (вяід) + N gen + до + N gen, із (з) + N gen + до + N gen.

Синтаксема мяіж + N inst позначає момент дії проміжного часу, а ін-ші – значення початкової та кінцевої межі часового проміжку. Вони становлять проміжну ланку в системі засобів передачі різночасності:

·

· од (вяід) + N gen + до + N gen (од з'і|ми до веис|ни сие|д'іли |дома, вяід но|вого |года неи ро|били);

· із (з) + N gen + до + N gen (з |ранку до |веч'іра; з |л'іта до |осеин'і собие|рали уро|жаi).

Серед засобів вираження одночасності найбільшу групу становлять синтаксеми неозначеної часової тривалості дії. У східнослобожанських говірках зафіксовані такі групи:

·

· пяід ч'ас + N gen, во ў|ремяа + N gen (пяід ч'ас воi|ни жие|ли па|гано; во ў|ремяа с|вал'би спяі|вали);

· при + N loc (з|гадувала йак жие|ли при ца|р'у);

· на + N loc (по|гиб на вяіi|н'і);

· на + N acc (д'іў|ч'ата с'вяа|тили пас|ки на Веи|ликдеин').

· за + N inst (жие|ли |гарно за Га|ленка);

Неозначена одночасність репрезентована синтаксемами, які вносять додаткові семантичні відтінки до основного значення:

·

· пяід + N acc: пяід |ос'ін' са|дили; собие|ралис' пяід |веч'ір;

· |сереид + N gen, посеи\ред + N gen – різновіддаленість від початкової та кінцевої межі орієнтира: ўс|таў |сереид |ноч'і; спяі|вали посеи|ред д'н'а;

· наприекяін'|ц'і + N gen – відношення часового орієнтира до його кінцевих внутрішніх меж: |бат'ко повеир|нуўс'а наприекяін'|ц'і воi|ни; наприекяін'|ц'і |осеин'і бу|ло |холодно.

Синтаксеми з означеною одночасністю протиставляються іншим темпоральним синтаксемам за трьома ознаками: повторюваність – неповторюваність дії, завершеність – незавершеність дії, точний – приблизний час дії. Означена неповторювана точна тривалість дії в досліджуваних говірках репрезентована синтаксемами знахідного безприйменникового; його функція полягає в тому, щоб указувати на об'єкти, на які повністю переходить дія, яка в часовому плані передає точну окресленість відрізка, заповненого одночасним із ним явищем, де велику роль відіграє означення: сохра|н'айеіц':а |ц'ілиi год; от|сид'іў сеид'|моi год; прос|тойали |ц'ілиi |веч'ір; |ц'ілиi ден' готу|валис' до п|разниека.

Квантитативно-часова межа дії репрезентована такими синтаксемами: прожие|ли ў |мяіс'т'і шес'т' год; хо|валис' у бо|лот'і три д'н'а; ду|ша л'і|тайе |сорок д'н'іў.

Приблизний час дії представлений такими синтаксемами: розва|лили |церкву дес' у т|риц':ат' |пяатому; ба|лакаў мие|нут |дес'ат'; |дето ў на|ч'ал'і |мяіс'ац'а |с'ійут' с'імеи|на; поса|дили ў т'ур'|му дес' на с'ім год.

Синтаксеми із семантикою означеної дистрибутивності перебувають в опозиції за ознакою завершеності чи незавершеності дії. Дистрибутивний час незавершеної дії репрезентований синтаксемами по + N acc (неи бу|ло ў|дома по |кяіл'ка д'н'іў); по + N loc (собие|ралис' по веич'о|рах); ко|пали го|род |утро і ден'; п|лакала ден' і ніч'.

Дистрибутивний час означеної завершеної дії відтворено синтаксемами за + N acc, на + N acc: наў|ч'іўс'а ч'і|тат' за |мяіс'ац'; |д'іти ў|мерли за о|дин ден'; хва|тило на н'іч'; соб|рали на год.

Система часових відношень відображає насамперед загальну модель об'єктивно існуючих темпоральних відношень.

Для вираження того самого значення в досліджуваних говірках нерідко функціонує кілька моделей синтаксем, одна з яких має більшу функціональну активність: |переид + N inst, пяід + N acc, п|роти + N acc, до + N gen: |переид воi|ноi ро|била ў кол|хоз'і; пяід |ос'ін' |сад'ат' ч'ас|ник; д'іў|ч'ата с'вяа|тили |воду п|роти |В:едеин'а; ус|тали до схяід |сон'ц'а.

Друга група – у + N acc, во ў|ремяа + N gen, пяід ч'ас + N gen: у голо|доўку по|мерло ба|гато л'у|деi; во ў|ремяа воi|ни у|били |бат'ка; пяід ч'ас з'і|ми голоду|вали.

Окремі вживаються дуже рідко – п|роти + N gen, |межяі (|межи) + N gen. Їх використання пов'язане з функціонуванням у мовленні стійких сполук і визначається традицією. Нерідко в цих випадках засвідчене перенесення наголосу: про|ти |ноч'і, ме|жи тр'ох д'н'іў.

Інші синтаксеми мають менше синонімічних моделей – за + N acc, при + N loc: при о|бяід'і йо|го неи бу|ло; неи бу|ло і за веи|ч'ереийу.

Розрізняють два семантичні різновиди синтаксеми при + N loc на позначення темпоральних відношень часу дії, яка відбувається в період реалізації іншої дії, та відрізка часу, пов'язаного з діяльністю певної особи. Відповідно до цього синтаксеми першої групи мають темпорально-умовне значення, відтінок умови пов'язаний із семантикою прийменника при. До складу цих синтаксем входять іменники на позначення дій та процесів: при ўст|р'іч'і поздо|роваўс'а; при |сон'ц'і неи полие|вали; при лу|н'і бу|ло с|вяітло; при с|ватан':і л'у|деi бу|ло неиба|гато; уже при с|вал'бяі меи|не назие|вайут' бо|йариеном; при рас|ход'і коро|ваi розр'і|зайут'.

Темпорально-причинові відношення передають синтаксеми при дієсловах стану: |д'іўч'іна покрас'|н'іла при сло|вах |бат'ка; при с'пяі|ван':і сор|вала |голос; при а|вар'ійі |викл'уч'іў с'вяіт; при пос'|л'ед'н'іi ўст|р'еч'і |мати п|лакала; о|нуч'ка ўс'іг|да ц'і|луйе при от|йез'д'е.

При дієсловах присутності й говоріння відношення часу переплітається з об'єктами: буў при йіх разго|вор'і; ба|лакали при |йіхн'іi ўст|р'еч'і; при дого|вор'і н'і|кого неи було; сто|йаў при хреишя|ч'ен'ійі.

Другу групу становлять синтаксеми при + N loc, до складу яких входять назви осіб. Темпоральне значення в цих синтаксемах переплітається з ситуативним: |мел'ниец'а бу|ла пост|ройіна при Га|ленку; при йі|йі |син'і ўс'і замоў|ч'али; при со|вяец'кяіi ў|лас'т'і с|тали жит' |луч':е; при |н'імц'ах хо|валис' ў |погр'ібяі.

З метою вияву спільного й відмінного в синтаксисі східнослобожанських говірок та інших діалектних систем у межах українського континууму в роботі здійснено послідовне зіставлення досліджуваних синтаксем із свідченнями інших діалектів. При порівнянні східнослобожанських синтаксичних моделей, зокрема, із середньонаддніпрянськими, східнополіськими, середньополіськими, буковинськими спостерігається одна закономірність: більшість прийменників у їх складі пов'язана не з іменниками часової семантики, а з іменниками нечасової семантики. Прийменники впливають на різний формально-граматичний склад темпоральних синтаксем. Від семантики іменникового й прийменникового компонентів залежить смислова спрямованість синтаксеми, її здатність вступати в синонімічні зв'язки.

Дослідження пам'яток та літописів переконує в тому, що одні моделі темпоральних синтаксем вийшли з ужитку, інші збереглися віддавна, уживаючись у наш час з іншими значеннями. Так, значення часової наступності передавали синтаксеми за + N inst, які вийшли з ужитку в літературній мові, але збереглися в східнослобожанських говірках, указуючи на точний відрізок часу, що відокремлює наступні в часовому плані дії, явища. Синтаксеми |переид + N inst уживалися тільки з назвами осіб, а до + N gen з такими назвами не зафіксовані. У пам'ятках ці синтаксеми виявлені тільки зі значенням часового моменту.

Таким чином, можна стверджувати, що на частоту вживання синтаксем у говірках впливають різноманітні чинники, основними з яких є наявність подібних моделей у суміжних українських і російських говірках та тривала традиція вживання синтаксеми.

У “Висновках” узагальнено результати спостережень, найважливішими серед яких є наступні.

1. Типовим засобом вираження просторових та часових відношень у досліджуваних говірках є синтаксеми різної структури та відмінних семантичних характеристик; усього в східнослобожанських говірках зафіксовано 43 локативних і 40 темпоральних синтаксем, у яких прийменник виступає в присубстантивній позиції. Поширені також синтаксеми з причислівниковою позицією прийменників до, близько, коло, за, під, які семантично більш віддалені від субстантива, вони модифікують кількісне значення числівника.

2. Локативні синтаксеми виражають просторові відношення статичного або динамічного характеру. Статична локалізація дії співвідноситься з двома основними мікрополями цього значення – контактним і дистантним. Стосовно просторового орієнтира виділено такі різновиди локалізації: за ознакою близькості – віддаленості; по колу; між просторовими орієнтирами; щодо горизонтальної чи вертикальної осей. Відтінки значень аналізованих локативних синтаксем значною мірою залежать від семантики та лексико-граматичних особливостей іменників, які входять до їх складу. Спільною семантичною ознакою, на підставі якої ці синтаксеми групуються в один синтаксичний ряд, є загальна вказівка на місце реалізації дії чи перебування чогось або когось.

3. Темпоральні синтаксеми в українських східнослобожанських говірках передають:

·

·

· момент дії проміжного часу, значення початкової та кінцевої межі часового проміжку;

· прямий час – означену й неозначену тривалість дії;

· приблизний час дії.

Система часових відношень відображає загальну модель об'єктивно існуючих темпоральних відношень.

4. Центром категорії локативності виступають локативні синтаксеми при предикатах локативного стану, а темпоральності – темпоральні синтаксеми з лексичним значенням темпоральності.

5. Функцію темпорального детермінанта виконують лексеми часової семантики (частин доби, днів тижня, місяців року тощо: ў кяін'|ц'і неи|д'іл'і, |переид |Паскойу хреишя|ч'енс'кяі с'вяат|ки, |череиз |сорок ден'), які разом із відповідними прийменниками утворюють загальне значення синтаксеми, хоч нерідко до її складу входять іменники нечасової семантики. До складу локативних синтаксем входять іменники, які називають окремі предмети, просторові поняття, топографічні та водні об'єкти, будівлі, їх частини.

6. Синтаксеми з локативним та темпоральним значенням в українських східнослобожанських говірках здебільшого побудовані за типовими моделями, виявленими в багатьох українських говірках; їх формально-граматична варіативність незначна.

Синтаксема з прийменником коло для вираження загальної просторової близькості більш уживана порівняно з синтаксемами, до складу яких входять інші прийменники (наприклад, порівняно з прийменником біля); останнє виявляється в тому, що прийменник коло сполучається з іменниками різних семантичних класів (для прийменника коло їх зафіксовано 9, а для прийменника біля – 3); паралельне функціонування моделей біля + N gen і |коло + N gen відзначене і в мовленні одного діалектоносія; спорадично репрезентована синтаксема при + N inst.

7. Серед локативних синтаксем синонімічними є моделі до + N gen та у (ў) + N acc (т'і|кали до |пол'а – у |поле); до + N gen і на + N acc (виейі|ж:али на хуто|ри – до хуто|р'іў); у (ў) + N acc та |череиз + N acc (у вяік|но |видно – |череиз вяік|но); локалізацію дії чи стану виражають синтаксеми |коло + N gen, |бяіл'а + N gen, |возл'е + N gen, пяід + N inst, при + N loc, неидалеко вяід + N gen та ін. (усього 16 моделей); не вступають у синонімічні відношення синтаксеми з прийменниками за + N acc, |поза + N inst та п·ід + N acc.

Відзначена тенденція функціонального взаємозаступлення, синонімічності темпоральних синтаксем: у (ў) + N acc і на + N acc, у (ў) + N loc і на + N loc (у тоi год – на тоi год); у (ў) + N acc і пяід ч'ас + N acc (у воi|ну – пяід ч'ас воi|ни); при + N loc і за + N acc (про хо|рошяіi по|год'і – за |теплойі по|годи).

8. Зіставлення синтаксем, виявлених у східнослобожанських говірках, із зафіксованими в пам'ятках давньо- і староукраїнського періодів, переконує в тому, що більшість досліджених синтаксем належать до пізніших утворень; досліджувані нами говірки не зберегли багатьох старих синтаксичних структур, за винятком поодиноких, зафіксованих спорадично (при + N loc, по|бяіл'а + N gen, |возл'е + N gen, |мяежду + N inst).

Синтаксис досліджуваних говірок за матеріалами локативних і темпоральних синтаксем не має відчутних відмінностей від літературної мови, хоча їх конкретне наповнення має локальні відмінності, що й творить індивідуальний портрет синтаксичної системи східнослобожанських говірок.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Синоніміка прийменникових синтаксем східнослобожанських говірок // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. – Луганськ, 1999. – № 7. – С. 100 – 101.

2. Синтаксеми контактного значення в східнослобожанських говірках // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. – Луганськ, 1999. – № 10. – С. 95 – 99.

3. Темпоральні синтаксеми на позначення часової попередності (у східнослобожанських українських говірках) // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. – Луганськ, 2000. – № 4. – С. 54 – 59.

4. Відтворення одночасності в українських східнослобожанських говірках // Волинь-Житомирщина: Іст.-філол. зб. з регіональних проблем. – Житомир, 2001. – С. 103 – 109.

5. Склад і структурні особливості локативних синтаксем східнослобожанських говірок // Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр. – Вип. 7. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – С. 232 – 237.

Анотація

Сердюкова Т.І. Локативні та темпоральні синтаксеми в українських східнослобожанських говірках. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Запорізький державний університет. –