ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.І.ВЕРНАДСЬКОГО

Самойленко Тетяна Миколаївна

УДК 821.161.1 – 313.1

Гротеск у прозі М.О.Булгакова

10.01.02 – російська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Сімферополь – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Полтавському державному педагогічному університеті ім. В.Г.Короленка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор,

НІКОЛЕНКО Ольга Миколаївна,

Полтавський державний педагогічний університет

ім. В.Г.Короленка, завідувач кафедри зарубіжної літератури

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Гусев Віктор Андрійович, Дніпропетровський національний університет, завідувач кафедри порiвняльного та російського літературознавства

кандидат філологічних наук, доцент Кеба Олександр Володимирович, Кам’янець-Подільський державний педагогічний університет, кафедра зарубіжної літератури та мовознавства

Провідна установа

Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка, кафедра історії російської літератури, Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться “ 23 ” вересня 2002 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.05 Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського (95007, м.Сімферополь, вул.Ялтинська, 4)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету ім.В.І.Вернадського (95007 Сімферополь, вул. Ялтинська, 4)

Автореферат розісланий “ 22 ” серпня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Лавров В.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Творчість М.О.Булгакова (1891-1940) давно привертає увагу широкого кола читачів, критиків і літературознавців. Значний внесок у розвиток булгакознавства зробили М.Чудаков а, І.Белза, В.Лакшин, Л.Яновська, В.Боборикін, Б.Соколов, П.Дейл, К.Райдел та інші. Разом з тим у булгакознавстві залишається ще чимало дискусійних та невирішених питань, серед яких одним із найважливіших є питання про своєрідність та форми гротеску в спадщині письменника, що до теперішнього часу не було об’єктом спеціального і всебічного вивчення у світлі єдиного системного підходу. Хоча при розгляді окремих творів митця вчені так чи інакше зверталися до аналізу гротеску М.Булгакова (Л.Єршов, Т.Малярова, Л.Менглінова, Т.Фролова, М.Степанов, О.Ніколенко та ін.), однак загалом у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві відсутні праці, в яких би категорія “гротеск” досліджувалася б на матеріалі всієї спадщини письменника або ж у його прозі чи драматургії окремо. У зв’язку з цим вивчення гротеску в прозі М.Булгакова є надзвичайно актуальним для розуміння творчої еволюції художника і самобутності його художнього світу, де гротеск є суттєвою складовою. Крім того, дослідження гротеску в творчості М.Булгакова, зокрема в його прозі, має значення і для вирішення теоретичних проблем гротеску, що неможливо без вивчення його конкретно-історичних форм, зокрема в російській літературі XX століття.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилось згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету ім.В.Г.Короленка у межах комплексної кафедральної теми “Традиції та новаторство в літературі”. Тема дисертації затверджена на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” 26 червня 2001 р. (протокол № 2).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є цілісний і всебічний аналіз гротеску на матеріалі прози М.О.Булгакова у світлі єдиного системного підходу. Задля досягнення цієї мети передбачається вирішення наступних завдань:–

вивчити основні напрямки в теорії гротеску й уточнити його визначення, виявити характерні ознаки гротеску в літературі;–

проаналізувати гротеск у прозі М.О.Булгакова на різних рівнях творів (сюжет, композиція, час, простір, образна система, теми, мотиви, мова та ін.);–

визначити специфіку булгаковського гротеску, своєрідність форм і прийомів його створення в прозі митця;–

дослідити еволюцію гротеску в прозі М.О.Булгакова від фейлетонів і ранніх оповідань до роману “Мастер и Маргарита”;–

з’ясувати роль і функції гротеску в художньому світі письменника;–

співвіднести відкриття М.О.Булгакова в сфері гротеску з традиціями російської та світової культур, з шуканнями літератури ХХ ст.

Об’єкт дослідження – епічні твори М.О.Булгакова (фейлетони, ранні оповідання, сатиричні повісті, роман “Мастер и Маргарита”).

Предмет дослідження – форми й еволюція гротеску в прозі митця.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою роботи є праці вітчизняних і зарубіжних літературознавців, присвячені проблемі гротеску (М.Бахтін, Ю.Манн, Д.Ніколаєв, В.Кайзер, М.Куртіс, П.Дейл, Е.Госцилл, А.Хайдзик та ін.), а також досягнення сучасного булгакознавства. Методика дослідження базується на використанні генетичного, порівняльно-історичного, системного, типологічного методів.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в булгакознавстві здійснене цілісне і багатоаспектне дослідження гротеску в прозі М.О.Булгакова. Гротеск в епічних творах письменника проаналізований на різних функціональних рівнях тексту, визначені специфіка й динаміка гротескних форм, їх роль у художньому світі автора. Гротеск розглядається як спосіб художньої типізації, основний формотворчий принцип епічних творів письменника. Вивчення гротеску в прозі М.Булгакова дозволило розширити уявлення про еволюцію митця, своєрідність його творчого методу та внесок у розвиток російської літератури ХХ ст.

Теоретичне значення роботи полягає в уточненні поняття “гротеск” і його характерних ознак, а також у дослідженні конкретно-історичних форм гротеску в літературі XX століття на матеріалі прози М.Булгакова. У дисертації визначені суттєві риси й функції гротеску митця, що свідчать про еволюційний характер даної категорії.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації можуть бути використані при вивченні курсу російської та світової літератури першої половини ХХ ст., у спецкурсах і спецсемінарах з вивчення творчості М.О.Булгакова у вищих навчальних закладах, а також у школах, ліцеях, гімназіях. Результати дисертаційного дослідження можуть знайти застосування у процесі розробки нових підручників і посібників з історії російської літератури ХХ ст.

Апробація результатів дисертації. Робота обговорювалася на засіданнях кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка та на науково-практичних конференціях філологічного факультету Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка в 2000–2002 рр. Основні положення дисертації було викладено на Х Пушкінських міжнародних кримських читаннях “Російська культура й античність” (Керч, 2000); II Булгаковських читаннях (Чернівці, 2001); Міжнародній науковій конференції “Творчість Гоголя: проблеми вивчення і викладання” (Ніжин, 2001); VI Всеукраїнських Гоголівських читаннях (Полтава, 2002); VII Міжнародних читаннях молодих учених пам’яті Л.Я.Лівшиця (Харків, 2002).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 10 статей у наукових виданнях, у тому числі 6 – у провідних фахових виданнях України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел (231 найменувань). Обсяг дисертації – 218 сторінок.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, її наукова новизна, визначаються об’єкт дослідження, його мета і завдання, теоретична основа, методи аналізу, розкриваються теоретична та практична значущість роботи.

У першому розділі дисертації “Основні напрямки в теорії гротеску та проблеми його вивчення в булгакознавстві” розглядається історія вивчення проблеми гротеску в цілому та, зокрема, стосовно творчості М.О.Булгакова. Екскурс в історію питання обумовлений тим, що до сьогодні між ученими немає єдності щодо дефініції та характерних рис гротеску. У зв’язку з цим у розділі окреслені найбільш важливі загальні теоретичні аспекти проблеми гротеску: визначення категорії, її головні ознаки (форми, функції, прийоми), еволюція гротеску, місце гротеску у художньому творі, співвіднесеність гротеску з іншими художніми категоріями (комічне, фантастика та ін.) тощо. Це необхідно для того, щоб на основі досягнень наукової думки визначити підходи до вивчення гротеску в прозі М.О.Булгакова і з’ясувати своєрідність гротескного світу, створеного митцем.

Гротеск – один із найдавніших типів художнього узагальнення, що виявляється в різних видах мистецтва. У літературі його значення надзвичайно велике, а форми виявлення різноманітні, оскільки мовленнєві засоби дозволяють створювати найпримхливіші гротескні структури. Причому гротеск – таке явище, що еволюціонує, тому у першому розділі дисертації простежується, як смислове поле гротеску змінювалось упродовж часу, трансформувалося з розвитком суспільства, культури. В античну добу гротеск був пов’язаний із міфами різного роду, язичницькими уявленнями людей, в епоху Середньовіччя – з християнством, в епоху Ренесансу – з народною сміховою культурою. Естетика бароко, що тяжіла до поєднання античності та християнства, готики та класичних форм, активно використовувала гротеск як засіб вираження таємничості світу, присутності у ньому ірраціональних, непізнанних сил, а також відображення складності й безмежності світу та людської душі. Класицисти, котрі прагнули до стрункості та гармонії форм і образів, перевели гротеск в область комічного, обмежили сферу його використання “низькими” жанрами. Новий розквіт гротеску пов’язаний із романтизмом. Ще ієнські романтики відзначили велику роль гротеску та використали його задля відображення складних душевних процесів особистості, як спосіб інтуїтивного осягнення сутності світу, засіб викриття недосконалої дійсності та ін. В епоху реалізму гротеск відступає на другий план, але цілком не зникає, а трансформується в особливий спосіб глибокого аналізу реальності, вираження її алогізмів. Оскільки реалізм (особливо на початковому етапі) нерідко взаємодіяв із романтизмом, то гротеск став закономірним вираженням даної взаємодії, отже, гротескні образи та ситуації сприймалися як частина реального світу, своєрідна форма його вираження.

Розширення семантичного поля та функцій гротеску відбувається в епоху модернізму. Пошук неміметичних засобів зображення життя (як зовнішнього, так і внутрішнього) привів письменників-модерністів до створення нових гротескних форм, здатних відобразити трагедію дійсності та процеси творення особистістю нового, не менш значущого, ніж навколишній, світу внутрішнього. А у постмодернізмі, що “утворює художній світ із “уламків ” попередніх культур, стилів, текстів” (В.Куріцин), гротеск став фундаментом поетики, провідним структуротворчим принципом творів.

На підставі глибокого аналізу генезису гротеску встановлено, що дана категорія привертала увагу ще античних теоретиків мистецтва, однак більш-менш послідовне вивчення гротеску в літературі розпочалося в епоху ХVII–ХVIII ст. у Німеччині. Значний внесок у розробку теорії гротеску зробили німецькі романтики, вони заклали засади наукового вивчення гротеску. У ХIХ ст. гротеск стає об’єктом пильної уваги письменників і критиків і в Росії. Але грунтовні теоретичні праці з естетики гротеску з’являються лише у ХХ ст. – як на Заході (В.Кайзер, Ф.Дюрренматт, Ф.Гайд, М.Куртіс, А.Хайдзик та ін.), так і в Росії (Б.Ейхенбаум, Я.Зунделович та ін.). У зв’язку із жорсткими цензурними обмеженнями, що існували за радянських часів, вивчення гротеску в Росії було затримано на кілька десятиліть. Тільки в 1960–1970-х рр. з’явився ряд важливих робіт, присвячених теорії гротеску (Л.Пінський, М.Бахтін, Ю.Манн, Д.Ніколаєв), що заклали фундамент для сучасного розуміння явища. Проблеми гротеску у літературі й по сьогодні знаходяться в центрі уваги вчених (Т.Любімова, І.Смірнов, В.Сілюнас, О.Шапошнікова та ін.). Однак, незважаючи на значну кількість робіт, накопичених за всю історію вивчення гротеску, теоретичні підходи до даної категорії ще не склались остаточно.

Автор дисертації, спираючись на досягнення світового літературознавства, уточнює визначення гротеску, яке, звичайно, є досить умовним і не претендує на вичерпність, як і будь-яке літературознавче поняття. Гротеск – це принцип художньої типізації, що грунтується на поєднанні різнорідних елементів у єдине ціле або розпаді їх, що призводить до створення нових естетичних структур, які сприяють виявленню глибинної сутності явищ. Гротеск передбачає зсув планів, суміщення неймовірного, що може виявлятися на різних рівнях тексту (в образній системі, часі, просторі, стилі, мові та ін.), багатозначність, поліфункціональність, гнучкість у відображенні “зовнішньої” та “внутрішньої” дійсності, зв’язок із фантастикою, але не завжди повний збіг із нею та ін. Гротеск може бути як засобом комічного, так і формою відображення трагічного, потворного. Він виявляється як у вигляді окремих компонентів твору, так і в якості структуротворчого принципу, фундаменту художнього світу письменника.

Огляд розвитку світової літературознавчої думки щодо теорії гротеску дозволяє зробити висновок, що дослідження гротеску як історичної категорії знаходиться у прямій залежності від вивчення творчості окремих письменників, їх досягнень у галузі гротеску. У зв’язку з цим аналіз спадщини М.О.Булгакова в даному аспекті має велике значення для вирішення проблем гротеску. Розглянуті основні теоретичні аспекти гротеску конкретизуються і поглиблюються у наступних розділах дисертації в процесі аналізу прози М.О.Булгакова.

У другому розділі дисертації “Гротеск у фейлетонах і ранніх оповіданнях М.О.Булгакова” розглядаються особливості функціонування гротеску в фейлетонах і ранніх оповіданнях митця. У ході аналізу творів малої прози письменника встановлено, що його фейлетони і ранні оповідання 1923–1926-х рр. побудовані навколо одного незначного епізоду чи випадку, що мав місце у реальності, а образи та ситуації митець запозичує з самого життя і художньо відтворює їх у підкреслено реалістичному плані. Для малої прози М.О.Булгакова є характерним те, що гостра злободенність, орієнтація на достовірність зображення, а нерідко й звернення до документалізму співіснують із різноманітними засобами умовності, серед яких провідне місце посідає гротеск. Це яскраво виявляється у творах “Площадь на колесах” (1924), “Приключения покойника” (1924), “Московские сцены” (1923), “Сапоги-невидимки” (1924), “Мертвые ходят” (1925). Гротеск у фейлетонах і ранніх оповіданнях письменника виявляється на різних рівнях – у композиції, в організації просторово-часової структури творів, у мові, в стилі, у створенні образів, гротескних ситуацій тощо, але він ще не має тотального характеру, а охоплює лише окремі грані тексту. Незважаючи на це, використання гротеску в малих жанрах має важливе ідейно-естетичне навантаження. Дослідження виявило, що характерна особливість гротеску М.О.Булгакова – двоплановість оповіді – яскраво втілена у даних творах письменника, де за живою конкретикою, за окремими фактами історичної та соціальної дійсності завжди приховане художнє узагальнення зображуваних явищ. Гротеск як засіб художнього узагальнення та типізації у малій прозі М.О.Булгакова виконує надзвичайно важливі функції: він є засобом сатиричного загострення нагальних проблем дійсності, допомагає розкрити абсурд державної системи, виявити недосконалість світопорядку, порушення ходу природної та історичної еволюції, деформацій у соціальній та психологічній сферах, а також порушити питання про драматизм долі “маленької людини” і трагізм суспільного життя взагалі. У ході аналізу творів з’ясовано, що гротеск надає малим жанрам М.Булгакова певної філософічності, яка в поєднанні зі злободенністю обумовлює актуальність цих творів і для наших часів. Реальні факти та ситуації, що трансформувалися в гротескних формах, проектуються не тільки на сьогодення, але й на майбутнє. Уже в ранній прозі М.Булгаков виявив схильність до переходу від проблем побуту – до осмислення буття, від поодинокого факту – до узагальнення, від окремого образу – до створення соціальних типів дійсності. І така особливість творчої манери письменника обумовлена передовсім використанням гротеску.

У розділі доводиться, що гротескні форми в фейлетонах і ранніх оповіданнях грунтуються на синтезі достовірності й вигадки, поєднанні комічного і трагічного, перехрещення ілюзорного і реального. Велику роль у створенні різноманітних гротесків письменник відводить суб’єктивному враженню, снам, процесам “внутрішнього творення” героєм нової реальності, яка існує на межі явного та уявного, дійсного та примарного. Пріоритет суб’єктивного начала стане однією із головних рис булгаковського художнього світу, що, безумовно, зближує його з поетикою модернізму. Разом з тим митець у малих жанрах раннього періоду творчо засвоїв і збагатив традиції попередніх епох. Особливо підкреслюється вплив М.В.Гоголя на творчість М.О.Булгакова. М.Булгакова та М.Гоголя зближує включення фантастичного гротеску в реалістичну оповідь, використання гротеску у викривальних цілях, виявлення через гротеск прихованих боків і якостей дійсності та людини. М.О.Булгаков розвинув гоголівську тему “маленької людини” на матеріалі сучасної йому дійсності. Значно актуалізувати цю проблему письменникові допомогло використання гротескних форм, які у його ранній прозі стали відображенням моральних зрушень у внутрішньому світі “маленької людини”, що тісно пов’язані з деформаціями самого життя.

Таким чином, у дисертації проводиться думка, що у фейлетонах і ранніх оповіданнях М.Булгакова формуються характерні для митця принципи відображення життя, де гротеск відіграє важливу роль передусім як засіб художнього узагальнення й типізації явищ дійсності. Уже в малих жанрах М.Булгаков показав себе як талановитий майстер, котрий створив розмаїття гротескних форм. У фейлетонах і ранніх оповіданнях митця виявилися характерні для М.О.Булгакова прийоми створення гротесків (прийом “дзеркального” письма, реалістичне зниження фантастичного образу, суміщення оніричного та постоніричного простору, підкреслена суб’єктивність оповіді, синтез протилежних начал – життя та смерть, верх і низ, реальність і фантастика, смішне та потворне та ін.), які будуть використовуватися письменником у подальшому. Гротеск у малих жанрах М.О.Булгакова став одним із основних засобів соціального та психологічного аналізу, що знайде розвиток у сатиричних повістях і в романі “Мастер и Маргарита”.

У третьому розділі дисертації “Форми та функції гротеску в сатиричних повістях М.О.Булгакова” досліджуються еволюція та форми гротеску в сатиричних повістях “Дьяволиада” (1923), “Роковые яйца” (1924), “Собачье сердце” (1925), а також визначаються його ідейно-художні функції. Сатиричні повісті стали новим кроком в еволюції М.О.Булгакова-митця. Створені у жанрі антиутопії, ці твори містять глибокий аналіз абсурдної суспільної системи, де гротеск стає провідним принципом типізації. Гротеск посилює викривальний пафос антиутопії, допомагає письменнику виявити протиріччя дійсності, створити художню модель тоталітарного світу, ворожого людині. Гротеск у повістях М.О.Булгакова покликаний показати деформації, що мали місце як у соціальній сфері, так і в свідомості особистості.

Як і в попередніх творах, гротеск у сатиричних повістях має двоплановий характер: проблеми бюрократизму (“Дьяволиада”) і проблеми науки (“Роковые яйца”, “Собачье сердце”) фокусуються письменником на питаннях соціального порядку, суспільної світобудови. Дослідження сатиричних повістей М.Булгакова показало, що гротескні форми, створені митцем, відзначаються універсалізмом, високою мірою узагальнення, завдяки чому твори не втрачають своєї актуальності і для сьогодення. Так, образ Шарикова став утіленням пристосовництва та морального потворства, а “шариковщина” – символом абсурдної системи, що грунтується на насильстві. У “Дьяволиаде” М.Булгаков показує глобальність бюрократизму, що став не тільки формою управління в державі, а й формою насильства, тиску на свідомість людини. У “Роковых яйцах” фатальність зображених процесів також посилюється за рахунок гротеску, форми якого сприяють розкриттю згубності наукових і соціальних експериментів, що не мають морального підгрунтя.

Аналіз функцій гротеску в сатиричних повістях дозволяє стверджувати прогностичний характер антиутопій М.Булгакова. Кожна з трьох повістей митця в тій чи іншій мірі спрямована не тільки на сучасну письменникові дійсність, а й на майбутнє, попереджаючи про згубні наслідки тоталітаризму. У роботі доведено, що гротеск у сатиричних повістях М.Булгакова стає структуротворчим принципом. Він нерідко з’являється у фантастичних формах (у вигляді фантастичного припущення, умови дії, експериментів, фантастичних переміщень героїв, вигаданих ситуацій та ін.), але фантастичний гротеск у М.Булгакова, як правило, або реалістично мотивується, або так тісно переплетений із дійсністю, що неможливо відокремити вигадку від правди. Гротеск у сатиричних повістях М.Булгакова обумовлений самою реальністю, а гротескні форми, створені письменником, відображають дійсні протиріччя. У багатьох гротесках М.Булгакова реальне сприймається читачем як анормальне, абсурдне, фантастичне, але воно при цьому не перестає бути реальним. Гротеск у повістях митця виникає на основі зіткнення соціального абсурду зі здоровим глуздом, точкою зору автора, котрий уміє бачити поєднання нез’єднуваного та розпад неподільного у самому житті.

Завдяки гротеску в сатиричних повістях М.О.Булгакова актуалізуються мотиви штучності, механістичності життя, апокаліптичності буття, фальшивих цінностей, двійництва, які розкривають втрату людьми моральних основ, духовну деградацію особистості та суспільства. Створенню гротескних форм у повістях сприяють прийоми “дзеркального” письма, окарикатурення персонажів, галюцинації, сни героїв, створення та зривання “масок”, переміщення серйозного на рівень комічного і навпаки, ефект “нанизування” різноманітних характеристик, прийом підміни, контрасти, поєднання гіперболи та літоти, перетворення тварини на людину і навпаки тощо. Внаслідок цього з’являються образи людей-фантомів, масок, примар, маріонеток, двійників, служителів “дияволіади”, котрі населяють гротескний світ повістей М.Булгакова, який є віддзеркаленням переверненої системи цінностей світу реального, омертвіння людської душі та самого життя. У гротесках письменника з’єднуються не тільки фантастичне і реальне, але й побутове і сакральне, тимчасове і вічне, високе і низьке, комічне і трагічне. Гротеск в сатиричних повістях є джерелом комедійності, але у ньому закладено думку про катастрофічність світу, трагедію людини, яка живе в умовах тотального насильства. Як показав аналіз творів, зміст булгаковських гротесків посилюється за рахунок символіки, тому гротескні форми нерідко стають символічними, виявляючи приховану сутність явищ.

Дослідження виявило, що всі три повісті М.Булгакова об’єднує мотив подолання гротеску в фіналі творів. Характерно, що цей мотив бере початок ще у фейлетонах М.Булгакова (“Похождения Чичикова”, “Сапоги-невидимки”, “Кондуктор и член императорской фамилии”, “Когда мертвые встают из гробов”), у фіналі яких автор “знімає” гротескну ситуацію та дає реалістичне пояснення подіям. У “Дьяволиаде” гротескна поява двох Кальсонерів пояснюється тим, що насправді Кальсонери – це брати-близнюки. М.Булгаков тим самим підкреслює не фантастичну, а реальну природу системи бюрократизму, що була створена за радянських часів. У повісті “Роковые яйца” кінець гротескної ситуації нашестя плазунів на Москву завершилася раптовим морозом, тобто сама природа нагадала людству про протиприродність “прискореного зросту” як живих організмів, так і суспільства. А у повісті “Собачье сердце” нормальний хід речей відновлює вчений, котрий знову перетворює Шарикова на собаку. Таким чином, художня концепція, що знайшла відображення в сатиричних повістях М.Булгакова, отримала своє логічне завершення: повернути абсурдний, перевернений (гротескний) світ у нормальний стан, відновити моральну рівновагу людині допоможе, на думку митця, тільки здоровий глузд, наслідування законам природи та суспільної еволюції, а також моральність і здатність до творчості. У зв’язку з цим у роботі наголошується, що, хоча у своїх сатиричних повістях письменник викриває анормальність суспільного устрою та духовну деградацію людини, авторська концепція не містить відтінку безвихідності. М.О.Булгаков не втрачає віри в перемогу людяності та природи над хаосом і насильством.

У четвертому розділі “Гротескний світ у романі “Мастер и Маргарита” розглядаються особливості гротескного принципу зображення у романі М.Булгакова, окреслюються шляхи ускладнення гротеску у зіставленні з творами малих та середніх жанрів, виявляються прийоми створення цілісного гротескного світу в творі, визначаються функції гротеску у творі, встановлюються генетичні зв’язки гротеску М.Булгакова з досвідом його попередників.

Дослідження “Мастера и Маргариты” (1928–1940) М.Булгакова дає підстави стверджувати, що гротеск є основним формотворчим принципом, що організує весь художній світ твору. Гротескний простір роману, побудований на основі ідей Г.С.Сковороди та П.О.Флоренського, включає три світи – земний, біблійний і космічний, які, з одного боку, протистоять один одному, а з іншого – взаємопов’язані між собою. Згідно із принципом контрапункту, герої та події всіх трьох світів відносно незалежні один від одного, проте між ними існує тісний, органічний зв’язок. Три світи у романі “Мастер и Маргарита” – це три іпостасі людського буття, що розглядаються митцем у нерозривній єдності побутового та духовного, морального та соціального, історичного та космічного. Три світи в романі віддзеркалюють один одного, висвітлюючи актуальні проблеми дійсності з позиції вічності. Таким чином, сама організація романного простору надає твору філософського, позачасового звучання. Гротеск виступає у романі як форма художнього узагальнення, виявлення типового в дивному й одиничному. З допомогою гротеску створюється узагальнений образ світу, алогічного й абсурдного по своїй суті, який знищує все людське в людині, а також саме життя.

Гротеск у М.Булгакова – основний спосіб критики суспільного устрою, що суперечить принципам гуманізму. З метою його викриття письменник використовує у гротесках різноманітні засоби комічного (від гумору й іронії до нищівного сарказму), гіперболізацію, контрасти та ін. У роботі доводиться, що показати недосконалість світобудови авторові допомагають гротескні мотиви “божевілля” героя і “нормальності” суспільства, підміни понять і цінностей, двійництва та ін. У створенні романного простору М.Булгаков використовує гротескні прийоми просторових трансформацій, дзеркальних відображень, миттєвих переміщень героїв та ін. Гротеск надає твору гостро сатиричного спрямування, але разом із тим гротеск слугує виявленню не тільки смішного, але й трагічного у житті. Гротескний простір “Мастера и Маргариты” свідчить про трагедію сучасного письменнику суспільства, окремої особистості й усієї людської цивілізації, де відсутні пріоритети духовних цінностей.

Часовий потік роману не є однорідним. М.Булгаков то прискорює, то уповільнює події. Поєднуючи миттєве та вічне, митець створює уявлення розірваного зв’язку часів, дисгармонійної дійсності, де немає ні “світла”, ні “спокою”, а все підпорядковане хаосу. Час і простір, де спотворені всі поняття, порушені моральні закони, створюють особливий хронотоп роману, який грунтується на деформаціях і зміщеннях.

У розділі наголошується, що центральне для категорії гротеску поняття “зсув” (Ю.В.Манн) охоплює не тільки час і простір, але, передусім, сферу моральну, духовну. Задля того, щоб розкрити моральні зрушення у свідомості людей свого часу, М.Булгаков використовує різноманітні гротескні прийоми при створенні образів (завуальована фантастика, гротескне збільшення персонажа, миттєве зривання маски, наділення героя невластивими йому якостями, занурення героя в гротескну ситуацію, сни, галюцинації персонажів тощо).

Гротеск М.Булгакова побудований на “очудненні ” (Б.Шкловський) персонажа загалом або будь-якої його риси, причому “дивним” є не тільки предмет зображення, але й спосіб зображення. “Дивні” герої роману “Мастер и Маргарита” сприймаються не тільки у зв’язку зі своїм часом. Гротеск зробив їх умовними типами, узагальненими образами, котрі не втратили своєї актуальності й до сьогодні. Вони є свідоцтвом порушення самого ходу життя, втрати моральних орієнтирів і необхідності вороття до “образу та подоби Бога”.

Побудова гротескного світу роману грунтується на вченні Г.С.Сковороди про “видиму” й “невидиму” натури. Кожна ситуація, кожен образ у творі мають не тільки пряме, але й переносне значення – “таємний план”, що цілком відповідає основній функції гротеску – виявляти глибинну сутність явищ, відображати приховані протиріччя.

Особливу роль у романі “Мастер и Маргарита” відіграє фантастика, яка нерідко стає невід’ємною рисою гротеску. Гротескно-фантастичні образи та ситуації (прибуття Воланда зі своїм почтом у Москву 1930-х років, загадкові зникнення людей та ін.) покликані відтворити ганебну сутність тоталітарного суспільства, показати, що вся земля перетворилася на пекло, яке є стихією диявола. Разом з тим фантастичні елементи в гротесках М.Булгакова виконують й іншу функцію. Фантастичний гротеск у “Мастере и Маргарите” слугує також утвердженню ідеї про відновлення порушеної рівноваги у світі та повернення до моральної шкали цінностей. У цьому смислі не випадково Воланд показується як “блага сила”, він вершить правий суд, допомагає майстрові та Маргариті. Фантастичне в гротесках М.Булгакова посилює ті чи інші значення образів, ситуацій, явищ, розкриває їх сутність, а також надає додаткові відтінки та смисли. Перехід фантастики з космічного в побутовий план і навпаки сприяє наданню оповіді глобального масштабу. М.Булгаков розглядає земне життя з позицій вічності, з космічної висоти, тому і Воланд у нього – не смішна фольклорна істота, а могутній Князь пітьми, представник інфернального світу, де зло і добро – позачасові категорії. Фантастикою просякнуті всі тканини роману “Мастер и Маргарита”, але все-таки цей твір не можна назвати суто фантастичним, оскільки прикмети та реалії побуту тут надто знайомі, а критичний пафос роману спрямований на викриття конкретної соціальної системи, створеної за радянських часів. Тому й гротеск, хоча й набуває іноді фантистичних форм, не завжди є у письменника фантастичним. Нерідко письменник бере з самого життя несумісні, контрастні явища та за рахунок їх поєднання створює гротескні образи та ситуації. Як цілком слушно зауважував Д.П.Ніколаєв, іноді “гротеск створюється з допомогою поєднання реального з реальним”. Реалістичний гротеск М.Булгакова, який грунтується на алогізмі самої дійсності, слугує розкриттю процесів моральної деградації людини та суспільства, викриттю тоталітарної системи.

У порівнянні з сатиричними повістями М.Булгакова в романі “Мастер и Маргарита” відбувалося розширення парадигми гротеску. Гротеск з’єднує тепер не тільки смішне та жахливе, реальне та фантастичне, комічне та трагічне, але й дійсне та інфернальне, сучасне та біблійне, земне та космічне, міф і реальність, верх і низ, минуле, сучасне та майбутнє. Розмаїття гротескних форм дозволило авторові створити багатовимірний образ світу і дати йому етичну оцінку з позиції вічних цінностей. Мотив подолання гротеску, що з’являється у ранніх творах (деякі фейлетони, “Роковые яйца”, “Собачье сердце”), М.Булгаков використовує також і в “Мастере и Маргарите” (реалістичне пояснення гротескних ситуацій, відкриття істинного обличчя гротескних персонажів). Цей мотив сприяє утвердженню думки про реальне, а не фантастичне підгрунтя земного зла, а також про необхідність вороття переверненого світу в природний стан, при якому категорії “добро” і “зло”, “нормальне” й “анормальне”, “життя” та “смерть”, “духовне” та “матеріальне” вже не будуть мінятися місцями. А в фіналі твору М.Булгакова має місце ще й “гротескний катарсис” (термін Ю.В.Манна) – нове явище в художній системі письменника, що свідчить про еволюцію його гротескного принципу відображення дійсності. Герої роману, що пройшли крізь численні гротескні ситуації (випробування), крізь увесь абсурд і алогізм гротескного світу, морально очищуються та підносяться. Вони знаходять вищий сенс у незбагненному, відкривають вічні істини, перебуваючи в умовах анормального світу, здобувають внутрішню свободу при зовнішній перемозі насильства. Гротескний катарсис дозволяє письменникові втілити віру в можливість морального відродження людини та людства, в перемогу духовності над злом і насильством.

При створенні гротескних форм М.Булгаков використовує різноманітні джерела (від Біблії та міфів до сучасної йому літератури), розвиває традиції Й.-В.Гете, М.В.Гоголя, Е.-Т.-А.Гофмана, Ф.М.Достоєвського та ін. Постійна апеляція до образів і форм світової художньої культури посилює значення булгаковських гротесків, надає їм багатомірності, по-різному висвітлює смисли, що зібрані в єдиний “пучок” у гротескних структурах.

Гротеск відіграє велику роль у формуванні жанрової своєрідності роману “Мастер и Маргарита”. Розмаїття гротескних форм обумовлює наявність у творі М.Булгакова елементів фантастичного, реалістичного, сатиричного, морально-філософського, соціально-психологічного романів. Гротеск дозволяє віднайти у “Мастере и Маргарите” і характерні риси антиутопії: створення узагальненого образу тоталітарної системи, розкриття конфлікту особистості та держави насильства, розвінчання міфів, художній прогноз дійсності. Синтетизм на рівні романної форми, що визначається багатоплановим і поліфункціональним гротеском, є свідоцтвом того, що М.Булгаков створював роман нового типу, який не вміщується у межі традиційних жанрів. Цей роман завдяки, передусім, гротеску, побудований на перехрещенні художніх систем реалізму та модернізму, які на початку ХХ ст. виявили тенденцію до взаємодії та взаємопроникненню форм. Гротеск у романі М.Булгакова дозволив митцеві виявити приховані сторони реальності, здійснити її глибокий і всебічний аналіз, виявити типове у дивному та алогічному. А зв’язок “Мастера и Маргариты” з модернізмом виявляється у підкресленій інтертекстуальності твору, у пріоритеті особистості (героя та автора) як творчого начала, у відображенні об’єктивного через суб’єктивне, що знаходить вираження в гротескних структурах роману. Таким чином, “Мастер и Маргарита” – метароман, своєрідне поліжанрове утворення, в якому поєднуються елементи реалістичного та модерністського роману. І у створенні такого складного естетичного явища неабияку роль відіграє гротеск.

У висновках підбиваються підсумки дослідження. У процесі аналізу прози М.Булгакова було встановлено, що різноманітні форми гротеску виявляються у його фейлетонах, оповіданнях, сатиричних повістях і романі “Мастер и Маргарита”. Водночас у цілому ряді епічних творів (“Записки юного врача”, “Белая гвардия”, “Театральный роман” та ін.) гротеск не знайшов свого втілення, що свідчить про те, що, розвиваючи традиції російської класичної прози, М.Булгаков, застосовуючи міметичні засоби, шукав і нові способи художнього відображення життя. І використання гротеску у багатьох його прозаїчних текстах стало результатом цих творчих пошуків митця.

Гротеск у творчості М.Булгакова пов’язаний як із соціальними трансформаціями, що мали місце у XX ст., так і з особливостями його художнього методу, що формувався під впливом світових культурних досягнень. Гротеск у прозі М.Булгакова як конкретно-історична категорія, що базується на досягненнях гротеску попередніх епох, є свідченням взаємодії художніх систем реалізму і модернізму у творчості художника. Гротеск є засобом художнього узагальнення, глибокого соціального аналізу, типізації явищ дійсності і разом з тим засобом осмислення внутрішніх деформацій особистості та суспільства, вираження абсурду тоталітарної системи, філософського осягнення її глибинної суті та ганебного впливу на людину. Гротеск у творах М.Булгакова слугує і сатиричному викриттю, і виявленню жахливого, трагічного в житті. Гротескні форми в його прозі сприяють розкриттю як реальних протиріч дійсності, так і процесів, що відбуваються у сфері психології людини.

Гротеск у прозі М.Булгакова охоплює всі рівні тексту (сюжет, композицію, хронотоп, образну систему, мову та ін.) і створюється з допомогою поєднання або розпаду найрізноманітніших елементів. Аналіз фейлетонів, ранніх оповідань, сатиричних повістей і роману “Мастер и Маргарита” дозволяє говорити про гротеск як одну із домінант художнього світу митця, формотворчий принцип його прозових творів.

Дослідження показало, що гротеск в епічних творах М.Булгакова — явище не статичне, а таке, що еволюціонує. У малій прозі М.Булгакова гротеск має локальний характер, слугуючи розкриттю окремих негативних явищ дійсності. Гостра злободенність, квінтесенція характерного, виділені митцем з окремих фактів сучасної йому реальності, що наявні у фейлетонах і ранніх оповіданнях, значно розширюються у сатиричних повістях. Гротеск у “Дьяволиаде”, “Роковых яйцах”, “Собачьем сердце” набуває структуротворчих функцій, стає могутнім засобом соціального та психологічного аналізу. Роман “Мастер и Маргарита” — свідчення подальшого розвитку гротескного принципу в прозі М.Булгакова. Гротеск у романі набув багатовимірності, що виявилася на всіх рівнях тексту і сприяла створенню складного гротескного світу.

У створенні гротеску М.Булгаков спирався на досягнення попередніх епох, використовуючи такі прийоми, як завуальована фантастика, “дзеркальне” письмо, зміщення просторів, введення позасюжетних елементів — снів, спогадів, галюцинацій героїв, перехрещення пам’яті та миттєвого переживання, зсув часів, окарикатурення персонажів, перетворення тварини на людину і навпаки тощо. Однак М.Булгаков надає цим традиційним прийомам нового змісту, застосовуючи їх для відтворення сучасної йому дійсності у широкому філософському та історико-культурному контексті.

Концепція світу та людини, створена М.Булгаковим з допомогою гротескних форм, відзначається високим ступенем узагальнення та універсальності. У роботі доведено, що синтез класичних і модерністської парадигм призвів до створення самобутньої картини світу та концепції особистості у творчості М.Булгакова. Світообраз у розглянутих творах митця характеризується як такий, що прямує від гармонії до абсурду, хаосу, проте письменник не втрачає віри в гуманізм, у можливість відновлення гармонії всього живого у Всесвіті, у духовне відродження світу та людини.

Гротеск відіграє велику роль у формуванні жанрової своєрідності творів М.Булгакова. Використання різноманітних гротескних форм обумовлює сатиричну природу творів М.Булгакова, наявність у них елементів антиутопії, а також зв’язок їх із традиціями філософсько-психологічної прози XIX-XX ст. Що ж стосується роману “Мастер и Маргарита”, то саме багатоплановий і поліфункціональний гротеск сприяв утворенню його поліжанрової структури, де поєдналися особливості різних романних форм.

Отже, гротеск у прозі М.Булгакова відіграє провідну роль в організації художнього світу митця і жанрової природи його творів. Синтез реалізму і модернізму, творче опанування літературно-культурних традицій минулого і активний пошук нових естетичних шляхів визначають самобутність таланту художника, що зробив вагомий внесок у розвиток конкретно-історичних форм гротеску XX століття.

Список опублікованих праць за темою дисертації:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8. "…Мне приснился Киев". Украина в жизни Михаила Булгакова //Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2001. - № 4. - С. 4-8 (0,3 др. арк.).

9. Г.С.Сковороды в романе М.А.Булгакова "Мастер и Маргарита" // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. -