Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Степаненко В'ячеслав Володимирович

УДК 612.112.95:91

Регуляція функціонального стану моноцитів лізосомальними ферментами нейтрофілів при розвитку стрес-синдрому

03.00.13 – фізіологія людини і тварин

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата біологічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка

Науковий керівник доктор медичних наук, професор

Луніна Неллі Василівна,

Луганський державний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, викладач кафедри анатомії,

фізіології людини та тварин

Офіційні опоненти доктор біологічних наук

ЛЯЩЕНКО Петро Сергійович, науково-дослідний інститут

фізіології імені акад. Петра Богача, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, старший науковий співробітник

доктор медичних наук, професор

СЕРЕДЕНКО Михайло Михайлович, Інститут

фізіології імені О.О. Богомольця НАН України,

завідувач відділу по вивченню гіпоксичних станів

Провідна установа Інститут гематології та переливання крові АМН України, м. Київ

Захист відбудеться "12" червня 2002 р. о 16.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.38 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою м. Київ, просп. акад. Глушкова, 2, біологічний факультет, ауд. 215.

Поштова адреса 01033, м. Київ-33, вул. Володимирська, 64

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий "10" травня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Давидовська Т.Л.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Стрес-синдром є невід’ємною частиною процесів саморегуляції організму та забезпечує його існування в мінливих умовах навколишнього середовища. Однак розвиток стрес-синдрому із загальної ланки адаптації може безпосередньо переходити у ланку патогенезу [Фурдуй Ф.И.,1986; Karasek R., Theorell T., 1990]. Тому дослідження механізмів розвитку стрес-синдрому має як загально біологічне, так і суто практичне значення в рамках клінічної медицини.

Відомо, що система крові безпосередньо бере участь у формуванні стрес-синдрому. При цьому в ній розвивається ряд неспецифічних реакцій, таких як лімфоцито- та еозінопенія, нейтрофілія, активація згортаючої, фібрінолітичної, каллікреїн-кінінової систем, змінюється структурно-функціональний стан мембран форменних елементів крові Гольдберг Е.Д., Дыгай А.М., Захарова О.Ю., 1990; Mosher D.F., 1990; Гольдберг Е.Д., Дыгай А.М., 1991; Мхитрян Л.С., Орлова Н.Н., Евстратова И.Н., 1998.

До загально адаптаційного процесу залучаються й моноцити, але дані з цього питання нечисельні та суперечливі [Китаев М.И., 1987; Арзуманов А.А., 1989 Жибурт Е.Б., 1993, 1995]. Участь моноцитів в адаптаційному процесі можна пояснити тим, що вони виконують багато різноманітних функцій в організмі та становлять важливу ланку підтримання гомеостазу, що особливо актуально за умов розвитку стрес-синдрому Seljelid R., Eskeland T., 1993 Morikawa K., Oseko F., Morikawa S., 1995 Луговская С.А., 1997 Kaplar M., at al., 2000. Тому особливості реакцій моноцитів при дії на організм надзвичайних чинників та механізми залучення моноцитів до адаптаційного процесу потребують детального дослідження.

Належність нейтрофілів і моноцитів до однієї системи імунокомпетентних клітин передбачає існування кооперативних зв’язків між ними [Маянский Д.Н., 1991]. Можливість регуляції функцій моноцитів нейтрофілами залишається і при розвитку стрес-синдрому, коли нейтрофіли залучаються до загальноадаптаційного процесу [Лунина Н.В., Коваль С.Б., 1982; Коваль С.Б. и др.,1998].

Установлено, що при дії на організм різних стресорних чинників неінфекційної природи у циркулюючих нейтрофілах зменшується кількість лізосом (дегрануляція нейтрофілів) Коваль С.Б., 1984; Лунина Н. В., Лунина Н.В., Абакумова Л.В., 1990; Скрипка Е.В., ; Луніна Н.В., Зеленько О.А., 1994; Коваль С.Б., Гончар О.О., .

Нейтрофіли дегранулюють шляхом екзоцитозу з вивільненням лізосомальних ферментів у кровоток та наступною активацією останніми Хагеман-залежних систем: каллікреїн-кінінової, фібрінолітичної, згортання та системи комплементу, а також впливають на функціональний стан лімфоцитів периферичної крові [Скрипка Е.В., ; Лунина Н. В., Полтавский А. Ф., 1984; Добровольская В. Е., 1994].

Отже, враховуючи значний гуморальний потенціал нейтрофілів, який реалізується у процесі розвитку стрес-синдрому, шляхом активації їх лізосомального апарату, логічно було припустити можливість впливу лізосомальних ферментів нейтрофілів на функціональний стан моноцитів за умов стресу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з планом наукових досліджень Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка “Роль лізосомальних ферментів нейтрофільних лейкоцитів у формуванні стрес-синдрому” номер держреєстрації №.01980002641

Мета і задачі дослідження. Мета роботи: визначення функціонального стану моноцитів та його залежність від лізосомальних ферментів нейтрофілів при розвитку стрес-синдрому.

Досягнення поставленої мети базувалося на вирішенні таких задач

Визначити динаміку показників функціонального стану моноцитів – інтегрального НСТ-тесту, фагоцитозу, метаболізму РНК, активності пероксидази та неспецифічних естераз при дванадцятигодинній іммобілізації.

Визначити динаміку показників, які характеризують функціональний стан нейтрофілів та стан їх лізосомального апарату – абсолютну кількість нейтрофілів, показники гранулоцитопоезу, дегрануляції та декатіонізації, а також активність у сироватці крові маркерного ферменту лізосом кислої фосфатази при дванадцятигодинній іммобілізації.

Дослідити вплив лізосомальних ферментів нейтрофілів на функціональний стан моноцитів периферичної крові шляхом моделювання їх дефіциту при стресі з подальшим порівнянням показників функціонального стану моноцитів за умов наявності та дефіциту лізосомальних ферментів нейтрофілів.

Об’єкт дослідження – функціональний стан формених елементів крові за умов стресу.

Предмет дослідження – функціональний стан моноцитів та його залежність від активності лізосомальних ферментів нейтрофілів у крові за умов розвитку стрес-синдрому.

Методи дослідження – основним методом дослідження є експеримент, з використанням моделювання селективної мієлодепресії та наступного порівняльного аналізу даних. Для оцінки функціонального стану моноцитів та нейтрофілів використовували кількісний аналіз, гістохімічні та біохімічні методи дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше встановлено існування функціонального зв’язку активності лізосомального апарату нейтрофілів периферичної крові та функціонального стану моноцитів на рівні цілісного організму при формуванні стрес-синдрому. На основі отриманих експериментальних даних доведено, що за умов розвитку стрес-синдрому лізосомальні ферменти нейтрофілів беруть участь у гуморальній регуляції функцій моноцитів. Установлено, що лізосомальні ферменти нейтрофілів при формуванні стрес-синдрому посилюють фагоцитарну активність моноцитів, підвищують показники інтегрального НСТ-тесту, змінюють метаболізм РНК та визначають активність системи неспецифічних естераз та пероксидазну активність моноцитів.

Практичне значення одержаних результатів. Результати досліджень розширюють і поглиблюють наші уявлення про функції моноцитів в організмі, зокрема, про їх участь в адаптаційних реакціях організму. У роботі розкриваються нові аспекти регуляції функцій імунокомпетентних клітин, якими є моноцити, при надзвичайних станах організму. Показана участь лізосомальних ферментів циркулюючих нейтрофілів у гуморальній регуляції функцій різних систем моноцитів при формуванні стрес-синдрому. Одержані результати досліджень можуть стати основою для подальшої розробки проблеми участі моноцитів у процесах адаптації та неспецифічних гуморальних механізмах регуляції функцій організму лізосомальними ферментами нейтрофілів.

Прикладна цінність роботи полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані для теоретичного обґрунтування медикаментозного втручання у процеси адаптаційної реакції організму. Медикаментозне регулювання активності моноцитів прямим або опосередкованим шляхом через зменшення концентрації лізосомальних ферментів нейтрофілів у крові може запобігти перетворенню адаптаційного процесу в ланку патогенезу при дії надзвичайно сильного стресорного чинника та зменшити ризик рецидивів різноманітних захворювань, які безпосередньо пов’язані з функціональною активністю моноцитів.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведений збір і науковий аналіз літературних джерел за предметом дисертаційної роботи і його узагальнення, досліджено функціональний стан моноцитів та нейтрофілів периферичної крові у кролів за умов іммобілізаційного стресу, розроблено оригінальне програмне забезпечення для статистичного аналізу даних, проведено статистичну обробку та аналіз одержаних результатів, інтерпретацію наукових положень та висновків.

Апробація результатів дисертації. Результати роботи доповідалися на щорічних наукових конференціях Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (1999 – 2001 роки), Луганського аграрного університету (2001 р.), Міжнародній конференції “Физиология развития человека” (Інститут вікової фізіології РАО, Москва, 2000 рік.)

Публікації. За результатами досліджень опубліковано 8 наукових робіт, серед яких 6 журнальних статей і 2 роботи тезового характеру.

Структура та обсяг дисертації. Загальний обсяг дисертації складає 142 сторінки комп’ютерного друку. Складається зі вступу, огляду літератури, матеріалу й методів дослідження, двох розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків та списку використаних джерел, який містить 312 найменувань (159 кирилицею та 153 латиницею). Робота ілюстрована 30 рисунками та 22 таблицями.

Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження

Дослідження проведені на 95-и кролях обох статей, 5 – 7 місячного віку, безпородних, вагою 2,5-3 кг, які утримувалися за умов віварію, що відповідав необхідним вимогам для проведення експериментів на тваринах.

Стресову ситуацію моделювали за допомогою іммобілізації кролів у положенні на спині впродовж 12-и годин Ведяев Ф.П., Воробьева Т.М., 1983; Агафонова Н.А., Лунина Н.В., 1987 Лунина Н.В., Абакумова Л.В., 1991].

Функціональний стан моноцитів визначали за такими показниками: середній цитохімічний коефіцієнт РНК Бертеланфі, 1968, інтегральний НСТ-тест Филев Л.В. и др.,1985, рівень фагоцитозу Величко Л.Н., 1997, активність пероксидази Сато, 1968, активність неспецифічних естераз Лойд З., 1982 Хейхоу Ф.Г. Дж., Кваглино Д., 1983 Цветков Т.З., Атанасов К.К., 1985.

Вплив лізосомальних ферментів нейтрофілів на функціональний стан моноцитів периферичної крові вивчали шляхом моделювання дефіциту лізосомальних ферментів у крові при стресі. Далі порівнювали показники функціонального стану моноцитів за умов наявності та дефіциту ферментів у крові, а також підраховували коефіцієнти кореляції між показниками функціонального стану моноцитів та лізосомального апарату нейтрофілів.

Зменшення вмісту лізосомальних ферментів нейтрофілів у крові моделювали селективною мієлодепресією цитостатичним препаратом мієлосаном (“АЙ СИ ЭН ОКТЯБРЬ, Росія), який зменшує кількість нейтрофілів у крові [Боярчук Е.Д., Лунина Н.В., 1998].

Зміни кількості нейтрофілів визначали за допомогою їх підрахунку у крові та показників, які характеризують гранулоцитопоез. Функціональний стан лізосомального апарату нейтрофілів оцінювали за кількістю лізосом Пигаревский В.Е., 1978 та катіонних білків Славинский А.А. Никитина Г.В., 1999 із наступним підрахунком абсолютної кількості дегранульованих клітин, ступеня дегрануляції та декатіонізації, індексу дегрануляції. Інтенсивність вивільнення лізосомальних ферментів нейтрофілів у кров оцінювали за активністю в сироватці крові їх маркера – кислої фосфатази за методикою Боданського Меньшов В.В., 1987.

Тварини були розподілені на дві групи: перша – контрольна – кролі підлягали тільки дії стресора; друга – піддослідна – стресор діяв на фоні зменшеної кількості лізосомальних ферментів.

Статистична обробка фактичного матеріалу здійснена методом прямих різниць, як описано в Е.В. Монцевічюте – Ерінгене [Монцевичюте – Эрингене Е.В., 1964].

Результати досліджень та їх обговорення

Вивченням кількості РНК у моноцитах у післяіммобілізаційному періоді встановлено дві стадії змін цього показника: перша – зниження кількості РНК і друга – збільшення кількості РНК у клітинах (табл. 1).Відомо, що така динаміка вмісту РНК у тканинах є типовою для розвитку стрес-синдрому та відповідає катаболічній і анаболічній стадії метаболізму РНК Меерсон Ф.З., 1980, 1982; Хайдарлиу С.Х., 1984.

Проведеними дослідженнями також установлено, що дванадцятигодинна іммобілізація підвищує показники інтегрального НСТ-тесту: відсотка функціонально активних клітин (ВФАК), коефіцієнта функціональної активності (КФА) та відносного коефіцієнта функціональної активності (ВКФА) (табл. 2).

Зазначені показники дають можливість оцінювати метаболічну активність клітини Демин А.А., Дробышева В.П., 1984 Филев Л.В. та співавт., 1985. Підвищення відсотка функціонально активних клітин (ВФАК), коефіцієнта функціональної активності (КФА) та відносного коефіцієнта функціональної активності (ВКФА) свідчить про підвищення дегідрогеназної активності моноцитів [Демин А.А., Дробышева В.П., 1984 Филев Л.В. та співавт., 1985].

Іммобілізація також змінювала фагоцитарну активність моноцитів, яка досліджувалася за допомогою тест-культури бактерій (табл. 3) та цитохімічним методом із застосуванням НСТ-тесту (табл. 2) (НСТ-тест дозволяє оцінювати не тільки метаболічну активність моноцитів, а й фагоцитарну Демин А.А., Дробышева В.П., 1984 Филев Л.В. та співавт., 1985).

Підвищення показників фагоцитозу (фагоцитарного індексу, фагоцитарного числа моноцитів, фагоцитарного відсотка перетравлення та атракції) мали однотипний характер: максимальних величин показники досягали на четверту добу експерименту з наступним відновленням до рівня вихідного стану на чотирнадцяту добу (табл. 3). Паралельно підвищенню фагоцитарної активності моноцитів було зареєстровано й підвищення показників НСТ-тесту – відсотка фагоцитуючих моноцитів (ВФМ) та коефіцієнта активності фагоцитозу моноцитів (КАФМ), що свідчить про активацію оксидаз моноцитів Демин А.А., Дробышева В.П., 1984 (табл. 2). Крім того, привертає до себе увагу факт підвищеної активності пероксидази моноцитів у післяіммобілізаційному періоді (табл. 1). Динаміка активності пероксидази у моноцитах була подібною НСТ-тесту та фагоцитарній активності моноцитів.

Таким чином, аналіз експериментальних даних, отриманих за допомогою НСТ-тесту та визначення показників фагоцитозу з використанням тест-культури бактерій, а також дослідження пероксидазної активності дозволяють зробити деякі узагальнення стосовно особливостей реактивності моноцитів за умов розвитку стрес-синдрому

1. Іммобілізація підвищує метаболічну активність дегідрогеназ моноцитів, вірогідно, за рахунок активації гліколізу. На активацію гліколізу вказує й підвищення фагоцитарної активності моноцитів (табл. 3), а, як відомо, енергетичною базою процесу фагоцитозу у моноцитах є гліколітичне розщеплення глюкози Cohn Z, 1985.

2. Підвищення фагоцитарного відсотка перетравлення моноцитів після іммобілізації супроводжувалося збільшенням активності пероксидази та оксидаз (рівень активності останніх визначають показники НСТ-тесту). Отже, можна зробити висновок, що активація кілінгу та розщеплення бактерій у моноцитах за умов розвитку стрес-синдрому, здійснюється оксидазною системою клітини й кисневонезалежною системою катіонних білків, до якої належить й пероксидаза. Участь цих систем у деструкції фагоцитованого матеріалу є загальновідомими Klebanoff S.J., 1980 Spitznagel J.K., 1984 Хаитов Р.М., Пинегин Б.В., 1995.

Іммобілізаційний стрес також змінював активність неспецифічних естераз у моноцитах. Динаміка активності неспецифічних естераз у післяіммобілізаційний період мала дві стадії – підвищеної і зниженої активності (табл. 1).

Зауважимо, що моноцити здатні до активного синтезу ферментів Алмазов В.А., 1979. Тому, на наш погляд, підвищення активності неспецифічних естераз у моноцитах можна пояснити стимуляцією їх синтезу та розглядати як прояв загальноадаптаційного синдрому. Хоча треба зазначити, що механізми активації неспецифічних естераз невідомі й потребують досконалого дослідження.

Наступне зниження активності неспецифічних можна пояснити залученням цих ферментів до утилізації надміру ліпідів у крові. Опосередковано на користь цього припущення свідчить здатність моноцитів накопичувати холестерин та липопротеїди Вольнова Т.В. та співавт., 1990, а також наявність у моноцитах рецепторів до ліпопротеїдів Луговская С.А., 1997.

Проведеними дослідженнями також установлено, що іммобілізація спричиняла нейтрофілію з максимумом на четверту добу. Кількість нейтрофілів у крові нормалізувалась на чотирнадцяту добу після іммобілізації тварин.

Отримані дані узгоджуються з результатами досліджень інших авторів, які показали, що при дії на організм стрес-чинника розвивається нейтрофілія, яка обумовлюється активацією мієлоїдного кровотворення [Горизонтов П.Д. и др., 1983; Дыгай А.М., Шахов В.П. 1989; Гольдберг Е.Д. и др., 1990; Скрипка Е.В., 1990; Гольдберг Е.Д. и др., 1991].

Результати наших досліджень свідчать, що нейтрофілія у піддослідних тварин супроводжувалася зміною функціонального стану лізосомального апарата нейтрофілів (табл. 4). Це виявлялося у зниженні кількості лізосом та лізосомальних катіонних білків у нейтрофілах периферичної крові – тобто спостерігалася дегрануляція та декатіонізація клітин. У свою чергу, активність маркерного ферменту лізосом кислої фосфатази в сироватці крові піддослідних тварин прямо пропорційно корелювала з індексом та ступенем дегрануляції нейтрофілів. Коефіцієнти кореляції (r) становили відповідно 0,86 та 0,92 (Р0,001).

Наші дослідження показали, що в процесі розвитку стрес-синдрому параметри, які характеризують функціональний стан моноцитів, змінювалися аналогічно тим, які характеризують дегрануляцію нейтрофілів та рівень активності кислої фосфатази в сироватці крові та мають високі коефіцієнти кореляції. Це дає можливість припустити взаємозв’язок між станом лізосомального апарату нейтрофілів та функціональним станом моноцитів. Для підтвердження цього припущення у піддослідній групі іммобілізацію проводили на фоні селективної мієлодепресії.

У піддослідній групі тварин мієлосан зменшував абсолютну кількість нейтрофілів у крові кролів. У той же час при вираженому впливі на кінетику кількості нейтрофілів у крові кролів мієлосан зовсім не змінював стан їх лізосомального апарата (табл. 4).

Після 12-ти годинної іммобілізації кролів піддослідної групи нейтрофілія була менш вираженою у порівнянні з контролем. Це було обумовлено особливостями мієлопоезу. У післяіммобілізаційний період у піддослідній групі на фоні дії мієлосану не спостерігалося мобілізації кістково-мозкового резерву нейтрофілів, а також була менш виражена активація процесів проліферації та дозрівання клітин гранулоцитарого паростка кісткового мозку.

За умов іммобілізаційного стресу, як і до дії стрес-чинника, мієлосан не впливав на процеси надходження лізосомальних ферментів у кров, тому ступені дегрануляції та декатіонізації клітин у тварин контрольної та піддослідної груп в усі строки експерименту не відрізнялися між собою (табл. 4). Однак за рахунок менш вираженої нейтрофілії у кролів піддослідної групи абсолютна кількість дегранульованих нейтрофілів та індекс дегрануляції були меншими, ніж у контролі. Також у піддослідній групі була меншою активність кислої фосфатази у сироватці крові.

Таким чином, застосування в піддослідній групі тварин мієлосану дало можливість експериментально створити становище, при якому за умов розвитку стрес-синдрому відбувається штучне гальмування підвищення лізосомальних ферментів у крові. Це дає можливість на базі статистичного порівняння показників функціонального стану моноцитів у контрольній та піддослідній групах визначити роль лізосомальних ферментів нейтрофілів у формуванні адаптивних реакцій моноцитів при розвитку стрес-синдрому.

За умов експериментального зменшення лізосомальних ферментів нейтрофілів у крові спостерігалося зволікання та гальмування синтезу РНК у післяіммобілізаційний період (табл. 1).

У піддослідній групі тварин у післяіммобілізаційний період підвищення показників відсотка функціонально активних клітин (ВФАК) та коефіцієнта функціональної активності моноцитів (КФА) було менш вираженим, ніж у контролі. У той же час величини відносного коефіцієнта функціональної активності моноцитів (ВКФА) у піддослідній групі були нижчими тільки на початку експерименту, а після шостої доби не відрізнялися від контрольних показників (табл. 2).

Отже, лізосомальні ферменти нейтрофілів сприяють збільшенню кількості метаболічно активних моноцитів в усі строки розвитку стрес-синдрому. Однак вплив на показники середніх величин метаболічної активності моноцитів обмежується тільки початковими стадіями розвитку стрес-синдрому.

Також за умов обмеженого надходження лізосомальних ферментів у кров при розвитку стрес-синдрому спостерігалося менш виражене підвищення фагоцитарної активності моноцитів (табл. 3). Це стосується перш за все показників фагоцитозу, які визначалися за допомогою тест-культури бактерій – фагоцитарного індексу, фагоцитарного числа, відсотка перетравлення та атракції моноцитів – усі вищезазначені показники у піддослідній групі тварин за умов стрес-синдрому були нижчими, ніж у контрольних тварин.

Більш низькій фагоцитарній активності моноцитів у піддослідній групі тварин сприяла й менш виражена оксидазна та пероксидазна активність моноцитів, про що свідчать показники НСТ-тесту – відсоток фагоцитуючих моноцитів (ВФМ), коефіцієнт фагоцитозу моноцитів (КФМ) (табл. 2) та середній цитохімічний коефіцієнт пероксидази моноцитів (табл. 1). В усі строки розвитку стрес-синдрому ці показники були нижчими у піддослідній групі тварин порівняно з контролем.

У піддослідній групі тварин після дії іммобілізації змінювалася й динаміка активності неспецифічних естераз – після іммобілізації у дослідній групі тварин на відміну від контролю не відбувалося активації неспецифічних естераз – спостерігалося тільки зниження їх активності, яке до того ж було більш вираженим, ніж у контролі (табл. ).

Отриманні результати дають підставу стверджувати, що лізосомальні ферменти нейтрофілів поряд з іншими загальновідомими стрес-реалізуючими системами беруть участь у регуляції функціонального стану моноцитів при розвитку стрес-синдрому.

висновки

Встановлено, що функціональний стан моноцитів за умов іммобілізаційного стресу залежить від вмісту в крові лізосомальних ферментів нейтрофілів.

Іммобілізаційний стрес підсилював катаболізм РНК у моноцитах на початку експерименту та активації синтезу РНК у подальші строки дослідження.

Іммобілізація активує дегідрогеназну, оксидазну, пероксидазну ферментні системи моноцитів, підвищуючи їх фагоцитарну здатність.

За умов іммобілізаційного стресу підвищується активність неспецифічних естераз моноцитів і їх участь у процесах обміну речовини.

Іммобілізація стимулює гранулоцитопоез у червоному кістковому мозку, що обумовлює нейтрофілію.

Дегрануляція та декатіонізація нейтрофілів є прямим доказом підвищення активації їх лізосомального апарата за умов іммобілізаційного стресу, унаслідок чого зростала активність лізосомальної кислої фосфатази в сироватці крові.

Експериментальне зменшення вмісту лізосомальних ферментів нейтрофілів у крові при розвитку стрес-синдрому поєднується з менш вираженою реакцією моноцитів на дію стрес-чинника – синтез РНК, активація ферментативних систем пероксидази, дегідрогеназ, оксидаз та неспецифічних естераз були менш вираженими.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ

ДИСЕРТАЦІЇ

Лунина Н.В., Степаненко В.В., Ушко Я.А. Лизосомальные ферменты нейтрофилов и функциональное состояние моноцитов при иммобилизационном стрессе //Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. – 2000. – №3. – С. 157 – 161.

Степаненко В.В. Залежність цитохімічних показників моноцитів від стану лізосомального апарату нейтрофілів при розвитку стрес-синдрому //Вісник Запорізького державного університету. - 2000. - №2. - С.224 - 228.

Степаненко В.В. Лізосомальні ферменти нейтрофілів та метаболізм РНК моноцитів при розвитку стрес-синдрому //Збірник наукових праць Луганського державного аграрного університету. - 2001. - №9. - С.54 - 58.

Лунина Н.В., Степаненко В.В. Влияние лизосомальных ферментов нейтрофилов на показатели НСТ-теста моноцитов при развитии стресс-синдрома //Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 2001. - №6. - С.73 - 82.

Луніна Н.В., Степаненко В.В., Коваль С.Б., Гончар О.А. Функціональний стан моноцитів і деякі його механізми регуляції при розвитку стрес-реакції //Фізіологічний журнал. - 2001. - Т. 47, №4. - С.30 - 35.

Степаненко В.В., Ушко Я.А. Регуляція фагоцитарної активності моноцитів лізосомальними ферментами нейтрофілів при розвитку стрес-синдрому // Збірник наукових праць Луганського державного аграрного університету. – 2001. - №13(25). – С.61-66.

Лунина Н.В., Степаненко В.В. Влияние лизосомальных ферментов нейтрофильных лейкоцитов на функциональное состояние моноцитов //Физиология развития человека. Материалы международной конференции посвященной 55-летию Института возрастной физиологии РАО (27-30 ноября 2000г.) – Москва: РАО Институт возрастной физиологии. – 2000. - С.282 – 283.

Степаненко В.В., Ушко Я.А. Вплив лізосомальних ферментів нейтрофілів на фагоцитарну активність моноцитів при формуванні стрес-синдрому //Тези Міжнародної наукової конференції студентів і молодих вчених “Актуальні проблеми клінічної і теоретичної медицини”. – Дніпропетровськ. - 2001. - С.61.

АНОТАЦІЇ

Степаненко В.В. Регуляція функціонального стану моноцитів лізосомальними ферментами нейтрофілів при розвитку стрес-синдрому. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за спеціальністю 03.00.13 – фізіологія людини і тварин. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2002.

Установлено існування функціонального зв’язку активності лізосомального апарата нейтрофілів периферичної крові та функціонального стану моноцитів на рівні цілісного організму при формуванні стрес-синдрому. На основі отриманих експериментальних даних доведено, що за умов розвитку стрес-синдрому лізосомальні ферменти нейтрофілів беруть участь у гуморальній регуляції функцій моноцитів. Зокрема, встановлено, що лізосомальні ферменти при формуванні стрес-синдрому підсилюють фагоцитарну активність моноцитів, підвищують показники інтегрального НСТ-тесту, впливають на метаболізм РНК та визначають активність детоксицируючої систем неспецифічних естераз та пероксидазну активність моноцитів.

Ключові слова моноцити, нейтрофіли, лізосомальні ферменти нейтрофілів, стрес-синдром.

Степаненко В.В. Регуляция функционального состояния моноцитов лизосомальными ферментами нейтрофилов при развитии стресс-синдрома. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата биологических наук по специальности 03.00.13 – физиология человека и животных. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко.- Киев, 2002.

Проведенные эксперименты показали, что моноциты периферической крови непосредственно вовлекаются в развитие стресс-синдрома, вызванного иммобилизацией подопытных животных.

Прежде всего это проявлялось в ускорении метаболизма РНК с преобладанием катаболических процессов в начальные сроки формирования стресс-синдрома и анаболических – в дальнейшем. Так же, после воздействия стрессора, изменялись и показатели НСТ-теста, фагоцитоза и пероксидазной активности моноцитов. Изменение этих показателей имели однотипную динамику: максимального значения показатель достигал на 4-е сутки после воздействия стрессора с последующим восстановлением до исходного уровня на 14-е сутки эксперимента. Повышение показателей НСТ-теста свидетельствует об активации дегидрогеназной и оксидазной активности в моноцитах, что, в свою очередь, наряду с повышением пероксидазной активности, способствовало повышению фагоцитоза в моноцитах.

Действие стрессора на организм подопытных животных приводило и к изменениям активности системы неспецифических эстераз: в начальные сроки эксперимента наблюдалось повышение их активности с последующим падением активности этих ферментов ниже доиммобилизационного уровня. К концу эксперимента фиксировалось восстановление показателей активности неспецифических эстераз.

Исследованиями также установлено, что развитие стресс-синдрома сопровождалось нейтрофилией и изменением функционального состояния лизосом нейтрофилов, которое проявлялось в их дегрануляции и выходом лизосомальных ферментов в кровь. Изменение функционального состояния моноцитов и лизосомального аппарата нейтрофилов имели прямо пропорциональную зависимость.

Зависимость функционального состояния моноцитов от уровня в крови лизосомальных ферментов нейтрофилов подтверждается искусственным ограничением поступления их в кровь при развитии стресс-синдрома методом селективной миелодепрессии.

У животных в условиях ограничения поступления лизосомальных ферментов нейтрофилов в кровь при действии стрессора происходило торможение синтеза РНК в моноцитах. Кроме этого, наблюдалось менее выраженное повышение показателей НСТ-теста, фагоцитоза и пероксидазной активности моноцитов, а также отсутствовала активация неспецифических естераз в начальные сроки развития стресс-реакции.

На основании полученных данных можно сделать вывод, что лизосомальные ферменты нейтрофилов в совокупности с общеизвестными стресс-реализующими системами участвуют в регуляции функционального состояния моноцитов при развитии стресс-синдрома.

Ключевые слова: моноциты, нейтрофилы, лизосомальные ферменты нейтрофилов, стресс-синдром.

Stepanenko V.V. Regulation of a functional state of monocytes by lysosomal enzymes of neutrophils at development of a stress-syndrome. – Manuscript.

The dissertation is submitted for conferring the scientific degree of Candidate of Biological Sciences in specialty 03.00.13 – physiology of man and animals. – Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2002.

The existence of functional connection of activity of neutrophil lysosomal apparatus of peripheral blood and functional condition of monocytes on the level of the entire organism while forming the stress-syndrome has been determined.

The results have proved that in the condition of developing the stress-syndrome, lysosomal enzymes take part in the regulation of monocytes function. It’s been also determined that, while forming the stress-syndrome, the lysosomal enzymes increase phagocytosis of monocytes, raise the indices of integral NBT-test, influence the RNA metabolism and determine the activity of nonspesific esterasis and also peroxidase activity of monocytes.

Key word: monocytes, neutrophils, lysosomal enzymes of neutrophils, stress-syndrome.