Київський національний університет
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка
На правах рукопису
Тащенко Алла Казимирівна
УДК 316.6
Специфіка соціалізації
учнівської та студентської молоді
за умов перехідного суспільства
(на матеріалах Криворізького регіону)
22.00.06 - соціологія культури, науки та освіти
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук
Київ- 2002
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі соціології
Криворізького державного педагогічного університету
Науковий керівник: –кандидат соціологічних наук, доцент
Лобанова Алла Степанівна,
Криворізький державний
педагогічний університет,
завідувач кафедри соціології.
Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор
Лукашевич Микола Павлович,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка,
професор кафедри галузевої соціології
кандидат соціологічних наук
Балакірева Ольга Миколаївна,
Український інститут соціальних досліджень
заступник директора, м. Київ;
Провідна установа –Інститут соціології НАН України, відділ
соціології культури, Київ.
Захист відбудеться “6” червня 2002 року о 16:00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д.026.001.30 у Київському національному
університеті імені Тараса Шевченка за адресою:
01017, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 314.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського
національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:
01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.
Автореферат розісланий “20” квітня 2002 року.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради
кандидат фіз.-мат. наук,
доцент А.П.Горбачик
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається, з одного боку, діями глобальних процесів, що відбуваються у світі і впливають на перебіг соціального життя, на соціалізацію підростаючих поколінь. Йдеться, перш за все про радикальні зміни в освітянському просторі, які пов’язані з інформатизацією та комп’ютеризацією всіх сфер життя людини, і зокрема системи освіти. Характер і міра цих глобальних впливів на процес соціалізації у тій чи іншій країні обумовлені сукупністю і своєрідністю політичних, соціально-економічних та духовних факторів в кожній країні, які визначають іншу сторону впливів на перебіг соціалізації.
Для сучасної України проблеми соціалізації молоді, учнівської та студентської зокрема, актуалізуються під впливом особливостей перехідного періоду, що переживає українське суспільство. Як констатують соціологи, кризові явища в Україні торкнулися не тільки політичної та економічної сфери, але й духовної та соціальної, що значно ускладнило процес адаптації всього населення в цілому, а особливо молоді, яка вчиться, до трансформації соціуму. Становлення України як незалежної і самостійної держави спричинило поруч із конструктивними явищами - деструктивні процеси, які негативно вплинули як на свідомість, так і на соціалізацію підростаючого покоління. Тому і виникає гостра потреба осмислення тих її характеристик, що проявляються через знаходження духовної самостійності підлітка або молодої людини як особистості та підвищення її соціальної активності, через творче освоєння нею досвіду інших людей та вироблення на цій основі індивідуального досвіду та досягнення соціальної зрілості. А також через формування молоддю, яка вчиться, вибіркового, критично осмисленого, творчого напрямку цього процесу, через її соціальне дозрівання до рівня вимог, які ставить перед нею життя, час, суспільство - з одного боку, та внутрішня логіка формування індивідуальності - з іншого.
Відомо, що результати індивідуальної діяльності все більш впливають на ефективність практики перетворення умов суспільного буття. Від ступеню соціальної зрілості учнівської та студентської молоді залежить рух суспільства шляхом прогресу. Адже суспільні відносини існують як форми діяльності і поведінки конкретних людей. Соціальні ж якості конкретних індивідів, що проявляються в процесі їх взаємодії, визначають властивості суспільної системи. Тому успішність здійснення процесу соціалізації підростаючого покоління буде значною мірою визначати подальший розвиток суспільства. І подолання суспільної кризи та розбудова оновленої України пов’язується саме з молоддю, яка, з одного боку, стала заручником кризової ситуації, з іншого - надією на увільнення від
кризи.
Процес включення нового покоління в суспільні структури та суспільні відносини охоплює широке коло проблем і складає предмет підвищеного інтересу для суспільства в будь-який період його розвитку, оскільки старше покоління вимушено передавати долю країни в руки молодого покоління. В визначальні моменти історії така зацікавленість підвищується в багато разів, тому що боротьба нового зі старим може бути успішно завершена в тому числі юними членами суспільства, які вільні від тиску традиційних нормативних уявлень. Але молодь, разом з цим, є і осередком самих гострих проблем нашого суспільства. Притаманні йому протиріччя дуже часто, до речі в крайніх формах проявляються саме у молодіжному середовищі. Отже дослідження характеру і особливостей адаптації молоді до нових суспільних відносин, дозволить на нашу думку завчасно виявити явища, які лише починають вплітатись в тканину суспільного буття. Адекватне осмислення сукупності молодіжних проблем, зокрема в індустріально розвинутих регіонах сприятиме, в свою чергу, адекватному відтворенню моделі певного процесу для наступного прогнозування тенденцій, що виявляться в історичній перспективі, створенню наукового підґрунтя для розробки і прийняття ефективних соціально-управлінських рішень. Отже актуальність дослідження проблем соціалізації учнівської та студентської молоді в Україні зумовлена специфікою сучасних процесів соціокультурного розвитку, що мають відношення як до світової спільноти в цілому, так і для окремо взятих соціальних груп та індивідів. Актуальність теми дослідження підтверджується також порівняльним аналізом наукових джерел з проблем соціалізації.
Ступінь наукової розробки теми. Проблеми соціалізації індивіда розроблялися у вітчизняній та зарубіжній соціології та соціальній філософії. В соціологічних і філософських працях представлено процес осмислення соціалізації індивіда, її особливостей, внутрішніх і зовнішніх факторів, умов проходження. Проблемам соціального становлення людини присвячено багато праць, починаючи із зародження людської цивілізації і до наших днів. Витоки сучасних соціологічних теорій соціалізації були закладені в роботах Г.Тарда, який розглядав соціалізацію та інтерналізацію як процеси соціальної взаємодії; Т.Парсонса, який досліджував соціалізацію як процес інтеграції індивіда в соціальну систему шляхом засвоєння соціальних норм. Окрім того, Ч.Х.Кулі розумів соціалізацію як процес створення свого “дзеркального Я” на основі множини взаємодій людини з оточуючим середовищем; З.Фрейд розглядав соціалізацію як конфлікт індивіда із суспільством; Ж.Піаже започаткував когнітивну теорію соціалізації; Е.Еріксон запропонував теорію соціалізації через подолання криз протягом всього життя індивіда; Л.Колберг вивчав пріоритетність морального в процесі соціалізації.
Питання про розуміння природи людини, її існування і розвитку, виховання і самовиховання підростаючого покоління аналізується в роботах Б.Г.Ананьєва, Г.М.Андрєєвої, П.І.Божовича, Л.П.Буєвої, Л.С.Виготського, А.Г.Здравомислова, С.М.Ковальова, І.Т.Фролова, С.Л.Рубінштейна та ін.
Проблеми соціалізації індивіда широко аналізуються в працях вітчизняних авторів (Р.А.Арцішевський, В.П.Андрущенко, І.Д.Бех, Є.К.Бистрицький, Л.В.Бондаренко, В.І.Войтко, В.Л.Василенко, Г.І.Волинка, В.І.Волович, Г.І.Горак, В.С.Горський, Л.В.Губерський, Н.В.Дьяченко, І.А.Зязюн, В.Г.Кремень, М.П.Лукашевич, В.В.Москаленко, М.І.Михальченко, І.Ф.Надольний, С.В.Пролєєв, В.С.Пазенок, М.Ф.Тарасенко, О.К.Шевченко, В.І.Шинкарук та ін.). В працях цих вчених розкриваються аспекти формування особистості в цілому або її окремих властивостей, розглядається діалектика суспільних відносин і розвитку людини, соціальна активність особистості як умова розвитку суспільних відносин. Важливе місце відводиться думці про необхідність цілеспрямованої практичної роботи з проблем гармонізації способів задоволення матеріальних і духовних потреб людей.
Так, Р.А.Арцішевський, Є.К.Бистрицький, Г.І.Горак, В.С.Горський, Н.В.Дьяченко, І.Ф.Надольний, О.К.Шевченко та ін. трактують проблему соціалізації в широкому, соціально-філософському та гуманістичному плані.
І.С.Кон, Є.В.Лазоренко, М.П.Лукашевич, Г.В.Осипов, Р.Г.Яновський та ін. досліджували тлумачення поняття соціалізації індивіда та розглядали його зміст як сукупність всіх соціальних, культурних, педагогічних та психологічних процесів, що на протязі всього життя впливають на формування та розвиток особистості.
Проблему соціалізації індивіда з боку її окремих аспектів, як то розвиток внутрішнього світу та духовних потреб особистості, її направленість та зорієнтованість розглянуто в працях В.П.Андрущенка, О.А.Донченка, А.Г.Здравомислова, О.Г.Злобіної, І.С.Кона, І.Ф.Надольного, В.О.Тихоновича та ін.
Методолого-методичним підґрунтям для розробки програми соціологічного дослідження стали праці В.І.Воловича, І.М.Гавриленка, Н.В.Паніної, В.І.Паніотто, М.М.Чурілова, В.О.Ядова.
Тож поняття соціалізації досить глибоко та осмислено розроблено як в працях зарубіжних, так і вітчизняних дослідників. Разом з тим, більшість з наявних досліджень зорієнтовано на розгляд проходження процесу соціалізації у відносно стабільні періоди розвитку суспільства і недостатньо уваги приділяється розгляду соціалізації, особливостям його змісту та механізмам здійснення у періоди нестабільності та кризи. Особливо в індустріально розвинутих регіонах, які мають свою специфіку соціально-психологічних відносин.
Тому, враховуючи особливості розвитку сучасного українського суспільства, очевидною є нагальна потреба дослідження інноваційних моделей соціалізації, виявлення обставин та факторів, що вносять новий зміст у процеси становлення та розвитку особистості, впливають на механізми його здійснення як в Україні загалом, так і в окремих регіонах.
Недостатня повнота і системність досліджень проблеми соціалізації та необхідність розробки підходів до її сьогоденного осмислення обумовили та визначили тему дисертаційного дослідження, його мету і завдання.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою науково-дослідної роботи (НДР) “Проблеми адаптації населення України до трансформації суспільних відносин”, що виконувалася кафедрою соціології Криворізького державного педагогічного інституту (КДПІ) протягом 1995-2000 рр. і була затверджена вченою радою КДПІ 07 грудня 1995 р. (протокол № 5). Роль автора полягала в участі щодо отримання первинних соціологічних даних, їх аналізу за допомогою ЕОМ та в здійсненні наступної інтерпретації результатів НДР.
Мета і завдання дисертації. Метою даного дослідження є виявлення сутності та особливостей процесу соціалізації учнівської та студентської молоді за умов перехідного періоду українського суспільства, визначення актуальних питань щодо цього процесу та пошук шляхів його оптимізації.
Зазначена мета передбачає необхідність постановки та розв’язання таких завдань:
1) обґрунтувати поняття ”соціалізація індивіда” і виявити його зв’язок з іншими поняттями та категоріями соціології, зокрема в контексті трансформації суспільних цінностей, пов’язаних із глобалізацією суспільних процесів;
2) виявити основні чинники соціалізації молоді, взаємозв’язок внутрішніх і зовнішніх чинників у даному процесі, необхідні і достатні умови здійснення соціалізації;
3) дослідити специфіку впливу суспільних перетворень на процеси соціалізації молоді, яка навчається;
4) розкрити особливості механізму соціалізації молоді, яка навчається в період зміни суспільних цінностей;
5) здійснити типологізацію моделей соціалізації сучасної української молоді, яка навчається;
6) визначити головні труднощі у здійсненні процесу соціалізації молодих людей у сучасній Україні;
7) виявити шляхи нейтралізації негативних наслідків кризових явищ на вибір молоддю своєї життєвої позиції та життєвих пріоритетів;
8) визначити головні соціально-психологічні принципи взаємодії молоді з іншими соціальними групами;
9) розробити адекватні підходи до регулювання процесів соціалізації молоді, що навчається за сучасних умов.
Об’єктом дослідження є сучасна учнівська та студентська молодь Криворізького регіону.
Предмет дослідження – це процес соціалізації учнівської та студентської молоді за умов оновлення (трансформації) суспільних відносин у сучасній Україні.
Для розв’язання поставлених завдань використано як теоретичні, так і емпіричні методи дослідження: а) теоретико-методологічну базу дисертації становлять концепції та ідеї класиків світової соціології щодо сутності процесу соціалізації в поєднанні із сукупністю методів філософського, соціально-психологічного, загальнонаукового (системний підхід, порівняльний аналіз) пізнання та б) суто соціологічних методів дослідження соціальних явищ, що необхідні для отримання первинних даних: анкетне опитування молоді, вивчення документів щодо молодіжних правопорушень, інтерв’ю з вчителями; та методи для обробки й аналізу соціологічних даних: дисперсійний аналіз, регресивний аналіз, контент-аналіз даних.
Емпірична база та етапи дослідження. Емпіричною базою є панельне соціологічне дослідження, яке проводилося протягом 1995 - 2000 рр. у м. Кривий Ріг. Вибірка - 1200 респондентів. Репрезентативна за віком, статтю та місцем навчання. Вибірка багатощаблева комбінована, серійна, ймовірнісна. Перший щабель - вибір навчальних закладів, другий щабель - відбір одиниць спостереження. Шляхом власне-випадкового відбору було обрано середні школи № 1, 84, 103, 121, Центрально-міський ліцей, Новопільську середню школу Жовтневого району Дніпропетровської області. ПТУ № 37, 45, 14. Горноекономічний, Горномеханічний, Політехнічний технікуми. А також Криворізький державний педагогічний університет, Криворізький державний економічний університет та Криворізький філіал Славінського інституту ділового адміністрування (приватний учбовий заклад). Ознакою серії вибірки обирався навчальний заклад (учні середніх шкіл, студенти технікумів і училищ, студенти вузів). Анкета складається з 24 блоків питань, а також соціально-демографічного блоку.
У роботі використані статистичні матеріали районних та міських державних адміністрацій, а також матеріали конкретно-соціологічних досліджень, проведених як автором, так і науковцями кафедри соціології Криворізького державного педагогічного університету, а також опублікованих у періодичних виданнях.
Наукова новизна дисертаційного дослідження соціалізації учнівської та студентської молоді за умов трансформації суспільних цінностей полягає в наступному:
удосконалено розуміння поняття “соціалізація” шляхом здійснення додаткової теоретичної інтерпретації та емпіричної верифікації, що базується на теоретичному обґрунтуванні соціально-психологічної сутності поняття та визначається сучасними особливостями періоду трансформації суспільних цінностей і соціальних відносин, а отже полягає в поєднанні традиційного та інноваційного підходів (с. 40-60);
уточнено специфіку основних чинників соціалізації молоді в перехідних умовах (с. 89-104);
ієрархізовані зовнішні соціальні фактори, зокрема встановлена їх певна упорядкованість, починаючи з матеріальних умов життя (c. 74-82), а далі навіювання засобами масової інформації молодіжного стилю життя (с. 91-104) та принципи взаємовідносин між людьми (с. 94-104);
доведено, що в умовах кризи, порушується механізм соціалізації молоді, яка навчається, набуваючи для її значної частини псевдоадаптаційного характеру, який виявляється у відповідних поведінкових моделях (с. 113-115);
вперше на основі співвідношення між декларованими та реальними суспільними цінностями молоді, що навчається, розроблено три моделі проходження процесу її соціалізації за умов перехідного суспільства: суспільно-адекватна, суспільно-неадекватна і псевдосоціалізація (с. 120-137);
дістало подальшу аргументацію розуміння впливу на успішність проходження процесу соціалізації молоді, що навчається, система основних чинників (с. 74-81, 93-103);
вперше здійснено систематизацію сучасних молодих адаптантів через виділення типів та здійснена їх подальша субординація: ціннісні раціоналісти (с. 124-127), ціле-раціоналісти (с. 127-132), ситуативні раціоналісти (с. 133-137);
удосконалено розуміння механізму наслідування молоддю соціального досвіду за перехідних умов шляхом розгляду вперше таких форм і поведінкових моделей: наслідування-девіація, наслідування-повчання, наслідування-опіка, наслідування-“сам на сам” (с. 110-113);
запропоновано шляхи оптимізації процесу соціалізації молоді, що навчається, з урахуванням специфіки сучасних кризових явищ і ціннісних орієнтацій молоді (с. 169-179).
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій є наслідком застосування методологічно обґрунтованих висхідних теоретичних положень, а також адекватних меті і завданням методів проведення емпіричного етапу соціологічних досліджень: анкетування підлітків і молоді, які навчаються (додаток B); формалізований аналіз стану правопорушень за 1995-2000 роки, що здійснені підлітками й молоддю, які навчаються у Криворізькому регіоні; інтерв’ю з учителями щодо проблем удосконалення виховної роботи серед підростаючого покоління; та відповідними зазначеними вище методами обробки та аналізу соціологічних даних. Характеристики якості емпіричного матеріалу є наслідком обсягу вибірки (1200 респондентів) та її репрезентативності за віком, статтю та місцем навчання респондентів. Вибірка багатощаблева. Перший щабель - вибір навчальних закладів, другий щабель - відбір одиниць спостереження. Шляхом власне стохастизованого відбору було визначено середні школи № 1, 84, 103, 121, Центрально-міський ліцей, Новопільську середню школу Жовтневого району Дніпропетровської області, ПТУ № 37, 45, 14, Горноекономічний, Горномеханічний, Політехнічний технікуми, а також Криворізький державний педагогічний університет, Криворізький державний економічний університет та Криворізький філіал Славінського інституту ділового адміністрування (приватний учбовий заклад).
Наукове і практичне значення роботи обумовлене роллю, яка належить соціалізації молоді, що навчається, в розвитку й динаміці перебігу соціально-економічних, політичних, духовно-культурних процесів у світі та країні, впливом, який вони справляють на її зміст і характер. Одержані результати дозволять уточнити понятійний апарат соціології, більш конкретно врахувати діалектику зовнішніх та внутрішніх факторів процесу соціалізації, визначити практичні шляхи підвищення ефективності соціалізації молоді, що вчиться. Матеріали дисертації можуть бути використані як теоретичне підґрунтя для розробки урядових програм, законодавчих актів щодо створення належних соціальних умов для соціалізації підлітків і молоді в кризових умовах, а також для відповідної корекції системи виховної роботі.
Матеріали дослідження дозволять скорегувати та удосконалити викладання таких соціологічних курсів як “Соціологія особистості”, “Соціологія виховання”, “Соціологія молоді”, а також має бути використана для створення нового курсу з галузевої дисципліни “Соціалізація молоді за умов соціальної трансформації суспільства”.
Апробація роботи. Основні положення дисертації були представлені на наукових конференціях: “Проблеми соціальної діагностики в перехідний період” /Кривий Ріг, 1996/; “Духовність та злагода в українському суспільстві на перехресті тисячоліть” /Київ, 1999/; “Суспільне життя Криворіжжя на межі тисячоліть: стан, тенденції, перспективи розвитку” /Кривий Ріг, 2000/; “Маркетинг: теорія й практика” /Ялта, 2000/; “Харківські соціологічні читання - 2001” (Харків, 2001); “Інформоенергетичні технології адаптаційних процесів життєдіяльності на початку ІІІ-го тисячоліття” /Кривий Ріг, 2001/; основні ідеї дослідження були викладені у доповіді на тему: ”Молодь Криворіжжя: штрихи до соціального портрету” - на засіданні Ліги інтелігенції Криворіжжя (громадській організації вчених і науковців).
Публікації за темою дисертації здійснені у 4-х фахових виданнях та в 5-и інших наукових збірках.
Особистий внесок здобувача в єдиній публікації, що підготовлена в співавторстві [4], полягає у висуненні як ідеї щодо псевдоадаптаційного характеру проходження процесу соціалізації молоді, що навчається за умов перехідного суспільства, так і ідеї про специфічні зміни у характері співвідношення між основними формами соціалізації, що виявляються у відповідних поведінкових моделях. Також авторським є визначення механізму наслідування соціального досвіду через специфічні форми.
Структура та обсяг дисертації зумовлені метою й основними завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, поділених на підрозділи, висновків і списку використаних джерел (200 найменувань), основна частина дисертації має 147 сторінок, в цій частині наведені 12 таблиць та 3 ілюстрації, окрім зазначеного ще є 4 додатки, які займають 48 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі викладена загальна характеристика дослідження, обґрунтована актуальність теми, показано ступінь її розробленості, сформульовані об’єкт, предмет, мета й завдання дослідження, визначені методологія, методика та емпірична база дослідження. Викладені основні положення, які розкривають новизну роботи, а також показане її теоретичне й практичне значення, шляхи апробації результатів.
В першому розділі “Процес соціалізації учнівської та студентської молоді як об’єкт соціологічного розгляду” відбувається методологічне обґрунтування соціалізації як суспільствознавчої категорії, теоретичне осмислення поняття ”соціалізація індивіда” як соціологічної категорії у контексті трансформації суспільних цінностей, пов’язаних із глобалізацією суспільних процесів.
В умовах становлення й розвитку державності України відбувається руйнація традиційних соціально-регулятивних механізмів, порушення погодженості соціальної взаємодії, що ускладнює проходження соціалізаційних процесів молоді. З метою більш різнобічного вивчення й аналізу проблем соціалізації молоді, що вчиться, в умовах реформування суспільства, в дисертації розглянуті основні підходи до розуміння структури та механізму процесу соціалізації, а також здійснена характеристика його форм.
В дисертації підкреслено, що соціалізація являє собою сукупність всіх соціальних і психологічних процесів, за допомогою яких індивід засвоює систему знань, норм і цінностей, що дають можливість йому функціонувати як повноправному громадянину суспільства. Вона включає в себе не тільки усвідомлені, контрольовані, цілеспрямовані впливи, але й стихійні, спонтанні процеси, які так чи інакше впливають на формування особистості. Огляд різних точок зору на процес соціалізації дозволяє визначити загальні риси, що свідчать про значний збіг у розумінні сутності та змісту поняття соціалізації у різних авторів. Узагальнюючи визначення поняття ”соціалізація”, їх можна звести, на нашу думку, до таких тез:
по-перше, поняття ”соціалізація” використовується для позначення суспільних дій, які прямо чи опосередковано впливають на розвиток структури особистості. На цьому рівні воно аналогічне класичному педагогічному поняттю ”виховання”;
по-друге, для позначення розвитку особистості, оскільки вона визначається факторами оточуючого середовища, й тому на цьому рівні поняття “соціалізація” перетинається з класичним психологічним поняттям ”розвиток”;
по-третє, для позначення процесу передачі суспільних цінностей, норм та зразків поведінки, завдяки яким соціальна система має змогу відтворювати себе у своїх істотних характеристиках, а індивід перетворюється в потенційно здатний до соціальної дії людський суб’єкт. З цієї точки зору поняття ”соціалізація” знаходить місце в класичній соціологічній концепції усуспільнення людської природи.
Аналіз основних підходів щодо визначення структури соціалізації, свідчить про те, що оскільки процес соціалізації здійснюється в межах певного суспільства та часу, то зміст його стадій, їх значення і питома вага, особливості дії механізмів, вплив тих чи інших соціальних інститутів є історично конкретними і змінюються в залежності від рівня соціально-економічного розвитку суспільства.
Безпосередньо пов’язані з ознаками того суспільства, в якому відбувається процес соціалізації також характеристики і форми соціалізаційної діяльності, які залежать від умов, цілей, можливостей, об’єктивних характеристик соціуму і суб’єктів соціалізації й можуть бути різними у своїй історично-визначеній конкретизації. В дисертації здійснюється класифікація форм соціалізації, серед яких найбільш характерними для соціалізаційного процесу в умовах сучасного українського суспільства є такі форми як: первинна і вторинна, формальна і неформальна, в сфері освіти - навчання, виховання і освіта, спеціалізована і стихійна, індивідуальна й тотальна, адаптаційна та інноваційна, а також суспільно-адекватна, суспільно-неадекватна і псевдосоціалізація, які виділені на основі співвідношення між інноваційною і традиційною, нормативною та реальною системами цінностей, функціонуючих в суспільстві.
Специфіка розвитку українського суспільства втілюється у визначенні його як “посткомуністичного суспільства, що трансформується”, тобто знаходиться у перехідному стані, коли не втрачається традиційний механізм регуляції соціальних процесів, проте його функціонування позбавлене ціннісної визначеності, чітких орієнтирів суспільного й особистісного розвитку. З метою більш різнобічного вивчення й аналізу проблем соціалізації молоді в умовах реформування суспільства, процес соціалізації розглядається в діалектичній єдності з процесами самореалізації, самодіяльності, а на рівні поколінь - з процесом ювентизації, що визначається як процес внесення молоддю змін у суспільні відносини. Оскільки в періоди переходу від одного історичного типу суспільства до іншого розвиваються принципово нові соціальні відношення, які засвоюються молодим поколінням швидше, ніж іншими поколiннями, бо вони не встигають ними оволодiти. Відбувається послаблення механізму соціального контролю за даним процесом, i поступово зростає чисельність опозиційно налаштованої частки населення відносно форм життєдіяльності та соціокультурним цінностям, які склались. Саме в умовах перехідного суспільства набуває актуальності інноваційний підхід до розуміння молоді як реальної соціальної групи, визначальною ознакою якої є власні інтереси і цілі, а методи їх досягнення не завжди співпадають із традиціями існуючого суспільства. Молоді, в силу її менш слабкого зв’язку з соціальним досвідом попередніх поколінь, вдається стати однією з домінуючих інноваційних соціальних сил, які забезпечують процес трансформації соцiєтальних структур суспiльства.
З набуттям молоддю суб’єктивності в міру самоідентифікації, самоусвідомлення своїх інтересів, зростання її організованості підвищується значимість інтегрованих соціологічних підходів до визначення молоді, які поєднують біологічні, демографічні і соціокультурні характеристики молоді в межах генераційно-культурного й інноваційного підходів з урахуванням реляційної концепції часу.
Таким чином, аналізуючи процес соціалізації молоді, що вчиться, зроблені такі висновки щодо нього як об’єкту соціологічного розгляду:
1. Соціалізація як суспільствознавча категорія являє собою процес соціального, духовного, інтелектуального, психологічного розвитку особистості в діалектичному взаємозв’язку із соціумом. Під час соціалізації індивід, взаємодіючи із зовнішніми соціокультурними і матеріальними умовами, виробляє особистісну нормативно-ціннісну систему, яка може реалізовуватися в повсякденному житті повністю, а може змінюватися разом із переходами від однієї життєвої фази людини до іншої. Тому сутність і структура компонентів процесу соціалізації з часом може змінюватися в залежності від психологічної структури особистості, а також стану і проблемності соціального середовища, в якому діє індивід. Особливо це стає помітним у сучасному індустріально розвинутому регіоні з цілком певною промисловою орієнтацією, який спіткала економічна криза. Невипадково постає гостра необхідність всебічного соціологічного дослідження особливостей процесу соціалізації молоді, яка вчиться, в індустріально розвинутих містах.
2. Сутність соціологічного підходу до розуміння структури та механізму соціалізації визначається:
- по-перше, специфікою взаємозв’язку молоді, як суб’єкта соціальних взаємовідносин, з іншими соціальними групами та спільнотами;
- по-друге, характером впливу як соціокультурного середовища на формування у молоді, яка вчиться, так і нормативно-ціннісної системи, що стає основою особистісної життєвої позиції молодої людини;
- по-третє, ступенем науково-технічного прогресу, який суттєво прискорює процес соціалізації молоді шляхом її залучення до загально цивілізаційних процесів соціалізації.
3. Молодь як найбільш динамічна соціально-демографічна група, в силу її менш слабкого зв’язку з соцiальним досвiдом попереднiх поколiнь та наявності мобільних, доступних способів і механізмів сприйняття й відтворення, стає однією iз домiнуючих iнновацiйних соцiальних сил, якi забезпечують процес трансформацiї соцiєтальних структур суспiльства, що виводить молодь на новий рівень її інноваційності по відношенню до суспільного розвитку.
У другому розділі “Механізм соціалізації учнівської та студентської молоді за умов суспільства перехідного типу” розглянуті соціально-економічні умови як провідний чинник соціальної адаптації та інтеріоризації молоді, що навчається, а також особливості впливу агентів соціалізації на процес соціального становлення молоді в за умов трансформації суспільства..
За часи здійснення реформ молодь завжди переживає відчуження не тільки від держави, але й від усього суспільства в цілому; що стосується такого відчуження молоді в українському суспільстві, то основними його гранями, відзначає дисертант, виступають: в соціально-економічній сфері - істотне поширення хронічного безробіття і соціальної незахищеності; в політичній - прагнення до самореалізації, з одного боку, і нігілізм, відсутність інтересу до суспільно-політичного життя і діяльності, з другого боку,; в духовній - прагнення до самореалізації і одночасно криза свідомості, небажання займатися розвитком свого інтелекту, самовдосконаленням. Практика свідчить, що має місце відрив деякої частини молоді від своїх історичних коренів, а часом і втрата духовних орієнтирів загалом. Оскільки формування світогляду молоді в Україні відбувається у вищезазначених умовах, то зрозуміло, наскільки цей процес є складним, багато в чому суперечливим і таким, що важко прогнозується. В суспільстві перехідного періоду є явища й процеси, що суттєво відрізняються від тих, котрі притаманні стабільним суспільствам. Вони пов’язані як з економічними, політичними, так й соціальними трансформаціями, але всі вони без винятку стосуються проблем життєдіяльності людини, створюють далеко не завжди комфортні умови для молоді щодо проходження соціалізаційного процесу. Розуміння проблем соціалізації молоді, на нашу думку, пов’язано з двома моментами: визначенням тих завдань, які доводиться вирішувати молоді, а також аналізом соціально-економічних змін, на фоні яких відбувається її соціалізація, зокрема, особливостей перехідного періоду. Аналіз впливу соціально-економічних умов як провідного чинника в проходженні соціалізаційних процесів молоді, що вчиться, свідчить про те, що соціально-економічні умови сучасного українського суспільства значно ускладнюють проходження процесів соціального становлення молоді, що вчиться. Ринкові відносини розширили можливості молодих людей, дали простір широкому спектру ідей і ціннісних орієнтацій, сприяють свободі їх вибору, проте їх реалізація напряму залежить від матеріальних ресурсів. Тому низький рівень матеріальної забезпеченості більшості молодих людей стає для них головною проблемою. 72% молоді, що вчиться, назвали низький матеріальний рівень життя основною перешкодою на шляху реалізації своїх можливостей. У зв’язку з цим 42% опитаної молоді не бачать реальної перспективи для реалізації свого особистого розвитку, що значно підвищує еміграційні настрої серед молодих людей.
Достатній рівень матеріальної забезпеченості значно розширює можливості молодих людей, позитивно впливає на їх світосприйняття, додає життєвої впевненості. Проте, наявність майже однакової частки молодих людей (40% та 50%), які не відчувають ритму життя і лише пристосовуються до нього серед молоді як з “відмінною”, так і з ”поганою” самооцінкою матеріального становища, свідчить про те, що економічна криза є важливим чинником, але не єдиною причиною ускладнень, що виникають в процесі соціалізації молоді, що підтверджується і досвідом інших країн. Стан аномії ціннісної системи українського суспільства – це другий важливий фактор, що робить проблемним процес засвоєння соціального досвіду і ускладнює процеси соціального становлення молоді, яка навчається.
Неможливо розраховувати на успішне проходження соціалізаційних процесів молодого покоління, без певної ідейної єдності в суспільстві. Декілька поколінь утворюють певний соціальний простір, його об’єм, глибину та багатоманітність зв’язків і проявів, збільшують кількість ступенів свободи у використанні соціального досвіду. Розрив між поколіннями позбавляє молодь можливості зв’язку з носіями живого соціального досвіду. Одне покоління задає свою площину, різко скорочуючи соціальні можливості та напрямки їх проявів.
Соціологічний підхід до вивчення проблеми соціалізації в умовах оновлення соціальних інститутів полягає у з’ясуванні взаємозв’язку соціальних структур і процесу формування у молоді, яка навчається, нормативно-ціннісної системи та особливостей її реалізації у повсякденному житті. Дослідження особливостей впливу агентів соціалізації на процес соціального становлення молоді в умовах трансформації суспільства показав, що серед провідних чинників здобуття знань, що формують уявлення молоді про людину, суспільство і соціальні відносини, найвпливовішими були визнані такі: сім’я (62%), друзі (32%), телебачення (20%), школа (19%), вулиця (15%), художня література (11%), власний досвід (10%).
Сім’я залишається основним інститутом соціалізації молодого покоління, бо зберігає традиційні основи стійкості і стабільності суспільства та забезпечує усталеність стосунків з навколишнім світом. Сім’я орієнтує молоду людину на засвоєння соціального досвіду через систему цілеспрямованих засобів, сприяє формуванню нормативної системи цінностей, спрямовує її на бачення ринкових перетворень крізь призму цивілізованих відносин, в основі яких лежить особиста відповідальність і компетентність. Разом з тим сім’я і навчальні заклади не сприяють в достатній мірі адаптації молоді до проблем сучасного суспільного життя. Молодь усвідомлює невідповідність між “вивченими” знаннями і цінностями та реальним життям, тому в процесах соціального становлення молоді підвищується роль і значення таких факторів стихійного впливу як однолітки і вулиця, які, з одного боку призводять до сприйняття ринку як засобу власного збагачення і є підґрунтям девіантної поведінки молоді, але з другого - за допомогою яких молодь намагається конкретно вирішити проблеми свого внутрішньогрупового виживання.
За умов сучасного українського суспільства потужним засобом соціалізації стають засоби масової інформації, які значно розширюють межі інформаційного простору, властивого попередньому поколінню. Цей простір стає соціалізуючим середовищем. ЗМІ створюють у суспільній свідомості нові взірці діяльності і соціальної взаємодії і на їх основі консолідують певні форми діяльності. Завдяки своїй поширеності і доступності ЗМІ значною мірою впливають на визначення репертуарів життєвих сценаріїв та поведінкових стилів молодих людей.
Важливим фактором, що забезпечує успішну соціалізацію є формування молодої людини як активного суб’єкта суспільного життя. Дійсне ж засвоєння індивідом соціального досвіду, включає в свою структуру момент активного пристосування до оточуючого світу не тільки в колі сім’ї чи стінах школи, але в першу чергу поза їх межами, адаптацію як “автоматичне” виховання визначених соціальних навичок у зв’язку з постійним перебуванням індивіду у певному соціальному середовищі зі своїми специфічними цінностями, нормами, взірцями. Тому кроки соціалізаційної діяльності мають узгоджувати “базисний світ”, набутий завдяки первинній соціалізації, з конструктами оточуючого суспільного світу через соціалізацію вторинну. В умовах же сучасного українського суспільства засвоєння стереотипів поведінки відбувається через інститути соціалізації, які скоріш відокремлені один від одного, ніж навпаки, бо виступають як конкуруючі між собою утворення, і до того ж знаходяться у нерівних умовах для розповсюдження свого впливу. Це заважає молоді зорієнтуватися і визначити своє місце в оточуючому світі, впевнено почуватися в житті.
Молода людина, здійснюючи організацію своєї діяльності в соціальному просторі і часі, еволюціонує разом із суспільством. Передача в процесі соціалізації суспільного досвіду та знань не тільки уподібнює індивіда групі, що складає інтерес останньої, а й дозволяє йому використовувати цей символічний капітал у власних інтересах. Така подвійність відбиває поєднання конкретних напрямків соціалізації: по-перше, формування індивідуальністю власного зразка, з’ясування своєї ідентичності і, по-друге, самоототожнення з оточенням - іншими людьми, групою, ціннісними моделями.
Доки відбувається історична реконструкція та інтерпретація минулого нашої країни, того реального життєвого соціального досвіду, який може бути оцінений і відтрансльований до молоді, поле історичної самоідентифікації української молоді, на нашу думку, складається з декількох складових. З одного боку це українська народна культура, трансляція якої відбувається завдяки мистецтву. Але марно розповідати про бувальщину, щоб на її основі формувати чи транслювати культуру, оскільки не залишилось реальних носіїв цих відносин, бо вона вже є так би мовити віртуальною соціальною реальністю. По-друге, -- це реальний пострадянський український простір, з конкретними носіями соціальності, досвід яких іноді заперечується, а тому і не працюють традиційні соціалізуючі механізми. По-третє, це “світле європейське майбутнє України”, яскраво змальоване ЗМІ і відтворене життєдіяльністю “нових українців”. Тому, розглядаючи процеси самоідентифікації української молоді, потрібно сказати, що і в суспільній, і в індивідуальній свідомості молодих людей проходять різнопланові процеси.
Так за умов, коли в суспільстві зводиться нанівець дія “загального ціннісного мінімуму”, коли суспільство не може надати “схвалений перелік” потрібних здібностей та шляхів їх реалізації, які б були запорукою досягнення успіху в житті, визначення власного “Я” через “Інших” втрачає свою якість гаранта успішного проходження соціалізації. Тому крізь руїни попередньої ідеологічної доктрини в українському суспільстві пробивають собі шлях західні концепції соціалізації, які мають своєю світоглядною основою егоцентричну парадигму, яка спрямовує на піднесення індивідуальності особистості в структурі людських цінностей. В даних конкретних соціологічних досліджень простежується тенденція на право ствердження молоддю власної індивідуальності. Але відсутність ідеалу призводить до кризи ідентифікації, бо людина втрачає усвідомлення свого призначення в суспільстві. Такий стан породжує почуття невпевненості і стурбованості, психоматичні синдроми, депресії. Тому відсутність в молодіжній свідомості ідеалу часто замінюються поклонінням кумирам шоу-бізнесу чи спорту, тоді прикладом для наслідування стають цінності успіху, втілені у образі відомої людини.
За умов суспільства, що трансформується, на думку дисертанта, наслідування відбувається у вигляді таких форм: наслідування-девіація, наслідування-повчання (наставництво), наслідування-опіка, наслідування-“сам на сам”.
За умов життя будь-якого суспільства людина визначає власне ”Я” через суспільну взаємодію, поступово, розширюючи межі свого співвідношення з “Іншими”. Цей процес в соціології подається як послідовна зміна життєвих фаз, кожна з яких має різне значення в процесі соціалізації і розглядається у вигляді двох форм: первинної і вторинної соціалізації.
За умов суспільства, що трансформується, порушується упорядкованість між рівнями ціннісної системи суспільства, втрачається баланс між ціннісними підсистемами суспільства, а все це все вносить специфічні зміни і у характер співвідношення між двома основними формами соціалізації. В цьому випадку первинна та вторинна форми створюють окремі “світи”, між якими існує значна розбіжність і неузгодженість. Тобто, у свідомості молоді породжується дихотомія двох “окремих світів”: “родинного” і “суспільного”, “власного” і “чужого”, “нормативного” і “реального”, що фіксується соціологами на емпіричному рівні.
Співіснування і пристосування цих “світів” ми пропонуємо узагальнити в таких моделях: ”Свій серед своїх, чужий серед чужих”, ”Чужий серед своїх, свій серед чужих”, “Свій серед своїх і свій серед чужих”, “Чужий серед своїх, чужий серед чужих”.
За цих умов, цілісні особистісні структури комбінуються з набору варіативних моделей діяльності в різних сферах і в процесі ієрархізації пріоритетних напрямків соціалізації. Існування у двох протилежних світах водночас веде до невизначеності свого дійсного “Я”, тобто до безпринципності, особистісної деградації. Не маючи змоги гармонійно узгодити в собі відокремлені частки ціннісної системи суспільства, індивід, вважаючи себе членом суспільства, разом з тим у визначені “Ми” залишається на рівні групової ідентичності. Як наслідок, замість комфортності як підсумку успішної соціалізації, узгодження із суспільними нормами йде через такі механізми соціалізації як конформізм та соціальна мімікрія, бо вони за цих умов стають ефективними засобами пристосування з метою виживання, самозбереження.
На основі співвідношення між нормативними (що декларуються) і реальними (повсякденними) ціннісними системами молоді, які сформувалися в сучасних умовах перехідного суспільства, автор виділяє такі три моделі проходження процесу соціалізації молоді, що навчається: суспільно-адекватна, суспільно-девіантна і псевдосоціалізація. Формування запропонованих моделей соціалізації молоді пов’язується з такими соціальними показниками: рівень матеріальної забезпеченості; відчуття життєвого ритму; наявність модельної нормативно-ціннісної системи; здатність протистояти негативному впливу оточуючого середовища; ступінь задоволення власним соціально-психологічним самопочуттям, за допомогою яких можна з’ясувати, наскільки успішно молодь інтегрується в соціум. Розглянемо на підставі цих показників основні моделі соціалізації
Наші дослідження показують, що молодих людей, по попереднім результатам соціалізації, можна розподілити на три основні групи:
1 група - ціннісні раціоналісти, що склали 25% від загальної кількості опитаної молоді. Домінуючу роль в соціалізації цієї групи мають засоби цілеспрямованого впливу і моделі подальшого життя, здебільшого будуються на основі декларованих суспільних цінностей і значною мірою реалізуються в поведінці.
2 група - ціле-раціоналісти, до яких належать 35% молодих людей, що дотримуються у своїй поведінці групових стандартів, які в більшій чи меншій мірі не узгоджені із суспільними.
3 групу, найбільшу - 40% молоді, складають ситуативні раціоналісти. Свідомість представників цієї групи являє “ціннісний перелік” всіх ціннісних підсистем, що існують в даному соціумі, але кожний з них використовується “за ситуацією”.
Таким чином, проаналізувавши емпіричний матеріал, автор дійшов висновку, що майже 2/3 опитаних молодих людей Криворізького регіону відчувають певні труднощі у процесі соціалізації, які, за умов перехідного суспільства, пов’язані з розбалансованістю системи суспільних цінностей. Майже кожна третя молода людина не відчуває ритму життя, а тому лише пристосовується до нього, використовуючи у своїй поведінці подвійну мораль.
Оточуюче життя стрімко змінюється, молодь бачить
