Дніпропетровський національний університет

Тульчинська Наталія Михайлівна

УДК 821.161.2 Тютюнник

СВОЄРІДНІСТЬ ХУДОЖНЬОГО ВИРАЖЕННЯ

ПСИХОЛОГІЗМУ У ТВОРЧОСТІ ГРИГОРА ТЮТЮННИКА

Спеціальність 10.01.01Ї ?країнська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ ? 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Олійник Наталія Петрівна,

завідувач кафедри української літератури

Дніпропетровського національного університету.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук

Кузьменко Володимир Іванович, професор кафедри історії української літератури та шевченкознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

кандидат філологічних наук

Темченко Лілія Василівна, доцент кафедри

філологічної та культурологічної підготовки

журналістів Дніпропетровського національного

університету.

Провідна установа: Харківський національний університет

імені В.Н.Каразіна, кафедра історії української

літератури, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться “ 19_ ” березня 2002 року о 16:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08. О51. 12 у Дніпропетровському національному університеті ( 49025, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, корп.1, ауд. 804 ).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Дніпропетровського національного університету ( 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8 ).

Автореферат розісланий “19” лютого 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.О. Глушко

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Українська художня проза 60-70–х років ХХ століття продовжує викликати значний інтерес з боку дослідників. Бурхливий розвиток літератури цього періоду, її насиченість різноплановими ідейними і стильовими тенденціями, пошуками нових жанрових форм і збагачення новим змістом продукують численні інтерпретації, становлять предмет критичних дискусій. У сучасному українському літературознавстві відчутною є тенденція до концептуального осмислення літератури “шістдесятників”, не стільки як альтернативи соцреалістичним канонам, скільки як її природного розвитку, що в першу чергу відчутно в її поетиці. З цих позицій передбачається необхідність ґрунтовного дослідження творчості багатьох письменників-шістдесятників, зокрема Григора Тютюнника (1931-1980).

Гр.Тютюнник є одним з найталановитіших українських прозаїків ХХ віку. Ще за життя, всупереч офіціозу, він зазнав всенародного, в тому числі й міжнародного визнання. Майстер у жанрі малих форм (оповідання, новела) та оригінального стилю, творець літературного типу “дивака”, тонкий психолог, Гр.Тютюнник звертався до проблем, що є суголосними й сьогоденню. Творчий доробок цього письменника потребує сучасної інтерпретації і, безперечно, заслуговує на окреме дослідження специфіки його психологізму.

Як відомо, перші спроби літературно-критичних студій, наукових узагальнень щодо художньо-естетичних пошуків Гр.Тютюнника були зроблені ще за життя письменника і чи не вперше тоді була акцентована висока майстерність його психологізму. Проте на той час домінували тенденції до типологічної співвіднесеності художніх відкриттів українського письменника з тенденціями розвитку російської, прибалтійських та інших літератур.

Після передчасної трагічної смерті Григора Тютюнника відчутним було не лише кількісне, але і якісне зростання літературознавчого інтересу до його творчого надбання, що виявилось у прагненні до осмислення його світобачення, світовідчуття, світоглядної спрямованості (праці В.Дончика, М.Жулинського, В.Мельника, Л.Мороз, В.Панченка, А.Шевченка та ін.). І хоча тютюнникознавство не мало чітко визначеної науково-дослідної стратегії, ті чи інші аспекти психологізму Гр.Тютюнника час від часу були об’єктом досліджень (Г.Гримич, В.Даниленко, Н.Заверталюк, І.Захарчук, Л.Мороз, М.Хороб). У такий спосіб позначилась одна з найбільш пріоритетних тенденцій тютюнникознавства, посилена не стільки іманентними дослідженнями, скільки загальнотеоретичними набутками (на рівні класичних) з проблеми психологізму. Цим і зумовлене звернення дисертантки до обраної теми. Підставою для такого дослідження є не розкриті багатогранні можливості психологізму Гр.Тютюнника, його роль у збагаченні художньо-естетичних можливостей української літератури.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації входить до плану науково-дослідних робіт кафедри української літератури Дніпропетровського національного університету як складова комплексної теми “Малодосліджені сторінки української літератури в аспекті поетики художнього тексту”, її план-проспект узгоджений і затверджений з бюро Науково-координаційної ради “Класична спадщина і сучасна художня література” при Інституті літератури імені Тараса Шевченка НАН України.

Мета й завдання дисертаційної роботи. Метою праці є розкриття генетичного руху і функції психологізму в художньому пошуку Григора Тютюнника, визначення його ролі у розвитку і збагаченні психологізму української прози.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:–

охарактеризувати стан проблеми психологізму в сучасному літературо-знавстві;–

описати параметри антропоцентричної моделі світу в прозі Гр.Тютюнника в аспекті психологізму;–

виявити основні психологічні типи у творах митця і зробити спробу їх типологізації; –

інтерпретувати концепцію особистості Гр.Тютюнника, доповнюючи і попов-нюючи її аналізом внутрішнього світу, психічного стану;–

виокремити психологічні мотиви в прозі Гр.Тютюнника як художні відхи-лення від основного змісту й охарактеризувати їх роль у формуванні психологічних підтекстів.

Об’єктом дослідження є проза Гр.Тютюнника – новели, оповідання, повісті, залучаються мемуарні матеріали (щоденникові записи Гр.Тютюнника, спогади сучасників про нього), які дають можливість простежити послідовну еволюцію письменника як майстра “тонкого письма”. З метою визначення своєрідності індивідуального стилю Гр.Тютюнника в процесі порівняльного аналізу залучено твори інших письменників, як українських, так і російських (В.Близнеця, В.Богомолова, О.Гончара, Є.Гуцала, В.Шукшина).

Предметом дослідження є форми психологічного зображення, до яких, власне, зводяться всі конкретні засоби відтворення внутрішнього світу героїв у творах Гр.Тютюнника.

Методологічна основа дослідження. У своїх теоретичних засадах ми виходили з ідей класиків психології художньої творчості (З.Фрейда, Л.Гінзбург), з урахуванням досвіду дослідження психологізму в літературі вчених України (Г.В’язовського, М.Кодака, В.Фащенка), Росії (А.Бочарова, А.Єсіна, А.Ієзуїтова) та ін.

Осмислюючи стратегію дослідження, вибір методів і методики їх реалізації, ми керувалися думкою про важливість мотивації естетико-функціонального підходу до розкриття глибокого й детального зображення внутрішнього світу героїв Гр.Тютюнника: їх думок, бажань, мрій, переживань, що складають сутнісну рису естетичного світу творів письменника; про необхідність залучення рецептивної методики вивчення художнього твору, коли літературний твір сприймається як процес, що створюється актом сприйняття під час прочитання, а твір набуває свого значення лише в результаті взаємодії тексту з роботою свідомості читача, яка його (текст) сприймає. З величезної кількості можливих аспектів літературознавчих досліджень обрано за доцільний також порівняльно-історичний підхід, що не стільки констатує впливи одного митця на іншого, скільки сприяє осягненню їх творчості в перспективі регіональної спільності за умови збереження національної своєрідності та індивідуального стилю.

Обираючи дослідницькі методичні прийоми, ми також орієнтувались на можливості психологічного аналізу щодо розкриття психологічної інтерпретації письменником зовнішнього вияву психіки героїв. Таким чином, на різних стадіях дисертаційної роботи з відповідною мірою використовуємо такі методи, як естетично-функціональний, рецептивний, порівняльно-історичний, психологічний.

Новизна дослідження полягає у постановці конкретних нових завдань і зумовлюється отриманими результатами. Розгляд творів Гр.Тютюнника в аспекті психологізму спрямований на встановлення зв’язків його ціннісної орієнтації, світоглядних позицій з філософсько-психологічними теоріями й ідеями вітчизняної науки – “філософії серця” Г.Сковороди, П.Юркевича, Д.Чижевського, чуттєвого сприйняття І.Франка, О.Потебні – та європейської: психоаналізу З.Фрейда, вчення про естетичний інтуїтивізм А.Бергсона. У дисертації зроблено спробу застосування цілісного аналізу до специфіки психологізму прози Гр.Тютюнника як “простору зустрічі автора, героя і читача”, в якому приваблюючим моментом є розуміння твору як психологічно-конструктивного, а не органічного цілого. Автор дисертації доводить, що основними формами психологічного зображення у Гр.Тютюнника є художнє пізнання внутрішнього світу героїв, їх внутрішня мова, психологічний аналіз, самоаналіз. Читач є свого роду перекладачем творів на мову своєї епохи.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані викладачами вищої школи та вчителями-словесниками в курсах української літератури, у спецкурсах та спецсемінарах, студентами при написанні курсових та дипломних робіт.

Особистий внесок здобувача полягає:

– у глибокому, всебічному осмисленні антропологічної моделі світу в прозі Гр.Тютюнника в аспекті психологізму;

– у висвітленні майстерності вираження наявних у прозі митця концепції героя-особистості та засобів вираження особистісного “я”, психологічних мотивів;

– у виявленні засобів, прийомів розкриття внутрішнього світу героїв, психічного стану особистості у її зіткненні із зовнішнім світом;

–у визначенні творчої індивідуальності письменника, характерних типологічних ознак поетики його творів у зіставленні з творами української й російської класики.

Апробація результатів дисертації здійснювалася у формі доповідей і повідомлень на звітних наукових конференціях викладачів та аспірантів факультету української філології та мистецтвознавства Дніпропетровського національного університету (1998, 1999, 2000, 2001рр.), на Всеукраїнських наукових конференціях “Олесь Гончар і шістдесятництво”, “Шістдесятництво як літературне явище” (Дніпропетровськ, 1998, 2000).

Публікації. Основні положення та результати дослідження викладені в 7 публікаціях, з яких 3 вміщені у фахових наукових збірниках.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Її зміст викладений на 205 сторінках. Список використаних джерел складає 160 позицій.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтується актуальність обраної теми, характеризується стан вивчення, формулюється мета й завдання дисертаційної роботи, визначається теоретико-методологічна її основа, об’єкт, предмет аналізу, наукова новизна, практичне значення одержаних результатів, подається інформація про апробацію роботи та публікації її результатів, особистий внесок здобувача.

У першому розділі “Проблема психологізму в літературознавстві” з’ясовані важливі питання теорії та історії психологізму і стан його дослідження у творчості Гр.Тютюнника. Як відомо, тривалий час психологізм не мав однозначного вичерпного теоретичного та історико-літературного тлумачення, що обумовлено тим, що література по-різному розуміла те, що відбувається “у глибинах людського буття”. Тому цілком закономірно і філософи, і письменники ХIХ віку дійшли висновку, що духовно-душевні зрушення не можуть бути безпосередньо виражені словами, оскільки внутрішній Універсум виявився не менш значним і величним за Всесвіт (на що вказував ще Жан-Поль). Проте розвиток психологічної науки, особливо на рубежі ХIХ і ХХ ст., активізував пошуки літератури до осягнення прихованих можливостей людської душі. Але в цьому не відчувалось підпорядкованості літератури науці, бо багатство людського внутрішнього світу не можна звести до опису в поняттях і термінах. Тільки література здатна проникати все глибше, відкривати “невиразне” і тим самим “приречена” продукувати розвиток нових поетичних засобів у розкритті людського всесвіту.

Невпевненість щодо понятійного тлумачення психологізму, очевидно, була одним із стримуючих факторів, щоб ввести його в словники чи енциклопедії. Принаймні в найбільш відомих літературознавчих енциклопедично-довідникових виданнях ХХ століття поняття психологізму відсутнє (“Краткая литературная энциклопедия”. М., 1971, “Литературный энциклопедический словарь”. М., 1987, “Літературознавчий словник-довідник”. К., 1997). В енциклопедіях і словниках розкриваються поняття психології творчості письменника, психологічної школи в літературознавстві, психоаналізу тощо.

На хвилі “відлиги” проблема психологізму, як літературна, так і літературознавча, актуалізувалась. Склалися сприятливі умови для републікації класичного надбання Л.Виготського, видання праць французького психолога Ж.Піаже, а також багатогранних досліджень вітчизняних науковців у сфері психологізму, до яких належать праці Г.В’язовського, Л.Гінзбург, В.Фащенка. З часом це наукове спрямування поповнилось розробками А.Ієзуїтова, М.Кодака, А.Єсіна. Уже в кінці 80-х – на початку 90-х років у науковий обіг були повернуті роботи З.Фрейда та І.Єрмакова, одного із засновників російської психоаналітичної школи (“Психоанализ литературы. Пушкин, Гоголь, Достоевский”. М., 1999), опубліковані розробки І.Смирнова (“Психоистория русской литературы от романтизма до наших дней”. М., 1994) та О.Еткінда (“Эрос невозможного. История психоанализа в России”. СПб., 1993). У такому контексті набутки 60-х років відзначаються глибоко теоретичним підходом до психологізму. У них наявне теоретичне визначення психологізму та психологічного аналізу, розглянута типологія художнього психологізму та засоби, форми, прийоми його вираження. Так, наприклад, В.Фащенко стверджував: “Психологізм – універсальна, родова якість художньої творчості. Його предметом є відображення внутрішньої єдності психічних процесів, станів, властивостей і дій, настроїв і поведінки людини, а також соціальних груп і класів. Психологізм також визначається як художня система форм (типів) і засобів зображення та вираження людської психіки в літературі” Фащенко В. У глибинах людського буття. Етюди про психологізм літератури.– К.: Дніпро, 1981.– С.49.. А.Єсін трактував психологізм у літературі як “особливе відображення внутрішнього світу людини засобами власне художніми, глибина і гострота проникнення письменника у душевний світ героя, здатність докладно описувати різні психологічні стани і процеси (почуття, думки, бажання і т.п.), помічати нюанси переживань – ось у загальних рисах прикмети психологізму в літературі. Психологізм, таким чином, являє собою стильову єдність, систему засобів і прийомів, спрямованих на повне, глибоке і детальне розкриття внутрішнього світу героїв” Есин А.Психологизм // Введение в литературоведение. Литературное произведение. – М.: Высшая школа, 1999.– С.313-314.. У такому розумінні і тлумаченні психологізм введений до “Литературной энциклопедии терминов и понятий” (М., 2001). Ці тенденції щодо проблеми художнього психологізму і складають теоретичний фундамент дисертаційної роботи.

Проза Гр.Тютюнника проникнута ліризмом, любов’ю до природи, до світу, далека від утвердження суспільних догм, викликала гнів консервативної критики. Головним у його оповіданнях, новелах, повістях були не якісь незвичайні події, а проникливе втілення повсякденності, що набувала під його пером поетичного звучання. Для нього були характерні герої, які ізолювали себе від буденного соціального оточення. В Тютюнникові вбачали письменника з яскраво вираженою індивідуальністю, якій притаманне зображення прихованих рухів душі.

Окремі питання психологізму творів Гр.Тютюнника порушені в монографіях Л.Мороз “Григір Тютюнник. Нарис життя і творчості” та “З любові й доброти”, у статтях Н.Заверталюк (“Своєрідність вираження “діалектики почуттів” у новелах Гр.Тютюнника”), Г.Гримич (“Портрет зовнішній і психологічний”), М.Хороба (“До питання психологізму в оповіданнях Гр.Тютюнника”) та ін. Проте творче надбання Гр.Тютюнника вимагає комплексного аналізу психологізму.

У другому розділі “Модель світу в прозі Гр.Тютюнника” висвітлено вибудовану в творчості Гр.Тютюнника модель світу героїв та її психологічну наповненість. Як відомо, модель світу не може існувати поза людиною, бо перш за все в її конструкцію входить особистість зі своїми переживаннями, почуттями, до того ж, це особистість, в якій збережений високий рівень патріархальної свідомості, родових традицій. Вона розкривається через особистість, пізнається через національні характери й типи. Доведено (Г.Сковорода, Д.Чижевський), що саме в національному характері закладена національна пам’ять і такі риси, як емоціональність, сентиментальність, ліризм, що і склали основу “філософії серця”. Виходячи з цього, ми й розглядаємо модель світу в прозі Гр.Тютюнника. Саме на художньо-естетичну концепцію душі й серця в його прозі орієнтована співвіднесеність людини і світу, а серце є її мікрообразом; герої серцем сприймають навколишній світ, як і сам Гр.Тютюнник. Письменник відтворює світ у душах і серцях своїх героїв через їх почуття. Цим і пояснюється властивий творам Гр.Тютюнника психологізм. Автор передає враження від навколишнього світу через світосприйняття і світовідчуття героїв, вибудовуючи картину світу героя і свою власну, але це картина чуттєва.

Світ людини у творах митця – це її внутрішній світ, який не може існувати поза зовнішнім, соціальним, бо саме середовище, у якому живе особистість, впливає на її внутрішній світ, психічний стан і відповідні йому реакції, дії, рефлексії. Земний світ героїв Гр.Тютюнника розгортається в певному часопросторі. Його точками є село, передмістя, хата, квартира, училище, дорога, степ, поле, пустирище. Модель світу в прозі письменника – це світ матеріальний, соціальний і космічний – світ природи (астральні образи сонця, місяця, зірок). Глобальні складові моделі світу (людський Універсум і Космос) у творах Гр.Тютюнника не сприймаються окремо від особистості: через сприйняття їх героями вони впливають на психологічний стан останніх. Художній світ – світ як просторова точка і світ як мрія особистості.

Модель світу в прозі Гр.Тютюнника включає зображення села довоєнного, воєнного та післявоєнного. Її параметри вимірюються категоріями добра, людяності, справедливості, гармонії людини з природою, з іншою людиною, цілісністю особистісного “я” героя. У творах письменника модель світу вибудовується на протиставленні авторського ідеалу гармонійного, гуманного світу й реального, абсурдного, фальшивого, жорстокого, лицемірного, що вмотивовує дисгармонію особистості з навколишнім світом, її самотність, відчуженість, незахищеність, покинутість (“В сутінки”, “Комета”, “Дивак”, “Смерть кавалера”, ”Дикий”, “Кізонька”, “Вуточка”, “На згарищі”, “Грамотний”). Малюючи героїв різного віку, письменник фіксує такі психологічні стани, як образа (“В сутінки”, “Комета”, “Смерть кавалера”, “Вуточка”, “Обнова”, “Устим та Оляна”), сум (“В сутінки”, “На згарищі”, Дивак”, “М’який”), страх (“Червоний морок”, “Бовкун”, “Облога”), відчуття неможливості подолання своєї самотності (“Комета”, “Смерть кавалера”, “Облога”, “Кізонька”, “Вуточка”). У фокусі авторського зображення – душевні та фізичні травми героїв, які часом сублімуються в комплекс їхньої неповноцінності (“Кізонька”, “Грамотний”, “Бовкун”, “М’який”, “Вуточка”, “Смерть кавалера”, “Кленовий пагін”), драматично-трагічне життя героїв (“Кізонька”, “Три зозулі з поклоном”, “Устим та Оляна”, “Комета”, “Грамотний”, “Дикий”, “Бовкун”, “М’який”, “На згарищі”, “Смерть кавалера”, “Обнова”, “Перед грозою”, “Климко”). Герої Гр.Тютюнника намагаються відійти, відчужитися від світу абсурду, невлаштованості, шукаючи наближення до гармонійного світу природи (“Дивак”, “Дикий”). Абсурдність, потворність, невлаштованість світу втілюються Гр.Тютюнником в образах носіїв зла ( представники влади та таке вселенське лихо, як війна).

Третій розділ “Концепція особистості й засоби вираження особистісного “я” присвячений осмисленню особистості як носія духовності та гуманізму у творах письменника і складається з трьох підрозділів, у яких послідовно висвітлюється специфіка особистості і в соціальному (самотній, дивак), і в інтимному – (кохання)– аспектах.

У підрозділі 3.1 “Мотив самотності героя, специфіка його художнього осмислення” йдеться про засоби вираження самотності як психологічного відчуття. У творчості письменника самотніми є майже всі герої. При цьому найбільш вражаюче зображена самотність героя-підлітка, яка пов’язана із станом сирітства й безбатьківства. Невлаштованість долі героїв, сум’яття їхнього внутрішнього світу виражається як на рівні свідомого, так і підсвідомого. У їх художній реалізації прозаїк спирається на архетипи, які інтерпретує відповідно до окресленого художнього завдання. Зокрема образи розп’ятого й блудного сина асоціативно екстраполюються на образ розп’ятого дитяти, божественного дитяти-мандрівника, який закорінений у Гр.Тютюнника в народну традицію чумацьких мандрів й одночасно пов’язаний із світовим образом “вічного мандрівника”. Архетип батька сприяв розкриттю багатоаспектності теми сирітства, втрати хлопчиками-підлітками батьківського начала і його пошуками. Персоніфікація архетипів Гр.Тютюнником здійснюється в процесі модифікації міфічних сюжетів. Одним із домінуючих у творах письменника є архетип розп’ятого Бога – самотнього страждальця за гріхи, які він не коїв.

Аналіз творів письменника показує, що “розп’яте” на хресті дитинство героя-підлітка складає одну з найбільш больових чуттєвих точок зображеного в його прозі світу. Основні конфліктні вузли в прозі Гр.Тютюнника пов’язані із зображенням долі самотніх хлопчиків-підлітків. Розв’язка конфліктів виокреслює особистісне “я” героїв, їх боротьбу з проявами зла на користь добра (Харитон – “Облога”, Климко– однойменна повість, хлопчик – “Комета”, Ванько – “Обнова”, Їгорко –”Смерть кавалера”, хлопець – “В сутінки”). Герої-підлітки рано дорослішають, бо змушені взяти на свої плечі відповідальність дорослих, у першу чергу не за своє життя, а за життя й щастя іншої людини (“Климко”, “Перед грозою”, “Вогник далеко в степу”). Хлопчики Гр.Тютюнника не скоряються перед випробуваннями життя: голод, страх, холод не роблять їх жорстокими, боязливими. Підлітки все це намагаються мужньо переборювати у воєнний та повоєнний час, бо вони – особистості. Деякі з них гинуть, але в ім’я високоморального обов’язку.

Мотив самотності героя-підлітка у творах Гр.Тютюнника виразно розгорнутий у часопросторі, координати якого адекватні щодо виявлення психологічного стану героя (насамперед страху). У творах про долю хлопчиків-підлітків, фіксуючи драматично-трагічні передчуття й переживання ними своєї самотності, незахищеності, втрати довір’я-віри, страху, письменник нерідко вдається до ретроспекції. Спогади про батька та асоціації, викликані цими спогадами, відтінюють психічний стан підлітків. Батько для них – вищий моральний авторитет, родове коріння, ідеал, уособлення сили, любові, тепла. З цим образом пов’язано силу традицій сім’ї, сімейного вогнища, повноцінності буття.

Переживання страху, суму, самоти героями у творах письменника нерідко відтінені традиційно-фольклорними символічними кольоровими образами: найчастіше – це чорний та червоний кольори, що виступають засобом передачі тривоги, трагічних передчуттів, відчуттів чогось злого, недоброго (“Облога”, “Климко”, “Перед грозою”, “Смерть кавалера”) та звуковими образами (гайвороняче каркання). Природа у творах Гр.Тютюнника виявляється не тільки амбівалентною (“Смерть кавалера”, “Вогник далеко в степу”, “Тайна вечеря”), вона в єдності з відчуттями, станом і настроєм героя. У відтворенні переживань страху, переляку самотнього підлітка вагомими прийомами є сни, марення.

У підрозділі всебічно розглядаються засоби психологізації вираження стану самотньої особистості: монолог, діалог, асоціативні спогади героя, самоаналіз, конфлікт, психологічний вибір, внутрішній монолог, підсвідоме, речова, кольорова, звукова, запахова, вагова, побутова, пейзажна, портретна, асоціативна деталі, прийоми замовчування, сну, марення, часопростір, вираз очей, міміка, жести, рухи, дії, поза, інтонація голосу, авторська оповідь.

У підрозділі 3.2 “Герой-дивак як особистість у прозі Гр.Тютюнника: поетика характеротворення” відзначається, що у 60-і роки посилився інтерес до національного розвитку. У літературі це виявилось у створенні національних типів, увиразненні їх ментальних якостей і що знайшло своє продовження й у 70-і роки. Суттєву роль у цих процесах відіграло звернення до слов’янської міфології. Саме в цей період з’являються в літературі образи характерників-диваків (О.Ільченко “Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа молодиця”, В.Дрозд “Семирозум”, В.Земляк “Лебедина зграя”, “Зелені Млини”).

У прозі Гр.Тютюнника національний тип особистості найвиразніше розкритий в образі дивака, що стоїть осторонь загальної маси, дивака, який відрізняється від оточення характером, поведінкою, вчинками. Він сприймає світ чуттєво, емоційно – серцем, а тому оточення вбачає в ньому дивака. Створений художником тип пов’язаний не стільки з давньоруською народносміховою культурою, скільки із загальнолюдськими духовними цінностями. Дивацтво тютюнниківських героїв – головне випробовування, яке вони проходять на перевірку своїх високоморальних якостей, властивих українському народові. У назвах ряду творів митця підкреслено їхню домінантну рису (“Дивак”, “М’який”, “Дикий”). Гр.Тютюнник зображує героїв-диваків різного віку: дитина (“Дивак”), юнак (“Комета”, “Дикий”), людина зрілого віку (“М’який”, “Нюра”), старий чоловік (“Кленовий пагін”, “Деревій”, “Бовкун”). Неоднозначні вони й за своїм дивацтвом: серед них є справжні характерники, які наділені високими чеснотами, і той тип диваків, які є втіленням амбівалентних якостей людини (позитивних і негативних), що втрачають своє особистісне “я” з різних причин (“М’який”, “Бовкун”, “Нюра”), і антидиваки ? майстри творити зло, як дрібне (“Кленовий пагін”), так і велике (“Грамотний”, “Поминали Маркіяна”). Герої Гр.Тютюнника стають диваками в зіткненні з навколишнім світом, дисгармонією в ньому (“Дивак”, “Дикий”), із смертю коханої дівчини (“Комета”), у пристрасній закоханості в природу, злитті з нею (“Деревій”). Дивацтво іноді зумовлене безвихідністю, тяжкими обставинами життя (“М’який”), страхом перед голодом (“Бовкун”), способом життя й поведінки в соціальних умовах (“Нюра”). Герой-антидивак породжений насамперед самотністю, страхом перед смертю (“Кленовий пагін”). Особистісні якості героїв Гр.Тютюнника виявляються у вчинках, діях, любові до природи й характеризується такими рисами, як вірність, доброта, милосердя, щедрість, працелюбність, несприйняття жорстокого, лицемірного світу. Вагомими в зображенні їх дивацтва є містка художня деталь, незвичайність поведінки, конфлікт, зіставлення-протиставлення. В одних творах Гр.Тютюнник зображує дивацтво безпосередньо, відкрито (“Дивак”, “Комета”, “Деревій”, “М’який”, “Бовкун”, “Нюра”), в інших – приховано, в підтексті окремого епізоду, опосередковано (“Бовкун”, “Кленовий пагін”, “Дикий”). Герої-диваки, як правило, самотні, відчужені, вони намагаються знайти спокій, гармонію у світі природи. Ставлення митця до диваків першого типу однозначне: він їх розуміє і співчуває їм, їхнє особистісне “я” співвідноситься з авторським ідеалом людини, м’якої, ніжної, лагідної, щирої, доброї, сором’язливої, слухняної, щедрої, працелюбної, вірної, закоханої в природу. До амбівалентних особистостей і антидиваків автор ставиться неоднозначно: з одного боку, він засуджує тих, хто втрачає особистісну домінанту, а з іншого – співчуває й переживає разом з ними.

У творах Гр.Тютюнника відображені ті психологічні стани людини, які підкреслюють неординарність, самобутність, незатьмареність її світосприйняття мізеріями буття. Незвичний поетичний світ героя протистоїть узвичаєній буденності життя тих персонажів, які не здатні пробудити в собі дивацтво як іншу якість життя: диваки своєю здатністю до мрії, асоціативністю мислення, неординарною поведінкою наповнюють своє буття новою змістовністю; антидиваки цю можливість втрачають, тим самим збіднюють не тільки своє життя, але й оточуючого світу.

У підрозділі 3.3 “Герой у світі кохання у творчості Гр.Тютюнника та специфіка його художнього зображення” мова йде про вираження почуттів, переживань героя в інтимній сфері кохання й простежується його еволюція.

Мотив кохання є одним із провідних у творах Гр.Тютюнника. Одні з них повністю присвячені поетизації кохання (“Зав’язь”, “Холодна м’ята”, “Три зозулі з поклоном” тощо), в інших – це лише епізод у сюжетній лінії героїв (“Обнова”, “Облога”, “Вогник далеко в степу”, “День мій суботній”). За віком і в цьому випадку герої письменника різні: зовсім юні, підлітки, які вперше входять у світ кохання, роблячи крок у доросле життя (“Зав’язь”, “Обнова”, “Облога”, “Вогник далеко в степу”), молодь (“День мій суботній”, “Холодна м’ята”, “Печена картопля”, “Проти місяця”), люди похилого віку (“Кізонька”, “Устим та Оляна”). Герої Гр.Тютюнника прагнуть кохання, щоб позбутися самотності, мріють про створення щасливої родини, бо є в цьому світі самотніми. Розгортаючи мотив кохання, митець утверджує цей стан, почуття героїв як подію буття.

Мотив кохання у творах Гр.Тютюнника ґрунтується на естетичній категорії прекрасного, на високій народній моральності і, як правило, співвіднесений з його філософським та біблійним тлумаченням. Його художній розвиток спрямований на відображення високоморальних якостей, що розкриваються через психологічний стан героїв. У творах Гр.Тютюнника кохання співвіднесене з красою й величчю людини, які багатогранні у своїй сутності (безкорисливість, чистота, щирість, вірність, лагідність, доброта, сердечність, повага, працелюбність, любов до людини, природи, сором’язливість). Вони виявляються через видиму й невидиму мову почуттів. Мовні партії героїв сповнені пауз, недомовленостей, вони лаконічні, емоційно насичені.

Осмислення художнього розвитку цього мотиву кохання в прозі Гр.Тютюнника дає підстави твердити, що автор відображає різні стани почуття: його зародження і пробудження, чекання та прагнення любові як умови подолання самотності, кохання як основи гармонії родини, роду, невірності, зради. Кохання в прозі Гр.Тютюнника є насамперед не чуттєвою, а духовною сферою, перш за все пов’язаною із прагненням до гармонії душ, а не тіл. Зображуючи героя в момент закоханості, письменник використовує внутрішній монолог, діалог, самоаналіз, авторську оповідь, невласне пряму мову, інтонацію голосу, означення виразу очей, обличчя, рухів, дій, підтекст, міміки, жестів, пози. Відтворюючи еволюцію кохання, письменник вводить вагомі психологічні штрихи в характеристику почуттів, ведучи оповідь від першої особи, вдається до авторського коментаря, засобів невидимої й видимої мови виявлення переживань героїв, психологізує пейзаж через звукові, запахові, кольорові образи, що передають нюанси, напівтони, взаємопереплетіння настроїв. У творчості Гр.Тютюнника природа жива, одухотворена, знаходиться в єдності з почуттями героїв, які постають як діти природи. Отже, мотив кохання органічно доповнює виразну психологічну характеристику героїв художника слова, виокреслює їх особистісне “я”.

У “Висновках” узагальнюються результати дослідження. Аналіз прози в заданому аспекті дає підстави для висновків про те, що:–

психологізм є концептуальним і характеротворчим елементом у поетиці новелістичних та повістевих жанрів письменника, найпродуктивнішим у розкритті внутрішнього світу героя, його психічного стану. Особливістю моделі світу Гр.Тютюнника є те, що в її епіцентрі людський Універсум у контексті сільського ландшафту, чітко окреслений у часопросторі довоєнного, повоєнного та післявоєнного побутування, та рефлексії психології, моралі селянина, що найвиразніше виявляються в граничних площинах співвіднесеності людини і світу; –

у прозі Гр.Тютюнника всебічно відтворені найрізноманітніші психічні стани особистості (самотність, відчуження, образа, гнів, сум, незадоволення, радість, закоханість, несміливість, сором’язливість, страх, збудження, невпевненість, переляк тощо). Багата й палітра їх вираження: внутрішній монолог, внутрішній діалог, інтонація голосу, самоаналіз, дії, спогади, асоціації, підтекст, монолог, діалог, прийом замовчування, психологічний пейзаж, роздуми, паузи, контраст, антитези, психологічний вибір, конфлікт, інтуїція, часопростір, авторська оповідь, невласне пряма мова, художня деталь (вираз очей, обличчя, уст, погляд, міміка, жести, поза, рухи, звукова, кольорова, запахова, речова, побутова, портретна, асоціативна деталь), прийом сну, марення тощо; –

психологізм як “невичерпність художнього образу” (В.Фащенко)– визначальна риса розвитку мотиву кохання у творчості Гр.Тютюнника. Фіксація перебігу почуттів (чекання-прагнення кохання, зародження – зав’язь, сором’язливість признання, ніжність і ліризм у стосунках закоханих, радість взаємності почуттів, переживання нерозділеного кохання, його втрати тощо), ситуації взаємин закоханих, монологи-роздуми й діалоги героїв, образи-символи, що є стильовими домінантами вираження стану закоханих (зав’язь, сад, холодна м’ята, печена картопля), виокреслюють тютюнниківську концепцію кохання;–

психологічне пізнання світу героїв з урахуванням їхніх вікових особливостей відбувається на рівні зображення їх психологічних станів, насамперед самотності, кохання, характеристичного статусу дивацтва. Висока моральність особистості, зображеної в прозі письменника, органічно взаємозв’язана з традиціями роду, родини, народу;–

інтерпретуючи психологізм прози Гр.Тютюнника у світлі психологічно-філософських праць вітчизняних (І.Франка, О.Потебні, Г.Сковороди, П.Юркевича, Д.Чижевського) та західноєвропейських учених (З.Фрейда, А.Бергсона, К.Юнга, М.Хайдеггера, Ж.-П.Сартра, С.К’єркегора, К.Ясперса), в контексті художньої практики попередників (Ф.Достоєвського, Л.Толстого, О.Кобилянської, В.Стефаника, М.Коцюбинського та сучасних йому письменників), маємо можливість визначити специфіку стилю письменника, рисами якого є асоціативно-психологічне моделювання світу героїв, психологічна заглибленість у зв’язки чуттєвого й буттєвого у світі героя, емоційна тональність оповіді; психологізм є основною естетичною якістю творчого методу письменника, його стильовою домінантою.

Список опублікованих праць

за темою дисертації

1. Своєрідність вираження мікросвіту почуттів героїв в оповіданнях Гр.Тютюнника “Комета” і “Смерть кавалера” // Актуальні проблеми літературознавства: Збірник наукових праць.– Д.: Навчальна книга, 1998.– Т.3.– С. 90-99.

2. Концепція кохання в прозі Гр.Тютюнника. Психологізм її вираження // Актуальні проблеми літературознавства: Збірник наукових праць.– Д.: Навчальна книга, 2000.–Т.6.– С. 62-70.

3. Мотив самотності героя-підлітка у прозі Гр.Тютюнника // Актуальні проблеми літературознавства: Збірник наукових праць.– Д.: Навчальна книга, 2001.– Т.9.– С. 55-64.

4. Деякі особливості психологічного зображення в новелах О.Гончара “Народний артист” та Гр.Тютюнника “На згарищі” // Олесь Гончар і шістдесятництво: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 80-річчю від дня народження Олеся Гончара.– Д.: Навчальна книга, 1998.– С.50-52.

5. Лексичні засоби відтворення психічного стану героя в оповіданні “Дивак” Гр.Тютюнника // Українська мова – державна мова України. Всеукраїнська наукова конференція 24-25 лютого 1998 року. Статті та тези за матеріалами конференції. Присвячується вісімдесятиріччю Дніпропетровського державного університету.? Д.: ДДУ, 1998.– С. 217-218.

6. Словотвірні елементи та їх функція у лексемах оповідань Гр.Тютюнника //Ономастика і апелятиви. Збірник наукових праць.– Вип.8. Наукове видання.– Д.: ДДУ, 1999.– С.109-114.

7. Конфлікт як засіб виявлення особистості у творчості Гр.Тютюнника //Шістдесятництво як літературне явище: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції 21-22 квітня 2000 року.– Д.: Навчальна книга, 2000.– С. 34-36.

Анотація

Тульчинська Н.М. Своєрідність художнього вираження психологізму в творчості Григора Тютюнника.– Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література.– Дніпропетровський національний університет.– Дніпропетровськ, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню актуальної проблеми в творчості Гр.Тютюнника – психологізму, що розглядається на матеріалі його прози. При цьому увага акцентується на визначенні своєрідності вираження внутрішнього світу особистості, її психічного стану. Висвітлено специфіку розкриття характеру особистості як носія духовності й гуманізму, що осмислюється письменником в аспекті естетичної категорії прекрасного з урахуванням засад традиційних морально-етичних цінностей народу. Художній психологізм прози Гр.Тютюнника досліджується системно й цілісно. Розглянуто психологічну вмотивованість вчинків особистості, її рефлексій на навколишній світ, виявлено в текстах художніх творів Гр.Тютюнника психологічні її стани й засоби розкриття внутрішнього світу героя. Основні складові моделі світу у творах Гр.Тютюнника – це людський світ, до якого входять село, частково місто, воєнного й повоєнного часу. Світ вибудовується крізь призму чуттєвого сприйняття їх героями, стражданням, насамперед дітей, болем втрат і відчаєм від усвідомлення своєї безпорадності перед зрадою, станом самотності. У цьому виразно простежується новаторство Гр.Тютюнника в його типологічних зв’язках з кращими надбаннями літератури 60-х р.

Ключові слова: психологізм, психологічний аналіз, психологічні стани, модель світу, особистість, дивак.

Аннотация

Тульчинская Н.М. Своеобразие художественного выражения психологизма в творчестве Григора Тютюнника. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 – украинская литература.–Днепропетровский национальный университет.– Днепропетровск, 2002.

В работе впервые в украинском литературоведении осуществляется системный анализ специфики психологизма прозы Гр.Тютюнника в аспекте философско-психологических тенденций, обоснованных в трудах отечественных и западноевропейских ученых. В связи с этим основное внимание уделено принципам психологического анализа, что дает возможность раскрыть особенности выражения внутреннего мира героев, их психического состояния.

Рассматривается образ личности в прозе Гр.Тютюнника, который является стержнем его произведений, разные психические состояния личности, диалектика ее души, отображенные в рассказах, новеллах и повестях писателя на сюжетно-предметном, образно-выразительном и пафосном уровнях; психологическая характеристика героя передается через форму внутреннего монолога, диалога, авторского психологизированного повествования, несобственно прямой речи, самоанализа и др., а также через жест, мимику, выражение глаз, лица, позу, движения, действия и др. В изображенном в прозе Гр.Тютюнника мире и положения в нем героев абсолютно значимым есть личностное самосознание автора. За художественным текстом, субъектом личности в нем выразительно наблюдается пережитое самим художником, о чем свидетельствуют рассказы и повести “В сумерках”, “Климко”, “Окружение”, “Огонек далеко в степи”. В произведениях Гр.Тютюнника своеобразно выражена душа самого писателя, который неотделим от своих героев.

На материале произведений Гр.Тютюнника осмысливается модель мира сквозь призму психологизма. Картина мира (его антропоцентричной модели) в произведениях писателя является чувственно-емоциональной. В ней отражен психологический срез реальной действительности как Универсума, что на первый план выдвигает личность. Изображая жизнь человека в мире (материальном и социальном), Гр.Тютюнник ориентируется на “философию сердца” (Г.Сковорода, П.Юркевич, Д.Чижевский), акцентируя внимание на “диалектике души”, работая с “чувствами” (по словам самого ж писателя) и отдает преимущество сердцу (“субъект”). Герой как личность, независимо от возраста, стоит в центре рассказов, новелл и повестей мастера слова, ее индивидуальность раскрывается через выражение личностного самосознания, психологическое выявление его “я” в наиболее граничних эмоциональных интенциях: одиночества как последствия отчуждения от рода, семьи, людей, домашнего очага; чудачества как состояния души и поведения в обществе, в природе; любви и противоположных ей - гнева, ненависти. Соответственно этому в творчестве писателя как ведущие выделяются мотивы одиночества, чудачества, любви, которые между собой взаимосвязанны, что тоже определяет своеобразие психологизма прозы Гр.Тютюнника.

Ключевые слова: психологизм, психологический анализ, психологические состояния, модель мира, личность, чудак.

Summary

Tulchinskaya N.M. Originality of psychologism artistic expression in G.’s creative activity.Ї Manuscript.

The dissertation for the scientific degree of a candidate of philology in speciality 10.01.01 Ї the Ukrainian literature. Ї Dnipropetrovsk National University.– Dnipropetrovsk, 2002.

The dissertation is devoted to the research of the acute problem in G. Tyutyunnyk’s creative activity _of psychologism, researched in his fiction. The attention is paid to defining the originality of expressing a personality’s inner world and psychologic state. The dissertation presents the discovering a person’s character as a repository of spirituality and humanism. This is thought by the writer in the aspect of aesthetic category “the nice”, taking into account the traditional background of the people’s moral and aesthetic values. The artistic psychologism of G.Tyutyunnyk’s fiction is being researched in a systematical and entire way. It is being considered the psychologic motivation of a personality’s actions and reflection of the surrounding world. The fiction by G.Tyutyunnyk presents a personality’s psychological states and the means of discovering a character’s inner world. The main components of the world’s model in the fiction by G.Tyutyunnyk are the worlds of people, a village and a city partially in the war and post-war time. The world is being depicted in the light of the characters’ sensitive perception – children’s sufferings, full of the pain after loses and the despair of helplessness after betrayal, the emotional state of solitude. The dissertation is clearly tracing G.Tyutyunnyk’s innovation in comprehending the theme of the war and his typological connection with the best.

Key words: psychologism, psychological analysis, psychological states, world’s model, personality, crank.