МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

ТИПЧУК Вікторія Мирославівна

УДК 745.51(477.8)

МИСТЕЦЬКІ ТРАДИЦІЇ І НОВАТОРСТВО

У ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ ТУРЧИНЯКА

1900-1939 років

Спеціальність 17.00.06 – декоративне і прикладне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Львів – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті культури і мистецтв

Прикарпатського університету імені Василя Стефаника

Науковий керівник – кандидат мистецтвознавства, доцент

кафедри історії та теорії мистецтва

Львівської академії мистецтв

КРАВЧЕНКО Ярослав Охрімович

Офіційні опоненти – доктор мистецтвознавства, провідний науковий співробітник відділу образотворчого мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України

ТИМОФІЄНКО Володимир Іванович–

кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри дизайну Українського державного лісотехнічного університету

ОДРЕХІВСЬКИЙ Роман Васильович

Провідна установа – Інститут народознавства НАН України,

відділ народного мистецтва

Захист відбудеться 11 грудня 2002 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.103.01 у Львівській академії мистецтв (79001, Львів, вул. Кубійовича, 38).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівської академії мистецтв.

Автореферат розіслано 11 листопада 2002 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

доктор мистецтвознавства Г.Г. Стельмащук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На Гуцульщині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. існувало декілька центрів деревообробництва, які відігравали важливу роль у формуванні стилістики різьбярського декору новітньої доби. Центри деревообробного промислу славились видатними майстрами, серед яких помітне місце займає Василь Турчиняк (Турченяк, Турич) (1864–25.07.1939) – провідний різьбяр делятинського осередку народного дерев’яного будівництва та різьблення.

Різьблення по дереву предметів церковного обладнання, представлене у творчості Василя Турчиняка, не має аналогів серед відомих зразків того часу. Різьбяр декорував іконостаси, предмети інтер’єру дерев’яних церков (ним збудованих) на засадах традиційного для гуцулів плоскорізьблення, не повторюючи декор професійно виконаних взірців. Він творчо переосмислив композиційні засади оздоблення різьбою предметів ужиткового мистецтва і адаптував їх до монументального сницарського різьблення в інтер’єрі гуцульської церкви. Яскраво виражений авторський стиль Василя Турчиняка можна порівняти з творчим доробком у галузі декоративного різьблення Юрія Шкрібляка, хоч їх розділяє половина століття. Василь Турчиняк, як і Юрій Шкрібляк, вніс інноваційні зміни в декоративне різьблення, однак новаторські пошуки в декоруванні Василя Турчиняка не мали такого продовження і розвитку, як у Юрія Шкрібляка, і не стали традиційними.

Виникнення і становлення специфічної авторської манери митця зумовлені посиленням ролі особистості в народній творчості ХХ ст., що збагатило прикладну галузь творчими здобутками багатьох майстрів народного мистецтва. Доробок таких майстрів потребує належної фахової оцінки, атрибутування, введення у науковий та соціально-культурний обіг.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Тема дисертації внесена у план науково-дослідної роботи аспірантів і викладачів Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, а також узгоджена з програмою наукових досліджень Інституту народознавства НАН України в розробці тематики “Теоретичні та історичні проблеми народної творчості” (шифр 4.16.6.8.) та теми “Історичні парадигми параметрів українського народного мистецтва: традиції, типологія і локалізація” (шифр 3.3.4.9.).

Мета роботи – визначити художнi особливості декоративного різьблення в інтер’єрі та екстер’єрі дерев’яних церков Василя Турчиняка у контексті церковного мистецтва Західної Гуцульщини першої третини ХХ століття.

Завдання:—  

простежити історію вивчення творчості Василя Турчиняка;—  

охарактеризувати творчу спадщину майстрів традиційного художнього деревообробництва Західної Гуцульщини;—  

обстежити і зафіксувати екстер’єри та інтер’єри церков, іконостаси, різьблене обладнання, виконані Василем Турчиняком, ідентифікувати їх та виявити стан збереженості;—  

встановити типологію оздоблення екстер’єру церков Василя Турчиняка;—  

розкрити художні особливості різьбленого декору іконостасів та предметів церковного обладнання;—  

виявити стильові риси орнаментальних композицій творів різьбяра;—  

розглянути художньо-образні характеристики та іконографію різьблених ікон;—  

визначити місце і роль Василя Турчиняка у мистецьких процесах плоскорізьблення на Західній Гуцульщині в першій третині ХХ століття.

Об’єктом дослідження є процеси становлення і розвитку творчості народного різьбяра Василя Турчиняка у контексті церковного мистецтва Західної Гуцульщини першої третини ХХ століття.

Предмет дослідження – твори художнього різьблення Василя Турчиняка в інтер’єрах та екстер’єрах дерев’яних церков.

Географічні межі дослідження охоплюють захiдну частину Гуцульщини – Делятинщину (населені пункти Надвірнянського р-ну) та її перехiдну зону (м. Надвірна, с. Верхній Майдан, с. Стримба), а також с. Дулiби Стрийського р-ну i с. Грушiв Дрогобицького р-ну Львівської обл., в яких споруджено й декоровано дерев’яні церкви пiд керiвництвом Василя Турчиняка.

Хронологічі рамки дослідження охоплюють другу половину ХІХ – початок ХХ ст. і пов’язані з процесом формування стилістики художнього різьблення по дереву на Гуцульщині. У цей період на території Західної Гуцульщини сформувався делятинський осередок народного дерев’яного будівництва та різьблення. Провідним різьбярем-будівничим цього осередку був Василь Турчиняк, творчість якого за 1900-1939 рр. детально розглядається у роботі.

Наукова новизна одержаних результатів: —

доведено існування на території Західної Гуцульщини делятинського осередку народного дерев’яного будівництва і різьблення, визначено особу провідного майстра цього осередку;—

встановлено та уточнено дати будівництва церковних споруд Василя Турчиняка і створення до їхніх інтер’єрів предметів декоративного різьблення;—

визначено стильові особливості різьблення Василя Турчиняка;—

систематизовано орнаментальні композиції різьбяра, розглянуто характер запозичень, трансформацій та впливів художніх стилів на різьблення предметів церковного інтер’єру Василя Турчиняка;—

зафіксовано на фотографіях і атрибутовано невідомі досі твори Василя Турчиняка та введено їх у науковий обіг;—

вперше подано церковне різьблення Василя Турчиняка у ракурсі мистецького явища, підпорядкованого власним законам формотворення.

Практичне значення дослідження. Результати дисертаційної праці можуть бути використані у вищій школі при створенні теоретичних курсів, спецкурсів декоративно-ужиткового мистецтва Гуцульщини; для написання праць з історії декоративного мистецтва, укладання навчальних посібників, в каталогізації пам’яток церковного різьблення Гуцульщини; при оцінці історико-культурного значення пам’яток декоративного різьблення церковних інтер’єрів Гуцульщини з метою їх збереження.

Апробація дисертації. Матеріали дисертаційного дослідження розглянуто та обговорено на засіданні кафедри декоративно-ужиткового мистецтва та образотворчого мистецтва і дизайну Інституту культури Прикарпатського університету ім. В.Стефаника (протокол № 2 від 15.10.2001). Результати дослідження апробовані на конференціях: "Українське сакральне мистецтво: традиції, сучасність, перспективи" (Львів, 1999), "Українське сакральне мистецтво: традиції, сучасність, перспективи" (Львів, 2000), "Українська Національна Ідея та відродження української національної еліти" (Київ, 1999), на Перших наукових читаннях, присвячених 2000-літтю Різдва Христового "Європейське мистецтво ХV-ХХ ст." (Дрогобич, 1999), на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Мистецька і дизайнерська освіта в Україні та шляхи її інтеграції у європейський простір: досвід, проблеми, перспективи" (Івано-Франківськ – Коломия – Галич, 1999), на ХХХVIII, XXXIX науково-творчих конференціях професорсько-викладацького складу Львівської академії мистецтв (Львів, 1999, 2000).

Обсяг і структура дисертації. Дисертація загальним обсягом 154 сторінки основного тексту складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (208 позицій) та додатків у вигляді ілюстративного матеріалу (170 рисунків).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається мета, завдання, об’єкт та предмет дослідження, окреслюється географічні межі та хронологічні рамки роботи, висвітлено наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, характер їх апробації.

У першому розділі “АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРИ, ДЖЕРЕЛА І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ” розглядається сучасний стан і ступінь дослідженості теми, з’ясовується джерельна база та наукові методи дослідження.

Наукові праці, присвячені творчості Василя Турчиняка, починають публікуватися у 1930_х рр. Ще прижиттєво на сторінках краківського часопису "Kronika ilustrowana Wieku Noweqo" (1936) вміщується світлина Василя Турчиняка і подається стисла довідка про майстра. Одним із перших мистецтвознавців, хто опублікував невеликий нарис про творчість Василя Турчиняка, була Г. Лагодинська. Дослідниця кілька разів приїжджала у присілку Луг, де жив і працював Василь Турчиняк, розмовляла з майстром та оглядала його твори. Згодом свої спостереження виклала у статті "Скарби мистецтва у глухій закутині", вміщеній у краєзнавчому виданні "Наша Батьківщина" (1938). Наступні видання належать до повоєнного часу.

Після Другої світової війни на території Надвірнянського району знаходилося чимало таємних військових об’єктів. У присілку Луг цого району в 1950–х рр. було споруджено військовий ракетний гарнізон та розпочато видобуток урану, а населений пункт Луг – ліквідовано. Незважаючи на ситуацію, що склалася, мистецтвознавець Ю. Лащук спробував проаналiзувати здобуток майстра з присілку Луг Василя Турчиняка (1955). Автор стисло подав біографічні відомості про різьбяра та охарактеризував його твори, приділяючи основну увагу особливостям декоративного різьблення. Вчений виділяє кілька груп орнаментальних схем, зазначаючи, якими видами інструментів вони виконувалися. Результатом спостережень та висновкiв став реферативно викладений рукопис, матеріали якого так i не були опублiкованi.

Упродовж 1950-1960-х рр. з’явилась низка творів художнього і публіцистичного характеру про делятинського майстра. Так, збірник оповiдань Г. Кирилюка містить розповіді про народних майстрів, зокрема і про Василя Турчиняка (1957).

Інформативними залишаються відомості історика-краєзнавця М. Клапчука з питань iсторiї та культури Делятинщини. Серед його рукописiв є оглядові матерiали про "Церковнi будинки на Делятинщинi" (1984), статті про декоративне рiзьблення Західної Гуцульщини (1972).

Важливу фактологічну інформацію про творчість Василя Турчиняка на теренах Бойківщини зібрав священик о. М. Дацишин (світлини, свідчення очевидців, легендарні перекази про народного різьбяра). Матеріали М. Дацишина про будівництво та обладнання Василем Турчиняком церкви у селі Дуліби опублікував у журналі "Образотворче мистецтво" в 1992 р. Р. Корогодський.

Біографічні довідки про Василя Турчиняка фіксують такі лексикографічні джерела, як Українська Радянська Енциклопедія (1964), Словник художників України (1973), Митці України (1992), Мистецтво України (1997), словник у монографії А. Будзана (1960), перелік персоналій гуцульських майстрів, складений Я. Кравченком (1991), М. Клапчуком (1994), І. Могитичем (1999), В. Вуйциком та В. Слободяном (2001).

Серед видань останніх десятиліть заслуговує на увагу оглядова інформація про творчість Василя Турчиняка М. Моздира, подана в монографії “Українська народна дерев’яна скульптура” (1980). Інші публікації зазначеного періоду повторюють або повнiстю цитують фактологiчний матерiал попередніх видань (В. Клапчук (1995, 1994), А. Дем'янчук (1994, 1995), О. Петращук (1994), М. Яновський (1980), Г. Пуга (1992)).

Таким чином, статті про Василя Турчиняка мають здебільшого характер описiв, окремих нотаток, репортажiв, у яких автори наводять бiографiчнi данi, дають оцінку творам будiвничого-рiзьбяра з тенденцією до інвентарно-описового представлення творів, не ставлячи собі за мету визначити місце і роль доробку Василя Турчиняка у мистецьких процесах.

Відсутність спеціальних досліджень творчості майста, зумовили бiльш ґрунтовне осмислення літератури, присвяченої його діяльності та декоративному мистецтву Гуцульщини взагалі. Праці зазначених авторів стали теоретичною основою дослідження. З видань вітчизняних вчених базовими були наукові доробки В. Січинського, Д. Щербаківського, В. Щербаківського, М. Драгана, В. Свєнціцької, А. Будзана, П. Жолтовського, П. Юрченка, Г. Логвина, В. Самойловича, І. Могитича, М. Станкевича, О. Соломченка.

Серед праць 1950-1960-х рр. слід відзначити монографію В. Січинського “Історія українського мистецтва” (1956) та колективне історико-етнографічне дослідження “Гуцульщина” (1987), в яких містяться відомості про творчість делятинських майстрів. У праці В. Січинського зазначається, що на території Західної Гуцульщини діяв осередок “культури дерев’яного будівництва північних Карпат” із центрами у містах Долина, Косів і селищі Делятин. У монографії “Гуцульщина” відзначено, що для гуцулів “своєрідною будівельною академією” було село Заріччя Надвірнянського району.

Поодинокі згадки про делятинських будівничих і різьбярів містяться в узагальнених працях В. Шухевича (1899-1908), М. Домашевського (1985-2001), “Альманасі Станіславської землі” (1975), та публікаціях М. Клапчука (1972-1999).

Огляд літератури з питань монументально-декоративного різьблення по дереву народних майстрів засвідчує, що наявні публікації лиш частково розкривають обрану для дисертаційного дослідження тему.

Джерельною основою дослідження стали авторські польові матеріали, зібрані упродовж 1996-2002 рр. на території Захiдної Гуцульщини (с. Верхній Майдан, с. Стримба, смт. Битків, смт. Делятин, смт. Ворохта Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл.) та Бойківщини (с. Дуліби Стрийського р-ну, с. Грушів Дрогобицького р-ну Львівської обл.), а також фотоматеріали з приватних архівів М. Вексюк, М. Дацишина, оригінали ескізів та замальовок Василь Турчиняка, що зберігаються у В. Савчука та М. Вексюк. У процесі досліджень було зроблено обмірні креслення п’яти церков, побудованих майстром, знято габаритні розміри елементів обладнання церковних інтер’єрів у шести спорудах. Результати власних польових досліджень, здійснених під керівництвом проф. Ю. Лащука та доц. Я. Кравченка упродовж 1996-2001 рр., відображені у третьому і четвертому розділах роботи.

Одну з ключових позицій у методиці дослідження займає комплексний підхід, що проявився у методі мистецтвознавчого аналізу та порівняльної характеристики. Аналіз особливостей декоративного різьблення майстра здійснюється за допомогою порівняльного методу й класифікації у контексті декоративно мистецтва Гуцульщини. Метод порівняння відомих зразків з новодосліджуваними було використано при ідентифікації пам’яток, які обстежувалися під час польових досліджень.

У методиці дослідження враховується самобутність творчості Василя Турчиняка. Монументально-декоративне різьблення майстра вперше подається у ракурсі мистецького явища, підпорядкованого власним законам формотворення. Розглянуто мистецькі впливи історичних стилів та традиційного дрібного плоскорізьблення на його роботи. На основі стилістичного аналізу виявлено принципи побудови орнаментів різьбяра.

У другому розділі “СТИЛІСТИКА ТРАДИЦІЙНОГО ХУДОЖНЬОГО ДЕРЕВООБРОБНИЦТВА ЗАХІДНОЇ ГУЦУЛЬЩИНИ” висвітлюються особливості творчості делятинських майстрів художньої обробки дерева – рiзьбярiв, теслярів, столярiв, будiвничих, простежується творчий шлях провідного майстра цього осередку різьбяра Василя Турчиняка.

На території Делятинщини в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. сформувався делятинський осередок народного будівництва і різьблення. Найбiльш виразними центрами, де формувалися способи, прийоми, технiка художньої деревообробки, а також стилiстика гуцульської рiзьби були осередки народної творчостi, розташованi як у селах Яворові, Рiчці, Брустурах, місті Косові (Східна Гуцульщина), так і на Делятинщині (Західна Гуцульщина).

Деревообробні промисли майстрів Делятинщини характеризувалися значною кількістю будівничих, теслів, столярів, різьбярів. Статистичні дані свідчать, що найбільше майстрів деревообробки проживало у селах Білі Ослави, Микуличині, Заріччі, містах Яремча, Надвірна, селищі Делятин. На цій території з ХХ ст. діяла реміснича школа (кравецтва, шевства, столярства) у присілку Дора, школа різьбяра Б. Біляшівського у м. Надвірна. Випускники шкіл виготовляли різьблені предмети ритуального та побутового призначення.

Особливістю декоративного різьблення по дереву делятинських майстрів було виготовлення “писаних” столів, боковини яких оздоблювались різьбленнням та інтарсією. На території Делятинщини дослідник М. Клапчук виявив сто двадцять таких столів (дослідження проводилось у 1970-х рр.). Конструктивною основою столів був власне стіл, який складався зі стільниці, шухляд і підніжжя. Геометричні орнаментальні мотиви “писаних” столів здебільшого укладалися в хрестографеми, “ружі” і “зірки”. Композиції відзначались простотою і невибагливістю орнаменту.

Провідним майстром делятинського осередку дерев’яного будівництва і різьблення був Василь Турчиняк. Не маючи змоги отримати освіту, він самотужки вивчив латинську абетку, але до кінця життя залишився напівписьменним. Від батька сільського теслі, син навчився виготовляти хатнє начиння, меблі, зводити будівлі селянського двору. Досвід різьбяра він здобув працюючи підмайстром над виготовленням іконостасів (іконостас у селі Яблуниця Надвірнянського району).

Василь Турчиняк працював у галузі монументально-декоративного різьблення поряд з майстрами М. Турчиняком, В. Савчуком, І. Свищуком. Пошуки Василя Турчиняка у сфері декоративного різьблення яскраво вирізняють його твори з-поміж виробів його сучасників.

Для порівняння побіжно розглядається творчість різьбярів сіл Яворова, Рiчки, Брустурів, міста Косова, які у декоруванні виробів інкрустацією, випалюванням, мозаїкою, інтарсією перевагу надавали “сухому” різьбленню, які мали яскраво виражений індивідуальний стиль і працювали з використанням традиційних для плоскорізьблення елементів та мотивів, створивши найхарактерніші варіанти новітніх схем гуцульського геометричного орнаменту. Це Ю. Шкрiбляк (1822-1884), В. Шкрiбляк (1856-1926), Ю. Корпанюк (1892-1976) та С. Корпанюк (1894-1970).

У третьому розділі “ТВОРЧІСТЬ НАРОДНОГО РІЗЬБЯРА ВАСИЛЯ ТУРЧИНЯКА 1900-1939 років” розглядаються принципи будівництва, типологія і оздоблення екстер’єру церков Василя Турчиняка.

За плануванням церкви, споруджені Василем Турчиняком, належать до хрестових п’ятизрубних будівель із прямокутними (Верхній Майдан, Стримба, Ворохта) чи гранчастими гранями приділів і вівтаря (Луг, Дулiби, Грушів). У творчій спадщині майстра є як одноверхі хрещаті церкви, порівняно невисокі, з простою конфігурацією об’ємів, так і п’ятиверхі хрещаті церкви, складні у плані з гранчастими зрубами, яскраво освітлені і високі.

За композицiєю та характером архiтектурних форм споруди Василя Турчиняка можна подiлити на двi групи. Перші типові для дерев’яного церковного будівництва Гуцульщини (Верхній Майдан, Стримба). У композицiйнiй побудовi церков другої групи (Дулiби, Грушів, Ворохта) майстер змінює співвідношення висоти конструктивних частин, трактування верхiв, але при цьому зберiгає традиційну систему пропорційних закономiрностей хрестових споруд, яка ґрунтується на основi величини сторони центрального зрубу і яка кратна давньоукраїнській мірі довжини – ліктю – 46,24 см (Василь Турчиняк чи не останній народний будівничий ХХ ст., який її використовував). Спорудження церков у селах Дулiби та Грушеві спонукало майстра змінити вертикальні співвідношення об’ємів споруд і наблизити їх до бойківського будівництва.

Еклектичний підхід різьбяра-будівничого до об’ємно-планувального вирішення церковних споруд та використання декору в оформленні екстер’єру збагатив архітектоніку прямолінійних елементів напруженими гнутими формами бань, змінив форму вікон, надаючи їм аркоподібних округлих контурів, у декорування дверей вніс різьблення і профілювання, оздобив стіни зрубів різьбленням. Василю Турчиняку вдалося досягнути гармонії між конструкцією і декором у побудові церковних споруд на основі наваторського підходу до принципів традиційного дерев’яного будівництва.

У декоруванні дверей та одвiркiв, обрамленні вiкон, просвiтів голосникiв, балюстрадах хорiв та ґанкiв Василь Турчиняк новаторськи використовує різьблення, профiлювання та накладнi деталi. Серед деталей конструкції дерев’яних церков найбагатше оздоблені різьбленням двері і стіни зрубів. Мотиви різьблення дверей складаються зі складних розеткових елементів “зірок”, “руж” та смуг “зубців”, “кривульок”, що розмежовані профільованими лиштвами. Майстер оздобив уперше різьбленням стіни церковного підопасання (Дуліби, Грушів). На гладкiй поверхнi стіни зрубів екстер’єру вирiзьбив багатораменні хрести ("многохресники") (1.3 м х 1.5 м), кожен з яких композиційно відмінний. Графічна схема хрестів складається з виділеного мотиву “зірки” чи “ружі”, оточеної “зубцями”, “лускою”, “віконцями”, “сіканцями”, сіткою “ільчастого письма”. Багатораменні хрести майстра можна співставити з давнім гуцульським різьбленням на сволоках, скринях. Глибокий насичений орнамент тригранно-виїмчастої різьби певною мірою нагадує геометричне оздоблення одвірків та сволоків бойківських хат, полиць для ікон – “божників”, мисники Чернігівщини, Полтавщини, Київщини.

З інструментарію різьбяра вперше зафіксовано дерев’яні бруски і кутники із вибраними пазами, завдяки яким майстер швидко розробляв композиційну схему, зберігаючи при цьому сталі пропорційні співвідношення між шириною мотивів у всіх орнаментах. Такий винахід полегшував та прискорював виготовлення об’ємних деталей церковного обладнання, адже Василь Турчиняк майже все різьблення по дереву виконував сам.

У четвертому розділі “ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА НОВАТОРСТВО У ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ ТУРЧИНЯКА” аналізується структура, орнаментальні композиції та художні особливості різьблення iконостасiв і церковного обладнання майстра, визначаються художньо-образні характеристики та іконографiя різьблених ікон, а також розглядається творчість Василя Турчиняка у контексті монументально-декоративного різьблення Західної Гуцульщини.

4.1. Структура, орнаментальні композиції та художні особливості різьблення iконостасiв і церковного обладнання.

Новаторською у чотириярусній конструкції іконостасів Василя Турчиняка є структура верхніх ярусів, які різьбяр розпочав укладати півколом. Нетиповим є також спосіб розміщення iкон у фiгурних медальйонах, які звисають, кріплячись до конструкції апостольського ярусу.

Декоративний ефект рiзьблення іконостасів та предметів церковного обладнання полягає в поєднаннi рiзних форм, протиставленнi просторових елементiв – випуклих i увiгнених, плоских i рельєфних, контрастiв свiтла i тiнi та у технiцi рiзьблення – поєднання плоскої, рельєфної, круглої рiзьби, накладних деталей, прорiзів тла. У декорi iконостасiв найважливішу роль відіграє рiзьблення iкон, другорядну роль – орнаментальнi композицiї. Органiзацiя закритих орнаментальних композицiй майстра здiйснюється за таким принципом: орнаментальне поле дiлиться на меншi площини – центральний ромб з меншими прямокутниками по боках, центральний ромб з двома трикутниками по боках, кола всерединi з прямокутниками по боках, вертикальні, горизонтальні смуги, тільки ромб, або вiдсiкання в орнаментальному полi кутів. При подiлi площини завжди зберiгається логiчний взаємозв'язок форми i конструкцiї. Закриті композиції характеризуються рідким різьбленням та виразним глибоким графічним рисунком (основи намісного ряду, вівтарів, проповідальниць). Василь Турчиняк пересмислив усталені для декоративно-ужиткового мистецтва різьби по дереву схеми орнаментальних композицій, застосовуючи традиційні мотиви та елементи.

Основним мотивом самостiйних орнаментальних композицiй виступають розеткові елементи "руж", "зiрок" чи хрестографем. Стрiчковий орнамент здебільшого покриває промiжки мiж iконами, рами, сiтчастий – тло iкон, постатi святих, окремi елементи конструкцiї iконостасу та деталi предметiв церковного iнтер'єру, компонується у геометричнi фiгури різної конфігурації. За характером рiзьблення геометричне, з невеликим вкрапленням рослинних елементiв (переймаючи окремі елементи із взірців західноєвропейських стилів майстер ігнорував характерну для того чи іншого стилю пластичність). Василь Турчиняк вiдбирає тiльки такі елементи, що належать до найдавнішої групи мотивiв (за А. Будзаном) і не вводить нових. Одними з найбiльш складних, часто використовуваних і формотворчо розмаїтих мотивiв були хрестографеми. В основі їх графiчної схеми лежали багатораменні хрести та рiзноманiтнi поєднання простих за формою хрестiв з розетами, солярними знаками, елементами “iльчате письмо”, “очка-виїмки”, “зубцi”, “нiгтики”, “змійка”. У результаті поєднання в художній структурі кожної такої хрестографеми кількох компонентів представлено широкий спектр конфігурацій, серед яких вирізняються конструкції, утворені накладанням хрещатих і розеткових мотивів. Середохрестя складних графем часто видiляються розетковими мотивами, мальтiйським хрестом, медальйонами із зображенням "Божого ока", обличчя Iсуса Христа, фігуративних постатей.

Іконостаси і обладнання церковного iнтер'єру Василь Турчиняк виготовляв у техніці плоского рiзьблення – контурного, виїмчастого, тригранно-виїмчастого та плоского й об'ємного профiлювання. Основним для нього було плоске рiзьблення, рiдше майстер використовував рельєфне, ажурне, кругле різьблення. У декорі переважало контурне плоскорізьблення, виїмчасте плоскорізьблення – рідше. Плоскорiзьблення Василя Турчиняка вирізняється глибшими та масштабнiшими, ніж на ужиткових предметах, прорiзами, насиченою свiтлотiньовою градацiєю, завдяки чому посилюється графiчна основа декору та увиразнюється його прочитання на вiддалi.

Рельєфне рiзьблення використане в іконах та окремих елементах конструкцiї предметів церковного обладнання. Фігуративні постаті на іконах виготовлені з окремих дерев’яних заготовок, а потім прикріплені до іконного тла. Вони завжди виступають над рівнем тла. Ажурне рiзьблення представлене двома видами – відкритою та "слiпою” ажурнiстю. Кругле рiзьблення по дереву декорує такі деталі iконостасу, як колона із завершенням у вигляді бань, елементи завершень царських воріт, колонки царських воріт. Профiлювання різьбяр використовує як в оздобленнi архiтектурних елементiв (випусти вiнцiв, ґзимс, одвірки, лутки, деталі ґанкiв), так i в конструкцiї iнтер'єру (найчастiше плоске профiлювання).

4.2. Художньо-образні характеристики та іконографiя різьблених ікон.

У процесі дослідження образних, композиційних, іконографічних та декоративних особливостей ікон простежуються двi тенденцiї. Одна з них вирізняється у взірцях із пластичним, випуклим рельєфом, що фігуративно моделює форми. Це iкони намiсного ряду Христа й Богородицi іконостасу з присілку Луг, на яких виразно показано прагнення до пластичного, живописного моделювання форм, скульптурної соковитостi та художньої насиченостi. Виготовляючи цей іконостас, майстер ширше використовує рельєфне різьблення, а у виборі плоского різьблення надає перевагу виїмчастому.

Iнша тенденція відображена в іконах, що характеризуються площинним рельєфом, пiдкресленою декоративнiстю, аскетичністю ліній та обмеженою палiтрою декору. Ритмізовані фігуративні постаті тут не пов'язанi i можуть трактуватися як орнамент (зображення Святого Миколая та Святих Констянтина й Олени на бiчних вiвтарях лузької церкви, царськi ворота у церкві селища Ворохта).

Загалом художньо-стилістичні особливості iконних зображень полягають у площинному трактуванні об'ємiв (винятком є намiснi iкони Христа i Богородицi лузької церкви), в умовності повiтряно-просторових планiв, урівноваженій побудові композиції, традицiйному вирішенні одягу персонажiв, застиглості ликів. Майстер трактує ікони в руслі народних традицiй, але без відображення великоголових присадкуватих постатей, без емоцiйної експресивностi в характеристицi дiї, в розумiннi самодостатностi образiв, у вiдсутностi динамiки та психологiчних нюансiв.

Процес асимiляції інноваційних iконографiчних схем у різьбярстві ускладнює народну iнтерпретацiю зображення. Сюжетне зображення узгоджене з іконографічним каноном (різьбяр поєднує елементи схiднохристиянської i захiдної iконографiї), але спосiб виконання відповідає традицiям гуцульського декоративного мистецтва різьби по дереву.

Ікони декоровані контурним, виїмчастим та тригранно-виїмчастим плоским різьбленням, а також рельєфним різьбленням. Працюючи над іконними зображеннями майстер надавав перевагу виїмчастому різьбленню, що складалося з півсферичних виїмок (мотиви “вічка”, “копитці”, “листочки”, “нігтики”, “зернятка”). В інноваційному виготовленні ікон різьбяр застосовував плоский рельєф та накладні деталі.

Твори Василя Турчиняка розрізняються i за рівнем майстерностi. Іконостаси у церквах сіл Верхній Майдан i Стримба поступаються декору інтер’єру церков з присілку Луг та селищі Ворохта. Манера різьблення формується вiд плоского, невисокого рельєфу до пiвокруглого, повертаючись знову до площинного.

4.3. Творчість Василя Турчиняка в контексті монументально-декоративного різьблення Західної Гуцульщини.

Аналізується роль постаті Василя Турчиняка у функціонуванні делятинського осередку, його вплив на формування молодшого покоління майстрів. Розглядається доробок учнів майстра сина Миколи (1906-1969) та Василя Савчука (1923 р.н.), котрі виготовляли iконостаси в технiці плоскорiзьблення.

Стилістику робіт Василя Турчиняка у декоруванні іконостасів наслідував М. Турчиняк, вибираючи його найбільш вдалі конструктивні рішення, орнаментальні мотиви і елементи різьблення. Але М. Турчиняк, як і В. Савчук, не виготовляв різьблених ікон, які стали цінним здобутком вчителя.

Різьблення В. Савчука характеризується меншою пластичністю та виразністю, у порівнянні з різьбленням Василя Турчиняка. Слід відзначити, що В. Савчук працював у техніці плоскорізьблення при виготовленні іконостасів тільки з М. Турчиняком. У 1969 р. В. Савчук відмовився від композиційних засад різьблення учителя і почав виготовляти іконостаси на замовлення в еклектичному псевдостилі з використанням барокових форм.

Різьбярі М. Турчиняк та В. Савчук спiльно працювали над декором інтер’єрів церков у селах Шибалин, Посухів Бережанського району Тернопiльської областi, с. Чортiвець Городенкiвського району Івано-Франківської області, с. Баранiвка Житомирської області.

Послідовниками Василя Турчиняка можна вважати майстрів, які спорудили у 1950-х рр. дзвіницю біля церкви у селі Стримба. Декорований третій ярус голосників дзвіниці – це ажурна композиція з лиштв, плоско профільованих елементів, деталей фігуративних зображень та дерев’яної скульптури. На відміну від фігуративних зображень декору дзвіниці, ікони Василя Турчиняка більш пластичні, із вдалою декоративною стилiзацiєю та глибшими прорізами різьби.

Під впливом декору бічних вівтарів, ритуального крісла та світильника Василя Турчиняка Г. Войтович виготовив іконостас до інтер’єру церкви у селі Дуліби. Наслідування полягало у використанні техніки плоскорізьблення та у запозиченні деяких орнаментальних мотивів вчителя, не притаманних бойківським композиційним схемам. Отже, різьбяру Г. Войтовичу не вдалося досягнути рівня майстерності Василя Турчиняка, але створений ним іконостас гармонійно пов’язується з декором предметів церковного інтер’єру.

Новаторські традиції Василя Турчиняка певною мірою продовжив I. Свищук з присілку Дора. У монастирськiй церквi присілку він розмістив iконостас, виконаний у технiцi випалювання по дереву, а предмети обладнання частково оздобив плоскорiзьбою (1937). Способом випалювання виготовленi iкони намiсного, празникового, деiсусного, пророчого рядiв.

Традиції художнього деревообробництва, започатковані різьбярами та будівничими Делятинщини на початку ХХ ст., були перервані воєнними і повоєнними лихоліттями. Учні Василя Турчиняка та місцеві майстри наслiдували зразки декоративного різьблення майстра, копіюючи чи вибірково запозичуючи у нього окремі елементи декору та конструкції предметів церковного обладнання, не розвиваючи, не збагачуючи напрацювання делятинського різьбяра. Здобуток Василя Турчиняка у галузі монументально-декоративного різьблення не отримав подальшого розвитку у творчості нащадків, тоді як мистецькі досягнення Ю. Шкрібляка у сфері дрібного різьбярства мали багато послідовників.

ВИСНОВКИ

1. Аналіз історії вивчення творчості Василя Турчиняка показав, що ця проблема у науковій літературі недостатньо опрацьована. З XІХ ст. до кінця ХХ ст. увага дослідників була зосереджена в основному на розвитку деревообробних промислів Східної Гуцульщини, частково було розглянуто монументально-декоративне різьблення іконостасів і предметів церковного інтер’єру Гуцульщини. Творчість делятинського різьбяра Василя Турчиняка та інших майстрів цього регіону залишалась поза увагою дослідників, що стримувало наукове висвітлення мистецьких процесів, які відбувались в Західній Гуцульщині.

2. У кінці ХІХ ст. на території Західної Гуцульщини сформувався делятинський осередок народного будівництва і різьблення, який характеризувався своєрідною системою декорування предметів побуту, власною мистецькою традицією. Найвизначнішим різьбярем цього осередку в першій третині ХХ ст. був Василь Турчиняк. Він першим розпочав виготовлення іконостасів, вирізьблюючи ікони і предмети церковного інтер’єру, на основі традиційного для гуцулів плоского різьблення.

3. У процесі обстеження екстер’єрів та інтер’єрів церков Західної Гуцульщини було виявлено твори Василя Турчиняка і встановлено їх автентичність, що дало можливість точніше датувати низку інших творів різьбяра. Так, церква Св. Миколая у селі Верхній Майдан побудована в 1906 р., дату будівництва церкви Св. Миколая у селі Стримба точно встановити не вдалось, але вона могла бути зведена лише в проміжку між 1906-1910 рр. Іконостаси та деякі предмети обладнання церкви у селі Верхній Майдан майстер міг виготовити протягом 1906-1934 рр., у селі Стримба – в проміжку між 1910-1934 рр. Церква Св.вана Богослова у присілку Луг споруджена у 1911 р., але на сьогоднi зруйнована. Іконостас цієї церкви виготовлявся протягом 1912-1930-х рр. (тепер знаходиться у селі Битків), а бічні вівтарі та інші деталі церковного інтер’єру – у 1936 р. (сьогодні зберігаються у церкві селища Делятин). Церква Св. Юрія у селі Дулiби та деякі предмети її інтер’єру створювалися у 1921-1924 рр. Церква Собору Богородиці у селі Грушів зведена у 1922-1923 рр. Церква Рiздва Богородиці у селищі Ворохта збудована у 1936-1939 рр., а іконостас та предмети обладнання церковного інтер’єру виконані у 1936-1939 рр.

4. Аналіз декору, конструктивних особливостей побудови та типології дерев’яних церков, споруджених Василем Турчиняком, показав, що всі церкви за плануванням належать до хрестових, утворених перетином двох прямокутників з нерозширеним центральним зрубом або з розширеним центральним зрубом та прямокутними або гранчастими в основі притворами і вівтарями. Вони не суперечать засадам церковного дерев’яного будівництва. За композицiєю мас та характером архiтектурних форм усi церкви різьбяра-будiвничого подiляються на двi групи. Першим притаманне чiтке дотримання канонiв побудови дерев'яних церков на Гуцульщині. У композицiйнiй побудовi об'ємiв другої групи майстер шукає новi способи зiставлення конструктивних частин, бань, трактування верхiв, декорування архiтектурних елементiв, зберiгаючи при цьому систему закономiрностей, яка ґрунтується на основi величини сторони центрального зрубу. Декор конструктивних елементів екстер’єру відображає широке використання насамперед різьблення, а також профілювання, яке рідко застосовувалося в оформленні на початку ХХ ст.

5. Класифікація іконостасів та різьбленого обладнання церков Василя Турчиняка показала, що іконостаси належать до чотириярусних з традиційним для українського мистецтва розташуванням ярусів. Композицiя iконостасної стiни роздiлена в усiх конструкцiях на двi частини, з яких верхня вiдокремлена i пiднята над намiсним рядом iкон. Декоративне різьблення будується на своєрідно інтерпретованих композиційних засобах плоскорізьблення. Стилістична основа різьблених іконних зображень, незважаючи на художні запозичення, не має аналогій з ікономалярством і вказує на те, що майстер працював на межі професійного і народного мистецтва (засоби і манера різьблення народні, а стилістика сягає рівня професійних майстрів-художників).

6. Орнаментальні композиції мають геометричний характер з незначним вкрапленням рослинних елементів. Вони складаються з невеликої кількості елементів і мотивів, які належать до найбільш давньої групи мотивів гуцульського різьблення по дереву. До складних мотивів належать розетки і хрестографеми, що найчастіше трапляються у творах різьбяра. На відміну від плоскорізьблення предметів декоративно-ужиткового різьбярства, декор Василя Турчиняка характеризується посиленою графічною основою, глибокими прорізами, насиченою світлотіньовою градацією.

7. Принципи художнього різьблення Василя Турчиняка формувались у руслі новацій західноєвропейського мистецтва. Аналіз стилістичних особливостей творів провідного делятинського різьбяра дав змогу констатувати факт появи в декоративному різьбленні майстрів західної частини Гуцульщини еклектичних (неоготичних, необарокових) поєднань у декоруванні церковних споруд та у виготовленні предметів церковного інтер’єру.

8. Новаторські принципи в декоруванні плоскорізьбленням по дереву іконостасів та предметів церковного інтер’єру Василя Турчиняка творчо не розвивались його учнями і послідовниками, і не стали традиційними.

9. Творчість Василя Турчиняка, розвиваючись у руслі західно-українського мистецтва ХХ ст., чи не найдовше, зберегла давні традиції гуцульського народного плоскорізьблення по дереву. Представлене у творчості Василя Турчиняка плоскорізьблення предметів церковного обладнання не має аналогів серед виявлених зразків того часу. Досягнення майстра у галузі монументально-декоративного різьблення по дереву, як і мистецькі напрацювання Юрія Шкрібляка у сфері декоративно-ужиткового різьблення, пов’язуються з формуванням гуцульського народного різьбярства та удосконаленням його художнього і технічного рівнів.

Основні результати дисертації висвітлено у публікаціях:

1. Церкви Василя Турченяка (Турчиняка) на бойківському підгір’ї // Народознавчі Зошити.–1998.–№5.–С.529–531.

2. Мистецький аналіз монументально–декоративного різьблення гуцульського майстра Василя Турчиняка в церковному інтер’єрі // Сакральне мистецтво Бойківщини. Четверті наукові читання пам’яті Михайла Драгана.–Львів, 1999.–С.172-177.

3. Майстер-будівничий делятинського осередку культового будівництва // Європейське мистецтво ХV–ХХ століть. (Перше читання).–Дрогобич, 1999.–С.82-85.

4. Гуцульський майстер сакральної різьби // Образотворче мистецтво.–К., 2000.–№3-4.–С.88.

5. Делятинський осередок художньої деревообробки Гуцульщини // Вісник Львівської академії мистецтв.–Львів, 2000.–№11.–С.170-181.

6. Постать народного майстра Василя Турчиняка в сакральному мистецтві Гуцульщини поч. ХХ ст. // Визвольний шлях.–К., 2000.–№5.–С.104-107.

7. Майстер-будівничий з Делятинщини Василь Турчиняк // Українська академія мистецтв.-К.,2000.-№7.-С.181-188.

8. Художньо-образна характеристика різьблених ікон гуцульського майстра Василя Турчиняка // Вісник Львівської академії мистецтв.–Львів, 2001.–№12.–С.81-91.

9. Різьблені іконостаси Василя Турчиняка // Альманах Галичина.–Івано-Франківськ, 2002.-№8.–С.143-148.

АНОТАЦІЯ

ТИПЧУК В. М. Мистецькі традиції і новаторство у творчості Василя Турчиняка 1900-1939 років. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.06 – декоративне і прикладне мистецтво, Львівська академія мистецтв, Львів, 2002.

У дисертації досліджується творчість провідного майстра делятинського осередку народного дерев’яного будівництва і різьблення Василя Турчиняка (Турченяка, Турича) (1864–25.07.1939) на матеріалі експедиційних досліджень, проведених на теренах Західної Гуцульщини і Бойківщини .

Доведено існування на території Західної Гуцульщини делятинського осередку народного дерев’яного будівництва і різьблення по дереву, який характеризувався своєрідною системою декорування предметів побуту, власною мистецькою традицією. Найвизначнішим різьбярем цього осередку в першій третині ХХ ст. був Василь Турчиняк. Він першим розпочав виготовлення іконостасів, вирізьблюючи ікони і предмети церковного інтер’єру на основі традиційного для гуцулів плоского різьблення.

Виявлено структуру орнаментальних композицій та художні особливості монументально-декоративного різьблення іконостасів і церковного обладнання майстра, визначено художньо-образні характеристики та іконографію різьблених ікон.

Розглянуто характер запозичень, трансформацій та впливів художніх стилів на різьблення предметів церковного інтер’єру митця. Визначено місце і роль Василя Турчиняка у мистецьких процесах розвитку гуцульського плоскорізьблення Західної Гуцульщини в першій третині ХХ століття.

Ключові слова: монументально-декоративне різьблення, декорування, плоскорізьблення, стильові особливості, іконостас, традиція.

АННОТАЦИЯ

Тыпчук В. М. Художественные традиции и новаторство в творчестве Василия Турчиняка 1900-1936 гг. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.06. – декоративное и прикладное искуссство, Львовская академия искусств, Львов, 2002.

В диссертации исследуется творчество ведущего мастера делятинского центра народного деревяного зодчества и резьбы по дереву Василия Турчиняка (Турченяка, Турича) (1864–25.07.1939) на материале экспедиционных исследований, проведенных в Западной Гуцульщине и Бойковщине.

Доведено существование на територии Западной Гуцульщины делятинского центра народного деревяного зодчества и резьбы по дереву, который отличался своеобразной системой декорирования предметов быта, собственной художественной традицией. Выдающимся резчиком по дереву этого центра первой трети ХХ века был Василий Турчиняк. Он впервые начал изготовление иконостасов, вырезая иконы и предметы церковного интерьера, на основании традиционной для гуцулов плоской резьбы.

Раскрыто структуру орнаментных композиций и художественные особенности резьбы по дереву иконостасов и церковного оборудования мастера, определено художественно-изобразительные характеристики, иконографию вырезанных из дерева икон.

Рассмотрено характер заимствований, трансформаций и влияние художественных стилей на резьбу по дереву предметов церковного интерьера мастера. Определено место и роль Василия Турчиняка в художественных процессах развития гуцульской резьбы по дереву Западной Гуцульщины первой трети ХХ века.

Ключевые слова: монументально-декоративная резьба, декорирование, плоская резьба, стилистические особенности, иконостас, традиция.

ANNOTATION

Typchuk. V. M. Artistic traditions and innovations in thework of Vasyl Turchynyak from 1900-1939. Manuscript.

Thesis for acquiring the candidate's degree in specialty 17.00.06 - decorative and applied art. Lviv Academy of Art. Lviv. 2002.

The thesis investigates the creative work of Vasyl Turchynyak (Tyrchenyak, Turych) (1864-25.071939), the leading master of the Delyatyn folk wood building and carving center.

Till the end of the XIX century the attention of explorers was mostly concentrated on woodworking industry of Eastern Huzulshchuna. The art of the Delyatyn master Vasyl Turchynyak and the other masters of this region were left beyond the attention of the explorers. This phenomenon slowed the scientific study of the processes which took place in Western Huzulshchuna.

The research was done by collecting material during expeditions to Western Huzulshchuna and Boikivshchyna. In the process of this investigation the wooden works of Vasyl Turchynyak were identified and their authenticity was established. This provided an opportunity to date the building of the churches more precisely.

The thesis proves the existence of the Delyatyn folk wood building and carving center. It was formed in the territory of Western Huzulshchuna at the end of the XIX century. This center is characterized by a distinct system of decoration and style in commonplace objects. Delyatyn center has its own artistic tradition.

The thesis also defines and identifies the students and followers of the Vasyl Turchynyak school.

The thesis investigates features of Vasyl Turchynyak's decoratively carved art found in the interior and exterior of regional churches from a stylistic and artistic point of view. Thus compositionally his churches can be divided into two groups. One group follows the building canons of churches in Huzulshchuna. In the other group the master looked for the new ways in mixing different parts of the building, domes and other decorative architectural elements.

Also the character of borrowings, transformations and influences of artistic styles on his work are examined.

Vasyl Turchynyak was the first carver to use traditional Hutzul flat carving in creating iconostasis and church utensils.

The principles of Vasyl Turchynyak’s artistic carving were formed under the influence of new trends in Western European art of the period. From the standpoint of stylistic features of this leading Delyatyn master we can see the beginnings of the usage of electric devices in church decorations and in the production of church objects.

Scientific research of the decorative carving of Vasyl Turchynyak in church interiors showed that the creative work