Харківський національний університет

ім. В.Н. Каразина

Тарароєв Яків Володимирович

УДК 113/119

ГНОСЕОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ КОСМОЛОГІЇ РАННЬОГО ВСЕСВІТУ

09.00.09 – філософія науки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків - 2002

Дисертація є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії культури та філософії науки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Цехмістро Іван Захарович,

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна,

зав. кафедри теорії культурі та філософії науки філософського ф-ту,

Заслужений діяч науки і техніки України

Офіційні опоненти: доктор фізико-математичних наук, професор

Бережной Юрій Анатолійович,

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна,

зав. кафедри теоретичної ядерної фізики фізико-

технічного ф-ту;

доктор філософських наук, професор

Тягло Олександр Володимирович,

Національний університет внутрішніх справ,

нач. кафедри філософії та політології

Провідна установа: Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, відділ

логіки та методології науки, м. Київ

Захист відбудеться “_11 ” _вересня 2002 р. о _15 –15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.051.06 при Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. IV – 65.

З дисертацію можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою:

61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий “ 4 ” липня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Кислюк К.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Протягом усього свого розвитку космологічні знання були безпосередньо пов'язані з філософією. Але особливу актуальність проблематика філософських аспектів космології набула за останні три десятиріччя у зв'язку з виникненням і розвитком “інфляційної парадигми” (А.Д. Лінде, 1990) та розвитком теорії виникнення Всесвіту з “нічого” (П.І. Фомін, Я.Б. Зельдович, Дж. Трайон). Проблема причини і початку походження світу, проблема множинності всесвітів й деякі інші найбільш фундаментальні проблеми традиційної онтології у сучасній космології дістали відповіді, які не зводяться до будь-яких неприродних об'єктів (А.Д. Долгов, Я.Б. Зельдович, М.А. Сажин, 1988). Проте, здобувши фізичне розв'язання задач, які до цього вважалися метафізичними, сучасна космологія у певному сенсі виходить за рамки суто фізичної парадигми. Поєднуючи в собі такі різні галузі знань як фізика і філософія, сучасна космологія має потребу в комплексному підході для свого розвитку, у зміцненні свого наукового статусу, у спростуванні приписуваного їй інколи статусу “математичних спекуляцій” (В.Л. Крейг, 1993). Ця потреба цілком відповідає тенденціям розвитку сучасної науки, в якій з другої половини XX-го сторіччя постійно зростає кількість комплексних галузей знання (кібернетика, інформатика, біоніка, конфліктологія та інші). В усіх цих галузях ускладнився не тільки об'єкт дослідження, але й відбулась зміна їх фокусу порівняно з класичними науками: фізики, хімії, біології, та ін. – передусім з сутностей на зв'язки між ними. У випадку космології згадані чинники вводять у її розгляд зв'язки між людиною та Всесвітом, причому ці зв'язки відіграють усе значнішу роль поряд з самим Всесвітом. Ця тенденція не достатньо враховується усіма існуючими серед науковців поглядами на космологію, починаючи з тої, що космологія не відповідає критеріям науковості (М. Бунге, Ст. Тулмін), що космологія є більшою мірою фізико-астрономічний розділ знання (Ю.В. Александров), та що космологія є самостійна дисципліна (А. Турсунов, А.Н. Павленко, В.В. Казютинський). Осмислення цього процесу становить значний інтерес як для розвитку власне космологічних поглядів, так і в більш широкому аспекті для розвитку уявлень про генезис наукового знання взагалі, про його структуру й динаміку зростання. Окрім того, незважаючи на велику кількість моделей розвитку теоретичного знання передусім запропонованих постпозитивістами (Т. Кун, П. Фейєрабенд, Ім. Лакатос, К. Поппер та ін.), треба зауважити, що вони недостатні для опису розвитку космології, оскільки вони не розглядають суто космологічні знання. Це обумовлено деякими причинами. Зокрема, невизначеністю у повній мірі дисциплінарного статусу космології, достатньо вузькою базою, до якої застосуються ці теорії (теоретичне знання, яке досягло певної завершеності), та часом їхнього запропонування (60-ті роки XX-го століття). Усі зазначені обставини й визначили потрібність проведення цієї роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Ця робота виконана в рамках науково–дослідницької тематики кафедри теорії культури й філософії науки філософського факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна: “Концепція цілісності: проблема духовності у науці та культурі” (державна реєстрація № UA 01008737) і розглядає філософські аспекти виникнення світу з квантового стану.

Мета роботи та основні задачі дослідження. Мета цього дослідження – обґрунтувати тезу про комплексний характер гносеологічних проблем космології раннього Всесвіту і довести на конкретних прикладах, що їхнє розв'язання можливе лише в межах міждисциплінарного підходу. Основним прикладом буде випадок відсутності або обмеженості емпіричних даних, коли потрібно застосовувати такі методи теоретичного пізнання, які припускають звернення до низки поза фізико-астрономічних факторів, таких як: загальна логіка розвитку космологічного знання, найбільш загальні онтологічні властивості людини і світу, загальні закономірності пізнавального процесу і т. і. Ще одним прикладом дієвості міждисциплінарного підходу в космології є проблема прогнозу стосовно її майбутнього розвитку.

Для досягнення цієї мети були поставлені наступні завдання:

1. Визначити основні й найбільш загальні форми, методи і закономірності розвитку космологічного знання за весь час його існування та систематизувати їх.

2. Проаналізувати сучасне космологічне знання, виявити його гносеологічну унікальність, специфічність і різницю з попередніми космологічними парадигмами.

3. Встановити низку проблем у сучасному космологічному знанні, спроби розв'язання яких виключно методами природознавства в силу специфічності й унікальності сучасного космологічного знання виявляються неповними та обмеженими.

Об'єктом дослідження цієї роботи є космологічні знання.

Предметом дослідження є онтологічні і гносеологічні аспекти сучасної космології.

Теоретико-методологічна основа дисертаційного дослідження визначається структурою гіпотетико-дедуктивного методу застосованого до “емпіричної бази” – історії і сучасного стану космології, особливо її гносеологічних підвалин. Передусім це передбачає використання компаративного методу стосовно космологічних уявлень за всю історію їхнього існування, та їхню систематизацію. Однією з основних теоретичних засад цієї роботи є тлумачення та розвиток терміну “парадигма”. Цей термін уперше ввів Т.Кун, який розумів під ним “систему правил діяльності наукової спільноти”. Автор цієї роботи розуміє під терміном “парадигма” сукупність основних базових характеристик Всесвіту в космології, які описують його достатньою мірою.

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертаційній роботі були здобуті наступні нові результати.

1. Бурхливий розвиток наукового знання на протязі XX-го сторіччя і особливо в його другій половині поставив питання про закономірності його розвитку, що стимулювало розбудову теорій, які б вирішували ці задачі. Ці теорії тою чи іншою мірою відображали деякі аспекти розвитку наукового знання, але вони в силу цілої низки причин не могли бути застосовані до космології. Зокрема, ці теорії будувались на базі теоретичних наук, які досягли певної завершеності.

2. Уперше запропоновано модель розвитку космологічних знань, що являє собою процес послідовного заповнення певних чарунок своєрідної “космологічної матриці”, де кожна з чарунок становить собою набір фундаментальних характеристик Всесвіту, що описують його найбільш загальні властивості в різних аспектах (просторово-часової скінченності чи нескінченності, адитивності й цілісності, природної самодостатності й несамодостатності). І, хоча мова йде про різні парадигми Всесвіту, в рамках цієї матриці в її кожній чарунці він (Всесвіт) виявляється принципово іншим, що дає змогу вживати термін “космологічна матриця”. В цій моделі перехід від однієї “чарунки” до іншої здійснюється в міру “заповнення” попередньої “чарунки” і обумовлений розвитком абстрактного мислення й іншими, як суто науковими, так і позанауковими факторами.

3. Уперше знайдено обґрунтування для використання аксіоматичного методу в побудові схеми розвитку космологічних знань. У тих випадках, коли емпіричне спостереження не можливе, розвиток космологічних знань має здійснюватися аксіоматичним методом, на основі базисних характеристик, які визначають сутність і унікальність розглядуваної чарунки.

4. Достала подальший розвиток модель трьохрівневої структури теоретичної схеми (І.С. Алексєєв, В.С. Стьопін, та ін.), з яких складається теоретичне знання. Її застосування до космології передбачає, що у разі відсутності чи обмеженості емпіричної бази, розвиток космологічних знань здійснюється за рахунок інших складових теоретичної схеми: математичного формалізму та семантичної інтерпретації. Аксіоми у цьому разі будуть представляти собою деякі стислі базові твердження семантичної складової та математичного формалізму.

5. Дістали подальший розвиток погляди на інфляційну (квантову) космологію як на унікальну космологічну парадигму. Вона є водночас діалектичною й інтеграційною (стосовно інших парадигм) і являє собою їх синтетичний образ.

6. Розвинені погляди А. Турсунова, А.Н. Павленка, В.В. Казютинського та ін. на космологію як окрему самостійну дисципліну. Пропонується міждисциплінарний підхід до деяких проблем, які виникають у сучасній космології, та розглядання її як комплексної, інтегральної галузі наукового знання.

Практичне значення отриманих результатів. Здобуті результати можуть бути використані як для розвитку власне космологічних поглядів, так і при аналізі гносеологічних проблем розвитку науки в цілому. Викладений у дисертації матеріал можна розглядати як допоміжний для побудови і розвитку теорії генезису наукового знання, відмінної від уже відомих теорій, яка б по–новому розв'язувала проблему “кінця науки”, поєднуючи в собі еволюційні та революційні принципи генезису наукового знання. Окрім того, теоретичні розробки, ряд узагальнень та висновків дисертації можуть бути використані у загальних та спеціальних навчальних курсах з філософії, філософії науки, історії науки та техніки.

Апробація результатів роботи. Матеріали дисертації доповідалися й обговорювалися: на 3-х наукових семінарах та на: третій міській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених Харкова” м. Харків, 2000 р.; на міжнародній конференції “Релігія і наука” м. Москва, 2000 р.; на Україно-Російській гравітаційній конференції “Гравітація, Космологія й Релятивістська астрофізика ” м. Харків. 2000; на міжнародної конференції “100 років квантової теорії. Історія. Фізика. Філософія”. м. Москва, 2000 р.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 5 наукових статей у фахових періодичних наукових виданнях та тези доповіді.

Обсяг і структура роботи. Дисертація викладена на 187 стор. тексту і складається з вступу, оглядового розділу і 3-х розділів власних досліджень, висновків, списку використаних джерел. Матеріали досліджень ілюструють 2 таблиці і 7 малюнків. Бібліографічний список містить 119 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і задачі дослідження, окреслено ступінь розробки проблеми та її джерелознавчу базу, визначено теоретико-методологічні засади дисертаційної роботи. Сформульовано елементи наукової новизни, висвітлено можливості теоретичного та практичного застосування результатів дослідження.

Перший розділ дисертації – “Гносеологічні основини космології: історична ретроспектива” присвячений аналізу історії розвитку космологічних знань.

Спочатку аналізується “космологія” міфу з найбільш властивими для неї характеристиками. Основна властивість цих космологічних знань є така, що вона сформульована в конкретних образах і поняттях, які відбивають безпосереднє оточення людини. Отже, космологія міфу сформульована у конкретних образах та поняттях, і ще не є абстрактно-понятійною.

Наступною у часі є антична космологія. Основна властивість цієї космології полягає в тому, що Всесвіт класичної античності – просторово обмежений, вічний, єдиний, не самодостатній (тобто такий, що мав потребу в існуванні бога чи як творця (точніші кажучи майстра, який придавав форму матерії - Платон), чи як причини руху небесних тіл (Аристотель)), структурований. Аналізуються також тотожність та різниця у космологічних поглядах та гносеологічних установках Платона та Аристотеля. Відмічається, що антична космологія сформульована взагалі у абстрактних образах, поняттях та термінах.

Далі аналізується перехід від геоцентричної моделі Всесвіту до геліоцентричної моделі, а також причини, що обумовили цей перехід та його наслідки.

Хронологічно наступними є уявлення про нескінченний Всесвіт. Його основні властивості є такими: Всесвіт нескінченний у часі і просторі, адитивний, безструктурний у великих масштабах і не самодостатній. Ця модель Всесвіту була сформульована у цілком наукових термінах, поняттях і категоріях - як і космологія пізньої античності, але є більш абстрактною за неї.

Потім аналізується розвиток цієї космологічної картини світу, а також причини, що обумовили перехід до наступних уявлень про Всесвіт. Цими уявленнями є уявлення релятивістської космології. Вони відтворюють Всесвіт таким, що є скінчений або нескінченний у просторі й такий, що еволюціонує у часі (у ньому йде ускладнення структури від простого до складного), цілісний у розвитку, несамодостатній. Ці уявлення є абстрактними в досить високій мірі, але мають низку певних обмежень, що і обумовило появу наступних уявлень про Всесвіт.

Усе вище згадане дозволяє зробити деякі узагальнення. Вони полягають у тому, що фундаментальні властивості Всесвіту, сформульовані в найбільш загальному й абстрактному вигляді і не взяті зі спеціальних астрономічних спостережень, містяться в основі кожної з космологічних парадигм. На підставі цих властивостей пропонується побудувати певну “лінійно-послідовну космологічну матрицю”, чарунки якої і будуть являти собою “парадигми” Всесвіту з різними властивостями. Пропонується класифікувати чарунки за наступними властивостями: просторово-часова скінченність чи нескінченність, різні уявлення про цілісність, природна самодостатність чи несамодостатність Всесвіту. З погляду такої класифікації кожна з вищезгаданих чарунок є унікальною порівняно з іншими. У цьому випадку чарунка міфологічного Всесвіту стоїть окремо – її основи сформульовані в життєво-практичних образах та поняттях. У певному сенсі її можна розглядати і як самостійну “космологічну матрицю” (відокремлюючи всередині неї окремі чарунки), яка передує матриці наукової космології. Становлення матриці наукової космології починається з розвитку античної космології. У припущенні можливості побудови космологічної матриці процес розвитку космологічного знання має такий вигляд: при виникненні його як знання у науковій галузі, що ґрунтується на абстрактних поняттях, термінах та категоріях, виникає “каркас” матриці, яка задає і визначає подальший розвиток космології. У рамках цієї матриці розвиток відбувається послідовно, від одної чарунки до іншої, підпорядковуючись принципу ускладнення космологічного знання. В основу першої чарунки покладено найбільш просте розуміння Всесвіту. Надалі, при переході до наступної чарунки це розуміння ускладнюється, тобто спостерігається процес “розгортання” цих понять, розкриття їхнього змісту, якому можна поставити у відповідність “наповнення” змістом кожної конкретної чарунки. Це “наповнення” здійснюється в процесі розв'язання конкретних астрономічних і фізичних задач двома взаємозалежними і взаємодоповнюючими засобами – емпіричним і теоретичним. Особливу роль при “заповненні” чарунки відіграють фізичні уявлення. У цьому процесі вони є основним робочим інструментом. Кожній космологічній чарунці відповідає своя фізика: античній – фізика Аристотеля, чарунці нескінченного Всесвіту – фізика Ньютона, чарунці нестаціонарного Всесвіту – релятивістська фізика. Варто, зокрема, підкреслити, що введення такої матриці пояснює генезис космологічного знання його, визначаючи в ньому загальні властивості і закономірності.

Другий розділ дисертації – “Квантова (інфляційна) космологія” – присвячений вивченню сучасної космологічної парадигми та одному з принципів сучасної космології – антропному принципу.

Спочатку розглядаються головні фізичні ідеї, які лежать в основі сучасної космологічної парадигми, та етапи їх розвитку за останні двадцять років. Потім аналізуються сутність та модифікації антропного принципу, яких у літературі налічується п'ять. Виявляється методологічне значення антропного принципу у сучасній космології, зокрема як певного “космологічного тесту”, який є обов'язковим для кожної космологічної теорії.

Наприкінці зроблені узагальнення. Зокрема, стосовно антропного принципу робиться висновок, що його наявність у сучасній космології переводить в іншу площину питання “Людина та Всесвіт” і робить їх взаємозв'язок більш очевидним. У цьому сенсі наявність антропного принципу у сучасній космології наближує її, в деякому сенсі, до античної космології. Підкреслюється, що взаємозв'язок між Людиною та Всесвітом, про який йдеться у антропному принципі, буде використовуватися далі у дисертаційному дослідженні.

Третій розділ дисертації – “Онтологічні проблеми квантової космології” – присвячений аналізу фундаментальних властивостей та проблем сучасної космології.

На початку визначається коло характеристик Всесвіту, які будуть розглянуті далі, обґрунтовується, чому саме ці характеристики є предметом дослідження. Обраними є просторово-часові характеристики, різні значення поняття “цілісність”, додатковість “цільність – множинність”, уявлення про природну самодостатність і несамодостатність. Аналіз цих характеристик у рамках інфляційної парадигми дає змогу визначити, що вони мають унікальний характер. Їх унікальність обумовлена діалектичним характером моделі Всесвіту, що поєднують у собі характеристики Всесвіту з попередніх космологічних чарунок.

Першою з вищезазначених характеристик є просторово-часовий аспект. Припущення виникнення Всесвіту з високоенергетичного фізичного вакууму містить у собі певне протиріччя між вимогою операціональності просторово-часових властивостей матерії і неможливістю робити будь-які операції (навіть потенційно) у “середовищі” флуктуючої просторово-часової піни. Крім того, протиріччя спостерігаються між необхідністю континуального опису високоенергетичного фізичного вакууму і неможливістю цього опису. Для розв'язання згаданих суперечностей пропонується розділити просторово-часові відношення на фізико-емпіричні, безпосередньо сприймані нами, операціональні і континуальні за своєю природою, і математично-онтологічні, не операціональні, не континуальні, що являють собою поле ймовірностей виникнення певних властивостей простору і часу. Таким чином, чарунка інфляційної космології містить як класичне уявлення про простір і час, так і принципово інше, некласичне, яке є необхідним для пояснення просторово-часових властивостей світу, що реально спостерігаються. Це дає змогу говорити про унікальність цього уявлення. Сполучення класичних і некласичних просторово-часових характеристик матерії в одній космологічній чарунці свідчить про її діалектичний та узагальнюючий характер.

Другою характеристикою є уявлення про цілісність. Космологічна картина світу, яка малюється інфляційною космологією, дає нам право говорити, що космологічна чарунка інфляційної парадигми в розглянутому контексті унікальна та діалектична. Дійсно, поєднуючи в собі уявлення про цілісність (при описі високоенергетичного фізичного вакууму) як про єдину сутність, яка абсолютно протилежна поняттю множини (звідси необхідно імовірнісний опис фізичного вакууму), і – з іншого боку - множинні уявлення (при описі картини множинності всесвітів, процесів народження всесвітів і т.д.), розглядувана космологічна чарунка в цьому питанні виходить на якісно новий рівень розуміння терміну “цілісність”: цілісність як не множинність, разом з тим використовуючи це поняття водночас й у тому значенні, у якому воно застосовувалася в попередніх космологічних чарунках.

Третьою характеристикою є уявлення про природну самодостатність чи несамодостатність Всесвіту. Унікальність чарунки інфляційної парадигми в розглядуваному контексті полягає в тому, що вперше за весь період існування космології, т.зв. “теїстичній гіпотезі”, тобто припущенню про причетність бога до виникнення Всесвіту, запропонована реальна альтернатива у вигляді сукупності фізичних норм, правил і принципів, які пояснюють народження Всесвіту без залучення будь-яких неприродних причин. Однак, варто підкреслити, що мова йде саме про альтернативу “теїстичній гіпотезі”. Таким чином, інфляційна парадигма пропонує нові рішення проблеми природної самодостатності Всесвіту, розширюючи при цьому підходи з попередніх космологічних чарунок.

Картина світу, яку відображає інфляційна космологія, несе в собі ще одну проблему. В інфляційній космології потрібно розділяти поняття “світ” і “Всесвіт”. Це дасть змогу уникнути низки непорозумінь, які можуть виникнути далі, уникнути неточностей в описі результатів досліджень і “вбудовування” їх у загальнонаукову картину світу. На наш погляд, розрізнення понять “світ” і “Всесвіт” доцільно робити за принципом емпіричного сприйняття навколишньої дійсності. Тоді під “Всесвітом” потрібно розуміти ту частину простору, яку ми сприймаємо емпірично (Метагалактику) та ту просторову область, властивості і закономірності якої тотожні спостережуваному нами світу. “Світом”, чи краще гігасвітом (за аналогією з мікросвітом, макросвітом і мегасвітом) тоді буде все інше – високоенергетичний фізичний вакуум, інші всесвіти і т.д.

Усе вищесказане дає змогу стверджувати, що інфляційна космологія цілком міститься в руслі розвитку попереднього космологічного знання, причому виступає для нього в ролі узагальнення, яке являє собою синтез попередніх космологічних чарунок.

Четвертий розділ дисертації – “Гносеологія та космологія: сучасний погляд на проблему” – окреслює підходи до суто гносеологічних проблем сучасної космології та пропонує методику їх рішення.

На початку аналізуються гносеологічні аспекти поданих у попередньому розділі онтологічних проблем сучасної космології. Визначається, що їх суть полягає в проблематичності чи навіть неможливості емпіричної перевірки деяких висновків, які випливають із сучасних фізико-космологічних теорій. Далі більш детально розглядаються ці теорії. До них може бути віднесена теорія великого об'єднання, яка прагне поєднати сильні, слабкі й електромагнітні взаємодії. Точніше кажучи, її деякі наслідки, зокрема виявлення носіїв об'єднаної взаємодії – X і Y бозонів, передбачення нестабільності протона, наявність магнітних монополів та ін. Ця теорія описує стан матерії на ранніх етапах її еволюції і є космологічною теорією. Крім того, сюди ж належить і сама інфляційна теорія, яка передбачає існування таких екзотичних об'єктів, як доменні стінки. Слід зазначити, що неможливість перевірки цих теорій не має того принципового характеру як це вимагає власне гносеологія природознавства і тут є найбільш прийнятним підхід, обумовлений комплексним характером розглядуваної проблеми. Крім традиційної, власне наукової складової, у розв'язанні проблеми верифікації вищевказаних теорій відіграють дуже помітну роль й інші аспекти – технічний і гуманітарний. І чим складніше і масштабніше проблема експериментальної перевірки, тим більш вагомими і значимими стають ці фактори. Зазначені теорії знаходяться в стадії “емпіричної невагомості” (А.М.Павленко, 1996), причому, як довго буде продовжуватися ця стадія заздалегідь визначити не можливо. У цьому випадку найбільшу невизначеність створює гуманітарна складова, під якою розуміється цілий комплекс питань, починаючи від економічних проблем фінансування того чи іншого напрямку наукових досліджень і закінчуючи усіма можливостями провести те чи інше теоретичне або емпіричне дослідження.

Для підтвердження цих висновків треба розглянути астрономічні аспекти верифікації сучасних космологічних теорій. Зокрема, при цьому відмічається, що людина спостерігає мізерно малу частину Всесвіту (у випадку закритої моделі набагато менш ніж % ). Робити якісь стверджувальні узагальнення відносно Всесвіту і світу в цілому, на основі цих спостережень, є вкрай небезпечним і тому принципово лише ймовірністним.

Усе це викликає необхідність переходу до розгляду питаннь про метод розвитку в подібних ситуаціях космологічного знання. Для їх вирішення пропонується використовувати аксіоматичний метод, де аксіомами будуть виступати найбільш фундаментальні характеристики відповідної космологічної чарунки в сукупності з емпіричними даними конкретного наукового і загальнонаукового характеру, а також з урахуванням деяких загально філософських положень. У застосуванні до чарунки інфляційної космології пропонуються наступні аксіоми:

1.Принцип доповняльності (комплементарності) Бора, який говорить про діалектичний характер космологічного знання.

2.Світ одночасно має характеристики скінченності та нескінченності, які проявляються залежно від космологічної моделі певної розмірності, умов спостереження (або вибору системи відліку) і т.п.

3.Світ є водночас єдине (як не множина) і множина.

4.Світ є самодостатній.

5.Антропний принцип.

6.Принцип еволюції.

Розвиток фізичних теорій в рамках інфляційної космології має відповідати цим аксіомам. Аксіома 2 повною мірою справедлива в “чарунці” інфляційної космології. Ті надгігантські просторово-часові масштаби, у яких описується Всесвіт, дають нам можливість уявляти його і як скінчений, і як нескінченний. Принаймні, у просторово-часових відношеннях Всесвіт виявляє властивості і як скінченого, і як нескінченного об'єкта. Крім того, діалектика скінченого і нескінченного описує і сукупність всесвітів, оскільки вона є потенційна нескінченність, яка складається з актуально скінченнях елементів. Справедливість і необхідність у “чарунці інфляційної космології” аксіом 3 і 4 була доведена вище. Аксіома 5 являє собою констатацію факту, що для існування людини і людства потрібні певні фізичні і космологічні умови. У цьому сенсі антропний принцип є своєрідним “космологічним тестом”, який вимагає для всякої космологічної теорії відповідності умовам існування людини, а також пояснення цієї обставини. Аксіома 6 є узагальненням розвитку природознавства за увесь час його існування. Факт еволюції матерії від простих форм до складних, її саморозвитку є одним з основних найбільш значимих висновків про природу, що ми можемо зробити на початку XXI–го століття (В.С. Стьопін, 2000). У цьому ж контексті варто розглядати й аксіому 1. У фізиці вона виступає як принцип комплементарності Бора, а в космологічній аксіоматиці це твердження є узагальненням і поширенням принципу Бора на Всесвіт взагалі.

У зв'язку з цим правомочним буде поставити питання про природу аксіоматичного знання і його джерела у відсутності конкретних емпіричних даних. У цьому випадку, на наш погляд, і елементи аксіом, і самі аксіоми, у тому числі й у космології, є узагальненням сукупного досвіду взаємодії людини з навколишньою дійсністю, у процесі якої вона виробляє сукупність найбільш загальних абстрактних понять і категорій Виходячи з моделі трьохрівневої структури теоретичного знання, можна стверджувати, що аксіоми, у цьому випадку, є базові узагальнення семантичної складової та, меншою мірою, базовими наслідками математичного формалізму. З цього погляду чарунка інфляційного Всесвіту виступає не тільки деяким синтетичним і узагальнюючим етапом розвитку космологічних знань, але й узагальненням й інтегративним етапом розвитку самої людини, точніше кажучи, її “земного” періоду взаємодії з навколишньою дійсністю. Принципово нова космологічна чарунка можлива тільки в новій, розширеній (“багатовимірній”) матриці, у якій відомі нам зараз фундаментальні характеристики Всесвіту можуть бути доповнені чи навіть частково змінені.

Наприкінці розділу вивчаються питання про місце космології серед інших дисциплін. Наявність у сучасних космологічних знаннях знань філософських, астрономічних, фізичних і деяких інших, а так само наявність у них антропного принципу, принципу еволюції і комплементарного принципу дає змогу говорити про космологічну проблему як комплексну. На відміну від попередніх “космологічних чарунок”, чарунка інфляційної космології містить у собі тенденцію заперечення редукції космології до фізичної чи астрономічної складової. У її рамках космологія з “розділу астрономії, пограничного з фізикою і філософією”, перетворюється у галузь знань, у якій природничонаукові дисципліни “зрівняні в правах” з більш загальними й абстрактними (наприклад, філософією, математикою). Зокрема, у майбутньому, з подальшим розвитком космології, відбудеться, (природно, на якісно новому рівні) перехід до світогляду античного зразку, з його нероздільною єдністю космосу, людини і природи. Ця теза підтверджується і комплексним характером проблеми емпіричної перевірки сучасних космологічних знань, і тенденціями в розвитку основ квантової фізики, що є головною в питаннях походження космосу – квантової концепції народження світу з “нічого” (П.І. Фомін, Я.Б. Зельдович, Дж. Трайон).

Усе вищесказане дозволяє зробити декілька узагальнень, зокрема про можливість застосування аксіоматичного методу у генезисі космологічного знання, та про комплексний характер сучасної космології.

ВИСНОВКИ

1. Основні ідеї сучасної космології обумовлені попереднім розвитком космологічних знань. Нині вона зіштовхнулася з низкою гносеологічних питань і проблем, частина з яких є обов'язковою для будь-якої космологічної парадигми, а частина специфічна і властива тільки для сьогоденної. До першої групи питань можна віднести питання про істинність космологічного знання, про його адекватність дійсному стaну речей тощо. До другої групи можна віднести питання про правомірність екстраполяції властивостей Метагалактики на властивості усього Всесвіту та світу, про метод побудови космологічного знання у випадку відсутності чи недостатності емпіричних даних, й деякі інші. В дисертації запропоновані і обґрунтовані відповіді на ці і подібні питання.

2. Для опису процесу розвитку космологічних знань було запропоновано поняття “космологічної матриці”. Чарунки цієї матриці визначають “космологічні парадигми”, які є уявленнями про Всесвіт, що відрізняються один від одного за основними, фундаментальними характеристиками. У роботі такими характеристиками є уявлення про просторову і часову скінченність чи нескінченність, певне розуміння в тій чи іншій космології поняття “цілісності”, різні уявлення про природну самодостатність чи несамодостатність космосу. Розвиток космологічних знань у рамках цієї матриці здійснюється шляхом послідовного переходу від однієї чарунки до іншої. При цьому сам процес переходу визначається “заповнюванням” попередньої чарунки і ускладненням космологічного знання. Ці “космологічні парадигми” треба відрізняти від куновських парадигм. Необхідність їх введення обумовлена декількома причинами, зокрема специфікою космологічного знання, яке фактично не розглядав Кун, недосконалістю його визначення терміну “парадигма” та т. і. Кунівське визначення парадигми, як “системи правил діяльності наукової спільноти” є менш продуктивне, чим те, що наводиться у цій роботі, бо воно насамперед пов'язане з самим предметом дослідження, що дозволяє розглядати процес пізнання Всесвіту як цілісний та єдиний.

3. Інфляційна космологія у “лінійно–послідовній космологічній матриці” займає окрему, самостійну чарунку, причому її положення унікальне. Вона являє собою, певною мірою, синтез попередніх станів, діалектично поєднуючи в собі властивості і характеристики попередніх “космологічних чарунок”. Таким чином, інфляційну космологію можна розглядати як завершальний етап певного періоду розвитку космологічних поглядів, який визначається певним набором понять, категорій і термінів. Остаточне вичерпання цих категорій, понять і термінів, їхній діалектичний синтез, дає змогу говорити про завершення їхнього розвитку.

4. В рамках інфляційної космології існують такі проблеми, розв'язання яких нині не можливе емпіричним шляхом. Крім того, ми не можемо сказати, як довго триватиме такий період (т.зв. період “емпіричної невагомості теорії”). Імовірність того, що ці аспекти інфляційної космології будуть коли-небудь емпірично перевірені, явно не дорівнює одиниці. Для розвитку космології в цілому і для розв'язання її часткових проблем пропонується застосувати аксіоматичний метод побудови космологічного знання, аксіомами пропонується взяти основні, базисні твердження, що характеризують розглядувану “космологічну чарунку” (зокрема, “чарунку інфляційної космології”). Ці твердження щодо деяких з головних властивостей Всесвіту обумовлені усіма попередніми етапами розвитку космологічних знань, і є їхнє узагальненням. Виходячи з моделі трьохрівневої структури теоретичного знання, можна казати, що у разі відсутності чи недостатності емпіричної бази, розвиток знання здійснюється через розвиток семантичної складової та математичного формалізму. Аксіоми, у цьому випадку, є елементами семантичної складової та математичного формалізму.

5. Застосування аксіоматичного методу в сучасній космології у взаємозв'язку з антропним принципом підвищує значимість людини в процесі генезису космологічних поглядів, а також накладає на цей процес деякі обмеження. Генезис космологічних поглядів обумовлений пізнавальними можливостями людини, що, у свою чергу, обумовлено досвідом практичної взаємодії людини з навколишньою дійсністю. Наявність “чарунки інфляційної космології” як інтегральної й узагальнюючої стосовно попередніх “чарунок”, на погляд автора, говорить про вичерпаність і завершеність певного етапу розвитку самої людини, вичерпання її певного досвіду і способу взаємодії з навколишньою дійсністю. Наступна принципово інша “космологічна чарунка” може виникнути в іншій, розширеній “космологічний матриці”, базис і “каркас” якої може з'явитися тільки після якісної зміни досвіду практичної взаємодії людини з навколишньою дійсністю. Усе вищесказане у сукупності з наявністю в сучасній космології антропного принципу, принципу еволюції, діалектичного опису космологічної реальності та комплексним характером процесу емпіричної перевірки космологічних теорій дає змогу говорити про космологію в сьогоденні як комплексну і міждисциплінарну галузь знань. Цілком імовірно, що космологія як комплексна і міждисциплінарна галузь знань буде “стійкою” досить довго, але в майбутньому переросте в самостійну й окрему дисципліну.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Тарароев Я. В. Космологические основания мировоззрения человека. // Вісник Харківського державного університету Серія: теорія культури і філософії науки – Харків, 1998. - №400/6 – C.21-29

2. Тарароев Я. В. Проблема пространства и времени в квантовой (инфляционной) космологии. // Вісник Харківського національного університету Серія: теорія культури і філософії науки - Харків, 2001. - №499. -.C.243-251

3. Тарароев Я. В. Сравнительный анализ космологических взглядов и гносеологических установок Платона и Аристотеля. // Вісник Харківського Національного університету Серія: Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених Харкова - Харків, 2000. - №456. – C.287-290

4. Тарароев Я. В. Так имел ли Большой Взрыв причину? (К полемике Квентина Смита и В.М. Лане Крейга на страницах “British Journal for the Philosophy of Science”) // Вісник Харківського державного університету Серія: теорія культури і філософії науки - Харків, 1999. - №428 ' 1. – C.19-26

5. Jakov V. Tararoev. The problem of causality in quantum cosmology. // Вісник Харківського Національного університету Серія: теорія культури і філософії науки Харків, 2001. - №505. – C.6-11

6. Тарароев Я. В. Философские аспекты проблемы пространства и времени в квантовой космологии. // Тезисы докладов Украинско-Росийской Гравитационной Конференции “Гравитация, Космология и Релятивистская астрофизика”. Харьков. 2000. – C.54

7. Yu. V. Alexsandrov, J. V. Tararoev // Metrical evolution of multidimensional universes. Odessa Astronomical Publications, - Odessa, 1996, Vol. 9- P.159-160

АНОТАЦІЇ

Тарароєв Я.В. Гносеологічні проблеми космології раннього Всесвіту. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.09. – філософія науки. Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. Харків 2002.

Для опису розвитку космологічних знань запропонована “лінійно–послідовна космологічна матриця”, чарунки якої являють собою космологічні парадигми, що мають низку унікальних характеристик.

Доведено, що інфляційна парадигма займає самостійну чарунку в цій матриці, яку можна назвати узагальнюючою стосовно інших чарунок внаслідок її діалектичного характеру.

Доведено, що в сучасній космології існують проблеми, які неможливо нині розв'язати емпірично. Для їхнього розв'язання пропонується застосувати аксіоматичний метод, де як аксіоми виступають базисні характеристики розглядуваної космологічної чарунки. Побудова і розвиток космологічної матриці обумовлені досвідом практичної взаємодії людини з навколишньою дійсністю. Це, врівні з іншими факторами дає змогу говорити про космологію як комплексну галузь знань.

Ключові слова: космологія, аксіоматичний підхід, гносеологія, інфляційна парадигма цілісність, Всесвіт, доповняльність.

Тарароев Я.В. Гносеологические проблемы космологии ранней Вселенной. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.09. – философия науки. Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина. - Харьков 2002.

В диссертации исследуются гносеологические проблемы современной космологии, которая изучает процессы, происходящие на ранних этапах эволюции Вселенной, а так же процессы, которые приводили к возникновению нашей и других вселенных.

Для описания развития космологических знаний человека, предложена “линейно–последовательная космологическая матрица”, ячейки которой представляют собой определённые “космологические парадигмы”. Под ними понимается совокупность фундаментальных характеристик Вселенной, в которых можно описать её основные свойства. Необходимость их введения была обусловлена рядом причин, в частности несовершенством куновского определения термина “парадигма”, который впервые ввёл это понятие, спецификой космологического знания, которую не учёл Кун и т.п. Развитие “космологических парадигм” происходит путём последовательного перехода от одной ячейки к другой, в подчинении принципу усложнения космологического знания при “заполненности”, “исчерпанности” (т.е. невозможностью развивать знания, основываясь на определённых фундаментальных положениях) каждой ячейки. За всё время существования космологических взглядов человека выделяются пять космологических ячеек: мифологические космологические знания, космология конечной Вселенной (классическая античная космология), космология бесконечной Вселенной (космология “Нового времени”), космология эволюционирующей Вселенной (релятивистская космология), инфляционная космология. “Разнесение” космологических знаний, в ходе их развития, по этим ячейкам происходит по определённым, фундаментальным характеристикам космологической парадигмы. В данной работе под этими характеристиками понимается представления о пространственной и временной конечности или бесконечности, различные представления о понятии “целостность”, представления о природной самодостаточности или несамодостаточности Вселенной и т.п.

Приведены доказательства того, что согласно этому критерию инфляционная парадигма, занимает отдельную, самостоятельную ячейку в “линейно–последовательной космологической матрице”, которую можно назвать интеграционной и обобщающей по отношению к предшествующим ячейкам этой матрицы.

Показано, что в современной космологии существует ряд проблем, которые невозможно в настоящее время решить эмпирическим путём, причём сколь долго они будут находиться в этом состоянии “эмпирической невесомости” нельзя сказать. В этом случае для развития космологических знаний человека предлагается использовать аксиоматический метод, где в качестве аксиом выступают основные характеристики данной космологической ячейки. Принимая во внимание модель трёхуровневой структуры теоретического знания (эмпирический базис, семантическая интерпретация, математический формализм), можно заключить, что эти аксиомы выступают как некоторые базисные элементы семантической составляющей и математического формализма. Для ячейки инфляционной космологии автором предложено шесть аксиом, которые определяют её суть. К этим аксиомам относятся утверждения о том, что Вселенная и мир обладают свойствами как конечного, так и бесконечного существования в пространстве и времени, описываются как категорией целое, так и категорией многое. Так же Вселенная и мир могут быть представлены как нуждающиеся во внешних основаниях (боге), так и не нуждающиеся в нём. Кроме того, сюда же могут быть отнесены антропный принцип, принцип эволюции и комплементарный принцип (обобщение принципа Бора на космологию).

В связи с введением в рассмотрение “линейно–последовательной космологической матрицы” утверждается, что её построение и развитие обусловлено опытом практического взаимодействия человека с окружающей действительностью. Возникновение новой и принципиально иной космологической картины мира возможно только в новой - “расширенной” или “многомерной” матрице, которая может возникнуть при качественном изменении опыта практического взаимодействия человека с окружающей его действительностью. Последний тезис, в совокупности с антропным принципом, принципом эволюции и диалектическим описанием современной космологической реальности, выраженной в принципе комплементарности, который является обобщением принципа Бора на космологию, позволяет говорить о космологической проблеме как проблеме комплексной и междисциплинарной, которая в случае своей “устойчивости”, в последующем может перерасти в отдельную, самостоятельную дисциплину.

Ключевые слова: космология, аксиоматический подход,