ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С.КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ

ВИДАЙ Андрій Юрійович

УДК 159. 9: 355. 01

ФОРМУВАННЯ ЛІДЕРСЬКОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ОСОБИСТОСТІ МАЙБУТНЬОГО ОФІЦЕРА ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

19. 00. 05 — соціальна психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ — 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Військовому гуманітарному інституті Національної академії оборони України.

Науковий керівник: доктор психологічних наук, професор

ЛОЖКІН Георгій Володимирович,

Національний університет фізичного виховання і спорту України, кафедра психології і педагогіки, завідувач.

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

Орбан-Лембрик Лідія Ернестівна,

Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, кафедра соціальної психології, завідувач;

доктор психологічних наук, доцент

Коломінський Наум Львович, Міжрегіональна академія управління персоналом, кафедра психології, завідувач.

Провідна установа: Інститут соціальної та політичної психології АПН України, м. Київ,

Захист відбудеться “19” березня 2002 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.453.01 в Інституті психології імені Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ – 33, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ – 33, вул. Паньківська, 2.

Автореферат розісланий “18” лютого 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Балл Г.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

Актуальність теми дослідження полягає у якісно новій соціально-психологічній ситуації, що склалася у Збройних Силах України, яка, у свою чергу, обумовлена складністю та суперечливістю сучасних процесів політичного, соціально-економічного та духовного реформування українського суспільства.

Така ситуація пов'язана з великою кількістю чинників як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. До них, у першу чергу, належать такі, які призвели до зламу управлінських структур єдиної системи безпеки у країнах колишнього СРСР, погіршенню матеріально-технічного, фінансового та науково-методичного забезпечення Збройних Сил України. Сюди ж належить і недостатня компетентність та непідготовленість багатьох військових керівників до роботи у нових умовах, коли виникає необхідність розв'язання складних та неординарних завдань, пов'язаних з реорганізацією існуючих та становленням нових моделей та структур управління у військовій сфері, комерціалізацією військової діяльності, відсутністю необхідних джерел фінансування з метою забезпечення нормальної життєдіяльності військових колективів та підтримки високої боєздатності Збройних Сил нашої держави.

За таких умов, першочерговості набуває питання розвитку національної військової освіти, здатної забезпечити сучасну українську армію високоосвіченими, інтелігентними, соціально зрілими та творчо спрямованими офіцерами. Збройним Силам сьогодні потрібні не просто висококваліфіковані командири та начальники, а психологічно компетентні, розважливі професіонали, справжні лідери військових колективів.

Сучасні теоретико-методологічні дослідження та практика роботи вищих військових закладів освіти (ВВЗО) показали, що у підготовці військових фахівців існує ряд суперечностей:

·

· між кількістю молодих офіцерів і рівнем їх професійної компетентності та готовності до виконання командирських за формою, а за своєю суттю, лідерських функцій;

· між кількістю випускників ВВЗО та кількістю молодих офіцерів, що продовжують службу у Збройних Силах після закінчення терміну контракту;

· між монопредметним викладанням дисциплін та необхідністю формування у курсантів цілісної уяви про військову службу в якості офіцера.

Для розв'язання цих суперечностей потрібні комплексні дослідження всіх ланок системи підготовки офіцерів для Збройних Сил України.

Дослідження проблеми підготовки майбутнього офіцера, які проводились протягом останніх десятиріч (О.І. Александров, 1978; Л.Ф. Железняк, 1982; Л.Г. Кандибович, 1987; Г.В. Ложкін, ; Є.Г. Староконь, 1993), дозволяють стверджувати, що важливою умовою становлення офіцера є наявність відповідної спрямованості особистості.

У психологічних дослідженнях останніх років зверталась увага на загальні аспекти підготовки військового фахівця. Зокрема, вивчались педагогічні умови вдосконалення навчально-виховного процесу у вищому військовому закладі освіти (Г.А. Гайдукевич, 2000; М.І. Житницький, ; М.С. Корольчук, В.О. Пизін, В.І. Почеревина, 1988; В.І. Шостак, 1990), мотиваційна готовність курсантів та слухачів ВВЗО до професійної діяльності (Г.С. Грибенюк, П.П. Криворучко, О.М. Сипливий, 1997), психологічні механізми мотивації військово-професійної діяльності курсантів ВВЗО (Ю.В. Шеремета, 1990), психологічне забезпечення військово-професійної діяльності (О.Т. Ростунов, 1981), соціально-психологічні фактори формування військово-професійної спрямованості (В.В. Альошкін, 1991).

Проте, в науковій та методичній літературі практично відсутні дослідження проблеми формування лідерської спрямованості у майбутнього офіцера ЗС України. В достатній мірі не розроблені зміст та структура цього поняття, технологія її формування у процесі навчальної та службової діяльності у ВВЗО.

Отже, важливе соціальне і практичне значення проблеми формування лідерської спрямованості у майбутнього офіцера ЗС України та недостатня її наукова розробка у військово-психологічній літературі обумовили тему нашого дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у Військовому гуманітарному інституті Національної академії оборони України у відповідності з загальним планом науково-дослідної роботи за темою "Методика професійного відбору військовослужбовців у Збройних Силах України" (шифр "Професійний відбір").

Об'єктом дослідження є лідерська спрямованість майбутнього офіцера ЗС України.

Предмет дослідження – психологічні детермінанти формування лідерської спрямованості курсантів на послідовних етапах їх підготовки у ВВЗО.

Мета дослідження. Визначити обумовлені військовою діяльністю психологічні компоненти лідерської спрямованості і на цій основі розробити систему їх формування у ВВЗО.

Гіпотеза дослідження: формування основних складових лідерської спрямованості особистості майбутнього офіцера Збройних Сил України дозволить підвищити інтерес до спеціальності, розкрити творчий потенціал професії офіцера, сформувати готовність до виконання командирських функцій, а також об'єднати можливості всіх навчальних дисциплін, спрямувавши їх на розкриття цілісного змісту військової діяльності.

Для досягнення поставленої мети та перевірки гіпотези були визначені наступні завдання дослідження.

1. Обґрунтувати зміст та структуру лідерської спрямованості особистості майбутніх офіцерів Збройних Сил України.

2. Виявити особливості формування лідерської спрямованості особистості курсантів ВВЗО та її динаміку у процесі навчання.

3. Розробити систему формування лідерської спрямованості майбутнього офіцера Збройних Сил України.

4. Експериментальним шляхом перевірити ефективність запропонованої моделі.

Теоретико-методологічною основою дослідження виступили розроблені в філософії і психології положення про єдність об'єктивного і суб'єктивного в діалектиці соціального розвитку, загально психологічна концепція діяльності (О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, С.Л. Рубінштейн). Для визначення специфіки формування лідерської спрямованості в системі вищої освіти суттєву роль відіграли праці класиків гуманістичної психології (А. Маслоу, Г. Олпорт, К. Роджерс), а також ідеї гуманістичного підходу в освіті (Г.О. Балл, М.Й. Боришевський).

Методи досліджень. З метою виконання поставлених завдань використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів, які адекватні об'єкту, предмету та меті дослідження: теоретичний аналіз та узагальнення літературних джерел, стандартизоване анкетне опитування, напівстандартизовані індивідуальні бесіди, метод експертних оцінок, контент-аналіз, психологічні спостереження, психолого-педагогічний експеримент, методи математичної статистики.

Отримані у ході первинної обробки дані перетворювались за допомогою універсального пакету програм для ПЕОМ.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в:

·

· виявленні специфічних для курсантів інженерних закладів освіти особливостей процесу розвитку та формування лідерської спрямованості;

· розробці експериментальної моделі формування лідерської спрямованості майбутнього офіцера ЗС України, в якій розкрито значущість та характеристику умов та механізмів формування лідерської спрямованості.

Теоретичне значення дослідження полягає у розробці моделі формування лідерської спрямованості майбутнього офіцера ЗС України. Розширено і поглиблено розуміння загальних закономірностей формування структури лідерської спрямованості особистості. Збагачено уявлення про психологічну будову, зміст та рівні виявлення компонентів цієї структури.

Практичне значення одержаних результатів полягає у:

·

· складанні методичних рекомендацій щодо формування лідерської спрямованості особистості курсантів у процесі навчання.

Результати дослідження можуть використовуватись при створенні нових навчальних посібників та у процесі викладання військової психології і педагогіки, та науково-практичних основ виховання у вищих військових закладах освіти.

Запропонована технологія формування лідерської спрямованості майбутніх офіцерів проходила апробацію у Житомирському військовому інституті радіоелектроніки та Київському військовому інституті управління та зв'язку.

Особистий внесок автора. В опублікованих у співавторстві роботах конкретний внесок автора дисертації складає методологічне обґрунтування, проведення експериментальної частини та інтерпретація результатів дослідження. Розробки та ідеї співавторів в дисертації не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідались на ІХ військово-науковій конференції “Актуальні проблеми соціального управління” (Житомир, 1996 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми безпеки української нації на порозі ХХІ сторіччя" (Київ-Чернівці, 1998 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції “Теоретико-методологічні проблеми вдосконалення психологічної підготовки менеджерів” (Київ, 1999 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Концепція розвитку галузі фізичного виховання і спорту в Україні" (Рівне, 1999 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Актуальні проблеми професійної підготовки практичних психологів" (Київ, 2000 р.), на Міжнародному науково-практичному конгресі "Стреси в повсякденному житті дітей" (Одеса, 2000 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Українська еліта та її роль в державотворенні" (Київ, 2000 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані в 11 наукових працях. З них 3 — у наукових журналах, 5 — у збірниках наукових праць, 1 стаття — у науковому віснику та 2 статті — у матеріалах всеукраїнських та міжнародних конференцій. У співавторстві виконано дві роботи.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальна кількість сторінок дисертації — 191. В ній подано 20 таблиць та 23 рисунки. Список використаних джерел включає 268 найменувань, з яких 47 іноземними мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження проблеми формування лідерської спрямованості майбутнього офіцера ЗС України, формулюються об'єкт, предмет, мета, гіпотеза і завдання дослідження, дається стисла характеристика методів дослідження, розкриваються наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, визначаються особистий внесок автора і зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами та планами, називаються шляхи апробації результатів дослідження, наводяться дані про публікації.

У першому розділі “Ретроспективний аналіз підходів до вивчення проблеми формування лідерської спрямованості особистості майбутнього офіцера Збройних Сил України” на базі узагальнення літературних даних і відповідного теоретичного аналізу обґрунтовано проблему формування лідерської спрямованості майбутніх офіцерів ЗС України.

Узагальнення існуючих підходів до дослідження лідерства показало, що цей феномен викликає широкий дослідницький інтерес на різноманітних рівнях наукового пізнання: філософському (Г.К. Ашин, , Т.Т. Джамгаров, В.І. Румянцева, 1983), загальнонауковому (Є.А. Аркін, 1927; О.С. Залужний, ) та конкретно-науковому (П.П. Блонський, 1934; І.П. Волков, 1989; Ф. Генов, 1982; О.І. Кітов, ; Б.Ф. Ломов, 1981; В.І. Міхєєв, 1975; В.Н. Мясищев, 1960; Л.І. Уманський, 1980; М.М. Обозов, Г.В. Щокін,1988), що пояснюється значущістю феномену.

Г.М. Андрєєва (1996), К.О. Абульханова-Славська (1991), Є.С. Кузьмін (1974), Б.Д. Паригін (1975) та інші дослідники розуміють лідерство як процес і засіб організації групової діяльності, спрямований на досягнення цілей в оптимальні терміни і з оптимальним ефектом.

З іншої позиції розглядаються переважно структурні, статичні характеристики лідерства в груповій організації. Лідерство розуміють насамперед як деяку загальну якість групи, що, з одного боку, тісно пов'язана з іншими її якостями, а з іншого — може характеризувати не тільки групу в цілому, але й розглядатися через кожну з її підструктур (Л.І. Уманський, 1980).

Структура лідерської спрямованості особистості може бути розглянута тільки за умови вивчення структури лідерства у групі, тому нашу увагу було прикуто до розгляду цього феномену як засобу групової диференціації (А.В. Петровський, В.В. Шпалинський, 1978).

Незважаючи на те, що за нашого часу вивчення структури групового лідерства українськими та закордонними фахівцями зводиться, як правило, до розгляду двох домінуючих сфер групової активності: ділової та емоційної, або до більш приватних моментів групового життя, існує ще один погляд на цю проблему (Р.Л. Кричевський, М.М. Рижак, 1985), який дозволяє проводити дослідження механізму рольової диференціації лідерства у військовому колективі.

Справа в тому, що хоча наявність названих типів групової активності може розглядатися у якості вирішальної умови рольової диференціації лідерства, насамкінець, ця обставина ще не є достатньою для пояснення різниці у досягненні членом групи тої чи іншої лідерської позиції. Під час подальшого розгляду цієї проблеми необхідно використовувати додаткові фактори, які найбільше пов'язані з індивідуальними характеристиками членів групи. За О.М. Леонтьєвим (1983), структура особистості постає у вигляді відносно сталої конфігурації головних, внутрішньо ієрархізованих, мотиваційних ліній. Саме таке визначення він дає поняттю спрямованість особистості.

Вивчаючи різнопланові дослідження, обсяг яких значно розширився за останнє десятиріччя (М.Я. Віленський, Р.С. Сафін, 1989; О.А. Дубасенюк, 1994; І.А. Зязюн, 1989, 1997; Б.С. Кобзар, 1993,1994; М.В. Прохорова, 1993; В.О. Сластьонін, 1991, 1993 та ін.), ми встановили, що проблема спрямованості особистості представлена в них широко та багатогранно.

За всього розмаїття підходів до розв'язання проблеми спрямованості, переважна більшість дослідників розглядає її як складне психологічне утворення, найбільш важливу характеристику особистості (Б.Г. Ананьєв, 1983, 1996; О.Г. Ковальов, 1970, 1983; О.М. Лєонтьєв, 1983, 1989; В.С. Мерлін, 1968, 1979 та ін.).

Спрямованість особистості у багатьох наукових працях розглядається у зв'язку з провідною діяльністю певної категорії людей. На наш погляд, такою діяльністю для кадрових офіцерів ЗС України є командирська, або ж лідерська діяльність. Виходячи з цього, спрямованість, пов'язану з професійною діяльністю офіцера ЗС України треба визначати як лідерську.

Аналіз теоретичних та емпіричних досліджень з цієї проблеми (О.І. Александров, 1978; В.В. Альошкін, 1991; Т.В. Андрєєва, 1989; О.М. Кухарчук, 1982; Е.О. Науменко, 1987) дає змогу визначити лідерську спрямованість як складне системне утворення, яке детермінує саме лідерську поведінку особистості, ставлення до себе як до лідера певної групи людей та до членів цієї групи. За своєю природою лідерська спрямованість має цілісну, багаторівневу ієрархічну структуру, яку включено до постійної взаємодії з іншими психологічними утвореннями особистості. Підґрунтям нашого пошуку структури лідерської спрямованості були теоретичні та емпіричні дослідження, які представлені у працях Зубанової Н.Ю. (1998), Ложкіна Г.В. (1996), Платонова К.К. (1986), Плетньової З.П. (1988), Уманського Л.І. (1980).

Компонентами, які дозволяють вимірювати лідерську спрямованість особистості офіцера ЗС України, можуть бути наступні: “специфічність спрямованості”, “стійкість”, “інтенсивність”, “рівень задоволеності”, “широта мотивації”, “дієвість”. Рівень розвитку лідерської спрямованості курсанта ВВЗО обумовлений ступенем прояву кожного з цих компонентів.

Компонент “специфічність спрямованості” містить в собі три підструктури: “об'єкт спрямованості”, “тип спрямованості” та “суб'єкт спрямованості”.“

Об'єкт спрямованості” відображає емоційне ставлення особистості до основних видів діяльності, до яких може бути залучено випускника вищого військового закладу освіти. Зміст цього компонента передбачає: командирську діяльність; інженерну діяльність; оперативну діяльність; військово-педагогічну діяльність; науково-дослідну діяльність.“

Тип спрямованості” є відображенням структури лідерства у військовому колективі, яку можливо представити як два паралельних напрями його розвитку: напрям інструментального лідерства з відповідною ієрархічною організацією лідерів за ознакою найбільшого впливу і внеску у розв'язання групових завдань або досягнення мети групи, та напрям експресивного лідерства, який передбачає певну діяльність у емоційній сфері.

Крім цих двох компонентів, параметр “тип спрямованості” включає в себе ситуативне, абсолютне та універсальне лідерство. Поняття ситуативного лідера підкреслює залежність цього феномену від ситуації та має багато місць стикання з емоційним лідерством. Під абсолютним лідерством ми розуміємо поєднання функцій експресивного та інструментального лідерів. Універсальне лідерство відрізняється від абсолютного можливістю реалізації своїх функцій у більшості ситуацій.

Компонент “суб'єкт спрямованості” пов'язаний з вибором суб'єкта лідерської взаємодії та відображає цільову групу, на яку спрямовано лідерський вплив: солдати строкової служби; ліцеїсти; курсанти молодших курсів; курсанти старших курсів; офіцери.

Професійна підготовка курсантів ВВЗО не може обмежуватися лише накопиченням суто професійних знань, навичок, умінь. Виконуючи ті або інші професійні функції, військовий фахівець завжди реалізує себе особистісно, цілісно реагує на певні ситуації, вступає у взаємодію з іншими учасниками діяльності. Саме через неготовність до подолання труднощів у досягненні лідерської позиції на особистісному рівні багато майбутніх офіцерів не можуть повністю реалізувати свій індивідуальний потенціал. Аналіз труднощів та готовність майбутнього офіцера до їх подолання відображає такий компонент структури лідерської спрямованості як її стійкість. Компонент “стійкість спрямованості” передбачає тривалість активної лідерської діяльності. Він складається з таких показників: можливість працювати протягом тривалого часу; можливість долати труднощі з нервовими перевантаженнями; готовність до самообмеження; готовність до непорозумінь з підлеглими; можливість при невдачах почати все спочатку.

Компонент “інтенсивність” характеризує ступінь зв'язку лідерської спрямованості із спрямованістю на інші об'єкти. Цей компонент містить два блоки показників: “загальну інтенсивність” та “спеціальну інтенсивність”.

Блок показників “загальна інтенсивність” передбачає використання знань із різних сфер життя, естетичних та життєвих інтересів для досягнення та збереження лідерської позиції. Він складається із: знання відомостей науково-популярної літератури; досвіду суспільної роботи; володіння відомостями з художньої літератури; естетичних та життєвих інтересів; інформаційної компетентності, насамперед, з програм радіо та телебачення.

Блок показників “спеціальна інтенсивність” містить здатність офіцера використовувати у службовій діяльності всі спеціальні знання та уміння, отримані у процесі навчання у ВВЗО та шляхом самоосвіти. До таких віднесемо наступні знання та уміння: загально-наукові; педагогічні; психологічні; спеціальні; військові.

Компонент “дієвість” характеризується оцінкою готовності майбутнього офіцера до лідерської діяльності.

Така готовність визначається як інтегральне особистісне утворення, яке включає наявність адекватних знань, умінь, навичок, а також комплекс індивідуально-психологічних особливостей, що обумовлюють ефективність лідерської діяльності. У структурі лідерської спрямованості особистості офіцерів ЗС України компонент “дієвість” визначається самооцінкою володіння наступними вміннями: гностичними; організаційними; конструктивними; проективними; комунікативними.

Компонент “рівень задоволеності” характеризує силу емоційного ставлення курсанта до лідерського статусу, віддзеркалює усвідомлення привабливих сторін цієї позиції та особливості мотивації лідерства.

Зміст компонента “рівень задоволеності” характеризується такими показниками: можливість розв'язання особистих питань; можливість експерименту у формуванні нової групи; можливість спілкування з широким колом людей; можливість впливати на результати своєї діяльності; можливість прищеплювати інтерес до улюбленої справи.

Розглядаючи лідерство як спосіб поведінки та діяльності майбутнього офіцера у соціальній групі, спрямованих на досягнення мети загальногрупової діяльності, реалізацію цінностей, що притаманні її членам, координацію процесу функціонування та розвитку групи, можна передбачити наявність мотивації цієї поведінки і діяльності.

Тому під мотивацією лідерства майбутнього офіцера доцільно розуміти процес формування мотивів лідерської поведінки та діяльності, у якому бере участь уся сукупність його ставлень: до загальногрупової діяльності, її мети та процесу; до загальногрупових цінностей та їх реалізації; до групи і процесу її функціонування та розвитку; до самого себе як суб'єкта діяльності та члена групи.

Аналіз потенційної мотивації лідерства, який проводився за допомогою експертів, дозволив виділити дві основні групи мотивів: мотиви орієнтації на завдання та досягнення результату; мотиви соціальної орієнтації, предметом потреби яких є стосунки з іншими людьми, соціальні почуття тощо.

Серед соціально-орієнтованих мотивів під час експертного аналізу було визначено декілька груп. До першої з них віднесено мотивацію відповідності: соціальним очікуванням, яка цілком не усвідомлюється курсантами, хоча її питома вага досить значна; власним уявленням про себе; вимогам соціальної ролі, яка припускає деяку сукупність соціальних очікувань, але виконання соціальної ролі вимагає не одиничного вчинку, а цілком визначеної постійної поведінки, мотивом якої є відповідність цій ролі. У більшості випадків роль лідера бажана для суб'єкта, тому рівень усвідомлення прагнення відповідати вимогам соціальної ролі значно вищий у порівнянні з прагненням відповідати соціальним очікуванням. Можливо, це пов'язано з розвитком самосвідомості у курсантів при переході від цивільного життя до військової служби.

До другої групи віднесено мотиви, пов'язані з соціальними почуттями. Вони мають найбільшу питому вагу з-поміж отриманих мотиваційних конструктів. До цієї групи було віднесено такі мотиви, предметом яких було реальне переживання чи уникнення переживання, або тільки їх прагнення. Ці переживання мають соціальне забарвлення, бо стосуються інших людей, взаємодії та спілкування з ними.

До третьої групи віднесено мотиви слідування моральним нормам. Норми поведінки, зафіксовані у свідомості курсантів у вигляді афоризмів, фразеологізмів, крилатих виразів та мовних штампів, у певній ситуації виступають як мотиви поведінки. Цю групу складають: мотиви дотримання власних моральних норм; мотиви дотримання моральних норм інших людей; неперсоніфікована форма таких мотивів, тобто дотримання загальноприйнятних норм.

До наступної групи віднесено мотивацію зовнішньої оцінки людей з референтної для певного курсанта групи. В основі прагнення до зовнішньої оцінки лежить одна з базових потреб особистості — потреба у громадському визнанні. Позитивні оцінки для курсанта значно важливіші порівняно з негативними. Всупереч традиційній думці багатьох військових керівників та вихователів про низьке значення думки командира для підлеглого взагалі, наш досвід говорить, що прагнення до позитивної оцінки безпосередніх начальників притаманне багатьом курсантам, низькою є лише мотивація уникнення негативних оцінок від них.

П'яту групу складають мотиви самоствердження — прагнення курсантів виділитися, продемонструвати свою перевагу над іншими. З одного боку, виділення з загальної маси товаришів по службі дає можливість курсанту реалізувати свою потребу у великій кількості зовнішніх оцінок, з іншого боку — високий статус у групі, впливовість дозволяє йому почувати себе більш впевнено. Самоствердження з-поміж рівних дається лідеру легко, але на певному етапі навчання у ВВЗО курсанту стає вже недостатньо авторитету і лідерських позицій у своїй групі і він прагне досягти визнання у командирів. Курсант, що прагне до самоствердження, повинен мати велику мужність, тому що відокремлюючись від своєї групи, він опиняється у центрі уваги, обговорення та оцінювання. Цю групу складають мотиви самоствердження: серед ровесників; серед командирів; самоствердження у власних уявленнях.

Останніми в цьому переліку є мотиви приєднання до групи. Вони мають, щодо попередніх, протилежну спрямованість. На наш погляд, в основі подібних мотивів лежить потреба у досягненні соціальної ідентичності.

Наведений перелік мотивів дозволяє вести мову про велику когнітивну складність мотиваційної сфери лідера військового колективу. Можна припустити, що така складність дозволяє лідерам проявляти більшу активність, тому що вони легше відшукують особистісний смисл у різних видах діяльності, а це, у свою чергу, спонукає їх до розвитку операційних навичок та спрямовує на досягнення результату. До того ж, особи з вищим рівнем когнітивної складності, а у нашому випадку це лідери, мають вищий рівень розвитку соціально-перцептивних навичок та значно більшу здатність до амбівалентного сприйняття людини. В сукупності з цими характеристиками більший арсенал знаних мотивів дозволяє лідерам виконувати функцію натхненника та організатора спільної діяльності. На наш погляд, когнітивну складність мотиваційної сфери лідера військового колективу можна визначити таким поняттям як “широта мотивації”.

Запропонована структура лідерської спрямованості відображає специфіку діяльності офіцера ЗС України і дозволяє визначити рівень її сформованості.

У другому розділі “Організація та методи досліджень” розглядаються шляхи розв'язання завдань роботи, наведена програма дослідження, яке складалось з констатуючого та формуючого експериментів.

В експерименті, який проводився протягом 1994-2000 років і охоплював три етапи, брали участь викладачі та курсанти Житомирського військового інституту радіоелектроніки та Київського військового інституту управління і зв'язку.

Перший етап (1994-1995 рр.) було присвячено теоретичному осмисленню проблеми. Аналіз літературних джерел з проблеми дослідження дозволив обґрунтувати мету і основні задачі дослідження, розробити методичний апарат і схему дослідження.

Другий етап (1995-1996 рр.) передбачав проведення констатуючого експерименту, під час якого були виявлені найбільш важливі мотиви поведінки та діяльності курсантів, визначено рівень сформованості лідерської спрямованості особистості майбутнього офіцера Збройних Сил нашої держави.

На основі математичної обробки та якісного аналізу отриманих даних було розроблено модель формування лідерської спрямованості особистості майбутнього офіцера ЗС України.

Третій етап (1996-2000 рр.) полягав у проведенні формуючого експерименту, який передбачав впровадження цієї моделі та перевірку ефективності технології її реалізації. Технологія формування лідерської спрямованості включала виконання тестових методик, застосування активних методів навчання, проведення ділових та рольових ігор, розв'язання професійних ситуацій та виконання самостійних творчих завдань. Експеримент проводився з курсантами Житомирського інституту радіоелектроніки, серед яких курсанти п'яти навчальних груп склали експериментальну, а курсанти інших п'яти — контрольну групи. Заняття з курсантами контрольної групи проводилося за традиційною схемою. В експериментальній групі постійно використовувалась запропонована технологія формування лідерської спрямованості. Ефективність розробленої технології перевірялась шляхом порівняння запропонованих параметрів сформованості лідерської спрямованості контрольної та експериментальної груп в кінці експерименту.

У третьому розділі “Особливості формування лідерської спрямованості особистості майбутніх офіцерів Збройних Сил України” проводиться аналіз результатів констатуючого експерименту та дослідження загальних тенденцій формування компонентів лідерської спрямованості на етапах їх підготовки в інституті.

Аналіз якісних та кількісних показників, що характеризують компоненти лідерської спрямованості, довів низьку її сформованість у випускників ВВЗО. Найвищим за ранговою шкалою виявився блок “спеціальна інтенсивність”, що, на нашу думку, обумовлено розумінням курсантами приоритетного значення спеціальних та військових знань у їх майбутній професії. Дещо нижче знаходяться структурні одиниці: “рівень задоволеності”, “широта мотивації”, “суб'єкт спрямованості” та “об'єкт спрямованості”. Найменш сформованими виявилися структурні одиниці: “дієвість”, “стійкість”, “тип спрямованості” та “загальна інтенсивність”.

Для порівняння рангового розподілу компонентів структури згідно самооцінок курсантів з ранговим розподілом, який було встановлено експертами на основі оцінки значущості основних складових, нами використано коефіцієнт кореляції Спірмена. Кореляція між композиційною структурою лідерської спрямованості особистості майбутнього офіцера та композиційною структурою, визначеною експертами є від'ємною, тобто зв'язок між зазначеними структурами зворотній (r ,24). Такі розходження обумовлюють необхідність переорієнтації спеціально-технічної спрямованості особистості майбутнього офіцера у лідерську.

Рівень сформованості компонентів лідерської спрямованості курсантів не залишається стабільним на жодному з етапів навчання. Компоненти “інтенсивність” та “суб'єкт спрямованості” поступово зростають під час навчання в інституті. За параметром “об'єкт спрямованості” спостерігається зниження оцінок з першого до третього курсу, після чого настає стабілізація. “Рівень задоволеності” після зниження на другому етапі починає зростати та досягає максимуму наприкінці навчання. Загальна динаміка компонента “стійкість спрямованості” знаходиться у тісному зв'язку з самооцінкою компонента “рівень задоволеності”. Компоненти “тип спрямованості”, “широта мотивації” та “дієвість” мають тенденцію до зниження протягом усього періоду навчання у ВВЗО.

У четвертому розділі “Технологія формування лідерської спрямованості особистості курсантів” на основі проведеного дослідження загальних тенденцій формування компонентів лідерської спрямованості курсантів на етапах їх підготовки в інституті була створена експериментальна модель формування лідерської спрямованості особистості майбутніх офіцерів ЗС України.

Вона передбачає використання певних механізмів педагогічного керівництва процесом формування лідерської спрямованості курсантів ВВЗО, постійну діагностику її динаміки, врахування умов навчання та служби і може бути сформована протягом чотирьох етапів, головними функціями яких відповідно є:

·

· формування основних складових структури лідерської спрямованості;

· набуття досвіду службової діяльності офіцера ЗС України;

· самовиховання особи, що сприяє формуванню лідерської спрямованості.

До головних умов, що забезпечують успішне педагогічне керівництво процесом формування лідерської спрямованості курсантів слід віднести:

·

· структурування навчально-виховного процесу на основі співпраці, взаємонавчання та співтворчості;

· постійне заохочення курсантів до прийняття педагогічного впливу і саморозвитку.

Основними механізмами реалізації інтуїтивної моделі формування лідерської спрямованості особистості майбутнього офіцера були такі:

·

· самоаналіз лідерського потенціалу особистості, її індивідуальних якостей, потенційних можливостей для досягнення лідерства, а у подальшому й кращого результату у військовій діяльності;

· подолання психологічних перешкод засобами творчої діяльності.

Модель застосовувалась протягом виконання всього навчального плану, але наголос робився на її використанні в процесі вивчення психології, військових та спеціальних дисциплін. Програма експерименту передбачала реалізацію принципів: активізації внутрішніх рушійних сил особистості курсанта, діяльністного підходу щодо добору змісту навчальних занять, широкого використання активних методів навчання.

Для оцінки ефективності експериментального навчання ми використовували великий обсяг об'єктивних і суб'єктивних показників. В основі об'єктивних показників лежали результати математичної обробки індивідуальних оцінок успішності курсантів та експертних оцінок. Суб'єктивними показниками були відповіді курсантів на запитання анкет. Середні показники, що характеризують рівень сформованості структурних одиниць лідерської спрямованості у курсантів експериментальної та контрольної груп, подані у таблиці 1. Як показують результати, представлені в таблиці, практично за всіма компонентами лідерської спрямованості курсанти експериментальної групи переважають курсантів контрольної.

Найбільша різниця спостерігається в рівнях сформованості компонентів “широта мотивації”, “рівень задоволеності” та “стійкість”. Це можна пояснити тим, що у процесі навчання курсантами експериментальної групи використовувався аналіз службових ситуацій, проблем служби, навчання і виховання, пошук оптимальних механізмів діяльності. Завдяки процесу перетворення домінантних рівнів мотиваційної сфери майбутнього офіцера, елементів їх структур у ході професійної підготовки зростала її когнітивна складність, що відповідає компоненту “широта мотивації”, формувалась здатність протистояти труднощам різного характеру. Слід відзначити, що долати труднощі — компонент “стійкість” — курсанти навчались за допомогою набутих професійних знань — “спеціальна інтенсивність” — та за допомогою розвитку позитивного емоційного ставлення до майбутньої професії — “рівень задоволеності”.

Значні позитивні зрушення спостерігались в рівнях підвищення компонентів “інтенсивність” та “специфічність спрямованості”, що дозволяє констатувати факт підвищення зацікавленості військовою службою загалом.

Вищий рівень сформованості у курсантів експериментальної групи також і компоненту “дієвість”, але його зростання поступається подібним тенденціям серед інших компонентів. Це, на нашу думку, пояснюється більш адекватною і об'єктивною самооцінкою реального рівня сформованості лідерських вмінь.

Аналіз отриманих результатів (див. табл. 1) дозволяє стверджувати, що у курсантів експериментальної групи спостерігається значне підвищення рівня лідерської спрямованості (51%). Це переконливо свідчить про позитивні зрушення у структурі спрямованості, які спостерігались у курсантів в процесі дослідно-експериментальної роботи. У курсантів контрольної групи це зростання складало лише 14%, що дозволяє стверджувати про високу ефективність впровадженої нами моделі.

Найбільше відносне зростання серед складових лідерської спрямованості у курсантів експериментальної групи спостерігається за компонентом “стійкість” (39,7%), тоді як в контрольній групі значення цього компоненту зменшилось на 8%. Ці дані переконують в необхідності застосування у навчальних програмах різних дисциплін службових ситуацій, рольових та ділових ігор, активних методів навчання, які сприяють набуттю конкретних знань, умінь та навичок подолання труднощів у професії офіцера. У курсантів експериментальної групи значно підвищилось значення компоненту “рівень задоволеності” (67,4%). Це можна пояснити тим, що практично всі завдання нашої методики формували позитивне мотиваційно-ціннісне ставлення до майбутньої професії. Можливість творчої співпраці, атмосфера співдружності значно посилили бажання курсантів служити на офіцерських посадах.

Таблиця 1

Зростання компонентів лідерської спрямованості у курсантів

протягом експерименту

Компоненти Контрольна група Експериментальна група

до експерименту після експерименту до експерименту після експерименту

Специфічність спрямованості 3,80±0,27 3,90±0,33 3,90±0,31 5,70±0,26

Рівень задоволеності 4,30±0,27 5,30±0,35 4,30±0,31 7,20±0,13

Стійкість 3,80±0,31 3,50±0,29 3,90±0,35 5,45±0,26

Інтенсивність 2,08±0,21 4,32±0,33 2,20±0,23 5,20±0,29

Дієвість 5,20±0,39 3,90±0,31 5,20±0,39 5,40±0,38

Широта мотивації 5,80±0,36 4,80±0,38 5,90±0,31 6,80±0,21

Позитивні зрушення спостерігались у курсантів експериментальних груп за всіма компонентами: підвищення рівню “специфічності спрямованості” склало у контрольній групі — 2,6%, а в експериментальній — 46%, величина компоненту “широта мотивації” зменшилась у контрольній групі на 17%, а в експериментальній зросла на 15,3%.

Подібні зміни відбулися й серед компонентів “дієвість” та “інтенсивність”. Останнє свідчить про те, що засвоєння понятійного апарату структури лідерської спрямованості, оволодіння спеціальними знаннями в процесі самовдосконалення сприяють позитивним змінам компонентів, розширюють діапазон професійної інформованості.

ВИСНОВКИ

1. Лідерська спрямованість особистості офіцера ЗС України — це складне динамічне утворення, яке необхідно розглядати як систему усіх взаємодоповнювальних компонентів, кожен з яких відзначається ієрархічною побудовою.

Модернізована нами структура лідерської спрямованості особистості складається з шести компонентів: “специфічність спрямованості”, “стійкість”, “інтенсивність”, “дієвість”, “широта мотивації”, “рівень задоволеності”. Зміст компонентів, тобто показники, які на них впливають, розроблено згідно зі специфікою діяльності офіцера ЗС України.

2. Констатуючий експеримент довів, що рівень сформованості лідерської спрямованості особистості майбутнього офіцера невисокий і має значні резерви для підвищення. Найвищий рівень сформованості має блок показників “спеціальна інтенсивність”, що, на нашу думку, обумовлено розумінням курсантами пріоритетного значення спеціальних та військових знань у їх майбутній професії.

На дещо нижчому рівні знаходяться структурні одиниці: “рівень задоволеності”, “широта мотивації”, “суб'єкт спрямованості”, “об'єкт спрямованості”. Найменш сформованими виявилися структурні одиниці: “дієвість”, “стійкість”, “тип спрямованості”, “загальна інтенсивність”.

3. Кореляційний аналіз самооцінки та експертної оцінки параметрів лідерської спрямованості особистості майбутнього офіцера ЗС України дозволяє з'ясувати, що провідні компоненти займають у них найнижчі ранги. Це обумовлює необхідність переорієнтації компонентів лідерської спрямованості.

4. Рівень сформованості компонентів лідерської спрямованості курсантів змінюється у відповідності з етапом навчання. Компоненти “інтенсивність” та “суб'єкт спрямованості” поступово зростають під час навчання в інституті. За параметром “об'єкт спрямованості” спостерігається зниження оцінок з першого до третього курсу, після чого настає стабілізація. “Рівень задоволеності” після зниження на другому етапі починає зростати та досягає максимуму наприкінці навчання. Загальна динаміка компоненту “стійкість” знаходиться у тісному зв'язку з самооцінкою компоненту “рівень задоволеності”. Компоненти “тип спрямованості”, “широта мотивації” та “дієвість” мають тенденцію до зниження протягом всього періоду навчання у ВВЗО.

5. На основі проведеного дослідження загальних тенденцій формування компонентів лідерської спрямованості курсантів на етапах їх підготовки у інституті була створена інтуїтивна модель формування лідерської спрямованості особистості майбутнього офіцера ЗС України. Вона передбачає використання певних механізмів педагогічного керівництва процесом формування лідерської спрямованості курсантів ВВЗО, постійну діагностику її динаміки, врахування умов навчання та служби і може бути сформована протягом чотирьох етапів, до яких віднесено: формування емоційно-ціннісного відношення до офіцерської діяльності; формування основних складових структури лідерської спрямованості; набуття досвіду службової діяльності офіцера ЗС України; самовиховання особи, що сприяє формуванню лідерської спрямованості.

Формування лідерської спрямованості особистості майбутнього офіцера ЗС України буде проходити успішно лише в контексті відповідної діяльності, яка забезпечується добором активних форм і методів навчання, виконання тестових методик, проведення ділових, службових та рольових ігор, розв'язання службових ситуацій та виконання самостійних творчих завдань. Системоутворюючим фактором розглянутої моделі є показники успішності процесу формування лідерської спрямованості, а саме — наявність позитивної динаміки в композиційній структурі лідерської спрямованості.

6. Проведений експеримент довів ефективність інтуїтивної моделі формування лідерської спрямованості. Аналіз отриманих результатів дозволяє стверджувати, що у курсантів експериментальної групи спостерігається значне підвищення рівня лідерської спрямованості. Найбільше відносне зростання серед складових лідерської спрямованості у курсантів експериментальної групи спостерігається за компонентом “стійкість”. У курсантів експериментальної групи значно підвищились значення компонентів “рівень задоволеності” та “широта мотивації”. Це можна пояснити тим, що практично всі завдання нашої моделі формували позитивне мотиваційно-ціннісне ставлення до майбутньої професії. Позитивні зрушення спостерігались у курсантів експериментальної групи і за всіма іншими компонентами.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Видай А.Ю. Мотивація лідерства // Збірник наукових праць. — К.: КВГІ, 1999. — № 3. — С. .

2. Видай А.Ю. Сучасні тенденції у дослідженні лідерства // Збірник наукових праць. — К.: КВГІ, 1999. — № 4. — С. 13-18.

3. Видай А.Ю. Досвід формування лідерських якостей у вищому військовому навчальному закладіНауковий вісник АН ВШ України. —К.: АН ВШ України, 1999. — С. 29-36.

4. Видай А.Ю. Особливості структурного аналізу лідерської спрямованості майбутнього офіцера ЗС УкраїниЗбірник наукових праць Військового гуманітарного інституту Національної академії оборони. — К.: ВГІ НАОУ, 2000. — № 1. — С. 9-13.

5. Выдай А.Ю. Особенности мотивации лидерского поведения // Теоретико-методологические проблемы совершенствования психологической подготовки менеджеров / Приложение № 3 (8) к журналу “Персонал”. — К.: МАУП, 2000. — № 1 (55). — С. 118-122.

6. Видай А.Ю. Вікові особливості мотивації лідерства // Наука і освіта. — Одеса: Південний науковий Центр АПН України, 2000. — № 1-2. — С. 9-10.

7. Видай А.Ю. Мотиваційна сфера лідера малої групиЗбірник наукових праць Рівненського економіко-гуманітарного інституту. — Рівне: Ліста, 1999. — С. 72-76.

8. Выдай А.Ю. Современная трактовка феномена ролевой дифференциации лидерстваЗбірник наукових працьПід ред. Єрмакова С.С. — Харків: ХХПІ, 1999. — № 6. — С. 47-51.

9. Выдай А.Ю., Ложкин Г.В. Психическое выгорание лидераПерсонал. — К.: МАУП, 1999. — № 6. — С. 36-44.

10. Выдай А.Ю., Гайдукевич Г.А. Агрессия самоутверждения и проблема лидерства в воинском коллективеАктуальные проблемы социального управления. — Житомир: ЖВУРЭ ПВО, 1996. — С. 17-20.

11. Выдай А.Ю., Ложкин Г.В. Механизмы лидерстваПрактична психологія та соціальна робота. — К.: Соціс, 1999. — № 5. — С. 41-45.

Видай А.Ю. Формування лідерської спрямованості особистості майбутнього офіцера ЗС України. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19. .  — соціальна психологія. Інститут психології ім.. Г.С. Костюка АПН України, Київ, 2002.

Дисертація містить теоретичне і експериментальне дослідження процесу формування лідерської спрямованості особистості майбутнього офіцера ЗС України. Аналіз якісних та кількісних показників, що характеризують компоненти лідерської спрямованості, а також дослідження загальних тенденцій їх зміни дозволили створити експериментальну модель формування лідерської спрямованості курсантів у процесі їх навчання та службової діяльності. Формування лідерської спрямованості може здійснюватись у межах існуючих навчальних планів ВВЗО завдяки позитивним змінам у величині її компонентів, перш за все, стійкості, рівня задоволеності та мотивації. Зазначене положення обґрунтовано шляхом реалізації розробленої автором моделі.

Ключові слова: лідер, лідерство, лідерська спрямованість, модель формування лідерської спрямованості.

Выдай А.Ю. Формирование лидерской направленности личности будущего офицера ВС Украины. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19. .  — социальная психология. Институт психологии им. Г.С. Костюка АПН Украины, Киев, 2002.

Диссертация содержит теоретическое и экспериментальное исследование процесса формирования лидерской направленности личности будущего офицера ВС Украины. Целью роботы было определение обусловленных воинской деятельностью психологических компонентов лидерских качеств и на этой основе разработка системы их формирования в высшем военном учебном заведении (ВВУЗе). Цель работы обусловила следующие задачи: обосновать содержание и структуру лидерской направленности личности будущих офицеров, выявить особенности формирования лидерской направленности курсантов вузов и ее динамику за время обучения, разработать модель формирования лидерской направленности и проверить ее эффективность.

В диссертации