ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Г.С. СКОВОРОДИ

ВІКТОРЕНКО Ірина Леонідівна

УДК 37.018.26

ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ

МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПРОЦЕСІ

ОРГАНІЗАЦІЇ ЇХ СПІЛКУВАННЯ З БАТЬКАМИ

13. 00. 09 - теорія навчання

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Харків -2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Слов'янському державному педагогічному інституті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України

Лозова Валентина Іванівна,

Харківський державний педагогічний університет

ім. Г. С. Сковороди, завідувач кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

Дусавицький Олександр Костянтинович,

Харківський національний університет ім.В.Н.Каразіна, професор кафедри загальної психології;

кандидат педагогічних наук, доцент Кузнєцова Алла Федорівна,

Харківський обласний науково-методичний інститут безперервної освіти, доцент кафедри управління закладами освіти.

Провідна установа: Полтавський державний педагогічний університет ім. В. Г. Короленка, кафедра соціальної педагогіки і педагогіки початкового навчання. Міністерство освіти і науки України, м. Полтава.

Захист відбудеться __25.05.2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г. С. Сковороди за адресою:

61078, м. Харків, вул. Артема, 29, зал засідань (кімната 216).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. (61168 м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В).

Автореферат розісланий 24.04.2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Золотухіна С.Т.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Демократизація всіх сфер життя суспільства, поява нових соціально-економічних відносин змінили уявлення про світ і людину, про систему ціннісних орієнтацій, гостро поставили питання про докорінну перебудову шкільної освіти. Нові завдання шкільної освіти в Україні, спрямовані на гуманізацію та демократизацію всього навчально-виховного процесу, визначають його нові пріоритети, потребують формування ініціативної особистості, здатної до раціональної творчої праці. У зв’язку з цим, у Національній доктрині розвитку освіти України у XXІ столітті зазначається: “Головна мета української системи освіти – створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства”. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті.-К.: Шкільний світ. - С.2.

Виховання у дітей стійкої пізнавальної потреби, розвиток їхніх пізнавальних інтересів завжди були актуальною проблемою. Постійне та ініціативне накопичення знань вимагає від людини не тільки природної допитливості, а й здатності аналітично, творчо мислити, уміння добирати необхідну інформацію. Саме початкова школа має створити серйозні передумови для розвитку здібностей молодших школярів, їхнього творчого потенціалу та активності. При цьому проблема формування пізнавальної активності учнів початкових класів не нова, вона розроблялась у різні періоди розвитку педагогіки, однак на сучасному етапі потребує переосмислення з урахуванням реалій суспільного життя.

Цінні думки щодо активізації пізнавальної діяльності учнів знаходимо у працях педагогів минулого – А.Дістервега, К.Гельвеція, Я.Коменського, І.Песталоцці, Ж.-Ж.Руссо та ін. Значний внесок у розвиток питань активізації пізнавальної діяльності здійснив і К.Ушинський та його послідовники. У
20-30-ті роки ХХ ст. до цієї проблеми звертались П.Блонський, С.Шацький, О.Залужний, О.Леонтьєв та ін. Нова хвиля теоретичних та методичних досліджень проблеми активізації пізнавальної діяльності школярів почалась наприкінці 50-х років і триває до нашого часу (К.Абульханова-Славська, Л.Аристова, М.Данилов, Б.Єсипов, Л.Калашнікова, О.Каніщенко, В.Кольцова, І.Лернер, В.Лозова, І.Огородніков, В.Паламарчук, П.Підкасистий, О.Савченко, І.Харламов, Т.Шамова, Г.Щукіна та ін.).

Питання активізації пізнавальної діяльності учнів достатньо глибоко висвітлюються і в зарубіжній педагогіці (Б.Берлін, Л.Уоклін, Г.Петренко, М.Дауні, А.Гемс, У.Девіс та ін. ). У цих дослідженнях розкриваються основні напрями формування пізнавальної активності школярів шляхом удосконалення роботи вчителя, використання оптимальних методів навчання, реалізації індивідуального підходу, запровадження нових педагогічних технологій тощо.

Проте, результативність формування активності учнів залежить не лише від їхньої навчальної діяльності, але й від організації спілкування в сім’ї, яке справляє суттєвий вплив на розвиток мислення молодшого школяра, виховання його пізнавальних інтересів, волі, почуттів. Саме в сім’ї дитина пізнає моральні норми суспільства, засвоює загальнолюдські цінності, спостерігає ставлення членів родини один до одного, бере участь у розв’язанні багатьох проблем, у організації дозвілля, спілкуванні, сумісній пізнавальній діяльності тощо.

Спілкування – основна умова розвитку дитини, важливий фактор формування особистості. У будь-якому виді діяльності має місце спілкування у формі стосунків, взаємодії та ін. Саме у процесі спілкування відбувається взаємозбагачення, обмін інформацією, ідеями, почуттями, міркуваннями, інтересами – усім, що становить досягнення внутрішнього світу тих, хто спілкується. Спілкування виконує унікальну роль у становленні людини, в оволодінні нею соціальним досвідом. Таким чином, підвищення ефективності навчання може здійснюватися лише за умови сумісної діяльності школи і сім’ї, учня і батьків, спрямованої на організацію їх пізнавального спілкування.

Проте, слід зазначити, що в сучасних умовах життя сімейне виховання ускладнюється, деформуються функції сім’ї (П. Щербань), погіршується соціальна робота з дітьми, зменшується кількість гуртків, спортивних секцій, збільшується кількість дітей, які тривалий час залишаються без нагляду дорослих (В.Семиченко). На фоні вищезазначених та інших соціальних умов досить помітним є недостатнє спілкування дорослих з дітьми в сім’ї (М.Колодєзнікова, В.Кан-Калік, А.Захаров, С.Кондратьєва, М.Панкратов, А.Харчев та ін.).

У дослідженнях М.Колодєзнікової, В.Семиченко, В.Кан-Каліка дефіцит спілкування дорослих з дітьми в сім’ї пояснюється різними чинниками. Наше дослідження доводить, що з 1178 обстежених сімей 29,3% батьків молодших школярів спілкуються з дітьми менше години на добу. Батьки пояснюють цей факт відсутністю вільного часу, хоча бесіди з ними свідчать, що час для спілкування при бажанні можна знайти. Отже, для організації пізнавального спілкування в сім’ї необхідна цілеспрямована педагогічна підготовка батьків і стимулювання у цьому напрямку дітей.

Таким чином, з опорою на положення про унікальну роль спілкування у розвитку особистості за умови педагогічно доцільної його організації в сім’ї, було обрано тему нашого дослідження – “Формування пізнавальної активності молодших школярів у процесі організації їх спілкування з батьками”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Слов’янського державного педагогічного інституту “Гуманізація навчально-виховного процесу” (протокол № 10 засідання Вченої ради СДПІ від 29. 10. 1997). У межах цього плану автором здійснювалося дослідження проблеми формування пізнавальної активності молодших школярів у процесі організації їх спілкування з батьками.

Обрана тема, актуальність та провідна ідея роботи обумовили об’єкт, предмет і мету дослідження. Так, об’єктом наукового розгляду стало формування пізнавальної активності молодших школярів, а предметом – організація спілкування батьків з молодшими школярами, спрямованого на формування їхньої пізнавальної активності.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити основні етапи підготовки батьків до спілкування з дітьми та педагогічні умови стимулювання взаємодії батьків з молодшими школярами для забезпечення розвитку їхньої пізнавальної активності.

Концептуальна ідея проведеного дослідження полягає в тому, що формування пізнавальної активності школяра розглядається як цілісний процес (В.Лозова), який передбачає можливість і необхідність активних гностичних дій у різних видах діяльності (навчально-пізнавальній, громадській, естетичній та ін.), а також врахування факторів, що суттєво впливають на учнів: спілкування з учителями, батьками, однокласниками, старшокласниками, гуртківцями тощо, – але за умови використання дидактично обґрунтованої технології розвитку активності особистості, що передбачає вибір оптимальних методів і форм пізнавальної діяльності та організації спілкування.

Цілісний підхід до формування пізнавальної активності може не лише забезпечувати стимулювання потреб школярів у самостійному, творчому пізнанні, а і сприяти оволодінню комунікативними уміннями, вихованню високоморальних стосунків під час спілкування.

Провідна ідея дослідження втілена в гіпотезі, яка ґрунтується на припущенні, що успішність організації спілкування батьків та молодших школярів з метою формування їхньої пізнавальної активності передбачає: а) реалізацію основних етапів підготовки батьків до взаємодії із молодшими школярами (цільово-мотиваційний, когнітивно-інструктивний, змістовно-процесуальний, аналітико-корекційний); б) додержання умов стимулювання школярів до спілкування з батьками (усвідомлення дітьми значення спілкування в житті людини; визначення змісту спілкування).

Відповідно до мети дослідження визначено його завдання:

1. На основі аналізу психолого-педагогічних досліджень дослідити теоретико-методичні основи процесу формування пізнавальної активності школярів і виявити роль спілкування в цьому процесі.

2. Науково обґрунтувати та експериментально перевірити основні етапи підготовки батьків до взаємодії з молодшими школярами з метою формування їхньої пізнавальної активності.

3. Визначити та експериментально перевірити педагогічні умови стимулювання молодших школярів до спілкування з батьками.

4. Підготувати методичні рекомендації для батьків, учителів з питань організації пізнавального спілкування в сім’ї молодшого школяра.

5. Розробити спецкурс для майбутніх учителів з проблеми організації спілкування в сім’ї молодшого школяра з метою формування його пізнавальної активності.

Методологічну та теоретичну основу дослідження становлять філософські, психологічні й педагогічні положення про діяльність і спілкування особистості як основні фактори її розвитку, про сутність пізнання світу й активності суб’єкта в цьому процесі; ідеї про розвиток людини в залежності від впливу середовища; фундаментальні дослідження, що розкривають цілісність і системність педагогічного процесу.

Провідними у визначенні теоретичних основ дослідження були праці про системний підхід до вивчення оточуючого світу (В.Афанасьєв, І.Блауберг, Є.Юдін), педагогічних явищ і процесів (Т.Ільїна, Ф.Корольов, А.Куракін, Л.Новікова, Ю.Сокольніков та ін); про сутність активності людини та шляхи її формування (Л.Аристова, М.Данилов, Б.Єсипов, Г.Костюк, В.Лозова, А.Маркова, М.Скаткін, І.Харламов, Т.Шамова, Г.Щукіна); про особливості розвитку молодших школярів (Л.Виготський, Д.Ельконін, Г.Костюк, Л.Прокопченко). В основу наукового пошуку покладено також ідеї про роль середовища у формуванні школяра (Л.Божович, Л.Буєва ), місце і роль спілкування в житті людини (О.Киричук, О.Леонтьєв, А.Мудрик, В.Соковнін, Д.Паригін) та вплив сім’ї на розвиток дитини (Ю.Азаров, К.Бардін, А.Макаренко, О.Савченко, В.Сухомлинський, Л.Капралова, Н.Калениченко).

Відповідно до визначених завдань і для перевірки гіпотези було використано такі методи дослідження:

· теоретичні: аналіз наукової та навчально-методичної літератури для порівняння та зіставлення різних поглядів на обрану проблему, розгляду теоретичних питань із метою визначення основних понять;

· емпіричні: спостереження, анкетування, бесіди, методи експертних оцінок, тестування, педагогічне прогнозування, вивчення шкільної документації, аналіз продуктів навчально-пізнавальної діяльності учнів, педагогічний експеримент для виявлення результативності експериментальної роботи;

· статистичні (кількісний і якісний аналіз даних здійснювався з використанням методів математичної статистики).

Експериментальна база дослідження – загальноосвітні школи Дніпропетровської та Донецької областей. Дослідження проводилось протягом 1997 – 2001 рр.; на різних етапах експерименту було задіяно 120 учнів загальноосвітніх шкіл №16 м.Краматорська та №1 м.Слов’янська, анкетуванням було охоплено 1273 учні, 246 учителів, 118 сімей початкових класів.

Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягають у тому, що:

· уперше з позиції цілісного підходу до формування пізнавальної активності обґрунтовано технологію педагогічно спрямованої організації спілкування батьків з молодшими школярами; науково обґрунтовано й експериментально перевірено етапи підготовки батьків до пізнавального спілкування з дітьми;

· науково обґрунтовано й експериментально перевірено педагогічні умови стимулювання молодших школярів до пізнавальної взаємодії з батьками;

· уперше виявлено особливості впливу спілкування батьків на сформованість пізнавальної активності хлопчиків та дівчаток;

· подальшого розвитку набули форми і методи взаємодії школи і сім’ї, батьків і дітей.

Практична значущість отриманих результатів дослідження полягає в тому, що технологія організації взаємодії батьків і дітей пройшла дослідно-експериментальну перевірку і дозволяє осмислити і реалізувати її у процесі навчання молодших школярів. У педагогічних вищих навчальних закладах можна використовувати розроблений автором спецкурс “Особливості спілкування в сім’ї молодшого школяра”, який впроваджено у Слов’янському державному педагогічному інституті. Теоретичні положення та практичні напрацювання, викладені в дисертації, доцільно використовувати студентам під час написання дипломних і курсових робіт. Матеріали статей, методичних рекомендацій та компоненти розробленої програми пізнавального спілкування: “Батьки запитують”, “Діти запитують та повідомляють”, “У вільну хвилинку”, – доцільно застосовувати вчителю у практичній діяльності.

Вірогідність та обґрунтованість основних положень і наукових результатів дослідження забезпечується опорою на фундаментальні психолого-педагогічні концепції пізнання та навчання, методологічною обґрунтованістю вихідних положень, комплексним застосуванням методів, адекватних завданням дослідження, узагальненням результатів дослідно-експериментальної роботи, яка проводилась протягом 5-ти років, можливістю відтворення експерименту, обробкою даних методами математичної статистики.

Апробація та впровадження результатів дослідження в практику. Основні висновки дослідження впроваджено у практичну діяльність учителів початкових класів, у систему підготовки і підвищення кваліфікації вчителів, а також включено до курсу лекцій з педагогіки для студентів. Результати дослідження обговорювалися на науково-практичних конференціях Слов’янського державного педагогічного інституту (1998-2001 р.), на міжнародній конференції з проблем педагогіки “Гуманізація навчально-виховного процесу у вищій школі” (м.Слов’янськ, 2000), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Реформування змісту освіти в початкових класах у контексті перебудови загальноосвітньої середньої школи” (м.Дрогобич, 2001), на регіональних науково-практичних конференціях у містах Слов’янську та Краматорську (1998-2001).

Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли своє відображення в 9 одноосібних публікаціях, із них 8 – у фахових виданнях. Загальний обсяг особистого внеску становить 4,1 друк. арк.

Структура і обсяг дисертації зумовлені логікою наукового пошуку.

Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури (264 найменування), шести додатків. Загальний обсяг дисертації складає 171 сторінку, обсяг основного тексту – 141 сторінку. Робота містить 15 таблиць, 10 рисунків.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу, методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, обґрунтовано вірогідність одержаних результатів, зроблено висновок щодо їх апробації та впровадження.

У першому розділі “Питання формування пізнавальної активності молодших школярів у психолого-педагогічних дослідженнях та практиці школи” проаналізовано психолого-педагогічну літературу з метою розкриття сутності понять “активність”, “пізнавальна активність”, “спілкування”, “пізнавальне спілкування”.

Теоретичний аналіз наукової літератури дозволив виявити такі варіанти тлумачення поняття “активність”: діяльність (М.Лісіна, С.Рубінштейн та ін.), риса особистості (М.Данилов, В.Лозова, К.Платонов, П.Підкасистий та ін.), якісна характеристика діяльності (Л.Станкевич), ставлення особистості до діяльності (Т.Шамова).

Дослідження ґрунтується на визначенні сутності пізнавальної активності як риси особистості, що виявляється у її ставленні до пізнавальної діяльності, відбивається на якості цієї діяльності, а також на положенні про те, що формування пізнавальної активності молодших школярів залежить значною мірою від сформованості в учнів навчально-пізнавальних мотивів, які виконують роль загальної мети і є формою вияву тієї чи іншої потреби.

Серед пізнавальних мотивів чільне місце посідають пізнавальні інтереси, які активізують розумову діяльність, впливають на зміни у способах її здійснення та ін. Інтереси молодших школярів за змістом, як свідчать дослідження О.Дусавицького, можуть бути пов’язані зі шкільною програмою (вузьконавчальні), виходити за межі програми (широкі пізнавальні) і не пов’язуватися з навчанням (розважальні). Проте, за результатами досліджень Т.Байбари, Н.Морозової, Г.Щукіної та ін., пізнавальний інтерес молодших школярів досить нестійкий. У цьому плані важливою умовою активізації навчання є формування не лише вузьконавчальних, а і широких пізнавальних мотивів, забезпечення переходу школярів від цікавості (ситуативного інтересу) до зацікавленості, пізнання.

Молодшого школяра характеризують інтенсивний розвиток інтелекту, допитливість, схильність до творчості, йому притаманне багатство уявлень, фантазії, емоційність, прагнення до конкретної, але недостатньо тривалої діяльності, яка супроводжується відчутними для дитини реальними результатами, а отже, і зростаючим пізнавальним інтересом та активністю. Результативними засобами формування у молодших школярів пізнавальної активності виступають зміст навчання, форми його організації, методи і прийоми, супровідна емоційна атмосфера, а також організація спілкування.

У процесі дослідження науково-методичної літератури виділилися такі аспекти розгляду проблеми спілкування:

· загальнотеоретичне обґрунтування спілкування (Б.Ананьєв, О.Бодальов, Л.Буєва, Л.Виготський, Д.Карнегі, М.Каган, О.Леонтьєв, П.Лесгафт, Б.Ломов, А.Макаренко, О.Маргуліс, Б.Паригін, В.Соковнін, К.Ушинський, П.Якобсон та ін.);

· спілкування як педагогічна проблема (Ш.Амонашвілі, О.Бакін, О.Бодальов, І.Грєбєнніков, В.Грєхнєв, В.Кан-Калік, Л.Капралова, О.Киричук, І.Комановський, А.Мудрик, В.Семиченко);

· особливості спілкування в сім’ї (О.Бакін, Д.Годовикова, А.Добрович, В.Заслуженюк, М.Колодєзнікова, А.Макаренко, А.Маркова, І.Подласий, М.Стельмахович, В.Сухомлинський, В.Сисенко, Г.Стаднюк, А.Харчев, П.Щербань та ін.).

У сучасній педагогіці існують різні підходи до тлумачення поняття “спілкування”. Ряд авторів (О.Бодальов, Л.Буєва, Л.Виготський, Б.Ломов, В.Соковнін та ін.) розглядають його як особливий вид взаємодії індивідів, їхнього міжособистісного спілкування, інші дослідники (Б.Ананьєв, М.Каган, О. Леонтьєв, П.Якобсон та ін.) називають спілкування видом діяльності, якому притаманна своя структура та атрибути, зокрема, комунікативною діяльністю. Отже, спілкування визначається як складний та багатогранний процес, що передбачає взаємодію індивідів, їхнє ставлення один до одного, інформаційний взаємообмін. Спілкування характеризується і як процес взаємовпливу його суб’єктів, і як процес співпереживання та взаєморозуміння (Б.Паригін). Саме з такого боку розглядається спілкування і у виконаному дослідженні. Спілкуючись із дорослими та однолітками, дитина отримує різноманітну інформацію, обмінюється нею з іншими, відчуває зовнішній вплив, сама впливає на дорослих і однолітків, вступаючи з ними у взаємодію. У процесі спілкування дитина набуває життєвого досвіду, засвоює суспільні цінності й норми.

У педагогічній теорії глибоко і всебічно розкрита роль спілкування у вихованні й розвитку особистості дитини (В.Бехтєрєв, Л.Буєва, В.Грєхнєв, О.Киричук, Н.Крупська, М.Пирогов, К.Ушинський).

Окремі науковці Франції близьким до поняття “педагогіка спілкування” вважають поняття “комунікативна педагогіка” та “педагогіка діалогу”. У 80-ті роки у США отримав популярність інноваційний в освіті рух за назвою “кооперативне навчання”, що сприяло творчому пошуку й інтелектуальній розкутості дітей у спілкуванні з учителем (Д.Бойлью, Д.Коллер, Д.Кролл, К.Макдуел та ін.). Німецькі вчені, вивчаючи проблему спілкування, розробили систему “комунікативного виховання” і “комунікативної дидактики” (К.Шаллер, Д.Боане, Г.Михель, Р.Вінкель та ін.). У Скандинавських країнах дослідження були зорієнтовані на діалогічне спілкування учителя з учнями, співпрацю між ними у процесі роботи в малих групах (Д.Каллош, А.Шелунд).

Аналіз педагогічних досліджень свідчить, що спілкування з учителем створює найкращі умови для розвитку школярів у процесі навчання. Їхня позитивна мотивація та творчий характер діяльності знайшли своє відображення в дослідженнях А.Мудрика, який одним із перших звернувся до окремих проблем цілеспрямованого навчання учнів у процесі спілкування, тобто до питань пізнавального спілкування.

Здійснення пізнавального спілкування в сім’ї вимагає від учителя педагогічно спрямованої організації взаємодії батьків і дітей з урахуванням особливостей сімейного спілкування, а саме:

· міжособистісні контакти з батьками, що виникають у найбільш ранньому дитинстві, відрізняються від усіх інших контактів довготривалістю, стійкістю, безперервністю;

· молодшого школяра з батьками об’єднують різноманітні зв’язки, родинні почуття, сумісне проживання, форми організації життєдіяльності (побутова праця, дозвілля і т. ін.);

· почуття батьківської любові у батька і матері та відповідне ставлення школяра надає їхньому спілкуванню глибокої емоційності й довіри (О.Бодальов).

Для виявлення змісту та форм спілкування батьків з молодшими школярами було проведено анкетування 346 батьків і 52 учителів, які вивчали сім’ї своїх учнів. Аналіз результатів опитування свідчить, що спілкування у 75,4% сімей відбувається під час надання школярам допомоги у виконанні домашніх завдань та їх перевірці, далі йде сумісна трудова діяльність (у залежності від віку показник змінюється від 6,5 до 7,6%), спілкування під час сумісних прогулянок у природу (6,1 – 7,2%), обговорення телепередач, книг (4,6%), гри (3,3%), відвідування кіно, вистав, цирку (2,8%). Найчастіше батьки говорять з дітьми про правила поведінки (від 27 до 36,4%), спілкування з товаришами (21,3%), справи класу, школи (18,5%).

Діти запитують у батьків про природу та природні явища (від 49,4 до 51,9%), роботу, дитинство, побутові проблеми (від 15,2 до 17,6%); зі своїми проблемами діти звертаються здебільшого до матері (79%), рідше – до батька (10,3%), бабусі, дідуся (3,4%), інших членів сім’ї (1,6 – 3%).

Як свідчать одержані в ході дослідження результати, від характеру, змісту, форм і методів спілкування в сім’ї залежать наслідки навчання, спрямованість і рівень розвитку дитини, адже пізнавальне спілкування не тільки підвищує ефективність самого процесу засвоєння знань, але й поглиблює їх, активізуючи пізнавальну діяльність.

Отже, за умови постійного контакту з дітьми батьки мають можливість безпосередньо передавати їм свої знання, установки, переконання, позитивно впливати на навчання дітей, ставлення до людей праці та ін., що спонукає школу залучати батьків як фактор успіху в будь-якій діяльності до процесу формування пізнавальної активності учнів.

У другому розділі – “Експериментальна перевірка організації спілкування молодших школярів з батьками” – розкривається методика підготовки та проведення педагогічного експерименту, аналізуються його результати. Основним завданням експерименту стала перевірка технології організації спілкування в сім’ї молодшого школяра, виявлення того, як воно впливає на рівень пізнавальної активності, пізнавальний інтерес молодшого школяра, його успішність та комунікативні уміння.

Дослідно-експериментальною базою стали загальноосвітні школи №16 м.Краматорська та №1 м.Слов’янська Донецької області (1997-2001р). У констатуючому експерименті брали участь 120 учнів. Формуючий експеримент здійснювався на базі 2-х – 4-х класів, до нього було залучено 60 молодших школярів. У експериментальних класах проводилась спеціальна підготовка батьків і дітей до пізнавального спілкування.

Анкетування 120 сімей молодших школярів дозволило виявити, що за освітнім рівнем батьки учнів експериментальних і контрольних класів розподілились таким чином: вищу освіту мали – 28, 6%; середню спеціальну – 59, 5%; середню – 11, 9%. Показники рівня педагогічної підготовки засвідчили, що батькам не вистачало психолого-педагогічних знань для навчання і виховання своїх дітей. Аналіз проведеного анкетування показав: постійно читали педагогічну літературу (“Сім’я та школа”, “Освіта”) – 30,9% ; епізодично – 14,3%; не читали – 26,2%; не дали відповіді – 28,6% батьків. Проте 38,1% батьків рівень своєї педагогічної культури вважали достатнім, елементарним – 28,6%; недостатнім – 14,3%; не відповіли – 19,0%. Ці дані враховувалися у ході організації педагогічної просвіти батьків з метою залучення їх до процесу формування пізнавальної активності та пізнавального інтересу дітей в умовах сім’ї.

В основу проведеного експериментального дослідження було покладено організацію сумісної розвивальної діяльності дітей і дорослих, яких об’єднувало взаєморозуміння, проникнення в духовний світ один одного. Реалізація ідеї вимагала:

· усвідомлення суб’єктами необхідності оволодіння знаннями для успішного виконання роботи, цілеспрямованості в діяльності;

· дотримання послідовності й наступності на всіх етапах організації спілкування;

· створення сприятливого психологічного мікроклімату у школі і вдома, ситуації довіри, успіху, дотримання демократичного стилю спілкування;

· єдності педагогічних вимог з боку батьків і вчителів;

· індивідуальної роботи як із батьками, так і зі школярами.

Зміст, форми і методи роботи з батьками у процесі дослідницької роботи модифікувалися та ускладнювалися відповідно до вікових змін з опорою на положення про те, що ефективний процес взаємодії не може мати незмінних форм, він повинен повторюватись і знаходитись у постійному розвитку.

У відповідності з вищезазначеним було розроблено технологію формування пізнавальної активності молодшого школяра в умовах спілкування в сім’ї, яка передбачала:

· підготовку батьків до спілкування з дітьми;

· стимулювання дітей до взаємодії з батьками.

У дисертації науково обґрунтовано такі компоненти організації роботи з батьками: мотиваційно-стимулюючий, когнітивно-інструктивний, змістовно-процесуальний та аналітико-корекційний.

Мета мотиваційно-стимулюючого компоненту полягала у формуванні в батьків потреби пізнавальної взаємодії з дітьми. Для цього проводилось роз’яснення значення спілкування батьків з дітьми; ознайомлення батьків з працями класиків педагогіки, науковою й науково-популярною педагогічною літературою, педагогічними періодичними виданнями; створювалися виховні ситуації для розв’язання їх батьками; використовувалися яскраві приклади, цікаві факти з проблем сімейного виховання та ін.

Завданням когнітивно-інструктивного компоненту стала розробка цілей, завдань, стратегії взаємодії з дітьми, допомога батькам в оволодінні знаннями, необхідними у спілкуванні. З цією метою проводились батьківські збори, на яких вказувалися конкретні шляхи взаємодії школи і сім’ї, науково-практичні конференції, дискусії, так звані хвилинки самоаналізу, тобто створення ситуацій, що стимулювали батьків до осмислення взаємовідношень з дитиною та до самоосвіти. Підвищенню ефективності реалізації когнітивно-інструктивного компоненту сприяло анкетування батьків (з метою виявлення рівня освіти, педагогічної обізнаності, умов, змісту і тривалості спілкування з дітьми, зв’язку сім’ї зі школою), дітей, вчителів; діагностування рівнів пізнавальної активності дітей, навчальних досягнень школярів, ставлення їх до навчання та засвоєння знань; визначення рівнів монологічного та діалогічного мовлення, творчості молодших школярів, а також оформлення пам’яток, рекомендацій для батьків.

Основною метою змістовно-процесуального компоненту підготовки батьків була організація їх безпосереднього пізнавального спілкування з дітьми. На допомогу батькам автором було розроблено програму “Батьки запитують”, яку представлено в додатку А дисертації. До змісту програми включено різні питання, що сприяли формуванню в молодших школярів умінь спостерігати, працювати з додатковою літературою, пояснювати факти, явища і події, розвивати логічне мислення, порівнювати, виділяти основну думку, переказувати художній текст, виявляти причинно-наслідкові зв’язки, доводити істинність суджень, розвивати мовлення. Завдання вимагали виявлення школярами різних рівнів пізнавальної активності: репродуктивного, реконструктивного та творчого. Батьки стимулювали дітей до взаємодії запитаннями (Що нового ти пізнав на уроці? Що навчився робити? Які завдання виконував? та ін.), спонукали їх до уточнення окремих фактів, використовували ігрові прийоми, що заохочувало дітей до знань, спонукало прочитати, пізнати, розповісти, а не лишати питання без відповіді. Це сприяло формуванню у дітей стійкого пізнавального інтересу.

Наступний компонент підготовки батьків до взаємодії з дітьми – аналітико-корекційний, основним завданням якого було здійснення проміжного контролю за ходом експериментального дослідження та надання батькам необхідної допомоги.

Проте, організація спілкування вимагала підготовки до взаємодії не лише батьків, а і школярів. Цьому передувало анкетування, аналіз результатів якого засвідчив, що майже всі діти (96,3%) відчувають потребу у спілкуванні, від чого отримують радість і задоволення (одержують хороші поради, пізнають багато нового, цікавого). І лише 3,7% не висловили інтересу до спілкування. Діти початкових класів охоче спілкуються з учителем і на питання “Про що б ти хотів запитати в учителя” 51,9% респондентів на перший план винесли навчання, 25,9% – природні явища, 16,7% – про вчительську професію, 5,6% – про здоров’я.

На питання “Кому хотів би ти розповісти те, про що нещодавно дізнався” 33,3% школярів відповіли – батькові, 27,8% – матері, 24,1% – друзям, 11,1% – братикам та сестричкам, 3,7% – учителю.

Було виявлено, що учні прагнуть бути не лише слухачами, але й інформаторами. Так, на питання “Чи можеш ти збагатити знання батьків?” 72,3% відповіли “так” і лише 27,7% – “ні”. Цікавими були відповіді на питання “Як би ти це зробив?”. Серед них найчастіше зустрічалися: “Прочитав би багато цікавих книг і розповів би своїм батькам”, “Я б прочитав 2-3 енциклопедії, а потім розповів батькам, ставив би питання до того, що прочитав”, “Взяла б цікаві книги, які батьки не знали, ставила б запитання, пояснювала”.

Цілеспрямована організація взаємодії батьків і дітей забезпечувалась усвідомленням школярами значення спілкування в житті людини (цьому сприяли бесіди, розповіді з елементами бесіди, “хвилинки мозкової атаки”), а також матеріалами щодо змісту спілкування. З цією метою було розроблено і реалізовано програму “Діти запитують та повідомляють”(дод. Д дисертації), у якій представлено ігри, кросворди, цікавий матеріал з дитячої та популярної літератури, що виходить за межі програмового матеріалу, та програму з циклу “У вільну хвилинку”, де зібрано загадки, казки, легенди, різнобічну пізнавальну інформацію про заповідники України, історичні події, наукові дослідження вчених, літературні фрагменти про рослини тощо (дод.В дисертації ).

Для виявлення результатів спілкування дітей з батьками використовували інформацію, одержану від батьків, почуту у відповідях на уроках, у бесідах під час вивчення нового матеріалу, у розповідях учнів про ставлення батьків до окремих думок, положень, героїв казок, оповідань, в усних відповідях, творах, бесідах.

Для визначення ефективності організації спілкування в сім’ї молодшого школяра були використані методики Ю.Гільбуха, А.Липкіної, Є.Рогова, А.Щербакова, Г.Щукіної та ін.

У третьому розділі “Аналіз результатів експериментального дослідження спілкування школярів з батьками” подано результати проведеного експериментального дослідження. Встановлено, що пізнавальне спілкування молодших школярів у сім’ї, організоване вчителем, суттєво вплинуло на якість пізнавальної діяльності. В експериментальних класах спостерігалося підвищення рівня й характеру пізнавальної активності, що представлено в таблиці на с.12.

Пізнавальна активність молодшого школяра значною мірою обумовлена пізнавальним інтересом. У результаті проведеної роботи виявлено перехід від ситуативного пізнавального інтересу до стійкого в учнів експериментальних класів (кількість їх зросла на 14 % порівняно з 3% в контрольних класах). Ці показники є прямим свідченням позитивного росту пізнавального інтересу внаслідок дієвого спілкування батьків і дітей, що, у свою чергу, підвищило і рівень позитивної мотивації в навчанні.

Проведена експериментальна робота позитивно вплинула на основні компоненти мовленнєвої культури молодших школярів: рівень словесної творчості, монологічного та діалогічного мовлення. Так, в експериментальних класах кількість учнів з високим рівнем словесної творчості (яскравість і оригінальність образів, логічна послідовність викладу, незвичність сюжету, завершеність розповіді) збільшилась на 3,2% проти 0,4% у контрольних класах; з середнім – на 8,9% проти 3,9% ; з низьким – зменшилась на 12,1% проти 4,3%. Коефіцієнт росту склав для учнів з низьким рівнем розвитку 0,69, середнім – 1,08, високим – 1,15.

І в контрольних, і в експериментальних класах констатували зростання кількості дітей з високим і середнім рівнем монологічного мовлення: зв’язність розповіді, відповідність темі, самостійність, кількість речень монологу, рівень монологічного мовлення. Кількість учнів з низьким рівнем розвитку монологічного мовлення в контрольних класах зменшилась усього на 3,3%, а в експериментальних – на 13,4%.

Показники сформованості пізнавальної активності

молодших школярів (%)

Змістовні

(якісні) ознаки

пізнавальної активності | Кількість учнів

Експериментальна група

(60 учнів) | Контрольна група

(60 учнів)

Констатуючий експеримент |

Контрольний

експеримент |

Приріст |

Констатуючі дані |

Контрольні

дані |

Приріст

Навчальна ініціативність

На уроках ставлять запитання | 53 | 80 | 27 | 54 | 66 | 12

Знаходять

додатковий матеріал | 10 | 52 | 42 | 10 | 17 | 7

Виготовляють

реферати, книжки-обкладинки | 8 | 20 | 12 | 10 | 13 | 3

Вносять пропозиції щодо розв’язання завдань | 4 | 10 | 6 | 5 | 8 | 3

Навчальна самостійність

Постійно потребують допомоги | 17 | 10 | -7 | 17 | 15 | -2

Зрідка потребують допомоги | 60 | 56 | -4 | 63 | 60 | -3

Зовсім не потребують допомоги | 23 | 34 | 11 | 20 | 25 | 5

Оволодіння операціями мислення

Уміння порівнювати, зіставляти | 47 | 67 | 20 | 42 | 54 | 12

Уміння узагальнювати, визначати головне | 25 | 42 | 17 | 25 | 33 | 8

Рівень діалогічного мовлення (наявність пауз, кількість речень у діалозі, зв’язність діалогічного мовлення) виявився найвищим серед зафіксованих компонентів мовленнєвої культури молодших школярів. Кількість дітей з високим і середнім рівнями діалогічного мовлення в експериментальних класах збільшилася у 2,1 – 3,7 рази проти контрольних класів, а з низьким зменшилася у 2,8 рази.

В експериментальних класах самооцінка діяльності школярів стала більш адекватною – вона зросла на 23,2% проти 4,1% у контрольних.

Приріст показників уваги в експериментальних класах у 1,3 – 2,1 рази вищий, ніж у контрольних (обсяг, концентрація, тривалість, інтегральна якість уваги, продуктивність). Співставлення характеристик пізнавальної діяльності школярів дало можливість спостерігати приріст як обсягу пам’яті, так і рівня вербально-логічного мислення в експериментальній групі.

Виявлено позитивні зміни в оволодінні школярами як навчальними уміннями, так і комунікативними. У результаті проведеної експериментальної роботи підвищилася задоволеність учнів шкільним життям, зросло почуття згуртованості, зменшилася конфліктність.

Експериментально підтверджено, що зростання пізнавальної активності молодших школярів обумовило відповідне підвищення успішності, особливо з природознавства, української мови та читання, що свідчить про ефективність використання розроблених програм для батьків і дітей.

У процесі експериментальної роботи зверталася увага і на гендерні відмінності у рості пізнавальної активності. Зокрема, виявлено різницю рівнів пізнавальної активності хлопчиків і дівчаток, що проілюстровано у діаграмах.

100% = 120 учнів

З наведених діаграм видно, що за умови доцільної організації спілкування в сім’ї дівчатка виявляють більшу активність у пізнавальній діяльності, ніж хлопчики.

Проведене дослідження дозволяє зробити основні висновки:

1. Аналіз психолого-педагогічної літератури доводить, що проблема формування пізнавальної активності в умовах сім’ї – актуальне питання виховання дитини, оскільки сім’я створює сприятливий психолого-педагогічний мікроклімат, заснований на біологічних контактах та близькості батьків з дітьми. Проте, відчувається недостатність систематичного спілкування між батьками і дітьми, що веде до росту конфліктності, труднощів у подоланні психологічних бар’єрів, обмеженості змісту спілкування. Дефіцит психолого-педагогічних знань та необхідних умінь не задовольняє потреби сучасної сім’ї у вихованні та навчанні дітей.

Розв’язанню поставлених завдань сприяла розроблена і науково обґрунтована технологія організації спілкування в сім’ї молодшого школяра з метою формування його пізнавальної активності, що вимагало педагогічно цілеспрямованої роботи як з батьками, так і молодшими школярами.

2. У виконаному дослідженні науково обґрунтовано й експериментально перевірено компоненти підготовки батьків до пізнавального спілкування з дітьми. До них належать: мотиваційно-стимулюючий, який забезпечує усвідомлення батьками значення спілкування, формування потреби у взаємодії з дітьми; когнітивно-інструктивний, що передбачає систему роботи з батьками щодо оволодіння ними необхідними теоретичними знаннями і уміннями; змістовно-процесуальний, пов’язаний з безпосереднім забезпеченням процесу пізнавального спілкування на основі розробленої програми “Батьки запитують”; аналітико-корекційний, реалізація якого вимагає аналізу проведеної роботи й індивідуального коригування дій батьків.

3. Науково обґрунтовано і експериментально перевірено педагогічні умови стимулювання школярів до спілкування з батьками: а) усвідомлення дітьми значення спілкування; б) розробка змісту пізнавальної взаємодії молодших школярів з батьками, що знайшло відображення у програмах “Діти запитують і повідомляють”, “У вільну хвилинку”; в) оптимальний вибір форм спілкування дітей з батьками.

4. Експериментально доведено, що організація педагогічно цілеспрямованого спілкування батьків і молодших школярів сприяла:

· підвищенню рівня пізнавальної активності (в експериментальних класах кількість дітей з творчим рівнем пізнавальної активності зросла в 2,5 рази порівняно з контрольними класами; кількість дітей з репродуктивним рівнем зменшилась в контрольних і в експериментальних класах, відповідно, на 6,7% і 11,7%.);

· зміні характеру пізнавальних інтересів (спостерігали перехід ситуативного пізнавального інтересу в стійкий у 14% учнів експериментальних класів і у 3% учнів контрольних класів);

· підвищенню позитивних показників уваги (обсяг, концентрація, тривалість, продуктивність, інтегральна якість ). В експериментальних класах вони в 1,3-2,1 рази вищі, ніж у контрольних;

· зростанню рівнів вербально-логічного мислення, короткочасної зорової пам’яті, а також покращенню психологічного мікроклімату шкільного колективу.

5. У ході експериментального дослідження виявлено різницю впливу спілкування батьків з дітьми на хлопчиків і дівчаток молодших класів:

· він був більш вагомим для формування пізнавальної активності дівчаток, які охоче спілкувалися з матір’ю з проблем школи, побуту. Хлопчики у спілкуванні частіше виявляли інтерес, не пов’язаний зі шкільними питаннями;

· згідно з результатами кореляційного аналізу, представленого в додатку Д дисертації, у дівчаток більш висока успішність навчання, більша стабільність міжособистісних стосунків, адекватна оцінка своєї діяльності. У хлопчиків спостерігали зростання обсягу уваги, рівня мислення, але їхня вдоволеність міжособистісними стосунками у класі з віком знижувалась.

6. Експериментально доведено взаємозв’язок виховного потенціалу сім’ї, тобто цілого комплексу умов і засобів, які в сукупності складають педагогічні можливості сім’ї: матеріальні і побутові умови, характер стосунків між членами родини, особистий приклад батьків, рівень педагогічної культури дорослих та ін.(І.Грєбенніков), – та показників рівнів сформованості пізнавальної активності молодших школярів: у сім’ях із високим виховним потенціалом вищі показники рівнів пізнавальної активності і пізнавального інтересу, більш висока успішність. Визначено, що у хлопчиків цей взаємозв’язок більш значущий. Що стосується вікових показників цих зв’язків, то у других класах виховний потенціал сім’ї більше впливає на пізнавальну активність і успішність навчання, меншою мірою – на грамотність, обсяг уваги і рівень мислення. У третіх класах відчутним був вплив на мислення, пізнавальну активність і успішність навчання, слабшим – на увагу, емоційний стан, пізнавальний інтерес і грамотність. У четвертих класах більш помітним був вплив на увагу, мислення, емоційний стан і грамотність.

7. Експериментально виявлено основні фактори, які необхідно враховувати під час формування пізнавальної активності: виховний потенціал сім’ї, успішність школяра у навчанні, вихідний рівень пізнавальної активності, характер мотивів, пізнавальних інтересів, концентрація і якість уваги; фактор вікового розвитку, пов’язаний із рівнем мислення, адекватністю самооцінки, пізнавальними емоціями, міжособистісні стосунки у класі, дітей і вчителя, дітей і батьків, батьків і дітей, учителя і батьків.

Проведене дослідження не вичерпує обрану проблему. Перспективним може бути її подальше вивчення з точки зору розвитку активності підлітків і старшокласників.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях:

1. Вікторенко І.Л. Формування пізнавальної активності молодших школярів у процесі організації їх спілкування з батьками //Гуманізація навчально-виховного процесу. - Слов’янськ: СДПІ. - 1998. - Вип. ІV. - С.166-170.

2. Вікторенко І.Л. В.О.Сухомлинський про родинне виховання і взаємодію батьків та дітей //Гуманізація навчально-виховного процесу. - Слов’янськ: СДПІ. - 1998. - Вип. V. - С. 255-260.

3. Вікторенко І.Л. Про спілкування в сім’ї молодшого школяра //Гуманізація навчально-виховного процесу. - Слов’янськ: СДПІ. - 1999. - Вип. VI. - С.239-246.

4. Вікторенко І.Л. Формування пізнавальної активності